ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.09
05:56
На узбіччі похилім,
У задусі страшній, –
Покриваючись пилом
Вже поблід деревій.
А безсмертник жовтіє
Так яскраво, немов
Не впливають події
На довічний приков.
У задусі страшній, –
Покриваючись пилом
Вже поблід деревій.
А безсмертник жовтіє
Так яскраво, немов
Не впливають події
На довічний приков.
2024.06.09
04:35
Вечірній легіт, щебети, нірвана...
Вмочає сонце пензля в яру мідь.
Це літо - як мелодія прощання,
Туманами і росами дзвенить.
Мені ж пора туди, де плаче осінь,
Гаряча охра зріє по садах.
Усім пробачив, борг віддам і досить:
Вмочає сонце пензля в яру мідь.
Це літо - як мелодія прощання,
Туманами і росами дзвенить.
Мені ж пора туди, де плаче осінь,
Гаряча охра зріє по садах.
Усім пробачив, борг віддам і досить:
2024.06.09
00:20
Які слова солодкі та чудові:
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
"Абняцца, паміріцца і прастіть"!
Запрошую вас, пані та панове,
До Харкова, де чорна - кожна мить.
В моєму місті бомби та ракети -
Залізна безперервність. Вічний струм.
Тут дуже важко пишуться сонети
2024.06.08
21:14
Біля дошки став Микита.
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
Треба в реченні одному
Відшукати хлопцю швидко
Однорідні члени в ньому.
Він зітхав, чесав за вухом,
Бурмотів про школу, втому,
Бо не знав ні сном, ні духом,
2024.06.08
20:17
Джомолунгма пригірок не більше,
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
до вершин Парнасу лізуть всі,
чупакабра наплодила віршів
й дожирає руцями мюслі.
Хоч тваринка пише примітивно,
базгранину видає за хист
так воно не надто, друзі, дивно
гицель - поетичний аноніст.
2024.06.08
19:02
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната.
На обшарпаному диванчику сидять Сатир і Сенсей.
СЕНСЕЙ. А чого ти мовчиш про цю драму?
САТИР. Ти маєш на увазі «Тріо письменничів»?..
СЕНСЕЙ. Так-так - «поетичів»!
САТИР. Та я ж її не читав. Без окул
2024.06.08
16:15
Я розгубився у джунглях
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
нескоримих питань,
вічних викликів буття.
Вони нагадують
хаотичний порив думок,
клубок суперечностей,
із яких неможливо вийти,
мене дряпають чагарники,
2024.06.08
11:07
Життя переходить в грозу за плечима,
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,
Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,
І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.
Він міркує про час, він вслухається у водоспади,
У те, як гойдається маятн
2024.06.08
10:03
Гайдельберг на долоні.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
Ночі сумливобезсонні
Тихо вмостились на крівлі
І сповивали будівлі.
Дзеркало, манкей та річка.
В хвилі пірнула нічка.
Сон чи реальність...Не знаю.
Смуток в каштани вплітаю.
2024.06.08
08:44
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2024.06.08
07:42
Дід Петро і баба Люба
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
Гратись в схованки почали.
Не повірите, ви, люди,
То мабуть, відьмівські чари.
Дід, як спить, то баба нишком
Самогон жене завзято.
Вранці тихо, ніби мишка,
2024.06.08
07:03
Чекає ранок сонячного вітру,
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
на повні груди дихає земля,
Аврора примиряє небу митру,
під неповторний танець журавля,
наповнене чарівності Полісся,
у повній тиші чути Божий глас…
Куди там до краси природи місту?
У цьому я увірився не раз.
2024.06.08
06:49
І не маниш, і не кличеш,
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
І не ждеш на мене теж, –
Лиш смієшся таємничо
Та спокою не даєш.
Бо з думок іти не хочеш
І вриваєшся у сни
Або голосом співочим,
Або поглядом ясним.
2024.06.08
00:53
Ніч… Засинають Стокгольм, Копенгаген і Осло.
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
Ритм уповільнили Лондон, Варшава та Рим.
Знаю, все знаю… Ти справді давно вже доросла.
Я взагалі відрекомендуватись старим
Інколи можу… Такі вже у мене приколи.
І якщо справді багатство – це наші роки,
2024.06.08
00:36
Сиджу у кріслі. Зібрані валізи.
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
Куди мені? Питання всіх питань!
Гармонія сумного вокалізу -
Останній подих марних сподівань.
З надією пірнаючи в минуле,
Де восени не бачив сірих злив,
Я намагався так, щоб всі почули,
2024.06.07
16:42
Сонце радісно блискоче,
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Даша Запорожець /
Проза
Осень.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осень.
Осень. Стройная дама в цветастом платье с черной вуалью. Осень. Черные тучи и ярко-желтые листья на деревьях. Осень. Жуткий ливень и бабье лето. Осень. Противный холод и отражение солнца в симпатичной луже. Осень. Золотистая мечта и разбитая надежда. Осень….
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
Болит. Рана болит и кровоточит. Осень не заживит эту рану, она может только ее разбередить. Весна может залечить ее, но до весны так далеко…. Бросив нож, осень насмехается над тобой солнцем. Печет. Лучше бы ливень. Живительная, прохладная вода. Но нет, не дождетесь!
Такая уж эта осень. Всегда сделает по-своему.
Иногда до ужаса жестокая, а иногда снисходительная. Но все равно…– это осень! Почему именно осенью так больно? Все обостряется, доходит до точки кипения. Или замерзания. Осень не даст стоять посредине, стоять спокойно. Для осени не существует равновесия. Она кидает тебя, как листок, со стороны в сторону, ничуть не заботясь о том, что ты ударяешься об острые углы.
Углы у осени самые острые. И натыкаешься ты всегда на них самыми незащищенными местами. Даже удивляет, как же так получается. А просто осень умеет расставлять углы.
Иногда все так похоже на сказку…. Ты плывешь в облаке золота, шурша каблуками по листьях. Плывешь, не замечая ничего вокруг. Спокойствие. Солнце баюкает своими нежными лучами, но.…… В один прекрасный момент раздается шум крыльев, и ты видишь, что по небу летят птицы.
Улетают. Почему? Ты скажешь: «Потому что спасаются от зимы». Но нет же. Они улетают, потому что боятся упасть. Осень режет крылья. Кромсает их одни за другими с удивительной легкостью. Удар ножа и…. Все. А у птиц самое дорогое – это крылья. Крылья для них – это надежда.
Но осень не жестока, нет. Она часто плачет, смотря на то, что наделала. Она плачет, и в каждой слезе столько горя, что все вокруг сочувствуют осени. Ты понимаешь, когда осень плачет – веселиться нельзя. Ты втягиваешь голову поглубже в плечи, берешь зонт и молча идешь, выражая солидарность страданиям осени.
И все-таки осень умеет отблагодарить. В самый грустный час она подарит тебе маленький каштанчик, и ты не сможешь не улыбнутся ему.
Я не могу любить или ненавидеть осень…. Я могу только ждать весну.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію