Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень).

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ РОЗДІЛ ДРУГИЙ
КАНОН ЧИСТОГО РОЗУМУ (Канон грец. κανών – палиця, переносно - правило, норма)
    Хоч це принизливо, для (für) людського розуму, що при чистому (reinen) використанні, досягнення його нікчемні (nichts-нічого) , і навіть більше - потрібен ще додатковий предмет (Disziplin-порядок) , щоб запобігати - відхиляти та приборкувати ті ілюзії, що приходять в процесі (чистого мислення). Однак, з другого боку, також (wiederum-знову) , це возносить розум і додає йому впевненості, бо цим предметом (diese Disziplin-цим порядком) , і може - і мусить займатися він-сам (розум), не терплячи над собою будь-якої цензури (Zensur-оцінки) , - хоча, для подібних випадків, в межах спекулятивних маніпуляцій-вживань, таку цензуру проводити необхідно (genötigt) - повсякчас, обмежуючи, всякі розумові зухвальства опонентів, - а те-все, що від їхніх, поспішних, а тому перебільшених потреб залишатися (після цензури) може, - може забезпечувати всякий-дальший прогрес мислення через порівняння (за аналогією). Таким чином велика і мабуть, незрівняна користь всякої філософії чистого розуму є добра (wohl) , якщо (хоч) і негативна, тобто тут вона не, як посібник-знаряддя (als Organon-мов твір) для розширення самого знання, але служить як дисципліна мислення (als Disziplin-як порядок) , для означення (порядку-правил), і, замість відкривати нам істину, має спокійнішу мету-заслугу – тільки щоб відвертати нас від помилок.
    Однак, десь - в іншому місці, мусить бути спільне джерело (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) позитивної свідомості належне до сфери чистого розуму котре – протиріччям (Mißverstand-непорозуміннями) надає помилкових підстав (Irrtümern Anlaß geben) , включаючи в дію механізми мислення, вирішуючи усі-усякі намагання нашого розуму. Інакше ж, який привід (Ursache) мав би так спонукати до не стриманості жадання (Begierde-хтивості) , щоб кудись, цілком через границі досвіду, твердо ставити, за щораз, ногу?.. - мов би караючи (ahndet) сам предмет, скеровую весь свій великий інтерес на нього. Наближаючись, до предмета, розум крокує дорогою голої спекуляції; однак, самі ж предмети, безпристрасні - цього-такого (наближення) уникають. Доводиться, розуму, робити ще й зайві кроки, наосліп (vermutlich-здогадні) , по, з будь-чим непорівнянній (einzigen-єдиній) дорозі, одержимий благополуччям, сподіваючись на той самий крок, котрий, зрештою, буде придатний, мені, й для практичного ужитку.
    І це-той - єдиний (einem) , канон (положення) - під котрим я розумію передуюче (апріорне) втілення основоположень (Grundsätze) правильного вживання цієї безперечно-пізнавальної спроможності загалом. Таким чином, загальна логіка в її аналітичній частині, є каноном (грец. κανών – палицею, переносно - правилом) для розсудку і розуму (Verstand und Vernunft) взагалі, але лиш через форму, котра вимислюється (абстрагується) кожного разу виходячи від змісту (allem Inhalte - всім змістом) . Також й трансцендентальна (та що виводить за межі) аналітика буде каноном чистого розсудку (reinen Verstandes) ; бо зроблене синтетично (складанням) пізнання, однак є - спроможним передуючи (aпріорі). А там - де неможливе справжнє (richtiger) вживання пізнавальної спроможності, там не дається й канону. І-отже, все синтетичне (складене) пізнання чистого розуму, в його спекулятивному вживанні, через можливу ризикованість (до цієї миті) його доказів, є повністю (gänzlich-цілісно) неможливим. Виходить - що не дається готового канону спекулятивного вжитку чистого розуму (бо це-таке є можливе за допомогою і через (діалог) діалектику), а вся трансцендентальна (котра виводить за межі) логіка, для цієї мети, як предмет - є ніщо (nichts als Disziplin) . Отже, якщо це, правильне, вживання чистого розуму (reinen Vernunft) дається скрізь однаково (überall einen richtigen-скрізь об’єднувати справжнє) , то, на такий випадок, теж мусить даватись один канон того самого (чистого розуму) і робиться це - не стосовно спекулятивного, а стосовно практичного розумо-вживання (Vernunftgebrauch-розум-користувати) , котре ми хочемо досліджувати далі.
КАНОНУ ЧИСТОГО РОЗУМУ
СЕКЦІЯ ПЕРША
Про кінцеву мету чистого застосування нашого розуму
    Розум, одною-спільною - для всього - природою руху (getrieben-штовханиною) (всього), береться вирватись поза досвід (Erfahrungsgebrauch-досвідо-вживання-hinauszugehen назовні-виходити) , наважившись на спільний-чистий вжиток, через голу ідею, - від границь своєї свідомості та аж на зовні, щоб, лиш-аж в досконалості їх пов’язання (Kreises-ланцюга) , зрештою, заспокоїтися в спільному триванні усвідомлення цілісного (systematischen Ganzen-систематичності сукупного) . Чим обґрунтовуватиметься, тепер-далі, це домагання - чи відкритою (bloß-голою) їх спекулятивністю, чи - навпаки - конкретною та незрівняною практичністю - їх інтересів?
    Я волію відставити, поки-що вбік, ті успіхи, які робить чистий розум з спекулятивними намірами і - зосередити увагу на проблемах (Я. Анонім: свобода-безсмерття-Бог), розв’язання яких становить кінцеву мету (Zweck-потребу-зміст) дослідження, - чи може він (чистий розум) цього досягнути - чи ні, і чи - в (дослідженні) урахуванні (in Ansehung – взятого до уваги) всього-цього (Я. Анонім свобода-безсмертя-Бог) у простішому (bloß-голому) розумінні, щоб - уже - мати їх (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) за засіб. Ці вищі пункти (Zweckе-цв’яшки) стануть, через природу розуму, змушеними, знову, отримувати єдність, щоб підвищуватись, разом, з тими (тілесними-природними) інтересами людини, які (окремо) вищому не підпорядковується. А кінцевий намір, до чого зведуться спекуляції розуму в трансцендентальному (задля виходу за межі) вживанні, стосуватиметься трьох предметів, конкретно: свободи намірів (Freiheit des Willens) , безсмертя душі, і буття Бога.
    Хоч тут (в розсудку), стосовно (in Ansehung-у засвідчених) цих трьох (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) – вся цікавість самого (bloß-голого) спекулятивного розуму лиш незначна, - а просто-покладаючись на них (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) важко буде виконувати, дуже стомливу-безперервну, утруднену викрутасами логіки (спекулятивного розуму), роботу «по той бік» (Arbeit transz-роботу за) . А взявши результати-висновки усіх досліджень, все те, що можна було б використати, - однак це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) виявиться, тут, непридатним до вживання реально (in concreto) , тобто, в дослідженні самої природи (Naturforschung-природо-дослідах) . Наміри (Wille-бажання) теж хочуть бути свобідними (frei sein) , отже може це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) починаються, (спочатку-поперше) все-таки, лиш як мислимі (intelligible-пізнавані) причини всякого наміру (Wollens) нашого дослідження. Бо, щодо феномену прояву (Äußerunge-висловлення) останнього (наміру), тобто вчинення дій, тоді ми мусимо, через непорушну основоположність (Grundmaxime-грунтовну-максиму) , без якої ми не можемо вживати розум в емпіричний (в досвіді розсуду) спосіб як, зрештою (niemals anders als-ніколи інакше як) , воно тим (derselben-те саме) (Я. Анонім: феноменом прояву бажань-через свободу - щонайменше) й пояснює всі явища природи, – саме ж непорушністю закону (Я. Анонім: замкнулось коло). По-друге, бажано мати можливість розглядати, також, духовну природу людини Я. Анонім: (включно з її безсмертям), - то ж може в цьому (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог), все таки, слід (gemacht werden- спокійним стати) не зосереджуватись – ані на зауваженому-конкретному явищі цього життя, як єдиному обґрунтуванні, ані на особливих властивостях майбутнього (життєвого) стану розрахунків (Rechnung) , бо хоч (щодо цього) наше розуміння безтілесності природи - зазвичай - неприйнятне (bloß negativ ist-голо негативне є) , і (Я. Анонім: від цього - свободи-безсмертя-Бога) наша свідомість наче не зростає (nicht im mindesten-ані трохи-аж ніяк) , та все ж трапляються спільні предмети, котрі придатні для такого (Я. Анонім: через: свободу-безсмертя-Бога) аналізу, але відноситись вони можуть лиш до вигаданих, і однак, не допустимі - як взяті з (von-від-про-з) філософії (Я. Анонім: власне - творять власну філософію-теологію).
    По-третє, коли ж буття (Dasein) вищого людського розуму (Intelligenz) триває як усвідомлене: тоді ж, насправді, з нього (з розуму) ми виводимо собі і доцільність світо-улаштування і, порядок його загального розуміння, проте - без права (keineswegs-аж ніяк) направляти, будь-ким - будь-що взяте звідти (з розуму), на подальші заходи в будь-якому порядку, а якщо це (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) буде, тут, не прийнятним – то й для впевненого (сміливого) виведення висновків, в той час коли це (Я. Анонім: буття вищого-людського розуму - свобода-безсмертя-Бог) є, одним, необхідним (notwendige-потребо-рухомо) правилом спекулятивного вживання розуму щодо предметів натури (Naturursachen) - не їхнього уникання (для нехтування ними), а для завдання, щоб ми, вже, через досвід навчались, через дещо (Я. Анонім: буття вищого-людського розуму - свобода-безсмертя-Бог), з того що, нам відоме (дане) для виведення, і з чого, зрештою, все наше пізнання переходить до поняття цілісного (світу) (гармонії світо-улаштування). Одним словом, ці три положення (свобода-безсмертя-Бог) завжди залишаться для спекулятивного розуму позамежними (трансцендентними), і не варто мати їх готовими внутрішньо-властивими (іманентними), тобто допустимими (безпосередньо) до предмета досвіду, отже - для нас, в кількох видах вигідного користування, розібравши їх (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) - посилати їх на своє міркування, при цьому ще й з важкими зусиллями нашого розуму, суть - цілком марно є. Якщо ж, таким чином (узагальнюючи), три кардинальні положення (Я. Анонім: свобода-безсмертя-Бог) посилаються готовими, але непотрібними нам для знання, і нам - все таки - з допомогою нашого розуму, наполегливо їх нав’язують (dringend empfohlen werden-наполегливо радять робити) ; тож, тут, зрозуміло те, що їх важливість стосується (торкатись мусить), власне, лиш практичного. Практичним ж є усе - що можливе через свободу (Freiheit) .
    Однак, якщо умови застосування нашого об’єднуючого прагнення (Willkür-сваволі) діють емпірично (досвідом розсуду), то, при цьому, розум (Vernunft) може й не мати іншого вжитку, крім регулятивного, чинячи лиш емпіричне (в досвіді розсуду) узгодження правил, тобто, - об’єднання всіх пунктів-намірів (Zwecke-цвяшків) у доктрині розсудку-тямлення (in der Lehre der Klugheit) , посилаючи нас, від наших симпатій, до конкретного чогось (aufgegeben-заданого випадку) , задля поєднання та гармонійного узгодження засобів, розв’язуючи цілісну справу розуму (Vernunft) , не маючи, для того, якихсь інших - ніж прагматичні (дієві), правил вільно поєднаних (freien-засватаних) відношень з метою потрапити для досягнення нами, через роздуми (Sinnen-мрії) , запропонованих пунктів-намірів (Zwecke-цвяшків) , а значить - що їх можна доставляти повністю передуючи (апріорі) визначеними, без якихсь чистих правил (Я. Анонім: як свободу-безсмертя-Бога). Проти того стає (заперечує цьому) чистий - практичний закон, його пункт-намір (Zweck-цвяшок) дається за допомогою розуму (Vernunft) цілком передуючи (апріорі), та зумовлюється не емпірично (не в досвіді розсуду), а безпосередньо - просто коротко і ясно визначаючи, що це будуть продукти чистого розуму. Подібними, однак, посилаються моральні закони, - належні, таким чином, саме, для практичного вжитку чистого розуму, та дозволяючи один канон (порядок). Отже, всі приготування розуму, в розробці, так сказати - чистої філософії, є, насправді, направленими лиш на три згадані (свобода-безсмертя-Бог) проблеми. Але це само, знову ж, володіє її (філософії) віддаленими намірами, тими самими, - стосовно того – як бути, коли бажання безперешкодні (der Wille frei-вільному воля) , якщо є один Бог і один подальший світ. Тут це торкатиметься нашої поведінки лиш в стосунку до найвищого пункту-наміру (Zweck-цвяшка) (Я. Анонім: Бога), такою є крайній намір розсудливіше (weislich) за нас улаштованої природи, щоб при влаштуванні нашого розуму (можна було) видавати це (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога), власне кажучи - лиш за моральність (Я. Анонім: власне – завжди маючи на увазі – моральне).
    Однак тут (Я. Анонім: маючи на увазі попереднє логічне ускладнення) потрібна ще й певна обережність, бо розглядаючи усе нараз, ми (насправді) кидаєм наш погляд лиш на один предмет, що неприйнятне для трансцендентальної філософії* (котра виводить за межі - Я. Анонім: від сформованого стану речей-світогляду до реального стану предметів) - щоб оминати певного блукання (nicht in Episoden-не в епізодах) , та задля єдності системи останньої (трансцендентальної філософії - котра виводить за межі), - коли ж, між тим – з другого боку, виходячи з цим новим предметом (Я. Анонім:тільки-но побаченим) - цього буде достатньо (власному розуму) для відмови (nicht fehlen zu lassen-не бракуватиме для відмовляти) від чіткого та переконливого бачення цього ж предмета (Я. Анонім: побачивши вперше предмет – спочатку, про нього, не маєш поняття). Дотриматись умов обох боків (побачити предмет та зафіксувавши його незрозумілим в уяві), я сподіваюсь, зупинившись якомога найближче, перед трансцендентального (котре виводить за межі світогляду) і це - хіба що з цього-приблизно психологічне, тобто емпіричне (в досвіді мислення) може бути відкладено цілковито осторонь. І все тому, що спочатку, слід зауважити, що я стану рухатись далі (послуговуватись), виходячи від поняття свободи (Freiheit) , лиш в практичному розсудку (Verstande) , а в трансцендентальному (що виводить за межі) розумінні (Bedeutung-значенні) , - яке не може стояти перед емпіричного (в досвіді мислення) пояснення явища, бо само (трансцендентальне розуміння – всього поза розумом) є проблемою для самого розуму, і тут саме це (Я. Анонім: свободу-безсмертя-Бога) – відставляється осторонь, як вже у верхах улагоджене (не потребуюче пояснень).
    А, уже, сваволя (Willkür) є спонукою, саме, голою - тваринною (arbitrium brutum-ірраціоналтне вирішення) , досягнутою не інакше - як за допомогою хтивого вирішення, тобто – категорично ненормальною (патологічною). Але те, що незалежно від чуттєвих спонук, отже, за допомогою руху самої лиш речі-справи (Bewegursachen-хитання пра-предмета) , буде доповнене лише з розуму (Vernunft) , зробиться безсумнівно-можливим, значить - з вільної сваволі (freie Willkür) (arbitrium liberum-вільний вибір) , і все, що з цього, хай так! як основа або наслідок, перебуває у взаємозв’язку - стане називатися практичним. А практична свобода (Freiheit) проявляється через досвід (Я. Анонім: потрібна досвіду для чинення досвіду). Бо, не відкрите це (nicht bloß das-не голе це) що подразнене, тобто чуття – безпосередньо-збуджуюче, рішуче, людське свавілля (menschliche Willkür) , - а насправді ж те – що, через спектакль свідомості про можливі-найвіддаленіші види корисності або шкідливості, дає нам спроможність долати наслідки нашої чуттєвої пожадності (Begehrungsvermögen-жадібно-спроможність) ; ці міркування про те, що в зазначеному, нашому, становищі досягнено-бажане (begehrungswert-бажано-вартне) , тобто - це є (стає) придатним і корисним опираючись на розум. Це дає, звідти, також закони - котрі імперативи (повеління), тобто – звідти - посилаються, вже, об’єктивні положення свободи (Freiheit) , які говорять, що конкретно, з усього, зобов’язане (мусить) відбуватися, хоч воно, може, зараз й нерозсудливо чиниться і, там, собі, перебуває в природній гармонії, і визначається, далі, дією, що залежна від розсудливості (was geschieht, unterscheiden-що розсудливо різниться) , - котра називається практичними правилами.
    Але хай, сам розум, в справах, завдяки ним ж виписаних правил - знову ж - не через вплив зроблений, десь, в іншому місці стикування (аnderweitige Einflüsse- інший-в іншому місці впадання) (Я. Анонім: свобода-безсмерття-Бог), і що це зроблено з наміром підігнати під чуттєве привід названий свободою (Freiheit) , в засвідчених вище, на віддалено-дієвих причинах, може бути, таки не (nicht wiederum-не знову) природою, - а це, нами зводиться на практичне, всюди, насамперед через хід обставини, ми лиш запитуємо розум, оскільки, тут, заходить не на (nichts an-не біля) голе, спекулятивне, питання, - чиж ми в силі відставити вбік (рішуче) - настільки – наскільки воно визначено нашим намірам діяти чи утримуватись. Отже, ми, усвідомлюємо практичну свободу (Freiheit) через досвід як, уже, один з природних чинників (приводів) засвідченої (названої) причини розуму в визначенні волі (Willens) , тим часом ця трансцендентальна (котра виводить за межі) свобода (Freiheit) впевненого (Unabhängigkeit-не-від-висячого стану) розуму, навіть (в засвідчені їх причин - як одної з ряду явищ для розпочинання) з всіх визначених приводів викликати світ чуттів-свідомості, і таким чином, оскільки природо-законним є весь можливий досвід - всупереч його очевидності (sein scheint-бути видимим) , - все ж (саме визначення) проблемою залишиться (Я. Анонім: як сказано раніше - “свободи намірів (Freiheit des Willens) , безсмертя душі, і буття Бога” - у верхах улагоджене). Однак, при переході розуму до практичного вжитку ці-такі проблеми (з визначенням) й не потрібні, - таким чином, її (свободу), ми маємо в одному каноні чистого розуму, лиш посталою з двох питань, котрі торкають практичного інтересу чистого розуму і мусять бути засвідченими (Ansehung-зауважені) в одному каноні (приводі) його можливого використання - а саме: є Бог? є майбутнє життя? (Я. Анонім, в котрому з них?) Питання ж, заради трансцендентальної (що виводить за межі) свободи (Freiheit) - стосовно голого спекулятивного знання, яке, як ціле, ми можемо відкласти байдуже осторонь, коли йде про виконання через практичне, - про що в антиномії чистого розуму - достатньо добре пояснено (Erörterung zu finden ist-для знайдення обміркування є) .
    * Усі практичні поняття стосуються предметів задоволення або невдоволення, тобто насолоди або страждання (Я. Анонім: тобто хіті), а відтак принаймні побічно – до предметів нашого чуття. Та, позаяк, чуття не спроможні (не здатні) уявляти речі, а лежить поза всією пізнавальною спроможністю, то елементи наших суджень, оскільки вони стосуються насолоди або страждання (Я. Анонім: хіті), отже, до практичних (елементів), - не належать до сукупності трансцендентальної філософії, яка має до діла виключно з чистими передуючими (апріорними) знаннями.
    Ярослав Аннім: … якщо мати перед свідомістю увесь, реальний, в одному погляді - світ за один-спільний предмет-рух (getrieben-штовханину) : навіть вихоплюючи, звідти, розумом, потрібний для мислення, за щораз-якийсь окремий (першо-глядний) предмет та, потім, збираючи в свідомості ті осмислені, досвідом розсуду (емпіричністю), предмети, в окремий-спільний в емпіричності (досвіді розсуду) образ-світу (світогляд)… Зрештою далі - знову торкаючи - повертаючись до, реального (getrieben-штовханини) з метою практики (зборки ідей предметів в тім реальнім (getrieben-штовханині) світі) вже (промисленого) окремого (першо-глядного-в живописі - примітивного) предмета... ти, зрештою - змушений будеш усвідомити що, для цього, мало буде мати, щось-ще, (свободу-безсмертя-Бога), і що це (свободу-безсмертя-Бога) видаючи, «власне кажучи - лиш за моральність»?.. чи-ти зможеш обходитись… а раптом-якось усвідомивши – що, впродовж всього процесу - від самого початку, щонайменше без свободи?.. тут не обходилось… хай-будь-коли а - отже й без безсмертя і без Бога!.. і… якщо-те, що ж таке матеріальний предмет є?.. щоб усвідомити – допустимо - моєї логіки достатньо!.. то?.. вже сама-моя логіка - без «свободи-безсмертя-Бога» - є що?.. а вже що є - свобода-безсмертя-Бог?.. логічно - годі розтлумачити буде!.. Кант наголошує, що цього й не потрібно доказувати-усвідомлюючи бо - далі воно (свобода-безсмертя-Бог – по окремо, чи як одне), зразу ж - початково - береться свідомістю: «як вже у верхах улагоджене…» якось… хоча є теологія – для цього...
    27.04.2019 р.