Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вячеслав Кондратюк (1983)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Іллюзії
    Ми з тобою роками будували іллюзії,
    Того, що ми поруч,
  •   Сумна історія
    Лишився час, щоб тільки
    До тебе прийти,
  •   Куля
    Пролітала куля понад землею
    Не надто високо,
  •   Зірка упала
    Зірка упала і я підняв її,
    Прагнучи птахом пустити у небо,
  •   Вино
    Терти лід сонцем,
    Крихким, як замерзла вода,
  •   Волосся дощу
    Волосся дощу спадає на скроні хмар
    І стає мені знову так гаряче-гаряче
  •   Взяток зі снів
    Якби я хотів хоч щось взяти
    В реальність зі своїх снів,
  •   Втеча
    Зорі тікають за хмару від хижих пазурів
    Обвугленого дерева з корою, як зміїна луска,
  •   Ранкове сонце
    Ранкове сонце випиває пролиту кров на світанку,
    Коли та стає сестрою землі чорноокої,
  •   Трава
    Коли я сплю
    Я не топчу траву.
  •   Каравани місячної пряжі
    Каравани місячної пряжі
    Рухаються далі на пил за Чумацьким Шляхом
  •   Сонце по сходах
    Сонце по сходах небесних спускається вниз,
    Ми забуваєм надовго про сонні повіки свої.
  •   Вода
    Зупини своє серце на березі річки,
    Ця вода, наче кров стугонить і без нього.
  •   Камінь
    Неможливо не йти далі,
    Якщо на дорозі камінь.
  •   Відболіло
    Тихо-тихо дзюрчать струмки,
    Зваблюють сонце іскритися.
  •   Земля і крига
    Крига розгублено притулилася
    До відігрітої сонцем землі,
  •   Залізне дерево
    Залізному дереву видно тепер рости.
    Залізне дерево липне до хмар,
  •   Ті слова
    Ті слова, що лишилось тоді несказані
    Я скажу-не скажу сьогодні,
  •   Клубок
    Де тонко, там рветься,
    А тонко є скрізь.
  •   Мовчати
    Набрати у рот води і уперто мовчати,
    Говорити тільки тоді, коли дуже хочеться.
  •   Дзеркало
    Я дивлюся крізь дзеркало у вічі собі,
    Сонячний промінь засліплює погляд.
  •   Дощ, якого не було
    А може його ніколи і не було
    Завітреного дощу, всотаного у почервонілі обличчя.
  •   Дивно
    Дивно, що сніг знов розтоплюється, але не стає молоком,
    Дивно, що кров ця червона, але не калина,
  •   Світогляд
    Знову у мій світогляд вбудована ніч,
    Тіні зникають, коли я дивлюся на місяць,
  •   Віск
    Слова перетоплюються, ніби віск
    І стікають у чашку з водою,
  •   Вогонь серця
    Запали моє серце,
    Якщо і справді вогонь у твої волі,
  •   Сріблястий пес
    Накажи зорям падати,
    Наче лунким яблукам,
  •   Зелена ящірка
    Зелена ящірка
    Канула у золотий сон,
  •   Сон розуму
    Усе, що здавалось розумним
    Поснуло глибоким сном
  •   Сон розуму
    Усе, що здавалось розумним
    Поснуло глибоким сном
  •   Джаз
    Здається тиша глянцевою, як тобі журнал,
    Коли ковтає ніч чиїсь нерівності у черева кути.
  •   Черевики
    Я стою на льоду і думаю,
    Що швидше станеться:
  •   Біла троянда
    Торкнувся снігу
    І відчув його опік на шкірі,
  •   Лід
    Биття серця у тілі значить, що ти живий,
    Биття головою об лід доводить, що ти людина.
  •   Дерево
    Прихилюся до дерева,
    У ньому є світло,
  •   Завіса повік
    Веселитися зранку
    Пташкою на позеленілій гіллі
  •   Думки минулого
    Інколи вони приходять
    Не ввечері, а вночі, —
  •   Посмішка
    Місто видавлює посмішку, ніби олію,
    Я думаю скільки ж солі у нього на язиці,
  •   Сірник
    Запалений сірник є джерелом нетривалого вогню,
    Який прагне лишитись із нами хоча б натрохи
  •   Сліди
    Мої ноги зоставляють відбитки на пилі,
    Витрушеному із старих книг
  •   Зоряні свічі
    Зоряні свічі запалюють ніч,
    Вона догорає і падає у ранковий сніг,
  •   Кам'янистий берег
    Кам'янистий берег точить річку мого життя,
    Змикаючи її до вузесенького потічка,
  •   Очі часу
    Незбагненний час рухає доверху зубці своїх коліщат,
    Ех би зупинити його, та подивитись химерному в вічі,
  •   Абсолютна проза
    Ваше химернородіє!
    Звертаюсь до Вас якнайспантеличеніше,
  •   Нагадай
    Нагадай мені пришле розбавлене сонце,
    Доки я десь у снах й не лечу наяву,
  •   Зимове місто
    Зимою, як і восени
    Тремтиш, мов осиковий лист,
  •   Часткова амнезія
    Зима — це часткова амнезія літа,
    Яке забуло підтримувати подароване нам колись тепло,
  •   Зорі в чашці
    У чашку з чаєм впали зорі,
    Немов крупинки цукру з неба,
  •   Зорі в чашці
    У чашку чаю впали зорі,
    Немов крупинки цукру з неба,
  •   Вогонь і папір
    Якби вогонь не згасав,
    Можна було б і далі намарно писати сліпі рядки,
  •   Хатинка
    Хатинка висить вогником у нічній тиші,
    Висить на пагорбах, покритих кущами,
  •   Ріка під ногами
    Ви будуєте те, що не варте і руйнування,
    І коли я спиняюся тут, я не знаю куди приведуть мою думку мости,
  •   Тиша на пагорбі
    Будую на пагорбі свою тишу
    Там де немає цього світу,
  •   Турбота
    Турбота одна,—
    Безтурботно пережити зиму,
  •   Тону на повні груди у вологім світлі ліхтарів
    Тону на повні груди у вологім світлі ліхтарів
    Де теплий жаль, де синя ніч минають, наче сон.
  •   Нас ніхто більше тут вже не згадує
    Нас ніхто більше тут вже не згадує,
    Наше світло не світить в очах,
  •   Зимова квітка
    Кругом одне лиш передчуття морозу,
    А посередині світу квітка росте,
  •   Смуток
    Слухаєш нелегкий час.. Так уважно, так дивно, так тонко,
    Прислухаєшся до його наболілого писку, неначе до звуку скрипки,
  •   Мовчання
    Так дивно,
    Слова крутяться у голові,
  •   Місто дощу
    Дощ пролився єдиними сльозами,
    Які ми могли по собі заслужити
  •   Політ уві сні
    Цей політ цікавий, він неминуче возрадує моє око,
    Коли я летітиму уві сні понад оцими дрімучими лісами,
  •   Прийде зима
    Спокою мені не дають ці дивні листи-телеграми,
    Які ти присилаєш разом із опалим листям.
  •   Подорожній
    Ти ідеш, поранений враженням від втрати висохлої води,
    Занурений у хмари, що проростають білою квіткою із землі,
  •   Пролітаєш мимо
    Пролітаєш мимо,
    Протягом чи вітром,
  •   Тримайте сніг!
    Тримайте сніг!
    Це білий птах,
  •   Торкнуться наші ноги сотень тисяч битих кілометрів
    Торкнуться наші ноги сотень тисяч битих кілометрів,
    Коли ми підемо одного разу із тобою погулять світами,
  •   Твої очі
    Якби я тільки захотів побачити усю глибину твоїх очей,
    Я би у ту мить, заплющивши свої повіки,
  •   Морози
    Свої перші рядки залишаю у пам'яті піску та вітру,
    Там де уже на них очікують уламки моїх колишніх провідних зірок,
  •   Чорне на білому
    Якщо ти і справді хочеш до мене прийти,
    Тоді відчуй мої незримі сліди,
  •   Один
    Знаєш, ти у цьому місті один,
    Один, ніби останній листочок на яблуні або груші,
  •   Дощ
    Кілька днів потому із неба донизу летів дощ.
    Я стояв і мружився від світла, якого не було коло сонця.
  •   Зорі
    Вночі у чорнім небі звично зорі-теслі,
    Вмикають світло дивне і будують рами,
  •   Спогади
    Ти ховаєшся за світлом своїх очей
    І я не знаю навіщо мені потрібні ці спогади-намистинки,
  •   Листопад йде до літа
    Листопад йде до літа, а не до зими,
    Тільки літо - вино із майбутнього року,
  •   Очі
    Кругом так багато очей,
    А хочеться буть наодинці.
  •   Жовті очі листопаду
    Жовті очі листопаду пильно слідкують за тобою,
    Коли ти рухаєшся у біле лоно зими,
  •   Несила
    Ой несила пропадати весні, підточеній осінню, ніби яблуко червами!
    Ох важко їй прокльовуватися з яйця зими, як із льодяної шкаралупи,
  •   Несила
    Несила пропадати весні, підточеній осінню, ніби яблуко червами,
    Несила їй прокльовуватися із яйця зими, як із льодяної шкаралупи,
  •   Передчуття снігу
    В передчутті снігу забираєш собі тишу,
    Ніби замерзлу у сні водяну вату,
  •   Зорі
    Зорі світять так рясно,
    Що аж просяться у мою долоню.
  •   Гра з образами
    Гра з о́бразами
    Скидається на надуману застарілу обра́зу,
  •   Пір'їна
    Деколи так важко шукати пір'їну птаха,
    Що пролітав тут, упавши своєю тінню у озеро
  •   Колекція осені
    Колекція осені включає у себе холод і жовте листя.
    Вона є неповною, коли у повітрі немає мряки
  •   Витки неба
    Закручені витки неба висять наді мною,
    Їм байдуже зараз до мене, як і мені до них.
  •   Червоний листочок
    Листочок червоний:
    Білі прожилки, ніби хребет,
  •   Сурма
    Незбудоване те, що навіки будуєш,
    Недопите вино... Дописати б, рядки.
  •   Крила
    Коли відкриваються світи
    Я закриваю свої очі,
  •   Зустрінемося на кінчику вітру
    Зустрінемося на кінчику вітру,
    Що чатує свою вежу із слонової кістки,
  •   Дерева осені
    Чорні силуети дерев, поцятковані німими воронами,
    Покриті останнім, іще необлетілим листям,
  •   Наближення зими
    Здиблені брови темного лісу чекають приходу зими,
    Здивовано споглядаючи викорчовані вітром берези,
  •   Ранок
    Тьмяне світло
    Блідого від холоду сонця
  •   Дощ
    Прокинувшись наодинці з дощем,
    Я споглядаю небо за хмарами.
  •   Роздуми
    Срібний ранок, затоплений до краю полуденним сонцем,
    Плавно переходить у мідний вечір.
  •   Нічні образи
    Хати виблискують в темряві
    Затуманеними вікнами-світлячками
  •   Нічний образ
    Хати виблискують в темряві
    Вікнами-світлячками,
  •   Прогноз
    Знову нам кажуть, що завтра над містом ітиме дощ,
    Дехто говорить, що вірить не можна прогнозу синоптиків,
  •   Хмари
    Хмари ховають сонце,
    Ніби кишені пальта — руки,
  •   Посмішка сонця
    Сонце ліпить насмішливу посмішку
    На своїх сотнях тисяч мінливих облич,
  •   Посмішка сонця
    Сонце ліпить насмішливу посмішку
    На своїх сотнях тисячах облич,
  •   Важко мені знаходити ріки серед посухи
    Важко мені знаходити ріки серед посухи,
    Важко слова виводити, вивести щоб навік,
  •   Повір мені
    Повір мені, прошу, повір моїм словам,
    Повір вмовлянням дурня, поглядам сліпого,
  •   Уява
    Захоплююся чиєюсь уявою, сам же, захоплений ранком,
    Зненацька прокидаюся вдома із опрокиненим світлом
  •   Сон
    Сон шукає шпаринку у розумі,
    Щоб проникнути туди комахою і залишитися до ранку.
  •   Ти востаннє залишив цей світ, ніби сівши у човен
    Ти востаннє залишив цей світ, ніби сівши у човен,
    Мандрувати у надра чужої землі по холодній воді.
  •   Віддай мені мою ніч
    Віддай мені мою ніч
    Доки в неї ще залишилася,
  •   Вихід завжди є
    Вихід завжди є, напевне знаю, навіть не один,
    Перед нами всюди, сотні різних варіантів.
  •   Відшукай свої зорі в моєму чудесному небі
    Відшукай свої зорі в моєму чудесному небі,
    Їх так мало, але всі вони яскравіші від інших,
  •   Вся природа згорає дотла
    Вся природа згорає дотла,
    Жовтий колір стає упертим,
  •   Моя осінь
    Моя осінь приходить до мене не вперше:
    Урожаєм картоплі і стиглих гарбузів;
  •   Темно
    Темно навколо — повна невидимість,
    Чужі думки ховаються каменем попід водою.
  •   Життя минає наше й ніби справді випадково
    Життя минає наше й ніби справді випадково
    Прийшов весною в світ ясний молочно-білий цвіт,
  •   Я тону у кривих рядках
    Я тону у кривих рядках
    Малозрозумілої писемності,
  •   Осінь
    Осінь.
    Ти ховаєш літо за семи замками
  •   Зорі лишаю для тебе
    Зорі лишаю для тебе,
    А сам вирушаю з осіннім дощем,
  •   Казки
    В ранньому дитинстві батьки нам розповідають казки,
    Тобто, тато і мама розказують своїм дітям різного роду небилиці,
  •   Тінь ховається у мені
    Тінь ховається у мені,
    Я ховаюся у своїй тіні,
  •   Рожева тиша сонної ріки
    Рожева тиша сонної ріки,
    Тобою живляться дощі й нічні тумани,
  •   Закінчення літа
    Літо скінчиться тоді,
    Коли нам забракне тепла
  •   Під нашим небом знову квіти зацвітуть
    Під нашим небом знову квіти зацвітуть,
    Під нашим небом птахи звиють собі гнізда,
  •   Якщо не хочеш заходити
    Якщо не хочеш заходити
    Зупинись на порозі,
  •   Дерево росте
    Дерево росте...
    Із самого центру землі
  •   Чам принишкло дивиться на мене
    Час принишкло дивиться на мене
    Зі стрілок настінного годинника.
  •   Я намагався відшукати зірки
    Я намагався відшукати зірки
    У холодній змокрілій траві,
  •   Мости
    На кожному кроці
    Тебе зупиняють мости:
  •   Місто на мене дивиться
    Місто на мене дивиться
    Бездонністю вогняних очей.
  •   Я вдивляюся у вогонь
    Я вдивляюся у вогонь,
    І червоне багаття
  •   Пошепки
    Я вслухаюся у слова сказані пошепки
    У час, коли світить сонце,
  •   Збираю спогади по краплинах
    Збираю спогади по краплинах
    Нічної роси, що підморгує зорям.
  •   Можливо вчора зорі іншими були
    Можливо вчора зорі іншими були,
    Коли вночі збирали ми росу у травах,
  •   Мій сон, ніби чорний пес
    Мій сон, ніби чорний пес
    Лиже обличчя і руки,
  •   Проза життя одягає на себе намисто
    Проза життя одягає на себе намисто,
    Червоне, як достигле кохання,
  •   Літо і Осінь
    Літо так швидко поспішає до Осені,
    Наскільки це йому дозволяють сонячні промені,
  •   Спека повсюди така, що злипається все, навіть час
    Спека повсюди така, що злипається все, навіть час,
    Парить нестерпно в кімнаті і жарить до костей надворі,
  •   Я рахував зірки на небі
    Я рахував зірки на небі,
    Загорнувшись від людей у чорне пальто,
  •   Пошук твого обличчя
    Пошук твого обличчя починається
    Десь у складках моєї пам'яті,
  •   Скільки вітру заховано в крилах твоїх птахів
    Скільки вітру заховано в крилах твоїх птахів,
    Стільки ж ночей невичерпано твоїми обіймами
  •   Вітер
    Вітер хова щось в моєму волоссі,
    Вітер шукає у лісі ожину,
  •   Сріблястий ранок у туману просить молока
    Сріблястий ранок у туману просить молока,
    Чорнява ніч пішла кудись ковтнувши меду,
  •   Твоє життя достигає у липні
    Твоє життя достигає у липні
    Набираючи усіх своїх обертів
  •   Перемога
    Що важить чиясь перемога
    Коли він стоїть на п'єдесталі
  •   Місто
    Точка неповернення уже на своєму місці
    Її початок за рогом наступної вулиці
  •   Зчорніле небо тихо сонну річку
    Зчорніле небо тихо сонну річку,
    Торкає вітром ніжно, як рукою,
  •   Небесні артерії сповнені краплями мороку і дощу
    Небесні артерії сповнені краплями мороку і дощу,
    Гонять воду, як кров загустілу порізану венами.
  •   Німого серця приспана печаль
    Німого серця приспана печаль,
    Рахує у дороги сотні кілометрів,
  •   Десь на межі сутінок і безмежної темряви
    Десь на межі сутінок і безмежної темряви
    Пливе ніч у солодкому місячному молоці,
  •   П'ять недоспаних хвилин
    П'ять недоспаних хвилин,
    Як половина непрожитого життя,
  •   День змішує біле акацієве молоко із вечірніми сутінками
    День змішує біле акацієве молоко із вечірніми сутінками,
    Випиває це, як снодійне і лягає за горизонтом у свою постіль,
  •   Слова твої старі шукаю в нових звуках
    Слова твої старі шукаю в нових звуках,
    На землю вечір ніжно пелюстками опада.
  •   Твоє обличчя зіткане із втоми
    Твоє обличчя зіткане із втоми,
    Чужого міста, що каштанами цвіте.
  •   В кінці кінців для нас усіх не так уже й важливо
    В кінці кінців для нас усіх не так уже й важливо,
    Чому в годиннику крутитись перестануть коліщата,
  •   Дощі вливалися чорнилами в калюжі
    Дощі вливалися чорнилами в калюжі,
    Байдужим холодом пронизуючи літо.
  •   Весна закінчилась в каштанах
    Весна закінчилась в каштанах,
    На мокрих травах просихає літо,
  •   Все те, в що продовжую й досі я вірить
    Все те, в що продовжую й досі я вірить,
    У враженнях снів є і в зірваних квітах,
  •   Дощам підставивши порепане обличчя
    Дощам підставивши порепане обличчя,
    Земля засохла спрагло краплі ловить.
  •   Я не знаю нащо це комусь потрібно
    Я не знаю нащо це комусь потрібно,
    Тільки так уже шляхи мої сплелись,
  •   Згорало марно тихе світло сонних ліхтарів
    Згорало марно тихе світло сонних ліхтарів,
    Верба вплітала в коси місячне проміння,
  •   Немов дитятко на міцні батьківські плечі
    Немов дитятко на міцні батьківські плечі,
    Багряне сонечко всідається землі на комір,
  •   Проростає тиша поміж трав зелених
    Проростає тиша поміж трав зелених,
    Поміж трав зелених, що чорніють вмить,
  •   Де б я іще міг тебе побачити і коли б я тебе зустрів
    Де б я іще міг тебе побачити і коли б я тебе зустрів,
    Прагнучи комусь дарувати квіти, ті, що виросли навесні,
  •   Ніхто з них не знав, як залишитися на видноті
    Ніхто з них не знав, як залишитися на видноті,
    Талі сніжинки холодні забуті зимою при втечі,
  •   Повна відсутність симетрії врізається в очі до самих зіниць
    Повна відсутність симетрії врізається в очі до самих зіниць,
    Промокле взуття обтяжіло з ногами до стану цілковитої невагомості.
  •   Хмари сірі на неба блакиті
    Хмари сірі на неба блакиті,
    За берест чіпляють кривий,
  •   Я не знайду собі покою у гаях квітучих
    Я не знайду собі покою у гаях квітучих,
    І своє лихо не присплю я в гущині лісів,
  •   Ніжний шепіт весни, ніби дощ шелестить
    Ніжний шепіт весни, ніби дощ шелестить,
    Не змовка, не стиха ні на мить, ні на мить.
  •   Ти добре виглядаєш на червоному фоні
    Ти добре виглядаєш на червоному фоні,
    Особливо тоді, коли довгі ночі холонуть,
  •   Уже не прагнучи нікому більше догодити
    Уже не прагнучи нікому більше догодити,
    Сиджу один удома і пишу свої вірші,
  •   Колючий сніг розтанув і потріскались льоди
    Колючий сніг розтанув і потріскались льоди,
    Холодна мряка буде литись до самого квітня,
  •   Стікає часом запотіле літо і за спинами лежить хрустка зима
    Стікає часом запотіле літо і за спинами лежить хрустка зима,
    Хай змиє все дощем й потому буде тільки те, чого у нас нема,
  •   Спека наступить швидко
    Спека наступить швидко,
    Пальці дощу за комір.
  •   Куриться небо зорянистим пилом
    Куриться небо зорянистим пилом,
    Сідає пава-ніч у купіль із хмарин,
  •   Навіщо знов лічити в небі синьому птахів
    Навіщо знов лічити в небі синьому птахів?
    Для чого спогади шукати й ворошить минуле?
  •   Залиши мене там, залиши
    Залиши мене там, залиши,
    Де всі вигадки, зорі і міти.
  •   Слова мої повисли комом у безбарвній тиші
    Слова мої повисли комом у безбарвній тиші,
    Усі думки зненацька стали неважливі і малі,
  •   Чомусь так швидко сонце хилиться кудись донизу
    Чомусь так швидко сонце хилиться кудись донизу,
    Скриплять небесні двері — відчиняють горизонт,
  •   Оскільки час нас більше не тривожить
    Оскільки час нас більше не тривожить,
    А йти впотьмах відважиться не кожен,
  •   Сонце пригріває тихо-тихо
    Сонце пригріває тихо-тихо,
    Віє вітер чистий, як сльоза,
  •   Рухатись тільки униз
    Рухатись тільки униз в зимову природу мертву,
    Литись дощами й іти, не бути більше упертим.
  •   Можливо ми зустрінемось колись
    Можливо ми зустрінемось колись. Усе можливо,
    У день, коли жарітиме асфальт, чи буде лити злива.
  •   Стара верба гнучким дощем повисла
    Стара верба гнучким дощем повисла,
    Зелене листя вперто тулить до землі,
  •   Старий собі читаю календар
    Старий собі читаю календар,
    Сумну історію життєвих віх,
  •   Вологих зір туман і темряви холодної прихід
    Вологих зір туман і темряви холодної прихід,
    Де дощик тихий буде в пустку ночі моросити,
  •   Здіймався тихо золотавий вечір
    Здіймався тихо золотавий вечір,
    На груди сонце втомлено лилося,
  •   Я вже не відаю тепер нічого
    Я вже не відаю тепер нічого,
    З того, що відати колись хотів,
  •   Весна-красна струмочки малювала
    Весна-красна струмочки малювала,
    А сонце сніг сліпило, аж до сліз,
  •   Шукали ночі сховані мотиви
    Шукали ночі сховані мотиви,
    У світлі ранку жовті ліхтарі,
  •   Нема різниці де подівся час
    Нема різниці де подівся час,
    Куди ведуть планети їх орбіти.
  •   Чорна місячна ніч упаде на сніги
    Чорна місячна ніч упаде на сніги,
    В темноті ясна річ з нею ми вороги.
  •   Місце де я все літо ходив по вікно замело
    Місце де я все літо ходив по вікно замело,
    І де сонце було льод холодний висить, як кулон,
  •   Вітер знов залетів
    Вітер знов залетів,
    Крізь замети й поріг,
  •   Цмулився вечір, як вино
    Цмулився вечір, як вино,
    Горів вокзал і вже давно,
  •   Замерзли в голові думки
    Замерзли в голові думки,
    Морозом вкрилися до ранку,
  •   Ти зникала із зору в той час
    Ти зникала із зору в той час,
    На годинника стрілок межі,
  •   Білий сонячний сніг упаде на поріг
    Білий сонячний сніг упаде на поріг,
    І тремтячі сніжинки понесуть сотні ніг.
  •   Шукання часу нам уже нічого не доводить
    Шукання часу нам уже нічого не доводить,
    З дощів забрали ми всю їхню воду й сніг,
  •   Вітер дихає тихо і змушує хмари пливти
    Вітер дихає тихо і змушує хмари пливти,
    Я поволі підводжусь, встаю, намагаюсь іти.
  •   А якщо вже шукать, то нам треба іти..
    А якщо вже шукать, то нам треба іти..
    Не стоять, не ховать, в ночі вечір знайти,
  •   Моє мовчання розчинилося у тиші
    Моє мовчання розчинилося у тиші,
    А в голові шепочуть щось думки,
  •   Буває іноді так хочеться забути
    Буває іноді так хочеться забути
    Про залетівший за сорочку страх,
  •   Зорепад
    Рух вниз ніколи не буває по дотичній,
    Коли упав — перед тобою тільки вічність,
  •   Забути про все
    Забути про все,
    І зануритись тихо,
  •   Якщо ви подивитесь із висоти польоту
    Якщо ви подивитесь із висоти польоту,
    Давнє місто відлетівши, мов листочок від гіллі,
  •   З всіх сил повітря б'ю
    З всіх сил повітря б'ю,
    Удар прийма на себе тиша,
  •   І я уже не той, і ти тепер не та
    І я уже не той, і ти тепер не та,
    І час летить повз нас, руйнує душі й храми,
  •   Сонцем розпечена земле
    Сонцем розпечена земле,
    Дай доторкнутись до тебе,
  •   Сховали сонце темні хмари
    Сховали сонце темні хмари,
    Земля намокла від плачу,
  •   Ліниве сонце непомітно опустилося додолу
    Ліниве сонце непомітно опустилося додолу,
    І десь далеко загорівся небокрай.
  •   Дощеві краплі упадуть
    Дощеві краплі упадуть,
    Автомобілі розтягнуть по асфальту чорне скло,
  •   Мені снилось життя в тому світі
    Мені снилось життя в тому світі
    Де повсюди лунає чийсь сміх.
  •   Я не знаю як тебе забути
    Я не знаю як тебе забути,
    Ти завжди живеш у пам'яті моїй,
  •   Цей день позаду
    Цей день позаду...
    Ніч втопила все,
  •   Польова квітка
    Тендітна квітка зрізана під корінь,
    Промінчик незрівнянної краси... Ще лиш,
  •   Парасоля
    Ховаюся у вірш, немов у дощ під парасолю,
    У ці швидко написані рядки.
  •   Кінець зими
    З останніх сил мороз рятує білу ковдру,
    Останній прихисток і бастіон зими.
  •   Ще тільки вчора ти стояла тут
    Ще тільки вчора ти стояла тут,
    А зараз поруч лише пустота і тиша,
  •   Росток
    Лиш сон важкий мене зупинить в цій війні,
    І я впаду поранений його стрілою.
  •   Я вже не той
    Я вже не той... Ти знай!..
    Не згадуй сон, в якому полюбив колись,
  •   Осінній ранок
    Холодний ранок розчинивши темну ніч в повітрі,
    Себе убравши у похмуро-сірі кольори,
  •   Якось знову тебе я зустріну
    Якось знову тебе я зустріну,
    Серце в такт зазвучить, як колись,
  •   Чому боюся буть самим собою?
    Чому боюся буть самим собою?
    А іншим бути хто ж мене навчить?
  •   Фантазія
    Я не суддя тобі,
    Я лише твій поет,

  • Огляди

    1. Іллюзії
      Ми з тобою роками будували іллюзії,
      Того, що ми поруч,
      Того, що ми разом, навіть, якщо не поруч,
      Того, що ми оточені навколо себе людьми, друзями,
      Того, що ми з тобою є одним цілим,
      Того, що люди, навколо нас, теж є частиною одного із нами цілого,
      Одного із нами сну,
      В якому є я і ти,
      В якому є ми й вони, —
      Піщинки на березі літнього моря,
      Незліченні піщинки всесвіту...

      І от ми прокинулися, коли надворі була осінь,
      Ми пробудились на дереві, двома позосталими на ньому листочками,
      Всі інші були десь далеко внизу.
      І тут знову подув вітер,
      Лишивши мене самого,
      Але уже без іллюзій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Сумна історія
      Лишився час, щоб тільки
      До тебе прийти,
      Оминаючи вулиці,
      Перестрибуючи паркани,
      Дивлячися на стрілку годинника
      І відчуваючи подих війни,
      Яка прийшла за чиєюсь головою,
      Можливо за твоєю або за моєю,
      Можливо прийшла назавжди,
      І буде тут навіть тоді, коли усе втихне,
      Коли я перескочу усі паркани,
      На всіх, розділяючих нас, вулицях,
      Перекрутивши стрілки
      На всіх можливих годинниках міста,
      Навіть тоді ми лишимося
      Через неї одне для одного
      Лише сумною історією.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Куля
      Пролітала куля понад землею
      Не надто високо,
      Пролітала пташечкою понад водою,
      Над потічком червоним,
      Пролітала повз чиєсь серденько,
      Мов нитка крізь вушко голчане, ох голубонька!
      Й зробилася враз великою, як любов,
      Більша навіть ранкового сонечка,
      Як тільки-но вихлюпала із гарячого тіла
      Собою світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Зірка упала
      Зірка упала і я підняв її,
      Прагнучи птахом пустити у небо,
      Аби залатати пустку,
      Аби зачорнити рану її,
      Згорілою зіркою.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Вино
      Терти лід сонцем,
      Крихким, як замерзла вода,
      Котра стікає, мов цвіт з вишень
      Травневими заморозками
      Попід вогким покривалом ночі
      На чоло, на моє
      У обрамленні поту,
      Як тіні вінком полуденним
      З кульбаб на космічне вино
      В чистім присмаку терну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Волосся дощу
      Волосся дощу спадає на скроні хмар
      І стає мені знову так гаряче-гаряче
      Від води, що підняла з землі всю задуху
      Тепла, ніби з руху сердечного ритму,
      Що схожий на стук по віконному склу,
      По сльозам запотілої шибки, мов у комірчині
      Де сховав ти цеберце жалю і плачу,
      Серце зрізав на шмаття й стрічки,
      Наче клапті повислі туману нічного,
      Коли день догорить у обіймах чужої лампади
      З звуком гілки, що б'ється од вітру у двері спокою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Взяток зі снів
      Якби я хотів хоч щось взяти
      В реальність зі своїх снів,
      Я би узяв цю червону доріжку
      І пляшечку злиту зеленим трунком,
      Корзинку плетену із молодої верби,
      А також коня в яблуках, що несе на собі в далечінь,
      Разом з вітром, стрічкою вплутаним у його гриву,
      А головне, цей неперевершений спокій,
      Що заманює нас, наче голос сирен
      Своєю спаралізованою тривогою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Втеча
      Зорі тікають за хмару від хижих пазурів
      Обвугленого дерева з корою, як зміїна луска,
      З лапищами хижого звіра у поглядах ліхтарів,
      За пазухою у цієї страхітливої ночі,
      З її чудернацьким спокоєм під крики птахів,
      Пронизливі, як і ця весна, наче доля
      Захована за семи вітрами-провісниками
      Під корінням велетня, що розкидане,
      Мов ті лапи у отруйного павука,
      Чи як жили на долонях коваля або землероба,
      Роздуті, немов судини на скронях у гіпертоніка
      З гарячою кров'ю, що нуртує у лапах звіра,
      Доки не перетворюється на холодну росу,
      Коли все уже закінчено і лишилося просто тліти.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Ранкове сонце
      Ранкове сонце випиває пролиту кров на світанку,
      Коли та стає сестрою землі чорноокої,
      Коли вона перетоплюється на мед, на небесну росу,
      Ранкове сонце випиває її усю до краплі своїми вустами.

      Ми точно знаємо, що ранкове сонце робить цю кров липкою,
      Ми твердо віримо, що ранкове сонце веде наше життя до забуття,
      Ми ясно бачимо, як ранкове сонце пробуджує нас і оновлює сили,
      Ми відчуваємо до болю, як ранкове сонце всотує усі наші тривоги.

      Отож хай носять бджоли подалі від смерті ранковий мед,
      Хай напувають сонце росою, її щоденним народженням.
      Цієї крові багато, її вистачить, аби пробудити новий день,
      Але земля стала червоною: хто їй поверне колір ночі?
      Хто їй верне його? Хто як не ми і не ранкове сонце?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Трава
      Коли я сплю
      Я не топчу траву.
      Я не топчу її також,
      Коли прокидаюсь з весною,
      Так як трави ще немає.
      Я лише вминаю її стеблинки
      Своїм тілом, якщо я лежу на ній влітку.
      Але спочатку я втоптую в землю
      Всі залишки мокрого снігу,
      Аби вона могла вирости.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Каравани місячної пряжі
      Каравани місячної пряжі
      Рухаються далі на пил за Чумацьким Шляхом
      Туди де зорі одні, зорі з трьома горбами,
      Туди де верблюди вже йти нам не зможуть.

      Каравани місячної пряжі
      Везуть нашого сонця убитого зоставлені промені,
      Аби підсвітити ним зорі з трьома горбами,
      Зорі, які от-от замінять для нас верблюдів.

      Каравани місячної пряжі,
      Несуть кудись і моє все обплутане серце,
      Туди де уже не гавкають їм услід собаки,
      Де уже не зорі з трьома горбами, а гори
      І де замість Чумацького Шляху зіяє одне лиш провалля,
      А їм шепоче серденько: не треба, не треба!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Сонце по сходах
      Сонце по сходах небесних спускається вниз,
      Ми забуваєм надовго про сонні повіки свої.
      Я прочитаю твій погляд жалючий, будь певна,
      Коли подивлюся на згорблений місяць,
      Я закарбую його у собі до останньої коми.

      Зорі торкаються струн, а чи клавіш твоєї-моєї душі,
      Світло чіпляє за серце і скошеним сонячним променем
      Я прокидаюсь з безсоння від холоду сонця нічного.
      Світить воно жалісливо на мене крізь небо своє беззоряне
      Від дотику зору твого,
      Корчить сердешне твою і мою, нашу міміку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Вода
      Зупини своє серце на березі річки,
      Ця вода, наче кров стугонить і без нього.
      В світло-сірій імлі народилося сонце,
      Хмари лущаться в небі холодним дощем.

      І чорніє земля, навіть круків не видно
      Де біліють сніги, мов примари з могил,
      Ця вода, як і тіло, жива лиш сьогодні,
      Доки кров цебенить із розтерзаних жил.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Камінь
      Неможливо не йти далі,
      Якщо на дорозі камінь.
      Його треба зрушити,
      Його треба обійти,
      Його треба переступити,
      Його треба підняти,
      За нього треба нарешті,
      Перечепитися.

      Але неможливо не лишити його
      Поза спиною,
      Неможливо відмовитись ради нього
      Від своєї дороги,
      Неможливо забути під ним
      Всі відбитки своїх збитих ніг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Відболіло
      Тихо-тихо дзюрчать струмки,
      Зваблюють сонце іскритися.
      Так і не дочекавшися весни
      Чорними птахами летимо додому.
      Сонце знову обпалює крила на втіху нам,
      Сонце ділить усіх птахів на чорних та білих,
      Ми рятуємося від нього тільки вночі
      За тінями із зірок
      І коли хворіємо,
      Доки не
      Відболіло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Земля і крига
      Крига розгублено притулилася
      До відігрітої сонцем землі,
      Щоб та приголубила її
      І висотала сльози,
      Пролиті дзюрком.

      Земле, земле!
      Прийми мою кров до себе!
      Напої нею під осінь
      Суху і гарячу траву,
      Як ти споїла мене своїм
      Весняним зрадливим теплом,
      Коли заступила мені зиму.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Залізне дерево
      Залізному дереву видно тепер рости.
      Залізне дерево липне до хмар,
      Неначе ті, до горизонту.
      Залізне дерево не горить
      Навіть якщо на нього
      Світить місяць
      Своїм позначеним оком.

      І лише тоді,
      Коли чорним гудроном
      Ллється за комір ніч,
      Кожне дерево може
      Відчути її ніби клей
      І перетворюватися
      На залізо.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Ті слова
      Ті слова, що лишилось тоді несказані
      Я скажу-не скажу сьогодні,
      Тихо йдучи під чорними в'язами,
      Попри віру минучу в безодню цю.

      Буду вірити, що й над безоднею
      Є барвисте, засліплене небо є,
      І що річкою вдаль повноводною,
      Я плистиму з цією потребою.

      Буду плити рікою, везти цю потребу я
      Що лишилась мені, ніби дар злий навіки,
      І у снах, незатулений ребрами,
      Крізь нутро я відкрию повіки свої.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Клубок
      Де тонко, там рветься,
      А тонко є скрізь.
      Твоє народження
      Тихо проникло
      Крізь вушко голки.
      Нитка всього життя
      Сплуталася в клубок.
      І от він вже стрімко
      Котиться там
      Де чорніє вихід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Мовчати
      Набрати у рот води і уперто мовчати,
      Говорити тільки тоді, коли дуже хочеться.

      Мовчати завжди, якщо є що, кому сказати
      І проговоритися, якщо ані думки у голові.

      Мовчати, мовчати, коли увесь під водою,
      Говорити і говорити, коли уже з-під води.

      Отож набери повен рот води, скільки зможеш
      І виплескай її всю, якщо не хочеш мовчати!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Дзеркало
      Я дивлюся крізь дзеркало у вічі собі,
      Сонячний промінь засліплює погляд.
      Очі навпроти дивляться прямо на мене,
      А може і повз...

      Дзеркало допомогає мені усвідомити:
      Чого я хочу, чого я насправді хочу.
      Дзеркало дозволяє дивитись на сонце,
      Навіть коли я дивлюся на себе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Дощ, якого не було
      А може його ніколи і не було
      Завітреного дощу, всотаного у почервонілі обличчя.
      А отже ці вії, красивіші за хвіст павича,
      Мабуть так ніколи і не побачили,
      Отих знавіснілих хмар,
      Що гралися з тінями на моїх щоках,
      Кололися кінчиком твого носа,
      Ховаючи звихнуті на тобі очі у темні кути,
      Виливаючися сумяттям на наших
      Зненацька загострених рисах.

      Можливо, то лише комусь з нас здалося,
      Неначе стояв я змокрілий до нитки,
      Чекаючи доки збіжать нескінченні струмки,
      Щоб зважитись перебрести дорогу,
      Або переплисти, хоча б і одними сльозами,
      Зірниці таких мерехтливих очей,
      Пірнувши на саме їх дно
      І прокинувшися на ложі ріки,
      Стривожено торкнутися днища,
      А може і твого серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Дивно
      Дивно, що сніг знов розтоплюється, але не стає молоком,
      Дивно, що кров ця червона, але не калина,
      Дивно, що вірю, але знову ставлю межу,
      Дивно, що я вірю,
      Дивно..

      Вітер несе всі мої сподівання на чисті луги,
      Хворі спонуки одужують й марно вмирають від сили,
      Поле, мов човен, ліс, ніби річка, але очерет не весло,
      Знову і знову під градус гарячі розмови під стелю летять,
      Наче мухи.

      Це дивно...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Світогляд
      Знову у мій світогляд вбудована ніч,
      Тіні зникають, коли я дивлюся на місяць,
      Поле ляга простирадлом на білі рамена снігів,
      У місто поволі вповзає змією чорний парк.

      Я ще стою, але вже не зирю на всі круги,
      Місто пречисте, вулиці, бруд і дороги,
      Сонце світило весь день і попливли сліди,
      Скутий морозом, цієї зими подарунок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Віск
      Слова перетоплюються, ніби віск
      І стікають у чашку з водою,
      Яку щойно забрали в криниці.
      Ну а до того вода була частиною хмари.
      Хмара ж, була такою чорною,
      Що вода навіть не помітила, як впала на землю
      І змішалася з нею, також ж, темною і м'якою.
      Але коли вона покинула нарешті
      Круглий тунель колодязя,
      Скриплячи іржавими ланцюгами
      І затанцювала поміж моїми губами,
      Обпалюючи нутро прохолодою,
      Тоді я уже зрозумів, що вода і віск —
      Це по суті одне і теж,
      І що мої слова були такими ж холодними,
      Як і гарячими.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Вогонь серця
      Запали моє серце,
      Якщо і справді вогонь у твої волі,
      Якщо необачний сірник
      Не затухне на півдорозі.

      Хоча може колись ти захочеш мене кинути,
      Так само з надією, ніби кидають курити.
      Тоді затуши моє світло об свій черевик,
      Вияви цим свою милість.
      Хай серце не тліє,
      Якщо нікому більше підтримувати
      У ньому вогонь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Сріблястий пес
      Накажи зорям падати,
      Наче лунким яблукам,
      Звіяним із розвітреного дерева
      У своїй достиглості,
      А місяцю котитися поміж
      Небесними впадинами,
      Доки він не вищербиться
      І не стане, як кістяний ріг,
      Гулом своїм наповнивши
      Обкльовану вороном ночі рівнину.

      Дозволь також дощу пролитися,
      З неба, мов із порепаного цебра,
      Поки він знову не перетопить
      Жили свої свинцеві на сніг,
      А з них нарешті не потече
      Білявою цівкою сухе молоко
      У пащу зубасту сріблястого пса,
      Вогку від сновидінь,
      Які посилаєш мені кожну ніч
      Задля невідомості.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Зелена ящірка
      Зелена ящірка
      Канула у золотий сон,
      Щоб прокинутися із нього
      Приготуй очі до білизни.

      Білі лебеді пасуть сніг,
      Роблячи його покірним,
      Немовби теля,
      Роблячи тебе стійким
      До морозів.

      Спи і далі з повіками
      Набубнявілими, мов бруньки,
      Прорости сонячним візерунком
      На білій ковдрі,
      А потім спали все дотла,
      Перекинувши світ
      Прокиданням
      Своїм.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Сон розуму
      Усе, що здавалось розумним
      Поснуло глибоким сном
      І покрилося мохом страху.

      Чудовиська моєї уяви де ви є,
      Коли я так довго не сплю?
      Чудовиська моєї уяви чому ви
      Вдягаєте маску мого сну?

      Усе, що здавалось глибоким
      Покрилося мохом страху,
      Усе, що було розумним
      Поснуло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Сон розуму
      Усе, що здавалось розумним
      Поснуло глибоким сном
      І покрилося мохом страху.

      Чудовиська моєї уяви де ви є,
      Коли я так довго не сплю?
      Чудовиська моєї уяви чому ви
      Вдягаєте маску мого сну?

      Усе, що здавалось розумним
      Покрилося мохом страху,
      Усе, що було глибоким
      Поснуло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Джаз
      Здається тиша глянцевою, як тобі журнал,
      Коли ковтає ніч чиїсь нерівності у черева кути.
      В калейдоскопі сну усе як завжди мерехтить
      Вогнями чорно-білими на сцені де співає чарлі паркер джаз
      На саксофоні з мертвим півнем на трості.

      Риплять санчата де не липне сніг,
      Мороз - не джаз, він свій лабає звук,
      У всьому цьому є лише один приємний стук,
      Коли приходиш ти до мене з теплим місяцем в одній руці,

      Вливати чорну ніч у біле молоко і гріти теплий чай,
      Жаліти двері, стукати в одне потріскане вікно,
      Ховати світ за шторою і кидати мені прощай..
      А я любити буду, я люблю тебе усе одно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Черевики
      Я стою на льоду і думаю,
      Що швидше станеться:
      Розтане лід і попливе водою,
      Чи примерзнуть мої черевики?

      А затим уявляю,
      Що вода — то моє серце,
      А лід — то твоє.
      А отже ми суть одного цілого,
      Ми завжди разом:
      Я з тобою, а ти зі мною.
      Але навіщо нам тоді мої черевики?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Біла троянда
      Торкнувся снігу
      І відчув його опік на шкірі,
      Хоча й не побачив вогню.

      Розімкнув долоню
      Із якої між пальців лилася вода.
      Зрозумів: сніг — це біла троянда,
      А не кропива у твоїм волоссі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Лід
      Биття серця у тілі значить, що ти живий,
      Биття головою об лід доводить, що ти людина.
      А тому биття годинника в кімнаті спонукує
      Працювати прискорено твоє серце,
      Рухатися перемотаною головою в його такт,
      Аби час на стіні став нарешті
      Для тебе рішальним часом,
      Аби тіло твоє і кості
      Не стали для серця
      Льодом.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Дерево
      Прихилюся до дерева,
      У ньому є світло,
      Заховане під корою,
      Мов ніжне серце.

      Обійму його стовбур,
      І словами зігріюсь:
      Не дам упасти,
      Поки само не впаду.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Завіса повік
      Веселитися зранку
      Пташкою на позеленілій гіллі
      Уяви, притрушеної ворохами снігу,
      Змокрілого від твоєї втоми,
      Колючої, як його нежданний прихід,
      Зоряний, щербатомісяцевий,
      Прибираючи тінь із свого
      Закаштанового обличчя
      Моїми очима з завіси повік,
      Бархатистими віями вітру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Думки минулого
      Інколи вони приходять
      Не ввечері, а вночі, —
      Струшені думки свідомості,
      Вісники із позаминулого літа.

      Стукають в тріснуту шибку,
      Цілячись поспіхом у мій сон,
      Тонучий у туманному ріжку місяця.

      І я прокидаюся, кидаючися на звук,
      Зненацька захоплений страхом,
      А може відсутністю сонця за шторами,
      Торкаюся зігрітими підошвами ніг
      Вогкої підлоги, залитої темрявою,
      Аби стати хоча б на один крок ближче
      До жовтого електричного світла,
      Яке покірно відгукується на тріск клавіші вимикача
      І починає безтактно різати мої очі,
      Вириваючи їх із світу сновидінь,
      І в той же час стаючи мені
      Опорою, захистом, притулком.

      Думки відступають,
      Я залишаюсь стояти, похитуючися
      Над розкуйовдженою на ліжку простинею,
      Ніби вітрилом розбитого бурею судна,
      Вслухаючись в ритми небесної музики,
      А може у стукіт свого серця,
      Котре все і більше віддаляє мене своїм биттям
      Від позаминулого.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Посмішка
      Місто видавлює посмішку, ніби олію,
      Я думаю скільки ж солі у нього на язиці,
      Скільки його поцілунків зміїних на висохлих ранах,
      Скільки ранків вичавленого сонячного соку,
      Випитого, мовби пахучу цикуту,
      Пролитого не дощами - сльозами,
      Виплеканими під стомленими очима
      Від світла туману і ліхтарів
      Чорнявими птахами ночі,
      Що тонуть у сірих безпросвітах ранку
      Під плескіт безсоння.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Сірник
      Запалений сірник є джерелом нетривалого вогню,
      Який прагне лишитись із нами хоча б натрохи
      У синій квітці газового пальника,
      У запалених з тріскотом дровах,
      В невгамовних сиренах пожежних автомобілів,
      В звуках пісень під гітару біля багаття.

      Запалений сірник є джерелом нетривалого вогню,
      Який може загаснути разом із шматочком дерева,
      З котрого він зроблений, коли воно догорить,
      Або навіть відсиріти і не запалитися узагалі,
      Чи стати таким, як і життя вибраних з нас,
      Тліючим у пустій темряві.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Сліди
      Мої ноги зоставляють відбитки на пилі,
      Витрушеному із старих книг
      Та моєї безжурної голови.
      І тому я так довго ходжу по ньому,
      Аби лиш залишилися мої сліди,
      Схожі на густу гриву коней,
      Схожі на крила і пір'я птахів,
      Схожі немов близнята на інші, чужі сліди.

      Потім я намагаюсь стерти відбитки своїх ніг,
      Стерти до повної невпізнаваності,
      Стерти до відчуття маски на моєму обличчі,
      Аби приховати їх від довгих настирних очей,
      Приховати до пущеного пилу.

      Затим я дивлюсь на залишене,
      На сірий затоптаний пил.
      В ньому, як у запотілому дзеркалі
      Проглядають мої нечіткі образи.
      Я збираю цей пил ганчіркою
      І залишається одна порепана підлога.
      Тоді я нарешті чітко бачу лише себе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Зоряні свічі
      Зоряні свічі запалюють ніч,
      Вона догорає і падає у ранковий сніг,
      Мов у купіль із мармуру,
      Де вона іскриться морозом на сонці,
      Шиплячи, ніби якась непогашена головешка
      У вранішніх тінях,
      Налипає на черевики ще сонно-сумних перехожих
      І знову рипить вперто під їхніми ногами
      Учора запаленими зірками.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Кам'янистий берег
      Кам'янистий берег точить річку мого життя,
      Змикаючи її до вузесенького потічка,
      Змушуючи мене відчайдушно розширювати її русло,
      Боротися і долати стрімку течію.

      І якщо я лише не пливу у покорі за нею та не піддаюся,
      Навіть, якщо потрапляю під лід,
      Навіть, якщо не знаходжу поверхню,
      Навіть, якщо сіре дно манить знизу своїм темним затінком,
      Тільки тоді моя ріка стає широкою і синьою, неначе небо,
      А моє життя зеленіє, немовби трава,
      Переповнене стуком серця і жилок на скронях
      Від крові, яку прудко гонить в мені кам'янистий берег
      Назустріч оманливій течії.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Очі часу
      Незбагненний час рухає доверху зубці своїх коліщат,
      Ех би зупинити його, та подивитись химерному в вічі,
      Покрутитившися на одній нозі — двома все одно не дійти,
      Не присісти, а впасти кудись аж поза шпагат,
      Прикрутити свої очі до люстерка, аби лиш бачити
      Вічності очі на світлім відбитку свого обличчя,
      Тонучи на манівцях безпробудних доріг та пиячити,
      П'ючи одну воду - джерельну до ломоти в зубах,
      До оскоми на зведених вилицях,
      До болота на сходжених вулицях,
      До слизького ковзання санчат, стоншених, як шарніри у голові,
      Покритій, мов хата, скирдою незачесанного волосся
      Під шапкою з хмар, підсвіченою місяцем.
      Ех би зупинити його та подивитись..
      Докіль він іще позаду!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Абсолютна проза
      Ваше химернородіє!
      Звертаюсь до Вас якнайспантеличеніше,
      Погляньте, це все абсолютна проза,
      Поділена на білий вірш.

      Схована у чужому череві,
      Ніби в пустій коморі,
      Літом старим допродана,
      Проза лишень для Вас.

      Прийміте ж, її безкорисливо,
      Отримайте її як крамолу,
      Допоки Ви свято вірите
      У вариво чудернацьких колб.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Нагадай
      Нагадай мені пришле розбавлене сонце,
      Доки я десь у снах й не лечу наяву,
      Хай це світло поділене сотнями порцій,
      Крізь кватирку ввілється в надію нову.

      Там проміння зигзагом приляже на книги,
      І сонливість розтане, неначе льоди,
      Де подушка пухка із останками сонної криги,
      Розіб'є дивограй, хлюпне в очі води.

      І тоді, коли ти все мені уві сні нагадаєш,
      Я прокинусь назавжди, щоб жити повік,
      І під світлом ясним, у якім темноти не буває,
      Я в тобі віднайдусь і залишусь в собі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Зимове місто
      Зимою, як і восени
      Тремтиш, мов осиковий лист,
      Коли виходиш разом із місяцем,
      Палаючи під білими вітрилами щок
      На смалючому до вогню вітрі,
      Слідом за блиманням ліхтарів,
      Які виростають усюди, немов проліски
      Із крижаних заметів — сувоїв зими,
      Своїми світлими заглибинами на тілі ночі,
      Щоб подивитися сонному місту
      У його наелектризовані очі,
      Пусті, як і провалля під'їздів,
      Котрі сьогодні так швидко проковтнули мешанців квартир,
      Немовби для того, аби устигнути перетравити їх сон
      До викоту сонця і безпокійного ранку,
      Гіркого, мов присмак у роті
      Після хмільної вечірки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Часткова амнезія
      Зима — це часткова амнезія літа,
      Яке забуло підтримувати подароване нам колись тепло,
      Однак згадало про існування квітів.
      Щоправда їх воно поселило не у квітучому саду,
      А на забіленому морозом вікні,
      Оскільки зелений колір — табу,
      Для тих, хто впадає в безпам'ятство,
      Як і молочне цвітіння вишень протипоказане тим,
      В кого є алергія на бджіл і кохання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Зорі в чашці
      У чашку з чаєм впали зорі,
      Немов крупинки цукру з неба,
      Немов замерзлий льодом сніг.

      Відразу потонули у киплячому вареві,
      Рідкому, як твоя незасохла кров,
      Червоному, як калинові сльози моєї душі...

      І як би їх тепер, нам ізвідти дістати,
      Поки ми не стали з тобою одним цілим?
      Поки ми не стали такими близькьми, як сніг?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Зорі в чашці
      У чашку чаю впали зорі,
      Немов крупинки цукру з неба,
      Немов замерзлий льодом сніг.

      Вони відразу потонули у киплячому вареві,
      Рідкому, як і твоя незасохла кров,
      Червоному, як і калинові сльози моєї душі...

      І лиш одна в нас тепер турбота:
      Як би нам їх ізвідти дістати?
      Доки ми не стали з тобою одним цілим,
      Доки ми не зблизилися, як сніг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Вогонь і папір
      Якби вогонь не згасав,
      Можна було б і далі намарно писати сліпі рядки,
      Кидати пожмаканий папір у червону розжеврілу квітку,
      Яка б роздувалася, мов паща у кобри,
      Отруюючи моє серце, ніби призначену жертву,
      Усією марністю сухих потуг незаточеного пера,
      Що тільки й годяться для пустої забави нетліючих дров,
      Аби їх до смерті запестив своє ніжністю русявий вогонь,
      Своїми спалахами тихо врізаючися у чорні полотна ночі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Хатинка
      Хатинка висить вогником у нічній тиші,
      Висить на пагорбах, покритих кущами,
      А може і перебуває на безлистих деревах.
      Її стріху, неначе хустка, криє сніг,
      Її далі кінчаються і темнять лісом,
      А починаються перед початком села,
      У тебе, на оббитому без снігу порозі.

      Ця хатинка так схожа на мою долю,
      Хоча я ніколи у ній і не був, як і не знав свою.
      Ця хатинка висить ясним вогником,
      Згораючим палко у мене всередині.
      А може просто оцей вогонь — це недруг того вогню,
      Що веде мої очі подалі від цієї хатинки,
      Коли та довго висить під надкушеним місяцем.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Ріка під ногами
      Ви будуєте те, що не варте і руйнування,
      І коли я спиняюся тут, я не знаю куди приведуть мою думку мости,
      Що згоріли до дна під ногами у вас,
      Пропаливши усю чисту воду ріки,
      Отруївши її гладкі до зміїного плеса,
      Зробивши її схожою на дьоготь із смолянистого струмка,
      Коли той впадає у чорне море на самому краю ночі,
      Котра живиться невгамованим світлом рогатого місяця,
      І кличе його кудись, навіть через обсмалені мости,
      Навіть без бажання його збентеженого іти без зірок.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Тиша на пагорбі
      Будую на пагорбі свою тишу
      Там де немає цього світу,
      Спалюю на вогні усі лункі звуки
      Без яких я не можу спати.
      Десь унизу ти чекаєш на мене,
      А може і ні...
      Напевне мені це лише привиділося,
      Або просто із плеча упав сірий птаха,
      Відлетівши каменем од моїх думок
      І покотившися кудись сніговою кулею,
      Білою, аж до небесної синеви
      У прикипілих до уявної тебе очах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Турбота
      Турбота одна,—
      Безтурботно пережити зиму,
      Заховавши журбу і усі тривоги,
      Мов землю попід натрушений сніг.

      Нехай вся земля потоне, як каша,
      Під білим остудженим молоком
      І виситься островками,
      Або хай лежить, ніби в панцирі черепаха,
      До самих вух закована твердим льодом.

      А може як ти, хай сердешна спочине,
      На спушеній сніговій перині,
      Набитій, мов гусячим пір'ям,
      Наметеним сніговим порохом
      До самого заокругленого краю,
      Іще не надбитої з тріском тарілки,
      Цієї тимчасово випалої зими,
      Полохливим січневим місяцем.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Тону на повні груди у вологім світлі ліхтарів
      Тону на повні груди у вологім світлі ліхтарів
      Де теплий жаль, де синя ніч минають, наче сон.
      У цьому місті видимих, але несповненних дарів
      Я загублю тебе навік, я розібю тяжкий полон.

      Я полюблю цю білизну пустих очей піднесених зірок,
      Але красу забуду - ницу щедрість мертвих поколінь,
      І сивий місяць з сумом між домів на плечах тихо понесу,
      Та заспіваю в серці дзвінко, ніби б так, як ти умів.

      Тону на повні груди у вологім світлі ліхтарів,
      Де теплий жаль, де синя ніч минають, наче сон.
      У цьому місті видимих, але несповненних дарів,
      Я загублю тебе навік, я розібю тяжкий полон.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Нас ніхто більше тут вже не згадує
      Нас ніхто більше тут вже не згадує,
      Наше світло не світить в очах,
      І коли б, ми вважали це сумом чи вадою,
      Промінь сонця би горб помічав.

      Ну а так, як не з сумом, з байдужістю,—
      Непотрібна увага мерцям,
      Ми лишаємо світ, ніби вже не заслужимо,
      Вашу посмішку після кінця.

      Мовби тіло забуте, прикладене каменем,
      Не відчути під товщею мас,
      І наш розум, піднятий безсилою пам'яттю
      Затанцює останній цей вальс.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Зимова квітка
      Кругом одне лиш передчуття морозу,
      А посередині світу квітка росте,
      І всюди падає сніг із густими лапами, як у пса,
      Але одна квітка тягнеться, мов димок той угору.
      Росте-виростає посеред оцих сиво-білих, немовби діди, кущів
      І шукає на небі сонця й своєї звабливості, як золота у кульбаби,
      А може чекає доки я заберу її із закрижанілого поля та принесу додому
      І поселю у себе на віконному склі, що з опівнічного боку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Смуток
      Слухаєш нелегкий час.. Так уважно, так дивно, так тонко,
      Прислухаєшся до його наболілого писку, неначе до звуку скрипки,
      Там де місто в тумані стоїть, дихаючи знову усим цим струнким дощем,
      Задихаючись від твого болю і квапливо донизу хилячись,
      Так як хиляться квіти останні цієї осені, коли їх поцілує мороз
      Своєю занадто палкою пристрастю.

      І, крізь сльози твої, що переливаються аж через край посивілих небес,
      Від надмірної сірості в хмарах, а може всього лиш тому,
      Що у них сховано весь невиплаканий смуток, цей запас на роки із твоїх очей,
      Висохлий від тремкого жару на почервонілих щоках,
      Ти торкаєшся поглядом хмар, і робиш це так надзвичайно уміло,
      Ніби цим своїм, здавалось би ненавмисним дотиком,
      Передаєш їм усю свою невигадану або надуману скруту,
      Яка от-от омиє твої уже замурзані черевики.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Мовчання
      Так дивно,
      Слова крутяться у голові,
      А на язиці пусто.
      Язик сухий, як протерта голка,
      А слова вологі, наче мастило,
      Ніби воно існує тільки для того,
      Аби не скрипіло думками у голові,
      Або просто мовчало,
      Шершавлячись, як дірявий язик,
      Тонучи стогоном у лунких нетрях горла.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Місто дощу
      Дощ пролився єдиними сльозами,
      Які ми могли по собі заслужити
      У скляних очах вікон цього міста-привида,
      Зануреного у клопоти відсутньої самотності,
      Мов у вогку ковдру принишклого туману,
      А також у ту, неможливість свою відігрітися,
      Навіть безоднею із чужих прілих подихів,
      Що падають донизу у нетрі його холодного журу,
      У яму невиправданих сподівань.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Політ уві сні
      Цей політ цікавий, він неминуче возрадує моє око,
      Коли я летітиму уві сні понад оцими дрімучими лісами,
      А білі хати привітно махатимуть до мене своїм світло-сірим димком.
      Я відразу побачу, ту тонесеньку синю доріжку, яку проклали попід хмарами іще з осені,
      Крихкі журавлі, перш ніж розчинитись у небі в той час, як летіли ключем до свого вирію,
      Щоб відчинити його для усього химерного і нездійсненного,
      Аби воно відійшло і не збивало мій дух спантелику.

      Вогкі ліси, що так знехотя заспокоюють своєю зажуреною висотою
      Важко піднімуться понад кривим плечем цього притрушеного сивиною пагорба.
      Їхній туман, як більмо на оці, однак він знову надовго втамує мою спрагу
      До самого дна, того схованого за сухим очеретом замуленого озера,
      Що завжди мене дивувало своїм чорно-білим полиском,
      Котрий занадто лунко іскрився від сонного до блідноти місяця,
      Тоді, коли я так сильно прагнув бачити у своїх видіннях лише кольорові сни.

      Над берегом того озера я можливо відчую усю свою короткочасну надію,
      Яка усіма правдами і неправдами відігрівала моє неотесане знічене серце,
      Шліфуючи його своїми тендітними і ніжними до легкого болю руками,
      Докіль я нарешті зумів відростити на ньому і випробувати свої ще слабкі крила,
      Для того, щоб знову летіти й розплутувати клубок цих короткочасних снів,
      Аби вони змогли рясно пролитись на землю росою обвуглених ніччю зірок,
      А їхній сонячний пил аж до ранку лишився лежати на стулених сонних повіках.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Прийде зима
      Спокою мені не дають ці дивні листи-телеграми,
      Які ти присилаєш разом із опалим листям.
      У них завжди усього два слова, але які: прийде зима!
      І я починаю все знову і знов, розмірковувати
      Над цими буденними віднедавна словами.
      Прийде зима!.. А значить із нею має прийти і новий сніг,
      Укриє недбало, але досить надійно пожухле листя.
      І мені, чомусь стає сумно, але я сумую не за дощами осені,
      І не за багряним убранством дерев..
      Натомість мене все більше і більше гнітить,
      Що через декілька днів і справді настане зима,
      І тоді писати тобі до мене буде ні про що.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Подорожній
      Ти ідеш, поранений враженням від втрати висохлої води,
      Занурений у хмари, що проростають білою квіткою із землі,
      Умитий водою, яка пробилась крізь тверду товщу ґрунту,
      Аби освіжити жовто-гарячі обличчя зірок та місяця.
      А коли долаєш відстані, то непомітно сиплешся, як намоклий сніг,
      Лижеш чоботи цьому вітру, котрий шершавить своєю суворою ласкою твої щоки,
      Цілуючи їх, натираючи, ніби пемзою, до червоного кольору вогню, що анітрохи не зігріває,
      Однак проростає колючими віршами із твого набухлого серця,
      Де й досі бурують сире м'ясо гніву та запечений корж любові,
      І тоді назовні просочується молодим вином надія крізь кригу цього збайдужілого світу,
      Мов кров на білій рубашці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Пролітаєш мимо
      Пролітаєш мимо,
      Протягом чи вітром,
      Мертвими роками,
      Або ненародженим життям.
      А головне, що не зупиняєшся,
      Як і мої нелічені роки,
      Коли я виринаю у тебе на шляху.
      Навіть на порозі зими
      Не обтрушуєш ноги
      Від налиплого снігу, чи смутку.
      Миттю заходиш у мою хату,
      Наче в стару пустку,
      І так поводиш себе якось просто,
      Ніби і не я вчора сидів за оцим ось столом,
      Ніби і не ти говорила зі мною,
      Ніби і не я слухав твоє хрипке мовчання,
      Як цих знову оскаженілих псів,
      Що люто гарчать на якогось приблуду
      За посивілим відбитком вікна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Тримайте сніг!
      Тримайте сніг!
      Це білий птах,
      Котрий загубив
      Усе своє піря
      На дорогах дощу.

      Тримайте сніг!
      Змертвіле листя
      Прагне свого савану,
      А чорний дуб
      Хоче бути блідим.

      Тримайте сніг!
      Його повернення
      Підіймає вас
      Із ведмежої сплячки,
      Як горобець,
      Із годівнички
      Останнє зерно.

      Тримайте сніг!
      Зупинка наближення
      Круговерті нічної
      На межі осені..
      Але мене вам
      Не втримати
      Все одно.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Торкнуться наші ноги сотень тисяч битих кілометрів
      Торкнуться наші ноги сотень тисяч битих кілометрів,
      Коли ми підемо одного разу із тобою погулять світами,
      І може, чоловік той нишком, принесе нам марні жертви,
      Якщо дороги пил дрібний в волоссі сірім не проґавим.

      Бруківка часу вистудить дотла натерті камнем чорні п'яти,
      А очі, стомлені палючим сонцем, стулить мороком і поготів,
      І навіть, якщо будемо ми знову білу зиму вперто доганяти,
      Хтось скаже тихо: зупини ходу на мить, як ти колись умів.

      До стоп вогких прилипнуть дуті вітром нові черевики,
      І затремтить язик, як різко сказані до пустоти змієслова,
      А ліхтарі сумні, вночі тюльпанами під місяцем пониклі,
      Вплетуть туман сирий у темне русло нашого чудного сна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Твої очі
      Якби я тільки захотів побачити усю глибину твоїх очей,
      Я би у ту мить, заплющивши свої повіки,
      Став би уявляти оце чудернацьке волошкове поле,
      Прокинувшись посеред зелено-синього моря,
      На якому ніколи до тих пір не був,

      І, торкнувшися палким поглядом твоїх густих вій,
      Так ніби темних оксамитових метеликів,
      Потонув би солодко у темряві своїх повік,
      Які лише на одну секунду, що видалася б мені, цілою вічністю
      Поєдналися із твоїми нереальними очима.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Морози
      Свої перші рядки залишаю у пам'яті піску та вітру,
      Там де уже на них очікують уламки моїх колишніх провідних зірок,
      До яких я колись тягнувся прямо на очах у зашарілого місяця,
      Доки вони не осипалися з небес, так само, як тепер осипається
      Передостаннє листопадове листя на осиротілу безлюдну дорогу,
      З обмерзлих дерев, котрі уже давно загубили лік своїм втратам,
      Тримаючись за зосталі самотні листочки, і надихаючи мене цінувати,
      Ці новонароджені слова, що проросли дивом із безплідної зимової землі
      На поталу усім ненаситним морозам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Чорне на білому
      Якщо ти і справді хочеш до мене прийти,
      Тоді відчуй мої незримі сліди,
      Яких ніколи не видно на сонці,
      Як і цієї спаленої тіні,
      Котра поволі відроджується,
      Коли палюче сонце відступає за обрій,
      А я залишаю на чистому папері знаки
      Для тих, хто не боїться
      Побачити чорне на білому.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Один
      Знаєш, ти у цьому місті один,
      Один, ніби останній листочок на яблуні або груші,
      Один, ніби ввімкнене світло не світить лише тобі,
      Один, ніби цей дощ знаходить тільки твою голову.

      І щоб ти кому не говорив, кого б ти не зустрічав,
      Ти завжди чомусь один,
      Наче десятка без нулика,
      Наче велосипед без одного колеса,
      Наче цей день без сонячного проміння.

      Тебе як і завжди оточують люди,
      Але ти ніколи не можеш оточити собою цих людей,
      Ти ніяк не можеш огорнути своє серце їхнім серцем,
      Так само і їхній погляд ніколи не зустрічається із твоїм,
      Навіть тоді, коли вони дивляться прямо перед собою,
      Навіть тоді, коли вони хочуть побачити сонце за хмарами.
      І навіть, якщо вони усе таки навчаться бачити невидиме сонячне проміння,
      Вони все одно будуть дивитися крізь тебе,
      Як крізь дірку у бублику,
      Як крізь вушко голки,
      Як крізь нестерпну пустоту
      У чужій совісті.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Дощ
      Кілька днів потому із неба донизу летів дощ.
      Я стояв і мружився від світла, якого не було коло сонця.
      По моїм черевикам величезними мурахами метушилися краплі,
      Утворюючи собою зелені калюжки попід змокрілими ногами.
      Тому я знову занадто відчув, усі ті, тяжкі проріхи на хмарах,
      Через котрі тепер струменіла вода, наче кров на обвітрену землю.
      Цівкою із цієї небесної клепсидри помалу збігала осінь,
      Рухаючись у русло зими і обмінюючи останнє тепло на час,
      Так як прощальна любов віддає своє тіло в обмін на сльози.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Зорі
      Вночі у чорнім небі звично зорі-теслі,
      Вмикають світло дивне і будують рами,
      Лягає сяйво тьмяно на людей прийдешніх,
      Коли ті тихо крадуться поміж дворами.

      Хмарину рогом знизу підпирає місяць,
      Чатують темні тіні на обличчя сонні,
      Ногами листя пріле подорожні місять,
      Неначе бруд осінній підневольні коні.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Спогади
      Ти ховаєшся за світлом своїх очей
      І я не знаю навіщо мені потрібні ці спогади-намистинки,
      Навіщо знову будити в собі ті незвідані сили,
      Пробудження яких уже давно ніхто не очікує,
      Як і дива, схованого всередині квітки її пелюстками,
      Як і учорашнього снігу, що перетворився на сіру кашу,
      Як і благословення того, хто утратив усе,
      Коли дививсь крізь дзеркала повік на сонце.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Листопад йде до літа
      Листопад йде до літа, а не до зими,
      Тільки літо - вино із майбутнього року,
      Що сп'янило ці весни разом з їх березовим соком,
      Із гірким присмаком жовто-червоного листя,
      З терпкістю на язиці від чужих слів
      Пущених горе-стрілою із вуст, вслід за вітром у ціль,
      Яка відхилилася з боку русла ріки до зими,
      У її відбілені червоні дороги боїв за правду,
      Котра несхожа, як близнюки, на свою сестру - брехню,
      І прийшла з хлібом та сіллю і білими голубами
      Прямо в осінь, яка так відмітила дні своїм раннім присмерком,
      Так як ночі все більше зливаються з ранками,
      Так як вечір приходить навіки уже не чекаючи зорей,
      Що горять, як жаринки, у прокуреному небом тумані
      Кольору диму зі стріхи та прілої соломи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Очі
      Кругом так багато очей,
      А хочеться буть наодинці.
      Кришити хліб у холодну юшку,
      Місити те, що осіло на дні,
      Лише б, подалі від цих ненаситних очей,
      Що спопеляють поглядом, як вогнем,
      Вітром роздмухуючи моє затихле багаття,
      Наводячи іскри і тіні на обличчя,
      Коли я іду по цих сірих вулицях міста,
      Щулячися від тривкого промоклого вітру,
      Ховаючи свої очі від постороннього зору,
      Який ніби запитує мене твоїм голосом,
      Чому ж, я мовчу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Жовті очі листопаду
      Жовті очі листопаду пильно слідкують за тобою,
      Коли ти рухаєшся у біле лоно зими,
      Аби народитися із її свіжості,
      Із загартованих холоднечею снігів.

      Жовті очі листопаду підморгують так, ніби говорять тобі:
      Повертайся сюди і наступного року, забувши про літо,
      Яке залишило собі на пам'ять червоне намисто твого кохання.
      Іди-но, байдужі схови зими принесуть тобі забуття!

      І ти починаєш ходити по колу,
      Лишаючи кохання - літу,
      Спокій - осені,
      Марноту - зимі.
      Оживаєш весною і думаєш,
      Як би хоч щось змінити у цьому водовороті,
      Як би ізнов прорости із бруньками зеленим листям,
      І як би навчитися полюбити його неминуче опадання
      Під ноги чужому щастю,
      Або ж, залишитись у зародку цього світу.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Несила
      Ой несила пропадати весні, підточеній осінню, ніби яблуко червами!
      Ох важко їй прокльовуватися з яйця зими, як із льодяної шкаралупи,
      Щоб потім розтанути у цьому вогкому тумані, мов свічка на дні посудини!

      А тому...
      Я постою на краю осені і скутої на ковадлі морозу навислої білизни,
      Я почекаю на тому місці де упаде листопад услід за своїм понищеним листям,
      Я прокинуся обтяжений відлежаним снігом біля вербової люльки весни.

      І тоді я побачу перші промені новонародженого сонця на веселих бруньках берези,
      Відчую силу на самому початку її хвороби та безсилля,
      Аби хоч на мить поєднати фрагменти того сну, що простягнувся обвитий роками.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Несила
      Несила пропадати весні, підточеній осінню, ніби яблуко червами,
      Несила їй прокльовуватися із яйця зими, як із льодяної шкаралупи,
      Щоб потім розтанути у цьому вогкому тумані, як свічка на дні посудини.
      А тому...
      Я постою на краю осені і скутої білизни,
      Я лишуся на тому місці де упаде листопад услід за своїм пожухлим листям,
      Я прокинуся обтяжений відлежаним снігом біля вербової люльки весни.
      І тоді я знову побачу перші промені новонародженого сонця на веселих бруньках берези,
      Відчувши силу на самому початку її хвороби та безсилля,
      Аби хоч на мить поєднати фрагменти того сну, що простягнувся обвитий роками.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Передчуття снігу
      В передчутті снігу забираєш собі тишу,
      Ніби замерзлу у сні водяну вату,
      Що проросте від зими зненацька чудернацькими малюнками
      На твоєму обмитому дощами вікні,
      Коли ти відчуєш усю непробудну втому
      Цієї навислої хмарами осені,
      Аж до тендітних прожилків пожовклих листочків,
      Котрі пригорнулись знесилено до налитої брудом землі.

      В передчутті снігу шукаєш місце для зимової сплячки
      Де зможеш задумано заціпеніти, злившися із корою дерев,
      Утративших своє зелене убранство, як літо,
      А ти, втративши свій буденний неспокій, помалу ідеш
      Знавіснілими від вітрів вулицями,
      І ніби із паралізованими почуттями тонеш у цьому
      Закоцюблому вирі змертвілого листя, вологи й застуди,
      Тонеш, як останнє сонце, чіпляючись за горизонт.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Зорі
      Зорі світять так рясно,
      Що аж просяться у мою долоню.
      Ту долоню, якою я хотів начерпати
      Своєю порожньою жменею води
      Із просіяного крізь сито хмар дощу.

      В цей час приходиш ти із усмішкою на обличчі,
      Ти приходиш і робиш світло зір неважливим,
      Химерно дивлячися крізь мене,
      На мої пальці, бліді від зоряного пилу,
      На окраєць місяця, який я дарую лише тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Гра з образами
      Гра з о́бразами
      Скидається на надуману застарілу обра́зу,
      Марно спокутану вицвілими від віку очима,
      Які довго кудись вдивлялися
      Поза схованими образа́ми,
      Із витесаними на них обличчями чиїхось святих,
      Котрі так і не діждалися свого свята
      У тому сповитому павуками кутку,
      Ніби невигране, як вино, весілля своїх музик,
      Зачарованих грою чужої скрипки,
      Як і я цими о́бразами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Пір'їна
      Деколи так важко шукати пір'їну птаха,
      Що пролітав тут, упавши своєю тінню у озеро
      Не промочивши сухого крила ні на краплю води,
      Аби мені хоч на хвильку із нього з жагою напитися
      Того моря, де літають інші, несхожі на нього птахи,
      Полюючи за рибою, ніби журба за моїм серцем,
      Коли я без тебе, навіть не пізнавшися із тобою,
      Навіть не відшукавши пір'їну сизого птаха,
      Крило якого тримається того ж самого вітру,
      Що розкудлює і твоє волосся — золоте, як сонце.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Колекція осені
      Колекція осені включає у себе холод і жовте листя.
      Вона є неповною, коли у повітрі немає мряки
      Або важкого напівхолодного сонця;
      Застиглого повітря, котре чигає на бабине літо;
      Вогкого запаху кори і грибів та стиглого винограду,
      Що так п'янить своїм ароматом поміж димками багатть.

      Колекція осені також включає тебе,
      Зодягненого у теплий одяг і тінь від легкого смутку;
      Закритого для спілкування і в той же час, із відкритим лицем для дощу;
      Зіщуленого від непрогрітого вітру і схованими в кишені руками;
      Тебе, подібного до віднесеного від дерева листочка,
      Зжовтілого, як трава, кинена напризволяще втікаючим літом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Витки неба
      Закручені витки неба висять наді мною,
      Їм байдуже зараз до мене, як і мені до них.
      Їхнє пухке шумовиння клубиться, огортаючи землю.

      Я так хотів мати настрій подібний до цих великих перин,
      Мені хотілося бути таким же великим і сильним, як і ваші діти,
      Мені так сильно бажалося пролитися на цей світ разом зі свіжим дощем,
      Котрий омиває усе, навіть серце померлих, ніби нечисту совість.
      Я так волів тут лишитись, але...
      Старий заржавілий годинник
      Показує час, що уже не мине.

      Закручені витки неба висять наді мною,
      Їм байдуже зараз до мене, як і мені до них.
      Однак їхні важкі сльози стануть також моїми слізьми.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Червоний листочок
      Листочок червоний:
      Білі прожилки, ніби хребет,
      Коричневі плями
      На скрученому полотні.
      Жде свого часу, аби відлетіти,
      Піддавшись вмовлянням вітру,
      І ринути в небо в погоню за журавлями,
      Відчувши на мить тимчасову свободу
      У братстві із непокірним повітрям.

      Затим упасти додолу,
      Не витримавши нерівного польоту,
      Потрапити під мою підошву,
      Коли я спостерігатиму, як журавлиний ключ
      Проникне у сіру шпаринку небесної висоти,
      Щоб разом з дощем, що проллється із неї
      Прилипнути до моїх черевиків,
      Немовби частинка неба, яке не збулося.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Сурма
      Незбудоване те, що навіки будуєш,
      Недопите вино... Дописати б, рядки.
      Недосказане те, що не вимовиш всує,
      Недовірш, недотінь, все тепер навпаки.

      Непогашене світло. Приходиш нежданно,
      Тінь лягає на стіл, закрива півлиця,
      І у спогадах цих, все розказано гарно,
      Лиш один є недолік - не видно кінця.

      Недовірш, недотінь. Може знову почуєш,
      Може виключиш світло торкнувшись лиця,
      І зробивши ривок, навіть всупереч сурмі,
      Ти не ринешся в бій, а спровадиш гінця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Крила
      Коли відкриваються світи
      Я закриваю свої очі,
      Простягаю руки, немовби іде дощ,
      Або наближаєшся ти.
      Намагаюся це ранкове світло
      Вилити у слова, всі до краплі,
      Або ж, заснути на ліжку,
      Ніби наближається ніч.

      Так хочеться віддати те,
      Що не належить мені,
      Так хочеться живим серцем відчути
      Ці мокрі сльози на сухому папері.
      Так хочеться вирости
      І довіритися тим занадто чудовим,
      Але ненадійним крилам,
      Які летять лише в напрямку сонця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Зустрінемося на кінчику вітру
      Зустрінемося на кінчику вітру,
      Що чатує свою вежу із слонової кістки,
      Де живеш ти й відкіль будеш мене виглядати
      Зі своєї нечуванної висоти.

      Я ж, прийду до тебе боячися, як сніг,
      Цього сонячного яскравого проміння,
      Щоб зустріти твій погляд не на самоті,
      Придивляючись до твоїх брунатно-зелених очей.

      Ти калиною знов проростеш на губах у уяві,
      Як усмішка росте, мов на дріжджах,
      Своїм ніжно-солодким смаком на дотик,
      Тільки не на моєму обійсті.

      Того раннього свіжого неба,
      Що тріщить, мов піщинка на білих зубах,
      Ця хмаринка небесна вбиратиме дощ,
      Коли я тебе буду чекати ізнов
      Аж до перших морозів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Дерева осені
      Чорні силуети дерев, поцятковані німими воронами,
      Покриті останнім, іще необлетілим листям,
      Вслухаються в джаз вітру на фоні зсірілого неба,
      Очікуючи, ніби зрадливого щастя, свого мрячливого листопаду,
      Щоб закружляти із ним у танці посеред холодного дощу,
      Скинувши свої залишки жовто-багряного вбрання,
      Аби потім, лишившись уже самотою без нього,
      Віддатися безборонно жорсткій милості захриплого грудня,
      Який перетворить їх зневірене серце на сковану грудочку,
      Котра під старечою сивиною снігів пронесе у собі життя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Наближення зими
      Здиблені брови темного лісу чекають приходу зими,
      Здивовано споглядаючи викорчовані вітром берези,
      Які біліють, мов марево з квітів, посеред жовтого рядна,
      Витканого із втраченого дубами і грабами змертвілого листя,
      Тими нічними морозами, що торкаються уже напівоголених дерев
      Своїми чіпкими невидимими руками із закоцюблими пальцями,
      В той час, як помалу снується осінь своїми потроху
      Зібраними урожаями і тріснутими горіхами поміж калюж;
      Заготовленими на зиму, і часом невисохлими, дровами;
      Тонесеньким димком, що тягнеться вусами із свого димаря;
      А також теплою неусвідомленою надією, що пробирається
      З лівого боку за ще не вкутану по-зимовоу пазуху.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Ранок
      Тьмяне світло
      Блідого від холоду сонця
      Розгладжує нічну тишу,
      Зім'яту уїдливим скрипом
      Напіввідчинених дверей,
      Аби ті знову почали
      Перегукуватися з півнями
      Своїми заіржавілими петлями,
      А ми нарешті змогли
      Вирватися із цієї
      Похмурої ночі,
      І опинитись
      У зашморзі ранку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Дощ
      Прокинувшись наодинці з дощем,
      Я споглядаю небо за хмарами.
      Бачу сльози, що прагнуть
      Просочитися усередину,
      І для того, аби їм допомогти,
      Торкаюся запотілого вікна.
      Зігріваю своє серце лиш тим,
      Що небо у моїй уяві і надалі
      Залишається по-весняному блакитним,
      Хай і на споді, хай і на самому дні.
      І тільки одні темні хмари,
      Тільки одні темні хмари
      Не дають нам побачити
      Його справжнього кольору.
      Кольору, який ще проникне
      У сплетені вени набухлої весни,
      Щоб змішатися з її кров'ю,
      І зігріти моє, відсиріле серце,
      Стомлене осіннім мороком.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Роздуми
      Срібний ранок, затоплений до краю полуденним сонцем,
      Плавно переходить у мідний вечір.
      Сонячний день залишає сліди на повіках,
      Як чіткий знак для мрій і безсонної ночі.
      Тиша своїми колючками впивається в розум,
      Проростаючи у ньому червоними трояндами,
      Які будуть пахнути до тих пір,
      Доки у небі висить місяць.

      Думка, збадьорена і пробуджена плином буття,
      Пробиває кору повсякдення, пускаючи свій росток,
      Плодом якого стає невизначенність або поезія,
      Котра терпеливо чекає свого забуття і снів,
      Щоб потім зненацька прокинутися
      Поміж чудернацькими рядками на старому папері,
      Де фантазія - це та ж сама реальність,
      Тільки без фільтру свідомості.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Нічні образи
      Хати виблискують в темряві
      Затуманеними вікнами-світлячками
      І манять до себе подорожнього.

      Ніч бавиться змокрілими зорями,
      Непомітно ховаючи їх у потаємні кишені,
      Як золоті монети лихий шахрай.

      Вітер стихає, мов птах, і зненацька
      Припадає всім тілом до осінньої гіллі,
      Чекаючи ранкового сонця і співу.

      Місяць ховається і помалу виринає
      У підсвіченому озері скупчених хмар,
      Мов у купальні палацу вельможа.

      Сон тихесенько, пружнолапим котом,
      Підкрадається до розмореної свідомості
      І плавить податливі повіки, як віск.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Нічний образ
      Хати виблискують в темряві
      Вікнами-світлячками,
      Ніч бавиться із зорями,
      А потім ховає їх за пазуху,
      Вітер стихає, мов птах
      І припадає до гіллі,
      Місяць тоне і виринає
      В підсвіченому озері
      Хмар.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Прогноз
      Знову нам кажуть, що завтра над містом ітиме дощ,
      Дехто говорить, що вірить не можна прогнозу синоптиків,
      Сонце ховає проміння від мене кудись у захмарену товщ,
      Я, догодить щоб йому, підлаштовую зір свій із настроєм до,
      Цієї незвично нової,
      Але вже буденної
      Оптики.

      Кажуть, що осінь минає і прийде за нею холодна зима,
      Твердять також, що було - загуло і уже нам сюди не вернеться,
      Ніч накриває мій сон покривалом й відразу приходить туман,
      А я, відчуваю цей дотик легкий, якби міг лише ту, що нема,
      Уже не чуттями своїми,
      Не розумом,
      Серцем.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Хмари
      Хмари ховають сонце,
      Ніби кишені пальта — руки,
      Брови здіймаються птахами на горизонті,
      Лиш би, летіти кудись, значно далі свого чола,
      Разом із такими легкими юними думками,
      Що ніби створені бути крилами,
      Або ж, використовують їх, як трамплін,
      Щоб піднятися усупереч тяжінню світу
      Кудись до небесних порогів
      І там віднайти усьому суть.

      Переміщуватися машиною часу по дорогах із зморшок
      Усе ж, значно надійніше,
      Хоча і не так швидко.
      Залишаєш позаду не лише наївний вираз свого обличчя,
      Але і рум'яність щок,
      Наче надгнилі плоди під яблунею.
      Летиш туди де замкнули твоє сонце,
      Посадивши його в клітку із ґратами,
      Перехрещеними дощем.
      Нарешті потрапляєш у те місце, де твоє майбутнє
      Уже зустрілося із своїм минулим,
      Бачиш, як час замикається кільцем,
      Опадаючи снігом на твою голову.
      І тоді ти знаходиш вихід
      Прямо перед собою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Посмішка сонця
      Сонце ліпить насмішливу посмішку
      На своїх сотнях тисяч мінливих облич,
      А тому надто тяжко докіль почувається зимі
      Разом зі своїм грізним до зсуплених брів нареченим,
      Місяцем груднем, яким уже опанували лихі думки,
      Ніби кермо врешті-решт украй зігнутим колесом,
      Аби той заморозив землю до її первісного стану,
      Коли усім нібито не вистачало вогню і тепла,
      Оскільки дід Петро у той час ще не мав своїх вус
      І не вистроїв своєї гаряченної печі,
      У хаті, в якій не було нічого окрім дубового стола,
      Під котрий він тоді ходив пішки.

      Так само і ми тоді ще не виплекали усіх своїх бажань,
      Виліплених не нами із червоної глини,
      Що лягали зморшками на наше чоло під випрямленним волоссям,
      Котре так легко спадало на плечі зажуреної верби
      Аж до самого її підніжжя, до самого кореня,
      Куди, ніби завіяна вітром сорочка, летіли її коси,
      Позолочені осінню і призахідним світлом сонця,
      Зчервонілого, як достигле міцне вино,
      Що вихлюпувалось на нас разом із Божою благодаттю,
      Відсвіжене, ніби холодна м'ята у ранковій росі,
      Серед мережива тіней на травах та бабиного літа,
      Яке так непомітно впліталося сивиною
      У волосся твоєї буйної дівочої коси,
      Тоді як ми тішилися у саду дозимового періоду.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Посмішка сонця
      Сонце ліпить насмішливу посмішку
      На своїх сотнях тисячах облич,
      А тому важко тепер почуватися зимі
      Разом із своїм нареченим,
      Місяцем груднем, яким опанували лихі думки,
      Ніби кермо зігнутим колесом,
      Аби він заморозив землю до її первісного стану,
      Коли їй ще нібито не вистачало вогню,
      Оскільки дід Петро у той час ще не мав своїх вус
      І не вистроїв іще своєї печі,
      У хаті де ходив пішки під стіл.

      Так само і ми тоді ще не виплекали своїх бажань,
      Виліплених із червоної глини,
      На тілі, поміж кучерявого волосся,
      Що спадає так легко на плечі зажуреної верби,
      Аж до самого підніжжя, до самого її кореня
      Куди, ніби незапрвлена сорочка, вилізли її коси,
      Заплетені підігрітим літом,
      Настояним для нас на холодній мяті,
      Що проткнулася десь поміж травами
      У саду дозимового періоду.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Важко мені знаходити ріки серед посухи
      Важко мені знаходити ріки серед посухи,
      Важко слова виводити, вивести щоб навік,
      Прагну в полях, в яких, зерна мої колосують,
      Влитись у русло ріки, серед дерев-калік.

      Знову нема дощу, знову нема ані слова,
      Знову мелю полову, замість пшениці й зерна,
      Ріки кудись течуть, вени горять від крові,
      Тільки б, моя ріка, більш не була суха.

      Хочу плисти я по ній, швидко і за течією,
      Вигребу із мілини, в води стрімкі ріки.
      Колос зросте із посухи, що стала чомусь моєю,
      Слово прорве павутину, ту, що плелася віки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Повір мені
      Повір мені, прошу, повір моїм словам,
      Повір вмовлянням дурня, поглядам сліпого,
      Повір тому, в що вірити я прагну сам,
      Я не прошу нічого в тебе, навіть допомоги.

      Повір мені, прошу, мені одному ти повір,
      Повір словам джерельним, як вода з криниці,
      Повір тому, про що не йдеться в сотнях вір,
      Я не прошу тебе богам утопленим молитись.

      Повір мені, прошу, повір моїм словам,
      Повір знанням дитини й глупоті старого,
      Повір тому, в що вірити я прагну сам,
      Я не прошу крім цього в тебе більш нічого.

      Повір мені, прошу, мені одному ти повір,
      Повір словам: я спішився, але не зупинився,
      Повір тому, чого не зсиплеш навіть з сотні мір,
      Я вірю журавлеві в небі краще, ніж в руках синиці.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Уява
      Захоплююся чиєюсь уявою, сам же, захоплений ранком,
      Зненацька прокидаюся вдома із опрокиненим світлом
      Від нічника, що упав, і в якому слабенько підсвічуються
      Мої зібгані лахи, що лежать чомусь посеред зіжмаканого паперу,
      А також чужими літерами, киненими напризволяще,
      Разом із книгою, що висить догори дном, немов перекинене горнятко
      Поміж стільцем і ліжком, з котрого я встаю на холодну підлогу,
      Шкірою ніг відчуваючи наближення приморозків та зими,
      І тих, невирішених питань, про які нічого не йдеться у книзі.
      Але моя голова сповнена тепер чиєюсь уявою,
      Неначе моє життя саме по собі більше не має змісту,
      Коли невизначено провалюється і балансує, як чужа книга
      Між сьогоднішніми і учорашніми подіями.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Сон
      Сон шукає шпаринку у розумі,
      Щоб проникнути туди комахою і залишитися до ранку.

      Сон не має вибору,
      Адже вранці його крила обважніють
      І ніхто не впустить його у хату далі подушки.

      Тому сон пробирається лабіринтами нашої пам'яті,
      І поринає у спогади, відшукуючи у них щось непримітне,
      Те, що колись вужем прослизнуло поміж нашими думками
      І, малесеньким камінцем, потонуло на самому дні серця.

      Сон чіпляється, як реп'ях за наші невимовлені бажання,
      Та вплітається барвистою стрічкою у сиві у пасма зими,
      Коли можна так солодко забутися, а надворі падає важкий сніг.
      Сон змішує наші сокровенні мрії разом з буденними тривогами,
      Підмішує це у ранкову каву, або у вечірній чай,
      Які ми з насолодою, чи гіркотою випиваємо до останньої краплі.

      Сон - це змія,
      Яка, пускає у наші вени нами ж, виготовлену отруту,
      Але ця гримуча суміш убиває не нас, а реальність,
      Оскільки він змушує наші серця знову прагнути того,
      У що вони давно перестали вірити.

      Ми піднімаємося уверх на крилах сну, але не падаємо,
      Коли торкаємося ногами безодні, прокидаючися уранці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Ти востаннє залишив цей світ, ніби сівши у човен
      Ти востаннє залишив цей світ, ніби сівши у човен,
      Мандрувати у надра чужої землі по холодній воді.
      Довго-довго сидів і вслухавсь в плескіт весел Харона,
      В такт дзюрчанню ріки і далекій прощальній ході.

      Ти залишив луги і ліси. І, здавалося так, що ніколи,
      Не торкалась трава їх, твоєї твердої ноги і чобіт.
      Бо не видно слідів, в тому, вітром прошитому полі,
      Де ти тихо ішов непомітно вночі, фантастичний, як міт.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Віддай мені мою ніч
      Віддай мені мою ніч
      Доки в неї ще залишилася,
      Хоч краплина темряви,
      Доки у моїх сузір'ях
      Ще мріють зірки,
      Ніби дорогоцінне намисто
      На шиї у неба.

      Віддай мені мій світ,
      Доки він темніший за черево землі,
      Хоча в ньому і стільки світла,
      Що не треба і ліхтаря вночі.
      Доки твоя посмішка
      Світить яскраво на горизонті
      І поки мій шлях ще горить під ногами.

      Віддай мені мій сміх,
      Поверни його увесь до останнього смішка,
      Докіль у ньому не зародилися,
      Зла іронія чи сарказм,
      Аби я зміг ще хоча б один раз
      Із серйозністю повною глянути
      На цю ніч і на її стомлені зірки.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Вихід завжди є
      Вихід завжди є, напевне знаю, навіть не один,
      Перед нами всюди, сотні різних варіантів.
      Цвях іржавий вбитий у старий трухлявий тин,
      Ще тримає разом, сам же по собі нічо не вартий.

      Вихід завжди є, та може тільки сотий варіант,
      Не веде туди де можеш ні за що пропасти,
      І тому повсюди вперто ти шукаєш тисячний пуант,
      За яким життя відкриє карти і свої козирні масті.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Відшукай свої зорі в моєму чудесному небі
      Відшукай свої зорі в моєму чудесному небі,
      Їх так мало, але всі вони яскравіші від інших,
      Ти тікаєш від мене завжди і при кожній потребі,
      Ти шукаєш того, хто від всіх головніший.

      Ти шукаєш когось, та не всюди знаходиш,
      Ясний лик, ясний лик, що висить між зірками,
      Я дивлюся в обличчя твоє мерехтливе, як в воду,
      І ввижається світ у уяві, поділений нами.

      Відшукай свої зорі яскраві, мені їх не треба,
      Не потрібно самому, а ти ж, лиш примара,
      Скільки б я не вкорінював образ твій в себе,
      Лише дощ, лише дощ студить з чорної хмари.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Вся природа згорає дотла
      Вся природа згорає дотла,
      Жовтий колір стає упертим,
      Вітром просіка знов загула,
      Зелень літа бажає померти.

      Річку сковують враз холоди,
      Не зваблива для тіла вода,
      Влітку натовп тягнувся куди,
      Зараз тінню хмарина ляга.

      Мрії знову летять й журавлі
      Серце мліє від холоду й вітру,
      На очах в неозорих полів,
      Без весни жити вчуся уміти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Моя осінь
      Моя осінь приходить до мене не вперше:
      Урожаєм картоплі і стиглих гарбузів;
      Сонними дощами, що умивають моє обличчя,
      Мокре й червоне, як і опале листя
      На доріжці у застиглому парку;
      Бабиним літом поміж зажмуреними повіками;
      І свіжим подихом незігрітого вітру,
      Який ледь-ледь устигаєш ловити за пазухою.

      Моя осінь приходить до мене не вперше.
      Зустріти б її знову, з усією урочистістю,
      Аби хоч на трошки відгородитися,
      Зігрівшися її лагідною суворістю
      Від сивої зими, яка дуже сильно чомусь хоче,
      Вистелити сніговою ватою усю чорну землю,
      Стерши навіки твої сліди і пар від мого подиху,
      Лишені нами тоді, коли ще було не пізно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Темно
      Темно навколо — повна невидимість,
      Чужі думки ховаються каменем попід водою.
      Дно ж, оточене густою стіною із очерету,
      Чорне, як і моя мрійлива ніч без тебе.

      Прагну побачити світло ясне за стіною,
      Зором для цього торкаюся висей і зорей,
      Тільки, на жаль свій, не маю ні одної свічки,
      Темно тому. Ой, темно тому навколо...

      Марно бродити всюди безсонною ніччю
      Поруч з порожнім від мене твоїм будинком,
      Марно шукати в своїй непутящій пустій голові,
      Щось окрім новонавернених тобою думок.

      Марно набивати знову і знову нові гулі
      Бродячи поміж чужими твердими одвірками,
      Дивлячися на них злобно, або із безсилою надією,
      Знаючи, що вони не відкриються для мене ніколи.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Життя минає наше й ніби справді випадково
      Життя минає наше й ніби справді випадково
      Прийшов весною в світ ясний молочно-білий цвіт,
      Аби минути враз, неначе день погожий і чудовий,
      З приходом ночі обриває свій стрімкий політ.

      Ростуть дерева вгору й знову відцвітають квіти,
      Дощ випадає зранку, та на сонці висиха роса,
      І так буває, що й години довгі ми не знаєм де подіти,
      Але в останню мить навіть секунди крихта дорога.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Я тону у кривих рядках
      Я тону у кривих рядках
      Малозрозумілої писемності,
      Які бачу немов вогонь
      На нічному полотні,
      Поміж схрещеннями зір,
      Котрі нагадують профілі
      Усіх давньогрецьких героїв,
      Вдихаючи до забуття
      Запах цієї вологої ночі,
      Що знов починає пахнути
      Так, як троянди в твоєму саду,
      Щоб, як і колись задурманить мене
      І залишити там наодинці
      В обіймах солодкого сну,
      Поруч із до болю нечіткими,
      Але знайомими обрисами,
      Які поглинають мою уяву
      До повного злиття із темрявою,
      Посеред пропаленого світлом зірок неба,
      Що сяють, як діаманти
      В короні надбитого місяця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Осінь
      Осінь.
      Ти ховаєш літо за семи замками
      І стягуєш до своєї комори
      Усе, що вродило в полях і городах.
      Висотуєш з листя його свіжість та зелень,
      Сповнюючи тлінням й багрянцем
      Аж до самих глибоких прожилків.
      Змішуєш свій подих із диханням вітру
      І позбавляєш його приємного тепла.
      Літаєш понад осиротілими водоймами
      Та робиш вологі гладі свинцевими,
      Стягуючи, як скло їхні поверхні.

      Осінь.
      Ти збираєш птахів, щоб летіти у вирій
      І змушуєш діставати нові черевики,
      А також носити з собою усюди стару парасольку,
      Шукати домашню вовняну ковдру і пити гарячий чай.
      Пробираєш вогкістю ночей, дістаючи до самих кісток
      Та переливаєшся усіма кольорами веселки,
      Сповняючи серце короткої днини то сумом, то радістю.
      Забираєш у неба його блакить та спокій,
      Перегороджуючи простір чорнявими хмарами.
      Прокрадаєшся нишком до всіх моїх потаємних думок
      І вихолоджуєш їх до стану повної байдужості.

      Осінь.
      Скільки ще раз я побачу твоє обличчя
      Перед тим як зустрітися із зимою?
      Скільки разів ти торкнешся мого серця,
      Щоб я міг остудити той жар, що лишився від літа?
      Скільки разів замерзатиму я від непотрібного очікування,
      Стоячи на дощі попід розхристаними деревами?
      Скільки разів ти іще відімкнеш небеса журавлиним ключем
      І цим змусиш тендітними корабликами плисти жовтувате листя
      Багнистими коліями чорних струмків і калюжами?
      Скільки разів ще я писатиму вірші із бабиним літом на скронях,
      Гріючися останнім промінням для мене прогрітого сонця?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Зорі лишаю для тебе
      Зорі лишаю для тебе,
      А сам вирушаю з осіннім дощем,
      Лише б забути своє сиротливе кохання.
      Скільки би я не говорив на вітер,
      Тільки для того, щоб слова не упали,
      Непочуті ніким на схолоджену землю,
      Змокрілу від учорашнього дощу;
      Скільки би я не чекав переміни,
      В час, як сама осінь пішла проти нас
      Стелячи жовту доріжку із листя
      Поперед собою, засипаючи усі наші сліди;
      Скільки би я не перебирав марні думки,
      Ніби шукаючи в них, щось окрім полови;
      Скільки би знов не плекав би надії;
      Усе одно сонце не гріє для нас і це значить, що я,
      Зорі залишу для тебе, лишившися на самотині.
      Може знову ти будеш під небом літати
      І зможеш без мене піднятись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Казки
      В ранньому дитинстві батьки нам розповідають казки,
      Тобто, тато і мама розказують своїм дітям різного роду небилиці,
      Які вони називають казками і які люблять слухати їхні діти.
      Казками, які допомагають дітям швидше заснути,
      Казками, які спонукають уважно слідкувати за кожним словом,
      Казками, які наповнюють темряву чудернацькими образами,
      Казками, які допомагають дітям швидше вирости.
      Батьки розповідають казки, щоб утекти від реальності,
      Батьки розповідають казки, щоб забути про те,
      Що їхнє дитинство минуло і залишилось позаду,
      Що ця частина їхнього життя уже ніколи не повернеться.
      Батьки розповідають казки, щоб діти запамятали своє дитинство,
      Батьки розповідають казки, щоб діти заснули.

      Коли діти засинають, вони швидко ростуть,
      Коли діти ростуть, вони ідуть до школи,
      Коли діти закінчують школу, вони стають дорослими.
      Коли діти стають дорослими, вони одружуються,
      Коли діти одружуються, вони народжують дітей,
      Вони народжують дітей, щоб розповідати їм казки почуті в дитинстві,
      Вони народжують дітей, щоб тікати від буденності і тривоги,
      Вони народжують дітей, щоб відігнати думки про те,
      Що буде час, коли до них прийде старість і вони помруть.
      Вони народжують дітей, щоб пригадати своє дитинство,
      Вони розказують казки дітям, щоб ті виросли та пішли до школи.
      І ці казки стають для дітей реальнішими за підручник із біології,
      Казки стають реальнішими за життя.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Тінь ховається у мені
      Тінь ховається у мені,
      Я ховаюся у своїй тіні,
      Чорний колір личить війні,
      Осінь все починає з тління.

      Поїзд літо везе — стук-стук,
      Це бажання давно вже не потяг,
      В небо тягнеться старий бук,
      Неважливо чи за ти, чи проти.

      Жовте листя летить — гарно,
      Дощ й багно ж, задають моду,
      Хтось говорить, що це карма,
      Те, що сонце без нас сходить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Рожева тиша сонної ріки
      Рожева тиша сонної ріки,
      Тобою живляться дощі й нічні тумани,
      Я залишусь з тобою, віриш, навіки,
      Якщо полюбиш мене знову й без обману.

      Рожева тиша й сонце на плечі,
      Потонуть труднощі в тобі і всі мої мороки,
      Я не спитаю спокій цей почім,
      Як допливу до берегу лишень нівроку.

      Рожевий смуток й ніжні кольори,
      Пливуть покриті тванню, як саваном,
      Хочеш мовчи, а хочеш говори,
      Я спотикаючись іду й немовби п'яний.

      Рожева тиша сонної ріки,
      Навіщо нам з тобою треба говорити,
      Я так старався, вийшло ж, навпаки,
      Зціли всі рани, там де я побитий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Закінчення літа
      Літо скінчиться тоді,
      Коли нам забракне тепла
      І я, відразу ж, прийму від ночі
      Посвяту у забуття,
      Якщо сни не спротивляться.
      Наші бажання лишитися тут,
      У цьому липкому часі,
      Під цими застояними деревами
      Стануть ураз нереальними,
      Як і мої нічні марева,
      Коли ти перестала в них вірити.

      Я знаю, що осінь прийде туди
      Де я буду на неї чекати.
      Можливо там будеш і ти,
      Але літо для мене уже скінчилося,
      Хоча і є ще декілька днів,
      І я ще нібито можу відчувати спеку
      Поміж гіллями каштанів,
      Усе ж, час летить значно швидше,
      Ніж ми відмірюємо собі епоху.
      Я віддаю залишки літа тобі,
      Якщо воно ще потрібне.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Під нашим небом знову квіти зацвітуть
      Під нашим небом знову квіти зацвітуть,
      Під нашим небом птахи звиють собі гнізда,
      Під нашим небом є прокладений не нами путь,
      Під нашим небом путь, але іти по ньому пізно.

      Під нашим небом всюди з вітром грози і туман,
      Під нашим небом прощення ростуть й німі образи,
      Під нашим небом я тепер лишивсь без тебе сам,
      Під нашим небом сам і більше нам не бути разом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Якщо не хочеш заходити
      Якщо не хочеш заходити
      Зупинись на порозі,
      Не пригнічуй мій дім
      Небажанням у нього ввійти,
      Не лякай тишу цієї
      Самотньої павутини
      Своїм тихим, навмисне
      Приглушеним, голосом,
      Не збивай густий пил
      Зі старої дубової лавки.

      Ти підеш все одно,
      А мені коротати свій вік
      У сітях павуків,
      І комусь прийдеться
      Знову учити мене
      Забувати твій голос.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Дерево росте
      Дерево росте...
      Із самого центру землі
      Його коріння вплітається
      У кипляче ядро
      Та живить твердий стовбур,
      Аби тільки той міг пустити
      Своє гілля до самого неба
      Гуляти десь поміж синіми хмарами
      І тішитися вогким дощем,
      Коли той іще високо в небі;
      На чорному верхньому тлі
      Бавитися із блискавицями,
      Немовби із хижими птахами;
      Або ж, у суху спеку,
      Засохнути і згоріти дотла,
      Від спекоти вогню,
      Яку пробуджує сонце
      Й торкається його
      Уже напівзмертвілого тіла
      Звідусіль, із усіх боків,
      Зверху і знизу,
      Як в хворій уяві грішника;
      Ніби жива совість
      Чіпляючись за моє серце.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Чам принишкло дивиться на мене
      Час принишкло дивиться на мене
      Зі стрілок настінного годинника.
      Я звичайно ж, обираю ранок,
      А не довгі нічні години.
      Підступає поволі вересень
      Своїм холодним повітрям,
      Захованим у вологій спеці.
      Всюди кружляють комахи,
      Настирливі, ніби мої думки.

      Я чекаю доки час стане помітним
      Не тільки на годиннику,
      Який уже давно зупинився.
      Вбираю шкірою останнє тепло,
      Щоб мати чим зігрівати зими
      Від холодних кісток і пустого гілля.
      Та відмахуюся від думок і комах
      Аби повністю зосередитися
      На кружлянні осіннього листя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Я намагався відшукати зірки
      Я намагався відшукати зірки
      У холодній змокрілій траві,
      Натомість знайшов лиш шматочок сонця,
      Що помалу тлів поміж нічної роси
      І кидав рясні відблиски на мій одяг.

      Тоді я пішов до тебе і відразу розказав про це,
      Знаючи що ти мені усе одно не повіриш,
      Переконаний, що ти назвеш це
      Лише моєю фантазією,
      Моєю бурхливою уявою,
      Помноженою на міцну каву і безсонні ночі,
      А також моїм надмірним бажанням чудес
      І несприйняттям реальності.

      У той момент, коли я вдавав,
      Що слухаю твої скептичні слова,
      Мені востаннє підморгнув місяць,
      Пливучи на сірих хмарах,
      Перед тим, як скотитися із сонливих небес
      У застояне озеро і уже зовсім потроху
      Розчинитись у чорній воді,
      Тільки на мить освітивши її до самого дна,
      Перш, ніж слабке молоде світло
      Випробує свої іще незміцнілі крила
      На променях свіжого ранку.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Мости
      На кожному кроці
      Тебе зупиняють мости:
      Мости через річку,
      Мости через слово,
      Мости через літо,
      Мости через життя.

      Ти не хочеш іти мостами,
      Твої ноги не бажають
      Торкатися їхньої бруківки,
      Їх перила роблять боляче
      Твоїм рукам.

      Ти зумів би
      Самостійно переплисти річку
      Не боячись опинитися на її дні.
      Поворушити слово на язиці
      Без цієї настирної
      Критики і підказок.
      Пережити літо,
      Ніби перейти поле,
      Тонучи у густій траві
      На порозі у осені.
      Знайти або загубити
      У дозрілому житі
      Життя. Своє або чуже.

      Якби не мости...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Місто на мене дивиться
      Місто на мене дивиться
      Бездонністю вогняних очей.
      Палають вивіски магазинів,
      Затінюючи моє обличчя.
      У сонному затишку парку
      Чується шелест відірваного листя,
      Яке колошкає свіжий вітер.
      Колеса автомобілів
      Не відпускають мої сліди,
      Прокручуючи їх сотні разів
      Аж до повного забуття.
      І як не дивно,
      Ці вулиці пам'ятають
      Кожен мій подих.
      Тож у нічному повітрі
      Зринають зчужілі слова
      Почуті колись мною
      У їхній первісній теплоті.
      Я вкотре спиняюсь
      І терпеливо чекаю,
      Коли вони врешті
      Замовкнуть.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Я вдивляюся у вогонь
      Я вдивляюся у вогонь,
      І червоне багаття
      Розпочинає танець
      На моєму обличчі.
      Вітер сплітає волосся
      І рятує від забуття
      Зчорнілі головешки.
      Повсюди пахне димом,
      Змішаним із туманом.
      Підгоріла ніч всотує
      Життя і спів птахів.

      Розпашілі щоки
      Ласкає свіжий вітерець,
      І обгоріле поліно,
      Ніби морозиво
      Ласують вогняні язички.
      Моє тіло мліє,
      Як вогка нічна трава
      По краям вогнища.
      Мрії вплітаються
      В полум'яний танець
      На обличчі у ночі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Пошепки
      Я вслухаюся у слова сказані пошепки
      У час, коли світить сонце,
      І навіть тоді, коли уже місячно.
      Пошепки до мене говорить трава,
      Коли я лягаю на неї поміж зірок,
      Приминаючи до густої землі
      ЇЇ тонесенькі стеблинки.
      Тонучи у просторах всесвіту
      Я вплітаю у сонми думок
      Ці дивні слова, нечутні для інших.

      Пошепки хтось називає мене на ім'я,
      Ніби у ньому міститься якась таємниця,
      Котру треба неодмінно приховати,
      А не звичайний набір літер,
      Що зливається із повсякденними словами.
      І я бачу, як у глибині неба горить зірка,
      Назва якої мені невідома,
      Я намагаюсь відгадати, як її звуть,
      Промовляючи незвичні для свого вуха слова
      Пошепки...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Збираю спогади по краплинах
      Збираю спогади по краплинах
      Нічної роси, що підморгує зорям.
      Червоний кожушок місяця,
      Позичений ним у вечірнього сонця,
      Як і у мене моє кохання
      Пробуде у нього недовго.

      Я бажаю від тебе тільки одного:
      Не нагадуй мені про прихід ночі.
      Вихід існує тільки один,
      Хоча і багато дверей, але
      Тільки одні з них не ведуть у пусте провалля,
      Тільки одні не споглядають чужого минулого,
      Тільки одні, відкривають шлях до того,
      Що очікує нас попереду.

      Знаю, моє прохання звучить, як докір,
      Воно стосується лише того факту,
      Що я так і не зроблю свій вибір,
      Доки не відкрию дверей
      За якими стоїш ти.

      Тому засвіти зорі,
      Щоб я міг подолати свій страх і свою тривогу.
      Запали лампаду місяця
      Й натякни про омріяну мною твою присутність.
      І налий світла по самі вінця моєї чаші.
      Мої губи ще ніколи не торкалися
      Випитого тобою вина,
      А тому, напевне, я дуже швидко сп'янію.
      Але знай. Я дуже хочу пізнати
      Цей вигаданий світ
      У якому ти чекаєш мене!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Можливо вчора зорі іншими були
      Можливо вчора зорі іншими були,
      Коли вночі збирали ми росу у травах,
      Можливо, що не знали ми цього колись,
      А може й знати ми про це не мали права.

      І може вірити хотіли, але не знайшли,
      Вчорашній день, який для нас, як милість,
      І може світло бачили востаннє ми коли,
      Коли шептали тихо щось, або молились.

      А може сонце сіло, але може і при цьому не було,
      В останніх променях його твого й мого волосся,
      І може півнями ранковими вітало нас село,
      І може не розпалось наше щастя, а сплелося.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Мій сон, ніби чорний пес
      Мій сон, ніби чорний пес
      Лиже обличчя і руки,
      Я більш не шукаю сенс
      У подиху вітру й розлуках.

      Зорі впиваються в ніч,
      Ніч жде свого світанку,
      Смуток — небажана річ,
      Коли ще немає ранку.

      Дивиться все у вікно,
      Білий кулястий місяць,
      Мабуть, не все одно,
      Тому, хто його повісив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Проза життя одягає на себе намисто
      Проза життя одягає на себе намисто,
      Червоне, як достигле кохання,
      Його бусинок навіть не вистачає,
      Щоб порахувати усіх моїх проблем.

      Проза життя любить гуляти по місту,
      Її взуття протерлося до дірок об мокрі асфальти,
      На них зібралися великі й малі калюжі,
      Де я безліч разів устиг промочити свої ноги.

      Проза життя скидає із дерева переспілі вишні,
      Пожива для червів обіцяє бути солодкою,
      Моя гаряча кров, ніби молоде вино
      Розтоплює цілий світ.

      Проза життя говорить, що усе це байдуже:
      Розсипане намисто,
      Протерте взуття,
      Мої мокрі ноги
      Разом із переспілим вишнями,
      Байдуже, як і кохання, що рветься до горла,
      Ніби ігристе вино до своєї пробки,
      Що, як і кров приливає до моєї голови.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Літо і Осінь
      Літо так швидко поспішає до Осені,
      Наскільки це йому дозволяють сонячні промені,
      Які своїми вогняними стрілами запалюють
      Величезне висохле болото зі спеки,
      Що піднімається і пливе понад очеретами у темні ліси,
      Шугаючи понад достиглими полями пшениці,
      Чіпляючись за місто, яке на знак гостинності
      Плавить усі свої асфальти аби лиш непрохана гостя
      Подовше залишалася у його обіймах,
      Тонучи посеред цього чорнильного ложа,
      Зі смоли, пофарбованої цегли і автомобілів,
      Аж доки Літу вкінець не набридає колір засмаги,
      Котрим воно розмалювало необережні тіла людей,
      За те, що тим набридло ховатися під зопрілим одягом,
      А також колір зів'ялої трави, обгорілої на сонці
      Під випаленим покриттям неба,
      Зблідлим від втрати дощу, неначе від хвороби.
      І от уже прагнучи жовтого, а не коричневого,
      Червоного, а не світло-зеленого,
      Сірого, а не блакитного кольорів,
      Воно нарешті приходить у царство Осені,
      Яка усе це йому відразу дає,
      Як щедра сестра і вправна художниця,
      Тоді, як позосталі калюжки спеки
      Сиротливо гаснуть за спиною у Літа
      І вечірній холодок провіває землю,
      Тихо віщуючи полохливому листю на дереві
      Неминуче кружляння навколо чорних калюж.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Спека повсюди така, що злипається все, навіть час
      Спека повсюди така, що злипається все, навіть час,
      Парить нестерпно в кімнаті і жарить до костей надворі,
      Не відшукати нікому у полудень злий серед променів нас,
      Адже сидимо ми знову в якійсь відсирілій коморі.

      Світлом спалахують стомлено темні й забуті рядки,
      Жовті листки не тримаються купи і може й у порваній книзі,
      Десь ми сховались з тобою хоча би на деякий час й залюбки,
      Між антарктичних снігів або навіть у білого айсберга кризі.

      Вітер не віє — напевно порожній, він вперто мовчить,
      Ловимо тілом повітря застрягле в старий, ніби ти вентилятор,
      Хмари кудлаті до сонця летять і здається всього лиш на мить,
      Нам ніби сон повертається здатність чудесна усе відчувати.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Я рахував зірки на небі
      Я рахував зірки на небі,
      Загорнувшись від людей у чорне пальто,
      Яке мені щойно пошила ніч зі своєї сутани,
      Тоді як сріблясті хмари, котрими керував
      У гордовитому спокої пропливаючи місяць
      Вказували мені на усі мої прорахунки і помилки,
      Аж доки мій стомлений розум не переповнився
      Видивом цих малесеньких жовтих цяток
      І їхнє мерехтіння не змусило мене поспішно ховатися
      Попід двома ковдрами із підзабутих
      Через відсутність мигання повік,
      Щоб я міг теж нарешті під ними побачити ті дивні сліди,
      Що були зроблені невідчутними черевичками
      Поміж моїми серцем і пам'яттю,
      Які у цей момент немовби розчинилися
      Посеред безмежної грандіозності
      Твоєї кепсько залатаної кишені,
      З якої іноді випадає на землю із порожнечі
      Ціла пригоршня прямокутних монет.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Пошук твого обличчя
      Пошук твого обличчя починається
      Десь у складках моєї пам'яті,
      А може і у світлі одинокої зорі,
      Яка починає знов порожньо сяяти,
      Відгукуючись у пустотах мого світосприйняття,
      На фоні загалом обезсвітленого неба,
      Зіжмаканого, наче папір у моїй руці,
      Що так невпевненно, але настирливо тягнеться
      До чорнила ночі, борячися зі сном,
      Котрий так настирливо витає попід моїми повіками,
      Аж доки із надбитого місяцем глечика
      Не виливається сповна і надмір новий день
      На сором'язливе від ранкового сонця місто
      І моя уявна амнезія не стає для мене
      Важливішою за усі ненаписані про тебе рядки,
      Які так і не спромоглися відтворити
      Твої уже давно нечіткі, майже витерті риси,
      Про які давно уже забуло навіть моє дзеркало,
      І які позосталися лише на старих світлинах,
      Але стали незрозумілими для мого серця,
      Немовби ієрогліфи або слова із глини.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Скільки вітру заховано в крилах твоїх птахів
      Скільки вітру заховано в крилах твоїх птахів,
      Стільки ж ночей невичерпано твоїми обіймами
      І стільки ж сухого смутку, народженого не в свій час.
      Та от поміж втоми уже проростають снодійні трави,
      А межі лісу вклоняються чинно твоїм достиглим полям,
      Падаючи вниз стволами у виплакані кимось озера,
      Які ти торкаєш так лагідно своїми невинними рухами,
      Перед тим, як пірнути углиб разом із своїм кам'янистим берегом,
      Ніби і на самому дні, поміж його тихих вод
      Не віднайти мені місця для свого незугарного щастя,
      Щоб нарешті я міг полишити його в мулі,
      Надійно усе до пори заховавши
      В купелі зірок, за стінами вимурованими із очерету
      І місячного сяйва, що буває блищить у тумані
      Й наче та свічка підсвічує мою нелегку дорогу
      До так і не відігрітого твого серця
      Залишеного, мов одяг у прижухлій траві на березі.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Вітер
      Вітер хова щось в моєму волоссі,
      Вітер шукає у лісі ожину,
      Вітер минає і вітер є досі,
      Вітер у полі гаптує стежину.

      Вітер безбарвний і вітер помітний,
      Вітер ми бачимо на абрикосах,
      Вітер зриває усе, подих вітру скрізь видно,
      Вітру немає і вітру є досить.

      Вітер здуває краплинки із хмари,
      Вітер у морі бринить парусами,
      Вітер у снах, вітер в променях марить,
      Вітер в пшениці поміж колосами.

      Вітер у серці і вітер у думці,
      Вітер дитячу гойдає колиску,
      Вітер в бринінні бджоли і у порваній струнці,
      Вітер далеко і вітер вже близько.

      Вітер лякає стовпами із пилу,
      Вітер дерева ламає з стволами,
      Вітер гуляє степами й в могили,
      Вітер в шпаринку і в них заповзає.

      Вітер лякає пронизливим свистом,
      Вітер кружляє когось між снігами,
      Вітер із свіжим повітрям влітає у місто,
      Вітер з гілками жартує і з нами.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Сріблястий ранок у туману просить молока
      Сріблястий ранок у туману просить молока,
      Чорнява ніч пішла кудись ковтнувши меду,
      Я ж відчуваю нову силу сонця ще іздалека,
      Коли скидати з себе все іще нема ніякої потреби.

      Скрізь поміж травами до ніг ляга липка роса,
      Верба невбрана ще зі сну і розпустила коси,
      Я йду між блискіток зелених, йду у сонний сад,
      Я йду розкудланий чомусь туди і зовсім босий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Твоє життя достигає у липні
      Твоє життя достигає у липні
      Набираючи усіх своїх обертів
      Посеред запаху червоної малини
      Так, ніби солодкий аромат цих ягід
      Здатен вмістити у себе цілий світ
      Тонкий, як стара грамофонна платівка
      З її безкінечними круговими доріжками
      Вищербленими по зубчатому краю
      Котрі ховають від мене п'янку музику
      Поміж моїми пораненими пальцями
      Ніби моя кров є для них недостатньою платою
      Аби хоч на мить почути її знову
      В уривках твого голосу, який ти теж
      Приховала від мене за усіма на світі порожніми думками
      Що залишають мене наодинці зі шлейфом спогадів
      Допоки ти зможеш піти у цей свій вигаданий світ
      Збурений моєю уявою, як і ніжним смаком малини
      Колючої, як твої останні слова,
      Що чомусь тепер перебувають зі мною
      Й цей смак для мене буде гіркішим за листя полину
      Перш ніж я забуду тебе назавжди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Перемога
      Що важить чиясь перемога
      Коли він стоїть на п'єдесталі
      Поміж лаврового листя
      Тоді як твоя стартова лінія лише торкається
      Слабких нерозходжених ніг і нового життя
      Яке от-от заструмує попереду
      Весняною річкою
      Набубнявілою бруньками
      Посеред стрімкої води
      Від вчорашнього народження
      Ще незвіданих тріумфів і поразок?

      Чого варта перемога
      Того, на кого ти і поглянути не можеш
      Через сліпуче сонце на його гордовитій поставі
      Коли ти уже на фініші свого існування
      Так і не досягнувши своєї мети
      Або прогледівши її нечіткі контури
      Посеред тернистої дороги
      Яку ти уже стомився відчувати
      Своїми загрубілими підошвами босих ніг
      І вся твоя надія у Божих руках?

      Але для чого тобі перемагати
      Коли твої сили уже розквітли, мов пишна троянда
      Пахощі якої супроводжують твій життєвий шлях
      Довгий попереду і ще досить короткий позаду
      Якщо поруч з тобою біжать і ті
      Хто лише на старті свого життя абож на його фініші
      І коли ти і справді виявишся сильнішим за них
      То пісок з під твоїх заточених на успіх сандалей
      Так і засліпить їхні очі під поривом
      Твого швидкого попутного вітру
      І вони через це не зможуть побачити тієї слави
      Якої ти досягнув своєю перемогою?
      То, чого тоді вона варта?!








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Місто
      Точка неповернення уже на своєму місці
      Її початок за рогом наступної вулиці
      Під однією з розпечених підошов
      Перехожого, що розгублено роззирається
      У вчорашньому місті з його роздвоєною напругою
      Поділеною навпіл між лініями електропередач
      І змінними настроями розпечених асфальтів
      Що очікують свіжості дощу, як і нових ніг
      На свої надміру перегріті поверхні
      Із обмотаного темно-сірими бинтами неба
      Поміж далеко заблукалими колесами автобуса.

      У зопрілому повітрі, яке виступає краплями
      Чи то води, чи то дешевого алкоголю
      Котрі стікаються по каналам зморшок
      У одну-єдину точку на лобі
      На чиємусь розчервонілому як вишня обличчі
      Яке через це стає подібним до
      Дорожної павутини величезного мегаполісу
      Що стоїть на нерівностях і пагорбах
      Між якими просочується ріка
      Наповнена напіввисохлими дощами
      І їй уже ніколи не впасти на землю
      Щоб стати частинкою вселенського моря
      Так як і незграбній комасі уже не вибратися
      З під чиєїсь безжалісної підошви
      Що своєю поверхнею, втопленою у драглистий асфальт
      Закрила від неї половину сонця.

      Інша половина сонячного диска
      Причаїлася за виструнченою багатоповерхівкою
      За чомусь пошарпаними дверима
      З яких так і хочеться виповзти
      Сонною мухою на четвереньках
      Аби лиш не зачепити ненароком своє
      Вибілене білим піджаком плече
      Їхніми брудними понищеними одвірками
      Щоб це не завадило тріумфально проникнути
      До самого серця міста через його потаємні щілини
      В порепаній штукатурці старих будівель
      Подібно до чудернацької кафкіанської комахи
      Із далекої провінційної глибинки
      Яка нетерпляче очікує свого перетворення
      Аби тільки більше ніколи не бути такою
      Якою ми бачили її колись.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Зчорніле небо тихо сонну річку
      Зчорніле небо тихо сонну річку,
      Торкає вітром ніжно, як рукою,
      Густа вода у ній зміїться вічно,
      Між берегів зелених, попід лепехою.

      Рябить зірки її слизька поверхня,
      Застряглі десь у смолянистім мулі,
      На них із неба місяць зирить зверхньо,
      Крізь очерети, що доверху тулять,

      Свої списи багряні і з судинок неба,
      Тремких, як плоть під гострими ножами,
      Стікає кров дзюрком дощу у воду теплу,
      Й тонким вужем іде на дно в осанні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Небесні артерії сповнені краплями мороку і дощу
      Небесні артерії сповнені краплями мороку і дощу,
      Гонять воду, як кров загустілу порізану венами.
      Серце сповнене гуркоту й граду зигзагом пущу,
      Блискавицями ніжними, поміж ножами й антенами.

      Вітер чіпляє зчорнілі хмари і зливами стелить на землю,
      Дощ цілить з лука й вганяє у неї незлічені стріли,
      Світ випадково проснеться від спалаху темряви й щезне,
      Я ж нахиляюсь під ливень, немовби й насправді повірив,
      Темному небу спустілому в холоді марних поверненнь.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Німого серця приспана печаль
      Німого серця приспана печаль,
      Рахує у дороги сотні кілометрів,
      Хай куди-небудь, аби тільки вдаль,
      Чужим богам не треба твої жертви.

      Забута пристань спокою і в ночі не дає,
      Де народивсь уже немає більше дому,
      Не варто знову братись за старе своє,
      Як лев в Ісаї ліпше пожирать солому.

      У небі зорі спілі треба ніжно рахувать,
      Котитись разом з ними й місяцем горохом,
      Від вітру свіжого прихованих колись понять,
      Прозріть у сні і рухатися з ним потроху.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Десь на межі сутінок і безмежної темряви
      Десь на межі сутінок і безмежної темряви
      Пливе ніч у солодкому місячному молоці,
      На поверхню якого бульками спливають зорі,
      Так якби їм забракло повітря на самому дні хмар,
      Ніби боячись, що хтось займе їхнє місце
      На щойно вишитій оксамитовій скатертині неба.

      Погляд у зір надтремкий і мерехтливий,
      Губиться за чиїмись густими віями,
      Після чого спалахує ще яскравіше, ще виразніше.
      Ще незрозуміліше...

      Мої мрії серед незбагненного, як і твої очі,
      Посеред уяви нічного неба і зорей,
      Посеред місяця на підсвічених хмарах,
      Посеред бездонного погляду аж за край серця.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. П'ять недоспаних хвилин
      П'ять недоспаних хвилин,
      Як половина непрожитого життя,
      Якою мірою ви вимірюєте сенс мого існування
      На фоні цього чудового погожого дня,
      З його спекотними кілометрами і
      Повітрям іще ненародженого дощу,
      Котрий очікує запахів вечірньої бузини,
      Щоб насититися ними і, в свою чергу, наситити землю
      Вологими сльозами розтопленого відчаю
      Веселих білявих хмаринок, які зненацька
      Вбралися в траур своїх змарнілих обличч...

      В очікуванні запахів бузини, що ніби проклюнулася зі сну,
      Який я не встиг додивитися на екрані під заплющеними повіками,
      Серед стомленого марева своєї свідомості,
      Загорнутої у численні слої вовняної ковдри
      І гарячого поту на спині та скронях,
      Ніби я знову проживав цей розжарений день,
      Добуваючи небесну руду, поміж трав і бур'янів,
      Аж доки моє тіло не ставало коричневим
      Від невидимого сонячного пилу.

      Так як би я знову згдував усі свої вислови,
      Які починалися із "не" чи "проти",
      Ніби те, що так і не збулося могло іще колись до мене прийти
      У бузинових запахах вечірнього сонця,
      У краплях дощу після палючої спеки,
      У невимовних образах кольорових снів...
      Якби ж то, тільки можна було доспати ті п'ять хвилин,
      Які вартують половини життя,
      Ніби частинка палючого сонця,
      Дорівнює спекотному літу на чорній планеті
      Умитій холодним вечірнім дощем.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. День змішує біле акацієве молоко із вечірніми сутінками
      День змішує біле акацієве молоко із вечірніми сутінками,
      Випиває це, як снодійне і лягає за горизонтом у свою постіль,
      Завбачливо загасивши перед цим недопалок сонця об небесну твердь.
      Русявий Вечір натомість снує запахи бузини у вогкому нічному повітрі,
      Він чекає на Ніч і тихо шепоче мені лагідним вітерцем у п'янкому мареві:

      "Якщо ти Поет - каже мені Вечір, - тоді ти завжди на стороні Світла,
      Ти завжди на стороні світла, однак пам'ятай, що і Темрява також є поруч,
      Вона чатує на тебе на нічних перехрестях і у гулі хрущів навколо ліхтарів,
      Очікує твоєї появи у покинутому будинку і на обличчях у перехожих,
      Вона цілить прямо у твоє серце своїми невидимими в ночі пальцями,
      І виглядає тебе навіть тоді, коли рівнини обпалює Сонце.
      Отож не покидай його світла і не залишайся беззахисним!"

      Я іду у блідому місячному промінні, попід зоряним небом,
      Я ховаю свої очі поміж веснянками і обрисами твоїх тіней,
      Я вбираю в себе свіже повітря і таємничі нічні звуки:
      "Якщо ти Поет, тоді ти завжди на стороні Світла,
      Однак пам'ятай, що і Темрява також є поруч,
      Вона чатує на тебе.."






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Слова твої старі шукаю в нових звуках
      Слова твої старі шукаю в нових звуках,
      На землю вечір ніжно пелюстками опада.
      Мого життя тверда і нерозвідана наука,
      На тлі із сутінків біліє, мов слюда.

      Німі бажання бродять хмелем й головою,
      Доверху спогад тихо поплавцем сплива.
      В дірявім згортці жовто-сірого сувою,
      Забута мудрість виглядає, як нова.

      В воді криничній спрагло тонуть зорі,—
      Перлини в мушлі з днища трухлого цебра.
      Старої груші обриси величні і суворі,
      Навіють сон важкий на всі думки підряд.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Твоє обличчя зіткане із втоми
      Твоє обличчя зіткане із втоми,
      Чужого міста, що каштанами цвіте.
      Обіднє сонце, ніби випадково,
      Розтопить хмару й ти уже ніде.

      Твоє обличчя зіткане із неба,
      Нічного неба і його крупинок-зір.
      Ввібравши світло місяця у себе,
      Ти зійдеш маревом туману поміж гір.

      Твоє обличчя зіткане із льоду,
      Такого льоду, що немає і в зими.
      Ти лиш одна даруєш прохолоду,
      Доки не зникла, серце обійми!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. В кінці кінців для нас усіх не так уже й важливо
      В кінці кінців для нас усіх не так уже й важливо,
      Чому в годиннику крутитись перестануть коліщата,
      Озноби вітру дужче всього відчуваєш ти коли сонливий,
      Ще десь у снах перебуваєш, але вже меткий й завзятий.

      Кудись ідеш в передчутті, снуєш в геометричних колах,
      З глибин небесних повеней на тебе шкіриться безжальний час,
      А ти задумуєшся і поводиш так себе, немовби більш ніколи,
      Тебе не буде під зірками й завтра ти не прийдеш вже до нас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Дощі вливалися чорнилами в калюжі
      Дощі вливалися чорнилами в калюжі,
      Байдужим холодом пронизуючи літо.
      Надворі червень змерзлий і недужий,
      Помітив чорні фарби у своїй палітрі.

      Вітри промокли й мерехтіли в листях,
      Згорали свічки на розпущених каштанах.
      В старих будинках, в передмістях тихих,
      Вчувалась музика мені немов востаннє.

      Чиїсь сліди водою і рідким багном налиті,
      Тонули в стежці, в травах у густих зелених,
      Там де струна й лунка гітара у душі розбитій,
      Бриніли ніжно і водночас клекотали в венах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Весна закінчилась в каштанах
      Весна закінчилась в каштанах,
      На мокрих травах просихає літо,
      Напевне встану завтра рано,
      Коли в траві народжуються квіти.

      Я може встану завтра рано,
      Коли в поля котитиметься сонце,
      Червоне, ніби хтось його поранив,
      В якійсь ворожій злій сторонці.

      Я буду ждати, як заллє багрянцем,
      Моє лице червневий свіжий ранок,
      Відчую в кучерях я променеві пальці,
      Так ніжно, ніби ти торкаєшся до рани.

      Напевне встану завтра рано...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Все те, в що продовжую й досі я вірить
      Все те, в що продовжую й досі я вірить,
      У враженнях снів є і в зірваних квітах,
      У тонучих барвах веселки в червневих сузір'ях,
      В ночах, що навчають дивитись й хотіти.

      В небесних туманах воно, що чорніють у грозах,
      В вітрах, що летять на вістрях блискавиці,
      В громах, що розкочують в небі розлогі погрози,
      У порваній теміні, змушеній гулко іскритись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Дощам підставивши порепане обличчя
      Дощам підставивши порепане обличчя,
      Земля засохла спрагло краплі ловить.
      Кохання в блискавки завжди трагічне,—
      Стоять кругом розчахнуті дерева в полі.

      Зигзаги й пар в лункім розжаренім повітрі,
      В чуттях гарячих ждуть води і стогнуть.
      Квітки ж, розгойдані шаленим вітром,
      Униз свої голівки ніжні похилили сонно.

      Гримлять громи, шумлять безперестанку,
      У гніві ревнощів стемнілий лик небесний.
      В палючім сонці ми померти встигли зранку,
      Щоб у холодному дощі вночі воскреснуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    44. Я не знаю нащо це комусь потрібно
      Я не знаю нащо це комусь потрібно,
      Тільки так уже шляхи мої сплелись,
      Що в якихсь подертих лахах бідних,
      Запримітив я тебе назло собі колись.

      Моя музо, що робила ти в весняних кленах,
      У каштанах тих, що свічками цвітуть?
      Що могла робити ти, скажи, в гаях зелених,
      В тих словах, які я силюся забуть?

      Чом в ночах у сіру пору світанкову,
      Я не сплю, як всі, я марю, а не сплю?
      Чом і в пору радісну мене завжди судомить?
      І для чого, може скажеш, я тебе люблю?

      Я не знаю нащо це комусь потрібно,
      Нащо я вплітаю в риму ці дієслова,
      Лише знаю, що і без пояснень супровідних,
      Ти для мене диво, ти завжди жива.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Згорало марно тихе світло сонних ліхтарів
      Згорало марно тихе світло сонних ліхтарів,
      Верба вплітала в коси місячне проміння,
      Я день посіяв в ніч і бачить сходи захотів,
      Що виростуть із сонячного мертвого насіння.

      Я довго лавку сіру і змокрілу там полірував,
      Гуділи крилами підсвічені нічні комахи,
      До дна наповнював смолою всі свої дзеркала став,
      А я вдивлявся в ніч і пробирався страхом.

      Свіжішав вітер, час крутив у пам'яті свої роки,
      Птахами листя ворушилося й густіли в травах,
      Кущів бузку п'янких заквітчані похилені гілки,
      Коли воскресле сонце знизу підсвітило хмари.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Немов дитятко на міцні батьківські плечі
      Немов дитятко на міцні батьківські плечі,
      Багряне сонечко всідається землі на комір,
      В ясних далях шляхів проторених лелечих,
      Вчувають тишу горизонту неба сині дзвони.

      Похмурий день зрання рясним дощем налитий,
      Втомивсь для хмарок підбирати чорні лати,
      І ось вже ввечері з підсвічених небес пожитків,
      Проміння сонця ллється зморшками землі гуляти.

      Роса з трави збирає свіжі краплі срібла й міді,
      Надбитий місяць в мареві показує своє чоло,
      А зорі нам підморгують і ніжним світлом,
      Вогких дерев злегка торкаються німих колон.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Проростає тиша поміж трав зелених
      Проростає тиша поміж трав зелених,
      Поміж трав зелених, що чорніють вмить,
      На білявих вишнях, сонних наречених,
      В променях останніх сонце ще горить.

      Світ пахучий ніжно, ніжно із бажанням,
      Ніжно, як з бажанням згладжує чоло,
      На змокрілу землю нишком зійде зрання,
      Круг небесний сонця, що вночі схолов.

      Я ж підставлю вітру стомлене обличчя,
      Стомлене обличчя — тисячам вітрів,
      Хай зігріте серце знову спантеличать,
      Подихи небесні з подихом морів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Де б я іще міг тебе побачити і коли б я тебе зустрів
      Де б я іще міг тебе побачити і коли б я тебе зустрів,
      Прагнучи комусь дарувати квіти, ті, що виросли навесні,
      Був би я ні тут, ні там, і, напевно, ні в сих, ні в тих,
      Дихати хотів би дуже глибоко не тамуючи свій вдих.

      Може б я довго тебе шукав і в пахощах вітру ловив,
      Марно вірячи, що зможу не заблукати у мареннях снів,
      Сильно б тягнувся вверх, якби того прагнула твоя душа,
      Тільки б звернути з доріг, в які сам би ніколи не вирушав.

      А може б набридло усе і сонце ловив би в сухому вині,
      Відчуваючи тебе аж до мурах, вперто казав би — ні,
      Тиху надію при цьому б плекав, блукаючи у своєму безвір'ї,
      Якби лише знову я міг на самотині у тебе повірить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Ніхто з них не знав, як залишитися на видноті
      Ніхто з них не знав, як залишитися на видноті,
      Талі сніжинки холодні забуті зимою при втечі,
      Все так й збулося, як мало би бути й при тім,
      Сонцем фільтровані вітри весні не перечать.

      Їх мокрий сніг, нетривкий і сльозливо-бубнявий,
      Вмите водою послання зимове весні навздогін,
      Хай і курить та хурделиці днями уже не буянить,
      Сонячні стріли вогняні впиваються в купол і дзвін.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Повна відсутність симетрії врізається в очі до самих зіниць
      Повна відсутність симетрії врізається в очі до самих зіниць,
      Промокле взуття обтяжіло з ногами до стану цілковитої невагомості.
      Знаєш, ми в цьому світі на самому дні, лежимо без руху і горілиць,
      Тихо лежимо в страху, що тіло перестане боліти й судомитись.

      Повна зневіра в посмішці звільняє наші вуста аж до самих кутів,
      Оскал звіриний стає недоречним у ній, як і вчорашній дитячий сміх.
      Чого ж ти мовчиш? Тиша вже створена і без нас. Тиша існує для всіх.
      Вона серед бездонності неба у діжці води... Хіба не цього ти хотів?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Хмари сірі на неба блакиті
      Хмари сірі на неба блакиті,
      За берест чіпляють кривий,
      І в усмішці сонця розмитій,
      Дощем розцяткований грим.

      Проміння веселковий клоун,
      У краплі прозорій висить,
      А ось, хтось іде випадково,
      З щоками, як в спілих суниць.

      Втопають калюжі у смолах,
      На дні їх відбиток дзеркал,
      На музику бруньок чудову,
      Дерева складають хорал.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Я не знайду собі покою у гаях квітучих
      Я не знайду собі покою у гаях квітучих,
      І своє лихо не присплю я в гущині лісів,
      Розвіє вітер жовте листя, мов старі онучі,
      Лиш смуток не розвіє, скільки б не просив.

      Я не знайду собі покою в снігових завіях,
      І що було, того й весною більше не верну,
      Лиш ті сади, в яких гуляв колись і мріяв,
      Розбудять серце тихо, від його німого сну.

      Я не знайду собі покою в паводках весняних,
      І не дійду туди, хоч скільки б ноги не мочив,
      В ту даль, куди й зимою не дістатися на санях,
      Де пар шукає хмари, ніби вітер в морі паруси.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Ніжний шепіт весни, ніби дощ шелестить
      Ніжний шепіт весни, ніби дощ шелестить,
      Не змовка, не стиха ні на мить, ні на мить.
      Ліс й зелена сосна рвуться вгору в політ,
      У квартирі тісній не всидіть, не всидіть.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Ти добре виглядаєш на червоному фоні
      Ти добре виглядаєш на червоному фоні,
      Особливо тоді, коли довгі ночі холонуть,
      І хмари чорніють від вітру, що гонить,
      Доверху всі мрії, мов пари одеколону.

      А зорі ясніють, рогом місяць іскриться,
      І в тихому небі згори золота колісниця,
      На фон твій червоний лягає як птиця,
      Й летить на поля де в зерні колоситься.

      І вітер свіжіє помалу в імлі і біляві колони,
      В нічному повітрі мокріють і очі полонять,
      Тоді як у серці моєму твій погляд холодний,
      Стискає лещатами все аж до болі й судоми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Уже не прагнучи нікому більше догодити
      Уже не прагнучи нікому більше догодити,
      Сиджу один удома і пишу свої вірші,
      Папір витримує усе, а кучерявий квітень,
      Збира тривогу в темних закутках душі.

      Пишу слова рясні комусь, які мов вуж зміяться,
      Бажаєш зрозуміти їх, вишукуєш заховані коди?
      Через тяжкі дороги, знай, я іноді похапцем,
      Бреду туди, куди іде мій таємничий поводир.

      Якщо ти можеш краще, то бери мене за руку,
      Бери за руку сміло і кудись у далечінь веди,
      А може просто сумніваєшся в моїх спонуках,
      Тоді полиш, навіщо тобі знати про мої ходи.

      Навіщо знати те, що я відкрию тільки ночі,
      Що може бачити у серці лиш один Творець,
      Що тільки пізно, в світлі місяця пророчім,
      Йому відкрию я передчуваючи всьому кінець.

      І тільки в день, коли в останніх митях літа,
      В вечірній час, як липи будуть сонно шелестіть,
      Я можу зрадити собі і дуже сильно захотіти,
      Це прокричати в гущі лісу до самотніх верховітть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Колючий сніг розтанув і потріскались льоди
      Колючий сніг розтанув і потріскались льоди,
      Холодна мряка буде литись до самого квітня,
      В обличчя вітер дує, лише спробуй підійди,
      Щоб сповнити хоча б одну з своїх обітниць.

      Лети! Прощай! Лови кінці свого вбрання зима!
      А ні, облиш, нехай його розвіє свіжий вітер.
      Дороги стрічка в'ється в далі й тихо хомута,
      Далекий обрій де є все, що міг би я хотіти.

      Але спинися хоч натрохи, дуже швидко не рушай!
      Я хочу ще раз, Біла Пані, попрощатися з тобою.
      На тому місці де ти в білім капорі ходила в гай,
      Я влітку знову заховаюся під вітами й вербою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Стікає часом запотіле літо і за спинами лежить хрустка зима
      Стікає часом запотіле літо і за спинами лежить хрустка зима,
      Хай змиє все дощем й потому буде тільки те, чого у нас нема,
      Ми далі підем за ногами мокрих тіней, поміж світла навпростець,
      На тихий поклик всіх розбитих і приперчених людських сердець.

      Ростуть бажання наші вгору, ми ж втрачаєм кілометри навпаки,
      Лоза пливе на вітрі, а під нею чорна кішка гострить когітки,
      Мов реп'яхи чіпляються до нас всі біди, колють тіло їх ножі,
      Ми поглинаєм тишу міцно стулену вустами, замість їжі і пожив.

      І хто б не мовив що про нас і яд зміїний в їх лихих словах кипів,
      Нам не звикати уникати жала всіх роздвоєних тоненьких язиків,
      Холодні зими — правда, та ще більше холоду у мріях весняних,
      І лиш на мить у снах барвистих прихист ми знаходимо від лих.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Спека наступить швидко
      Спека наступить швидко,
      Пальці дощу за комір.
      Тягнеться часу нитка,
      Ділить мій вік надвоє.

      Більше не проростити,
      Квіти на тім підвіконні.
      Сильний і лютий вітер,
      Хмари насуплені гонить.

      Сонце ховається в небі,
      Небо чорниться грозою.
      Нитку крутити не треба,
      Рани старі не загоїть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Куриться небо зорянистим пилом
      Куриться небо зорянистим пилом,
      Сідає пава-ніч у купіль із хмарин,
      За нею місяць скручений і милий,
      Хоч зразу в сон розслаблено поринь.

      Позаду день, що тільки відсірився,
      Упав в росу, що свіжістю в туман лягла,
      А горизонтом рухався якийсь візниця,
      Доки зірвався вниз і голову свою наклав.

      Він вперто кинувсь світло рятувати,
      Чомусь забувши, що вночі, те моветон,
      Лиш відблиск його колісниці впав на хати,
      Здається того хлопця звали Фаетон.

      Але нічого, більше вже немає смутку,
      Пливуть колоддя чорні тихо між лататть,
      Якісь іскринки маряться болотом хутко,
      Немовби рвуться темним світом погулять.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Навіщо знов лічити в небі синьому птахів
      Навіщо знов лічити в небі синьому птахів?
      Для чого спогади шукати й ворошить минуле?
      Коли уже немає значення все те, чого хотів,
      І мертвим сном всі прагнення старі поснули.

      Навіщо треба воскрешати в пам'яті колишні дні?
      Для чого повертати те, що вчора не збулося?
      Якщо минуло все і стало якось байдуже тепер мені,
      Чом сивина сріблиться де-не-де у темному волоссі.

      Навіщо знову рахувати в висях синіх всіх птахів?
      Для чого бачити приховане без всякої на те потреби?
      Не краще руки-крила у останньому пориві простягнуть,
      Кудись уверх, туди де манять ясні зорі аж за небом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Залиши мене там, залиши
      Залиши мене там, залиши,
      Де всі вигадки, зорі і міти.
      Залиши мене там де вірші,
      Де ж іще міг би я залишитись?

      Залиши мене там де туман,
      Де луги, де болота й омана.
      Залиши мене там де б упав,
      Якби міг ще себе задурманить.

      Залиши мене там, хоч на мить,
      Де б я жив без жалю і на трохи.
      Залиши між нічних верховітть,
      Де зростається небо з горохом.

      Залиши мене там, хоч навік,
      Де в невидиме тягнуться висі.
      Залиши в сотнях, тисячах рік,
      Де б я міг назавжди залишитись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Слова мої повисли комом у безбарвній тиші
      Слова мої повисли комом у безбарвній тиші,
      Усі думки зненацька стали неважливі і малі,
      Зате стежки небесні підступалися все ближче,
      Коли над хмарами летіли в вирій журавлі.

      Лягала осінь жовтим листям прямо на долоні,
      Блистіла склянкою під подихом вітрів вода,
      І перехожі йшли повз нас, похнюплені і сонні,
      А ти замріяна на березі стояла й молода.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Чомусь так швидко сонце хилиться кудись донизу
      Чомусь так швидко сонце хилиться кудись донизу,
      Скриплять небесні двері — відчиняють горизонт,
      Їх темний отвір, ніби птаху, випускає нічку сизу,
      Повітря довгою спіраллю клубиться й летить в озон.

      Затухнув день, спаливши на прощання тінь і захід,
      Обличчя ночі вицятковується блистками дрібних зірок,
      Думки утомлено пливуть між хмарами і вже не трафлять,
      В ту даль ясну, куди ведмедем котиться між хмар візок.

      Навзнак лягає чорний дим в росу, щоб нею сльози змити,
      П'яніє смутком й тане в мареві його непрошенім трава,
      Втопають люди в снах і крізь повіки бачать їхні діти,
      Як дивна казка в закутках таємних тихо непомітно ожива.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Оскільки час нас більше не тривожить
      Оскільки час нас більше не тривожить,
      А йти впотьмах відважиться не кожен,
      Встрягати зась йому у чорну німоту,
      У тихий шелест листя й шепіт бурмотух.

      Тому зібравшись тихо я рушаю в ніч один,
      Поміж зірок лунких — небесних господинь,
      Вступаю в трав коври, у місячну росу,
      Ясну пророчицю денних спекот й посух.

      Пливу вперед де круглий місяць не горить,
      Налиті хмари поруч пропливають у цю мить,
      Втрачаю світло за очима і небесний поводир,
      Увесь димиться закудрявившися, вір не вір.

      І от вже світло світиться лиш тільки у вікні,
      П'яниться розум і ввижається чомусь мені,
      Що там в далекім тім і нечіткім орієнтирі,
      Ми будем жити із тобою несамотні й в мирі.

      Що лише в ці оселі поміж бурей, буйства і застілль,
      Для мене тепла з ласки приготована постіль,
      І тільки там, серед тривоги, злості і гонитв
      Ти тихо скажеш: заспокойся, більше не болить!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Сонце пригріває тихо-тихо
      Сонце пригріває тихо-тихо,
      Віє вітер чистий, як сльоза,
      Полудень дерева заколихав,
      Верхівці беріз струнких зв'язав.

      Десь у небо тягнуться тополі,
      В них стежина пріє і димить,
      Держать час і рухають поволі,
      Коні із небесних колісниць.

      Я у сні тримавсь за їх повіддя,
      Місяць з димки, щось мені шептав,
      А тепер в обпалених суцвіттях,
      Зріє музика усіх семи октав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Рухатись тільки униз
      Рухатись тільки униз в зимову природу мертву,
      Литись дощами й іти, не бути більше упертим.
      Тиша густіє і час не дасть нам об що обпертись,
      Липне холодна стіна, ніби в страху жертва.

      Дихає тіло життям, шле свій привіт вам усім,
      Очі вогнем горять, димним грибом хіросім.
      Чорне стає навпаки, біле печаллю чорнить,
      Рухатись зверху униз в темне горнило століть.

      Рухатись швидше життя, жити у митях секунд,
      Тікати кудись від усіх у образ твоїх ваґабунд.
      Різко спинитися враз, в плетиві сірих поліссь,
      Там де у мороці десь, тиша із вітром сплелись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Можливо ми зустрінемось колись
      Можливо ми зустрінемось колись. Усе можливо,
      У день, коли жарітиме асфальт, чи буде лити злива.
      Можливо ми дорогу перейдем і над рікою кладку,
      І може бути добре все, але можливо і не буде гладко.

      Можливо я до тебе підійду, а можливо, що і ні,
      У час той розум буде чистим, або скаламутиться в вині.
      Можливо тиші не спротивляться ні вуха, ні язик,
      І може скажеш щось мені, та я прикинуся, що голос зник.

      Можливо ми й побачимось колись. Зіштовхнемось очима,
      У світлі дня, але хто знає, чи когось ця зустріч ощасливить.
      Можливо байдуже все буде нам, неначе небу кольору оливи,
      І може вийти так, що все це не настільки вже було й важливим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Стара верба гнучким дощем повисла
      Стара верба гнучким дощем повисла,
      Зелене листя вперто тулить до землі,
      Лягає тінню липа щедрим коромислом,
      Плетуть ходи мурахи у трухлявім пні.

      Червоне сонце зверху ллє багрянець,
      Вечірнє небо знову засірить блакить,
      А вітер нишком молоду акацію кудрявить,
      Мов дівку парубок у неповторну мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Старий собі читаю календар
      Старий собі читаю календар,
      Сумну історію життєвих віх,
      Горить у темряві ночі ліхтар,
      Він вірний поводир очей моїх.

      Чигають мрії тихо в голові,
      Димлять, мов іскорки з вогню,
      Я їх колись було плекав, холив,
      Тепер же, ніби ос лихих гоню.

      З паперу сліпо мружаться слова,
      Рука хитка моя, листок і вірші,
      Зав'язка слів на сніг ляга жива,
      Бувають кращі, але є і гірші.

      Я в них ховаюся у їх криві рядки,
      Мов від морозу зим у теплу хату,
      Невпинний час все робить навпаки,
      Але нічого, буду якось доганяти.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Вологих зір туман і темряви холодної прихід
      Вологих зір туман і темряви холодної прихід,
      Де дощик тихий буде в пустку ночі моросити,
      Мов діаманти десь між травами розсипані в росі,
      Як тих багатств рясних прийдешніх новий вік,
      Не прагнучи задовольнити чорних ненаситей,
      До снів моїх летітимуть кудись, а може й від..

      Там де глибини всесвіту сховались в темряві повік,
      Де день і ніч, мов марево кружляють поміж зір,
      А час спиняє всюди нас, як той скупий митар за мито.
      Де вбрався в плащ небес й вовняну шапку набакир,
      Місяць-жебрак, мов згорблений старий каліка,
      Щоб, під криницею лягти в цебро чорнил налите.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Здіймався тихо золотавий вечір
      Здіймався тихо золотавий вечір,
      На груди сонце втомлено лилося,
      Жеврів пожар червоний і на плечі,
      Лягало світло кольору колосся.

      Дув вітерець, колошкав свіжі квіти,
      Терпким їх запахом крутилась голова,
      І ніде, ніде від думок було подітись,
      У пору цвіркунами ніч коли нова жила.

      І день згасав, ставав, як невидимець,
      Останні промені у відчаї свої палив в вогні,
      А ніч смаглявіла і зорями дивилась,
      Кудись униз, а часом прямо в вічі у сумні мої.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Я вже не відаю тепер нічого
      Я вже не відаю тепер нічого,
      З того, що відати колись хотів,
      Одне маленьке тільки слово,
      Знайшлось між тисячей томів.

      Одна, як світ тонесенька усмішка,
      Змією крутиться між сотень вуст,
      І варта йти по ній лише одна доріжка,
      З доріг в'язких, в багні яких погруз.

      І я не хочу більше те шукати,
      Що затоптали в порох сотні ніг,
      Від міст і сіл до тисячної хати,
      Для серця милий лиш один поріг.

      Із всіх вогнів всього одне віконце,
      Для мене світить в ночі і горить,
      І мова рідна, як і шепіт богомольця,
      Ласкають слух в тяжку й тривожну мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Весна-красна струмочки малювала
      Весна-красна струмочки малювала,
      А сонце сніг сліпило, аж до сліз,
      Бліднів у небі місяця кавалок,
      Самотній пастир зоряних куліс.

      І вітер грівсь у сонячних обіймах,
      Так тепло дув, як у ковальський міх,
      І жар весняний лився до самих сузір'їв,
      Де радість танула в сумних очах твоїх.

      І хоч не міг я знати таїн всіх і справ горішніх,
      Не відав знак небес і зморщених тяжких думок,
      Дивився в даль, яку колись створив Всевишній,
      Туди де серця бачив я твого захований куток.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Шукали ночі сховані мотиви
      Шукали ночі сховані мотиви,
      У світлі ранку жовті ліхтарі,
      Бліділа тінь дерев і наче диво,
      Ліс в сонця променях горів.

      І я ішов, до сум'яття веселий,
      П'янів від слів і запаху смоли,
      Півнями дзвінко голосили села,
      Джмелями, бджолами гаї гули.

      Зміїна стежка петлі торувала,
      І линув вверх гарячий сірий пил,
      Курився серпень та уже чимало,
      Минуло часу, як я тут бродив.

      І я ішов, збадьорений від хвої,
      Минаючи чагар й засоснені стовпи,
      Від лих і бід самотності журної,
      Я йшов туди, куди ніколи не ходив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Нема різниці де подівся час
      Нема різниці де подівся час,
      Куди ведуть планети їх орбіти.
      Чому ж, танцюючих сніжинок вальс
      Не дав комусь весну зустріти?

      Чому із шибки білі льодяні квітки
      Лякають серце, що не буде літа?
      Чому життя струмує у незвіданні віки,
      Як річка зла і смуток де подіти?

      Чому вода ріки — велике забуття?
      Життя волога чи Харона Лета?
      І йде душа.. Помалу й знехотя,
      Летить у вир, як зоряні куплети.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Чорна місячна ніч упаде на сніги
      Чорна місячна ніч упаде на сніги,
      В темноті ясна річ з нею ми вороги.
      Мертва тиша, ліхтар та покрита земля,
      І мороз, аж кипить, вітер в полі гуля.

      Холод дише в чоло та багрянить лице,
      А собака біжить, наче кінь підтюпцем.
      Я помалу іду, льод лежить наче скло,
      Сніг у землю вкипів і на ній захолов.

      Ніг рипіння звучить, закарбовує мить,
      Я струсив сніг з долонь і уже не болить.
      Думку рухає час, непомітний для нас,
      Місяць-серпик висить, зорі, тиша і джаз.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Місце де я все літо ходив по вікно замело
      Місце де я все літо ходив по вікно замело,
      І де сонце було льод холодний висить, як кулон,
      Де писались вірші темний смуток один лиш кровить,
      І як ти лиш наснилась в мені закарбована мить.

      Там де світло світило лиш хмари повсюди і ніч,
      Де усе так зійшлося, там рій із самих протиріч,
      Там де бачив тебе мертва пустка для мене стоїть,
      Місце щастя лишилось саме ставши місцем жахіть.

      Знай що я, знай що я не боюсь холодів і зими,
      Лише смутку боюсь, безнадії боюсь, як тюрми,
      І у час злий і чорний, холодний коли..
      Не сиди, не сиди, не сиди, а за мене моли.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Вітер знов залетів
      Вітер знов залетів,
      Крізь замети й поріг,
      Твій веселий мотив,
      Я забути не зміг.

      Там де вікна шибки,
      А де літо - гроза,
      Я ж в зимі занеміг,
      І по тебе послав.

      Хоч чекати не вмів,
      Я в пісках караван,
      Бачить міг як з орлів,
      Впав зимовий диван.

      Йти до тебе хотів,
      Не у снах, наяву...
      Десь шукаєш птахів?
      Я ж, для тебе живу!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Цмулився вечір, як вино
      Цмулився вечір, як вино,
      Горів вокзал і вже давно,
      Дахи домів чекали снів,
      Темніла ніч, а я хотів,
      Так світло бачити й полів,
      Топтати сніг аж до льодів,
      В пору мерзлоти де вітри,
      Стовпом здіймали догори
      Сніжинки в німбі ліхтарів.

      Зла ніч скінчилася ураз,
      А лід іскрився, як топаз,
      І хай там що, а поготів,
      Я бути в місті не волів,
      Тікати ж в лісу полоси,
      Де чутно дивні голоси,
      Мене манили дивні сни,
      Туди до чорної сосни,
      Де птах бадьоро полетів.

      І ранок сонце запалив,
      Та я не спав і вже коли,
      Когось побачити зумів,
      Поміж остюччя у полів,
      Шукав омріяні сліди,
      Там де і літом не ходив,
      Поміж обридлих холодів,
      Мов білий місяць на воді,
      Тебе, як мариво зустрів.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Замерзли в голові думки
      Замерзли в голові думки,
      Морозом вкрилися до ранку,
      Хотілося ж, щоб навпаки,
      Палало серце до світанку.

      А так на думі сон один,
      Бажає розум відпочити,
      Між збитих снігових перин,
      Постали білі сталагміти.

      У небі ж зорі аж блищать,
      Повітря холодом димиться,
      З льодових синіх коліщат,
      Ріка собі скувала крицю.

      Ховаються в вогні дрова,
      Яскравлять полум'я і місяць,
      Із світла мрія тихо ожива,
      Убитий фенікс знову народився.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Ти зникала із зору в той час
      Ти зникала із зору в той час,
      На годинника стрілок межі,
      Коли білий сніжинковий вальс,
      Розум мій закрутив в пороші,
      Наче вітер у морі баркас.

      Я не спав, тільки вранішній сон,
      Не сповзав із повік й дрімота,
      Захопила зненацька в полон,
      Лютий шарфом мій зір обмотав,
      Як і схований в серці вогонь.

      Руки шпарами крились-пеклись,
      Щоки мерзли й боліли до сліз,
      В мить годинника стрілки коли,
      Закрутились між часу коліс.
      Я ж мовчав і на тебе дививсь...

      Тихі струни гітари і холод колон,
      Ритм тривоги у сховках душі,
      День тремтів від снігів і помалу холов,
      Сам на сам кожен з нас залишивсь,
      Мовби тіло між чорних ворон.

      Я ж стояв на морозі і мерз,
      І кохання, як літо згорало дотла,
      Й розумів, що з всіх просторів й меж,
      Ти одна лиш для мене важлива була,
      Ніби сонця невидимий перст.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Білий сонячний сніг упаде на поріг
      Білий сонячний сніг упаде на поріг,
      І тремтячі сніжинки понесуть сотні ніг.
      Льод помалу тріщить, та йому не болить,
      Його тіло холодне не здригне ні на мить.

      Із замерзлих борів чином лютих вітрів,
      Закружля, полетить, все що так я хотів.
      Скрізь смалючі вітри — смолянисті дари,
      Те що є у лісах жадно в ніздрі вбери.

      Зашкарублі лози, мов з санчат полози,
      В свою память вкладай та мені не вези.
      Як собака в буді, в тій приснулій вербі,
      Я лишу наче кістку все байдуже тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Шукання часу нам уже нічого не доводить
      Шукання часу нам уже нічого не доводить,
      З дощів забрали ми всю їхню воду й сніг,
      Хоча не вмієм танцювати, але водим хороводи,
      Вкладаєм в память, те що вітер не зберіг.

      Ми пишем вперто все якісь поламані сюжети,
      Встромляєм думку у байдужість і папір,
      Сердечний голод розуму вогневі не пожерти,
      І не спинить нікому, те про що мовчим, повір.

      Хай важко дихає нам в спини лютий холод тління,
      І зводять з розуму поставлені кордони і межі,
      Ніхто не лишиться в бою правдивим і невинним,
      Лиш знову крикне хтось: врятуй і поможи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Вітер дихає тихо і змушує хмари пливти
      Вітер дихає тихо і змушує хмари пливти,
      Я поволі підводжусь, встаю, намагаюсь іти.
      Голова не болить, голова не кипить від думок,
      Я дивлюся на небо на променів сонця танок.

      Я утік від дощу, я одну не пущу у ліси,
      Якщо хочеш чогось, не іди, а мене попроси.
      І ховаючись в чорних сплетіннях коріннь і землі,
      Не забудь: ми з тобою живі, ми з тобою малі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. А якщо вже шукать, то нам треба іти..
      А якщо вже шукать, то нам треба іти..
      Не стоять, не ховать, в ночі вечір знайти,
      Не дивитись, а прагнути і досягати мети,
      Не боя.., не боять.., ми з тобо... Я і ти.

      А якщо я і ти, то вперед і сміливо,
      І якщо не один, то й в нещасті щасливий,
      А коли все не так — весь розбитий і сили,
      Не знайти у біди, скільки б ви не просили!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Моє мовчання розчинилося у тиші
      Моє мовчання розчинилося у тиші,
      А в голові шепочуть щось думки,
      Теперішнє, вчорашнє і колишнє
      Знаходять собі в розумі кутки.

      Я йду вперед, сиджу, стою на перехресті,
      Торую вперто із минулого в майбутнє шлях,
      Але уже подолані, залишені позаду версти,
      Шукають настрій злий в моїх наступних днях.

      І я тепер лише півкроку позаду від тебе,
      Примара часу зважує настирливі слова,
      З-за хмари тихо на плече сідає сіре небо,
      А тишу серця огортає хижий змах крила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Буває іноді так хочеться забути
      Буває іноді так хочеться забути
      Про залетівший за сорочку страх,
      Лишити снам своїм таємні атрибути,
      І відшукати новий непочатий шлях.

      Але ніщо уже не змінить тої миті,
      Коли шукав забуті знаки в бур'яні,
      А сльози правди у дозрілім сивім житі,
      Лишали слід на сходах і в мені.

      І якось марно стало мріяти й мовчати,
      Про сонце, що залишилось в пітьмі,
      З'єднавши тілом поржавілі лати,
      Із вірою святою у майбутнє далебі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Зорепад
      Рух вниз ніколи не буває по дотичній,
      Коли упав — перед тобою тільки вічність,
      Без права знову повернутися назад,
      І сниться в час той лиш серпневий зорепад,
      Такий красивий і такий трагічний.

      А далі сон твій поглинає темнота,
      Ростуть із серця обгорілі крила,
      Та сила світла зовсім вже не та,
      І не тримає память ту що не любила.

      Яскравий спалах — це всього лиш мить,
      Чарівна мить, яку забудуть вже сьогодні,
      Та серце зірки з того зовсім не болить,
      Лиш тонуть мрії у пустій безодні.

      Рух вниз ніколи не буває уперед,
      Коли упав, то не важливо сам чи серед,
      Тяжких думок гіркий цілющий мед,
      Кладеш на груди, як обридлий верет
      І неквапливо ти один його кудись несеш.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Забути про все
      Забути про все,
      І зануритись тихо,
      В ту даль що несе
      Непомічене лихо.

      Шукати в пітьмі,
      Не знаходити в тіні,
      В словесній тюрмі,
      І у сонця сплетінні.

      Втікати кудись
      Мчать від неї найдалі,
      Піднятись увись
      Від стерні і печалі.

      Мовчати про знак
      Не шукать порятунку,
      Збагнуть та ніяк
      Що в твоєму малюнку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Якщо ви подивитесь із висоти польоту
      Якщо ви подивитесь із висоти польоту,
      Давнє місто відлетівши, мов листочок від гіллі,
      Його рідна сірість буде щемко вас колоти,
      І кудись нестимуть спокій суму кораблі.

      Якщо ви лишень уверх поглянете задумливо на небо,
      На яскраве небо із похмурої і чорної землі,
      Ви відчуєте що вам нічого більше вже не треба,
      Тільки хмари, що пливуть немов ескадри кораблів.

      І якщо насмілитесь покинути розпечені асфальти,
      Вам пташки співатимуть в невидимій далі,
      І тоді ваші уявні фантастичні кіпри й мальти,
      В нереальних хвилях заколишуть мрії-кораблі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. З всіх сил повітря б'ю
      З всіх сил повітря б'ю,
      Удар прийма на себе тиша,
      Заслона часу у невидимім бою,
      Поки живу, доти на повні груди дишу,
      А вполовину грудей — то і не живу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. І я уже не той, і ти тепер не та
      І я уже не той, і ти тепер не та,
      І час летить повз нас, руйнує душі й храми,
      І якщо є у нашому житті якась мета,
      То не вона лежить в пилу попід ногами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Сонцем розпечена земле
      Сонцем розпечена земле,
      Дай доторкнутись до тебе,
      Щоб у траві зеленій
      Злитись з палаючим небом.

      Розум пусти мої мрії,
      Дай їм могутні крила,
      Щоб пригорнутись до хмари,
      Сонця відчути силу.

      Вітре сухий і гарячий,
      Висуши сльози на щоках,
      Дай хоч на мить заховатись
      В твоїх невидимих потоках.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    94. Сховали сонце темні хмари
      Сховали сонце темні хмари,
      Земля намокла від плачу,
      Слизьким вужем повзуть у трави
      Струмки холодного дощу.

      І ти рясним дощем умитий,
      Зігрітий сонцем із-за хмар,
      Своїм плащем чіпляєш віти,
      Куди ідеш, Природи Цар?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Ліниве сонце непомітно опустилося додолу
      Ліниве сонце непомітно опустилося додолу,
      І десь далеко загорівся небокрай.
      Червоний обрій — то верхівка вогняного кола,
      Яке від темряви полинуло у рай.

      Навислі небеса ввібрали в себе колір ночі,
      А сонний день останню свічку загасив,
      Докупи збились в парку велетні пророче,
      Створивши чорний і важкий масив.

      І вже вогнями манить в себе темне місто,
      Світлом вітрин і скупчених домів,
      Але мені сьогодні в ньому надзвичайно тісно,
      Бродить самому між туманних ліхтарів.

      Гнітить думок тягар, захований у скронях,
      Він, як дурман кудись жене мене тепер.
      Принади світу марного вже більше не полонять,
      Бадьорить тіло лише аромат вогких дерев.

      Я йду поміж вогнів блідих і поки що не знаю,
      Які новини принесе мені наступний день,
      Мій оптимізм сумний напоєний до краю,
      І чорна ніч одна лунає звуками пісень.

      Яскраві зорі вовкувато дивляться з безодні,
      Так стало холодно до сліз, хоча і не мороз,
      Не мають значення ні вчора, ні сьогодні,
      Життя сміється і не вірить в твій прогноз.

      І якось дуже дивно й далі з вірою втікати у самотність,
      Вплітати мрії у буденний нецікавий світ,
      У час коли усі світи відчули первозданну безтурботність,
      Забувши в розумі крихкім межу своїх орбіт!

      Тому біжу-лечу... Мерщій вперед, останній перехожий!
      Десь зупинитись тобі треба, дух перевести.
      І от я вже тепер ніхто й ніщо, на себе сам не схожий,
      Вдивляюсь в темряву нічну у вічності листи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Дощеві краплі упадуть
      Дощеві краплі упадуть,
      Автомобілі розтягнуть по асфальту чорне скло,
      І мокре небо сіре, справді, полотняно-сіре,
      Ледве пропустить світло тьмі назло.

      І от вже дощ летить,
      Барвисті парасольки розбавлюють похмурий колорит,
      І квіти ті, що так розгублено повісили головки,
      Вітром скуйовджені і мокрі вмить.

      Прохожі йдуть зіщулившись,
      Минаючи калюжі, вгризаючись підошвами в багно,
      І чутно барабанний стук води по підвіконню,
      Та відзвук бризок у моє вікно.

      Я у теплі сиджу, захищений стіною,
      В сухому місці, вдома, як завжди в цей час один.
      І марш дощу чіткий й плаксива безтурботність
      Під вітровій душі й думок сріблястий дим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Мені снилось життя в тому світі
      Мені снилось життя в тому світі
      Де повсюди лунає чийсь сміх.
      В нім я бачив омріяне літо,
      Та сховатись від себе не зміг.

      Там блукав я сновидою... Щастя,
      Не знайшов — воно десь між людей.
      Знаєш, страшно буває упасти
      Наяву біля чорних дверей.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Я не знаю як тебе забути
      Я не знаю як тебе забути,
      Ти завжди живеш у пам'яті моїй,
      Що зробить мені щоб більш не бачити й не чути,
      Ніжний голос і красивий погляд твій.

      Я уже тебе ніколи більше не побачу,
      Непотрібна більше пісня солов'я,
      Хай собі змайструють крила і мене пробачать,
      Непочуті ніжність і любов моя.

      Я не хочу більше мріяти даремно
      І надії марної плекать думки,
      Непотрібні, видно, почуття мої тобі буремні,
      Не відкрию їх нікому залюбки.

      Переплавлю я свої фантазії на вірші
      І хоча ніколи їх не прочитаєш ти,
      Сподівання вбиті й плани ті, які тебе не тішать
      Все ж досягнуть певної мети.

      Я вкладу в поезію красу тої любові
      У якій сповна могла купатись ти,
      І в сумнім зажуренім згорьованім віршовім слові
      Памятатиму, повір, тебе завжди.

      Може ти колись із іншим знайдеш щастя,
      На дорозі вперто не стоятиму тобі,
      Хай минуть тебе ті болі, труднощі й усі напасті,
      Що віднині я нестиму на собі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Цей день позаду
      Цей день позаду...
      Ніч втопила все,
      Своєю чорнотою вкрила землю.
      Забудь про всі тривоги і про те,
      Що ти посіяв, як під грунтом зерно.
      Забудь про сказані слова,
      Які тобі уже ніколи не вернути.
      Забудь й про те, що не сказав,
      Щоб завтра з інших вуст почути
      Свої думки, свої слова...
      Закрутить знов життя водоворотом.
      А зараз лише темна пелена
      І звуки ночі в часовім потоці.

      Лиш дочекайся, скоро новий день прийде
      І його світло буде як сигнал до бою.
      Сонні повіки буде важко відкривать
      А тіло змучене проситиме покою.

      Та все ж не думай зараз ти про це,
      Хай хід думок приглушить свої кроки.
      Поглянь на зорі, що застрягли в висоті,
      Немовби в мулі часу потонулі роки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Польова квітка
      Тендітна квітка зрізана під корінь,
      Промінчик незрівнянної краси... Ще лиш,
      Сьогодні вранці ти росла у полі,
      А зараз в вазі гордо на вікні стоїш.

      Та ваза золотом блищить на твоїй рані,
      І сонце світлом палить крізь віконне скло.
      Її кришталь тонкий і симетричні грані
      Зберуть його розкидане п’янке тепло.

      Надворі сад густий ховає прохолоду,
      Врізає в пам’ять незабутній силует.
      Твій стан стрункий і незвичайну вроду,
      Міг описати б з ніжністю закоханий поет.

      Та не позаздрю я твоїй, красуне, долі!
      Хоча й не колють тебе в боки будяки,
      Стоїш окрасою в просторім люднім холі
      Але прихильники твої жорстокі навпаки.

      Вони сповна натішаться тобою і доволі
      Їх нюх вдихне солодкий пряний аромат.
      Проте нікчемний і бридкий бур’ян у полі
      Повір, щасливіший за тебе у стократ.

      Нехай його листки згорять на сонці,
      Та все ж подує з лісу свіжий вітерець...
      Ну а тобі зваблива квітка на віконці,
      Прийде сумний безрадісний кінець.

      Коли твоє стебло похилиться додолу
      І скрутяться пожовклі пелюстки,
      Тоді тебе уже напівживу і кволу,
      Без жалю викинуть у смітник залюбки.

      Лиш де-не-де твоє зів’яле листя долі
      Лежатиме всіма забуте на столі.
      І вже не над тобою у безкрайнім полі
      Настирливо гудітимуть джмелі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Парасоля
      Ховаюся у вірш, немов у дощ під парасолю,
      У ці швидко написані рядки.
      Не хочу чути я тепер твою останню волю
      І як наждак шершавіють думки.

      Був час: чекав тебе, як той приблуда,
      Любив з всіх сил але сказати не посмів.
      Та тільки жалітись нікому я не буду,
      Життя можливе й без солодких снів.

      І хтозна чи іще коли щасливим стану,
      Туга петля здавила серце, ніби вороги.
      Лиш вірю в те, що піднімуся і повстану:
      З сльозами Богу догодити до снаги.

      17.05.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Кінець зими
      З останніх сил мороз рятує білу ковдру,
      Останній прихисток і бастіон зими.
      А що не зміг порятувати, те неначе вовну
      Розвіє сонце променевими вильми.

      І страшно глянути тепер на снігову розруху,
      Лаштують сани – свита зимова зібралась в путь.
      Щемлячий холод, люту стужу, непосиду-завірюху
      Вже не спинить нікому, навіть не вернуть.

      Усе сміліше дує з півдня свіжий вітер,
      Щедро вливаючи п’янкий весняний аромат.
      Пташки в веселощах своїх чекають літа,
      Струмки іскряться, наче золотий дукат.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Ще тільки вчора ти стояла тут
      Ще тільки вчора ти стояла тут,
      А зараз поруч лише пустота і тиша,
      І я не знаю, як мені тебе забуть,
      Не можу зрозуміти, як так вийшло.

      Ще тільки вчора думав я що все одно,
      Чи зникнеш ти, залишишся – яка різниця?
      А зараз крутяться думки, немов кіно
      І серце б’ється, ніби у сирій темниці.

      Ще тільки вчора був щасливим я,
      Хоч усвідомити цього не захотів нізащо.
      І от уже далеко ти і більше не моя,
      А я у розпачі й не знаю жити нащо.

      Ще тільки вчора ти була на відстані руки,
      Та я мовчав і не посмів тебе спинити,
      Додому їдь, казав, лишайсь там навіки!..
      Тепер я сам-один і ми з тобою квиті.

      17.01.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Росток
      Лиш сон важкий мене зупинить в цій війні,
      І я впаду поранений його стрілою.
      Крізь страх мій буду продиратися в пітьмі,
      Лишивши своє серце із тобою.

      О ночі темна незмірима глибина!
      Сховай від злих очей мої надії.
      Я в чорнім полі де посіяна озимина
      В родючу землю заховаю свої мрії.

      Нехай вони в вологім грунті проростуть,
      Зверху невидимі, надійно сховані під снігом.
      І хай весною ранньою снігів останній путь
      Напоїть їх розталої води нестримним бігом.

      Я знати й бачити не хочу ті настирні бур'яни,
      Які від їх малих сховати хочуть сонце.
      Тихенько сили наберуть в сирій землі вони,
      А я піду до світла у далекому віконці .

      І сильно вірю я в тоненький той росток,
      Надійно схований від всіх крім Бога.
      Минаю небезпеки і туди прямую крок
      Де золотою змійкою блищить дорога.

      2012-2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Я вже не той
      Я вже не той... Ти знай!..
      Не згадуй сон, в якому полюбив колись,
      Мої думки тепер, мов айсберг під водою,
      Нема нічого на поверхні сірій, подивись,
      Лиш мерзлота одна в очах перед тобою.

      Я вже не той... Повір!..
      Забудь, що розгадала ти давно хто я,
      Убережись від нової помилки ненароком,
      Мовчи надалі, що ми станемо одна сім'я,
      Ніхто не може буть моїм суддею і пророком.

      Я вже не той... Тікай!..
      Змирися, надто пізно рятувать мене,
      Хіба шукаєш непотрібного страждання?
      Краще радій, страшна біда тебе мине –
      Тверде, мов лід моє зневажене кохання.

      21.12.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Осінній ранок
      Холодний ранок розчинивши темну ніч в повітрі,
      Себе убравши у похмуро-сірі кольори,
      Як спраглий велетень ковтнув мільярди літрів
      Дощу останньої передзимової пори.

      Сувора осінь ледве напоївши того ґоліята,
      Сховала сонце до комори в небесах,
      А жовте листя, що з дерев зірвалось погуляти
      Мчить у вітрів шалених на носах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Якось знову тебе я зустріну
      Якось знову тебе я зустріну,
      Серце в такт зазвучить, як колись,
      В ту нежданну мовчазну хвилину
      Я промовлю до тебе: дивись!

      Подивися на небо блакитне,
      На дерева, що тягнуться ввись.
      Трави ті, що замріяно квітнуть
      В горизонті у хмари вплелись.

      Глянь лише, різнобарв'я із квітів
      Проростила чорнява земля,
      І пташки, що обсіли всі віти
      Спів веселий снують між гілля.

      Підніми лиш уверх свої очі,
      Там поодаль горить у вогні
      Та планета, що спалює ночі,
      Своїм світлом окреслює дні.

      А тоді коли місяць воскресне
      Й прохолода нічна упаде,
      Набубнявіла ковдра небесна
      Оксамитом із зір зацвіте.

      Їх звабливість висока й холодна
      Відіб'ється у тебе в очах,
      Таємничість потоне в безодні
      За миганням ховаючи страх.

      Не дивися на зорі намарно
      А подумай хоча б тільки раз,
      За усю ту красу їх захмарну
      Була краща мені ти в той час!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Чому боюся буть самим собою?
      Чому боюся буть самим собою?
      А іншим бути хто ж мене навчить?
      І дивлячися вдалечінь з журбою
      Когось запитую: як далі жить?

      Хіба намокли мої чоботи або дірявий човен?
      Чи опустив я голову або закрався страх?
      І чи берусь за все й не маю я нічого
      А плани всі мої приречені на крах?

      Невже по-іншому мої дивитись можуть очі?
      А голос мій, як в когось зазвучить оце?
      Собою вмію буть лише й собою бути хочу
      Так не кажіть, що я не здатен і на це!

      Від когось чую, що я дуже довго
      Шукаю у житті свій шлях.
      Але ж чому тоді так певно відчуваю
      Велику силу і можливості в думках?

      Чому до бою рветься неспокійний розум?
      Хіба ніколи це не видно в погляді моїм?
      Чому ж тоді так наполегливо будую
      Той дивний світ, що із дитинства називаю я своїм?

      Невже тому, що хтось на все це дивиться байдуже
      Я маю буть не тим і зрадити собі?
      І чи зберігши все що є в мені найкраще
      Мій Боже, я не зможу догодить тобі?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Фантазія
      Я не суддя тобі,
      Я лише твій поет,
      Якого ти пустила у свої світи,
      Навчила мір краси і доброти.
      Я не посмів тобі сказати: ні!
      І вже назад немає вороття,
      Нічого я не знаю до пуття,
      Я лиш поет, який заплутався в собі.

      Я лиш поет. А ти фантазія моя!
      Не знаю як ми познайомились з тобою.
      Де ти була коли я вийшов з небуття,
      Щоб слід залишить в ненаписанім сувої?
      Чому, скажи, обрала ти мене?
      Чи я обрав зустрівши ненароком?
      Щоб я любив тебе усе своє життя,
      Милуючись ходи твоєї кроком.

      Я твій поет. Мені наділа ти вінок зі снів,
      Під ноги кинула каскади слів,
      Щоб зміг я голосно усім сказати те що ти
      Тихо нашіптуєш з своєї висоти.

      — Скажи мені, прошу, фантазіє моя,
      Чому знайшов тебе в житті своєму я?
      — Тому, щоб міг ти бачити серед несправедливості і бід
      Навколишній величний неповторний світ!



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --