ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Спогад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію