Таке буття. Таке життя.
Час зупинись!
Нема в минуле вороття,
хоч як не пнись.
Усе забудеться й мине,
як давня путь.
І вже здається, що мене
нема, мабуть.
Немов у небо я злетів,
де плин без меж.
Нема слідів, нема чуттів
і тіні – теж.
І тільки вітер виє зле.
І крик птахів…
Прийшов на сповідь в храм, але
нема гріхів.
Святий отець чоло утер,
мовляв, молись.
А я не знаю сам тепер,
чи був колись.
Я покидаю Божий храм
і крадькома
вглядаюсь в дзеркало, а там
мене нема.
Хватаю похапцем альбом,
дивлюсь – і ось,
де ми знімалися гурто́м, –
не я, а хтось!
А за вікном кричать птахи
і вітру вий.
Де ділися мої гріхи?
Чи я живий?
Покою пам’ять не дає,
я все забув…
Скажи, о Боже, чи я є?
І чи я був?

28.06.21