ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Хатинка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хатинка
Бабусина хатинка, де пройшло моє раннє дитинство, була дуже маленькою. Тепер такі споруди називають літніми кухнями. Під низенькою стелею, посередині, проходив сволок – товстий дерев’яний брус, на якому кріпилась дитяча колиска, а на великих цвяхах був розвішаний верхній одяг. Білизна та хустки зберігалися у старій скрині, що стояла у кутку. На ній спав мій старший братик. Два молодші бабусині сини якраз служили в Армії.
Одне невеличке віконце виходило у садок, друге – у двір, а з малесенького, вмазаного у стінку на печі, видно було город і сусідню вуличку, де мама поволі зводила для нас нову хату.
Піч займала майже чверть усього житла, та бабуся надзвичайно тішилася тією хатиною і піччю, де вона спала на теплій лежанці, вигріваючи свої хворі суглоби.
Часто згадували, як сутужно та незатишно жилося їм ще недавно у вологій, холодній воєнній землянці. Відступаючи, німці спалили майже всі хати на нашому кутку, який так і звався: Зелений Кут.
Пам’ятаю гостре почуття голоду, а в печі варилася у чугунці та смачно пахла картопля.
-Бабусю, дай картоплинку! , - жалібно просила я.
І вже тоді мені неприємно і важко було щось просити. Моя сувора бабуся відповіла:
-Почекай! Ось прийде скоро мама, може, принесе хлібця, тоді поїмо!
А мама усе не приходила і я, плачучи, заснула, а коло під вечір мене розбудили поїсти, я вже не хотіла.
Тільки окрайчик сірого запашного хліба – подарунок «від зайчика» затиснула в долоньці і так заснула…
Зате, здається, більше ніколи у житті я нічого ні в кого не просила.
Взагалі, мене важко було заманити додому, щоб поїсти ту сіру затірку – суп з картоплею та шматочками дрібно розтертого тіста… Мені більше подобалося гамувати голод усіляким «підніжним» кормом, як то, солодкими корінцями річного очерету , калачиками, чи клеєм, що янтарем виступав на вишневих стовбурах. А коли наступало літо і починали дозрівати різні фрукти, то проблеми з їжею для мене зовсім не існувало.
Тільки, коли сідало сонце, заливаючи рожевим кольором пів неба, я сама поспішала додому, бо любила ті вечори, коли до нашої тісної хатинки сходилися сусідки.
Моя бабуся Лєна, так її усі звали, сідала сукати
пряжу. З мішка вона діставала чималий жмут овечої вовни, що гостро пахла худобою і накладала на великий
дерев’яний гребінь, який відразу ставав схожим на чорну, чи білу, кудлату бороду. Потім, трьома пальцями правої руки розтягувала і скручувала вовну у товстеньку нитку, яку вправно накручувала лівою рукою на вертке, також дерев’яне веретено. Бабуся і мама були знані рукодільниці. Вони уміли виготовляти чимало корисних і гарних речей.
Наприклад, розпускаючи на нитки білі німецькі мішки із-під продуктів, покинуті у великій кількості окупантами, вони плели гачками тонкі, вишукані, візерунчаті шалі для наших модниць. Вишивали хрестиком і гладдю сорочки, рушники, картини. В’язали тонке мереживо, вовняні рукавиці, шкарпетки. Кроїли і шили вручну сукні, блузи, спідниці. Нам із братиком мама сама перешивала пальтечка із чиєїсь старої шинелі, шила навіть гарнесенькі капці та валяночки.
А цими літніми вечорами при мерехтливому світлі каганця мама читала вголос товсту, добряче потріпану у життєвих перипетіях книгу, яких було чимало у бабусі на горищі.
Жінки зачаровано слухали, як ото тепер дивляться серіали. То були захоплюючі пригодницькі та любовні романи. Мені наказували спати і я слухняно закривала очі, але слухала майже не дихаючи, все до кінця. Коли сусідки розходилися по домівках, я і тоді ще довго не могла заснути під враженням почутого.
Бабуся помічала це і присівши біля мене, починала тихо розповідати якусь, щовечора іншу, казку.
Мені здається, що вона сама складала ті казки, бо ніде потім я не зустрічала таких у літературі.
І нарешті сон долав мою цікавість…
2016
Одне невеличке віконце виходило у садок, друге – у двір, а з малесенького, вмазаного у стінку на печі, видно було город і сусідню вуличку, де мама поволі зводила для нас нову хату.
Піч займала майже чверть усього житла, та бабуся надзвичайно тішилася тією хатиною і піччю, де вона спала на теплій лежанці, вигріваючи свої хворі суглоби.
Часто згадували, як сутужно та незатишно жилося їм ще недавно у вологій, холодній воєнній землянці. Відступаючи, німці спалили майже всі хати на нашому кутку, який так і звався: Зелений Кут.
Пам’ятаю гостре почуття голоду, а в печі варилася у чугунці та смачно пахла картопля.
-Бабусю, дай картоплинку! , - жалібно просила я.
І вже тоді мені неприємно і важко було щось просити. Моя сувора бабуся відповіла:
-Почекай! Ось прийде скоро мама, може, принесе хлібця, тоді поїмо!
А мама усе не приходила і я, плачучи, заснула, а коло під вечір мене розбудили поїсти, я вже не хотіла.
Тільки окрайчик сірого запашного хліба – подарунок «від зайчика» затиснула в долоньці і так заснула…
Зате, здається, більше ніколи у житті я нічого ні в кого не просила.
Взагалі, мене важко було заманити додому, щоб поїсти ту сіру затірку – суп з картоплею та шматочками дрібно розтертого тіста… Мені більше подобалося гамувати голод усіляким «підніжним» кормом, як то, солодкими корінцями річного очерету , калачиками, чи клеєм, що янтарем виступав на вишневих стовбурах. А коли наступало літо і починали дозрівати різні фрукти, то проблеми з їжею для мене зовсім не існувало.
Тільки, коли сідало сонце, заливаючи рожевим кольором пів неба, я сама поспішала додому, бо любила ті вечори, коли до нашої тісної хатинки сходилися сусідки.
Моя бабуся Лєна, так її усі звали, сідала сукати
пряжу. З мішка вона діставала чималий жмут овечої вовни, що гостро пахла худобою і накладала на великий
дерев’яний гребінь, який відразу ставав схожим на чорну, чи білу, кудлату бороду. Потім, трьома пальцями правої руки розтягувала і скручувала вовну у товстеньку нитку, яку вправно накручувала лівою рукою на вертке, також дерев’яне веретено. Бабуся і мама були знані рукодільниці. Вони уміли виготовляти чимало корисних і гарних речей.
Наприклад, розпускаючи на нитки білі німецькі мішки із-під продуктів, покинуті у великій кількості окупантами, вони плели гачками тонкі, вишукані, візерунчаті шалі для наших модниць. Вишивали хрестиком і гладдю сорочки, рушники, картини. В’язали тонке мереживо, вовняні рукавиці, шкарпетки. Кроїли і шили вручну сукні, блузи, спідниці. Нам із братиком мама сама перешивала пальтечка із чиєїсь старої шинелі, шила навіть гарнесенькі капці та валяночки.
А цими літніми вечорами при мерехтливому світлі каганця мама читала вголос товсту, добряче потріпану у життєвих перипетіях книгу, яких було чимало у бабусі на горищі.
Жінки зачаровано слухали, як ото тепер дивляться серіали. То були захоплюючі пригодницькі та любовні романи. Мені наказували спати і я слухняно закривала очі, але слухала майже не дихаючи, все до кінця. Коли сусідки розходилися по домівках, я і тоді ще довго не могла заснути під враженням почутого.
Бабуся помічала це і присівши біля мене, починала тихо розповідати якусь, щовечора іншу, казку.
Мені здається, що вона сама складала ті казки, бо ніде потім я не зустрічала таких у літературі.
І нарешті сон долав мою цікавість…
2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію