ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Лютий /
Проза
Дід
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дід
Дід Василь помирав довго. Вже минула зима, березень нагадав про себе новими дірками у стрісі, а дід все лишався на цьому світі.
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
Телевізор. Єдина річ, яка його тут тримала. Василь звик до новин, не пропускав жодної події у світі, цікавився спортивними змаганнями і курсом валют. Телевізор став його розрадою, вікном назовні і найкращим другом.
Катерина померла у 2010-му. Василь рік доглядав її, готував нехитру їжу, привозив з району лікарів, читав уголос старі книжки. Лікарі виписували знеболююче, забирали за послуги пляшку і їхали назад. В якийсь момент знеболююче перестало допомагати.
Коли дід сам захворів - то просив у Бога одного: швидкої смерті. Смерть гралася з ним сім місяців.
У хаті два дивани: один у сінях, інший у кімнаті. Перший стоїть біля печі: тут Василь лежить усю зиму.
В ногах стоїть мішок із вугіллям, дрова рівненько складені під стіною, невеликий стіл поряд - до всього можна дотягнутися, не витрачаючи багато сил. Погано тільки, що у сінях слабша лампочка, тому читати можна лише вдень, і те в погожий.
Перевдягати діда нікому, добре, хоч їсти приносять. Василь відчуває вдячність, але ніколи не дякує, тільки мовчить і злиться, коли довго не приходять. Приходить лише племінниця, братова донька.
Виносить з-під ліжка дідове відро, щоразу кричить:
- коли ви вже, діду, вмрете, шоб я оцього всього не бачила?!
Дід відвертається до стіни.
Коли сніг починає танути - у хаті стає чути крапання: десь у кутку протікає дах. Хата вже давно почала просідати, коли виноситимуть труну, думає дід, будуть згинатися і битися головою об одвірок. Ця думка веселить діда.
Якось Василь знайшов у городі монету. Витерту і нерівну, але можна було розгледіти зображення вершника. Став тримати її під подушкою, щоб не загубилася. Та й, може, на добрий сон буде. Коли винесуть - хтось обов'язково собі забере. Хай йому принесе вдачу.
Дідові все менше хочеться прокидатися, повертатися у темну хату, але треба дізнатися останні новини, тому Василь розплющує очі і тягнеться до телевізора. Під монотонний голос ведучого і крапання води вчергове засинає.
А сни все довші і дивніші, все більше в них кольорів і людей, так багато людей, що дід перестає їх упізнавати.
Ось Дмитро - брат, на якого завжди рівнявся, ось дружина його - Олена, а за ними якісь сиві чоловіки, жінки у чорних хустках, маленькі діти у сорочках до п'ят. Багато дітей.
Дідові здається, що він їх усіх десь бачив, але не може згадати де. Всі вони мовчки дивляться на нього, і дідові від їхньої присутності стає затишно і спокійно.
- Катерино, каже дід Василь, і ти тут. Наче й молодша, і гарніша, чим була. Дід сміється і обіймає дружину.
Коли його виносять - племінник ударяється головою об одвірок, матюкається і квапить інших.
Нашвидкоруч лаштують стіл, приносять горілку і закуску, не роздягаючись випивають за упокій і розходяться, навіть не прибравши за собою.
А хата вже два роки стоїть. Ще більш вгрузла у землю, похилилася і обсипалася. У кімнаті стоять столи із пляшками і згаслою свічкою, висить дідова сорочка, у сінях на дивані - відбиток дідового тіла, дзеркало завішене, мішок із вугіллям наполовину повний, а під подушкою - дідова монета
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію