По ночах приходить він, десь під ранок
Листоноша дум моїх – забаганок.
Висипає їх на стіл – без конвертів,
Більшість – легкі і прості, десь три чверті.

А трапляються й тяжкі – непідйомні,
Не забудуться такі – вікопомні!
Ці затьмарюють весь світ – і надовго!
Щоб не рвався у політ – тільки човгав!

Але ж човгати – це так нецікаво!
Наливаю я коньяк, ставлю каву:
«Покуштуйте, пане мій листоноше,
Для початку – по одній, річ хороша!

Зараз кава закипить – це бразильська.
То присядьте ж хоч на мить – путь неблизька!
Є прохання: тяжких дум не приносьте,
Бо від них глибокий сум, аж до злості!»

Листоноша-мандрівник випив чарку,
Запалив собі сірник під цигарку:
«Володимире, не вчи пілігрима,
Тут у кожному листі – тобі рима!

Не прийду – ти будеш спати до ранку,
А прийду – напишеш вірш до світанку…»
І подався, взувши мешти подерті…
…На столі лежав цей вірш… – У конверті!

2017