У пору жнив, у всеплодючім серпні
Самотні дні безжалісно нестерпні.
У день, коли стинали перше жнив”я,
Про дерево, яке не посадив я,
Щасливо не завважаний ніким,
В автобусі я думав приміськім.
Чи пута я порву міцного кову?
Чи зустріч я забуду випадкову
І випадкові доторки колін
У вихорі часів, розлук і змін?..
Ця зустріч – як пожадана спонука
Не мріяти про сміх малого внука
І, взявши в руки книгу, всохлий посох
У полі розчинитись, як Філософ.

8. 7. 8.