Ми співали завжди,
Повертаючись з клубу у селах.
Ми співали тоді,
Бо щасливі були й молоді.
І здавалося нам,
Що життя – це стежина весела,
Де немає ніде
Місця горю людському й біді.

І здавалось тоді,
Що дороги для нас всі відкриті,
Хочеш – стежкою йди,
Хочеш – вийди на втоптаний шлях.
Ми дістати могли
Найчарівнішу зірку у світі,
Чи збирати врожай
На широких пшеничних полях.

Потім стали в житті
Нам коротшими стежки й дороги,
І дістати до зір
Вже бажання і сили нема.
Замість співу тепер
В серці болі і часті тривоги,
Замість літнього лану
Снігами вкриває зима.

Світ незмінно живе,
Тільки люди міняються в ньому.
Виростають нові покоління
І множиться рід.
Заросла споришем
Та вузенька стежина додому,
Де на груші старій
Вже не видно від гойдалки слід.
12.01.20