ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дар
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дар
Не хочуть люди помирати, а якщо й помирають, то важко, намагаючись уникнути невблаганного кінця. А чому? А тому що знають, що потім уже нічого не буде. Молекули й атоми тіла розтечуться венами землі, всмокчуться рослинами і тваринами, вмонтовуючись у нове коло життя.
А для заспокоєння люду придумали геніальну абстракцію віри у безсмертну душу. Щоб не так боляче було усвідомлювати, що світ крутиться не по законам людським, а фізичним.
Віра - узагалі штукенція дивовижна: вона дає сили жити і, водночас, відбирає розум.
Якщо припустити, що душа існує - то в кого? Тільки у людей? Серйозно?
Он, сусіда щоденно дубасить жінку, інколи й ногами. А от мій цюцько ніколи мене зубиськами за литки не хапає, а я його. Позавчора приніс курку, поклав під поріг і тихенько завив, покликав господаря. Бо знає, що я три тижні не їв мняса, схуд, виснажився. І він наважився на крадіжку, аби хазяїн завчасно не одкинув копита. Змилосердився. Тож, небезпідставно, вважаю, що в нього душа таки є. І розум неабиякий. Та й у котів вона мусить бути, бо так лащитися, як наша кішка Муся, може тільки любляча дружина.
З дружиною взагалі складно. Вона - дитя богів, берегиня. Отже, апріорі, не людина. А якщо так, то чи є в неї душа? І яка вона: така ж сама як в людей та котів, чи трохи інша?
- Чоловіче! - гукає до мене. - Не стій над душею, бо кандьор вийде не такий як треба.
Відходжу на безпечну відстань, аби не дратувати солодятко, бо коли людина працює - не варто встромляти носа в процес, зазираючи через плече. Митець борщу від роздратування може врізати собі пальчика ножем, а то й плюнути спересердя та покинути справу.
Та цікавість аж розпирає. Хочу довідатися алгоритм приготування.
А процес непростий. Коли жінка куховарить, то завжди співає: про сонце, про ліс, про пташок, вплітаючи у пісні чудернацькі замовляння, які людське вухо нездатне осягнути.
А трави які використовує! Не хрін чи петрушку, не кріп чи базилік, а мандрагору, пестунку хтивогриву, чар-зілля, амурник, еротницю грайливу, жаготну мультиорганію та ще з десяток пікантних приправ, які ми збираємо улітку та навесні по Поліських пущах і луках.
А запах такий, що бадьорить навіть столітніх бабусь та дідусів, які, в основному, вже тихо лежать у ліжках, доживаючи свій вік або на самоті, або в обнімку з улюбленими кицями.
Я коли їм такий кандьор, то потім з тиждень бігаю як лошак, працюю як воляка, а в ліжку витворяю таке, що чорти в пеклі до мене боятимуться навіть підійти, а не те що вкинути в казан зі смолою та сіркою. Та й сам сатана, хрестячись, обходитиме мене десятою дорогою.
Єдине, що мені дружина дозволяє - це почистити картоплю, цибулю, моркву та бурячки. І води з колодязя принести. А в сам процес приготування втручатися - табу.
Для приготування потрібен лантух картоплі та відповідна кількість городини, бо їжа розійдеться по всьому селу. Це тільки скнари сидять удома і варганять виключно для своєї сім'ї, економлять на святому: щедрості та любові до дальнього.
- Чоловіче! Раніше, в мудрі часи, коли люди були ще волохатими, а їхні душі світлими - готували для усього племені. І споживали результати своєї праці разом. А нині - кожен у своїй норі калапуцяє казна-що, їсть сам. А потім бідкається, що хворіє, живіт болить, вимучує бігунка, а з рота тхне так, що дохнуть мухи.
Я їй вірю. Завжди й в усьому, оскільки людина, яка так божественно готує страви - душевна та відповідальна особистість. І ніякі пришвидшені курси шеф-кухарів тут не допоможуть. І талант також. Це - дар, штука настільки рідкісна, що говорити про це навіть непристойно.
Увечері, стомлені після справ господарських та амурних, тихенько питаю свою берегиню:
- Жінко, а в мене хоч який-небудь дар є?
Вона всідається на мене зверху, наче на коня і грайливо відповідає:
- Ой, чоловіче! У тебе такий дар, який дається тільки раз на тисячу років юній і чесній душі.
Про який дар іде мова - не можу второпати. Може ви мені підкажете, добрі люди, га?
17.04.2023р.
А для заспокоєння люду придумали геніальну абстракцію віри у безсмертну душу. Щоб не так боляче було усвідомлювати, що світ крутиться не по законам людським, а фізичним.
Віра - узагалі штукенція дивовижна: вона дає сили жити і, водночас, відбирає розум.
Якщо припустити, що душа існує - то в кого? Тільки у людей? Серйозно?
Он, сусіда щоденно дубасить жінку, інколи й ногами. А от мій цюцько ніколи мене зубиськами за литки не хапає, а я його. Позавчора приніс курку, поклав під поріг і тихенько завив, покликав господаря. Бо знає, що я три тижні не їв мняса, схуд, виснажився. І він наважився на крадіжку, аби хазяїн завчасно не одкинув копита. Змилосердився. Тож, небезпідставно, вважаю, що в нього душа таки є. І розум неабиякий. Та й у котів вона мусить бути, бо так лащитися, як наша кішка Муся, може тільки любляча дружина.
З дружиною взагалі складно. Вона - дитя богів, берегиня. Отже, апріорі, не людина. А якщо так, то чи є в неї душа? І яка вона: така ж сама як в людей та котів, чи трохи інша?
- Чоловіче! - гукає до мене. - Не стій над душею, бо кандьор вийде не такий як треба.
Відходжу на безпечну відстань, аби не дратувати солодятко, бо коли людина працює - не варто встромляти носа в процес, зазираючи через плече. Митець борщу від роздратування може врізати собі пальчика ножем, а то й плюнути спересердя та покинути справу.
Та цікавість аж розпирає. Хочу довідатися алгоритм приготування.
А процес непростий. Коли жінка куховарить, то завжди співає: про сонце, про ліс, про пташок, вплітаючи у пісні чудернацькі замовляння, які людське вухо нездатне осягнути.
А трави які використовує! Не хрін чи петрушку, не кріп чи базилік, а мандрагору, пестунку хтивогриву, чар-зілля, амурник, еротницю грайливу, жаготну мультиорганію та ще з десяток пікантних приправ, які ми збираємо улітку та навесні по Поліських пущах і луках.
А запах такий, що бадьорить навіть столітніх бабусь та дідусів, які, в основному, вже тихо лежать у ліжках, доживаючи свій вік або на самоті, або в обнімку з улюбленими кицями.
Я коли їм такий кандьор, то потім з тиждень бігаю як лошак, працюю як воляка, а в ліжку витворяю таке, що чорти в пеклі до мене боятимуться навіть підійти, а не те що вкинути в казан зі смолою та сіркою. Та й сам сатана, хрестячись, обходитиме мене десятою дорогою.
Єдине, що мені дружина дозволяє - це почистити картоплю, цибулю, моркву та бурячки. І води з колодязя принести. А в сам процес приготування втручатися - табу.
Для приготування потрібен лантух картоплі та відповідна кількість городини, бо їжа розійдеться по всьому селу. Це тільки скнари сидять удома і варганять виключно для своєї сім'ї, економлять на святому: щедрості та любові до дальнього.
- Чоловіче! Раніше, в мудрі часи, коли люди були ще волохатими, а їхні душі світлими - готували для усього племені. І споживали результати своєї праці разом. А нині - кожен у своїй норі калапуцяє казна-що, їсть сам. А потім бідкається, що хворіє, живіт болить, вимучує бігунка, а з рота тхне так, що дохнуть мухи.
Я їй вірю. Завжди й в усьому, оскільки людина, яка так божественно готує страви - душевна та відповідальна особистість. І ніякі пришвидшені курси шеф-кухарів тут не допоможуть. І талант також. Це - дар, штука настільки рідкісна, що говорити про це навіть непристойно.
Увечері, стомлені після справ господарських та амурних, тихенько питаю свою берегиню:
- Жінко, а в мене хоч який-небудь дар є?
Вона всідається на мене зверху, наче на коня і грайливо відповідає:
- Ой, чоловіче! У тебе такий дар, який дається тільки раз на тисячу років юній і чесній душі.
Про який дар іде мова - не можу второпати. Може ви мені підкажете, добрі люди, га?
17.04.2023р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію