Я намалюю тебе на світанку
У невпізнанно-світлих міражах,
В ярилових розпечених устах
Твій силует зчаклую в бранку.

Я серед дня тебе намрію,
У черлі калинових громів,
Прикривши перса димом з снів
Ти руку подаси й надію.

А серед ночі, місяцем відлиту,
Пізнаю музу в оксамиті срібнім.
І разом з нею солодко намрієм,
Тебе, таку безмежну й тужну...