ATSIGRĘŽĘS TIES RIBA
Поміж уламків стежкою угору трохи
і підземелля враз усім збивало з тями -
провалля, острахи, розвали зжовклі глини,
скель ієрогліфи, смолисті лісу спини,
що потопельниками з мли здіймались ями.
Мандрівнику здалося, напрямок дороги

від урвищ, де дрібніють, в сон впадають душі,
до піль земних він втратив. Музика одна лиш
росла у ньому - Міць, що понад і Аїдом,
і жаром Нілу, і гіперборейським льодом;
Найперша, і Нізвідки; - що не поневолиш.
Та, в кóтрій тільки зміст і все в чиїй потузі,

вступала в тишу цю й була у ній тим більша,
чим обеззвучувалася посеред груди
пітьми, де Хронос спочивав від руйнування -
пророчила, що поверне його кохання
із темряви дзеркал, - позбавлену отрути,
у тіло вбрану… Він оддасть натомість інше:

всіх ненароджених співців… Сторожкі кроки
ввижались вдалині. Холодний піт утерши
з обличчя, жертвує Сапфо він і Терпандром,
аби вона звелася пóнад смертним óдром.
Безбарвні кучері, ланіти, ніжні перси…
Якщо опали м’язи клаптями, мов лахи,

з костей, чи посмішка зосталася? Як взнати?
Жага, що привела сюди, зве обернутись.
Така ж вона чи ні? Згадає? Схоче знову
відчути пристрастей вагу, його чудову
гру, долю, майбуття, себе! - Як ні, забутись!
ночами Фракії, де флейти і менади.

Він обернувся. Світ змінився. Зникла радість.
Ландшафт розтанув, залунали крики кволі
приморських склочниць, ляснув подих Євру дикий
схил, що струною хвилям в такт заплакав, - лики
в прибульця вп’ялись скель, та вже гляділи зорі
крізь мить сторіч на іншого, хто бачив Гадес.

пер.2006