Кіт як кіт. Потроху краде м'ясо,
А віршат не пише - молодець.
Я ж бо, від жаги не маю спасу,
Згриз за ніч десятий олівець.

Маю, мабуть, серце надгаряче,
Ще й Пегас влупив у лоб веслом...
Настрочу рядка - тихенько плачу,
А строфу - ридаю! Чесне сло!

Я один такий поміж поетів,
День і ніч катує лютий дар!
Бо коли зіплів вінок сонетів -
Думав, душу Богові віддам.

Замочив усі парнаські ниви,
Хорий став, а видом, наче тінь.
Може, всі митці такі чутливі?
Рюмсають і стогнуть від трудів?

Мабуть, ні. Сатирики є кляті.
Я їх, наче вогнища боюсь.
Кажуть: - Тре в усьому міру мати,
І, звичайно ж, поетичний ґлузд.

Пан Сушко убив мене морально!
Просичав, немов гадюччя хор:
- Дві сльози пустити - це нормально,
Водоспад - оце вже перебор.

28.10.2021р.