1
Прекрасний час для проповіді. В місті
гнітюча тиша. Вулична сторожа
із ранку п’є вино, кидає кості.
Намісника немає, все спокійно,
якого дідька нидіти надворі?

Прекрасний час для проповіді. Небо
забите хмарами, вирує море,
на вулицях похмурі громадяни,
яким набридло нудьгувати вдома.
Стікаються до головного храму,
що увінчав єдиний пагорб в місті.

Найкращий вигляд на округу звідси,
і мури захищають від вітрів,
і гавань унизу, як на долоні,
а, головне, чутки спочатку тут
з’являються, а потім вже деінде.

І як інакше, раз і храм, і місто
посвячені одному й тому ж богу,
що змінює подекуди ім’я,
але ніколи вінценосний титул.

2
На площі перед храмом постать в хутрі.
Стоїть недвижно, час від часу стрімко
здіймає вгору руку з криком: “Досить!”

Юрба густішає. Настирні зайди
шепочуть в кожне вухо: “Се пророк!”
“Невдовзі!.. Станеться!.. Моліться!..”
-“Досить!”

У городян, які останнім часом
частенько бачать вельми схожі дійства,
на хмурих лицях злі усмішки.
-“Досить!”
Невже на світі може бути гірше!
Куди вже далі, гірше не буває!
Зима сувора видалась, весна
немислимо запізнюється.
-“Досить!”
Штормить. Штормить. Штормить. Нічого більше.
Ні кораблів нових, ні караванів,
ні заробітку - тільки хтиві зайди!
А Цезарю плати належне.
-“Досить!”
Єдина втіха бачити, що іншим
подекуди буває гірше. З храму
виходить жрець, грозить пророку.
-“Досить!”
Із себе витиснувши всіх бродяг,
юрба, мов по команді, відступає.

Прислужники, що вибігають з храму,
лупцюють палицями волоцюг,
збивають з ніг нестямного пророка.

Юрба регоче і свистить услід
побитим зайдам, що дрібочуть схилом,
накульгуючи, стогнучи, здійнявши
кумедно-урочисто на руках
свого пророка тіло. Esse dignum
spectaculum, ad guot respiciat
intentus operi (sic) suo deus.*

Вирують хмари. Гуркотить прибій.
Прекрасний час для проповіді
бурі.

(* лат. - Ось достойне видовище,
аби на нього оглянувся бог, споглядаючи своє творіння)


3
Кімната для приїжджих. Вид на місто,
що Ірод збудував на стражі моря.

Біля вікна важкий дубовий стіл,
просяклий хмелем, дві широкі лави.

Одягнутий у кольорові шати
чорнобородий велет-фінікієць
кладе на стіл, паруючі духмяно,
великі чаші: - Сам перецідив,
розбавив доброю водою в міру.
З корицею і медом, не вино -
нектар божественний, умножить сили…

Мандрівники – статечний афінянин,
геть сивий, та на вигляд ще міцний,
і гарно складений, середніх літ,
в недорогій накидці арамеєць, -
кивають вдячно. Арамеєць мовить
над чашею слова подяки небу.

Поважний афінянин благодушні
кидає погляди з-під сивих брів.
Господар ж усміхається - в задумі,
яку ціну узяти за ночівлю.

Багатий може дати і денарій,
а з бідного - хіба візьмеш сестерцій?
Та ще й оповідає афінянин,
що арамейця вже пограбували,
що голого зустрів його в пустелі,
мовляв, тому на нім така хламида.
Грек в доброті своїй пропонував
найкращий плащ, але дивак був проти –
узяв накидку від слуги!.. Напевне
за дивака заплатить афінянин.

Єдине, варто вести перемови
з ним наодинці, щоб не чув дивак,
тоді вторгую не один денарій.

Але який! Оце ввійшов б і голим
у Кесарію. Голим! Бо повинен!
Недавно, схоже, виповнилось літ
аби віщати людям “вищу волю”.
А розпочати вирішив із-звідси,
де дві безодні охопили сушу!
З одного боку вічна спрага Риму,
а з іншого - намісників жадання.
Йе-шуа зве себе. Воно і справді -
таке вчиняти необхідна поміч,
але усіх богів, одного мало!
Та як би не було – вони прийшли
аби отримав хтось монети срібні!

Господар задоволений собою.
Не кожен вміє точно рахувати.

4
Хвала Юпітеру, відкрилось небо!
Вітри притихли, втамувались хвилі.

На обрії помічені вітрила!
До порту мчать ватаги хлопчаків,
летить провулками відлуння руху.

Служителі, що продають за храмом
богами не спожиті кусні м’яса,
тривожать люд розмовами про ціни
і про важку хворобу у жерця,
що палицею лупцював пророка.

Люд гомонить, що зайди все ще в місті
і що усе це дивний збіг обставин –
присутність схимника, факт побиття,
хвороба, наслана жерцю, погода,
що врешті прояснилась, - диво, диво.

Утім, розмови швидко ущухають -
над містом лине переможна мідь,
у порт заходить корабель торговий.

Хвала Юпітеру, відкрилось море!

5
Невпинний галас чайок. Плюскіт хвиль.

Слідів не залишаючи на гальці,
ступає тінь. Спиняється поблизу
захопленого морем арамейця.

Той зачаровано глядить у далеч,
наповнену ефіром осяйним.
Пориви вітру тануть у хвилястім
волоссі арамейця.
-“Йе-шу-á...”

Волання чайок, шепотіння хвиль.
І сонце - тепле, ще ласкаве, сонце.

Тінь, набуваючи тілесність, м'яко
обходить арамейця: “Йе-шу-á"

І налітає вереск дітлахів.
Біжать навипередки по дорозі -
уздовж розкішних віл, повз акведуки,
збігають вниз, до лінії прибою.
Торкаються води - хто обережно,
а хто і надто сміло. Гомонять.
- “Ще не зігрілася!”, - “Кажу, за місяць
пірнати будемо…”, - “О! глянь, поглянь -
ожúло море, тут і там вітрила!”

- “А чули? в Маритимі чудодій
зцілив сліпого!”, - “Вигадки! ти бачив
сліпого того?!”, - “Кажуть, звична справа,
але не кожному є по кишені…”
- “Давай спитаємо у чоловіка!”
- “Зважай! Бо дасть тобі по голові!..”

Ватага обступає арамейця.
Тінь відступає за каміння.
-“Йе-шу-á..."

Кружляння чайок, плюскотіння хвиль.
Яскраве сонце - тепле, ще не жарке.

6
Чудесний день!

Проміння білить стіни
будівель кам’яних, блистить на бронзі
скульптур, привезених сюди з Еллади,
кохається зі свіжістю садів,
цвіте веселкою понад фонтаном
на площі головній, і сліпить очі,
до моря звернуті.

Прекрасний день!
Величні колонади. Небо. Спокій
весняної пори, коли усе
іще попереду – усе найкраще.

Біля палацу Ірода, де нині
намісника притулок, велелюдно.
В палац прибули слуги і готують
палати для господаря нового.

Сирійського легата глашатай
вигукує нові укази Риму,
зачитує порядок привітання
правителя під час проїзду містом.

Народ хвилюється – новий намісник
очікується вже за кілька днів.
Подейкують, що грек, та родом з Понту.
О, зрозуміло, в будь-якому разі
якісь відмінності повинні бути
між греками, що збудували місто
і греком, присланим збирати гроші,
але суттєвими - ніяк, ніяк! -
бо грек усюди, як відомо, грек.

Прекрасний день!
Новини теж прекрасні!

7
В юрбі глузують над жартівником,
який доводить, що не стало греків -
той підіймає руку й додає,
що фінікійців теж немає, словом,
є тільки ті, що носять тогу, й інші.

Довкола гам, здебільшого на грецькій,
поважні громадяни гомонять
поміж собою про діла насущні,
про подорожі, про торгові справи,
дають обітниці, зійшовшись в цінах,
і тягнуться поволі, хто куди.

Та мало хто відразу йде додому.

Бідніші сунуть на центральну площу
послухати ораторів і далі
у пошуках розваг за мури міста:
до іподрому, чи амфітеатру,
ті, що багатші, завертають в лазні, -
мудруючи, утім, про те саме:
що новому наміснику до серця –
гучні імпрези, чи зростання статку.
Чийого саме статку - не говорять.

Але ні там, ні тут не забувають
казати слово щирої хвали
Тиберію - за мудрість царювання.
Казання вельми схожі на змагання,
нехай без переможців, тільки участь,
та навіть кислий вираз на обличчі
хороша тема для палких доносів.

Пташиний щебет, ніжно-плинне світло,
і запахи, хвилюючі, весняні.
Спасибі Цезарю тобі за день!
Чудовий день! –
очікувань
прекрасних.

8
............................
............................
(Читати далі)