Моя ти подруго, шинок все той же.
І несмак, що красується на стінах,
і щодо цін. Чи ліпший смак вина?
Гадаю, ні; не ліпше і не гірше.
Проґрес відсутній. І гаразд, що так.

Пілот поштових ліній, сам-один,
що янгол грішний, п’є без міри. Скрипки
у незабутнім спомині бентежать
уяву мою й досі. У вікні
маячать білі, як у цнот, покрівлі,
а дзвін усе гуде. І гусне мла.

Чом ти лукавиш? І чому мій слух
не певен у нещирості, у правді,
а вимага нових якихось слів,
тобі незнаних геть – глухих, чужих,
та жодним іншим чином невимовних,
окрім як досі, голосом твоїм.

---------------------