ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Пухонська (1988) /
Рецензії
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія Стасюк
Пухонська О. Крізь вени Всесвіту: Поезія. – Тернопіль: Лібра Терра, 2008. – 100 с.
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
Оксана Пухонська – молода перспективна поетеса родом із Тернопільщини, нині студентка Національного університету “Острозька академія” спеціальності “Літературна творчість” радує читачів виходом у світ поетичної збірки “Крізь вени Всесвіту”. Ця книга – спроба поетеси по-своєму інтерпретувати світ, виразивши його у слові, яким вона досить вправно грається. Поезії Оксани далекі від нав’язливих патріотичних штампів (попри те, що патріотизм у віршах – невід’ємна і органічна деталь), сентиментальних банальностей і зайвих декларацій, це потужна інтимно-поетична стихія, яка крізь вени Всесвіту вливається у душу авторки.
Поетична книга наскрізь пронизана трагізмом. Досить звернути увагу на перші рядки поезій, як от “Стогне вітер століть, наче кров”, “Присутність сліз – відсутність порожнечі”, “То буває таке – коли друзі стають ворогами”, “Із крові росте трава”, “Церковним дзвоном плакала душа”, “Ходжу над безоднею”, “Тіло болить душею”, “Допиваю вино, як біль”. Проте не можна звинувачувати авторку в особистому трагічному світовідчуванні. Навпаки, Оксані притаманна внутрішня нежіноча сила, яка здатна змінювати все навколо. Не даремно ж поетеса стверджує:
Ми щасливі,
І хай нам грець!!!
Летимо до висот великих
Із уламків чужих сердець.
Саме цей поетичний політ, своєрідне філософське вивищення, ширяння над земною суєтою змушує Оксану Пухонську до сумної, навіть трагічної констатації дійсності:
Ми навчилися бути,
А жити таки не вмієм…
Не дорісши до болю, не станемо все ж людьми.
Поетеса не навмисно пише такі рядки, просто їй боляче споглядати світ, у якому “хотіли Христа, щоби мати кого розп’яти”. То ж тематика творів, хоч і трагічна, проте доволі реалістична. Поетеса піднімає філософські проблеми людського буття, призначення, вона спонукає свого читача зрозуміти:
Людство – це не найгірше, -
Це просто такі умовності,
Через них йдем у себе
Збирати космічний пил…
Її вірші просякнуті болем за людство, яке наосліп шукає істину і намагається збагнути закони Всесвіту. Проте лише Оксані відомо, що істина насправді лежить на поверхні:
Зрозуміти ті верби, що плачуть понад рікою, -
Означає колись зрозуміти на хвильку світ.
Поезію Оксан и Пухонської можна з певністю ідентифікувати як українську. Присутність Дніпра, Чумацького шляху, язичницьких українських богів – Дажбога, Перуна, “сивої Русі”, козацького духу, українського фольклору в образі мавок, русалок та відьом спостерігаємо майже у кожному вірші поетеси. Українські мотиви пронизують твори Оксани не лише безпосередньо тими реаліями, які є знаковими для України, але й вловлюються на інтуїтивному рівні, як от:
Вечірнє небо висить на яблуні…
Так батьківщинно отут мені.
Самотня річка тонкою шаблею
Тече, мов сльози по… по струні.
Здавалося б, жодних прямих натяків на приналежність до української землі у цих рядках немає. Проте якщо згадати Шевченків “Садок вишневий коло хати”, то перед нами постане аналогічна картина, але ні в кого не виникне сумнівів про “українськість” поезії.
Не менше вражає інтимна лірика Оксани Пухонської. Тут трагічна емоційна тональність продовжує домінувати. Поетеса кохає, проте і їй доводиться терпіти зневіру, зраду, розлуку. Можливо, саме тому вона ще не певна, де краще себе зреалізувати – у слові чи у коханні:
Ми з тобою пройшли якийсь крок,
Якусь мить до болю,
І мені вже не страшно у Слово іти самій.
Запиши ти мене на скрижалі своєї долі,
А тоді відпусти
І не будь ні на йоту
Мій.
Справи сердечні ще не зовсім спізнані поетесою, якщо їх взагалі можна колись до кінця спізнати. Проте власні сумніви “Це ж буває така любов… Чи любов все-таки буває?” поетеса впевнено сама ж розвіює: “А буває таки любов, Хай на мить, але все ж буває”.
Свою поетичну майстерність Оксана Пухонська демонструє не лише на змістовому та образному рівні вірша, вона пробує свої сили й на тонкому звуковому рівні. Зокрема, привертає увагу поезія “Пісня”. Тут авторка робить акцент на такий стилістичний прийом, як алітерація (кожне слово поезії починається з літери “П”). Окрім цього ніби то формального чинника, вірш вражає глибиною думки та несподіваним поворотом образів (“поетично первородніє північ”, “почерк призабутих почуттів”, “пожовклий пілігрим пам’яті”, “палітра північних проблисків”, “погасле полум’я правди” і т. д.).
Не можна обійти увагою справжні “перли” Оксаниної творчості – неологізми. Здавалося б, вони стали для поетеси настільки органічними, як звичайні слова. Майже у кожному вірші можна виокремити влучні авторські новотвори, як от “першоостанні”, “відкрилатіли”, “батьківщинно”, “ойорданено”, “каїнно” та ін.
Загалом, книга “Крізь вени Всесвіту” захоплює своєю цілісністю, глибиною і ще раз доводить читачам, що Оксана Пухонська не “пересічний писака” в сучасній українській літературі, а справжній талант від Бога.
Софія Стасюк
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію