Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Володимир Ляшкевич

Рубрики / "Античності"


Огляди

  1. Post tot discrimina rerum
    Exordium
    Квіти в саду засихають
    не розпускаючись - липень
    надто жаркий. У блакиті
    тільки грайлива хмаринка.
    Змінює контури, лики,
    з півночі летом на південь,
    мліє в небесному світі,
    наче і там вона жінка.

    Пряно гуляють травою,
    схожою більше на хутро,
    брижі ефірні. Принадно,
    водною гладдю палає
    марево. Вкрившись корою,
    мозок гадає премудро –
    щедро вести чи ощадно
    тіло, що міри не знає.

    Зрештою, скільки випадків,
    скільки загублених рішень.
    Тіло противиться: - Годі!
    Хмелю і дійства, любаско!..
    Дивно, що прагну початків,
    а не щасливих закінчень.
    Непритаманні природі
    роздуми терплять фіаско.

    Post scriptum
    Сад відбуяв, посивíли
    гóри, пожухла долина,
    хмуриться море на обрії.
    Горнього отчого краю
    стежкою йде сивочола
    з глечиком повним людина,
    б'ється за стражею піній
    серце священного гаю.

    2006


    * Опісля такої купи мінливостей і випробовувань
    ** Вступне слово.
    *** Опісля усього написаного.




    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  2. Кесарія Маритима із роману «Йе-шýа»
    1
    Прекрасний час для проповіді. В місті
    гнітюча тиша. Вулична сторожа
    із ранку п’є вино, кидає кості.
    Намісника немає, все спокійно,
    якого дідька нидіти надворі?

    Прекрасний час для проповіді. Небо
    забите хмарами, вирує море,
    на вулицях похмурі громадяни,
    яким набридло нудьгувати вдома.
    Стікаються до головного храму,
    що увінчав єдиний пагорб в місті.

    Найкращий вигляд на округу звідси,
    і мури захищають від вітрів,
    і гавань унизу, як на долоні,
    а, головне, чутки спочатку тут
    з’являються, а потім вже деінде.

    І як інакше, раз і храм, і місто
    належні одному і тому ж богу,
    що змінює подекуди ім’я,
    але ніколи вінценосний титул.

    2
    На площі перед храмом постать в хутрі.
    Стоїть недвижно, час від часу стрімко
    здіймає вгору руку з криком: “Досить!”

    Юрба густішає. Настирні зайди
    шепочуть в кожне вухо: “Се пророк!”
    “Невдовзі!.. Станеться!.. Моліться!..”
                                                -“Досить!”

    У городян, які останнім часом
    частенько бачать вельми схожі дійства,
    на хмурих лицях злі усмішки.
                                                -“Досить!”
    Невже на світі може бути гірше!
    Куди вже далі, гірше не буває!
    Зима сувора видалась, весна
    немислимо запізнюється.
                                                -“Досить!”
    Штормить. Штормить. Штормить. Нічого більше.
    Ні кораблів нових, ні караванів,
    ні заробітку - тільки хтиві зайди!
    А Цезарю плати належне.
                                                -“Досить!”
    Єдина втіха бачити, що іншим
    подекуди буває гірше. З храму
    виходить жрець, грозить пророку.
                                                -“Досить!”
    Із себе витиснувши всіх бродяг,
    юрба, мов по команді, відступає.

    Прислужники, що вибігають з храму,
    лупцюють палицями волоцюг,
    збивають з ніг нестямного пророка.

    Юрба регоче і свистить услід
    побитим зайдам, що дрібочуть схилом,
    накульгуючи, стогнучи, здійнявши
    кумедно-урочисто на руках
    свого пророка тіло. Esse dignum
    spectaculum, ad guot respiciat
    intentus operi (sic) suo deus.*

    Вирують хмари. Гуркотить прибій.
    Прекрасний час для проповіді
    бурі.

    (* лат. - Ось достойне видовище,
    аби на нього оглянувся бог, споглядаючи своє творіння)


    3
    Кімната для приїжджих. Вид на місто,
    що Ірод збудував на стражі моря.

    Біля вікна важкий дубовий стіл,
    просяклий хмелем, дві широкі лави.

    Одягнутий у кольорові шати
    чорнобородий велет-фінікієць
    кладе на стіл, паруючі духмяно,
    великі чаші: - Сам перецідив,
    розбавив доброю водою в міру.
    З корицею і медом, не вино -
    нектар божественний, умножить сили…

    Мандрівники – статечний афінянин,
    геть сивий, та на вигляд ще міцний,
    і гарно складений, середніх літ,
    в недорогій накидці арамеєць, -
    кивають вдячно. Арамеєць мовить
    над чашею слова подяки небу.

    Поважний афінянин благодушні
    кидає погляди з-під сивих брів.
    Господар ж усміхається - в задумі,
    яку ціну узяти за ночівлю.

    Багатий може дати і денарій,
    а з бідного - хіба візьмеш сестерцій?
    Та ще й оповідає афінянин,
    що арамейця вже пограбували,
    що голого зустрів його в пустелі,
    мовляв, тому на нім така хламида.
    Грек в доброті своїй пропонував
    найкращий плащ, але дивак був проти –
    узяв накидку від слуги!.. Напевне
    за дивака заплатить афінянин.

    Єдине, варто вести перемови
    з ним наодинці, щоб не чув дивак,
    тоді вторгую не один денарій.

    Але який! Оце ввійшов б і голим
    у Кесарію. Голим! Бо повинен!
    Недавно, схоже, виповнилось літ
    аби віщати людям “вищу волю”.
    А розпочати вирішив із-звідси,
    де дві безодні охопили сушу!
    З одного боку вічна спрага Риму,
    а з іншого - намісників жадання.
    Йе-шуа зве себе. Воно і справді -
    таке вчиняти необхідна поміч,
    але усіх богів, одного мало!
    Та як би не було – вони прийшли
    аби отримав хтось монети срібні!

    Господар задоволений собою.
    Не кожен вміє точно рахувати.

    4
    Хвала Юпітеру, відкрилось небо!
    Вітри притихли, втамувались хвилі.

    На обрії помічені вітрила!
    До порту мчать ватаги хлопчаків,
    летить провулками відлуння руху.

    Служителі, що продають за храмом
    богами не спожиті кусні м’яса,
    тривожать люд розмовами про ціни
    і про важку хворобу у жерця,
    що палицею лупцював пророка.

    Люд гомонить, що зайди все ще в місті
    і що усе це дивний збіг обставин –
    присутність схимника, факт побиття,
    хвороба, наслана жерцю, погода,
    що врешті прояснилась, - диво, диво.

    Утім, розмови швидко ущухають -
    над містом лине переможна мідь,
    у порт заходить корабель торговий.

    Хвала Юпітеру, відкрилось море!

    5
    Невпинний галас чайок. Плюскіт хвиль.

    Слідів не залишаючи на гальці,
    ступає тінь. Спиняється поблизу
    захопленого морем арамейця.

    Той зачаровано глядить у далеч,
    наповнену ефіром осяйним.
    Пориви вітру тануть у хвилястім
    волоссі арамейця.
                                -“Йе-шу-á...”

    Волання чайок, шепотіння хвиль.
    І сонце - тепле, ще ласкаве, сонце.

    Тінь, набуваючи тілесність, м'яко
    обходить арамейця: “Йе-шу-á"

    І налітає вереск дітлахів.
    Біжать навипередки по дорозі -
    уздовж розкішних віл, повз акведуки,
    збігають вниз, до лінії прибою.
    Торкаються води - хто обережно,
    а хто і надто сміло. Гомонять.
    - “Ще не зігрілася!”, - “Кажу, за місяць
    пірнати будемо…”, - “О! глянь, поглянь -
    ожúло море, тут і там вітрила!”

    - “А чули? в Маритимі чудодій
    зцілив сліпого!”, - “Вигадки! ти бачив
    сліпого того?!”, - “Кажуть, звична справа,
    але не кожному є по кишені…”
    - “Давай спитаємо у чоловіка!”
    - “Зважай! Бо дасть тобі по голові!..”

    Ватага обступає арамейця.
    Тінь відступає за каміння.
                                            -“Йе-шу-á..."

    Кружляння чайок, плюскотіння хвиль.
    Яскраве сонце - тепле, ще не жарке.

    6
    Чудесний день!

    Проміння білить стіни
    будівель кам’яних, блищить на бронзі
    скульптур, привезених сюди з Еллади,
    кохається зі свіжістю садів,
    цвіте веселкою понад фонтаном
    на площі головній, і сліпить очі,
    до моря звернуті.

    Прекрасний день!
    Величні колонади. Небо. Спокій
    весняної пори, коли усе
    іще попереду – усе найкраще.

    Біля палацу Ірода, де нині
    намісника притулок, велелюдно.
    В палац прибули слуги і готують
    палати для господаря нового.

    Сирійського легата глашатай
    вигукує нові укази Риму,
    зачитує порядок привітання
    правителя під час проїзду містом.

    Народ хвилюється – новий намісник
    очікується вже за кілька днів.
    Подейкують, що грек, та родом з Понту.
    О, зрозуміло, в будь-якому разі
    якісь відмінності повинні бути
    між греками, що збудували місто
    і греком, присланим збирати гроші,
    але суттєвими - ніяк, ніяк! -
    бо грек усюди, як відомо, грек.

    Прекрасний день!
    Новини теж прекрасні!

    7
    В юрбі глузують над жартівником,
    який доводить, що не стало греків -
    той підіймає руку й додає,
    що фінікійців теж немає, словом,
    є тільки ті, що носять тогу, й інші.

    Довкола гам, здебільшого на грецькій,
    поважні громадяни гомонять
    поміж собою про діла насущні,
    про подорожі, про торгові справи,
    дають обітниці, зійшовшись в цінах,
    і тягнуться поволі, хто куди.

    Та мало хто відразу йде додому.

    Бідніші сунуть на центральну площу
    послухати ораторів і далі
    у пошуках розваг за мури міста:
    до іподрому, чи амфітеатру,
    ті, що багатші, завертають в лазні, -
    мудруючи, утім, про те саме:
    що новому наміснику до серця –
    гучні імпрези, чи зростання статку.
    Чийого саме статку - не говорять.

    Але ні там, ні тут не забувають
    казати слово щирої хвали
    Тиберію - за мудрість царювання.
    Казання вельми схожі на змагання,
    нехай без переможців, тільки участь,
    та навіть кислий вираз на обличчі
    хороша тема для палких доносів.

    Пташиний щебет, ніжно-плинне світло,
    і запахи, хвилюючі, весняні.
    Спасибі Цезарю тобі за день!
    Чудовий день! –
    очікувань
    прекрасних.

    8
    ............................
    ............................
    (Читати далі)

    " «Кесарія Маритима» повністю"

    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  3. Вістки Юліану
    *
    А зі спекою закінчилось і літо.
    Далеч обрію запінилась валами.
    Грають пристрасно боги, несамовито,
    хоч одна і та ж хода тієї ж драми.

    У саду своєму маю краще ложе -
    то й не дивно, що найкраще і у мене,
    а благати в долі більшого негоже,
    бо на завтра заверне життя шалене.

    *
    Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
    наче хвилі перемелені пісками,
    різні речі виявляючи, що скелі
    днів минулих не тривожило роками.

    Я руками заробляю, чи не вперше,
    і в саду моєму нині обмаль блуду,
    ніби тягне до жінок, але все більше
    випадає пити лиш джерельну воду.

    *
    Перекинути вина би зо дві бочки
    у струмок до ніг поступливих служанок,
    двох достатньо, - чи пригадуєш деньочки,
    Юліане, в Академі, і вакханок?

    Ні, поглянь, яким стаю, - поважно-іншим,
    у Піреї зупинив було гетеру,
    миловидну, а задовольнився меншим,
    аніж личило би те для адюльтеру.

    *
    Купу літ уже чиню богам забаву,
    та нівроку - добрий дім, дружина, діти,
    наче й клопоту, що виноград на славу, -
    що в Афін одна й печаль - старе допити.

    А старого назбиралося безліку.
    Тут, як завше, незагойні люблять рани.
    Тільки б'ють позамість відповіді в пику -
    бо у диспуті вже перші християни.

    *
    Лик зберіг, та з Академії пішов я.
    Міг податись, як усі, в Константинополь
    і примножити собою марнослів'я,
    та тримає ще, мабуть, в собі Акрополь.

    Ти сміятимешся, бо в Афінах греків
    залишилося як статуй, тільки й мови,
    що коли сюди прибудуть юрби скіфів,
    то від стін їх відганятимуть лиш сови.

    *
    Не наснилось? Вінценосного сестриця,
    що за тебе замовляла перша слово,
    вийде заміж незабаром?! - колісниця
    разом з нею понесе тебе святково

    із божественних садів назустріч грому,
    що його жадав ти так... О, милий друже!
    я бажаю тобі щастя у малому,
    а Юпітер у великому поможе!

    *
    Видавалось - готувала осінь бурі,
    видавалося - забагряніли битви.
    Сталось інше, Шаленіючий на троні
    захворів і ось помер, учув молитви.

    І тепер ти Імператор! І я, видно,
    ще за звичкою пишу тобі всіляке,
    і від радості хвилююся помітно,
    не подумай, що це ставлення двояке.

    *
    Вчора був із сином в місті - подивитись
    голидьбу, яка кипіла від образи:
    "раз дозволили старим богам молитись,
    Судний день,” - кричать, - “одмінить ці укази." *

    Виглядають кожен день свого месію,
    не працюють, зубожіли до нестями,
    ще й погрожують... Вже ні про що не мрію,
    тільки доля б не віщала їх устами.

    *
    Все воюєш? І, хвала зіркам, успішно.
    А без воєн як ти житимеш, гадаю
    нудьгуватимеш, бо правити невтішно
    цим юрмовищем, розбуреним до краю.

    Може час уже, подібно Одіссею,
    світ за очі перекласти, Юліане?
    Доки мойри нас не потягли стезею
    в далину за Єлисейськими полями.

    *
    Надто сіро. Відлетіло звідси небо.
    Сива осінь очманіло кружить нами,
    певно так із нею і майнемо
    за останніми птахами і богами.

    А куди за ними? Як дорога божа,
    неминуче до того ж вертає храму,
    що і нині, тільки вже не огорожа,
    але чернь зупинить викінчити драму.

    *
    Як раптово
    Ти помер. Невже від рани?
    Я пожертви склав і відчитав молитви.
    І продав усе. Віддав ключі від брами
    іудею, переможцю торгу-битви.

    Під вітрилами тепер помовки з вітром
    ведемо про небеса сумні над нами,
    що не має ладу й там, де яро світлом,
    не лише у тьмі, умноженій димами.


    * *

    Уночі була протяжна, тепла злива.
    Залітали із вікна духмяні хвилі.
    І, здавалося, чиясь рука дбайлива
    повертала з небуття видіння милі.

    На світанку у саду, понад імлою,
    я плодів незнаних угледів принади,
    і почув, що хтось питається за мною -
    і з цим голосом замовкнули цикади.


    2004


    * - Укази імператора Юліана (355 - 361), щодо віротерпимості.



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

  1. * * *
    Кажи про задоволення, що роки
    прибавили і мудрості, і такту,
    кажи собі - на благо все, дороги
    до твого дому обирають друзі,
    і з твого серця живиться оазис,
    плоди смачні, цілющі води, стіни
    надійні і високі, слуги вірні.
    Кажи про радості, далекі плани,
    про урожай вина і святкування,
    про подорожі, клятвені офіри.
    Кажи собі, що норовливі очі
    коханої, помандрувавши світом,
    до тебе знову прикипіли, що
    твоє життя, громаджене щоденно
    доволі суєтно, уже невдовзі,
    повільніше ітиме, веселіше,
    що діти часто згадують тебе,
    а кредитори – ні, і цезар – ні,
    що повен почуттів, бажань і спраги...

    Кажи без роздумів і сумніву, кажи
    упевнено, та не мовчи у мить,
    коли утихне шурхоту невпинність,
    пісок осяде і рука небесна
    торкнеться дна твоєї змовклої клепсидри.


    2005



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6