ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Містечко, про яке є світлі спогади
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містечко, про яке є світлі спогади
Моршин. Прийшов час розлуки. Зразу-зразу перейдемо до суті...
Я пам'ятаю золотий фонд дитячих років. Війни з кропивою та паличкою в руках, бажано обчищеною від гілочок, дерев'яний паркан під під'їздом, де сиділа галаслива дітвора й мудрувалася "поламаним телефоном".
Я пам'ятаю ту рижу, не руду, а рижу дівчину з веснянками та хлопчачим характером, через яку я зіграв на слабо у футбольний матч близенько міської лікарні, і щиро зрадів, що забив тоді два голи. Я пам'ятаю іншу, яка снилася мені в шість років і жила в тому ж будинку, маленька і.. прекрасна, старша на десяток літ.
А ще я любив двір, хоч був надто тендітною душею, але скільки ігор, скільки непристойних слів і розмов зі старшими, скільки стрілялок-футболів-біганини по воду в котельню, і сварки з тамтешнім похмурим працівником. Він досі працює і водить те ж легкове авто!
Зоопарк, тоді відкритий для всіх, який ми відвідали разом із бабусею та на той час живим і здоровим дідусем. Походеньки на Пасху до церкви, разом із сім'єю, кошиками, і тим неймовірним щастям, яке здатна пережити тільки мала та не до кінця свідома дитина, і котре потім шукаєш із гіркотою всередині усе життя (і таки віднаходиш). Санаторій, довжелезна береза біля нього, фотокартки, записи виступів на свято "Букварика" (я був Буквариком, і як же плакав, коли переглядав відеокасету в 7 класі)...
Школа, ті страшні та успішні перші чотири роки. Учителька, Зоряна, перша і занесена в книгу серця. То вона заклала в мене перли розуму, то вона вчила зі мною після уроків математику, а потім з одним відставайлом ми дурачилися і розмовляли за всі деталі відеоігор.
Ігри, яке неймовірне заняття! Перший телевізійного типу монітор, диски з аркадами, алфавіт англійською, який наспівує Вінні Пух і який грає у вухах і досі. Потім книги, книги, о книги!
Прочитана матір'ю книга "Тореадори з Васюківки", почута і прийнята у внутрішнє царство, Вавилон вражень. А потому уже свої несмілі спроби читання, злиття з магією слова та паралельними світами. То там гніздиться потяг до української, до слова, то там я навчився відчувати і вчуся зараз виражати. Я пам'ятаю все, і погане теж, але сьогодні не до сумного.
Зараз я віддаю дань Ірі, Віталію, віддаю їм тепло, яке міститься у спогадах про наші веселі забави у козла після уроків, віру в НЛО та надію отримати плату за прибирання снігу в холодну зиму дитячими черевичками. Я віддаю належне тим тривожним конкурсам на днях народженнях, де все хотілося бути першим і часто виходило, зі стрибками через скакалку. Я поклоняюся тому відчуттю, що страх можна долати й так треба, бо вперше воно трапилося коли я ще й не закінчив четверту клясу. Далі-далі...
Підліткові поневіряння, "Пляшечка", грубі та прямолінійні дівчата, які, зате, навчили цілуватися на ціле життя вперед. Проби алкоголю. Лише кілька, і то таких, що ніколи більше не хочу бути п'яним. Успіхи й невдачі в навчанні, пошук свого місця й дії. Боже, я тоді наробив сотні фотографій на старий цифровий "Нікон"! І усміхає, як експериментував зі стилем одягу. Почав зважати на волосся, перебирати гелями, стригтися на всі можливі манери. Смію безчільно припустити, мо' тоді почалося підсвідоме й невпевнене відчуття своєї краси. А ще була маса закоханостей, і зараз скажу про ті, що були безвідмовними. Про тих бідолах, яким я не сказав нічого визначеного, бо ще не був вченим серця. Але мило, мило ми бесідували, перестрічалися в нашому великому парку, біля хвої, біля свіжого повітря та живого підземного джерела. Лови в цьому часі почуття за хвіст, вони воістину чисті й відсутній усякий розрахунок. Ей...
І село, я любив і село, де жив літом. Таке ген просторове, сонячне зазвичай, і наш здоровенний будинок. То єдине місце, де я бував по-справжньому сам і чувся через це добре. Прихисток, прихисток і бункер, вміло збудований батьком, його гордість і дуб на нашому подвір'ї, а ще цілий ряд ялинок, які за років п'ятдесят переростуть у ліс! А ще дерев'яна прибудова, а ще роса на траві зранку, а ще поїздки на велосипеді, по сусідніх селах і далі. А ще "Дай Боже здоров'я", та приставка -сі до слів. Було незвично, кумедно і ніколи не знав, що відповісти тим бабусям на лавочках. Корови, по селі ходять корови, тільки й корів хочеться саме зараз забути, бо свійські тварини не найприємніші створіння. Хто жив будь-коли в селі, той зрозуміє! У ньому були переглянуті фундаментальні картини, у селі зпам'ятався на все майбуття дух української свободи. Пізнаєш його, ідучи по полю чи дивлячись на кам'яну могилу-пам'ятник із минулого сторіччя. І грози, грози з блискавкою та свічами. Стук капель об дах, ковзання гілок по вікнах. Таємне й закрите горище, де хтось тупотить, бісів Бабайко, ти мене лякав!
Останні роки перед навчанням, більше розуміння світу й тільки-тільки вогник, іскорка на нігтику мізинця, яка шепче світлом і відбиває його в пам'ять зіниць: "Ти колись поїдеш звідси...". Чи станеться так чи ні, говорити рано, бо гідні люди говорять тільки про зроблене, про те що можна намацати хоча б розумом, у що віриш, бо бачиш. Тому я просто усміхаюся, проникаю в те хороше й тільки хороше, що пов'язує з домом, який ми не обираємо, тру черевиками об ожеледицю і збираюся зі смутком і звільненням. Я не згадую поганого й не раціоналізую, а дивлюся Моршину у вічі й відповідаю так: "Не кажу прощай. Зате кажу: до скорого!"... Наступне?
Побачу, чи побачимо.
2020
Я пам'ятаю золотий фонд дитячих років. Війни з кропивою та паличкою в руках, бажано обчищеною від гілочок, дерев'яний паркан під під'їздом, де сиділа галаслива дітвора й мудрувалася "поламаним телефоном".
Я пам'ятаю ту рижу, не руду, а рижу дівчину з веснянками та хлопчачим характером, через яку я зіграв на слабо у футбольний матч близенько міської лікарні, і щиро зрадів, що забив тоді два голи. Я пам'ятаю іншу, яка снилася мені в шість років і жила в тому ж будинку, маленька і.. прекрасна, старша на десяток літ.
А ще я любив двір, хоч був надто тендітною душею, але скільки ігор, скільки непристойних слів і розмов зі старшими, скільки стрілялок-футболів-біганини по воду в котельню, і сварки з тамтешнім похмурим працівником. Він досі працює і водить те ж легкове авто!
Зоопарк, тоді відкритий для всіх, який ми відвідали разом із бабусею та на той час живим і здоровим дідусем. Походеньки на Пасху до церкви, разом із сім'єю, кошиками, і тим неймовірним щастям, яке здатна пережити тільки мала та не до кінця свідома дитина, і котре потім шукаєш із гіркотою всередині усе життя (і таки віднаходиш). Санаторій, довжелезна береза біля нього, фотокартки, записи виступів на свято "Букварика" (я був Буквариком, і як же плакав, коли переглядав відеокасету в 7 класі)...
Школа, ті страшні та успішні перші чотири роки. Учителька, Зоряна, перша і занесена в книгу серця. То вона заклала в мене перли розуму, то вона вчила зі мною після уроків математику, а потім з одним відставайлом ми дурачилися і розмовляли за всі деталі відеоігор.
Ігри, яке неймовірне заняття! Перший телевізійного типу монітор, диски з аркадами, алфавіт англійською, який наспівує Вінні Пух і який грає у вухах і досі. Потім книги, книги, о книги!
Прочитана матір'ю книга "Тореадори з Васюківки", почута і прийнята у внутрішнє царство, Вавилон вражень. А потому уже свої несмілі спроби читання, злиття з магією слова та паралельними світами. То там гніздиться потяг до української, до слова, то там я навчився відчувати і вчуся зараз виражати. Я пам'ятаю все, і погане теж, але сьогодні не до сумного.
Зараз я віддаю дань Ірі, Віталію, віддаю їм тепло, яке міститься у спогадах про наші веселі забави у козла після уроків, віру в НЛО та надію отримати плату за прибирання снігу в холодну зиму дитячими черевичками. Я віддаю належне тим тривожним конкурсам на днях народженнях, де все хотілося бути першим і часто виходило, зі стрибками через скакалку. Я поклоняюся тому відчуттю, що страх можна долати й так треба, бо вперше воно трапилося коли я ще й не закінчив четверту клясу. Далі-далі...
Підліткові поневіряння, "Пляшечка", грубі та прямолінійні дівчата, які, зате, навчили цілуватися на ціле життя вперед. Проби алкоголю. Лише кілька, і то таких, що ніколи більше не хочу бути п'яним. Успіхи й невдачі в навчанні, пошук свого місця й дії. Боже, я тоді наробив сотні фотографій на старий цифровий "Нікон"! І усміхає, як експериментував зі стилем одягу. Почав зважати на волосся, перебирати гелями, стригтися на всі можливі манери. Смію безчільно припустити, мо' тоді почалося підсвідоме й невпевнене відчуття своєї краси. А ще була маса закоханостей, і зараз скажу про ті, що були безвідмовними. Про тих бідолах, яким я не сказав нічого визначеного, бо ще не був вченим серця. Але мило, мило ми бесідували, перестрічалися в нашому великому парку, біля хвої, біля свіжого повітря та живого підземного джерела. Лови в цьому часі почуття за хвіст, вони воістину чисті й відсутній усякий розрахунок. Ей...
І село, я любив і село, де жив літом. Таке ген просторове, сонячне зазвичай, і наш здоровенний будинок. То єдине місце, де я бував по-справжньому сам і чувся через це добре. Прихисток, прихисток і бункер, вміло збудований батьком, його гордість і дуб на нашому подвір'ї, а ще цілий ряд ялинок, які за років п'ятдесят переростуть у ліс! А ще дерев'яна прибудова, а ще роса на траві зранку, а ще поїздки на велосипеді, по сусідніх селах і далі. А ще "Дай Боже здоров'я", та приставка -сі до слів. Було незвично, кумедно і ніколи не знав, що відповісти тим бабусям на лавочках. Корови, по селі ходять корови, тільки й корів хочеться саме зараз забути, бо свійські тварини не найприємніші створіння. Хто жив будь-коли в селі, той зрозуміє! У ньому були переглянуті фундаментальні картини, у селі зпам'ятався на все майбуття дух української свободи. Пізнаєш його, ідучи по полю чи дивлячись на кам'яну могилу-пам'ятник із минулого сторіччя. І грози, грози з блискавкою та свічами. Стук капель об дах, ковзання гілок по вікнах. Таємне й закрите горище, де хтось тупотить, бісів Бабайко, ти мене лякав!
Останні роки перед навчанням, більше розуміння світу й тільки-тільки вогник, іскорка на нігтику мізинця, яка шепче світлом і відбиває його в пам'ять зіниць: "Ти колись поїдеш звідси...". Чи станеться так чи ні, говорити рано, бо гідні люди говорять тільки про зроблене, про те що можна намацати хоча б розумом, у що віриш, бо бачиш. Тому я просто усміхаюся, проникаю в те хороше й тільки хороше, що пов'язує з домом, який ми не обираємо, тру черевиками об ожеледицю і збираюся зі смутком і звільненням. Я не згадую поганого й не раціоналізую, а дивлюся Моршину у вічі й відповідаю так: "Не кажу прощай. Зате кажу: до скорого!"... Наступне?
Побачу, чи побачимо.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію