ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.05
08:28
До моря, на побачення, іду,
зануритись у бірюзові хвилі,
немов у Гетсиманському саду,
на гребені погляну посивілі.
Непохапки униз отак, згори
спускаюся із берега крутого.
У променях іскряться кольори
зануритись у бірюзові хвилі,
немов у Гетсиманському саду,
на гребені погляну посивілі.
Непохапки униз отак, згори
спускаюся із берега крутого.
У променях іскряться кольори
2024.06.05
07:56
Пливли ікони Старосільських хат,
тонули обереги родоводу,
ховав Дніпро древнє село під воду,
рукоплескав ЦеКа електорат.
На димарі їм слав прокльони крук,
допоки води не покрили хату:
«Чекайте, смерди, прийде ще розплата!» –
і танув над водою його
тонули обереги родоводу,
ховав Дніпро древнє село під воду,
рукоплескав ЦеКа електорат.
На димарі їм слав прокльони крук,
допоки води не покрили хату:
«Чекайте, смерди, прийде ще розплата!» –
і танув над водою його
2024.06.05
06:17
Сонце гріє й світить
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.
2024.06.05
00:46
Шосте вересня. Костянтинівка.
Долі. Мрії. Бажання. Думки.
Чорний вибух. Дим. Будьте прокляті!
На віки!
Костянтинівка... Костянтинівка...
Мирний риночок у вихідний.
Буде ворогу віддзеркаленням
Долі. Мрії. Бажання. Думки.
Чорний вибух. Дим. Будьте прокляті!
На віки!
Костянтинівка... Костянтинівка...
Мирний риночок у вихідний.
Буде ворогу віддзеркаленням
2024.06.04
23:06
Проростає трава на могилах.
Проростає крізь біль і красу.
Проростає на долах і схилах
Та печаль, що прийшла завчасу.
Проростає скорбота на скронях,
Проростає спокута в руках.
Проростають надія, мов сонях,
Проростає крізь біль і красу.
Проростає на долах і схилах
Та печаль, що прийшла завчасу.
Проростає скорбота на скронях,
Проростає спокута в руках.
Проростають надія, мов сонях,
2024.06.04
13:25
Радиш тримати такт із тими,
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро
2024.06.04
10:10
Мовчить журавель над криницею,
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла
2024.06.04
05:02
Без історії роду
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.
2024.06.04
00:38
Не зруйнував. Не зрадив. Не порушив.
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.
Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...
2024.06.04
00:24
Вже слова стали зайвими - отже і дим
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.
Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н
2024.06.03
21:53
Задивилась на поле пшеничне:
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись
2024.06.03
18:59
Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
2024.06.03
10:33
Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
2024.06.03
06:51
Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
2024.06.03
01:59
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
2024.06.03
00:04
Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Ціна життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ціна життя
Село поволі оговтувалося від війни і усіх трагічних подій, які випали на його долю уже по її закінченні. Зализувало надто болючі рани, бо таких страждань і знущань мої односельці не пам’ятали за усю його давню і славну історію. Усі юнаки і дівчата, кого не встигли мобілізувати, вступили до лав УПА, гідно боролися за волю своєї землі, але і цього разу не судилося здобути омріяну незалежність. Юнаки полягли у нерівному бою з військами НКВД на підступах до села, дівчат заарештували і кинули на знущання до казематів замку у м. Клевань 1. Родини засуджених були виселені у далекий Сибір і Караганду. Мої героїчні односельці, уночі, коли сон важко іде до мене, згадую усіх їх, що жили на нашому кутку і були близькими родичами , або сусідами, про яких розповідала мені мама і сльози глибокого жалю поволі котяться на подушку.
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
Зривали бідних з обжитих місць і разом з дітками і нехитрим скарбом, який уміщався в декількох клуночках везли у далеку, страшну невідомість. Скільки їх не доїхало і замерзли по дорозі... З нелюдським лементом і риданнями покидали свої домівки, прощалися навіки з тими , хто залишався, а ті, що залишалися, плакали навзрид і намагалися поділитися останньою теплою річчю. Бігли за возами кутали своїх рідних і близьких , щоб уберегти від невідомої лютої зими.
Волелюбний дух народу намагалися знищити з корінням і навіки, щоб нікому і ніколи навіть не мріялося про волю.
Євтушки, Янчуки, Самсонюки, Галайки, Перцови, Бусли,Кардаші, Ботвінчуки, Пікузи, Лозицькі, Кравці, Прокопчуки, Дзвінчуки і ще багато наших односельців, прізвища яких не зберегла моя дитяча пам’ять, їх вклад у боротьбу за незалежність країни безцінний, бо заплатили вони своїм життям, або роками неволі у концтаборах. Усіх їх об'явили «ворогами народу», і про них вголос ніхто у селі не говорив.
На початку п'ятидесятих у село почали надходити з різних місць заслання листи. Там ,у засланні, наші помаленьку гуртувалися, обживалися, звикали до нелюдських умов праці, голоду і холоду. Та головне, що були живі і напруга, і страх за їх життя поволі спадали.
Чоловіків у селі на той час було мало, декотрі повернулися з фронту без ноги, без руки, а деякі з важкою формою туберкульозу і ця недуга на тлі голоду розповсюдилася у селі швидко. Почали хворіти і жінки. Взнаки давалася тотальна бідність усього краю, у якому зробили насильницьку колективізацію, але у такому господарстві хазяйнувати ніхто не вмів , а ще над усіма тяжіли непомірні податки, які неможливо було виконати, але мої односельці пнулися з останніх сил, а податки намагалися сплатити, бо якщо не здаси кількість продуктів, які тобі доведено на твоє маленьке індивідуальне господарство, то кожному загрожувала висилка.
Життя все таки брало своє і після важких трудових днів приходила свята неділя, а у неділю зранку усі ішли у церкву, а потім обідали,відпочивали, поралися по господарству, а надвечір сходилися до клубу.
Клуб був у сусідній з нашою хатою хаті, вивезеного у Сибір Пилипа Самсонюка з сім’єю, а ще раніше там була перша сільська рада. Хата була просторою і добротною складеною з бруса. Пилип був гарним господарем. Не побачив він більше свою хату, помер на чужині.
А біля клубу уже починалися танці під гармонь, до війни у селі був струнний оркестр і усі хлопці грали на музичних інструментах , але їх майже усіх убили.
Жінки поважного віку розсідалися на лавах навкруг танцювального майданчика, а ми, малеча крутилися під ногами і намагалися щось і собі витинати ногами, копіювали дорослих. Як танцював мій батько! Усі молодиці мали за щастя танцювати з ним. Літав по колу , мов на крилах, тільки підметки миготіли, а мама бідкалася за чоботи, щоб не дорвав, бо одні-єдині, ще з війни привезені. Курява була така, що не продихнути, бігли з відром по воду, поливали і через декілька хвили знову танці. Наздоганяли те, що у них відняла війна – свою молодість і раділи життю, бо залишилися живі, а потім наморені всідалися на лави і співали допізна на голоси злагоджено і невимовно гарно і це тоді, коли у сім’ях майже не було у що одягнути і озути діток і хліба не наїдалися вволю. Вони знали уже справжню ціну життя.
16.08. 2015р. Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію