Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017)
![]() |
|
Рубрики
/ Таїна
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Господе, мій Боже, прости цю провину…
•
Моїми мріями не хтив…
•
Інакший голос…
•
Я винен кожній травинці…
•
Гроза каламутна у небі сирому…
•
Лісовик
•
А ти говориш…
•
Не жахайся мене
•
Доля
•
Сонне Царство
•
Я кві́тну, люба радосте, й тужу…
•
Жаль
•
Мій перший загублений перстень…
•
У залах тихих дух мигдальний…
•
Усе – твоє!
•
Колись любив я, в білому ходив…
•
Сільська, весняна і весільна
•
Хай кожен день, мов скромна ікебана…
•
А ось і ти, мій непоспішний ранку…
•
Бокал
•
Гадина
•
Запали мені вогник…
•
Я дивуюся, що вже четвертий рік…
•
Ховаймося, люди, від смерті своєї…
•
Наперекір, усупереч…
•
Відповідь
•
Якби мені зір коршака…
•
Блакитний корабель відчалив уночі…
•
Саморевізія
•
Вітер
•
Лиш промайне мій день...
•
Важлива путь чи ні…
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Господе, мій Боже, прости цю провину,
для очей цікавих зовні не значну́,
для очей цікавих зовні не значну́,
Моїми мріями не хтив,
вони – мої високі гори –
вони – мої високі гори –
Інакший голос,
ти якого ось.
ти якого ось.
Я винен кожній травинці,
кожній піщинці,
кожній піщинці,
Гроза каламутна у небі сирому
з гримасою смерті над світом нависла.
з гримасою смерті над світом нависла.
Тільки туман.
Голі-голі дерева
Голі-голі дерева
Розплутати клубок мого життя
не зможе аніхто,
не зможе аніхто,
Не жахайся мене.
Я не стільки страшний,
Я не стільки страшний,
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
що сяє від зорі до сну,
Ти пам’ятаєш, кішко, Сонне Царство?
Ані тобі турбот, ані мені тривог?
Ані тобі турбот, ані мені тривог?
Я кві́тну, люба радосте, й тужу
на купині́ бездонного болота.
на купині́ бездонного болота.
Жаль, що на волі моя печаль,
що з нею знайомі всі,
що з нею знайомі всі,
Мій перший загублений перстень – це ти.
Любов – золота, а кохання – червінне.
Любов – золота, а кохання – червінне.
У залах тихих дух мигдальний,
старий ледачий вітерець
старий ледачий вітерець
Твоїм є все занадто й досить,
елементарно над усе!
елементарно над усе!
Колись любив я, в білому ходив,
злости́вся – зодягався у червоне,
злости́вся – зодягався у червоне,
Ой, тільки б не випав сніг літом,
ой, тільки б дощі – не зимою,
ой, тільки б дощі – не зимою,
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
А ось і ти, мій непоспішний ранку,
дістав мене з нічної площини,
дістав мене з нічної площини,
Тепер, коли осушено бокал,
коли по венах розлилась отрута,
коли по венах розлилась отрута,
Немає тут нена́висті.
А гадина вкусила.
А гадина вкусила.
Запали мені вогник!
Я в ньому згорю,
Я в ньому згорю,
Я дивуюся, що вже четвертий рік
полягає у безодні часу!
полягає у безодні часу!
Ховаймося, люди, від смерті своєї,
чужій – оддаваймо дану.
чужій – оддаваймо дану.
Наперекір, усу́переч
мені відмовиш – ні!
мені відмовиш – ні!
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Я приберу в кімнаті і піду.
Якби мені зір коршака,
зіниці – гострі шпиці –
зіниці – гострі шпиці –
Блакитний корабель відчалив уночі,
повільно і печально пливучи.
повільно і печально пливучи.
Стан саморевізії,
ревізії самого себе.
ревізії самого себе.
Колихай мене, вітре, на крилах своїх,
на печальних і радісних витоках з лих,
на печальних і радісних витоках з лих,
Лиш промайне мій день,
мов чаплі крик короткий, –
мов чаплі крик короткий, –
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…