ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Рецензії
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БІБЛІЙНІ ПРИТЧІ НАЇВНОГО ЖИВОПИСУ
І бачив я звірину, що луками йшла. І тіло її було, як тіло вола, а на ногах мала кігті подібні до орлячих. А голова її була – як голова лева, а обличчя її обрамлене чорною щетиною, як у чоловіка. І хижі очі її – ніби очі людські, і вуста – як вуста людини. І мала звірина дві пари чорних вусищ на обличчі своєму закручених догори й донизу. А шкіра звіра була вся поплямована наче квітами-роменами. І зиркав на мене люто той звір. І дивувався я дивом великим.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
Аж ось інша звірина, що її я побачив, що лежала у лузі поклавшись на передні лапи, як чоловік. А лапи ті немов руки у сорочці вишиваній. І тіло того звіра так, наче з багатьох горбів воно дивних. А при голові того звіра збоку пташина схожа на папугу. І очі, що дивились на мене були добрі, як очі людини. А на очах тих – окуляри. І говорив він до мене. І після слів тих побачив я між лапами звірини горішка ліщини.
І не міг я збагнути почутого й побаченого, і озирався я, і не було поруч нікого, щоб утлумачити видиво чудесне. Аж почув я голос у собі самому: «Маловіре! Чому шукаєш відповіді обік себе? Хіба не сказано зроду-віку: «Хто перебуває в Мені, а Я в ньому – той плід рясний приносить»? Я виясню тобі сіль того видіння.
Звір перший, то Час Теперішній, що йде луками. А ті луки – вони Життя. І все живе страждає від кігтів звіра та від його ходи. А хижий погляд звірини – то велика невситимість людська часу теперішнього. Дві ж пари чорних вусищ, одна з яких закручена догори а інша донизу, то ознака його двоєдушності, бо говорить про високе, а мислить про низьке. А від орлиного пошугу небесного нічого в ній не знайшлося, тільки кігті терзання божественної природи ніби орлячі вони. Тіло ж вола, що має той звір страшний, і яке всіяне ніби квітами-роменами – прикмета безкінечної глупої людської праці заради тілесного. А ромени на тілі звіра Часу Теперішнього, то зовнішня приваба того глупства безкінечного.
І дивувався я відзнакам людини теперішнього часу, що несла на собі звірина.
А голос, що з високості говорив до мене – продовжував він.
Друга, несхожа на першу, звірина бачена тобою, що лежала на луках поклавшись на передні лапи, і між лапами її горішок малий – я розкажу тобі хто вона. Звір що лежить на луках він є той час, що йде на зміну часу теперішньому. А знамення його – знамення Часу Злагоди. А злагода то суть вічності. І тіло її багатогорбе – віки зібрані у Вічності. А вишиванка на звірові вказує на майбутню українську і слов’янську долю у поході до світової злагоди. І окуляри на добрих очах звіра – про знання великої Книги Життя вони ясують. Вся ж бо премудрість Книги Життя захована у маленькому горішкові. Він є притча, а дається тому, хто дістанеться його зерня. А воно – суть життя. А той птах подібний до папуги, що при голові звіра Вічності, ліворуч – згадка про теперішні часи розбрату і глупства, аби не вертали вони.
* * *
Тут описані дійсні видіння. Щоправда, вони не мої, іншої людини. І лише спроба інтерпретації – моя. Ці видіння відомі не лише в Україні а й у світі. Марія Авксентіївна Приймаченко, українська художниця від Бога, залишила нам цілу низку своїх видінь, серед яких і зображення двох звірів, прочитаних тут емпіріокритичним способом*. Ці дві картини Марії Приймаченко називаються відповідно – «Звір гуляє» і «Звір лапи склав». Про те, що це вихоплені пензлем сни або видіння наяву, говорить і сама художниця:
«Дивлюсь на підлогу (глиняну долівку) – бачу, то звір, а то людина на коні».
Напрочуд асоціативні її твори ніби знаходяться на тонкій межі реального й містичного. Тому вслід за Художницею можна сказати: «Дивимось на Ваші глибоко-психологічні твори і прозріваємо минуле і майбутнє України».
*Спосіб дослідження, в якому чуттєве і раціональне співпрацюють.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію