Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Губерначук (1969 - 2017)
Уставаймо з колін!
Розпрягаймо свій спів.
Україну єднаймо,
шануймося!



Рубрики / Про театр і акторів

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Хліб артиста…
    Хліб артиста.
    Сіль актора.
  •   Айстра
    Білої айстри чорний неґатив.
    Квітка архівна у викопно́му кадрі.
  •   Актор – це месія…
    Актор – це месія,
    а місія в тому,
  •   Ювіляру – Шептекіті!
    Зливаєш сотні тон потів
    у океан ударів серця!
  •   Не в театрі щастя…
    Не в театрі щастя, а на вулиці,
    й не на вулиці горе, а в театрі.
  •   Безнатхненно
    Возлетіла птаха
    сама
  •   Коли ти тепер і зараз…
    Коли ти тепер і зараз –
    і більше ніколи для мене,
  •   Завіса з дивної тканини…
    Завіса з дивної тканини
    оберне сцену – на вівтар,
  •   Садко
    У рожевому трико
    з шлейфом сонної пастелі
  •   Імпровіз
    Точиться той імпровіз
    крізь натомлені очі акторів –
  •   Місячна пісня
    Зорі в криниці холодні, як пальці.
    Крик веселить село.
  •   Дві руки
    Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
    Але Поет – щасливий, як Актор,
  •   Аґонія або етюд з невипалих снігів
    Дійду до крапки на дні калюжі.
    Заграю на флейті етюд.
  •   Етичний експромт
    Між нами, акторами, кажучи,
    усі вже давно є акторами.
  •   Вітальне cлово до Дня студента
    Дійові особи:
    1 – Ведучий
  •   Інший ракурс
    Мій палац стоїть на кордоні
    архітектури і декорації.

  • Огляди

    1. Хліб артиста…
      Хліб артиста.
      Сіль актора.
      Фільм досвідченого майстра.
      Титри йдуть по тлах прозорих.
      Кожне прізвище – шахрайство.

      Іменини.
      Ностальґія.
      Плебісцит думок великих.
      Анґел, мов стара повія,
      візажує в різних ликах.

      Добрий день.
      І добра осінь.
      Сцена. Сцена. Сцена. Сцена.
      Навіть тиха роль голосить.
      Всіх нас грає Мельпомена.

      Той, хто зрадив –
      став артистом.
      Хто ще вірний – є актором.
      Пан, який з найгіршим хистом,
      стане ґеніальним скоро.

      1 листопада 1995 р., Київ


      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 82"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Айстра
      Білої айстри чорний неґатив.
      Квітка архівна у викопно́му кадрі.
      Від кіноапарату зоставсь лише штатив
      і плівка непроявлена з аншлагом у театрі.

      На Байковому : бай-бай-бай,
      актриса спить давно.
      З полущеної плівки не прозирне вистава:
      ні слів, ні сцени не змогло
      зафіксувать кіно –
      лиш в айстрі білій збереглася
      її найперша слава.

      Єдиний кадр, що з тисяч уцілів,
      новенький скарб на престарому складі –
      30-им роком пахнув, 30-им роком цвів
      і залишав її талант при владі.

      Хтось зараз айстру на нагробок покладе.
      Хтось з тих дітей, які росли в 30-ті.
      І позитивом стане чорний день,
      коли актрису святотатець стратив.

      Айстри білої чорний неґатив,
      мов попіл, яким посипаємо голови,
      є символом – досі не втілених див
      у досвід безцвітний духовного голоду.

      9 вересня 1995 р., Київ



      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 109"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Актор – це месія…
      Актор – це месія,
      а місія в тому,
      що те, що посіяв
      крізь радість і втому,
      збираєш потому.

      Збираєш потому
      так, ніби востаннє,
      по світу простому
      складні запитання,
      прокльони й вітання.

      Прокльони й вітання,
      як дірка в кишені:
      в нетворчому стані
      усі навіжені
      б’ють мимо мішені.

      Б’ють мимо мішені –
      заходять у побут.
      Актори ж – блаженні,
      їх нищить добробут..,
      бо добре – должно буть?*

      Вівторок, 20 грудня 2005 р., Київ

      * у першому варіанті автора цей рядок:
      «актор їсть-п’є, що заробить.»

      ""Переді мною...", стор. 91"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ювіляру – Шептекіті!
      Зливаєш сотні тон потів
      у океан ударів серця!
      Вміщаєш тисячі життів –
      в одне, яке акторським зветься!

      Опісля сцени, у думках,
      стоїш над світом, як лелека,
      бо кожен о́браз твій, мов птах,
      сягає у блакить далеку!

      Хай замалюється чоло,
      високе, горде, надкосмічне!..
      Ти стешеш го́ру над селом –
      і місто з’явиться античне!

      Ти кожне слово пронесеш,
      мов дивну амфору з напо́єм,
      і хто почує – скаже те́ ж,
      бо заворожений тобою!

      Мистецтво – вишуканий гріх!
      Театр – розкиданий по світу!
      Продайте нам возів – на всіх,
      старий Кайда́ше-Шептекіто!!

      20 грудня 2000 р., Київ

      ""Поезії розбурханих стихій", стор. 172"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Не в театрі щастя…
      Не в театрі щастя, а на вулиці,
      й не на вулиці горе, а в театрі.
      В актора не завше душа на варті,
      не завше й мозок до серця тулиться,
      як у простої людини з вулиці.

      Актор вимагає себе, а інших – дратує.
      З актором трапляються дивні метаморфози.
      Він для вас – рятунок, собі ж – загроза,
      себе калічить – вас демократує.
      Бо щастя від горя рятує.

      29 березня 2004 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 204"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Безнатхненно
      Возлетіла птаха
      сама
      не у вирій.
      Розгойдала крила
      і лягла на небо.
      Возлетіла птаха…
      Зима.
      Я не вірю,
      бо не маю сили
      перейти до тебе
      через око Феба,
      через білу плаху…
      Під снігами вітер
      коси травам чеше,
      за мої пристріти
      ніч дорогу бреше;
      я зійду на плаху,
      страху трохи збуде –
      де ти зараз, птахо?
      упади на груди!
      вийми мені очі,
      вирви мені серце –
      сам пісень наврочив
      серед вдалих терцій!
      Сцено, моя плахо:
      сам не заспіваю,
      як немає птахи –
      то й пісень не маю.

      11 листопада 1992 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 20"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Коли ти тепер і зараз…
      Коли ти тепер і зараз –
      і більше ніколи для мене,
      така отут паморозь, парость,
      що горе тобі, Мельпомено..,

      я чую на пальцях кігті,
      я бачу на сцені – стіни,
      і граю шовковий віхоть
      живого твого голосіння.

      Осіння зима і синя
      і жовтогарячі вдачі,
      що значить таке воєдино,
      коли лиш гляда́ч вдячний?

      Проспекти пародій на правду?
      Театр позаду і задум…

      30 березня 1993 р., Київ


      ""Перґаменти", стор. 182"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Завіса з дивної тканини…
      Завіса з дивної тканини
      оберне сцену – на вівтар,
      хвилини хрещення дитини
      на ймення – Цар.

      А ти вже впала на коліна
      перед безтямним немовлям,
      ти сурогатна мати сина.
      Я не віддам!

      10 листопада 1995 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 125"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Садко
      У рожевому трико
      з шлейфом сонної пастелі
      плівся фуетист Садко
      по мальованій пустелі.

      Сам, як зморщений кажан,
      кинутий з польоту – в старість.
      Ніс, мов синій баклажан.
      Грим. Костюм. Недосконалість.

      16 лютого 2004 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 224"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Імпровіз
      Точиться той імпровіз
      крізь натомлені очі акторів –
      та бачимо рухи сталеві.

      До́вжиться ідіотизм
      поза затиск тілес, вух та щелеп –
      так Змій сучить яблуко Єві.

      Жаль, декорацій нема.
      Чорна сцена з дрючком замість свічки.
      Художник, напевно, Малевич?

      Довго голосить імам
      над розбитими ночвами ночі –
      то йде на Царград цісаревич!

      От уже, братці, спектакль!
      Безстроко́ві рулади-рулети –
      полощуть мізки слухачеві!

      Здох драматурґ-птеродактиль!
      Щось не видно за ним режисера!
      Ці оплески всі – Глядачеві!

      Він-бо лишився один...
      Аж завіса принижено впала –
      від оплесків цих Глядачеві!

      25 травня 2004 р., Київ

      ""Переді мною...", стор. 85"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Місячна пісня
      Зорі в криниці холодні, як пальці.
      Крик веселить село.
      Олесе-Олесе, твоїй панні Ґандзі
      компреса би на чоло…

      Сюніч приповз поранений Фавн,
      м’якуш кришив на поріг совенятам,
      і знову нещасний пан Ян
      місячний стовп шукав обійняти.

      На довгих ліанах гойдався звук!
      недовго … воронячий кар
      вирвав у Яна скрипку із рук,
      крапнувши жирний бекар.

      І світ спростувався; і зорі недобрі,
      де мріявся спів;
      і місяць так вірно і рівно за обрій
      професор якийсь довів…

      Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
      Так вже призвівся світ,
      що поцейбічних істот свавілля
      нищить незвичний цвіт…

      Русалка ключем від нотного стану
      лоскоче не тих осіб…
      Скрипко, дай змогу панові Яну,
      бодай, заробити на хліб…

      27 лютого 1992 р., Київ

      ""Перґаменти", стор. 106"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Дві руки
      Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
      Але Поет – щасливий, як Актор,
      виводячи з безсоння пісню кволу
      на Божий світ на свій-таки престол.

      Хто є Поетом – той згубився в пісні.
      Але Актор – щасливий, як Поет,
      коли своє життя чужим притисне
      до німоти́, після якої – злет!

      Як дві руки – Поезія і Сцена.
      Невладна ліва, в ній – акторська суть.
      А права – пише, пише навіжено,
      тягне на кін свою тривожну путь.

      2 січня 2004 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Аґонія або етюд з невипалих снігів
      Дійду до крапки на дні калюжі.
      Заграю на флейті етюд.
      Так мені крихітно, так мені тужно
      під сонцем уранових руд!

      Там, у ногах, небезпека мурашить
      останню із двох смертей.
      Не догодивши ні вашим, ні нашим:
      життя – то брудний Бродвей…

      Якби хоча жменьку снігу в руки,
      а то все пече, пече…
      Не флейта зламалась – зламались звуки,
      не кров – а душа тече…

      Якщо ж не по-чесному – я не вмираю.
      Усім вистачає квитків?
      Я більше нічого вам не зіграю.
      Завіса навіки-віків!..

      25 січня 1990 р., Київ


      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 34"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Етичний експромт
      Між нами, акторами, кажучи,
      усі вже давно є акторами.
      Життя – до нестями вражаюче –
      цвіте драматичними творами.

      Підігнано ролі під кожного –
      супутнього і перехожого,
      довірливого і безбожного –
      герой на героя не схожого.

      Підігнано – та не розіграно
      інтриґ вирішальної партії.
      Мистецтвом ще стільки не ввібрано
      експромтів акторської братії!

      Одні дорікають дотичністю
      високих матерій і проявів.
      А інші – в той час – неетичністю:
      бо ми – не в ковчегові Ноєвім.

      Ще є – закидають бульварщину,
      потребами людства замизкану –
      або практикують вульґарщину,
      по всіх переходах розприскану.

      Театр – не конвеєрна паприка!
      Не стильний салон! і не вулиця!
      Актори – не цех і не фабрика!
      Актори – то ті, хто проснулися!

      То ті, хто свій подив знаходячи,
      тримаючись купи – на відстані,
      з людьми – найтає́мніші родичі.
      То ті, хто експромтом розхристані.

      24 серпня 2003 р., Богдани́

      ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 33"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Вітальне cлово до Дня студента
      Дійові особи:
      1 – Ведучий
      2 – Підбріхувач
      3 – Гуляка
      4 – Бравий

      1 – Студентське братство! Ось той День,
      коли, з піснями й без пісень,
      увійдемо в святковий раж!
      2 – (потираючи долоні) А часу є до ранку аж!
      3 – Мені до ранку мало буде.
      (Мене не зрозуміють люди!)
      Ще має бути дядько Бахус,
      без нього (щолкає по підборіддю) не "Ґуадеамус"!
      4 – Це вже не творчі теревені,
      щоб їх розводити на сцені!
      Давно говорять, що студент – …
      2 – То "елемент, то "алімент".
      1 – Режим наш мовний нам не псуй!
      і мову швидше унормуй!
      Бо знають добре й братство (вказує на студентські лави),
      й панство (на ректорат) –
      студент розбудить сонне царство!
      4 – Лише студент у бій ішов
      на барикади, смерть і кров!
      2 – Але й на лекціях не був!
      4 – То ти історію забув!
      3 – Ну що робитимемо далі? (потираючи долоні)
      Знов участь беремо́ в скандалі?
      1 – Студентське братство! День у день…
      2 – Ми гриземо́ науки пень!
      3 – А педагоги нас гризуть,
      повиганяють, засміють…
      4 – Не бійся, не повиганяють.
      1 – Вони таку роботу мають.
      2 – Ну, треба ж вигнати когось,
      щоб спокійні́ше всім жилось.
      4 – І цікаві́ше.
      2 – Цікаві́ше.
      Життя іде – контора пише!
      3 – Якщо ж йдемо́ ми у актори,
      то, ма́буть, закривайте збори!
      Адже театр – одна сім’я,
      де кожен має творче "Я"!
      1 – Студентське братство, не цураймось!
      (усі) – Студенти всіх країн, єднаймось!
      4 – Єднаймось серцем – з вчителями,
      3 – з батьками й друзями – думками,
      2 – а з глядачем – аплодисментом!
      1 – Згадайте
      4 – ви
      2, 3 – були
      (усі) – Студентом!!!


      12 листопада 2001 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 274–275"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Інший ракурс
      Мій палац стоїть на кордоні
      архітектури і декорації.

      Люди-ляльки живі-картонні
      зазнають трансформації.

      Лише одна половина – сцена.
      Інша – глибока оглядна зала.

      Дія перша! "Сьогодні трава зелена," –
      сівши в чорну траву, коломбіна сказала.

      Підіймалися хвилі овацій людьми
      й билися в склепах театру в антракті.

      З коломбіною пили какао ми
      й животи розривали на клапті.

      Дія друга. Її цілував арлекін.
      Світло впало на справжні укуси!

      "Ти ревнуєш?!" – вищала вона, а він
      гарцював на червоній траві від спокуси!

      У фіналі схопилися з місць глядачі,
      розідрали завісу і сцену бомбили.

      Коломбіні гіпси накладали вночі.
      Арлекіна цвяхами до сцени прибили.

      Скрізь дрижали фіктивних афіш мандражі,
      оголошуючи карнавал.

      Режисер зняв пенсне на тій межі,
      за якою – провал.

      18–24 лютого 1995 р., Київ

      ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 83"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --