ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.09
00:20
Які слова солодкі та чудові:
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
2024.06.08
21:14
Біля дошки став Микита.
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
2024.06.08
20:17
Джумалумба пригорок не більше,
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
2024.06.08
19:02
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната.
На обшарпаному диванчику сидять Сатир і Сенсей.
СЕНСЕЙ. А чого ти мовчиш про цю драму?
САТИР. Ти маєш на увазі «Тріо письменничів»?..
СЕНСЕЙ. Так-так - «поетичів»!
САТИР. Та я ж її не читав. Без окул
2024.06.08
16:15
Я розгубився у джунглях
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
2024.06.08
11:07
Життя переходить в грозу за плечима,
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
2024.06.08
10:03
Гайдельберг на долоні.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
2024.06.08
08:44
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2024.06.08
07:42
Дід Петро і баба Люба
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
2024.06.08
07:03
Чекає ранок сонячного вітру,
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
2024.06.08
06:49
І не маниш, і не кличеш,
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
2024.06.08
00:53
Ніч… Засинають Стокгольм, Копенгаген і Осло.
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
2024.06.08
00:36
Сиджу у кріслі. Зібрані валізи.
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
2024.06.07
16:42
Сонце радісно блискоче,
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
2024.06.07
11:52
Коли йдеться про Отто Вайнінґера, то спершу спадає на думку його характеристика статей. Але на нашу думку значно важливішим і цікавішим є його вчення про сутність і критерії ґеніальности та принципову різницю між ґеніальністю й талантом. У вітчизняній
2024.06.07
08:29
У Жмеринці тихій
будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Печаль Усміхнена /
Проза
Закохана у вигадку
Кохати по-справжньому можна навіть того, кого в природі не існує.
Він захопив її серце, заполонив її думки своїм поглядом, своєю посмішкою. Вона навіть не думала пручатись: мрія про кохання сиділа в її милій голівці вже далеко не перший день і вона була твердо впевнена, що будь-які почуття завжди значно кращі, ніж їх відсутність.
Давно знайомий і звичний парк був обкутаний промінням тьмяного, стомленого мандрами, осіннього світила. Як не намагалось воно нести не лише сяйво, а й тепло, сил на це не вистачало: дорога його була вже надто довгою, без жодної хвилини відпочинку.
І хоча Квітослава ще тільки починала свою життєву дорогу, яка, на перший погляд, була безтурботною і цікавою, їй, як і сонцю, що мандрувало разом з нею на захід, бракувало сил. День у день сама на цій землі, не дивлячись на те, що її завжди оточувало багато людей.
Вона завжди цінувала і своїх рідних, і друзів, і просто гарних знайомих, знала, що може розраховувати на них. Не завжди переслідувана була й думками про самотність: були миттєві захоплення, що відволікали її від роздумів роздвоєної душі.
Так, її душа завжди була поділена навпіл. Одна частина цієї таємничої субстанції, що знаходилась десь у тілі, хоча достеменно не відомо де, завжди домінувала. Це залежало від дня, у якому прокидалась дівчина: кожному з них судилось бути або щасливим, або повним розпачу, або байдужим, або хвилюючим, або безтурботним, або сповненим відповідальності ледь не за весь світ.
А ще частіше ці половинки боролися за першість не день-у-день, а щохвилини, щомиті.
Той ранок Квітослава намагалась почати з усмішки.
Університет. Пари. Нове життя, до якого вона вже встигла звикнути.
Наче подобалось...
„Але...(це було улюблене слово кожної з половинок, коли та тимчасово не знаходилась про владі)...але ж я все ще сама” – виривалось десь із середини. – „Вже не один день, місяць, рік... Себе не обманути. За великим рахунком я завжди була сама.”
І сльози вже хотіли вийти з берегів двох озерець, прокласти свій солоний шлях по білому личку і впасти на байдуже-сірий асфальт.
„Все ще в тебе буде,” – промовило завжди підбадьорююче Я, – „все ще по переду... Закохатись у посмішку може твоя доля, а от сльози можуть закрити її від твого серця , коли та буде поряд. Посміхнись.”
І Квітослава таки посміхнулась.
Сонце, що в парку загравало з своєю подругою через гілочки, зараз засвітило своїм червонуватим західним сяйвом в обличчя.
Крок за кроком, думка за думкою, дівчина підійшла до свого будинку. Тінь упала їй на обличчя разом з новою хвилею таких же не світлих думок. ...
лютий 2007
сподіваюсь на продовження...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Закохана у вигадку
Кохати по-справжньому можна навіть того, кого в природі не існує.
Він захопив її серце, заполонив її думки своїм поглядом, своєю посмішкою. Вона навіть не думала пручатись: мрія про кохання сиділа в її милій голівці вже далеко не перший день і вона була твердо впевнена, що будь-які почуття завжди значно кращі, ніж їх відсутність.
Давно знайомий і звичний парк був обкутаний промінням тьмяного, стомленого мандрами, осіннього світила. Як не намагалось воно нести не лише сяйво, а й тепло, сил на це не вистачало: дорога його була вже надто довгою, без жодної хвилини відпочинку.
І хоча Квітослава ще тільки починала свою життєву дорогу, яка, на перший погляд, була безтурботною і цікавою, їй, як і сонцю, що мандрувало разом з нею на захід, бракувало сил. День у день сама на цій землі, не дивлячись на те, що її завжди оточувало багато людей.
Вона завжди цінувала і своїх рідних, і друзів, і просто гарних знайомих, знала, що може розраховувати на них. Не завжди переслідувана була й думками про самотність: були миттєві захоплення, що відволікали її від роздумів роздвоєної душі.
Так, її душа завжди була поділена навпіл. Одна частина цієї таємничої субстанції, що знаходилась десь у тілі, хоча достеменно не відомо де, завжди домінувала. Це залежало від дня, у якому прокидалась дівчина: кожному з них судилось бути або щасливим, або повним розпачу, або байдужим, або хвилюючим, або безтурботним, або сповненим відповідальності ледь не за весь світ.
А ще частіше ці половинки боролися за першість не день-у-день, а щохвилини, щомиті.
Той ранок Квітослава намагалась почати з усмішки.
Університет. Пари. Нове життя, до якого вона вже встигла звикнути.
Наче подобалось...
„Але...(це було улюблене слово кожної з половинок, коли та тимчасово не знаходилась про владі)...але ж я все ще сама” – виривалось десь із середини. – „Вже не один день, місяць, рік... Себе не обманути. За великим рахунком я завжди була сама.”
І сльози вже хотіли вийти з берегів двох озерець, прокласти свій солоний шлях по білому личку і впасти на байдуже-сірий асфальт.
„Все ще в тебе буде,” – промовило завжди підбадьорююче Я, – „все ще по переду... Закохатись у посмішку може твоя доля, а от сльози можуть закрити її від твого серця , коли та буде поряд. Посміхнись.”
І Квітослава таки посміхнулась.
Сонце, що в парку загравало з своєю подругою через гілочки, зараз засвітило своїм червонуватим західним сяйвом в обличчя.
Крок за кроком, думка за думкою, дівчина підійшла до свого будинку. Тінь упала їй на обличчя разом з новою хвилею таких же не світлих думок. ...
лютий 2007
сподіваюсь на продовження...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію