Казали пошепки: «Ти трохи відступи,
Дорога істини кишень не наповняє,
І дія ця нікому не несе біди,
Омани дещиці ніхто не помічає».

Це ніби совість відвернулася на мить,
Дрімає, змучена роботою важкою.
Гріха не бачать очі – серце не болить,
І не воліє підійматися до бою.

А ти лишень робив обабіч один крок,
Мізерні рухи у великому потоці,
Але душа запам’ятовує урок,
Вирішує, де ти і на чиєму боці.

І заколише душу марнотою мла,
Її поволі огортаючи собою,
А силуетами замінює тіла,
Керує сірою у вимірі юрмою.

І обертає в інший бік життя усе,
Де совісті уже ідея не палає,
Аморфна течія за обрії несе,
І сліду на спіралях долі не лишає.

Омана, вдало підбираючи слова,
Душею володіти забажає нині,
Аби не було її сяйва у людині…

І ця проблема вибору є вікова,
Якщо існує мудра голова,
То знає, що душа із совістю – єдині.
2021.