Автори /
Володимир Невесенко (1963)
![]() |
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Ніч
•
Ми дощу просили денно
•
На площі Миру іде війна
•
Таке уявити і бачити лячно
•
Від сирени, як від настири
•
Місяць зорі толочить у ступі
•
Зомбі
•
Мліє місто в прохолоді
•
Вже все було
•
Вікна́ картина непримітна
•
Невдовзі ранок
•
О, цей вечірній теплий грудень
•
Приснилось таке, що й повідати грішно
•
Я ніколи не був красивим
•
А діти вмирали тихо
•
Було це в недільну днину
•
Голод
•
День і Ніч
•
Ми живі і тим щасливі
•
Ховали воїна в селі
•
Тримала мати в серці таїну
•
В одесі
•
Душа роптала: «Я від туги пла́чу...»
•
Рош га-Шана в Умані
•
Вересень
•
* * *
•
Кудлаті хмари в німій судомі
•
Був день, як день. Ні смутку, ні жури
•
Щасливцеве
•
Я пам’ятаю вечір той
•
Я знову тут. І тут закінчу вік
•
Другу
•
Ні сліз, ні каяття
•
Каліка
•
Моя самотність мліє в самоті
•
Таке буття. Таке життя
•
Вернувсь товариш із війни
•
Я украв себе у долі
•
Томливе безсоння зі мною зжилось
•
Розтеклась пітьма навкруг
•
Хмурий день тамує втому
•
За обрій сонце упало втомне
•
Маестро слухав тишину
•
Після дощу
•
Дощ
•
Вже вщухли розриви мінні
•
Світанок
•
Туман, боєць і ворон
•
Згубився день у сутінковій млі
•
Холодна темінь стелиться сукном
•
Весна уже ось-ось
•
А душа, мабуть, має крила
•
Білий кінь
•
Палата. Ліжко. М’ята постіль
•
Він нелюбов’ю відболів
•
Вже вечоріло... Вдалині
•
Колише ранок траву шовкову
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Столочений день утомно за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас;
Ми дощу просили денно, ми молилися завзято.
Скільки вже кружляли хмари, а його все не було.
Скільки вже кружляли хмари, а його все не було.
В руїнах місто… По всьому ширу
палає небо, димить земля…
палає небо, димить земля…
Таке уявити і бачити лячно.
Забути – біда, пам’ятати – незмога…
Забути – біда, пам’ятати – незмога…
Від сирени, як від настири,
мати з донькою мчить сліпма.
мати з донькою мчить сліпма.
Місяць зорі толочить у ступі,
бризки сяйва іскряться довкруг.
бризки сяйва іскряться довкруг.
Аршином чужим значив тіло слабе,
хоча і не знавсь на тій мірі.
хоча і не знавсь на тій мірі.
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
В смерку – сяєва парча.
Вже все було: і взагалі, і зокрема.
І це життя – сюжет чиєїсь книги:
І це життя – сюжет чиєїсь книги:
Вікна́ картина непримітна:
зима, немовби й не зима –
зима, немовби й не зима –
Невдовзі ранок… До світання
очей склепити не вдалось…
очей склепити не вдалось…
О, цей вечірній теплий грудень! –
Тремтить небес рябе сукно.
Тремтить небес рябе сукно.
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Я ніколи не був красивим:
ні давно, ні тим більш – тепер.
ні давно, ні тим більш – тепер.
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
на свято Усіх Святих.
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
за вікном десь кричать сичі.
День затискає сонце в долоні.
«Любить, не любить…» – зриває пелюстя.
«Любить, не любить…» – зриває пелюстя.
Не картайся, милий друже,
не виказуй своїх мук.
не виказуй своїх мук.
Ховали воїна в селі.
Стояла мати ледь жива.
Стояла мати ледь жива.
Тримала мати в серці таїну,
сльозу втирала краєм хустки.
сльозу втирала краєм хустки.
Одеса...Вечір... Осінніх скверів рудавий крап.
Дюк де Рішельє і музи́ки з гітарами.
Дюк де Рішельє і музи́ки з гітарами.
Душа роптала: «Я від туги пла́чу.
Сльоза моя густіша ніж ропа.
Сльоза моя густіша ніж ропа.
Змішалися види:
сучасність і давність.
сучасність і давність.
Тупає за вікном осінь дощем холодним.
Блякне в імлі пейзаж, небо висить рябе…
Блякне в імлі пейзаж, небо висить рябе…
Я за літом, як у вирій, в чужу далеч йшов привільну –
темнота на кругозорі й тиха часу течія.
темнота на кругозорі й тиха часу течія.
Кудлаті хмари в німій судомі,
застигли тихо перед дощем.
застигли тихо перед дощем.
Був день, як день.
Ні смутку, ні жури.
Ні смутку, ні жури.
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму…
хоч долю скартай саму…
Я пам’ятаю вечір той:
заграва, море й ми з тобою.
заграва, море й ми з тобою.
Я знову тут. І тут закінчу вік, –
вже встиг зістаритись й зігнутись.
вже встиг зістаритись й зігнутись.
Життя прожить – не поле перейти.
А ми живем і – дасть Бог – будем жити.
А ми живем і – дасть Бог – будем жити.
Ні сліз, ні каяття, – нічого з давніх днин.
І пам’ять все життя випліскує з глибин.
І пам’ять все життя випліскує з глибин.
…Отака вона фортуна –
тяжкий хрест в лихій юдолі.
тяжкий хрест в лихій юдолі.
Моя самотність мліє в самоті,
давно їй сумно в тілі моїм куцім.
давно їй сумно в тілі моїм куцім.
Таке буття. Таке життя.
Час зупинись!
Час зупинись!
Спливала ніч – жарка й загайна.
Я додивлявсь останні сни.
Я додивлявсь останні сни.
Я украв себе у долі,
сам себе у себе вкрав.
сам себе у себе вкрав.
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
я марно його не тривожу.
Розтеклась пітьма навкруг,
час плететься тихим кроком.
час плететься тихим кроком.
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген.
вечір ще ген-ген.
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загускла ніч.
Дрімала в тиші загускла ніч.
Маестро слухав тишину –
гучну, виразну і веселу,
гучну, виразну і веселу,
Небесний вогонь загасили дощі.
Вдивляюсь в задимлене мрево.
Вдивляюсь в задимлене мрево.
Сполоханий ранок давно від’ятрів
і землю розбурхав схололу.
і землю розбурхав схололу.
Вже вщухли розриви мінні.
У вирвах димить земля.
У вирвах димить земля.
Палає в далечі заграва,
імла ранкова осіда.
імла ранкова осіда.
Туман густий крадеться бісом,
з долини сунеться на кряж,
з долини сунеться на кряж,
Згубився день у сутінковій млі.
Пузате небо щулиться од вітру.
Пузате небо щулиться од вітру.
Холодна темінь стелиться сукном.
Зомліле місто тішить ніч ласкава…
Зомліле місто тішить ніч ласкава…
Весна уже ось-ось. Стікає сніг в калюжі.
Строкаті небеса на сонці мерехтять.
Строкаті небеса на сонці мерехтять.
…А душа, мабуть, має крила,
як у ангелів, чи у птиць…
як у ангелів, чи у птиць…
День морозний. І сонце. І сніг.
Біла паморозь вкрила дерева.
Біла паморозь вкрила дерева.
Палата. Ліжко. М’ята постіль.
Руді розводи кров’яні…
Руді розводи кров’яні…
Він нелюбов’ю відболів,
боявсь – любов’ю захворіти.
боявсь – любов’ю захворіти.
Вже вечоріло... Вдалині
згасало сонце.
згасало сонце.
Колише ранок траву шовкову,
В долині блякло мигтить ромен.
В долині блякло мигтить ромен.