
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.18
20:19
Як на картині Сурикова* ніби -
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
Розкажуть про Суворова вони -
Мостом коротким з’єднані ці глиби -
Що через Альпи перехід здійснив.
Долає гори армія солдатів,
Фельдмаршал на коні із ними там.
Доводиться униз усим стрибати...
2021.04.18
19:37
Микола довго вовком на козаків дивився,
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
Ніяк похід до Криму пробачити не міг.
З Максимом теж не скоро з-за того помирився,
Неначе той був винен в поході більше всіх.
Ловив постійно вісті найменші з України,
Все сподівавсь, що раптом щось станеться-та
2021.04.18
17:14
Солов’ї не прокинулись в гаю.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
Ще туманом окутаний ранок.
Босоноге дитинство згадаю.
Вийду кави попити на ґанок.
Спить село. І собаки поснули.
Тільки вітром колише серпанок.
Оживає у тінях минуле.
Де самотньо блукає світанок.
2021.04.18
12:39
Пропоную вам невеличкий трактат
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
щодо автономности зору. Зір автономний
унаслідок залежности від об’єкта
уваги, розташованого неодмінно
зовні; саме себе око ніколи не бачить.
Звужуючись, око пливе за
кораблем, пурхає зі пташиною з гілки,
огортаєть
2021.04.18
09:02
Коли мова заходить про Трійцю,
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
що, як запевняють християнські авторитети,-
недосяжне людському розуму,
а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
щонайменше трійця діток.
Оте «Пру у рву» ,
заповідане ш
2021.04.18
08:35
Г. С...
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
Мені не вгнатись за такою
В краї найкращих сподівань,
Адже ти піснею дзвінкою
Летиш в оточенні світань.
Але я став твоєю тінню
На всі небачені часи,
2021.04.18
08:24
Я спав на вітах бірюзових літа.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
Повз мене з неба падали зірки.
Я – подих твій, я ледь помітний вітер,
якого ти не здунула з руки.
Я біля тебе.
В твоїм волоссі я заплутав крила.
2021.04.18
08:00
Літепла до літа не буває
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
і тому, напевне, і того
холодно метелику до маю...
та сама кульбаба не літає,
а лише очікує його.
04/21
2021.04.18
07:55
Закортіло літепла кульбабі...
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
і нема метелика... йому
цього року вистачає зваби
зимової снігової баби,
а вона не відає, – чому?
2021.04.18
07:46
плач жінко плач – глибокі твої гріхи !
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
їх бачив шалений світ над світом усі боги…
допоки слизькі береги ще й досі не обійшла,
допоки голубить ніч - приборкується імла.
бо небо паде у слід і совість - твій перший кат!
і те що тобі гірчить розгні
2021.04.18
05:53
Сіло на руку сонечко,
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
ніби подмухала мама.
Стало відразу – сонячно
цими похмурими днями.
Очі примружу від щастя,
ось вона поруч зі мною…
Мо, хоч тепер мені вдасться
неньку торкнути рукою…
2021.04.18
00:51
Почути і побачити тебе...
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
Просте бажання. І нічого більше.
Коли суєтне більше не гребе
І самохіть народжуються вірші.
Коли бринить, неначе тятива,
Журлива нота приспаного болю...
З душі, мов сльози, падають слова
2021.04.17
16:00
За Борисом ПАСТЕРНАКОМ
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
Слізьми розбавити чорнило,
Писати люто і навзрид
Про те, що геть усе розмило
Й весною чорною горить!
Коня! Шість гривень візникові –
2021.04.17
15:05
Все, що маю: пенати хатні,
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
щирі усмішки, ямби, хореї,
ліру, Музу... а ще уві сні
спокушає мене... ахінея.
Небувале моє житіє
ще плекає нечувані мрії –
уявляю, що іноді є
2021.04.17
08:06
Весь вік вважав, що сам собі не ворог,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
Жив тихо, вчасно гамав свій обід.
Я Богом не рождався. Став учора.
Згубила мойра ниточку судьби.
За кожну думку й вчинок є розплата,
За дар творця - гірка й важка яса.
Було спочатку Слово. Крапля правди,
2021.04.17
07:36
Пташки уві сні
співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...співають пісні,
веселі й сумні,
німі й голосні.
А ти – полонене,
ще юно-зелене,
не чуєш, не бачиш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Калинець (1939) /
Рецензії
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Що не кажіть, але знайти сьогодні у Львові справжнього поета - проблема із нелегких. І хоча у столиці Галичини є десятки людей, які пишуть вірші, Поетами, з великої літери, абсолютну більшість із них назвати важко. Літераторами – старшими чи молодшими – так! Але не поетами. Доробок старших відгонить продуктами напіврозпаду радянської доби. Молодші втішаються власним егоцентризмом, і намагаються переконати ровесників, що, буцім, справжня література починається тільки із них. Знесилившись у боротьбі за читача, вони сьогодні об’єдналися у гурти і вряди-годи влаштовують у Львові, перефразовуючи Михаля Семенка, поезовистави. Їх приходять послухати, але читають і надалі катастрофічно мало.
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
Найвища оцінка | Жорж Дикий | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Майстер Рим | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію