ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Рожко /
Проза
Привид Літературного музею
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Привид Літературного музею
… і раптом жах скував її погляд.
Тетяна побачила, як за спиною Ігоря , прямо крізь стіну, почав просотуватись Привид Літературного музею. Спочатку з’явилось худорляве зморшкувате обличчя, наполовину прикрите балахоном з грубого сірого полотна. Потім, наче нізвідки, матеріалізувалась кістлява стареча рука з порожнім гранчаком. Риси Привида чомусь нагадували зображення Павла Тичини з підручника для першого класу…
- Кхе, - Привид сором’язливо кашлянув, - а мені не наллєте? Закусь не потрібна. Я взагалі то не закусюю…
Кася і Настя синхронно хитнули головами, що означало: «Ні, не наллємо». Їхні красиві хвилясті коси закрили дівочі обличчя. Привид, що до цього допитливо дивився на Тетяну, саме в цей момент поглянув у бік Касі і Насті. Навіть під балахоном стало видно, як він раптово зблід. Від переляку розширились його запалені червоні очі. Гранчак випав з руки на підлогу, але не розбився, а покотився під книжкову шафу, на якій охайними рядочками стояли книжки класиків і укрсучліту.
- Чур мене, чур! – заволав Привид і, не роздумуючи, стрибнув у відкрите вікно, яке знаходилось на другому поверсі будівлі.
- Та ну шо за нафік! – відразу почулося знизу. – Вже і після зміни побухать спокійно не дають. - Два молоденькі полісмени, в яких нарешті скінчилось чергування, прямо під стінами Літмузею натюрмортно розклали цибульку, сальце, чорний хліб і пляшку з прозорою рідиною. І саме на цей художній шедевр прямо зверху гепнувся Привид музею, не пошкодивши пляшку, а лише прим’явши закусь.
- Добродію, ви розумієте, що навіть наявність балахону не дає вам право стрибати з другого поверху на голови нових охоронців правопорядку, особливо, якщо вони «прі ісполнєніі»? У вас є документи? Нема? Ну і що ж нам з вами робити? Може доправити вас у відділок? – Чорнявий полісмен суворо дивився на Привида.
Привид музею сором’язливо мовчав і нахабно не зводив очей з пляшки. Запанувала в'язка тиша. Було видно, що ППСники і не збирались повертатись до відділку. Мовчанку порушив білявий полісмен, у якого вже давно пересохло в роті.
- Ну теє… Давайте так, на перший раз ми вас вибачаємо і робимо попередження - більше не стрибати на голову поліцейським з вікон Літературного музею. Гараздоньки?
- Гараздоньки, - Привид відразу погодився, але навіть не рушив з місця, продовжуючи розглядати «натюрморт».
Щоб нарешті здолати незручне становище, чорнявий полісмен, напевно, згадав «класику жанру»:
- Третім будеш?
- Буду! – Привид Літературного музею інтенсивно закивав головою. – І закусь мені не потрібна. Я взагалі то не закусюю.
- Ну з цього ж і потрібно було починати! – чорнявий полісмен почав радісно відкорковувати пляшку з прозорою рідиною.
"Ніч музеїв" знову почала набирати оберти...
А над головою трійці, з відкритого освітленого вікна другого поверху в нічне прохолодне небо ще довго лунав чоловічий і жіночий сміх…
22/05/2016
Тетяна побачила, як за спиною Ігоря , прямо крізь стіну, почав просотуватись Привид Літературного музею. Спочатку з’явилось худорляве зморшкувате обличчя, наполовину прикрите балахоном з грубого сірого полотна. Потім, наче нізвідки, матеріалізувалась кістлява стареча рука з порожнім гранчаком. Риси Привида чомусь нагадували зображення Павла Тичини з підручника для першого класу…
- Кхе, - Привид сором’язливо кашлянув, - а мені не наллєте? Закусь не потрібна. Я взагалі то не закусюю…
Кася і Настя синхронно хитнули головами, що означало: «Ні, не наллємо». Їхні красиві хвилясті коси закрили дівочі обличчя. Привид, що до цього допитливо дивився на Тетяну, саме в цей момент поглянув у бік Касі і Насті. Навіть під балахоном стало видно, як він раптово зблід. Від переляку розширились його запалені червоні очі. Гранчак випав з руки на підлогу, але не розбився, а покотився під книжкову шафу, на якій охайними рядочками стояли книжки класиків і укрсучліту.
- Чур мене, чур! – заволав Привид і, не роздумуючи, стрибнув у відкрите вікно, яке знаходилось на другому поверсі будівлі.
- Та ну шо за нафік! – відразу почулося знизу. – Вже і після зміни побухать спокійно не дають. - Два молоденькі полісмени, в яких нарешті скінчилось чергування, прямо під стінами Літмузею натюрмортно розклали цибульку, сальце, чорний хліб і пляшку з прозорою рідиною. І саме на цей художній шедевр прямо зверху гепнувся Привид музею, не пошкодивши пляшку, а лише прим’явши закусь.
- Добродію, ви розумієте, що навіть наявність балахону не дає вам право стрибати з другого поверху на голови нових охоронців правопорядку, особливо, якщо вони «прі ісполнєніі»? У вас є документи? Нема? Ну і що ж нам з вами робити? Може доправити вас у відділок? – Чорнявий полісмен суворо дивився на Привида.
Привид музею сором’язливо мовчав і нахабно не зводив очей з пляшки. Запанувала в'язка тиша. Було видно, що ППСники і не збирались повертатись до відділку. Мовчанку порушив білявий полісмен, у якого вже давно пересохло в роті.
- Ну теє… Давайте так, на перший раз ми вас вибачаємо і робимо попередження - більше не стрибати на голову поліцейським з вікон Літературного музею. Гараздоньки?
- Гараздоньки, - Привид відразу погодився, але навіть не рушив з місця, продовжуючи розглядати «натюрморт».
Щоб нарешті здолати незручне становище, чорнявий полісмен, напевно, згадав «класику жанру»:
- Третім будеш?
- Буду! – Привид Літературного музею інтенсивно закивав головою. – І закусь мені не потрібна. Я взагалі то не закусюю.
- Ну з цього ж і потрібно було починати! – чорнявий полісмен почав радісно відкорковувати пляшку з прозорою рідиною.
"Ніч музеїв" знову почала набирати оберти...
А над головою трійці, з відкритого освітленого вікна другого поверху в нічне прохолодне небо ще довго лунав чоловічий і жіночий сміх…
22/05/2016
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію