ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
2024.05.20
05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
2024.05.20
01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.
Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
2024.05.20
00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.
Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
2024.05.20
00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Рецензії
Ми воду пили з однієї криниці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ми воду пили з однієї криниці
(Про книгу Ніни Виноградської "А зорі пахнуть полинами")
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
Та криниця була привалена горою піску, відколи люди пам’ятають, бір.
Ліс вирубали. Гору вивезли на будівництво. Одного дня на дні піщаного кар’єру екскаватор наштовхнувся на дубовий зруб. Ударили джерела живої води. Вода пахла віковою таємничістю, прихованою від нас історією, а ще – святістю. Звістка про звільнену живу криницю миттєво облетіла навколишні села, і люди потяглися до неї, вставали далеко до схід сонця і йшли причаститися дива, кропили себе, землю, хати, світлиці, немовлят. Люди просвітліли надією на волю, земля – ромашковим цвітом, половіючим житом.
Стежками до цієї криниці бігала і учениця Пісківської середньої школи Ніна Манько. Манько – це дівоче прізвище Ніни Виноградської, авторки цієї книги. Тут, на Сумщині, вона написала і опублікувала свої перші вірші. Потім Ніна буде вчитися у Харкові, працювати в Росії, але звільнена криниця, стежки, протоптані до неї, що нагадували собою коріння, покличуть і приведуть її знову на рідну землю, до рідної мови, до рідної пісні.
Ніна народилася у селі Межирічі у з діда-прадіда козацькій сім’ї. Співоча земля, співоча сім’я виколисали з дівчинки поетесу.
У своїй першій книжці «А зорі пахнуть полинами» Ніна Іванівна Виноградська іде від дуже простого, кожному зрозумілого, але такого людяного, прекрасного, задушевного, поетичного.
…Із електрички ранком раннім
Я знов до матері іду.
Несу я їй м’яку хлібину,
Пакет кефіру, молока…
І поцілує, і пожурить,
Спита про внуків, помовчить.
Подасть борщу, нарве цибулі
І жити правильно повчить.
Із цього, повного чару зерна, вибухають повнозорі колоски продовження чар любові до рідного краю.
Ви приїдьте на Сумщину в ясну годину.
Ми на Супісок підем, посидимо в гаї.
Із собою візьміть всю велику родину,
Хай побачать, в якому ми виросли краї.
Поетеса і пісня – єдине ціле. Вона іде по життю, не розлучаючись з нею. Залюблена у земляків, у рідну Слобожанщину, прекрасним голосом вона зачаровує, закохує у свою пісню. Героїня її поезії – жінка, яка сповнена глибокого, прекрасного людського почуття – кохання.
Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, любов моя, в журбі
Чи в щасті наша доля заночує?
Навіть вірші про біль у неї мають оздоровлюючу силу. Вони настільки сонячні, що навіть очерствіле серце пробуджують до любові. Цей світлий біль не вбиває, а народжує людяність, щирість, віру в добро і щастя.
Якщо колись, як вже мене не буде,
Застогнеш ти від болю і розпуки,
Згадай мене, нехай аж стисне груди.
Як і тоді тобі подам я руку.
Краса її поезії-любові – красиві діла. Людина, яка любить – дуже сильна людина. Добре серце поетеси вже збудило до любові не одне серце. А з виходом у світ цієї книги їх пробудиться набагато більше.
Антон Козлов, прочитавши вірші Ніни Виноградської, вже не зміг не бути поетом і заспівав вірші поетеси російською мовою:
И как же нам соединить миры,
Чтобы в разлуке оставаться верным.
Чтоб вместе быть до смертной той поры.
Ответь мне жизнь, придумай… Я поверю.
Адже більшого щастя на світі, ніж кохання, не існує.
ВІКТОР КУЛИК, поет, член НСПУ
2001 рік.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію