ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію