Так липне грунт до підошов,
Волого в`язнучи зісподу…
Бо цілу нічку дощ ішов,
Лишив по собі прохолоду.

Лишив човнища темні він –
Набряклі, довжелезні, сині.
Пливуть по небу, як живі –
То вітер суне хмаровиння.

І подивовані ліси
Розкрили широко так очі…
Узяв хтось баржі на буксир,
Волочить виссю неохоче.

Схопивши враження нові,
Заусміхався сад рожево,
Магнолією він зацвів,
Вінцем засяяв королеви!

26 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)