•  Дарунки

Вона дари вернула пам’ятні твої,
дбайливо обрані, довірені, знайомі...

•  Споріднені душі

Споріднені душі на спінених конях
стриміли крізь час і пустелі безсоння,

•  Без жару пристрасті

Без жару пристрасті, із тихим розумінням
я напишу тобі чи віддано промовчу,

•  Я дружбу вищою вважала за любов

Я дружбу вищою вважала за любов.
У серці відданість видзвонювала лунко,

•  Поставити на карту – і програти

Поставити на карту – і програти,
бо спомин давньолітній підморгнув,

•  Коли замислив він тебе

За гранню доброго і злого, де позавидимість гуде,
зросла раптова примха Бога, коли замислив він тебе,

•  Серце, забудь свої мрії

Серце, забудь свої мрії,
Спрагло за хмари не рвися,

•  ...Із залишків загиблої любові

Це — час відталих і щасливих сліз
(хто вигадав, що плачуть тільки в горі?),

•  В минулість кохання чужого упасти

В минулість кохання чужого упасти,
тужити за їхнім утраченим раєм,

•  Якби

Куди полинула любов,
   коли не стрілись більше руки,

•  Коли мине зачарування

Коли мине зачарування,
чи ти любитимеш мене?

•  Байдуже пишеш – відповідь приходить

Байдуже пишеш – відповідь приходить,
вкладаєш душу – слова не почуєш.

•  Хоч дивне

Хоч дивне, але кращого не буде
побічного немріяного щастя,

•  Він мав продовження — дитячий наш роман

Він мав продовження — дитячий наш роман.
Був страх засвідчити сумні тілесні зміни

•  Тиняюся, як пісня Сольвейг

Тиняюся, як пісня Сольвейг – загублено і мелодійно,
а ти, Пер Гюнте, все у мандрах, на списах зраджених сердець.

•  Підхопи мене, мить

Підхопи мене, мить, на похилій ілюзій,
На межі непривітного серцю прозріння,

•  Лиш той повірив би мені...

Ніколи не кружляти сном,
в якому б Він мене чекав?

•  Настане час...

Настане час — і зміни заберуть
цю містику стрімкого упізнання

•  Я покинула себе

Я покинула себе і у тобі заблукала,
А твоя мені країна вдвоє краща, ніж моя.

•  Я визнаю одразу --ти правий

Я визнаю одразу --ти правий
джерельною гіркою правотою.

•  Ользі, або чоловіки в стосунках полохливі

(під враженням від мемуарів та щоденників О. Кобилянської «Слова зворушеного серця», «Дніпро», 1982).

•  Палата розбитих сердець

Я дзвоню їй —вона не бере телефон,
передзвонює —голос ледь чути.

•  Ти мовчиш -- невже все безнадійно?

Ти мовчиш—невже все безнадійно?
День-у-день тріпочемось безкрило.

•  Як дерево огненне у вікні

Як дерево огненне у вікні,
так я збираю фібрами коріння

•  Не зникай

Як бідне серце стрепенулось, лиш тільки ти промовив слово,
як заяснів холодний вечір і підморгнули ліхтарі!

•  Ти знаєш, кохане...(розмова із серцем)

Ти знаєш, кохане, що цього не буде—
ми так вже про це говорили багато!

•  Усмішка

І знову, по захмарених роках,
коли із неминучим мирить досвід,

•  Коли рідшає пошта

Коли рідшає пошта, дзвінки і привіти,
і на двох не розділиш підслуханий жарт,

•  О, краще б я, вступаючи в життя

О, краще б я, вступаючи в життя,
вхопила дар взаємної любові—

•  Коли звертаюсь я на Ви

Коли звертаюсь я на «Ви»--до багатьох говорю, схожих
на Вас, хто в вимірах своїх мене б, блукаючи, зустрів.

•  Гойдатися в колисці натяків

Гойдатися в колисці натяків,
напівшукань, напіввідвертості,

•  О ніченько, солодка і жадана!

О ніченько, солодка і жадана!
Здається, все довершу, що не встигла,

•  Який є простір в німоті!

Який є простір в німоті, який протяжний білий шовк!
Вгорнусь у нього з головою і пропуcкатиму крізь пальці.