ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.05.05 10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич

Артур Курдіновський
2024.05.05 02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!

Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?

Ілахім Поет
2024.05.05 00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.

Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл

Артур Курдіновський
2024.05.04 13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.

Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,

Ілахім Поет
2024.05.04 12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак

Козак Дума
2024.05.04 11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.

Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує

Іван Потьомкін
2024.05.04 10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»

Ігор Деркач
2024.05.04 10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.

***
Воююча частина світу

Леся Горова
2024.05.04 08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за

Віктор Кучерук
2024.05.04 05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?

Світлана Пирогова
2024.05.03 10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в

Леся Горова
2024.05.03 08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі

Артур Курдіновський
2024.05.03 06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!

Віктор Кучерук
2024.05.03 05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.

Ілахім Поет
2024.05.03 01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п

Ілахім Поет
2024.05.02 22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Протест Чигракова
Семен Иванович Чиграков, человек средних лет и актер средних способностей, стоял на подоконнике и ежился под порывами ледяного ветра, влетавшего в распахнутое окно. Мороз был нешуточный, и пальцы Семена Ивановича, которыми он цеплялся за оконную раму, уже онемели и побелели.

Семен Иванович тряхнул головой, зажмурился и закричал в колодец двора, ответивший ему гулким эхом:
- Лжецы! Лицемеры! Лицедеи!

Крик Семена Ивановича напугал стаю голубей, суетившихся у помойных баков. Со звуком, напоминавшим бурные аплодисменты, каких Семену Ивановичу в жизни пока не довелось услышать, птицы взметнулись к низкому серому небу. Семен Иванович от неожиданности вздрогнул, покачнулся и чуть не вывалился в окно.

Восстановив равновесие и устроив ноги поудобнее на подоконнике, Семен Иванович снова закричал во двор:
- Я! Я! Я тоже лицедей! Я тоже лгу, лицемерю и лицедействую! Но я это делаю на сцене! Это моя работа! Этим я развлекаю вас, вас, которые лгут и лицемерят по-настоящему! Ненавижу вашу ложь! Ненавижу вас, живущих ложью и увеселяемых ложью!

Во дворе начал собираться народ. Люди с любопытством разглядывали Семена Ивановича. Слышались негромкие голоса: «Да это актер, из семнадцатого номера. Сашка, что ли? А чего это он? Пьян, что ли?»

Семен Иванович изловчился, освободил одну руку и ткнул белым указательным пальцем в редкую толпу:
- Вы все негодяи! Пожиратели правды! Вы порочны, развратны, ленивы, тупы и алчны! Вы ничего не чувствуете! Вам никого не жаль! Вы никого не любите! Вы хотите только есть, пить и веселиться! Вы готовы сожрать ближнего, если больше жрать нечего. Вы готовы пить его кровь, если вас мучит жажда!

В толпе внизу заворчали: «Разошелся жилец. Ишь, разоряется, ай, обидел кто? А нас чего обижать? Какого ближнего? Ну, край тебе, так и бросайся молча из окошка. Или вон головой в прорубь, благо недалеко…»

На бороде и усах Семена Ивановича серебрился иней, а пальцы рук совсем замерзли и даже перестали болеть. Ему пришлось посмотреть на руки, чтобы убедиться, что он по-прежнему держится за оконную раму. Губы тоже замерзли и не слушались. Из-за этого казалось, что у Семена Ивановича заплетается язык.

- Вы все меряете деньгами! Вы цените человека по его кошельку! На ассигнации! Вы всему знаете цену – любви, уважению, счастью, Богу! Да, я маленький человек! Да, я нищий актер! У меня нет денег! По-вашему, я недостоин! У меня нет достоинства! А достоинство у меня есть! У меня нет состояния! Будьте же вы все прокляты! Может быть, моя смерть заставит вас проснуться!

Семен Иванович зажмурился, с трудом оторвал замерзшие руки от рамы и шагнул в пустоту. Промелькнули концы его длинного серого шарфа, на ветру хлопнули, словно крылья, полы шинели. Толпа внизу, к тому времени уже довольно многочисленная, слитным движением подалась назад и ахнула в один голос…

Семен Иванович лежал на спине в снегу. Сквозь заиндевевшие ресницы он видел свое окно, узкое и высокое. Окно было расположено очень низко над неровной поверхностью двора, даже ниже, чем соседние окна. Створки его были раскрыты и раскачивались на ветру, одно из мутных стекол треснуло. В полумраке комнаты виднелся пятнистый неровный потолок. У подоконника стояли любопытные и заглядывали в комнату.

Заскрипели по снегу поспешные шаги. Над Семеном Ивановичем вырастали валенки, сапоги, тулупы, пальто и шинели. Потянуло кислым запахом овчины и пронзительной нафталиновой вонью.

К Семену Ивановичу наклонился дворник Тихон. Его широкое доброе лицо было полускрыто шапкой и седой окладистой бородой. Дворник стоял в снежном изголовье Чигракова, и Семен Иванович видел лицо Тихона перевернутым, отчего ощутил внезапный сильный приступ морской болезни. Тихон качал головой, вызывая у лежащего на снегу актера новые приступы тошноты.

- Затянули вы сегодня, барин, - сказал Тихон, обдав Семена Ивановича запахом табака. – В прошлый раз-то, на Покрова, только крикнули, что все негодяи, и в окошко. Ну, поднимайтесь, поднимайтесь, барин, идемте ко мне чай пить. Будет на холодном лежать, еще заболеете, в театре своем представлять не сможете. Чем за квартиру платить?

Семен Иванович, опираясь на руку Тихона, поднялся, отряхнул снег. Тихон приобнял его за плечи и повлек в свою каморку. Народ расступился…

- Стоп! – пронзительно крикнул кто-то за спиной. – Семен, надо еще дубль сделать, упал некрасиво. Аня, чаю Семену! Витя, посмотри, что с окошком! Массовка, не топчитесь под окном, снега почти не осталось! Ира, подклей Тихону бороду! Перерыв пять минут!

Семен Иванович, едва не захлебываясь обильной слюной, хлынувшей в рот откуда-то из-под языка, оттолкнул руку Тихона, метнулся в угол двора, с трудом разжал сведенные судорогой и морозом челюсти и склонился у помойных баков. Массовка тактично отвернулась.

2012




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-10-07 16:36:06
Переглядів сторінки твору 561
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній