Місяць зорі толочить у ступі,
бризки сяйва іскряться довкруг.
І сполохані хмари – укупі –
мчать, мов коні на росяний луг.

Тремке небо звисає похило,
доторкнись – і обрушиться вмить
І лиш вітер спинає вітрило.
І лиш голосно тиша бринить.

Я із сумом в ту вись гляджу сіру,
у ту прірву, де вічність тече,
де злий місяць, немов на офіру,
мою долю у ступі товче…

15.02.22