ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Рецензії
І сходить зірка...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І сходить зірка...
І сходить зірка...
До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
До першої збірки поети йдуть по-різному – хтось легко і випадково, хтось довго і важко збирає краплі болю та гіркого життєвого досвіду дорогами рідного і чужого краю, виливає їх у віршах, а час, справедливий і невблаганний, висушує зайве, випаровує випадкове, конденсує посутнє, перетворюючи слово на густу бурштинову краплину. Бо лише вона має право називатися “Краплею Всесвіту”.
Поезія Юрія Лазірка прилетіла до нас на журавлиному крилі нерозривності зв’язку душі поета з рідною землею, усвідомлення себе та ваги свого слова у Всесвіті, ствердження права на спробу перелити стук серця у віршовані рядки.
Автор веде читача тими дорогами, якими водила його доля, нічого не приховуючи і не намагаючись видатись кращим, аніж є насправді. Наша щедра мати Україна густо засіяла своїми зернятами-дітьми неозорість світу. У долі та слові Юрія Лазірка, мов у краплині всесвітнього болю, відбилися очі всіх матерів, що чекають, всіх дітей, що виглядають, всіх коханих, що навіки втратили... Його слово – скупе, концентроване, чоловіче, пронизливо-гостре бачення свого шляху. Він уміє затиснути в жменю і серце, і біль, і сум, і поетичний рядок, і перон, политий сльозою прощання.
Продзеленькала кроком кишеня,
Оббивала валіза боки.
Як перон затиснувся у жменю,
Так припало вікно до щоки.
Скільки всього у поетовій валізі! Тут і спогади про рідний Львів, що «очима сірих стін веде до брами», і непереборність усвідомлення себе українцем – «десь на споді нажитого лантуха вишиванка, що в хрестик, лягла», і замальовки з натури довколишнього Нового Світу – «Наркотик», “Безпритульний”, «Пияк» - «А дійду-не-дійду - знають лиш калабані. Як трясеться рука - віда чарка і хміль”, і скупа, але така знайома багатьом картинка знемоги після важкого трудового дня – “розлізлий черевик будовою прокиснув”.
Але фаза зупинки серця читача (особливо жінки) настає у розділі інтимної лірики: “Ми такі, що вогонь з долонь” – і запалюється уява навіть найкрижанішої з королев:
"Камасутри" експертиза
витіка по синім склі.
Глибина почуттів і вроджена повага до образу жінки не дозволяє авторові схибити, і навіть у полоні найполум’янішої пристрасті він залишається словом у високому вимірі поезії:
Ховалася від тіні
Запамороч двох тіл,
Скотившись по коліну
В розквітлий переділ.
Пошуки істини чи бодай ключа від істини ведуть шляхом заглиблення у сутність речей, і шлях то підносить його до неба, то водить підземними лабіринтами, то змушує замислитися над породженням та походженням гріха:
Коли світ у гріхах
І лиш крапля надії...
І нанизує страх
На мовчання події.
“Мені не байдуже, коли мій друг в потребі”, - заявляє автор, і йому віриш, бо саме цим бажанням обігріти світ перейнята уся філософія слова Юрія Лазірка:
“За все єство, котре вбира Вселенську Душу,
Мені не байдуже - бо я її люблю».
Роздуми над своїм місцем у світі, над шляхом душі до вічності приводять до таких рядків:
Окреслено межу... обіцяне безсмертя знає,
Де важіль перекинуто на бік від тіла та гріха.
І каторжно, не в крок, дорога в рай без крил витає –
Де босоніжжя душ вогонь очищення вдиха.
Чимдалі – тим густішим стає слово, тим різнобарвнішим образний ряд, тим багатшою палітра метафор. Обшир думки розбиває ланцюги усталених рамок. Пошуки нового слова кличуть на межу мов, і англійська, якою автор володіє бездоганно, подекуди підказує шлях до створення прикметника, прислівника чи мовного звороту, українській непритаманного, але органічного, не чужого, бо схибити не дозволяє нерозривність зв’язку із рідним словом.
Хтось може закинути авторові надмірне ускладнення образного ряду, зависоку густину метафоричності, від якої рядок перестає дихати, і в поезії «раціо» починає переважати «емоціо». Заважкі розміри, які доводиться пережовувати, ледь ковтаючи зайві склади. Іноді прагнення дослідити суть явища виводить у площину суто технічного стеження за процессом, і тоді Юрій Лазірко переміщує читача у безповітряний простір технології творення, позбавляючи його отієї легкості, невагомого лету небом поезії, насолоди образами, якою повні його ранні твори, і починаєш сумувати за отим Лазірком, який умів пронизати душу стрілою простого до геніальності:
Яка ж то чайка, що за морем не кигиче?
Яке ж то море, що не чує чайки плач?
Експерименти зі словом, до яких вдається поет, іноді заводить його на неходжені стежки, не завжди барвисті, не щоразу вдалий його маршрут, але в тім і сенс творення, у тім шлях митця до його власної істини, до його власної картини Всесвіту.
Шлях поета до всесвітнього, розуміння себе у контексті загальнолюдського пролягає через пізнання іншомовного тексту і корекцію власного рядка критерієм сучасності. Найдосконаліший із перекладів не спроможний передати глибини й особливості іншої мови, тим паче такої місткої та влучної, як англійська, лише розуміння її сутності, опанування на рівні законів словотворення дозволяє вийти на інший рівень, у вимір наповнення українським змістом всесвітнього стандарту форми. Це важка праця, це – шлях через біль і кров душі, але автор цей шлях долає. Долає, даруючи нам краплини всесвітньої любові своїх віршів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію