Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Редакція Майстерень (1963)

Аналітика ⁄ Переглянути все

  • Правила життя від Лао-цзи
  • М. Кіяновська, «Бабин Яр», класика продажу душі
  • Лао Цзи. Будьте непримітними )
  • Найдревніше потрактування назви УКРАЇНА
  • Пиріжки і порошки
  • Зважаємо у нашому критичному коментуванні і на ефект Даннінга-Крюґера
  • Злофікація української мови, літератури, філософії, науки
  • Про астральні сутності, що керують чи намагаються керувати нами
  • С. Караванський, Секрети української мови
  • Чи можна говорити про реальну енергетику поезії?
  • Лайка Українською, або – «тиць моя радість»…
  • Повноцінний напад кремлінів на Україну неминучий - до жовтня, до дощів...
  • Події в Україні і актуальні плани світової Закуліси...
  • Тарас Возняк. Провокації ВО «Свобода» і український демократичний рух
  • Культурологічний парадокс? Культ. нотатки 1.
  • «Естонська партія» (увертюра кремля з путінської оперети «Крим»)
  • Де і коли насправді народився Ісус?
  • В. Лановий. "Скромна" чарівність олігархії
  • Олександр Палій, - Щодо актуальних питань сьогодення, інтернет обговорення.
  • Ігор Качуровський. Нарис компаративної метрики
  • Чи не повинна й Польша вибачитися?
  • Українська пісня - саме те, що треба!
  • Ю.Винничук. Лобизднув поет бутончик
  • Поетична еротика на сторінках ПМ, анонсування її в соціальних мережах
  • Цикл від С.Пантюка - Вчимося писати вірші...
    «Квартирник Сергія Пантюка у Львові»

  • Цей брудний суд не над Юлею - а над всіма українськими жінками...
  • Невже Андрухович, Ірванець, Жадан, Скрипка... та іже з ними вкрадені в України гроші відбілюватимуть
  • Наша давньослов'янська міфологія
  • Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
  • М.Хазин. Постмодерн – реальность или фантазия?

  • Сторінки: 1   2   

    Критика
    1. Правила життя від Лао-цзи
      Лао-цзи - найбільший чинайський (? чи китайський?) майстер, який жив багато століть тому. Він створив вчення чотирьох чеснот, або правила життя. Якщо застосовувати їх на практиці, тоді ви зможете провести життя в істинному світі і зрозумієте свою мету або ж своє призначення.
      Лао-цзи вважав, що скерування нашого життя до цих якостей дозволяє досягнути істинної мудрості всесвіту і приєднатися до джерел енергії, які, в тому числі, дарують і ясність бачення, умиротворюючи помисли.

      Старий майстер.

      У дослівному перекладі ім'я Лао-цзи означає «Старий майстер». Багато хто вважає, що він досяг вищого з можливих станів усвідомленості, що зробило його майже божественною істотою. Ви можете знайти вчення про чотири кардинальні принципи життя в «Дао Де цзін» - тексті, де описуються даоські вчення. Цей текст (також відомий як «Шлях», або «Тао») містить універсальну давню мудрість, оформлену в досить загадково-глибокому форматі, який запрошує шукачів знайти духовність через свою власну інтерпретацію книги, а значить, і все, що вас цікавить, ви повинні зрозуміти самі.
      Якщо ви почали шукати відповіді на життєві питання і хочете осягнути свій духовний шлях, то можете звернутися до вчення Лао-цзи, можливо це допоможе вам пройти через хаос до істинного світла, котрим наповниться ваше життя.

      * Духовні правила майстра.

      Ось духовні правила Лао-цзи, які ви можете використовувати в житті:
      «Для того щоб зрозуміти сталість і стійкість у вашому житті, потрібно усвідомити глибоку природу Всесвіту. Це досягнення не залежить від якогось там проминущого внутрішнього або зовнішнього стану. Це прояв власної незмінної духовної природи. Єдиний спосіб досягти його - підтримувати цілісність доброчинства сталості, врівноваженості і простоти в повсякденному житті».

      1. Пошанування усього живого

      Перше кардинальне правило каже, що ми повинні поважати всі форми життя, і не прагнути домінувати або контролювати їх. Та, передусім, повинні ми любити і поважати себе, і тоді ота любов буде витікати назовні по відношенню до всіх істот. У цьому світі ми залежимо від інших форм життя для елементарного виживання, і це означає, що ми повинні ставитися до них з повагою, добротою і вдячністю.
      Лао-цзи вважав, що всі ми можемо жити в мирі та злагоді, якщо, найперше, згадуватимемо це духовне правило.

      2. Природна щирість

      Ця чеснота проявляється як чесність, простота і справжність. Це, в основному, означає, що ви повинні залишитися вірним тому, ким є насправді, і не дозволяти зовнішнім силам похитнути вас. Усвідомте свою справжню природу і не дозволяйте (в сенсі - не погоджуйтесь) іншим вказувати, ким вам бути. Після того як ми знайдемо реалістичність і щирість, зможемо зрозуміти, що нам потрібно, аби залишатися щасливими, перебувати у мирі із собою.
      Живіть відповідно до власної істини, і у вашому бутті все тоді стане на свої місця. Крім того, ви будете надихати інших на цьому шляху, щоб і їм теж вдалося увиразнити свою справжню сутність.
      Дозвольте вашим думкам і діям перебувати в гармонії - і ви пізнаєте сенс щирості.

      3. Лагідність

      Світ, в якому ми живемо сьогодні, в значній мірі потребує цієї чесноти. Лагідність означає, що ви повинні бути добрішими до всього в своєму житті, і не піддаватися диктату егоїстичних бажань. Коли ми практикуємо лагідність і смиренність, то відмовляємося від необхідності бути правими, бо бути добрим важливіше, ніж бути правильним.
      Коли ми чутливі до потреб інших і відмовляємося від бажання контролювати їх або домінувати над ними, то можемо жити в гармонії один з одним. Багато хто помилково сприймає ніжність і доброту за слабкість, але це відбувається тільки тому, що ми живемо в середовищі, повному роздутих "его". Практикуючи лагідність, ви будете спонукати себе до того, що дійсно має значення.
      Лагідність, як правило, означає, що ми м'яко відмовляємося від навіяних нашим "его" бажань домінувати або контролювати інших. І саме це дозволяє нам рухатися в одному ритмі із Всесвітом.
      Ви контактуєте з Ним так само, як плавець, який пливе на хвилях, але не намагається здолати їх. Лагідність означає прийняття життя і навколишніх такими, якими вони є, а також відмову від ідеї переробити усіх на свій лад.
      Коли ви почнете так жити, агресія зникне, і ви зможете насолоджуватися миром у своєму світі.

      4. Підтримка

      Ця чеснота має на увазі, що ми повинні підтримувати всі форми життя, в тому числі і себе. Коли ми в першу чергу почнемо дбати про себе, то зможемо в більшій мірі, та й з легшими зусиллями, допомогти іншим, з ким зустрічаємося на життєвому шляху.
      Ця важлива чеснота означає, що ви повинні любити все навкруг і служити всім, незалежно від того, що зможете отримати навзаєм. Кожен повинен перейти від політики одного лише отримування до філософії дарування-давання, не задаючись запитанням, що він буде мати натомість. Ця чеснота природна для нас, але оточення, в якому ми народилися і перебуваємо найчастіше диктує нам зосередитися суто на собі і лише так стати щасливішими. Багато хто не певен, що можна це змінити, що дещо відсунувши власне "Я" в бік, можна служити й іншим. Та прагнучи зробити життя інших трохи легшим, ми здатні знайти справжню мету і радість буття.
      Найбільше щастя приходить від обдарування і служіння, тому позбудьтеся від звички зосереджуватися виключно на собі. Коли ви зробите перехід у вашому житті до підтримки інших, не чекаючи нічого навзамін, то будете менше думати про те, чого ви хочете ще, знайшовши додаткову розраду і радість в актах давання і служіння.

      Впустіть ці чотири чесноти в своє життя - і ви побачите, як в ньому з'явиться витонченість і легкість.
      Кожне з цих правил допоможе позбутися і руйнівних думок про поразку, які саботують ваш внутрішній світ і щастя.
      Чотири головні чесноти є дорожньою картою до простої істини Всесвіту.
      Ми повинні навчитися шанувати усе живе на землі, жити з природною щирістю, застосовувати на практиці лагідність, і допомагати іншим, аби поліпшити поле, на якому самі зростаємо - своє енергетичне поле.

      ©


      Коментарі (12)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    2. М. Кіяновська, «Бабин Яр», класика продажу душі
      Український народ чи не єдиний, хто за всі віки у найважчі часи так масово і самовіддано протягнув руку допомоги юдеям. Сотні і сотні тисяч їх було врятовано, вивезено в перші ж тижні і місяці з України на схід, не зважаючи на надважкі умови, нещадну війну між собою двох нелюдських режимів. Людяність - це найперше, чим характерна була народна підтримка, дія порятунку і тоді, й пізніше. І на тлі такого подвигу України цілковита моральна бридота - це наживати собі сумнівної слави на Бабиному Яру в контексті Голокосту, що явно просувається в противагу народному подвигу. Пробирається, як чума через своїх носіїв. І це поширення потрібно припиняти правдою, та чи саме до неї апелює М. Кіяновська, котра ставить виразний акцент саме на масовому знищенні (між тим, досі об'єктивно не підтвердженому) юдеїв в Бабиному Яру, а не на взагалі закатованому, розстріляному там різними владами в різні часи люду, як те можна було би очікувати від автора об'єктивного? От же який дивний, вибірково цілеспрямовано уявний гуманізм!
      Та драматизм ситуації не тільки в тому, що М.Кіяновська категорично перекручено використовує проблематику Бабиного Яру, але вона цим, хоча і далеко не перша, кидає черговий виклик в моральності українському письменництву, не скурвленим грошима специфічних "грантів" колам істориків і дослідників - мовляв, ви теж продасте свої душі, бо все продається і купується, головне бути в "тренді". От М. Кіяновська вже там, а "ви"?
      Можливо, на схожу тему хтось із античних авторів написав би гучну комедію, але чи можна хоч якось насміхатися нині над правдою в тій країні, де все буквально просякло людською кров'ю? (

      https://ukr.lb.ua/culture/2019/09/19/437443_vse_pochinaietsya_z_movi_nasillya.html

      "«Все починається з мови насилля»: Маріанна Кіяновська про Бабин Яр"
      Прокоментувати
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    3. Лао Цзи. Будьте непримітними )
      Будьте останніми. Ідіть світом отак, немовби і немає вас. Не будьте компетентні, не намагайтеся довести свою значимість - це не потрібно. Залишайтеся непримітними і насолоджуйтеся.
      Ви оцінюєте людей по їхній корисності. Я не кажу, що ви не повинні робити нічого корисного. Робіть потрібні речі, але пам'ятайте, що справжній і найвидатніший досвід життя і екстаз приходять від творення (для реальності) малопотрібного. Він (досвід) приходить через поезію, живопис, любов, медитацію. Найбільша радість наповнить вас, тільки якщо ви здатні зробити оте, що не можна звести до товару. Нагорода - духовна, внутрішня - вона проявляється енергією. Отже, якщо ви відчуваєте даремність (малокорисність, непотрібність) - не хвилюйтеся. Ви можете стати величезним деревом з великою кроною. І люди, які вступили в корисну активність ... - о їм так іноді потрібно відпочити в тіні.

      Лао-Цзи


      Коментарі (7)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    4. Найдревніше потрактування назви УКРАЇНА
      "УК_РА_Ї_НА" за символьною своєю частиною безпосередньо тягнеться аж до "РА" - що найдавніше із відомих символьних походжень.

      "УК_РА_Ї_НА" - символьно це значить "Будову (або ж " ВІД") _ РА _ І _ Отримай (На)" - тобто, найвищий дарунок від Ра.
      Звідти ж і "РА_Діємо", "Ра_й_Дуга" (завіт людству), "То_РА" - найперший звід Законів, якого звав дотримуватися й Ісус, і саме цей звід Законів був порівняно недавно начисто перекручений і переписаний дітьми диявола - і має вигляд нині начисто перекроєної, й фальсифікованої т.з. "біблії", з одною лише старою назвою з доюдейського минулого "То_Ра".

      "Ук" в значенні "Від": "Ук_Аз", "Ук_Лад", "Ук_Ра_с_Ти", тощо...


      Коментарі (4)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    5. Пиріжки і порошки

      Нова класика

      Явище, звичайно, відоме. Але, скажімо, "пиріжковим" це віршарство названо досить недавно. Українською мовою, схоже, звучить не часто, в основному - російською.
      Тож прохання "пиріжки" і "порошки" писати, в основному, українською, хіба що хтось зможе запропонувати іншими мовами щось справді шедеврально-зразкове, до рівня якого нам усім потрібно підтягнутися. )

      Формально йдеться про чотиристопний ямб, написаний суто прописними, і БЕЗ РИМ, без розділових знаків і дефісів.
      Кількість складів у рядках 9-8-9-8.

      За своєю філософією тяжіє (десь далеко на обріях) скоріше до образності хокку, але сяйливо акцентовано слов'янським абсурдом чи вищим сенсом того ж буття. Читатися має легко, і без занудства.

      "Порошки" ж відрізняються від традиційних «пиріжків» тим, що парні рядки в них римуються, при цьому останній рядок виділяється своєю довжиною: він складається всього з двох (інколи до 4-х максимум!) складів. Кінцівка «порошків» — це їхня основна "фішка", що допомагає створити дотепну мініатюру з несподіваною розв'язкою.

      ***
      Здіймав poetto патос "вІрші"
      і не терпів м'яке "віршІ"
      ну хоч якийсь замінник сексу
      душі

      ***
      пікантна дездемонна в пачках
      отелло скубає плюмаж
      в очах марксизм і купа свінгу
      вінта-а-ж

      (Г.М.)

      ***
      я вам послав імейл учора
      ви мовчите мабуть облом
      у нас весна а шо у вас там...
      прийом...

      ***
      схід веселкового реґґі
      зарості маріхуани
      тигр доїдає негра
      травень
      (Сонце Місяць )

      ***
      а дві квитанції за світло
      за жовтень і за листопад
      як папірці пожмакав звикло -
      відпад

      ***
      нема про що писати вірші
      думки як петлі ліссажу
      капусти кислої поївши
      лежу
      (Сидорів Юрій)

      ***
      А їй ще пічку би й колонку
      і твердопаливний котел
      бо скільки там гігакалорій
      з Отелл

      ***
      в підвалі гамору багато
      сусід поставив на "Бєду"
      й мене гукає на регату
      іду

      ***
      могучий голос батареї
      щоночі чує весь стояк
      коли сусід об неї здуру
      фігак
      (Устимко Яна)

      Прикладом ж бо "пиріжків" українською наразі можна, думаю, вважати експромти від нашої авторки Ольги Бражник.

      * * *
      я вас любив чого ще треба
      казав Тетяні Ярослав
      і трохи знітився почувши
      я не Тетяна я Сергій

      * * *
      якби були в Івана гроші
      а у Олега не було
      тоді б Івана всі любили
      а так не любить і Олег

      * * *
      Оксана хоче сині туфлі
      а Володимир хоче джип
      і ще колись хотів Оксану
      а сині туфлі в нього є

      * * *
      якась фігня подумав Ігор
      у холодильнику живе
      весь час продукти пропадають
      дружина каже сам фігня


      ..........................


      Коментарі (441)
      Народний рейтинг 0 | Рейтинг "Майстерень" 0 | Самооцінка -

    6. Зважаємо у нашому критичному коментуванні і на ефект Даннінга-Крюґера
      Ефект Даннінга-Крюґера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності

      Індивіди, від природи позбавлені почуття гумору, полюбляють розповідати анекдоти. Водії, ледь здатні триматись у своїй смузі, обожнюють вчити інших керувати автомобілем. Менеджери без фундаментальних уявлень про сферу, в якій працюють, дозволяють собі викликати на килим фахівців і картати за помилки та нерозуміння суті роботи. Чому ж вони при цьому не помічають власної кричущої некомпетентності?

      Це пов’язано з ефектом Даннінга-Крюґера, який полягає в тому, що люди із невисоким рівнем інтелекту, недостатньою кваліфікаційною підготовкою та вузьким кругозором не мають здібностей для того, щоб зрозуміти: рішення, які вони приймають, — помилкові, а талантів, якими вони себе наділяють, у них немає.

      Ось чому вони вважають, що мають рацію у всіх своїх діях і краще за інших розуміють ситуацію.

      Згодом таке світовідчуття набуває в обмеженої людини рис психологічного захисту. Вона приймає рішення відстоювати свою позицію, бо відчуває: як тільки я допущу думку, що дію неправильно, мене відразу потіснять із насидженого місця більш талановиті індивіди.

      Натомість у талановитих людей спостерігається зворотний ефект: вони добре розуміють, наскільки складними є закони реальності та наскільки широким є поле знань, які у перспективі можна опанувати. І це приводить їх до заниження власних здібностей та недооцінки своєї ролі в суспільстві. «Я знаю, що нічого не знаю», — казав мудрець Сократ, який вів більш аніж скромне життя і постійно терпів нападки дурнів, упевнених у своїй правоті. Чи здатен хтось із обмежених людей зізнатися собі в необізнаності? Схоже, що ні.

      Такий ефект був теоретично передбаченим, а потім експериментально підтвердженим (у 1999-му році) працівниками кафедри психології Корнелльського університету (США) Девідом Даннінгом (David Dunning) і Джастіном Крюґером (Justin Kruger).

      Теоретичною основою для їхньої гіпотези були спостереження великих учених і мислителів.

      «Невігластво частіше народжує впевненість, аніж знання» – Чарльз Дарвін.

      «Одна з неприємних властивостей нашого часу полягає в тому, що ті, хто відчуває впевненість, — дурні, а ті, хто володіє хоч якимись уявою та розумінням, сповнені сумнівів і нерішучості» – Бертран Рассел.

      Практичним джерелом натхнення, хоч як це дивно, став злочин, причому з елементом курйозу. Авторів зацікавив випадок зі злодієм Макартуром Вілером, який, перш ніж відправитись пограбувати два банки, намазав собі обличчя лимонним соком, бо подумав, що цей сік протидіє відображенню в камерах відеоспостереження.

      Психологи захопилися глибиною некомпетентності людини, яка навіть не намагалася перевірити правильність свого уявлення, хоча помилка загрожувала їй в’язницею.

      Зібравши в одному залі людей із різних сфер діяльності та з абсолютно різними рівнями знань, автори експерименту попросили їх спочатку заповнити анкету, вказавши рівень своєї компетентності у сфері, в якій вони працюють, а потім відповісти на запитання, які допомагають визначити дійсний рівень професіоналізму.

      За результатами тестів було складено графік, на якому демонструвалося відношення реальних знань людей до їхньої впевненості в тому, що вони добре розуміються на своїй сфері діяльності.

      Графік мав вигляд недосконалої параболи. У лівій частині, де були представлені відповіді найменш компетентних учасників, вона досягала апогею — стовідсоткових значень їхньої упевненості у власних знаннях. Потім лінія стрімко падала: згідно з відповідями переважної більшості людей, які непогано розбиралися у своїй справі, їхні оцінки власних умінь і досвіду були дуже низькими.

      Ближче до кінця крива знову піднімалася: на цьому її відрізку були представлені відповіді справжніх експертів у своїй справі, які не могли не відчувати, що розуміються на ній дуже добре. При цьому впевненість експертів становила на шкалі близько двох третин від переконаності повних профанів у високому рівні своїх умінь і знань.

      Як установили Даннінг і Крюґер, профани не тільки переоцінюють свою компетентність, але й демонструють нездатність адекватно оцінити фахівців із високим рівнем кваліфікації в такій самій сфері діяльності.

      До того ж профани щиро не вірять, що неправильно відповідають на питання, які стосуються їхньої професійної діяльності, — більшість із них залишилася при своїй думці навіть після того, як їм вказали на помилки та логічно обґрунтували їхню неправоту.

      Ефект Даннінга-Крюґера неодноразово підтверджувався іншими дослідниками. Зокрема, його було перевірено опитуваннями студентів відділення акушерства та гінекології Університету Флориди, а також великої кількості терапевтів-практиків.

      Те, що для перевірки висновків, зроблених психологами, взялися насамперед за лікарів, насторожує. Але є надія, що сліпці, які виявляються нездатними побачити безодню свого невігластва та сяючі вершини знань, досягнуті іншими людьми, можуть прозріти.

      Даннінг і Крюґер запропонували профанам навчальний курс, яким було передбачено не тільки опанування знань, необхідних для їхньої професії, але й формування уявлень про методи, за допомогою яких можна вийти на реальні показники компетентності та визначити рівень професіоналізму — як чужого, так і власного. У результаті профани усвідомлювали рівень своєї колишньої некомпетентності — зокрема й ті, компетентність яких після навчання не підвищувалась.

      Оксана Колосовська
      для "Народного Оглядача"

      "Народний Оглядач"
      Коментарі (30)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    7. Злофікація української мови, літератури, філософії, науки
      Знову ж таки - про витоки злого...

      А ще, окрім доброго і якісного, чимало чого приносять в український світ і перекладачі. (
      Ось як ми переклали точний за своїм прикладним значенням вислів-епітафію нашого геніального релігійного мислителя Г.С. Сковороди:

      "Миръ ловилъ меня, но не поймалъ"
      всі ж користуються тепер потрактуванням
      "СВІТ ловив мене, та не впіймав"!

      І питання ж не в тому, як хтось розуміє слово "миръ", а в тому, що в такому перекладі злофікованим виявилося камертональне слово "світ"!
      А це корінний витік сенсів до всього "світлого", до "світанку", "світочі", тощо...
      І як тепер знегіднено всіма "письменними" і неписьменними слово "світ"? І з якої-такої причини?

      Так, звісно, проблема в штучному стриманні розвитку нашої мови і інтелекту, але з цим пора вже щось робити.

      Тож таки "усім миром ловили, та не піймали" чи як?


      Коментарі (19)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    8. Про астральні сутності, що керують чи намагаються керувати нами
      Наука про тонкі сутності, що керують нами

      Широкій громадськості давно відомий метод подружжя Кірліан, що вперше дозволив отримати знімки полів, що оточують біологічні об'єкти. Дослідники, що займаються вивченням паранормальних явищ, асоціюють ці поля з аурою об'єктів.

      У різних виданнях, починаючи від науково-популярних, до серйозних наукових праць, можна знайти безліч знімків цих полів, отриманих вдосконаленим методом Кірліан, що дозволяє спостерігати ці поля в динаміці. Існує досить велика кількість серйозних робіт, які підтверджують корелятивний зв'язок динаміки цих полів з психофізіологічним станом людини.

      Науковий колектив Університету Кейптауна, Південна Африка, в складі відомих вчених з багаторічним досвідом досліджень паранормальних явищ, в тому числі і методами фіксації аури, очолюваний доктором філософії Нгунгу Тобаго, відомим в науковому світі своїми дослідженнями, котрий зробив переворот в усвідомленні значущості цих полів в житті людини.

      Розроблені вченими методи досліджень і винайдений ними апарат (Патент США, № US 5,253,984 B1), дозволили не тільки реєструвати динаміку аури біологічних об'єктів, а й на підставі проведених експериментів зробити відкриття, яке навряд чи залишиться непоміченим широкою світовою громадськістю.

      Наука про тонкі сутності, що керують людьми

      Дослідження ще тривають, але вже більшість з них засекречені в зв'язку з тим, що дозволяють зробити сенсаційні висновки щодо оцінки поведінкових особливостей кожного.

      Однак деякі результати досліджень цієї групи вчених стали надбанням гласності у зв'язку з тим, що їх неможливо було приховати.

      Справа в тому, що в випробуванні методів і приладу, розроблених вченими, на перших етапах досліджень були задіяні великі групи учасників, від яких неможливо було приховати інформацію про результати експериментів.

      Отримані результати свідчать про те, що має місце безпосередній зв'язок так званих астральних сутностей з людською особою.

      Нам всім добре відомі спроби різних дослідників паранормальних явищ зафіксувати на фотоплівці так звані астральні сутності - привидів, полтергейст та інше. Деякі з цих спроб увінчалися успіхом. Дивіться, наведені вище, фотографії. Однак маститі вчені як і раніше ставлять під сумнів реальність цих знімків. Група вчених з Університету Кейптауна своїми дослідженнями розвіяла всі сумніви на цей рахунок, довівши реальність отримання таких знімків, що і вилилося в їх винахід, зазначений патентом США.

      Застосувавши вдосконалений метод подружжя Кірліан, їм вдалося домогтися не тільки чіткої фіксації цих астральних об'єктів, а й вивчити їх динамічні характеристики в тому числі, динаміку спектру випромінювання і динаміку складових їх полів.

      Почавши свої дослідження кілька років тому і, отримавши обнадійливі результати, вони вирішили вдосконалити методи своїх досліджень, що і призвело до феноменальних відкриттів. Були отримані дані, що підтверджують безпосередню взаємодію астральних сутностей з аурою людської особи!

      Більш детальні дослідження динаміки цих об'єктів і їх взаємодій дозволили виявити певні закономірності їх поведінки і їх зв'язку з тими чи тими особами.

      Так, наприклад, були отримані фотографії, що дозволяють побачити "проникнення" астральних сутностей в ауру особи.

      Подальші дослідження показали, що поля, що визначають астрал, мають змінну інтенсивність. Спочатку, дослідники віднесли це до статистичних флуктуацій. Однак детальні дослідження показали, що ці флуктуації корелюють з гармонічними складовими модульованого сигналу. Аналіз цих флуктуацій за допомогою потужного комп'ютера за спеціально розробленим алгоритмом, дав абсолютно несподівані результати. Виявилося, що ці флуктуації корелюють з біо-електромагнітною активністю мозку людини, з якою ці сутності взаємодіють.

      Пояснюючи ці кореляції, вчені стверджують, що їм вдалося зафіксувати етапи "проникнення" астралу в ауру об'єкта. З результатів їхніх досліджень випливає, що на перших етапах "проникнення" астрал синхронізує свої внутрішні ритми з ритмами "жертви" і, таким чином, отримує доступ до аури "жертви". Після проникнення в "жертву", відбувається перебудова внутрішніх ритмів "жертви" під впливом астралу.

      Комплексні дослідження, із залученням фахівців психологів і психоаналітиків, показали, чітку кореляцію між цими флуктуаціями і психофізіологічними реакціями осіб, що брали участь в експериментах. Більш того, були отримані такі результати цього впливу, що роботи цієї групи вчених тут же були засекречені.

      Однак деяка інформація, отримана на ранніх етапах досліджень, дозволяє зробити певні висновки:

      Виявляється, астральні сутності можна розділити на два яскраво виражені типи. Вчені умовно позначили їх як "чорні" і "чисті".

      Самі ці назви вже говорять багато про що, характеризуючи ці об'єкти. Вони відрізняються між собою як інтенсивністю світіння, спектральним складом світіння, так і його динамічними характеристиками. Вплив цих сутностей на піддослідних виявився також різним.

      "Чорні" сутності, наприклад, виявляють постійну активність в "спробах проникнення" в ауру людини.

      "Чисті" ж сутності, як правило, такої активності не проявляють.

      Отримані кореляції між активністю "чорних" сутностей і психофізіологічним станом людей також показує їх відмінну від "чистих" сутностей ступінь впливу на кожного з досліджуваних. Як правило, такий вплив викликає нічим необґрунтовану агресію особи - не адекватну ситуації.

      На підставі проведених експериментів стало абсолютно очевидним, що багато хто перебуває під постійним безпосереднім впливом цих сутностей!

      Деяка інформація, отримана в ході експериментів, свідчила також про те, що спостерігається чітка залежність між стійким психофізіологічним станом особи і "чистотою" його аури, а також схильності її підігрувати "проникненням". Стійкість психофізіологічного стану визначалася по ряду медичних і психологічних тестів, по реакціях випробовуваних на певні спеціально створені ситуації.

      Для підтвердження або спростування цих висновків, були проведені статистичні дослідження на великих групах учасників.

      У цих дослідженнях брали участь різні категорії - від ув'язнених, які сидять в тюрмах, до груп політиків і бізнесменів,що збиралися на обговорення тих чи тих питань.

      Оскільки з метою забезпечення чистоти експериментів було потрібно невідання досліджуваними того, що проводяться експерименти, група дослідників була закамуфльована під групу кореспондентів, що беруть інтерв'ю у учасників експерименту. Цього вимагала і деяка громіздкість апаратури, яка використовувалася, і яку успішно закамуфлювати під апаратуру знімальної групи. Питання, які задавалися досліджуваним групам, були спеціальним чином підготовлені колективом психологів для отримання адекватних поведінкових реакцій.

      Зокрема, такі дослідження були проведені на саміті, що проходив у 2002 році в Йоганнесбурзі, з питань сталого розвитку.

      За результатами досліджень був зроблений висновок:

      Практично всі політики і бізнесмени, які зібралися на саміті в Йоганнесбурзі - "інфіковані"!

      Результати цих досліджень вразили вчених! Виявилося, що найбільша кількість "чорних" сутностей з частковим або повним проникненням в ауру, було зафіксовано в групах політиків і бізнесменів!
      Кількість "інфікованих" "чорними" сутностями серед політиків і бізнесменів виявилося у багато разів перевершує кількість таких же "інфікованих" серед ув'язнених!

      Можливо, інформація про майбутні дослідженнях просочилася і стала відома деяким високопоставленим особам, і тому вони, пославшись на політичні причини, зважили за краще не показуватися на цьому саміті...

      Крім того, були проведені дослідження на предмет "інфікування" астралами багатьох політиків найвищого рангу з різних країн світу. Результати виявилися вкрай гнітючими.

      Таким чином, статистичні дослідження підтвердили висновки вчених про те, що величезна кількість людських осіб, особливо політики і бізнесмени, знаходяться під постійним впливом "чорних" астралів, що контролюють їхню свідомість і поведінку!
      Тому, можна сказати з усією певністю, - дії політиків часто виявляються неадекватними політичним і економічним ситуаціям в світі.

      Наприклад, відверто викликають сумніви дії президента Буша і прем'єра Блера в їх прагненні за всяку ціну знищити Ірак...

      За матеріалами "SA Scientific Journal".
      Опублікував Володимир Балашов,


      Коментарі (13)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    9. С. Караванський, Секрети української мови

      Науково-популярна розвідка
      з додатком
      словничків репресованої та занедбаної
      української лексики

      ЗМІСТ

      ХРЕСТ БАТЬКОВІ 4
      СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ 5
      ВСТУП 6
      ЧАСТИНА І - ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ СУРЖИК? 8
      І. ПРО ПОМІЧ ПАРАДАМИ 8
      II. НЕ ВСІ ЗВУКИ ДАЮТЬСЯ В РУКИ 9
      III. НА СОНЬЦІ ЧИ НА СОНЦІ? 10
      IV. ХТО М'ЯКИЙ, А ХТО І ТВЕРДИЙ 11
      V. ЧИСЛО ВИНЯТКІВ БІЛЬШАЄ 12
      VI. ЗАЧАРОВАНІ СКЛАДИ 13
      VII. ВИБАГЛИВІ ПРИРОСТКИ /префікси/ 14
      VIII. НАЙВИБАГЛИВІШИЙ З УСІХ 15
      IX. ЛІНГВІСТИЧНА ПАТОЛОГІЯ 17
      X. ВІДХИЛЕННЯ ЧИ НОРМА? 19
      XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ 21
      XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ" 22
      XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО" 22
      XIV. ЩЕ ПРО "ПОМИЛКОВИЙ" НАГОЛОС 24
      XV. ЗВІЛЬНЕНІ З РОБОТИ ЗВУКИ 25
      XVI. ЕКСКУРСІЯ У 30-ті РОКИ 26
      XVII. ВІДРОДЖЕНИЙ НАГОЛОС. СЛОВНИЧОК 27
      XVIII. АКАДЕМІКИ ПРОТИ ШЕВЧЕНКА 30
      Частина II - ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ТАКЕ СЛОВА? 33
      XIX. БЕЗ ЗОЛОТА, БЕЗ КАМЕНЮ... 33
      XX. ЯК МИ ДІЙШЛИ ДО ЦЬОГО? 35
      XXI. КОЖУХ НЕ НА НАС ШИТИЙ 38
      ВИТОКИ ХВОРОБИ 38
      XXII. НЕВИКОРИСТАНІ МОЖЛИВОСТІ 39
      ХХШ. ПСЕВДОВАРІЯНТИ 42
      XXIV. КРИНИЦЯ НЕ МАЄ ДНА 43
      XXV. ХТО КРАЩИЙ МОВНИК? 45
      XXVI. ЗАНЕДБАНІ РОДОВИЩА 47
      XXVII. СЛОВООБРАЗИ 48
      XXVIII. МОВОЗНАВЧА АРХЕОЛОГІЯ 50
      XXIX. МОВОЗНАВЧА РЕКОНСТРУКЦІЯ 51
      XXX. КАЛІЧЕННЯ 52
      XXXI. КАЛІЧЕННЯ /продовження/ 54
      XXXII. ДИСКРИМІНАЦІЙНЕ СЛОВНИКУВАННЯ 55
      XXXIII. СМЕРТЬ ЧЕРЕЗ ПОДОБУ 57
      XXXIV. ПІДВОДНІ РИФИ 60
      1. "А МОЄЇ МИЛОЇ НЕ ПУСКАЄ МАТИ" 60
      2. "Я БУВАВ ПО ВСІХ УСЮДАХ, ЇЗДИВ ВЕРХИ НА ВЕРБЛЮДАХ" 61
      3. "ЧЕРВОНИЙ ЗАХІД СОНЦЯ ДАЛІ ПОГАСАЄ" 61
      4. ХІБА ХОЧЕШ? МУСИШ! 62
      5. "ГРАЙ ЖЕ, ПЕТРЕ, НА БАНДУРУ" 62
      6. ХОЧ ЩО БУДЕ - НЕ ОГЛЯДАЙСЯ! 63
      XXXV. УСІМ РИФАМ РИФ 64
      А. АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /Форма (А)/ 65
      XXXVI. УСІМ РИФАМ РИФ (продовження) 68
      Б. ЗВОРОТНІ АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Б)/ 68
      В. АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ МИНУЛОГО ЧАСУ /ФОРМИ (В)/ 70
      Г. ЗВОРОТНІ АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ МИНУЛОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Г)/ 71
      Ґ. ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Ґ)/ 71
      XXXVII. СЛОВНИК ГОРТАЙ, А СВІЙ РОЗУМ МАЙ 72
      XXXVIII. СПИСОК ПОТЕРПІЛИХ ВІД ПОГРОМУ 74
      XXXIX. СПИСОК МОВНИХ ДИНОЗАВРІВ 77
      ХL. СВОЇ - НЕ ГІРШІ ВІД ЗАМОРЯН 83
      ЧАСТИНА III - ПРАВОПИСИ 92
      ХLІ. ДВА ПРАВОПИСИ - ОДНА МОВА 92
      Риси української мови, перекреслені Правописом-33 92
      Хиби Правопису-28 97
      Плюси Правопису-33 99
      ХLII. ЩЕ ОДИН ПРАВОПИС - ПРАВОПИС-90 99
      ХLIII. ПРО ГАЛИЦЬКИЙ ВАРІЯНТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 102
      Словник української мови Б. Грінченка 103
      Мовна лябораторія Франка 104
      Дальша доля галицького варіянту 107
      Висновки 108
      ХLIV. ПРО ГІПЕРПУРИЗМ 110
      ХLV. ЧИ МОЖНА ПОЗИЧИТИ ДУШУ? 114
      ХLVI. ВІДСУТНЯ АБО НЕ ДО КІНЦЯ ВИТЛУМАЧЕНА У СЛОВНИКАХ ЛЕКСИКА 115
      ХLVII. ТРОХИ ДИСКУСІЇ 123
      І 123
      II 124
      ІІІ 125
      ХLVIII. ЛІКАРЮ, ЗЦІЛИСЯ САМ! 126
      Перше "поліпшення" 126
      Друге "поліпшення" 127
      Третє "поліпшення" 127
      Четверте "поліпшення" 127
      Приватний аспект 127
      Суспільний аспект 128
      ХLIX. ПРОЄКТ МОВНОЇ ДОКТРИНИ 128
      L. ПІСЛЯСЛОВО 132



      ПАМ'ЯТІ МОГО БАТЬКА - ЙОСИПА ГРИГОРОВИЧА - ПРИСВЯЧУЮ



      ХРЕСТ БАТЬКОВІ

      Коли я чую жалібне подзвіння
      І бачу цвинтар чи могильний пагорб,
      Враз про синівську згадую повинність —
      На батьковій могилі звести надгроб.

      Пробач мені, небіжчику мій перший,
      Що я, життя дописуючи повість,
      Звів пам'ятник тобі у свому серці,
      А ще на цих двох клаптях паперових.

      Нехай усі, хто звик до обелісків,
      З паперу цього, як з плити читають,
      Що ти весь вік беріг у серці іскру
      Лихому злу не датись на поталу;

      Що покладався весь свій вік на працю,
      Що чесний був за всякої умови,
      Що, попри всі погроми розбишацькі,
      Любив і пісню рідну й рідне слово;

      Що ти не був жорстокий, заздрий, мстивий,
      Що не вдававсь ніколи до диктату,
      В очах же злих, неситих і чванливих
      Був "диваком", "святим", "простакуватим".

      Тож будьмо, батьку, й далі диваками!
      Я і собі кохаюся в дивацтвах,
      І хрест цей, щоб жила про тебе пам'ять,
      Твоїм і нашим виздобив багатством!


      Барашево-79/Дентон-93




      СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ

      Українська мова...
      Мова, що про неї поет сказав:

      О, слово рідне! Орле скутий!
      Чужинцям кинутий на сміх!
      Пісенний грім батьків моїх,
      Дітьми безпам'ятно забутий.

      Сьогодні після століть заборон, утисків і переслідувань діти володарів пісенного грому мають змогу віднайти у безпам'ятно забутих звуках джерело своєї національної самобутности.
      Національне відродження народу після віків денаціоналізації — це людське право тих, кого примусово денаціоналізовано. Такого права не записано у міжнародніх пактах про людські права, бо у виробленні цих документів не брали участи представники денаціоналізованих народів. А ті, хто не зазнав денаціоналізації, не могли зформулювати прав на те, що їм не боліло.
      Але факти денаціоналізації, лінгвоциду, етноциду — це реальні факти історії, і, засуджуючи їх, світ має визнати ліквідацію цих фактів — національне відродження — невід'ємним правом асимільованих народів. Це право випливає із самого поняття юридичної справедливости, так само, як право на повернення потерпілому награбованого майна. У даному разі пограбовано духовість народу. В Україні такий грабунок чинено не одне століття (!). Але награбоване повертають нащадкам власників і після сотень років.
      Відроджена держава духовно пограбованого народу має надати цьому народові право на національне відродження. Історія знає приклади такого відродження і приклади таких держав.
      Коли з різних країн світу з'їхалися до Ізраїлю примусово або під тиском обставин русифіковані, польонізовані, германізовані, американізовані гебреї, держава Ізраїль забезпечила їм відродження національної культури на базі старогебрейської мови.
      Процес цей глибоко демократичний та історично справедливий: повернення відродженій нації її національного обличчя.
      Саме на таке повернення мають право примусово русифіковані українці.
      Тут і постає питання: що саме повертати? Українська ж мова зазнала з боку імперських структур брутального калічення та "інтернаціоналізації". Виглядає, що передусім треба повернути українське обличчя самій українській мові.
      Українська мова, як і всяка інша мова, це колективний твір сотень поколінь. І хоч творили вони його стихійно, продовж століть, твір цей має свої внутрішні закони, свою характерну тональність, своє неповторне обличчя — усе те, що коротко окреслено словом секрети.
      Знаючи ці секрети, ми зможемо очистити рідну мову від суржику, повернути їй і собі самим національне обличчя.
      Цій меті і присвячено дане дослідження.

      Дейтон, листопад 1992р. Автор


      ВСТУП

      Українське національне відродження XIX і початку XX ст. спричинило бурхливий самодіяльний розвиток української мови. Мова — це національне надбання народу — і норми її сам цей нарід має встановлювати й регулювати. Ніхто ніколи не вчив англійців, чи французів, чи поляків, як їм говорити й писати своєю мовою. Отже, мова це заразом і мірило самостійности народу, бодай у сфері культури. Бо нація може не мати політичної незалежности, але бути самостійною в царині своєї культури. Такою була ситуація з українською мовою за царя в Росії, за цісаря в Австрії та за Польщі після І світової війни. (У Росії влада забороняла українське слово, але не втручалася до того, яким має бути це слово). Українці в тих країнах були бездержавною нацією, але жоден окупант не диктував нам, як творити нашу культуру і розв'язувати наші мовні проблеми.
      Свою культурну самостійність ми втратили в СССР. Лише на початку існування червоної імперії українська наукова еліта незалежно від братньої помочі сама керувала своїм мовним господарством. Всеукраїнська Академія Наук розробила 1928 р. український правопис, що задовольняв тодішні культурні потреби усіх теренів України та й досі задовольняє українців вільного світу. Однак репресії 30-х років проти української інтелігенції спинили незалежний розвиток української мови. Настали часи диктату. Норми української мови розробляли не українські науковці, а партійні боси — кагановичі й постишеви, — диктуючи мовні канони стероризованим мовознавцям. Сотні й тисячі українських культурних діячів (і серед них — провідних мовознавців) було знищено. Лише за одну незгоду з вилученням літери Ґ тисячі вчителів репресовано й розстріляно.
      Подібний бурхливий розвиток культури народів мав місце і в інших реґіонах: у Білорусі, Молдавії, республіках Середньої Азії. Такого тотального — соціяльного, національного, духового — поневолення народів не знала історія людства. Цей диктат було спрямовано на інтеграцію всіх народів ув один, для чого і здійснювано злиття мов, що практично значило суцільну русифікацію усіх інородців.
      Зрозуміло, що в умовах дикого терору поневолена людність мусіла коритися диктатові. Той, хто любив свою мову, хоч і корився диктатові, плекав надію, що колись умови зміняться, і українці матимуть змогу кохати "дерево своєї мови" самостійно. Таку надію підкріплювала думка, що українські патріоти на еміграції збережуть це дерево у незайманій цілості. Досить пригадати слова подяки з уст українських дисидентів, висловлені українцям вільного світу за те, що зберегли правопис 1928 р.
      Цілком закономірно, що втікачі, які опинилися у вільному світі за межами диктату, як могли, зберігали ті риси української мови, що стали об'єктом викорінення в УССР.
      Але українці вільного світу — це маленька гілочка української нації. Уся ж Україна — і Східня і Західня — перебувала у сфері диктату. Прищеплені диктатом норми засвоєно більшістю населення: у школах, у пресі, в наукових установах — скрізь запанували накинуті норми. За 60 років підросло нове покоління. Знавців нескаліченої української мови стає дедалі менше, практично ж і їм важко знайти правильний орієнтир у тій мішанині, в тому суржику, що став панівним у мовній практиці України.
      І попри це все, молоде покоління шукає виходу з глухого кута, в якому опинилася сьогодні українська культура. Молода генерація шукає шляхів до відродження дерева української мови у неспотвореному вигляді.
      Та чи це легко зробити? Мову засмічено канонізованою і неканонізованою суржиковою лексикою, перекручено правопис, скалічено звукову оригінальність української мови, спотворено наголосову систему. До того ж, серед мовознавчої еліти — законодавців мовних норм — великий вплив мають виховані українофобською системою зашкарублі в русифікаторських поглядах "кадри", що гальмують процес відродження самобутніх норм в українській мові.
      Потрібно критично переглянути всі сучасні мовні канони. Орієнтуватися на живе мовлення сьогодні можна лише вибірково, бо в живомовній стихії змішано кілька мовних течій. Отже, треба орієнтуватися на народню творчість у неспотворених записах, на мову клясиків, на лексикографічні джерела, видані до погрому українства або у вільному світі.
      А втім можливі випадки, коли і в цих джерелах годі знайти відповідь на те чи те мовне питання. Тоді на поміч мовознавцеві має прийти розум.
      Людська наукова практика знає такі поняття, як реконструкція на підставі аналізи, синтези, моделювання. Цю практику доцільно застосувати і до мовних проблем. Наведу приклад такого застосування.
      У "Словарі української мови" Б. Грінченка слово розгадка подано з наголосом на А: розгадка. А у "Правописному словнику" Г. Голоскевича це слово дано з наголосом на О: розгадка. Кому вірити?
      Тут і стає в пригоді реконструкція на підставі моделювання.
      Коли наголос у словах

      загадка
      здогадка
      пригадка

      падає на приросток /префікс/, то і в слові розгадка він має падати на приросток.
      У дальшому викладі автор буде вдаватися до цієї методики для розв'язання заплутаних мовних проблем.
      При посиланні на лексичні джерела у тексті вживатимуться такі скорочення:

      Анд. = Андрусишин К. Українсько-англійський словник. Торонто, 1982
      Б. Н. = Білецький-Носенко П. Словник української мови. К., 1966
      Гол. = Голоскевич Г. Правописний словник. Нью Йорк, 1962
      Гр. = Грінченко Б. Словарь української мови, т. 1-4. К., 1907-09
      Жел. = Желеховський Є. Малорусько-німецький словар, т. 1-3. Львів, 1884-86
      ЖМ. = Записи живомовної лексики.
      О. = Огієнко І. Український стилістичний словник. Львів, 1924
      Пан. = Правописний словник /на підставі словника Ол. Панейка/,
      редакція Я. Рудницького. Нью Йорк — Монтреаль, 1979
      Рек. = Реконструкція
      РУС = Російсько-український словник, т. 1-3. К., 1980-81
      СУМ = Словник української мови, т. 1-11. К., 1970-80
      УРС = Українсько-російський словник, т. 1-6. К., 1953-63



      ЧАСТИНА І - ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ СУРЖИК?

      І. ПРО ПОМІЧ ПАРАДАМИ

      Чи чув хто про таку поміч? Навряд. А от, слухаючи київське радіо, я мав нагоду почути. Один високий муж, виступаючи перед мікрофоном, зобов'язався "помагати президентові України парадами". Я не одразу збагнув, про що йдеться, хоч уже не перший день слухаю і трохи засвоїв київське радіоарґо. Цей досвід поміг мені кінець-кінцем розчовпати, про які "паради" йшлося. Шановний достойник мав сказати "помагати порадами", але той акцент — соковите акання — яке він, і не один він, засвоїв за часів "бурхливого розвитку української мови", спотворив його думку.
      Якби наведений випадок був поодинокий, то про нього не варто було б і писати. Алеж згаданий акцент звучить у більшості передач з "отчого краю". З них можна довідатися, що на Україні разпачнеться передвиборна кампанія, що засідатиме абласний виканавчий камітет, а часом і рада абарони. Десь, чи не всі, хто виступає на київському радіо, слова "економіка" і "політика" вимовляють еканоміка і палітика. Колишній екзарх РПЦ на Україні у виступі на релігійному форумі закликає вірян не дапускати варажнечі. І що найприкріше, визначний історик — знавець козаччини — розповідає слухачам про дагавір казаків з масковським царем.
      А коли я вислухав представника міністерства освіти, що доповідав про організацію з'їзду педагогів, то й зовсім за голову схопився. Особа ця висловлювалась, як їй здавалось, українською мовою. Але чи була то українська мова? Судіть самі. Наведу його вимову: асвітяни, праграма, арганізація, правести, педагагічний, багата /у значенні багато/, неабхідна, запазичили, адначасна. Отак українською мовою говорить педагог. А як говоритимуть його учні?
      Я розумію цього номенклятурника. Увесь вік він тільки й робив, що витруював із себе своє українство, користувався російською мовою, засвоївши її акцент. Аж ось проголошено незалежність України і почато "повзучу українізацію". "Ну то й що? — сказав він собі — Я можу і по-украінскі”. І заговорив, як оце я наводив.
      Можна не сумніватися, що усі названі й неназвані тут достойники гадають, що вони чудово говорять на украінском язику. На жаль, вони "глибАкА пАмиляються".
      Одною з характерних особливостей української мови є правило: пишемо, як говоримо. Звідси й обернена формула: говоримо, як пишемо. А це значить, що там, де пишемо О, маємо й вимовляти О: оборона, охота, економіка, контракт, позичати. І правило це стосовно до звуку О, сказав би я, муроване. Воно не має винятків. Там, де у процесі мовотворення українці — відповідно до мовних законів — вимовляють А, там за нашим правописом ми й пишемо А: гарячий, багатий, гаразд, хазяїн, калач, помагати, шаравари, манастир тощо.
      Хто акає, говорить по-українському з російським акцентом. Засвоївши російську мову, певна частина мовців в Україні переносить російську вимову і на українську. Цьому сприяла система освіти, яка не забезпечувала глибоких знань рідної мови. Фізично знищивши авангард української інтелігенції у 30-х роках, окупаційна влада обсаджувала провідні посади на ниві освіти й культури людьми напівграмотними, що не могли навчити покоління правильної мови. Досить згадати академіка Бєлодєда — керівника Інституту мовознавства АН УССР — який встановлював норми української мови, належною мірою нею не володіючи.
      Стежити за чистотою української мови в УССР було небезпечно, бо хто б на це зважився, ризикував потрапити у число ворогів народу. Тому й стало процвітати в середовищі українознавців "акання", а також "єкання" /неправильна вимова звуку Е як Є/. Так, деякі фахівці-мовознавці слова факультет, університет, кабінет вимовляють: факультєт, університєт, кабінєт.
      Той, хто хоче правильно говорити сам і навчити правильно говорити своїх дітей, мусить передусім звернути увагу на вимову. Бо неправильна вимова — акання або єкання — є першою ознакою суржику.
      Колись українця, що говорив по-російськи, легко було пізнати за його акцентом. Українці, як правило, окали. Зате росіяни, балакаючи по-українськи, акали. Сьогодні ж сталося щось подібне до вавілонського стовпотворіння: деякі українці, говорячи по-російськи і далі окають, зате по-українському — акають. А за законами логіки мало би бути навпаки.
      Той, хто хоче говорити природною українською мовою, а надто, хто має себе за патріота, мусить слідкувати за своєю мовою і не припускати таких небажаних рис у мовній практиці, як акання і єкання.

      II. НЕ ВСІ ЗВУКИ ДАЮТЬСЯ В РУКИ

      До особливостей української мови належить її милозвучність. Ця особливість ставить певні вимоги і перед мовцем і перед писцем. По-українськи не можна сказати: у матері і її сестри. Потік з чотирьох звуків І важко і вимовити і сприйняти. У такому разі треба сказати: у матері та її сестри. Аналогічно треба чергувати прийменники у-, в-, ув-: пірнув у воду /не в воду/, живу в Одесі /не у Одесі/, прийшов ув обід /не прийшов в обід і не прийшов у обід/. Так само не можна сказати вмираю з сміху, лише зо сміху.
      Але наведеними хрестоматійними випадками не обмежуються вимоги милозвучности. Саму будову слів підпорядковано цим вимогам. Милозвучність — необхідний чинник і словотвору і слововжитку.
      Слухаючи київське радіо, можна довідатись, що воно працює цілодобово. Факт, річ ясна, позитивний. А от слово цілодобово, яке цей факт засвідчує, звучить штучно, непереконливо. Якесь воно неживе, мсртвороднс. Чому? Пояснення тут просте. Редактор радіо око-в-око копіює структуру російського стандарту на такий випадок: круглосуточно. Але круглосуточно /круґласутачна/ для росіян звучить нормально, бо голосні звуки у слові чергуються: У-А-У-А-А. Такий звуковий малюнок слова робить його, скажу так, "вимовлябельним" і "сприймабельним". У слові ж цілодобово, що копіює слово круглосуточно, голосні звуки не чергуються, а напливають: І-О-О-О-О. Така звукова структура не сприяє життєздатності слова. Краще звучало б цілу добу або 24 години або день і ніч. Скопійоване з російської мови слово не має доладної звукової структури оригіналу.
      У слові цілодобово милозвучності шкодить повторення підряд чотирьох голосних звуків О. Порушувати милозвучність можуть і приголосні звуки. Той, хто вимовляє слово тисячоріччя, не може не відчути, що надмір звуків Ч не сприяє милозвучності цього слова. І справді, куди легше сказати тисячоліття, що має лише одне Ч.
      Ставить свої вимоги до мовця /і до писця так само/ ритмічна структура речення. Ритмічна структура речення часом змушує нас відступати від правил чергування звуків, що про них була мова на початку цього розділу. Порівняймо два речення:

      Молодих уводять в закон (1)
      Молодих уводять у закон (2)

      У реченні (1) прийменник В порушує усталене правило чергування звуків У та В. Проте речення (1) легше "спливає з язика", ніж речення (2), записане згідно з правилами чергування. Повторення звуків У в реченні (2) — Уводять У — утруднює вимову. Тому легше сказати: Молодих уводять в закон, хоч це й суперечить правилам чергування звуків.
      З наведеного переконуємось, що ритмічна структура речення може й собі впливати на стандарти мовлення.
      Чергування наголошених і ненаголошених складів у реченні — його ритмічна структура — регулює і послідовність слів у певних словесних парах або зворотах.
      Так, українці частіше вживають пару слів те все /це все/, а не все те /все це/. Чому? Бо слово все у певних умовах може переходити в усе, і цей перехід міняє ритмічну структуру пари:

      З того всього ми посварились (1)

      Зміна порядку слів у парі те все порушує ритмічність речення:

      З усього того ми посварились (2)

      Як бачимо, перестановка слів міняє усталену "притертість" цих слів у парі. Коли слово все слідує за словом те (1), ритмічний малюнок речення сприяє вимові. Коли ж слово все розмінялося місцями із словом те (2), вимову утруднено. Тому, українець швидше скаже:

      Це все їй болить (3)

      ніж

      Усе це їй болить (4)

      Чергування наголошених і ненаголошених складів у реченні (3) створює кращу з погляду вимови ритмічну структуру. З наведених прикладів висновуємо, що до особливостей української мови належить підпорядкованість її ритмомелодиці.

      III. НА СОНЬЦІ ЧИ НА СОНЦІ?
      Уважний читач, мабуть, помітив, що, згадуючи правило "пишемо, як говоримо", я сказав, що це правило муроване, коли йдеться про звук О. Я зробив таке застереження, бо у деяких випадках, правило "пишемо, як говоримо" має винятки. І перший такий виняток стосується до м'якости деяких звуків. Ми пишемо присутній, кутній, незабутній, а вимовляємо присутьній, кутьній, незабутьній. Тобто, у цих словах ми не позначаємо на письмі м'якість звуку Т. Аналогічно, ми пишемо: панський, селянський, а вимовляємо пань-ський, селяньський.
      Звук Т у слові кутній і звук Н у слові панський хочеш-не-хочеш доводиться вимовляти м'яко: їх просто нема як вимовити твердо.
      Проте не всі непозначені на письмі, але м'які в усному мовленні звуки, неодмінно
      вимагають м'якої вимови. Ряд звуків українці вимовляють м'яко, хоч немає перешкод вимовляти їх і твердо. Наприклад: світ, сміх, сніг, сніп, освіта, свідок, свято українці вимовляють сьвіт, сьміх, сьніг, сьніп, осьвіта, сьвідок, сьвято. У XIX ст., коли наш правопис не було усталено, деякі видання друкували наведені слова із знаком м'якшення після С. Дальше удосконалення правопису відкинуло цю практику, хоч, як тепер стає ясно, на шкоду правильній вимові. Річ у тім, що під домінаційним впливом російської мови, ця риса української вимови практично зникає. Мало того, у словниках цю рису нашої мови часто перекручено. Наприклад, у довіднику "Українська літературна вимова і наголос" (Київ, "Наукова думка", 1973) не позначено пом'якшення звуку С у слові спів /вимовляємо сьпів/ та в інших словах. З другого боку, словник не позначає твердої вимови звуку З у формах: злости, злостю /вимовляємо злости, злосьтю/. Це похідні форми від слова злість, де З м'яке /зьлісьть/.
      Деякі звуки — тверді в основній формі слова — у похідних формах дістають пом'якшення:

      Вимовляємо й пишемо Вимовляємо, але пишемо
      книжка у книзьці у книжці
      сонце на соньці на сонці
      спілка у спільці у спілці

      З цих і попередніх прикладів неважко бачити, що пом'якшення звуків залежить від м'якости наступного складу: у слові спілка наступний після Л звук твердий, тоді й Л тверде, коли ж у слові спілці наступний після Л звук м'який, то й Л м'яке: спільці. Те саме і у словах сонце/сонці, книжка/книжці.
      Ці приклади заразом показують, що написання м'яких знаків у таких словах, як спілці /спільці/, книжці /книзьці/, злість /зьлісьть/ практично недоцільне, бо ускладнило б наш правопис. Але той, хто хоче говорити правильно, не повинен забувати, що в цілому ряді слів окремі звуки треба вимовляти пом'якшено.
      М'яка вимова звуків характерна риса нашої мови. Розуміючи, що самобутність мови великою мірою залежить від вимови, вороги українського слова взялися знищувати м'якість української мови, прищеплюючи їй невластиве для неї твердомовлення. Так, цілу низку м'яких прикметників після погрому українства у 30-х роках запроваджений тоді післяпогромний правопис (або правопис Кагановича-Постишева) обернув на тверді:

      До погрому Післе погрому
      додатній додатний
      дружній /в усіх значеннях/ дружний /одностайний/ і дружній /приязний/
      західній західний
      народній і народний народний
      прямокутній прямокутний
      східній східний
      трикутній трикутний

      Удар було спрямовано на знищення особливостей українського мовлення. Цілий ряд зафіксованих у словнику Грінченка слів з пом'якшенням звуків З та Л після погрому було "затверджено":

      У словнику Грінченка
      гризький
      ковзький
      колький
      смалький
      Калічники української мови лишили гризький і колький пом'якшеними, а смалкий і ковзкий "затвердили" /і це тоді, коли ховзький (!), а також труський і тряський лишили пом'якшеними/.
      Треба сказати, що й правопис 1928 р. не до кінця дослідив м'які й тверді форми слів. Правопис визнав твердими прикметники безпросвітний і розпутний. Спосіб же реконструкції дозволяє встановити, що ці прикметники м'які.
      Іскличмо усіх "родичів" одного й другого прикметника:

      А Б
      досвітній безпутній
      несусвітній напутній
      освітній непутній
      передсвітній путній
      просвітній супутній
      тогосвітній

      Неважко бачити, що безпросвітний за всіма ознаками мав би писатися, як і слова у стовпчику А: безпросвітній; а розпутний — відповідно до правопису слів стовпчика Б: розпутній.
      Всупереч мовній практиці й лексичним записам XIX ст., правопис 1928 р. визнав твердими прикметники природний, достотний, зворотний та деякі інші. У джерелах же зафіксовано м'які варіянти:

      воротній /Гр./
      достотній /Гр./
      природній /І. О./

      Наявність в українській мові тенденції до пом'якшення звуків дуже помічна при розв'язуванні мовознавчих проблем, коли постає сумнів, якому з двох варіянтів — твердому чи м'якому — віддавати перевагу в літературному мовленні. Українським прикметникам притаманніший м'який варіянт.

      IV. ХТО М'ЯКИЙ, А ХТО І ТВЕРДИЙ

      Відзначаючи м'якість української вимови у деяких випадках, не треба забувати, що в інших випадках, навпаки, нашій мові властива твердість. Так, українці ніколи не пом'якшують звук Р на кінці слова:

      дзвонар
      кобзар
      лікар
      паламар
      сухар
      трудар

      Пом'якшена вимова Р у цих словах — лікарь, сухарь — неправильна. Зате всередині слів звук Р може вимовлятися і м'яко:

      курява
      рюмсати
      рябий
      рясно

      Тільки твердо українці вимовляють і шиплячі звуки Ж, Ч, Ш, Щ на кінці слів:

      атож
      ґуаш
      не плач!
      ніч
      поклич!
      Січ
      суш

      І коли звук Р всередині слів може вимовлятися і м'яко, то тверду вимову шиплячих ми зберігаємо не лише на кінці, але й усередині слів, коли звук Ч утворює склади із звуками А, О, У, И:

      гончар
      читаю
      чого
      чому
      чуєш
      чуприна

      Пом'якшена вимова Ч у цих і подібних словах на зразок — гончяр, чього, чюєш — вимова неправильна і її слід уникати.
      Звук Ч ми вимовляємо м'яко лише тоді, коли він утворює склад із звуком І:

      двічі
      калачі
      плечі
      речі
      чільний

      V. ЧИСЛО ВИНЯТКІВ БІЛЬШАЄ

      Випадків, коли написання не збігається з вимовою, є більше. Ми пишемо сміється, а вимовляємо смієцьця, пишемо смієшся, а вимовляємо смієсься. Правопис слів сміється і смієшся, хоч і не збігається з вимовою, проте не перешкоджає правильній вимові.
      Але існують моделі написання, які, не збігаючися з вимовою, перешкоджають правильній вимові. До таких моделів належать прикметники з кінцівкою -чний:

      Ми пишемо А вимовляти треба
      збиточний збитошний
      місячний місяшний
      молочний молошний
      смачний смашний

      Наявність такої вимови підтверджує ортографія ряду слів у сучасних правописах:

      Правопис 1928 р. Післяпогромні правописи
      збитошний, збитошник
      мірошник мірошник
      рушник, рушниця рушник, рушниця
      соняшний соняшник, соняшниці
      сердешний /в усіх значеннях/ сердешненький /бідолашненький/
      торішній торішній

      Ще більше зразків такої вимови, засвідченої на письмі, зберегли словники Грінченка й Білецького-Носенка:

      велишній /= величний/ Гр. /у гаслі слова постава/
      вішній /= вічний/ Гр. /у гаслі слова канава/
      калашник, калашниця Гр.
      клюшник і ключник Гр.
      кринишний і криничний Гр.
      помішник і помічник Гр.
      потилишник Гр.
      пшенишний, пшенишник Гр.
      стрішний /= зустрічний/ Б. Н.
      яшний і ячний Б. Н., Гр.

      Вимова на зразок яшний, сердешний притаманна українському мовленню, і її належить дотримувати.

      VI. ЗАЧАРОВАНІ СКЛАДИ

      Негативно сприймаючи суржик, ми не завжди усвідомлюємо, що цей ганебний спадок минулого закорінився не лише серед малоосвічених верств населення, але й серед найелітарніших українських мовців
      Аби переконатися, що це так, настроюю приймач на радіо Київ і прислухаюсь до лексики радіомовців. Нехтую мовою дикторів, які не творять мовних стандартів, а йдуть у річищі норм, вироблених елітою, і прислухаюсь до мови метрів, ерудитів, володарів дум, творців історії. Взоруватися на еліту буде не одне майбутнє покоління. І це покладає на неї велику відповідальність в усіх сферах, отже і у сфері мовній Чи свідома вона цієї відповідальности?
      Слухаю і за якусь годину дізнаюсь із уст саме цієї категорії мовців, що нині ми живЕмо у важких умовах, і це буде доти, доки ми не перейдЕмо до ринку і не займЕмось приватизацією.
      Таке наголошення цілком відповідає мові старшого брата, але це не українське наголошення.
      Українська мова має свої оригінальні наголосові моделі, і, нехтуючи ці моделі, ми, хотівши того, чи ні, вдаємось до суржику.
      Наші предки вживали українські моделі наголошення стихійно ці моделі існували в їхньому мовному центрі органічно, і без жодної освіти, українці минулих століть говорили.

      Модель А Модель Б
      б'ємо б'єте відіб'ємо відіб'єте
      живемо живете зайдемо зайдете
      йдемо йдете займемо займете
      ковтнемо ковтнете розірвемо розірвете
      почнемо почнете

      Тепер же, в наслідок "взаємозбагачення мов", на наголосові моделі мовного центру українця наклалися моделі наголошення "братніх мов", і органічність українського наголошення втрачено. Щоб відродити у нашій свідомості ці моделі, треба вдаватися до теоретичних міркувань
      Справді, не чувши правильної живої мови, важко вирішити, як наголошувати слова:

      б'ємо чи б'ємо? платимо чи платимо?
      б'єте чи б'єте? платите чи платите
      йдемо чи йдемо? розіб'єте, розіб'єте чи розіб'єте
      йдете чи йдете? розірвемо, розірвемо чи розірвемо?

      Щоб відповісти, звернімось до моделів дієвідмінювання /за Грінченком/

      Я живу почну гризу горю захищу лечу іду стаю
      ТИ живеш почнеш гризеш гориш захистиш летиш ідеш стаєш
      ВІН живе почне гризе горить захистить летить іде стає
      МИ живемо почнемо гриземо горимо захистимо летимо ідемо стаємо
      ВИ живете почнете гризете горите захистите летите ідете стаєте
      ВОНИ живуть почнуть гризуть горять захистять летять ідуть стають

      Як бачимо, коли наголос у першій і другій особі однини падає на останній склад, то в усіх дальших формах наголос зберігається на останньому складі.
      Та не всі дієслова відміняються за цим зразком. У деяких дієсловах наголос у процесі відмінювання переходить із закінчення на основу /за Грінченком/

      Я зайду зірву надішлю перейду пишу плачу розімну
      ТИ зайдеш зірвеш надішлеш перейдеш пишеш платиш розімнеш
      ВІН зайде зірве надішле перейде пише платить розімне
      МИ зайдемо зірвемо надішлемо перейдемо пишемо платимо розімнемо
      ВИ зайдете зірвете надішлете перейдете пишете платите розімнете
      ВОНИ зайдуть зірвуть надішлють перейдуть пишуть платять розімнуть

      Як бачимо, коли наголос у першій особі однини падає на закінчення, а в другій особі — переходить на основу, то наголос другої особи зберігається і в решті форм .
      Виходить, в усіх випадках українці ніколи у дієслівних закінченнях не наголошують склади ет, ем, им, ит. Ці склади немов зачаровано. Їм, як кажуть лікарі, наголос протипоказано. Проте цей закон писано не для всіх.
      Прислухаймось до володарів дум. Чи вони дотримують його?
      Ясна річ, що після століть русифікації важко вимагати від зрусифікованих мас правильної вимови. Але той, хто взяв на себе місію боронити українську мову, має боронити її до кінця, передусім контролюючи самого себе: чи не є він пропагатором суржику? Бо неправильна форма, вжита в мові літератора, артиста, культурного діяча, повториться згодом у мільйонах суржикових копій в устах менших братів.
      Треба сказати, що наведені зразки наголошення визнають усі українські правописи. Правда, правопис Кагановича-Постишева і тут не обійшовся без перекручень, штучно запровадивши до деяких слів виняткові моделі наголошення. За словниками УССР виняткову схему наголошення має дієслово пойняти:

      А. Загальне правило Б. Модель УССР для пойняти
      Я займу здійму перейму пойму прийму пойму
      ТИ займеш здіймеш переймеш поймеш приймеш поймеш
      ВІН займе здійме перейме пойме прийме пойме
      МИ і т. д. і т. д.

      Модель УССР суперечить мовній практиці українців, а також пам'яткам минулого. У штучності такого "нововведення" нас переконує вишенаведена схема А.

      VII. ВИБАГЛИВІ ПРИРОСТКИ /префікси/

      Ой, венгерко, венгерко, венгерко!
      Позич мені люстерко, люстерко!
      А я вуса підкручу, підкручу,
      Завтра рано доручу, доручу...

      У цих рядках народньої пісні для ритмомелодичного ефекту використано можливості так званого рухливого наголосу.
      І справді: український наголос часом може бути рухливий. Можна сказати ми несли і ми несли, або сполох і сполох. Але така наголосова свобода не завжди припустима. Є слова, що від зміни наголосу змінюють своє значення: вигода (прибуток) і вигода (комфорт), шкода (даремно) і шкода (втрата), похід (хода) і похід (військова операція).
      Подекуди наголос розрізнює граматичні форми слова.

      Недоконана форма дієслова Доконана форма дієслова
      виміряти виміряти
      випручати випручати
      вирубати вирубати
      висипати висипати


      Беручи до уваги ці факти, літературна мова старається унормувати наголосове господарство, встановити певні канони.
      Ми вже знаємо про існування зачарованих складів, які у правильному мовленні ніколи не наголошувано. Існують і деякі інші закони наголошення, які характерні для української мови.
      Утворюючи іменники від дієслів або інших іменників шляхом приєднання приростків /префіксів/ ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз- українці традиційно зберігали наголос на приростку

      А Двоскладові слова

      задум поклик приклад провід розгляд
      заклик потяг принос прогин розмах
      захід пошук пристрій продух розстріл

      Б Три-і-чотири складові слова

      заграва подушка перебіг пригадка промашка розкладка
      затичка поділка переспів приповідка прошарок розвилка
      заставка покришка перевірка прищіпка розвиток
      зав'язка поворіт перекуска примовка розвідка
      затишок посмішка переділ розголос
      затинка посвідка перетин
      загадка покритка перегляд

      Більшість питомих українських слів мають такий наголос Можна сказати, що це — "майже правило". "Майже правило", бо воно має багато винятків, коли наголос може падати і не на приросток розгром, зачин, набір, розкол, обман.
      Проте згадане "майже правило" дуже помічне у вирішенні сумнівних випадків. Так, у різних словниках слово затримка подано то з наголосом на А затримка, то з наголосом на И затримка, а то й з обома наголосами затримка. Маючи перед собою наведене "майже правило", ми віддаємо перевагу формі затримка, знаючи, що наголос на приростку нашій мові більш властивий Те саме із словами розв'язка, перекрій, проміжок, поправка. Наведене "майже правило" помагає реконструювати у цих словах наголос на приростку, додавши ці слова до наведеної више таблиці Б

      затримка поправка перекрій проміжок розв’язка

      Спотворюючи українську мову, вороги нашого слова намагалися ліквідувати українське наголошення і запровадити чуже. Так, слово подушка у словниках обернулося на подушку, як і в російській мові, слово заграва на заграву. І таких "правок" сотні. Ця практика змушує нас пильніше придивлятися до "переголошених" окупантами слів, звертатися до лексикографічних праць минулого, а також вдаватися до реконструкції наголосу, застосованої вище до слова затримка та інших слів.

      VIII. НАЙВИБАГЛИВІШИЙ З УСІХ

      Згадка про винятки з "майже правила" у попередньому розділі вимагає деякого уточнення. Річ у тім, що один приросток української мови вирізняється серед інших приростків своєю "любов'ю" до наголошення Це приросток ви-. У двоскладових іменниках цей приросток завжди наголошений. І це правило не знає винятків. Щодо три-і-більше-складових іменників, то тут можливі винятки.

      Двоскладові іменники Трискладові іменники
      вибрик вивірка
      виклад винахід
      викрут виняток
      виліт виродок
      виряд висівки
      виступ висновок
      вихід витівка

      Трискладові іменники, утворені приростком ви-, можуть мати наголос і не на приростку:

      вигода
      вилога
      вимога
      вистава

      Рівень сучасного мовознавства не дозволяє пояснити, чому приросток ви- має таку виняткову здатність перебирати на себе наголос. Можливо, що з дальшим розвитком науки цей феномен буде пояснено.
      Виняткові здібності приростка ви- виявляються не лише на дво-і-більше-складових іменниках, але і в інших граматичних формах, де інші приростки "не затримують" на собі наголос слова. До таких форм належать, наприклад, доконані дієслова:

      вибити вирахувати висадити
      але забити але зарахувати але насадити
      оббити обрахувати обсадити
      перебити перерахувати пересадити
      прибити підрахувати підсадити
      пробити розрахувати посадити

      Утворені від наведених дієслів дієприкметники з приростком ви- і собі зберігають наголос на приростку:

      вибитий
      вирахований
      висаджений

      Треба підкреслити ще раз, що йдеться лише про доконані дієслова. Недоконані дієслова цьому правилу не підлягають.
      Досліджена властивість приростка ви-, як і всяка інша мовна закономірність, може бути незаступимим арбітром під час розв'язання сумнівних випадків і "неправильних" наголосів.
      Так, українські словники, включно з допогромними, слово витривалий фіксують з наголосом на А: витривалий. Проте у живій мові можна почути і наголос на И: витривалий. Хто має рацію: словники чи мовці?
      Спробуймо відповісти на це питання, покладаючись на наші спостереження.
      Словники фіксують дієслово витривати. Згідно з попереднім викладом, утворені від доконаних дієслів з наголошеним приростком ви- дієприкметники минулого часу зберігають наголос дієслова. Це правило не має винятків:

      Дієслово Дієприкметник
      вибуяти вибуялий
      вибухнути вибухлий
      виголодніти виголоднілий
      вигоріти вигорілий
      вилюдніти вилюднілий
      вичуняти вичунялий

      Закономірність збереження наголосу на приростку ви- у дієприкметниках минулого часу, утворених від доконаних дієслів, дозволяє зробити висновок, що і дієслово

      витривати творить дієприкметник витривалий

      На перший погляд виглядає, що той, хто вимовляє витривалий, має рацію. А втім це лише на перший погляд. Річ у тім, що, хоч слово витривалий утворено як дієприкметник, воно виконує в мові функцію прикметника із значенням загартований. У ролі дієприкметника це слово належало б вимовляти витривалий /із значенням той, хто перетерпів/, та в цій ролі його не вживають. Очевидно, що слово витривалий мовці утворили від дієслова витривати як дієприкметник. Проте з бігом часу дієприкметник набув якости прикметника. Як бачимо, мовці минулого, що володіли почуттям мови підсвідомо, вживаючи слово витривалий як прикметника, перенаголосили його на витривалий. Саме з живої мови і з живим наголосом це слово потрапило і до літературної. Наявність подекуди вимови витривалий розкриває нам картину словотворення, що мало місце продовж довгих століть:

      Дієслово Дієприкметник Прикметник
      витривати витривалий витривалий

      Чи треба фіксувати у словниках обидва наголоси у цьому слові? Мабуть, ні, бо вживане як прикметник слово витривалий мусить мати наголос на А.

      IX. ЛІНҐВІСТИЧНА ПАТОЛОГІЯ

      Дослідження наголосу вимагає певних термінологічних стандартів.
      Отож, треба домовитись про термінологію. Наголос у словах може падати на ряд позицій:

      на останній склад: верба (1)
      на передостанній склад: перерва (2)
      на третій з кінця склад: перебовтом (3)
      на четвертий з кінця склад: заголовок (4)
      на п'ятий, на шостий і т. д.

      Нас цікавитимуть перші чотири, а радше три позиції. Назвім наголос (1) чоловічим, наголос (2) — жіночим, наголос (3) — дактилічним, наголос (4) — супердактилічним.
      Той, хто обертається у живомовному середовищі, має змогу чути з уст мовців часом неузвичаєні наголоси. Так, з уст людей, вихованих у родинах, де крім української мови не вживано ніякої, можна почути таке наголошення:

      бібліотека (5)
      запитання
      міжнародній
      народній
      переворот
      поведінка
      поверхня
      понеділок
      почесний
      простирало

      Зауважмо, що наголоси слів (5) — дактилічні.
      Кожен знавець мови скаже, що такі наголоси літературною мовою не канонізовано. Але дослідім ці наголоси глибше, чи такі вже вони помилкові.
      Вивчення відхилень від нормальних функцій того чи того органу, помагає медикам зрозуміти суть фізіологічних процесів у людському організмі. Таке вивчення покладено на спеціяльну науку — патологію.
      Скористаймося й собі відхиленнями від норми для дослідження мовних явищ. Засвідчивши наявність "неправильних" дактилічних наголосів, звернімось до "правильних". І тут впадає в око, що українська мова у три-і-більше-складових словах дуже широко практикує саме дактилічний наголос:

      враження перевертень ковзанка брижоватий гуркотнява бульбашка
      зведення переділка мазанка глуховатий пискотнява іграшка
      звернення перепічка мовчанка коловорот тиснява колесо
      значення перепустка писанка кругловатий тріскотнява колія
      зрушення перетинка рубанка цокотнява наприкінці
      прагнення читанка шалапутнява решето

      злостити полежати додержати додержання
      кляскати полисіти затримати дотримання
      лютити постояти обстояти утримання
      плескати /Рек./ сивіти підскочити
      плюскати старіти приносити
      тріпати угледіти приходити

      Про характерність дактилічного наголосу саме для української мови свідчить той факт, що в інших слов'янських мовах більшість наведених форм мають жіночий або чоловічий наголос.
      Мені можуть закинути, що багато іменників, наприклад, які закінчуються на -ання, мають наголос жіночий:

      бажання
      блукання
      змагання
      питання
      шукання

      Тому, хто зробить такий закид, цікаво буде дізнатися, що мовці певних регіонів не шанують цього "жіночого царства наголосів", а наголошують третій з кінця склад, тобто практикують дактилічний наголос:

      бажання
      голосовання
      заснування
      огрівання
      питання

      У словнику Б. Грінченка зафіксовано кілька таких "неправильних" наголосів:

      діловання
      пошивання

      Дактилічний наголос для цієї "сім'ї" слів практикує і літературна мова:

      заклопотання
      засідання
      зачудовання
      здивовання
      зобов'язання
      обдаровання
      риштовання
      угруповання
      уподобання

      Отже, дактилічний наголос зовсім не "чужак" для слів із закінченням -ання. Наведу ще один приклад. У словниках існує розбіжність у наголошенні іншомовних слів, що закінчуються на -ія:

      У Голоскевича:
      Дактилічний наголос Подвійний наголос Жіночий наголос
      буржуазія ґалянтерія анемія
      гістерія ґалерія
      дисентерія кулінарія
      летаргія
      малярія
      носталгія
      перипетія
      У Андрусишина:
      Дактилічний наголос Подвійний наголос Жіночий наголос
      летаргія ґалянтерія анемія
      літургія гістерія ґалерія
      малярія дисентерія перипетія
      носталгія
      У Огієнка:
      Дактилічний наголос Подвійний наголос Жіночий наголос
      малярія
      У Панейка:
      Дактилічний наголос Подвійний наголос Жіночий наголос
      анемія ґалянтерія
      батерія дисентерія
      буржуазія носталгія
      гістерія
      ґалерія
      кулінарія
      летаргія
      Літургія
      перипетія

      Хто має рацію?
      За совєтських часів усі такі розбіжності вирішувано просто: прищеплювано російський наголос. Це радше політична, ніж наукова розв'язка. На мій погляд, у цих випадках треба віддавати перевагу дактилічному наголосові. Він найбільш український, ніж будь-який інший, тому з погляду соборности наведені слова найправильніше фіксувати у словниках з двома наголосами: дактилічним та жіночим.
      Дослідження лінгвістичної патології відкриває нам цікаву істину: дактилічний наголос у словах з трьома і більше складами — органічний український наголос. І навряд чи виправдано виправляти мовців, які кажуть запитання, переворот тощо Виправляючи таких мовців, ми позбавляємо себе можливости на відхиленнях від норми досліджувати й відроджувати норму. Відроджуючи український природний наголос, нам треба погодитися, що деякі слова з числа "неправильно наголошуваних" слід записувати у словниках з подвійним наголосом:

      замішання
      запитання

      Треба сказати, що вороги українського слова, каструючи нашу мову, дуже не полюбляли саме дактилічного наголосу. Через це в окупаційних словниках пророблено такі "операції" з наголошенням наших слів

      Питомий український наголос Накинутий наголос (СУМ)
      літургія літургія
      мовчанка мовчанка
      пасовисько пасовисько
      перелюбство перелюбство
      розпростати розпростати
      тріпати тріпати
      тріскотнява тріскотнява

      Цікаво простежити, як здійснювано такі "операції" Так, слово розпростати словник Грінченка фіксує з наголосом на О: розпростати Після 1933 р академіки УССР визнали в цьому слові два наголоси розпростати. Так його фіксують, наприклад, "Українсько-російський словник" /"Наукова думка", Київ, 1964/, словник-довідник "Українська літературна вимова і наголос" /"Наукова думка", Київ, 1973/ А вже в "Орфографічному словнику української мови" /Київ, "Наукова думка", 1977/ це слово фігурує лише з одним — спільним з російським — наголосом розпростати.
      У розділі XVII читач знайде словничок слів, які зазнали "кастрації" на операційному столі деукраїнізаторів. Усі слова у словничку записано з реконструйованим наголосом. Річ ясна, що словничок неповний – це лише те, що автор спостеріг, користуючись окупаційними словниками Треба сподіватись, що молода генерація мовознавців доповнить цей словник і внесе відповідні поправки до лексикографічних видань

      X. ВІДХИЛЕННЯ ЧИ НОРМА?
      Спостережлива людина зверне увагу і на таку рису живого мовлення – мовці вимовляють слова

      визнання (1)
      завдання
      навчання

      з чоловічим наголосом тоді, як у словниках ці слова дано з жіночим наголосом

      визнання (2)
      завдання
      навчання

      Хто має рацію?
      Гляньмо пильніше на моделі наголошення аналогічних двоскладових слів

      брання (3)
      вчання /якби слово існувало, то саме в такій формі/
      дання
      дбання
      ждання
      звання
      знання
      слання /якби слово існувало, то саме в такій формі/
      спання

      Наведені слова годі наголошувати інакше. Такий стандарт наголошення викликає у мовців аналогічне наголошення і в похідних від слів (3) словах

      дання брання вчання знання дбання слання (4)
      видання зібрання навчання визнання надбання заслання
      віддання убрання зізнання придбання наслання
      надання пізнання
      подання

      У такому наголошуванні важко не визнати рацію за мовцями Так легше вимовляти. Через масовість такої вимови, що не суперечить українським наголосовим моделям, наведене чоловіче наголошення слід канонізувати поряд із досі канонізованим жіночим наголошенням
      Зачепивши питання канонізованих і неканонізованих наголосів, не можна обминути й інших випадків невиправданої "дискримінації" живого наголошення У живому мовленні дієслово плескати дуже часто наголошують на звукові Е плескати. Проте усі словники фіксують дане слово із наголосом на А плескати Лише "Російсько-український фразеологічний словник" В Підмогильного та Є Плужника /Київ, 1993/ фіксує слово плескати з наголосом на Е: плескати.
      Дослідження наголосових моделів засвідчує, що варіянти слова плескати мають канонізований дактилічний наголос:

      Канонізовані форми Канонізовані варіянти Живомовні форми
      плескати в долоні кляскати в долоні плескати в долоні
      плескати язиком ляскати язиком плескати язиком
      плескати водою плюскати водою плескати водою

      Варіянтні форми від плескати — кляскати, ляскати, плюскати — безперечно мають спільне з цим словом походження, і отже дактилічний наголос варіянтних форм не випадково збігається з дактилічним наголосом живомовних форм Цей наголос присутній і у похідних від форми плескати словах

      плесканець
      плесканка

      Наявність варіянтів слова плескати з дактилічним наголосом, а також живомовна тенденція вживати це слово з дактилічним наголосом дають підстави рекомендувати записувати його у словниках з подвійним наголосом плескати.


      XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ

      Наголос в українській мові виконує ще й функцію морфологічну, зокрема помагає розрізняти похідні форми слова, наприклад, множину від однини

      Однина Множина
      вода води /жіночий рід/ (1)
      море моря /ніякий рід/
      рід роди /чоловічий рід/

      Як бачимо, утворення множини вимагає заразом зміни наголосу.
      Колись, очевидно, цій рисі підлягали усі іменники, що творили форми множини. Українська мова зберегла таке переголошення і в низці слів, які в інших слов'янських мовах його втратили. Цю особливість нашої мови мусить пам'ятати кожен, хто хоче говорити українською мовою. Наведу кілька таких слів:

      Однина Множина
      баба баби (2)
      вишня вишні
      крихта крихти
      мама мами
      мати матері
      молитва молитви
      пісня пісні
      плахта плахти
      пшениця пшениці
      скирта скирти
      тисяча тисячі
      торба торби
      хата хати
      шабля шаблі

      Особливо "популярний" такий наголос для іменників з наростком /суфіксом/ К:

      жінка жінки (3)
      подушка подушки
      сторінка сторінки
      хатка хатки

      Жива мова шанує цю рису куди послідовніше, ніж писемна — літературна. У живому мовленні можна почути:

      Множина Однина
      бараболі від бараболя (4)
      кукурудзи від кукурудза
      а також
      бомби від бомба (5)
      кишені від кишеня
      криниці від криниця
      машини від машина
      ручки від ручка /якою пишуть/
      українки від українка
      черешні від черешня

      З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).
      Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

      XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ"

      Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?
      Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).
      М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово пані дійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:
      М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

      "Пан Тадеуш з панами і панями..." (стор. 128)
      "І хоч я з панею хотів би..." (стор. 319)

      У. Самчук, "На білому коні". Спомини і враження (Видавництво "Волинь", 1972, Вінніпег, Канада)

      "Він мене познайомив з багатьма цікавими людьми, а між ними із панею фон Л..." (стор. 24)
      "А деякі з цих пань..." (стор 71)

      Галина Журба, "Далекий світ" (Буенос Айрес, 1955)

      "Поміж панями сидів Едмунд..." (стор. 139)

      З цих прикладів випливає, що слово пані таки відміняється.
      Можна не сумніватися, що дослідивши глибше твори клясиків, можна знайти багато більше прикладів, які свідчать, що слово пані — слово відмінюване. Конфуз же, який стався з цим словом, як і з багатьма іншими рисами нашої мови — це наслідок специфічного — під'яремного — розвитку українського мовознавства і українського відродження (Ширше про цей розвиток див. Розділ XX).
      Порівнюючи дослідження М. Климишина з дослідженням наголосових моделів множини (Розділ XI), побачимо, що вони одне одного доповнюють:

      Однина Множина
      мама мами
      баба баби
      хата хати
      пісня пісні
      шабля шаблі
      тисяча тисячі
      отже
      пані пані

      Слово пані у множині, як і інші іменники жіночого роду, міняє свій наголос і дістає звучання пані. Саме так воно і звучить у стандартизованому звертанні: "Пані й панове!", поширеному серед українців вільного світу. Саме такий наголос є органічний український наголос.
      Додати треба, що й словник Грінченка, хоч і каже, що слово пані невідмінюване, зате саме слово подає з двома наголосами: пані. Важко собі уявити, щоб українці вживали варіянт пані у звертанні до одної особи. Очевидно, що у записах, які обробляв Грінченко, записувачі фіксували наголос пані саме у випадках, коли йшлося про кількох осіб, тобто про множину.
      На підставі цих спостережень, я гадаю, що слово пані треба вважати за відмінюване слово.

      XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО"

      Зміна наголосу у процесі творення морфологічних форм властива й іншим граматичним категоріям української мови. Так, утворюючи форму прислівника від три-і-більше-складових прикметників найдавнішого походження, українці жіночий та чоловічий наголос прикметника здебільшого обертають на дактилічний у прислівнику:

      Прикметник Прислівник
      веселий весело (1)
      високий високо
      глибокий глибоко
      дешевий дешево
      дорогий дорого
      здоровий здорово
      зелений зелено
      молодий молодо
      солодкий солодко
      солоний солоно
      хороший хороше
      широкий широко

      Знову таки ми маємо тут діло лише з "майже правилом", бо існують винятки:

      багатий але багато а не багато (2)
      далекий але далеко а не далеко
      сердитий але сердито а не сердито
      суворий але суворо а не суворо

      Підкреслю ще раз, що прикметники (1) і (2) належать до найстародавніших українських слів.
      Для прикметників пізнішого походження "майже правило" не таке "муроване". Більшість "свіжіших" за походженням прикметників не визнають "майже правила":

      надійний надійно (3)
      поважний поважно
      умовний умовно
      фігурний фігурно
      фривольний фривольно

      А втім і серед новіших форм стародавнє "майже правило" діє:

      головний головно /Анд./ (4)
      голодний голодно
      затишний затишно
      порошний порошно
      потайний потайно
      холодний холодно

      Діє "майже правило" і в живому мовленні. Хто дослухається до живої мови, може почути від мовців такий "неправильний" наголос:

      рахувавши пересічно або пересічно це становить

      Нема мови, що наведений наголос не узвичаєний, словниками не зафіксований, кажучи без викрутасів — "неправильний". А втім, звернімось до моделів наголошення, розглянутих у цьому розділі. Річ у тім, що саме так має бути наголошений прислівник, утворений від прикметника пересічний, згідно з "майже правилом" українського наголошення.
      "Помилковий" наголос на Е у слові пересічно, стихійно вживаний мовцями, потверджує існування "майже правила" наголошення прислівників у свідомості українських мовців.
      Спостережене "майже правило" дозволяє з більшою певністю вирішувати сумнівні випадки наголошення. Справді, як правильно наголошувати:



      А Б
      байдуже чи байдуже
      безкорисно чи безкорисно
      видимо чи видимо
      волого чи волого
      корисно чи корисно
      мовчазно чи мовчазно
      пересічно чи пересічно
      старанно чи старанно
      хоробро чи хоробро

      У словниках, як і в живому мовленні, нема одностайности. Той же, хто хоче відродити українські наголосові моделі, має брати до уваги таке:
      а. у три-і-більше-складових словах для українців дуже характерне дактилічне наголошення;
      б. серед три-і-більше-складових прислівників діє "майже правило", за яким такі прислівники набувають дактилічного наголосу.
      Ці міркування змушують нас віддати перевагу наголосові у стовпчику А.

      XIV. ЩЕ ПРО "ПОМИЛКОВИЙ" НАГОЛОС

      Переголошення лексичних форм у процесі морфологічних модифікацій — характерна риса української мови. Цю рису спостерігаємо при утворенні множини іменників, а також при утворенні прислівників від прикметників, описаному в попередньому розділі. Риса ця не є законом: на наголошення лексичних форм впливає ще й звукова структура слова. Очевидно, що сказати багато або далеко, наголошуючи перший склад, перешкоджають правила милозвучности. Отже, наголос у слові залежить від багатьох чинників, і, як уже згадувано, він може бути рухливий. У мовній практиці дуже часто подибується подвійний наголос, коли одне й те саме слово вживається мовцями з подвійним — іноді потрійним — наголосом:

      Подвійний наголос Потрійний наголос
      вугілля затишний
      пасовисько зібрання
      пітьма кладовище
      сіножать ніякий
      халепа убрання
      черга
      ясний

      Таких розбіжних наголошень жива мова знає більше. Наявність розбіжних наголошень сьогодні дозволяє припустити, що і в минулому розбіжні наголошення мали місце у практиці мовлення і зустрічалися значно частіше. У процесі ж спілкування мовці кінець кінцем віддавали перевагу найбільш — скажемо так — конкурентоздатному варіянтові.
      Літературна мова старається навести лад у наголосовому господарстві, встановлюючи норми наголошення. Коли таке встановлення враховує загальний напрямок розвитку мови, воно сприяє удосконаленню мови. Коли ж таке встановлення переслідує політичні цілі, як це мало місце останні 60 років в УССР, то воно спрямоване на калічення і дискримінацію мови.
      У Розділі IX описано, як академіки УССР на замовлення окупаційної влади маніпулювали подвійним наголосом з кінцевою метою — запровадити єдині норми наголошення "від Калінінграду до Владивостоку".
      У живому мовленні, непідпорядкованому жодним штучним законам, процеси наголошення и перенаголошення відбуваються стихійно. Вивчення цих процесів може бути дуже корисне для зрозуміння природних законів розвитку мови без стороннього втручання й "реґулювання".
      У "нереґульованому" мовленні спостережено кілька перенаголошень прикметників. Ті мовці, які вимовляють пересічно, вимовляють і прикметник пересічний з наголосом на Е:

      пересічний підрахунок або пересічний літератор

      Як пояснити таку вимову?
      Річ у тім, що наголос прислівника, коли він часто вживається, має тенденцію переходити і на прикметник, що від нього утворено прислівник Таку тенденцію можна пояснити ще й тим, що деякі прикметники в нашій мові саме і походять від прислівників

      Прислівник Прикметник
      нарізно (матірня форма) нарізний (похідна форма)

      У словнику Б. Грінченка слово затишний наведено з двома наголосами – затишний;
      прислівник затишно — теж з двома, але іншими наголосами затишно. Як бачимо, варіянт затишно утворено згідно з "майже правилом". Однак наголосу на А для прикметника затишний словник не фіксує. Але форму з наголосом на А наводять сучасні словники затишний. У чім річ? Тут саме і виявилася тенденція часто вживаного прислівника "нав'язувати" свій наголос своєму творцеві — прикметникові. Такі перенаголошення під впливом прислівника характерні і для ряду інших прикметників.

      Матірня форма прикметника Прислівник Варіянтна форма прикметника
      видимий видимо видимий
      пересічний пересічно пересічний
      сміливий сміливо сміливий
      трудний трудно трудний
      урочистий урочисто урочистий
      чуйний чуйно чуйний
      чутний чутно чутний

      XV. ЗВІЛЬНЕНІ З РОБОТИ ЗВУКИ

      Процес вимови звуків і собі впливає на будову слів та зворотів. Із шкільної лави всі знають, що й на письмі й у вимові ми спрощуємо неоковирні сполучення з трьох і більше приголосних звуків.

      вість але вісник а не вісТник (випускаємо звук Т) (1)
      перстень але персня а не персТня (випускаємо звук Т)
      тиждень але тижня а не тижДня (випускаємо звук Д)

      Такі спрощення знають і інші лексичні одиниці:

      мілкий але міленький а не мілКенький (випускаємо звук К) (2)
      рідкий але ріденький а не рідКенький (випускаємо звук К)
      швидкий але швиденький а не швидКенький (випускаємо звук К)

      У прикладах (2) ми випускаємо звук К, який у "правильно утворених" формах рідКеньКий, швидКеньКий тощо мав би повторюватися двічі, утруднюючи вимову слова. Таке спрощення канонізують усі українські правописи.
      Але і в цій рисі українського мовлення не обійшлося без перекручень. Згідно з вимовою українські правописи визнають спрощення звуків у таких словах:

      Вільна але віленський а не вільНенський (випускаємо звук Н) (3)
      Дубне але лубенський а не дубНенський (випускаємо звук Н)
      Рівне але рівенський а не рівНенський (випускаємо звук Н)

      Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметнику від Ровно зберіг спрощення звуку Н: ровенський, а не ровНенський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до "глибоко виваженого" рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним Н — форму рівНеНський. Точнісінько, як у приказці про затятого богомільця.
      Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду.
      Торкнувшись теми спрощень, не можна проминути ще одної "правильної неправильности", яку канонізує, на жаль, і правопис 1928 р. Мова йде про слово мистець. Згідно з правописом це слово слід відміняти так:

      Однина Множина
      Н. мистець мистці (4)
      Р. мистця мистців
      Д. мистцеві /мистцю/ мистцям і т. д.

      Вимова мистця, мистці вкрай неоковирна, вона суперечить властивій для нашої мови рисі спрощення, зафіксованій, наприклад, у слові чернець:

      Однина Множина
      Н. чернець ченці (випускаємо Р) (5)
      Р. ченця а не чеРнця (випускаємо Р) ченців (випускаємо Р)
      Д. ченцеві а не чеРнцеві (випускаємо Р) ченцям (випускаємо Р) і т. д.

      Послідовне дотримання української спрощеної вимови вимагає відміняти слово мистець за зразком (5):

      Однина Множина
      Н. мистець митці (випускаємо С) (6)
      Р. митця (випускаємо С) митців (випускаємо С)
      Д. митцеві /митцю/ (випускаємо С) митцям (випускаємо С) і т. д.

      Таке відмінювання має бути канонізоване, бо воно відповідає практиці мовлення. Не треба забувати, що в українській мові існує варіянт до слова мистець — форма митець, яка відміняється саме за зразком (6).

      XVI. ЕКСКУРСІЯ У 30-ті РОКИ

      Уявімо, що ми перенеслися машиною часу у 30-ті роки до міста Одеси, і змішалися з гамірливим натовпом школярів, які покидають стіни школи. І в цім живім потоці нам удалося підслухати такий діялог двох учнів:

      УЧЕНЬ А.: Будеш на зборах?
      УЧЕНЬ Б.: Я знаю?

      Форму "Я знаю?", висловлену з певною інтонацією, малолітні мовці, наслідуючи старших, вживали як заперечення із значенням "Не знаю". На письмі передати інтонацію, з якою вимовлявся цей зворот, може лише знак питання.
      Якби при цьому діялозі був присутній учитель російської мови, він би неодмінно зауважив учневі Б, що той висловлюється "не по-людськи". Мова одеських школярів псувала нерви не одному із заповзятих ревнителів словесности.
      Вираз "Я знаю?" передає невпевненість мовця. Учителі, очевидно, не могли відчути у цьому звороті питальної інтонації і обурювались, коли на питання, чи правильно написано якесь слово на дошці, учень відповідав: "Я знаю?". Така відповідь миттю "заводила" вчителя, і він волав: "Коли ти знаєш, то скажи!" Учень же — третьої-четвертої кляси — не міг пояснити освіченому неукові, що форма "Я знаю?", висловлена з відповідною інтонацією, це скорочена форма "Хіба я знаю?" або "Чи я знаю?", яку мовці скоротили, зберігши інтонацію. Питальна інтонація цілком виключала потребу повторювати слово хіба або чи.
      Ця історія нагадує нам існування ще одного "секрету" української мови — інтонації. У живому мовленні, коли постає потреба швидко передати реакцію мовця, інтонаційні нюанси помагають мовцям висловити їхню зневагу, сумнів, вдоволення чи невдоволення.
      Іронічна інтонація може змінити значення слова на протилежне. Найкраще це відтворюють діялоги:

      А.: Степан і далі дружить з картярами.
      Б.: Пристойна компанія! Нічого не скажеш!

      Тут слово пристойна треба розуміти якраз у протилежному значенні. Ще один діялог:


      А.: Хіба ж і ти дівкою не бігала на вулицю?
      Б.: А не бігала!
      А.: Авжеж! Не бігала! Як той хорт плигала через тини...

      Авжеж! Не бігала!, висловлене з відповідною інтонацією, значить Авжеж бігала! Тобто інтонація надає вислову протилежного значення.

      XVII. ВІДРОДЖЕНИЙ НАГОЛОС. СЛОВНИЧОК

      анемія див. Розділ IX
      батерія див. Розділ IX
      батьківщина в усіх значеннях
      безкорисно згідно з моделем: хороший, але хороше; див. Розділ XIII
      божественний за Гр.
      боки множина від бік: руки в боки
      буржуазія див. Розділ IX
      видання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      видимий але видимо
      визнання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      виродженець слово штучне; може повторювати наголос слова вироджений
      виселенець може повторювати наголос слова виселений
      вислідний у значенні що є наслідком дії кількох сил; див. відчутний
      віддання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      відчутний у дієприкметників з наростком -н- наголос падає на склад -ний
      втішненький наголос здрібнілих прикметників падає на склад -еньк
      вчення згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      гаразди множина від гаразд; за Гр.
      гикати в усіх значеннях
      гістерія див. Розділ IX
      ґалерія див. Розділ IX
      діялог два наголоси; за Гол.
      добір див. Розділ VII
      добірка див. Розділ VII
      доступний два наголоси; за Гр. і за Жел.
      донезмогу за Гол.
      душний за Гр.
      жалібний за Гр.
      жалюгідненький див. пояснення до слова втішненький
      жертвенний урочистий вжиток; за Жел.
      завдання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      завід за Гр. та за Жел.
      заголовок в усіх значеннях; див. Розділ VII
      заготівний див. пояснення до слова відчутний
      заготівник за моделем: степовий — степовик, керівний — керівник
      заграва за Гр.
      заїзд див. Розділ VII
      запитання див. Розділ IX
      заслання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      заставка в усіх значеннях
      затримка див. Розділ VII
      зізнання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      злостити/ся/ згідно з живою вимовою
      знестяму за Гол.
      інтерес у значенні користь
      каламутний наголос на -ний у Шевченка
      каталог за Гол.
      кволенький див. пояснення до слова втішненький
      кладовище див. Розділ XVIII
      колючий у значенні який коле вживаємо колький
      корисний совість — совісний, отже користь — корисний
      крадеться у РУС у гнізді ВОРОВАТЬ дано крадеться
      ладен за Гр.
      летаргія див. Розділ IX
      літописний див. Розділ XVIII
      літургія див. Розділ IX
      лука /оболонь/ за Гр.; у СУМ — лука (академічне неуцтво)
      люб'язний наголос на И у Гр.
      лютити за Гр.
      малярія див. Розділ IX
      меншина див. пояснення до слова рівнина
      мутний за Гр.
      навчання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      надання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      надбання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      надмір в обох значеннях; див. Розділ VII
      названий /син/ у РУС у гнізді ПРИЁМНЬІЙ — названий (неуцтво)
      наслання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      настання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      нашивка див. Розділ VII
      ненажера і ненажеря за Гр.
      нести наголос на Е поширено і на Сході і на Заході
      носталгія див. Розділ IX
      обшивка в усіх значеннях; див. Розділ VII
      огрядний за Гр.
      оповістка див. Розділ VII
      осідок див. Розділ VII
      палюга за Гр.
      пам'ятний за Гр.
      пам'ятник див. пояснення до слова заготівник
      пані множина; в однині — пані
      пасовисько (земля) наголос на О (див. Розділ XVIII)
      пасовисько (сезон) наголос на И (див. Розділ XVIII)
      первоцвіт за Гр.
      перебіг див. Розділ VII; у СУМ — перебіг
      перебірка див. Розділ VII
      переблиск див. Розділ VII
      перевірка див. Розділ VII
      перев'язь див. Розділ VII
      перев'язка див. Розділ VII
      передишка див. Розділ VII
      переділ див. Розділ VII
      переділка див. Розділ VII
      перекрій див. Розділ VII
      перелюбки див. Розділ VII
      переконання див. Розділ XXIV
      перелюбний див. Розділ VII
      перелюбник див. Розділ VII
      перелюбниця див. Розділ VII
      перелюбство див. Розділ VII
      переріз див. Розділ VII
      пересічний, але пересічно див. пояснення до слова безкорисно
      переспів див. Розділ VII; у СУМ — переспів
      перестрілка за Анд.
      підмостка див. Розділ VII
      підмурок див. Розділ VII
      підсадка див. Розділ VII
      підступний за Гр.
      підтримка див. Розділ VII
      підшивка див. Розділ VII
      пізнання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      плескати див. Розділ X
      плести див. пояснення до слова нести
      поважання за Гол.; (дія): поважання; (стан): поважання
      повістка в усіх значеннях
      повстання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      поворіт і поворот за Гр.
      поворотний за Гр.
      подушка за Гр.
      поживний наголос на -ний у цьому слові поширений
      пойнятий За Гр.: я пойму, ти поймеш, отже пойнятий. див Розділ VI
      показник бо показний; див. пояснення до слова заготівник
      помилка див. Розділ VII
      поправка див. Розділ VII
      порівняння див. Розділ XXIV
      посвятний у значенні той, що посвячує себе; див. слово відчутний
      посильний в усіх значеннях; значення по силі /кому/ — неукраїнське
      послушник за Гр.
      поспішний за Гр.
      постання див. пояснення до слова визнання
      постаріти за Гр.
      потішненький див. пояснення до слова втішненький
      правописний див. Розділ XVIII
      предмет за Гол.
      примовка див. Розділ VII
      принос за Гр.
      приповідка див. Розділ VII
      присвоїти за Гр.
      приступний за Гр.
      прихисток див. Розділ VII
      прищіпка див. Розділ VII
      промашка див. Розділ VII
      проміжок див. Розділ VII
      простий за Гр.
      просторо див. пояснення до слова безкорисно
      простота за Гр.
      проти за Гр.
      прочистка див. Розділ VII
      рівнина модель: довгий — довжина; кривий — кривина
      річний за Гр.
      розвилка за Гр.
      розв'язка див. Розділ VII
      розіллятий див. Розділ VI
      розім'ятий див Розділ VI
      розіп'ятий див. Розділ VI
      розпростати за Гр.
      рукописний див. Розділ XVIII
      ситний за Гр.
      скализуб за Гр.
      сміховина за Гр.
      солодко див. пояснення до слова безкорисно
      сопух за Гр. та за Жел.
      соромний у значенні який соромиться; див. слово відчутний
      спішний за Гр.
      сповага у СУМ сповага (суржик)
      сполох за Гр.
      срібляний за Гр.
      твердити = стверджувати;
      твердити = робити твердим; інші значення — суржик
      тріпати в усіх значеннях; наголос на А — асиміляторський
      тріскотнява у СУМ — тріскотнява (академічне неуцтво)
      убрання згідно з масовою вимовою /Розділ X/
      узбіч за Гр.; у СУМ — узбіч (неуцтво)
      урочистий за Гр. та Б. Н.
      хаос за Гол.
      хиріти за Гр.
      хоробренький див. пояснення до слова втішненький
      храмовий за Гр.
      цемент за Гол.
      цибати за Гр.
      цифровий за Гол.
      чавити за Гр.
      числити за Гр.
      чуйний за Гр.
      чутний за Гр.

      XVIII. АКАДЕМІКИ ПРОТИ ШЕВЧЕНКА

      Укладаючи словничок відродженого наголосу (Розділ XVII), автор подеколи виходив з логічних міркувань, підтверджених практикою мовлення. Так у словах

      літописний
      машинописний
      правописний
      рукописний
      часописний

      ціла низка міркувань промовляла за дактилічний наголос. Міркування ці такі:
      1. Прикметники, утворені від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом, не міняють наголошеного звуку, набуваючи дактилічного чи супердактилічного наголосу:

      Іменник з
      жіночим наголосом Прикметник з дактилічним
      наголосом Прикметник із супердактилічним
      наголосом
      Бориспіль Бориспільський (1)
      Водохрещі водохресний (Пан.)
      дурисвіт дурисвітський
      колодязь колодязний
      кошторис кошторисний
      ненависть ненависний
      ненасит ненаситний (Гр.)
      чорнобиль чорнобильний
      чорнозем чорноземний (Гр.)
      чорноклен чорнокленовий (Гр.)

      Йдучи за цим зразком, можна продовжити попередній список:

      літопис літописний (2)
      машинопис машинописний
      правопис правописний
      рукопис рукописний
      часопис часописний

      2. У лексикографічних пам'ятках наголос (2) засвідчують:
      а. словник Грінченка: рукописний
      б. словник Желехівського: правописний

      3. У живому мовленні дуже поширено наголошення (2).
      Виходячи з цих трьох міркувань, я визнав за можливе дати два наголоси у словах (2) (див. Словничок, Розділ XVII):

      літописний
      правописний
      рукописний

      Після занесення цих слів з подвійним наголосом до Словничка я переглядав з іншої причини твори Шевченка. І от в укладеному Шевченком "Букварі южноруському" натрапляю цілком несподівано на слово рукописний з позначеним Шевченком наголосом. Для наочности відтворюю усю сторінку, де цей наголос зафіксовано:



      Цікаво, що Шевченко відзначив наголос лише на слові рукописний (і то двічі). Очевидно, вимову цього слова Шевченкові треба було підкреслити. На інших словах цієї сторінки більше наголосів не позначено. Шевченко поставив наголос там, де на його думку, могла мати місце помилкова вимова.
      Сучасні ж "академічні" видання встановили для слова рукописний наголос на звукові И, і перебувають, отже, у прямій суперечності з мовою Шевченка.
      Цей випадок свідчить, з одного боку, про недорозробленість наших "канонізованих" наголосів, а, з другого, — що аналіза мовних явищ з поміччю моделювання та реконструкції веде до правильних висновків і може бути дуже помічним знаряддям у процесі відродження Шевченкового духу в українській мові.
      Принагідно зазначу, що й інші наголоси у Словничку (Розділ XVII) підперто аналогічними міркуваннями. Наприклад, наголос слова кладовище. Словники УССР так визначають наголос цього слова:

      кладовище

      Проте в живому мовленні дуже поширено наголос на О: кладовище. Саме цей наголос фіксують у цьому слові і деякі словники (Пан.). Чи цей наголос нелітературний? Зберім "сім'ю" слів з кінцівкою -овище:

      зимовище
      пристановище
      руйновище
      середовище
      сміховище
      становище
      стидовище
      страмовище
      страховище
      сховище
      торфовище

      Чи є підстави виключати слово кладовище з цієї родини? На мою думку, це слово слід фіксувати з кількома наголосами: кладовище. У процесі ж дальшого спілкування мовці віддадуть перевагу саме тому наголосові, який найбільше відповідає українській мовній стихії.
      Провівши подібні дослідження із словом пасовисько, висновуємо, що наголос на О
      у цьому слові безпідставно "скасовано" мовознавцями УССР. Ось "Одіссея" цього слова:

      У Желехівського: пасовисько
      У Грінченка: пасовисько
      У Голоскевича: пасовисько
      У словниках УССР після 1933 р.: пасовисько
      У Андрусишина: 1. пасовисько (земля); 2. пасовисько (сезон)

      Знову таки, зберім сім'ю слів з кінцівкою -овисько:

      збіговисько
      посміховисько
      поштурховисько
      пристановисько
      страховисько

      Які підстави виключати з цієї сім'ї слово пасовисько? Я таких підстав не бачу. Як на мене, найправильніше розв'язано проблему наголошення слова пасовисько у словнику Андрусишина. Але коли вже наголос виконує морфологічну функцію, тобто розрізнює значення слова, то доцільно форми 1 і 2 у поясненні Андрусишина рекомендувати з різними наголосами:

      1. пасовисько (земля)
      2. пасовисько (сезон випасу)

      Саме так фіксує ці слова Словничок відродженого наголосу (Розділ XVII).


      Частина II - ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ТАКЕ СЛОВА?

      XIX. БЕЗ ЗОЛОТА, БЕЗ КАМЕНЮ...

      Звертаючи свої думи до мертвих, живих і ненародженних земляків, Шевченко висловлювався "без золота, без каменю, без хитрої мови".
      Що це значило?
      Цс значило, що поет не копіював, не наслідував породжену в тісних імперських канцеляріях і палатах аристократії бундючну імператорську мову, а шукав лексичних зразків у мовній практиці народу. Мова Шевченка була і є мовою народу, органічним витвором народньої культури.
      Чим же міг похвалитися той, хто не вживав "золота", "каменю", "хитрої мови"?
      Киньмо короткий погляд на лексику нашої мови Які характерні риси вона має? Замість "золота" у ній переважає образність: слова несуть у собі образ реальної дійсности. Це прозирає вже в назвах місяців – лютий, квітень, жовтень, у назвах квітів – кручені паничі, чорнобривці, у назвах ігор – довга лоза, сліпий кіт, тісна баба, копаний м'яч; у назвах речей – та явищ – живе срібло, водяне серце, Великий Віз (сузір’я), Чумацький шлях (скупчення зірок), у дієсловах – боліти душею, тліти серцем, крутити хвостом, дивитися, як кіт на сало. Така лексика і творить самобутню тональність української мови.
      Образність — найхарактерніша риса нашої мови
      Живомовній лексиці властива й інша характерна риса – стислість. Від українців можна почути:

      Я біг, а втім не втрапив (1)

      Цю саму думку дехто висловлює так

      Я біг, але тим не менше не втрапив (2)

      Варіянт (2) можна почати від людей, вихованих на російській мовній культурі, котрі гадають, що саме так і треба говорити по-українському. Що стисліше

      а втім
      чи
      тим не менше?

      Жива українська мова — криниця саме такої стислої лексики.
      Візьмімо сполучник і. Куди яке коротке слово. А воно може заступати в мові цілу низку слів – також, навіть, але, наприклад та ін. Одне коротке слівце! Та де? — скаже невіра . А ось де:

      а) Пішов Іван, пішов і дід. У даному прикладі і = також.
      б) І поет так не скаже. Тут і = навіть: Навіть поет так не скаже
      в) Ходив, ходив, і не купив. У цьому разі і = але: Ходив, ходив, але не купив
      г) Цю пісню можна співати і так. Тут і = наприклад: Цю пісню можна співати,
      наприклад, так

      Ще більше стислих зворотів слівце і творить з іншими місткими слівцями:

      д) Мати й собі стала бігти Пара й собі = в свою чергу: Мати в свою чергу стала бігти.
      е) Приходь, і то з братом Тут і то = при чому: Приходь, при чому з братом.

      Ось ще кілька таких містких слів:

      аж = доти, поки: Чекай, аж я прийду. = Чекай доти, поки я прийду.
      ануж = а що, як: Ануж ти не виграєш. = А що, як ти не виграєш?
      знай = безупинно: Хлопці знай співають. = Хлопці безупинно співають.
      там = скажімо: На день, чи там на два. = На день, чи, скажімо, на два.

      Поєднуючись, ці слівця творять не менш місткі сполуки:

      так і знай = можна не сумніватися, що:
      Так і знай, Петро розляпає. = Можна не сумніватися, що Петро розляпає.

      Місткість притаманна не лише коротким слівцям. Українська мова має місткі форми в усіх шарах лексики. Часом одне окреме слово може бути настільки містким, що заступає кілька слів:

      довкілля = навколишнє середовище
      осідок = місце перебування
      ракето-літак = космічний апарат неодноразового використання
      руханка = гімнастичні вправи
      факсувати = передавати факсом
      фільмувати = робити кінозйомку
      цегельня = цегельний завод

      Зауважмо, що наймісткіші слова, як правило, належать до лексики, утвореної за українськими словотворчими моделями. І це зрозуміло, бо ці моделі органічно пов'язано з усією образотворчою системою нашої мови
      Ми живемо сьогодні в умовах, коли потреба в новій лексиці постає щодня і щогодини. Щораз нове довкілля, новий побут, нові соціяльні явища, нові поняття вимагають нових слів. На цьому етапі розвитку мови існує проблема як творити нову термінологію? Де брати тисячі нових лексичних одиниць? Які вживати стилі та мовні засоби?
      За останні 60 років цю проблему розв'язувано просто всю українську лексику копійовано /кальковано/ з російської мови, позбавляючи нашу мову свого самобутнього обличчя. Українську мову Шевченка в УССР було підмінено штучним офіційним язичієм, де українські форми було скопійовано з російських, без огляду на мовні особливості й закони нашої мови.
      Оглядаючи крила літака чи форму дирижабля, українець скаже, що вони зализані, загладжені або вигладжені. Саме так подібні заокруглі форми і треба було б називати. Аж ні! Сучасна офіційна термінологія винайшла /здерши з російської мови/, що ці форми обтічні. Чи це образно? Чи це розкриває суть якости? Аж ніяк. Це слово можно зрозуміти лише через посередництво російської мови, як українізовану копію слова обтекаемый, яке для росіян містить певний образ. Слово ж обтічний не творить образу, його важко пов'язати із словом обтікати, від якого його нібито утворено Але й слово обтікати не дає того образу, що слово зализувати. Здерта з російської мови калька прив'язує нашу свідомість не до образу, а до російського слова, узалежнює нашу мову від іншої мови Можна навести чимало прикладів, коли образність української мови принесено в жертву калькувальній практиці
      Ворогам українського слова ходило о те, щоб знищити неповторну тональність нашої мови, обернути її на неоковирний суржик. На сторожі цього суржику було поставлено калькування Ось кілька занесених до словників мовних "перлин", що їхню появу завдячуємо практиці калькування:

      Незграбна "перлина" Російський прототип "перлини"
      впадати в дитинство впадать в детство
      обзавестися господарством обзавестись хозяйством
      підбивати підсумки подводить итоги
      різноколірний разноцветный
      спляча красуня спящая красавица

      Запроваджені до офіційного вжитку, такі форми на ділі дискредитують українську мову. Бо кожен, кого шокують ці "знахідки", не може позбутися враження, що наша мова не здатна творити повноцінну лексику. Таким копіюванням заперечувано здатність української мови до самостійного розвитку, прищеплювано погляд, що наша культура не може існувати без російської.
      Наведені "перлини" неоковирні тому, що сліпе мавпування творить не копії, а карикатури. Чи ж українська мова і справді така бідна, що має око-в-око копіювати російські форми? Жодною мірою ні. І це наочно видно з дальших зразків:

      впадати в дитинство? чому не дитиніти?
      обзавестися господарством? чому не загосподарювати або стати господарем?
      підбивати підсумки? чому не підсумовувати?
      різноколірний? чому не строкатий або барвистий або ряснобарвий?
      спляча красуня? чому не приспана красуня?

      Тенденція "прив'язати" нашу мову, її лексику, її вимову, її морфологію до російської мови — тенденція колонізаторська. Її вигадали і здійснювали колонізатори. На жаль, саме ця тенденція і далі панує в нашому мовному господарстві.

      XX. ЯК МИ ДІЙШЛИ ДО ЦЬОГО?

      Колоніяльне становище України продовж віків і асиміляційна імперська політика впливали на лексику, морфологію та фонетику української мови.
      Зміни, що відбувалися в українській живій та писемній мові, цей вплив і відбивають. Порівнюючи лексикографічні праці XIX і початку XX ст., простежуємо інтеграцію російських мовних стандартів до української мови, передусім у фонетиці.
      У словнику П. Білецького-Носенка /автор народився 1774 р. на Полтавщині/, а згодом у словнику Б. Грінченка зафіксовано такі українські форми:

      Словник Б.-Носенка Словник Грінченка Сучасні словники
      Біг Біг, Бог Бог
      — — — готів, готов готов
      — — — діготь дьоготь
      Дін /річка/ — — — Дон
      духівний духовний духовний
      — — — Ирід, Ирод Ірод
      катірга каторга каторга
      ліжка лижка, ложка ложка
      норів норов норов
      обріть оброть /хоч має ріт = рот/ оброть
      парубіцький парубоцький
      підпівня, підповня підповня підповня
      поліз полоз полоз
      помста пімста, помста помста
      пригорщ пригірщ, пригорщ пригорщ
      слін не фіксує слон
      хірт, хорт хірт, хорт хорт
      швірень швірень, шворінь шворінь
      швірка шворка шворка

      Від назви Дін походить станиця Дінська на Кубані.
      З цих прикладів неважко простежити зникнення української фонетичної риси — перехід О (а також спорадично давнього Ъ възьму — візьму) в І у закритих складах, і копіювання російських зразків, де О (а також давнє Ъ) в І не переходить.
      Процес зникнення з української мови рис, притаманних українській фонетиці, особливої інтенсивности набув після революції. Офіційні мовні норми, вироблені після 1933 р з участю таких видатних мовознавців, як Каганович та Постишев, і запроваджені шляхом терору й репресій, мали на меті знівелювати самобутність української мови Так, до наведених вище слів згадані "мовознавці" додати и такі

      безводдя як варіант до безвіддя
      голодовка замість голодівка
      коновка замість конівка
      коновод замість коновід
      окоп замість окіп
      церковка як варіянт до церківця

      А в совєтській практиці поява фонетичних варіянтів, скопійованих з російських зразків, згодом вела до вилучення українських форм з ужитку.
      Цю ж тенденцію зафіксовано і в родовому відмінку множини іменників жіночого роду:


      За Голоскевичем (правопис 1928 р) За Кагановичем-Постишевим
      роса — рос і ріс роса — рос
      свобода — свобід /бо слобода — слобід/ свобода — свобод
      стопа — стіп стопа — стіп і стоп
      субота — субіт субота — субот

      Запозичення російської лексики до української живої, а згодом і писемної мови почалося одразу після Переяславської угоди 1654 р. Щоправда, протягом XVII і XVIII століть таке запозичення було обопільним. Російська літературна мова тоді ще не була вироблена, і вироблення її ішло під великим впливом української.
      Розгляньмо два лексичні приклади.
      У словнику Білецького-Носенка зафіксовано як українське слово обуза, і автор перекладає його на російську мову не як обуза, а як заботы, хлопоты, трудная должность. Отже, Білецький-Носенко не міг слово обуза назвати російським Таким воно за його часів і не було. Це було українське слово, яке засвоїла російська мова. Сьогодні ж слово обуза ми сприймаємо, як російське, і словники перекладають його як тягар, клопіт, морока.
      У словнику Грінченка українське слово повстанець перекладено на російську мову словом инсургент. Тобто, Грінченко не вважав сучасне російське слово повстанец російським словом. Це слово російська мова запозичила з української.
      Такі запозичення далеко не поодинокі.
      Всотавши чималу частку української лексики, російська мова на початку XIX ст. остаточно зформувалася, і почався процес зворотної інтеграції російської лексики до української мови.
      Освіта для елітарних прошарків українського суспільства була тоді лише російськомовна, і чи не всі українські письменники діставали тільки таку освіту, часто-густо краще володіючи російською мовою, ніж своєю рідною.
      Коли в українському суспільстві, а надто в освічених колах, стало практично співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою Цей процес можна назвати смерть через подобу. Так, слово получати, що значило єднати, через свою подобу до російського получать — діставати, одержувати — перестало вживатися.
      Ось ще кілька таких зникнень.

      Слово, що зникло або втратило
      своє значення Російське слово, що сприяло зникненню
      або втраті значення
      вредний /капосний/ вредный /шкідливий/
      конечно /неодмінно, конче/ конечно /певно, напевно/
      опускати /залишати/ опускать /спускати, випускати/
      пішохід /тротуар/ пешеход /пішоходець/
      плохий /смирний, небойовитий/ плохой /поганий/
      понімати /поймати, охоплювати/ понимать /розуміти/
      шумний /який піниться/ шумный /гучний/

      Письменники, які знали дві мови, уникали таких слів, щоб не дезорієнтувати читачів, бо читачами української літератури за тих часів були росіяни, а також російськомовні українці.
      Через практикування двох мов зазнала ерозії українська система узгодження і керування слів. Так, дієслово грати, яке з прийменником на вимагало знахідного відмінку грати на скрипку, у ХІХ-ХХ ст. поступово стало вимагати місцевого, як у російській мові грати на скрипці. Дієслово стосуватися, яке ще у 20 роках нашого століття неодмінно вимагало прийменника до: це стосується до Вас, за післяпогромні часи цілком уподібнилося до російського касаться і стало майже виключно вживатися без прийменника це стосується Вас.
      Існування двох мов викликало потребу задовольнити знавців обох мов, і це спричиняло нівеляцію часом дуже дрібних, майже непомітних розбіжностей, як от зворотність і незворотність дієслова Так, дієслово хвилювати /напр. море хвилює/ стало частіше звучати хвилюватися /море хвилюється/, ближче до російського море волнуется.

      насміхати з кого стало звучати насміхатися на взір російського насмехаться;
      пінити /про вино/ стало звучати пінитися на взір російського пениться;
      котити /дорогою/ стало звучати котитися на взір російського котиться;

      Цей процес триває по сьогодні. Наприклад, слово нездужати деякі підсовєтські мовці вимовляють нездужатися, подібно до російського нездоровиться, а слово звітувати — звітуватися, на взір російського отчитываться. І ці, практично, покручі послідовники ідей злиття мов заносять до словників.
      До революції 1917 р інтеграції чужої лексики до української мови сприяло переслідування її з боку імператорської Росії. Але, переслідуючи українську мову, царський уряд не втручався до українського культурного процесу: царат не визнавав української мови і не цікавився, як українці творили своє нарєчіє.
      Ця ситуація змінилася після революції. Визнавши українську мову де юре, большевицька влада, починаючи з 30-х років XX ст. стала брутально втручатися до українського культурного процесу. Контроль за українською мовою перебрали партійні боси, добираючи і вишколюючи відповідні мовознавчі кадри.
      Поминувши історію літери Ґ та інші відомі калічення, наведу рідше згадувані приклади.
      Всупереч мовній практиці змінено вимову слів Басарабія, сантименти, салітра, сарна на Бесарабія, сентименти, селітра, серна /і сарна/, тобто підігнано під російський стандарт.
      Перекручено відмінкові закінчення у назвах іноземних і подібних до них міст. Замість з Парижу, з Лондону, з Петербурґу запроваджено російські закінчення з Парижа, з Лондона, з Петербурґа.
      Форми розтягати, витягати, притягати, затягати в усіх словниках доповнено формами розтягувати, витягувати, притягувати, затягувати, яких нема у Грінченка, і які копіюють російські растягивать, вытягивать, притягивать, затягивать. Замість розсувати, засувати культивовано форми розсовувати, засовувати.
      Ці малопомітні зміни мали на меті одне: згладити розбіжності між мовами. Нащо? Секрет нескладний. Щоб виправдати окупацію: одна мова, одна нація, одна держава. Те, що почали царі, продовжили Каганович, Постишев, Хрущов і Брежнєв.
      Там, де не можна було відверто запровадити російських форм, запроваджувано форми максимально наближені до російських, або живцем здерті з російських.
      Сьогодні Україна має змогу очиститись від спадщини колоніялізму в царині мови. Зразком української мови для нас має служити мова клясиків і передусім Шевченка.
      Усі знають про Шевченка поета й митця, а от про Шевченка мовознавця, у нас якось не говориться або говориться мало. Правда, Шевченко не писав мовознавчих праць і не вбився у пір'я титулованого науковця — доктора наук або академіка. Своє мовознавче кредо він лишив нам у своїх творах, де на прикладах слововжитку виклав напрямні розвитку української мови, а отже й українського мовознавства.
      Шевченкова мова найкращий зразок для сучасників. Вона має бути для нас дороговказом у війні проти суржику, проти штучного язичія, виробленого за останні 60 років.
      У сучасній пресі можна зустріти заклики зберігати територіяльну цілісність України. Чому не сказати цілість? Яка потреба розтягати слово цілий до форми цілісний? Йдучи за цією модою, слово білий треба обернути на білісний, слово кволий на кволісний. Така практика копіює російський імперський стиль. Слово цілісний виправдано вживати нашими мовцями лише у парі цілісний характер.
      Вживаючи слово земляки, Шевченко не міг собі навіть і уявити, що правнуки відмовляться від нього на користь слова співвітчизники, здертого з високомовних зразків "старшого брата".
      Там, де наші діди відчували, що пахне порохом сучасники бачать вибухонебезпечну ситуацію. Спробуйте вимовити вибухонебезпечний! Це слово — справжній мовний динозавр! Чому не сказати передвибухова ситуація або й просто вибухова? У мові можна знайти тисячі способів окреслити те чи те явище. Але язичіє визнає лише той варіянт, який копіює "всесоюзні" зразки.
      Коли Шевченко і його сучасники, ставали до праці або розпочинали працю, то згідно з офіційним язичієм їхні правнуки тепер лише приступають до роботи, око-в-око так, як пишуть в офіційних імперських документах.
      Тоді закликати шанувателів язичія до співпраці. Вони визнають лише співробітництво, бо це слово копіює "поширену від Калінінграду до Владивостоку" форму сотрудничество. А наша коротша співпраця має іти в небуття.
      На зборах і з'їздах в Україні ви не почуєте промовців, а лише виступаючих, бо так вимагає тенденція копіювання.
      Пересохли в Україні і джерела, позагнивали коріння. Їхнє місце заступили витоки. Що таке витоки? Де хто чув таке слово? Але творцям язичія і визнавцям теорії злиття мов це байдуже. Для них існує лише одне мірило: мова старшого брата. Раз у російській мові існує слово истоки, то й українці мусять говорити витоки, точнісінько на російський копил, а свої слова забувати.
      Згідно з заведеною модою, хунта або кліка, яка захопила владу у якійсь країні, може бути лише правляча і в жодному разі не керівна, панівна чи урядуща.
      Коли Шевченко і його побратими не мали змоги щось зробити, то вони казали, що вони не годні або не спроможні; визнавці ж сучасного язичія у цьому разі скажуть, що вони не в стані.
      Приклади такої уніфікації нашої мови можна наводити й наводити. Українська самобутня лексика стоїть перед загрозою потонути у морі російських форм і зворотів.
      Шевченко закликав нас висловлюватися без золота й каменю, без "хитрої мови". І цей заповіт сьогодні такий же актуальний, як і колись. Продовж довгих десятиліть цей заповіт було зневажено.
      Тому перед молодим поколінням стоїть завдання дбати про розвиток нашої мови так, як учив Т. Шевченко.

      XXI. КОЖУХ НЕ НА НАС ШИТИЙ

      Перед тим, як перейти до розгляду потенційних можливостей українського словотвору, треба вияснити собі, яку шкоду завдає сліпе копіювання чужих форм і зворотів українській культурі та українському відродженню. Киньмо оком на невеличкий образок, написаний з використанням калькованої лексики:

      ВИТОКИ ХВОРОБИ

      Я з сином сіли на мілкосидяче судно, забувши про незліченну кількість кровоссальних комах, від згадки про яких я нездужаюсь і відчуваю сисний біль у серці. Я не удавальник, о ні! Замість послати повітряний поцілунок на берег, я шукаю за болезаспокійливими засобами, мене лихоманить, як колись на шлюборозлучному процесі. Син же — мій правомочний спадкоємець — який дорослішає не щодня, а щогодини — спокійний. Я починаю думати, що це він головний зловмисник у цій історії, або принаймні, — потуральник. І тут мене осіняє обнадійлива думка. Я витягую голову і озираюсь за гострокінцевим предметом. За мною — кілька малоімущих землеробів і одна посадова особа з цибулиноподібними очима. Він ратував за цю поїздку. Але тепер я не в змозі його вітати. З мене достатньо! Я розсовую юрбу і приступаю до пошуку. Усе навколишнє середовище я бачу офарбленим у червоне. Мабуть, від променепереломлення. Але я не хочу вникати, чому воно так. Усе це частковості. Головне — поставити заслон кровоссальним істотам, які посягають на моє благополуччя.

      А тепер я поясню деякі з ужитих у тексті слів:
      мілкосидяче судно: це чистий сміх, а не слово; чому не вжити мілкоплавне?
      кровоссальна комаха: достоту, як кровососущее насекомое; чому не сказати кровопивча комаха, комаха-кровопій, комаха-вампір?
      сисний біль: що це таке? це російська сосущая боль; по-нашому це п'явка на серці. Вираз /хтось/ відчуває сисний біль у серці — це мовний динозавр. Українці вживають природний образний зворот засмоктало коло серця /когось/;
      поцілунок рукою українці мають забути і говорити повітряний поцілунок, бо по-російськи воздушный поцелуй; а що по-українськи звучить неоковирно, байдуже, аби зберігалася мовна залежність, такий собі єдиний культурний простір!
      зловмисник: точна копія російського злоумышленник; його цілком заступають лихочинець, злочинець, правопорушник, (коли йдеться про злодія) злодіяка;
      обнадійливий: копія російського обнадеживающий, утвореного від дієслова обнадеживать; ми такого дієслова не маємо, отже, форму утворено від чужого слова; по-нашому: багатонадійний; у даному тексті свята /щаслива/ думка; з усіх наведених тут кальок це слово, хоч і здерте з чужого зразка, найбільше відповідає українським словотворчим моделям і не звучить неоковирно;
      витягувати: див. пояснення у Розділі XX (стор. 39);
      гострокінцевий: дублет російського остроконечный; цей покруч лишає без роботи наші слова шпилястий, шпичастий, шпичакуватий, гострякуватий і просто гострий;
      посадова особа: заступає українське урядовець; росіяни поняття урядовець не можуть висловити одним словом, лише парою должностное лицо; то й ми маємо відмовитися від свого слова і вживати неоковирну кальку посадова особа;
      променепереломлення: чому не сказати заломлення променів? Так це ж буде образою для лучепреломления, що його українці мусять копіювати;
      розлучний процес за офіційною нормою має бути лише шлюборозлучний, бо російське протокольне арґо вживає бракоразводный процесс; чи є потреба в нашій мові вказувати, що суд розлучає шлюб, коли єдине, що розлучають суди це шлюби?
      церковна баня в УССР не може бути цибуляста, а лише цибулиноподібна, щоб точно копіювати "всесоюзне" слово лукообразная,
      дитину, що вдає з себе хворого, не називайте комедіянтом, а лише удавальником; так треба, щоб була повна аналогія з російським словом притворщик;
      а того, хто гострий на розум і вміє розгадувати, не звіть угадько, а лише відгадник, бо так ближче до "общепонятного" отгадчик;
      так само не вживайте слів потакайло, потакач, а лише потуральник, бо це око-в-око відповідає російській формі потворщик;
      не здумайте нічого забарвлювати, бо адепти злиття мов рекомендують офарблювати, здерши це слово з російського окрашивать;
      і нарешті ніколи не кажіть, що діти ростуть, підростають, доростають розуму, доходять літ або вбиваються в пір'я, бо в офіційному язичії винайшли слово дорослішати на копил російського взрослеть, і так мають говорити українці;
      Решту слів прокоментую коротко:
      Витоки мають копіювати російське истоки; по-нашому джерела,
      лихоманить копія російського лихорадит, наше трусить, трясе, тіпає, колотить або морозить,
      правомочний здерто цілком з російщини, наше правочинний, правоможний, правосильний;
      малоімущий: цілком російське слово, наше незаможний, малозаможний;
      співробітничати ближче до російської мови, ніж наше співпрацювати,
      землероб — бо по-російськи земледелец; а наше хлібороб занехаяно,
      приступати до чого покруч, по-нашому розпочинати що,
      вникати /у що/ здерте слово, у нас заглиблюватися, старатися осягнути що, /у дрібниці/ — влазити;
      розсовувати: треба розсувати, див. пояснення до слова витягувати;
      посягати: по-українському зазіхати;
      нескінченна кількість – цс просто безліч,
      болезаспокійливий – краще протибольовий,
      достатньо — копія достаточно; а ми ж маємо коротке і гармонійне досить,
      осінила /думка/ здерто з російського осенила кого, українці кажуть блиснула /стукнула в голову/ кому,
      не щодня, а щогодини /рости/ як на дріжджах або як з води;
      не в змозі /робити/ копія російського не в состоянии; по-нашому не спроможен, не годен;
      ратувати за що у нас обстоювати що, обставати /розпинатися/ за що,
      поїздка: по-нашому подорож,
      благополуччя: відверте мавпування, наше добробут, добро, щастя, гаразди,
      частковості: з російського частности; українське деталі, подробиці, поодинокі випадки;
      усе це: відповідно до російського все это; нам властивіший зворот це все;
      поставити заслон кому – калька, по-українському перейняти кого, перетяти шлях кому
      Яка шкода для розвитку мови від цих кальок?
      Поперше, зрозуміти такі кальки, як витоки, сисний бічь, зловмисник, посадова особа, не в стані тощо, можна лише через посередництво російської мови Ми міркуємо приблизно так: що таке витоки? ага, це истоки, тепер ясно. Іншими словами, оволодіти українською мовою може лише той, хто знає російську.
      Таким чином, нашу мову роблено підрядною — або бутафорною — мовою, потрібною лише для формальности, для відчіпного, а коли пильніше придивитися, то це бездарний варіянт общесоюзної мови Недурно ж сучасні російські демократи просторікують про єдиний культурний простір. Це ж те саме злиття мов, тільки в іншій тарілці
      Подруге, вдаючись до калькування іншої мови, мова, яка калькує, занедбує свої власні мовотворчі можливості, висушує джерела своєї самобутности, і як показує практика — завмирає.
      Потретє, неоковирна лексика дискредитує саму мову, відбиває охоту вживати таку бутафорну мову, бо це мова не Шевченка, не Франка і не Л. Українки, а штучне язичіє, поширене в УССР для маскування її антинародньої природи. Українська мова — мова образна, а калькування робить її штучною, блідою і безкровною.
      На жаль, зрушень у пляні відродження української мови досі немає. І далі офіційне життя, шкільництво, видавництва, радіо, телебачення послуговуються нормами Кагановича-Постишева, і вся подібна до наведеної лексика беззастережно панує у мовній практиці.
      Потрібні дійові заходи у напрямі відродження самобутности української мови. Для цього треба проаналізувати пам'ятки минулого, вибрати з них усе, що може придатися сьогодні, відродити моделі словотвору, навмисне виведені з ужитку за часів окупації.

      XXII. НЕВИКОРИСТАНІ МОЖЛИВОСТІ

      Для того, щоб мова нормально розвивалася, жодною мірою не можна штучно спрямовувати її розвиток у тому чи тому напрямі. Найприродніший розвиток мови спирається на живе народне мовлення, неспотворене жодними зовнішніми впливами. Нормальний розвиток української мови остаточно спинено в 30-х роках XX ст., коли цей розвиток було підпорядковано політичним цілям. Політичні цілі окупантів вимагали знівелювати самобутність української мови, "підправити" її відповідно до норм і законів мови російської. Таку практику обґрунтовувано потребою "інтернаціоналізації". Важко заперечити, що співжиття і культурний обмін між народами сприяє засвоєнню інтернаціональної лексики мовами різних народів. Уживання інтернаціоналізмів, коли у своїй мові нема чим їх заступити, цілком виправдано. А в УССР українцям накидувано інтернаціоналізми там, де ми мали свою самобутню лексику, у чому легко переконатися з наступних прикладів:

      Запозичена форма Українська форма
      абориґен тубілець
      абсурд безглуздя, нісенітниця
      авантурист пройдисвіт
      вертикальний прямовисний, простовисний
      ґалерія /галерея/ (навколо будинку) кружґанок
      гармонія злагода
      горизонт обрій, видноколо, виднокруг
      горизонтальний поземний
      експлуатація визиск
      ембріон заплідок, зародок
      імідж образ
      клімат підсоння
      консенсус згода, погодження
      окупант займанець
      принцип засада
      пріоритетний першорядний
      результат наслідок
      циркуляр обіжник

      Цей списочок — лише мала частина запроваджених ув офіційний вжиток інтернаціоналізмів. Таке запровадження мало на меті русифікацію, бо ті іншомовні слова, що їх не вживано в російській мові, окупаційна влада безцеремонно вилучила з ужитку:

      Засвоєна українцями форма Накинута російська форма
      арсен миш'як
      атрамент чорнило
      вакації канікули
      іньєкція укол
      конфітури варення
      оксид окис
      оксидація окислення
      флуор фтор
      цина олово
      цинамон кориця

      Знову таки — це лише мала частка вилученої лексики. "Інтернаціоналістам" ішлося не про інтернаціоналізацію мов, а про русифікацію
      Крім "інтернаціоналізмів" українську мову в УССР засмічувано кальками-копіями з російської мови
      Читаючи видання УССР, можна зустріти чимало "винаходів" з кухні Інституту мовознавства АН УССР, керованого академіком Бєлодєдом та його учнями

      шаблековтач (1)
      струмообертач
      шлаконагромаджувач

      Чи це живі слова? Чи хтось колись вживав їх, вживає, чи буде вживати? Це треба було б спитати у тих, хто засмітив такими "перлами" словники, підручники, наукову й технічну літературу.
      Простежмо, як постало слово шаблековтач.
      Немає жодного сумніву — це копія російського слова шпагоглотатель. Для росіянина слово шпагоглотатель звучить нормально з багатьох причин. Воно відповідає російським словотворчим моделям, де віддієслівна частина глотатель на другому місці, — це раз, воно має легку для вимови звукову структуру А-О-О-А-Е з жіночим наголосом — це два. Додам, що слово глотатель само по собі існує в російській мові, і отже, вся сполука цілком зрозуміла для вуха росіянина.
      Щодо українського слова шаблековтач, то воно не відповідає українським словотворчим моделям, а слово ковтач само по собі в нашій мові не існує.
      У творених українцями складних словах віддієслівна частина стоїть на першому місці.

      варивода (2)
      вернигора
      вертихвіст
      загнибіда
      закрутиголова
      котигорошок
      паливода
      пройдисвіт
      перекотиполе
      скализуб
      хапокниш

      Головна перевага форм (2) у тім, що вони мають один або й два додаткових півнаголоси /котигорошок, приший-кобилі-хвіст/, що сприяє і вимові і засвоєнню слова.
      Маючи модель (2) за зразок, поміркуймо, як належить по-українському назвати особу, що ковтає шаблі або шпаги /шпади/. Тут можливі кілька варіянтів.

      ковтайшабля
      лигайшабля
      ковтаншпага
      лигайшпага
      ковтайшпада
      лигайшпада

      Кожен з цих варіянтів, як на мене, краще звучить від незграбного шаблековтача. Щоб надати українського забарвлення усій формі, варто у другій частині складного слова замість шаблі вжити шворінь:

      ковтайшворінь
      лигайшворінь

      Отже, ми маємо аж вісім форм, з котрих треба вибрати найвлучнішу. Мені здається, що такою формою є форма лигайшворінь, але читач може сам вибрати, що, на його смак, найкраще вписується в українську мовну тональність, або й запропонувати свій варіянт до шаблековтача, форми неживої і неконкурентоздатної.
      Наведений приклад наочно показує, що мова, яка "здирає" лексичні форми з усталених зразків інших мов, компромітує сама себе карикатурністю здертих форм, обертається на мову-жебрака, на блідий варіянт "досконалої та розвиненої" мови.
      Очевидно й те, що для успішного словотворення треба глибше аналізувати наявні, випробувані часом зразки українського словотвору, які відкривають невичерпні можливості для мовної творчости.
      Описаний словотвір дозволяє підшукати варіянти і до кальок (1):

      Калька Українська форма
      струмообертач верниструм або крутиструм
      шлаконагромаджувач збирайшлак або стягайшлак

      Річ ясна, що можливі й інші розв'язки. Той, хто гадає, що українська мова має обмежені можливості словотвору і тому має вдаватися до калькування, очевидно, глибоко помиляється. У дальшому викладі буде розглянуто кілька "невикористаних можливостей" українського словотвору, ігнорованих в УССР через антиукраїнську політику комуністичного режиму.

      ХХШ. ПСЕВДОВАРІЯНТИ

      Тисячолітня практика мовного спілкування людства виробила чимало способів розрізнення словесних форм. Іноді досить одного звуку, щоб змінити значення слова:

      кат
      кит
      кіт
      кут

      Ця властивість мови створює широкі можливості для словотвору.
      Зупинімось на так званих "псевдоваріянтах" — словах близьких за звучанням, але різних за значенням. Практика українського мовлення знає такі пари відієслівних іменників-псевдоваріянтів:

      Дієслово А. Іменник дії Б. Іменник наслідку дії
      зображати зображання зображення (образ)
      напоумляти напоумляння напоумлення (нотація)
      порівнювати порівняння порівнення (троп)
      призначати призначання призначення (мета)
      приміщати приміщання приміщення (кімната)
      сповіщати сповіщання сповіщення (вістка)
      споруджати споруджання спорудження (споруда)

      Слова у стовпчику А різняться від слів у стовпчику Б двома рисами: наголосом і другим від кінця голосним звуком (звук А/Я у стовпчику А, звук Е у стовпчику Б). Це, сказати б, зовнішня різниця. Позатим, ці слова різняться і своїм значенням: стовпчик А містить слова, що відтворюють лише дію, а стовпчик Б — слова, що відтворюють наслідок дії, хоч можуть відтворювати і дію. Наведений взірець творення іменників від дієслів дуже продуктивний і раціонально виправданий: важко добачити якусь штучність в утворених цим способом формах.
      Нашій мові постійно треба творити іменники наслідку дії, бо людство прогресує, і всяка дія неодмінно творила, творить і буде творити певний наслідок. Отже, потреба в іменниках наслідку дії ніколи не вичерпається. Тож і існування в мові відповідних моделів творення таких іменників дуже потрібне.
      Українська мова широко використовувала і використовує модель творення "псевдоваріянтів". У мові існують цілі "сім'ї" псевдоваріянтів.
      Наведу одну таку "сім'ю".

      Дієслово А. Іменник дії Б. Іменник наслідку дії
      будувати будування будовання (будова) (1)
      дарувати дарування дарований (дарунок)
      малювати малювання мальовання (малюнок)
      поховати поховання поховання (могила)
      риштувати риштування риштовання (підмостки коло будови)
      групувати угрупування угруповання (група)
      цяцькувати цяцькування цяцькований (прикраса)

      Там, де у словах стовпчика А звук У, у словах стовпчика Б звук О. Крім того, ці слова відрізняються і наголосом: стовпчик А має жіночий наголос, а стовпчик Б — дактилічний. За значенням слова у стовпчиках різняться так: слова стовпчика А відтворюють дію відповідних дієслів, а слова стовпчика Б — наслідок дії.
      Такий модель словотвору дуже помічний для розрізнення у мовній практиці понять дії та наслідку дії. Українська мова застосовувала таке розрізнення дуже широко:

      Іменник дії Іменник наслідку дії
      асиґнування асиґнований (кошти) (2)
      відшкодування відшкодований (певна сума)
      гаптування гаптовання (гаптована річ)
      зачудування зачудовання (стан)
      зруйнування зруйновання (руїна)
      обдарування обдаровання (хист)
      пошанування пошановання (повага)
      роздратування роздратовання (настрій)
      розмалювання розмальовання (розпис на стіні)
      розчарування розчаровання (настрій)
      спростування спростовання (текст)
      спрямування спрямовання (напрям)
      устаткування устатковання (обладнання)
      шпарування шпаровання (шар шпарувального розчину)

      Псевдоваріянти (1) і (2) з дактилічним наголосом на О правопис Кагановича-Постишева вилучив з ужитку і тим позбавив українську мову її продуктивного словотвору. А це значило припинення природного розвитку мови. Замість псевдоваріянтів, що передавали наслідок дії, в УССР культивовано російські форми:

      асиґновка замість асиґновання
      ґрунтовка замість ґрунтовання
      татуїровка замість татуйовання
      упаковка замість паковання
      шифровка замість шифровання (зашифрований текст)
      штриховка замість штриховання (штрихи на папері)

      В інших випадках для передачі поняття наслідку дії в УССР запроваджено те саме слово, що й для поняття дії:

      Іменник дії Іменник наслідку дії після 1933 р. Іменник наслідку дії до 1933 р.
      замалювання замалювання (шкіц) замальовання (Рек.)
      поступування поступування (спосіб дій) поступовання (Рек.)
      формування формування (загін) формованая (Рек.)
      формулювання формулювання (формула) формульованая (Рек.)
      умеблювання умеблювання (меблі) умебльовання (Рек.)

      Скасування словотвору "псевдоваріянтів" поставило нашу термінологію в залежність від "розвиненої та досконалої мови, поширеної від Калінінграду до Владивостоку". І там, де українці могли обходитися без запозичень і калькувань, їм доводилося позичати і калькувати. Таким чином штучно створювано термінологічний дефіцит української мови.

      XXIV. КРИНИЦЯ НЕ МАЄ ДНА

      З розпитком культури потреба у нових лексичних формах буде зростати, і штучне позбавлення мови її творчих можливостей веде до її занепаду. Ми не знаємо сьогодні, що за нові поняття виникатимуть завтра, але вони, без сумніву, виникатимуть, і потреба в нових термінах для передачі нових понять буде сталою. Описаний у попередньому розділі словотвір псевдоваріянтів — це невичерпна криниця нових термінів. Наведу навмання кілька таких можливих словесних форм, які можуть стати у пригоді майбутнім термінологічним пошукам:

      аранжовання
      газовання
      годованая
      дозованая
      маскованая
      оркестровання
      рихтовання
      скасовання
      трасовання
      фасовання
      флюсовання
      шихтовання
      шліхтовання

      Наведені форми відмінні від форм з наголосом на -ання і становлять термінологічну резерву нашої мови на майбутнє.
      Розглянуті в попередньому розділі псевдоваріянти різнилися між собою одним звуком та відмінним наголосом. Мовна стихія знає й такі псевдоваріянти, що різняться між собою лише наголосом:

      А. Іменник дії Б. Іменник наслідку дії
      відкликання відкликання (розпорядження) (1)
      давання давання (подаяння) (Б. Н.)
      засідання засідання (збори)
      з'єднання з'єднання (загін)
      зобов'язання зобов'язання (обіцянка)
      нездужання (не вживано) нездужання (недуга)
      об'єднання об'єднання (спілка)
      обладнання обладнання (апаратура)
      поважання поважання (повага)
      пов'язання (не вживано) пов'язання (стан)
      покликання покликання (хист)
      розв'язання розв'язання (розв'язка)
      уподобання (не вживано) уподобання (симпатія)

      Слова з чоловічим наголосом на -ання (стовпчик А) визначають лише дію, а слова з дактилічним наголосом (стовпчик Б) — наслідок дії. Таким чином, зміна наголосу в слові міняє його значення. Ця властивість віддієслівних іменників (1) помагає зрозуміти і наявність подвійного наголосу в таких віддієслівних іменниках, як вінчання, читання тощо. Цю наявність можна пояснити тим, що, передаючи дію чи наслідок дії, іменники наголошувано по-різному:

      вінчання (дія покриття вінками) вінчання (шлюбний обряд)
      читання (дія) читання (почитний матеріял, чтиво)

      Наведені міркування проливають світло і на причини "неправильного" /неканонізованого словниками/ наголосу, уживаного мовцями у деяких словах:

      замішання бо це стан зніяковіння /наслідок дії/
      запитання бо це конкретний вислів /наслідок дії/
      прив'язання бо це прив'язаність, симпатія /наслідок дії/

      Очевидно, що у деяких іменниках, що визначають наслідок дії, висловленої дієсловом, слід канонізувати дактилічний наголос

      Іменник наслідку дії Іменник дії
      переконання (погляд) переконання
      покаяння (сповідь) покаяння
      порівняння (троп) порівняння
      пристосовання (прилад) пристосування
      розладнання (розлад) розладнання
      рівняння (формула) рівняння

      На закінчення розділу запізнаймося з іще одною "сім’єю" псевдоваріянтів, що різняться лише наголосом:

      Дія Наслідок дії
      зайняття /заняття/ (взяття, захоплення) зайняття /заняття/ (фах, лекція)
      обняття /посади/ (= вступ на посаду) обняття (не вживано)
      поняття (охоплення) поняття (гадка, уявлення)
      прийняття (приймання) приняття (авдієнція, прийом) (Пан)

      Дослідження моделів "псевдоваріянтів" розкриває широкі словотворчі можливості української мови. Штучна заборона цих моделів, оголошення їх "націоналістичними" гальмували розвиток мови. Це гальмування діє й нині, бо у виданих під орудою русифікаторів словниках і підручниках перекручено факти українського мовлення Тому, вивчаючи словотворчі моделі українців, мовознавці мусять аналізувати не лише "правильне" мовлення, а й неправильне , яке часто-густо містить ключ до зрозуміння заплутаних в наслідок русифікації фактів нашої мови.

      XXV. ХТО КРАЩИЙ МОВНИК?

      Порівнюючи сучасну літературну мову з народньою, важко позбутися враження, що неосвічені творці українського слова в минулому володіли секретами мови куди вправніше і професійніше, ніж сучасники. Порівняймо деякі народні звороти з їхніми літературними, а вірніше псевдолітературними "двійниками":

      Народня форма Псевдолітературна форма Російський прототип
      Здоров'я гіршає Здоров'я погіршується ухудшается
      Вона ж моя дитина Адже вона моя дитина ведь
      Заки сонце зійде... Перше ніж сонце зійде... прежде чем
      Суш. Звідси й голод В наслідок посухи — голод вследствие
      Їй ішлося про шлюб Вона була зацікавлена у шлюбі была заинтересована
      Кушнір Хутровик меховщик
      Небо синє-синє Небо надзвичайно синє необыкновенно
      Службіст Ретельний працівник исполнительный работник
      Срібняк Срібляник серебреник
      Щем у грудях Щемливий біль у грудях щемящая боль

      Порівнюючи ці форми, важко не визнати перевагу народніх форм. Тому, шукаючи взірців словотвору, варто звертатися до джерел саме народнього мовлення.
      На жаль, цього правила дотримують не всі. Читаючи газети і слухаючи високих достойників, дізнаємось, наприклад, про галопуючу інфляцію. Непривабливе явище. Але не менш непривабливий і вираз. Форми галопуючий, температурячий, розмовляючий нашій мові не властиві. Це слова-покручі. Письменники XIX ст. — творці літературної мови — обходилися без таких форм. Українська діяспора старається обходитися без них. А прищеплена окупаційним режимом практика калькування і далі поширює ці форми в Україні.
      Дехто, може, переконаний, що іншого шляху розвитку для нашої мови немає.
      Наведу приклади, які свідчать про протилежне, давши кілька можливих варіянтів усталених або усталюваних у слововжитку форм:

      вражаючий ефект — могутній ефект
      галопуюча інфляція — нестримна /безупинна, обвальна/ інфляція
      зростаюча смертність — щораз більша смертність
      зростаючі ціни — щораз вищі ціни
      координуючий центр — координаційний центр
      обтяжуючий — чимраз тяжчий або щораз тяжчий
      освіжаючий — відсвіжущий
      температурячий хворий — хворий з температурою

      Далі наведу форми, яких сьогодні ще не вживано, але які, взявши до уваги тенденцію, неодмінно з'являться завтра:

      звужуючийся — чимраз вужчий або щораз вужчий
      пришвидчуючийся — дедалі швидший або щораз швидший
      стабілізуючийся — дедалі стабільніший
      ускладнюючийся — дедалі складніший або щораз складніший

      Наведу кілька й російських форм:

      благоустраивающийся — чимраз впорядкованіший або щораз чепурніший
      вращающийся в обществе — тертий у світі або бувалий у світі
      вспоминающий /прошлое/ — занурений у спогади /про минуле/
      меняющиеся обстоятельства — щораз інші обставини
      повторяющееся явление — повторюване /або знов і знов те саме/ явище

      У народній лексиці подибуємо чимало прикладів, як українці минулого давали собі раду у складних мовних ситуаціях. Згадаймо відомого з дитинства невпійманного у траві коника-стрибунця. Можна не сумніватися, що якби цій комасі давав ім'я сучасник, він не вагаючись назвав би її стрибаючий коник.
      Назва коник-стрибунець підказує, що замість дієприкметникових форм українці вживали іменники, і це в багатьох випадках розв'язувало проблеми мововислову.

      Запозичена форма За народнім зразком
      буксируючий катер катер-буксир
      виконуючий виконавець
      всезнаючий всевідець
      командуючий командувач
      симпатизуючий симпатик
      співаючий птах птах-співець
      управляючий маєтку управитель маєтку

      Жива мова знала ще й інший оригінальний спосіб уникання дієприкметникових зворотів.

      Народня форма Можливий сучасний варіянт
      не минаючий корчми не-минай-корчма
      пропий-воли пропиваючий /або що пропив/ воли
      приший-кобилі-хвіст пришиваючий хвіст кобилі
      не-розлий-вода нерозливаний водою
      не-їж-мак не споживаючий маку

      Народній спосіб сьогодні цілком занедбано. А чи виправдано? Хіба не можна користуватися ним хоч би і для заміни таких мовних "динозаврів".

      Динозавр Можлива народня форма
      роздери-душу крик крик, що роздирає душу
      критика, що недобачає слона недобачай-слона критика
      промова, що запалює серця запали-серця промова

      Як бачимо, наша мова може вив'язуватись із найскладніших мовних ситуацій. Мова може, а мовознавство не опрацювало всіх можливостей українського словотвору. Ось кілька таких "прибитих у цвіту" словотворчих сімей /А, Б і В/.

      А) Сім'я прикметників з кінцівкою -ущий, -ющий

      живлющий
      загребущий
      минущий
      невсипущий
      тямущий
      умирущий
      цілющий

      Чи ж цей взірець уже вичерпано? А чому не можна вживати

      відсвіжущий замість освіжаючий
      надихущий замість надихаючий
      розтлівущий замість розтліваючий
      спалахущий замість спалахуючий

      Б) Сім'я прикметників з кінцівкою -анний, -янний

      невблаганний
      недріманний
      нездоланний
      незрівнянний
      несказанний

      Чому ми не творимо за цим взірцем

      нерозкладанний замість нерозкладуваний?
      неспіиманнии замість невловимий?
      спогляданний замість споглядуваний?

      В) Сім'я прикметників з кінцівкою –енний

      незбагненний
      неоціненний
      непоясненний
      непримиренний
      неприторенний

      Чому не йти далі і не творити

      невідверненний замість невідворотний
      невідтворенний замість який важко описати або неописанний (!)
      незігненний замість незгинний (!)

      Ці приклади ілюструють потенційні можливості українського словотвору, можливості розвитку мови. А наша мова потребує розвитку "Природний і вільний розвиток української мови зупинено 1929 р. подвійною акцією: репресіями проти мовознавців з одного боку і проти письменників — з другого" /Ігор Качуровський/.
      Проголошення незалежности України породило сподівання, що буде зроблено кроки у напрямі відродження самобутнього розвитку української мови. На жаль, сподівання лишилися сподіваннями.
      І далі в українському друкованому та живому слові процвітає галопуюче калькування. Згідно з цією тенденцією, в Україні розтають минулорічні сніги, і ніколи торішні, кумири ринку підраховують виручені гроші, і ні в якому разі не вторговані, в Україні існують проблеми із сумновідомою /не горезвісною/ компартією, сама ж Україна ні з ким не співпрацює, лише співробітничає; уряд затято відстоює її незалежність, аби в жодному разі не обстоювати або не обставати за; парляментарі — на відміну від пролетарів і карбонарів — уперто звуть себе парляментаріями; політичні баталії відбуваються на зібраннях і ніколи не на зборах; наші недоброзичливці перестали шаліти з піною в роті і шаліють тепер з піною біля рота. (І як вона там біля рота тримається?)

      XXVI. ЗАНЕДБАНІ РОДОВИЩА

      Коли під сучасну пору оглядати українські словотворчі моделі, впадає в око, що їхню здатність продукувати нові лексичні форми ніби заморожено на тих зразках, що витворилися продовж попередніх століть, а за останні півстоліття ці моделі не виробили жодного словесного зразка. Такий був наслідок "мовної політики", яка, заморозивши українські самобутні моделі словотвору, спрямовувала розвиток мови у напрямі калькування.
      До занедбаних моделів українського словотвору треба зарахувати чи не всі самобутні українські словотворчі сім'ї.
      Візьмім сім'ю прикметників, утворених наростком -ч-

      Віддієслівні форми Відіменникові форми
      виконавчий відбудовчий вірчий відомчий
      дарчий оздоровчий довірчий господарчий
      дорадчий підготовчий мірчий повстанчий
      законодавчий установчий слідчий продовольчий
      мовознавчий споживчий
      об'єднавчий
      розпорядчий

      Оце й усі такого роду прикметники, "канонізовані" в УССР. І це тоді, коли наросток -ч- може творити й творити влучну, компактну, високоякісну лексику, заступаючи кальковані форми. Мовні ж канони УССР віддавали перевагу важким і довгим формам, ігноруючи можливості українського словотвору:

      А. Канонізовані форми Б. Потенційні форми
      випробувальний випробовчий
      відгодівельний відгодовчий
      заготівельний або заготовочний (!) заготовчий
      запам'ятовувальний запам'ятовчий
      обслуговуючий обслуговчий
      перевірочний перевірний
      перетворювальний перетворчий
      перестерігаючий застерігавчий
      попереджувальний запобігавчий
      розпізнавальний розпізнавчий

      Прикметники з наростком -ч- можна творити практично від більшости дієслів та багатьох іменників, але в УССР цю словотворчу сім'ю було приречено на вимирання. Нижченаведені зразки навмання утворених наростком -ч- форм важко не визнати резервою майбутніх словесних пошуків:

      Віддієслівні форми Відіменникові форми
      забудовчий іновірчий
      надавчий інодумчий
      настановчий кровопивчий
      нарихтовчий оборончий
      освідомчий підприємчий
      переборний
      перевтільчий
      поздоровчий
      розвідчий
      розрадчий
      розраховчий
      розфасовчий
      спомагавчий
      спостерігавчий

      Заглиблюючись у незмірінь мовного океану, можна знайти чимало занедбаних шахт з нерозробленими словесними покладами.

      XXVII. СЛОВООБРАЗИ

      До таких забутих словесних шахт слід віднести невичерпні можливості образної лексики. Образність української мови — один з незаперечних її козирів. Саме цю рису і забувають ті, хто будь-що-будь копіює усталені мовні зразки інших мов. Українська мова знає оригінальні розв'язки мовних проблем з використанням можливостей образного мовлення. Для відтворення, наприклад, міри якости сучасні мовці й писці дуже охоче вживають слово надзвичайний і відповідний прислівник надзвичайно:

      надзвичайне враження надзвичайно гарний
      надзвичайні здібності надзвичайно схвильований
      надзвичайний обід надзвичайно гарячий
      надзвичайна передача

      Часте вживання слів надзвичайний і надзвичайно в мові окремих осіб свідчить про їхній дуже обмежений словесний багаж і знання мови. Звернімось до джерел української мови: чи вживали мовці й писці минулого аж так часто ці заяложені форми? З дальших прикладів побачимо, що їхній вибір був багатший:

      Штамповані форми Літературні варіянти Живомовні форми
      надзвичайний обід
      блискучий обід
      незвичайний обід знаменитий обід
      особливий обід королівський обід
      першорядний обід ладний обід
      фантастичний обід напрочуд ладний обід
      обід куди твоє діло
      обід на диво
      обід на славу
      обід, що називається
      обід, що ну!
      оце обід!
      оце обід так обід!
      розкішний обід
      такий обід, такий обід
      усім обідам обід
      царський обід
      надзвичайно гарячий
      винятково гарячий
      неймовірно гарячий аж он який гарячий
      неможливо гарячий гарячий-гарячий
      гарячий з вогню
      гарячий-прегарячий
      гарячий, що аж-аж-аж
      гарячий, що ну!
      гарячий як вогонь
      гарячий як жар
      дуже-дуже гарячий
      куди який гарячий
      страх який гарячий
      страшенно гарячий
      такий гарячий, такий гарячий

      Навіть з цього неповного переліку варіянтних лексичних форм можна зробити висновок, що можливості українського образного мовлення невичерпні.
      Дуже поширеним способом творення лексичних форм є так звані повтори:

      веселий-веселий
      довго-довго чекали
      дуже-дуже спритний
      сумно-сумно
      чистий-чистісінький

      Повтори практиковано не лише з прикметниками й прислівниками, але й з іншими частинами мови:

      Повтори Форма без повтору
      довбав-довбав наполегливо /або уперто/ довбав
      кричи не кричи скільки не кричи
      дощ не дощ — скачи! за всякої погоди — скачи!
      їв не їв — не питають не питають: голоден чи ситий

      Сфери застосування образної мови дуже широкі: від щоденного побуту до космічних досліджень. Ось кілька прикладів:

      Заштампований вираз Образний вираз
      братися до літературної праці = братися за перо
      виявляти гуманне ставлення = мати Бога в животі
      застосовувати фізичну силу = давати волю рукам
      знімати з себе відповідальність = умивати руки
      не виявляти ознак життя = лежати трупом
      не володіти достатньою мірою мовою = не могти й двох слів стулити
      перебувати в стані радісного збудження = землі не чути під собою
      повертатися до попередньої практики = братися за своє
      притягатися до судової відповідальности = ставати перед судом
      вимушений обставинами = рад-не-рад
      ставати об'єктом обговорення = потрапляти на язик
      стати жертвою вогненної стихії = піти з димом
      творити з допомогою фантазії = брати з голови
      утиратися в довіру = лататися

      Образна лексика — невичерпне джерело збагачення української мови.

      XXVIII. МОВОЗНАВЧА АРХЕОЛОГІЯ
      Досліджуючи український словотвір, мовознавцеві доводиться відшукувати загублені або невикористані словотворчі моделі. Такий пошук за аналогією до науки, що вивчає пам'ятки матеріяльної культури, можна назвати мовознавчою археологією. Продовж віків на українські мовні стандарти впливали сторонні чинники. Сторонні словотворчі моделі творили шари нової лексики, що накладалися на українську лексику, ховаючи її під новими нашарованнями. Сучасний дослідник української мови мусить діяти подібно до археолога, котрий під пластами землі відкопує свідків матеріяльної культури минулого. Вивчення української лексики, похованої під шаром суржику, дозволяє відшукувати неспотворені чужими впливами зразки української мови. Спираючись на мовознавчу археологію, можна бути справедливим арбітром у розв'язанні мовних суперечок.
      Археолог-мовознавець, річ ясна, риється за своїми знахідками не в землі, а в пам'ятках української мови, у живому мовленні, у діялектах, які частково зберегли риси неспотвореної мови українців.
      Підсовєтські мовознавці у словниках, виданих після погрому українства 30-х років, вилучили з реєстру великі масиви української лексики, а цілій низці слів через погане знання мови приписали не ті значення, які ці слова мали в українському мовленні. Щоб дошукатись неспотвореного значення таких слів, мовознавець мусить вдаватися до "розкопів". Часом такі "розкопи" можна робити, послуговуючись тими самими спотвореними словниками, бо, перекручуючи мову, мовознавці-недотепи не розуміли до кінця мовних фактів і лишали свідчення неперекрученого значення того чи того слова у наведених цитатах з клясиків.
      У "Словнику Української мови" АН УССР в 11 томах (СУМ) слово лижви пояснено так: "Те саме, що лижі". А лижі визначено як "дерев'яні полози різної довжини, які прикріплюють до ніг для пересування по снігу". Даючи ілюстрацію до слова лижви, словник наводить цитату з І. Нечуя-Левицького: Мама возила її сковзаться на льоду на лижвах або в гості. Не треба бути академіком, щоб зрозуміти, що сковзаться на льоду можна лише на ковзанцях, тоді як лижі пристосовано для снігу. Отже, лижви — це ковзанці. Саме так пояснює це слово і словник Є. Желехівського з посиланням на твори О. Потебні. У цьому значенні вживають слово лижви і українці в діяспорі. Таким чином, мовознавці УССР зробили підтасовку, виходячи з подоби слова лижви до російського слова лижі.
      Описане перекручення завдяки мовознавчій безпорадності калічників української мови може викрити навіть учень середньої школи. Проте деякі інші перекручення вимагають глибших "розкопів"...
      У тому ж таки словнику слова оливо та цина пояснено однаково як олово, а олив'яний та циновий як олов'яний. 3 такого пояснення можна висновити, що оливо та цина і олив'яний та циновий — синоніми, тобто слова з однаковим значенням. Але це не так: оливо й цина не одне й те саме. Отже, словник плутає. І справді, у пункті 3 пояснень до слова олов'яний /а отже і олив'яний/, словник каже: Який кольором нагадує олово; сріблясто-білий... До цього пояснення дано цитату з І. Франка: Пусто і мертво по полю, по гаю, Лиш олов'янії хмари вкривають весь небозвід. Весь небозвід ніколи не вкривають "сріблястобілі" хмари; весь небозвід вкривають темносірі олив'яні або свинцеві хмари. Отже, І. Франко під словом олов'яні мав на увазі олив'яні або свинцеві хмари. Виходить, що словник змішав грішне з праведним. І справді, з інших словників (П. Білецького-Носенка, Є. Желехівського) дізнаємось, що оливо або олово для українців минулого значило те, що тепер, запозичивши з російщини, звуть свинцем. Те, що тепер звуть оловом, українці звали циною.
      Пророблені археологічні "розкопи" не такі вже й складні, коли в пам'ятках минулого збереглися свідчення про існування правильних українських форм. Важче робити "розкопи", коли досліджуваного слова або мовного явища не фіксує жодна пам'ятка. Тоді на поміч мовознавцеві приходить мовознавча реконструкція.

      XXIX. МОВОЗНАВЧА РЕКОНСТРУКЦІЯ

      Усі знають слово цокотуха. Воно зафіксоване у лексикографічних працях і у творах клясиків. Це слово ні в кого не викликає сумніву своєю стовідсотковою українськістю. А як бути із словом цокотун? Його не фіксують словники. Чи можна його вживати?
      Щоб дати відповідь на це питання, скличмо сім'ю слів з кінцівкою -уха:

      Жінка Чоловік
      брехуха брехун
      гладуха гладун
      каверзуха каверзун
      крикуха крикун
      моргуха моргун
      плаксуха плаксун

      Неважко бачити, що кожне слово скликаної сім'ї має свого чоловічого партнера з кінцівкою -ун. А коли так, то чому не може мати свого партнера цокотуна слово цокотуха?
      Випадок цокотуха — цокотун чи не найпростіший і найнаочніший приклад способу мовознавчої реконструкції. Реконструюючи моделі словотвору окремих словесних сімей, мовознавець може встановлювати правомірність вживання того чи того слова, закономірність того чи того мовного явища.
      Дещо складніші випадки вимагають поєднувати із способом реконструкції мовознавчу археологію та інші методи дослідження мовних явищ. Описана у розділі VIII лінґвістична патологія, де досліджувано наголоси, може правити за приклад мовного дослідження із застосуванням методи реконструкції.
      Метода реконструкції, поєднана з мовною археологією, дозволяє витягати "на світ Божий" словесні форми, поховані під шарами накинутої лексики.
      Словники для масового вжитку, видані в УССР після погрому українства 30-х років, не наводять цілої низки питомих українських слів, заступаючи їх кальками з російщини. Описані методи мовознавчого дослідження можуть бути дуже помічними для повернення до життя штучно вилучених з ужитку лексичних форм, а також для вияснення правоможности вживання тої чи тої форми слова.
      Хто читає газети української діяспори, не може не звернути уваги на низку неузвичаєних у колишній УССР форм, вживаних діяспірною пресою. Постає питання чи акцептувати ці форми в сучасній Україні, чи обминати їх, маючи за діялектні?
      Гадаю, ніхто не стане заперечувати, що лексика всякої мови постійно потребує удосконалення, а також дальшого розвитку і збагачення. В УССР таке збагачення ішло на 99% коштом запозичень з російської мови. Будь-які спроби словотворення на підставі українських словотворчих моделів розцінювано як націоналізм. Збагачення мови знало лише один шлях калькування. Про шкоду калькування уже говорилося, наводилися приклади мовних "динозаврів".
      Порівняно маленька гілка українського народу, що опинилася за межами імперії та за межами імперського лінгвоциду, мала незрівнянну перевагу перед уярмленою Україною, мала свободу творчости, в тому числі і свободу мовотворчости. Ця свобода дозволяла діяспірцям бути незалежними у вживанні і творенні мовних форм відповідно до потреб усного й друкованого мовлення.
      Проте така свобода не завжди додавала мові позитивних рис. Мовотворчість, як і всяка творчість, не вільна від помилок, невдалих розв'язок, в тому числі й калькувань з інших мов, не виключаючи й російської. Тому адоптувати всю мовотворчість діяспори до літературної мови не варто. Кожну окрему новостворену лексичну одиницю слід розглянути під кутом зору її "українськости" та її мовної конкурентоздатности. Такий розгляд годі здійснити без застосування описаної вище методики мовознавчої археології та реконструкції.
      Спробуймо з поміччю цієї метододики зробити один такий тест.
      У пресі діяспори можна зустріти слово розслідження. Така форма для читача з України, що звик до форми розслідування, звучить трохи незвичайно. І це цілком закономірно, усяке нове слово своєю незвичною формою сприймається як відхилення від норми і навіть неправильність. Але заки відкидати "незнайомця", зробім певне дослідження. Наша мова знає такі похідні форми від слова слідити:

      слідити сліджений слідження (СУМ)
      дослідити досліджувати досліджений дослідження
      заслідити заслідж)вати засліджений заслідження
      наслідити насліджувати насліджений
      обслідити обсліджувати обсліджений обслідження
      упослідити упосліджувати упосліджений упослідження

      З цієї схеми випливає, що п'ять членів сім'ї слідити творять форми з наростком -ідж. Форму розслідити вживає галицький варіянт (за термінологією УССР — діялект) української мови. Ми ще повернемось до питання "галицький варіянт — галицький діялект" (Розділ ХLІІІ), а зараз зауважмо, що слово розслідити цілком вписується у схему словотвору сім'ї слідити:

      розслідити розсліджувати розсліджений розслідження

      Як бачимо, слова розсліджений, розслідження не є якимись "чужаками" для сім'ї слова слідити, їх утворено за нормами українського словотвору.
      Слово ж розслідувати належить до іншої сім'ї до сім'ї слова слідувати. Сім'я ця в нашій мові запозичена, у словнику Грінченка слова слідувати нема, є слідувати = слідкувати із значенням іти назирці. Схема словотвору цієї сім'ї інакша.

      слідувати слідування (РУС)
      дослідувати дослідуваний дослідування
      наслідувати наслідуваний наслідування
      обслідувати обслідуваний обслідування
      розслідувати розслідуваний розслідування

      Річ ясна, що сім'ю слова слідувати жодною мірою не можна ігнорувати, це стовідсоткова українська лексика. Але, чи виправдано ігнорувати й утворену за нашим словотвором групу слова розслідити? Як буде вияснено далі, у галицькому варіянті української мови збереглися питомі українські форми, ігнорувати які буде помилкою. Тому, форми розсліджений, розслідження мусять мати права громадянства в соборній українській мові. Вони можуть співіснувати з формами розслідуваний, розслідування. Мовці й писці дістануть "право вибору", а це дуже важливе право в усіх галузях людської діяльности, а отже, й у сфері мовній.

      XXX. КАЛІЧЕННЯ

      Без мовознавчої археології та реконструкції практично нема як очистити нашу мову від накинутих їй перекручень. Той, хто думає, що перекручень не так уже й багато, помиляється. Вороги українського слова добряче "попрацювали", щоб скалічити нашу мову. Деякі калічення можна розпізнати, як кажуть науковці, "неозброєним оком". За приклад такого калічення може правити слово банкет, запроваджене в усіх словниках УССР поруч з нашим питомим словом бенкет. Навіщо рекомендувати подвійне написання для цього слова? Усі клясики вживали бенкет, визнавали лише бенкет і допогромні правописи. Єдина мета подвійного написання слова бенкет — перейти згодом на форму банкет, канонізовану у "мові Леніна".
      Маніпуляції із словом бенкет дуже незграбні, і їх неважко викрити. Але є такі калічення, що їх годі розпізнати без певної аналізи. Коли слово бенкет калічники наводять у двох формах, то слово мариво усі підсовєтські словники наводять лише в одній формі марево. Користувач словників не має жодної вказівки на те, що до погрому це слово вживано у формі мариво. Така форма логічно випливає з українського словотвору

      Дієслово Іменник
      варити вариво
      жевріти жевриво
      місити місиво
      молоти меливо
      прясти прядиво
      отже
      марити мариво


      Коли ж на лихо російська мова знає це слово у формі марево. Як же могли послідовники академіка Бєлодєда оминути такий шанс підстригти українську лексику під московську гребінку? І не оминули. Бо цього вимагали теорія злиття мов, а ще партійний обіжник, і потреба дістати похвальбу від "вищестоящих інстанцій".
      Подібну операцію пророблено з лексикою, утвореною додатком слова авіо:

      За правописом 1928 р. За післяпогромним правописом
      авіолінія авіалінія
      авіоносець авіаносець
      авіопошта авіапошта

      В українських складних словах функцію сполучного звука найчастіше виконує звук О:

      гідропрес (гідрАвлічний прес)
      громозвід
      душогуб
      пневмопошта (пневмАтична пошта)
      правдолюб

      Іноді сполучними звуками виступають звуки Е та И, коли вони входять до складу першого слова:

      вертихвіст
      горезвісний
      загнибіда
      ломикамінь
      мореплавець

      Звук А майже ніколи не буває сполучним звуком. Саме через ці міркування правопис 1928 р. рекомендує писати:

      авіовокзал
      авіопошта
      авіорейс
      авіотехніка

      Таке написання не сподобалось калічникам української мови, бо в російській мові у цих словах усталено написання авиа-:

      авиалиния
      авиапочта

      Таке написання і в російській мові суперечить правописній логіці.
      Але калічниками мови рухала не логіка, а бажання знеособити українську мову. Тому й ухвалено: скопіювати російське написання всупереч логіці, традиції, здоровому глуздові.
      У таку саму халепу втрапило і слово готовість. Це слово утворено за чинним у мові словотвором:

      Прикметник Іменник
      готов-ий готов + ість = готовість
      добр-ий добр + ість = добрість
      нервов-ий нервов + ість = нервовість
      молод-ий молод + ість = молодість
      свіж-ий свіж + ість = свіжість
      слаб-ий слаб + ість = слабість
      слонов-ий слонов + ість = слоновість

      Іменники, утворені наростком -іст- з прикметників, не набувають жодних додаткових літер: до основи прикметника додається лише наросток -іст- та закінчення ь.
      Слово готовість сном і духом не знало, що, бувши утворене за нормами словотвору, воно вчинило державний злочин: посміло відрізнятися від російського двійника готовність, у якому до російського наростку -ост- додано ще наросток -н-. Навіщо? Можливо, що повторення у російському слові гОтОвОсть звуку О тричі і справді вимагало додатку звуку Н. Алеж у нашому слові готовість немає трьох звуків О! У нашому слові третій голосний звук І, і слово легко вимовити без жодних додатків. Але які логічні міркування могли переконати поліцаїв від мовознавства? Приказано, і не вертухайсь! За цією "логікою" готовість обернуто на готовність.
      Не минуло уваги калічників і слово костел. Українці споконвіку вимовляли це слово відповідно до наявних мовних норм:

      козел
      котел
      орел
      осел
      отже й
      костел

      Щоправда, під впливом польської мови, це слово могло інколи вимовлятися костьол або косцьол, що цілком зрозуміло на теренах, де жила польська меншина. Вимова костьол підкреслювала польське походження даної споруди і приналежність її до польської громади. Саме такий вжиток слова костьол подибуємо в літературі. Але українська вимова цього слова лише костел, про що свідчать похідні форми: костельний і костельник. Жодна пам'ятка не зафіксувала форм костьолний чи костьолник. Запровадження написання костьол в УССР мало на меті одну мету: наближення до російщини.
      Не зміг "втриматися в сідлі" і український прикметник кухенний. Калічники-уніфікатори переробили його на кухонний. Словник Грінченка фіксує лише одну форму: кухенний. Логічність цієї форми неважко бачити з такої схеми:

      Іменник Прикметник
      злидні злиденний
      пісня пісенний
      плісня (Гр.) плісенний
      сотня сотенний
      стайня стаєнний
      отже й
      кухня кухенний

      Тільки ж форма кухенний не влаштовувала визнавців теорії злиття мов, тому її як "націоналістичну" обернуто на кухонний.

      XXXI. КАЛІЧЕННЯ /продовження/

      У попередніх розділах згадувано про дієслова розтягати, витягати, тощо, що їх доповнено формами розтягувати, витягувати для зближення з "общесоюзними" формами. Щось подібне сталося і з українськими дієсловами

      догледіти
      нагледіти
      підгледіти
      прогледіти
      розгледіти
      угледіти

      У пам'ятках української мови деякі з цих слів трапляються у двох варіянтах:

      А Б
      догледіти доглядіти
      нагледіти наглядіти
      підгледіти підглядіти
      розгледіти розглядіти

      Проте у масові словники УССР наведені дієслова занесено переважно у формі Б без згадки про форму А. Така "уніфікація" української мови суперечить мовній практиці, але не суперечить інструкціям з Політбюра КПСС. В академічних виданнях коли й наведено форми А, то з позначкою діялектний вжиток. Ще в інших словниках УССР форми А наведено вибірково. Ці всі "заходи" мали на меті одне: вилучення форм А з ужитку.
      До числа скалічених слів треба зарахувати і слово передягатися. Слово передягатися дістало в УССР форму переодягатися, скопійовану з російського слова переодеваться. Ця нічим не виправдана зміна — відверто низькопоклонча. Українці у слові передягатися не додавали літери О, бо, як засвідчують пам'ятки, такий був модель усіх слів, пов'язаних із зміною одягу:

      перебиратися
      передягатися
      перезуватися

      Появу О у російському слові переодеваться зумовлено тим, що без О форма передеваться /наявна в діялектах/ викликає асоціяцію із словом деваться, і отже, не сприяє спілкуванню. В українській же мові дієслово передягатися цілком віддає дію зміни одягу і не потребує ніяких додатків. Додаток О — це данина "єдиному культурному простору", тобто русифікації.
      В УССР зазнали кастрації і українські форми іншомовних слів: колегія /навчальний заклад/ і санаторія. Згідно з традицією латинські слова ніякого /середнього/ роду з кінцівкою -ium українці віддавали жіночим родом:

      Латинське слово Український варіянт
      praesidium президія
      соllegium колеґія /напр.: колегія Ґалаґана/
      sanatorium санаторія
      seminarium семінарія

      Калічники української мови обернули санаторію на санаторій, а колегію на колегіум.
      Коли в українській мові існували два рівноправні варіянти одного слова, то калічники, як правило, віддавали перевагу варіянтові, ближчому до російських форм. Так, здрібнілу форму від слова стаття українці творили двояко: статейка і статійка. Поява таких варіантів залежала від того, яку схему словотвору застосовувано:

      Схема словотвору-1 Схема словотвору-2
      сім'я — сімейка змія — змійка
      стаття — статейка течія — течійка
      шлея — шлейка чаплія — чаплійка
      стаття — статійка

      Обидва варіянти, як на мене, мають право на існування, а надто, коли зважити, що академіки УССР рекомендували варіянти в інших випадках. Однак, допускаючи і культивуючи дублети банкет/бенкет, серна/сарна тощо, варіянту статійка до слова статейка мовознавство УССР не визнає.
      Не визнає мововознавство УССР і варіянтів мусіти та мусити, віддавши перевагу менш поширеному мусити.
      Селище кавказьких і кримських горян авул перероблено на аул, бо так вимагала "мовна політика партії".
      Дістав від калічників кару смерти і житель Данії — данець. Замість данця нам накинуто російську форму датчанин. Принц данський став принцем датським.
      Ще більше перекручень у морфологічних закінченнях частин мови, власних імен та прізвищ. Ці перекручення частково розглянуто в Розділі XX, а деякі з них буде розглянуто у Розділі ХLI, де йтиметься про правопис.

      XXXII. ДИСКРИМІНАЦІЙНЕ СЛОВНИКУВАННЯ

      В одному ряду з каліченням стоїть і дискримінаційне словникування питомої української лексики в так званих "нормативних" словниках УССР.
      Коли українське слово через його поширеність не можна було "списати в архів", русифікатори вдавалися до іншого підступного маневру. Зафіксоване в офіційних словниках слово діставало ремарку: розмовне, застаріле, діалектне, обласне, жаргонне, рідковживане. Ці ремарки на ділі були "вовчими пашпортами", які змушували користувачів обминати дискриміновану такими епітетами лексику.
      Так, у "Словнику української мови" АН УССР (СУМ) дискримінаційними ремарками позначено чимало слів:

      завдовжки — розмовне, тобто нелітературне
      колобродити — так само, зате безчинствувати без жодної ремарки
      просвіта — згідно із словником, слово застаріле
      сягнистий — розмовне, зате розмашистий дано без жодних ремарок
      фіґляр і штукар — /у значенні факір/ розмовні, зате фокусник дано без ремарок

      Такі приклади подибуємо на кожній другій сторінці. Іншими словами, усю питому українську лексику СУМ шельмує. Зате лексику російську або здерту з російської словник рекомендує до вжитку.
      Цілу низку уживаних клясиками слів СУМ зовсім не фіксує. Наприклад:

      розчарований — "заборонений" наголос на О; вживає Г. Хоткевич
      мальовання — /наголос на О/ на відміну від малювання — дії
      спанська — прислівник
      кривосвідок, кривосвідчити, зате дано лжесвідок, лжесвідчити
      оприлюднювати

      Розмір даного дослідження не дозволяє дати повну картину кастрування нашої мови, здійсненої словником. Заразом СУМ практикує такий маневр: варто письменникові оказійно /наприклад, у листуванні/ вжити російське слово, і воно зараз же фіксується як норма. Наприклад:

      баловство
      нарядний
      обмовитися
      повітряний
      поцілунок

      Спотворено у словнику і наголосову систему української мови. Слова перебіг, перебіжка, переспів, старіти мають у словнику або подвійний наголос, або спільний з російським. Подвійний наголос служить переходом до російського:

      перебіг
      перебіжка
      переспів
      старіти

      Подвійний наголос у слові перебіг дозволяє у перебіжці поставити російський наголос уже без подвійної комбінації. СУМ на ділі є могильником української лексики на найвищому /академічному!/ рівні.
      Словник без жодних ремарок фіксує такі українські слова:

      банкет — як рівноправний відповідник до бенкет
      виручка — суржиковий варіянт до слова виторг
      клястися — як еквівалент до присягатися
      листати — у значенні гортати книжку
      невідв'язний — дано без прикладів з творів, зате широко вживане у поясненнях
      община
      чеканити монети

      "Російсько-український словник" АН УССР (РУС) практикує інший маневр. Даючи переклад російського слова, на перше місце ставить здерту з російської мови кальку, а вже тоді на другому або й на останньому місці наводить українське слово, дуже часто з дискримінаційною ремаркою:


      блаженствовать — блаженствувати, розкошувати, розмовне раювати
      возвышать голос — піднімати (підіймати, підносити) голос
      лентообразный — стрічкоподібний, стьожкуватий
      сутяжник — сутяжник; розмовне сутяга, позивайло, позивака

      Навіть у ряду розмовних слів суржикове сутяга стоїть на першому місці! Така практика закріпила за РУСом назву "Російсько-російський словник". Описаними підступними маневрами здійснювано в УССР "мовну політику партії" спрямовану на цілковите зникнення української мови.

      XXXIII. СМЕРТЬ ЧЕРЕЗ ПОДОБУ

      У Розділі XX згадувано про зникнення з живої та писемної мови українських слів, що мали інше значення в мові російській. Така смерть через подобу завдала українські лексиці відчутної шкоди. Наведені у Розділі XX приклади не вичерпують усіх таких смертей. Практично нема жодного шару лексики, що його не торкнулася б згадана смерть.
      І в цьому можна переконатися на прикладі хоч би частки то.
      Частку то, як свідчать твори клясиків, українці вживали подекуди замість частки таки переважно там, де росіяни вживали і вживають частку же:

      "... якби-то воно так сталося, як гадається..." (Т. Шевченко) (1)
      "... Якби-то нам жениха..." (П. Мирний)

      У цих прикладах якби-то має значення якби таки і відповідає російському если же; українська частка то відповідає російській же.

      "... Ой, що то далі буде? Що то далі буде!..." (І. Нечуй-Левицький) (2)

      У такому разі росіянин скаже "Что же дальше будет", отже і тут наше то = російському же.

      "... Знать, забула, що колись-то сама дівувала..." (Т. Шевченко) (3)

      У реченні (3) колись-то = колись таки і відповідає російському когда-то же, де наша частка то = російській же.

      "... Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх (4)
      ховрахів повиливав на своїм наділі..." (М. Кропивницький)

      У реченні (4) слова десь-то /десь таки/ і хтось-то /хтось таки/ відповідають російським где-то же і кто-то же; знову українське то = російському же.
      Відповідність нашої частки то російській же засвідчують і такі вирази:

      Український вираз Російський вираз
      Як то так? Как же так?

      Як бачимо, у поєднанні з лексичними формами якби, десь, хтось, колись, як частка то в українській мові відповідає російській частці же. Але в деяких інших випадках вживання частка то в українській та російській мовах рівнозначна. Це призвело до того, що частка то у значеннях, розбіжних з російськими, перестала вживатися, а форми десь-то /десь таки/, колись-то /колись таки/ кудись-то /кудись таки/, хтось-то /хтось таки/, якийсь-то /якийсь таки/ втратили своє первісне значення і уподібнились до російських где-то, когда-то, куда-то, кто-то, какой-то:

      десь-то уподібнилось до десь
      колись-то до колись
      кудись-то до кудись
      хтось-то до хтось
      якийсь-то до якийсь

      Коли це сталося, колишні поняття нам довелося висловлювати інакше:

      Вживано колись Вживано тепер Російська форма
      десь-то /десь таки/ десь же где-то же
      колись-то /колись таки/ колись же когда-то же
      кудись-то /кудись таки/ кудись же куда-то же
      хтось-то /хтось таки/ хтось же кто-то же
      якийсь-то /якийсь таки/ якийсь же какой-то же

      Форма ж якби-то подекуди звучить, як якби ж то, а то і як якби ж.
      Словник Академії Наук УССР навіть не визнає за формою колись-то права бути окремим словом, а форми хтось-то, десь-то, якийсь-то тлумачить неправильно. І це тоді, коли наведені для ілюстрації цитати до деяких з цих форм суперечать академічному тлумаченню.
      Долю частки то розділили й інші малі та великі лексичні одиниці, що мали в російській мові інше значення.
      В українській пісні співається:

      А я молода,
      Як ягода,
      Не піду заміж
      За рік, за два.

      Прийменник за виконує в українській мові ту саму функцію, що й через у російській:

      За тиждень — Великдень. (5)

      У таких випадках росіянин вживе прийменник через: через неделю — Пасха. З другого боку, російське через подекуди відповідає українському через. Така подібність вплинула на те, що і у випадку (5) українці почали казати через:

      Через тиждень — Великдень.

      Уніфікація української та російської мов стається з багатьох причин. Як уже вказувано, освіта для елітарних прошарків суспільства за царя була виключно російськомовна. Практично, навіть непересічній людині важко володіти досконало кількома мовами: кожна мова має тисячі "секретів", які можна опанувати лише практикуючи дану мову змалку, дістаючи освіту цією мовою, постійно користуючись цією мовою, а також послуговуючись необхідними мовними довідниками: словниками, порадниками.
      Усіх згаданих умов бракувало українським елітарним прошаркам і в російській імперії і в комуністичній. Через брак названих умов, навіть українські письменники та культурні діячі не могли себе захистити від благотворного впливу мови офіційного життя, освіти, і нарешті, мови міського оточення на Східній Україні.
      Тому й письменники українські, виробляючи літературну мову, не були вільні від такого впливу. Що ближче до сучасности, то більше письменники підпадали під цей вплив. У Шевченка, наприклад, трапляються русизми, але заразом він лишив неперевершені зразки української неспотвореної мови, а надто у самобутніх мовних зворотах. У письменників же післяшевченкової доби мовних запозичень трапляється чимраз то більше. От як вживають народні й запозичені звороти Т. Шевченко, Л. Глібів, П. Мирний

      "... Мороз лютує, аж скрипить ..." (Т. Шевченко)
      "... Дивлюся — люди аж кишать ..." (Л. Глібів)
      "... Аж кишить Невольника у Сиракузах ..." (Т. Шевченко)
      "... Річки — так і кишать рибою ..." (П. Мирний)
      "... недалечко й рибний ставок, де кишма кишить всяка рибина" (П. Мирний)

      Вирази аж кишить, аж кишать самобутні українські звороти, а форми так і кишить, так і кишать, кишма кишить — звороти, без сумніву, запозичені
      Поряд із смертю через подобу відбувався в нашій мові й інший процес, коли з двох українських синонімів вживано (а в УССР ще й культивовано) той, який ближче до російського відповідника.
      Цей процес дуже легко спостерегти на такій схемі:

      Російська форма Українська І Українська II Культивовано в УССР
      пелёнки сповиток пелюшки пелюшки
      полтавчанин полтавець полтавчанин полтавчанин
      собрание збори зібрання зібрання
      суматоха зам'ятня сум'яття сум'яття
      ухудшаться гіршати погіршуватися погіршуватися
      черниговчанин чернігівець чернігівчанин чернігівчанин

      Той, хто володів обома мовами або хто вивчав українську мову, з двох можливих синонімів уживав такий, який був ближчий до канонізованого в державно-офіційній мові. Цей стихійний попервах процес піднесено в УССР до рівня "мовної політики партії", коли оригінальні українські форми штучно вилучувано з ужитку, а натомість культивовано форми, наближені до російських.
      Така політика породила ще один псевдотворчий процес, коли українські форми штучно підроблювано під відповідні російські.

      Російська форма Форма українська Культивовано в УССР
      вслушиваться во что дослухатися до чого вслухатися у що
      духовний інтерес духовий духовний
      еженедельник тижневик щотижневик
      лаповидный лапатий лаповидний
      марево мариво марево
      неизбывный непозбутній незбивний (!)
      обрадовать врадувати обрадувати
      отбор добір відбір
      отлаживание налагодження відлагодження
      переодеваться передягатися переодягатися
      по адресу на адресу за адресою
      потирать руки задоволено затирати руки потирати руки
      совпадать збігатися співпадати
      столкнуться зіткнутися зштовхнутися (!)
      сумерки присмерк, сутінок сутінки, присмерки

      Зразки такої творчости можна наводити без кінця.
      З другого боку, українські слова з цілком певним значенням діставали у процесі такого зближення мов зовсім інше значення. Ми вже бачили, як подібність слова лижви до російського слова лижі сприяла переродженню нашого слова і наданню йому іншого значення. Такі переродження мали місце і з іншими словами:

      Українська форма Російська форма Культивовано в УССР
      знаменитий /чудовий/ знаменитый /славетний/ знаменитий /славетний/
      лигати проглатывать проковтувати
      овочі (плоди) овощи (городина) овочі (городина)
      протяжний /тривалий/ протяжний /з протягом/ протяжний /з протягом/
      удачливий /талановитий/ удачливый /щасливий/ удачливий /щасливий/

      Не міг не позначитися на розвитку української мови самодіяльний характер українського мовознавства в Росії. Не було жодних державних установ, які б розробляли, досліджували й розвивали українську мову. Усі дореволюційні словники й підручники укладали люди з патріотичного обов'язку, не дістаючи за це жодної винагороди. На ділі, дослідження української мови не заохочувано, а переслідувано. Без жодного заохочення та належних умов працювали Білецький-Носенко, Грінченко, Яворницький, Комаров та інші. Це відповідно впливало на якість їхньої праці.
      У словнику Грінченка у гнізді слова очевидьки зафіксовано зворот в очевидячки /в очевидьки/ з такими ілюстраціями:

      Не приснилось, а в очевидячки явилось. (П. Куліш)
      Христі, мов живе, усе те стало в очевидячки. (П. Мирний)

      З цих прикладів видко, що вираз в очевидячки відповідав сучасному виразові наяву. На жаль, Б. Грінченко не відзначив цього значення виразу в очевидячки, дорівнявши його до слова очевидячки і зафіксувавши для обох лексичних форм такі значення:

      очевидно, явно, на очах, перед очима

      Це призвело до того, що пізніші мовознавці, розробляючи російсько-українські словники, належно не переклали російського слова наяву на українську мову. Зворот же в очевидячки /в очевидьки/ в українському мовному океані і далі удосконалювався і набув форми вочевидь. Відсутність у словниках — починаючи від Грінченка — правильного тлумачення виразу в очевидячки сприяла засвоєнню літературною мовою неправильного значення цього слова. Словникарі і далі повторювали неповне тлумачення Б. Грінченка. В УРС, наприклад, вираз в очевидячки перекладено по-російськи як перед глазами /перед очима/. А СУМ взагалі не зафіксував виразу в очевидячки, а наявне в СУМІ вочевидь /з позначкою розмовне!/ пояснено без згадки значення наяву, хоч одна з наведених ілюстрацій фіксує саме таке значення: За чотири роки я вочевидь пересвідчився, що Григорій напрочуд доброго серця людина. У цьому прикладі вочевидь значить наяву. Брак мовознавчих інституцій і неможливість досконало опрацьовувати мовне багатство окремими ентузіястами сприяли тому, що в мовній практиці стало приживатися запозичене в сусідів слово наяву.
      Так зникав з української мови її самобутній кольорит.

      XXXIV. ПІДВОДНІ РИФИ

      Той, хто хоче досконало опанувати українську мову, мусить пам'ятати, що усяке знання, усяке вміння має свої підводні каміння, яких треба уникати, щоб не зазнати аварії, практикуючи те чи те знання. Аварією для мовця буде, коли авдиторія визнає його мову штучною, підробленою, фалшивою і псевдоукраїнською. Щоб цього не сталося, треба обминати "підводні рифи" в океані української мови.

      1. "А МОЄЇ МИЛОЇ НЕ ПУСКАЄ МАТИ"

      Ці слова народньої пісні "Дозволь мені, мати, криницю копати" слід тримати в пам'яті кожному, хто хоче правильно говорити й писати українською мовою.
      Чому?
      Бо наведений рядок пісні наочно фіксує правило керування слів у мові, а саме: керування дієсловом із заперечною часткою не відмінку іменника. Дієслово з часткою не вимагає від іменників родового відмінку:

      А. Без частки не Б. З часткою не
      даю дозвіл не даю дозволу
      записуємо слова не записуємо слів
      збирайте збори не збирайте зборів
      купив книгу не купив книги
      мати пускає милу мати не пускає милої

      Іменники у стовпчику Б стоять у родовому відмінку, тоді як у стовпчику А — у знахідному. Зміну відмінків викликає заперечна форма дієслова. Заперечення вимагає поставити іменник у родовий відмінок.
      Недодержання цього правила порушує гармонійність української мови.
      Знавець української мови одразу відчує фалш, слухаючи тих, хто не дотримується цього правила. Мені довелося слухати одного виконавця народніх пісень, який пісню "Дозволь мені, мати, криницю копати" співав так:

      Дозволь мені, мати, криницю копати
      Чи прийдуть дівчата води набирати.
      Усі дівки прийшли води набирати,
      А мою дівчину не пускає мати...

      Слова мою дівчину тут поставлено у знахідному відмінку. Така обробка народньої пісні звучить фалшиво, бо в ній не додержано законів мови. Згідно з цими законами народ співав так:

      А моєї милої не пускає мати

      Рядок цієї пісні може виконувати ролю мнемонічного засобу для утримання в пам'яті наведеного "секрету" української мови.

      2. "Я БУВАВ ПО ВСІХ УСЮДАХ, ЇЗДИВ ВЕРХИ НА ВЕРБЛЮДАХ"

      Цей уривок так само варто пам'ятати тим, хто хоче обминати підводні рифи штучности й фалшу в океані мови. На що саме тут слід звернути увагу?
      На прийменник по і на закінчення іменників — а також прикметників, займенників, числівників — що стоять за ним.
      Прийменник по вимагає від іменників усіх родів у множині закінчення місцевою відмінку:

      Давальний відмінок
      множини Місцевий відмінок
      множини Множина іменника
      з прийменником по
      вулицям на вулицях по вулицях
      коням на конях по конях
      морям на морях по морях
      схилам на схилах по схилах
      хатам на хатах по хатах
      шляхам на шляхах по шляхах

      У множині прийменник по ставить іменники всіх родів у місцевий відмінок.
      Це дуже характерна риса української мови. Недодержання її — перша ознака незнання мови. Поширена в Україні двомовність дуже нівелює цю рису, бо під впливом двомовности навіть найпрестижніші мовці помиляються, вживаючи прийменник по у множині з давальним відмінком (на російський копил) замість місцевого відмінку:

      по правам замість по правах
      по горам замість по горах

      Навіть талановиті й видатні письменники припускаються помилок, вживаючи цього прийменника. Поет О. Олесь, наприклад, пише:

      Згадайте мертвих словом жалібним

      І наперед, ніж келих сповнений підняти,
      Ударте в дзвін по ним!

      Останні слова по-нашому мали б звучати по них.
      Славним мрійникам — нашим попередникам — такі огріхи можна пробачити: за тих часів не було українських шкіл, української науки, українського мовознавства. Припускання такої помилки сьогодні свідчить про недостатній освітній та культурний рівень і, що гірше, про байдужість до своєї мови і національности.

      3. "ЧЕРВОНИЙ ЗАХІД СОНЦЯ ДАЛІ ПОГАСАЄ"

      Це ще один мнемонічний рядок. Носії української президіяльної мови — мови, поширеної у президіях — думку, висловлену цим рядком висловлять так:

      "Червоний захід сонця продовжує погасати"

      Стилістично — це калькування мови "старшого брата". Саме у царині стилістики мандрівець океаном української мови може спіткати найбільше підводних рифів. Ми часто можемо почути або прочитати такі пасажі:

      завод продовжує працювати
      продовжують надходити тривожні вістки
      учні продовжували вивчати ці явища

      Звороти з дієсловом продовжувати не властиві українській мові. Українці замість цих зворотів вживають звороти з прислівником далі:

      завод і далі працює
      і далі надходять тривожні вістки
      учні і далі вивчали ці явища

      4. ХІБА ХОЧЕШ? МУСИШ!

      У мові сучасників надто часто вживано слова повинен, повинна, повинні:

      я повинен зробити
      ви були повинні спинитися
      ми повинні залагодити
      вона повинна б знати

      Така любов до слова повинен — не випадкова. Це наслідок штучного культивування цього слова і вилучення інших українських форм.
      Наша мова має кілька синонімів до слова повинен, що їх широко вживано у некастрованій українській мові:

      "Іде шляхом молодиця, мусить бути з прощі" (Т. Шевченко)
      "Просили — не хотів, казали — мусив" (Номис)
      "Ой, знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю" (Нар. пісня)
      "Ось слухайте, щось маю вам сказати" (Е. Гребінка)
      "Що маємо робити? Як маємо бути? Де його шукати маємо?" (М. Вовчок)

      Вилучення українських форм має бути, мусить бути, маю йти, мушу йти, мав робити, мусіли купити, тощо — це один із засобів кастрації української мови, обернення її на нудний безбарвний суржик. Жива — не президіяльна — українська мова широко послуговується своєю синонімічною палітрою. Саме цю синонімічну палітру використовували у своїх творах і українські клясики.

      5. "ГРАЙ ЖЕ, ПЕТРЕ, НА БАНДУРУ"

      У розділі XX згадувано, що паралельне співіснування двох мов спричинилося до ерозії української системи узгодження і керування слів. Сьогодні в живому мовленні годі знайти відповідь, як правильно узгоджувати слова. У всіх сумнівних питаннях арбітром може служити народня творчість, яка донесла до нас зразки неспотвореної української мови. Наведена в заголовку цитата з пісні дає нам орієнтир, якого відмінку вимагає від іменника слово грати, вжите з прийменником на. Як бачимо, українці ставили такий іменник у знахідний відмінок:

      грати на бандуру
      грати на скрипку
      грати на сопілку
      грати на трамбон
      грати на флейту

      Тож не треба поправляти тих, хто каже грати на нерви. Саме так має звучати цей вираз по-українському.
      Очевидно, що так само керують відмінками і слова цигикати, бренькати тощо. Однак, під впливом двомовности наведене керування відмінками стало зникати, і, почавши від Котляревського, спостерігаємо керування, спільне з російським. Шевченко послідовно дотримується неспотвореного керування. Щождо письменників соціялістичного реалізму, то вони остаточно занехаяли український мовний стандарт в описаному слововжитку. Спотворений слововжиток занесено і до словників.

      6. ХОЧ ЩО БУДЕ - НЕ ОГЛЯДАЙСЯ!

      Сучасна українська мова засвоїла цілу низку лексичних конструкцій під впливом російської мови. До таких конструкцій належать вирази

      що б не було
      як би не було
      який би не був
      хто б не був

      Українські пам'ятки зафіксували оригінальний народній зворот, який цілком заступає наведені вище конструкції. Словник Грінченка фіксує такі українські конструкції:

      хоч де: Хоч де будеш, то я тебе знайду. (З народніх уст) (1)
      хоч хто: Хоч хто казатиме — не слухайсь! (З народніх уст) (2)
      хоч що: Хоч що буде — не оглядайся! (З народніх уст) (3)

      Такі конструкції фіксують і інші живомовні та літературні джерела:

      хоч який:
      Терпи, Грицю, хоч яка спека. (Прислів'я) (4)
      І хоч який він є в житті осібнім... (Л. Українка) (5)
      хоч куди: Хоч куди подайся — вмерти треба... (Л. Українка) (6)
      хоч як: Хоч як його відганяй, таки сяде дідові на плече. (О. Гончар) (7)

      Немає сумніву, що більшість сучасників аналогічні думки висловить інакше:

      Де б ти не був, я тебе знайду. (1)
      Хто б не казав — не слухайся! (2)
      Що б не було — не оглядайся! (3)
      Терпи, Грицю, яка б не була спека. (4)
      / який би він не був в житті осібнім... (5)
      Куди б не подався — вмерти треба... (6)
      Як його не відганяй, таки сяде дідові на плече. (7)

      Сучасні конструкції повторюють російську мовну практику. Жива мова знає й інший варіянт таких зворотів із часткою хай:

      Український зворот Калькований відповідник
      Хай який буде шторм, ми приїдемо Який би не був
      Хай де його заховають, я відшукаю Де б не заховали
      Хай хто питає, тримайся свого Хто б не питав
      Хай як просять — не відчиняй Як би не просили

      Між оригінальними та запозиченими зворотами існує таке співвідношення:

      Український зворот Варіянт звороту Калькована форма
      хоч де хай де де б не
      хоч коли хай коли коли б не
      хоч куди хай куди куди б не
      хоч хто хай хто хто б не
      хоч чий хай чий чий би не
      хоч що хай що що б не
      хоч як хай як як би не
      хоч який хай який який би не

      Перешкоди на шляху розвитку української культури призвели до того, що наведені самобутні українські конструкції майже цілком зникли з ужитку. Академічний словник (СУМ) навіть не реєструє усіх згаданих зворотів, зокрема живомовних зворотів з часткою хай. Зате калькованим зворотам що б то не було, як би не було, який би не був, чий би не був тощо відкрито "зелену вулицю" і занесено до всіх словників.
      Той же, хто хоче опанувати неспотворену українську мову, має берегти ті її риси, які відбивають незалежний культурний розвиток українців, хоч окупаційні словники цих рис і не фіксують. До таких рис належить і низка інших мовних особливостей, які зазнають ерозії буквально на наших очах.
      Наведу найчастіше подибувані огріхи проти правильної української мови:

      Правильна українська форма Суржикова форма
      відповідно до чого відповідно чому
      глузувати з кого глузувати над ким
      дивуватися з чого дивуватися чому
      завдячувати кому що завдячувати кому чим
      запобігати ласки у кого запобігати ласки перед ким
      знущатися з кого знущатися над ким
      зраджувати кого зраджувати кому
      легковажити що легковажити чим
      навчатися /вчитися/ чого навчатися /вчитися/ чому
      нехтувати поради /що/ нехтувати порадами /чим/
      опановувати що опановувати чим
      повідомляти нас /кого/ повідомляти нам /кому/
      постачати матері хліб /кому — що/ постачати матір хлібом /кого — чим/
      радіти /радий/ з чого радіти /радий/ чому
      сміятися з чого сміятися над чим
      спонукувати на що спонукувати до чого
      стосуватися до нас /до кого/ стосуватися нас /кого/

      XXXV. УСІМ РИФАМ РИФ

      Дуже небезпечний і підступний риф для практиків української мови — вживання дієприкметникових форм. Дієприкметникові форми типу розмовляючий, тримаючий, температурячий не властиві нашій мові. Проте під впливом двомовности і з активною участю послідовників академіка Бєлодєда, ці форми чимраз настирливіше засмічують українську мову. Можна почути і прочитати:

      воюючий
      галопуючий
      гинучий
      зростаючий
      наступаючий
      слабнучий
      танцюючий

      Затим що обминання таких форм становить певні труднощі навіть для мовознавців, доцільно розповісти, як можна обходитись без дієприкметників. Мовознавство розрізняє такі категорії дієприкметників:

      А. активні теперішнього часу:
      зростаючий = який /що/ зростає; той, хто зростає

      Б. зворотні активні теперішнього часу /ці форми відомі лише російській мові/:
      гордящийся = який /що/ пишається; той, хто пишається

      В. активні минулого часу:
      зрослий = який /що/ зріс; той, хто зріс; Сюди ж належать і суржикові форми бувший = який був, пізнавший = який пізнав

      Г. зворотні активні минулого часу — /лише в російській мові/:
      загоревшийся = який /що/ загорівся; той, хто загорівся

      Ґ. пасивні теперішнього часу:
      пізнаваний = що його пізнають; той, кого пізнають;

      Дослідім кожну категорію — А, Б, В, Г, Ґ — окремо.

      А. АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /Форма (А)/

      Дієприкметників форми (А) в нашій мові не вживано. Їх заступає розгорнутий зворот дієслова з займенником який, що, хто:

      Замість Ми кажемо
      усі, граючі в карти, усі, хто грає в карти
      усі, що грають у карти
      усі, які грають у карти.

      Але форми (А) подекуди вживають у ролі прикметників. Проте і таке вживання не характерне для мовної стихії українців. На жаль, таке вживання поширюється.
      Українська мова уникає дієприкметникових форм, заступаючи їх іншими формами. Нижче розглянуто 16 способів такої заміни:

      1. Замість дієприкметника-кальки вживано дієприкметник, властивий українській мові:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      випрохуючий милостиню жебрущий
      вислизаючий вислизущий
      гинучий умирущий, зникомий
      зміцнюючий /засіб/ покріпущий
      невгасаючий невгасущий
      непрацюючий бездействующий гулящий
      розтліваючий розтлівущий
      дающий /рука дающего/ давущий /рука давущого/

      Кальку подекуди може замінити давній дієприкметник:

      зникаючий зникомий
      розуміючий що свідомий чого

      Функцію заміни може виконати й активний дієприкметник минулого часу:

      прилягаючий прилеглий
      скисаючий недокислий

      2. Кальку заступає віддієслівний прикметник з кінцівкою -кий:

      Калькована форма Українська форма
      вислизаючий порський
      муляючий мулький
      смалячий смалький

      3. Замість дієприкметника-кальки вживано віддієслівний прикметник:

      Калькована форма Українська форма
      брязкаючий брязкотючий, брязкучий
      засліплюючий сліпучий
      спалахуючий спалахущий (Рек.)
      гуркаючий гуркотючий

      4. Кальку заступає віддієслівний прикметник з кінцівкою -/ув/альний:

      Калькована форма Українська форма
      вимірюючий вимірювальний
      звужуючий звужувальний
      огріваючий огрівальний
      спонукуючий спонукальний

      5. Кальку з успіхом заступає віддієслівний прикметник з наростком -ч-:

      Калькована форма Українська форма
      запам'ятовуючий запам'ятовчий
      перетворюючий перетворчий
      протиборствуючий протиборчий
      попереджуючий запобігавчий

      Більше прикладів до цього пункту — у розділі XXVI.

      6. Замість кальки вживано прикметника з наростком -ист-:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      загрібаючий загребистий
      підбадьорюючий бадьористий
      сверкающий вогнистий

      7. Форму (А) заступає прикметник, що відповідає значенню дієприкметника у даному конкретному вислові:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      вражаючий ефект потрясающий еффект могутній ефект
      галопуюча (інфляція) обвальна, нестримна, розтриножена
      діючий чинний, активний, діяльний,
      дійовий, ефективний
      дозріваючий доходжалий
      існуючий сучасний, наявний, сущий
      недіючий бездіяльний, нерухомий, мертвий,
      неживий, неефективний
      болеутоляющий протибольовий
      восходящая звезда нова зірка
      изобилующий чем багатий на що, рясний від чого
      испытующий взгляд сторожкий /пильний/ погляд
      не нервирующий спокійний

      8. Дієприкметника-кальку заступає прикметник:

      а. з кінцівкою -ливий, -ний, -ній:

      Калькована форма Українська форма
      брязкаючий брязкітливий
      гуркаючий гуркітливий
      дратуючий дратівний
      загрожуючий загрозливий
      заспокоюючий заспокійливий
      наступаючий /рік/ прийдешній

      б. з кінцівкою -ійний, -ний:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      агонізуючий агонійний
      координуючий координаційний
      рухаючий рушійний
      циркулюючий циркуляційний
      предвещающий призвісний
      текущий /год/ поточний /рік/
      текущая /вода/ проточна /вода/

      в. із закінченням -овий:

      Калькована форма Українська форма
      допомагаючий допомоговий
      підслухуючий /апарат/ підслуховий
      розважаючий розваговий
      розділяючий /принцип/ розділовий

      9. Замість кальки вживано іменника:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      ведучий програми провідник
      виконуючий обов'язки виконавець обов'язків
      всезнаючий всевідець
      гавкаючий гавкун, гавкало
      інакодумаючий інодумець, інакодумець
      інформуючий інформант
      колекціонуючий колекціонер
      копіюючий копіїст
      пишучий писець, писар
      симпатизуючий симпатик
      снідаючий снідальник
      співаючий співака, співун, співець
      стерегущий сторож
      управляющий управитель

      Мовці мають усвідомлювати, що заміна форми (А) іменником іноді вимагає переробки пари дієприкметник-іменник на іменник-іменник:

      гавкаючий пес пес-гавкун
      всезнаючий професор професор-всевідець

      10. Щоб уникнути кальки зворот з дієприкметником перефразовано:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      знеболюючий засіб засіб знеболення
      оточуючі слова словесне оточення
      воздевающий руки з простертими вгору руками
      вспоминающий прошлое занурений у спогади про минуле
      куб, вмещающий литр куб місткістю /обсягом/ у літр
      прославляющий царя царський хвалитель

      11. У пригоді стає ідіоматичний — часом образний — зворот:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      агонізуючий в агонії
      воюючий у борні
      діючий у дії, в роботі, в ходу
      скисаючий у процесі скисання
      танцюючий у танці
      температурячий хворий хворий з температурою
      возлагающий надежды на з надіями на
      восходящее солнце сонце на сході

      12. Допомагає прийменник для:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      гальмуючий /прилад/ для гальмування
      гойдаючий для гойдання
      шифруючий для шифрування
      содействующий развитию для сприяння

      13. У пригоді стає зворот із словами щораз, чимраз, дедалі:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      зростаючий /тиск/ щораз більший
      зростаючі ціни щораз вищі ціни
      слабнучий дедалі слабший
      выживающий из ума дедалі слабший на голову /розум/

      14. Калькований зворот заступає дієслово або іменник з прикметником готовий, зайнятий, звиклий, здатний, охочий, радий, схильний тощо:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      агітуючий зайнятий агітацією
      нудьгуючий звиклий нудьгувати
      обертаючий здатний обертати
      обіцяючий радий /охочий/ обіцяти
      перебільшуючий схильний перебільшувати
      підвищуючий готовий підвищувати
      бегущая по волнам відважна бігти плесом вод

      15. Прислуговується традиційна українська словоформа:

      Дієприкметник з іменником Складний іменник
      дурячий світ дурисвіт
      закручуючий голову закрутиголова
      ковтаючий мух лигай-муха
      лижучий блюдо лизоблюд
      недобачаючий хиб недобачай-хиби
      хапаючий книші хапокниш

      16. Дієприкметниковий зворот заступає дієприслівниковий:

      Українізований російський зворот Дієприслівниковий зворот
      брат, смакуючий подробиці, каже смакуючи подробиці, брат каже
      пролетіла співаюча пташка співаючи, пролетіла пташка

      Ці 16 способів заміни активних дієприкметників теперішнього часу, річ ясна, не вичерпують усіх словотворчих можливостей нашої мови, але вони дають уявлення про такі можливості.

      XXXVI. УСІМ РИФАМ РИФ (продовження)

      Б. ЗВОРОТНІ АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Б)/

      Цих дієприкметників — форм (Б) — в українській мові не вживано. Їх заступає розгорнутий зворот дієслова із займенником що, який, хто:

      Замість Ми кажемо
      пишаючийся який /що/ пишається, той, хто пишається

      Форма пишаючийся — форма нежива: її вжито лише для ілюстрації. Форми (Б) поширені в російській мові. У дальшому тексті до всіх українських форм наводитимуться форми російські. Не вміючи знайти українські відповідники до форм (Б), дехто зневірюється у здібностях рідної мови. Саме, щоб розвіяти такий забобон, постає потреба наводити російські форми, що і зроблено у дальших прикладах.

      1. Розгорнуту дієприкметникову форму (Б) заступає давній дієприкметник, що закінчується на -щий:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Дієприкметник
      хто перебивається жебрами побирающийся жебрущий

      Цю ж функцію виконує пасивний дієприкметник минулого часу:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Дієприкметник
      що втішається наслаждающийся чарований, поєний-чарований
      який авансується авансирующийся авансований
      який використовується использующийся використовуваний
      який продається продающийся продаваний
      який простягається простирающийся простертий

      2. Розгорнуту форму (Б) заступає прикметник з кінцівкою -кий:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Прикметник
      який б'ється бьющийся б'ючкий
      який в'ється вьющийся виткий
      який гнеться гнущийся гнучкий
      який легко нагинається легко нагибающийся хилкий
      який маститься мажущийся масткий
      який рветься рвущийся рвучкий

      3. Форму (Б) заступає прикметник, близький до дієприкметника, з кінцівкою -енний:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Прикметник
      той, що бережеться берегущийся береженний
      той, що дозволяється позволяющийся дозволенний
      той, що здійснюється осуществляющийся здійсненний
      той, що народжується рождающийся рожденний (Рек.)

      4. Стає у пригоді прикметник з кінцівкою -абельний, -истий, -мий, -ній, -овий або прикметник-образ:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Прикметник
      який адаптується адаптирующийся адаптабельний
      який займається воспламеняющийся займистий
      який здається кажущийся сповидний
      який надходить приближающийся (про свято) прийдешній
      який обертається вращающийся обертовий
      який рухається движущийся рухомий

      5. Форму (Б) підміняє іменник або зворот з прикметником чи іменником:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Іменник або зворот
      хто обертається у світі вращающийся в обществе тертий у світі
      що б'ється сражающийся у борні
      що вдивляється всматривающийся з уп'ятими очима
      що дослухається вслушивающийся з нашорошеними вухами
      що забавляється забавляющийся захоплений забавою
      що кривляється кривляющийся кривляка
      що розвивається развивающийся малорозвинений
      що пишається /чим/ гордящийся /чем/ ордий з чого
      що розвивається развивающийся у процесі розвитку
      що ставиться за обов'язок вменяющийся в обязанность поставлений за обов'язок
      що сумнівається с омневающийся повен сумнівів

      6. Українську форму творить прикметник із словом чимраз, щораз, дедалі:

      Розгорнута форма (Б) Російська форма Зворот
      що змінює вигляд видоизменяющийся щораз іншої форми
      який впорядковується благоустраивающийся чимраз впорядкованіший
      який звужується суживающийся чимраз вужчий
      який змінюється меняющийся щораз інший
      який стабілізується стабилизирующийся дедалі стабільніший
      який ускладнюється усложняющийся чимраз складніший
      який утруднюється утрудняющийся чимраз важчий

      В. АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ МИНУЛОГО ЧАСУ /ФОРМИ (В)/

      Активні дієприкметники минулого часу — форми (В) — із закінченням -лий широко вживано в нашій мові. Ці форми не потребують заміни:

      Форма (В) Розгорнуті форми
      вчаділий який /що/ вчадів той, хто вчадів
      захололий який /що/ захолов той, хто захолов
      зрослий який /що/ зріс той, хто зріс
      пожовклий який /що/ пожовк той, хто пожовк

      Труднощі становлять форми, відомі в російській мові з наростком -ш- і невластиві українській мовній стихії:

      Замість Ми кажемо
      казавший який /що/ казав, той, хто казав
      пізнавший який /що/ пізнав, той, хто пізнав
      утікший який /що/ втік, той, хто втік

      Форми лівого стовпчика — форми суржикові, літературною мовою не канонізовані. Заступає такі форми зворот із займенниками що, який, хто. Крім того, форм (В) можна уникнути наступними способами:

      1. Заміна їх прикметником чи дієприкметником з відповідним значенням:

      Калькована форма Російська форма Українська форма
      бувший бывший колишній
      истекший /год/ минулий /рік/
      смотревший в окно задивлений у вікно

      2. Для заміни форм (В) можна вжити іменник:

      Розгорнута форма Російська форма Іменник
      той, хто втік сбежавший втікач
      той, хто повстав восставший повстанець

      3. Неправильно утворені форми з наростком -ш- подеколи можна замінити правильними з наростком -л-:

      Неправильна форма Правильна форма
      прохоловший прохололий
      прибувший прибулий або прибулець

      Для обминання форм (В) годяться й інші способи, уживані для заміни форм (А) та (Б).

      Г. ЗВОРОТНІ АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ МИНУЛОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Г)/

      Форми (Г) властиві лише російській мові, в нашій мові їх не вживано:

      Російська форма Ми кажемо
      влюбившийся який /що/ закохався той, хто закохався
      настрадавшийся який /що/ натерпівся той, хто натерпівся
      притворившийся кем який /що/ вдав із себе той, хто вдав із себе кого

      Довгість розгорнутих зворотів змушує мовців шукати коротших форм. У пошуках таких форм можна користуватися способами, наведеними для форм (А), (Б) і (В):

      1. Форму (Г) заступає пасивний дієприкметник:

      Розгорнута форма Російська форма Коротка форма
      який авансувався авансировавшийся авансований
      який адаптувався адаптировавшийся адаптований
      який вродився родившийся народжений
      який пізнавався познававшийся пізнаваний
      який пікся пекшийся печений
      який продавався продававшийся продаваний
      який розіспався разоспавшийся розіспаний
      який уславився прославившийся уславлений

      2. Замість зворотних форм (Г) можна вживати незворотні форми (В):

      Розгорнута форма Російська форма Коротка форма
      що попометлявся в очах примелькавшийся набридлий, осточортілий

      3. Заміна прикметником:

      Розгорнута форма Російська форма Коротка форма
      який натерпівся настрадавшийся довготерпеливий
      який не приєднався неприсоединившийся невтральний
      який порепався потрескавшийся репаний
      який прибився приблудившийся приблудний
      який простерся простершийся простертий

      4. Заміна іменником або іменником з прикметником:

      Розгорнута форма Російська форма Іменник або зворот
      той, що продався продавшийся запроданець, продажна шкура
      який загорівся загоревшийся пойнятий вогнем
      який прибився приблудившийся приблуда

      Ґ. ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЧАСУ /ФОРМИ (Ґ)/

      Ці дієприкметники властиві українській мові і заміняти їх нема потреби:

      Форма (Ґ) Розгорнута форма (Ґ)
      виконуваний той, що його виконують
      поштурхуваний той, кого поштурхують
      продаваний той, що його продають

      Крім форм з наростком -ан, -уван, українській мові відомі форми (Ґ) — творені переважно від іншомовних дієслів — з наростком -абельн:

      Розгорнута форма Стисла форма Варіянт стислої форми
      той, що його конвертують конвертовуваний конвертабельний
      той, що його адаптують адаптовуваний адаптабельний

      XXXVII. СЛОВНИК ГОРТАЙ, А СВІЙ РОЗУМ МАЙ

      Бажання опанувати секрети української мови змушують нас звертатися до словників — мовних порадників. Але словники не можуть заступити кожному з нас здорового глузду, або властивого майже всім мовцям так званого почуття мови.
      Сьогодні в Україні можна почути або прочитати такі вирази: "відповідно до Акта про державну незалежність", "виходячи з Акта про державну незалежність". Форма Акта ріже вухо.
      Чому?
      Бо вона неправильна. Слово акт у даному разі вжито у значенні закон, указ. А ці слова — узагальнені поняття — мають у родовому відмінку закінчення -у: закону, указу, і отже, так само має відмінятися слово акт у значенні закон. Річ у тім, що словники не фіксують усіх можливостей вжитку слова. Слово, вживане на означення предмета, вимагає у родовому відмінку закінчення -а. У якійсь окремій сфері діяльности таке слово може набути значення узагальненого поняття, а з ним і закінчення -у в родовому відмінку.
      Ось як це стається. Слово плуг у родовому відмінку має закінчення -а — плуга. І тільки таке закінчення фіксують і сучасні словники й давнішні. Але коли слово плуг вжито, як назва організації Плуг, то письменники 20-х років вступали до Плугу й виходили з Плугу, хоч словники закінчення -у не фіксували. Очевидно, в літераторів 20-х років ще не було знищено почуття мови до тієї міри, щоб сказати "вступаю до Плуга" або "виходжу з Плуга". Вони вживали форму Плугу, хоч її і не було у словниках.
      Те саме і з "Актом про державну незалежність". Діяти треба "відповідно до Акту про державну незалежність". "До Акту", а не "до Акта". Дарма, що словник каже, що родовий відмінок слова акт — акта.
      Ми знаємо, що слово смолоскип у родовому відмінку має закінчення -а. І це підтверджують словники. Але хто із словникарів міг передбачити, що колись словом смолоскип буде названо видавництво "Смолоскип"? У цій новій ролі смолоскип у родовому відмінку, річ ясна, матиме закінчення -у: "Зайдіть до Смолоскипу" або "Напишіть до Смолоскипу".
      Те саме із словом трамвай. Коли слово трамвай вжито, як назва одного з видів міського транспорту, тоді в родовому відмінку воно матиме закінчення -ю: "На лініях трамваю". Але "Зайшов до трамвая".
      Сліпа віра словникам — риса успадкована з тоталітарних часів — збиває декого ще й досі з пантелику. Словники ж просто не годні передбачити усіх можливих форм вживання слова. Додати треба, що словники вряди-годи брешуть, а надто видані в УССР за часів "дружби народів". Названі словники містять подекуди речі, що від них можна схопитися за голову.
      Академічний "Російсько-український словник" (РУС) перекладає російське слово бегунья на українську мову як бігунка. Очевидно, академікам невідоме справжнє значення слова бігунка, що дуже прикро. Бо користувач словника, повіривши академікам, може вжити це слово, не знаючи, що бігунка по-українському — це розлад шлунку, пронос. Цей же РУС російське слово солнцепёк перекладає, крім осоння, ще й словом підсоння. Підсоння усі допогромні словники визначали як клімат, і це його справжнє значення. Щоправда, письменники соціялістичного реалізму перекрутили це слово, сплутавши підсоння з осонням. Чи ж мусить українське мовознавство черпати свою лексику від скороспечених під сонцем комунізму псевдоінтелектуалів?
      Не вільний від ляпсусів і "Словник української мови" (СУМ). Ми вже писали, як СУМ пояснює слово лижви. Цей же словник зворот так і знай /у гаслі ТАК/ пояснює як май на увазі. До пояснення словник наводить приклад вживання звороту:

      І вже, так і знай, щось натворить.

      З цього прикладу ясно, що зворот так і знай значить можна не сумніватися, а не май на увазі.
      Вираз хід конем СУМ пояснює так: рішучий засіб, який застосовують у крайньому випадку. Таке тлумачення — ляпсус. Насправді, хід конем це подолання перешкоди без конфронтації з перешкодою. Вираз узято з шахової гри, де фігура кінь має право скакати через кілька клітин і через голови інших фігур.
      Вираз нашим салом та по нашій шкурі СУМ пояснює як вираз, що вживається, коли бажають підкреслити, що чиясь благодійність корислива. Таке пояснення, м'яко кажучи, помилкове. Насправді цей вираз значить, що нас ощасливлюють нашим же коштом.
      Слово заки СУМ пояснює не до кінця. Заки не лише поки, а ще і перше ніж:

      Заки я схаменулась — його вже й немає. (М. Вовчок)

      Слово партолити СУМ тлумачить як "те саме, що й партачити". Це безпідставне твердження. Ось як вжито це слово у І. Нечуя-Левицького:

      Жінка вже спартолила пісний борщ з самісінької ботвини й сирівцю.

      Спартолити це не спартачити, а синонім до слова стелепати /недбало зготувати, недбало зварити/. Спартолити борщ це стелепати борщ.
      Отже, іноді помиляються й мовознавці, а надто з команди академіка Бєлодєда.
      Прикладами ляпсусів у словникових виданнях УССР можна заповнити ще не одну сторінку. Частину таких ляпсусів треба списати на недостатню кваліфікацію кадрів, добираних не відповідно до знань, а за відданністю партійним босам-русифікаторам. Більша частина ляпсусів — це пляномірне усування з ужитку самобутньої української лексики і заміна її лексикою калькованою. Під таку "кастрацію" підпали оригінальні моделі українського словотвору. Наведу приклад.
      Наша мова знає такі два зразки словотвору:

      І. Іменник Прикметник Значення прикметника
      клин клинуватий у формі клина
      лапа лапатий у формі лапи
      порох порохуватий як порох, схожий на порох
      серце серцюватий у формі серця
      сітка сіткуватий у формі сітки
      стьожка стьожкуватий у формі стьожки /стрічки/
      хрест хрестатий або хрещатий у формі хреста
      II. Іменник Прикметник Значення прикметника
      куля кулястий як куля, у формі кулі
      цибуля цибулястий як цибуля, у формі цибулі

      Наявність такого словотвору дозволяє творити цілу низку термінів за цим зразком:

      порошок порошкуватий такий, як порошок
      стрибок стрибкуватий рух що відбувається стрибками

      Та учні академіка Бєлодєда не погодились із цими формами і заступили їх кальками з російської мови:

      порошок порошкоподібний, порошковидний
      стрибок стрибкоподібний, стрибковидний

      Мало того, вони поширили таку "динозавризацію" і на питомі українські форми:

      Українська форма Накинута штучна форма
      клинуватий клиноподібний, клиновидний
      кулястий кулеподібний
      лапатий лапоподібний, лаповидний
      порохуватий пороховидний, пиловидний
      серцюватий серцеподібний
      сіткуватий сіткоподібний
      стьожкуватий стрічкоподібний
      хрестатий /хрещатий/ хрестоподібний, хрестовидний
      цибулястий цибулиноподібний, цибулиновидний

      У словниках УССР на перше місце у словниках поставлено штучні кальковані форми, а питомі українські або на друге місце, або їх не наведено зовсім. Таким відверто погромницьким шляхом ішла ліквідація самобутніх українських моделів словотвору.
      Отже, до всього, зафіксованого у словниках УССР, треба ставитися критично, звіряючи наведену лексику з першоджерелами та із здоровим глуздом.

      XXXVIII. СПИСОК ПОТЕРПІЛИХ ВІД ПОГРОМУ

      Далі наведено слова, що зазнали калічення, перекручення, дискримінаційного словникування або вилучення з ужитку в наслідок погрому 30-х років:

      Повноцінна українська форма Накинута форма
      авдиторія аудиторія
      авдієнція аудієнція
      авіоносець авіаносець
      авіопошта авіапошта
      авіорейс авіарейс
      авул аул
      амнестія амністія
      анатема анафема
      арсен миш'як
      асиґновання асиґновка
      атрамент чорнило
      багатир (в усіх значеннях) богатир (герой) і багатир (багатій)
      безвіддя безводдя і безвіддя
      бурґомістер бургомістр
      вакації канікули
      Великий Віз Велика Ведмедиця
      випроваджати випроводжати
      висмівати і висміювати висміювати
      висувати висовувати і висувати
      витягати витягувати і витягати
      генеза генезис
      гієрархія ієрархія
      гієрогліф ієрогліф
      гіршати погіршуватися
      гістерія істерія
      голодівка голодовка
      городина овочі і городина
      готовість готовність
      громозвід громовідвід
      гураґан ураган
      ґолф гольф
      ґросмайстер гросмейстер
      данець; & данський датчанин; & датський
      дев'ятдесят і дев'яносто дев'яносто
      дієйменник інфінітив
      досить і достатньо культивовано достатньо
      дружній (в усіх значеннях) дружний (одностайний) і дружній (приязний)
      духовий (ментальний); & духовість духовний; & духовність
      евнух євнух
      евфорія ейфорія
      епархія єпархія
      закотистий комір відкладний
      засувати засовувати і засувати
      затягати затягувати і затягати
      західній західний
      знаменитий (= що називається) прекрасний
      іньєкція укол
      капельмайстер капельмейстер
      катедра кафедра
      ковзький ковзкий
      колегія колегіум
      коновід коновод
      конфітури варення
      корабельня верф
      костел костьол
      криза кризис
      кружґанок галерея
      кухенний кухонний
      лямпа лампа
      Малий Віз Мала Ведмедиця
      мальовання (малюнок) малювання
      манастир монастир
      мариво марево
      маштаб масштаб
      метода метод
      міністер міністр
      мусити і мусіти мусити
      мусулманин мусульманин
      народній і народний народний
      наросток суфікс
      невтральний нейтральний
      обіжник циркуляр
      овочі фрукти
      окіп окоп
      округа округ
      оксид окис
      оксидація окислення
      оливо свинець
      олив'яний свинцевий
      осідок місце перебування, резиденція
      павза пауза
      палата громад палата общин
      передягатися переодягатися
      пішохід тротуар
      пішоходець пішоход
      пляц плац
      поземний горизонтальний
      полтавець полтавчанин
      порохуватий пороховидний, пиловидний
      прибуток доход
      приросток префікс
      присмерк присмерки
      присягатися клястися
      притягати притягувати і притягати
      протягати протягувати і протягати
      прямовисний вертикальний
      прямокутній прямокутний
      риска тире
      розділка дефіс
      рівнобіжний паралельний
      роздратовання (настрій) роздратування
      розсувати розсовувати і розсувати
      розтягати розтягувати і розтягати
      розчарования (стан) розчарування
      салітра селітра
      санаторія санаторій
      сантименти сентименти
      серцюватий серцеподібний, серцевидний
      синтакса синтаксис
      сіткуватий сіткоподібний
      славетний, славнозвісний знаменитий
      смалький смалкий
      соняшний сонячний
      сповиток пелюшки
      спростовання (текст заяви) спростування
      статейка і статійка статейка
      стоп сплав
      стрижень стержень
      стягати стягувати і стягати
      сутінок сутінки
      східній східний
      татуйовання татуїровка
      теза тезис
      топити метали плавити
      топкий плавкий
      трикутній трикутний
      устатковання (апаратура) устаткування
      флюор фтор
      хемія хімія
      хлібороб; & хліборобство землероб; & землеробство
      циліндер циліндр
      цина; & циновий олово; & олов'яний
      цинамон кориця
      чернігівець чернігівчанин
      чистий прибуток прибуток
      Чумацький Шлях Молочний шлях
      шаравари шаровари
      шелф шельф
      Імена
      Агатангел Агафангел і Агатангел
      Антін Антон і Антін
      Бакх Вакх
      Методій Мефодій
      Олександер Олександр
      Тадей Фадей і Тадей
      Теодосій Феодосій
      Юда Іуда
      Географічні назви
      Арабія Аравія
      Атени Афіни
      Басарабія Бесарабія
      Берестя Брест-Литовський
      Букурешт Бухарест
      Вовча Вовчанськ
      Геллада Еллада
      Гельсінкі Хельсінкі
      Ґданськ Гданськ
      Европа Європа
      Еспанія Іспанія
      Лубні Лубни
      Ляйпціґ Лейпціг
      Маріюпіль Маріуполь
      Мелітопіль Мелітополь
      Мукачів Мукачеве
      Прилука Прилуки
      Рівне Ровно
      Ромен Ромни
      Санджар Санжари
      Теби Фіви
      Теофанія Феофанія
      Тираспіль Тирасполь

      XXXIX. СПИСОК МОВНИХ ДИНОЗАВРІВ

      Поруч із каліченням питомих українських слів продовж останніх десятиліть нашу мову засмічено неоковирними динозаврами — кальками, живцем здертими з російської мови. Нижче наведено список поширених в УССР динозаврів.

      Динозавр Наша форма
      агонізуючий в агонії
      асиґновка /гроші/ асиґновання
      багатоколірний барвистий, строкатий, ряснобарвий
      безвідрадний безрадісний
      бережливий ощадливий, дбайливий
      бережливо ставитися дбати
      біженець краще втікач
      більш ніж достатньо задосить
      благополуччя добробут, щастя, гаразди
      болезаспокійливий протибольовий
      бриючий (політ) поприземний
      брязкаючий брязкучий, брязкотючий, брязкітливий
      бувший колишній
      будування /будова/ будовання
      взахльост захльоскуючи
      вибухонебезпечний /стан/ передвибуховий, вибуховий
      виконуючий виконавець
      винуватити краще винувати
      виручати, виручений вторговувати, вторгований
      вислизаючий вислизущий, порський
      високопоставлена особа достойник
      виступаючий промовець
      витоки (козацтва) корені, (талантів) джерела
      відбір добір
      відволікатися відвертатися, відвертати свою увагу,
      відвертати себе, (від занять) давати собі спокій,
      давати спокій голові, забувати про клопоти,
      (від теми) відходити, відхилятися, відриватися,
      абстрагуватися
      відволіктися на додаток до
      наведених форм ще (від дум) розвіятися
      відгадник угадько
      відгодівельний відгодовчий
      відділ по охороні здоров'я відділ охорони здоров'я
      відлуплюватися відлущуватися
      відмінений скасований
      віднікуватися (відмовлятися) відмагатися, відхрещуватися
      відображення зображення, віддзеркалення
      відсторонюватися від чого усуватися /відходити/ від; умивати руки
      відстоювати що обстоювати що, обставати за чим
      від холери, від голоду з холери, з голоду
      відшкодування (сума) відшкодовання
      вільні вправи руханка
      внахльост нахлистом, хльост-навхльост
      вникати заглиблюватися, старатися осягнути, (у дрібниці)
      влазити
      волею-неволею хочеш-не-хочеш, хоч-не-хоч
      воюючий у борні
      впадати в дитинство дитиніти
      вражаючий ефект могутній ефект
      всезнаючий всевідець, всевіда
      всезагальний загальний, універсальний, всесвітній
      галопуюча інфляція обвальна, безупинна, нестримна, розтриножена
      гальмуючий пристрій для гальмування
      гинучий умирущий, зникомий
      гімнастичні вправи руханка
      гойдаючий здатний гойдати, гойдальний
      головне, де? & головне, хто? і то де? & і то хто?
      головне, як? і то як?
      голодовка голодівка
      голос волаючого в пустелі голос крикуна в пустині /пустелі/
      гострокінцевий шпилястий, гострякуватий, шпичастий, гострий
      гуркаючий гуркітливий
      ґрунтовка (матеріал) ґрунтовання
      десь же десь то
      діючий чинний, активний, діяльний, дійовий,
      ефективний, в роботі, в дії, в ходу, на ходу
      добувач здобувець
      доглядіти краще догледіти
      дозріваючий доходжалий
      допомагаючий від чого помічний
      дорослішати рости, доростати розуму, доходити літ,
      вбиватися в пір'я
      достатньо досить і достатньо
      досягати домовлености домовлятися
      доходи прибутки
      дратуючий дратівний
      древній стародавній, давній, старовинний, сиводавній
      душуроздираючий крик роздери-душу крик
      ємкий місткий
      з піною біля рота з піною в роті
      з тих пір відтак, відтоді
      за адресою на адресу
      за телефоном на телефон
      заготовочний заготовчий, заготівельний
      загрожуючий загрозливий
      задіювати урухомлювати
      задостатньо задосить
      заздравиця многоліття, тост, многая літа
      заклинач шаман
      запам'ятовувальний запам'ятовчий
      засліплюючий сліпучий
      заспокоюючий заспокійливий
      захоплюючий /про видовище/ феєричний
      згущати фарби передавати куті меду
      здригуватися здригатися
      землероб хлібороб
      зібрання збори
      зісковзувати з воза тощо спорскувати, ізслизати, сповзати, зсуватися
      зловмисник лихочинець, злочинець, шкода, (злодій) злодіяка
      зміцнюючий напій покріпущий
      зникаючий зникомий
      зростаюча смертність щораз більша
      зростаючі ціни щораз вищі
      зштовхнутися зіткнутися
      інакодумаючий інодумець, інакодумець
      інтерв'ювати брати інтерв'ю
      інформуючий інформант
      іспитник, іспитниця здавець іспитів
      кладовищенський цвинтарний
      клиноподібний клинуватий
      колись же колись то
      командуючий командувач
      комітет по сприянню комітет сприяння, допомоговий комітет
      конопатити шпарувати
      конопатник шпарувальник
      конусоподібно шатром
      координуючий центр координаційний
      копіюючий хто копіїст
      користуватися попитом мати попит
      користуватися успіхом мати успіх
      космічний літак
      неодноразового використання ракето-літак
      кровоссальна комаха кровопивча комаха, комаха-вампір,
      комаха-кровопій
      кудись же кудись то
      лаповидний лапатий
      лікарняний шпитальний
      літеродрукувальний апарат знакодрук
      лоскотливе питання дражливе питання
      малоімущий незаможний, малозаможний
      малювання /(малюнок)/ мальовання
      марево мариво
      масований (наступ) шквальний
      лихоманить кого трусить, трясе, тіпає, колотить, морозить
      минулорічний торішній
      мілкосидяче судно мілкоплавне судно
      місце перебування осідок
      мусолити ялозити
      набувач доробкевич, загреба, (образно) хто обома гребе
      навколишнє середовище довкілля
      наглядіти краще нагледіти
      надіятися мати надію, сподіватися
      намірюватися мати намір
      наплювацький нехлюйський, плювацький
      народонаселення людність
      насміхання насмівання
      насміхатися насміхати /иасміватися, насміхатися/ з кого
      наступаючий рік прийдешній
      наяву вочевидь, вочевидьки
      не в змозі не годен
      не в стані не спроможен
      невгасаючий невгасущий
      небоязливий небоязкий
      невідв'язний невідчепний, учепистий, (образно) як смола
      невсипний невсипущий
      недіючий нерухомий, мертвий, неживий, недійовий, нечинний,
      неефективний, не в дії, не в роботі, без руху
      недоторка недотика
      незбивний непозбутній
      незговірливий незгідливий, затятий, затинчивий
      незліченна кількість безліч
      неописанний невідтворенний, несказанний
      непрацюючий об'єкт гулящий
      неспійманий — не злодій не спіймав, не кажи, що злодій
      неуникний; & иеуникність неминучий; & неминучість
      новоутворення (дія) новотворення
      новоутворення (наслідок) новотвір, нове утворення
      обарвлювати забарвлювати
      обзавестися господарством загосподарювати, стати господарем
      обігрівач огрівач, нагрівач
      обіцяння обіцянка
      облюбувати сподобати; (місце) нагледіти
      обмовитися прохопитися /словом/, ляпнути, виляпати
      обмовлятися ляпати, не думавши
      обнадійливий багатонадійний, (про думку) щасливий, святий
      обнадіювати подавати надію
      обнародувати (док. і недок.) оприлюднити док., оприлюднювати недок.
      обрадувати врадувати
      обслуговуючий обслуговчий
      обтічний зализаний, загладжений, вигладжений
      обтяжуючий обтяжливий, чимраз /щораз/ тяжчий
      обширний розлогий, величенький, чималенький, місткий;
      (про права) широкий
      околицею манівцем, стороною
      округ округа
      олово; & олов'яний цина; & циновий
      освіжаючий відсвіжущий, щораз свіжіший
      осінила думка кого блиснула /стукнула в голову/ кому
      оснащення обладнання (дія), обладнання (наслідок дії)
      осушати чарку вихиляти
      офарблювати забарвлювати
      палати з цікавости умирати з цікавости
      парляментарій парляментар
      пелюшки краще сповиток
      перевірочний перевірчий
      передгір'я підгір'я
      передпосилка передумова; (в логіці) засновок
      передсуди забобони
      перезахоронення перепоховання
      переодягатися передягатися
      перетворювальний перетворчий
      перетворюючий перетворчий
      пихтіти пихкати, пахкати, пихкотіти, чмихати
      пишучий (хто) писець, писар, писака
      півчий хорист
      підбадьорюючий бадьорущий, бадьористий
      підбивати підсумки підсумовувати
      підглядіти краще підгледіти
      підігрівник нагрівачка, нагрівач
      підкупляти кого підплачувати кому
      підслухуючий апарат підслуховий
      підсміювання підсмівання
      піклувальник уболівальник, дбайливець, дбаха
      плавити метали топити
      плавкий топкий
      плутаник крутихвіст
      повисати в повітрі зависати
      повітряний поцілунок поцілунок рукою
      погіршуватися гіршати
      пожертвування пожертва
      позичальник лихвар, позичайло
      поїздка подорож
      покінчити покласти край
      покладливий (хто) надійний, певний
      полтавчанин полтавець
      порошковидний порошкуватий
      порошкоподібний порошкуватий
      посадова особа урядовець, службовець, урядова особа
      посягати; & посягання зазіхати; & зазіхання
      потирати руки задоволено затирати руки
      потужнострумовий з потужним струмом, потужнострумий, стострумий
      потуральник потакайло, потакач
      почуття власної гідности самоповага
      правлячий панівний, керівний, урядущий
      правомочний правочинний, правоможний, правосильний
      прибулий прибулець, гість
      приймати участь брати участь
      присмерки присмерк
      приступати до чого розпочинати що
      продовжувати робити і далі робити
      проковтувати лигати
      променепереломлення заломлення променів
      променитися променіти
      проникати продіставатися
      протиборствуючий супротивний, протиборчий
      протирічити; & протиріччя суперечити; & суперечність
      пушистий пухнастий, пухнатий
      ратувати за що обстоювати що, обставати за чим, розпинатися за що
      резиденція осідок
      риштовка (споруда) риштовання
      різноколірний барвистий, строкатий, різнобарвний
      робити кінозйомку фільмувати
      розглядіти розгледіти
      розділяючий принцип розділовий
      розкладаючий вплив розкладущий
      розмалювання (розпис) розмальований
      розноситися (про звуки) розлягатися, лунати
      розтліваючий розтлівущий
      розчудесний збіса гарний
      рука дающого рука давущого
      самозабутньо самовіддано, забувши все на світі
      самоуком самотужки
      свинець; & свинцевий оливо; & олив'яний
      серцеподібний серцюватий
      симпатизуючий кому симпатик чий
      сисний біль п'явка в серці, перифраза: смокче коло серця
      скатертю дорога баба з воза — кобилі легше
      слабнучий дедалі слабший
      сміливо сказати сказати без боюсь /без вагань, в очі/
      спалахуючий палахкотючий, спалахущий
      співаючий птах птах-співець
      співвітчизник земляк, краянин
      співпадати збігатися
      співробітництво співпраця
      співробітничати співпрацювати
      співумисник співучасник, партнер, напарник
      спляча красуня приспана красуня, сон-краса, сон-красуня
      спростування (текст) спростовання
      стержень стрижень
      стовповий шлях гостинець
      сторонитися цуратися, бокувати, сахатися
      стоп металів сплав
      стрибкоподібний стрибкуватий
      стрілкоподібний стрілкуватий
      стрічкоподібний стьожкуватий
      струмообертач верниструм, крутиструм
      судиннозвужувальний стягни-судини препарат
      судиннорозширювальний розшир-судини препарат
      сумбур (у голові) плутанина, каша
      сумновідомий горезвісний
      сутінки сутінок
      сходова клітка (рос.
      лестничная клетка) прогін, марш
      так і кишить аж кишить
      танцюючий (про пару) у танці; (про особу) танцюрист, танцюра
      татуїровка (малюнок) татуйовання
      температурячий хворий хворий з температурою
      тим не менше а втім, а проте
      тисячоріччя (забагато Ч) тисячоліття
      товкотнеча тиск, тиснява
      трудівливий роботящий, працьовитий
      у семи няньок дитина без догляду де багато господинь, там хата не метена
      увінчатися успіхом мати успіх
      углядіти угледіти
      удавальник комедіянт, облудник
      украплення домішка, слід, струмінь, (у множині) зернята
      умеблювання (меблі) умебльовання
      упереджуючий профілактичний, запобігавчий
      упаковка (обгортка) паковання
      упускати ґавити
      управління управа, провід
      упущене згаяне
      утішати потішати, розраджувати
      утовкмачувати товкмачити
      усипляти присипляти
      устаткування (машинерія) устатковання
      ущемляти утискати
      хвалебний величальний
      хльосткий хвиський
      ходити колесом іти в переверти
      хрестовидний, хрестоподібний хрещатий, хрестатий
      хтось же хтось то
      хутровик кушнір
      цибулиноподібний цибулястий
      цілісний; & цілісність цілий; & цілість
      цілодобово цілу добу, день і ніч, 24 години
      цільний (про вдачу) цілісний, одноцілий
      частковості подробиці, деталі, поодинокі випадки
      чеканити карбувати
      через тиждень за тиждень
      чернігівчанин чернігівець
      шаблековтач лигайшворінь, лигайшпага
      шифровка (текст) шифровання
      шлаконагромаджувач стягайшлак
      шлюборозлучний (процес) розлучний
      штукатурити тинькувати
      шури-мури фіґлі-миглі
      щебінь, щебінка шутер
      щемливий біль щем
      щомісячник місячник
      щотижневик тижневик
      якийсь же якийсь то
      яскраво виражений чітко окреслений, (образно) /як/ вирізьблений

      ХL. СВОЇ - НЕ ГІРШІ ВІД ЗАМОРЯН

      Занадто часте вживання іншомовних слів дехто вважає за ознаку освічености. Досвід же і практика свідчать, що любов до "вчених" слів часом приховує брак освіти і незнання рідної мови. Годі заперечувати, що сучасна культурна людина не може не вживати іншомовної лексики, а надто у сфері науки. Проте надмірне вживання іншомовних слів, а тим паче козиряння цим вживанням, не прикрашає мови сучасників. Іншомовні слова треба вживати там, де необхідно, де без них нема як обійтися. Там же, де є можливість вживати свою лексику, краще вживати свою.
      Далі наводиться список іншомовних слів, які подекуди — не в усіх випадках вживання — можна заміняти українськими формами.

      Іншомовне слово Український синонім
      абзац відступ
      абітурієнт (школи) випускник, (до вишу) вступник
      абориген тубілець
      абрикоса жерделя
      абсолютний цілковитий, повний
      абсолютно геть, геть чисто, зовсім, цілком
      абсурд безглуздя, нісенітниця
      авангардний передовий
      аванс завдаток
      авантура пригода
      авантюрист пройдисвіт
      аудієнція прийняття
      автентичний справжній, непідроблений
      автоматичний саморушний
      автономія самоврядування
      агресивний напасницький
      адаптувати пристосовувати
      адекватний тотожний, достеменний
      аеродром, аеропорт летовище
      азартний затятий
      аксесуари причандали
      /актив/: мати у свому активі //: мати за плечима
      активізувати (громаду) розворушувати
      актуальний сучасний, злободенний
      акумулювати призбирувати, копичити
      акуратний охайний, чепурний
      /акцент/: робити акцент /наголос/: наголошувати
      акція дія
      алфавіт абетка, азбука
      /альтернатива/: нема альтернативи //: нема вибору
      амбіція самолюбство
      аналогія подібність
      анекдот/а/ побрехенька, сміховина, сміх
      анестезія знечулення, знеболення
      аномалія відхилення
      антагонізм ворожнеча, непримиренність
      анулювати скасовувати, уневажнювати
      апелювати звертатися
      аплодисменти оплески
      арбітр посередник
      аргумент доказ
      аромат & видихати аромат пахощі, запах, дух & сходити пахощами
      архітектор будівничий
      асимілювати уподібнювати
      асоціювати пов'язувати, об'єднувати
      атеїзм безвір'я, безбожжя
      банальний жарт заїжджений, заяложений, утертий
      бандит харциз, харцизяка
      басейн водойма
      безапеляційно беззаперечно
      бібліотека книгозбірня
      білет квиток
      біографія життєпис
      бльокнот записник
      борт човна облавок
      бравурний марш молодецький
      бюст погруддя
      вентилювати провітрювати
      вентиляція продух
      вербувати набирати; залучати; (образно) сватати
      вертикальний прямовисний
      візит/а/ відвідини
      волейбол відбиванка
      вульгарний вуличний і вулишний
      газета часопис, щоденник
      гармонія співзвуччя; (в гурті) злагода
      генеза походження
      гібрид мішанець
      гігант велет, велетень
      гімн славень
      гіпотеза здогад, припущення
      горизонт обрій, видноколо, виднокруг
      горизонтальний поземний
      гураґан борвій, буревій
      гураґанний вітер (образно) сердитий
      група (людей) гурт
      ґалерія /галерея/ (круг будинку) кружґанок
      ґарнізон залога
      ґвинтівка кріс
      ґенерація покоління
      ґірлянда плетениця
      ґлянс і ґлянц блиск; полиск
      ґрандіозний величезний; велетенський
      ґраціозний зграбний
      дебати обговорення
      дебоширити галабурдити
      дегенерувати вироджуватися, звиродніти
      демонструвати кіно крутити
      деталь подробиця; (машини) частина
      децентралізувати (док. і недок.) розосереджувати, розосередити (док.)
      дефект вада, хиба, недолік, ґандж
      дефіс розділка
      дилема одне з двох, або-або
      директива настанова, вказівка
      дистанція віддаль, відстань
      діяпазон засяг
      еквівалент відповідник, рівнозначних
      екземпляр примірник
      екіпаж (судна) залога, обслуга; (віз) повіз
      економія ощадність, ощадливість
      експеримент дослід, проба
      експлуататор; & експлуатація визискувач; & визиск
      експромтом просто з мосту, спрожогу
      екстракт витяг
      ексцес вибрик, випад, переборщення
      елеґантний вишуканий, витончений
      елементи наук основи, ази, початки
      елементарний найпростіший; (про знання) основний
      елястичний гнучкий, пружний, пружистий
      емаль склиця; поливо, полива
      ембріон заплідок, зародок
      емоції чуття, почування, пристрасті
      епідемія пошесть
      епізод випадок, подія, пригода
      епоха доба
      ескорт почет, супровід
      етика доброзвичайність
      ідеальний бездоганний, досконалий, довершений
      ідентичний тотожний, однаковий, такий самий
      ілюзорний примарний, уявний, сповидний
      імідж образ
      імпозантний показний; ставний, поставний
      імпульс; & імпульсивний поштовх; & рвучкий, поривчастий
      індекс покажчик, список, перелік
      індивідуум і індивід особа, особистість, смертний
      інертний бездіяльний, млявий
      інстинктивний підсвідомий
      інструмент знаряддя
      інтелект розум
      інтервал (лінійний) проміжок; (часу — ще) перерва
      інтернат гуртожиток
      інтригувати плести павутину
      інтуїтивно серцем, нутром; як розуміють малі діти
      інфекція зараза
      інфільтрація просочування
      іригація; & іригаційний зрошування; & зрошувальний
      іронізувати підштрикувати /словом/
      кабінет (кімната) робітня
      кавалерія кіннота
      казарми кошари
      канцелярист писарчук
      капітулювати здаватися, складати зброю
      карета (дорожня) ридван
      каркас снасть, кістяк
      картина феєрична видовище
      категорично; & сказати категорично руба; & сказати, як відрубати
      кваліфікувати дії розцінювати
      квестія питання
      клапан хлипавка
      клімат підсоння
      клюмба квітник
      кокетувати строїти фіґлі-миглі
      коктейл і коктейль ведмідь
      колега однокашник
      колектив; & колективний гурт; & гуртовий
      колекція збираниця; (картин) збірка
      колізія зіткнення
      команда (танка) обслуга; (футбольна) дружина
      командний склад старшина
      комета хвостата зірка
      компенсація відшкодування; (гроші) відшкодовання
      компіляція насмиканина
      комплекція статура, будова тіла
      комплікація ускладнення
      комунікація сполучення
      комфортабельний вигідний
      конвенція угода; з'їзд
      конвульсії корчі, судома
      конкретний цілком певний
      конкурент суперник
      консенсус згода, погодження
      консолідувати згуртовувати, гуртувати
      констатувати стверджувати
      континент материк, суходіл
      контур обрис, обвід
      конфуз ніяковість
      конфузитися встидатися, ніяковіти
      концентрувати зосереджувати, збирати в кулак
      координувати погоджувати, узгоджувати, узгіднювати
      корпус тулуб; (машини) тіло
      кошмар страхіття, жахи Господні
      кошмарний страхітливий
      кредитор лихвар, позичайло
      кримінальний карний
      критерій мірило
      куліси театральні лаштунки
      кур'єр посильний, розсильний
      леґалізувати узаконювати
      ліберальний вільнодумний
      лідерувати і лідерствувати вести перед, верховодити, задавати тон
      ліквідувати заборгованість вилізти з боргів
      література письменство
      лунатик сновида, сноброда
      ляндшафт краєвид
      льозунґ гасло
      льокальний місцевий
      льокон кучерик
      льояльний правослушний; відданий
      мавзолей усипальня
      маг; & магічний чарівник; & чарівний
      маклер посередник
      максимальний якнайбільший
      мандат грамота
      манірно спанська
      манускрипт рукопис
      марґінес (книжки, зошита) берег, поле
      маріонетка лялька
      масаж розтирання, натирання
      масивний дебелий
      масою хмарою, стіною, валом
      матеріял речовина, сировина
      матовий тьмяний
      махиня одоробало, доробало
      машинальний жест мимовільний
      маштаб мірило
      медикаменти ліки
      медуза /водяне, морське/ серце
      мелодійний милозвучний
      меморіяльний вікопомний
      мемуари спогади
      ментальність душевний /психічний/ склад
      мізантроп людоненависник, ненависник
      мінімальний якнайменший
      містифікація окозамилювання
      містичний таємничий
      мітинґ віче
      мобілізувати сили напружувати
      модерний новітній, сучасний
      модернізувати усучаснювати
      моментальний блискавичний, миттєвий
      моментально враз; як стій
      монах чернець
      монетний двір карбівня
      монолітний суцільний; згуртований
      монотонний однозвучний
      монстр потвора
      монумент; & монументальний пам'ятник; & величний
      морг трупарня
      мотор двигун, рушій
      мундштук цигарочник
      мускулятура, мускули м'язи
      мускулястий жилавий
      мусувати, мусирувати човпти
      муштра вишкіл
      наївний нехитрий, небитий, зелений
      нотація; & читати нотацію молитва; & милити голову
      натура природа; вдача
      невтралітет невтручання
      неґативи вади, негаразди
      нелеґальний незаконний, заборонений
      неологізм новотвір
      неофіт нововірець
      /нерви/: шарпати нерви //: тягти душу
      нервувати (одноманітністю) тягти за душу
      нереальний неземний, несвітній
      нівелювати розбіжності зводити нінащо; уодностайнювати
      німб вінець
      нормальний звичайний; не збочений
      нотатка запис; позначка
      нумер число
      нюанс відтінок
      окуліст очник
      окупант; & окупація займанець; & займанщина
      оперувати фактами послуговуватися
      опортуніст пристосуванець, угодовець
      оптимістичний життєрадісний, сонцелюбний
      оптичний світловий; зоровий
      оракул віщун
      оранжерія теплиця
      оратор промовець
      ординарний звичайний
      ориґінал первопис, первотвір; (хто) проява
      орієнтальний східній
      ортографія правопис
      ортодоксальний правовірний
      павза перерва
      павперизація зубожіння
      пакт угода
      паніка переполох
      панорама видовище; краєвид
      паразит дармоїд, трутень
      паралельний рівнобіжний
      параліч грець, родимець
      парвеню випинок, вискочень, вискочка
      парирувати відбивати; давати здачі
      парі заклад
      партнер товариш, напарник
      пасажир подорожанин
      пасивний бездіяльний, байдужий
      патріярхальний старосвітський
      патрон хто опікун; хлібодар
      патронташ ладівниця
      пейзаж краєвид
      пензель квач, квачик
      перипетії злигодні, митарства
      періодично раз-у-раз
      перманентний безперервний, сталий
      перпендикулярно сторч
      песиміст зневірений
      песимістичний зневірницький, безнадійний
      п'єдестал/ь/ підніжжя, підмурок
      піґмент забарвлення, барвник
      пікантний гостроцікавий; (жарт) масний
      пірамідально шатром
      плеврит олегниця
      постамент підніжжя
      прайскурант цінник
      превалювати переважати
      превентивний запобігавчий
      премія; & преміювати нагорода; & нагороджувати
      престиж добра слава
      претендувати на що допоминатися чого
      приватний особистий, не суспільний
      примат верховенство, зверхність, вищість
      примітивний простий, недосконалий, недовершений,
      нерозвинений, /смак/ невибагливий,
      /спосіб/ нехитрий /про культуру/ первісний,
      /світогляд/ обмежений
      принцип засада
      пріоритетний першорядний
      проґрес; & проґресивний поступ; & поступовий
      /продукти/: молочні продукти //: набіл
      прозаїк повістяр
      пропаґувати проповідувати
      пропорція співвідношення
      протеґувати кому опікуватися ким
      протектор опікун, захисник
      профілактичний запобігавчий
      процент відсоток
      процес (розвитку) хід, плин, перебіг
      публікувати оприлюднювати
      публічний; & в публічному місці привселюдний; відкритий, гласний; &
      на людях
      пульверизатор розбризкувач, розпилювач, розпорскувач
      ранґ і ранґа звання
      рапорт; & рапортувати звіт; & звітувати
      рафінований очищений; витончений, вишуканий
      раціонально доцільно
      реаґувати відгукуватися
      реакція відголос, відгук
      реалізувати здійснювати
      реальний дійсний, не уявний
      ревізувати перевіряти; (догми) переглядати
      ревматизм гризь
      реґлямент порядок, розпорядок
      резерв/а/; & резервний запас; & запасний
      резиденція (короля) осідок
      резолюція постанова, ухвала
      резонанс відлуння
      результат наслідок
      рекомендувати пропонувати, радити
      реконструкція перебудова
      ремонт; & ремонтувати направа; & направляти
      ренеґат відступник
      рентабельний доцільний, прибутковий
      репетиція проба
      репресії гоніння, переслідування
      репродукція відбиток; (дія) відтворення
      репутація слава
      реставрувати відновлювати, поновлювати, відроджувати
      реферат доповідь
      рецепт припис
      ризикувати життям важити головою
      ритуал обряд
      рота сотня
      рульон сувій, звій
      рупор голосник
      салют вітання
      санкціонувати затверджувати; схвалювати
      саркома м'ясак
      сатисфакція задоволення, вдоволення
      сезон пора /року/
      сексуальний статевий
      селекція добір
      сенсаційний гостроцікавий
      сервіс послуги
      серйозний поважний
      сесія засідання
      сибарит розкошелюб
      сиґнал оповістка; знак
      силует і силюета обрис
      симпатизувати кому подобати кого
      симптом ознака, вияв, прояв
      синхронний, синхронічний одночасний
      ситуація становище, стан, положення
      скептик невіра
      сконфузитися завстидатися
      слайд прозірка
      солідарність взаємопоміч
      солідарно пліч-о-пліч
      солідний неабиякий, добрячий; ґрунтовний
      соус і сос підлева
      соціяльний суспільний
      спазми корчі, судома
      специфіка; & специфічний своєрідність; & своєрідний
      спеції приправи, присмаки
      спорадичний поодинокий
      стадія (розвитку) щабель
      сталь; & сталевий криця; & крицевий
      стенографія скоропис
      стратосфера поет. піднебесся
      студіювати вивчати
      субординація підпорядкований, (дія) підпорядкування
      суверенітет самостійність, незалежність
      сфера куля; (діяльности) царина, галузь
      сцена кін
      сюрприз подарунок; несподіванка
      талант хист, дар, кебета
      темперамент норов
      температура (хворого) гарячка
      теологія богослів'я, богословія
      теорія вчення
      термін; & терміновий реченець; & негайний
      тестамент заповіт
      тир стрільбище
      тираж книжки наклад
      тире риска
      титан велетень
      титул звання
      травмувати рану роз'ятрювати
      традиція; & традиційний узвичаєння, звичай; & узвичаєний
      тракт гостинець
      трактувати тлумачити
      трансплянтація пересадка
      трансформувати перетворювати
      траурний жалобний, похоронний
      тривіяльний заяложений
      тротуар пішохід
      трофей здобич
      туберкульоз/а/ сухоти
      тумба стовпець
      універсальний всеосяжний; всебічний; загальний; всесвітній
      унікальний один на світі, незрівнянний, неповторний
      унітарний соборний, неподільний, одноцілий
      уніформа однострій
      утрирувати пересолювати, переперчувати,
      передавати куті меду
      фабрикувати виробляти, виготовляти
      фаворит улюбленець; коханець
      фактично на ділі
      фактор чинник
      фалшувати і фальсифікувати підробляти
      фамільярний панібратський
      фантазер мрійник
      фантом привид, примара
      фанфарон принда
      фарш начинка
      фасон крій
      фатум доля, хрест
      феєричний казковий
      феномен; & феноменальний явище; & надприродний, неземний
      фешенебельний розкішний; великосвітський
      фігура постать
      фіксувати закріплювати; карбувати
      фіктивний несправжній, вигаданий
      фікція вигадка
      філантроп; & філантропічний доброчинець; & добродійний
      філіґранний і філіґрановий тонкої роботи
      філістер обиватель, міщанин
      філолог мовознавець
      фільтр; & фільтрувати цідило; & проціджувати
      фінал кінець, закінчення
      фінальний завершальний, заключний, кінцевий
      фінанси кошти; гроші
      фістула нориця
      фіяско невдача, неуспіх, провал
      флегматичний незворушний, млявий
      фліртувати фіґлі-миґлі строїти
      флюгер погодник, млинок
      фон тло
      фонтан водограй
      фореля петруг
      форсувати прискорювати; (річку) переправлятися через
      фортуна удача, успіх; доля, талан
      фрагмент уривок
      фразер марнослов
      фривольний легковажний, вітрогонський
      фронтальний чоловий
      фронтон причілок
      фрукта; & фрукти овоч; & овочі
      фундатор засновник
      функціонувати діяти, працювати
      функція обов'язок, повинність; призначення
      фурункул чиряк
      хамелеон (хто) крутихвіст
      хаос; & хаотичний безладдя, гармидер; & безладний
      характер (людини) вдача, норов, норів
      характерний властивий; своєрідний; прикметний
      хроніка літопис
      хронічний затяжний, тривалий; постійний
      целібат безшлюб'я
      циркулювати кружляти
      циркуляр обіжник
      циркуляція обіг
      ціль; цілі мета; наміри
      шанс нагода, можливість
      швайцар придверник
      шеренга лава, шик, лінія, ряд
      шофер водій
      штабель (дрів тощо) стіс
      штраф пеня, хук
      юрист; & юридичний; правник; & правничий
      юстиція правосуддя



      ЧАСТИНА III - ПРАВОПИСИ

      ХLІ. ДВА ПРАВОПИСИ - ОДНА МОВА

      На сьогоднішній день існує два українських правописи: в діаспорі та в Україні.
      Існування двох українських правописів це наслідок політики лінгвоциду, якому з початку 30-х років і до останнього часу було підпорядковано культурне життя України.
      Замість правопису, розробленого 1928 р. Всеукраїнською Академією Наук /надалі Правопис-28/, в Україні було запроваджено інший правопис, основне завдання якого було максимально — всупереч мовній практиці й традиціям — наблизити українську мову до мови російської.
      Правопис-28 базувався на реальних самобутніх рисах української мови, незалежно від будь-яких впливів. Головна заслуга Правопису-28 полягала в тому, що його укладено з урахуванням двох реально наявних варіянтів української мови: східнього (наддніпрянського) та західнього (галицького). Принцип соборности був керівний принцип укладачів Правопису-28, і цей принцип пройшов випробу часом. Українці вільного світу — і східнього і західнього походження — визнали цей правопис єдино можливим для своїх культурних потреб. Навіть ряд наявних у цьому правописі недоліків не може применшити його ваги в історії української мови, а також його значення для вільного українства — єдиного середовища, що не визнало рис, штучно накидуваних українській мові в СССР.
      Зміна українських правописів сталася за таких обставин. З 1929 р. в Україні проходив пляномірний і систематичний погром українства, початок якому поклав процес СВУ. Погром цей великою мірою було спрямовано проти українських мовознавців. Продовж 1929-1937 рр. знищено мовознавчу еліту України, що працювала над словниками й підручниками, досліджувала й викладала українську мову.
      Саме після процесу СВУ, під час трагічного голоду 1932-33 рр. і сталася зміна правописів. Стероризовані мовознавчі кадри уклали новий український правопис, що ним з дуже незначними змінами от уже 60 років користується українська культура в УССР, а тепер і в незалежній Україні.
      Вимога, що стояла перед укладачами нового правопису /надалі — Правопис-33/, була гранично проста: максимально наблизити українську мову до мови російської, довести розбіжності між цими мовами до мінімуму. Таку тенденцію, як і вироблений на її підставі Правопис-33, цілком слушно можна назвати асиміляційними.

      Риси української мови, перекреслені Правописом-33

      Згідно з асиміляційним принципом у Правописі-28 зроблено такі зміни:

      1. Вилучено літеру Ґ.

      2. Усталено тверде написання ряду прикметників:

      Правопис-28 Правопис-33
      західній західний
      східній східний
      трикутній трикутний

      3. Множину іменників чоловічого роду з числівниками два, три, чотири — скопійовано з російщини:

      Правопис-28 Правопис-33
      два листи два листа
      три мідяки три мідяка
      чотири робітники чотири робітника

      4. Закінчення И в родовому відмінку однини для іменників жіночого роду з двома шелестівками /приголосними/ на кінці основи замінено на І:


      Правопис-28 Правопис-33
      до смерти до смерті
      без совісти без совісті
      без чести без честі

      5. Узаконено правопис слів на російський зразок:

      Правопис-28 Правопис-33
      випроваджати випроводжати
      голодівка голодовка
      манастир монастир
      мариво марево
      салітра селітра
      соняшний сонячний
      шаравари шаровари

      Повніший перелік таких слів у Розділі XXXVIII.

      6. Українські прізвища у непрямих відмінках дістали російські закінчення:

      Прізвище Правопис-28 Правопис-33
      Гончар до Гончаря до Гончара
      Кравців до Кравцова до Кравціва
      Мазурок до Мазурка до Мазурока
      Швець до Шевця до Швеця

      7. Назви міст перекручено /повніший список у Розділі XXXVIII/:

      Правопис-28 Правопис-33
      Берестя Брест
      Лубні Лубни
      Маріюпіль Маріуполь
      Мукачів Мукачеве
      Прилука Прилуки
      Рівне Ровно
      Ромен Ромни
      Тираспіль Тирасполь

      Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський обернуто на перемишльський, радомишльський.
      8. Слова кіло, авто, пальто занесено до категорії невідмінюваних.
      9. Від числівників шістдесятий, п'ятдесятий допущено творення іменників шестидесятник, п'ятидесятник замість шістдесятник, п'ятдесятник.
      10. Затверджено відмінювання числівників на російський манір: сімдесяти, п'ятдесяти у родовому й давальному відмінках, замість сімдесятьох, п'ятдесятьох у родовому відмінку та сімдесятьом, п'ятдесятьом у давальному.
      11. Доведено до мінімуму вживання форми наказового способу дієслів другої особи множини: послухаймо! заспіваймо! почнімо! Натомість культивовано російські форми послухаєм! давайте заспіваєм! почнемо!
      12. Скасовано вживання нестягнених прикметників чорная хмара, милеє товариство. Ці форми невід'ємні від кличного відмінку, надто в поезії: краснеє сонце, убогая душе!
      13. Правопис приростка З- у словах, що починаються з літери Ф, підігнано до російських норм:

      Правопис-28 Правопис-33
      зфалшувати сфальшувати
      зфотографувати сфотографувати

      14. Скасовано вживання форм займенників без протетичного Н: до його, на їй, які допускає Правопис-28, враховуючи мовну практику.
      15. Стандартизовано імена людей відповідно до російських норм:

      Правопис-28 Правопис-33
      Агатангел Агафангел і Агатангел
      Тадей Фадей і Тадей
      Теодосій Феодосій

      16. Іншомовне /латинське і грецьке/ "Н" у словах перекладено літерою X, як у російській мові:

      Правопис-28 Правопис-33
      Гаммер Хаммер
      Ганна Ханна
      Гельсінкі Хельсінкі
      Гофман Хофман

      17. Переклад грецької літери "тета" у словах скопійовано з російської мови

      Правопис-28 Правопис-33
      анатема анафема
      Атени Афіни
      Методій Мефодій
      Теофанія Феофанія

      18. Двозвук іа в чужих словах, що його українці вимовляють як ія, перекладено як іа, повторюючи російський правопис.

      Правопис-28 Правопис-33
      варіянт варіант
      комедіянт комедіант
      Сіям Сіам

      19. Німецький дифтонг еі, що звучить як ай — дістав російське написання ей.

      Правопис-28 Правопис-33
      Айнштайн Ейнштейн
      Гайне Гейне
      капельмайстер капельмейстер

      20. Англійське W в іменах перекладено як У, а не В:

      Правопис-28 Правопис-33
      Волтер Уолтер
      Волф Уолф
      Вотерґейт Уотергейт

      21. У словах з м'яким Л штучно, на російський копил стверджено Л:

      Правопис-28 Правопис-33
      Ля-Манш Ла-Манш
      лямпа лампа
      пляц плац

      22. Запроваджено російський правопис до таких іншомовних слів /нижче дано лише приклади; повніший перелік у Розділі ХХХVІ):

      Правопис-28 Правопис-33
      а. генеза генезис
      криза кризис
      теза тезис
      б. Геллада Еллада
      гієроґліф ієрогліф
      гістерія істерія
      гураґан ураган
      в. Арабія Аравія
      Бакх Вакх
      Теби Фіви
      г. амнестія амністія
      хемія хімія
      ґ. метода метод
      роля роль
      спіраля спіраль
      д. міністер міністр
      Олександер Олександр
      циліндер циліндр
      е. євнух євнух
      Европа Європа
      єпархія єпархія
      Еспанія Іспанія
      є. ґолф гольф
      мусулманин мусульманин
      носталгія ностальгія
      шелф шельф
      ж. авдиторія аудиторія
      авдієнція аудієнція
      клявза кляуза
      з. вуаль чол. роду вуаль жін. роду
      деталь чол. роду деталь жін роду
      емаль чол. роду емаль жін роду
      модель чол. роду модель жін роду
      і. евфорія ейфорія
      иевтральний нейтральний
      неврологія нейрологія
      ї. авул аул
      богдохан богдихан
      Букарешт Бухарест
      вермічелі вермішель
      данець; & данський датчанин; & датський
      маштаб масштаб
      моххамеданин магометанин
      претенсія претензія

      23. Знак м'якшення в іншомовних словах після Н і Д замінено на апостроф за російським зразком:

      Правопис-28 Правопис-33
      адьє ад'є
      адьютант ад'ютант
      коньюнктура кон'юнктура

      І це тоді, коли збережено написання Нью Йорк, Ньютон, коньяк!
      Цей далеко неповний перелік — не згадано ряд інших правописних та морфологічних ляпсусів — дає уявлення про штучно накинуті нашій мові риси в наслідок погрому Правопису-28.
      Крім калічення писемної мови, перехід на новий правопис супроводжувано ще й лексичним суржикуванням. Цілу низку властивих українцям лексичних одиниць було вилучено, як націоналістичні. Практично це означало припинення розвитку мови: замість самобутніх українських форм нова мовна практика орієнтувала українців на запозичення й запровадження російських форм.
      Наведу тут кілька прикладів лексичного суржикування, зберігаючи попередню нумерацію:
      24. Правопис-33 скасував більшість псевдоваріянтних форм іменників: мальовання, устатковання, розчаровання, відшкодовання (див. Розділ XXIII).
      25. Практиковано уникання прийменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання:
      а) Прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у: у школу, у Київ;
      б) Прийменник на у виразі засуджений на 10 років у всіх офіційних текстах замінювано на прийменник до: засуджено до 10 років, копіюючи російське вживання;
      в) Прийменник за у виразах за царя, за Польщі, за німців старанно виправлювано на при (як у росіян): при царі, при Польщі, при німцях.
      26. Культивовано форми у мене є, у неї є, у нас є, що повторюють російські, і вилучувано оригінальні українські форми я маю, вона має, ми маємо.
      27. Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружній та дружний, різницю між якими можна встановити, лише зіставляючи їх з російськими формами. Дружний — це російське дружный, а дружній — це російське дружественный, дружелюбний. "Словник української мови" (СУМ) пояснює і дружний і дружній майже однаково:
      Дружний — зв'язаний дружбою, взаємною прихильністю, довір'ям, відданістю, згодою; Дружній — заснований на дружбі, взаємній прихильності, довір'ї, доброзичливості. Спробуйте розрізніть ці нюанси!
      Подібну операцію пророблено і зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (= багатій) та богатир (= витязь, лицар, герой).
      28. Зникли з ужитку в УССР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано. Натомість процвітають форми: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
      29. Безграмотно відмінювано іменники жіночого роду з наростком -інь: далечінь, височінь, глибінь:

      Правопис-28 Правопис-33
      Н. далечінь Н. далечінь
      Р. далечині Р. далечіні
      Д. далечині Д. далечіні
      3. далечінь 3. далечінь
      О. далечінню О. далечінню
      М. далечині М. далечіні

      Наголоси у непрямих відмінках таких слів, встановлені Правописом-33, суперечать загальноприйнятій вимові. Усі ми говоримо на височині, у далечині, на глибині. Модель Правопису-33 — це суцільний ляпсус.
      Згадавши наголоси, треба сказати, що наголосова система української мови і собі зазнала суржикування. Усі наголоси в офіційних словниках уніфіковано під російські наголоси:

      Правопис-28 Правопис-33
      донезмогу донезмоги
      душний душний
      заїзд заїзд
      осідок осідок
      подушка подушка

      Повніший перелік слів, що зазнали калічення наголосу, у Розділі XVII. До лексичного суржикування слід зарахувати й цілковите запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:

      Питома українська форма Російська форма Накинута форма
      Великий Віз Большая Медведица Велика Ведмедиця
      городина овощи овочі
      дієйменник инфинитив інфінітив
      живе срібло ртуть ртуть
      риска тире тире
      родзинки изюм ізюм
      садовина фрукты фрукти
      стоп сплав сплав

      Ширше про суржикування говориться у Розділах XXX, XXXI. Словнички слів-покручів - у Розділах XXXVIII, XXXIX.
      Можна без перебільшення сказати, що українську лексику поставлено в залежність від російської. Ішло, а практично і йде досі, пляномірне усунення питомої української лексики і заміна її "кращою" російською. Наприклад:

      Українська форма Прищеплювана форма:
      гуртовий оптовий
      дбайливий бережливий
      досить достатньо
      зазіхання посягання
      обставати за /обстоювати/ що ратувати за що

      Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено із словників і запроваджено слово відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).
      Коли "пропхати" російське слово не було як, то використовувано форми, котрі якнайточніше копіюють російські. З низки українських синонімів вживано саме той, який копіює російський відповідник. Так, з ряду синонімів

      Богослужба
      Богослуження
      Богослужіння
      відправа
      Служба Божа

      в офіційному вжитку культивовано лише форму богослужіння, що формою і наголосом збігається з російським богослужением.
      Усі періодичні видання, а також видавництва в УССР регулярно діставали "чорні" списки питомих українських слів, яких не канонізував Правопис-33 і яких треба було уникати.
      Усе це свідчить, що післяпогромний правопис був і є знаряддям лінгвоциду, і його цілком слушно можна назвати колоніяльним, чого не можна сказати про Правопис-28, укладений без партійного втручання.

      Хиби Правопису-28

      Однак, Правопис-28 має й недоліки. Це й не дивно, бо він був перший соборний правопис, вироблений після століть безправ'я. Ось його хиби:
      1. Правопис слова хрестити й похідних від нього як христити — це явний ляпсус Правопису-28.
      2. Правопис непрямих відмінків слова мистець, а саме мистця, мистці, мистцем тощо, суперечить українській традиції не вимовляти три шелестівки /приголосних/ зряду. Українська мова знає три варіянти цього слова: митець, метець і мистець. В УССР за єдино можливу форму вибрано слово митець. Діяспора ж обрала варіянт мистець, бо він має спільний корінь із словом мистецтво, й від нього можна створити іменник жіночого роду мисткиня, якого митець не утворює. Отже, вибір діяспори мабуть таки кращий. Але непрямі відмінки слова мистець вимагають скорочення одного звуку, як у слові чернець:

      чернець але ченця, ченці /а не чернця, чернці/

      Звук Р у непрямих відмінках слова чернець випав. Те саме має місце і у слові мистець:

      мистець але митця, митці /а не мистця, мистці/

      Звук С у непрямих відмінках слова мистець випадає ( див. Розділ XV).
      3. Викликає заперечення написання слів зідхання і надхнення, які вимовляємо зітхання й натхнення.
      4. Правопис-28 не до кінця розв'язав проблему псевдоваріянтів. Крім пар мальовання й малювання, забудовання й забудування та інших, проаналізованих Правописом-28, українська мова знає й інші псевдоваріянти:

      Наслідок дії Дія
      з'єднання (військовий відділ) з'єднання
      зобов'язання (обіцянка) зобов'язання (накладання зобов'язань)
      об'єднання (організація) об'єднання
      обладнання (апаратура) обладнання
      переконання (погляди) переконання
      покарання (кара) покарання
      покликання (внутрішній потяг) покликання (посилання)
      уподобання (смак, зацікавлення) уподобання (не вживано)

      Вичерпної аналізи цілого ряду псевдоваріянтів Правопис-28 не дає.
      5. Словник Г. Голоскевича рекомендує писати чікаґський, вінніпеґський, а практика мовлення підказує, що краще чіказький, вінніпезький.
      6. Форми коральовий, алькогольовий та автомобільовий, які встановлює Правопис-28 (за словником Г. Голоскевича) так само слід замінити на коралевий, алькоголевий та автомобілевий.
      7. Правопис часток разом із словами: алеж, бож, хтонебудь, денебудь, поперше вимагає уніфікації з написанням хіба ж, будь-хто, де-не-де, по-своєму.
      8. Неправильно стверджувано, що слово пані не відміняється.
      9. Дано неправильне написання слова костел як костьол.
      10. Прикметник порський записано без пом'якшеного С: порский.
      Спосіб реконструкції беззаперечно доводить, що порський утворено від дієслова порскати, як і ціла сім'я віддієслівних прикметників:

      від гризти гризький
      від грузнути грузький
      від ковзати ковзький
      від трусити труський
      від трясти тряський
      За аналогією
      від порскати перський (Гр., Пан.)

      Не треба забувати й того, що українці традиційно пом'якшують С у закінченні ський: морський, гірський, київський, і нема жодної причини робити винятки з цього правила.
      11. Не ліквідовано русифікаційного написання слів єпископ, Єва, Євген, які за традицією слід писати епископ, Ева, Евген (і як варіянт Євген).
      12. Важко погодитися і з правописом слів титулювати, кориґувати, акомпаньювати і не абиякий, які правильніше писати титулувати, кореґувати, акомпанувати і неабиякий.
      13. Правопис-28 не передбачає варіянтів жіночого роду для слів вуаль, деталь, емаль, модель, яким визначено чоловічий рід. Соборний правопис мав би взяти до уваги потребу варіянтів у даному разі та в деяких інших випадках.
      14. Правопис м'якого Л в іншомовних словах вимагає допрацювання.
      15. Вимагає допрацювання і правопис літери Ґ в чужих словах.
      16. Правопис-28 не розробив до кінця правопису чужих слів, що мали на початку іншомовне "Н". Історично, запозичуючи слова з інших мов з літерою "Н", українці зберігали цей звук:

      Hanna Ганна
      harmonia гармонія
      hairasis гересь
      hairaticos геретик
      herbarium гербарій
      Hermes Гермес
      heros герой
      hidraulikos гідравліка
      hippopotamos гіпопотам
      honor гонор
      hotel готель
      humanism гуманізм
      humor гумор

      Отже, йдучи за традицією і за практикою наших клясиків, Правопис-28 затвердив наступне написання у цілій низці таких слів:

      гарфа і арфа
      Геллада
      гересь і єресь
      геретик і єретик
      гієрархія
      гієрогліф
      гіподром
      гістерія
      гураґан

      Однак Правопис-28 не взяв до уваги, що до цієї категорії слів належать ще й такі слова:

      Іншомовне слово Правопис-28 Має бути
      hebrew єврей & єврейський гебрей & гебрейський
      rehabilitatio реабілітація регабілітація

      Плюси Правопису-33

      Для повноти картини й об'єктивности викладу треба згадати і про позитиви Правопису-33:
      1. Правопис-33 краще розробив написання деяких прізвищ:
      українізовано написання російських прізвищ Донськой, Трубецькой, тоді як Правопис-28 копіював російські форми: Донской, Трубецкой;
      поліпшено написання слов'янських прізвищ Міцкевич, Засулич, які Правопис-28 рекомендував писати Міцкєвіч, Засуліч.
      2. Правопис-33 краще віддає деякі географічні назви: Об, Перм, Твер, що їх за Правописом-28 належало писати Обь, Пєрмь, Твєрь.
      3. Краще розв'язано правопис слів титулувати, неабиякий та деяких інших.
      4. Зроблено ще кілька незначних і несуттєвих змін.
      Однак, ці позитиви жодною мірою не можуть урівноважити тої страшної шкоди, яку асиміляційний правопис завдав українській культурі.

      ХLII. ЩЕ ОДИН ПРАВОПИС - ПРАВОПИС-90

      Навряд чи треба дивуватися, що разом з національним і культурним піднесенням 80-х років в Україні виринуло питання перегляду наявного правопису. Під тиском громадськости і з дозволу ЦК КПУ Інститут мовознавства АН УССР у кінці 80-х років створив комісію для перегляду українського правопису. Це породило надію, що новий український правопис виправить десятиліттями прищеплювані українській мові невластиві їй риси.
      Однак надії так і лишилися надіями.
      Передбачаючи неминучість українського відродження та неминучість перегляду колоніяльного правопису, проімперська КПУ в кінці 80-х років дозволила Інститутові мовознавства АН УССР зробити деякі косметичні виправлення в офіційному українському правописі, аби псевдореформою запобігти справжній правописній реформі. Дозволяючи псевдореформу, ЦК КПУ суворо заборонив відроджувати будь-які норми вилученого з ужитку Правопису-28. "Мудрий" задум КПУ втілився в життя у виробленому Інститутом мовознавства АН УССР правописі 1990 р. /Правопис-90/.
      Правопис цей дістав негативну оцінку громадськости України, а позитивну — лише від працівників Інституту мовознавства.
      Почнім з того, що Правопис-90 міняє українську абетку — переставляє знак м'якшення з кінця абетки на місце після літери Щ, як і в російській мові.

      Українська абетка

      Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии
      Іі Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс
      Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Юю Я я Ьь

      Абетка Правопису-90

      Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии
      Іі Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс
      Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Ьь Юю Яя

      Нащо зроблено таку перестанову?
      Ініціятор нововведення — математик Л. Іваненко. Він обґрунтовує цей захід рядом аргументів. Один з них: не знати хто переставив знак м'якшення на кінець абетки. Л. Іваненко пише:
      "Першу спробу поставити м'якого знака в абетці після Я мені вдалося виявити у "Правилах" (певно правописних?), НТШ Львів, 1922 р... Але виданий там само, 1924 року, "Словник" Івана Огієнка подає абетку в її традиційній формі."
      Насправді ж історія української абетки не така "безбатченкова".
      Ще 1884 року у виданому у Львові "Малорусько-німецькому словарі" піонер української лексикографії Є. Желехівський компонує азбуку лише з літер, а знак м'якшення і апостроф зараховує до знаків і в абетку не включає.
      Цей принцип і ліг в основу поширеної в Галичині реформованої української абетки із знаком м'якшення на кінці. З початком українізації в УССР реформовану абетку запроваджено і до прийнятого там правопису.
      Твердження Л. Іваненка, що "перша спроба" зміни абетки має дату 1922 р. не відповідає дійсності. Щодо словника І. Огієнка, то згідно з перевиданням 1978 р. в Канаді, цей словник зовсім не наводить абетки.
      Отже, аргументи математика про не-знати-ким-змінену абетку, м'яко кажучи, необґрунтовані.
      Річ у тім, що галицький варіянт української мови (в імперській "науці" — діялект) мав великий вплив на розвиток соборної літературної мови України. Цей вплив не можна сьогодні ні спростувати, ні перекреслити. Але аргументами про не-знати-ким-змінену абетку цей вплив практично заперечувано. Такі аргументи перекручують історію української культури, применшують внесок Галичини в її розвиток. Справді, повернення нашій абетці "общесоюзної" форми зводить нанівець прогресивне значення здійсненої в Галичині реформи абетки.
      Далі Л. Іваненко аргументує повернення знака Ь "на своє традиційне місце" потребою створення "усеслов'янської комп'ютерної системи". На цей аргумент я свого часу поставив питання у пресі, на яке п. Іваненко так і не відповів:
      "Якщо для якоїсь усеслов'янської комп'ютерної системи треба переставити знак м'якшення, то хай система собі переставляє, але нащо заради цього міняти усталену абетку в усенаціональному маштабі?"

      Обстоюючи свою ідею, Л. Іваненко наводить приклад, що в Центральній науковій бібліотеці АН УССР книжки не було впорядковано за чинною українською абеткою, а за порядком Ы, Ь, Ъ, Ю, Я Так це ж було тому, що в цій бібліотеці ігнорували українську мову і працювали на "чєловєческом язикє" Знавець же математики практику українофобів підключає на захист своєї ідеї!
      Плюс до всього Л. Іваненко висловлює припущення, що зміна абетки — це вияв хахлацької упертости "Аби не так, як у Москві" Оминувши відверто шовіністичну тональність такого здогаду, поясню справжню причину цієї зміни відокремити літери від знаків Позиція знаку м'якшення на кінці абетки помагає учням її запам'ятовувати, і продовж більше як століття (рахуючи від публікації "Малорусько-німецького словаря") з боку падагогів не було нарікань на реформовану абетку Реформа абетки відповідала логіці й потребам навчання. Це був прогресивний крок, і важко не визнати його доцільним, а реформовану абетку — нашим національним надбанням.
      Ці міркування доводять, що зміна української абетки — це проімперський хід, який суперечить незалежному розвиткові української культури. Зате хід цей узгоджується з іншими проімперськими рисами Правопису-90.
      Зміни, допущені Правописом-90, радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови.
      1. Розреклямована реабілітація літери Ґ насправді мильна бульбашка. Літеру Ґ допущено до вживання у яких двох-трьох десятках переважно маловживаних слів. Правопис декларує "У власних назвах іншомовного походження етимологічний звук Ґ у вимові й на письмі передаватиметься традиційним (?) Г, проте збереження Ґ у вимові не вважатиметься порушенням ортоепічної норми".
      Іншими словами, літеру Ґ запроваджено косметично, для показухи. Щождо географічних назов і прізвищ, то там має й далі писатися Г: Біг Бен, а не Біґ Бен, Грімм, а не Ґрімм, Гданськ, а не Ґданськ.
      Постає питання навіщо літера Ґ в українській абетці? Щоб її й далі не використовувати? На мою думку, укладачі Правопису-90, а вірніше їхні високі зверхники з ЦК КПУ, погодилися на запровадження літери Ґ для заспокоєння громадськости в Україні та діяспорі, і заразом зробили все, щоб написання імен та географічних назов ув українському правописі нічим не відрізнялося від російського написання.
      Запровадження літери Ґ в українському правописі мало б повернути належне місце й літері Г, яку досі у багатьох словах замінювано на літеру X: Хельсінкі замість Гельсінкі, Хаммер замість Гаммер, Ханна замість Ганна. Аж ні. Правопис-90 зберіг проімперську практику перекладу іншомовного "Н" як X. Слова Гельсінкі, Гантер, Гофман і далі писатимуться Хельсінкі, Хантер, Хофман. Комісія подбала, щоб у написанні власних імен не було жодних розбіжностей з російським правописом.
      2. Ряд інших змін — цс усунення правописних розбіжностей, а не правописного погрому 30-х років.
      3. Усунувши деякі малоістотні розбіжності, Правопис-90 не зачепив кричущих перекручень погромних часів Українці і далі мають писати.

      безпросвітний але просвітній
      воістину але заїка
      ковзкий але ховзький, тряський
      колорит але кольоровий
      костьол але Костельник
      марево але мариво, видиво
      розпутний але путній
      трикутний але кутній

      4. Написання в деяких іншомовних географічних назвах И замість І, чим дуже хваляться укладачі Правопису-90, Бразилія, Аргентина, Сирія — написання вибіркове, бо ж і далі треба писати Сінай, Рів'єра, Тіроль. Правопис-28 давав єдине правило — нехай і недосконале з погляду вимови — на всі випадки передачі чужих географічних назов. Правопис-90 не дає правила, зате переобтяжує людську пам'ять винятками. Така практика не сприятиме засвоєнню мови українцями.
      Отже, новий правопис, накидуваний певними силами Україні (а також і діяспорі), такий же проімперський, як і всі попередні після 1932 р. правописи.
      Дуже характерно, що до участи в розробці цього правопису, попри словесні деклярації, не запрошено жодного науковця з діяспори. Але зігноровано не лише діяспору. Громадська думка України — і передусім письменники — безупинно протестували проти запровадження проімперського правопису. І все марно. Правописна комісія не врахувала жодного побажання громадян, не провела жодної демократично організованої конференції з участю письменників, журналістів, учителів, не вислухала мовознавців-опонентів. Так, ніби Інститутові мовознавства і в незалежній Україні вільно диктувати правописні закони, як це було в УССР.
      Я розумію позицію "батьків" Правописної комісії Інституту мовознавства. Правопис-90 було укладено під безпосереднім наглядом ЦК КПУ, який допустив ряд змін для створення враження про перегляд мовної політики КПУ, тоді ще "керівного авангарду трудящих України". Усі зміни, про які так схвально говорить ухвала про запровадження Правопису-90 в життя, були санкціоновані ЦК КПУ. Дбаючи про впровадження Правопису-90, його "батьки" дбають про свій імідж /саме це слово/ перед комуністичною партією, що ніби не існує, але на відродження якої дехто — і в Інституті мовознавства — покладає надії.
      У разі "непередбаченої зміни політичної ситуації в Україні" Інститут мовознавства лишиться на висоті — він не відступив від "історичних" накреслень "керівного авангарду трудящих", не піддався тискові "націоналістів". Тільки так можна пояснити те, що за чотири роки, продовж яких ведено дискусію про правопис, Інститут мовознавства не зробив жодної корективи до схваленого ЦК КПУ правопису.
      З кола працівників Інституту мовознавства не пролунало жодного критичного слова щодо мовної політики КПУ, не висловлено співчуття до жодного із своїх замордованих попередників, зате любовно бережено бюст академіка з ласки КҐБ Бєлодєда.
      Така лінія Інституту мовознавства. І її можна зрозуміти, взявши до уваги кадрову політику в колишньому УССР, на підставі якої добрано сучасну мовознавчу еліту.
      Якби головна мета членів Правописної комісії АН УССР була б сприяти самобутньому розвиткові української мови відповідно до її фонетичних та ортоепічних особливостей, то згадані 29 русифікаційних рис в українському правописі було б переглянуто.
      Наслідки праці правописної комісії АН УССР зайвий раз доводять, що мовознавці, добрані на свої посади партійними босами, не спроможні виробити справді самобутній і незалежний український правопис.
      Обмеженим допуском літери Ґ колишня КПУ думала заколисати громадськість, у тому числі й діяспірну, на ділі лишивши український асиміляційний правопис без змін. Самий стиль роботи комісії дуже показовий. Як повідомила преса, низка провідних філологічних навчальних закладів не одержала проекту нового правопису для обговорення. Усе це свідчить, що комісія працювала якнайдалі від громадськости аби поставити її перед доконаним фактом. Щождо діяспори, то проекту правопису не дістав для обговорення жоден науковий заклад вільного світу, жодне видавництво чи редакція. Таким чином, діяспору виключено з числа культурного українства. І це тоді, коли партійні боси УССР деклярували потребу культурного взаємозбагачення України й діяспори, творилася Всесвітня асоціяція україністів, здійснювано обмін виданнями тощо. Чи ж логічно було в такій ситуації ігнорувати діяспору, коли йшлося про долю української мови?
      Продовж століть українцям прищеплювано комплекс меншовартости. До знарядь, якими цей комплекс навіювано, належить і асиміляційний правопис. Таж усю українську ортографію пристосовано і узалежнено від російської! Українська мова, за задумом асиміляторів, має бути блідою і незграбною копією російської мови. І ця копія мусить викликати в самих українців переконання, що їхня мова — мова другорядна, мова нездатна до самостійного розвитку.
      Неприйняття асиміляційного правопису — це неприйняття усієї політики етноциду, неприйняття русифікації, неприйняття комплексів, прищеплюваних українцям продовж століть. Треба підкреслити, що не лише діяспора не приймає цього правопису. Ще до розробки нового правопису ряд неформальних видань в Україні став користуватися Правописом-28. Така практика, на мою думку, буде ширитися.
      Як уже сказано, діяспора, і насамперед її старше покоління, не приймає накинутого українцям правопису. Не треба забувати, що у збереженні української мовної спадщини велика заслуга належить діяспорі. Протистояння етноцидові з боку діяспори не можна недооцінювати. Українські дисиденти, звертаючися до діяспори, стало підкреслюють, що одною з її заслуг є збереження національних рис української писемної мови, відбитих Правописом-28. Якби не мовна практика діяспори, було б важко і в Україні підносити питання про реставрацію національних рис української мови.
      Дотепер Правопис-33 був знаряддям етноциду. Остання його редакція — Правопис-90 — мало що в цьому змінила.
      Думка про створення єдиного правопису для всіх українців — думка розумна і прогресивна. Але єдиний правопис треба запроваджувати не шляхом доконаних фактів, а шляхом відкритого обговорення з участю культурної української громадськости і в Україні і в діяспорі.
      Рятуючись від геноциду, на вигнанні опинилося чимало видатних мовознавців. Частина з них уже не живе, але з тими, що живуть, конче треба співпрацювати, розробляючи новий правопис.
      У лютому 1993 р. Комісія Верховної Ради України з питань науки й освіти ухвалила запровадити Правопис-90 в усі сфери суспільно-культурного життя. Цю ухвалу практично спрямовано проти українського відродження. Треба сподіватися, що здорові сили української громадськости знайдуть шляхи і засоби для забезпечення українців правописом, позбавленим асиміляційних рис, накинутих окупантами.

      ХLIII. ПРО ГАЛИЦЬКИЙ ВАРІЯНТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

      Історична доля галичан і наддніпрянців склалася так, що ці дві галузки українського народу протягом століть належали до різних державних формацій. Цей факт відбився на розвитку культури обох Україн, зокрема на розвитку української літературної мови на цих теренах. Розвиток цей не був абсолютно незалежний: обидві України співпрацювали між собою у багатьох сферах національної культури, наскільки перебування у двох різних державах це дозволяло.
      Українофоби всіх гатунків бралися й беруться на всі способи, аби цій співпраці перешкодити. Така тенденція знайшла свій вияв навіть у науковій термінології, де лексично-правописний варіянт української мови, практикований у Галичині, окреслювано терміном "галицький діялект". Названий варіянт виник, коли галицьке суспільство дістало певну обмежену змогу розвивати свою культуру в цісарській Австро-Угоршині, а наддніпрянський варіянт української мови ще не було аж так вироблено, щоб задовольняти культурні потреби галичан. Відставання Наддніпрянщини сталося в наслідок царських указів, що забороняли українське слово. Якщо мова красного письменства досягла там досить високого рівня, то через царські укази майже не було розвинуто наукової, публіцистичної, правничої, економічної, педагогічної, медичної та іншої спеціяльної термінології. Розвиток же національного шкільництва, преси, театру й адміністраційного та громадського життя в Австро-Угорщині після революції 1848 р. сприяв успіхам української мови в Галичині, де свідоме громадянство стало збагачувати народню мову новою лексикою відповідно до потреб життя.
      Термін "галицький діялект" українофоби вживали і вживають, щоб принизити не лише галицьку мовну практику, але дискредитувати й саму українську літературну мову, називаючи її "галицьким діялектом" єдиної "общеруської" мови.
      Як не дивно, але подекуди і серед українців можна почути термін "галицький діялект", коли йдеться про мову галичан. Така тенденція не сприяє співпраці обох Україн. Наявність цієї тенденції можна пояснити браком реального знання й розуміння ролі варіянтів української мови в процесі її вироблення.
      Відтворити модель розвитку і постання літературної мови народу не завжди легко, а у випадку української мови ускладнюється ще й тим, що в Україні продовж останніх 60 років не існувало об'єктивної історичної, літературознавчої та мовознавчої науки. І отже там немає літератури, доступної читацькому загалові, яка б висвітлювала це питання на рівні сучасних вимог.
      Лише у вільному світі читач може знайти таку літературу, яка, видана здебільшого приватно, не може похвалитися великими тиражами. Найповнішим дослідженням з історії української мови є праця Юрія Шевельова "Українська мова в першій половині XX століття (1900-1941)", видана видавництвом "Сучасність" 1966 року. Хоч ця праця розглядає розвиток нашої мови протягом порівняно короткого періоду, вона дає уявлення про обставини й шляхи формування літературної мови українців.
      Якщо у праці Ю. Шевельова читачі знайдуть розробку теми в поєднанні з історією та політикою держав, то в даному короткому огляді вони дістануть наочне уявлення про ролю одного з варіянтів української мови в процесі її розвитку.

      Словник української мови Б. Грінченка

      Словник Бориса Грінченка (надалі — СГ), що виходив друком протягом 1907-1909 рр., являє собою колективну працю мовознавців, розпочату 1864 й завершену 1904 р. Словник перекладає на російську мову десь 65.000 слів та зворотів, що їх упорядники добирали з усієї виданої до 1876 р. української літератури, а також з кількох видань, виданих пізніше — до 1902 р. включно. Використано у словнику і записи народньої творчости. Отже, СГ реєструє словниковий запас української мови трьох перших чвертей — і частково — останньої чверти XIX ст. У доборі лексики упорядники практикували соборницьку засаду: використано джерела з усіх Україн: Наддніпрянщини, Галичини, Буковини, Закарпаття. Наукову вартість словника побільшує ще й та обставина, що кожне слово, наведене у словнику, має пашпорт: назву джерела, ім'я автора й сторінку видання, звідки його взято. Це дає змогу дослідникові з певною мірою точности визначити "місце народження" тої чи тої лексичної одиниці.
      Той, хто користувався словником, не міг не зауважити, що деякі слова в ньому, поряд з перекладом на російську мову, мають шифр Желех. Так Б. Грінченко позначав лексику, взяту з "Малорусько-німецького словаря" Є. Желехівського й С. Недільського, виданого у Львові продовж 1882-1886 рр. Цей словник, серед іншої, фіксував і лексику, поширену й уживану галицьким варіянтом української мови. Серед джерел, використаних словником, багато саме галицьких видань і галицьких авторів, у СГ не використаних.
      Сучасним українським мовцям, а надто опонентам "галицького діялекту", цікаво буде довідатись, які саме слова Б. Грінченко брав із словника Желехівського, бо не знаходив їх у наддніпрянських авторів, виданих до 1876 р. Ось ці слова:

      безпідставний
      безпосередній (у словнику безпосередний)
      безсторонній
      важливий
      виріб (у значенні продукт)
      знавець
      наддніпрянець (!)
      непомильність
      обов'язковий
      обсяг
      поступ
      рівень
      розвиток
      суспільний
      хоробливий

      Наведені приклади взято навмання, їх можна зустріти на кожній сторінці СГ. Сказати, що ці слова належать до якоїсь особливої галицької лексики, буде помилкою, бо цю лексику утворено за правилами українського словотвору від українських коренів. Це українська лексика, "народжена" в Галичині, де українська мова дістала можливість розвиватися. Усі наведені вище слова мають спільний корінь та значеннєвий зв'язок з поширеними по всій Україні словами:

      Галицький новотвір Українські слова того самого кореня
      суспільний спільний, суспіль
      важливий важити, вага
      виріб виробляти

      Але немає жодного сумніву в тому, що наведені слова "стартували" й набрали широкого вжитку саме в галицькому мовному середовищі. Наведу ще три цікавих гасла із СГ:

      "Жовтень — Сентябрь... У галичан — октябрь, а для сентября у них — вересень. Желех..."
      "Листопад — Месяц октябрь,.. Галичане употребляют это слово для обозначения месяца ноября. Желех..."
      "Грудень — ноябрь... В галицких календарях: декабрь. Желех..."

      Як бачимо, українська літературна мова у назвах місяців дотримується галицького вживання. Наявність у СГ лексики, взятої із західньоукраїнських джерел, через те, що її не було в інших текстах, дозволяє встановити, яка частка "західньої" лексики у словнику Грінченка. Я вибрав навмання в кожному з чотирьох томів СГ чотири сторінки й підрахував на цих сторінках кількість усіх лексем, а потім число лексем, узятих із західньоукраїнських джерел. Усіх лексем я нарахував таким способом 631. З них — 143 узято із західніх джерел, тобто 23%. Отже, приблизно 23% лексики у СГ належить до західньо-української лексики.
      Такий спосіб, річ ясна, тільки приблизно відбиває кількісне співвідношення в СГ лексики з різних сторін України. Але й це приблизне співвідношення досить промовисте. Звичайно, не вся "західня" лексика словника Грінченка потрапила до живого "фонду" сучасної літературної мови, так само, як і велике число "східніх" слів, зареєстрованих у СГ, лишилося поза цим "фондом". (СГ реєстрував діялектну лексику, що не знайшла місця в літературній мові). Але буде великою помилкою недооцінювати вклад, зроблений галицькими просвітянами у розвиток нашої мови, коли на Наддніпрянщині діяли царські укази.
      Розвиток мови можна якоюсь мірою порівняти до спорудження кількаповерхового будинку, зразу кладуться підвалини, тоді перший, другий і дальші поверхи. Підвалини й перший поверх української літературної мови було закладено Котляревським, Шевченком та ін. українськими письменниками, але через царські утиски наддніпрянці так і не поклали другого поверху. Другий поверх української літературної мови було покладено в Галичині у другій половині XIX ст. У цьому будівництві галичанам сприяла австрійська конституція 1867 р., де було записано:

      "Усі народності держави, що належать до різних рас, рівноправні: кожна має непорушне право зберігати й плекати свою національність і свою мову" 1.

      У таких умовах розвивався галицький варіянт української мови, і саме в останній чверті XIX ст. засвідчено його шпаркий розвиток. На цей період припадає громадсько-політична й видавнича діяльність Івана Франка.
      Затим що Франко був одним з тих, хто розвивав і вдосконалював галицький варіянт української мови, буде дуже доречно зазирнути до мовної лябораторії цього великого сіяча на ниві української культури.

      Мовна лябораторія Франка

      1897 року І. Франко опублікував статтю "Соціялізм і соціял-демократизм". (1966 р. її перевидало видавництво "Сучасність" у збірці статтей І. Франка "Про соціялізм і марксизм"). Рік написання згаданої статті збігається з досягненням галицьким варіянтом української мови своєї зрілости. І саме на цей час (1904 р.) припадає завершення праці Грінченка над "Словником української мови". (З використаних у СГ джерел найпізніші датовано 1902 р. Узявши до уваги час, потрібний для підготівлі видання до друку, матимемо майже повний збіг у часі появи Франкової статті і найпізніших джерел, використаних у СГ).
      У названій статті Т. Франко послуговується економічною та публіцистичною лексикою, поширеною в Галичині в останній чверті XIX ст. Саме цю лексику Грінченко старався не вводити до словника. У передмові до словника Б. Грінченко наголошує, що, добираючи лексику, він не акцептував новотворів, запроваджуваних окремими авторами:
      "Щодо слів, вироблених самою літературною мовою, ми стояли на тому, що слов-
      никуванню підлягають лише такі з них, котрі якоюсь мірою здобули вже право грома-
      дянства в літературній мові"2
      Іншими словами, до української лексики, твореної в другій половині XIX ст., Б. Грінченко ставився з певним упередженням. А що таку лексику творено тоді переважно в Галичині, то цю лексику відбито у СГ лише частково.
      Коли, виходячи з цього засновку, вибрати із згаданої статті Франка лексику, що належить до сучасної літературної мови, але якої не реєструє СГ, це й буде лексика, вироблена в Галичині у другій половині XIX ст.
      Таких слів та зворотів (лишивши на боці інтернаціоналізми) у названій статті Франка нараховано майже дві сотні (198). Уся ця лексика належить до дев'яти категорій:

      1. Франкова лексика, що має спільні корені з лексикою СГ. Таких лексем 94. Далі наведено найхарактерніші приклади:

      Франкова лексика Лексика СГ
      висновок виснувати
      завдячувати завдячати
      залізниця залізний
      засідання засідати
      здійснити дійсний
      обмін обмінити
      попередник попередній
      порівняння порівняти
      пройнятий проймати, пройняти
      складник складний
      урядовий уряд
      частковий частка

      1. Ю. Шевельов, "Українська мова в першій половині XX століття (1900-1941)" "Сучасність", 1987, стор. 18
      2. "Словарь української мови", зібрала редакція журнала "Кіевская Старина". Упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко К. 1907, т. 1, ст. XXIX

      Деякі з цієї категорії слів (як от урядовий) могли вживатися і на інших теренах України, але через відсутність їх у друкованих джерелах, оброблюваних Грінченком, або й через недогляд, вони не потрапили до СГ. Проте, немає сумніву, що більшість з наведених форм дістала поширення й узвичаїлась у мовній практиці галичан завдяки розширенню в Галичині після 1848 р сфер ужитку української мови

      2. Франкова лексика, однакова формою, але відмінна значенням від лексики СГ. Таких форм 24

      Франкова лексика Лексика СГ
      видатки (= витрати) видаток (= намолот)
      випрацювати (= розробити) випрацювати (= заробити працею)
      далеко (= значно) далеко (= неблизько)
      добровільно (= своєю охотою) добровільно (= доброзичливо)
      задуманий (= заплянований) задуманий (= задумливий)
      приріст (= збільшення) приріст (= наріст на дереві)
      ступінь (= щабель) ступінь (= крок)
      товари (= вироби) товар (= худоба)

      Як бачимо, нові функції мови безцеремонно ламали усталені значення лексичних одиниць Слова дістають цілком нові значення, і саме з такими значеннями їх згодом засвоїла літературна мова.

      3. Франкова лексика, спряжена з двох інших слів. Таких лексем 11.

      Франкова лексика Використані форми
      всевладний все + владний
      дороговказ дорога + вказувати
      надвишка над + вишка
      розв'язка розв'язок (у СГ)
      співчуття спів (як у співробітник) + чуття

      Усі використані форми, наявні у СГ, крім прикметника владний. Владний, очевидно, запозичення з російської чи з польської

      4. Староукраїнізми й народні форми з лексики Франка, яких нема у СГ Таких лексем 19

      безоглядний
      виключний
      існування
      підприємець
      похибка
      речення
      рік-річно
      тотожний
      чимраз
      щонайменше
      який будь

      Галицькі просвітяни і великою мірою сам Франко добирають потрібну їм лексику з народньої мови, чимраз, який будь; відроджують староукраїнізми речення.

      5. Франкова лексика, спільна з польською. Таких лексем 20:

      виборчий
      визиск
      відповідальний
      незрівнянний
      остаточно
      природознавство
      устрій
      чинний
      чинник

      Така лексика не конче є запозиченням. Близькість мов допускає можливість рівнобіжного існування лексем подібної структури. Так, незрівнянний, чинний та ін. могли бути такими спільними для польської та української мов словами.

      6. Франкова лексика, спільна з польською і російською. Таких форм 8:

      мислитель
      остільки (польське о tyle + російське постольку)
      поняття
      попросту
      скромний

      7. Франкова лексика спільна з російською. Таких форм 8:
      благотворний
      виписка
      населення
      очевидно
      положення

      8. Франкова лексика іншомовного запозичення. Таких форм 4:

      брутальний
      пересічний (з німецького (durchschnittlich)

      9. Франкові мовні звороти різного походження, що їх нема у СГ. Таких форм 9:

      виссаний з пальця
      гідний подиву
      до певної міри
      звести докупи

      Як бачимо, шляхи збагачення мови були дуже різноманітні. Уся досліджена лексика — наведена й ненаведена вище — належить до мовної творчости галичан другої половини XIX ст. Потреби спілкування збагатили галицький варіянт української мови, а згодом і літературну мову всієї України. Досліджуючи нову лексику у згаданій праці І. Франка, не треба забувати, що кожне нове слово творило в мові цілу сім'ю споріднених слів. Так, слово здійснити утворило згодом

      здійснений
      здійсненний
      здійснення
      здійснюваний
      нездійсненний

      Було б, однак, помилкою вважати, що все, практиковане в мові галичан, перейшло до української літературної мови Для творчих процесів характерні пошуки; пошуки часом дають меншовартісну продукцію. Це саме має місце і в мові. У досліджуваній статті Франко вживає також лексику, яка не зайшла до літературного варіянту мови:

      будучина
      власть
      вмішуватись
      заведення
      обширний
      писатель
      правительство
      спосібність

      Загалом у статті "Соціялізм і соціял-демократизм" число новотворів становить більше як 25% (!) загальної лексики статті. Половину цієї лексики адоптовано сучасною літературною мовою, а половина так і лишилася ненормативним мовним матеріялом.
      Галицьке культурне життя XIX ст. було свого роду лябораторією, де випробувано нові мовні форми, засвоювані або відкидувані потім літературною мовою 3 наведених прикладів та їх числа можна висновити, який поштовх у розвитку нашої мови зробив її галицький варіянт Називати такий продуктивний варіянт мови діялектом значить грішити, насамперед, проти об'єктивности, бо жоден діялект не вніс до нашої мови стільки наукової, публіцистичної, економічної, педагогічної, мовознавчої та навіть розмовної лексики, як її галицький варіянт.

      Дальша доля галицького варіянту

      Історична доля сприяла галичанам у справі культури і з початком XX ст. Тоді, коли в УССР, навіть за часів "українізації", над українством висіла окупаційна сокира, то в умовах польської, хоч і куцої демократії, галицький варіянт української мови міг розвиватися без диктату з боку держави. У повсякденному житті галичан і далі розвивалася українська самобутня лексика, зокрема спортивна, військова, громадсько-організаційна, юнацько-таборова тощо. Загально кажучи, нема такої сфери поширення мови, де б галицька мовна практика не лишила своїх вдалих лексичних розв'язок. Це можна бачити на зразках цієї лексики у різних сферах

      Спортивна сфера Військова сфера
      відбиванка (волейбол) лоївка (бойовий загін)
      змагун (учасник змагань) відбезпечити (зняти з бойового зводу)
      копаний м'яч (футбол) військовик (військовослужбовець)
      руханка (вільні вправи) затинка (осічка)
      кріс (гвинтівка)
      поготівля (готовість)
      розстрільня (розсипний стрій)

      Різні сфери
      визнавець (послідовник /теорії /)
      гуртівня (гуртовий склад)
      доріст (молоде покоління)
      летовище (аеропорт, аеродром)
      меншина національна (меншість)
      непроминальна вартість (неминуща цінність)
      оприлюднити (обнародувати)
      підслухачка (апарат для підслухування)
      підслуховий апарат (апарат для підслухування)
      ракето-літак (космічний апарат неодноразового використання)
      світлина (фото)
      фільмувати (робити кінозйомку)

      Наведена лексика має всі підстави стати всеукраїнською лексикою. З другого боку, у мові галичан "прижилися" форми, що не зайшли до літературної мови:

      відзискати
      негодування
      обильний
      розвідочний
      слідуючий
      спротив

      Але наявність цих просто таки суржикових форм не зменшує ролі галицького варіянту в процесі розвитку української літературної мови.
      Українське мовознавство мусить уважно ставитись до мовної практики галичан, беручи з неї все, що збагачує українську мову. Україна сьогодні чекає на "розкуте" слово і не задовольняється ні офіційним правописом, ні офіційною мовною практикою. Вивчення галицької мовної стихії під цим оглядом може бути дуже помічним.

      Висновки

      З попереднього викладу читач може винести враження, що і справді українська мова — це галицька мова. Таку думку може підживляти наявність досить великої кількости лексики, утвореної і "пущеної в діло" саме в Галичині. Але такий погляд — погляд поверховий і не витримує критики.
      Поперше, лексика галичан, що її всотала українська соборна літературна мова, не творена за якимись специфічними "галицькими" словотворчими моделями: цю лексику творено галичанами на підставі УКРАЇНСЬКОГО словотвору. Приклад:

      довкілля

      Це слово походженням і значенням має прямий зв'язок із словами

      довкола
      довколишній

      Щодо його форми, то воно повторює наявний у нашій мові зразок:

      підпілля
      Поділля
      свавілля

      Подруге, всотуючи галицьку лексику, українська літературна мова не засвоїла специфічних морфологічних, фонетичних та ортоепічних рис, притаманних галицькому мовленню. Далі наведено зразки морфологічних, фонетичних та ортоепічних рис галицького й наддніпрянського мовлення, звідки видно, що названі риси галицького варіянту не стали літературною нормою:
      Морфологічна риса: орудний відмінок іменників жіночого роду

      Галицький варіянт Соборний варіянт
      головов головою
      ногов ногою
      руков рукою

      Морфологічна риса: твердість прикметників

      Галицький варіянт Соборний варіянт
      мужний мужній
      порожний порожній
      посередний посередній
      сторонний сторонній

      Фонетичні риси:

      Галицький варіянт Соборний варіянт
      мід мед
      семий сьомий

      Ортоепічні риси:

      Галицька вимова Соборна вимова
      гор'ячий гарячий

      Отже, говорити про українську мову як про галицький діялект немає жодних підстав. Об'єктивний погляд мусить засвідчити, що українська літературна мова є синтезою двох варіянтів української мови: наддніпрянського й галицького.
      З другого боку, треба засвідчити, що різницю між обома варіянтами поглибила належність Галичини і Наддніпрянщини до різних державних формацій. Що далі в минуле, то різниці між варіянтами було менше. Це засвідчують пам'ятки української мови.
      Так, сучасний наддніпрянець наведену далі лексику сприймає, як галицьку, тоді як у пам'ятках цю лексику фіксують у мові наддніпрянців:

      Лексика, сприймана як галицька Її фіксують, як наддніпрянську
      гостинець (= тракт) Грінченко, Білецький-Носенко
      готові гроші (= готівка) Грінченко, Білецький-Носенко
      мусовий (= примусовий) Білецький-Носенко
      пішохід (= тротуар) Грінченко (Харків, Полтава)
      помічний (у виразі помічний від безсоння) Грінченко ("Кіевская Старина")
      пуделко (= скринька, скринечка) Білецький-Носенко

      З повищих прикладів видно, що асиміляційні процеси на Східній Україні сприяли "забуванню" наддніпрянцями питомої української лексики. Слабші асиміляційні процеси в Галичині, навпаки, сприяли "виживанню" такої лексики.


      ХLIV. ПРО ГІПЕРПУРИЗМ

      У прямому зв'язку з лексикою перебувають особливості викладу тексту або стилістика. До стилістики, як і до всіх інших компонентів мовознавчої науки й практики, доклали своїх рук калічники української мови. Стилізація українського друкованого слова ішла в бік поширення калькованої лексики і копіювання офіційного стилю "общесоюзної мови".
      Узагалі кажучи, розгляд питань стилістики виходить за межі нашої теми. Проте, існують деякі проблеми стилістики, які не можна обминути, говорячи про секрети української мови.
      Ідеться про надмірний пуризм — передавання куті меду під час стилістичної обробки текстів. Потреба очищати нашу мову від суржику, сама по собі потреба патріотична. Однак ця потреба вимагає до себе розумного і базованого на здоровому глузді підходу. Бо часом під категорію суржику підпадає питома українська лексика, стаючи жертвою надмірного пуризму.
      Часто доводиться чути — переважно від редакторів — що таке чи таке слово не варто вживати, бо воно неукраїнське. Коли це дійсно так, то до таких порад треба дослухатися. Однак, часом редактори "перегинають палицю", виявляючи нетерпимість до слів стовідсотково українських.
      Свого часу окупаційною владою створено систему вилучення з друкованої продукції щирої української лексики під маркою, що вона нібито застаріла, діялектна, розмовна, жаргонна тощо. Під цим соусом українському друкованому слову накидувано лексику кальковану. Цю практику сьогодні нібито засуджено, хоч виховані на цій практиці кадри і далі контролюють друковане слово України. Правда, так звана неформальна або вільна преса має сьогодні можливість дбати про чистоту української мови без жодних директив згори. Але така можливість породжує інший негатив: перебільшений пуризм на підставі ряду поширених, скажу так, "стилістичних забобонів". На підставі таких забобонів питомі українські форми оголошувано суржиком і вилучувано з ужитку.
      Свого часу, автор цих рядків написав статтю під заголовком "Крик крикуна в пустині". Слово пустиня у заголовку я вжив свідомо як слово, що має нюанс урочистости. Слово пустиня фіксують усі українські словники, його вживає Шевченко:

      І дебр-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита, Прокинеться...

      Вживає Шевченко слово пустиня і в інших текстах. Більшість же стилістів вважають, що це слово неукраїнське. Натомість рекомендують слово пустеля.
      Але кожен різновид слова має своє місце в мові. Слово пустеля, сказати б, невтрального забарвлення, тоді як у слові пустиня є відтінок урочистости: усі слова старослов'янської мови мають у нашій мові цей нюанс. Наприклад:

      ветхий
      воздавати
      злоречивий
      отверзатися
      потребити
      радуйтеся!
      ректи
      скверний
      чертоги

      Усі повищі слова взято з творів Шевченка; усі вони мають нюанс урочистости. Я і вжив у виразі крик крикуна в пустині слово пустиня, щоб бодай цим словом прив'язати увесь вираз до церковнослов'янського оригіналу глас вопіющого в пустині. Марні були мої міркування. Редактор газети, до якої я вдався, переправив слово пустиня на пустеля.
      Дехто може сказати: "Чи то велике горе? Зміст же не змінився".
      Як на мене, то така підміна — горе, ще й велике. Чому? Бо редактор не хоче визнати існування в нашій мові різних стилів: усі мовні стилі хоче обслуговувати одним стандартом. Слово пустеля — слово невтральне. Його треба вживати на годинах географії: пустеля Сагара, пустеля Кара-Куми тощо. Але в інших стилях, зокрема в урочистому, мовець мусить мати певні засоби, певний запас лексики з відповідним забарвленням. Виполюючи таку лексику під приводом боротьби за чистоту мовлення, ми знебарвлюємо мову, робимо її сухою, казенною, а отже — нудною.
      Наведений приклад, сказати б, з моєї практики. Але існують приклади, які зайшли у свідомість цілих поколінь мовців, коли під приводом чистоти мови виполювано щиру українську лексику в усенаціональному маштабі.
      За чинним уявленням слово болільник — слово неукраїнське і його належить в усіх випадках заступати словом уболівальник. Хто б не боронив цей погляд, я з ним не погоджуся. І маю на це цілу низку аргументів.
      Почну із слова боліти. Це стовідсоткове українське слово.
      Воно має кілька значень, і одне з них — це скорочена форма від ідіоми боліти серцем. У такому значенні слово боліти — синонім слова потерпати, а також запозиченого слова переживати. Ось як уживають слово боліти письменники (наддніпрянські та галицькі):

      "Кожен за себе думав, кожен за себе болів, мучився". (П. Мирний)
      "Даремно клопотав (суддя) свою голову, кидався і болів". (Н. Кобринська)

      Близькість форми боліти до російського болеть (= хворіти) ще не значить, що це неукраїнське слово. Вживати слово боліти у значенні хворіти і справді не можна. У значенні ж потерпати слово боліти не тільки можна, але й треба вживати: ця українська форма існувала задовго до появи у нас запозиченого слова переживати. Форма боліти утворилася скороченням ідіоми боліти серцем, форми щиро української. Скорочення ідіом з двох і більше слів до одного слова має місце в українській мові досить часто. Таке скорочення — один із способів творення нової лексики:

      Ідіома Скорочена форма
      вклепатися в халепу вклепатися
      вскочити на слизьке вскочити
      гнути шию в ярмі гнути шию
      крутити хвостом крутити
      підставляти голову під кулі підставляти голову
      робити своє діло робити своє

      Подібно до цих скорочень, боліти серцем обернулося на просто боліти. Саме такий скорочений варіянт ідіоми боліти серцем і вжито вище письменниками. Коли боліти в значенні переживати — слово українське, то чому від нього не можна утворити іменника болільник, як у наступних прикладах:

      Дієслово Іменник
      говіти говільник
      громадити громадільник
      полоти полільник
      розподіляти розподільник

      Я не бачу причин, чому від боліти не можна утворити слова болільник. І їх справді нема. Усю дискримінацію болільника викликав перебільшений пуризм, а ще слабкість нашої мовознавчої науки. Рекомендуючи мовцям вживати в описах спортивних змагань замість легкомовного болільника довжелезного уболівальника, пуристи "унезграбнюють" українську мову.
      Дискримінацію болільника мотивовано бажанням уникнути російських форм. Слово ж болільник — слово українське. Але припустімо на мить, що це слово таки російського походження. Яка біда від того, що українська мова збагатиться конкурентноздатним словом? Росіяни, наприклад, ніколи не гребують запозичити українське слово, коли воно збагачує їхній лексикон:

      Українське слово Російська адаптація
      аж аж
      веселка веселка
      заздритися зариться
      мордуватися мордоваться
      обуза обуза
      плюгавий плюгавий
      побратим побратим
      повстанець повстанец
      синька синька
      скализуб скалозуб

      Це лише невеличка частка української лексики, засвоєна російською мовою.
      Усі ці міркування змушують мене дивуватися з позиції гіперпуристів, коли вилучувано з ужитку своє питоме слово. Мені доводилось чути і про неукраїнськість таких слів, як замісник, просьба та інших.
      Річ ясна, що слово замісник не може заступити в офіційному вжитку слова заступник. Але в скороченнях замзав, замдиректор, як обійтися без форми замісник? Невже краще сказати заступник завідувача, заступник директора? Слово замісник утворено за українськими словотворчими моделями:

      Дієслово Іменник
      будувати будівник
      ділити дільник
      захистити захисник
      палити пальник

      Невже той факт, що росіяни від слова заместить утворили форму заместитель, накладає на нас заборону творити від слова замістити форми згідно з нашим словотвором?
      Щодо слова просьба, то тут взагалі можна лише розвести руками. Це слово вжито у "Думі про Марусю Богуславку":

      Ой, визволи, Боже, нас всіх бідних невільників, З тяжкої неволі, З віри бусурменської,
      На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений!
      Вислухай, Боже, в прозьбах щирих, У нещасних молитвах Нас, бідних невільників!

      Вживають це слово і клясики:

      "Та й просила нас грозьбою і просьбою, щоб привезли Галочку із собою". (Б. Грінченко)

      Утворено це слово згідно з українським словотвором:

      Дієслово Іменник
      бороти боротьба
      ганити ганьба
      ділити дільба
      плавати плавба
      сіяти сівба
      хвалити хвальба

      Чи розумно вилучати з цієї родини живе і вживане слово просьба?
      Дехто скаже: "Нащо нам просьба, коли є прохання?" Знову таки прохання має свою сферу поширення, цс слово офіційного вжитку. Слово просьба має забарвлення розмовне, емоційне. Його вживаємо і в ідіомах:

      "Ні просьби, ні грозьби не чує". (М. Вовчок)

      Вилучення просьби з активу мови, вилучає і живі звороти ні грозьбою, ні просьбою; ні грозьбами, ні просьбами. Іншими словами, гіперпуризм збіднює і знебарвлює мову.
      Близько до гіперпуризму стоїть і поборювання так званих псевдовульґаризмів. Під впливом забобонів, породжених аристократичними сальонами, дехто вважає слово вибачатись вульгаризмом. Такий погляд не має жодних підстав. Росіяни, справді не полюбляють виразу "я извиняюсь", бо цей вираз в їхній мові — запозичення з української мови. В українській же мові слово вибачатись і зворот я вибачаюсь — природні форми:

      "Дуже вибачаюсь, що самому ніколи забігти до Вас". (П. Мирний)

      Яку підставу маємо ми вважати це слово вульгаризмом? Тільки копіюючи російську фобію. Так недовго й до того, щоб оголосити всю українську мову вульгарною.
      Дехто поборює форму вибачаюсь такими аргументами: "Як можна самого себе вибачати? Слово ж вибачаюсь за аналогією до слів одягаюсь (= одягаю себе) та вмиваюсь (= вмиваю себе) буквально значить: вибачаю себе." Той, хто вдається до таких аргументів, забуває, що не всі зворотні форми дієслів відтворюють зворотну дію, де частка сь або ся дорівнює слову себе. У словах сміюсь, боюсь тощо частка сь не є еквівалентом себе. У цих словах частка сь виконує словотворчу функцію. Аналогічну функцію частка сь або ся має і у слові вибачаюсь.
      Не треба забувати і того, що слово вибачатись це скорочена форма від ширшого звороту вибачатися перед ким. У процесі спілкування форму я вибачаюсь перед Вами мовці стали вживати скорочено: я вибачаюсь. Про такі скорочення вже була мова.
      Якщо прискіпливо ставитися до всіх живомовних форм, то можна кінець-кінцем заглушити мовну творчість народу. А саме ця мовна творчість створила сучасні найрозвиненіші світові мови. Мовна творчість, як і всяка інша творчість, вимагає свободи, а отже і толерантного ставлення до себе. Коли та чи та форма здобула поширення серед мовців, дуже нерозумно накладати на таку форму заборони й анатеми. Крім шкоди, це нічого не дасть.
      Під цим же оглядом треба згадати і слова кудою, сюдою, тудою, безпідставно зараховувані часом до числа вульгаризмів.
      Гіперпуризм має свої рецидиви і в граматиці.
      Так, деякі мовознавці наполягають, що в давальному відмінку іменники чоловічого роду мають лише закінчення -ові або -еві: кобзареві, морякові, і не мають закінчень -у, -ю: кобзарю, моряку. Це твердження спростовують пам'ятки української мови:

      Мені з жінкою не возиться,
      А тютюн та люлька
      Козаку в дорозі пригодиться...

      Час "народження" цитованої пісні — XVII століття. А ось Шевченкові рядки з "Неофітів":

      "Ще живуть
      І Богу моляться, і мруть
      Хрещені люди"...

      "Москалеву криницю" Шевченко присвячує: "Я. Кухаренку".

      Таких прикладів можна навести більше. Отже, підстав обмежувати закінчення давального відмінку іменників чоловічого роду до форм -ові, -еві і нехтувати закінчення -у, -ю, як на мене, немає. І ті, й ті закінчення властиві українській мові. Щоправда, в давальному відмінку односкладових слів українці здебільшого вживають закінчення -ові, -еві: коневі, дідові, Климові. Але у багатоскладових словах просто неможливо вживати такі закінчення. І справді, спробуйте скажіть: меморандумові, еквівалентові, Гогенцоллернові.
      Деякі приписи гіперпуристів практично збіднюють словотворчі можливості мови, роблять її офіційною, сухою. Канадські українці вживають, наприклад, слова канадійський і канадієць. Пуристи всіх гатунків проти такого вживання, посилаючись на канонізований словотвір:

      Анґора анґорський анґорець
      Варшава варшавський варшавець
      Одеса одеський одесець
      отже Канада канадський канадець

      Алеж наша мова знає і іншу схему словотвору:

      Альпи альпійський (не альпський) альпієць (не альпець)
      Будда буддійський (не буддський)
      Епікур епікурейський (не епікурський) епікуреєць (не епікурець)

      Отже, український словотвір припускає можливість і такого і такого вжитку. Можна сказати канадець і можна сказати канадієць. У мові можуть співіснувати кілька різних варіянтів. Це тільки збагачує мову, створює можливість утворити в її лоні кілька мовних стилів. Без допущення існування варіянтів нема як розвинути кількох стилів у мові. Отже, гіперпуризм не збагачує, а збіднює мову.
      Захоплення гіперпуризмом бере свій початок кінець-кінцем у неглибокому і поверховому дослідженні мовних явищ. Перше, ніж видавати таку чи таку рекомендацію або виносити смертний вирок тому чи тому слову, треба глибше аналізувати мовні явища, звертатися до творів клясиків, до народньої творчости, до моделів словотвору.
      Близько до гіперпуризму стоїть і бажання деяких мовців наголошувати своє прізвище всупереч усталеним нормам. Безперечно, що власник прізвища має право наголошувати своє прізвище на свій смак, але не завжди вдається домогтися, щоб оточення дотримувалося неузвичаєного наголошення. Часом такі вимоги виглядають анекдотично. Я знаю випадки, коли власник прізвища Годованець вимагав, щоб його наголошувано Годованець, а не Годованець, а власник прізвища Пиріг, щоб його наголошувано Пиріг. Обидва оригінали ставали через це об'єктом жартів.
      Усе викладене переконує, що мова — річ делікатна — і вимагає до себе делікатного ставлення. Через брак такого ставлення серед мовців мають поширення забобони і неправильні уявлення. Але здоровий глузд і логічне мислення можуть такі забобони та уявлення долати і знешкоджувати.

      ХLV. ЧИ МОЖНА ПОЗИЧИТИ ДУШУ?

      Це питання виринає, коли читаючи українську пресу або слухаючи українських промовців, натрапляєш на такі вирази:

      Курчат восени лічать
      У семи няньок дитина без догляду
      Скатертю дорога
      Ліс рубають — тріски летять
      На бідного Макара всі шишки летять
      На лови їхати — собак годувати
      Яке відношення до душі мають ці афоризми? — поцікавиться читач.
      Як на мене — мають. Бо відомо — і словолюби залюбки це повторюють: "мова — душа народу". Коли так, то якій душі відповідають зацитовані вислови?
      Це все українські переклади російських зразків, котрі, образно кажучи, є витвором російської душі.
      Аналогічно Не лізь поперед батька в пекло є витвором української душі.
      Те саме можна сказати і про англійське Honesty is the best policy. (Чесність — найкраща політика). У цих словах відбито англійську ментальність. Коли чужинці вживають подібні вирази, вони, як правило, зазначають: "Англійці мають такий афоризм", або "Українці кажуть", або "Російське прислів'я говорить". Цитуючи прислів'я Собака бреше, а караван іде, ми згадуємо, що це східня мудрість.
      Народні афоризми у гранично стислій формі відбивають життєву мудрість і спосіб думання того народу, серед якого цей вираз народився, пройшов випробу часом і поширився в усенаціональному маштабі. У народніх афоризмах кожен мовець розкриває свою душу: англієць — англійську, росіянин — російську, німець — німецьку. Я хотів додати: а українець - українську... і затявся. Бо яку душу розкриває українець, що маючи свою вікову афористичну спадщину, нехтує її і вживає такі вирази, як Скатертю дорога або На бідного Макара всі шишки летять?
      Такий українець має не свою, а позичену: українізовану російську душу, бо послуговується не своєю, а калькованою російською афористикою.
      Тенденція "позичати душу" хибна, бо душу позичити не можна. Живцем здерті з іншої мови вирази, як правило не мають чару "первотвору". Коли їх вживано, і мовець і слухач мимоволі воскрешає в думці оригінальний вираз. Почувши Курчат восени лічать, мало хто не пригадає російського прислів'я Цыплят по осени считают. Вираз цей, пройшовши випробу часом у російському середовищі, є — з погляду звукової будови — найкращим можливим (оптимальним) російським лексичним варіянтом висловленого. Переклад же виразу випроби часом не пройшов, він блідий і нежиттєздатний. Тому й ефект від такого перекладу дещо несподіваний: "Як це штучно звучить!" — у кращому разі подумає слухач. Позичена душа не лише карикатурна і скалічена, вона мертва.
      Якби ж мовець чи писець ужив Скажеш гоп, як перескочиш, ефект був би інший.
      У випадку, що вимагає виразу Ліс рубають — тріски летять, українці мають своє: Де борошно, там і порошно.
      Російському Скатертю дорога відповідає наше: Баба з воза — кобилі легше.
      Ситуацію, яку окреслює вираз У сімох няньок дитина без догляду, українська душа відбила у прислів'ї Де багато господинь — там хата неметена.
      Там, де росіяни вживали На бідного Макара всі шишки летять, українці казали На похиле дерево кози скачуть, а, замість позиченого На лови їхати — собак годувати, серед українців має поширення Шити-білити — завтра Великдень.
      Так українська душа виявляла себе у мові. Та цього вияву не бажала імперія. Вона прагла знищити національні душі народів. Державними заходами перекручувано мовні канони, спотворювано словники, спеціяльними вказівками виполювано усе самобутнє національне і накидувано єдині норми від "Москва до самих до окраїн".
      Отож тенденція "позичати душу" стала у нас традицією. Ми згущаємо фарби там, де можна передавати куті меду. Ми майже виключно справляємося із своїми проблемами, хоч могли б давати їм раду. Щось негайне у нас роблять з нальоту, народ же переважно — спрожогу або просто з мосту.
      Колоніяльні часи минули, а тенденція лишилася.
      Останнім часом в українській пресі з'явився модний зворот: пишіть за адресою. Такої форми ми не мали. Ми все писали на адресу. Жоден словник, виданий до 1980 року, не фіксує форми за адресою. Де ж узявся цей словесний неофіт?
      Академічний "Російсько-український словник" (Київ, 1980, Українська Радянська Енциклопедія) перекладає російські форми в адрес і по адресу однаково: на адресу. І це цілком виправдано, бо російські форми в адрес і по адресу — майже синоніми. Українці ж традиційно обходилися одним зворотом: на адресу, і наш зворот заступає кожен з двох, наявних у російській мові. Та в "Русско-украинском словаре для деловых людей" Тараненка і Брицина (Киев, 1992, Український письменник) цю традицію перероблено. Чи названі автори самі "здобулися" на переробку, чи повторюють уже чийсь винахід, не знаю, але саме в цих авторів я натрапив на новину. У цьому словнику російське в адрес перекладено, як і колись, на адресу, а російське по адресу — за адресою. Тенденція підстригти українську мову під російську гребінку змусила "винахідників" вигадати форму — за адресою, аби кожен окремий російський вираз мав окремий український відповідник.
      Ідея цього "винаходу" така: якщо в російській мові існують два окремих вирази, то й в українській мові мають бути два. Тобто, українська мова не може розв'язувати свої проблеми, як їй найзручніше, а лише так, щоб існувала стовідсоткова відповідність між словесними формами двох мов. Такий підхід — це вияв ідеї цілковитого достосування норм української мови до норм мови російської.
      Високі мудрування, які привели до появи покруча за адресою, на ділі спрямовано на те, щоб забрати в нашої мови і в нас нашу душу. Ті, що винайшли форму за адресою, воліють мати не свою, а чужу душу.
      До високих мудрувань належить і переклад ув академічному "Російсько-українському словнику" російського слова сотрудничество. Цитую цілком:

      сотрудничество співробітницво; (совместная робота) співпраця.

      Ремарка коло слова співпраця вилучила його з активного фонду української мови, бо слову співпраця приписано значення, якого воно ніколи не мало. Насправді ж іменники співпраця і співробітництво — синоніми. Бо й дієслова співпрацювати і співробітничати абсолютні синоніми.
      Поява нової форми за адресою пояснює механізм підмінювання української душі. Більшість із наведених у цій статті прикладів "позиченого" слововжитку завдячують свою появу ляпсусам, зафіксованим у словниках. Наявні словники великою мірою причетні до деформації української душі. І навіть той, хто щиро хоче вернути собі свою душу, не може, бо словники, видані й готовані ще за колоніяльних часів, і далі спрямовують українців на втрату своєї душі. У згоді з цими словниками видають газети та книжки, ведеться викладання у навчальних закладах.
      Українці в Україні і далі втрачають свою душу.

      ХLVI. ВІДСУТНЯ АБО НЕ ДО КІНЦЯ ВИТЛУМАЧЕНА У СЛОВНИКАХ ЛЕКСИКА

      Через відсутність продовж століть солідних наукових інституцій в окупованій Україні, деякі лексичні одиниці напівзабутої молодими поколіннями української мови, не було правильно досліджено й пояснено. Словник Грінченка, наприклад, деяким українським словам, зафіксованим пам'ятками, не міг дати тлумачення, не міг перекласти їх на російську мову — єдину тоді доступну українцям наукову мову. Так, у гаслі слова ПЕРЕТИКА, даючи цитату з Шевченка — У перетику ходила по горіхи, Грінченко ставить знак питання до свого російського пояснення: Граница между двумя владђніями, образуемая рядомъ деревьевъ?.
      У цьому факті важливо те, що Грінченко не був стовідсотково певен у деяких своїх поясненнях. Є знаки питання у словнику Грінченка і в інших гаслах. Отже, працю над дослідженням і вивченням української мови наші попередники не завершили. Крім того, багато вживаних у народній творчості і в творах клясиків слів не потрапили до словника Грінченка.
      Ця нива — українська мовна стихія — чекає своїх дослідників-ентузіястів.
      Затим що словолюбів можуть цікавити цілком або частково занедбані форми, далі наведено список слів, недостатньо, на думку автора, витлумачених у словниках або зовсім у них відсутніх:

      Занедбана форма Її інтерпретація синонімічною лексикою
      а що..., то оскільки: (а що він не пив, то він... =
      оскільки він не пив, він...)
      1. У переліку наведемо слова, яких нема у масових словниках. Наявність окремих лексем ув академічних виданнях мало сприяє вживанню їх широким загалом.

      аж до вечора, кінця тощо до самого вечора, кінця тощо
      аж ні так ні ж (калька!)
      аж нічого зовсім /абсолютно/ нічого
      аж так до такої міри, настільки
      аж три роки цілих три роки
      баба з воза, кобилі легше скатеркою дорога (калька!)
      багатенько порядно
      багатіти думкою тішити себе думкою (калька!)
      без брешеш без перебільшення
      більшенький трохи більший
      більш-менш порівняно
      Бог з тобою /Вами/ та що ти /Ви/
      Богослужба відправа, Богослуження
      боком-боком в обхід (калька!)
      боліти серцем крушитися, потерпати, переживати
      братати ріднити (калька!)
      в образі у вигляді
      в одне місце збігати в РУС кудинебудь, кудись (рос. кое-куда)
      в силі (що зробити) годен, спроможен; рос. в состоянии
      в характері в ролі, в якості (калька!)
      вгрузати в землю (про хату) осідати (калька!)
      вдарити об поли руками роздосадуватися (калька!)
      вести рід походити
      Ви спечені Ви своє вже відспівали (калька!)
      вивищувати до офіцера надавати звання офіцера
      вив'язатися вийти із становища (калька!)
      визнавець теорії прибічник, послідовник
      виламуватися удосконалюватися в дрібницях, рос. изощряться
      випотрошувати зміст вихолощувати (калька!)
      випродаж розпродаж
      вислідна лінія рівнодіюча (калька!)
      високо літати зазнаватися (калька!)
      відборець пошти одержувач (динозавр!)
      відбувати наради проводити
      відважити соли сказати в'їдливо (динозавр!), рос. съязвить
      відгодовчий відгодівельний, відгодовочний (калька!)
      відгроми грому перекати /розкати/ грому (калька!)
      відпочити серцем заспокоїтися
      відтак з того часу, з тих пір (калька!)
      відчахувати відколювати, відщелювати
      владущий правлячий (калька!)
      вогнистий що виблискує, рос. сверкающий
      вольовитий з сильною волею
      вочевидь, вочевидьки наяву
      впорядити, впорядкувати облаштувати (калька!)
      впрост прямцем, просто, навпростець
      вростати в землю (про хату) осідати (калька!)
      все одно, як що подібний до чого
      всечесний отець преподобний
      вужченький трохи вужчий
      вулишний і вуличний вульґарний
      в'янути (про серце) завмирати
      гістерикувати (істерикувати) учиняти /здіймати/ гістерику (калька!)
      глузд розсудливість
      година (навчання/у школі/) урок (калька!)
      /голова/: голова варить у кого //: мізкує хто
      голова йде обертом голова паморочиться
      і в голову не покладати не припускати й думки (калька!)
      тобі це не в голові тебе це не цікавить
      не вкладається в голові неможливо уявити (калька!)
      гординя марнославство (калька!)
      гострий на язик дотепний
      гостроцікавий сенсаційний; пікантний
      гострякуватий гострокінцевий (калька!)
      грець удар
      гримаси долі мінливість долі
      грішне коло порочне коло (калька!)
      грішним ділом чого доброго
      ґешефт гендель, гембель
      давати знати кому повідомляти кого
      давати собі раду без чого обходитися без
      дати /собі/ раду упоратися, справитися
      двома словами у двох словах (калька!)
      день і ніч цілу добу
      десь так приблизно
      десь, чи не здається, чи не; рос. чуть ли не
      дзвіншати одзвінчуватися (калька!)
      діткливий вразливий, легко ображуваний, рос. ранимий
      до ґрунту до решти; дотла (калька!)
      добрість; & зроби добрість! послуга; & зроби послугу!
      доброзвичайний етичний
      добромнабутий набутий чесним шляхом
      довготерпеливий що натерпівся
      допомоговий комітет сприяння комітет
      дороблятися здобувати працею
      доростати /свого/ розуму дорослішати (динозавр!)
      доставець доставщик (калька!)
      достойник високопоставлена особа
      дужчати посилюватися (калька!)
      жаристий сліпучий
      жбухнути (про воду) ринути
      живе срібло; & живосрібний ртуть (рос.); & ртутний (рос.)
      жилка характеру схильність, нахил
      з головою віддатися праці всеціло (калька!)
      з крови й кости потомственний (калька!)
      з лиця на зовнішній вигляд
      з огляду на що беручи під увагу що, у зв'язку з чим
      з того всього в наслідок наведених фактів (динозавр!)
      за боюсь робити під страхом репресій
      за сонцем /навпаки сонця/ за стрілкою /проти стрілки/ годинника
      забоятися побоятися
      забрати собі в голову навіяти /прищепити/ собі думку
      завстидатися засоромитися; сконфузитися (калька!)
      /зав'язок/: у зав'язку //: у зародку
      задрипистий неохайний
      /закид/: під закидом //: під приводом, під маркою
      заливаха випивака
      зализаний обтічний (калька!)
      залягати (про тишу) запановувати
      заніколитися приспічити: (коли Вам так заніколилось =
      коли Вам так приспічило)
      зануда (лайка) сволота
      заобрійний простір недосяжний, даль-далекий, відтятий обрієм
      започаткувати покласти початок (калька!)
      запхати очі кому замилити очі
      зараз же за чим у безпосередній близькості від чого
      зарано передчасно
      засмакувати щастя зазнати, зажити; рос. вкусить
      засолодкий нудносолодкий
      засяг дії радіюс
      затим що оскільки
      затинчивий непоступливий
      затріскувати замок, затвор кріса в РУС защіпати! рос. защёлкивать
      збірка (солдат) шикування
      зверхник вищестоящий начальник (калька!)
      зверхній тон покровительський тон
      здувати порохи з кого боготворити /обожнювати, пестити/ кого
      зізнавання свідчення, покази; показання (калька!)
      зійти з неба до кого спускатися до; рос. снизойти
      зірка (хто) знаменитість (калька!)
      змій (хто) підступна істота (калька!)
      знайдибіда шукач пригод
      знайтися (де) опинитися
      знетерпеливитися втратити терпець
      зразу спочатку
      і собі у свою чергу
      і то причому (калька!): (приходь, і то не барись =
      приходь, причому не барись)
      ітися про що бути зацікавленим у чому: (їй ішлось про шлюб =
      вона була зацікавлена у шлюбі)
      камінь нирок кам'янониркова хвороба
      камінь печінки кам'янопечінкова хвороба
      кандибобером вигадливо, химеристо
      каша в голові плутанина, безладдя, рос. неразбериха
      кинути лихом об землю не падати духом
      кинутися туди-сюди звернутися в різні інстанції (калька!)
      кількома словами в кількох словах (калька!)
      кожному одному всім і всякому
      козир перевага
      козиряти хизуватися
      коли Ваша ласка коли Ви хочете
      коли ж ні так ні ж (калька!)
      коли-інше колись іншим разом
      коліно річки вигин (калька!)
      копіїст копіювальник
      крик крикуна в пустині голос волаючого в пустині
      кров-з-носа (прислівник) обов'язково
      крутити кіно демонструвати фільм
      куди не кинь в усіх відношеннях (калька!)
      латаний талан лиха доля
      лагодком полюбовно (калька!)
      ласолюбство сластолюбство (калька!)
      ласощохлист ласолюб, сластолюб (калька!)
      лататися утиратися в довіру
      легковажити що не надавати значення чому (калька!)
      лигайшворінь шаблековтач (динозавр!)
      лигати заковтувати (калька!)
      лизати чоботи кому плазувати перед ким
      лицарський шляхетний
      мавполюди людиноподібні мавпи
      мало коли рідко
      малоплатний низькооплачуваний (калька!)
      марні слова марнослів'я
      мати на оці тримати в полі зору (калька!)
      мати надію покладатися, покладати надію
      мати чорний рот бути лихословом
      мацюпуля (хто) крихітка
      менше з тим! годі/-бо/! давайте не будем! (калька!)
      меншенький трохи менший
      мерзеніти збидлитися, втрачати людську подобу
      милосердний; & милосердя жалісливий; & співчуття
      мимохіть ненавмисне
      мисткиня художниця
      мізерніти бідніти, убожіти, рос. оскудевать: (у виразі хай не
      мізерніє рука давущого!)
      мірчий прилад вимірювальний (калька!)
      мішанець гібрид, покруч; помісь (калька!)
      можливий варіянт прийнятний, терпимий; рос. сносный
      можна подумати складається враження
      морщитися (про море) покриватися брижами
      многоліття заздоровниця (калька!), заздоровне слово
      могутній (про враження) надзвичайний (заяложений епітет)
      молодецький хвацький; задьористий (калька!)
      молоді голови молодь, молоде покоління
      молодіти душею підноситися духом (калька!)
      море чогось маса, сила, безліч
      муровано! залізно! (калька!)
      на пальчиках навшпиньках
      на повну пару на повну потужність
      на то є начальник це повинність начальника (калька!)
      набивати оскому пересичувати (калька!); рос. пресыщать
      нагрівач, нагрівачка обігрівач (калька!)
      надихущий надихаючий
      /надума/: по надумі //: подумавши
      назовсім віддати назавжди
      насмиканина компіляція
      наперед заздалегідь
      натуристий норовливий
      нашаровання гірських порід відклад, відкладення (кальки!)
      не до порівняння поза всяким порівнянням (калька!)
      не завдати собі труду не сподобитися; рос. не соизволить:
      (не завдав собі труду зайти =
      не сподобився зайти = не соизволил зайти)
      не знати невідомо: (не знати де = невідомо де;
      не знати хто = невідомо хто;
      не знати як = невідомо як)
      не кажи "гоп", поки не перескочив курчат восени лічать (калька!)
      не сьогодні-завтра цими днями
      небитий неспокушений (калька!)
      невідкличний що не підлягає скасуванню (калька!)
      негаразди неґативи; пороки, неполадки (кальки!)
      недбалий (про позу) невимушений
      незамешкалий незаселений, необжитий
      нездолящий слабосилий, слабосильний
      незлагода різнобій (калька!)
      нема й знаку нема й натяку
      нема ради нічого не поробиш
      нема як неможливо, нема можливости
      неоковирний непривабливий, непоказний
      непожадливий безкорисливий
      нехитрий наївний; обмежений
      ні звідти, ні звідси казна звідки, де не взявся
      нічого не скажи кому годі зробити зауваження кому
      ніяким світом аж ніяк
      нога за ногою цуґом, слід-у-слід
      носити на руках кого схилятися перед ким
      об весні з настанням весни
      об нічній порі нічною порою
      обкрутити справу облагодити, упорати
      обняття посади вступ на посаду (динозавр!)
      обслідження обслідування
      обслуговчий персонал обслуговуючий
      обстати, наче рій оточити тісним кільцем (калька!)
      один з-перед одного навперейми, навперебій, навперебивки
      одним рипом одним наворотом /заходом/
      одоробало махиня
      оказіями вряди-годи; рос. от случая к случаю
      окриляти одухотворяти (калька!)
      оплачуватися (про витрати) в РУС окупатися (калька!)
      оприлюднювати і оприлюднити обнародувати
      оскомистий що набиває оскому, що оскомить
      остерігавчий попереджувальний (динозавр!)
      панібратський (про манери) розв'язний (калька!)
      партолити страву телепати, рос. стряпать
      перебуяти перебурхати
      передавати куті меду згущати фарби (калька!)
      пережитий побитий горем
      пересип в РУС коса (калька!)
      пересідка пересадка
      перестанок зупинка
      пилок (на овочах) наліт (калька!)
      питомий властивий
      пищик пискавка
      піддурювати обшахровувати (штучна форма)
      підкопи підступи
      підлазистий вкрадливий
      підлататися до кого увійти в довіру, здобути довіру чию
      підмальований образ приоздоблений, прикрашений
      підносити до небес курити тиміям, звеличувати, вихваляти
      підскочити до склепу збігати (калька!)
      підпрягати кого до чого прилучати, приєднувати
      підставляти голову ризикувати життям
      піти прахом скінчитися невдачею (калька!)
      плазом простершись
      плесо вод гладінь
      плюгавий мерзенний, огидний, рос. гнусный
      плюндрій спустошувач
      побігущий жвавий, моторний, рухливий
      побратимство змичка (калька!)
      повний надій день багатообіцяючий (динозавр!)
      повстяний язик суконний язик
      погана звичка порочна звичка (калька!)
      погорджений відринутий, знехтуваний всіма
      погубити справу; & погубити лік провалити; & збитися з рахунку
      подекуди почасти
      подумки у думці; мислено (калька!)
      позатим в усьому іншому (калька!)
      полюбляти що мати пристрасть до чого
      помирливий лагідний, злагідний; рос. уживчивый
      понад пересіч вище від середнього
      пописуватися на ниві науки в РУС підвизатися! (калька!)
      поплентач прихвостень (калька!)
      попри все не зважаючи на все
      поприземний політ бриючий (калька!)
      порадливий винахідливий; рос. находчивый
      послуговуватися фактами оперувати
      потерпати побоюватися
      потовкучий метушливий
      потягнення намір, замір, рос. поползновение
      походя на ходу (калька!)
      почитний твір що має успіх у читача, який читають, читаний
      пошанівок поводження, ставлення, в РУС обходження!
      праджерело найстародавніше джерело
      прародич родоначальник (калька!)
      приворотний зачаровуючий, приворожуючий (кальки!)
      прикладати серце вкладати душу
      припадати чолом схиляти що
      причепурювати прикрашати
      проглядати (з туману) вимальовуватися
      прогріх проступок (калька!)
      продавчиня продавець (жінка), продавщиця (калька!)
      прозористий що просвічується
      просто з мосту з копита; з місця в кар'єр (калька!)
      прості слова просторіччя (калька!)
      проточина теча (калька!)
      п'явушник равлик-павлик
      рад-не-рад волею-неволею (калька!)
      райський відпочинок чудовий
      рвати вуха різати слух
      репаний (про руки) потрісканий, згрубілий (калька!)
      рештки відходи (калька!)
      риштунок військовий обладунок, озброєння, спорядження
      розбиття громади роз'єднаність
      роздайбіда подільчива душа, роздайко
      роздримбуватися (про гітару) розстроюватися, (про апарат)
      розладнуватися, зношуватися (калька!)
      розкриватися виявлятися, проявлятися
      розпинати (про цікавість) розбирати
      розслідження розслідування
      розсошистий що розгалужується
      розшарпати розшматувати щось
      руки не доходять до чогось перебуває поза досягом (динозавр!)
      руки-ноги кінцівки
      самий тобі непотріб виключно
      самоповага почуття власної гідности
      саморуб калічник членів (динозавр!)
      світило (хто) знаменитість (калька!)
      своєю дорогою у свою чергу
      силуваний змушуваний, примушуваний
      синій камінь мідний купервас
      сідати на голову нахабніти, ставати зухвалим
      сісти в калюжу зарапортуватись (калька!)
      скажу тільки обмежусь
      скільки годин? котра година? (давня калька!)
      скорохвацький рос. скоропалительный
      смаковидло вишукана страва, делікатес
      слід-у-слід один за одним, цугом
      службіст ретельний працівник, рос. исполнительный
      солодкі слова медова мова
      солоний жарт сальний
      /сон/: вдарило в сон кого //: сон бере /змагає/, напала дрімота на
      сонцеликий сяючий
      спадати з ціни дешевшати
      спіймаєш! (погроза) дістанеш!
      спобігати годину знаходити час; рос. улучать минутку
      сповидний гаданий, уявний; що здається
      сподобний що відповідає смакам (динозавр!)
      спомагавчий допоміжний; підсобний (калька!)
      спомагати кого підтримувати, рос. оказывать поддержку
      спрожогу просто з мосту; з нальоту (калька!)
      спускати ціну збавляти (калька!)
      стелитися листом підсипатися, під'їжджати
      стинати кулею скошувати
      страх який сердитий жахливо
      стрілою летіти стрімко (калька!)
      сухоребрий худорлявий
      схилятися до чого віддавати перевагу чому
      схилятися на чий бік віддавати перевагу кому
      сяк-так можливо; стерпно (калька!); рос. сносно
      так і знай можна не сумніватися
      так чи так у будь-якому випадку (калька!)
      там скажімо: (на день, там, чи два = на день,
      скажімо,чи два)
      тлінь прах
      тож тому то, тим то
      тонкосвітній що тьмяно світиться
      трохи фармер, трохи артист тощо у певному розумінні фармер /артист/ тощо
      тремтіти (про життя) бриніти; теплитися (калька!)
      туз хто велике цабе; рос. шишка
      тулити справу пришивати
      тяглість наступність, спадкоємність, рос. преемственность
      тягти за душу (про музику) нервувати, мотати нерви
      у Бога теля з'їв (хто) див. упосліджений
      убоїще бовдур; дубище (калька!)
      убий, не можу пригадати ніяк, рос. решительно
      угризатися совістю зазнавати докорів сумління
      ударитися в горілку почати пити без просипу, запити
      узалежнювати ставити в залежність (калька!)
      узяти иа думку що поставити /собі/ за мету
      умебльовання меблі; обстановка (калька!)
      умирати за ким душі не чути в кому (калька!)
      умити руки відмежуватися (калька!)
      упосліджений відринутий, знехтуваний всіма
      упосліджувати принижувати людську гідність
      урадити ухвалити
      усі, як є усі до одного
      фармазон (одеська лексика) дурисвітство, махлярство, обман
      фігуристий ґраціозний
      фіґлярувати блазнювати, бути скоморохом
      хай де де б то не було (калька!)
      хай коли коли б то не було (калька!)
      хай там що що б то не було (калька!)
      хай як кричить як би не кричав (калька!)
      хамуватий грубуватий (калька!)
      хвацький молодецький; задьористий (калька!)
      хибнутися розумом скрутитися з глузду
      хліб насущний їжа, харчі
      хліб та сіль! приємного апетиту! смачного! (кальки!)
      хліборобствувати займатися землеробством (калька!)
      ходити тінню за ким ув'язуватися за ким
      хоч би що кому море по коліна кому
      це раз; & це два поперше; & подруге: (дощ — це раз, сніг — це
      два = поперше, дощ, подруге, сніг)
      цідити слова видушувати з себе
      цукриця цукрова хвороба
      чари діяти священнодіяти (калька!)
      чаруватися (співом, музикою) зазнавати насолоди від чого
      часожерний що вимагає часу
      черевички туфельки
      через зиму протягом зими
      чи там де чи то ще денебудь: (у клуні, чи там де = у клуні,
      чи то ще денебудь)
      чи там хто чи то ще хтонебудь: (діду, чи там хто = діду, чи
      то ще хтонебудь)
      чистий тобі справжній: чистий тобі американець!
      чисто сугубо (калька!)
      чого це? з якої речі?
      чорний рот лихослов
      шалапутний химерний, дивачний, рос. сумасбродный
      шати ікони оклад (калька!)
      шкода (хто) зловмисник (калька!)
      широчіти простягатися
      шкалубина тріщина (калька!)
      шнур предметів низка, плетениця
      шпаркий (рух) стрімкий; (мороз) пробирущий; (розум)
      швидкий; (звук) різкий; (кінь) баский, гарячий;
      (запах) що б'є в ніс
      шпарко з вогником (калька!)
      шпарувати конопатити (калька!)
      шпичакуватий гострокінцевий (калька!)
      шуря-буря смерч
      щаблястий східчастий, ступінчастий
      ще й справді чого доброго, так і дивись
      щем щемливий біль (калька!)
      щоб Ви знали! хай буде Вам відомо! (калька!)
      щоб тут що що б то не було
      щокрок на кожному кроці (калька!)
      /язик/: не повертається язик //: не стає совісти
      як не є як-не-як (калька!)
      як не є, а в усякому разі
      як собі знаєш /знаєте/ як вважаєш /вважаєте/ за потрібне
      як у воду дивився рос. будто по наитию: (сказав, як у воду дивився
      = сказал, будто по наитию)
      якби на мене якби я був на Вашому /твому/ місці
      яріти виблискувати, рос. сверкать

      ХLVII. ТРОХИ ДИСКУСІЇ

      Мовознавчі дискусії у пресі України виявили наявність протилежних поглядів на ряд мовних проблем. Затим що висловлені у дискусіях погляди не завжди належно обґрунтовано, варто проаналізувати їх глибше.

      І

      Про правила відродження. У листі, надрукованому в "Літературній Україні" /ч. 16-17, 1992 р./, читач С. Тихомиров пише: "Ніхто в Україні уже давно не говорить катедра, комедіянт, патріярх, приросток".
      Виходячи з такої логіки, можна сказати: "Ніхто в Україні століттями не користувався княжим тризубом, навіщо нам тризуб?"
      Але погляньмо, чи справді ніхто з українців не вимовляє наведених у цитаті слів згідно з традиційною вимовою. У офіційній мові, розробленій для українців Кагановичем і Постишевим, справді не вимовляє. Але всі пастирі й віряни Української Автокефальної Православної та Української Католицької Церков послуговуються мовою, де існують і катедра і патріярх. Крім того, традиційною українською мовою послуговується українська діяспора у вільному світі. Отже, заява С. Тихомирова більше відповідає бажаному, ніж дійсному.
      На ділі, в Україні існують дві тенденції мовлення: українська традиційна і українська офіційна, накинута згори. Сьогодні ці тенденції очікують уніфікації.
      Отут і придалися б правила відродження, якби такі існували. Яку тенденцію мовлення схвалили б ці правила: українську традиційну чи накинуту терором? Яке мовлення українці мають визнати своїм: збережене від погрому патріотами на вигнанні і в катакомбах, чи прищеплене злочинним антинароднім режимом?
      Я гадаю, що відродження передбачає повернення до вихідної межі, з якої почався занепад, у даному разі, — лінгвоцид.
      Наведу приклад із сучасного життя. Що змусило ленінградців назвати Ленінград Санкт-Петербургом? Очевидно, що правила відродження таки існують, і коли не на письмі, то в людській свідомості.

      Про особливості української мови. С. Тихомиров пише: "... комедіАнт, патріАрх
      краще передають особливості української мови".
      А як слова парафіЯнин, росіЯнин, грубіЯн, марсіЯнин, христиЯнин, диЯвол, сербіЯнка?
      Особливості якої мови вони передають?

      Застаріння під дулом револьвера. Розвиваючи свою ідею, автор згаданого листа пише: "Слово катедра, як і багато інших слів, застаріло — це нормальний процес для всіх мов".
      Чи ж був процес застаріння багатьох слів української мови процесом нормальним? Чи не був цей процес наслідком державної політики, наслідком репресій, наслідком тотального погрому української культури і українських культурних діячів? Чому застаріли саме ті слова, які так чи інакше різнилися від російських і які зберігали риси української самобутности? І чому не застаріли слова община, казна, вникати, русло, наволочка, правомочний, жертвоприношення та сотні інших братніх слів? Це все питання, які С. Тихомиров обминає. А чи можна їх обминати, говорячи про застаріння української самобутньої лексики?
      Лінгвоцид українців тягнеться століття. Ще царі Петро й Катерина дбали "дабы не было различия". Процес застаріння української мови був процесом штучним, спрямованим на денаціоналізацію українців. Тому не можна до застаріння української лексики ставитися, як до нормального процесу, наявного в усіх мовах.

      Добре діло чи погром? Автор листа до газети твердить і таке: "Не все в українському мовознавстві після 1932 року було зроблено в гірший бік".
      Може, у дуже незначній мірі, це так, але для цивілізованої людини важливо ще і як зроблено. А зроблено було шляхом погрому, як і всі добрі діла комуністичної ери. І вже одне цс має визначити наше ставлення до того, що зроблено.

      Кому це поможе? Вичитавши опонентам нотацію за надмірну емоційність, С. Тихомиров каже: "Це не допоможе". Це правда. Переробити виховану і відповідно добрану тоталітарною системою наукову еліту — неможливо. Але пишучи сьогодні, ми мусимо дивитися вперед. На зміну старій гвардії за яких 10-20-25 років прийде молоде покоління, приваблене на мовознавчу стезю не окладами й титулами, а щирою любов'ю до своєї застарілої мови. Для того, щоб дати цьому поколінню правильні орієнтири, і треба сьогодні писати. Саме це покоління, вільне від забобонів минулого, і стане душею нашого відродження.

      II

      У пошуках істини. Ляйтмотив статті науковця А. Даниленка "Дещо про правописні істини" /СЛОВО ч. 22, 1991/ можна коротко окреслити так: "Не в'яжім мовознавства з політикою!"
      З цим можна б погодитися, якби продовж останніх 60 років українська мова, українське мовознавство не були об'єктом державної політики. Об'єктом політики були і правописні норми. Їх виробляли такі видатні мовознавці, як Каганович і Постишев. Переслідуючи вільний розвиток українського мовознавства, ці добродії ставили за мету довести розбіжності між українською та російською мовами до мінімуму не заради утвердження мовознавчих принципів, а заради виправдання окупації: одна мова, одна нація, одна держава.
      Цією політикою було завдано непоправної шкоди українській мові. Відвернення цієї шкоди, що його вимагає здоровий глузд і мінімальна національна самоповага, не політика. Це самозахист від погрому, боротьба за національне Я, боротьба за виживання.
      Погоджуючись із деякими рисами правопису 1929 р., п. Даниленко заразом деяких не приймає.
      Цитую п. Даниленка: "... прикметник трикутний аж ніяк не походить від кутний або й кутній, як гадає С. Караванський, а від словосполучення три кути".
      Іншими словами автор твердить, що, утворивши від слова кут м'який прикметник кутній, українець від слів три кути має творити тверду форму — трикутний.
      Гляньмо, чи це так насправді. Дослідім моделі творення прикметників від слів брат, літо і сторона, а також від слів три брати, три літа, три сторони:

      Вихідна форма Прикметник Словосполучення Прикметник
      брат братній три брати трибратній
      літо літній три літа трилітній
      сторона сторонній три сторони тристоронній

      Як бачимо слово три, додане до вихідних форм, ніякого впливу на м'якість чи твердість прикметників у нашій мові не має. Я думаю, що проглянувши наведену схему, мій опонент відмовиться від своєї гіпотези, тим більше, що він сам пише: "Правопис — справа делікатна, він — камінь спотикання для багатьох науковців. Подеколи бракує деякому /так у тексті — С. К./ з них і лінгвістичної ерудиції".
      Свята правда.

      ІІІ

      Час до часу українська преса друкує статті на захист чистоти української мови. Діло потрібне й похвальне. Але й тут не обходиться без ляпсусів.
      У ч. 6 газети "Освіта" за 1993 р. доктор філології С. Єрмоленко пише: "Між іншим, слово пані наголошується на першому складі і в однині, і в множині... Використовуваний у деяких теле- й радіовиступах варіянт пані є просторічно-жаргонним".
      Така категоричність щодо множини слова пані нічим не виправдана. Хибність цієї категоричности викладено у Розділі XII нашого дослідження.
      У тій же "Освіті" /ч. 26, 1993 р./ інший автор — філолог-славіст І. Пасемко, наполягаючи на дотриманні офіційного наголошення слів видання, зібрання, каже: "... абсолютна більшість іменників середнього роду /з кінцівкою -ання — С. К./ (за винятком цокання, цикання та ще кількох) акцентується в українській на передостанньому складі". Про те, що дане — знову ж таки категоричне — твердження не відповідає істині засвідчують іменники брання, дання, спання тощо, наголошені на останньому складові. Таке наголошення викликало і тенденцію мовців наголошувати відповідно і слова видання, надання, подання, убрання, неспання тощо. Ця тенденція не суперечить українській ортоепії, а навпаки розвиває її. Докладніше про цс у Розділі X.
      Той же автор, захищаючи чистоту української мови, сам не до кінця усвідомлює норми української вимови й лексики. Він пише: "Якщо вже ми згадали нашого Президента, то як не відзначити, що він практично володіє українською мовою бездоганно". Може, на тлі своєї недорікуватої команди Л. Кравчук і виглядає бездоганним українським мовцем, але на ділі це не так.
      На ділі Л. Кравчук добре таки кульгає з українською вимовою. Йому важко витруїти з себе засвоєне за часів партійної кар'єри "акання". Президент вимовляє еканоміка замість економіка, гара замість гора, заспакоїв замість заспокоїв і т. д. У лексиці Президента повно русизмів. Наприклад, він говорить у якості кого, чого (калька з російського в качестве). Отож, твердити, що він бездоганно володіє українською мовою, нема підстав.
      Ще один автор-мовознавець в "Українській Газеті", виступаючи проти засмічености української мови, вживає вираз з чим чорт не жартує. Вираз цей саме і є прикладом засмічення. Хто поборює суржик мав би не вживати калькованих ідіом, що про них ішлося у Розділі ХLV.
      У найпрестижніших авторів можна зустріти сьогодні такі перлини, як задьористо /замість загонисто/, пінистий /замість пінявий/, ледве чи /неукраїнський зворот/; а менш престижні — знай відстоюють усе, що можна без усякої шкоди боронити, а коли йдеться про погляди, то й обстоювати. Неважко простежити за цим усім тотальне, невідступне, невигойне засилля всемогутнього суржику.
      Висновок?
      Нам треба усвідомити, що в нас украдено мову і підсунуто псевдомову, тобто суржик, який належить поборювати. Нам усім треба визнати — і академікам, і письменникам, і мовознавцям — що ми поверхово знаємо українську мову. Наш правопис, наша лексика, наші словники — усе спотворене. І відроджуючи інших, треба заразом і самим відроджуватися.
      Сучасну еліту виховано на общепонятном языке, із старої інтелігенції збереглися одиниці, переважно на гнилому Заході. Ці люди — літератори, публіцисти, мовознавці — сьогодні на восьмому-дев'ятому десятку життя. Саме їх треба залучити нині до надзвичайних заходів для порятунку української мови. Відкладати такі заходи на завтра не можна.

      ХLVIII. ЛІКАРЮ, ЗЦІЛИСЯ САМ!

      Унікальна мовна ситуація, що склалася в наслідок трисотлітньої русифікації України, породила і свої унікальні мовно-освітні парадокси.
      До таких парадоксів належить той факт, що певна частина українців навчаються рідної мови не в родинному колі від батьків, а у кращому разі - у школі від учителів, або, як дехто зізнається у листах до редакцій газет, — з газет.
      Випадок цей — досить поширене явище серед людей, ненавчених рідної мови. Бажаючи опанувати її, вони вдаються до друкованого слова — передусім до газет. Бож у містах на Східній Україні україномовні середовища, коли й існують, то в характері своєрідного ґетто, куди новакові не завжди є доступ. А коли є доступ, то на перешкоді такому доступові стає людська вдача. Люди хочуть бути у будьякому колі не неофітами, а повноправними членами. Отож, вони починають вивчати українську мову самотужки з газет, щоб не пасти задніх у гурті земляків.
      Таким чином, преса в Україні виконує побіч інших функцій — ще й функцію освітню, функцію вчителя рідної мови для мільйонів зрусифікованих українців.
      Гляньмо ж, якої мови навчають читачів україномовні видання. Я не називатиму газет, звідки беру приклади, бо корінь зла не в окремих редакціях. Мовні недоречності, про які йтиметься, характерні для всіх видань включно з найпрестижнішими. Отже, звертаюсь до прикладів.
      Стаття про журнал "Рідна школа". Автор пише: "уперше за більш як семидесятилітню історію часопис вийшов у багатоколірному виконанні".
      Жоден український правопис не рекомендує писати семидесятилітній — лише сімдесятилітній або сімдесятлітній. Автор вживає, а редактор не виправляє неукраїнську форму слова. Далі слово багатоколірний. Це копія російського многоцветный. Навіть у "Російсько-українському словнику" за редакцією академіка Бєлодєда слово багатоколірний поставлено на друге місце після багатобарвний. Але й багатобарвний не найкращий варіянт для даного тексту. Можна сказати барвистий, ряснобарвий або й просто кольоровий.
      Інший автор говорить: "І дуже обідно, що досягнення... залишилися поза увагою...". На мою думку, коли автор вживає суржик, то свята повинність редактора цей суржик виправити.
      У газетах можна зустріти слово непосвячений у значенні невтаємничений. І подібне вживання допускають не "неофіти", а люди з освітою, а то й письменники. Трапляються і такі перли: "звільнений з обіймуваної посади", "Брехня стала дорогим задоволенням" (заголовок).
      А от пише директор центру освіти дорослих: "Може, хоч це полегшить нашу участь...", маючи на увазі долю. А редакція не виправляє.
      Мало того, що редакції не виправляють суржик, подекуди вони самі переробляють щиру українську мову на суржик.
      Свого часу я написав статтю під заголовком "Чи можна позичити душу?". Газета, до якої я вдався, надрукувала статтю, але надрукувала з редакційними "поліпшеннями". Гляньмо на ці поліпшення.

      Перше "поліпшення"

      Я писав "українець нехтує її", бо навіть у підсовєтських виданнях (УРС, РУС, СУМ) записано: нехтувати кого, що або ким, чим. Першими після дієслова нехтувати стоять питання кого, що, і цс значить, що вживати ці питання після даного дієслова українській мові властивіше:

      "Варвара наставляла дочку, що завжди нехтувала давні звичаї" (К. Гордієнко)

      Немає сумніву, що форми, керовані питаннями ким, чим — нехтувала давніми звичаями — пізнішого походження; не виключено, що їх "навіяно" російськими словами пренебрегать кем, чем або гнушаться кем, чем.
      Редакційні ж мовознавці — і то не "сірі сіряки", а люди з титулами — виправили мій текст, написавши "українець нехтує нею", тобто наблизили мою лексику до "обшепонятного" суржику.

      Друге "поліпшення"

      У мене було написано "мало хто не пригадає російського прислів'я...". Так має виглядати український текст із заперечним дієсловом (Див. Розділ XXXIV). Редакційні ж уболівальники за чистоту мови зачесали мою мову під "усесоюзний" гребінець, записавши "мало хто не пригадає російське /прислів'я/...".

      Третє "поліпшення"

      Я писав "Більшість... прикладів... завдячують свою появу...". Згідно знову ж таки з підсовєтським виданням — УРС — дієслово завдячувати вимагає, щоб наступні за ним форми /прямі додатки/ відповідали на питання кому що. Там же наведено й приклад: "Усі наші успіхи... ми завдячуємо матері...". Не всіма нашими успіхами! Щоправда пізніше, під живодайним впливом теорії злиття мов, до словників потрапила й форма завдячувати кому чим, безперечно, як калька взірцевої форми быть обязанным кому чем. Саме цей суржиковий вжиток і накинули мені редакційні "любослови", виклавши моє речення так: "Більшість... прикладів... завдячують своєю появою...".

      Четверте "поліпшення"

      У моєму тексті вжито ідіому: випроба часом. Слово випроба реєструють усі "офіційні" словники — УРС, РУС і СУМ. Це слово вживає й українська діяспора. Мабуть, останній факт і вирішив долю цього "чужака" для "піклувальників" за чистоту мови. Під їхніми руками пара випроба часом обернулася на випробування часом, ставши чистим мастодонтом. Невже ж доцільно культивувати довжелезні форми і "виполювати" коротші? Нашій мові властива тенденція скорочувати довгі форми:

      вигрівання вигрів
      викупляння викуп
      оповідання оповідь
      поривання порив

      Описану високопрофесійну правку тексту слід розглядати під двома оглядами:
      а) чисто приватному авторському та
      б) суспільному.

      Приватний аспект

      Я видаю книжку, де пояснюю правильний український слововжиток, поборюю суржик та мовне мавпування. І раптом у моїх газетних статтях читач знаходить саме ті гидкі риси, що проти них я виступаю. Читач скаже: "Автор такий же партач, як і вся інша братія. До дідька з ним." Я ж і сном-духом не знаю, що в моїх текстах хтось попрацював. Хай що думає про себе цей "хтось", на ділі він такий самий невіглас, як і його академічні вчителі. Його "праця" у моєму тексті завдає мені, безперечно, моральної шкоди, яку в цивілізованому світі часом обчислюють у матеріяльних категоріях.
      Я вважаю, що до права автора викладати свою думку належить не лише, ЩО він викладає, але і ЯК він викладає. Безпардонне псування авторських текстів редакційними "виправлячами", що стало одним з неписаних законів сучасного культурного процесу в Україні, на ділі є порушенням авторських, а заразом і людських прав. На жаль, сьогодні на таку практику є одна рада: не співпрацювати з такими знаємо-мову-краше-від-усіх редакціями.
      З огляду на все сказане, я мушу зробити застереження для читачів: побачивши суржикові звороти у моїх газетних статтях, не поспішайте з висновками, бо це може бути "творчість" фахівців "найвищої кваліфікації".

      Суспільний аспект

      У ситуації, коли преса дістала в Україні педагогічні функції, дуже прикро буде, якщо вона навчатиме населення суржику. Навіть ті органи, які у своїх виступах поборюють суржик, на ділі його пропагують, як це сталося з моїм матеріялом. Таке становище — це спадщина колоніялізму. Філологи, навчені у суржико-яничарських школах минулого, не знають, що роблять: їм здається, що вони вболівають за чистоту мови, а на ділі вони пропагують суржик.
      Толерування суржику з одного боку і надмірний невиправданий пуризм, який кінець-кінцем пропагує той же суржик, негативно позначаються на статусі української мови: дискредитують її в очах мовців, прищеплюють байдуже, щоб не сказати плювацьке, ставлення до неї, а посередньо і до держави, де така мова — державна. Ті державні діячі, котрі вважають, що питання чистоти мови в засобах масової інформації не має великого значення для держави, глибоко помиляються. Державність української мови вимагає якнайпильнішого контролю за мовою наших періодичних видань. Цей контроль не можна здійснювати диктатом, заборонами, репресіями. Цивілізовані суспільства мають у свому арсеналі багато інших цілком демократичних засобів. І такі засоби треба наполегливо рекомендувати урядові.
      Уряд України мусить здійснити цілий ряд заходів для підвищення авторитету й престижу державної мови.
      В Україні давно визріла потреба створити Державний комітет національного відродження. Усе, що стосується до відродження, має підпорядковуватися цьому комітетові, зокрема державні та громадські органи преси. Згаданий комітет повинен цікавитися не ЩО пишуть українські газети, а ЯК, з метою недопущення поширення суржику і дискредитації державної мови в органах преси. Комітет буде підтримувати контакти з редакторами та літредакторами газет. Усі вони мають пройти спеціяльну мовну атестацію. Згідно з такою атестацією, редактори й літредактори діставатимуть певні кваліфікаційні розряди, що даватимуть право на ряд пільг. Що вище розряд, то більше пільг. Без системи заохочення літредакторів, важко буде піднести мовно-літературний рівень української преси. Я гадаю, що рівень української мови наших періодичних видань — це прямий клопіт уряду України, і саме він має про цей рівень дбати. Без допомоги держави — на самому лише ентузіязмові українських патріотів - українській мові важко змагатися з імперськими рецидивами в Україні.

      ХLIX. ПРОЄКТ МОВНОЇ ДОКТРИНИ

      Читаючи газети, подибуєш часом цілком протилежні погляди на мовні проблеми, зокрема на словотворчість та слововжиток. Декому до вподоби слова амбасадор, летовище, світлина, а дехто, почувши, їх тягнеться за валідолом. Ще хтось полюбляє слова імідж, колізія, консенсус, пріоритетний, превалювати, а ще декого від такої лексики обсипає потом. Ці суб'єктивні уподобання і антипатії в решті решт обертаються полемікою, і адепти своїх уподобань доводять одне одному, які слова "правильні", а які — ні.
      Учасники цих баталій вболівають за чистоту рідного слова. Цей чинник — любов до своєї мови — має бути визначальним у всіх словесно-мовних суперечках. Взявши цей чинник за вихідну точку, можна виробити спільний для всіх полемістів критерій, або йдучи за модою — доктрину, яка б орієнтувала мовців у словесному океані.
      Таку доктрину мали б розробляти урядові установи, залучивши до її розробки відповідні наукові заклади. На жаль, з ряду причин названі інстанції мовними справами не цікавляться. Чекати ж, коли вони зацікавляться, тобто ждати з моря погоди, діло безнадійне. Ініціятиву треба виявляти знизу. Саме це і спонукало мене спробувати укласти "Проєкт мовної доктрини", який я і пропоную на суд читача.

      ВСТУП. Мова народу відбиває його історію. Коли, не маючи власної хати, українці жили в гостях у своїх ближчих і дальших родичів, їхня мова мала певні відмінності, залежно від місця гостювання. Лише об'єднані в одну державу, ми можемо виробити соборну українську мову. Сьогодні такої мови ще нема. Процес вироблення соборної мови — процес часожерний і триватиме не одне десятиліття. І поки він триватиме, потрібна співпраця усіх словолюбів. Така співпраця, крім любови до рідного слова і здорового глузду, потребує ще й певних "правил гри". Слід визнати рівні права за всіма мовними "знахідками", виявляти толерантність до творчих пошуків, не обмежувати вільного обміну думок. І попри цс все потрібна мовна доктрина, рекомендації якої після її схвалення мають шанувати усі.

      ЗБАГАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Мова постійно збагачується, розвивається. За колоніяльних часів розвиткові нашої мови перешкоджало засмічення її штучно-бутафорною імперською лексикою. Поява у мові таких перлів, як жертвоприношення, увійти в становище, шаблековтач, паперотримач, безсрібник, лікарняний, вантажоодержувач, відвертала від неї самих українців. Україна має рішуче відмовитися від колоніяльного язичія. Процес такої відмови уже йде. І коли не згори, то знизу. Тому і з'являється у нас нові слова. Їх нема у словниках і підручниках. Вони приходять здебільшого із західньої діяспори, а ще хмарою сунуть з колишньої метрополії. "Новою" виступає сьогодні і безпідставно репресована за часів УССР лексика. Мовотворчість окремих письменників, газетярів, словолюбів і собі мала б оновлювати нашу лексику.
      Реакція з боку мовців на цей процес не однакова. Виникають заперечення, критика, неприйняття нової лексики. Наявність мозаїки поглядів у такій справі річ, безперечно, корисна. Становлення нового вимагає зіткнення точок зору. Шкода лише, що реакція на новий слововжиток не співмірна з реакцією на збагачення української мови коштом калькування, що мало місце за минулі шістдесят літ. Тільки останнім часом нашу мову засмічено такими перлами, як приступати до роботи, тим не менше, співпадати, задіювати. Поява цих покручів не могла зустріти опору в тоталітарному суспільстві, але сьогодні їм можна дати належну оцінку. Буквально за останні два роки ми "збагатилися" виразами на зразок близького зарубіжжя, які поширюються без жодних перешкод. Зауважу, що уся ця "нова" лексика — результат наслідування, мавпування. Зате поява нових самобутніх форм — летовище, світлина — зустрічає опір. Тут і виринає потреба певних норм у процесі мовного відродження.

      ВИМОГИ ДО СЛОВОТВОРЧОСТИ. Українська соборна мова ставить до нової лексики ряд вимог. Така лексика
      1. має бути зрозумілою
      2. має легко вимовлятися і не бути довжелезною /динозавруватою/
      3. має базуватися на українських коренях
      4. має творитися на підставі українського словотвору
      5. не має усувати з ужитку наявних українських форм /іншомовні — може/
      6. не мусить нести в собі небажаного підтексту
      На підставі цих вимог проаналізуймо зразки нової лексики, що припливає до українського мовного океану.

      Близьке зарубіжжя

      Вираз прийшов до нас від північного сусіда. Але походження слова не повинно нас турбувати. Мова може збагачуватися коштом інших мов, в тому числі і коштом запозичень з російської мови, коли таке запозичення доцільне.
      Головне, чи задовольняє наведений вираз перелічені вгорі вимоги? Чи не має він небажаного підтексту? Справді, що таке близьке зарубіжжя? Це якесь нереальне, несправжнє зарубіжжя. Саме так розуміють його творці згаданого виразу. Можна ж поняття близьке зарубіжжя окреслити так: країни чи держави СНД. Однак людям з імперським мисленням важко назвати колишні безправні колонії країнами, державами, тому в названому середовищі і виникла форма, відповідна до їхньої ментальности. Близьке зарубіжжя несе в собі зашифрований імперський підтекст, який і має вирішити долю цієї лексичної форми в українській мові.

      Довкілля

      Слово прийшло з української діяспори. Воно зрозуміле з першого знайомства. Його легко вимовити, і воно не задовге. Довкілля заступає кальку "навколишнє середовище": форму позичену — не самобутню. Родовід довкілля неважко вивести від слова довкола. Структура довкілля повторює структуру слів

      зілля
      підпілля
      Поділля

      Витоки

      Слово штучно створене на взір російського истоки. Зрозумілість його не стовідсоткова: незнавці російської мови, зустрівши слово вперше, розуміють його не одразу. Слово мало би вимовлятися легко, але мовці часом наголошують його неправильно: витоки. Найгірше те, що витоки витискають з ужитку українські слова джерела й коріння.

      Летовище

      Поширене серед українців вільного світу. Задовольняє усі вимоги до слів-неофітів: зрозуміле, легко вимовне, походить від українських коренів, заступає іншомовні слова аеродром і аеропорт. Звучання й модель — українські; згадаймо:

      видовище
      кладовище
      родовище
      становище

      Світлити і світлина

      Форми поширені — хоч і не масово — серед західньої діяспори. Їх неважко зрозуміти, вони легко вимовляються, заступають запозичені форми фотографія, фото, знімок, знимка і фотографувати, знімати. Корені українські. Модель теж

      дубити дубина
      щербити щербина
      родити родина
      гостити гостина

      Однак, про доцільність вживання слів світлити і світлина можна сперечатися. Важливо підкреслити, що вони постали в наслідок творчого пошуку, а не сліпим копіюванням Відкидати такі форми — значить перекреслювати творчість і схвалювати споживацьке мавпування. Треба толерувати словесні пошуки нові самобутні форми мають вільно конкурувати у мовній практиці. Хай практика схвалює або виносить смертний вирок тому чи тому слову

      Спротив

      Слово походить з Галичини, з лексики так званого "москвофільського язичія". Має поширення в західній діяспорі. Зрозумілість базовано на подібності до російського сопротивление, з якого і "здерто" спротив. Щодо вимови, то важко погодитися, що тризвук СПР легко вимовний. Спротив перекреслює і витискає з ужитку бездоганну форму опір, яка походить від українського слова опиратися. У слові ж спротив корінь важко встановити: українці не знають слова спротивлятися, що від нього мала б походити форма спротив.
      Як бачимо, слово спротив — калька, ще й незграбна. Цікаво, що ті, кого трусом трясе від летовища і світлини, не помічають неоковирности й безталанности слова спротив. Чому? Мабуть тому ж таки, чому вони не помічають потворности слів землероб, одержувач, гострокінцевий, живцем здертих з чужих зразків. Брак творчого світосприйняття, прищеплиний колоніяльним минулим, так глибоко закорінився у свідомість, що ми охоче схвалюємо усе мавповане, скопійоване і відвертаємось від усього творчого, самобутнього.

      ЧИ МОЖНА БЕЗ ЗАПОЗИЧЕНЬ? Розвиток і вдосконалення всякої мови не може обійтися без запозичень з інших мов. Усі світові мови мають чималі масиви запозиченої лексики. Українська мова може й мусить запозичати слова з інших мов. Але такі запозичення не повинні бути єдиним і виключним джерелом збагачення лексики. Мова має розвивати свої внутрішні словотворчі можливості. Інакше вона перестає бути самовистачальною мовою, стає мовою-сателітом, приреченою кінець-кінцем на зникнення.
      Щодо запозичень з інших мов, то й вони підлягають певним обмеженням.

      ВИМОГИ ДО ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ:

      1. Запозичення — єдина можливість збагатити мову.
      2. Запозичення не перекреслює наявного конкурентноздатного слова.
      Під кутом зору цих вимог проаналізуймо деякі модні запозичення.

      Імідж

      Англійське слово імідж прийшло до нас з Росії як головної бази "нової" лексики в УССР. Доцільність вживання слова імідж дуже сумнівна. Чи збагатило б мову вживання англійського слова бред замість хліб? Те саме і з іміджем. Імідж — це образ. Крім того, імідж заступає слова ім'я, лице та обличчя /вжиті із значенням репутація, реноме/. Нащо усувати з ужитку наші слова образ, ім'я, обличчя? Для хизування вченістю? Це хвороба. І хвороба не така вже й невинна. Вона є породженням і заразом призвідцем національного нігілізму. Цікаво, що критики нової української лексики не мають до слова імідж, як і до слова спротив, жодних претенсій.

      Амбасада

      Слово прийшло до галицького варіянту української мови з польської мови. І за Княжої доби і за Козаччини українці приймали і ПОСИЛАЛИ послів. Потреби витискати з ужитку українські слова на користь "чужаків" нема ніякої. Тому не можна пропонувати до вжитку слів амбасада, амбасадор. З другого боку, не можна "заборонити" будь-кому вживати ці слова, як і всі розглянуті вище слова. Усякі заборони завжди мають непередбачені наслідки. Той же, кого нудить від амбасади, хай не забуває і "наших" слів імідж, консенсус, превалювати тощо.

      ПРО ЗАМІНУ НАКИНУТОЇ НЕОКОВИРНОЇ ЛЕКСИКИ. Калькуючи російські слова, вирази й терміни на українську мову, допущені до цього безвідповідальні "кадри" на ділі калічили мову. Згідно з неписаною "доктриною" совєтського калькування, кожна українська калька мала око-в-око копіювати свого російського прототипа, незалежно від того, чи звучить така копія доладно, чи має вона "вимовлябельну" структуру, чи хтось колись вживатиме штучно зляпане слово. Приклади:

      Російська форма Українська калька
      горнодобывающий гірничодобувний
      горно-обогатительный гірничо-збагачувальний
      горнопроходческий гірничопрохідницький
      горнотехнический гірничотехнічний
      горноспасательный гірничорятувальний

      Такий трафаретний переклад зовсім не враховує особливостей української мови і особливостей звучання слів. Коли в російській мові перша частина наведених форм горно-гармонійно співвідноситься з другою — довшою — частиною, то в українському перекладі частина гірничо- задовга і в поєднанні з іще довшою другою частиною створює слово-динозавр.
      Щоб уникнути неоковирности перекладу, треба відійти від дослівного копіювання. Слово гірничотехнічний, маючи два звуки Ч у своєму "тілі", практично мертвонароджене. Його найкраще замінити словом рудотехнічний. Вираз горнодобывающая промышленность прекрасно віддає пара рудна промисловість. Інші слова цього ряду у жодному разі не можна перекладати стандартно. Горно-обогатительный комбинат можна перекласти як рудозбагачувальний комбінат, горноспасательный — просто рятувальний, а горнопроходческий як прохідницький, бо гірничопрохідницький та прохідницький — одне й те саме.

      ПРАВИЛА ЗАПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ СЛІВ. Наведені приклади свідчать, що словотворчість вимагає певних правил, дотримуючи яких можна уникати появи карикатурних форм. Ці правила особливо важливі, коли треба замінити поширену у практиці мовлення небажану "суржикову" лексику. Найважливіші з цих правил такі:

      Перше. Творити нову форму, лише переконавшися, що не існує відповідної української форми.
      Так, в українській мові набуває громадянства вираз більше того: "Ми засміялися, більше того, ми зареготали". Зворот більше того не відповідає нормам української граматики. Але він прижився, як і сотні інших виразів, порушуючи мовні норми. Дехто старається українізувати цей вираз: "Ми засміялися, більше за те, ми зареготали". Ідея заміни правильна, але вираз-замінник невдалий: він звучить незграбно.
      Чи ж українська мова і справді така бідна, що не має відповідного звороту? Невже українці завжди користувалися запозиченнями? Зовсім ні. Треба тільки пильніше зазирнути до глибин мовного океану. Українці знали і знають форму мало того, яка цілком заступає вираз більше того. Парадокс? Може й парадокс, а проте факт. Заміна виразів у попередньому прикладі, переконує, що зміст зберігся: "Ми засміялися, мало того, ми зареготали". Наведу інший приклад:

      Суд не відбувся. Більше того, злочинця звільнили
      Суд не відбувся. Мало того, злочинця звільнили

      Чи варто творити незграбні форми, як більше за те, коли існують досконалі?

      Друге. Нова форма має легко "спливати з язика", не бути "динозавром" і заразом бути зрозумілою.
      Останнім часом набула поширення калька вибухонебезпечний. Її годі вимовити. А втім цю форму можна заступити куди кращою формою передвибуховий або просто вибуховий: вибухонебезпечна ситуація = передвибухова /вибухова/ ситуація.

      Третє. Нова форма, в тому числі і з числа занедбаних, може одним словом заступати два або більше слів. Це чи не найкраща розв'язка мовних проблем:

      вантажопідіймальна споруда = підойма
      високопоставлена особа = достойник
      виявляти бажання = зголошуватися
      збирати все до крихти = визбирувати
      книга для читання = читанка

      Четверте. Нова форма має покладатися на образні засоби української мови, а не окреслювати поняття через посередництво іншої мови.
      В Україні має поширення скорочення НП, що значить надзвичайна подія або пригода. У даному випадку ми маємо дослівний переклад російської форми ЧП = чрезвычайиое происшествие. Коли мало обізнаний з українською мовою українець — а таких в Україні не один мільйон — зустріне форму НП, він її зрозуміє, лише згадавши російське ЧП. Отже, він зрозуміє українську мову через посередництво російської, а це значить, що для розуміння української треба знати російську. Тому форм на зразок НП треба уникати, заміняючи їх самобутніми формами. У парі надзвичайна пригода слово надзвичайна - паразит. Пригода сама по собі це щось небуденне, незвичайне. Тому замість форми НП можна вживати просто пригода, халепа, випадок, аварія, нещастя, нарешті пригода з пригод. Хто полюбляє скорочення, може останній зворот записати як ПЗП. Скорочення такого типу поширено у військовому побуті. У цивільних же обставинах цілком можна обходитися наведеними вище варіянтами, додавши до них у разі потреби епітети: виняткова пригода, страшна пригода, жахлива пригода, нещасний випадок, тяжке нещастя, раптова аварія тощо. Але й наведені форми не є розв'язкою в останній інстанції. Кожен мовець може знайти свій — і кращий — варіянт до виразу НП. Таким спільним пошуком мільйонів і створено усі сучасні розвинені мови.
      Отож, творімо свою мову самі: шукаймо, сперечаймось, удосконалюймось.

      ЗАКІНЧЕННЯ. Викладені пропозиції — це лише спроба проекту мовної доктрини. Усяка спроба, як і всякий проект, потребують доповнень та змін. Автор сподівається, що мовознавці, словолюби й шанувальники рідного слова прийдуть до ідеї мовної доктрини і, виробивши її, дадуть лад нашому мовному господарству.

      L. ПІСЛЯСЛОВО

      Ми дослідили далеко не всі секрети української мови. Але й те, що ми дізналися, збагатило наші уявлення про наш національний мовний скарб.
      Невимушеність і простота рідної мови, її здібність передавати найтонші порухи людської душі та найскладніші думки — це результат існування досліджених нами секретів.
      Вороги українського народу робили все, щоб знищити неповторну самобутність нашої мови, обернути її на неоковирний суржик. На цій "ниві" вони мали багато "досягнень". Тому, відроджуючи свою культуру і свою мову, ми мусимо докласти чимало зусиль, щоб знешкодити заподіяне калічення.
      Той, кого запалить ідея відродження рідної мови в її неспотвореній красі, знайде у даному дослідженні багато корисного. Саме в цьому і полягала мета автора.
      Хай же це коротке знайомство з Голгофою рідної мови заохотить нас до дальших, ще глибших досліджень.


      ББК 81. 2УКР
      К21

      Відповідальний за випуск Марко Стех
      Книгу видано в авторській редакції
      Коректура автора
      Комп'ютерна верстка Ліліани Чорноострівської

      ISBN 5-87274-051-4 © С Караванський, 1994

      Караванський Святослав
      К21 Секрети української мови. — К.: УКСП
      «Кобза», 1994. — 152 с.
      ISBN 5-87274-051-4 ББК 81. 2УКР


      Українсько-канадське
      спільне підприємство «Кобза»
      252115, Київ-115, вул. Святошинська, 2
      Тел. 450-74-56
      Зам. N 4-1727




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    10. Чи можна говорити про реальну енергетику поезії?
      Перед тим, як дійти до тих чи тих суто енергетичних параметрів, хочеться нагадати про найважливіше - про те, що поезія, як і інші явища, на шляху осягання і передачі життя "як воно є", це, все ж таки, значно більше, аніж листок паперу з надрукованими літерами чи навіть книжка. Це і ми самі. "Ми" і в тому явищі, котре має назву "Поезія". Це, схоже, і наша особиста статика й динаміка, й те, що ми закладаємо, записуємо про себе як у власну "соту", так і у вищі прошарки загальної свідомості Всесвіту, як наш внутрішній образ в часи нашого ж бо життя-перебування тут.
      Саме в цьому сенсі, нмсд, і "рукописи не горять". Але сенси, таки, і значно глибші.
      Отже йдеться не лише про рівні емоцій і відчуттів узагалі, але, можливо, й про наші дійсні рівні, які ми засвідчуємо перед Всесвітом, про наш масштаб, про нинішнє, і навіть - наше майбутнє.
      Суто "інструментально", начебто, ясно, що "поетично" потрібно гармонійно поєднувати різні, доречні творчим завданням, частоти в нашому "поетичному" ж мисленні, аби це все було і красиво, і правдиво, і життєздатно. Тож на "технічному" рівні це, ймовірно, торкатиметься чіткого усвідомлення автором і читачем тих чи тих залежностей, тих чи тих взаємозв'язків між реальністю і образом, переданим у слові автором, зрештою, і сприйнятим не лише читачем, але ще і сприйнятим, і занотованим Всесвітом, в цілому, в тому числі - і енергетично, бо чи існує те, що не має енергетичного виміру?

      Поезія ж у наших авторських трудах є, по суті, образотворенням чи, насправді, у більшості випадків, таки образовідтворенням. І точність цього процесу, нмсд, зазвичай все й вирішує. А точність - це і завжди потрапляння в ціль, в нашому випадку, думаю, в образ, але не тільки в образ, ще і в ідею (ідеї) образу, бо образ, кожен, також багаторівневий, і робить його таким саме ідея (ідеї), закладена в нього. І це вже простір, і виміри. І це все далі формує і супроводжує енергія. Чого б щось існувало і втримувало свої контури без власної енергетики?

      Чи є докази такого існування, такого непрямого оцінювання за "ідеєю". Максимально близькі до цього бачаться наукові, прикладом, спостереження астрофізиків за світилами, з вивченням складу зірок на відстані, чи використання спектрометрів фізиками у прикладних, суто земних, завданнях розпізнавання матерії за її складовими. Бо ж давно зауважено, що кожен елемент, а звідси, і кожна сполука, мають суто своє випромінення, свою вібрацію, свою сумарну енергію. І в цьому випадку, виміри, приладне "чуття" енергії на відстані вельми близьке, як на мене, з поетичним чуттям, з точним потраплянням в образи - бо, повторюся, будь що, про що ми говоримо, має свою енергію, свою енергетику, яку ми здатні і повинні відчувати.
      Думаю, можна однозначно стверджувати те, що саме точність слова, і проявляє його реальний енергетичний зв'язок, а часто і резонансний зв'язок, із реальним ж бо й прообразом (предметом, явищем) у просторі і в часі. Тому можемо говорити й про енергію самого поетичного слова, енергетику рядка, поезії в цілому - через оцю точність потрапляння в параметри реальності, а отже, і в енергетику реальності. І основним фактором, як на мене, цільності поєднання реального образу із словом поетичним (і не тільки поетичним) є фізичне поле ідеї. Ідеї - як спільного підґрунтя, спільної основи образу (реального предмета, явища, тощо) і відповідних поетичних (словесних) означень.

      В контексті всього сказаного, думаю, є сенс додати, що багато джерел повідомляють нам і про строгу відповідність ідей вібраціям, частотам, чи це йдеться про звуки, чи про кольори, чи про інші речі, котрі так чи так сповнені ідеями. Але маємо, разом із цим, і строге правило - життя розвивається від нижчого до вищого, в тому числі, від нижчих до вищих частот, до вищої енергії всього і вся живого.
      Одним із явних і, між тим, і строго науковим доказом цього правила є, скажімо, ... наше темне, вкрите зорями небо.
      Чому воно темне, якщо в небі така кількість зірок, що їхнє сяєво мало би вночі нам створювати новий день?
      Та, як виявилося, світло в космосі не гасне, воно просто змінює свою частоту, свій спектр, і так, як наш Всесвіт стрімко зростає, то кванти проміння збільшують свою частоту і енергетику, виходячи в невидимий, горішній діапазон, надфіолетовий спектр.
      Якби ж Всесвіт гинув і згортався, то небо стало би в якийсь момент червоним й інфрачервоним, спалюючи все і вся, хоча і промінням, значно нижчої енергетики, аніж в ультрафіолету...

      Тож коли ми в мистецькому процесі хочемо досягнути максимальної точності, то маємо технічно навчитися контролювати різні строгі залежності і точні ланцюжки побудов.
      Кольори, звуки, будь-які елементи, складаються в полі, в обсязі, в межах творчої ідеї, чи узагальненого замислу, котрий реально вібрує в авторі і, затим, у тексті, і це поле обов'язково має свою, як загальну частоту, так і частоту окремих елементів-складових, і воно формуватиме цілком логічний кінцевий результат, і в строгій залежності від того, наскільки точно ми оперуватимемо в собі чуттям частот.

      Сприйняття вібрацій, частот, енергетики слова

      Суто фізично, ми здатні усвідомлено сприймати й інші, не лише видимі зором, чи чутні слухом, частоти і вібрації. Це не така вже й таємна практика вищого чуття особи, котра усвідомлено сприймає ці процеси (екстрасенсорні, біоенергетичні, тощо). Тобто, ставить і перед інструментом розуму відповідні завдання увиразнення і використання вищого чуття.
      Практично ми знаємо, що всі явища поєднуються Звище "полем ідей", бо закладені Творцем ідеї є спільними - і вони існують, як в нас, особисто, так і за нашими межами, що саме ці ідеї, схоже, і вібрують по-різному, і являють життя у всіх його формах. Тобто, мають, візуалізуючись, чи не візуалізуючись, різну енергетику і енергію.
      І, вочевидь, йдеться про керуючі багатьма процесами, так звані "низькі" і "високі" частоти - від "0" до "200", і вище герц. Можливо, ці частоти, як і при радіомодуляції, є керованою зміною амплітуди звичних ел.магнітних коливань, можливо, "вищі" поля мають інший характер - але тілесно, на наших нинішніх рівнях, ми таки всі здатні їх чітко відчувати і розрізняти наявними в нас органами чуття - і первинними, і вищими за ці 5 органів, і зі свого боку орієнтуватися на ці сигнали...

      Можливі висновки:

      1) Слово, слова мають енергетику. Зазвичай, це енергетика базової, основної (основних) ідеї слова. Ця енергетика може змінюватися в залежності від авторських "трудів" - додаванням "високості" чи "низькості" за нових ідейних (сенсових) відтінків - у залежності від використання слів у тексті.
      2) Текст теж має свою загальну енергетику в залежності від використовуваних образотворчих ідей, і, в залежності від доданих автором сенсів, може енергетично збагачуватись чи бідніти - насправді життям...

      (Далі буде)



      Коментарі (98)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    11. Лайка Українською, або – «тиць моя радість»…
      Юрій Горалевич

      Національне самоусвідомлення українців зростає. Це помітно – у Києві українську мову чути дедалі частіше. Багато людей, особливо з-поміж інтелігенції, заговорило українською. І зіткнулося з виразними труднощами у вживанні пікантних виразів. Адже творчий процес немислимий без смачного “міцного” слівця! Невже оце саме чужинське “блЯ” та інші відшліфовані щоденним ужитком “перла” північно-східних сусідів так стимулюють інтелектуальну діяльність? А тут раптом виявляється, що “матюки” – явище “істінно русскоє”! Як же бути у цьому випадку свідомому патріотові?
      Наш народ, слава Богу, має доробок і в цій царині. Хоч і не такий значний, як у московитів-угрофінів, але дещо є.
      Система української лайки ґрунтується геть на інших засадах, аніж лайка московська. Кацапські “матюки” – грубі, брутальні, сексоцентричні або ж відгенітальні. В основі їх – статевий акт, часто неприродно збочений, анатомічні органи, що беруть у ньому участь, та особи, які мають ті чи інші сексуальні відхилення.
      “Матюки” українські – копроректального типу, вони пов’язані з актом дефекації, з ефекторним органом та продуктом цього акту. Цим українська пайка близька до лайки європейської. Порівняйте: французьке Мerde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch, польське Gówno. Принагідно зауважимо, що термін копроректальний не є цілковито адекватним, бо образотворчою функцією народ наділяє не rectum як такий, і не anus, а СРАКУ в широкому розумінні цього слова, насамперед обидва Musculus gluteus maximus. На доказ цього твердження можна навести той факт, що демонстрування оголених сідниць традиційно є найефективнішим ендшпільним ходом у міжсусідському конфлікті “за межу” чи “за курку”.
      Одначе перейдемо від сухих дефініцій до зеленого дерева практичних настанов. Отож, якщо вам треба дати стислу й високоемоційну оцінку якоїсь особи, предмета, ситуації чи процесу, вживайте слова: гімно, гімно собаче, срака, гімнюк(-х), (гімнючка), засранець (засранка), серун (серуха), дристун, бздюха, бздун, бздир. Іноді, для означення молодших за вас осіб, вживається позасистемне слово сцикун (сцикуха).
      Для відтінення чиєїсь неправоти, як аргумент у суперечці, побажання тощо, вживаються фразеологізми: насеру його матері!, насеру твоїй матері (увага: твоїй вимовляється через два т), поцілуй мене в сраку!, поцілуй собаку в сраку!, йди ти в сраку!, щоб ти всрався!
      Матеріальні збитки підсумовуються виразом: собаці під хвіст.
      Коли хтось перебирає харчами, йому можна дати пораду: то гімно з’їж!
      Московські “матюки” дають можливість пунктуації усного мовлення (бля, бляха, бляха-муха) замість коми, тощо. Українська лайка, на превеликий жаль, позбавлена цієї властивости. Можливе тільки позначення абзаців і знаків оклику виразом насеру його матері та редукованими формами даного фразеологізму насеру матері і серу-матері (вимовляється як одне слово). Проте застерігаємо – будьте обережні, вживаючи цей вираз, бо існує на нього нещадний контраргумент у вигляді фрази: насери собі в голови, щоб м’якіше спать було!
      Якщо ж на заваді вашому самовираженню через здорову українську лайку стоять якісь чинники внутрішнього (інфантилізм) чи зовнішнього (по пиці дадуть) характеру, то вживайте індиферентні вирази: матері його ковінька, трясця його матері, сто копанок чортів тобі в печінку абощо. Можливе використання евфемізмів: типу к чорту, к бісу, під три чорти, галицизмів: холєра, холєра ясна, шляк трафив.
      Шановне панство! Оволодівайте лексичним та стилістичним багатством української лайки, несіть її в маси, пропагуйте її повсюдне вживання, широко користуйтесь нею у побуті! Пам’ятайте – ніщо так не знімає стресів, як широке “міцне” слівце, ніщо так не допомагає розкрити глибини вашої душі, як здорова лайка!
      Хай тремтять наші вороги! Щоб вони повсирались! Щоб вони виздихали!

      ЛАЙЛИВІ ВИРАЗИ:

      А добра б тобі не було…
      А щоб в тебе пір’я в роті поросло…
      Трясця твоїй матері…(трясця — це лихоманка, хворобливий стан, коли людину періодично кидає то в жар, то в холод)
      Ти нечиста сило…
      А щоб швидкою Настею тут тебе зносило…
      А щоби нижче пояса зціпило за пупа…
      А щоби пуп той вилисів, як від маку ступа…
      А щоб тобі чорне було…
      А щоб тобі відмовили, як чогось попросиш…
      А щоб твоєю мордою просо молотили…
      А щоб твоя дружинонька з кумом повелася…
      А щоби твоя срака по шву розійшлася…
      А щоб ти щастя не знав…
      А щоб ти луснув…
      А щоб тобі заціпило…
      А щоб тобі повилазило… (вживається коли хтось чогось не бачить, або не побачив)
      А щоб тобі заклало…
      А щоб ти не діждав…
      А щоб ти всрався, як маленький був…
      А щоб вам пусто було…
      А щоб тебе підняло і гепнуло (вертіло)…
      А щоб тебе грім побив…
      А щоб тебе злидні обсіли…
      А щоб йому голова облізла…
      А щоб тебе Морана побила…
      А бодай тебе чорти вхопили…
      А щоб тобі добре було…(вживається і як лайка)
      А щоб ти здоровий був…(вживається і як лайка)
      А щоб ти падло дристало та й дристало…
      А щоб тобі булька з носа вискочила…
      А щоб тебе муха вбрикнула…
      А щоб тебе колька сколола…
      А щоб тобі курка на ногу наступила…
      А щоб вас лиха біда стороною обходила…(вживається і як лайка)
      А щоб тобі рачки лазити…
      А щоб ви згинули…
      А щоб ти скис!
      А щоб ти сказився!…
      Дурний як ціп…
      Стара кляча…
      Срав пес їхній матері…
      Най ті качка копне!…
      Всрався тай криво!…
      Кров би тебе нагла заллєла, сучий ти сину!…
      Дідька лисого тобі дам…
      Сто чортів в печінку…
      Іди до бісової матері…
      Бісовий син…
      Вражий син…
      Вражі діти…
      Бісова ковінька…
      Дурний тебе піп хрестив (Про «нерозумну особу»)…
      Матері твоїй ковінька…
      Матері твоїй хиря…
      Дам по макітрі…
      Відвідаєш макогона…
      Бісова душа…
      Арештанська душа…
      Підла душа…
      Підлої матері син…
      Підлого стерва робота…
      Підлого сина (дочки) робота…
      Най би тебе пранці з’їли…
      Хай вам грець…
      Ти, гімно нероздушене!

      ПРОСТІ ВИРАЗИ:
      (тут будемо наводити цікаві, на наш погляд, вирази):

      A, cобача кров!
      Дідька лисого…
      Дідько б його взяв (вхопив)!
      Де його чорти понесли? (вживаеться, як хтось кудись пішов, або десь забарився)
      Гівно собаче...
      Пан хоче мати чудову гаму кольорів на обличчі?
      Зацідить в зуби…
      За патли та в пику (потилицю)…
      Діждався сраної немочі…
      Морда — хоч пацюків бий…
      Морда — що й возом не об’їдеш…
      Стули пельку… (теж саме, що й «закрий рота»)
      Тю (тьху), на тебе!
      Чого балухи вилупив? (те саме, що й «чого дивишся?»)
      Чого шкіришся? (те саме, що й «чого смієшся?»)
      Одною сракою на два базари…(те саме, що й «сидіти на двох стільцях?»)
      Срали-мазали…(те саме. що й «зробити щось абияк»)
      Тиць моя радість…

      СЛОВА:

      бздун (бздюха)
      бевзень (лайл. Вайло, йолоп, бовдур)
      бешкетник (Той, хто робить, зчиняє бешкет; учасник, призвідник бешкету. // Учень, який систематично порушує дисципліну, пустує)
      біс (Уявна надприродна істота, що втілює зло і звичайно зображується у вигляді людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; злий дух, чорт, диявол, сатана. 2. Уживається як лайка. ** Де в біса! — уживається як заперечення, спростування у знач. ні! де там! До біса: а) (у сполуч. зі сл. посилати, проганяти і т. ін.) геть; на всі чотири вітри; б) (чого) багато, безліч. На [якого] біса — нащо, для чого. Один біс — однаково, все одно. У (в) біса — уживається у знач. підсил. част. при займ. хто, що, який або присл. д е, коли, куди, як. Що за біс? — уживається для вираження здивування. Якого біса? — уживається для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому)
      блазень (1. застаріле — Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. 2. Комедійний персонаж у старовинних виставах. 3. переносне, зневажливе — Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря. 4. лайл. Дурень, телепень. 5. діал. Молокосос, малюк.)
      бовдур (1. Димар (у хаті, на хаті). 2. діал. Стовп диму, клуб туману, хмар і т. ін. 3. лайл. Про грубу, нерозумну особу)
      бусурман (Про людину іншої віри (перев. про магометанина). 2. Уживається як лайливе слово.)
      вайло (розм. Неповоротка, незграбна особа; тюхтій)
      вилупок (зневажливо 1. Про дитину. 2. Про персону з негативними рисами)
      виродок (1. Зовнішньо потворна особа. 2. Особа, що втратила кращі якості; недолюдок. // лайл.)
      вишкребок (розм. 1. Невеликий хліб із залишків тіста на дні та стінках макітри, діжі. 2. перен., жарт. Про останню дитину в сім’ї. // лайл. Про неповноцінну, зневажувану особу)
      відлупцювати (Сильно побити когось)
      волоцюга (зневажл. 1. Бездомна персона, яка не працює, а живе з крадіжок, жебрацтва і т. ін., постійно змінюючи місцеперебування; бродяга, пройдисвіт. // Про того, хто ходить кудись без потреби, часто уникаючи роботи. // жарт. Про того, хто певний час був відсутній дома. 2. Той, хто любить волочитися за ким-небудь.)
      гамселити (Сильно бити кого-небудь, з силою ударяти, стукати по чому-небудь, у що-небудь)
      гаспид (Те саме, що чорт; диявол, дідько, біс. // Уживається як лайливе слово. ** До гаспида — дуже багато.)
      гидота (Те, що викликає огиду. // Поганий, підлий вчинок; підлість, мерзотність. 2. перен. Про підлу, мерзенну особу; погань.)
      глузувати (Уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось.)
      дідько (Те саме, що біс 2. Уживається як лайливе слово. ** Дідько знає — важко сказати, невідомо, не знати. Дідька лисого — нізащо, ніколи. На якого дідька? — навіщо? для чого? Якого дідька? — чого? чому?)
      дурепа (зневажливо. Розумово обмежена, тупа жінка. Уживається як лайливе слово)
      дурбелик
      дупа (галицизм. Сідниця)
      занедбаний (Який має ознаки занепаду, недогляду, байдужого ставлення з боку когось. // Неохайний, занехаяний (про вигляд і т. ін.)
      запроданець (Продажна особа, той, хто зраджує кого-, що-небудь із корисливою метою)
      збоченець
      злидень (злидар) (1.Людина, яка живе в злиднях, нестатках; бідняк // 2.Уживається як лайливе слово)
      злодій (1. Той, хто вчиняє злодійство. // Про звірів, птахів, що крадуть їстівне. 2. Зрадник, злочинець.)
      знайдибiда
      йолоп (Те саме, що дурень 1; бевзь, недотепа. ** Йолоп царя небесного — бовдур, телепень.)
      карколомний (1. Через якого можна зламати карк, шию; дуже небезпечний. 2. перен. Важкий, складний для виконання, для розв’язання. // Ризикований. 3. перен. Те саме, що надзвичайний)
      кепсько (1. Те саме, що погано. ** Кепські жарти з ким — чим — погані, небезпечні жарти. 2. Поганенький.)
      кумедний (Смішний, забавний. // Те саме, що дивовижний)
      курва (вульг., лайл. Повія, шлюха)
      лайдак (1. Вбога бездомна особа. 2. Уживається як лайливе слово.)
      лайно (Кал, послід, гній. 2. Вживається як лайливе слово, напр. «Лайно собаче»)
      лиходій (Той, хто чинить лихо, здатний чинити лихо)
      лихвар (Той, хто позичає гроші за великий процент.)
      лярва (зневажл. Гуляща жінка, шльондра, курва)
      мерзотник (Особа, здатна на всіляку підлість; негідник. // Уживається як лайливе слово.)
      набрід (зневажл. Нікчемні, шкідливі для суспільства типи, які випадково зібралися разом.)
      навіжений (1. Психічно хворий; божевільний, божевільна. // Уживається як лайливе слово. 2. Неврівноважений, нестриманий. 3. Позбавлений розумного змісту. 4. перен. Який виходить за межі нормального щодо сили, величини, напруженості і т. ін.)
      наволоч (зневажл. Підлі, нікчемні, шкідливі для суспільства персони; набрід. 2. зневажл., лайл. Нікчемна, підла особа; негідник.)
      нацицюрник (аналог бюстгальтера)
      нахаба (Персона, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших.)
      нездара (Особа, яка не має таланту, здібностей до чого-небудь. // Неповоротка, незграбна особа. // Уживається як лайливе слово.)
      незґраба (розм. 1. Незґрабна особа. // Уживається як лайливе слово. 2. Те, що зроблене грубо, без смаку.)
      недолугий (1. Безсилий, слабий, кволий фізично (про людину і тварину). 2. Який не відповідає своєму місцю, призначенню і т. ін. 3. Слабкий щодо сили свого впливу. // Слабкий у художньому і змістовому аспектах. 4. Незначний щодо обсягу, розміру, значення і т. ін.)
      недотепа (1. Особа, яка не вміє зробити, виконати, здійснити і т. ін. що-небудь з належним умінням, як слід; невміла особа. // Уживається як лайливе слово. 2. Розумово обмежена, тупа особа; дурень.)
      непотріб (1.Непотрібні речі 2.Нікчемна особа)
      одоробло, одоробала (розм. 1. Великий, громіздкий предмет. 2. зневажл. Незграбна особа.)
      падлюка (1. труп тварини; падаль. 2. розм. Негідна персона; мерзотник. // Уживається як лайливе слово.)
      підлюка (-и, ж. і ч., лайл. Підла особа.)
      плюгавий (Який викликає зневагу, огиду, непоказний, миршавий (про особистість). // перен. Огидний, мерзенний, підлий.)
      погань (1. Покидьки. 2. розм. Тварини, комахи і т. ін., що викликають у людини відразу, огиду і т. ін. 3. розм. Нечиста сила, чорт, відьма і т. ін. 4. перен., розм. Що-небудь, що викликає відразу, огиду і т. ін.; все, що викликає осуд. // Негідна, нікчемна особа, що викликає зневагу, презирство)
      покидьок (1. Непридатні для використання, непотрібні залишки чого-небудь, мотлох, старі речі і т. ін. 2. перен., зневажл. Морально розкладені особи, декласовані, злочинні елементи суспільства; непотріб, негідь, потолоч. // Уживається в значенні лайливого слова.)
      потвора (1. Страхітлива фантастична істота; страховище. // Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла. // Про бридку, негарну зовні особу або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо. 2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. особу, що втратила кращі моральні якості; недолюдок.)
      пранцюватий (хворий на пранці(сифіліс). // Уживається як лайливе слово)
      пришелепкуватий (Нетямущий, безтолковий.)
      скажений (1. Хворий на сказ; який сказився. Який має психічний розлад; божевільний. Хвора на сказ чи божевільна особа (уживається перев. як лайка). 2. Який легко втрачає самовладання, нестримний у гніві; несамовитий, нестямний. // Який перебуває у стані несамовитості, шаленства. // Який виражає несамовитість, шаленство. // Який діє за власним бажанням, за власною волею, не зважаючи ні на кого; свавільний. // Баский, гарячий (про коня). 3. перен. Дуже сильний, значний силою свого вияву. // Інтенсивний, надзвичайно глибокий (про стан, почуття і т. ін.). // Дуже швидкий. // Рвучкий (про вітер). // Нестерпний (про холод, спеку та ін.). // З великими морозами; лютий (про зиму). // Бурхливий (про море). // Міцний (про тютюн). // Дуже напружений, клопітливий, заповнений справами, роботою і т. ін. // Неймовірний, дивовижний. ** Мов скажений: а) не здатний контролювати свої вчинки, дії; б) уживається для підкреслення енергійності, інтенсивності якоїсь дії, сили її вияву.)
      срака (вульг. зад, сідниці)
      стерво (1. труп тварини; падаль. 2. розм. Підла, негідна особа; мерзотник. // Уживається як лайливе слово.)
      схиблений
      телепень (розм. 1. перев. лайл. Нерозумна, вайлувата персона; дурень, недотепа, вайло, тюхтій. 2. рідко. Серце дзвона.)
      тюхтій (розм. Про вайлувату, неповоротку особу)
      хвойда (зневажл. Неохайна, нечепурна особа; нечепура.// Уживається як лайливе слово)
      шелепа (зневажл. Те саме, що недотепа)
      шибеник (Той, хто повісився або кого повісили на шибениці. // лайл. Той, хто заслуговує шибениці; негідник. 2. розм. Те саме, що бешкетник.)
      шльондра (1. зневажл. Неохайна жінка. 2. вульг., лайл. Повія, шлюха)
      шляк (-у, ч., зах. Удар, інсульт. ** Шляк би (аби) трафив кого, зах. — уживається як лайка, що виражає лихе побажання комусь.)
      шмаркатий, шмаркач (1. Такий, у якого тече слиз із носа; зі шмарклями під носом. 2. перен., зневажл. Малолітній або дуже молодий, недосвідчений, невмілий. // Уживається як лайливе слово.)

      Юрій Горалевич, Фейсбук

      "Юрій Горалевич"
      Коментарі (1)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    12. Повноцінний напад кремлінів на Україну неминучий - до жовтня, до дощів...
      Донецкий Танненберг: сценарий вторжения России в Украину

      Родин Пришва, для "Хвилі"

      Карта боевых действий в Украине на 3 августа 2014 года

      По состоянию на 2 августа украинская армия окончательно отрезала Донецкую группировку сепаратистов, зачистив коридор в районе Шахтерск-Горное. Эта тактическая победа позволит не только уничтожать отступающие войска сепаратистов, но сосредоточить все имеющиеся силы в этом районе для освобождения города и его предместий от местных ЛНР-ДНР террористов. Кажется, что новости с «восточного фронта» действительно хорошие. Но есть основания и для более мрачных сценариев.

      Историческая основа проблемы

      Историческая основа этого «плана» восходит к знаменитому и трагическому поражению под Танненбергом, которое произошло в Восточной Пруссии ровно 100 лет назад – 26 – 30 августа 1914 года.

      Битва при Танненберге



      Казалось, на первый взгляд, план генерала Жилинского (варшавского генерал — губернатора) был достаточно прост и гениален: 1-я армия Ренненкампфа наступает с востока в Восточную часть Пруссии, а 2-я армия генерала Самсонова должна перейти южную границу и отрезать немецкие части от Вислы, зайдя немецким войскам в тыл. По мнению известного британского историка Лиддела Гарта, главная «ошибка этого плана лежала не в замысле, а в выполнении».

      Не останавливаясь на победоносном (для русской армии) сражении при Гумбиннене, которое было выиграно русскими войсками, несмотря на готовность генерала Ренненкампфа отдать приказ о всеобщем отступлении, автор намерен остановить непосредственно на Танненбергском сражении, ошибки которого могут стать прекрасной основой для планирования операций в Донецкой и Луганской области украинскими военными.

      Первой ошибкой генерала Самсонова было то, что он насколько быстро двигался к Южной границе, что его тыловые коммуникации пребывали в полнейшем хаосе: солдаты были изнеможены долгим маршем и голодны.

      Получивший донесения о передвижении 2-й армии, генерал Притвиц находил создавшуюся ситуацию критической, и решился на шаг, который мог стоить ему армии: начать отход за Вислу. Удивительно, но молодые работники штаба фон Притвица – Вальдерзее и «творец Украины» М. Гофман выразили протест против такого решения.

      Макс Гофман

      По плану двух «серых кардиналов» для остановки армии Самсонова с гумбинненского фронта должны были быть переброшены 3 дивизии, а остальные части должны были отступать в походном порядке. Удивительно, но пока Людендорфа вводили в курс дела, а будущий «главнокомандующий» Гинденбург сидел на чемоданчиках на вокзале в Ганновере, Гофман заложил основы для будущей победы Германской армии.

      Уже 23 августа Людендорф приказал ускорить отступление 1-го резервного корпуса Бюлова для организации удара по правому флангу Самсонова.

      25 августа Людендорф получил перехваченные сообщения русского командования, которое указывало на остановку войск Ренненкампфа, что заставило немецкого стратега перевести еще корпус Макензена для усиления группировке противодействовавшей Самсонову.

      Удивительно, но Ренненкампф не просто остановился – ему было приказано осадить Кёнигсберг, а истощённые войска Самсонова растянулись более чем на 100 км по фронту. Началось дробление армии. В свое время, XX-й корпус генерала Штольца организованно отходил к Алленштейну, заманивая русские армии все дальше и дальше. Судьба русской армии была предрешена…

      27 августа началась бомбардировка русского фланга под Усдау и преследование отступающих изнеможённых русских войск в направлении Нейденбурга. Итог: правый фланг разбит, левый вот-вот рухнет, но нет, русские наступают! 29-30 августа немецкие войска закончили охват в кольцо русских армий, перерезав пути отступления.

      Казалось, каким образом разгром Танненберга может повториться на Юго-Востоке Украины?

      Возможный сценарий разгрома

      По состоянию на 2 августа украинская армия окончательно отрезала Донецкую группировку сепаратистов, зачистив коридор в районе Шахтерск-Горное. Эта тактическая победа позволит не только уничтожать отступающие войска сепаратистов, но сосредоточить все имеющиеся силы в этом районе для освобождения города и его предместий от местных ЛНР-ДНР террористов. Кажется, что новости с «восточного фронта» действительно хорошие.

      Однако, в этот же день на сайте Украинской правды появилось сообщение о том, что помимо развертывания сил на линии Погар-Стародуб, руководство РФ дали указания сельскохозяйственным предприятиям и фермерам Курской, Белгородской и Брянской областей закончить сбор урожая на приграничных полях до 3 августа.

      Действительно, если этим силам будет дан приказ атаковать, то дорога на Киев будет открыта. Однако, по субъективному мнению автора, подобная операция может начаться только тогда, когда войскам РФ будет дана команда начать полномасштабное вторжение в район действий АТО.

      Одновременный разгром украинских войск в Донецкой и Луганской областях и захват Киева позволит руководству РФ поставит Европу перед свершившимся фактом захвата Левобережной и части Правобережной Украины.

      Следует заметить, что сепаратисты, в данный момент имеют достаточно важную тактическую цель – максимально измотать силы АТО как физически, так и психологически. Подобное происходило с армией Самсонова, когда та просто «бежала вдогонку» за организованно отступающим XX-м корпусом Штольца.

      На данный момент, основные группировки российской армии сосредоточены в районе Таганрога, Александровки, Новошахтинск, Красной звезды, Богучар-Кантемировки, Белгорода, Дмитриев-Льговского и Стародуб-Погар.

      Условно, автор предлагает разделить российскую армию на такие группировки:

      Южная группа (Таганрог)
      Юго-Восточная группа (Александровка)
      Центральная ударная группа (Новошахтинск )
      Северо-центральная группа (Красная звезда)
      Северная группа (Богучар-Кантемировка)
      Группа «Харьков»
      Группа «Дмитриев-Льговский»
      Группа «Стародуб-Погар».

      Донецкий Танненберг

      Учитывая успехи украинской АТО, автор должен сконцентрировать внимание читателя на возможной стратегической ошибке, которая будет стоить нам не только жизней наших солдат, но и, возможно, всей Левобережной и части Правобережной Украины. Речь идет о возможной операции по «охвату» всех сил АТО.

      Как известно, донецкая группировка сепаратистов уже отрезана в районе Тореза-Горное. Однако, продолжаются ожесточённые бои в Шахтерске, успех которых позволит окончательно уничтожить сепаратистов в Донецком котле. Однако, после ликвидации остатков сепаратистских групп в этом регионе, командование АТО переведет свои силы на зачистку таких пунктов как Антрацит – Красный Луч – Петровское. На первый взгляд операция будет иметь успех: выступ, который так ярко выражен в районе Алчевск-Стаханов – Кировск, будет охвачен в новое кольцо, что позволит украинским войскам зачистить этот район от террористов.

      Однако, именно такая диспозиция войск АТО и выгодна руководству РФ: благодаря тому, что украинская армия будет втянута в выступ Антрацит – Красный Луч – Петровское, российские войска, подобно Людендорфу и Гофману при Танненберге, совершать маневр охвата, который может уничтожить украинскую армию.

      Прежде всего, стоит отметить, что войска РФ более многочисленны. Именно благодаря этому командование РФ будет использовать эти силы не только для максимальной выгоды при «охвате» украинской армии, но и для захвата как можно большего количества населенных пунктов находящихся непосредственно в тылу наших войск. Подобный маневр совершил генерал Алленби в сражении при Меггидо (1918 г.). Тогда британская армия использовала свое численное превосходство для того, что бы как можно быстрее прорваться через фланги турецких войск к Назарету, Хайфе, Эль-Афуле и Дамаску.

      Битва при Мегиддо

      С учетом этого, можно сказать, что наступление будет развиваться следующим образом:

      Первой перейдет границу центральная ударная группа (Новошахтинск). Ее главной целью является максимальное отвлечение внимания украинского командования от флангов и сдерживания передовых войск в «мешке» (Ровеньки-Антрацит-Красный луч – Петровское-Молодогвардейск).

      Затем, Юго-Восточная группа (Александровка) начнет охватный манер в направлении Иловайск – Макеевка (Донецк) – Горловка – Дебальцево. Вместе с ней, Северо-центральная группа (Красная звезда) займет Луганск – Алчевск – Первомайск. украинская армия, подобно армии Самсонова, окажется в котле.

      Кроме того, Южная группа Таганрог совершит глубокий марш (как и войска Алленби в 1918 году) на Мариуполь – Бердянск – Приморск – Мелитополь, захватив, тем самым, важные портовые города и лишив наших патрульных кораблей базы, что заставит последних либо капитулировать, либо бросить корабли и попытаться уже по суше пробиться к нашим войскам на границу с Крымским полуостровом.

      Северная группа (Богучар-Кантемировка) будет выполнять аналогичную задачу Южная группа, однако, при необходимости, передаст часть своих войск Северо-Центральной группе при подавлении очагов сопротивления. Возможно, что эти части двинуться на Сватово – Купянск – Шевченково – Малиновка и выйдут к Харькову, поддержав тем самым наступление на этот город Белгородской группы.

      Автор не берется судить, что будет происходить непосредственно с войсками АТО, однако, читатель может сделать «футуристический» вывод, что россияне задавят наших бойцов не качеством, а количеством. С другой стороны, возможно, некоторая часть войск АТО сможет прорваться из окружения, однако успех таких операций будет зависеть исключительно от инициативности и тактических возможностей командиров подразделений. Кроме того, при правильной концентрации войск в одном направлении (что зависит непосредственно от главнокомандующего, министра обороны и Ко) можно будет совершить удачный прорыв, который не только спасет войска от гибели, но и даст возможность отвести войска за Днепр (чего не сделали поляки в 1939 г.) и продолжать там борьбу. Но замечу, что успех подобной операции будет зависть от успешного взаимодействия командиров на местах. Которые нащупают удачное место для прорыва (малая концентрация войск противника) и руководителей штаба, которые организуют окруженную массу и направят ее в нужное место.

      Одно автор может сказать точно: украинские солдаты выстоят, и они сделают все, чтобы выжить и продолжить борьбу, однако, вопрос в другом – выстоят ли штабные служаки, президент как главнокомандующий и министр обороны? Сумеют ли они не потерять самообладания и не впадут в «пессимизм»? Не поставят ли они крест на борьбе?

      «Сила характера и сила духа очень важны. Уверенность человека, который стоит в строю, опирается на силу характера». Эрих фон Манштейн

      Киевское направление

      Суть наступления на Киев заключается в одном: захватить центральное правительство и вынудить его подписать решения о выводе украинских войск с территории Донецкой и Луганской областей. Кроме того, руководство Кремля будет требовать проведения демаркационной линии и признания так называемой «Новороссии». После чего российские войска останутся в Киеве в качестве «миротворческого контингента». С другой стороны, автор уверен, что Кремль преследует только одну цель: восстановить Российскую империю в ее границах 1914 года.

      Реализация захвата будет проходить по большевистской схеме:

      Группа «Дмитриев-Льговский» двинется через Глухов – Кроловец – Батурин – Юность – Козелец – Бровары – Киев.

      Группировка «Стародуб-Погар» пройдет через Городню — Чернигов и встреться с вышеупомянутой группой в районе Козельца, а затем объединенные силы двинуться на Киев.

      Следует заметить, что как только войска РФ начнут свое наступление, информация об этом (в самом оптимистическом прогнозе) тут же поступит в министерство обороны, что даст возможность подготовить и привести наши войска территориального управления «Север» в состояние боевой готовности. Кроме того, 1-я отдельная танковая бригада и части учебного центра «Десна» сумеют организовать эффективный отпор группе «Стародуб-Погар». Однако, рано или поздно этим частям придётся отступать к Киеву по причине того, что группа «Дмитриев-Льговский» может угрожать отрезать пути отступления нашим частям.

      Успех объеденных частей 1-й отдельной танковой бригады и уч. центра «Десна» будет зависеть от умелого использования местности (организации засады), а также скоординированной операции по отступлению в случае возможности атак с фланга «Дмитриев-Льговский» группировки войск.

      Пока будут идти бои в Черниговской области, Верховная рада, министры и Президент Украины, как и их «папередники» из УЦР в 1918 году, эвакуируется из города (очевидно в Житомир). Однако, даже несмотря на это, в Киеве останется определенный контингент внутренних войск, который будет составлять костяк будущего сопротивления оккупантам.

      Для успешного противодействия войскам РФ, сопротивлению следует навязать «зеленым» человечкам» непосредственно бой в городе: именно в городских стенах использование танков, БТР и БМП сводиться на нет, по причине малого места для маневра. Яркий пример успешного уличного боя — Сталинградская битва. Кроме того, как показали январские столкновения на Майдане, БТР и БМП крайне неэффективны в городских условиях.

      Автор не берется оценивать возможные потери, так как это вне его компетенции, однако смеет заметить, что отпор, который встретят путинские рабы, будет для них фатальным.

      Если жителей Киева и близлежащих районов охватит паника и, как метко заметил историк Лиддел Гарт «пессимистическое настроение», можно рассчитывать не только на захват столицы Украины, но на возможность продвижения этих войск на Запад.

      «Самое ужасное, не считая проигранного сражения, это выигранное сражение…» (герцог Веллингтон)

      Подытожив все вышесказанное, автор хотел бы изложить свои весьма субъективные выводы:

      Вторжение на территорию Украины начнется только тогда, когда войска АТО зачистят Донецкий котел от террористов и передислоцируются на линию Ровеньки-Антрацит-Красный Луч – Петровское-Молодогвардейск.
      Одновременный захват Киева будет необходим не только со стратегической точки зрения, но и с идеологической: вхождение российских войск в Киев будет иметь характер «воссоединение» Руси, уничтожение «хунтовского режима» и торжества «русского мира» над Европейским.
      Возможно (с чем читатель может поспорить) Путин наметил установить границу с Европой на реке Збруч (т.е. в границах 1914 г.). В таком случае, Украина как государство, продолжит свое существование в рамках Западной области Украинской Республики (аналог Западной области Украинской Народной Республики в 1919 году)
      На территории подконтрольной РФ Украины начнется настоящее партизанское движение, которое объединит под своим знаменем все слои общества. Следует также заметить, что жестокость подавления этого движения будет соответствующей. Именно из-за ненависти населения Украины к оккупационному режиму Москва не сможет эффективно управлять этими территориями: «кремлевских посадников» будут методично уничтожать.
      Захват Украины кардинально изменит геополитическую ситуацию в мире: помимо нового энергетического источника, разведанные запасы которого насчитывают около 10 трлн. м3, РФ получит возможность развивать свою гегемонию на Юго-Запад – Молдову, Румынию и Балканы (неужели доктрина Хаусхофера-Гитлера о расширении жизненного пространства?)
      Усиление России на мировой арене приведет к расширению сотрудничества этого государства с Китаем, что приведет к созданию новых военных блоков – РФ- КНР, и Европа-США. Не исключена новая возможность мировой войны. Однако, руководствуясь правилом Черчилля замечу : «заглядывать слишком далеко – недальновидно».
      Спасти Украину возможно только сформировав новые батальоны, которые необходимо выставить в районах Максимовка — Кузнецово-Михайловка – Лисичье, Волкодаево – Евсуг, Старобельск – Курячкова.

      Следует проводить самые широкие демонстрации с использованием муляжей техники, дабы усилить впечатление РФ о мощи и силе украинских войск.

      Остается добавить одно: «Человека можно уничтожить, но его нельзя победить». Эрнест Хемингуэй


      Коментарі (1)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    13. Події в Україні і актуальні плани світової Закуліси...
      Previous Entry

      http://ofeliyadd.livejournal.com/93344.html

      Прошлый раз я писала о начале предвыборной кампании в России. Хотя и не все со мной согласились, но эту тему я не закончила, поэтому решила ее продолжить дальше. И тут дебилы-рашисты сбили очередной самолет. Меня всегда удивляла радость и восторг этих "людей" от очередного сбитого самолета. Там гибли твои же соотечественники, зачастую - молодые парни, еще не знавшие толком жизни, которых вы, дебилы, прожившие жизнь зря, ничего в ней хорошего о себе не оставившие- любители халявы, заклеймили тавром "фашистов". По сути рашисты здесь убивают ваших сыновей, а вам от этого радостно. В этот раз тоже поначалу радовались, потом начали кидаться желчью и кричать, что это провокация украинцев. Комментировать не хочу. Снова "Зеркало для героя". Впечатление, что машина времени нас вернула в эпоху сталинизма. Люди с тех пор не поумнели.

      У меня сейчас была свободна квартира моей дочери, и я решила туда временно съехать - ремонт у себя сделать. Только вошла в дом, а тут сосед пришел с просьбой заселить туда беженцев из Донецка. Меня сразу передернуло от "донецких", но он мне говорит, что не переживай, они нормальные - не вата. Сам сосед пакистанец, у него в Донецке фирма была и это он всех своих сотрудников сюда перевез. Пришлось мне "забить" на ремонт и пустить людей, которые оказались на редкость порядочными и своими в доску. Конечно же я решила пообщаться, расспросить обо всем. Мы очень долго проговорили. Одна женщина, которой уже за 50, она все время среди разговора начинала плакать. Я у нее спросила кого там больше в Донецке, таких же вменяемых как они или "ваты"? Она мне сказала, что всей "ваты" там процентов десять от силы наберется. Но зато эти 10% - абсолютно невменяемая публика. Говорит, что сын такой одной ватной тётки пришел домой и рассказывает соседям, что при нем ополченец убил в магазине продавщицу. Его ватная мама говорит, что такого быть не может. Пацан ей: - Мама, это же я, твой сын. Это у меня на глазах случилось, я только что показания давал как свидетель. Меня менты к ополченцам повели, я опознал его, он признался, ополченцы сказали, что это их кадр, извинились, дескать, долго в окопах просидел, нервы не выдержали. На что ватная мамаша отвечает: - Я не верю, это правосек переодетый.

      Вот точно так же вела себя "вата" и после сбитого пассажирского лайнера. Один в один как эта тётка, отказывающаяся верить собственному сыну. Никакие аргументы не действовали. Разговор в деревне дураков. Я выросла в Совке, который тоже был большой деревней дураков. Там мы жили в сплошной лжи, но мы это прекрасно понимали и знали, где нужно помалкивать, а где можно расслабиться и говорить то, что думаешь. Почему-то казалось, что те времена ушли безвозвратно. Однако деревня дураков никуда не делась, только еще больше деградировала. Они не просто верят всякому бреду, который слышат, они его еще сами и сочиняют. Потому что у них, в отличие от нас, все возможно. А бредом они свою совесть успокаивают. Сталину не удалось так разрушить мозг манюпасу, как это получилось у Путлера. Однако каждая сволочь с ватой в голове, которая голосовала за народные республики, должна знать и четко понимать свою вину за гибель и этих тоже ни в чем неповинных людей, как и за гибель всех остальных украинцев. Все смерти на вашей совести. Это вы накликали беду в этот дом. Это именно вы с остервенением открыли ворота Ада своими рашистскими заклинаниями. Молитвы бывают разными. Рашистские молитвы - это молитвы войны и смерти. Это вы намолили на эту землю войну. У нас уже погибло больше людей, чем во время войны в Ираке и в Секторе Газа. Хотите и дальше играть в эти игры? А может вам, просто собрали манатки и уехать? И вы в Рашке (сбылась мечта идиота), и никто от этого не умер. Но вы хотите крови! Путин только подстрекатель, а вы, тупые бараны - исполнители роли гиен войны. Своими криками: "Нет фашизму" вы полностью распахнули ворота ему. Путинский тоталитарный авторитаризм - это и есть классический итальянский фашизм. И вам - горлопанам "русскомировским", начавшим эту войну, никогда и никакими молитвами этого не замолить. Я даже не знаю, как вам дальше жить на этой земле, после того, что вы тут натворили?



      Сегодня уже Явлинский заговорил о том, что Россия нуждается в другом руководстве. Поэтому я сейчас вернусь к тому, о чем я и собиралась писать - уйду в геополитику. Моя собака на сей раз рылась там. Не удивляйтесь, но начну с Армении. Меня как-то улыбнуло, когда МИД Казахстана, вдруг, заявил, что вопрос с вступлением Армении в Евраз снова отложили до октября. Я, как только Путин сломал армянскую евроинтеграцию, тогда предположила, что это еще не конец игры, игра продлится, и армяне еще неизвестно куда попадут быстрее. И вот сейчас их отодвигают от Евраза, а самое интересное, что казахи. Вообще с ними все поступают как-то некрасиво. Сами армяне говорят, что положение в стране катастрофическое. Им не дают двигаться ни в одну, ни в другую сторону. Они уже три года просто топчутся на месте. Экономическая ситуация ужасная, процветает коррупция и бандитизм. Но, вдруг, получилось так, что Армения никому не нужна. И Путину она не нужна в первую очередь. Ему было важно разрушить Восточное партнерство с ЕС. Поэтому он начал снова интриговать между Азербайджаном и Арменией торговлей за Карабах, поставлять Азербайджану оружие, потом шантажировать армян угрозами от Азербайджана. И те сдались. Путин праздновал победу. Но "яка прикра несподіванка!" Несмотря на все его подлянки, восточное партнерство состоялось. И стало ясно, что все интриги, все рашистские понты, все бабло вбуханное в коррупцию, а другими словами - это как раз и есть дурацкая путинская стратегия, которая ни к чему хорошему не привела. И вот больше Армения ему не нужна. "Земфира охладела".

      Теперь вспомним, что было, когда Россия, Казахстан и Беларусь подписывали соглашение по Евразу. Армению просто похерили. Лукашенко с Назарбаевым отлично устроились и спелись. Они вдвоем могут блокировать все начинания Кремля. Их это очень устраивает. Можно доить Путина, выпрашивая себе преференции за лояльность, но при этом не давать возможности Москве доминировать в Евразе. Если же туда добавится Армения, то все кардинально измениться. Армения будет на стороне Кремля, и всегда будет голосовать так, как нужно Москве. Евразийцы это прекрасно понимают, поэтому на фиг не хотят видеть там Армению, к которой Путин потерял всякий интерес и просто отдал этот чемодан без ручки - Назарбаеву. " На тобі, боже, що мені не гоже". Использовал и выбросил. Нурсултан Абишевич чемоданчик взял и засунул его подальше, ломая голову над тем, какую бы придумать формулу для Армении, в рамках которой можно было бы впихнуть ее в Евраз, лишив при этом полноценного голоса в нем? Армяне прекрасно понимают, что о них вытирают ноги, но молчат, потому что, как ни странно, им на руку сейчас и наш конфликт с Россией, и задержка с Евразом. Да, им сейчас очень тяжело экономически, но у них все-таки есть шанс, оставшись на берегу вскочить в другой корабль.

      Самое смешное, что и Назарбаеву, и Лукашенко тоже выгодна наша война с Россией. Конечно же они боятся Путина не меньше, чем мы и наш конфликт им выгоден при условии, что победим мы. Им очень важно сохранить многовекторность и при этом получить какие-то коврижки от России. Здесь я должна для понимания процессов кое на чем остановиться. На самом деле Назарбаев, хоть это и была его идея - Евраз, но идея эта старая и с той поры, как он бредил этой идеей, время ушло вперед. Теперь Нурсултан Абишевич болен другой идеей. Ему бы еще хотелось, пока он жив, возглавить Союз тюркоязычных государств. Я вам сейчас приведу одну его цитату двухлетней давности во время его визита в Анкару:
      «Мы живем на родине всего тюркского народа. После того, как в 1861 году был убит последний казахский хан, мы были колонией Российского царства, затем Советского Союза. За 150 лет казахи едва не лишились своих национальных традиций, обычаев, языка, религии. С помощью Всевышнего мы в 1991 году провозгласили свою независимость. Ваши предки, уходя с исторической родины, из Тюркского каганата, забрали с собой название тюркского народа. До сих пор турки называют лучших джигитов - «казак». Вот мы и есть эти казахи». И добавил: «Придет время, когда все тюрки объединятся. Поэтому я хочу поприветствовать всех тюркоязычных братьев. Между Алтаем и Средиземным морем живут свыше 200 миллионов братьев. Если мы все объединимся, то мы будем очень эффективной силой в мире».

      Надеюсь, вы поняли мечту Абишевича и его амбиции, которые в том, чтобы именно ему, а не туркам достались эти лавры. Поэтому он ждет президентских выборов в Турции, развязки нашего кризиса и, возможно, именно ему выпадет возглавить Евраз, после падения Путина. Но то уже другая история. А я остановлюсь вот еще на чем. Казахстан озвучил свою стратегию развития страны до 2050 года. В двух словах можно сказать, что Казахстан превращают в большой логистический коридор. Упор сделан на транспортные сети, которые обеспечат им выходы к морям и мировым рынкам. Строятся тысячи километров новых железных и автомобильных дорог, развивается порт Актау. На границе с Китаем возводят сухопутный порт для грузовых перевозок. Пока у нас тут воюют и воруют, там кипит работа. Они приобрели активы китайского тихоокеанского порта Ляньюньган, с шикарным географическим положением, связанным со всеми крупными китайскими городами железной дорогой. И который связан с корейским портом Пусан, и японским портом Осака морским сообщением. Казахстан выстраивает свой мультимодальный транспортный коридор Западный Китай -Западная Европа. В прошлом году Казахстан соединил железную дорогу с Туркменистаном, а сейчас завершает ее продвижение на юг. В итоге будет создан новый коридор Север – Юг, который свяжет Казахстан, Туркменистан и Иран, что позволит выйти на южные моря.

      А вот теперь идем к игрокам покрупнее. Си Цзиньпин в прошлом году озвучил свою идею о Великом шелковом пути , когда выступал именно в "Назарбаев Университете". И вот тогда Назарбаев и предложил совместный экономический коридор вдоль всего пути. И еще интересная деталь. Сейчас группа китайских журналистов снимает фильм о современном Великом шелковом пути, в тех странах и городах, которые располагаются по этому маршруту. Это колоссальная пиар акция. Китайцы очень обеспокоены негативным отношением к ним людей в Азии, куда они вложили немалые инвестиции. Негатив среди населения должен быть ослаблен встречами с общественностью и разъяснениями Великой роли Китая в жизни Азии. Великому шелковому пути быть, да есть один барьер на его пути - это Украина.

      Теперь Обама. Или почему Путин воспылал такой ненавистью к Обаме? Почему и за что господин Киссинджер, посредник между Китаем, Россией и штатовскими промышленниками, персонально дал гарантии безопасности Путину. Кто все эти люди, которых Путин обслуживает? И почему он себя так ведет, как отморозок - плюя на всех? В угоду кому, как высказался сам Путин, его втянули в эту игру? Нам ведь ватники рассказывают, что это мы с Америкой воюем. Но мы-то здесь видим другую сторону медали. Нам с Америкой делить нечего. Плохого она нам ничего не делала за всю историю. И от американского капитализма наш народ не страдал, в отличие от рашизма. Так вот: до того, как была озвучена идея господином Си Великого шелкового пути, была озвучена совсем другая идея. Это идея Трансатлантической зоны свободной торговли между Штатами и Европой была озвучена Обамой. И этот рынок должен быть создан к концу этого года. Вот после этого и начались все чудеса на планете. И тут же из рукава Ротшильдов выплыл Великий шелковый путь.

      Идея многополярности тоже принадлежит Ротшильдам. ШОС - международная организация, созданная ими же для борьбы с однополярным миром, оказалась гениальным механизмом для поглощения Китаем стран средней Азии. А после того как Обама отжал у них ФРС, Ротшильды начали создавать параллельный МВФ и Всемирному банку свой центр резервной валюты на базе БРИКС со штаб-квартирой в Шанхае, где они снова будут иметь свои проценты, зарабатывая на обменных межкурсовых операциях. И здесь Путин полностью играет на стороне Ротшильдов, помогая им создавать многополярность. А нас с вами бьют именно за то, что от нас зависит, будет ли создана ТЗСТ. Процесс идет, но медленно, Сноуден его здорово тормознул. Фрау обиделась за прослушку. Хотя разоблачал Сноуден АНБ, а оно Обаме не подчиняется, а фактически находится под тем же ротшильдовским фининтерном. Да и всё путешествие Сноудена было довольно интересным: по вотчинам Ротшильдов. Так что странно, почему фрау так показушно обиделась на Обаму? Тут не очень-то понятно: было ли это давление Обамы на Ротшильдов, чтоб ослабить их влияние на Штаты, или наоборот - давление Ротшильдов на Обаму?

      Так или иначе, немцы начали раздувать шпионские страсти. Фрау намекает, что шпионы могут подорвать отношения Германии со Штатами. Во всяком случае, это хороший повод, спрятать за шпионами российские санкции. Фрау нас всех за дураков держит? Не помню, кажется, это Лукас писал, что немецкое соглашение с СССР в 39-м году привело к отправке десятков миллионов европейцев на убой, и как же за ними не шпионить после этого? И это верно. Германия же сама не захотела войти в альянс пяти стран - Британия, Австралия, Н.Зеландия, США и Канада. Этот альянс в вопросах разведки и безопасности работает как одна страна. Его члены не шпионят друг за другом. Но Германия решила пойти своим путем, так что же тогда удивляться, что США пытаются выяснить, что происходит у фрау с Вовой? Изгнал Берлин одного резидента ЦРУ, появится все равно кто-то другой, кто будет шпионить за этой парочкой. От них же чего угодно ожидать можно.

      Фрау больше привлекает альянс с Россией и Китаем. Еще они мечтают видеть в этом альянсе Иран, за который и ведут подковерную борьбу со Штатами. Россия, лишившаяся своего влияния на Германию, подстрекает немцев с помощью своих западных холуев, пытаясь рассорить их со Штатами и Англией. В ЕС вообще много всяких обществ и разного рода маргиналов, ориентированных на Россию и находящихся под давлением Путина. Поэтому Меркель сейчас особо не позавидуешь. Тут не столько она ориентирована на Россию, сколько стоящие за ней финансисты. Зная, видя и понимая как они делят нас за нашей же спиной, приходит и понимание того, что Путин не остановится, он обречен воевать до конца, за те гарантии, которые получил. Он пообещал им всё! А взамен попросил-то всего ничего - Украину, причем, не всю, более цивилизованную Западную Украину, он с барского плеча отдал фрау Меркель в ЕС. Почему он думал, что его в остальной Украине любят больше, чем в ЗУ - ума не приложу. Я теперь уверена, что Яныка решил убрать именно Путин в тот момент, когда тот шуронул в Китай подписывать соглашение по Великому шелковому пути. Янык решил сам поиграть в покер и этим соглашением фактически продавал Крым китайцам, а это не нужно было ни России, ни по другой причине - США. У Яныка вышел перебор с картами. А дальше клиническая жадность сделали свое дело.

      Теперь остановимся на латиноамериканском турне Путина. Я сейчас вспомнила историю с РЛС в Габале. Габалинская РЛС еще со времен Совка была важнейшим объектом противоракетной обороны. Азербайджанцы никак не могли выгнать (а это их территория) оттуда россиян вместе с их РЛС, а в конце 12-го года у России истекал срок аренды и они, вдруг, тихо отвалили. Я тогда у азербайджанцев спросила, как им удалось их оттуда вытолкнуть? Все оказалось очень просто. Алиев им повысили плату с $7 до 300 млн в год за аренду. Сказал, что они там курорт хотят построить и ему невыгодно там держать РЛС. В России решили, что будет дешевле построить новую РЛС на своей территории и перетащили ее в Краснодарский край. Примерно такой же финт Тимошенко хотела проделать с Путиным, когда он уламывал ее на продление аренды по ЧФ. Она заломила такую сумму, что Путин сам потом сказал, что им это было невыгодно. Дурак Янык бесплатно отдал. Но не суть. Так вот. Путин, которому было дорого платить 300 млн азербайджанцам, вдруг списывает $32 млрд Кубе за радиоэлектронный центр в кубинском Лурдесе, на обслуживание которого раньше у него денег не было. А теперь вот они появились. Интересно, за чей счет банкет? Там только расходы на содержания военнослужащих обходились Москве в $100 млн ежегодно. Это без аренды, за которую рассчитывались в основном нефтепродуктами и другим бартером. Кроме того он создает станции в Аргентине, Бразилии, Никарагуа и на той же Кубе для Гланасс - ответка Штатовским GPS. Правда, эти Гланассы ничего кроме смеха не вызывают. Но Путин демонстрирует всем, что он идет путем войны.

      Если Обама хочет войти в историю президентом, который закончил две войны и не допустил третьей, то Путин именно своими войнами и "прославит" историю. Макфол сказал: "Возможно, мы проявляем наивность, полагая, будто с Россией возможны иные отношения". Да, вы проявляли наивность, а еще большую наивность проявляют сами россияне. Ибо, какой бы Рейх они с госпожой Меркель ни строили, он никогда не будет жизнеспособен т.к. сразу после его создания обнаружится, что грабить уже некого. Выживание Украины имеет очень большое стратегическое значение для дальнейшего мира в Европе. И именно от нас зависит, по какому пути пойдет Европа, и в каком торговом союзе она будет. И как дальше будет развиваться Россия. Поэтому нас так жестоко убивают. Некоторым идиотам мы мешаем своим существованием в их игре в геополитику.

      Но мы должны с вами прорваться. В повестке дня ЕС для Украины стоит помощь нам в демократизации и создании правового государства. Поскольку процесс трансформации довольно дорогостоящий, ЕС выделил для поддержки этого пакета Украине € 11 млрд. В последнее время так же ЕС выделил € 250 млн из безвозмездной помощи для борьбы с коррупцией. Кроме того, ЕС разработал для Украины кредитные программы € 1,6 млрд макро-финансовой помощи, для внешних финансовых потребностей Украины. НАТО разрабатывает пакет военной помощи для Украины, для оказания помощи Киеву в восстановлении вооруженных сил.

      Карл Бильдт сказал: "У Порошенко беспрецедентный мандат. Кое-кто ждет, что Украина свалится в дефицит, в беспорядок и дисфункции. Наша задача избежать этого". Так что Путину придется очень сильно сейчас постараться удержать Крым и не надорваться. В бюджете денег нет на Крым, но надо. Если амеры начнут поднимать Украину, то Крым резко упадет, поэтому у Путина нет другого пути, как забрать у кого-то в России и кинуть эту кость в Крым. Другим российским регионам придется держать Крым на плаву. В Крыму сейчас будут покупать лояльность граждан поднятием зарплат и пенсий, а в Новосибирске уже вышли на пикет против финансирования Крыма за их счет. Скоро такие акции будут массовыми. И мы увидим своеобразное соревнование, где же лучше - в Крыму или Украине? Мне еще много чего нужно написать, но уже сильно много текста.

      Это мне из Испании прислали фото. http://ofeliyadd.livejournal.com/93344.html

      И такой текст. " Путин о катастрофе с малазийским самолетом:
      «Безусловно, государство, над территорией которого это произошло, несет ответственность за эту страшную трагедию».
      То есть, как правильно пишет Варфоломеев, по Путину американцы, а не Бен Ладен несут ответственность за теракт 11 сентября, а британцы несли ответственность, что Каддафи взорвал самолет над Шотландией в 88 году. Кстати, Путин забыл упомянуть про самолет Качинского, погибший под Смоленском. Что-то я не припомню, что он тогда вину взял на себя...
      Тяга к бесконечному вранью, оболваниванию людей даже на фоне кошмара отвратительна. И конца этому не видно. Уж лучше бы помолчал и пошел возлагать цветы к голландскому посольству..."

      Я не хотела об этом пока писать и уже поставила точку, но сейчас послушала Кургиняна, а вот весь его бэкстейдж и слепой увидит. Больше бы он выступал, тогда и мозг себе ломать не нужно. Слушая его, я поняла: а) Безлер - человек Кургиняна; б) Бородай с Гиркиным - конкурирующая фирма; в) Кургиняну и Безлеру нужно именно второе Приднестровье. Заметьте, не Донбасс в составе России, не Донбасс конфедеративный в составе Украины (как этого хочет Путин) им не нужно. Оружие поставляется именно той группой людей, которая хочет второго Приднестровья. Как говорил Макс Шевченко: Приднестровье выгодно только клану Яныка и Ахметову. Ну, вот еще и Кургиняну с его КГБ-шным лобби. Если Бородай и Гиркин, по Кургиняну, постоянно просят Москву зачистить Безлера, то что остается Безлеру? Правильно! Безлер идет и сбивает пассажирский лайнер. Фактически товарищи коммунисты в открытую подставляют Путина. Ну, а что странного? Если в России реставрируют Совок, то что же это за Совок без коммуняк? Товарищи коммунисты России опять хотят дружить с товарищами коммунистами из Китая. И товарищам коммунистам абсолютно на хрен не нужны Гиркин с его политтехнологом Бородаем. Зачем им еще один конкурент? И что-то мне подсказывает, что господин Киссинджер поспешил с гарантиями господину Путину. Вот, например, Австралия уже заявила, что не примет Путина на саммит G20, если подтвердится, причастность России к сбитому над Украиной самолету. И почему у меня нет сомнения, что подтвердится?

      А это тоже весьма интересно для общего развития.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    14. Тарас Возняк. Провокації ВО «Свобода» і український демократичний рух
      19 березня три депутати від правої партії ВО «Свобода» Ігор Мірошниченко, Андрій Іллєнко, Богдан Бенюк, прикриваючись своєю недоторканістю, вирішили примусити голову Національного телевізійного каналу України (НТКУ) Олександра Пантелеймонова написати заяву про звільнення з посади. Пантелеймонов відомий крайнім перекрученням інформації про Майдан в часи Януковича.

      Від справедливого гніву і звільнення Пантелеймонов три тижні ховався пішовши на лікарняний. Що, зрештою, не завадило йому вчора дати вказівку в онлайні показувати помпезний акт підписання анексії Криму по головному каналу країни – акт приниження України.

      З огляду на це, зі слів депутатів від партії ВО «Свобода», вони і вирішили змусити його написати заяву про відставку.

      Акцію «примушування до відставки» чомусь вирішили здійснювати в онлайні. Разом з депутатами від ВО Свобода до офісу актвіст ВО «Свобода» Олександр Аронець, який вів пряму трансляцію у стрімі на своєму інтернетканалі svoye.tv, який створювався тією ж ВО «Свобода».

      «Примушування» до відставки проходило у крайньо брутальній формі – з особистими образами, спробами принизити національну гідність, побиттям. Депутат від ВО «Свобода» Ігор Мірошниченко в прямому ефірі називав керівника НТКУ «москалем» і звинувачував його в постійній брехні на каналі під час Майдану.

      Форма, в якій депутати ВО «Свободи» на свій розсуд, а точніше свавільно, проводили заслужену люстрацію Пантелеймонова викликала шквал обурення в країні. У всій країні – і серед прихильників нової влади, і серед її опонентів.

      Практично все суспільство засудило цей ексцес як провокацію і «ніж у спину української революції»

      Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк блискавично засудив цю провокацію народних депутатів від ВО «Свобода». «Це не наші підходи. Країна, яка йде до Європейського Союзу, буде сповідувати на ділі базові принципи та цінності європейської спільноти … Оцінку роботі керівництва Національної телекомпанії України має давати Кабінет міністрів відповідно до діючого законодавства країни», - підсумував він.

      Міністр внутрішніх справ України одразу ж заявив, що готовий провести розслідування щодо дій «свободівців».

      Генеральний прокурор Олег Махніцький – теж до речі член ВО «Свобода» - також виявив готовність розслідувати інцидент попри своє членство у цій партії. «Усім діям буде дано об'єктивну оцінку. Жодного політичного підтексту не буде», - пообіцяв він. З огляду на цей інцидент порушене кримінальне провадження.

      Навіть лідер партії ВО «Свобода» Олег Тягнибок розкритикував поведінку головного фігуранта Ігоря Мірошниченко в кабінеті голови Національної телекомпанії України та заявив, що той готовий відмовитися від депутатської недоторканості і постати перед судом.

      Такий фактаж.

      Однак щодо дій членів партії ВО «Свобода» та її політики в цілому все одно залишається багато запитань.

      Українське суспільство однозначно оцінило цей інцидент як акцію, яка мала «збити», «погасити» шквал обурення російською анексією Криму – вона відбулася того ж дня ввечері, коли на всіх каналах мало б іти бурхливе обговорення анексії Путіна. Натомість в інформаційний простір було вкинуто відео цього скандалу і інформаційний контекст був зім’ятий.

      Разом з тим це відео підтверджує слова Путіна про «фашистів», які узурпували владу у Києві. Є і фашистські насильницькі методи. Є і узурпація – видно, як у Києві відбувається люстрація. Дискредитується сама люстрація.

      Разом з тим робиться спроба через громадську думку заблокувати українські спроби отримати асоційоване чи повне членство у ЄС, просити допомоги НАТО і т.д.

      Спеціалісти з змістовних війн, сенсових війн, інформаційних війн однозначно оцінюють цю провокацію як точкову точно сплановану акцію. Хоча не всім фігурантам акції обов’язково було знати про неї.

      ВО «Свобода», як і всі закриті праві партії та групи на постсовєтському просторі якщо не створювалися таємними спецслужбами, то нашпиговані їх агентурою і є під їхнім повним чи частковим контролем.

      Відповідно ці угрупування активно використовуються для вирішення політичних завдань третіх політичних гравців.

      Вони головно використовуються для дискредитації супротивника. І історія такого використання ВО «Свободи» дуже давня.

      Першим спектакулярним скандалом була дискредитація блоку партій, які готували помаранчеву революція 2004 року та підтримували кандидата у президенти Віктора Ющенка. Улітку 2004 року, під час президентської кампанії, депутат блоку «Наша Україна» Олег Тягнибок закликав на горі Яворина «віддати нарешті Україну українцям - готуватися і боротися - з москалями, … німцями, … жидвою та іншою нечистю...». Все це «випадково» під проливним дощем відбувалося перед телекамерами і було максимально використане у кампанії дискредитації Помаранчевої революції. За це Олега Тягнибока виключили з фракції «Наша Україна» за «ксенофобські висловлювання». І його партія ВО «Свобода» вирушила в самостійне політичне плавання.

      Наступним «скандалом на камери» став спіч члена політради ВО «Свобода» Ірини Фаріон у дитячому садочку. 19 лютого 2010 року в рамках акції «Утверджуймо державну мову!» вона проводила заняття, присвячене проблемі національної ідентичності, у дитячому саду № 67 міста Львова, де російськомовним дітям вона пробувала «пояснити», як їх насправді мають називати – не по-російськи, а по-українськи. В неприпустимій у розмові з малими дітьми формі вона засудила «русифікацію українських імен». І звісно, «випадково» у дитячому садочку опиняються телекамери. Того ж дня цей сюжет виставляють в Інтернет та масовано прокручують по всіх російських телевізійних каналах як свідчення повальної ксенофобії української опозиції.

      Однією з технологій дискредитації опозиції стало щорічне проведення стилізованих під неонацистські смолоскип ним маршів. Так 1 січня 2014 року для дискредитації Майдану 2013 року ВО «Свобода» провела у Києві смолоскипний марш, який широко показали по російському телебаченню в доказ існування в Україні «фашизму». І дійсно, візуально він дуже нагадував нацистські марші 30-х років. Жодні вмовляння інших опозиційних сил не проводити цього заходу під час зимового «стояння» Майдану нічого не дали. На «чиєсь» замовлення він мав відбутися і він відбувся. «Картинка» була забезпечена.

      Наступною провокацією ВО «Свобода» стала ініціатива відміни скандального Закону про мови, який дійсно був прийнятий попередньою владою для нищення української мови. Однак його відміна у перший день роботи Верховної ради України після втечі Віктора Януковича – 23 лютого 2014 р. - більшість експертів оцінюють як свідому провокацію, яка мала «підірвати» південні і східні російськомовні регіони України. І так і сталося. Не допомогло і те, що в.о. Президента України Олександр Турчинов заметував відміну цього закону. Ця провокація стала одним з приводів (а не причиною) для виправдання анексії Криму. Тому політичні аналітики схильні бачити у цьому «замовлення Кремля».

      Це тільки частинка «театральних постановок», які є постійною практикою інфільтрованої у ВО «Свободу» агентури та рядових активівстів цієї партії, які навіть не підозрюють про що йдеться. Скандал з Пантелеймоновим є тільки одним з елементів дискредитації українського визвольного руху «на замовлення» цинічною верхівкою ВО «Свободи».

      Все було б нічого, якщо б ВО «Свобода» не була учасником урядової коаліції. Реальне її місце на маргінесі політичного життя. І невдовзі вона там буде. Однак поки що вона є широким полем для здійснення медійних провокацій, однією з яких і стало «примушування до відставки» голови Національного телевізійного каналу України Олександра Пантелеймонова.

      На жаль. Українське суспільство має усвідомити, пережити і подолати цю політичну девіацію. Дії теперішньої влади показують, що процес подолання цього явища пішов. Хоча ще можливі певні ексцеси. Часто «ексцеси на замовлення».

      19 березня 2014


      Коментарі (12)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    15. Культурологічний парадокс? Культ. нотатки 1.
      Дуже великі території України (таки більші за Крим), а також мільйони і мільйони українців чомусь виявилися дивним чином у складі Росії.
      Цікаво, що все українське там було знищено корінним чином, в той час, як у самій Україні російське збережено.
      Можливо проблема і в тому, що культура більш високого рівня в агресивному середовищі знищується набагато швидше, ніж культура нижчого рівня трансформується на краще в середовищі більш високому?
      Прикрим прикладом цього, певно, є і зникнення у хвилі варварів і давньогрецької, і римської, і візантійської, та й інших високих культур...

      Бережімо Україну!


      Коментарі (4)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    16. «Естонська партія» (увертюра кремля з путінської оперети «Крим»)
      Марк Солонин, историк, для "Эхо Москвы"
      06 марта 2014, 11:44

      Портянки кипят кипятком. В Сети появилась "пиратская запись" перехвата телефонного разговора. Беседуют глава европейской дипломатии Кэтрин Эштон и министр иностранных дел Эстонии г-н Урмас Паэт.
      Разговор (якобы) состоялся 26 февраля:

      Эштон: Здравствуйте. Как у Вас дела?

      Паэт: У меня всё хорошо. Как у Вас?
      Эштон: Всё в порядке. Я хотела поговорить с Вами и узнать Ваши впечатления.
      Паэт: Я вернулся только вчера
      (т.е. 25 февраля - М.С.) вечером, так что я был там всего один день (подчеркнуто мной - М.С.)

      Эштон: Ваши впечатления?

      Паэт: Впечатления грустные. Я встречался с представителями "Партии регионов", также с представителями новой коалиции и представителем гражданского общества. Её зовут Ольга
      (Ольга Богомолец, руководитель медслужбы Майдана - М.С.). Вы должны знать её.

      Эштон: Да, Ольга. Я её знаю.

      Паэт: Мои впечатления действительно печальные. Отсутствует доверие, в том числе доверие к тем политикам, которые вошли в состав коалиции или вышли из неё. Представители Майдана и гражданского общества говорят: "Никто из них не должен войти в состав нового правительства, у всех у них грязное прошлое". Той же самой Ольге и другим представителям гражданского общества поступали предложения войти в состав нового правительства, но Ольга, например, сказала, что она готова войти в состав правительства только вместе со своей командой, с зарубежными экспертами для того, чтобы начать реальную реформу здравоохранения. Так что уровень доверия фактически нулевой. И это всё на фоне проблем, связанных с обеспечением безопасности, территориальной целостностью, Крымом и так далее.
      "Партия регионов" пребывает в абсолютно подавленном состоянии. Они сказали, что принимают тот факт, что будет новое правительство, состоятся досрочные выборы. Имеет место очень сильное давление на депутатов парламента. Ночью к членам партии приходят "незваные гости", журналисты видели, как днём прямо у здания парламента люди с оружием избивали депутата. Всё это происходит на самом деле. Ольга и члены гражданского сообщества абсолютно уверены, что люди не покинут улицы до тех пор, пока не увидят, что начались реальные реформы. Не достаточно просто сменить правительство. Таковы основные впечатления и у Евросоюза, и у Эстонии в частности. Мы должны быть готовы к участию, наряду с другими, в финансовом пакете.

      Эштон: Да.

      Паэт: Необходимо подать им абсолютно ясный сигнал о том, что замены правительства будет недостаточно, необходимы реальные реформы и действия, направленные на повышение уровня доверия. В противном случае всё закончится плачевно. Представители "Партии регионов" также сказали мне следующее: "Вот увидите, если люди на востоке страны действительно очнутся, то они начнут требовать соблюдения своих прав. Некоторые в Донецке уже говорят: "Мы не можем больше ждать, когда закончится украинская оккупация в Донецке. Это русский город, мы хотим, чтобы Россия вмешалась". И так далее. Такие вот впечатления, вкратце"


      Итак. Г-н Паэт очень огорчен тем, что он увидел в Киеве после победы вооруженного восстания, свергшего власть вполне криминальной банды "донецких". За один день он всё понял. Все плохо. А закончится плачевно. Уровень доверия к новой власти "фактически нулевой". Донецк - это русский город... Как видим, оценочные суждения г-на Паэта во многом совпадают с оценками его российского коллеги г-на Лаврова. Что из этого следует? Ничего определенного. Может быть, они оба правы, а я во всем не прав.


      Эштон: Всё это очень и очень интересно. У нас сейчас проходит встреча со всеми еврокомиссарами. Мы обсуждаем, что можно сделать...


      (далее - много важных слов, но к интересующему нас вопросу они отношения не имеют - М.С.)

      И вот, наконец, то, что стало (делают) сенсацией:
      - It was quite disturbing... The same Olga told that... Well, they show that people who were killed by snipers from both sides... Among policemen and people from the streets, that there were the same snipers killing people from both sides.
      - Well, that's... yeah...
      - And she also showed me some photos... she said she has medical doctor, she can, you know, say that there is same handwriting, the same type of bullets. And it's really disturbing that now the new coalition... They don't want to investiate what exactly happened. (8.59). So there is stronger and stronger understanding that behind snipers there were... It was not Yanukovych but it was somebody from the new coalition.

      Перевод


      Паэт: Вот это очень тревожно... Эта самая Ольга сказала, что... Видимо, они считают (предполагают, видят), что люди, которые были убиты снайперами с той и другой стороны... среди полицейских и людей с улицы, что это были одни и те же снайперы, убивающие людей с обеих сторон.

      Эштон:
      (поток междометий)

      Паэт. И она также показала мне фотографии... Она сказала, что она - доктор медицинских наук, она может, Вы понимаете, сказать, что имеется схожий "почерк", одинаковый тип пуль. И реально беспокоит то, что сейчас новая коалиция... Они не желает расследовать, что произошло на самом деле.


      Прервемся. По состоянию на вечер 25-го нового правительство еще не было вовсе. Однако г-н Паэт уже определил, что новая коалиция "не желает" расследования. Откуда такая поспешность у человека с профессией "дипломат"?
      И последняя фраза:
      "И все сильнее и сильнее понимание, что за снайперами были... Это был не Янукович, а кто-то из новой коалиции"
      Простите, каким образом названные факты и оценочные суждения могли привести к такому выводу?

      Баллистическая экспертиза - это специальное занятие, для специально обученных людей со специальным оборудованием. Звания доктора медицины тут, при всем моем огромном уважении к врачам Майдана, совершенно недостаточно. Более того, сомнительно, что даже специалисты смогут теперь сказать что-то определенное, т.к. тела убитых и раненых многократно перемещались, причем хаотично и под огнем.

      Но даже если будет установлено, что все погибшие были убиты из одной снайперской винтовки, находившейся в одной точке пространства - каким образом этот факт позволит назвать того, кто эту винтовку держал в руках (кстати, в условиях ближнего уличного боя из одной винтовки могли стрелять разные люди!), и кто им командовал? Почему одинаковые пули должны были быть направлены именно "кем-то из новой коалиции"???

      Еще пара фраз:

      Эштон: Я слышала, что они хотят провести расследование. Это интересно. Продолжайте.

      Паэт: Это крайне раздражающий фактор. Это дискредитирует новую коалицию с самого начала".


      Что "это дискредитирует"? Одинаковые (по мнению, высказанному врачом) пули, или оценочные суждения г-на Паэта?
      Запись разговора (если это запись, а не фальшивка) была обнародована сегодня, 5 марта.

      Реакция г-жи Эштон: отказалась от комментариев.

      А что сделал министр иностранных дел г-н Паэт? Выразил возмущение фактом подслушивания? Нет. Заявил, что ему надо внимательно ознакомиться с аудиозаписью? Нет. Передал её экспертам? Нет. Дипломат молниеносно созвал "экстренную пресс-конференцию" и признал подлинность записи. Сходу.
      Интересно?
      Идем дальше. Пару дней назад в Таллине прозвучало еще одно оценочное суждение:
      "Ситуацию на Украине можно начать решать только после того, как в государстве появится легитимная власть. Только тогда в Киеве, а также в Восточной и Западной Украине можно будет установить элементарный общественный порядок, тогда на каком-то уровне начнет работать госэкономика, и лишь тогда можно будет обсуждать оказание этой стране массивной помощи извне" Он добавил, что "нынешнее правительство на Украине создано под диктат (в других вариантах перевода: "под дубинками") радикалов".

      Интересно рассуждает г-н Эдгар Сависаар, бывший лидер "поющей революции" (89-90 г.г.), а ныне мэр Таллина?
      А вот и совсем уже интересная информация про самого г-на Сависаара:
      "Сависаар занимает пост мэра Таллина с 2007 года. Помимо этого он возглавляет Центристскую партию, позиционирующую себя как социал-либеральную. Партия отстаивает интересы русскоязычного населения страны, в 2004 году она подписала соглашение о сотрудничестве с «Единой Россией»....

      Эстонская полиция безопасности составила рапорт, где мэр Таллинна Эдгар Сависаар назван агентом влияния России и угрозой безопасности Эстонии. С докладом КаПо ознакомлены президент, премьер-министр и министр внутренних дел. Сависаар был в разработке контрразведчиков уже с лета, на нем стояла пометка "угроза безопасности", а относительно него использовалась формулировка "агент влияния"...  Согласно информации, Сависаар через посредников попросил 1,5 млн евро (25 млн крон) на увеличение влияния России в Эстонии. Эта сумма приблизительно соответствует расходам на предвыборную кампанию центристов..."
      http://rus.delfi.ee/daily/estonia/kapo-edgar-savisaar-agent-vliyaniya-rossii.d?id=36699759

      P.S.  За то время, что я составлял этот короткий текст, корреспондент Daily Telegraph встретился с Ольгой Богомолец:

      "Ольга Богомолец сказала в среду журналистам, что она, во-первых, не говорила Паэту об убитых с обеих сторон, поскольку не видела тел убитых милиционеров. Во-вторых, по словам Богомолец, она не высказывала предположение, что руководить снайперами на Майдане мог кто-то из оппозиционеров".

      06 марта 2014, 11:44


      "Эхо Москвы"
      Коментарі (1)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    17. Де і коли насправді народився Ісус?
      Ігор Каганець

      Про рік народження дає вказівку євангеліст Лука, коли описує хрещення Ісуса в Йордані: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія... Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (3.1, 23). Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року. Євангеліст користувався звичаєвим арійським календарем, згідно з яким рік починається на весняне сонцестояння, тобто 22 березня. Тож 15-рік означає проміжок від 22 березня 29 року до 21 березня 30 року. У цей час Ісусові йшов 30-й рік (він мав повних 29 років).

      Це підтверджує церковна традиція, згідно з якою Ісус народився 25 грудня 1 р. до н.е. — за 6 днів до початку нової ери. Дослідники допускають, що зазначена дата має символічний сенс, адже саме в цей день «народжується Сонце». Це відбувається незабаром після зимового сонцестояння (22 грудня), коли світловий день поступово починає зростати і «світло перемагає темряву». З другого боку, Боже провидіння зазвичай здійснює глибоко символічні дії. Так, число 25 (2+5=7) символізує боголюдську реалізацію, здавна використовувалось в арійських релігійних обрядах, вважалось числом сили при приготуванні цілющих настойок. Православні святкують день народження Ісуса на два тижні пізніше — «за старим стилем», тобто за Юліанським календарем, який проте дає у 26 разів більшу похибку в порівнянні з Григоріанським.

      Дата народження Ісуса в 1 році н. е. підтверджується й Туринською плащаницею. На ній зафіксовані зображення монет, покладених на повіки мертвого Ісуса у п’ятницю 23 березня 31 року. Однією з них є відома нумізматам «лепта Пилата» — найдрібніша бронзова монета, що карбувалася римським намісником Понтієм Пилатом і була в обігу на підвладній йому території Ідумеї, Іудеї та Самарії. На одній з монет вказано дату карбування — напис TIBEPIOU CAICAPOC LIS, що означає «Тиберій імператор, рік шістнадцятий». За юліанським календарем, яким користувалася римська влада, це відповідає проміжку від 1 січня 30-го до 31 грудня 30 року н. е. Зазначене на монеті датування стало головною причиною, чому на очі Ісуса поклали саме цю недавно викарбувану найдешевшу монету, а не монети зі срібла чи золота. Інформаційно лепта Пилата була найціннішою, адже вказувала на час події (не раніше 30 р. н. е.) і місце події — володіння Пилата, оскільки цю дрібну монету не було сенсу брати з собою за кордон (при подорожах до інших країн беруть золото та срібло).



      Згідно з розрахунками, що їх здійснив у Римі скіфський (український) чернець, папський архіваріус Діонісій Малий (475—550 рр.), воскресіння відбулося у недільний ранок 25 березня 31 року. Установлюючи зазначену дату, цей авторитетний вчений опирався на наявні в нього дані, а також на широко розповсюджений переказ, згідно з яким Хрестове воскресіння відбулося на 31 році його життя. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і рядом візантійських істориків церкви. Таким чином, і Євангеліє, і давня церковна традиція, і Плащаниця узгоджено вказують на те, що Ісус народився на початку першого року н. е.

      У сучасній літературі нерідко наводяться інші дати народження Ісуса: від 7 до 4 року до н. е. Ця плутанина виникла після того, як стала відома дата смерті Ірода Великого. До речі, слово Ірод — це спотворене прочитання його справжнього імені — Герод, що означає «нащадок героя», «породжений героєм». Він помер у 4 році до н. е., тож виникло запитання, яким чином він міг після своєї смерті вчинити різанину дітей в околицях Вифлеєма? Для виправлення цієї суперечності й вирішили «пересунути» дату народження Ісуса, тож вийшла абсурдна ситуація, неначе Ісус народився за кілька років до Різдва.

      Насправді ніякої суперечності немає, оскільки оповідання про вбивство дітей є фальшивою вставкою секти фарисеїв. Вони ненавиділи Герода Великого, тому й сфабрикували на нього цей «компромат» попри історичну неможливість такої події. Як пояснює католицький «Новий завіт з коментарем» (виданий за дозволом кардинала Мирослава Любачівського), «оповідання про вбивство дітей побудоване за зразком наказу єгипетського фараона, порівняйте з книгою "Вихід" 1.15-22». Тобто фальсифікатор не особливо напружував фантазію, а по-суті повторив те, що вичитав у своїй настільній книзі. Детальніше про цю та інші вставки в Євангеліє можна прочитати в праці «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень».

      Отже, Ісус народився саме того року, від якого ми починаємо відлік нової ери. Наступне запитання — де? Воно не таке просте, як може здатися на перший погляд.

      З дитинства нас навчали, що Ісус народився в маленькому поселенні Вифлеєм, що розташоване в десяти кілометрах південніше Єрусалима. Біблійний словник Брокгауза повідомляє, що «в документах архіву Телль-Амарни (XIV ст. до Р.Х.) це містечко називається Бет-Лахама — "дім (або храм) богині Лахами"», тобто поселення існувало ще до приходу євреїв у Палестину в XIII ст. до н. е. На івриті його назва звучить як Бет-Лехем, гелленською (давньогрецькою) — Бетлеем, у церковно-слов’янському прочитанні — Вифлеєм. Іудеї, згідно зі своєю «народною етимологією», розшифровують цю назву як «дім хліба», а араби — як «дім м’яса». Обидва пояснення далекі від істини, оскільки це незначне поселення не могло бути ні хліборобським, ні тваринницьким центром.

      За свідченнями очевидців, місцевість навколо Вифлеєма сувора — напівстеп-напівпустеля, рослинність бідна й одноманітна. Як повідомляє 12-томна православна «Тлумачна Біблія» (під редакцією професора Олександра Лопухіна), «у Вифлеємі немає ні річок, ні струмків, тож воду беруть з цистерн, що наповнюються дощовою водою». Можливо, що ця величезна залежність місцевих жителів-ханаанців від дощів сприяла возвеличенню згаданої вище «богині Лахами», що належить до ханаансько-шумерських божеств водної стихії. Саме за її іменем і було названо це містечко. Згідно з шумерською міфологією, «лахама» — це також духи водної стихії, породжені богом прісних вод Енкі.

      Згаданий Вифлєєм має ще одне ім’я — «Єфрата» або «Єфрат», що значить «плодоносний, щедрий, життєдайний». Очевидно, що цей епітет виник завдяки тому ж таки культу «богині Лахами», яка вважалася «плодоносною» через те, що посилала на поля життєдайні дощі. Назва «Єфрат» збігається з назвою річки Євфрат в Межиріччі, де вихідці з Північного Надчорномор’я створили квітучу цивілізацію самарів-сумерів-шумерів.

      У біблійних текстах це містечко іноді згадувалося під подвійною назвою — «Вифлеєм іудейський» або «Вифлеєм Єфрата». Це робилося для того, щоб відрізнити його від іншого Вифлеєма — галілейського. Однакова назва вказує на поширеність хліборобського культу «богині Лахами». Цей другий Вифлеєм у давнину був важливим містом, адже в книзі Навина (19,15) він перелічений у списку найбільших міст Галілеї. Як повідомляє «Біблійний словник Брокгауза», він знаходиться в 11 км північно-західніше Назарета — батьківського міста Ісуса.

      Вірогідно, що в Назареті був дім святого Йосипа, земного батька Ісуса. Згідно з церковним переданням, свята матір Ісуса — Марія — походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета, то ж цілком природно, що Йосип одружився на дівчині з сусіднього поселення. Від Сепфоріса до Вифлеєма також приблизно 5 км.

      Якщо Ісус справді народився у Вифлеємі, то в якому? В галілейському, що знаходився в двох годинах ходу від Назарета, чи в іудейському, до якого треба пройти майже дві сотні кілометрів гористою місцевістю?

      Згідно з фарисейською вставкою до Євангелія від Луки, Йосип і Марія начебто пішли до іудейського Вифлеєма для перепису. Як стверджує згаданий вище «Новий завіт з коментарем», «Лука обгрунтовує факт, що Ісус з Назарета народився у Вифлеємі, тим, що цісар Август (31 пер. Хр. — 14 по Хр.) наказав провести в цілому царстві перепис населення для встановлення збирання податків. Квіриній фігурує як сирійський намісник. Той перепис припадає на 6/7 р. по Хр.» (с. 151). Як бачимо, повідомлення вставки прямо суперечить даті перепису, що відбувся через 6-7 років після народження Ісуса. Згідно зі свідченнями римських істориків, цей перепис здійснив легат Сирії (імператорський намісник) Сульпіцій Квіриній, що обійняв цю високу посаду в 6 р. н. е.

      І це ще не все. На час народження Ісуса Іудея і Галілея були окремими державами, які перебували під владою Риму. Іудеєю з 4 р. до н. е. по 6 р. н. е. правив Архелай, а Галілеєю з 4 до н. е. до 39 р. н. е. — Герод Антипа (обидва були синами Герода Великого). Перепис здійснювався для упорядкування податків: кого записали в податкову книгу, той згідно з нею зобов’язаний був сплачувати податки в залежності від розміру свого майна. Якби Йосип, який мешкав у Назареті, записався в податкову книгу Вифлеєма, то йому щороку треба було б ходити в сусідню державу платити податки, що є абсурдом. Насправді перепис проводився за місцем проживання, тож не було жодного сенсу мешканцям Назарета йти для цього у Вифлеєм, тим більше, що переписувачів передусім цікавило оподатковуване майно.

      Не менш абсурдним виглядає твердження автора вставки, що неначе Марія на дев’ятому місяці вагітності пішла особисто записатися в податкову книгу, хоча, як повідомляє «Тлумачна Біблія», «записати Марію в число платників податків, якщо б це було потрібно, Йосип міг і один». Тим більше що в Назареті та інших поселеннях Галілеї Марія мала багатьох родичів, які могли її доглянути на час відсутності Йосипа.

      Таким чином, Ісус аж ніяк не міг народитися в Іудеї. Додаткова аргументація щодо цього наводиться у книзі Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. Якщо ж Ісус і народився у Вифлеємі, то лише в галілейському, хоча про це немає відомостей. Натомість євангелія однозначно повідомляють, що батьківським містом Ісуса був Назарет — тут був дім Йосипа і Марії, тут жили їхні родичі. Тож найвірогідніше, що Ісус народився в галілейському Назареті, тому його й називали Ісусом Галілеянином або Ісусом з Назарета.

      Ще трохи, і правда про народження Сина Божого стане набутком не лише науковців, але й широкої громадськості. І тоді в українські колядки буде внесено уточнення, тож незабаром співатимемо: «У Назареті, у Назареті радісна новина. Пречиста Діва, пречиста Діва породила сина...». Хай Буде!

      -----------------------
      В тему:

      25 грудня – день народження Ісуса Хреста і Різдво нового Сонця
      Дивна давня легенда
      Знайди хоч один доказ, що Ісус не був українцем
      Ісус молився українською
      Українська Галілея
      Найбільший Українець
      Дружина Понтія Пилата заступилася за Ісуса
      Кумранські рукописи: Ісус не був єсеєм
      Чому Іуда зрадив Ісуса?
      День святого Понтія Пилата
      Апостоли Ісуса: галілеяни чи юдеї?
      Послання кризовому людству
      Не бійтеся п’ятниці 13-го
      Підстави оновлення Арійського календаря
      Хай Буде! Ісус і Марія вітають нас арійським салютом
      ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень
      П’ятий елемент (про Туринську плащаницю)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    18. В. Лановий. "Скромна" чарівність олігархії
      У сьогоднішній Україні з приходом до влади Партії регіонів остаточно склалася політико-економічна система олігархічного капіталізму.
      Країною керує не уряд і його підрозділи, не державні адміністративно-силові та військові структури, а коло осіб панівного класу крупного фінансового капіталу.
      Особливість цього класу - безпрограшність його політичної позиції у системі влади.
      Можуть оновлюватися парламентські партії, президенти і міністри. Панівне ж політичне положення фінансових верховодів залишається незмінним.
      Панівне - бо саме вони приймають рішення про зміни до законодавства, розподіл бюджетних та емісійно-кредитних коштів, модифікацію податкових норм і правил, пріоритети урядових капіталовкладень, розподіл фонду державних замовлень і закупівель, приватизацію, рівень зарплат і валютного курсу.
      Уряд і його члени - лише виконавці неофіційних, спущених з олігархічного олімпу розпоряджень. У цій схемі уряд не тільки безвольний, безініціативний та короткозорий. Йому не потрібно бути професіональним і кваліфікованим. Олігархів не цікавлять ідеї і компетентність міністрів та їх апарату.
      Зайва кваліфікація та креативність урядовців загрожують бізнес-інтересам олігархічних корпорацій. Такі люди можуть висувати конструктивні пропозиції для країни, що дають поштовх загальному розвитку, але, як правило, не приносять прибутків окремим компаніям.
      Олігархи не сприймають ринкової системи, як би самі це не спростовували. Якщо рядові бізнесмени прагнуть до захоплення і підпорядкуванням власним вигодам окремих фрагментів ринкової системи, то олігархи знищують її цілком, в усіх її секторах і проявах. Вона їм не потрібна зовсім.
      Не дивно, що така їх позиція повністю збігається з позицією корупційного чиновництва. Вони роблять одну справу, що суперечить інтересам усієї країни.
      Що дозволяє фінансовим магнатам посідати панівне політичне положення і фактично формувати політику держави?
      По-перше, значний вплив їх бізнес-імперій на стан економіки і політичне реноме керівництва держави. Хоча, як показує досвід України, цей вплив не всесильний - економіка падає за найтепліших відносин влади і крупного бізнесу.
      По-друге, політико-економічна єдність олігархічних кланів та партійних лідерів, які разом борються за владу і реалізують матеріальні вигоди від перебування при владі. Причому позиції олігархів у цих союзах є лідерськими.
      По-третє, корупційний спосіб схиляння чиновників до прийняття необхідних елітному бізнесу рішень. Концентрація грошових ресурсів суспільства в руках привілейованих бізнесменів робить їх найбільш "пробивними" економічними гравцями в умовах тотальної корупції, що охопила державну владу.
      Віктор Янукович
      В результаті входження у владу олігархічні клани перетворюються у монстрів. Вони складаються не тільки з фінансово-господарських корпорацій, а і з політичних підрозділів зі своєю інфраструктурою - політологами, політичними технологами, ЗМІ, конференціями, ланчами.
      Виходить, українська державно-політична система стала сукупністю кількох олігархічних князівств, політико-економічних конгломератів, що разом управляють і гілками влади, і централізованими фінансовими потоками.
      Чому керівне політико-економічне положення фінансових магнатів незмінне? Бо вони не втрачають з часом своєї економічної могутності і не є абсолютно відданими поточному політичному керівництву країни.
      Таємно вони дружать з майбутніми президентами та прем'єрами, самі визначають таких осіб, виділяють гроші на їх просування і проведення виборних кампаній. Додатково після виборів перекуповують депутатів. Якщо такі плани вдається здійснити, то товстосуми - на коні за будь-якої зміни правлячої партії і президента.
      Найбільш могутні з них вірять, що і за програшу зможуть знайти спільну мову з новою владою. Допоможуть їх значна роль в економіці і грошові внески у "партійну касу" та "національні проекти" президента.
      Особливо яскраво "кухню" фінансових відносин між грошовими мішками і посадовими особами високого рангу демонструють суперечки між групою "Приват" і бізнесменом Віктором Пінчуком у лондонському суді.
      Предмет колотнечі: група ніби-то не виконала зобов'язання внести до передвиборної каси Леоніда Кучми у 2004 році права власності на Криворізький залізорудний комбінат, куплений у держави десять років тому за 143 млн дол.
      Фактично в Україні олігархічні клани вмонтовані у владу. Більше того, вони її створили, є її оплотом і одночасно - реальним робочим механізмом уряду.
      Без такого механізму за авторитарної влади чиновники, що централізували фінанси економіки, не здатні включати їх у виробництво. Їх справа - лише плодити нові папірці. Ось вони і діють через структури крупного капіталу.
      Ігор Коломойський. Фото radiosvoboda.org

      Альтернативою цьому олігархічному корупційному механізму є ринкова система у демократичних країнах або планова - у тоталітарних соціалістичних.
      До того ж олігархічні конгломерати - не лише влада та економічний потенціал. Вони корпоратизуються з іноземними компаніями, приєднуються до міжнародних структур і товариств. Хоча сильно дбають, щоб цей рух був одностороннім: нога жодного іноземця чи бізнесмена не повинна ступити на українську землю.
      Іноземці, що запрошуються в Україну, повинні підігравати олігархам-режисерам на самітах, як колишні керівники Великобританії, Америки чи Польщі у Ялті, але не втручатися у поділ здобичі - держпідприємств, що залишилися від соціалізму.
      Саме така лінія стримувала Україну від інтеграції як із західними, так і зі східними партнерами, бо це загрожувало внутрішньому полюванню за цією здобиччю.
      Фінансово-політичні клани також утримують більшу частину розважальної та інформаційної інфраструктури, володіють головними ЗМІ, контролюють чемпіонат з футболу, привласнили найкращі футбольні та інші спортивні клуби країни.
      У всіх діяннях товстосуми встановлюють свої правила життя, нав'язують свій стиль і свою культуру. Особливих досягнень вони не мають. Політичні ток-шоу на їх каналах були непомітно витіснені з ефіру і почали виробляти "мильну" продукцію.
      Проте з якими самозамилуванням і самовпевненістю вони тішаться своїм надлюдським панівним положенням! Вони значною мірою формують місце України у світі, закордонні враження від українців та економічної еліти країни, диктують народу, як йому жити і що робити на своїй землі, чим зайняти вільний час.
      Новоявлених рокфеллерів не цікавлять умови життя простих громадян.
      Усі їх рекламні ролики про відкриття школи у Донецькій області, побудованої за кошти мільярдерів, придбання ліків за рахунок олігархічної місіонерки, видача з фонду колишнього президента спеціальних стипендій обдарованим учням є засобом морального самозахисту від суспільної ненависті до них.


      Віктор Пінчук. Фото interpipe.biz
      По-перше, ці благодійні видатки мізерні порівняно з потребою у них. Якби фінансові верховоди не викачали мільярди з державного бюджету, то доходів останнього вистачило б на тисячі нових шкіл, лікарень та операцій хворим дітям.
      По-друге, ці благодійники є глибокими невігласами у медицині, освіті, мистецтві та інших сферах, куди вони направляють відірвані від своїх пустощів суми. Тому гроші зазвичай витрачаються непродуктивно, в неактуальні проекти, з великими надлишковими виплатами і непотрібним пафосом.
      Краще було б внести ці суми до національних неурядових бюджетних програм, розроблених професіоналами, і зробити це без зайвої метушні.
      Що можна сказати про такий стан речей? Держава явно не впливає на ситуацію. Вона слабка, аморфна, знаходиться у фарватері приватних планів, не керує суспільними процесами і зробила українців заручниками чиїхось інтересів.
      Складність у тому, що фінансові боси нікому нічого не зобов'язані. Вони не відповідають за свої втручання у політику і керівництво країною. Розуміючи, що наближається занепад України, який олігархи і прискорюють, вони підготували "запасні аеродроми": хто в Лондоні, хто в Женеві, хто в Лозанні.
      Найгірше, коли мільярдери самі йдуть у владу. Перший уряд, створений президентом Віктором Януковичем у 2010 році, складався переважно саме з них. Цей уряд пронісся по країні як ураган, спустошуючи її.
      Він заліз у величезні борги, позичивши за два з половиною роки близько 30 млрд дол. Це більше, ніж за усі попередні роки незалежності, і ці кошти вже треба віддавати. Він розтринькав валютні резерви, демонізував податкову систему, звів нанівець фінансування соціальних потреб суспільства.
      Погуляли добре. Зараз нема чим платити за російський газ, нема доходів до бюджету, не стало грошей у Пенсійному фонді, очікуються невиплати зарплат і пенсій. Цей уряд також розвалив систему державного управління, зокрема, у сфері державних закупівель, посадив на міль грошово-кредитний оборот.
      Особливо агресивно той уряд діяв проти незалежних підприємців. Це і податкові тортури, і експропріація бізнесу, і кримінальні переслідування підприємців-активістів. Уряд змусив сотні тисяч ділових людей емігрувати з країни, переводити діяльність на нелегальне положення або згортати її.

      Рінат Ахметов. Фото korrespondent.net
      У їх країні місця підприємництву нема.
      Тепер, коли "грошові мішки" залишили посади і відійшли у політичну тінь, уряд не може продовжити бенкет на тому ж рівні. Він змушений просити нові кредити, щоб погасити державний борг, накопичений за останні роки. Очевидно, що хазяйнування уряду олігархів фактично довело державу до банкрутства.
      Зате зросли лави мільярдерів. На середину 2013 року їх в Україні стало 18, тоді як до 2010 року було лише шість. Приріст відбувся, перш за все, за рахунок бізнес-партнерів партії влади. Крім того, треба виділити нове явище - появу лави мільярдерів-"аграріїв" - О. Бахматюка, Ю. Костюка, А. Веревського.
      Такі надприбутки виникають як земельна рента, монополістичні доходи від продажу продовольства та бюджетні субсидії сільському господарству. Серед новоприбулих нема незалежних підприємців, усі "співпрацюють" з владою.
      Найбільше приростили капітали ті, хто не прагнули посад, але були тісно зв'язані з владою. Серед найбільш успішних бізнесменів Партії регіонів - Дмитро Фірташ, Рінат Ахметов, Сергій Курченко і син глави держави Олександр Янукович.
      За повідомленнями преси, перші двоє купили підприємств на 5 млрд грн і 4 млрд дол відповідно, останні - на 0,5 млрд дол кожен. Зрозуміло, що такі великі суми не лежали у них в кишенях. Хтось надав гроші олігархам чи допоміг їх залучити. Наприклад, це могли бути урядові гарантії і кредитні кошти.
      В результаті найбагатші "регіонали" за три роки збільшили капітали у кілька разів. Ахметов - у 2,5-3 рази, Фірташ - у десять разів, Янукович і Курченко - ще більше.
      Вони захоплювали об'єкти по-різному: шляхом легальної приватизації, за допомогою закритих викупів пакетів акцій держави, виштовхуючи з бізнесу конкурентів, доводячи чужі підприємства до банкрутства, скуповуючи борги конкурентів у Промінвестбанку, який кредитував державні підприємства.
      Причому ці фінансові фаворити глави держави не сперечалися за об'єкти. У кожного - свій спектр галузей і своя базова сировина, недоступна іншим.
      Дмитро Фірташ. Фото i.ua
      Так, холдинги Ахметова захопили колишні державні галузі теплоенергетики, обласного енергопостачання, видобутку руд чорних металів, вугільної промисловості, металургії, машинобудування для добувних галузей,  телекомунікацій, надання комунальних послуг у великих містах.
      Контролюючи ринок залізної руди і довільно піднімаючи ціни на неї, група Ахметова змусила визнати себе банкрутами два меткомбінати і продати їй права власності на них. Так само зробив з трьома найбільшими хімкомбінатами України Фірташ, який заволодів ними після монополізації поставок їм газу.
      Його корпорація владарює у хімічній, газовій і титановій сферах, встановлює там свої закони, нікого не допускає до цих виробництв і отримує небачені прибутки.
      Олігархічні клани, руйнуючи державу, непогано почуваються при авторитарній владі. Їх влаштовує державна "корова", яка дає їм "молоко": з'їдає усі пагони підприємницьких інновацій, пережовує брикети приватних інвестицій, висмоктує заощадження громадян, влазить у хащі внутрішнього і зовнішнього боргу.
      Робота влади на збільшення доходів своїх бізнес-партнерів є тотальною, а способів їх збагачення вистачить на цілий циркуляр. Ось деякі його пункти.
      1. Оплата з бюджету за завищеними цінами державних закупівель, підрядів, замовлень, виконаних олігархічними холдингами.
      2. Шалені централізовані інвестиції таким холдингам.
      3. Бюджетні субсидії галузям, захопленим фінансовими баронами.
      4. Пільгові позички корпораціям за рахунок коштів державних банків.
      5. Урядові гарантії для отримання ринкових кредитів.
      6. Емісійні позички НБУ для рефінансування банків олігархів, продаж їм державних підприємств за мізерними цінами або безкоштовно.
      7. Силове захоплення фірм, де магнати не володіли контрольними пакетами акцій.
      Сергій Курченко. Фото korrespondent.net

      8. Монополізація товарних ринків та завищення цін на свою продукцію.
      9. Безмитний - сірий - імпорт товарів і послуг бізнес-імперіями.
      10. Встановлення штучних мит на імпорт, наприклад, на ввезення автомобілів.
      11. Реєстрація фіктивних експортних операцій для "повернення" ПДВ.
      12. Заниження офіційних податкових зобов'язань.
      13. Фінансові оборудки через офшорні компанії.
      14. Отримання газу за заниженими цінами.
      15. Скуповування і перепродаж за кордон футболістів та сировинної продукції.
      Цей перелік можна продовжувати. Система працює сама на себе. Під патронатом органів влади загниває економіка, спустошується державний бюджет, пенсійний та соціальні фонди, не фінансується розвиток нації.
      Звичайно, навіть за такого тотального перерозподілу суспільних доходів на користь бізнес-партнерів влади на всіх не вистачає, і першими відлучаються від доїльної системи фінансові партнери попереднього уряду.
      Проте не все так просто, особливо у відносинах з донецькою політичною групою. Остання не просто відлучає від грошових потоків та поділу державного добра. Вона також вимагає поділитися раніше загарбаним.
      Однак загарбане олігархами попереднього політичного циклу не є наслідком бездоганних юридичних дій, тому може бути оскаржене у судовому порядку. Як приклад - перипетії з вилучення у Віктора Пінчука та Ріната Ахметова прав власності на корпорацію "Криворіжсталь" у 2005 році.
      Найбільш уразливі прогинають спину найбільше. До таких, зокрема, належить зять колишнього президента-приватизатора Леоніда Кучми. Як Пінчук підіграє новому президенту, особливо помітно за змістом програм його телеканалів СТБ та ІСТV. Вони зображають Януковича ледь не суперменом.
      Проте є фінансові барони, не схильні задовольняти примхи нових керманичів. Вони вірять у недоступність своїх бізнес-фортець і мають для цього підстави.
      Олександр Янукович. Фото korrespondent.net/td>
      Олігархічні групи Ігоря Коломойського чи братів Суркісів, мабуть, стали вище тієї планки у політичній та економічній ієрархії держави, яку їм відводить влада. Деякі з них настільки потужні, що можуть зупинити транспортне сполучення, подачу електроенергії, виплату зарплат і пенсій, надходження в країну валюти.
      Фінансові верховоди демонструють свою центральну роль у масштабних проектах та урядових програмах, зваблюють главу держави зв'язками на Заході чи в Росії.
      Вони ж можуть пригрозити чиновникам втопити економіку і фінанси, як про це заявив Коломойський, що володіє банківською олігополією, або скасувати проведення чемпіонату Європи з футболу в Україні, як було після "наїзду" нової урядової команди на голову Федерації футболу України Григорія Суркіса.
      Вони також здатні змінити політичну палітру парламенту і відправити Кабмін у
      відставку, чим поставити у скрутне становище найвищу посадову особу. Група найпотужніших бізнесменів може загрожувати Партії регіонів та її керівнику.
      До речі, згаданий позов Пінчука до "Привату" могла замовити влада, яка намагається поставити Коломойського у скрутне фінансове становище.
      Концентруючи у своїх руках більшість вільних коштів суспільства, провладні  фінансові магнати матеріально підтримують не тільки правлячу політичну силу, а й формально альтернативні партійно-політичні течії. Проте роблять це не за покликанням і не задля змін, що приведуть до ринкових демократій.
      Іноді вони виконують замовлення диктаторів щодо виведення на політичну орбіту діячів, які є спільниками влади, але симулюють роль опозиціонерів. У потрібний момент останні підуть на угоди, що не похитнуть позиції диктаторів.
      Інший варіант - фінансування олігархами політичних фігурантів з демократичними гаслами на вустах, які після приходу до влади покірно виконуватимуть вказівки своїх фінансових покровителів, залишатимуться "ручними" депутатами чи урядовцями і не зроблять жодного кроку на шляху до економічних свобод.
      Свіжий приклад - прихід до влади Віктора Ющенка, хоча є чимало інших гравців у політику. Кожен може сам подивитися на парламентську палітру і шеренгу кандидатів у президенти, щоб розібратися, хто з них - на утриманні олігархів.
      Леонід Кучма. Фото 2000.net.ua
      Є й така група колишніх фінансових фаворитів влади, яка найбільше постраждала від донецького політичного клану та його фінансових управителів. Вона втратила багато прибутків і готова підтримувати опозицію. Передусім це Віталій Гайдук і Костянтин Жеваго, котрі перебазувалися у Західну Європу.
      Погано, що вони втручаються у політику задля відновлення своїх привілейованих місць при владі і не бачать іншої, неолігархічної моделі управління країною.
      Останній загін відлучених від політичної ренти фінансових верховодів - ті з них, які розчарувалися у співпраці з чиновниками і хочуть лише займатися бізнесом. Більшість з них бачить свою майбутню діяльність за кордоном, як правило, на Заході, й активно переводять туди капітали. Ці люди майже втрачені для України.
      Олігархічні бізнесмени, володіючи великими фінансовими активами, стають ніби екстериторіальними персонами. Вони є продовженням своїх капіталів і не належать ні собі, ні своїй державі. В умовах авторитарної системи влади вони виводять свої багатств за кордон у більш спокійні правові гавані.
      Їх радо зустрічають на чужині. Ці люди висмоктують гроші з українських підприємств, якими заволоділи за допомогою корумпованих бюрократів, а потім виводять кошти за кордон, допомагаючи іншим державам.
      Український досвід життя при олігархічному ладі дозволяє зробити такі висновки.
      1. З приходом до влади Партії регіонів взаємозалежність між владою та бізнесом  стала абсолютною. Їх зв'язок замішаний на корупції, і вони разом добили пагони ринкової системи та демократії в країні.
      Олігархічні боси без зайвих зусиль з надзвуковою швидкістю - за п'ять-десять років - накопичили мільярдні маєтки, а тому не хочуть чути про інші бізнес-підходи.
      Чинна олігархічно-корупційна модель не має нічого спільного з динамічною економікою та ефективним управлінням країною, а є лише способом збагачення купки людей, допущених до народного багатства. Україна та її національне господарство підведені до прірви, і ця влада фактично вже зазнала краху.
      2. Режим, що базується на засадах олігархічного капіталізму, руйнує визначальні інститути суспільства.
      Віктор Ющенко. Фото AP
      Він перетворив уряд і суд на зібрання службових маріонеток. Вільні вибори дискредитовані підтасуванням результатів голосування, а політичні партії - залежністю від волі їх фінансових утримувачів.
      Нівельоване місцеве самоврядування, спотворена система податкових зборів, підірвані відносини між державою і платниками податків, відкинуте на багато років назад створення адекватної пенсійної системи. Знищене вільне підприємництво, підірване становлення ринку, зупинилося формування середнього класу.
      Пригнічені громадянська свідомість і самоорганізація громадян. Триває їх дезінформація через провідні телеканали. Свобода слова стає міфом, а журналісти - плазунами перед своїми господарями. За цих обставин Україна ще довго перебуватимемо на задвірках цивілізованого світу.
      3. Не можна відмітати вплив елітних бізнесменів на міжнародну політику влади "регіоналів". Зокрема, її крен у напрямку інтеграції з ЄС та реверанси у бік Росії.
      Причина таких змін - завершення міжкланового приватизаційного поділу державних виробничих активів в Україні, побоювання авторитарно-олігархічної російської влади, яка без церемоній розбирається з бізнесменами, а також необхідність убезпечення олігархічного капіталу в європейських країнах.
      З іншого боку, інтереси холдингу Фірташа у співпраці з Росією повертають державне керівництво у цьому напрямку.
      4. Зміна переліку допущених до трону олігархів після кожного переобрання
      президента свідчить про нетривалість періоду панування фінансово-політичних груп і бажання старих фаворитів прилаштуватися до нових керманичів.
      Усе це свідчить про другорядність для привілейованих товстосумів економічної діяльності. Головне для них - політичні рента і дивіденди. Олігархічний капітал, незалежно від прізвища його володаря, перетворився у механізм автократичного режиму, без якого останній не може здійснювати державне управління.
      Захоплення олігархами не тільки цілих галузей національного господарства, а й органів виконавчої та законодавчої влади - це рух фінансових імперіалістів до повної інкорпорації у владу і перетворення їх самих в авторитарних можновладців.
      Що робити?
      Костянтин Жеваго. Фото investgazeta.net
      1. Усунути олігархів з політики.
      Суспільству треба прийняти моральний імператив, що мав би політико-юридичні наслідки, за яким усі призначення бізнесменів крупного калібру на посади у владі та як радників чи помічників розглядати як факти політичної корупції з відстороненням від своїх функцій осіб, які здійснили такі призначення.
      Те саме стосується призначення на державні посади довірених осіб фінансових магнатів - тих, капітали яких перевищують певний рівень. Наприклад, для покровителів призначенців у центральні органи влади - 100 млн дол.
      Такі ж обмеження повинні стосуватися призначення олігархів та їх співробітників на посади голів, заступників голів парламенту та очільників його комітетів. Те саме стосується місцевих депутатських органів. Слід запровадити кримінальну відповідальність за фактами корупції у всіх виборних представницьких органах.
      2. Ввести законодавче обмеження щодо формування олігополій у секторах економіки. У тому числі - заборонити продавати державні та приватні підприємства компаніям, що вже мають об'єкти власності у цих секторах. Вартість їх об'єктів не повинна перевищувати 5% загальної вартості усіх підприємств сектора.
      Заборонити продаж об'єктів приватизації в борг, непублічними і неконкурентними методами. Провадити жорстку майнову відповідальність олігархічних корпорацій за їх фінансовими зобов'язаннями аж до банкрутства підприємств.
      Запровадити жорсткий режим кредитної відповідальності банків, що входять до елітних фінансових конгломератів. Невиконання цих норм повинно розглядатися як здійснення актів корупції у владі.
      3. Потрібне нове виборче законодавство до рад усіх рівнів на принципах прозорості і терміновості підрахунку бюлетенів.
      Підрахунок на дільницях повинен проводитися відкрито для усіх сторін з швидким, у режимі реального часу, терміновим прямим телефонним чи електронним повідомленням результатів голосування центральній виборчій комісії.
      Відхилення результатів голосування від даних офіційних протоколів - підстава для порушення кримінальних справ проти відповідальних осіб виборчих дільниць. Порушувати справи повинні представники міліції, закріплені за дільницями.
      4. Створити сильний компетентний уряд, який встоїть перед корупційними спокусами з боку мільярдерів. У зв'язку з цим треба змінити формування та функціонування центральних і місцевих органів виконавчої влади.
      Вадим Новинський. Фото УП
      Вони повинні перейти до непрямого економічного регулювання господарських систем: реалізовувати національні, а не бізнесові програми, та скоротити видатки на амбітні проекти. (Кому потрібна зимова Олімпіада у Львові у 2022 році?)
      Органи влади повинні діяти прозоро, публічно, знаходитися під контролем громадськості і преси. Особливо важливо скоротити обсяги держзакупівель в інтересах підприємств та організацій і забезпечити їх конкурсний розподіл. Установам органів влади слід заборонити займатися комерційною діяльністю.
      Необхідно скасувати самочинні слідчі та конфіскаційні дії податкових органів, ввести обов'язковий терміновий порядок виконання їх фінансових зобов'язань перед суб'єктами економіки - повернення ПДВ експортерам, запровадити процедури зупинки роботи владних установ при ненадходженні бюджетних коштів.
      Слід ліквідувати вузькогалузеві міністерства, комітети, департаменти, а також неуправлінські органи, що, як правило, надають послуги олігархам.
      5. Здійснити економічні реформи на засадах вільної децентралізованої конкурентної підприємницької економіки і скасування адміністративного втручання.
      Розгорнути ці зміни у напрямках цілісного запровадження ринкової системи, включаючи перехід до сильного антимонопольного регулювання, вивільнення та стимулювання зростання незалежного підприємництва у місті і селі.
      Перейти до ефективного накопичувального макроекономічного регулювання, забезпечити справедливий розподіл та обіг грошово-кредитних ресурсів. Зупинити штучне нарощування держборгу, запровадити вільний ринковий обіг іноземної валюти та систему заохочення притоку іноземного виробничого капіталу.
      Відновити вільний ринковий оборот акціонерного капіталу. Перетворити бюджетне фінансування на систему заохочення соціального, інтелектуального і культурного розвитку, допомоги вразливим верствам громадян. Децентралізувати основну частину бюджету на рівень органів місцевого самоврядування.
      Застосувати поруч із солідарною моделлю пенсійного забезпечення модель індивідуального державного пенсійного страхування.
      Фото AFP

      Володимир Лановий, доктор економічних наук, президент Центру ринкових реформ
      Далі буде

      "Українська Правда"
      Коментарі (8)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    19. Олександр Палій, - Щодо актуальних питань сьогодення, інтернет обговорення.
      Виктор, Киев: - Как вы думаете, справедливо ли оппозиция обвиняет внефракционного Сергея Мищенко с его законопроектом по Тимошенко, в сговоре с Банковой? Почему же оппозиция так долго медлила с собственным законопроектом? Что вы думаете по поводу опубликованных недавно писем Юлии Тимошенко из больницы, в которых она прошлась катком и по Кличко, и по Яценюку, и даже по Коксу и Квасьневскому? Если они написаны её рукой, то почему её защитник Власенко обвиняет в публикации писем "ребят Портнова"? Спасибо за ответы.

      Олександр Палій: - Чому опозиція не зацікавлена в резензуванні свого законопроекту щодо звільнення Юлії Тимошенко? З суто іміджевих причин. Опозиція не може відступити від радикальних заяв з цього приводу. Тобто якийсь компроміс влада і частина ЗМІ може тлумачити як те, що не вся опозиція задоволена Тимошенко, тим, що вона боїться конкуренції з її боку, опозиційникам вона не вигідна і так далі.

      Тому, у цьому конкретному питанні, автором компромісу могла б бути влада – бо, по-перше, вона має більшість в парламенті і по-друге - за уряд, за міністерство закордонних справ, зрештою, відповідає влада. Із цього слідує, що у влади більше можливостей для маневру. Опозиція може на якомусь етапі погодитись на те, що їй пропонують, тому що в її інтересах наполягати на більш радикальному рішенні.

      Але, з іншого боку, треба розуміти, що інтереси держави вимагають дуже відповідальної політики в цьому сенсі: щоб влада і опозиція перестала рахувати відсотки, соті чи десяті відсотка, і нарешті почали працювати по питанню Тимошенко – а воно знаходиться у площині національних інтересів, і треба його вирішувати дуже швидко, безпроблемно, і компромісно, а після цього – забути як страшний сон. Тобто, в максимально стислий термін знайти рівнодіючу, якийсь вектор, який дав би змогу вирішити проблему Тимошенко.

      Щодо законопроекту Міщенко, то мені неважко собі уявити, що депутат, який не входить до опозиції, але з опозиційним минулим, грає в партнерстві з владою – це достатньо часто відбувається. Чи було так в цьому випадку, мені важко сказати. На мою думку, то була не приватна ініціатива цього депутата, бо занадто дражливою являється тема, і вона Міщенко нічого позитивного в даному контексті не принесла. Я думаю, що за цим, напевно, хтось стоїть.

      Що стосується вашого питання по листам від Тимошенко, припустити, що це є справжні листи, зовсім неважко. Тим більше, що Юлія Володимирівна писала безліч таких листів, і знайти, а потім висмикнути якусь потрібну фразу також не є проблемою. І, звичайно, що і в середині опозиції, і в середині влади з цього приводу дуже гостро дискутують між собою представники обох таборів. Проте, можна, наприклад, публікувати те, що колись сказав Марков чи Медведчук про Януковича, чи як вони один про одного говорять. Це теж буде дуже цікаво.
      Хоча придавати листам Тимошенко якогось глобального значення – це все одно, коли зараз намагаються придати великого значення питанням (значно, серйознішими, до речі), які висвітлив нещодавно Едвард Сноуден: всі розуміють, що всі всіх прослуховують, але при цьому роблять вигляд і обурюються, що це відбувається вперше і ніби насправді ніхто нічого не розуміє. Це така політична етика.

      Евгений Морин: - 1) Когда Украина станет, по-вашему, полноправным членом Евросоюза? 2) Почему в своей книжке вы записали скифов в украинцы? Можно ли говорить, что первыми украинцами были трипольцы?

      Олександр Палій: - На мій погляд, Україна має дуже хороші шанси стати членом Європейського Союзу в найближчі 5-10 років. Ці питання можуть бути вирішені оперативно. Якщо ми подивимось, як інтегрувались до Європи країни Балтії, Болгарія і Румунія, то побачимо, що, наприклад, в 2002 році ще ніхто навіть не міг і подумати, що дві останні країни стануть членами ЄС. А у 2007 році вони ними стали. Так само в 2000-х роках ніхто не думав, що Прибалтійські країни стануть членами ЄС, а в 2004 році вони такими стали.

      Для нас це питання 5-10 років, при умові, якщо відбудеться транзит до нормальності: якщо влада ставатиме більше відповідальною і люди матимуть реальну демократію замість бутафорної.

      Щодо скіфів, то я їх, безумовно, не відношу до українців, але вони одні з прямих предків українців. Індо-іранське скіфо-сарматське населення мешкало дуже довгий час на території України, ще з часів розпаду так званої Індо-європейської єдності. Цей розпад відбувся приблизно десь в третьому-четвертому тисячолітті до н.е., і з того часу на території України мешкали дві великі етнічні групи: пра-пра-праслав’янське населення та індо-іранське населення в степу. Кілька тисячоліть нашої історії – це історія взаємодії цих двох спільнот. Взаємодія ця завершилась асиміляцією сарматських і скіфських племен. Тривала вона дуже довго – наприклад, ще в XIII столітті на нашій території були нащадки сарматів, які розмовляли сарматською мовою. Закінчилась вона перемогою слов’янської мови, але з серйозними скіфо-сарматськими і іранськими впливами.

      В нашій мові з того часу залишилися такі стародавні властивості, як «ікаїзм» - поширення літери «і» там, де в інших слов'ян «о» або «е». Є фрикативна «г» - спадщина скіфо-сарматських племен, - а також літера «хв» (там не було звуку «ф», а читався як «хва». В перській мові, до речі, досі так і читається): наприклад, як ми кажемо досі «Хведір» і так далі. Є у нас дуже велика кількість слів як спільного індо-європейского походження, так і суто іранського, а, мабуть, половина назв всіх річок України має скіфо-сарматське походження. Я вже не кажу про Бабая, яким у нас лякали дітей – це продовження про скіфське божество Папай. Є ще й в українців всілякі забобони з дзеркалами, а це все теж походить від скіфів.

      Виходячи з цього, можна сказати, що український народ – симбіотичний народ, який утворився в результаті змішування слов’янської частини і скіфо-сарматської частини. Інші впливи (тюркські, фракійські, кельтські) якщо були, то незначними і периферійними – тобто суттєво не вплинули на етногенез українців, тому що він відбувався під час більш монументальних процесів, що тривали протягом тисячоліть.

      Що стосується трипільської культури, то це питання цікаве. Результати генетичних досліджень, про які я чув, передбачають наявність у українців спадковість трипільської культури.
      Ця культура цікава тим, що на її периферії середньостогівська культура прадавніх індоєвропейців. Середній стіг – урочище поблизу Запоріжжя і десь на лівобережжі Дніпра між ним та Доном утворилась та культура, з якої розвинувся масив індо-європейских народів. Практично всі гіпотези про походження індо-європейских народів свідчать про те, що їх прабатьківщина – це сьогоднішня територія України.

      Трипільска культура розвивалася практично на периферії індо-європейської культури, і вона в сенсі розвитку була багато в чому вище індо-європейскої. Проте вони від трипільців багато чого запозичили. Тому ми можемо казати, що від початку індо-європейці перебували під серйозним впливом трипільської культури. Наші археологи повністю згодні з цією теорією і бачать взаємовплив двох культур.

      Зважаючи на це все, можна говорити про те, що слов’янська українська мова являється нащадком праіндо-європейської мови і належить до мови індо-європейської сім’ї.

      Фактом є також те, що слов’яни з часу свого існування почали мешкати на території колишньої трипільської культури, а ця територія – практично прабатьківщина всього слов’янства. Існує багато прямих археологічних матеріалів, що свідчать про це. За цінністю і глибиною пам’яток епохи мідної доби, раннього бронзового віку, бронзового віку Україна являється однією з перших і стоїть в одному ряду з такими державами як Італія, Греція, Болгарія, Туреччина – тобто була майже серцевиною цивілізації без жодного перебільшення. Принаймні, ті матеріальні знахідки того віку про це свідчать.

      Предки тих індо-європейських народів, що розселилися по всьому світу, починаючи з США, Канади, Латинської Америки і закінчуючи Індією, Іраном, Афганістаном, Таджикистаном, а також масиву кельтський, романських і слов’янських та інших народів вийшли з території сучасної Східної Європи, в першу чергу – з території сучасної України.

      Так, коли говорять, що Україна – це пуп землі, це, звичайно, пересмикування, але в кожному жарті є доля жарту.

      Ангелина, г. Донецк: - Украинская википедия сообщает, что среди Ваших увлечений есть игра в шахматы. Стиль какого гроссмейстера Вам импонирует больше всего? И еще вопрос: в СССР в шахматы играли от мала до велика. Почему, на Ваш взляд, в Украине не наблюдается такого увлечения этой замечательной игрой?

      Олександр Палій: - Мені подобається стиль сицилійський захист, і багато гросмейстерів розвивали цей стиль свого часу. Він динамічний: ти маєш і захист, і водночас можливість для контратаки.

      Чому зараз мало грають в шахи? Ну, по-перше в Радянському Союзі молоді реально не було чим займатися. Тоді не було девайсів та інших можливостей, які відкриваються в нашу інформаційну добу. А зараз побут багатший, і батьки дуже часто собі багато в чому відмовляють, щоб їхні діти гралися в свої іграшки. І саме в цьому полягає велика проблема, тому що зараз люди стали споживачами інформації.

      Біл Гейтс створював продукцію для виробників інформації, а Стів Джобс створив ті ж самі прилади для споживачів інформації. А люди наразі перетворюються в тотальних споживачів інформації – набагато легше сприймати картинку з комп’ютера чи з телевізора, ніж думати, мислити і читати книжки. Це і збіднює наше населення, в особливості, молоде покоління, бо воно стає більш пласким і менш здатним до творчості.

      Як цьому протистояти? Справа в тому, що велику роль відіграють у такому питанні не тільки гуртки по інтересам, а і родина. Інтернет – це такая річ, що додає тим, хто щось вже має, і відбирає в тих, у кого поки нічого немає. Тобто, відбувається деградація тих людей, які не мають на що нанизувати відповідні знання і не мають сформованих відповідних запитів. Тому належне виховання дітей у родині надзвичайно можливе.

      З іншого боку, Інтернет дає можливість створювати планові групи за інтересами і комунікації – це те, чого було дуже важко досягти в ті стародавні часи нашої юності. Але разом з можливостями, він несе велику кількість загроз.

      А шахи – це дуже корисна річ, яка дисциплінує мозок і дозволяє розуміти поліваріантність реальності. В мене, всього-навсього, перший розряд з шахів, але ті люди, які досягають якихось величин в шахах – люди значно вищих можливостей, аніж пересічні громадяни.

      Олександр Єфімов: - Пане Олександре , а як Ви думаєте , що буде з виконання плану Україна - ЕС, який розписаний на 10 років в Угоді ? Чи спроможна сьогоднішня опозиція його виконати у разі перемоги в 2015 році на виборах Президента?

      Олександр Палій: - Угода про асоціацію корисна в тому сенсі, що вона виставляє механізми досягнення . І здійснювати їх значно легше, якщо їх мати у вигляді зобов’язуючої угоди, тому що самій владі і опозиції народити проект реформ достатньо складно в силу різних причин: інтелектуальних, організаційних, вольових і ціннісних.

      На мою думку, частину цього плану може виконати влада, але частину, яка не стосується її позицій, капіталів і апетитів. Я бачу, які проблеми існують в опозиції, проте вона не гірша ніж ця влада.
      Ігор Лисий: - Олександре, наскільки внутрішні суперечності в системі нинішньої влади можуть призвести до її колапсу ще до 2015 року і без допомоги опозиції? Чи все ж кредит МВФ дозволить їй встояти до президентських виборів?

      Олександр Палій: - Ви знаєте, колапс влади і всієї країни можливий. І я б не тішився з приводу цього, бо, як би там не було, в Україні наразі іншої влади немає. В нашому крихкому світі утриматися від колапсів і прикласти усіх зусиль, щоб здійснити поступовий транзит до нормальності. Можливості колапсу лежать в соціально-економічній сфері. Без кредиту МВФ та зовнішнього фінансування достатньо важко, але можливо вижити. На моє глибоке переконання, якщо повністю увімкнути антикорупційну програму, то Україні кредит Фонду не буде потрібен.

      Можливо, на деякий час прийдеться утиснутись в держвитратах, але вихід на внутрішнє фінансування абсолютно можливий – якщо порахувати, скільки грошей розкрадається на оренді державних ресурсів, на держпідприємствах, на нафтогазовій галузі, на портах, на залізниці, на монополізмі, то ми прийдемо до того висновку, що цифра кредиту МВФ – зовсім не та цифра, яку щороку втрачає Україна.

      Однак, на сьогоднішній день влада свої апетити стримувати не може, тому нам потрібен кредит Міжнародного валютного фонду на прийнятних умовах. Доречі, він дає нам кредити в три рази дешевше, ніж Росія. Вона дає під 11,5% річних, а Фонд – під 4%. Тому кредити валютного фонду мають сенс, але, звичайно, не до нескінченності, тому що накопичувати зовнішні борги – неприємна річ, і нам обов’язково доведеться розраховуватись.

      Проте, є загроза того, що влада за рахунок цього кредиту збільшить свої золотовалютні резерви (тобто покладе на рахунки), потім почне залучати кредити під нижчі відсотки з Китаю, Росії, та інших банківських установ. І вже ці гроші, а не саме кредиту МВФ, влада почне розкрадати.

      Все, зрештою, впирається в якість нашої верхівки і відсутність їхнього розуміння того, що на той світ вона нічого з собою не забере: їдять до останнього моменту. Це гамування дитячих комплексів, але воно виглядає жалюгідно, бо немає більш жалюгідної людини, яка складає в кишеню гроші, навіть коли вона не може ними скористатися. Є якась природна обмеженість потреб людини, але апетити такого масштабу походять від комплексів, що з’явилися в дитинстві.

      Андрій Молчан: - Останнім часом все більше приділяється уваги питанню євроінтеграції України, і це не дивно. Політики зайвий раз нагадують про це на своїх виїздних акціях, і не лише політики. Давайте подивимось, хто зараз представляє українську молодь та де вона є? Чи не здається Вам, що в нас йде штучне винищення українського населення? Його стає все менше; молодь виїжджає і, переважно, не повертається - немає бажання повертатись на неньку Україну, і це не через те, що її не люблять! Пройде ще 10 років, і в нас людей буде як перед Великою Вітчизняною війною. Не думаю, що за таке майбутнє воювали наші діди. А з європейськими цінностями, повагою до секс-меншин народжуванність не стане більшою. Власне, народжуваність є переважно в Західній Україні (Волинська, Рівненська - Полісся). Невже ми й досі будемо розірвані, і мусимо впрягатися в Євросоюз чи брати східний вектор розвитку? Нагадаю, Україна - це центр Європи! Так може, станемо розвивати власну позицію, і винесемо сміття, яке завалює нас, і розбудуємо міцну слов'янську державу?

      Олександр Палій: - Цікава позиція. Проте треба розуміти, що ми рухаємося до Євросоюзу не для того, щоби стати якимсь придатком, а для того, щоб отримати можливість для реалізації власних інтересів, в тому числі стратегічних і торговельних. ЄС – це інструмент для їхньої реалізації.

      Крім того, Європа – це цінності, які є одвічно українськими цінностями. Бо якщо Європа збудована на принципах свободи та індивідуальності, а не рабства, то Україна в цьому ціннісному сенсі є одною з найбільших європейських держав. І такі цінності являються, по суті, українськими.

      Що стосується секс-меншин, то все це видається достатньо комічним, бо всі оці закиди на адресу Європи висловлюють прихильники так званого «російського світу». А що ми бачимо в Росії насправді? Офіційно, кількість вбивств на 100 тисяч чоловік населення дорівнює 10,2 в Росії, а у Європі – 1, тим паче, що там спостерігається найменша кількість вбивств у світі.
      Рік тому один з представників російського держстату звільнився з посади зі словами: «Набридло брехати!». Він заявив, що дані Росстату занижені в три-чотири рази, тобто реально в Європі в 30-40 разів злочинність менше, ніж в Російській Федерації. Це країна соціальної катастрофи і надзвичайної концентрації ненависті. Ми це можемо бачити на прикладі нещодавніх погромів у Москві. І це повернення навіть не в феодалізм, а вже в палеоліт, який відбувається прямо на наших очах.

      Тому не Росії критикувати європейські цінності, що призвели до поваги прав людини, тварини, сексуальних меншин. Критика лунає не з того боку. Треба відрізняти моральність від фарисейства, бо вся сьогоднішня російська побутова лексика являється пропагандою гомосексуалізму від початку і до кінця – люди розмовляють матами, а те, як людина розмовляє, свідчить про те, як вона живе, або про її життєвий досвід. Вчити моральності Європу намагаються ті, які не хочуть бачити колоду у своєму оці.

      Європа пройшла складний шлях з тих часів, коли в цирках вбивали людей дві тисячі років тому. Через величезні потрясіння європейці прийшли до того, що вирішили забезпечувати будь-яку індивідуальність, навіть гомосексуальність.

      Я вважаю, що це не зовсім правильний підхід, а перегин. Він відбувається з-за втрат європейцями релігійних засад, хоча етичні основи зберігаються. Саме через це відбувається проблема з народжуваністю, з тим, що замість внутрішнього закону в Європі існує намагання нав’язати зовнішні етичні норми, забуваючи про те, що ці норми базуються також на внутрішніх законах.
      Із цього виходить, що сучасна цивілізація – це спроба збудувати цивілізацію без бога. Це, на мою думку, кардинально неправильно, і велика кількість світових проблем пов’язана з цим. В США проблеми ті ж самі. Хоча Америка XVII, XVIII, початку XIX століття – країна торжества індивідуалізму, сьогодні Штати плодять все більше норм, що обмежують цю індивідуальну свободу.

      Чому це відбувається? По тих причинах, що і в Європі. Замість внутрішніх обмежень вони роблять зовнішні обмеження. Сьогодні цивілізація тяжіє до форм і втрачає суть.

      Проте, ще раз підкреслюю: Росія не повинна вчити Захід, бо Росія – це така держава, яка швидко спалила свою молодість в колосальних потрясіннях і валу ненависті.

      Але ж і копіювати все, що є в Європі – це шлях в нікуди для України, шлях до периферійної європейської країни. А роль України значно величніша. В наших фундаментальних творах, починаючи з XI століття закінчуючи «Книгою буття українського народу» написано, що Україна має бути каменем, покладеним в основу кута – це значно амбітніша ціль.

      Мені здається, що те, що нас може відрізняти і може дати велику потугу – це знаходження не якихось зовнішніх причин, які вказують нам, що ми не можемо зробити те, чи інше, а моральних засад, які випливають з наших традиційних цінностей. Я впевнений, що нашій державі є до чого повертатися, бо історія наша не почалася 400 або 600 років тому, як у багатьох наших сусідів – вона значно глибша.

      У нас дуже багато проблем від незнання власної історії, від її нерозуміння. Я написав, власне, книжечку «25 перемог України», щоб люди розуміли масштаб речей. Наші люди часто не розуміють, що у нас в країні відбулось в XIX столітті, або коли був тотальний тиск на українську мову, коли був расизм у чистому вигляді. Люди не знають, що в цих умовах в нас народилася величезна література, а її українці досі не прочитали. Є такая фраза: «Геніям ставлять пам’ятники, але ніхто їх не читає». Ось це зараз і відбувається. Літературу українських авторів, деякі з яких могли б з легкістю «взути» Нобелівських лауреатів за якістю свого літературного таланту, знають по вершках.

      Знання власної країни і знання масштабу позбавляють нас від усіх цих комплексів. У нас є люди, які віддавали за Україну все, що мали.
      Якщо казати про сучасне мистецтво, то той балаган з Поплавським – це верх ницості, все настільки жалюгідно. Але є такий співак, Тарас Компанійченко. І я впевнений, що він – геній. Оскільки основою всілякою геніальності є щирість, а у нього відчуття щирості дуже загострене: в нього щирих пісень просто безліч, він фонтанує ними. Він – людина, відома у вузьких колах, показує справжню Україну, ту, яка набагато автентичніша, ніж Україна Поплавського. Мабуть, у рідному селі Поплавського не співають таких убогих пісень, як у нього.

      Також існує зовнішнє заохочення в деградації. Ось подивіться на сучасне мистецтво та сучасне художнє мистецтво: акули в формаліні, купа лайна, якісь чорні чи зелені квадрати та інше. І все це називають мистецтвом. Мені здається, що це являється збиткування інтелектуальних здібностей громадян. Над ними знущаються і випробовують їх – яке ще лайно вони з’їдять? А вони вірять, що те, що їм дають – мистецтво, і їдять це лайно прямо з землі. Виникає такий парадокс тому, що люди не були естетично виховні в СРСР.

      Подивіться на Східну Україну. Чому там соціальних проблем більше, ніж у Західній Україні? Тому що їх зовнішній світ реально страшний. Однак не можна не погодитись, що значною мірою на такий розвиток обставин впливає роль індустріального регіону, що його грає схід нашої країни.
      Європейці забули, що є ще й якісь цінності, окрім толерантності. Тому все це доводить і до маразму з гомосексуалістами. А він почався зовсім нещодавно. Раніше такі речі переслідувалися. Згадайте, що в 1895 році відомого британського письменника Оскара Уайльда посадили в тюрму за гомосексуальні зв’язки. Якщо б його піймали в XVII столітті – це був би жах.

      Цікаво, що в Московії було все навпаки і значно ліберальніше. Як пишуть мандрівники, там процвітав гомосексуалізм, адже існують відомі історичні факти свідчать: Петро I та Іван Грозний були гомосексуалами або бі-сексуалами. І це навіть не переслідувалось. Є навіть такий документ, на який зараз багато хто спирається, - послання ченця Філофея, що писав про Третій Рим. І, власне, одну з грамот він написав проти гомосексуалізму, де було вказано, що він поширився не тільки серед мирян, але й далеко далі.

      З точки зору більшості людей – це патологія, і вони мають право на цю позицію. Так само, як і гомосексуали мають право робити зі своїм тілом, що заманеться. Однак, в нормальному ліберальному суспільстві люди мають право до них по різному ставитися. Тому я вважаю, що в Європі перейшли межу, залишили форму без духу. А це – шлях до деградації. Проте, все пізнається в порівнянні, і російському «процвітанню» ще дуже далеко до європейської деградації.

      Євген Пащенко: - 1) Нa нещодавному конгресі Міжнародної асоціації україністів у Києві представники російської історичної науки розповідали про необхідність створення спільних з українцями підручників з історії, стверджуючи, що «ми мали спільну історію до 15 ст». В разі підписання до Угоди про асоціацію з ЄС, чи можна очікувати вплив України на сусідню східну країну як проєвропейсьуі орієнтацію?

      2) Чи існує у свідомості українських політиків поняття російський антиукраїнізм як константа, історична і сучасна?

      3) Хорватія, де представляю україністику, два десятиріччя домагалася приєднання до ЄС, до і після якого тривали і тривають антикорупційні процеси. Чи усвідомлюють в Україні схожі сценарії, і чи потенційні антиукраїністи спроможні, захищаючи свій статус збагачених крадіжників, стати базою для антиєвропейського удару, промосковського перевороту, адже кількавікова історія України - саме така щодо відносин з сусідньою імперією.


      Олександр Палій: - Щодо першого питання про спільний підручник. Це безглуздя, тому що кожний народ має власний погляд на історію, відштовхуючись від власних інтересів. А позбавити народ власної історії – це позбавити його права на життя. Довженко в свій час писав, що «народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
      Власне кажучи, так і намагалися робити з українською історією – намагалися вбити українській народ та відібрати весь його спадок, джерела і історію в тому числі.

      І зрозуміло, звідки у цієї ініціативи, як то кажуть, вуха ростуть. А спільна історія до XV століття – це взагалі повна маячня. Територія Московії була приєднана до території України Святославом-завойовником. До речі, є цікава історія, коли князь Олег говорив про Київ, як про «мати міст Руських», а тільки через сто років територія сучасної Росії була приєднана до Київської держави. Приєднання відбулося в 960-х рр, а десь в 1150 ця територія відділилася від Києва.

      То ж, яким треба бути науковцем, щоб в цьому випадку нарахувати до XV століття спільну історію з Росії? 1150-й рік – це вже запеклі війни між Суздалем та Києвом, які завершилися не поразкою киян у 1169 році, як про це нам розповідають, а перемогою киян під Вишгородом 1173 року. Боротьба завершилася сепарацією Суздаля, проте він залишився глухою периферією, яка мало на що впливала на нашій території.
      Треба мати дуже велику фантазію, щоб нарахувати спільну історію між Києвом та Москвою до XV століття в той час, коли територія України звільнилась від монголо-татар в 1320-1362 роках, а Росія – в 1480-му, і то не остаточно, бо платили данину спочатку Казані, а потім Кримському хану аж до початку XVIII століття.

      Проблема наших відносин з Москвою в тому, що багато росіян не розуміють цінності правди: вони думають, що її не існує, або правда в тому, що декому вигідно. Це зустрічається і в українців, але у росіян це особливо поширено - і серед простого народу, і серед науковців, і серед політиків. Тобто, люди вважають, що брехати – це норма. А коли люди так вважають, коли вважають, що вбивця Сталін – ікона, на яку треба молитися, то народ потім так і живе. І звідси пряма дорога до занепаду та зневірення. І якщо хтось вважає, що треба йти цим шляхом – хай йдуть, але без нас.

      Щодо другого питання. Зараз тільки формується розуміння того, як насправді Росія ставиться до України. На власному досвіді і гулях нинішня влада і нинішні виборці починають це розуміти.

      Всі ці казочки та розмови на кшталт того, що українці зрадили слов’янство та ідею «руського миру» виникають з того твердження, що Росії всі винні. Та насправді зрадити можна лише свого друга. Тож хто кого зрадив, коли, наприклад, Олександр Невський став названим сином хана Батия? Чи зрадив він Київську державу та династію Рюриковичів? Хто кого зрадив, коли Московія натравлювала кримських татар на Київ, і коли кримський хан надсилав з пограбованої Лаври і Софіївського собору подарунки в Москву? Хто кого зрадив, коли Московія через два з половиною роки після Переяславської угоди підписала Віленське перемир’я з поляками, коли Україна була в союзі с Москвою задля боротьби з поляками, а тут українцям і кажуть – мовляв, ми через вашу голову, і без вашої участі замиримося з вашими ворогами і будемо ділити вас. Так вони ділили нас завдяки Андрусівському перемир’ю і Вічному миру з Польщею. При цьому, ділили не своє.

      Про зраду в таких умовах можна було говорити до середини 1656 року: два з половиною роки ми могли говорити про чиюсь зраду, після того як Україна увійшла в союз із Московією. А з моменту її виходу із союзу останньої всі розмови про зраду розчиняються.

      Взагалі, мені здається, що наше суспільство до кінця не усвідомило того, що відбувалося 80 років тому. Тоді, під час голодомору, відбувалося ціленаправлене вбивство українського народу, країни, її майбутнього (тому що діти насамперед страждали і вмирали). Радянська влада залишила в Україні тільки невеличку купку рабів, щоб вони постачали харчі в центр.
      Тим хто думає, що Голодомор був не навмисно влаштований в Україні, і що те ж саме відбувалося й на Поволжі, де також страждали люди, я скажу: по-перше, там всі про цей голод знали. Пам’ятаєте, був такий заклик: «Допоможіть голодуючим Поволжя»? А в Україні все було тихо і тільки хто заїкався про свавілля та голод, зразу його саджали у тюрму.

      По-друге, на Поволжі не було тотального вилучення всіх харчів, а у нас було: приходили, зі стола змітали кашу, ногами розтоптали та й пішли. Була ціль: щоб максимально велика кількість людей повмирала.

      Також на Поволжі не було огородження голодуючих районів військовими підрозділами. А на території України весь кордон і окремі населені пункти, які треба було виморити голодом (антирадянсько налаштовані райони), були огороджені кордоном.
      Я вам розкажу свою історію. Я знаю, що мій дідусь врятувався через те, що переїхав у Мурманськ ще в 1931-1932 році, а мою ще тоді маленьку бабусю, що їхала з матір’ю до Мордовії, два рази знімали з потяга червоноармійці, що стояли на українському кордоні: зсаджували голодних людей, які не могли навіть до лісу дістатися. Тільки на третій раз якимсь чином вони прошмигнули на потяг.

      Можна ще згадати впровадження паспортної системи у Союзі, а була вона розпочата у 1932 році для кращого контролю населення. Всі тікали з України, і коли говорять, що голод був на всій території Радянського Союзу, то постає питання: що мій дід робив у Мурманську, а бабуся – в Мордовії? Вони тікали туди, де був хліб.
      Ще був наказ Сталіна про те, щоб тих, хто втікав, повертали назад. А ще один доказ геноциду українського народу – це тотальний розгром українізації у 1932-1933 рр. Так, на Кубані одномоментно закрили всі укрїнські школи. Ще до цього слід додати удар по українським кадрам: на той час було десь три сотні українських письменників, які друкувалися, а після Голодомору в живих з них залишилося трохи більше двадцяти. І так у всьому. Винищували активних і талановитих людей, і тих, хто міг організувати навколо себе людей. І знищували їх аж до 1950-х рр. В 1960-1970 рр, коли режим був пом’ягшений і лібералізовний, то у українців був вибір або залишитися в глухій провінції, або піти в тюрму, або виїхати у Москву. І якщо до 50-х рр наша еліта винищувалась, то після 50-х вона перевербовувалась. Тому маємо такі наслідки.

      Нарешті, щодо третього питання: уявити собі, що нинішня влада буде боротися з корупцією дуже важко, хоча для мене це був би їхній природній вибір – все одно вони з собою все награбоване не заберуть після смерті. Почати щось робити для країни – це природньо. Але владі так не здається, вона думає, що це якісь забаганки. Тільки своїми інтересами вона рухається до Європи. Тут виникає конфлікт інтересів зі звичками – є звички беззаконня, крадіжки, повного зневажання громади і їх інтересів з одного боку, а з другого – є власні інтереси. Сьогоднішні можновладці прекрасно розуміють, що незалежність країни – повага в політичній культурі реальні впливи людей, що не буде притискання до ногтю, як у Росії. Українська традиція більш хаотична, анархічна, мені здається, добріша, компромісніша.

      Іншими словами, інтерес нашої нинішньої влади полягає в тому, щоб зберегтися. Я знаю історію, і знаю, що всі люди, які допомогали встановлювати радянську владу в Україні, зрадили нашу державу, були брутально знищені: Пятаков, Пархоменко, Коцюбинський, Раковський, купа єврейских діячів - раб зробив свою справу, а далі він вже не потрібен.

      І з цього можна зробити висновок про те, що можновладці наші можуть не знати цієї історії, але нутром чуюють: тільки їх схоплять, їм настане гаплик. І в такому разі інтереси влади переплітаються з інтересами суспільства.

      А люди, через брутальний тиск з боку Путіна, Онищенко, починають розуміти: щось не те, телекартинка з ОРТ та реальна Росія – це зовсім дві різні речі. Дуже допомагають приватні візити громадян в Україну та Росію. Коли, наприклад, люди з Росії приїзджають в Україну, то вони бачать іншу країну зі своїм менталітетом і ставленням. Так само трапляється, коли українець потрапляє в Росію (не Південну, бо там помішана Росія), в глибинну країну і бачить, що це зовсім інший світ.

      І я впевнений, що Путін робить таким чином добру справу і для українців, і для росіян – саме кремлівске керівництво виступає руйнівником ілюзій обох народів. Потягнути ще одну імперію замість того, щод розбудовувати свою власну величезну територію для нинішньої Москви дуже затратно та може закінчитись дуже сумно.

      Михаил Ю: - Господин Палий, скажите пожалуйста, кто финансирует многочисленных политологов и социологов в Украине? И какое отношение они имеют к термину "наука"? Какое научное открытие Вы сделали в своей жизни? Кроме одного - ЧЕМ БОЛЬШЕ КОМПИЛИРУЕШЬ ФАКТЫ ПОД ИНТЕРЕСЫ ЗАКАЗЧИКА, ТЕМ БОЛЬШЕ ДЕНЕГ ОТВАЛЯТ.О каких реальных европейских ценностях идет речь в договоре об ассоциации с ЕС? Кроме личных вкладов наших оранжево-синих политиков в оффшорных и Западных банках? Вам не кажется, что исходя из состава евроассоциатов, евроассоциация для Украины является АФРОИНТЕГРАЦИЕЙ, только на условиях гораздо худших чем для Египта, Туниса, Алжира? Как Вы объясните рекламу ЕС г-на Яценюка, в которой он врет от первой до последней буквы? Как Вы считаете, почему Украина не может сама навести порядок в стране, а ей нужен барин с плеткой (одним из Москвы, другим из Брюсселя)? Украина что такая дебильная???

      Олександр Палій: - Почну з питання щодо фінансування політологів. Дійсно, існує велика проблема в тому, що політологи не мають політологічної освіти. Проте я принципово відрізняюсь від них, і це я кажу не заради хизування, а по факту: в мене є політологічна освіта, і також я являюсь кандидатом політичних наук.

      Що стосується досягнень фінансування їх діяльності – справді, багато людей працюють просто говорячими головами, які за гроші озвучують чиюсь позицію. І хоч я розумію, що вони так заробляють гроші, я цього не поділяю. Розповідати землякам брехню за гроші – це неприпустима річ. І якби я це робив, я би заробляв набагато більше, ніж зараз.

      Що стосується відкриттів, то слід зазначити, що політологія особлива наука і перевіряється практикою державного управління. На жаль, поради експертів мають політтехнологічний характер, проте в них немає стратегічного вироблення плану. І перевірити на практиці це дуже важко.

      Політологія є важливою наукою, можливо, однією з найважливіших. Це здатність організувати суспільне життя. Мі всі знаємо і говоримо про реформи Аденауєра, Ататюрка, і, наприклад, Ганді, про більш сучасні реформи в Італії в 1960-х рр, сучасні реформи в Німеччині, які знов перетворили її на локомотив Європи. За всим цим стояла глибока політична наука – ті поради, які привели до позитивного результату.
      Наша ж влада крім піарщиків нікого практично не слухає. Для неї розвиток країни не є ціллю, не є інтересом, проте еліта хоче втриматися подовше та нахапати якомога більше багатств всіма чотирьма кінцівками. Тому, ті, хто виробляє політику, на жаль, не дуже зайняті і не дуже ціняться.

      Європейські цінності, це, насамперед, свобода. Якщо ми подивимось на ті вимоги, які Євросоюз хоче, щоб ми виконали, то це звільнення Юлії Тимошенко, позбавлення країни від вибіркового правосуддя. Вона виграла вибори в 2007 році, і замість того, щоб сидіти в уряді, вона разом з Луценко сіла до в’язниці. Блоки Луценко і Тимошенко набрали 228 голосів із 450-ти, тобто представляли більшість українського суспільства, а їх лідерів засудили. Зрозуміло, що для ЄС це було дикувато.

      Потрібні Европейському Союзу і інституційні зміни в Україні – підтримка народовладдя (зміни до виборчого законодавства і збільшення його прозорості), підтримка свободи економічної діяльності і антикорупційної боротьби. Усе це вкладається в єдине поняття свободи. А це, як я вже згадував, одвічна українська цінність.

      Щодо порівняння Угоди з ЄС до угод Європи з країнами Африки, то це неправда. Ця угода має серйозне інституційне наповнення законодавчими актами, які мають змінити сьогоднішню ситуацію в нашій країні на краще. Не забувайте і про ЗВТ в рамках цієї угоди. Завдяки їй по всій країні з’являться групи людей, які будуть зацікавлені у європейських цінностях власною кишенею. І саме тому ми чуємо підвищенний, майже до істерики, тон наших східних сусідів.

      Багато росіян, які розповідають історії про «Росію-матушку», а Європа, буцімто, загниває, самі в цю Європу виїзджають, купують дачі не в у Московській області і не у Сочі, а за кордоном. Вони там відпочивають, а додому вертаються з дуже сумним обличчям. Це проза життя і абсолютно очевидні речі.

      Попри це все, Європа не зразок для сліпого наслудування, а лише інструмент для впровадження реформ. А чи може Україна сама навести у себе лад? Теоретично може. Але для цього потрібна еліта. Та де ж її взяти, коли наше суспільство є пост-геноцидним, народжене після Голодомору? Коім того, часто наші люди голосують на виборах за кримінал. А якщо так, якщо вони оспівують Сталіна, то це значить, що всі гріхи криміналу лягуть на них. Від цих людей можна очікувати правильного вибору, але процес цей складний і тернистий.
      Дмитрий П: - В чем, по-вашему, главная проблема постсовка?

      Олександр Палій: - Проблема в деморалізації і відмові вд релігійних засад – людям здається, що світ настільки примітивний, що існує тільки те, що можна побачити і помацати. Під впливом цих засад людська поведінка починає бути схожа на тваринну. Я вважаю, що ця комсомолія і піонерія, яка вчила, що бога немає, завдає нам шкоди ще до сих пір. А люди, народжені в 1920-х рр, за моїми спостереженнями, набагато витриваліші, міцніші, дєвіші і стійкійші. А покоління 1930-1940-х рр, навпаки, - злякане покоління. Соціальна руїна на пост-радянському просторі росте саме звідти, саме з брутальних спробл зламати людину через коліно і перетворити її на ніщо, змусити переступити через моральні засади та «стукати» на своїх батьків.

      Все це накладається через покоління. Якщо до цього додати Західний та азійський матеріалізм, то ця дика суміш дуже просто пояснює наші патології.


      Коментарі (4)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    20. Ігор Качуровський. Нарис компаративної метрики
       
      ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ
      «Нарис компаративної метрики» — це перша частина триптиху, який складається, крім щойноназваного «Нарису», з «Фоніки» та «Строфіки».
      З них лише «Строфіка» вийшла свого часу як окрема монографія. Тепер, із майже одночасною появою — на жаль, здійсненою різними технічними засобами («Нарис» друковано типо-графським способом, а «Фоніку» — офсетом з машинопису) — двох перших частин триптиху, та зяюча прогалина, яка існувала дотепер в українському віршознавстві, може вважатися заповненою.
      Усі три праці розраховані насамперед на студентів філологічних факультетів (матеріял цей читано — звісно, з певними змінами, скороченнями тощо — під час моїх викладів на літніх семестрах УВУ кількаразово), а також на вжиток у колах педагогів, літературознавців і самих літераторів.
      Тому, що «Строфіка», яка теоретично мала б вийти останньою — побачила світ першою (ще 1967 р.), я змушений був дати в ній короткий термінологічний довідник. Враховуючи, що «Строфіки» під рукою в тих, для кого — як я щойно сказав — призначено цю книжку, може й не бути, а також і те, що як студенти, так і педагоги, критики, а тим паче поети, хоча й мусіли б мати середньошкільне знання з поетики, яке включає головні моменти з віршознавства, але — як я мав нагоду переконатися на практиці — не завжди це набуте в гімназіях чи десятирічках знання ревно зберігають у своїй пам'яті, мені тепер доводиться цей довідник повторити, дещо модифікувавши його та оздобивши іншими прикладами, а водночас і значно поширивши.
      Вірш — елемент ритмічної мови в літературному творі. У побутовій (а також; і в радянській псевдонауковій) лексиці часто плутають такі поняття, як «вірш», «рядок», «віршовий рядок». Рядок — поняття чисто типографське. Це задрукована або списана в одну лінію частина сторінки від марґінесу до марґінесу. Наводжу відповідні приклади:
      — О, так! До сто сот чортів! Я ніколи не відчував такої своєрідної розкоші, як тоді, коли йшов, з китицею квітів у руках, побіч тієї чорно одягненої дами в глибокій жалобі — молитися над могилою її коханця, якого вона сама застрелила ...
      (Василь Софронів-Левицький)
      Тут три повні типографські рядки і один неповний. А це віршові рядки, які проте не збігаються з віршами:
      Мирон підвівся, став на ноги.
      Та що це? ...
      В іскорках із рос
      Із кобзою ішов на нього
      Не інший хтось,
      А сам Христос...
      (Микола Руденко)
      Тут шість віршових рядків, а лише чотири вірші; адже цей фрагмент ми могли б записати й так:
      Мирон підвівся, став на ноги.
      Та що це? ... В іскорках із рос
      Із кобзою ішов на нього
      Не інший хтось, а сам Христос ...
      Так само можна вмістити в один віршовий рядок два короткі вірші...
      Знаки, що найчастіше вживаються у віршознавстві
      Довгий склад —
      Короткий склад ⌣ (також; вживається для ненаголошеного складу)
      Цезура //
      Лейма ^
      Наголошений склад
      Для уникнення плутанини, в силябічній поезії склад, індиферентний щодо наголошености (себто такий, чия наголошеність чи ненаголошеність не відбивається на розмірі вірша) позначаємо: О
      Приклади:
      Цезура: Знов тиха осінь // над оболонню ...
      Лейма: Ти ж не зможеш, не зможеш ^ бути
      В цім високім, лункім ^ соборі.
      На озері скрес ^ ^ лід,
      Просунувся сафір ^ ^ рік ...

      Система версифікації — сукупність віршів, побудованих на підставі якогось одного ритмічного принципу. Головні системи:
      1. Квантитативна (у російських віршознавців — метрична), побудована на закономірному чергуванні довгих та коротких складів.
      2. Силябічна, де за первісну ритмічну одиницю береться
      склад як такий.
      3. Тонічна, в якій за ритмічну одиницю служить наголос.
      4. Силяботонічна (за середніх віків — ритмічна), яка поєднує силябічний і тонічний принципи і базується на чергуванні
      складів наголошених і ненаголошених.
      5. Квантитативно-силябічна система. Це своєрідна синтеза
      квантитативної та силябічної систем.
      Усім п'ятьом щойнозгаданим системам буде присвячено відповідну увагу в ході дальшого викладу.

      Є, проте, ще дві системи, що я їх тут тільки згадаю, а якщо й повертатимуся до них, то тільки побіжно. Це:
      1. Верлібр або свобідний вірш, де за ритм служить те, що вважає ритмом сам автор.
      Ні метрами (див. далі), ні римою, ні строфами поети-верліб-ристи звичайно не користуються.
      2. Римована проза, де за ознаку ритму правлять довгі чи короткі відрізки тексту, оснащенні на кінці римою.
      Метр — міра. Термін цей вживається лише в квантитативній і силяботонічній системах, при чому має в них дещо відмінне значення.
      Наводжу список метрів античної (греко-латинської) квантитативної поезії:
      Метри античної поезії


      На цьому самому принципі — повторі комбінацій довгих та коротких складів — розвинулася, цілком незалежно від греко-римської, квантитативна система в поезії арабів (аруз), ускладнена супроти греко-латинської наявністю не двох елементів (склади довгий і короткий), а трьох: склади довгий, короткий та наддовгий. Аруз, разом із експансією ісляму, поширився також у іранських та туранських народів (з туранської поезії він витиснув первісну силябічну систему, що звалася там бармак).
      На докладній аналізі арузу я, на жаль, не можу тут зупинятися. Скажу лише, що вживані метри арузу досить відмінні від метрів греко-латинської поезії.
      Силяботонічна система, під час свого історичного розвитку, перебрала від квантитативної назви метрів, але самі терміни набули в ній цілком іншого значення.
      Те, що було для квантитативної системи комбінацією довгих і коротких складів, стало тепер сполукою складів наголошених із ненаголошеними.
      У силяботонічній системі найчастіше уживаються такі метри: хорей, ямб, дактиль, анапест, амфібрахій.
      Хорей це міра, при якій наголоси падають на перший, третій, п'ятий, сьомий, дев'ятий і т. д. склади у вірші.
      Ямб — міра, при якій наголоси падають на склади другий, четвертий, шостий, восьмий, десятий і т. д.
      Дактиль — наголошені склади перший, четвертий, сьомий, десятий.
      Амфібрахій — наголоси на складах другому, п'ятому, восьмому, одинадцятому.
      Анапест — наголоси на складах (першому) третьому, шостому, дев'ятому, дванадцятому і т. д.
      Наводжу відповідну таблицю:

      Головні метри силяботонічної системи

      (пентон третій — єдиний розмір, що не мав свого відповідника у квантитативній системі)
      Теоретичні

      Цезура — павза, яка ділить вірш на дві, рідше три, частини. Ці частини (у першому випадкові) звуться піввірші, незалежно від того, рівні вони чи нерівні.
      Перший випадок: цезура ділить вірш на дві рівні половини:

      Тягар робочих літ // наліг мені на плечі.
      Стих безтурботний сміх, // і споважніли речі...
      (Микола Зеров)
      Другий випадок: частини, що на них цезура поділила вірш, неоднакові — в одній дві стопи анапесту, в другій — три:
      В'яне осени цвіт, // жовті килими стелить під ноги.
      На узгір'я німі // сива осінь направила крок.
      Десь у мариві літ // загубилися злотні дороги,
      І в чужинній пітьмі // я даремно шукаю зірок ...
      (Борис Олександрів)
      Третій випадок: у кожному вірші по дві цезури:
      В темнім небі // корогодом, /./ зорі синьоокі.
      В темнім небі // світить місяць // золотим серпом.
      Ми лишили // підземелля // душні і глибокі,
      На зимовий // теплий вирій // тягнемось повзком...
      (Максим Богданович, «Зміїний цар», переклад Ігоря
      Качуровського)
      Часом з двох цезур у вірші одна виразніша, а інша ледь помітна. Дві цезури має улюблений тринадцятискладовик Шевченка: друга цезура в ньому значно сильніша від першої:
      Заступила / чорна хмара // та білую хмару;
      Виступили / з-за Лиману // з турками татари ...
      Стопа — найкоротший відрізок даного метру, який має всі його ритмічні ознаки.
      Стопа хорея — два склади з наголосом на першому складі.
      Стопа ямба — два склади з наголосом на другому.
      Розмір — «сума умов, за яких два вірші вважаються рівними» (дефініція Б. Ярхо).
      Для тонічної системи розмір визначається кількістю наголосів та розташуванням цезури.
      Для силябічної — кількістю складів до останнього наголосу включно (в італійців та еспанців — до останнього наголосу плюс один), кількістю цезур та їх розташуванням і, нарешті, кількістю складів до останнього наголосу в кожному піввірші.
      Для силяботонічної — кількістю стіп певного метру, місцем цезури та її характером.
      Подаю один з найпростіших прикладів:
      Уночі налетіли вони —
      Чорний вихор у чорному світі —
      І заплакали дочки й сини,
      Що батьки їх, батьки їх убиті.
      (М. Рильський)
      Метр — анапест, кількість стіп у кожнім вірші — три, цезури немає, отже: тристоповий безцезурний анапест.
      Клявзуля або закінчення — частина вірша від останнього наголосу до кінця.
      Клявзулі бувають:
      А. Односкладові, чоловічі або окситонні.
      Нерозвійно нагусла над мокрим вікном
      Осліплених днів каламуть.
      (В. Свідзінський)
      Наголос на останньому складі.
      Б. Двоскладові, жіночі або парокситонні.
      Проходила по полю.
      В могилах поле мріє — ...
      (П. Тичина)
      Наголос на передостанньому складі.
      В. Трискладові, дактилічні або пропарокситонні.
      Сором хили́тися,
      Долі кори́тися!
      (Леся Українка)
      Наголос на третьому складі з кінця.
      Г. Гіпердактилічні, до яких зараховуються чотирискладові, п'ятискладові і т. д.
      Човен на воді вихи́тується,
      Козак дівчини випи́тується . ..
      (Пісня)
      Рима — співзвуччя закінчень у суміжних або близькорозта-шованих словах. Відповідно до метричної структури клявзуль буває: окситонна (чоловіча), парокситонна (жіноча), пропарокси-тонна (дактилічна), рідко — гіпердактилічна. (Докладно про риму у кн. «Фоніка»).
      Строфа — фонічно закінчена віршова сполука, яка повторюється, або лише може повторюватися, у поетичному творі.
      Найдокладніше вчення про строфи опрацьоване в моїй монографії «Строфіка», до якої й відсилаю зацікавлених.
      Каталектика — співвідношення метричної структури вірша з його клявзулею. Відповідно до того, вірші діляться на акаталек-тичні, себто такі, де наявні всі стопи даного в поезії метра:
      Одшуміло літо... Одспівало жито...
      (Дмитро Фальківський)
      каталектичні, де останню стопу усічено на один або два склади:
      Хлюпнуло море з розгону на мокре каміння,
      Піна осіла на берег валочком білявим ...
      (Юрій Яновський)
      (у п'ятій стопі дактиля тут бракує, для повноти метроструктури, останнього складу), та гіперкаталектичні.
      Гіперкаталектичним зветься вірш, де до останньої стопи додано один або два склади:
      Молитовних висот піднебесні божниці
      Застеляє снігів недоторканий килим ...
      (Марта Тарнавська)
      У поетиці латинських народів велику ролю у віршобудові ві-дограють такі явища, як синересис, синалефа, діересис та гіятус.
      В українському вірші роля їх незначна, однак, людині, котра присвятилася літературознавству, знати їх необхідно. Подаю най-коротше тлумачення кожного терміну, разом із мінімальною кількістю прикладів.
      Синéресис — злиття двох голосівок в один склад усередині слова — відповідно до вимог ритму:
      Вічний революціонер,
      Дух, що тіло рве до бою .. .
      (Іван Франко)
      У слові «революціонер» читаємо лише п'ять складів (а не шість): «іо» зливається в один склад.
      Те саме в Галини Журби:
      Я ношу твою візію в чорній амазонці. . .
      «Візію» слід вимовляти як двоскладове слово.
      В російській літературній (дорадянській) вимові такі слова, як клоун, Фауст, тротуар, потрапивши до віршового тексту, могли вимовлятися, залежно від ритму, і як кло-ун, Фа-уст, тро-ту-ар, і як клоўн, Фаўст, тротўар (з нескладотворчим, «білябіяльним» у). В радянські часи їх вимовляють лише так, як написано...
      Синалефа — злиття двох голосівок (у еспанців — також і трьох!), що з них перша стоїть на кінці одного слова, а інша — на початку другого. Як приклад, напрошується горезвісне тичинівське:
      Всіх панів до 'дної ями ...
      Якщо друге слово (після голосівки) починається на «і», то це «і» в українському вірші здебільша переходить в «й»:
      Пана Йвана нема дома ...
      (Тарас Шевченко)
      Порівняймо:
      Нумо, Івасю, наляжем,
      Нумо, Іван ...
      (Іван Багряний)
      Також чергуються у віршах (так само, як і в нашій щоденній, ужитковій, мові) «у» та «в» на початку слова — залежно від того, чи попереднє слово закінчується на голосівку, чи на приголосну:
      На білу гречку впали роси ...
      (Максим Рильський)
      Ой, упав же він з коня . ..
      (Павло Тичина)
      Для української версифікації характерне також: явище, що зветься прóтесис. Це виникнення певного звуку на початку слова.
      Протетичне «і» перед звукосполуками, що починаються із «з» або «с», за яким йде інша, глуха чи дзвінка, приголосна, постає не тільки задля милозвучности (власне — опрозорення) мови, а також задля ритму у віршах:
      Так хочеться мені, щоб під віконням
      Розцвів ізнов потоптаний квітник...
      (Дмитро Фальківський)
      Це ж ігра ... І не болить нікого,
      Що один хтось виграв чи програв ...
      (Євген Плужник)
      Дієресис, себто розклад дифтонга на складові частини, в українській поезії практично не зустрічається з тієї простої причини, що в нас (принаймні в літературній мові) немає дифтонгів. Натомість гіятус фактично є нормою. Під цим терміном розуміємо таке явище, коли попереднє слово у вірші голосівкою закінчується, а наступне — починається.
      У багатьох народів гіятус вважається недопущенним, або, в ліпшому випадкові — «поетичною ліцензією».
      Наводжу два приклади гіятусу в українській поезії:
      Прозоре озеро лісне
      У себе барви всі вбирає ...
      (Юрій Клен)
      Що не збулось? І от ідуть літа ...
      (Євген Плужник)
      Блукаючий склад. Розгляньмо нижченаведену поезію Івана Багряного:
      Проснувалось сонечко крізь ігольне вушко
      І лягає лиштвою в хрестики й хрести...
      Дівчина замріяна, дівчина-манушка
      Умудрилась в вушко всесвіт протягти.
      Синіми спіралями, барвами-кольорами
      Ходить-ходить хвилями втіха, як вино.
      Перстень і наперсток чіткими переборами
      Промінь пересріблює крізь мале вікно.
      Розмір цих двох строф — чотиристоповий ямб, розбитий цезурою на два піввірші із нарощеним на два склади піввіршем у трьох перших віршах та на один склад у четвертому, а в третьому вірші другої строфи цей зайвий склад з кінця першого піввірша перескочив на початок другого. Такі склади, що то з'являються, то зникають, то переходять на інше місце, звуться блукаючими.
      Для силяботонічної системи блукаючий склад — явище не типове, натомість це характерна риса системи силябічної: після останнього наголосу у першому піввірші там постійно з'являються і зникають блукаючі склади, а в неупорядкованих віршованих творах ці склади часом переходять і на другий бік цезури.
      Із блукаючим складом у цезурі ми зустрічаємося почавши від «Пісні про Ролянда» і кінчаючи «Кобзарем» (відповідні приклади будуть наведені далі).
      Ритмічна варіяція — а) в силяботонічній поезії — незначне відхилення від основної метричної схеми, яке, однак, не ламає і не спотворює ритму. Це може бути, наприклад, пропуск наголосу в ямбічному вірші або зайвий наголос на початку анапестичного віршу; б) в силябічній поезії — розташування наголошених і не-наголошених складів усередині вірша; в) кількість ненаголоше-них складів між: наголосами у тонічному вірші.
      Константа — незмінний наголос на кінці вірша, точка, до якої рахуються склади (в силябічній поезії) або стопи (в поезії силяботонічній).
      Анакрусис. Цей термін вживається в двох значеннях: а) Склад або склади перед першим наголосом у вірші (відповідає термінові «затакт» у музиці). В англомовних (а також і в тих еспаномовних дослідників, що займалися питанням силяботонічних віршів) усі метри зводяться лише до двох: хорей і дактиль, б) Позасхемний, «зайвий», склад (рідше склади) перед початком окремих віршів, як от, наприклад, у баляді І. Багряного:
      А серце кипить, стугонить, стугонить:
      Ні плачем, ні мечем, ні мольбою...
      Протилежне явище, себто нестача одного складу на початку вірша, зветься антианакрусис.


      ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
      Віршознавство — як окрема галузь поетики — це водночас і древня, як світ, і цілком нова наука. Древня — бо вона існувала в стародавній Індії, де поети, підраховуючи ритмічні варіяції сльоки, винайшли певні математичні формули, які згодом — через посередництво арабів і з арабською назвою «альгебра» — потрапили до середньовічної Европи у формі окремої науки, про яку вже ніхто не пам'ятав, що це лише відгалуження індійської поетики. . .
      Але віршознавство на терені європейському — слід назвати новою наукою: аж до кінця минулого сторіччя воно існувало лише в ембріональному стані, у формі розділу (або й підрозділу) в шкільних підручниках «Теорії словесности».
      Розвиток віршознавства пов'язаний із поезією символістів, новими (на той час) течіями в літературі, увагою до форми літературного твору. Слід ствердити, що в цій галузі українська наука, як то кажуть, «не пасла задніх», а розвивалася рівнобіжно із віршознавством могутнього північного сусіда. В російській літературі, одна за одною, з'явилися праці Шульговського («Теория и практика поэтического творчества»), Валерія Брюсова («Опыты» та «Основы стиховедения»), Андрея Белого («Ритм как диалектика») Віктора Жирмунського («Рифма, ее история и теория», «Введение в метрику»).
      Саме тоді Микола Зеров у присвяченій Борисові Якубському поезії «Арістарх» писав:
      В столиці світовій, на торжищі ідей,
      В музеях, портиках і в затінку алей,
      Олександрійських муз нащадки і послідки,
      Вони роїлися — поети і піїтки.
      Ловили темний крок літературних мод,
      Сплітали для владик вінки нікчемних од,
      І сперечалися, мирилися, змагались.
      І був один куток, де їх невтомний галас
      Безсило замовкав: самотній кабінет,
      Де вчений Арістарх, філолог і естет,
      Для нових поколінь, на глум зухвалій моді,
      Заглиблювався в текст гомерових рапсодій.
      В сучасному радянському виданні знято присвяту Борисові Якубському, а «нікчемних од» виправлено на «дотепних од»... Борис Якубський був одним із тих, хто працював у двадцятих роках у галузі наукового віршознавства.
      Однак, першою вийшла поетика не Якубського, а Степана Гаєвського — «Теорія поезії», Кам.-Подільський, 1921 р. Далі йдуть «Наука віршування» (Київ, 1922) Бориса Якубовського, «Елементарні закони версифікації» та «Як будується оповідання» Майка Йогансена (1928 p.), «Поетика» (1929) Дмитра Загула. Григорій Майфет розробляє теорію новелі (дві книги «Природа новелі»), в кінці двадцятих років з'являються літературознавчі праці Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Миколи Зерова...
      Микола Зеров читає в Київському Інституті Лінґвістичної Освіти курс «теорія перекладу» (лишився неопублікованим). Вол. Державин працює над тропами. 1929 р. вийшла розвідка Чаплі (Василь Чапленко) «Сонет в українській поезії».
      У середині тридцятих років цей розвиток перервано.
      Для характеристики тих умов, які постали на Україні в тридцятих роках, себто за сталінщини, згадаю, що з тих авторів, котрі працювали тоді в ділянці літературознавства, розстріляні — Зеров і Филипович, тоді ж таки помер в ув'язненні Майк Йогансен, не знати, коли й в якому концтаборі загинув Дмитро Загул (одно з рад. джерел подає «на початку тридцятих років», інше — називає 1938 p.), Степан Гаєвський і Василь Чапленко побули перший у концтаборі, другий — на засланні, творчість Бориса Якубського, який не був репресований, з невідомих причин перебуває під забороною, а Майфет відбув 25 років концтабору, вийшов на волю напівбожевільний і на Україну вже не повернувся...
      Майже все, писане в ті роки, за винятком деяких праць Зерова й Филиповича, або загинуло, або стало бібліографічним раритетом. Характерне також і те, що ні Василь Чапленко, ні Степан Гаєвський (єпископ Сильвестр) не мали можливості вивезти свої твори за кордон.
      У Галичині між двома війнами виходить підручник Домбровського «Українська стилістика й ритміка» (1923 p.), загально-філософська праця «Між ідеєю й формою» Мих. Рудницького (1932 р.) та дискусійної вартости праці Ф. Колесси.
      На еміґрації після війни виходять такі праці:
      Св. Гординський, «Укр. вірш» (Мюнхен, 1947 р. циклостиль); Іван Кошелівець, «Нариси з теорії літератури. Випуск перший. Вірш» (Мюнхен, 1954); Ігор Качуровський, «Строфіка» (Мюнхен 1967) (також; належить мені низка статтей на літературознавчі теми; статті розкидані по наст, журналах, газетах і збірниках: «Пороги», «Укр. літ. газета», зб. «Слово» ч. З, «Сучасність»).
      Треба згадати також працю Митр. Іларіона (Іван Огієнко) про поетику Біблії, монографію В. Державина про укр. неоклясицизм (увійшла як передмова до збірки «Sonnetarium», Берхтесґаден 1948) та його праці зі стилістики і ейдолології. Чимало матеріялу з поетики містить «Історія укр. літератури» Дм. Чижевського, а також його окремі статті (про бароккову укр. поезію, про пародію в світовій літературі та ін.). 1975 року в Австралії Дмитро Нитченко, відомий також: під псевдонімом Дмитро Чуб, видав спеціяльно призначений для українських шкіл за кордоном та для курсів українознавства невеличкий довідник під назвою «Елементи теорії літератури і стилістики». Хоч автор висловлює подяку Ігореві Качуровському за «цінні поради та вказівки», однак, значної частини цих вказівок він, — як сам признається, «за браком часу», — не взяв до уваги. Тому в довідникові, попри наявність цінного матеріялу, натрапляємо на чимало ляпсусів і недоглядів. Треба сказати, що увесь наклад довідника випродано, і що автор випустив друге видання, де усунув недоліки першого.
      Доба хрущовської відлиги, реабілітації репресованих літераторів та заборонених творів, рівно ж, як і рух шестидесятників, для української поетики взагалі, а для віршознавства зокрема не принесли майже нічого. Жодної праці з літературознавства не перевидано; у видавничих плянах, щоправда, фігурувала була монографія про новелю Григорія Майфета, але до її публікації так і не дійшло...
      Про деякі видані від того часу підручники, як і про «Словник українських рим» Бурячка й Турина, дещо сказано в інших частинах мого віршознавчого триптиху (у «Фоніці» та «Строфіці»), а про «Практичну стилістику» Алли Коваль мова йтиме у книжці «Основи аналізи мовних форм».
       
      ГОЛОВНІ СИСТЕМИ ВЕРСИФІКАЦІЇ
      Ритмічна мова, пісня, вірші, поезія існують відтоді, як існує людина. Але, зрозуміло, в кожного народу ці явища набирали дещо відмінних форм, а зумовлював ці відмінності насамперед лінгвістичний фактор, бож мови відрізняються поміж, собою не лише лексичним матеріялом, не лише наявністю або відсутністю певних фонем, а також просодією, себто характером наголосів, їх силою, місцем у слові.
      Під цим кутом зору всі мови світу можна поділити на чотири групи:
      1) мови, де всі склади вимовляються однаково, сила наголосу
      розподіляється між; ними рівномірно;
      2) мови, де склади діляться на наголошені (акцентуавані) та
      ненаголошені (а також півнаголопіені) ;
      3) мови, в яких склади вимовляються одні — довше, інші —
      коротше;
      4) мови, де наявні обидва принципи: поділ складів на довгі й
      короткі, з одного боку, та на наголошені й ненаголошені, з дру
      гого.

      Склад як метрична одиниця
      Ця чисто-теоретична схема унагляднює різницю між складами: якщо впровадити почвірний поділ як щодо довготи складів, так і щодо сили динамічного наголосу, то виявиться, що, наприклад, сильнонаголошений понаддовгий приблизно вдесятеро переважатиме склад короткий — ненаголошений. Фактично кожна мова має свій власний поділ і своє співвідношення складів. Бож одні мови не мають експіраторного наголосу, інші не знають довготи складів тощо.
      Так, російська граматика відрізняє два типи ненаголошених складів і — як противагу їм — склад наголошений, цілковито іґ-норуючи такий важливий для просодії фактор, як півнаголос, без якого не може обійтися дослідник версифікації.
      Німецька перекладачка української поезії, Елізабет Коттма-єр знаходить у своїй рідній мові п'ять щаблів наголошености: цілком ненаголошений, ледве наголошений, півнаголошений, склади з неповним і, нарешті, повним наголосом.
      Вистачає глянути на вище подану схему, щоб переконатися: віддалені одне від одного на таблиці склади не можуть фігурувати у віршах як рівнорядні чинники. Умовно-рівними можуть вважатися лише склади суміжні.
      Мови з мінімальною різницею між складами наголошеними та ненаголошеними це поле для силябічної системи.
      Мови, в котрих наголошений склад вимовляється з великою силою, а ненаголошений майже зникає, надаються до системи тонічної. Мови з істотно-відчутним поділом складів на короткі й довгі (або й понаддовгі — як іранська) надаються для квантитативної системи. Залежно від згаданих факторів, формуються й системи версифікації — в одних народів вони виникають і розвиваються органічно, до інших потрапляють шляхом рецепції (запозичення) від переможних або подоланих сусідів, або ж просто тому, що «культура — як сказав Стефан Стасяк - опливає світ».
      Наводжу визначення головних систем версифікації та порівняльну таблицю, з якої видно їхні ареали.
       

       
      А тепер перейдімо до огляду головних систем версифікації. Матірна: «музична», що існує у фолкльорі багатьох народів і для якої характерна нерозривність музики та слова.
      Первинні:
      Силябічна — базується на ритмовідчутті, в основу якого береться склад як такий. Розповсюдження: романські країни, Польща, Україна, спроба прищепити в Московії, тюркська народ-ня поезія, Візантія, кельти (віршовані частини ірляндських саґ).
      Тонічна — в її основі ритм наголосів (динамічних або експіраторних), кількість складів ненаголоіпених коливається (їх може і взагалі не бути). Терен: древні германці, в еспанців — героїчний епос («Пісня про мого Сіда»), російські «биліни» (що дає підставу припускати існування цієї системи в нашій поезії княжих часів). Правдоподібно: латинський сатурнійській вірш та віршовані частини Біблії.
      Квантитативна (рос. автори вживають термін «метрична»). Базується на чергуванні довгих і коротких складів, об'єднаних у певні групи. Найближче стоїть до музичної. Країни поширення: Греція, країни елліністичної культури (Сірія, Єгипет), Рим, почасти латинська поезія Середньовіччя. Цілком окремо виникла в арабській поезії, звідки перейшла в іранську («Аруз», відрізняється від греко-римської системи наявністю складів понаддовгих).
      З нових європейських літератур — найдовше трималася у Словаччині.
      Вторинні:
      Квантитативно-силябічна — сполучає квантитативний та си-лябічний принципи (у вірші існують певні позиції, так би мовити, «зарезервовані» одні для довгих, інші — для коротких складів, а також: позиції вільні, куди, на бажання автора, може припасти як довгий, так і короткий склад). Система відома лише в Індії («Магабгарата», «Рамаяна» та ін.).
      Силяботонічна — базується на чергуванні груп, які складаються з «запрограмованої» — як прийнято тепер казати — кількости складів наголошених і ненаголошених. Звичайно це один наголошений склад, перед яким, після якого або ж обабіч розташовано від одного до чотирьох складів ненаголошених.
      Імітативна — система полягає у відтворенні ритмічної схеми квантитативної поезії (а останнім часом також і квантитативно-силябічної) силяботонічними засобами: на місце довгого складу
      ставиться склад із динамічним наголосом, на місце короткого — ненаголошений.
      Системи переходові. Аналогічно до того, як у біології існують переходові форми між рослинним та тваринним світом (мова про гриби, які проходять дві стадії розвитку: спочатку — тваринну, потім — рослинну, а між грибами й рослинами є, в свою чергу, переходова форма — безхлорофільний петрів хрест лускатий), так і в багатьох інпіих сферах — в тому числі і у версифікації, натрапляємо на низку переходових форм. Зокрема це твори, що стоять на межі між поезією та прозою. Тут маємо два конкретні випадки: римована проза та верлібр з усіма його розгалуженнями.


      СИЛЯБОТОНІЧНА СИСТЕМА
      Під час вивчення загального курсу поетики ми матимемо нагоду переконатися, що такі літературно-мистецькі явища, як но-веля, роман, драма, а також рима, поставали цілком незалежно, за відмінних соціяльно-економічних умов, за нічим не подібних політичних державних систем у народів, що стояли на неспів-мірних щаблях культурного розвитку. Так само й силяботонічна система, себто система версифікації, базована на чергуванні ритмічних груп, що являють сполуку наголошених складів із нена-голошеними, виникала в різні часи в літературах різних народів.
      Першим, хто впровадив силяботонічний принцип у латинську поезію, був св. Августин, який, з метою наближення поезії до широких мас населення, замінив у квантитативних віршах довгі склади — наголошеними, а короткі — ненаголошеними. Ця система, що її називають ритмічною, існувала в латинській поезії Середніх Віків поруч із квантитативною, але ніколи не переходила в національні літератури.
      Цілком інші погляди на розвиток європейської метрики знайде читач у книзі М. Гаспарова «Очерк истории русского стиха» (Вступ: «Основные этапы истории европейского стиха»). Гаспаров базується на новітніх теоріях про силябічний характер загально-індоевропейської версифікації з трьома, так би мовити, «прароз-мірами»: октасилябік, декасилябік та додекасилябік. Звідси спроба вивести російський билинний вірш (тонічний за своєю природою) із гіпотетичних (бож ніде не зафіксованих) силябічних віршів княжо-київської доби, а також: твердження про силябічний характер середньовічної латинської поезії, звідки нібито походять і силябічні вірші романських народів, і тонічні — германських. Цікаво при тому, що свої міркування дослідник підпирає перекладами Бориса Ярхо, який, у своїх лекціях, говорив не про силябічний, а про ритмічний латинський вірш, мало чим відмінний від нашого силяботонічного...
      Друге народження цієї системи спостерігаємо в Англії, в Єли-саветинську добу. Італійський силябічний, одинадцятискладовий за італо-еспанським рахунком вірш, завдяки тому, що серед його ритмічних варіяцій переважають такі, котрі відповідають ямбічній схемі (себто ті, в яких наголоси падають на паристі склади) в Англії читали як більш-менш правильний п'ятистоповий ямб. Звідси — ямбічна структура (не завжди точна) білих віршів англійської драматургії.
      Третє, дефінитивне, виникнення силяботонічної системи припадає на початок XVII віку, коли німецькі поети Опіц і Флемінґ впровадили силяботонічний принцип у поезію своєї країни. Зокрема в Опіца зустрічаємо такі — широковживані пізніше — розміри, як чотиристоповий хорей та п'ятистоповий ямб. Уривок, що його тут наводимо, писано тристоповим ямбом:
      Wer Gott das Herze gibet,
      So nie sich von ihm trennt,
      Und eine Seele liebet,
      Die keine Falschheit kennt,
      Der mag ohn Sorgen wachen,
      Mag schlafen wie er will,
      Weil seine rechten Sachen
      Gehn auf ein gutes Ziel.
      (Martin Opitz)
      Сто років пізніше цей принцип переніс до російської літератури поет і вчений Михайло Ломоносов. Наприкінці XVIII сторіччя Котляревський запозичив у росіян найбільш поширений у ті часи розмір силяботонічної системи — чотиристоповий ямб, а за чотиристоповим ямбом прищепилися в нас і інші розміри цієї системи. Питання про те, котрий саме розмір ми взяли в росіян, котрий — від німців, а котрий винайшли самі, вимагає докладнішого дослідження і в рамки цієї праці не входить.
      Не можу проминути й того факту, що в народів, де панує си-лябічна версифікація, час до часу спонтанно виникають окремі поезії, писані силяботонічним віршем. Маю на думці такі твори латино-американських поетів: «Ноктюрн» Хосе Асунсіона Сільви (пеон третій); «Тріюмфальний марш» (вільний амфібрахій), «Со-натіна» (чотиристоповий анапест), «Леда» (чотиристоповий амфібрахій) Рубена Даріо; «Отченаш» і «Стара приспівка» Амадо Нер-во (усі ці поезії, крім «Тріюмфального маршу», я переклав українською мовою).
      Польський університетський підручник «Нарис теорії літератури» має цілий розділ, присвячений польським силяботонічним віршам — щоправда деякі з них не без труднощів укладаються в силяботонічну схему. Зате інші, як, наприклад, чотиристоповий дактиль з усіченим першим піввіршем у Бронєвського або пеон в Івашкевича, були для мене справжньою знахідкою. Тож бачимо, що силяботонічна система може постати
      а) з квантитативної — шляхом заміни довгих складів — наголошеними, а коротких — ненаголошеними;
      б) з силябічних віршів — шляхом упорядкування наголосів в середині вірша;
      в) з тонічної — шляхом обмеження коливань кількости ненаголошених складів між: наголошеними.
      Хоч силяботонічна система (рахуючи від Опіца і Флемінґа) існує вже яких 350 років, вона не тільки не вичерпала себе, а, навпаки, розкриває перед поетом щоразу нові можливості. Нема бо жодного поета, який би використав усі її багатства. Звичайно поет володіє лише відомими йому з книжок розмірами, і то не всіма, а найбільш поширеними. Це приблизно виносить 15-20 розмірів.
      Досить повний каталог розмірів дає російський літературознавець Георгій Шенгелі в книзі «Техника стиха». Однак, деякі розміри лишилися поза його увагою.
      Сподіваюся, що каталог розмірів, які я тут подаю, буде найповніший з існуючих. До того ж він базований головно на українському матеріялі.

      Ямб
      1. Одностоповий. Зустрічається
      а) у вільних ямбах:
      І очі прагнуть знову, хоч на мить,
      Того орла узріти тінь знайому...
      О, мудрокрилий! Він летить
      Додому!
      (Євген Плужник)
      б) в гетерометричних строфах:
      Він пише сміливо, не боячись нікого...
      Слабого, —
      Усе, що вказує йому його натура...
      Й цензура.
      (Володимир Самійленко)
      Одностоповий ямб самостійно існувати не може: одностопові ямби з чоловічими клявзулями зливаються в довгий ямбічний вірш, а з жіночими — в двостоповий або чотиристоповий амфібрахій.
      2. Двостоповий. Хоч це один із найстарших силяботонічних
      розмірів, поширення його незначне.
      Шпурляю тричі
      Прокляття це
      Тобі у вічі,
      Тобі в лице!
      (Юрій Клен)
      Ритмічно дуже наближений до кватросилябіка, з яким його не слід плутати. Силябік:
      Цвíтка дрібнáя
      Молила нéньку,
      Вéсну ранéньку:
      «Нéне ріднáя!...»
      (Маркіян Шашкевич)
      В силябічному вірші наголос коливається між першим і другим складом.
      3. Тристоповий. Поширений трохи більше від попереднього.
      Коли дзвенять черешні
      В медовому цвіту,
      Узори нетутешні
      Із квітів я плету.
      (Максим Рильський)
      4. Чотиристоповий. Перший силяботонічний розмір, що увійшов в українську поезію («Енеїда» Котляревського); в напрямку цього розміру еволюціонував октасилябік Шевченка («Неофіти», «Марія»); в російській літературі, звідки прийшов до нас цей розмір, — оди Ломоносова, Державина, більше половини всіх віршів Пушкіна, поеми Лєрмонтова («Демон», «Мцирі»), величезна кіль кість віршів у інших поетів.
      У нас — один із найбільш уживаних розмірів.
      Вже червоніють помідори,
      І ходить осінь по траві.
      Яке ще там у біса горе,
      Коли серця у нас живі?
      Високі айстри, небо синє,
      Твій погляд милий і ясний . ..
      Це все було в чужій країні,
      Але не знаю я, в якій.
      Що з того, що осіннім чарам
      Прийде кінець? Але в цю мить
      Баштан жовтіє понад яром,
      Курінь безверхий ніби спить,
      І гнеться дерево від плоду,
      І не страшний, моє дитя,
      Нам час останнього походу
      Без вороття — без вороття.
      (Максим Рильський)
      Принагідна заввага: в нових виданнях перше «без вороття» замінено на «у небуття», чим знищено поетичну недомовленість вислову.
      5. Чотиристоповий ямб із постійною цезурою на другій стопі й нарощеним на один склад першим піввіршем:
      Temple
      Estoy templado para la muerte,
      templado para la eternidad,
      у soy sereno porque soy fuerte:
      la fuerza infunde serenidad.
      ¿ En que radica mi fuerza?
      En una
      indiferente resignaсión
      ante los vuelcos de la fortuna
      у los embates de la afliccion.
      En el tranquilo convencimiento
      de que la vida tan sólo es
      vano fantasma que mueve el viento,
      entre un gran „antes" у un gran „despues".
      (Amado Nervo)
      Голівка Ґреза, // ескіз Родена,
      Мелянхолійний етюд Шопена,
      Фраґменти вірша Сюллі Прюдома,
      Псалми Верлена ... Яка утома!
      (Микола Вороний)
      І знов з'єднались в одну оману,
      О дивне танґо, і сум, і пристрасть.
      Пливу на крилах твого туману,
      Згубила керму, спалила пристань...
      (Олена Теліга)
      Відбились далі в душі моїй,
      У сірім колі вони цвітуть,
      Неясний обрій далеких мрій,
      Безбарвна, тиха і довга путь.
      Дивлюся в далі — душа болить,
      Така неясна туманна даль,
      Дивлюся в душу — вона летить,
      Як сіра птиця — німа печаль.
      І сіра птиця — душа моя —
      Мене печально у даль стремить,
      А я, безвольний, безцільний я
      Стискаю менти, хвилюю мить . ..
      (Володимир Ярошенко)
      6. Чотиристоповий ямб з постійною цезурою на другій стопі і нарощеним на два склади першим піввіршем. Дуже рідкісний розмір. В сумі з іншими в цілком графоманських віршах пізнього Тичини:
      О дух вселюдського! О дух прекрасного!
      Твій поклик чуємо — йдемо до щасного,
      Йдемо із муками — через бої, бої ...
      Перед навалами, перед ворожими
      Із нею завжди ми — із Україною,
      Шляхами трудними, в віках несхожими,
      За наше ріднеє, за ниви, за гаї ...
      Два-три випадки в російській поезії. В українській — єдині відомі мені випадки цього розміру без суміші з іншими — це одна поезія Євгена Плужника:
      І вийшов на поле, а поле — мертве . ..
      Тільки на обрії трьохрукий млин...
      Від серця б щирого слова віддерти —
      Такий натомлений!
      Один!
      Один...
      І впав навколішки, і плакав ревне...
      І чув, як лагідно ростуть жита .. .
      І болем спокою себе упевнив, —
      Криваво зрошена зросте мета!
      — О, часе велетнів! Прости утому
      Мені, найменшому з твоїх синів!
      І невідомому в світах нікому
      Мені день радісний яснів...
      Яснів...
      — Дозволь, натомлений край поля згину!
      І на обніжкові простерся ниць.
      І ніби поле все житами: Сину,
      І біль натомлених — майбутня міць!
      та гумореска Хведосія Чички:
      В зеленім скверику — дерева тіняві,
      Цвітуть магнолії рожево-палеві,
      Кудись за обрії в безмежній синяві
      Пливуть, осяяні, хмарки опалові.
      7. П'ятистоповий ямб.
      а) перший підрозмір: без постійної цезури:
      Був серпень, ніч, розбитий фаетон
      Жадібно поринав у вогкість яру.
      Цвіли над обрієм огні Стожару,
      І лівим боком сходив Оріон.
      (Микола Зеров)
      б) другий підрозмір: з постійною цезурою на другій стопі.
      Прощай, прощай! // І тільки глухо чути
      Вагонів стук крізь морок туману...
      (Борис Олександрів)
      Розмір цей, один із найпопулярніших, між; іншим, вживається в канонізованих строфах романського походження (сонет, октава, терцина) як замінник відповідних силябічних розмірів романської поезії.
      8. П'ятистоповий ямб з постійною цезурою на другій стопі і
      нарощеним на один склад першим піввіршем. Прикладів в укра
      їнській поезії знайти не пощастило. Наводжу приклад російський:
      Вчера нежданно теплом пахнуло с юга,
      Весенней лаской дышала тишина.
      Кругом сугробы, и снежный лес, и вьюга,
      Весна далеко, — но все таки весна.
      (Антаров)
      9. П'ятистоповий ямб з постійною цезурою на другій стопі і
      нарощеним на два склади першим піввіршем. Являє варіянт шестистопового ямба.
      10. Шестистоповий. Відповідає щодо кількості складів французькому олександрійському віршеві, тому найкраще надається для перекладу клясицистичних трагедій французької літератури.
      І тому здобув широке розповсюдження в російській, а згодом і в
      нашій поезії. Цим розміром написані деякі кращі речі Зерова, Рильського, Михайла Ореста.
      Як ніжна праосінь, ти йдеш моїми снами;
      Мов китиці калин, рожевієш устами,
      Очима темними, мов вереснева ніч,
      Округлістю тьмяних алябастрових пліч
      Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.
      Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,
      Стожарами мені горять у далені.
      Ти давню праосінь нагадуєш мені:
      Широколанний степ, бліді свічада ставу,
      Берегових грабів ґрезет і злотоглави,
      Повітря з синього і золотого скла
      І благодатний дар останнього тепла .. .
      (Микола Зеров)
      Канонічний шестистоповий ямб має цезуру на третій стопі. Але в останні часи поети — одні — навмисно, ламаючи канони, інші — через недосвідченість, переміщають цезуру на один склад праворуч:
      І блідне білолиця. Вітер молодій
      Розправив, як вітрила, коси ...
      Читати такі вірші — все одно, що їхати пізньої осени возом по замерзлім грудді...
      11. Шестистоповий ямб з цезурою на третій стопі й нарощеним на один склад першим піввіршем:
      У Рильського:
      Я б склав тобі молитву. Синіє далина.
      Десь огник загорівся. Хтось пісню почина:
      На серці — сиза хмара, а небо все в огні.
      І я чужий для тебе, і ти чужа мені...
      У Зерова:
      О, як мене втомили рядки готичних літер,
      Як хочеться дихнути свобідними грудьми!
      Вгорі погідне сонце, десь за горами вітер,
      Скрізь нерозтанний килим дев'ятої зими.
      Я ввечері — я знаю — знов буде ясне небо,
      Зелено-жовтий захід і місяць-білоріг.
      Твоя сріблиста шата, гіперборейська Гебо,
      Блисне на перехресті заметених доріг.
      У Бориса Олександрова:
      Далека Ти, далека, овіяна грозою,
      За синіми лісами, за горами у млі.
      Ось так проходять роки нечутною стопою,
      І кожен рік — утому карбує на чолі.
      12. Шестистоповий ямб із постійною цезурою на третій стопі
      й нарощеним на два склади першим піввіршем:
      Весна настала радісна, і вишні зацвіли.
      Мій дім з дороги дальньої навідали посли.
      Ласкаво уклонилися і мовили мені:
      Привіт тобі від владарки в щасливій стороні.
      (Михайло Орест)
      Я та осінь
      У ранішньому сяєві горит біля води
      Ромашок щире золото в отаві луговій.
      — Ой, ви, сонця малесенькі, що збіглися сюди,
      Ви, пелюстки, мов різблені віночки біля вій,
      Чого, чого чекаєте від мене ви завжди?
      (Із М. Пінчевського)
      (Переклад — чи переспів — Сави Голованівського. Пеонізований шестистоповий ямб із нарощеним на два склади першим піввіршем).
      Ще приклад:
      Я сокола леліяла, плекала понад рік,
      Коли до всіх бажань моїх, приручений, він звик.
      Я золотом оздобила кінці його пір'їн,
      Та полетів під хмарами він до чужих сторін.
      А я все бачу сокола, що лине в висоті.
      На його перах — полиски шарлатно-золоті,
      І стрічкою шовковою пов'язана нога.
      З'єднатись тим, що любляться, хай Бог допомага.
      (З Кюренберґа, переклад І. Качуровського)
      13. Семистоповий ямб. Окремі вірші цього розміру розкидані
      серед вільних ямбів.
      14. Восьмистоповий. Розмір вельми рідкісний.
      Садів Шевченка коло хат не білить цвіту сніг пахучий,
      І стерпли стомлені плуги, і зимна ніч морозом віє.
      Говорить сальвами земля, і новий гнів віщують тучі,
      І стогнуть звори і ліси від слів страшної літургії...
      (Теодор Курпіта)
      Більше, ніж сім-вісім стіп ямб мати не може: тоді він неминуче розпадається на окремі два вірші. Вже й семистоповий і восьмистоповий ямб мають тенденцію до розпаду, але їх ще може втримати як цілість «обруч» із рими.
      15. Вільний ямб. Так називається суміш ямбічних віршів різного розміру: від одностопового до семистопового. Тут важлива ямбічна схема, а кількість стіп відограє ролю лише ритмічної варіяції. Найбільш уживається в байках:
      Хваливсь коров'яку, надувшися, будяк,
      Що на троянду він походить колючками.
      А коров'як
      Сказав чванькові так:
      Не колючками будь похожий, а квітками.
      (Левко Боровиковський)
       
      Хорей або трохей
      16. Одностоповий. Окремо зустрічається лише в штучно-експериментальній формі брахісонета (сонета з односкладових слів,
      де кожне слово править за вірш). Іноді трапляється в гетерометричних строфах:
      Плине синьою сагою
      Ніч.
      Пітьма падає габою
      З пліч.
      (Порфирій Горотак)
      17. Двостоповий. Належить до рідкісних розмірів. Буває: а)
      окремо, б) у вільних хореях, в) в гетерометричних строфах.
      Рани гніву,
      Рани днів . ..
      Крик журливий
      Журавлів.
      Голі гони,
      Голий гай...
      І червоний
      Небокрай.
      Як же красен
      Цей наш світ:
      Тут струмочок,
      А там цвіт.
      Онде нива,
      Ось садок.
      Є і сонце
      Й холодок.

      Спільні кроки,
      Тиск руки,...
      Синьоокі
      Вітряки.
      В далі кличе,
      В'ється шлях...
      І обличчя
      Все в сльозах.
      (Володимир Сосюра)
      Там Дунаю
      Золот-чар.
      Осьде трави,
      Он чагар.
      Соловей десь —
      Не знайти.
      Ну, а серце,
      Там, де ти.
      (Йован Йованович-Змай.
      Переклав із сербохорватської І. Качуровський)
      Гомогенна група у вільних хореях у «Попелі імперій» Клена:
      Горе, горе!
      Ти розгнуздав
      Гураґан.
      І Ормузда
      Зборе, зборе
      Аріман.
      18. Тристоповий:
      Піднялися крила
      Сонних вітряків,
      І черешню білу
      Вітер розбудив...
      (М. Рильський)
      А поза тинами
      Ні душі нема.
      Лиш вітряк на схилі
      Руки підійма.
      Руки — мов протези
      Повоєнних літ.
      Наче на молитву
      Виповз інвалід.
      Не повіє димом
      З чорних димарів.
      Квітне будячиння
      Посеред дворів.
      Ось і рідна хата,
      Мамо, я іду!...
      Повсихали щепи
      В батьківськім саду.
      Стежку до криниці
      Вкрив густий пирій.
      Впав розбитий вулик —
      Перевівся рій.
      Навіть на порозі
      Виріс бур'янець.
      Та невже це світу
      Надійшов кінець?
      Може, це наснився
      Страхітливий сон?
      Мамо! Чуєш, мамо?
      Це? Ж твій син — Мирон.
      Ось пожовкле фото —
      Щорсівський боєць.
      Це ж тоді з'явився
      На щоці рубець.
      Це ж тоді рубались
      З ворогом вночі. . .
      Вогкістю та цвіллю
      Пахне у печі.
      У кутку не Ленін —
      Познущався хтось:
      З рами-сухозлітки
      Дивиться Христос.
      А, можливо, мати
      Ілліча зняла?..
      Мати комісара —
      Як же ти могла! . .
      І немов обухом
      Враз по голові:
      Та чи в тебе, дурню,
      Є чуття живі?
      Чи під яворами
      В затінку між хат
      Привидам читати
      Будеш діамат?..
      Тут чаділо пекло —
      Це ж не сон, не сон! . .
      І упав на лаву
      Комісар Мирон.
      Бився головою,
      Гриз терпкі вуста.
      І підняв поволі
      Очі на Христа.
      (Микола Руденко. З поеми «Хрест»)

      19. Чотиристоповий. Один із найпоширеніших розмірів. До чотиристопового хорея наближається, з невеличкими відхиленнями, вірш Франкового «Лиса Микити». Розмір кількох казок Пушкіна («Казка про царя Салтана» та ін.), «Гайавати» Лонґфелло, багатьох поезій балядного типу: «Чує лицар серед бою» Лесі Українки, «Лесь, преславний гайдамака» Грінченка.
      В час весняного розливу
      Зацвітає верболіз.
      Через річку гомінливу
      Дуже довгий перевіз.
      (Ліна Костенко)
      Звідкіля це павутиння
      На мої шляхи летить —
      Нитка біла, нитка синя,
      А за ними чорна нить.
      На осінній оболоні
      Розгадав я ці нитки:
      Нитка біла — то на скроні,
      Нитка синя — на думки.
      Обминути стороною
      Я хотів би чорну нить,
      Та вона переді мною
      То зникає, то бринить.
      Невідступна, невловима
      І, здається, що міцна.
      Страшно рвать її очима
      Там, де спиниться вона.
      (Дмитро Павличко)
      20. Чотиристоповий хорей з постійною цезурою й нарощеним
      на один склад першим піввіршем зупадає з двостоповим пересіченим анапестом (при нарощенні на два склади першого піввірша анапесту), а обидві ці форми зупадають із п'ятискладовиком,
      що зветься також пентон третій (у рос. авторів — «сугубый амфибрахий»). Існують підстави, щоб уважати його окремим метром. Тому приклад буде дано пізніше, коли зайде мова про рідкісні розміри.
      21. П'ятистоповий. В рос. літературі зустрічається вже в Тре-
      дьяковського, але в Пушкіна його немає; місце в російській поезії завоював для нього щойно Лєрмонтов — зокрема поезією, яку наш Шевченко, за його признанням, читав «як молитву»:
      Выхожу один я на дорогу.
      Сквозь туман кремнистый путь блестит.
      Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу,
      И звезда с звездою говорит.
      В наведеному прикладі розмір має постійну цезуру на другій стопі, але це виняток. Звичайно, розмір ніякої цезури не має.
      На мосту, над темною водою
      Ти ішла. Летів і танув сніг.
      Кволі верби віяли весною.
      Вітер грав у свій пустинний ріг.
      (М. Рильський)
      Цим розміром написана одна з кращих поезій Олега Ольжича:
      Як зв'язали Діву Катерину
      Посіпаки в храмі на стіні,
      Рвали біле тіло, щохвилину
      Припікали рани на вогні.
      Оберта вона блакитні очі,
      Геть вже повні стримуваних сліз:
      Коли так мій Пан небесний хоче,
      Не боюсь я диби, ні коліс.
      При стовпі у темному притворі
      У похмурій келії своїй
      Б'юся я в безвихідному горі:
      Як би можна полегшити їй.
      Ти, що сієш тьму і зло між люди,
      Кров невинну, праведну ллючи,
      Шли удвоє всі свої облуди
      До мойого ложа уночі.
      Хай гарцюють по кутках кривляки,
      Кров і піт спиваючи мені.
      Щоб пустили тільки посіпаки
      Катерину Діву на стіні.
      Ще один приклад:
      Ніч прийшла на берег, мов циганка,
      Розіп'яла голубе шатро.
      Зорі наливалися, мов шпанки,
      Й рясно опадали у Дніпро.
      Тихо ворушилась наша річка,
      Повна найпривабливіших мрій.
      Місяць надягнув на неї стрічку,
      Мов на шию дівчині своїй.
      А на кручі із самого краю
      Випростався довговічний дуб,
      Наче батько, що благословляє
      Рідну дочку на щасливий шлюб.
      (Михайло Ситник)
      22. П'ятистоповий хорей з цезурою на другій стопі і нарощеним першим піввіршем теоретично можливий, але практично не
      зустрічається.
      23. П'ятистоповий хорей з цезурою на третій стопі і нарощеним першим піввіршем:
      Виряджала матінка сина в бій.
      Ой, коли ж ти вернешся, любий мій?
      Ой, коли побачимось, ой, коли?
      І як срібло, слізоньки потекли...
      (Л. Данмай)
      24. IIIестистоповий безцезурний хорей. Шестистоповий хорей
      із цезурою та без неї звучать цілковито по-різному, так, що я волію розглядати їх не як варіянти того самого, а як окремі розміри.
      Догорає, попеліє дивне щастя...
      Зажурився день замріяний і млистий.
      А думки мої, надхненні та квітчасті,
      Опадають вересневим жовтим листям.
      (Олена Теліга)
      З цим розміром близько споріднений, відрізняючися від нього лише більшою впорядкованістю, тристоповий пеон третій.
      25. Шестистоповий хорей із цезурою.
      а) Перший підрозмір: з постійною цезурою на третій стопі:
      Яблука доспіли, яблука червоні,
      Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
      Ти мене, кохана, проведеш до поля,
      Я піду і, може, більше не прийду.
      (М. Рильський)
      б) з рухомою цезурою:
      Чудный, светлый мир. // Ни вьюг в нем, ни туманов,
      Вечная весна в нем радостно царит...
      (С. Надсон)
      в) з переміщеною цезурою:
      Станув мандрівник: // за ним долини й гори.
      Мовчки він зорить далекий пил шляхів.
      Тугою лице захмарилось суворе,
      Блиск в його очах, як в тьмі, палахкотів...
      (Богдан Нижанківський)
      26. Шестистоповий хорей із постійною цезурою й усіченим на
      один склад (каталектичним) першим піввіршем:
      Від неплідних піль, // сиротливих скель,
      До хвилястих нив, затишних осель,
      Крізь боїв дими, в рокоті атак,
      Він уперто йшов, молодий прусак.
      (Яр Славутич)
      27. Шестистоповий хорей із постійною цезурою й нарощеним
      на один склад першим піввіршем:
      Скачуть дикі вершники // на мишастих конях,
      Крають вітер вусами чорними, тонкими.
      Стогне під копитами низове Придоння,
      Скачуть, скачуть вершники луками лункими.
      (Яр Славутич)
      Ще один приклад:
      Що ж ти, люба ніченько, // із живих людей
      Блискітки і брязкалки робиш-виробляєш!
      Чи хіба забула ти, чи хіба не знаєш,
      Що фанери досить є для таких речей?
      (Iв. Мацинський)
      28. Семистоповий. Рідкісний випадок — поезія Максима Богдановича «Зміїний цар», яку наведу повністю:
      В темнім небі — корогодом // зорі синьоокі,
      В темнім небі світить місяць золотим серпом.
      Ми лишили підземелля душні і глибокі,
      На зимовий теплий вирій тягнемось повзком.
      В полі, в лісі — нам усюди пролягла доріжка,
      Рушим стрічкою по хащі, а найперший — я.
      Золота моя корона, мерехтливі ріжки,
      Темним блиском відливає вся луска моя.
      Нам не треба ні від кого в пітьмі оборони,
      Стріне знахор — шлях застеле білим полотном.
      Золотий йому ріжечок відломлю з корони,
      І по білій полотнині — все вперед, повзком...
      (Переклав з білоруської І. Качуровський)
      Семистоповий хорей з блукаючою цезурою зустрічається у Брюсова («Конь блед»).
      29. Восьмистоповий. Поширення значно більше, ніж у семи-
      стопового: розмір виникає наслідком сполуки двох віршів чоти-
      ристопового хорея в одну ритмічну одиницю. Зразки відомі ще
      з XVII сторіччя.
      Край затоки квіти сейбо червоніють навесні,
      Розцвітають над водою пурпурові дерева.
      Бо не згинуло без сліду сильне царство ґварані,
      В квітах полум'я і крови древня раса ожива...
      (І. Качуровський)
      30. Вільний хорей. Поширений значно менше від вільного ямба.
      В чистім полі,
      На роздоллі
      Понесусь над сонним краєм
      Степом, гаєм,
      Без розбору
      Піднімуся вгору, вгору.
      Буревієм, буреломом
      З блиском, громом
      Все скручу,
      Ілом,
      Пилом
      Оточу.
      (Грицько Чупринка)
      Зовсім інакше звучить цей самий розмір у Володимира Сосюри, в одній з тих поезій, що підпали забороні відразу ж після публікації. Тому, що поезія мало кому відома, варто навести її повністю:
      В ліхтаревім морі йдуть байдужі люди,
      І людина кожна — невідомий світ.
      Я між них блукаю, все шукаю чуда,
      Все шукаю щастя уже стільки літ...
      Де? В краю якому? В кого запитати?
      О, моїх поезій золоті рядки!
      Синіми очима дивляться дівчата —
      Вечора міського зганьблені квітки...
      Синіми очима дивляться дівчата,
      І душа синіє, наче місяць той ...
      Що мені робити, вечоре проклятий? . .
      Ой!..
      Суме, мій ти суме, де тебе подіти?
      З каменем на шиї де й коли втопить?
      Розгубились думи — безпритульні діти...
      В золоті блакить...
      Поспішають люди, поспішають речі,
      Хто спинився трохи — на панелі гинь.
      На машину-місто задивився вечір,
      Туманіє синь.
      Синь уже темніє... Ніч іде нечутно...
      Та для міста ночі наче і нема...
      В мене на кашкеті зірка п'ятикутня,
      А на серці — тьма...
      Дактиль
      31. Одностоповий. Зустрічається лише у вільних дактилях та
      в гетерометричних строфах:
      Дайте покараним праведним Господом,
      Дайте!
      (Олександер Олесь)
      32. Двостоповий:
      В чорні поля
      Гострі плуги.
      Чує земля
      Голос жаги.
      (Павло Филипович)
      Також; «Колискова» Лесі Українки («Мі» з «Сімох струн»):
      Місяць яснесенький
      Промінь тихесенький
      Кинув на нас.
      Спи, мій малесенький,
      Пізній бо час.
      33. Тристоповий. Належить до відносно поширених розмірів.
      Князеві спиться — не спиться,
      Вітер колише намет,
      Крикнула вісниця-птиця,
      Віщо шумить очерет.
      (Максим Рильський)
      Або ще — дуже відома поезія В. Чумака:
      Риємо-риємо-риємо
      Землю, неначе кроти;
      З кутів плазуємо зміями,
      Сіємо-сіємо-сіємо
      Буйні червоні цвіти...
      34. Чотиристоповий. Дуже поширений розмір. Часто трапляється у сполуці з попереднім (тристоповим). Існують два варіян-
      ти, що з них перший має загальне поширення, а другий зустрічається лише як виняток.
      а) перший підрозмір: з рухомою цезурою.
      Господи, в день твого гніву невпинного
      Дай мені мужність і віру в небеснеє.
      Дай чути в шепоті саду зіриного
      Царство Ісусове христовоскреснеє.
      (Марко Вороний-Антіох)
      б) другий підрозмір: з постійною цезурою на другій стопі.
      Єдиний знаний мені приклад — «Молитва» Лєрмонтова:
      Я, Мати Божая, нині з молитвою,
      Тут перед образом, кротким осяянням, —
      Ані у розпачі, ні перед битвою,
      Ані з подякою, і не з розкаянням, —
      Не за свою молю — бувши банітою —
      Душу пустельника, в світі безродного, —
      Діву незайману хочу вручити я
      Теплій заступниці світу холодного.
      В щаснім оточенні хай вона виросте,
      Дай їй супутників з приязню вірною,
      Світлу дай молодість, старість сумирную,
      Серцю незлобному — лагоди й щирости.
      А як останнії прийдуть розлучини,
      Ложа печального скорбні відвідини, —
      Ліпшому з ангелів взять щоб доручено
      Душу прекрасную в час той незвіданий...
      (Переклав І. Качуровський)
      Великою популярністю користалася колись на Україні писана чотиристоповим дактилем пісня «Дайте бо жить!» на слова Кесаря Білиловського:
      В чарах кохання моє дівування:
      Хочу я вільно, як пташка, прожить.
      Вільне обрання і вільне кохання,
      Серденьку воля, як хоче любить.
      35. Чотиристоповий дактиль з постійною цезурою й усіченим
      на один склад першим піввіршем. Зустрічається спорадично в дактилічних поезіях:
      Лебеді плавають, лебеді плавають
      В місячнім сріблі, в срібнім саду.
      Жду я на березі, жду лебединої
      Дивної пісні я жду.
      (Олександер Олесь)
      Те саме у Вол. Кобилянського:
      Вечір насупився. Нічка задумалась.
      В дзеркалі плеса лебідь заснув...
      Закономірне дотримання усіченого піввірша маємо в Оресто-вому перекладі «Літанії» Стефана Ґеорґе:
      Туга глибока
      душу опала.
      Знову я входжу,
      Боже, в твій дім.
      Подорож довга
      тіло стомила.
      Скрині порожні.
      Повен липі біль.
      Проте відсутність рими робить цю особливість цезури малопомітною: вір пі виявляє тенденцію до розпаду на два майже незалежні піввірші.
      Оскільки розмір дуже рідкісний, наводжу чималий уривок з моєї поеми «Село»:
      ДОЩОВА НІЧ
      Вікна заплакані,
      Вітер рвучкий.
      Перебалакані
      Всі балачки.
      Тільки й лишилось: в сірім півсні
      Мрію самотню мріять мені.
      Листя вже падає,
      Дощ не стає.
      Щось ніби згадує
      Серце моє.
      Тисне додолу сутінь важка.
      Крапля по краплі час утіка.
      Марить чи думати —
      Сум наплива.
      Сповнена суму ти,
      Ніч дощова.
      Вогник далекий блимнув і згас.
      Світлу живому нині не час.
      Листя схвильовано
      Б'ється об скло.
      Болем тавровано
      Все, що було.
      Спогади темні в хмурім півсні
      Мрію самотню вбили мені.
      36. Чотиристоповий дактиль з постійною цезурою й усіченим
      на два склади першим піввіршем:
      Білим огнем // одяг землі
      Гріє дерев голі корони.
      Казка нова килимом слів
      Знову на дім падає сонний.
      (Олександра Черненко)
      37. П'ятистоповий. Перший підрозмір — з рухомою цезурою:
      Музо безхитросна, проста, дівчино стидлива,
      Вбога селяночко, співом та сміхом щаслива.
      Ти до мене, сироти, як сестра пригорнулась,
      На починання благе в тихім серці почулась.
      (Пантелеймон Куліш)
      Другий підрозмір — з постійною цезурою на другий стопі. Тут може бути три варіянти: цезура падає після другого наголосу, розриваючи другу стопу, так що другий піввірш має анапестичний початок, або цезура припадає через один склад після другого наголосу у вірші, так що перший піввірш має окситонне закінчення, а другий — амфібрахоїдний початок, або, нарешті, цезура розділює другу та третю стопи у вірші. Відповідний приклад маю тут лише для другого випадку:
      Вчора лишились // за нами у мряці ліси,
      Вчора відкрилась рожева умита долина.
      Хлипає тихо розбита рука. О, як пси,
      Билась за місто блискуча дружина.
      Чудно, як чудно ходити по камені цім,
      Пальцем торкати розставлені білі фігури.
      Знов іде хмара і стомлено котиться грім.
      Друзі жартують, вбираючи козячі шкури.
      (Олег Ольжич)
      38. П'ятистоповий дактиль з постійною цезурою на другій стопі і вкороченим на один склад першим піввіршем.
      Перший приклад, на який я натрапив, був російський:
      Дуб и береза // рядом в лесу зеленели,
      Дружно шептались, тайны храня от других.
      В зависти черной хмурились сосны и ели,
      В злобе осины сплетни пускали про них.
      (А. Колтоновський)
      Пізніше я написав цим розміром одну поезію, точніше — вжив його в гетерометричній строфі:
      Пальмовим листям холод осріблює шиби;
      Очеретами вовк переходить за садом.
      Тугу містичну місяць пролив на садиби
      Синім каскадом.
      39. П'ятистоповий дактиль з постійною цезурою й усіченим
      на два склади першим піввіршем. Унікальний приклад:
      Вешняя ночь. Звезды, луна, соловей.
      Воздух душист, в воздухе носятся грезы.
      Звонко поет влажную песню ручей,
      Тихо стоят, слушают чутко березы.
      (Федор Сологуб)
      40. П'ятистоповий дактиль з цезурою на третій стопі:
      Над хмаросягами чорними // далеч рожева,
      Ніби наостіж відчинено заходу двері.
      Листя засушене, зв'ялене гублять дерева,
      Грається листям, жартуючи, вітер у сквері.
      (І. Качуровський)
      41. П'ятистоповий дактиль з цезурою на третій стопі і усіченим на один склад першим піввіршем:
      Храм залишився над Тібром білоколонний.
      Тільки ніхто вже не знає імени бога...
      (І. Качуровський)
      42. П'ятистоповий дактиль з цезурою на третій стопі і усіченим на два склади першим піввіршем:
      Ходять-блукають коти по Колізею —
      Зграя живих кістяків, шерсти лахміття.
      Може, приваблює їх десь, під землею,
      Кров, що лилася тому тисячоліття?
      (І. Качуровський)
      43. Шестистоповий дактиль.
      Плещуть на вогкому березі води ясні й переливні.
      Наче Гомерове море, старе, казковé, пурпурове.
      Наш Одіссей там тихенько розказує спомини дивні
      Про нерухомі полярні краї й про цейлонські діброви.
      (Максим Рильський)
      44. Шестистоповий дактиль з цезурою на третій стопі і усіченим на один склад першим піввіршем.
      Хай у вас день пломеніє, в нас неозорений вечір.
      Правдою ж слово налите в радости й трагіки сплетах.
      Ні, я ніяк не зумію скрити між китиці речень
      Серце ліричне і дике, квітку і вістря багнета.
      (Т. Курпіта)
      45. Шестистоповий дактиль із постійною цезурою на третій
      стопі і усіченим на два склади першим піввіршем:
      Рыцар Нящчасце, што скрозь ездзіць пад маскай маўчком,
      Сэрца старое прабіў мне зіхацяшчьім кап'ём.
      З сэрца старога струёй люнула яркая кроў,
      Зьнікла пад сонцам яна, ў землю ушла між; цвятоў...
      (Максим Богданович — з Верлена)
      46. Шестистоповий дактиль з цезурою на четвертій стопі.
      Римська дорога, поросла ялицями, у гущині:
      З Ювави сіль за Дунай, у Германію, вожено тут...
      (І. Качуровський)
      47. Шестистоповий дактиль з постійною цезурою на четвертій
      стопі і усіченим на один склад першим колоном:
      Ми її бачили в непроминальнім // раннім цвітінні.
      В квітах тонули дівочого саду /// білі дерева...
      І не померкнуть у пам'яті нашій барви весінні,
      Світло-блакитна, незаймано-біла, ніжно-рожева...
      (І. Качуровський)
      48.Шестистоповий дактиль з постійною цезурою на четвертій
      стопі і усіченим на два склади першим колоном:
      Часом у потяг сідаєш нічний десь поза містом,
      Стукіт коліс загойдає тебе і заколише.
      Вірші безглузді верзуться в півсні (хто їх запише?)
      І мимоволі стаєш на той час... сюрреалістом.
      (І. Качуровський)
      49. Шестистоповий дактиль з двома цезурами (на другій і четвертій стопах). Тут можливі такі випадки:
      а) обидва колони акаталектичні,
      б) перший — усічений на один склад,
      в) перший — усічений на два склади,
      г) другий — усічений на один склад,
      ґ) другий усічений на два склади,
      д) обидва усічені на один склад,
      є) обидва усічені на два склади,
      є) перший усічений на один, другий на два,
      ж) перший усічений на два, другий на один...
      50. Вільний дактиль:
      З темних проваллів на скелі круті,
      Світлом безсмертним укриті —
      Гей, через кров, через трупи братів!
      Кожний хотів
      Перший меті
      Кинуть під ноги лілеї!
      Ми умирали за неї!
      (Євген Плужник)
      Амфібрахій
      51. Одностоповий амфібрахій зустрічається переважно в гетерометричних строфах:
      Єсть ім'я жіноче, м'яке і ясне:
      В йому і любов, і журба, і надія;
      Воно як зідхання бренить весняне:
      Марія.
      (Максим Рильський)
      52. Двостоповий. Розмір досить рідкісний. У популярній пісні:
      Тихесенький вечір
      На землю спадає,
      І сонце сідає
      В темнесенький гай.
      О сонечко ясне,
      Невже ти стомилось,
      Чи ти прогнівилось?
      Іще не лягай!
      (Володимир Самійленко)
      В ліриці у Святослава Гординського:
      Все впертіша й довша
      Стає боротьба:
      Ляхи від Мазовша,
      Зі Сходу — орда.
      53. Тристоповий.
      Замети, глибокі замети,
      Снігами завіяна даль.
      Снігами повиті, поете,
      Мовчання твоє і печаль.
      (Михайло Орест)
      І ще:
      Душа відділилась від тіла
      Ще там, на майдані міськім.
      Врочиста така, білокрила,
      Літає і в'ється над ним...
      (Олег Ольжич)
      54. Чотиристоповий.
      Популярна колись пісня:
      Я бачив, як вітер березу зломив:
      Коріння порушив, гілля покрутив...
      А листя не в'яло і свіже було,
      Аж поки за гору вже, сонце зайшло...
      (В. Александров)
      Існує два підрозміри: перший — з постійною цезурою на середині вірша (як у наведеному прикладі), другий — без постійної цезури. Зразок другого підрозміру:
      Був вечір липневий — і кротка любов
      Мене, небентежного, солодко ранила.
      Далеко, в рожевому куриві танули
      Доми під горою і бані церков.
      (Михайло Орест)
      55. Чотиристоповий амфібрахій з постійною цезурою і усіченим на один склад першим піввіршем: Випадкові рядки в Яра
      Славутича:
      Кричать кажани // в дорожніх деревах,
      Підводи гудуть на тьмянім узбоччі.
      56. Чотиристоповий амфібрахій з постійною цезурою і гіперкаталектичним (нарощеним на один склад) першим піввіршем.
      За браком відповідних українських прикладів наводжу російський переклад грузинської поезії:
      Тебя, недоступную /// и к стонам привычную,
      Красавицу гордую, любовью манящую,
      Но с грудью из мрамора, люблю безгранично я,
      Камену прекрасную, надежду дарящую...
      (А. Чавчавадзе, рос. пер. Арене)
      Також: окремі вірші в «Леді» Рубена Даріо:
      El cisne en la sombra parece de nieve;
      su pico es de ambar del alba al trasluz;
      el suave crepusculo que pasa tan breve
      las cándidas alas sonrosa de luz.
      Y luego, en las ondas del lago azulado
      después que la aurora perdió su arrebol,
      las alas tendidas у el cuello enarcado,
      el cisne es de plata, bañado de sol.
      Tal es, cuando esponja las plumas de seda,
      olimpico pájaro herido de amor,
      у vióla en las linfas sonoras a Leda,
      buscando su pico los labios en flor.
      Suspira la bella desnuda у vencida,
      у en tanto que al aire sus quejas se van,
      del fondo verdoso de fronda tupida
      chispean turbados los ojos de Pan.
      57. П'ятистоповий.
      а) Перший підрозмір: з постійною цезурою.
      Вправоруч — погроза //, ще гірша погроза вліворуч,
      А просто — пропасти, покласти себе й коня.
      Загусла в повітрі, не плине полинова горич.
      За зграєю зграя, і кряче, і гра вороння.
      (Олекса Стефанович)
      б) без постійної цезури:
      Всю ніч, напроліт через голови били гармати,
      Снаряди, мов свердла, ґвинтами в повітря врізались.
      За нами розриви під зорні підводились шати,
      Здіймаючи землю і дикий зчиняючи галас.
      (Сава Голованівський)
      58. П'ятистоповий амфібрахій з постійною цезурою на другій
      стопі і з усіченим першим піввіршем. На практиці, здається, не
      зустрічається.
      59. П'ятистоповий амфібрахій з постійною цезурою на другій
      степі і нарощеним першим піввіршем. Не зустрічається.
      60.-61. П'ятистоповий амфібрахій з: а) усіченою, б) нарощеною цезурою на третій стопі. Практично не зустрічаються.
      62. Illестистоповий амфібрахій.
      Перший підрозмір — з постійною цезурою, що ділить вірш на дві рівні половини:
      Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байдужо.
      Проходить любов, не лишивши і тіні на серці черствому.
      Коханець залишить коханку, дружина забуде про мужа,
      Курай понесеться за вітром, безсилий вернутись додому.
      (С. Голованівський)
      Другий підрозмір — з рухомою цезурою:
      Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного крику,
      Німує полягла дружина на зморених сном косогорах.
      Лиш сонце пісками веслує, жолоблячи путь жовтолику,
      І дзьоба заціплюють круки, напившись очей яснозорих.
      (Яр Славутич)
      У першому вірші цезура переміщена на один склад наліво.
      63.-64. Шестистоповий амфібрахій з постійною цезурою на третій стопі та з а) усіченим, б) нарощеним першим піввіршем. В українській поезії практично не зустрічаються.
      Крім того, теоретично можливі:
      65. Шестистоповий амфібрахій з постійною цезурою на четвертій стопі.
      66. Шестистоповий амфібрахій з постійною цезурою на четвертій стопі і усіченим першим колоном.
      67. Шестистоповий амфібрахій з постійною цезурою на четвертій стопі і нарощеним першим колоном. Усі ці розміри практично не зустрічаються.
      Що зустрічається, це
      68. Вільний амфібрахій. Зокрема знаходимо його в такій поезії латиноамериканського поета Рубена Даріо, як «Тріюмфальний марш» (що увійшов до хрестоматій та антологій), у поемі Олексія Толстого «Іоанн Дамаскін» та в одній поезії Буніна. Серед українських поетів до цього розміру звертався Іван Франко:
      Полуднє.
      Широкеє поле безлюдне.
      Довкола для ока й для вуха
      Ні духа!
      Ні сліду людей не видать...
      Лиш трави, мов море хвилясте
      Зелене, барвисте, квітчасте.
      І сверщики в травах тріщать...
      Анапест
      69. Одностоповий. У гетерометричній строфі.
      Пропливає хмарина над синім Дніпром,
      Як пором.
      Ні блакиті, ні тиші немає вгорі,
      Ні зорі.
      (С. Голованівський)
      Російська поезія знає одну спробу написати цілий твір одно-стоповим анапестом («Таракан» Мятлева).
      70. Двостоповий:
      Одспівала коса моя,
      Пахнуть теплі сіна.
      Переходжу лісами я —
      Тишина, тишина...
      (М. Рильський)
      71. Двостсповий цезурований анапест з нарощеним на один склад першим піввіршем зупадає з чотиристоповим хореєм.
      72. Двостоповий цезурований анапест з нарощеним на два склади першим піввіршем створює окремий розмір — пентон третій.
      Однак, у сполуці з чисто-анапестичним віршем (у гетерометричних строфах) цей розмір слід вважати таки анапестом.
      Радянська популярна пісенька (злодійська переробка «Кірпічі-ків»):
      А как водится — безработица,
      Раздеваться был отдан приказ:
      — Вы присядьте-ка на кирпичики —
      Расшнуруем ботинки у вас...
      73. Тристоповий. Цим розміром написано кілька речей, що є
      гордістю української поезії:
      Гетьте, думи, ви хмари осінні!
      Таж тепера весна золота!
      Чи то так у жалю, в голосінні,
      Проминуть молодії літа?
      (Леся Українка)
      Або це:
      Наче подих розтерзаних хмар,
      Розгораються ясні заграви,
      І шолом пломеніє, як жар,
      У промінні Господньої слави.
      (Юрій Клен)
      І ще:
      Ти приходиш до мене щоночі
      В ту хвилину, як міцно я сплю,
      Зазираєш в заплакані очі
      І шепочеш: не плач ... я люблю...
      (Дмитро Загул)
      74. Чотиристоповий.
      Перший підрозмір: з постійною цезурою на другій стопі. Приклад з білоруського поета Алеся Солов'я:
      І лясы, і лугі /// і блакітныя нівы,
      Неба — вечная сінь, дол — зяленіва шоўк.
      Гэта — Ты. І чаму я з Табой нешчасьлівы?
      І чаму я жьщьця безь Цябе не знайшоў?
      Другий підрозмір — без постійної цезури:
      На ріці вавилонській — і я там сидів.
      На розбитий орган у розпуці глядів.
      І ругався мені вавилонців собор:
      «Заспівай нам що-будь! Про Сіон! Про Табор!
      (Іван Франко)
      І ще:
      О Крімгільдо моя, не смутися, молю.
      Тиха ліліє вод, як тебе я люблю.
      Найпрекрасніший вицвіте красного світу,
      Чи подоба тобі серед світу тужити?
      (М. Орест)
      Як бачимо, в обох випадках переважає вірш із цезурою на другій стопі, лише серед них де-не-де трапляються вірші, в котрих цезуру переміщено вправо або вліво. Розмір належить до загальновживаних (так само, як і всі інші чотиристопові: амфібрахій, дактиль, а особливо ямб і хорей). Часто зустрічається в гетерометричній строфі у сполуці з тристоповим.
      75. Чотиристоповий з постійною цезурою на другій стопі і нарощеним на один склад першим піввіршем:
      VIEJO ESTRIBILLO
      ¿Quién es esa sirena de la voz tan doliente,
      de las carnes tan blancas, de la trenza tan bruna?
      — Es un rayo de luna que se baña en la fuente,
      es un rayo de luna...
      ¿Quién gritando mi nombre la morada recorre?
      ¿Quién me llama en las noches con tan trémulo acento?
      — Es un soplo de viento que solloza en la torre,
      es un soplo de viento...
      ¿Di, quién eres, arcangel cuyas alas se abrasan
      en el fuego divino de la tarde у que subes
      por la gloria del éter?
      — Son las nubes que pasan;
      mira bien, son las nubes...
      ¿Quién regó sus collares en el agua, Dios mio?
      Lluvia son de diamantes en azul terciopelo.
      — Es la imagen del cielo que palpita en el río,
      es la imagen del cielo...
      ¡Oh, Senor! La Belleza sólo es, pues, espejismo!
      Nada más Tu eres cierto; sé Tu mi último Dueño!
      ¿Dónde hallarte, en el éter, en la tierra, en mi mísmo?
      — Un poquito de ensueño te guiará en cada abismo,
      un poquito de ensueño...
      (Amado Nervo)
      Коли думи осінні, коли думи старечі,
      На обличчі лишають свої зморшки-сліди,
      Ти скажи собі «струнко», ти розправ свої плечі,
      Так щоб віяла юність від твоєї ходи!
      (Діма)
      76. Чотиристоповий анапест з постійною цезурою на другій стопі і нарощенним на два склади першим піввіршем. Приклад довелося взяти з російського поета-експериментатора Ігоря Северяніна:
      В будуаре тоскующей, нарумяненной Нелли,
      Где под пудрой молитвенник, а на ней — Поль де Кок,
      Где брабантское кружево на платке из фланели,
      На кушетке загрезился молодой педагог...
      Окремі вірші в Рубена Даріо:
      Sonatina
      La princessa esta triste... iQue tendra la princesa?
      Los suspiros se escapan de su boca de fresa,
      que ha perdido la risa, que ha perdido el color.
      La princesa esta palida en su silla de oro,
      esta mudo el teclado de su clave sonoro;
      у en un vaso, olvidada, se desmaya una flor.
      (Ruben Dario)
      77. П'ятистоповий.
      Перший підрозмір — з постійною цезурою на другій стопі:
      Мерхне пломінь сузір. Ніч Каринтії хмура і темна.
      Над вершинами скель нависає холодний туман.
      Я не можу заснуть... Точить мозок мій думка таємна.
      Чорні крила жалю до пригаслих торкаються ран.
      (Б. Олександрів)
      В Олександрова є ще кілька поезій, писаних цим самим розміром, серед них є й такий, де зустрічаємо явище ритмічної бі-валентности (чи амфіболії). Наступну поезію, напр., можна розглядати або як писану гетерометричною строфою з дво- і три-стопових анапестів, або як п'ятистоповий анапест із римою піввіршів :
      Тьмяно вечір погас...
      На столі моїм — книги і квіти.
      Знову музика лун
      у просторах ридає в журбі.
      Може в буряний час
      ти могла б мені душу зігріти,
      До загублених рун
      показати шляхи голубі?
      Другий підрозмір — без постійної цезури:
      Глухо храми упали у порох розбитих палат,
      Жовті стіни фортець; по узгір'ях; згинаючись вдвоє,
      Люди бігли у поле, і брата розтоптував брат,
      Сірі, мертві обличчя, що котяться важко юрбою...
      (О. Ольжич)
      Також у відомій поезії Рильського:
      В бідне серце моє закрадається вечір покволом,
      Тихо в серці, і жаль мені світу, і дня мені жаль.
      Ніби марно пройшов я, співаючи, горами й долом,
      Повз веселі гаї, мимо темних, як тучі, проваль.
      Збігається з одним із ритмічних варіянтів логаедичного гекса-метра.
      78. Шестистоповий:
      І тебе вже оце не побачу довіку, мій краю коханий,
      Не побачу степів тих розкішних, гаїв тих співучих,
      І поляжу без слави в могилі німій і нікому не знаній
      І забудуть мене на Славуті-Дніпрі, на порогах ревучих.
      (П. Куліш)
      У другому вірші розмір не витримано: п'ять стіп замість шістьох.
      Шестистоповий анапест з постійною цезурою можливий теоретично, але практично не зустрічається; при чому існує можливість виникнення таких розмірів і підрозмірів;
      1) з акаталектичним першим піввіршем;
      2) з нарощеним на один склад;
      3) з нарощеним на два склади.
      Цезура можлива також; після четвертої стопи (три ва-ріянти), а також: може бути й дві цезури: після другої та після четвертої стіп (три варіянти у першому випадку, дев'ять у другому...)
      79. Вільний анапест:
      Боже! Боже! Які я слова добирав.
      Тож не знати було, чи я пісню співав,
      Чи молитву читав,
      Чи уривки забутої казки,
      Про Царівну, про чари, про ласки,
      Я з своєю, з новою, я з казкою серця сплітав.
      Так я ждав!
      (С. Риндик)

      Складні й маловживані розміри
      Крім того, в рамках силяботонічної системи існує ще низка рідкісних, маловживаних розмірів, що їх можна розбити на дві групи:
      1) розміри, побудовані шляхом повторення стіп того самого
      метра, що дуже рідко зустрічається, напр., пеони;
      2) розміри, побудовані шляхом сполучення в одному вірші стіп
      різних метрів.
      До першої групи належать:
      Чотиристоповий пеон другий.
      Вечірньою годиною за мрією огнистою
      Душа моя, окрилена, здіймається, летить.
      За білою хмариною, хмаринкою вовнистою,
      Що крилами незримими прорізує блакить.
      (Д. Загул)
      Також: у автора цієї праці:
      На пасіці, од вуликів безсонний перегуд.
      Для стомлених, для зламаних спочинок тільки тут.
      Чорніє кипарисовий загострений пілон,
      Поблід у світлі місяця високий Оріон...
      Цей розмір зустрічається і в М. Ореста.
      Тристоповий пеон третій. Приклад доводиться брати з російської поезії:
      Осени дыханием гонимы,
      Медленно с холодной высоты,
      Падають шуршащие снежинки,
      Маленькие мертвые цветы.
      (Максим Горький)
      Польський університетський підручник подає такий приклад чотиристопового пеону третього:
      Panieneczki, mieszczaneczki polewaja, ogrodeczki,
      Posypuja. zoltym piaskiem drobne, kr^te, wa.skie steczki.
      Paniczyki (och, okrzyki), cynie, fuksje і goidziki,
      Rezedowe wonne grza.dki; pieski, kotki і kroliki.
      Zakasawszy swe spodniczki, z falbankami perkaliczki,
      Panieneczki mieszczanecki, panieneczki — ogrodniczki.
      Za sztacheta. ktos kareta. przybyl. Czarne soj^ konie,
      Stoi rycerz czarny w masce, w czarnym plaszczu, z kos^ w dloni.
      (J. Iwaszkiewicz, Ogrodniczki)
      Вільний пеон третій. Унікальний у світовій поезії зразок: «Ноктюрн» колюмбійського геніяльного поета Хосе Асунсіона Сільви.
      1
      Серед ночі,
      ночі повної докраю ароматом і дзюрчанням і крилатим передзвоном,
      серед ночі,
      коли пітьма шлюбно-вогка загоралась фантастично світляками,
      біля мене легко-легко,
      вся прилинувши до мене,
      мовчазлива і поблідла,
      ніби горе незміриме
      потрясло тебе глибоко, аж до фібрів потаємних,
      по тій стежці серед квітів,
      що провадить у долину,
      тихо йшла ти.
      Повний місяць
      в небесах блакитно-синіх,
      безконечних і глибоких,
      розсипав проміння біле.
      Тінь твоя, тонка і млосна,
      із моєю
      серед місячного світла
      на піску сумному стежки
      получилися докупи,
      і злилися,
      і з'єднались,
      і з них стала тінь єдина,
      стала довга тінь єдина,
      тінь єдина...
      2
      Нині сам я,
      сам-душею,
      повний горем понадмірним і агонії і смерти, —
      бо між нами час і віддаль,
      час і віддаль і могила,
      непроглядна безконечність,
      куди голос не сягає, —
      мовчазливий і самотній,
      йшов по стежці.
      Тільки гавкали довкола пси на місяць,
      сполотнілий,
      тільки жаби
      скреготіли.
      Стало зимно. Був це холод,
      що його в твоїй алькові,
      мали щоки, мали скроні
      і твої кохані руки
      в сніжнобілих
      погребальних покривалах.
      Був це холод від гробниці,
      холод смерти
      і Нічого...
      І при місячному світлі
      тінь моя ішла самотня,
      йшла самотня
      у безлюдді степовому.
      І наблизилась до неї
      тінь твоя струнка і жвава,
      тінь твоя тонка і млосна,
      ніби в теплу ніч весняну,
      ніч, напоєну докраю ароматом і дзюрчанням і крилатим передзвоном,
      і пішли дві тіні поруч,
      тіні поруч...
      О, ці тіні нерозлучні!
      О, ці тіні душ померлих,
      що єднаються докупи
      з тінню тіла,
      що одна шукають óдну
      в ночі смутку і печалі. . .
      (Розміром оригіналу переклав Ігор Качуровський)
      Варто навести й початок оригіналу:
      NOCTURNO
      Una noche, una noche toda llena de perfumes, de murmullos
      [y de musica de alas; una noche, en que ardian en la sombra nupcial у humeda
      [las luciernagas fantasticas, a mi lado lentamente, contra mi cenida toda, muda
      [y palida
      como si un presentimiento de amarguras infinitas hasta el mas secreto fondo de las fibras te agitara, por la senda florecida que atraviesa la llanura caminabas...
      (Jose Asuncion Silva)
      Двостоповий пептон третій:
      Дочекався я того святонька,
      Проводжала в світ мене матінка...
      (С. Руданський)
      Тристоповий пептон третій:
      Оболоками загронилася далина,
      І самотньому усміхається знов весна.
      (М. Орест)
      Чотиристоповий пептон третій. У гуморесці Хведосія Чички:
      МАДРИГАЛ ОРХІДЕЙНИЙ
      Поміж квітами злотобілими, за зеленими тайносховами,
      Що ліянними живоплотами відгороджені від людей,
      Я на галяві ясносоняшній зупиняюся над бузковими,
      Неповторними в їх тендітності, черевичками орхідей.
      Між; солодкою мадресельвою, ліґустриною в білій повені
      Там, на галяві зачаклованій, я від пахощів ізнеміг,
      І здавалося, що природою черевички ці приготовані
      Для білесеньких і гарнесеньких, для незайманих ваших ніг!
      А це — розміри, складені зі стіп різних метрів (асинартетичні). Тристоповий анапест із одностоповим хореєм:
      Страшно в горах вночі в самоті // хати.
      Небо чорне, низьке випива // вічі.
      Час біжить, час бринить, час сплива в вічність.
      Тіло прагне дванадцять синів мати.
      (О. Ольжич)
      Ще складніший випадок:
      На озері скрес лід.
      Проснувся сафір рік —
      І привид зими зблід
      І в ґротах, німий, зник.
      (М. Орест)
      Цей розмір можна розглядати або як сполуку двостопового каталектичного амфібрахія з одностоповим каталектичним хореєм, або як закріплений варіянт дольника, або як тристоповий амфібрахій з подвійною леймою.
      Сполука двостопового хорея з двостоповим дактилем:
      Сині гори соснами вкриті,
      А під ними — темінь озерна.
      Ходить вечір полем блакиті,
      Світлі зорі сіє, мов зерна.
      (І. Качуровський)
      Складний розмір: двостоповий амфібрахій у першому піввірші, двостоповий ямб — у другому.
      СОН СТАРОГО БУДИНКА.
      Люблю я високі, старезні залі,
      їх задум, мовчання і тихість стін:
      Де перш гомоніли веселі балі,
      Тепер тільки пустка та сум руїн.
      Сумують колони високі, білі,
      Високі свічада стоять між; них,
      І рядна портретів старих стемнілі
      Висять мовчазливо в рамках різних.
      У полисках сонця, що в вікнах грає,
      Паркет золотиться в ряду кімнат,
      Кімнат, де кипіло життя без краю,
      Де панни гуляли, ступав маґнат.
      В великих, холодних, німих кімнатах
      Встає звідусюди старовина:
      Здається, ще бродить в старезних шатах
      Вельможного панства юрма думна.
      Господар, поважні пани навколо
      І пані величні у декольте,
      І панночок гарних яскраве коло:
      Здається, і досі живе все те.
      От гряне музика по всіх кімнатах,
      Закрутиться в парах веселий вир
      Мундирів узеньких, фрачків хвостатих
      І панночок в сукнях часу empire.
      В поважному колі іде розмова,
      Веселого вальса зміня контрданс:
      Французькі звичаї, французька мова,
      Ручок цілування і реверанс...
      Та вже ті уклони, танки веселі,
      Тонкі мандріґали і mots d'esprit,
      Роброни, волани і джереґєлі
      Забули ці мури, такі старі!
      Часу того блиск весь, ті гри та втіхи,
      Величність поважна минулих днів:
      Вже їм не вернутись в ці залі тихі,
      Той побут навіки прогомонів!
      Стоять мовчазливо колони білі,
      Портрети старезні з холодних стін
      На все позирають, смутні, стемнілі, —
      І віє над всім вже цей дух руїн.
      (Ігор Улагай)
      Ще рідкісніше явище — творення нових метрів. Ось, наприклад, двостоповий двонаголошений шестискладовик:
      О гриби в кошику! Ви мені свідчите,
      Що не звик логіці я давать відчити,
      Що з міським гамором я порвав зносини,
      Бо ліси спалені багрецем осени.
      Є смутна вдумливість у гаїв лагідних;
      Золоте полум'я на кущах ягідних;
      На траві росяній миготять жолуді —
      Самота благосна в голубім холоді.
      Ще лежить паморозь на крутім порубі;
      Боровик-велетень у моїм коробі;
      Там — сім'я порхавок, там козар з бабкою;
      І ковпак повагом привітавсь шапкою.
      Пропурхне вивірка, пробіжать олені,
      І хмарки випливуть, як човни смолені.
      Тільки зір вигостри, мов кінець істика...
      ... Лісова лірика і грибна містика . . .
      (І. Качуровський)
       
      СИЛЯБІЧНА СИСТЕМА
      Свого часу, проглядаючи перед друком підручник Дм. Нит-ченка «Елементи теорії літератури і стилістики», я вислав авторові — подані досить конспективно — відомості про силябічну та тонічну системи. Дм. Нитченко вмістив ці матеріяли у своєму підручнику. Тепер, дещо модифікувавши, я повертаю їх на своє місце — на сторінки «Нарису компаративної метрики», звідки їх запозичено.
      У листі до Дм. Нитченка я писав: «Зміст силябічного віршування в тому, що за одиницю ритму береться склад як такий. Для визначення розміру віршу мають значення склади, що їх рахуємо до останнього наголосу, на кінці кожного віршу або до останнього наголосу в частинах поділеного цезурами віршу. Таких цезур буває у вірші одна, рідше дві. (Склади після останнього наголосу вірша чи піввірша в рахунок не йдуть)».
      До цього твердження доводиться дати докладне пояснення. Справа в тому, що сучасні українські радянські літературознавці не мають — хочби й хотіли! — доступу до відповідної західньої літератури з питань силябічної поезії, вони змушені користатися лише творами російських авторів, а для Росії та її літератури — силябічний вірш це явище цілковито чуже й незрозуміле, і тому теоретично не розроблене. Тож: російські вчені рахують у силя-бічному вірші всі склади від початку до кінця вірша, і доходять абсурдних висновків . . .
      Розглядаючи силябічну систему версифікації, мусимо підкреслити, що для віршів одного якогось розміру в рамках цієї системи існуючого, характерна не однакова (як зазначають звичайно шкільні підручники), а різна кількість складів:
      Візьмімо приклади із Шевченка та Рубена Даріо:
      Замовк мій сивий, битий тугою, 10
      Поник старою буй-головою. 10
      Вечірнє сонечко гай золотило, 11
      Дніпро і поле золотом крило ... 10
      De orgullo olimpico sois el resumen, 11
      oh, blancas urnas de la armonia. 10
      Eburneas joy as que anima un numen 10
      con su celeste melancolia. 10
      Справа бо в тому, що силябічний вірш як правило не будується на самому лише силябізмі, а враховує також і тоніку. Тож вірш міряється не до абсолютного кінця, а до останнього наголосу, (а в італійській та еспанській поезії — до останнього наголосу плюс один). А в тих випадках, коли цезура розбиває вірш на дві або три частини, кожна з цих частин набуває здебільшого свою константу (себто незмінний, на певному місці, наголос), і кожен піввірш або колон міряється окремо до цієї умовної точки.
      Поетика латинських народів розрізняє у вірші склади граматичні (це — загальна кількість складів) та метричні, котрі лише йдуть у рахубу. Тож: третій вірш у наведеній цитаті з Шевченка і перший у Рубена Даріо метрично також: десятискладові (за італо-еспанським рахунком) — так само, як і всі інші. . .
      Застерігаюся, однак, що в українській поезії існують розміри з нахилом до абсолютного силябізму, де враховується загальна кількість складів у колонах (ритмічних відтинках переділеного цезурами вірша), без огляду, де стоять наголоси.
      Існують достатні підстави вважати абсолютно-силябічною японську поезію: адже в мові японській всі склади однакові, немає ні коротких, ні довгих; ні акцентуованих, ні безударних.
      Також: не зустрічав я ніде свідчень, щоб у японській мові існував музичний наголос.
      Український перекладач японської лірики Ігор Шанковський, у передмові до антології «Сто поетів — сто пісень», пише:
      «Японська поезія, родом своїм силябічна, як була нею й наша поезія часів барокко. У танках, як правило, немає рими, не знайти там ані алітерації, ані того, що в нас зветься ритмікою. Танки лише суворо дотримуються визначеного числа складів.
      Японські поети користувалися формою цього усталеного розміру протягом сторіч. Розгляньмо, отже, характер цієї досконалої мініятюрної поезії.
      Танка містить у собі п'ять рядків, число складів точно 31, при чому порядок їх такий: 5—7—5—7—7.
      Ось зразок танки (.... її написав поет Санетомо Мінамото в день, коли вбивця з-за рогу зарубав його в містечку Камакура.
      5 — Ідете інаба
      7 — нушінакі ядо то
      5 — наріну томо
      7 — нокіба но юме йо
      7 — гару во васуруна.
      (Покинутим здається рідний дім,
      я відійшов, помандрував наниз.
      О сливо, що ростеш попри карниз, —
      весною розквітай мені при нім.
      Молю за це богів єством усім!)»
      Але європейська силябічна поезія враховує також і наголоси.
      В еспанській (точніше: еспаномовній) поезії двоцезурний вірш, що має теоретично 15 складів, на практиці може мати від 12-х до 18-х складів. За браком інших українських прикладів, наводжу уривок власної поезії:
      Падають глухо // важкі краплини // густочервоні,
      І темні води, і дальній берег кров'ю залиті.
      (Іншу строфу поезії я подаю як приклад наприкінці наступного розділу).
      Якщо ми в першому з цих віршів у кожному з трьох колонів дамо дактилічні (пропарокситонні) закінчення, себто додамо тричі по одному (граматичному, але аж ніяк не метричному) складові, в останньому, навпаки, по одному складові віднімемо (щоб закінчення стали окситонними), то розмір від того не зміниться:
      Пелюстки падають // важкими краплями // густочервоними,
      Даль берегів /// і темінь вод // кров залива.
      Разом кожен вірш може мати 27 варіянтів чергування різних закінчень своїх колонів. Двовірш дає 27 X 27, чотиривірш 274.
      (Нагадую, що алгебра постала з підрахунку ритмічних варія-цій індійської «сльоки». А на цьому конкретному прикладі читач може бачити, як стикаються літературознавство та математика...).
      Як уже було сказано в розділі про терміни, першою з віршознавчих моїх праць побачила світ «Строфіка» (писана в шістдесятих роках, вийшла 1967 р.), тому в ній довелося дати чимало матеріялу, який би мав належати до компаративної метрики та фоніки. Тепер я змушений в окремих питаннях повторювати самого себе, іншими словами переповідаючи те, що було вже в «Строфіці». Одне із таких питань — це питання про зв'язок Шевченка із нашою барокковою поезією доби козацьких воєн та гетьманської держави (див. «Строфіка», стор. 281-282 та стор. 299-315).
      Силябічна система версифікації основана на ритмовідчутті, де за одиницю ритму береться склад як такий.
      Понад двісті років тому російський поет Ломоносов (той самий, що запозичив у німців силяботонічний вірш) висловив думку, нібито ця система характерна для мов із постійним наголосом у слові — як от французька та польська, — а для мов, що мають рухомий наголос, буцімто, нехарактерна і навіть неможлива.
      Це сказано було тоді, коли ще не існувала ні лінгвістика як наука, ні, тим паче, компаративна поетика чи наукове літературознавство (яке було на ті часи лише шкільною, нормативною, дисципліною). І хоч відтоді проминуло багато літ, розвинулися і порівняльна лінгвістика і метрика, і російський же таки вчений Віктор Жирмунський математично довів, що силябічна система не мас нічого спільного з постійністю наголоса, але погляд Ломоносова досі тримається в офіційному радянському літературознавстві (а заодно, звичайно, і в українському).
      Чому партійне керівництво воліє нісенітницю, а не наукове пояснення?? Думаю, що на це склалося три причини.
      Перша. Саме нісенітне твердження не випадає із загального культу безглуздя.
      Друга. Ломоносов — це фігура, поняття, забронзована постать, чиїм іменем називають вулиці і наукові установи. А Жирмунський — політично неблагонадійний представник чистої (себто не партійної) науки. Тому дуже зручно згадувати Ломоносова й на нього посилатися; це вже апробоване, тут не буде політичної помилки. Це, крім того, не аби чий, а російський вчений...
      Третя. Українська мова, як і російська, має рухомий наголос, і, за теорією Ломоносова, мусить мати таку ж саму систему версифікації, як мають росіяни.
      Отже, мета, з якою шириться цей абсурд — це русифікація українського віршування — прищеплення студентам погляду, що у росіян і в нас — усе те саме . . .
      Скільки можу судити, найстарші зразки силябічного вірша, це віршовані вставки ірляндських саґ (восьмискладовик).
      Найдавніші французькі (точніше: старофранцузькі) віршовані тексти — «Кантілена про святу Евлялію» і «Житіє Олексія» писані силябічним віршем.
      Добре організований силябічний вірш маємо у французькому середньовічному епосі обох циклів — февдального та королівського (куди належить «Пісня про Ролянда», писана десятискладовим віршем з цезурою).
      На відміну від французького — еспанський епос — тонічний (тонічне ритмовідчуття у еспанців пізніше затратилося і їхні вчені не в стані збагнути, що таке вірш, наприклад, «Пісні про мого Сіда»). Натомість еспанські романси — від найдавніших часів — силябічні — вірш із наголосом на сьомому складі.
      Італійська поезія від початків свого існування — себто від короля Енцо, Джакомо да Лентіні, Якопоне да Тоді — також: си-лябічна.
      В літературі зустрічав я згадки також: про силябічний характер візантійської поезії.
      Багатство силябічної поезії розкривається у віршах провансальських трубадурів, французьких труверів, у поетів нового солодкого стилю, в Данте, Петрарки.
      Зі слов'янських народів силябічний вірш маємо в південних слов'ян (зокрема — сербський героїчний епос — «юнацькі пісні») та в поляків.
      Силябічну поезію, яка свого часу панувала на Україні, наші вчені занесли були до Московії, де вона заниділа і зникла.
      Існує загальноприйнята теорія, що український силябічний вірш запозичено з Польщі. Я не є ревним прибічником цього погляду (хоч і не заперечую польського впливу).
      Але повернімося трохи назад: до теорії Ломоносова та її спростування. Жодна з тих новолатинських мов, де в Середні віки виникла й запанувала силябічна система (себто мови італійська, французька, провансальська та еспанська) не мала сталого наголосу. Італійська, еспанська та провансальська досі зберігають рухомий наголос. Французька має тепер, десь від кінця XVIII віку, постійний чоловічий (кінцевий або окситонний) наголос у мові, однак, це донедавна не стосувалося віршів, де читалося (вимовлялося) німе «є» — також: і після останнього наголосу.
      Німе «є» перестало вимовлятися у віршах лише в добу модернізму, коли запанував верлібр і коли поети скасували в поезії три речі: ритм, риму і комунікативну функцію слова.
      Натомість постійний наголос за часів Середньовіччя мала поезія германських народів (англо-саксів, німців та скандинавців), але в жодного з цих народів не виникло силябічної поезії. Вже згаданий російський літературознавець Віктор Жирмунський довів (у кн. «Вступ до метрики»), що силябічна система притаманна тим мовам, котрі мають незначну різницю між складом наголошеним та ненаголошеним.
      Хто чув, як говорять (принаймні говорили ще років тридцять тому), чітко вимовляючи кожен склад, старі селяни в нас на Полтавщині або Чернігівщині, того не здивує теза про органічність силябічної версифікації на Україні.
      Уже перший відомий нам зразок української народньої пісні — «Пісня про Стефана-Воеводу» з чеської граматики Яна Благо-слава (якщо прийняти кон'єктури Івана Франка) виявляється силябічним:
      У турецькі-м роті шаблями іпермую,
      У татарські-м роті стрілками стріляю . . .
      Але це ж ніщо інше, як один із найулюбленіших Шевченко-вих розмірів.
      Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
      Не так воно хоче, як Бог нам дає...
      Існують графічний і цифровий спосіб зображення ритму, але той і той несхибно засвідчать нам силябічну структуру обох цитованих поезій.
      Дуже подібний розмір мали в українській поезії XVIII сторіччя «леоніни» Козачинського, де римувалися між; собою не кінці віршів, а самі тільки піввірші. Це також відбилося на віршованій техніці Шевченка, у якого рима піввіршів часто править за додаткову оздобу.
      У Козачинського:
      За тебе ко Спасу // Всегдашнего часу
      Мольби приносити, Милости просити...
      У Шевченка:
      Єсть у мене діти, та де їх подіти?
      Або:
      Нащо батько, мати, високі палати?...
      Десь на початку XVIII сторіччя Іоан Величковський модифікував «леонін», розбивши його не на два, а на три оснащені римами відрізки:
      Мати блага, // риза драга, // яко же нас крыет,
      Малодушных, ризонужных, яко руно, грієт...
      Один із найвидатніших наших поетів старої доби, Георгій Ко-ниський, закріпив цей поділ «леоніна» на три римовані відрізки-колони:
      Чиста птица голубица таков нрав імієт:
      Буде місто, где нечисто, тамо не почієт.
      Но где трави, і дубрави, і сінь єсть от зноя,
      То прилично, то обычно місто ей покоя . . .
      Подибуємо цей розмір і в жартівливому посланії віршописця Некрашевича до священика сусідньої парафії:
      Да вже ж того
      нам такого
      Не розсістись лиха,
      Треба святом,
      з кумом, братом,
      Погулять ізтиха.
      (Звертаю увагу, що це вже не книжна, а жива мова тих часів).
      Цей самий розмір, лише без обов'язкової рими піввіршів, зустрічаємо в анонімній любовній поезії XVIII сторіччя:
      Зриш пречудно оченьками, аж серденько мліє,
      Душа горить, серце болить, красная леліє . . .
      Отож, можна сказати, що це був не ритмічний експеримент, а певна літературна традиція тієї доби. І от ми бачимо, що без жодних змін супроти анонімного любовного дистиха, ця ритмічна структура повторюється в Тараса Шевченка:
      Кричать сови, спить діброва,
      Зіроньки сіяють.
      Понад шляхом, щирицею,
      Ховрашки гуляють . . .
      Або ще:
      Сонце гріє, вітер віє
      З поля на долину
      Над водою гне з вербою
      Червону калину...
      Якщо продовжити добірку прикладів, то доведеться переписати більше, ніж половину «Кобзаря».
      Щоб довести приналежність цих шевченкових віршів до си-лябічної системи версифікації, досить сказати, що тут у кожному вірші однакова кількість складів до останнього наголосу, а кількість внутрішніх наголосів та їх розташування щоразу інші. А це ж і є головні ознаки силябічного вірша. Отже, маємо всі підстави вважати Тараса Шевченка продовжувачем української ба-роккової силябіки попередніх сторіч. Не зашкодить також: згадати: для цих, щойнонаведених віршів Шевченка, так і для інших, що ми їх тут не наводимо, можна знайти ритмічно-адекватні паралелі в силябіці західньоевропейських народів, зокрема в еспано-мовній поезії.
      Після Шевченка силябічний вірш іще тримався деякий час у творчості Куліша й Федьковича, а також: у численних шевчен-кових епігонів.
      З видатних поетів силябічні вірші писали — іноді — Іван Франко (окремі речі в «Зів'ялому листі», «Поема про білу сорочку») та Леся Українка (в кількох слабших поезіях); останніми були галицькі молодомузці (Мелетій Кічура — силябічні сонети) та дехто з «хатян» (Галина Журба).
      У Богдана-Ігоря Антонича натрапив я на спробу силябічного гексаметра. З-поміж неоклясиків до силябічного вірша звертався один лише Павло Филипович, і то лише двічі (хоч одна з тих його силябічних поезій належить якщо не до найліпших, то до найбільш відомих):
      Залізна шкіра,
      Серце тверде —
      На роги звіра
      Не попаде.
      («Мономах»)
      У повоєнний період я пробував відродити силябічний вірш, але спроби ці не знайшли відгомону...
      І тут виринає одне питання: ну, що, здавалося б, може бути більш віддаленого від сучасних проблем, ніж: усі ці Козачинські, Кониські, Некрашевичі з їхніми «леонінами» й «чистими голубицями»? Але через них розкривається тривалість української літературної традиції, стає намацальним зв'язок Шевченка із нашою старою писемною поезією. А водночас виявляється спорідненість української версифікації не з російською (як, може, комусь би хотілося), а із західньоевропейською романською поетичною культурою.
       
      РОЗМІРИ СИЛЯБІЧНОЇ СИСТЕМИ
      Щодо розмірів силябічної системи, то їх значно менше, ніж: у квантитативній чи силяботонічній.
      Так, силяботонічний розмір вірша, себто суму умов, за яких два вірші вважаються рівними, визначають три фактори:
      1. характер самого метра (хорей, ямб і т. д.)
      2. кількість стіп того метра в даному вірші.
      3. місце цезури (або цезур — якщо їх дві).
      Розмір силябічного вірша визначають лише два фактори:
      1. кількість складів.
      2. розташування цезур.
      Розміри еспаномовної силябічної поезії зібрав свого часу уругвайський вчений Перес-і-Куріс у книзі «Архітектура вірша». Ще докладніше, врахувавши й познаходивши випадки не самих лише силябічних, а також: і силяботонічних розмірів еспанського вірша, подав матеріял Наварро Томас у своїй праці «Мистецтво вірша» («Arte del verso»). Хоча не всі ті розміри зустрічаються в поезії українській, але більшість таки збігається . . .
      Одно- та двоскладові силябічні вірші зрідка зустрічаються в гетерометричних (складених) строфах у поезії тих народів, де силябічна система досягла високого розвитку.
      Односкладовим віршем закінчується строфа в «Ірисах» Юлі-яна Тувіма:
      Квіти дістав я. Таємний знак
      Не знать, від кого.
      І вже на серці — тремтливий ляк:
      Іриси темні — таємний знак,
      Що принесе він, пощо, для чого?
      Стримать дитинну мою тривогу
      Як?
      (Переклав розміром оригіналу І. Качуровський)
      Приклад двоскладового вірша беремо з Марії Конопницької, цього разу — в польському оригіналі:
      Poszlabym ja w Ukraine, Za to morze, za to sine, Poszlabym ja na stracenie, W bezmiesi^cznej nocy cienie, W niepowrotn^ dal.. .
      Tylko mi ci<£ zal,
      Sokole,
      Co nad nasze latasz pole, Ponad pole, ponad niw?, Latasz, gubisz piorka siwe —
      Tylko mi ci? zal!
      Трискладовий зрідка зустрічається самостійно, має, однак, тенденцію до хореїзації, бож коли наголоси падають на другий і третій склади, виникає неприємний для слуху зудар. За браком українського прикладу подаю в оригіналі фрагмент з «Пісні пірата» Хосе де Еспронседи:
      Veinte presas hemos hecho a despecho del ingles, у han rendido sus pendones cien naciones a mis pies.
      Тетрасилябік: О О О -*- ^
      У гаю, гаю Виглянь, голубко,
      Вітру немає; Та поворкуєм
      Місяць високо, Та посумуєм,
      Зіроньки сяють. Бо я далеко
      Вийди, серденько, Сю ніч мандрую
      Я виглядаю. Виглянь же, пташко,
      Хоч на годину Моє серденько,
      Моя рибчино! Поки близенько . . .
      (Т. Шевченко)
      Цей самий розмір у Еспронседи, в поемі «Студент із Саля-манки»
      Musica triste languida у vaga, que a par lastima у el alma halaga; dulce armonia que inspira al pecho melancolia.
      Пентасилябік: О О О О — ^
      . . . Розійшлись ми різно Дітьми молодими, Зустрілися пізно
      Між людьми чужими.
      Вкупі працювати
      Брат із братом брався,
      Що одна в нас мати,
      Ти не догадався.
      Братався з чужими,
      Радився з чужими,
      Гордував словами
      Щирими моїми .. .
      (Панько Куліш)
      Цим розміром написана одна з найкращих і найбільш відомих поезій аргентинської поетеси Альфонсіни Сторні «Ти me quieres blanca».
      Цю річ я переклав розміром ориґіналу. Ось як звучить початок поезії:
      Хочеш мене з піни, Куди не сягає
      З променів світанку, Ні місячний промінь,
      Або з перлямутру. Щоб ні маргаритку
      Щоб я зберігала Не звала сестрою
      Незайманість ліній Хочеш мене сніжну,
      І запах найтонший; Хочеш мене білу,
      Замкнена в бутоні, Хочеш мене чисту . . .
      Шестискладовик або гексасилябік: О О О О О - ^ В еспанській барокковій поезії: — у Люїса де Ґонґори:
      Moriste, Ninfa bella, En edad floresciente; Que la muerte entre flores Se esconde cual serpiente.
      Цей самий розмір у Степана Руданського:
      Нехай гнеться лоза, Може, й важко її,
      Куди вітер погне, — Може, й спина болить,
      Не обходить вона Але буря її
      Ні тебе, ні мене. З корінцем не звалить.
      Щоправда, в поезії Руданського не знайдемо ритмічного ва-ріянту, котрий би збігався з першим віршем наведеного катрена Ґонґори, але вже другий вірш ґонґорівського катрена має точних відповідників у Руданського.
      Гептасилябгк. Щодо визначення розміру силябічних віршів існують два принципи: італо-еспанський, де вірші й піввірші міряються до останнього наголосу (себто до константи наприкінці вірша або перед цезурою) плюс один склад, та французький, де вірш міряється лише до останнього наголосу — без жодних додатків. Італо-еспанська традиція пояснюється тим, що від часів свевського гуртка та Нового солодкого стилю в Італії закріпився, а звідти перейшов до Еспанії канон відкритої парокситонної (двоскладової) рими, а вірш з окситонним чи пропарокситонним закінченням сприймався як відхилення від норми. Оскільки ця традиція чужа нашій поезії, ми тут приймаємо французьку міру — як більш логічну. Тим більше, що й силяботонічні вірші в нашій поезії міряються за тим самим принципом: до константи.
      Отож:, вірш еспанських романсів для еспанців — октасилябік, а для нас гептасилябік (семискладовик), натомість французький декасилябік (розмір «Пісні про Ролянда») для еспанця — додека-силябік. За приклад гептасилябіка може правити «Циганський Романсеро» Федеріко Ґарсії Льорки: О О О О О О - ^
      ПРЕСЬЙОСА ТА ВІТЕР (PRECIOSA Y EL AIRE)
      Б'ючи в пергаментний місяць, між лаврів, понад водою, Пресьйоса манірна в гори стежкою іде вузькою.
      Тиша падає на море —
      тікає від людських криків: море ;ж плюскоче й співає про ночі, сповнені риби.
      Сплять собі карабінери
      на стрімкій гірській вершині; вони стережуть там дачі, англійців білі домівлі.
      Циганів при морі купка
      аби розважитись, зводять бесідки прегарні з скойок та з гілок зелених хвої.
      (з перекладу Миколи Іванова)
      Про заник у нас силябічного ритмовідчуття свідчить той факт, що Леонід Первомайський, перекладаючи Льорчин «Романс про еспанську жандармерію», не відчув автентичного ритму (щоправда еспанської мови він не знав, перекладав за інтерлінеарієм — але му сіли ж йому бодай прочитати вголос той твір, який він
      перекладає!), і замість гептасилябіка ужив тринаголошений тонічний вірш . . .
      Німці натомість сприйняли еспанський романс як правильний чотиристоповий хорей («Романсеро» Гайнріха Гайне), а від них таке ритмосприймання перейшло було в Росію та на Україну (згадаймо, наприклад, такі речі Лесі Українки, як «Чує лицар серед бою . . . », де розмір і строфа — від Гайне, а від еспанського романсу не залишилося вже нічого: ні силябічного ритму, ні асонансів . . .)
      Октасилябік. Якщо Лесин чотиристоповий хорей був еквівалентом силябічного вірша еспанських романсів, то Шевченків октасилябік — навпаки — виник як еквівалент німецько-російського, пересадженого на український ґрунт Котляревським (як це було вже сказано) чотиристопового ямба. Щоправда, наприкінці життя поетового писані твори щоразу ближче підходять до чисто-ямбічної схеми, але перші Шевченкові спроби вживати цей розмір у ямбічну схему аж ніяк не вкладаються. Візьмімо, наприклад, уривок з «Гайдамаків»: ООООООО-^-^
      Яремо! Герш-ту, хамів сину, Піди кобилу приведи, Подай патинки господині Та принеси мені води. Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай . . .
      Такі вірші, як «Яремо! Герш-ту, хамів сину» та «Вимети хату, внеси дрова» називати ямбом можуть лише радянські дослідники, для яких важливий не сам факт, лише його інтерпретація . . . А інтерпретація відомо, яка: усе підігнати під російську мірку!
      Не можу проминути й того факту, що найбільший європеєць у російській поезії минулого сторіччя, Федір Тютчев, одну зі своїх кращих поезій написав саме цим октасилябіком. Маю на думці його «Сіленціюм».
      Щодо західньоевропейських паралелів, то їх не бракує: цей розмір зустрічається і в Еспронседи (до Шевченка) і в Рубена Даріо та Ґонсалеса Пради, при чому в окремих випадках ці вірші ритмічно наближаються — як і в Шевченка — до чотиристопового ямба:
      En el castillo, fresca, linda, la marquesita Rosalinda, mientras la blanda brisa vuela,
      con su pequena mano blanca una pavana grave arranca al clavicordio de la abuela.
      (Ruben Dario)
      В українських поетів пошевченківської доби зрідка можна натрапити на силябічні восьмискладові вірші:
      Таємну думку ліс співає, Вечірний легіт ген тремтить; Туга там мрії закликає — У темний яр вода біжить . . .
      А ми йдем лісом тихо, тихо, Золоту нитку мрій снуєм; В серці заснуло горе й лихо — Із чарки хвилі щастя п'єм.
      Сонні смереки чола клонять Під поцілунки мрак вогких; А душі тихо слова ронять Повні жалю й задум ніжних.
      Все більше й більше ліс чорніє, В обіймах сну солодко спить; В душі далека радість мріє — Про щастя серце тихо снить . . .
      (М. Петрушевич)
      Цезурований октасилябік. Один з наймелодійніших розмірів української поезії — восьмискладовик із цезурою посередині і нарощеним на один (або, спорадично), на два склади першим піввіршем. Схема цього розміру така:
      О О О -L w (^) // О О О J- ^ і т. д.
      Люблю, як щиру, вірну дружину, Як безталанную свою Вкраїну . . .
      (Тарас Шевченко)
      Вірші з нарощеним на два склади піввіршем стають «каменем спотикання» для радянських дослідників, які, порахувавши всі склади від початку до кінця вірша і не знаючи, що блукаючі склади рахувати не слід, добачають тут поезію «складену з віршів різного розміру».
      Зрозуміло, що й еспанська поезія віддала належне цьому розмірові.
      ДО КЕМПІСА
      Раніш любив я кожну істоту,
      Світло і море, і лан безкраїй.
      Але ти мовиш, що все марнота,
      Що все загине, що все вмирає.
      (Amado Nervo, з перекладу І. Качуровського)
      З польської поезії запозичив Микола Устиянович розмір свого «Верховинця», де восьмискладовий силябічний вір пі переділено навпіл цезурою, проте без жодного нарощення піввіршів:
      Верховино, // світку ти наш! Гей, як у тебе тут мило! Як ігри вод // плине тут час, Свобідно, шумно, весело . . .
      Енеасилябік (дев'ятискладовик): ОООООООО-^
      Ой брязнули на дворі цимбали; Озвалися у сінях бояри, Заспівали дружки у світлиці; Забилося серце у вдовиці. Голубонька з голубничка лине: Розлучають з матір'ю дитину, — Розлучають, віночком вінчають, Пишно, густо поїздом рушають. Не морськая кучерява хвиля Із світлиці Настусю вхопила: Ухопили весільнії гості. . . Жалься, Боже, її молодості! Взяли, взяли, мов із саду квітку, Завертіли у білу намітку . . .
      (П. Куліш)
      В цьому розмірі відчувається перевага тонічного принципу над силябічним: ми сприймаємо його як тринаголошений тонічний (акцентний) вірш, а коли наголосів чотири (передостанній вірш цитованого уривка), то нам здається, нібито порушено розмір.
      Дев'ять складів (за нашим рахунком) має й силябічний вірш сербо-хорватського епосу, але назва його «десятирац» свідчить, що південні слов'яни перейняли визначення розмірів від італійців (до останнього наголосу плюс один склад).
      Цим розміром Франко написав (чи переспівав) «Поему про білу сорочку». Наводжу початкову тираду:
      Ой у вирій журавлі летіли, Понад Відень ключем простяглися, Закликали журавля одного:
      «Годі, годі на гнізді сидіти, Ходи з нами у вирій летіти!»
      Український декасилябік: ОООООООООі-^
      Сонце вставало; скрізь на небі чисто; Де-не-де хмарка гуляла по волі; Тихо в діброві, тільки ледві листом Щось розмовляла висока тополя.
      — «Слухай, козаче! — говоре дівчина: Як одно сонце у неба святого, Так ти, мій любий, вірная дружино, Один у мене, й немає другого!»
      Сонце сідало; скрізь на небі чисто; Місяць з-за гаю випливав поволі; Тихо в діброві, тільки ледві листом Щось розмовляла висока тополя.
      А вже другому казала дівчина:
      «Як один місяць у неба святого,
      Та ти, козаче, вірная дружино,
      Один у мене, й немає другого ...»
      (Олександер Афанасьєв-Чужбинський, «Дівоцька правда»)
      Цей розмір точно відповідає італо-еспанському одинадцяти-складовикові, яким написано «Божественну Комедію» Данте, «Тріюмфи» та більшу частину «Канцоньере» Петрарки, і тисячі сонетів італійською та еспанською мовами, що їх творили відомі й невідомі поети, почавши від Джакомо да Лентіні й короля Ен-цо і кінчаючи Альфонсіною Сторні та Хорхе Люїсом Борхесом.
      Для порівняння наводжу в ориґиналі початок Третьої пісні з «Божественної комедії»:
      "Per me si va nella citta dolente,
      Per me si va nell'eterno dolore,
      Per me si va tra la perduta gente.
      Giustizia mosse il mio alto fattore.
      Fecemi la divina potestate,
      La somma sapienza e il primo amore.
      Dinanzi a me non fur cose create,
      Se non eterne, ed io eterno duro:
      Lasciate ogni speranza, voi, ch'entrate!"
      Queste parole di colore oscuro
      Vid'io scritte al sommo d'una porta:
      Perch'io: Maestro, il senso lor m'e duro.
      Ed egli a me, come persona accorta:
      Qui si convien lasciare ogni sospetto;
      Ogni vilta convien che qui sia morta.
      Десятискладовик із константами на четвертому й десятому складах та з цезурою після четвертого складу. Розмір французького героїчного епосу:

      ПІСНЯ ПРО РОЛЯНДА (Сварка Олів'єра з Роляндом)
      128.
      Бачить Ролянд, що втрати в них великі, І Олів'єра-товариша він кличе: — Мій любий друже, на Бога, що подієм? — Добрих васалів полягло вже без ліку, Франції шкода, що прекрасна і мила, Та без юнацтва вона тепер — пустиня . . . Друже-королю! чом ви не тут, не близько? — Повіджте, брате, що маємо чинити. Може, йому послати треба вістку? Рік Олів'єр: — Не знаю, що робити. Волію вмерти, аніж ганьбою вкритись.
      Аой.
      129.
      Сказав Ролянд: — Затрублю в Оліфанта, Почує Карл, що йде через провалля. Ручуся вам, що він заверне франків. Рік Олів'єр: — Таж то тяжка неслава! — На весь ваш рід тоді безчестя ляже, Його не змити і до кінця життя вам. Не хтіли ви тоді, як вам казав я, Тепер же згоди я вам не можу дати. Трубіти зараз — ніяка не відвага: Адже у вас і руки вже криваві! А граф на те: — Рубав я дуже гарно!
      Аой.
      130.
      Сказав Ролянд: — Був жорстокий наш бій. Я затрублю, і Карл почує ріг. Рік Олів'єр: — Не буде чести в тім. Я вас просив, та не слухали ви. Із королем ми б не знали біди. На тих, що з ним, нема ні в чім вини. Рік Олів'єр: — Під заклад бороди, — Якщо до Альди вернуся, до сестри, Не бути вже у вас в обіймах їй!
      Аой.
      (Зі старофранцузької розміром оригіналу переклав І. Качуровський)
      Як легко переконатися з наведеного уривка, десятискладовик французького типу допускає чотири ритмічні варіяції:
      Граматичних складів може бути десять, одинадцять (два ва-ріянти) та дванадцять, але складів метричних, які визначають розмір, у всіх чотирьох випадках лише десять.
      Декасилябік із нарощеною цезурою:
      Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали, Встали, подивились на той Чигирин, Що ви будували, де ви панували, — Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали, Козацької слави убогих руїн . ..
      Це український романтик Шевченко. А це — еспанський романтик Еспронседа:
      Las luces, la hora, la noche, profundo infernal arcano parece encubrir, cuando en hondo sueno yace muerto el mundo, cuando todo anuncia que habra de morir.
      Поети ніби змовились: розмір в обох достеменно той самий: ОООО-*-^//ОООО-£-^
      Одинадцятискладовик із цезурою після шостого складу:
      ООООО^^//ОООО-І^
      Як свідчить автор одного з найдокладніших досліджень ес-панського вірша, Наварро Томас, розмір, який складається з двох нерівних піввіршів, що з них перший має шість складів до останнього наголосу перед цезурою, а другий п'ять до константи перед кінцем вірша,* впровадив у літературу Ґонґора. У монографії Наварро Томаса фігурує приклад з Альфредо Ґомеса Хайме.
      Hay manos alevosas que de sus retiros se apartan en la noche como los vampiros que hieren en la sombra con velo sutil.
      * За італо-еспанським рахунком кожен з піввіршів має на один склад більше: 7 // 6.
      Las garras del salvaje, con furia que cspanta, oprimen del vencido la debil garganta cual pliega sus anillos potente reptil.
      Це той самий розмір, що став клясичним у польській поезії: ним зокрема написано «Пана Тадея».
      Але, під впливом російської просодії, силябічне ритмовідчуття в українській поезії невхильно зникає, тому довгі силябічні вірші вже затяжкі для нашого сприймання. Якби перекласти Міц-кевичевого «Пана Тадея» розміром оригіналу, то це звучало б приблизно так:
      Ти схожа на здоров'я, // о Литво, мій краю. Як тебе цінувати, лише той пізнає, Хто загубить .. .
      Але Максим Рильський, цілком слушно, переклав це шести-стоповим ямбом:
      О, Литво, краю мій! // Ти на здоров'я схожа. Як шанувать тебе — лиш той пізнати може, Хто загубив тебе . . .
      В одній ліричній поезії Юліяна Тувіма, яку переклав автор цієї праці, маємо цей самий «пан-тадеїв» розмір; звучить він досить важко:
      Змучений бурі шалом, наче човен п'яний, Вже нічого не прагну, лиш одної тиші, Та когось, хто відчує мій сум несказанний, Зрозуміє скорботи щонаймовчазніші.
      Дванадцятискладовий силябгчний вірш із цезурою посередині та спорадично нарощеними на один або два склади піввіршами:
      О О О О О J- ^ {у) // О О О О О -L ^ (w)
      Тому що ненаголошені склади після обох констант можуть довільно з'являтися і зникати, витворюється цілий ряд ритмічних варіяцій, як у цьому легко переконатися з наведеного прикладу:
      Маленький мій шукачу, що прагнеш тільки мудрости, Листаєш ти, мов книгу, капусту скромну й гарну І дивишся на небо, де маневрує ластівка, Мов Симеон святий, — із темної печери . . .
      Проси у Бога доброго небесної левади,
      На тій леваді райській — капуста кришталева,
      І джерело солодке для мордочки тендітної, І понад головою літають голуби.
      (Хорхе Каррера Андраде, переклад І. Качуровського)
      Двоцезурний тринадцятискладовик Шевченка:
      Перебендя / старий, сліпий // — хто його не знає? — Він усюди / вештається // та на кобзі грає.
      Перша цезура ледве помітна, друга виразна. Цей розмір зустрічається в еспанській поезії, але дуже рідко. (Це той самий розмір, на походженні якого — від «леоніна» — ми зупинялися на початку попереднього розділу). Характерна особливість розміру це без-константність колонів: жоден із ритмічних відрізків, крім останнього, не має твердого наголосу на певному місці; наголос у кожному з двох перших колонів може стояти на кінцевому, прикінцевому, третьому або й четвертому з кінця — тобто першому від початку — складі. Таким чином цей розмір наближається до аб-солютно-силябічної системи (де важив би тільки сам склад, без огляду на наголоси).
      Інші двоцезурні силябічні розміри в українській поезії трапляються лише як виняток. Наведу два приклади.
      Я кожну радість // життя збирала // так жадно, Квітку по квітці, аж до листочка одного — І в серці крила, як скарб здобутий, ощадно, — Ах, як же мало в серці лишилось із його!
      (Климентія Попович-Боярська)
      Щось накрутили // вітри весінні, // щось нашугали. І я вже чую крила валькірій над мертвим портом. Вони злітають на кров шарлатну просто з Вальгалли, Щоб стати душам потятих воїв страшним ескортом . .. (Ігор Качуровський)
      Ще раніш цей другий, двоцезурний розмір зустрічався у Михайла Жука:
      Запашні рожі, // квіти любови, /./ краснорожеві, Вони так схожі, ой, дуже схожі до королеви!
       
      ТОНІЧНА СИСТЕМА
      Тонічна система базується на ритмі наголосів, а щодо складів ненаголошених, то їх або взагалі не береться в рахубу, або ж, — особливо в новітні часи, коли поети звертаються до більш-менш упорядкованого тонічного вірша, вони (склади ненаголоше-ні) творять певні ритмічні варіяції основного розміру. А розмірами своїми тонічна система незрівняно бідніша не лише від силя-ботонічної, а також і від силябічної. Якщо взяти до уваги, що однонаголошений тонічний вірш практично не зустрічається, то матимемо нижчезазначену кількість тонічних розмірів:
      1) _і_ _і_ вірш з двома наголосами
      2) -L J- J- вірш з трьома наголосами
      3) -L -L -L J- вірш із чотирма наголосами (без цезури)
      4) -L -L // JL -L чотиринаголошений вірш із цезурою
      5) JL J- -L JL JL п'ятинаголошений безцезурний
      6) J. -L // JL JL _L п'ятинаголошений з цезурою після дру-
      гого наголосу
      7) JL J- J- // JL JL п'ятинаголошений з цезурою після тре-
      тього наголосу
      %)JLJLJL//JLJLJL іпестинаголошений з цезурою посередині 9) -L -L -L -L // JL -L шестинаголопіений з цезурою після четвертого наголосу (практично не зустрічається)
      Крім того, існують ще тонічні вірші, побудовані на співгрі наголосів і півнаголосів (коли півнаголос має певне, закріплене місце у вірші), а також вірші, де кількість ненаголошених складів може коливатися лише в певних межах.
      Визначення розміру в тонічному вірші — справа значно складніша й тяжча, ніж у вірші квантитативному, силяботонічному чи силябічному. Справа в тому, що в тонічній поезії деякі наголоси можуть заникати (окремі слова стають таким чином прокліти-ками чи енклітиками), а в інших випадках, навпаки, слово, підпорядковуючись загальному ритмові, дістає поруч із головним наголосом іще додатковий, побічний.
      Проф. Борис Ярхо незалежність розміру тонічного вірша від кількости безударних складів у ньому демонстрував на такому прикладі з північно-російської «биліни»:
      Чи ми скажемо:
      В славном городе Києве . . .
      чи:
      Во славном городе Киеве, чи:
      Во славном городе во Киеве а чи, нарешті:
      Во славном во городе во Киеве —
      розмір вірша від того не міняється, бож у всіх чотирьох випадках залишаються три наголоси.
      Чи сформувалася ця тонічна версифікація вже на російській півночі, а чи лише законсервувалася там, дійшовши в закінченому вигляді з Києва й Галича? (Існує три цикли «билін»: київський — героїчний, галицький — куртуазний, та новгородський, в якому Максим Горький слушно добачив «перший у світовому письменстві образ хулігана»). На користь київського походження промовляють зокрема дактилічні клявзулі тих віршів — явище, що його можна пов'язати із македонською мовою, яка має сталий наголос на третьому складі з кінця слова і яка мала вплив на староруську мову.
      Віршованих писемних пам'яток у нашій літературі часів Київської держави не зафіксовано, збереглися лише два імени поетів: Боян і Митуса. Найважливіша поетична пам'ятка кінця XII століття «Слово о полку Ігоревім», написана прозою, але дуже ритмізованою. З другого боку, рештки епічної поезії тієї доби, що збереглися на російській півночі, являють зразок тонічного віршування, яке базується, так само, як у стародавніх германців, на ритмі наголошених складів. Але чи мала східньослов'янська мова київської доби достатню різницю в силі наголошених та не-наголошених складів, щоб стати базою тонічної поезії? Чи, може, тонічний вірш занесли до нас вікінґи (чи пак варяги)? Цього ми не знаємо. Евентуальні спекуляції щодо цього питання (так само, як і з численних питань лінгвістики) звичайно нікого, крім їхніх авторів, не переконують.
      Ось приклад тонічного вірша Людвіґа Улянда в перекладі з німецької мови. Тут у кожному вірші чотири наголоси, натомість кількість ненаголошених складів та їх розташування поміж: наголошеними щоразу міняється:
      ПОМСТА
      Шляхетного пана забив служник. Бо лицарем стати собі прирік.
      Його заколов він, де темний бір, І тіло жбурнув у райнський вир.
      Вдягнув обладунок блискучо-важкий На панського скочив коня мерщій.
      Ось він переїхати хоче ріку,
      Та вперся румак, не йде по містку.
      Острогами злотними б'є він, та кінь Скидає люто його в глибінь.
      Даремно веслує його рука:
      На дно його тягне кольчуга важка.
      (Переклав І. Качуровський)
      Для порівняння наводжу також: і оригінал:
      DIE RACHE
      Der Knecht hat erstochen den edeln Herrn, Der Knecht war selber ein Ritter gern.
      Er hat ihn erstochen im dunkeln Hain Und den Leib versenket im tiefen Rhein.
      Hat angelegt die Riistung blank,
      Auf des Herren Rofi sich geschwungen frank.
      Und als er sprengen will liber die Brack, Da stutzet das Rofi und baumt sich zurtick.
      Und als er die giildnen Sporen ihm gab, Da schleudert's ihn wild in den Strom hinab.
      Mit Arm, mit Fufi er rudert und ringt, Der schwere Panzer ihn niederzwingt.
      До найдавніших зразків тонічної версифікації належить «Епос про Гільгамеша» (існує український переклад, але не з аккадської мови, а з російського перекладу Дьяконова), сатурнійські вірші Еннія й Невія — римських поетів, котрі писали ще в ту добу, коли римська культура не потрапила була в орбіту грецької (звідки прийшла квантитативна метрика), а в Середні віки — англосаксонський «Беовульф» та скандинавські саґи.
      Перекладений на російську мову розміром ориґіналу уривок «Беовульфа» Борис Яркхо долучив до свого перекладу «Саґи про Волсунґів». Процитую кілька рядків.
      ...Испытанный в подвигах, помнивший песни,
      Воин, что сотни старых сказов
      В мыслях держал, затеял мудро
      Складом искусным снова восславить
      Бой Беовульфа и брани былые ...
      Тут у кожнім вірші чотири наголоси. Але «Беовульф» од ви-щенаведеної баляди Улянда відрізняється більшою свободою у розташуванні ненаголошених складів та алітерацією (пы-по-по-по-пе в першому вірші, со-ста-ска — в другому і т. д.).
      Існують два антиномічні погляди на взаємозалежність доби й поезії. Перший погляд можна висловити так: поезія як сталість, непідлегла законові часових змін, протистоїть непевній добі. (Звідси культ сонета у київських неоклясиків). Другий, протилежний погляд — це переконання, що поезія має віддзеркалювати змінність зовнішніх явищ не лише своїм змістом, а також: і відповідною мінливістю форми. (Звідси — хаотичний, невпоряд-кований вірш та рубана проза в добу катаклізмів).
      Але автор цієї праці дотримується ще іншого, третього, погляду на літературні явища. В обох попередніх випадках маємо справу зі свідомим або принаймні напівусвідомленим прагненням автора: відгородитися від дійсності, протиставити незмінне — змінному, або ж, навпаки, безпосередньо наслідувати калейдоскоп довкільних подій у такій самій рухливо-мінливій літературній формі. Та, на мою думку, вирішальним часто виявляється ще третій, підсвідомий фактор: вплив літературної моди або традиції.
      Хоча окремі випадки тонічних віршів віддавна траплялися в українській поезії, напр., у Шевченка — «Якби мені, мамо, намисто . . .» (див. мою працю «Строфіка», стор. 314), але поширення тонічної системи припадає на двадцяті роки.
      Про традицію тут говорити не доводиться, а щодо впливів, чи радше моди, то вони йшли безпосередньо від російської літератури. Застерігаюся, однак, що пряме наслідування билинного тонічного вірша в російській літературі обмежилося геніяльною стилізацією Лєрмонтова «Пісня про купця Калашникова» і далі не пішло, (перед тим були й державинські й пушкінські стилізації, але невисокого рівня), а поети Срібного віку запозичили свій тонічний вірш не з північно-російського фолкльору, а з німецької поезії — зокрема з віршів Гайнріха Гайне.
      Тому й не дивно, що тонічний принцип версифікації найменше відбився в творчості задивлених на Захід (тільки не на Гайне, а на греко-римську і французьку поезію!) неоклясиків; зокрема в Зерова жодних тонічних віршів не знайдемо.
      Для того, щоб створити повне (чи більш-менш повне) враження про ритм тонічного вірша, доводиться наводити або невеличкі поезії, або чималі уривки. У попередніх розділах також: було наведено цілі поезії, але робилося це головно з метою естетичною.
      Я не провадив окремих підрахунків, але припускаю, що найчастіше в українській поезії вживаються тринаголошений та чотири-наголошений тонічні вірші. Ось приклад тринаголошеного:
      хто ми?
      Оповиті нуждою і славою, У ночі бездонній чаші Золотими рибами плавають Негаснутчі вікна наші.
      Ми сонце стрічаєм працею І працею проводжаєм, І все таки наша нація Лишається Южним краєм.
      Хто ж ми? Живими поховані? Блукаючі в хмарах руки? Чи тільки нові Бетговени, Що пишуть, не чуючи звуків?
      Чи може аж з гір Патагонії Сіяючою тінню Написані нами симфонії Вестимуть вперед покоління?!
      (Леонід Полтава)
      Зразком вільної сполуки три- й чотиринаголошеного тонічного вірша може служити початок поеми «Гуляй-Поле» Івана Багряного:
      Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах,
      Потоптане, смертю розоране,
      В бомбових кратерах і черепах,
      В гільзах,
      в ожугах,
      в м'язах,
      в трісках . . .
      І навіть не крячуть ворони —
      Жахаються круки, минають здаля, — Шкіриться жаско, смердить земля.
      Павзпий вірш, що його звуть також; російським іменем «дольник» (від доля — частка) — це переходове явище між: тонічною та силяботонічною системою.
      Найчастіше це ніби тримірник (себто анапест, амфібрахій або дактиль) в котрійсь стопі якого пропущено один склад (т. зв. лей-ма). Напр.:
      w I j v. j I v j Л І ^
      На початку цього розділу я згадав тонічні вірші, де кількість ненаголошених складів також береться в рахубу, бож коливання цих складів обмежене. Тут маємо два випадки: павзний вірш або павзник та так звана «суміш тримірників».
      Почнімо з суміші тримірників. Наслідуючи англійську поезію, де ненаголошені склади перед першим наголосом вважаються анакрусисом, Лєрмонтов написав відому поезію «Руслака». Так звучить її початок у перекладі Миколи Терещенка:
      Русалка у плесі пливла голубім,
      Вся у місячнім сяйві яснім; І старалась вона доплеснуть до зірок
      Сріблопінної хвилі струмок.
      І шумлива ріка коливала хмарки,
      Що відбились у водах ріки; Співала русалка — і звук її слів
      Долітав до крутих берегів.
      Оскільки англійське сприймання цих віршів як дактилів з анакрусисом для росіян було цілком чуже, вони назвали це сумішшю тримірників, бож: видається, що перший і сьомий вірші тут — амфібрахій, а решта — анапест.
      Та з якою б міркою ми не підходили до цих віршів — з англійською чи з російською — незаперечне одне: у вірші є певна, скажімо так, ділянка, де кількість ненаголошених складів неустій-нена і може — в певних межах — мінятися. Отож, маємо крок від силяботонічної системи до чисто тонічної.
      Щодо павзника, то це також тримірник (дактиль, анапест чи амфібрахій), у якому в другій або (частіше) третій стопі бракує одного ненаголошеного складу:
      Гострі очі розкриті в морок, Б'є годинник: чотири, п'ять . . .
      Моє серце в гарячих зморах, Я й сьогодні не можу спать.
      Але завтра спокійно встану, Так, як завжди, без жадних змін, І в життя, як в безжурний танок, Увійду до нічних годин.
      Придушу свій невпинний спогад, Буду радість давати й сміх; Тільки тим дана перемога, Хто й у болі сміятись зміг!
      (Олена Теліга)
      Тут у всіх віршах пропущено по одному ненаголопіеному складові: в передостанньому в другій стопі, у всіх інших — в останній. Цей пропуск витворює певну невеличку, але на чуйне вухо помітну павзу, яка зветься лейма і позначається знаком Л. (Докладно про це — в книзі Георгія Шенгелі — «Техника стиха»). Інший варіянт павзника має не анапестичний, як у попередньому прикладі, а амфібрахічний початок:
      Я ждав: промине тоска, Ти крила душі розправиш, І ніжна біла рука Торкнулася білих клявіїп.
      Та тихий, тужливий спів Пронісся в темній кімнаті, І поки він вечорів, Спинить його не могла ти.
      І стала сама смутніш Від тіней в твоїй оселі, Здавалось, що ти стоїш Одна у німій пустелі,
      І бачиш, як день згаса, І небо згасає синє. І ніжна твоя краса Навіки, навіки гине ...
      (Павло Филипович)
      Нарешті, третій випадок павзного вірша — вірш із дактило-їдним початком:
      ... Місячне сяйво стріх ... Мріє на стріхах старих Темнозелений мох.
      «Вулиця» вже розійшлась, Стежкою, вбитою в грязь, Ми ідемо удвох . . .
      (І. Качуровський)
      Трапляється також павзник чотиристоповий або мішаний (у складених строфах):
      КАРІ ОЧІ
      Ти знову говориш мені про любов —
      Мене заспокоюєш нащо ти? Слова ті даремні, бо я вже либонь
      Для тебе не можу покращати.
      Нас, може, навіки з'єднала біда,
      Думки вже і звички вивчені. . . Я знаю: ти серце своє віддав
      Стрункій, кароокій дівчині.
      Із нею — вітчизна, черемухи цвіт
      І молодість кленом заклечана. Зі мною — прокляття безрадісних літ,
      Зі мною — чужа Німеччина.
      А туга за рідним не гасне, пече,
      Пливе чужиною ворожою . . . Нічим тих замріяних карих очей
      Тобі замінити не зможу я.
      Минулого, спогадів, час не затер —
      І думаю я з досадою, Що трохи ти любиш мене — за те,
      Що трохи її нагадую.
      (Ганна Черінь)
      В українській поезії відомі також випадки фіксованої лейми, коли павза обов'язкова в кожному вірші й на певному, визначеному місці:
      В моїм місті — врочисті дзвони, перемоги грімкі акорди. В моїм храмі — стрункі колони, стрімких арок нап'яті хорди.
      А над містом і храмом вітер. Мчить він юний, звитяжний, ярий, ніби тони могутніх цитер хтось потужний піпурля за хмари.
      Ти ж не зможеш, не зможеш бути в тім високім, лункім соборі: твому серцю в долинних путах не піднестись суворо горі!
      Угорі, на самотній чаті хай твій друг сам один зістане: там — уста лише ймуть мовчати чи змовляти присяжне «Amen».
      (Леонід Мосендз)
      Про тонічний характер Мосендзової поезії говорити вже не доводиться: це радше асинартетичний вірш, складений зі стіп різних метрів.
      Трохи ближче до тонічної системи (але ще в межах силябо-тонічної системи) стоять вірші, в яких павза можлива, але не обов'язкова, лише на певному якомусь місці, наприклад, в останній стопі, як у наведених вище поезіях автора цієї праці та Ганни Черінь.
      Якщо у тристоповому вірші коливання відбувається в двох місцях (як у прикладах з Олени Теліги та Филиповича), то вірш уже потрапляє в царину тонічної системи: тоніка переважає над силябікою.
      Коли ж кількість ненаголошених може коливатися від нуля до двох перед першим наголосом, між: першим і другим, між: другим і третім і т. д., то це вже вірш безперечно тонічний.
      У російському віршознавстві — оскільки для росіян тонічна система — явище органічне, а не принесене з-зовні — детально розроблено питання про перехід від силяботонічного ритму до сутотонічного. Найкраще це викладає Михайло Гаспаров у своїй розвідці «Русский народный стих в литературных имитациях» (наводжу відповідний абзац в українському перекладі) :
      «Ми виходили з уявлення про чотири щаблі переходу від силяботонічного вірша до сутотонічного: а) силяботонічний вірш: обсяг міжіктових (ictus лат.: удар — І. К.) інтервалів постійний (у ямбі та хореї один склад, у трискладових розмірах — два склади); б) дольник: обсяг міжіктових інтервалів коливається в дія-пазоні двох варіянтів (один-два склади); в) тактовик: обсяг міжіктових інтервалів коливається в діяпазоні трьох варіянтів (один-два-три склади); г) акцентний вірш: обсяг міжіктових інтервалів коливається в діяпазоні необмеженому і на слух не сприймається».
      ІМІТАТИВНА СИСТЕМА
      Імітативна система в метриці певною мірою нагадує історизм в європейській архітектурі минулого сторіччя: це свідоме відтворення стилю давноминулих епох. Тому, що в жодній із сучасних європейських мов (крім словацької) не існує такої просодії, яка могла б служити базою для квантитативного вірша, німецькі, а за ними російські й українські перекладачі античних поетів та імітатори греко-римської поезії заступили довгий склад наголошеним, а короткий ненаголошеним. Так виник зокрема дактило-хореїчний гексаметр.
      Український вчений початку XVII ст., Мелетій Смотрицький, автор відомої «Граматики» (1619), так само, як св. Августин у латинську поезію, а Кльопшток — у німецьку, спробував впровадити в українську поезію античні квантитативні розміри, заступаючи довгий вірш — наголошеним.
      На жаль, цей геніяльний почин не знайшов послідовників — тож: у XVIII в., напр., у «Саду поетичному» Митрофана Довга-левського, бачимо чітке розмежування латинських віршів, з одного боку, базованих на рахубі складів, польських і «слов'янських» (себто українських), з другого, а про українські «метричні» (а по суті — силяботонічні) вірші нема вже мови.
      Тому що українська поезія не знає віршів, побудованих на принципі довготи й короткости складів, ми обмежимося тут од-ним-єдиним прикладом квантитативного вірша, з тим, щоб далі наводити зразки самих тільки віршів імітативної системи.
      Як зразок квантитативного гексаметру подаю фраґмент Петрарчиної «Африки»:
      Ти quoque finitimo semper quatiare tumultu, si secum posthac, coniunx carissime, firmum foedus habes: videas abeuntes funere natos intempestivo, et foedatos cede nepotes alterna. Veniens ilia de gente cruentus rusticus insultet generi per vulnera vestro, et trahat ante rudem vinctos per moenia curruni; ornet et ex vobis proprios tua Roma triumphos!» Dixerat: ac circum gemitum lacrimasque videres astantesque fего attonitos intendere fini, Ilia manu pateramque tenens et lumina coelo attollens: «Sol alme» inquit «superique, valete; Massinissa, vale, nostri memor». Inde malignum
      ceu sitiens haurit non mota fronte venenum, tartareasque petit violentus spiritus umbras.
      Те саме в моєму перекладі. Але гексаметр тут уже не дакти-ло-спондеїчний, а дактило-хорегчний, і належить він не до квантитативної системи, лише до імітативної.
      Ти ж, найдорожчий мій муже, якщо після смерти моєї
      Далі триматимеш з Римом, хай тебе мучить неспокій,
      Хай ти побачиш, як смерть недозріла дітей твоїх візьме,
      Як один одного будуть вбивати знеславлені внуки.
      Хай жорстокий мужлан над племенем вашим глумиться,
      Зв'язаних, містом волочить поперед возом дебелим,
      Рим твій нехай перемоги свої оздоблює вами!»
      Мовила так. І ти б наокола побачив ридання,
      Сльози присутніх, прибитих скорим кінцем невблаганним.
      Келих піднісши в руці, звела вона очі до неба:
      «Сонце яснее, — сказала, — і боги небесні, прощайте.
      Й ти, Массініссо, прощай і мене не забудь». І отруту
      Згубну, з обличчям спокійним, неначе тамуючи спрагу,
      Випила. І відійшов її дух в Тартар, до тіней.
      З українських поетів, наслідуючи німців і росіян, першим або одним із перших звернувся до дактило-хореїчного гексаметру у своїй «Жабомишодраківці» один із епігонів Котляревського — Костянтин Думитрашко. Так починається його бурлескна поема:
      Перш ніж: начну, попрошу лишень муз, панночок
      геліконських,
      Щоб, прилинувши до мене, навчили, як вірші складати — Вірші, которі задумав співать про побоїще славне, Лютую драку, діло страшне забіяки Арія. От чим задумав я, добрії люди, вам уші подрати, Як-то колись пани миші на жаб страшну рать піднімали, Мовби дражнили лицарство тих гайдамаків-гігантів, Що вспоминати любила бабуся. Нум же з начала! Миіп колись, давши от кішки драла, напиться схотіла, І у калюжу свою устромила маленьку борідку, Дуже бажавши хлиснути водиці, як ось і уздріла Страшна єї жабалуха і так до неї промовляла: «Хто ти, козаче, відкіль ти прибіг і якого ти роду? Правду скажи мені всю і мене не мороч ти брехнею, Бо як тебе розпізнаю, то буду просить до господи, Дам тобі їсти і пити, іще й хороше походити.
      На щастя, бурлескними поемами застосування гексаметру не обмежується: крім численних перекладів, зустрічається в українській поезії й чиста лірика, передана в формі гексаметрів, як про це свідчить одна з кращих поезій Миколи Чернявського:
      ПІСЛЯ БУРІ
      Море ще довго не спало і тихо вночі хвилювалось,
      З шумом ритмічно-журливим скаржачись скелям холодним.
      Скелі мовчали уперто, бездумні, бездушні громади.
      Що їм ті скарги журливі? Немає їм діла до того! . . .
      Довго дививсь я на море — і плакав в журбі нерозважній Над безталанням людини на лоні байдужім природи. Глянув я вгору на зорі — і очі далекого неба В душу мені подивились ... І зір тихомрійне вітання Ясно почув я у серці, мов струн спочутливих тремтіння . . .
      Вічним спокоєм дихнуло на мене з далекого неба, Ніби росою скропилось гаряче, намучене серце. Стихло, мов зв'язане, горе, і сльози скотились останні, Впали на землю холодну алмазами в срібнім промінні. Море ж шуміло ритмічно, і скелі мовчали, як перше. (Микола Чернявський)
      Імітація віршів античної трагедії, де ритм кілька разів мінявся, і на зміну складеним строфам — у хорових частинах — приходив ямбічний триметр (або, інакше, сенарій), спричинилася до появи сенарія не лише в перекладах, а також: і в ориґінальних творах українського письменства — так само, до речі, як це було і з гексаметром. Вперше, скільки можу судити, застосував його в нас Іван Франко.
      Володимир Свідзінський, працюючи над перекладами з грецької мови, імітував також; і античний сенарій. Одна з писаних цим розміром мініятюр Свідзінського належить до перлин не лише української, а й світової лірики.
      Холодна тиша. Місяцю надламаний, Зо мною будь і освяти печаль мою. Вона, як сніг на вітах, умирилася, Вона, як сніг на вітах, і осиплеться. Три радості у мене неодіймані: Самотність, труд, мовчання. Туги злобної Немає більше. Місяцю надламаний, Я виноград відновлення у ніч несу. На мертвім полі стану помолитися І будуть зорі біля мене падати.
      (Володимир Свідзінський)
       
      Кілька інших імітацій античного квантитативного вірша зустрічаємо в перекладах з грецьких та римських поетів:
      Фалеків вірш:
      Жиймо, Лесбіе, жиймо і любімось! Поговори лихі дідів сердитих Мідяком найщербатішим цінуймо. Сонце зайде на ніч і зійде вранці, А для нас, як померкне світло денне, Ніч без краю спаде і сон довічний . ..
      (Ґай Валерій Катулл, переклад Миколи Зерова)
      Галіямб. За браком українського прикладу, наводжу російський переклад з того ж таки Катулла:
      По морям промчался Аттис на летучем, легком челне, Поспешил проворным бегом в ту ли глушь фригийских лесов, В те ли дебри рощ дремучих, ко святым богини местам . . . (Переклад А. Шотровського)
      Дві стопи хорея (трохея) або ямба формували, в розумінні греків і римлян, одну диподію. З трьох диподій складався типовий для трагедії ямбічний триметр (сенарій), а з чотирьох диподій хорею — хореїчний тетраметр, який відповідає нашому вось-мистоповому хореєві, а застосовувався цей розмір здебільшого в комедії.
      Знай, тепер, чи вмру — до речі, почуваюся я зле, — Чи одужаю, віднині — ти мій син, моє ж майно Можеш ти своїм вважати. Довіряю я тобі Теж; дочку, найди їй мужа. Я б не міг його знайти, Навіть видужавши зовсім: не підійде до смаку . . .
      (Менандр, «Відлюдник», переклад А. Содомори)
      Холіямб або кульгавий ямб вважався вигадкою поета Гіппо-накта, а найбільшого поширенння досягнув у елліністичну добу, в «міміямбах» (малих сатиричних сценках) Герода. Автор ніби почав правильним ямбом, а потім «спіткнувся»:
      Лампріску, хай тобі в житті дадуть Музи Зазнати радощів усіх, дери шкіру Йому з плечей, та так дери, щоб аж звисла Його душа проклята на губах в нього . . .
      (Герод, переклад В. Маслюка)
      В античній поезії існував цілий ряд інших розмірів, проте більшість із них вживалася несамостійно, лише в сполуці з ін-
      шими, формуючи таким чином складені (гетерометричні) строфи: елегійний дистих, алкееву строфу, кілька строф асклепіядових, сафічну малу й велику, чотири відміни архілохових, гіппонакто-ву строфу, кілька іонічних, ямбічних та піфіямбічних. Деякі з них наведені в моїй праці «Строфіка», розділ «Строфи античної поезії», стор. 128-141.
      Тут ми обмежимося прикладом елегійного дистиха, як строфи найбільш поширеної:
      символ ВІРИ
      Вірю в єдиного Бога: крім Бога, нічого немає,
      Вірю, що є тільки дух, космос же прояв його. І що свідомість моя єсть око єдиного Духа,
      Котрим себе озира втілене в космос Буття. Вірю, що світ матер'яльний не єсть абсолютна реальність,
      Вірю, що час і простір теж; абсолютні не більш. Вічність не більша ніж; мить, як і мить не коротша за вічність,
      Точка й безмежність світів у Всеєдинім — одно. Вірю, що втілення духа, котре ми вбачаємо й чуєм,
      Справді є зовсім не те, чим ми вбачаєм його. Тілом і духом обмежені, що воно є, ми не знаєм,
      Хоч до спізнання все більш розум наближує нас. Вірю, що межі розсунуться сили людської істоти
      І крізь завісу Буття зможемо ми зазирнуть. (Володимир Самійленко)
      Елегійний дистих складається з одного гексаметра й одного пентаметра. Пентаметр мав чотири повні дактилічні стопи плюс одну стопу спондея, що був розтятий на дві половини, з яких одна долучалася до першого піввірша, а друга — до другого.
      До імітативної системи слід зарахувати також: спроби екві-ритмічного відтворення квантитативних та квантитативно-силя-бічних віршів ірано-арабської та індійської поезії, рівно ж у відповідних перекладах із цих мов, а також переклади з китайської та японської поезії, де не лише система версифікації, а й сам спосіб мислення цілковито відмінний од індоєвропейського.
      На жаль, обсяг цієї праці (нагадую, що це тільки нарис компаративної метрики) не дозволяє мені докладніше зупинятися на цьому питанні, однак, деякі приклади читач знайде в заключному розділі, де мовиться про розміри світової поезії.
       
      МІЖ ВІРШЕМ І ПРОЗОЮ
      Як у рослинному й тваринному світі, так і в царині духових вартостей, кожна межа — умовна і штучна, бож вона розтинає певні переходові явища. Як не існує чіткої грані між силябічною та силяботонічною системою або між: силяботонічною та чисто тонічною, так само кордон поміж: віршем і прозою не завжди буває намацальним і виразно окресленим.
      Почнімо з пізнього Середньовіччя. В гімнах Франческа Ассізь-кого ритм то виникає, то уривається, міняється і знову повертається до вихідної точки. Сподіваюся, що мені вдалося схопити цю мінливість у своєму перекладі:
      Всевишній, усемогутній і добрий Господи-Боже! Твої є хвала і слава, і честь, і благословення. Вони, усевишній, тобі лише притаманні, А жодна людина назвати тебе недостойна. Хвала тобі, мій Боже, від усього, що сотворив ти, А особливо — від пана-брата сонця; Воно — це день, і ним ти освітлюєш нас; І красне воно й променисте у своєму великому сяйві — Від тебе призначення має воно, усевишній . . . («Піснь Брата-Сонця»)
      У XVII-XVIII сторіччях Україну, Білорусь та Московію (саме тоді вона змінила назву на — «Россія») заливала повінь римованої прози. Мистецька вартість тих творів ніяка або майже ніяка, мають вони значення лише як певний етап у розвиткові красного письменства.
      Тамо, душе моя, посггвшайся Христа витати И св-Ьт славы его ясно оглядати, И в царстві его в-вчне з ним царствовати. Тамо патріярси и пророци, апостолове,
      яко небесній орлове,
      тамо събрани,
      И мученици святыи, СВ-БТОНОСНИМ без-ьсмертієм одЪяны . . . (Кирило Транквіліон Ставровецький)
      В другій половині минулого сторіччя на Заході виникає, власне, відроджується верлібр — свобідний вірш, що його не слід плутати з вільним віршем. Вільний вірш — це суміш різносто-пових віршів одного якогось певного метра: ямба, хорея, дактиля тощо (див. розділ про силяботонічну систему версифікації). Верлібр або свобідний вірш це невпорядкована суміш віршів різних
       
      метрів абож взагалі амертичних відрізків (в крайніх виявах за ритм має правити те, що здається ритмом самому авторові). Щодо римування верлібру, то тут можливі три випадки:
      а) рими нема взагалі,
      б) рима обов'язкова,
      в) рима в'яже окремі вірші, а інші лишаються неримованими.
      За зразок неримованого верлібру може правити «прозопое-
      зія» Арно Гольца, який знайшов був на Україні свого послідовника в особі Михайла Ореста:
      Світило дня зайшло — і перші снуються присмерки.
      Чорні дерева в найбільшій нерухомості, землі відомій,
      на берегах різьбляться на тлі небес іще не смерклих, — там де сонце
      зайшло.
      (Михайло Орест)
      Римованим верлібром написані окремі розділи-фраґменти в епопеї «Попіл імперії» Юрія Клена (до речі, фрагменти, котрі мені особисто аж ніяк не видаються кращими місцями цього твору):
      Іменем республіки Нікому з старої ґвардії
      Треба карати, В країні Леопардії
      Заносити в рубрики. Смертю Марата:
      По страті страта — Не знайшлася ніде
      Державні свята. Шарльотта Корде.
      Та не прийшлося вмирати
      Нарешті, третій випадок, коли рима трапляється, але вона не обов'язкова:
      їду-поїду на бистрім коні
      Крізь попіл ночі, крізь полум'я днів,
      Тільки пісня бринить за сідлом,
      А слідом —
      Одинадцять друзів моїх,
      Одинадцять місяців молодих.
      Велика скеля стоїть. Під скелею земля спить. А в тій землі теремок, Де ящірка проживає, Що була колись князівною.
      (Володимир Свідзінський, «Зрада»)
       
      Щодо абсурдного за своїм змістом виразу «ритмічна проза» (з історії світової культури відомо, що художня проза постала, коли слово відсепарувалося від ритму), то його вживають звичайно в таких випадках:
      для визначення віршів, записаних як проза від марґінесу до марґінесу — без поділу на віршові рядки (напр., порно-роман «Петербург» російського дуже відомого — і не менш бездарного
      — символіста Андрія Белого);
      для прози, в якій віршовий ритм спорадично то наростає і стає цілком виразним, то знову заникає й губиться, як от у «Страшній помсті» Гоголя;
      для прози, де певна симетрія у побудові коротких періодів дає підставу говорити про ритм образів. Тут найкращим прикладом може бути ось такий уривок зі «Слова о полку Ігоревім»:
      С-вдлай, брате, свои бръзыи комони,
      А мои ти готови,
      осЬдлани у Курьска, напереди.
      А мои ти куряни — св'вдоми къмети,
      под трубами повити,
      под шеломы възлел'Ьяни,
      конець копія въскръмлени,
      Пути ИМЬ В'ВДОМИ,
      яругы имь знаеми,
      луци у нихь напряжени,
      тули отворени,
      сабли изъострени;
      сами скачють, акы сЬрыи влъци въ пол-Ь . . .
      Та найчастіше, однак, цей псевдотермін — «ритмічна проза»
      — літературні публіцисти уживають без жодного обґрунтування,
      часом через бажання сказати комплімент авторові рецензованого
      твору, часом — через недвозначний намір показати свою еру
      дицію.
      ПРО МЕТРИЧНУ ПЛЮРИВАЛЕНТНІСТЬ ТА ПОДІБНІСТЬ
      РОЗМІРІВ
      Аргентинський шкільний підручник професора Роберто Ф. Джусті, визначає розмір «Пісні про мого Сіда» як іррегулярний, без постійної (точної) міри, де вірш має від 10 до 20 складів. Натомість Борис Ярхо, цей, за влучною характеристикою Ігоря Кос-тецького, надзвичайний філолог, у своїх лекціях стверджує, що в «Пісні про мого Сіда» кількість складів взагалі не має значення і що вірш поеми має по 2 (іноді 3) наголоси в кожнім піввірші.
      Як бачимо, два літературознавці підходять до одного твору з різними мірами: перший — з силябічною (склад), другий — з тонічною (наголос) — і приходять до зовсім різних висновків. Рація, безумовно, по боці Б. Ярхо, хоч би вже тому, що в світовій поезії є чимало творів цього самого розміру. Але не розмір «Сіда» нас тепер цікавить. Ми навели цей випадок лише з метою показати, що той самий вірш можна міряти на підставі різних метричних принципів, подібно, як ту саму віддаль можна визначити, скажімо, аршинами й метрами.
      Взявши окремий, ізольований вірш чи навіть групу віршів, ми далеко не завжди можемо устійнити, до якої системи версифікації належить той вірш (чи група віршів). Ми навіть іноді взагалі не можемо пізнати, чи це вірш чи проза.
      Наприклад, такий рядок (з Жуковського):
      Діти, вівсяний кисіль на столі: читайте молитву! —
      легко прочитати як прозу. А між; тим це (логаедичний) гексаметр.
      Діти, вівсяний кисіль // на столі: Л читайте молитву! —
      І навпаки: окремі речення прозових творів можна читати як вірші або й включати в текст віршового твору.
      Для пересічного інтелігентного поляка баляда А. Міцкевича «Смерть полковника», безумовно, річ силябічна. Справді, кожен вірш має 9 складів до константи і 1 після неї (енеасилябік, за нашим рахунком). А поза тим «Смерть полковника», одна з небагатьох у поетичній спадщині Міцкевича речей, написана правильним силяботонічним віршем (тристоповий анапест):
      W gluchej puszczy, przed chatka^ lesnika, Rota strelcow stan^la zielona; A u wrot stoi straz Pulkownika, Tam w izdebce Pulkownik ich kona.
      Тут ми маемо справу з метричною плюривалентністю, багато-вимірністю вірша.
      Приналежність вірша до певної системи версифікації залежить від того, як ми прочитаємо вірш. Для людини, що має си-лябічне ритмовідчуття — це вірш силябічний, при силяботоніч-ному ритмовідчутті — вірш силяботонічний. (А якщо хтось взагалі не відчуває ритму слова — для того це проза). Інакше кажучи, вірш, як і багато літературних і позалітературних явищ, вміщається в ті рамки, в які ми його укладаємо.
      Кожен вірш силяботонічної системи принципово може бути прочитаний і як силябічний і як тонічний. В простих метрах переважає силябізм, у тримірних — тоніка.
      Іноді за ознаку, що улегшує нам зарахувати даний віршотвір до певної системи, може служити мова твору або ім'я автора. Проте більшість мов придатні до кількох систем, рівнож як чимало поетів користувалося кількома системами (Ґете, Пушкін, Шевченко і т. д.)). Зрідка вірші різних систем повністю зупада-ють, себто мають позірно-тотожній розмір, незалежно від способу їх читання:
      1) В шатах зелених
      Вийшла дівчина ...
      (Максим Рильський)
      2) Бо я далеко
      Цю ніч мандрую.
      Виглянь же, пташко . . .
      (Тарас Шевченко)
      3) Under der linden
      An der heide,
      Da unser zweier bette was . . .
      (Walther von der Vogelweide)
      В першім випадку — вірш силяботонічний, в другім — силябічний, і в третім — тонічний.
      Юрій Клен в своїх «Терцинах» цитує «Божественну Комедію» Данте:
      Слова над пеклом Дантовим згадай: „Per me si va nella citta dolente!" «Сюди йдучи, в скорботу і відчай, Надії мусиш знищити дощенту».
      Силябічний вірш вмістився в розмір силяботонічної поезії. Але вже наступний вірш тієї ж терцини
      Per me si va nell'eterno dolore
      в цей розмір не вміщається.
      Проте подібні випадки, щоб їх зібрати і кваліфікувати, вимагають не скромного розділу, а окремої книги.
      Тому ми обмежимось лише випадками метричної плюривалент-ности всередині найбільш поширеної у нас силяботонічної системи.
      1) Візьмемо, напр., будь-яке односкладове слово. Який це розмір?:
      а) одностоповий хорей з чоловічим закінченням:
      Плине синьою сагою Ніч.
      (Порфирій Горотак)
      б) одностоповий дактиль з чоловічим закінченням:
      Лучше же всех несравненный, единственный Фет!
      (Апухтін)
      в) одностоповий пеон перший з чоловічим закінченням.
      2) _L KJ
      Це: а) одностоповий хорей, б) одностоповий дактиль з жіночим закінченням, в) одностоповий пеон перший з жіночим закінченням, г) незавершений анапест (ритмічна варіяція):
      Густосине воно, Як осіння заобрійна смуга, Це пахуче, отруйне вино — Туга
      (Олекса Стефанович)
      3) _L w v^
      Це: а) одностоповий дактиль, б) одностоповий хорей з дактилічним закінченням, в) одностоповий пеон перший з дактилічним закінченням.
      4) w _/_
      Це: а) одностоповий ямб, б) амфібрахій з чоловічим закінченням, в) пеон другий з чоловічим закінченням.
      5) w -L Це: одностоповий амфібрахій, б) одностоповий ямб з жіночим закінченням, в) пеон другий з жіночим закінченням.
      6) W _L v^ w
      Це: а) одностоповий пеон другий, б) одностоповий ямб з дактилічним закінченням, в) одностоповий амфібрахій з дактилічним закінченням.
      Окрему групу створюють вірші, що їх багатовимірність залежить від ритмічних варіяцій.
      7) KJ KJ J-
      Це: а) одностоповий анапест, б) ритмічна варіяція двосто-пового хорея, в) одностоповий пеон третій, г) одностоповий п'яти-складовик з чоловічим закінченням.
      Анапест:
      Ні блакиті, ні тиші немає вгорі, Ні зорі.
      (Сава Голованівський)
      Хорей:
      Линьте ж дні, котіться весни, До мети.
      (Максим Рильський)
      8) w KJ л J
      Це: а) пеон третій, б) одностоповий анапест з жіночим закінченням, в) двостоповий хорей (ритмічна варіяція), г) одностоповий п'ятискладовик з жіночим закінченням.
      9) ку KJ _L KJ Це: а) п'ятискладовик або «подвійний амфібрахій», б) анапест, в) хорей (ритмічна варіяція), г) пеон третій.
      Цікавий випадок маємо з однією ритмічною варіяцією шести-стопового ямба
      або 2, 4, — 8, 10, 12 — за цифровим означенням.
      При постійному улегшенні третьої стопи (шостого складу) вірш перетворюється на п'ятистоповий ямб.
      З розмірів складнішої будови згадаємо також розмір Оре-стового
      На озері скрес лід . . .
      Володимир Державин так висловлюється про цей розмір: «збагачення української метрики комбінацією ямба з іоніком а-міноре (інакше кажучи, двостоповий амфібрахій з заміною нена-голошеного складу наголошеним)». Цей самий розмір можна визначити також; як комбінацію амфібрахія з бакхієм, або як три-стоповий амфібрахій з подвійною леймою.
      Себто:
      w_Lww_£_AA_L
      Безліч випадків плюривалентности спостерігаємо при розпаді довгого вірша на ритмічні відрізки, що при певних умовах (постійна цезура, рима піввіршів і т. д.) стають окремими віршами. Так, у віршознавстві існує твердження, що тристоповий ямб історично постав у наслідок розпаду олександрійського вірша на два піввірші. І навпаки: поєднання двох гіперкаталектичних (нарощених) віршів тристопового ямба створило вірш т. зв. нової строфи «Нібелюнґів».
      Теоретично кожен шестистоповий вірш можна розкласти:
      6 = 3 + 3 = 4 + 2 = 2 + 2 + 2 і т.д.
      Тут можливі і певні казуси. Валерій Брюсов написав поезію одностоповим ямбом:
      И ночи
      Короче,
      И тени
      Светлей...

      Але при читанні ці чотири вірші зливаються в один і дають . . . чотиристоповий амфібрахій.
      И ночи короче, и тени светлей . . .

      Взагалі короткий віршовий рядок може бути частиною довгого вірша, так само, як довгий віршовий рядок може складатися з двох або й трьох коротких віршів.
      Побіч питання плюривалентности слід поставити також питання подібности розмірів.
      Існує ненаукова теорія, буцімто певному метрові притаманні певні властивості; таким чином розміри кожного метра мусіли б мати між: собою виразну подібність. Проте така подібність існує лише між деякими розмірами одного якогось метра. Так, наприклад, вельми часто поети збиваються з п'ятистопового ямбу на шестистоповий і навпаки:
      Арійська хура розлетілась в тріски — 5 стіп І горді власниці заповнених анкет — 6 стіп Вищать з утіхи, п'ють склянками віскі, — 5 стіп Справляючи із неграми бенкет. — 5 стіп. (Ганна Черінь)
      Як відомо, ці розміри плутав і такий майстер, як Лєрмонтов. Іноді в п'ятистоповому амфібрахії надибуємо чотиристоповий, в шестистоповому дактилі — п'ятистоповий і т. д.
      Але в противагу спорідненню згаданих розмірів одного метра можна навести приклади цілковитої розбіжности інших розмірів. Безумовно, що ніхто й ніколи не плутав чотиристопового хорея з п'ятистоповим. Навіть складену строфу з чотири- і п'ятистопового хорея зустріли ми лише в трьох поезіях (на кількадесят тисяч досліджених). Не менша розбіжність існує між шестистопо-вим хореєм з постійною цезурою і безцезурним, навіть не особливо пеонізованим, шестистоповим хореєм.
      Натомість подібність між; розмірами різних метрів виринає, здавалося б, цілком несподівано.
      Найбільш разюча подібність існує між: тристоповим анапестом і п'ятистоповим хореєм.
      Хорей:
      Завжди рани дістає колишнє, Як нове бере свої права.
      Анапест:
      Наша зустріч єдина була.
      Ти пройшла, ти навіки пройшла .. .
      (Обидва приклади з Рильського)
      Завдяки обважнілості анапеста і улегшеності хорея ці розміри мають майже однакову кількість наголосів, крім того, вони мають однакову кількість складів, так що їхні окремі ритмічні варіяції відрізняються між: собою лише розташуванням одного наголоса.
      Кількість наголосів, їх розташування, кількість складів, характер цезури і обумовлюють подібність розмірів різних метрів.
      Близька спорідненість існує між: чотиристоповим ямбом і три-стоповим амфібрахієм. Відомий російський експериментатор в ділянці метрики Ігор Сєверянін написав колись ямбічну поезію з псевдо-амфібрахічним початком:
      Встречаються, чтоб разлучаться, Влюбляються, чтоб разлюбить. Мне хочется расхохотаться. И разрыдаться, и не жить.
      Чотиристоповий амфібрахій (з постійною цезурою) має спільні риси з шестистоповим хореєм (теж: з постійною цезурою). Возь-мімо ось такий фраґмент з «Катерини»:
      Бач, на що здалися карі оченята: Щоб під чужим небом сльози виливать! Ото ж то дивіться та кайтесь, дівчата, Щоб не довелося москаля шукать.
      При силяботонічному вимірі перший вірш стає шестистоповим хореєм, третій — чотиристоповим амфібрахієм. Під оглядом силя-бізму шестистоповий хорей і чотиристоповий амфібрахій є лише ритмічними варіяціями того самого (силябічного) розміру — звідси і їхня подібність.
      Коли вже ми перейшли до силябізму, то згадаємо подібність семистопового хорею і тринадцятискладового, з двома безкон-стантними цезурами і постійною жіночою клявзулею силябічного вірша.
      Хорей:
      Блізка речкі Самацечкі камары таукуцца, І «таукачьікі» спяваюць і у скокі тнуцца (М. Богдановіч)
      Силябік:
      Не спинила хуртовина пекельної кари:
      Ляхи мерзли, а козаки грілись на пожарі.
      (Т. Шевченко)
      З п'ятистоповим ямбом близько споріднені деякі силябічні розміри: декасилябіки й енеасилябіки. (Напр., енеасилябік Міцкеви-чового прологу до «Пана Тадея»).
      Звичайно, ми не вичерпали і не могли вичерпати всіх випадків багатовимірности й подібности розмірів. Ми тільки спробували дати певні напрямні, де шукати причин і чим пояснювати ці недо-сліджені дотепер цікаві явища.
       
      НАЙВАЖЛИВІШІ РОЗМІРИ СВІТОВОЇ ПОЕЗІЇ
      Культурній людині, як то кажуть, «випадає» знати, що таке сонет і октава, що таке хорей і ямб. Не зашкодить також: знати — принаймні на ймення — головні розміри світової поезії. Тому я тут хочу дещо повторити, виділивши в окремий розділ, а дещо й додати до сказаного в попередніх розділах цієї книжки.
      Для європейського культурного комплексу найстарший розмір це, безперечно, гексаметр, яким писано грецькі циклічні поеми, «Енеїду», «Метаморфози», «Фарсалії» . . .
      Гексаметр квантитативної поезії складався — як каже сама назва — з шістьох дактилевих стіп, при чому остання стопа — всічена, а всі інші, крім передостанньої, можуть бути заступлені спондеем:
      Цезура в гексаметрі була рухома і припадала переважно на третю стопу.
      Значно пізніше виник пентаметр, який — про що я вже згадував у розділі «Імітативна система» — самостійно не вживався, а лише в сполуці з гексаметром:
      Якщо ми звернемо очі до Сходу, то переконаємося, що кількість творів, писаних гексаметром, далеко поступається тим, де фіґурує подвійний вірш (довгий, з двох нерівних частин), відомий під назвою сльока.
      В індійській метриці вживалися дві системи версифікації: квантитативно-силябічна та квантитативна, але розміри й правила цієї квантитативної поезії були дуже відмінні, як від греко-латинської, так від ірано-арабської метрики.
      В індійській теорії літератури поняття «строфа» відсутнє. Сполука рівних чи нерівних метричних одиниць, яка для нас є строфою, там зветься віршем.
      Сльока — найпоширеніший з віршів (строф, розмірів...); нею писані колосальні твори епічної та дидактичної поезії: «Магабга-рата», «Рамаяна», «Дгаммапада» . . . Винахідником «сльоки» вважається Вальмікі, легендарний автор «Рамаяни».
      Це довгий вірш, що складається з двох нерівних половин:
      У першому вірші чотири склади вільні, себто можуть бути, на вибір автора, довгими або коротким, далі йде короткий, два довгі і один вільний. Друга половина починається так само з чотирьох вільних, і після того приходить: короткий, довгий, знову короткий і на закінчення — вільний.
      Відтворити цей розмір засобами нашої мови — неможливо. Павло Ріттер, перекладаючи індійську поезію, зберіг лише загальну кількість складів у піввіршах, які в його перекладі надруковані двома окремими віршовими рядками:
      Місяць наче супроводив Ханумана сяйвом світлим І свіжив його приємно Променем своїм холодним . . .
      Так само не можна відтворити засобами українського (чи якогось іншого сучасного європейського) вірша клясичного розміру іранського епосу та арабської лірики. Мова йде про мутакаріб, що ним писано «Шах-Наме» Фірдоусі, «Бустан» Сааді, ліричні твори Абу-ль-Ала-аль-Мааррі. Мутакаріб відповідає чотиристопово-му каталектичному бакхієві:
      Заступивши довгі склади наголошеними, а короткі — нена-голошеними, ми можемо, за зразком дактило-хореїчних гексамет-рів, сконструювати такий, скажімо, вірш:
      Страшні сили зла йдуть навстріч світлим дням —
      але цей вірш звучатиме просто як переобтяжений позасхемними наголосами амфібрахій. Амфібрахієм його звичайно й перекладають. Наводжу приклади. Російський переклад Ц. Бану:
      Царь видит: из плеч его змеи ползут, Спасенья ища, заметался он тут; Мечем, наконец, их решился отсечь, Надеясь от тварей себя уберечь, Но только срубил их испуганный шах, — Вновь змеи, как ветви, растут на плечах . . .
      Цей самий уривок Василь Мисик переклав звичайним ямбом:
      Помітив шах — що за предивна річ! —
      Дві гадини росте у нього з пліч.
      Йому в очах від болю потемніло,
      Вимахує мечем осатаніло,
      Рубає — марно! Мов гілля товсте, Знов гадина з плеча йому росте.
      Інший уривок «Шах-Наме» — переклали Микола Ільницький та Ярема Полотнюк; вони, як і російська перекладачка, застосовують чотиристоповий амфібрахій:
      З'явився в дворі проповідник Маздак, Кмітливий, розумний, в розмові мастак . . .
      У Франції в Середні Віки виник десятискладовий вірш із цезурою після четвертого складу; це розмір «Пісні про Ролянда» та інших творів французького епосу.
      Пропоную вашій увазі першу тираду «Ролянда» у старофранцузькому ориґіналі:
      Carles li Reis, nostre emperere magnes, Set anz tuz pleins ad estet en Espaigne: Tresqu'en la mer cunquist la tere altaigne. N'i ad castel ki devant lui remaignet; Murs ne citet n'i est remes a fraindre Fors Sarraguce, k'est en une muntaigne. Li reis Marsilies la tient, ki Deu nen aimet; Mahummet sert e Apollin reclaimet: Ne s'poet guarder que mals ne li ataignet.
      Метрична структура поеми докладно з'ясована в розділі про силябічну систему версифікації.
      На російську мову розміром ориґіналу цю поему переклав Борис Ярхо:
      Карл, наш король, великий император, Семь долгих лет провоевал в Испании. Нагорный край вплоть до моря попрал он, — Твердыни нет, чтоб перед ним не пала . . .
      Переклад викликав гострий і безапеляційний осуд — головно тому, що суперечив висловленій Ломоносовим думці, ніби для російської мови силябічний вірш не надається, бо мова ця не має сталих наголосів. Розміром ориґіналу переклав я ті уривки з поеми, що їх читач знайде, крім цієї книжки, також у «Строфіці» та «Фоніці».
      Василь Щурат добре передав зміст «Пісні про Ролянда», але декасилябік у його перекладі заступлено звичайним п'ятистопо-вим ямбом, а замість асонансів у нього або білий вірш (як у ниж-ченаведеному прикладі):
      Великий Карл, володар наш славетний, Сім повних літ в Еспанії провів, До моря вкрай здобув гористу землю; Нема вже замка, що не покорився б ...
      або ж неримований вірш у безсистемній суміші з римованим:
      Емір відважний був. Як Карла вдарив Мечем об сталь дамаського шолома — У прах розбив шолом на голові, Аж меч сховавсь у кучерях густих І шкуру з лоба на долоню здер; Була на ньому гола кість тепер . . .
      Щодо уривка, перекладеного Миколою Терещенком, то перекладач відступив як від форми, так і від змісту . . .
      З пізнього італійського середньовіччя походить італійський одипадцятискладовик — розмір, як було вже сказано в іншому місці — «Божественної комедії», — «Канцоньєре» та тисяч сонетів:
      Se ben pietosa, madre l'unico figlio perde taloro, e novo alto dolore le preme il triste e sospiroso core, spera conforto almen, spera' consiglio.
      (Tullia d'Aragona)
      У Німеччині постав кніттель чи кніттельферс (Knittelvers): тонічний розмір з чотирма наголосами. Ось кілька рядків Улянда в перекладі Михайла Ореста:
      Добре науку Зіґфрід спізнав: В землю ковадло він загнав. Бив він, по лісі котилась луна, І куснями падала сталь міцна. І з штаби останньої він зробив Меч небувалий, диво з див . . .
      Десятирац. Найпоширеніший розмір південно-слов'янської епіки. Це силябічний вірш з наголосом на дев'ятому складі і обов'язковим — як у італійців — жіночим (парокситонним) закінченням, без рими. Рахунок складів також італійський: до останнього наголосу плюс один.
      Цим розміром написав Франко свою «Поему про білу сорочку» (про що ми вже згадували в іншому місці). Наводжу ще один невеличкий уривок:
      Відмовляє черчик подорожній: «Будь здоровий, пане мій ласкавий! Я мандрую з далекого краю До святого місця Палестини, До Божого гробу на поклони».
      Ритм першого, другого і четвертого віршів зупадає з п'ятисто-повим хореєм, третього вірша — з тристоповим анапестом, а останній вірш в силяботонічні рамки не вкладається.
      Дуже близький до цього розміру російський фолкльорний вірш, що має три наголоси, обмежене коливання ненаголошених і — на відміну від усієї епічної поезії росіян — не пропарокси-тонне, а парокситонне закінчення. Зустрічається цей розмір лише в двох творах: «Бавило и скоморохи» та весільна пісня «Синица».
      У писемній російській літературі десятирац знайдемо, скільки мені відомо, лише в Олександра Неймирока — який виріс у Югославії.
      З прикрістю доводиться констатувати, що Максим Рильський, перекладаючи сербський епос, застосував не десятирац, а звичайний п'ятистоповий хорей.
      Розмір еспансъких романсів (романсовий вірш) не має окремої назви. Це силябічний вірш, де останній фіксований наголос (константа) припадає на сьомий склад, після якого звичайно приходять іще один або два склади. Відомий від часів Середньовіччя, вживається досі в народній поезії еспаномовних народів, у новітній літературі найбільш відома писана цим розміром збірка «Циганський романсеро» Федеріко Ґарсії Льорки:
      Voces de muerte sonaron cerca del Guadalquivir. Voces antiguas que cercan, voz de clavel varonil. Les clavo sobre las botas mordiscos de jabali. En la lucha -daba saltos jabonados de delfm. Bafio con sangre enemiga

      su corbata carmesi, pero eran cuatro punales у tuvo que sucumbir. Cuando las estrellas clavan rejones al agua gris, cuando los eriales suenan veronicas de alheli, voces de muerte sonaron cerca del Guadalquivir.
      (Див. також мою працю «Строфіка»)
      Так само в «Строфіці» міститься матерія л про ще один розмір світової поезії, а саме про олександрійський вірш. Це довгий, дванадцятискладовий силябічний вірш французької поезії; має він постійну цезуру, а серед ритмічних варіяцій переважає (так само, як і в італійському одинадцятискладовому вірші) ямбічна структура. Писано ним драми французького клясицизму; у нас його перекладають звичайно шестистоповим ямбом. Ямбічну імітацію олександрійського вірша знайдемо в Миколи Зерова та в поетів його школи: зокрема у Богдана Кравцева, Михайла Ореста. Обмежимося таким прикладом:
      Сумний, боюся я, щоб літ моїх останок Надщерблености дух не захопив у бран. В минуле відійшов мій співолюбний ранок І творчий полудень дознав суворих ран. (Михайло Орест)
      Чотиристоповий ямб. Цей розмір, що його з німецького ґрунту на російський пересадив Ломоносов, прищепився там і розвинувся настільки, що став на протязі другої половини XVIII віку та всього ХІХ-го панівним у російській поезії. Особливо полюбляв його Пушкін, у якого на цей розмір припадає більше, ніж; половина всіх віршів. Цей культ чотиристопового ямбу не міг не відбитися і на українській поезії; початок його датується «Енеїдою» Котляревського, на нього поволі переходить і Шевченків окта-силябік; у пізніх поемах («Неофіти» та «Марія») віршів такого зразка, як
      З осоки коси, бо дівчата, —
      що їх жодним робом не підігнати під силяботонічну систему, вже не зустрінемо.
      З поем Івана Франка чотиристоповим ямбом писані «Панські жарти»:
      Старий був, смирний піп у нас, Іще з тих давніх, мало вчених, У Луцьку чи в Холмі свячених, Що то жили й робили враз Із мужиком . . .
      У нашу добу значення чотиристопового ямба виразно зменшилося: тепер він лише один з багатьох розмірів, якими користуються поети:
      Мені приснилась шафа жовта, В старенькім домі, де я ріс, Далека й рідна, як любов та, Що я крізь цілий світ проніс.
      (Максим Рильський)
       
      БІБЛІОГРАФІЯ
      Українською мовою
      Волинський, П. К.: Основи теорії літератури, Київ 1962 Гординський, Святослав: Український вірш, Мюнхен 1947 (циклостиль) Довгалевський, Митрофан: Поетика (Сад поетичний) Mytrophanes Dow-halewskj. Hortus Poeticus. (Переклад, примітки та словник імен і назв В. П. Маслюка), Київ 1973
      Домбровський, Володимир: Українська стилістика й ритміка, Перемишль 1923
      Качуровський, Ігор: Поліметрія та подібність розмірів («Пороги», Буенос-Айрес, березень-травень 1954)
      Качуровський, Ігор: Розміри силяботонічної системи («Пороги», Буенос-Айрес, березень-квітень 1952) Качуровський, Ігор: Строфіка, Мюнхен 1967 Качуровський, Ігор: Фоніка, Мюнхен 1984
      Кошелівець, Іван: Нариси з теорії літератури. Вип. перший. Вірш, Мюнхен 1954
      Лесин, В. М., Пулинець, О. С: Словник літературознавчих термінів. Вид. третє, Київ 1971
      Нитченко, Дмитро: Елементи теорії літератури і стилістики. Друге, доповнене видання, Мельборн 1979
      Сто поетів — сто пісень. Збірник давньої японської поезії — танки — укладений Садає Фужіварою. Переклад, вступ і примітки: Ігор Шан-ковський, Мюнхен 1966
      Хрестоматія давньої української літератури. Упор. О. І. Білецький, Київ 1967
      Чижевський, Дмитро: Історія української літератури, Нью-Йорк 1956 Якубський, Б.: Наука віршування, Київ 1922
      Російською мовою
      Беляев, В. Ф.: Основная терминология метрики и поэтики (додаток до кн. О. С. Ахманова: Словарь лингвистических терминов, Москва 1966) Брюсов, В. Я.: Опыты, Москва 1918 (передрук Mlinchen 1969) Брюсов, Валерий: Основы стиховедения, Москва 1924 (передрук Letch-worth 1971)
      Гаспаров, М. Л.: Очерк истории русского стиха, Москва 1984 Гаспаров, М. Л.: Русский народный стих в литературных имитациях, Москва 1976
      Дьяконов, И. М.: Эпос о Гильгамеше (в кн. Эпос о Гильгамеше, Москва-Ленинград 1961)
      Жирмунский, В. М.: Введение в метрику, Ленинград 1925 (передрук Mlinchen 1971)
      Жирмунский, В.: Рифма, ее история и теория, Петербург 1923 (передрук Miinchen 1970) Квятковский, А.: Поэтический словарь, Москва 1966
      Проблемы теории стиха (отв. ред. В. Холщевников), Ленинград 1984 Стариков, А. А.: Фирдуси и его поэма «Шахнаме» (в кн. Фирдуси: Шахнаме, том 1 Москва 1957)
      Стеблин-Каменский, М. И.: Старшая Эдда (в кн. Старшая Эдда, Москва-Ленинград 1963)
      Сыркин, А. Я.: Объяснение стихотворних размеров (в кн. Панчатантра, Москва 1959)
      Теория стиха (отв. ред. В. Е. Холшевников), Ленинград 1968 Тимофеев, Л., Венгеров, Н.: Краткий словарь литературоведческих терминов, Москва 1952
      Томашевский, Б. В.: О стихе, Ленинград 1929 (передрук Munchen 1970) Томашевский, Б. В.: Стих и язык, Москва-Ленинград 1959 Хамраев, Н. К.: Основы тюркского стихосложения, Алма-Ата 1963 Шенгели, Г.: Техника стиха, Москва 1960
      Штокмар, М. П.: Исследования в области русского народного стихосложения, Москва 1952
      Шульговский, Н. Н.: Теорія и практика поэтическаго творчества. Тех-ническія начала стихосложенія, Петербург-Москва (року вид. не позначено)
      Ярхо, Б. И.: Лекції, читачі на літ. факультеті К-ського педінституту (рукопис)
      Ярхо, Б. И.: Песнь о Роланде. Введение, Москва-Ленинград 1934 Ярхо, Б. И.: Сказания о Сигурде и Нифлунгах на скандинавском севере (в кн. Сага о Волсунгах, Москва-Ленинград 1934) Ярхо, Б., Романович, И., Лапшина, Н.: Метрика Пушкина, Ленинград 1934
      Іншими мовами
      Best, Otto F.: Handbuch literarischer Fachbegriffe, Frankfurt am Main 1972
      Bianchi, L., Nediani, P.: Compendio di stilistica e metrica e principi di lettera-
      tura, Bologna 1953
      Bloise Campoy, Pascual: Diccionario de la rima. Tratado de versificacion,
      Madrid 1946
      Glowinski, M., Okopien-Slawinska, A., Slawinski, J.: Zarys teorji literatury,
      Warszawa 1966
      Kayser, Wolfgang: Das sprachliche Kunstwerk, Bern 1951
      Lazaro Carreter, Fernando: Diccionario de terminos filologicos. Madrid 1953
      Lecciones de teoria literaria (anonimo), Buenos Aires 1932
      Navarro Tomas, T.: Arte del verso, Mexico 1959
      Obligado, Pedro Miguel: Que es el verso, Buenos Aires 1957
      Oyuela, Calixto: Teoria literaria, Buenos Aires 1050
      Perez у Curis: Arquitectura del verso, Paris 1913
      Soldevilla, F.: Compendio de literatura, Paris (sin fecha)
      Vicuna Cifuentes, Julio: Estudios de metrica espanola, Santiago de Chile 1929
       
       
       
       
       
      УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
      Серія: Підручники, ч. 8
      Ігор Качуровський
      Мюнхен 1985
      НАРИС КОМПАРАТИВНОЇ МЕТРИКИ


      "http://www.oocities.org/enej_zeus/Pagez/metrika.html"
      Коментарі (3)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    21. Чи не повинна й Польша вибачитися?
      Трагедія українців Холмщини і Підляшшя

      автор: Літковець Олексій

      Холмщину і Підляшшя тисячоліттями заселяло східнослов'янське плем'я – дуліби. Вони ще в V столітті створили своє державне об'єднання Червенські городи з столицею Червень над рікою Гучвою, які від 981 року входили до складу Київської Русі.

      Найбільшого розвитку Холмщина і Підляшшя досягли за князівства Данила Галицького, коли Галицько-Волинська держава була однією з наймогутніших держав у Східній Європі.

      Назва краю Холмщина походить від назви міста Холм, який у 1223 р. заснував Данило Галицький. Холм служив йому в різні часи столицею, будучи значним політичним і культурним центром. Тоді ж на Даниловій горі був збудований Холмський собор, в якому похований король Данило Галицький, члени його родини та інші духовні та світські достойники того часу.

      Географічне положення Холмщини і Підляшшя зумовило їм статус форпосту предків українського народу на західній окраїні його етнічних земель. Експансію будь-якого нападника з заходу Холмщина і Підляшшя відчували першими. Злою мачухою обернулася доля українців після втрати власної незалежності Галицько-Волинської держави в 1340 році, коли століттями українці змушені були виконувати роль пасинків то в одного, то в іншого окупанта (Литви, Польщі, угорців, Австрії, Росії, Німеччини) і відстоювати своє право на існування та збереження своєї мови, релігії, культури, традицій та звичаїв. При цьому вони віками свято берегли і зберегли свою мову і віру, які завжди були визначальними критеріями національної ідентичності населення. Саме це послужило основою для створення Росією в 1912 році Холмської губернії, а після революції – дало право холмщакам настирливо добиватися і добитися включення території Холмщини і Підляшшя до складу Української Народної Республіки (УНР) згідно з Берестейським мирним договором від 9 лютого 1918 року, не зважаючи на супротив цьому поляків.

      Польща, відроджена в листопаді 1918 року, захопила в 1919 році Холмщину і Підляшшя і в міжвоєнні роки на державному рівні, всупереч її власної Конституції і міжнародних угод, проводила постійне нищення українства, саме на Холмщині і Підляшші, як на висунутих на захід українських землях. Проводилася активна державна політика асиміляції, колонізації і поборювання всіх форм національно-політичного і культурного чи економічного розвитку українців Холмщини і Підляшшя; все робилось, щоб позбавити українців власної інтелігенції та національної свідомості. Ніщо українське на Холмщині і Підляшші не залишалося поза рамками антиукраїнських акцій.

      Першим кроком польської влади на Холмщині і Підляшші були арешти українських активістів, закриття українських шкіл, сільських читалень, заборона товариства «Рідна хата», перебрання під державну юрисдикцію церковних земель, передаючи ці землі та рештки державних земель новим польським поселенцям-осадникам на Холмщині і Підляшші. Робилося все, щоб обмежити участь українців у представницьких органах влади, і вже в 1930 році у польському сеймі не було жодного холмського українця. На Холмщині і Підляшші не видавалися українські газети, а з 1930 року була обмежена доставка українських газет та книжок з Галичини чи Волині. З 1933 року діяв закон, що українською мовою можна було користуватися лише в усному спілкуванні, а школярам учителі забороняли на перервах розмовляти своєю мовою між собою. Українців звільняли навіть з найнижчих урядових посад, заставляючи їх приймати римо-католицьку віру.

      Після завершення полонізації шкільництва та скасування інших громадянських прав, основний удар польської експансії був спрямований проти Православної Церкви, яка була свідченням ідентичності віруючих та їх тисячолітньої присутності на цій Землі.

      За даними історика Івана Крип'якевича (1944 р.) в 424 місцевостях Холмщини було 460 православних церков, з яких в міжвоєннії період було зруйновано 217, переобладнано під костели 194, залишилося лише 49 церков. Апогею акція нищення церков досягла у 1938 р., коли впродовж двох місяців було знищено понад 160 церков. В 1936 р. створено Координаційний Комітет, очолюваний командувачем Люблинським військовим округом генералом Скоровінським, в обов'язки якого входило відбирання і нищення церков. Керівництво з травня 1938 р. здійснював командир дивізії з міста Замістя полковник М. Турковський.

      Починаючи з 1938 р. православних заставляли ходити молитися і сповідатися до костелу і ставати римо-католиками, тобто поляками, тому що національність людей тоді визначалася за їх віросповіданням. Оскільки українці не хотіли іти до костелу, то для насильного їх ополячення були створені спеціальні загони, так звані «крокуси», які ночами вривалися в села, били вікна в хатах українців, нищили продукти харчування, випускали пір'я з подушок і перин, знущалися над господарями, вимагаючи іти до костелу і ставати поляками. До процесу ополячення українців були залучені воєводи, війти, ксьондзи, вчителі, поміщики. Але православна віра у холмщаків була настільки міцна, що всі ці насильницькі дії уряду не мали успіху.

      З початком німецької окупації ополячення припинилося. На Холмщині відродилася Холмсько-Підляська православна єпархія, відновилися богослужіння в церквах, відкривалися українські школи, культурні і громадські установи, чого раніше не дозволяли робити поляки. У Холмі почали діяти українська гімназія, духовна семінарія, технічна і реміснича школи, український драматичний театр. В Грубешеві були відкриті учительська семінарія і торговельна школа; у Володаві і Білій Підляській – торговельні школи. Появились в продажу українські газети, підручники, твори українських класиків, залунала українська пісня. У всіх повітових центрах виникли Українські Допомогові Комітети, які опікувалися над хворими, бідними, сиротами, допомагали в організації українського шкільництва.

      Це все було тяжким ударом по психології польських шовіністів,які мріяли про повну польську асиміляцію українців. Водночас вони боялися українського духу, а також можливості знову приєднатися Холмщині і Підляшшю до України. Під час німецької окупації польський уряд в екзилі (Лондон) організував підпільну Армію Крайову (АК), яку пізніше він використовував для нищення українців.

      Проти мирних і беззахисних українців Холмщини і Підляшшя був розгорнений нечуваний за масовістю і жорстокістю виконання терор, який почався з лютого 1941 р. і масового характеру набрав з 1942-1944 рр.

      На першому етапі (1942-1943 рр.) поляки знищували інтелігенцію та осіб, які були найактивнішими діячами. Складений 22 січня 1944 року Холмським Допомоговим Комітетом далеко неповний список вбитих українських активістів в різних селах і містах нараховував понад 500 чоловік. Це був вибірковий список жертв, до якого були включені найбільш відомі українці, яких пропонувалося згадувати в церквах на Божій службі і панахидах. В списках відсутні були члени їх родин, які також гинули при нападах бандитів на оселі, при грабунках та пожежах їх господарств.

      У списках були 2 керівники Українського Допомогового Комітету, бувший сенатор Іван Пастернак, понад 20 священиків і дяків, більше 20 народних вчителів, понад 30 війтів, їх заступників та волосних урядовців, декілька десятків солтисів, біля 200 українських працівників культурно-освітніх та кооперативних установ і ремісників, ряд визначніших громадян з різних сіл. Найбільш свідомих українців продовжували вбивати далі в наступному та пізніших роках. Часто це було не просте вбивство, а мученицька смерть.

      Постановою Священного Собору Єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви від 20 березня 2003 р. 7 священнослужителів Холмщини і Підляшшя, які по-звірячому були закатовані поляками в 40-х роках XX ст., причислені до лику Святих Мучеників Холмщини і Підляшшя. Урочиста канонізація відбулася 8 червня 2003 року в Холмі за багатолюдної участі холмщаків з Польщі та України, духовенства всієї Польщі та делегації братніх Помісних церков інших країн. Наводимо їх імена і прізвища.

      Отець протопросвітер Василь Мартиш

      (Тератин, 4 травня 1945 р.);

      Отець протоієрей Павло Швайка і його дружина Іоанна

      (Грабовець, 28 серпня 1943 р.);

      Отець Микола Гольц (Новосілки, 2 квітня 1944 р.);

      Отець Лев Коробчук (Ласків, 10 березня 1944р.);

      Отець Петро Огризко (Чортівець, 10 квітня 1944 р.);

      Отець Сергій Захарчук (Наброж, 6 травня 1943 р.);

      Монах Ігнатій ( монастир у Яблочині, 9-10 серпня 1942 р.).

      Грабунки, жорстокі вбивства і підпали осель українців відбувалися у всіх селах. Люди боялися ночувати в хатах, закопували одяг та зерно, споруджували криївки. З хуторів люди їздили ночувати в сусідні села.

      З 1943 р. почався другий етап, найстрашніший, знищення українців. У 1943-1944 рр. проводилося вже знищення цілих сіл і тотальне вбивство їх жителів, в т. ч. дітей, жінок і літніх людей. Перша така спроба була започаткована у травні 1943 р. в 4-х селах: Моложів (5 травня), Тугані і Мірче (26 травня ) і Стрільці (31 травня ).

      У своїх спогадах жителі згадують як палали у вогні рідні села, живцем горіла худоба і розпачливо плакали і стогнали люди, яких катували і вбивали. Відмічають особливу жорстокість поляків до православних. Жителька с. Тугані Ніна Мішанчук описує як вбивали її дідуся. Йому спочатку прострелили ноги, щоб не міг втікати, потім відрізали вуха, язик і на кінець застрелили. Серед тих бандитів її мама впізнала брата своєї шкільної подруги-польки.

      Продовжували палити цілі села і вбивати людей восени 1943 та на початку 1944 року. Повністю були спалені села: Молодятичі, Малків, Погоріле, а їх жителі закатовані, постріляні або живцем спалені.

      Найстрашніших форм набрали ці акції у Шевченківські дні 1944 року, коли від 9 до 22 березня, впродовж двох тижнів, було повністю спалено 35 сіл і замордовано тисячі безвинних, безборонних і беззахисних мирних українців. Велось загальне їх винищення під гаслом «Од Вєпша до Буґа – чарна смуґа».

      У знищенні сіл брали участь тисячі добре озброєних польських бойовиків з Армії Крайової (АК) та Батальйонів Хлопських (БХ), в число яких входили поляки з тих самих, навколишніх та більш віддалених сіл. Хронологія і розмах акцій засвідчують, що вони ретельно планувалися та були добре організовані.

      Березень 1944 року був справжнім пеклом на Холмщині. 9-10 березня здійснений одночасний напад на села: Сагринь, Турковичі, Ласків, Шиховичі, М'ягке, Маличі, Риплин, Теребінь, Стрижівець. 11 березня вбивали людей і горіли села: Андріївка та Модринець, а 14 березня – с. Модринь.

      Як описує один з нападників ( Є. Маркевич «Партизанський край», Люблін, 1985 р. ):

      «... Для нападу на Сагринь і Турковичі 7 березня 1944 р. в лісі с. Липовець наступила концентрація Армії Крайової в кількості 2 тис. чоловік. В ніч на 9 березня група в кількості 1200 чоловік підійшла до Сагриня і вдосвіта почала наступ».

      Бандити оточили Сагринь і обстріляли запальними кулями. Люди втікали з палаючого села і попадали під бандитські кулі, що летіли на них з усіх сторін. Частина людей заховалась в мурованій церкві, але бандити підірвали двері церкви, людей повбивали, а церкву спалили. 35 людей, переважно жінок з дітьми, заховались в мурованому приміщені поліції, де вони були катовані і вбиті, а будинок спалено. Коли село згоріло бандити ще на протязі доби шукали людей по полях і криївках та вбивали їх.

      Тільки в одному Сагрині 9-10 березня, за неповні 2 дні, було вбито, зарізано, спалено живцем понад 800 жителів лише цього села, а разом з людьми, що приїжджали сюди цілими сім'ями на ночівлю з сусідніх сіл і присілків, в Сагрині загинуло ще на декілька сотень більше. Ці люди вважали Сагринь безпечнішим для себе, бо тут був поліцейський постерунок. В Ласкові тоді вбили майже 270, в Шиховичах – до 250, а в Модрині вбито біля 190 чоловік.

      Для порівняння нагадаємо відоме своєю трагедією не раз згадуване в історії жахів чеське село Лідіце, де загинуло 180 осіб, з них – 1 дитина. Про Лідіце, Хатинь, Олавур – села спалені карателями, – знає весь світ. А хто знає про спалені польськими бандитами села на холмщині?

      19 березня повністю спалили 10 сіл: Масловичі, Міняни, Козодави, Тихобіж, Сліпче, Космів, Модринець, Жабче, Ощів і Хорощиці.

      21 березня горіли Бересть (загинуло близько 330 українців), Верешин (загинуло близько 110 осіб) і Витків, а 22 березня горіло ще 8 сіл: Смолигів, Старе Село, Ліски, Костяшин, Василів Великий, Губенок, Річиця і Тучапи.

      Продовжували палити українські села і далі в квітні, травні, червні... Гинули люди, горіла худоба і майно. Тільки від 2 до 8 квітня були спалені 9 сіл: Новосілки (вбито до 150 осіб), Крилів (загинуло біля 180 осіб), Потуржин, Василів Малий, Радостів, Жуличі, Вишнів, Колдубиська, Телятин.

      Напередодні Зелених Свят, 11 червня 1944 року був здійснений напад на 9 сіл: Стенятин, Ратичів, Жерники, Посадів, Шлятин, Гопкіс, Зимно, Поледів і Пиняни. Людей мордували з особливою жорстокістю. Як свідчить житель уже спаленого села Телятина Петро Мельничук, який тимчасово мешкав в м. Белзі: «У червні 1944 р. з с. Стенятина завезли на цвинтар м. Белза 29 замордованих, понівечених і почленованих тіл людей (діти, чоловіки похилого віку, жінки). Ці люди були захоронені в братській могилі, а імена їх викарбувані на встановленому на могилі пам'ятнику.»

      Вбивали селян під час польових робіт та збирання вирощеного врожаю до самого їх виселення. Вже після війни серед білого дня у неділю, 6 червня 1945 року був здійснений напад бандитів, одягнених у польську військову форму, на село Верховини Красноставського повіту, яке знаходиться на віддалі 12 км від м. Холма, де без жодного пострілу закатовано, зарізано ножами, заколото багнетами 194 українці. Особливо жорстоко бандити мучили молодь села.

      На Холмщині і Підляшші в 40-х роках XX ст. жертвами польського терору впали десятки тисяч українців і було спалено сотні сіл і присілків. Рятуючись від загибелі, українці змушені були в 1944 – 1946 роках покинути Холмщину і Підляшшя згідно з «Договором про переселення...» між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР від 9 вересня 1944 року. Тисячі українців, яким вдалося залишитися, 60 років тому, в 1947 році, були брутально виселені в результаті військової операції-акції «Вісла». При цьому, з метою їх асиміляції, вони були розпорошені невеликими кількостями по всій Західній і Північній Польщі. Акція «Вісла» була завершальним етапом етнічної чистки українців.

      Минає 60 років з часу, коли, в результаті страшних знущань, грабунків, пожеж, вбивств і вигнання невинного мирного українського населення з рідних Земель, на яких тисячоліттями проживали його предки, Холмщина залишилася без етнічних українців.

      "Трагедія українців Холмщини і Підляшшя (автор: Літковець Олексій)"
      Коментарі (9)
      Народний рейтинг 5.25 | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    22. Українська пісня - саме те, що треба!
      Вибрані автори і пісні суто українською... )
      Краса! Наша краса )

      Та пам'ятаємо - звідки що і як...



      Коментарі (94)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    23. Ю.Винничук. Лобизднув поет бутончик
      Україна, 11 квітня,

      У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.

      Минулої п'ятниці мене запросили на "Большую политику" для участі в останньому блоці програми, присвяченому українській та російськомовній літературі України.

      Окрім кількох літераторів, був там і Вадим Калєснічєнко, неодноразовий персонаж моїх опусів. Який він має стосунок до літератури важко сказати, але основну свою думку продовжує пропагувати: російська мова і література перспективніші, а українська книга нікого не цікавила навіть і в совєтські часи.

      Правди тут ні на гріш, але сперечатися з ним не буду. У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.

      Її представників не перекладають, не виділяють для них ґранти й стипендії, не запрошують на фестивалі, не фігурують вони в літературних оглядах та енциклопедичних довідниках.

      Єдиний виняток – Андрій Курков, людина, яка зробила себе сама. Як він штурмував зарубіжні видавництва, отримуючи безліч відмов, він розповів у своїх інтерв'ю, але він себе чітко позиціонує, як український письменник, останнім часом романи свої видає паралельно обома мовами.

      Тому анонс передачі "Битва українських і російських літераторів" не відповідає дійсності, бо не тільки нема жодної битви, а нема й точок дотику. Ми не пересікаємося.

      Ми не читаємо одне одного, не цікавимося і дуже рідко зустрічаємося на сторінках одного видання. І таким виданням є лише журнал "Шо".

      А те, що я собі приватно товаришую з Курковим, і ми домовилися, що він мене опише у своєму останньому романі ("Львівська гастроль Джеммі Хендрікса" уже вийшов), а я його – у своєму, то це скоріше виняток.

      Якраз під час останньої поїздки до Києва мені до рук потрапила книжка російськомовного поета, нардепа, "Героя України", славетного сина Донбасу Боріса Бєлаша.

      Марно шукати його книги у книгарнях, це поет, якого видають лише у Донецьку і читають, вочевидь, там само. Чому він став "Героєм" незрозуміло.

      Мені уже доводилося писати про нього з нагоди виходу його поеми про Івана Мазепу з промовистою назвою "Цена измены".

      З неабияким подивом я довідався, що цей закостенілий малорос, цей ненависник всього, що дороге для кожного свідомого українця, належить до Національної Спілки України.

      Не розумію, як із цим мирився Володимир Яворівський, як і з цим продовжує миритися новий голова НСПУ Віктор Баранов і разом із ним сотні правовірних членів, які за неньку Україну готові йти на барикади. А ось вигнати зі своїх лав брехуна і графомана – оце вже зась!

      Восени до Вищого адмінсуду надійшла скарга на президента, у якій позивач вимагав відмінити указ про присвоєння Бєлашу звания "Героя України", мотивуючи тим, що це звання присвоюють громадянам України за видатний героїчний вчинок або видатне трудове досягнення, а Бєлаш нічого такого не здійснив.

      Ну, пише простацькі віршики, то такі віршики тисячі людей пишуть.

      Проте суд відмовив у задоволенні скарги. Судді мотивували своє рішення тим, що присвоєння звання не торкається самого позивача і не зачіпає його прав, свобод або інтересів.

      Цікаво, правда? А коли позбавляли цієї відзнаки Бандеру і Шухевича, то позивач, якого теж особисто це не торкалося, суд виграв.

      Погляди Бєлаша консервативні і не відрізняються від поглядів якої-небудь пересічної бабульки, з тих, що сновигають вулицями у довгих спідницях і з іконками на грудях.

      Ось як він пояснює, чому Україні не варто в Євросоюз: "Считаю, что нужно своего товаропроизводителя как-то поощрять и развивать, потому что в Европе все такое невкусное. Я уже не говорю о сале… А наше все очень полезное и вкусное".

      І це рівень народного депутата! А коли у нього поцікавилися: "А вы когда последний раз были в Европе?", цей трубадур шахтарських дум відповів: "Ой, я уже забыл. Давно!"

      Маймо надію, що в ролі нардепа Бєлаш іще встигне побувати в Європі й спробувати тамтешніх харчів, заки вилетить восени з парламенту.

      Бєлаш плодючий автор і клепає свої віршики за будь-якої нагоди. Помаранчевих ворогів лає з особливим натхненням:

      Всей деятельности Луценко

      И иже с ним не задарма

      Врачами выдана оценка

      Как плоскоступие ума.



      А то, було, згадав Новий рік:



      Смешается с шампанским "старка",

      Коньяк, веселостью пьяня...

      И женка в качестве подарка

      Найдет под елкою меня.



      Бажання напитися просто таки переслідує Героя:



      Если солнышку не рад,

      Что ни слово, то и мат,

      Если с подозреньем мент

      На тебя косится,

      Значит наступил момент

      Заново напиться.



      Особливо, якщо погода сприяє:



      При всей любви к родному краю,

      Под этот монотонный дождь

      Не выдержу и забухаю.

      Отож.

      Про Януковича Бєлаш розповідає: "Он меня тепло воспринимает. Виктор Федорович меня часто цитировал в нужную минуту, находя нужные строчки". Мабуть, і такі:

      Пейзажное



      В этом холодном сортире,

      Всеми ветрами продутом,

      Я б не присел никогда,

      Если б нужда не прижала...

      Боже, как пусто в степи.



      Безліч разів у ЗМІ цитували вірш Бєлаша, в якому він обіцяв, коли стане нардепом, вгостити усіх сексом. Але це не єдиний вірш про те, "чтоб желанья невозможные будила бешенная страть". Є й такий:



      Какая грудь. Роскошный таз,

      Пупок от счастья влажный.

      В тебя входили много раз

      И я вошел однажды.



      Один раз увійшов – а забути не може. Сексуальна стурбованість Героя України змушує його бачити секс навіть у природі:



      На хохлатку вспрыгнул кочет

      И забыл, чего он хочет.

      Подскажите, дети,

      Чем заняться Пете.



      ***



      Гудит пчела, щебечет птичка.

      Дубок ложится (!!!) на сосну.

      Природа, я твоя частичка,

      Позволь, – бутончик лобыздну (?).


      Але справжній шедевр, у якому присутнє захоплення чоловічим торсом, це вірш "В шахтерской бане", присвячений Віктору Януковичу:


      Горячий душ - блаженная отрада.

      Шахтерки прочь. И покурив, ребята

      Идут туда, где белый пар клубится.

      Чумазые от головы до пят

      И, словно блики, озаряя лица.

      Улыбки белозубые слепят.

      И надо же, намыливший чуприну,

      Забойщик знаменитый наш Исай,

      Широкую свою подставив спину.

      Мне пробасил: "А ну-ка, погуляй!"

      Шипит мочалка, как рубанок бойкий.

      Крутые плечи до сиянья трет.

      Такой, случись обвал, он вместо стойки

      Плечом, коль надо, стойку подопрет.

      Какая сила в торсе исполинском.

      Спина, брат, как сама тебе держава.

      А он мне, подмигнув по-сатанински.

      Исчез, как бог, растаяв в клубах пара.

      Я сел на лавку, обессилев даже,

      И улыбаюсь: выпала же честь!

      Ужели с тех, кто множит беды наши,

      Не ототрем оранжевую спесь?!


      Чи тер спинку наш поет ще й президенту – історія замовчує. Але це, можливо, була б єдина заслуга Бєлаша перед Батьківщиною варта нагороди.

      УНІАН
      Юрій Винничук

      http://tsn.ua/analitika/lobizdnuv-poet-butonchik.html

      "УНІАН"
      Коментарі (15)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    24. Поетична еротика на сторінках ПМ, анонсування її в соціальних мережах
      Я щиро сподіваюся, що цю статтю ми писатимемо разом зі всіма небайдужими - і вона, в основному, формуватиметься стереоскопією коментування зазначеної проблематики. Тож і не буду вдавати, що знаю про "поетичний еротизм" більше за пересічного професора-академіка української гуманітарної школи. Але ми тут всі практики, а не теоретики, тому суто практичним шляхом можемо скласти більш-менш достовірну картину щодо "поетичної еротики" на сторінках Майстерень. Тим більше, що знання - лише форма того чи того життя-буття, а формальну частину завжди видно краще, аніж не формальну. )
      Та й еротика постає з форми, так? Як ви вважаєте? Ця форма набуває певного наповнення, отримує свою особливу динаміку, своє подальше зростання, вростання, до чогось такого значимого призводить... До чого, зрештою, приходить еротика, якщо ми погодимося, що вона таки вічна, в тому числі, вічна і в нас?
      А ще ж еротика завше присутня у будь-якому іншому мистецькому прояві - в тій, чи тій мірі, так?
      Тож як говорити лише про еротику, і не говорити про інше?
      Але в нас чіткі плани - осягати зараз саме поетичну еротику на авторських сторінках ПМ. Для чого це потрібно? Потрібно й тому, що ці питання все частіше виринають на поверхні нашого життя, в тому числі - у вирі новітніх форм інформаційного громадського самоуправління, в так званих соц.мережах. Але, найголовніше, потрібно нам самим аби осмислити-відчути таке чудесне явище, як "поетична еротика", чи "еротика в поезії". Зрештою, хто, як не ми - практики, може знати і прагнув би знати про все це більше й більше?

      Відкидаємо, наразі, історію тисяч і тисяч років цього питання до нас. Бо, по-перше, нас цікавить дійсність, а значить саме ті знання, які є формою нашого нинішнього еротичного поетичного буття, і, по-друге, ми можемо всі ті "форми від попередників" передати скупим висновком тлумачного словника, - і цього для балансу поетичного позиціювання наразі виглядає цілком достатньо, і в третіх, - історія будь якого питання збирається нами всіма, нехай і всіма нашими попередниками теж, - але розставляє все на свої полички - біль, радість, смуток, гордощі, пам'ять, тощо - тільки мистецтво. Але мистецтво - це зрілі плоди творчості, а творчість - це зріла доброчинність...
      Отже а) наша дійсність, б) академічне тлумачення), с) доброчинність...

      с) Доброчинність - це, ясно, напрямок погляду, з яким спробуємо побачити Предмет. І, ясно, аби дивитися весь час вгору, почнемо з наймасовішого для ПМ рівня існування поетичної еротики.

      б) Сенсові пояснення:
      ЕРОТИКА, -и, ж. 1. Підвищений інтерес до проблем статі, чуттєвість, сексуальність, хтивість. // Сексуальні почуття, фантазії та переживання, чуттєвість, а також те, що їх викликає. 2. Твори літератури та мистецтва, насичені чуттєвістю, присвячені опису її прояву. // Психологічні аспекти сексуальності, її розвитку і прояву у спілкуванні, моді, мистецтві і т. ін.

      а)Наша дійсність.
      Також цілком зрозуміло, що доведеться говорити про "він" і "вона", а, врешті-решт, де він і вона, там і завжди "воно" - і що такий стан справ завжди існував, і ми не будемо від цього розбиття, чи там природного розділення, в жодному разі відмовлятися, так?
      "Вона" - це цікавить наразі найбільше, бо першим "кваліфікованим" впливом на вир громадської думки в соцмережах від ПМ хотілося аби прозвучали імена наших прекрасних авторок, за якими вимальовуються (з роками все чіткіше і чіткіше) вельми і вельми цікаві, в тому числі, й такі еротично-привабливі, творчі світи.
      Але коли адміністрація Поетичних Майстерень впритул підійшла до акцентування творчості наших авторок за межами ПМ, то відразу виникла проблематика філогенезу явища поетичної еротики на ПМ. І в цьому питанні нас щось поєднує і щось вирізняє. Що саме і як? І де межі-кордони? Допустиме і надмірне?
      Зрештою, говорячи саме про "жіночу поезію" - в сенсі поезію, написану жінками і опубліковану на ПМ - з погляду наявної в творах еротики, тобто, помічаючи в творах оцю домінанту явного чи не явного, вираженого в тій чи тій формі "зацікавлення" ( див. пункт б) "Сенсові пояснення") бачимо, ніби, таке:
      Формально-раціональне
      1) "Золоті початки". Спільне для всіх первинне відкриття у творах свого еротизму, еротизму статі - своєї і протилежної,
      2) "Золота доба". Спільний для всіх традиційний досвід перемог і поразок, "стандартна" психологія стосунків, приправлена розмаїтістю суттєвих подробиць, якими відрізняються відбиття в дзеркалі одне від одного - кожна лінія, кожен штрих тут має своє еротичне значення, "географія" цього внутрішнього жіночого еротизму, хоча і прихована, але не настільки, аби ніхто не міг розшукати потрібне. "Золота доба" може і не наступити, але може й тривати довічно в творчості, хоча далеко і не у всіх, авторок.
      3)"Золоте згасання". Жіноча чуттєвість, емоційність, все це неймовірне багатство "Золотої доби" відступає глибоко в зміст, у все глибший простір поміж рядків, аж доки не стає геть зовсім малопомітним явищем...
      Можливо все це можна показати більш докладно й іншим чином, але вже потім уточнимо, або ж виправимо. )

      Та разом із "формально-раціональним" існуванням еротизму в жіночій поезії, вочевидь, варто говорити і про "містично-ірраціональні" явища, які, як на мене, можна звести до чітких двох пунктів, чи двох виразних відмінностей у жіночому поетичному еротизмі, і, напевно, навіть у чоловічому...
      Та перед тим, як спробувати визначити ці пункти, думаю, є сенс повторити, що так зване мистецьке самовираження жінки - у нинішньому, наскрізь чоловічому світі греко-римського права, релігійної патріархальності, і т.п. "чоловічих штучок" - знаходиться ще тільки на стадії свого стрімкого розвитку. Що "обов'язкова" програма (як у танцях на льоду), якої раніше лише й обмежувала суто чоловіча цивілізаційна система всі творчі намагання жінок, нині "воленс-ноленс", поза бажаннями, доповнюється програмою "вільною". Тобто "ірраціональна загадка" жінки стає ще більш відчутною і впливовою, і звести все до примітивного вирішення європейських, так би мовити, мислителів минулих сторіч - що загадка жінки вирішується лише її вагітністю - вже аж ніяк не вдасться. Та попри все це, як "остаточне" чи "завжди властиве жінкам" явище, варто зазначити ще і звикле (в т.ч. і творче) впорядкування ними до стану краси усього "свого, особистого", що для кожної жінки має значно більше значення, аніж для чоловіків. Саме на цьому рівні - що саме "своє", і що "не своє", - схоже, й відрізняються нині жіноче і чоловіче в мистецтві. Тобто - над чим саме митець працює, так? )
      Для чого всі ці сентенції? Лише задля точнішого увиразнення цих, щонайменше, двох пунктів, за якими адміністрація ПМ і пропонує наразі (щоправда і досить умовно) поділяти географію творчих світів поезії наших авторок. Поділяти для того, аби чіткіше являти читачам відмінності, кожні з яких і самоцінні, і взаємопов'язані, але за ступенем свідомого чи не надто усвідомленого керівництва ними, опанування ними, і можна поділяти наших авторок на, скажімо, дві, звичайно, досить ефемерно складені групи.
      До чого тут поетична еротика? Бо в еротиці - це найбільш, ймовірно, очевидно.
      Отже, так би мовити, можливі "містично-ірраціональні" сфери еротики в поезії наших авторок:

      І. Сфера "еротичного самовираження, самовідчуття, самоусвідомлення, самопоказу", що здійснюється всіма поетичними засобами більш або менш уміло, більш або менш усвідомлено.

      ІІ. Сфера "контекстного еротичного розширення" - себто відбувається ще й поетична еротизація простору, яка теж здійснюється всіма поетичними засобами більш або менш уміло, більш або менш усвідомлено, але межі жіночого "я" "захоплюють" все, про що йдеться в творі. При чому сфера (І) суто "еротичного самопоказу, самоусвідомлення" може бути і поміж рядками...

      Власне, навіть розуміючи, що кожна авторка може у своїй творчості вдало оперувати обома сферами, пропонується нині представляти еротичну поезію ПМ саме цими двома сферами, звичайно, уточнивши й імена, й подробиці такого "містично-ірраціонального" поділу. )
      ..........................................................

      Так як, приміром, на Фейсбуці акцентування авторів засобами голосування, чи опитуванням обмежене приблизно 40-ма позиціями, то адміністрація ПМ планує створити два одночасних голосування.

      І з врахуванням усього вище написаного ми можемо, наприклад, спробувати сформувати два опитування - прошу авторок надсилати свої пропозиції - URL рубрики на своїй сторінці, чи окремого вірша, які докладатимемо до імені авторки.

      Перше
      І. Безпосередність самоусвідомлення. Жіноча еротична поезія на ПМ.
      Кого читали? Хто сподобався"
      - (назва і склад учасниць ще уточнюються)

      Олена Багрянцева
      Ольга Бражник
      Патара Бачія
      Любов Долик
      Юлія Гриценко
      Світлана-Майя Залізняк
      Ірина Зелененька
      Юлія Зотова
      Жінка Золота
      Марина Єщенко
      Людмила Калиновська
      Марія Кореновська
      Наталія Крісман
      Рудокоса Схимниця
      Анна Малігон
      Юлія-Ванда Мусаковська
      Мар'яна Невиліковна
      Лілія Ніколаєнко
      Ондо Линде
      Олена Осінь
      Ганна Осмоловська
      Мрія Поета
      Оксана Пухонська
      Сін Семілья
      Олена Ткачук
      Яна Устимко
      Шувалова Ірина
      Шутко Маріанна
      Шешуряк Юлія
      Ірина Шушняк-Федоришин
      Оксана Яблонська
      Наталка Янушевич
      ..........................

      Друге
      ІІ. Магія еротизації простору. Жіноча еротична поезія на ПМ
      Кого читали? Хто сподобався"
      - (назва і склад учасниць ще уточнюються)

      Наталка Бельченко
      Бенедишин Любов
      Юлія Броварна
      Іванина Василина
      Ната Вірлена
      Тамара Ганенко
      Наталя Годун
      Гренуіль де Маре
      Зоряна Ель
      Світлана Ілініч
      Наталя Клименко
      Софія Кримовська
      Світлана Козаченко
      Ольга Лахоцька
      Любов Лібуркіна
      Оксана Лозова
      Світлана Луцкова
      Оксана Мазур
      Ніка Новікова
      Олеся Овчар
      Ганна Осадко
      Вікторія Осташ
      Ірина Пиріг
      Тетяна Рибар
      Адель Станіславська
      ..............................................





      Він.
      Чоловіча еротична поезія на ПМ...

      ........................................................

      (Сподіваюся, що далі буде)


      Коментарі (17)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    25. Цикл від С.Пантюка - Вчимося писати вірші...
      «Квартирник Сергія Пантюка у Львові»

      Від редакції ПМ
      Сергій Пантюк, український письменник. Член Національної спілки журналістів України (від 1993 року) та Національної спілки письменників України (від 1997 року), віднещодавна ще і секретар НСПУ по роботі з молодими письменниками.
      Звідси і посилена наша увага до публічної діяльності
      публічної особи - з максимальною повагою і максимально коректною допитливістю...

      Дотичні матеріали
      Відкритий лист Сергію Пантюку ("Ніч еротичної поезії")
      Сергій Пантюк - "Вчимося писати вірші, або як не стати графоманом"

      http://krugozir.com.ua/ukr/courses/139/1655
      Викладач: Пантюк Сергій
      Нині мало не кожен другий бавиться віршами. Хтось пише просто для себе, хтось же марить, аби його поезію прочитало щонайбільше людей. А тому публікує твори на десятках літературних сайтів, більшість з яких вже нагадують смітник або музей графоманії. І кожен графоман нині знайде собі в мережі десяток таких же прихильників, які називатимуть його генієм. А бути ним, у наш час верлібру, неримованої поезії і прози у віршах, здається, взагалі нескладно. Але це лиш здається. Бо навіть верлібри мають свої закони побудови (так, іноді цими законами можна нехтувати, але не бездумно, а розуміючи усю природу вірша).

      Тож аби не поповнити лави графоманів, Ви маєте знати (і дізнаєтеся у нас на курсі) наступне:

      про віршовані розміри та доцільність їх використання;
      види римування та класифікацію рим;
      що таке строфи та які вони бувають;
      про засоби поетизації мови;
      як знайти яскравий образ, метафору, символ;
      про очевидні і не дуже кліше в поезії;
      історію розвитку та занепаду верлібру.

      Уся теорія буде ілюструватися та розбиратися на прикладах (вдалих і не дуже) світової класики, сучасної іноземної та української літератури. Ви почнете бачити каркас поезії, відразу відрізняти вартісний твір від не вартого уваги.

      Крім того, Ви навчитеся:

      орієнтуватися у різних зразках поетичної мови;
      грамотно аналізувати поезію;
      використовувати поетичну гру буриме.

      На заняття можете принести кілька своїх віршів, аби наприкінці зачитати їх. Ви отримаєте конструктивну критику і поради від слухачів та викладача - поета та видавця Сергія Пантюка. Він постійно шукає нові таланти, аби видати їхні твори у власному видавництві.

      А ще, Ви почуєте, як молодому письменнику пробитися в літературу, з чого починати та де пробувати публікуватися. Як оформлювати рукописи перед подачею у видавництво та як вести переговори з видавцями.

      Тривалість: 3 години



      Олекса Мельник
      «Квартирник Сергія Пантюка у Львові»


      http://snovyda.com.ua/events/39-kvartyrnyk-serhija-pantjuka-u-lvovi.html

      Цієї суботи без галасу і плакатів, без сюжетів по зомбоящику і виснажливих спалахів фотоапаратів, розкуто і без зайвого пафосу у Львові провів свій перший квартирник чудовий український поет, письменник, журналіст, громадський діяч і просто хороша людина Сергій «Сліва» Пантюк. Захід було організовано творчим об'єднанням "ВЕЖА", за підтримки ART Group BodyStatic та з ініціативи поета Влада Шубєнкова.

      На зустрічі виявилося, що квартирники – невідомий представникам високих поетичних сфер України формат малого виступу. Тому не зайвим буде витлумачити для широкого загалу, що ж воно таке насправді. А по суті – це зустріч митця зі своїми шанувальниками в приміщенні квартири (звідки, власне, походить назва) без кордонів сцени, трибуни чи ще якогось місця виступу. Це живе спілкування із справжніми людьми, які можуть побачити не публічну особу, а людину із плоті і крові. Для фанатів творчості Пантюка – це можливість краще зрозуміти мотиви і мету автора, а для молодих митців – це своєрідне черпання досвіду, позбавлення комплексів тощо.

      На Ужгородській, 11, де проходив квартирник, цього вечора було не надто тісно. В невеличкій однокімнатній квартирці кожний знайшов зручний для себе куточок. Сліва особисто зустрічав усіх прибульців. Охочі могли тут же придбати книжки видавництва Сергія Дмитровича. На своїх книжках автор укупі з автографами залишав дотепні послання своїм читачам. До стелі підіймався тихенький галас, легеньке хвилювання присутніх робило їх рухи дещо скутими та жарти пана Пантюка заспокоювали і розслаблювали.

      Хрипким надірваним голосом людини-ведмедя Сергій Пантюк промовив до присутніх:

      «Вперше виступаю на квартирнику. Але ж все колись буває вперше. Зі Львовом в мене багато пов’язано. Скільки тут вибухано, скільки пригод пережито, тому ця зустріч знакова. Я нормальна людина, займаюсь літературою, видавництвом, громадською діяльністю, люблю жінок. Мене називають майстром громадянської лірики, футуристом, ще багато як. Я завжди писав і знав, що пишу не так, як інші. Мене не люблять критики і читачки та, як бачите, живу, існую, книжки помалу виходять».

      Розповів про те, що авторський фестиваль поезії «Сліва-фест» пройде без проблем і цього року. Подякував присутнім друзям за підтримку в організації свого фестивалю. І нарешті приступив до читання власних віршів. Кожне слово мов постріл із давно не нової та добряче загартованої гармати. Почав з «Нігілізму на коня». Читав, немов страждав, або готувався до ерекції. Хай там як, а емоції переповнювали його і вливалися у слухачів.

      Вислизають хвилини із верші колоній моїх,
      Це великий ісход крізь дробівню зневірених вірусів.
      Є стратег, що поліг – мій навічно реліктовий гріх.
      Є велике прощення, і я його впевнено випросив.

      Я марою не міг. І чугайстром у нeквіть не йшов.
      Непоміченим – рай. Бо стовпи верстові перелічені.
      Без моєї душі Всесвіт цей нефорeмний – ніщо,
      А в команді зі мною – він вартий, принаймні, звеличення.

      Тож хай тануть томи на полицях, неначе туман.
      Преобрaження легше пацити у полі, як в попелі.
      Вічну істину вигризуть миші на тих же покійних томах,
      І від спраги загнеться останній москаль в Севастополі!

      Квартирник Сергія Пантюка у Львові Опісля Сліва похизувався своїм поетичним талантом і пригадав байку зі свого тривалого (майже десятилітнього) студентського життя. Не на життя, а на смерть зійшовся у полемічному герці молодий поет із впертим професором. Студент, як завжди прагнув шари, а викладач не вгавав і продовжував закидати своєму вихованцю безграмотність і незнання елементарних основ пунктуації. На що винахідливий Пантюк запропонував: «Обирайте будь-яку літеру, я зараз же напишу на неї вірша, в якому жодне слово не повториться, буде не менше дванадцяти рядків і навіть якийсь зміст».

      Домовилися, що коли поетові вдасться його задум то викладач автоматом виставить йому п’ятірки з усіх своїх предметів. Так народився вірш «Чітка чечітка».

      Потім Андрій «Сайман» Саєнко, кум поетописьменника, музика, поет, економіст і будівельник заспівав пісню на вірш Пантюка «Арій прощається». Ця пісня увійшла до пісенників пластунів і в народі зустрічається багато людей, які приписують авторство цієї пісні собі.

      «… Я сьогодні нап’юся, як дідько і рабів відлупцюю своїх» - співав Сайман під акустичну гітару і думалося про те, як часто чиїсь вірші стають народними піснями. Шевченко, Стус, Чубай… Пантюк. Хіба ж то зле?

      Згодом Сергій Дмитрович приступив до представлення інших близьких йому поетів і письменників, чиї книжки вийшли за його сприяння.

      «Видавництво – це не бізнес, - запевнив Сліва. - В мене немає величезної книжки, з якої я живу. Видаю молодих поетів. Гроші на їх видання заробляю на виборах. Тобто живу, як вампір, від менструації до менструації. Сюди привіз деякі знакові для мене книжки. Ще виловлюю молодих поеток у селах і райцентрах. В малих містах людина має не багато шансів розвинутися. Я знаходжу таких талановитих людей. Вони виринають в інтернеті. Насправді хтось повинен робити і невдячні справи».

      Не таємниця, що Сергій Пантюк з позиції свідомого представника сучасної української культури та громадського діяча відверто і зухвало протистоїть чинному міністрові освіти Дмитру Табачнику. Однак це не завадило йому видати книжку поезій для дітей «Неслухняники» під грифом «Схвалено міністерством освіти». Роботу над цією книжечкою було розпочато ще за старої влади на чолі з Віктором Ющенком. Дмитро Табачник усіляко намагався відмінити друк та йому це не вдалося. Тому це пістряве творіння стало своєрідним ляпасом у обличчя відомому українофобу, а назва «Неслухняники» стала знаковою.

      Пантюк крадькома поділився деякими відомостями щодо свого нового роману, який ще не надруковано:

      «Про свій новий роман, згідно з умовами конкурсу («Коронація слова») не маю права розповідати. Це роман про людину і війну. Коли людина готується до війни, вона знає на що йде. А коли людина просто живе, насолоджується життям і раптом опиняється в території війни – це зовсім інший стан. Від таких уражень практично неможливо вилікуватись. Про це власне роман. Навряд чи він щось візьме на «Коронації слова». Експерти вже сказали що всі бурчали про натуралізм. На форумі він буде. Пишаюся ним. Писав його з 95 року, коли повернувся з Придністров’я. Багато скоротив, чим також пишаюся. Іван Андрусяк сказав, що – це роман-крик.

      Взагалі прозу розглядаю, як прозу сюжетну. В мене не залишилося жодного примірнику для продажу моїх попередніх книжок «Вузол смерті» і «Як зав’язати з бухлом і курінням». «Вузол смерті» всі розуміють по різному, хтось бачить детектив, хтось містику. Я вкладав щось середнє. Зачеплені в книжці теми в теперішній українській літературі не присутні, а я спробував зібрати їх в один кулак. Якщо людина стикається з чимось містичним, вона прагне оминути, забути його. Це як зґвалтування шістнадцятилітньої. Дівка стерпить, а не розкаже. Хтось мав це робити. Проблема цієї книжки яка? Критики до фіга на роман і нема негативної. Все якось доброзичливо».

      Виникло запитання, що ж чіпляє автора? Що спонукає до творчості?

      «Мене все чіпляє, - відповідав Сергій Пантюк. – Побачив гарну дівчину і народився вірш. Не про дівчину але побачене стало причиною до написання. Інколи мені сняться вірші. Якось мені наснилося, як на льоту придумував вірші. Снилося, що в якомусь середовищі мене питають, чи можу я написати вірш в дуеті з класиком? Я кажу: «Спробую». І проголошую такі вірші:

      Лупайте сю скалу, нехай ні жар, ні холод
      Не спинять зростання комунальних платежів…

      Так, я жива, я вічно буду жити,
      У мене в серці шпунт і штучний клапан…

      Ми просто йшли, у нас нема зерна,
      Ну так мішечки зо три…

      Зрештою Сергій Пантюк остаточно перебрався на підлогу і люди розташувалися в кімнаті колом. Сліва надав можливість висловитися усім присутнім. Пропозицію підтримав фотограф Віктор Крук. Заспівав веселу повстанську пісню. Душу оголив прекрасною піснею засновник гурту «Місто казкових мрій» Андрій Бочко. Це було надміру чуттєво та відверто. Свої й чужі вірші без зайвих комплексів читали всі охочі.

      Непомітно промайнув час, гості відходили, хтось благав про допомогу у від’їзді на малу батьківщину, когось додому кликала дружина, а співи тільки розпочиналися. І це не були реви п’яних орангутангів, а чистий прояв душевних поривань Андрія Бочка та скромне виконання досвідченого Андрія Саєнка.

      Квартирник Сергія Пантюка у Львові На останок браталися, обіймалися, прощалися і висловлювали щирі сподівання на нові зустрічі. Розходилися так, наче на наступні вихідні зустрінемося знову, щоб розповісти про свої досягнення протягом робочого тижня.

      P. S. Дякую Сергію Пантюку за чудове товариство та його незабутню харизму, а також Владу Шубєнкову, без якого цей квартирник не відбувся б.

      8 травня 2011
      Олекса Мельник


      Сергій Пантюк. Смак Бога: Поезії. — К.: Вид-во Романенка “Маузер”, 2009. — 80 стор.

      Такі штуки я називаю геніальними. Тут я не скуплюся на похвали. У мене гарний настрій. Адже я пишу про вірші пана Пантюка. Я сірий та малоосвічений, тому його тексти читав уперше. Мені вже 32 роки, а я — ще не читав Пантюка, блін! Зате тепер процитую вам, чим так захопився. Взагалі-то нема й про що розповідати — на всю книгу пара віршів, але за них згоден простити поетові все. Увага, цитата з вірша “Також заповіт”:

      “...І тому кажу/ при здоровому глузді/ і (увага) тверезій пам’яті: тіло ховайте, де зможете/ (бажано спалити на березі річки,/ але навряд чи дозволять — / у владі ж бо не романтики, а мудаки!)/ Розтин мусить зробити/ мій бойовий побратим Саша Собачнік/ (в миру — хірург Ол. Йос. Крижак)./ Тож нехай він тихо заникає/ моє серце/ в яку-небудь шклянку з формаліном/ і вам доведеться його поховати/ не де-небудь,/ а в селі Сокілець/ Дунаєвецького району Хмельницької обл./ між двома старими горіхами/навпроти вікна хати,/ в якій я народився...”.

      Така довга цитата, але — погодьтеся — я-к-к-ий кайф!
      Ще на добивочку: “Вірші мої живуть окремо від мене,/ Дрихнуть, жують, ходять на бокс і танці... ...Іноді вірші завалюються в гості — / З пляшкою, як годиться, батоном/ і сирком “Дружба”...” (стор. 29).
      Просто, без випендрьожу, класно — мені стає хороше, коли читаю це, коли цитую. Може для цього поезія і створена?
      Ні, ще текстики є у книзі! Десь половину з них автор назвав “Недовірші”.
      Як на мене, кокетство з читачем. Але місцями — симпатично.
      Наприклад ось тут:

      “Сам на сам з самотою провів я/ Точні копії ліній ріки./ Побрели вечори повз подвір’я,/ Як бредуть з косовиці дядьки...”.

      Хоча — не так цікаво, як те, що цитувалося зверху.
      Ну і взагалі, приємно тримати у руках книгу — свіженьку, щойно спечену, 2009-го року.
      Тож у моїй особі поет Пантюк отримав досвідченого менеджера з реклами його нетлінних текстів. Звичайно, не всіх.

      РЕЦЕНЗУЄТЬСЯ 3. Коваль С. В. — Неукоськаний Пегас: Пародії, епіграми — Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2008. — 64 стор.

      І тут Пантюка згадаю. Але вже не таким теплим, мабуть, словом... Адже у 2008 році він зробив таку штуку, за яку... як би це сказати... Ні, може він “не со зла”, як кажуть, скорше — “по доброте душевной”.
      Але... Люди, котрі пишуть і потім приносять написане до видавництв — не винні. У тому, що їхні тексти висміює критик, чи читач з огидою кидає книгу. Винен видавець. Іноді редактор. У даному випадку — книга Сергія Коваля опубліковна у “Видавництві Сергія Пантюка”. Так от. Про винних. Видавець вважає це поезією (пародійною, епіграмною): “Ніколи не сприймав олжу,/ і тим служив, і цим служу,/ будив в тих совість, в цих буджу,/ Аж серце рву з грудей буває.../ Та як збудити те, чого немає?..” (“Плачі привладного піїта” — стор. 61). Ні, зрозуміло, рима є, розмір... Але: я вперше прочитав про таке? текст виблискує своєю новизною? взагалі він — чесний? Чи рима тут — задля рими? Чи такі вірші через відверту вторинність — не скучні? І взагалі про кого це: “...будив в тих совість, в цих буджу...”? Хто ці загадкові і погані “ці” і “ті”?..
      Або інший текст:

      “Як друг книжок зазначити хотів,/ (І при-єднається чималий гурт до мене):/ “Зелений пес” в Капранових братів,/ Самі ж — не в тім’я биті й не зелені.” (“Братам Капрановим” — стор. 20).

      Ну, це ще можно було б сприйняти, якби десь на гулянці автор передав писульку з таким текстом сусідові за столом, сусід би посміхнувся і всі про це разом забули б, кернувши ще по 100 — тоді нормально. Але поміщати несмішну (адже автор, я розумію, хотів нас усіх посмішити, вразити своїм почуттям гумору — до речі, таки вразив!) штуку до книги з накладом у 1000 примірників — це тисячу разів підтвердити, що у книги не було... редактора.
      Ні, наприкінці книжки окрім людей, відповідальних за обкладинку, комп’ютерний набір, вказано — “у авторській редакції”.
      Але я сильно сумніваюсь у професійності Коваля-редактора, зважаючи на включені до збірки тексти. Тому — пан Пантюк вочевидь бачив слабкість текстів, але — або не сказав про це авторові, або не зміг відстояти своєї позиції, тому поставив під сумнів репутацію — свого видавництва.

      Євген Проворний, співвидред ЛН
      http://litera-n.nikportal.net/news/1912/


      Коментарі (1)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    26. Цей брудний суд не над Юлею - а над всіма українськими жінками...
      Не таємниця, що за традиційними, освяченими тисячоліттями поглядами - саме чоловіки несуть найвищу відповідальність за земні справи. Саме чоловіки мали би підтримувати Божий стан справ на землі. І жінки їм у цьому досконалі Помічниці. Жінки, через багатство дарованих їм талантів, займають собою більший обсяг Покликань, і тому, суто до матеріальних і цивілізаційних звершень прикладаються не напряму, а через інструмент "чоловіцтва".
      Проблема в тому, що постійне знищення адекватного українського чоловіцтва привело до появи нинішніх, абсолютно безвідповідальних "чоловічих примар", якими дуже легко керувати злу. Можливо юне покоління українських чоловіків позбудеться цієї набутої духовної і душевної "дистрофії", а можливо й ні. Тож головною ціллю для зла, після фактичного знищення українського чоловіцтва, нині залишилися українські діти і жінки.
      І цей, нинішній, судовий процес не проти конкретної Юлії, а проти української жінки в цілому. Проти українського жіноцтва, що посміло спробувати взятися за справи, які ганебно провалені "чоловіками".
      Назавжди відбити в українських жінок бажання і можливість впливати на стан справ в Україні - ось головна ціль брудного судового процесу. Вже не одна потвора з "наших чоловіків" дозволила собі сказати, що місце жінки на кухні, не одна потвора туди і заховала своїх жінок. Не одна дурна потвора, вслід за злими сатанинськими устами, повторює "юлька - злодійка", "пішла в політику - отримуй по повній!"...
      І ці мої слова не для чоловіків, бо їх фактично не залишилося в нас, як їх давно вже не залишилося і, наприклад, в Росії, але там і жінка давно забита в "патріархальні" рамки і немає вже майже жодної можливості впливати на ситуацію. Ці мої слова лише для чутливого і вимогливого українського жіноцтва.
      Не вірте на слово нашим чоловікам, вірте тільки їхнім вчинкам - і вимагайте від них справжнього! І щодня! І в жодному випадку не опускайте рук, не відсторонюйтесь від відповідальності за країну. Нинішні чоловіки її просто знищать до кінця.
      Ви єдині, хто ще може врятувати свою Подругу і Матір, і Сестру - Україну...


      Коментарі (5)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    27. Невже Андрухович, Ірванець, Жадан, Скрипка... та іже з ними вкрадені в України гроші відбілюватимуть
      ІІ Чернівецький поетичний фестиваль. І його "безсоромні" учасники?
      Програма фестивалю (відбілювання)



      Ось так наша "літеліта" (?) продається "РосУкренерго"?
      Спочатку Ющенко і Фірташ, Янукович і Єхануров, приносять збитки Україні на 38 млрд.доларів - а потім наймають за три копійки наших "менестрелів"??? (

      Ось що "прикривають" собою "маститі" учасники цього Фірташевського фестивалю, в тому числі і Олександр Ірванець, Юрій Андрухович, Сергій Жадан ... Ні, вони не сорому не мають - просто голови на плечах відсутні?..

      Якби Віктор Ющенко не дав добро на присутність «РосУкрЕнерго» як посередника, а потім і монопольного постачальника газу в Україну, «поховавши» таким чином міжурядову угоду від 4 жовтня 2001 року і наступні за нею газові контракти, в яких була закріплена ціна в $ 50 за 1 тис. куб м в період з 2002-го по 2011 рік, то НАК «Нафтогаз» заплатила б за імпортований газ лише $25,725 млрд, а не $64,335 млрд, як довелося насправді. Таким чином, рішення В. Ющенка в газовій сфері обійшлися Україні у втрату $ 38,6 млрд за 10 років.

      Такі результати проведеного ZN.UA підрахунку передбачуваних збитків від вищеназваних рішень.

      «Цифра, погодьтеся, вражає. Але за такі, можливо, непередбачені витрати ніхто відповідальності, тим більше кримінальної, наскільки відомо, не поніс. Просто «РосУкрЕнерго» у черговий раз заробило на НАК та українцях. Та й усього…», — пише автор статті Алла Єрьоменко.

      Так, коли взяти ціну в $ 50 за 1 тис. куб м. і підрахувати, у скільки б коштував «Нафтогазу Україну» імпортований за десять років обсяг газу (514,5 млрд кубм, з урахуванням прогнозних 38,4 млрд кубм за 2011-й ), якби В. Ющенко не «поховав» досягнуті в 2001-м домовленості про ціну газу в $ 50 і гарантований транзит російського газу до Європи на рівні 116 млрд, то отримаємо такі цифри.



      За 2002—2004 роки в Україну було поставлено 182,4 млрд. кубометрів газу загальною вартістю, якщо рахувати по 50 дол., 9,12 млрд. дол. З 1 січня 2005 року по 1 січня 2011-го (шість років) «Нафтогаз України» імпортував 293,7 млрд. кубометрів газу (див. табл.). При ціні 50 дол. за 1000 кубометрів коштував би він «Нафтогазу» загальну суму 14,685 млрд. дол. Плюс вартість газу за 2011 рік (38,4 млрд. кубометрів) становила б 1,92 млрд.дол (див. докладні підрахунки в повному варіанті статті). Разом за десять років дії контрактів від 2001 року «Нафтогаз» заплатив би «Газпрому» всього (9,12+14,685+1,92) = 25,725 млрд. дол.

      Замість цього, обійшлася «Нафтогазу» турбота РУЕ у величезні «непередбачувані додаткові витрати», а саме в $ 38,61 млрд.

      Отже, визначимося з цінами на підрахований раніше обсяг імпорту газу (514,5 млрд. куб м): 2006 рік — 57,0 млрд. кубометрів по 95 дол. за 1000 кубометрів, 2007-й — 58,8 млрд. за середньою ціною 143,3 дол., 2008-й — 52,9 млрд. по 179,5 дол., 2009-й — 26,8 млрд. по 232,98 дол., 2010-й — 36,5 млрд. кубометрів за середньою ціною 291,1425 дол. за 1000 кубометрів. Прогнозна вартість газу за 2011 рік наведена вище і може становити 11,9235 млрд. дол.

      Шляхом нескладних арифметичних дій (множення й додавання) одержуємо загальний результат за десять років: 64,335 млрд. дол. порівняно з 25,725 млрд. при ціні газу 50 дол. за 1000 кубометрів. Різниця в ціні за десять років становить близько 38,61 млрд. дол. Вражає?

      Зрозуміло, остання цифра не фігурує у звітах «Нафтогазу» за той самий період: методологія підрахунків у нас різна. Але порядок цифр у принципі той самий: ми враховуємо ті самі обсяги імпортованого газу.

      Дуже важливе уточнення: DT.UA у цьому випадку використовує публічну (тобто оприлюднену) інформацію. Але, як підтверджує судове слухання «газової справи» у Печерському суді, така інформація далеко не завжди є офіційною. Навіть якщо виходить з офіційних джерел, наприклад, Міненерговугільпрому чи «Нафтогазу України».

      У «газовій справі» Юлії Тимошенко виставили рахунок в 1,5 млрд. грн. А кому виставити рахунок у $ 38,6 млрд, хто в 2004-му, 2005-му, 2006-му, 2008-му роках перевищив повноваження і реально посприяв заподіянню шкоди «Нафтогазу України» і вітчизняним покупцям газу?

      У справі Ю. Тимошенко такі підрахунки навряд чи будуть фігурувати. Бо тоді доведеться пред'являти комусь звинувачення в нанесенні «Нафтогазу» набагато більших «додаткових витрат», ніж ставлять в провину екс-прем'єру Юлії Тимошенко. І кому виставити такий рахунок? Попередньому президенту України В.Ющенку? Тодішньому прем’єру і нинішньому президенту В.Януковичу чи екс-прем’єру Ю.Єханурову? Колишньому голові Мінпаливенерго І.Плачкову? Екс-голові НАКу та двічі міністру Ю.Бойку? Колишньому керівнику «Нафтогазу» О.Івченку чи колишньому й нинішньому — Є.Бакуліну? Чи вже відразу першоджерелу — ідеологам, співзасновникам і співучасникам «РосУкрЕнерго»? Багато хто з них згадані вище.

      До слова, у час свого перебування прем'єром, а саме — 22 липня 2005 року Ю. Тимошенко після розборів ситуації із газозабезпеченням і розрахунками за імпортний газ дала окреме доручення визнати недійсною постанову Кабміну № 1002 від 6 серпня 2004 року.Саме тієї постанови, завдяки якій на український ринок газу вживлювалося «РосУкрЕнерго».

      Але хід цій справі В. Ющенко, очевидно, не дав. І «РосУкр Енерго» залишалося на ринку аж до початку 2009 року і тепер відроджується через «УкрГаз-Енерго». А далі ви вже все знаєте. І самі можете здогадатися і визначити для себе, чи мають відношення до «газового справи» проти Тимошенко компанія «РосУкрЕнерго», її співвласник Д. Фірташ, міністр Ю. Бойко, екс-президент В. Ющенко, нинішні прем'єр М. Азаров і президент В. Янукович.

      http://news.dt.ua/articles/86445


      Коментарі (25)
      Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

    28. Наша давньослов'янська міфологія

      Публікації на тему:
      Русь, це лише похідна назва від арабського Русава?..
      Лев Гумільов. "Древняя Русь и Великая степь"
      Від етнічної міфопоетики до християнської постісторії


      Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов'ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою істотою.

      Зміст:

      1. Загальна характеристика давніх язичницьких вірувань
      2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань

      3. Пантеон богів
      4. Див. також
      5. Джерела
      6. Українці

      1. Загальна характеристика давніх племшіних вірувань

      Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час можливості і поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином явища природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді потрапляли у казання. Таким чином увійшло у вжиток, напевно, і поняття богів, янголів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок тощо.
      Люди відкривали невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим.
      Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим).
      Поява цього поняття означало появу нової віри — єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливе місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
      На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, "поганськими" або язичницькими. Народні дохристиянські вірування чи язичництво — це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
      Походження слова «язичник» точно нез'ясоване.
      Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язиці"(народи), звідси його значення — плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» — це «віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і походженням». Слово «язик» відповідає і біблійному «гой» (євр.) або «gens»(лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens)включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього «язичництва» боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього.
      Саме віра у Всевишнього до сьогодення намагається об'єднати людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була виділена приорітетною імператором Костянтином Великим в усій Римській імперії, після чого слово «язичник» стало синонімом слова «неримлянин», «варвар», «чужинець».

      Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що «язичницький» означає
      національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме «чужу віру», тобто те, що у греків та римлян означало «варвар».


      В літописах дохристиянські вірування звуться «поганством», а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало «селянин» (тобто людина з провінції Римської Імперії). «Поганська» віра розглядалась як погана, примітивна.

      2. Особливості слов'янських язичницьких вірувань

      Для українського політеїзму немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни, схоже, ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.


      Суть стародавньої віри — це не особисте спасіння,
      як у частини світових релігій, — а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

      3. Пантеон богів
      Слов'яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені
      мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт.
      Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов'ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.

      Головні східнослов'янські боги:
    29. Дажбог — сонячний бог, покровитель нашої землі.

    30. Стрибог — бог вітру.

    31. Мокоша — ймовірно, богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва.

    32. Сімаргл — ймовірно, божественний вісник

    33. Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.

    34. Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.

    35. Сварожич — бог вогню.

    36. Рожаниці — богині долі.

    37. Ярило — бог родючості і плодючості.

    38. Лада — одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, любові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада — мати близнят Лелі — втіленої води, і Полеля — втіленого світла.

    39. Леля — богиня любові.

    40. Полель — бог подружнього життя.

    41. Перун (Перунас?) — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів київських іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка,
      був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.

    42. Хорс — назва бога Сонця.

    43. Важливою пам'яткою є «Велесової книги» — літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це можливо і підробка XVIII—XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги — це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.

      4. Див. також

    44. Вендська міфологія

    45. Польська міфологія


    46. 5. Джерела

    47. Дмитро Антонович. Передхристиянська релігія українського народу

    48. Іванов В'яч. Вс., Топоров В. Н. Дослідження в області слов'янських старожитностей (рос.)

    49. Рибаков Б. А. Язичництво давніх слов'ян (рос.)

    50. Рибаков Б. А. Язичництво древньої Русі (рос.)

    51. Успенський Б. А. Філологічні розвідки в області слов'янських старожитностей (рос.)


    52. Слов'янська міфологія

      Головні боги:
      ВелесДажбогДанаЛадаМокошПерунРідРожаниціСварогСвятовитСімарглСтрибогТриглавХорсЯрило

      Інші боги
      БерегиняБілобогДодолаДоляДевонаКолодійКолядаКострубКупалоЛеляМараПолельПоренутПоревітПорватаСварожичСтрічаТроянЧорнобог

      Міфічні істоти
      БабайБаба-ягаБолотникБісВідьмакВерліокаВійВовкулакаВодяникДворовикДідиДомовикЗлидніЛісовикЛихоМавка (Віла) • ПерелесникПолудницяПольовикРусалкаЧугайстерЧорт
      __________________________________________________________

      Найдавніші знаки-символи в Україні

      Розділ 1. Характерні особливості найдавніших знаків-символів в Україні.
      1.1. Основна символіка найдавніших знаків.
      1.2. Родові знаки та символи, емблеми земель України.
      1.3. Походження та значення блакитно-жовтих барв.

      Розділ 2. Історичний розвиток символів та знаків.
      2.1. Знаки-символи трипільських орнаментів і символи-образи українських обрядових пісень.
      2.3. Символ тура-бика і змія.
      Висновки.


      Вступна частина

      Вважається, що в орнаментиці суспільств родового періоду, неоліту-енеоліту не допускалося жодних випадковостей, як і не була та орнаментика звичайними естетичними вправами, а в ній віддзеркалилися світоглядні магічні засади, тотемістичний культовий характер. На цьому наголошують зокрема В.Гольмстен, І.Дьяконов, В.Даниленко та ін.

      Усі дослідники Трипільської культури, зокрема Є.Кричевський, В.Даниленко, Б.Рибаков, М.Чмихов, М.Відейко, В.Мисик, Т.Ткачук, одностайні у своїх оцінках оздоблення трипільського посуду - воно мало сакральний, магіко-сакральний характер, тобто такий, що відносився до релігійних сонцепоклонницьких культів і ритуалів. Власне, значну частину свого посуду творці Трипільської цивілізації призначали, за даними С.Рижова, саме для культових і жертовних цілей.

      За символами-знаками трипільців, отже, стоять їхня духовність, їхні світогляд сонцепоклонницькі святощі, тотеми. Що ж пошановували і що задобрювали трипільці? Які сакральні об'єкти найчастіше зафіксовані у їхній орнаментиці? За даними багатьох дослідників, найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. А на символи води, як показують дослідження Т.Ткачука і Я.Мельника, в окремих групах трипільських поселень припадає 33% від усіх відомих знаків, на символи дощу - 16%, на символи тварин - 14%, на символи дерева - 16% тощо. Серед трипільської зооморфної пластики, за підрахунками В.Балабіної, спостерігається така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% від усіх фігурок і ін.

      З-поміж виставлених для огляду трохи більше як 350 трипільських пам'яток у Національному музеї історії України та Музеї Інституту археології НАН України, зображення Сонця та його колообігу є на 33, Місяця - на 11, води - на 25, дощу - на 29, дерева - на 15, тура-бика - на 33, оленя, змії, собаки, птахів - на 5-10 пам'ятках. Понад 700 замальовок трипільського посуду оприлюднив у таблицях до своєї праці "Гончарство племен Трипільської культури" С.Рижов. Там знову ж таки переважають зображення перерахованих знаків-символів: Сонця і його коло обігу - на 90, води й дощу - на 40, Місяця - на 40, Зірок - на 4, дерева - на 6, тура-бика - на 17, змії, хорта, птахів - на півдесятка посудинах.

      Дослідники Трипілля С.Бібіков, С.Рижов, В.Мицик, О.Уманський стверджують, що символи трипільців перегукуються із традиціями українського народного декоративного мистецтва. До ще глибших висновків дійшли такі українські вчені, як В.Щербаківський, О.Кандиба (Ольжич), В.Петров, Я.Пастернак, вбачаючи спадкоємний зв'язок між творцями Трипільської цивілізації та українством. В.Петров, скажімо, переконував, що трипільці ввійшли в етногенез українців. А Я.Пастернак заявляв, що "Для українців розвоєвою базою були трипільські племена". Такий же спадкоємний зв'язок між носіями Трипільської культури і українцями бачив і В.Щербаківський: "Наші трипільці мусять нарешті одержати по заслугах те, чого вони варті... Вони, власне, склали весь фольклор, який маємо, всі народні обряди, вірування і інше, майже всю усну словесність".

      Розділ 1. Характерні особливості найдавніших знаків-символів в Україні
      1.1. Основна символіка найдавніших знаків

      Серед найдавніших європейських культур найбагатшою і найвиразнішою по праву визнана трипільська археологічна культура.

      Трипільські племена займали великий простір між Карпатами і Дніпром. Щоб відновити філософію української етнічної культури, потрібна наукова реконструкція знаків-символів, понять, якими давні трипільці позначали життя і своє розуміння Всесвіту.

      Немає сумніву в тому, що трипільська цивілізація розвинула символіку, успадковану нею від племен ранньопалеолітичного періоду, адже ніякий знак не виникає на порожньому місці.

      Найархаїчнішими знаками визнано сонячні та місячні символи, які були тісно пов'язані з календарем (солярні та люнарні).

      Знаки сонця: коло, колесо з шістьма спицями, концентричні кола, круг з хрестом всередині. Знаки місяця: дуги, повернуті в різні боки, що символізувало фази місяця; півмісяці, повернуті «рогами» догори. Цікавою є одна знахідка — чарка, на якій зображено 12 місяців, що підтверджує саме календарність цих зображень.

      Такими ж давніми є зображення рослинних символів: деревце з піднятими гілками, ялинка, колос; малюнки у вигляді квітки (коло з шістьма пелюстками довкруг), світове дерево.

      Символ дерева — один із найстійкіших в українському космосі, який дійшов до наших днів.

      Життя складається з трьох сфер: стовбур, верхів'я, коріння. Стовбур означає земне життя людей (Яв), крона дерева (гілки й листя) — духовний світ Богів (Прав), коріння — підземний, потойбічний світ (Нав).

      Ці три яруси світу зображені й на трипільських глеках. їхні арійські назви зберегли індійці: свах — верхнє небо із запасами води; бхувах — повітряний простір із сонцем, місяцем, зірками; бхух — земля, грунт.

      Найбільше зображень дійшло до нас на ритуальному посуді, скульптурках богинь плодючості («рожаниць») тощо.

      Такий посуд символізував прохання дощу — це підтверджується малюнками жіночих фігур, що підносять чару до неба (пор. укр. «чарувати» — замовляти над чарою води, ворожити чи робити «живу воду»).

      Магія плодючості полів була тісно пов'язана з магією плодючості людей. Тому у складі глини, з якої ліпилися фігурки Рожаниць, було замішане зерно пшениці або мука. Символом засіяного поля вважають квадрат або ромб, розділений хрестом на чотири частини, в кожній з яких зображена крапка, що символізує зерно. Такі ж зображення іноді малювалися на животі жіночої статуетки, що означало вагітність.

      Як вважає Борис Рибаков, «трипольские статуетки юных матерей были, по всей вероятности, одними из ранних предшественниц христианской Богородицы».

      Цікавий обряд, що пояснює «трипільський квадрат», записали білоруські етнографи: перед будівництвом хати малювали квадрат, ділили його ще на 4 квадрати. Батько йшов на 4 поля, які оточували це місце з чотирьох боків, з кожного поля брав камінь, клав його на голову й так ніс, щоб покласти на кожну чверть квадрата. Отже, на місці майбутньої хати утворювався «трипільський квадрат».

      Підтвердженням думки, що квадрат був символом поля, є також сам спосіб оранки та боронування. Поле орали в двох напрямках «туди і назад», а боронували впоперек оранці, тобто навхрест[11,c. 246-247].

      Одним із найпоширеніших знаків на трипільській кераміці є орнаментальний мотив змії: змії обвивають груди Богині-Матері, зображуються на посуді, статуетках Рожаниць. Такі малюнки прийнято називати «трипільськими спіралями», «хвилями» або «меандром».

      У багатьох народів існував культ вужа як охоронця сім'ї, дому. Отже, це був охоронець всього найціннішого, носій добра, миру і злагоди. На скульптурах Рожаниць він — оберег живота, що виношує плід. Вуж також пов'язаний з культом води, вологи, дощу, а, отже, плодючості землі.

      Слов'яни мали два «зміїних» свята: 25 березня — поява зміїв і 14 вересня — їх відхід під землю. Вважалося, що, з'явившись навесні, змії допомагають хліборобам, беруть участь у сільськогосподарських роботах. Цікаве повір'я записане Миколою Маркевичем, що змія, котра протягом літа когось укусила, буде покарана, її не пустять «у вирій», і вона змушена буде мерзнути на морозі.

      Другим значенням «трипільської спіралі» можна вважати вічність життя, безперервний біг сонця (спіраль, зображена навколо посудини, не має ні початку, ні кінця). Ідея руху сонця по небу виразно простежується в тих спіралях, де на закрутах зображені сонячні знаки — кола з хрестами посередині. Причому, напрямок такої спіралі знизу вгору, зліва направо, як і напрямок ходу сонця.

      Заслуговує на увагу і дослідження знаку хреста, який в сучасному християнстві цілком переосмислений. Первісно хрест був знаком життя: вертикаль — чоловіче, батьківське начало, горизонталь — жіноче, материнське; їхнє поєднання утворювало третю силу — синівську (сам хрест). Хрестом також позначалося сонце, небесний вогонь, світло. Цей знак відомий з прадавніх часів у багатьох народів світу (в Європі, Індії, Єгипті). Різновидом звичайного хреста є так званий арійський (орійський) хрест, або свастика. Подібним знаком користувалися фашисти уже в XX ст. в Німеччині. Тому після 1945 р. на дослідження арійського хреста наклали табу як на фашистську символіку. Такі заборони не мають ніяких наукових підстав, оскільки ці значки були відомі вже в трипільській культурі. Про це свідчать археологічні знахідки. В Українському історичному музеї експонується одна з таких пам'яток — глиняний горщик з накресленою свастикою, розкопаний біля Пустовойтівки (Сумська обл.), скіфські горщики зі свастиками — в Музеї коштовностей України.

      Про значення цього символу існують різні припущення. Це знак небесного вогню, що пов'язаний з богом Перуном. Микола Ткач дослідив орійську свастику як відображення секторної структури сонячного вітру по відношенню до землі і знайшов чимало відображень цієї схеми в традиційних українських вишивках. Свастика (сварга) відома у троянців і в скіфів[9, c. 414-416].

      Сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй «Молитві» видатний поет Богдан-Ігор Антонич:

      Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю я його на хаті І буду спати вже спокійний.

      У оздобленні трипільського посуду частенько трапляються блоки знаків Сонця й Місяця. Що б те могло означати? Відповідь знаходимо в українських обрядових піснях із мотивом, який дослідники називають космічними міфоознаками шлюбного мотиву. Простіше про ту сув’язь Небесних Світил в наших піснях висловився О. Потебня — шлюб Сонця і Місяця. «Ясен Місяць — пан господар, красне Сонце — жона його»; «В мене батенько — ясний Місяченько, в мене матінка — ясне Сонечко» — співається в наших обрядових піснях і ми можемо стверджувати, що пара Сонце-Місяць у трипільських орнаментах, як і шлюбна пара в наших піснях, — то гарантія початку нових днів і ночей, початку нового життя, продовження роду людського на Землі.

      А ось в оздобленні трипільських взірців посуду бачимо символи Сонця, Місяця і дощу в одній сув’язі. Що у те заклали трипільці? Послухаймо українських сонцепоклонницьких обрядових пісень: «Пане господарю, на твоїм дворі три гості сидять, три товариші. Єден товариш — Ясне Сонічко, Другий товариш — та Місяченько, Третій товариш — та дробен дощик». А ось що говорить дівчина-наречена своєму нареченому: «Я до тебе сама прийду. Я до тебе на двор дробним дощем, А в сіни — ясним Сонцем». Ось так: Сонце, Місяць і дощ — гістьми у господаря як гарантія майбутнього врожаю, достатку, продовження життя. Ось так: наречена для коханого і Сонце, і дощ як життєдайна сила, як продовжувач його роду, як щастя в оселі. На таку віддачу Небесних Світил і Небесної вологи розраховували трипільці. Так гістьми у господаря малювали трипільські маляри оті Небесні сили на посуді, що завжди стояв у оселі — трьох разом, аби завжди ті найбажаніші, найсильніші і найщедріші гості відвідували землероба-трипільця. І саме оті гості примандрували із трипільського мовно-культурного Світу у мовно-культурний Світ українства[1].

      Трипільську традицію малювати в одній сув’язі Сонце й Місяць або Місяць і Зірку успадкувало українство. За описами З. Доленго-Ходаківського, ще в XIX ст. на українських весіллях несли хоругву із зображенням Місяця й Зірки як символ шлюбної пари. Про таку хоругву співається в одній із українських весільних пісень: «Їдуть купці-чужоземці. Ладо! Ладо! Несут собі короговцу… Пан староста єї мальовав… Прибирав єї Місяцем і Зорями». Зірка на весільній хоругві називалася Леліва. Назва ця є ще трипільського походження — у протошумерів та гетитів, які мали зв’язок із українським Подніпров’ям, були Богині кохання, відповідно, Лель і Лельва. Трипільського походження мотив шлюбу Місяця й Зірки віднаходимо у Ведах, віднаходимо і в українських обрядових піснях. В наших піснях молодіжного циклу співається: «Їде хлопець до дівки, як Місяць до Зірки»; «Шлеться Зоря до Місяця рано, рано. Шлеться Микола до Наталки рано, рано».

      Усе підказує, що у трипільських зображеннях Небесних Світил, води, дерев, тварин потрібно бачити тільки тотеми трипільців, які, за уявленнями людей ще мезолітичної доби, були прародичами, друзями, опікунами людини. Прадавні уявлення, що все у Світі є одного походження знаходимо у Ведах. Там є міф, що дочки Дакші-Сонця народили від внука Бога-творця корів і коней, яструбів, ворон, пугачів, сов, зміїв та ін. Себто, за уявленнями людей неоліту, у всієї земної живності матерями були сестри — Сонцеві доньки і спільний батько та спільні діди — Сонце і Бог-творець Брагма. На таких уявленнях постала і трималася релігія сонцепоклонництва.

      Аналіз оздоблення трипільського посуду і пластики (ліплених із глини фігурок) уможливлює робити висновок, що найпошанованішими тотемами-тваринами у творців Трипільської цивілізації були тур-бик, змія, коза, пес, птахи. До них же треба зарахувати вепра, ведмедя, риб, зображення яких іноді є в трипільських орнаментах і пластиці. Особливу роль трипільці відводили тотему-дереву — його зображення маємо у деяких групах трипільських поселень 16% від усіх відомих трипільських знаків. І в українських обрядових піснях, особливо сонцепоклонницького походження, саме згадані представники фауни і флори завжди виступають помічниками, опікунами пісенних героїв. Ці тотеми в наших піснях наділені здатністю говорити, сміятися, веселитися, чи то, як писав І. Огієнко, вони в уяві людини «очоловічнювалися», себто вважалися родичами людини. Усе сказане вище вимагає висновку, що українські обрядові пісні зберігають міцну пам’ять про добу Трипільської цивілізації та ще раніші часи тотемізму[6, c. 167-169].
      1.2. Родові знаки та символи, емблеми земель України.

      Розвиток мистецтва в І тисячолітті до н. є. досяг настільки високого рівня, що звичайні ужиткові речі вже прикрашалися цілком реалістичними сценами із життя людей, особливо пластичними зображеннями тварин. Знаки-символи використовуються паралельно із реалістичним малюнком. Це переважно кіммерійські, скіфські, сарматські вироби. Характерно, що найстійкішим орнаментальним елементом залишається «трипільська спіраль», яка набуває більш чіткої геометричної форми, відомої як «меандр» і помилково довгий час приписуваної грекам. У цей же час широкого поширення набувають сарматські «тамги» — спочатку тотемні знаки, згодом сімейні і родові. Такими тамгами позначали зброю, худобу, гончарні вироби тощо.

      Кожен рід в Україні здавна мав особливий знак, що свідчив про його походження від прапредків; це були тварини, рослини, птахи (знаки духів-опікунів дому) або небесні світила (місяць, сонце, зорі), зброя тощо. 3 XIII ст. в європейських країнах поширюється феодальне міське право, яке надавало можливість мешканцям створювати свої органи самоврядування. Вперше таке право було запроваджено в Магдебурзі (Німеччина), тому отримало назву Магдебурзького права.

      У XV — XVIII ст. більшість міст України мали Магдебурзьке право, яке передбачало наявність у містах своїх гербів. Отже, герб — знак суверенітету і автономії. Свої герби мали всі землі України: Київщина, Чернігівщина Переяславщина, Сіверщина, Волинь, Поділля, Запоріжжя, Таврія, Одещина, Херсонщина, Крим, Слобожанщина, Холмщина, Полісся, Донеччина, Кубань, Закарпаття, Буковина, Белзщина (Сокальський р-н Львівської обл.), Перемишльщина, Галичина, Львівщина.

      Звичайно, впродовж кількох століть, коли Україна була розділена між різними державами, її символіка часто відображала елементи знаків панівної держави. Так за Литовського князівства в Україні домінують литовські герби «Колюмна», «стовпи Гедиминовичів» або «Погоня». За панування Московської держави переважала московська символіка. В українській гербовій традиції домінували такі зображення: орел, кінь, ведмідь, лев, бик, якір, сонце, хрест, фортеця, тризуб тощо. Кольори, характерні для української геральдики: синій, блакитний, жовтий, золотий, червоний, чорний.

      Цікаво, що деякі зображення на гербах сягають глибокої давнини. Так, наприклад, гербом держави Урарту в VI — IX ст. до н. є. був лев на тлі трибаштової фортеці. Такою ж була емблема Вавілону. Цей мотив зберігся в гербах Литовської держави («Колюмна»), а також Львова (XIV — XVIII ст.). Окремо ж зображення лева та фортеці є на багатьох інших гербах та печатках[12, c. 253-255].

      Розгляд усіх гербів потребує окремої праці. Розглянемо докладніше герб Київської землі, оскільки Київ с столицею нашої держави.

      За християнства опікуном Києва було прийнято архистратига Михаїла, ім'я якого успадковано від героя єврейського епосу Мисаїла — двоюрідного брата Аарона і Моисея. Слово архистратиг у перекладі з грецької означає «воєначальник». Це полегшувало сприйняття масами нового покровителя, адже звичний їм Перун споконвіку був захисником війська, зброї, князівської влади і зображався зі списом і щитом. Саме Перун був і символом незалежності держави ще за часів Кия. Спис, який він тримав у правиці, нагадував вогненний кий — скіпетр, булаву, блискавицю, що було символом державної потуги, могутності. Історики визнають, що цьому зображенню передував герб із самим князем Києм — засновником міста і держави. Тому Кий-Предок, захисник свого роду і народу, в людській свідомості здавна злився з образом його покровителя Перуна. На деяких зображеннях Кий-Перун тримає спис-блискавку, або тризуб.

      Та зрадницька політика правителів під впливом чужинецької культури не раз познущалася над прадавнім гербом: йому домальовували крила — став архистратиг; меч (або спис) опустили донизу — символ підневільної держави; колір з блакитного замінили на червоний — символ крові, війни, боротьби. М. Грушевський писав про християнський герб: «В казьонному гербі Киева ... ніякої української традиції не звісно.» Отже, спотворення національної символіки починається тоді, коли держава підпадає під чужинецьке ярмо, яке несе і духовне рабство[12, c. 258].

      1.3. Походження та значення блакитно-жовтих барв.

      «Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Се чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати спереду в сине, а з-затилля в жовте... Сі кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій і лазуровій окрасці, позлотистий степ, синє небо, синє море і ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори».

      Український народ здавна пояснював значення цих кольорів як блакить небес і стигле золото ланів. Поєднання цих кольорів знаходимо в одязі, кераміці, побутових речах тощо.

      Що стосується прапорів, то їхні кольори були різноманітними, навіть кожен князь мав свій, відмінний від інших прапор. Найдавніші прапори мали трикутні, клиноподібні форми.

      Корогви Галицько-Волинської землі чи не раніше від інших земель України мали блакитно-жовті кольори. У 1410 р. у Грюнвальдській битві українці виступали під прапором, що на блакитному тлі мав зображення жовтого лева, який спирається на жовту скелю. Київський магістрат мав «Золоту корогву». Найбільшого розквіту пра-порництво досягло за часів козацтва з використанням національних барв.

      Та розглянемо докладніше значення національних кольорів. Слід розрізняти родову і видову символіку. Родова символіка відображає суттєві ознаки роду, племені, народу, а видова — ідеї певної групи, партії, релігійної громади тощо.

      З цієї точки зору національним (родовим) прапором може вважатися синьо-жовтий, а партійним (видовим) — зелений, червоний і под. прапори. Крім того, одноколірні прапори — це міжнародні символи, як, наприклад, білий (перемир'я), чорний (знак біди, епідемії, смерті), зелений (екологічний) тощо. Національні ж прапори мають бути поєднанням двох або кількох кольорів, які відображають органічну гармонію народу з його землею, природою, світоглядом. Такі прапори с образно-символічною системою мислення народу. Соціальні, групові ідеали — тимчасові, а національні дають людині безсмертя в своєму народові.

      І якщо в давньоукраїнських літописах с мініатюри, де зображені князівські дружинники з червоними прапорцями, це ще не означає, що національним прапором українців є червоний. Навпаки, це підтвердження того, що червоний асоціювався з кров'ю, війною, смертю. Згадаймо, як козаки ховали своїх убитих товаришів,— накривали червоною китайкою.

      Жовто-блакитні барви у всьому світі символізують дві першооснови буття: дух і матерія, добро і зло, позитивне і негативне, вогонь і вода, чоловік і жінка, батько і мати.

      Синя та жовта фарби при змішуванні дають зелений колір, що є символом Дерева Життя. Філософський зміст цієї ідеї той же, що в хреста і тризуба — поєднання двох протилежностей, першооснов буття, які при взаємодії породжують третю синівську енергію, тобто нове життя[11, c. 267-269].

      Розділ 2. Історичний розвиток символів та знаків
      2.1. Знаки-символи трипільських орнаментів і символи-образи українських обрядових пісень

      Людність мезоліту-неоліту (з 9 до 4 тис. до н.е. – ред.) витворила своєю фантазією цілий ряд тотемів-тварин, тотемів-рослин та інше і вважала тих тотемів своїми прародичами, друзями, опікунами. Подібне було притаманне, звісно, і трипільцям.

      Найчастішими символами носіїв Трипільської культури були Сонце і тур-бик. В окремих групах трипільських поселень, за підрахунками Т.Ткачука і Я.Мельника, знаки тварин становлять 14% від усіх відомих знаків, а дерева - 16%. Серед зооморфної пластики трипільців, за дослідженнями В.Балабіної, така динаміка: тур-бик - 49,4%, олень - 2,4%, коза - 2,4%, коза - 2,3%, птахи - 1,4% та ін.

      Значна частина українських культів, вірувань, за дослідженнями етнографів, має витоки десь у мезоліті-неоліті, а чи й палеоліті, отже пройшла і трипільський період української минувшини. Тож є всі підстави пильніше придивитися до трипільських знаків-символів саме через призму української етнографії, українського фольклору. Це може принести несподівані важливі результати.

      Українство має тисячі обрядових пісень, які за дослідженнями О.Потебні, В.Гнатюка, М.Драгоманова, І.Огієнка, Ф.Колесси та ін., постали задовго до насадження християнства в Русі-Україні, десь у прадавні сонцепоклонницькі часи. Учені знаходять у тих наших обрядових піснях сонцепоклонницького походження відлуння ще первісної епохи у їхніх космогонічних мотивах початку Світу, Прадерева, відмикання ключами Неба, Землі, Вирію, у космогонічних міфоознаках шлюбного мотиву, як і цілому ряді солярно-люнарних символів. Вражає, у тих наших прадавніх піснях оспівуються з тією ж частотністю ті ж самі символи, які опоетизували у своїй орнаментиці носії Трипільської культури. Символи-образи таких наших пісень є ніби розвоєвим продовженням символів трипільських орнаментів, їхніми варіантами у словесності.

      Аби упевнитися у сказаному порівняймо наведені вище цифри, що стосувалися динаміки знаків-символів трипільської кераміки із цифрами, що стосуються символів-образів українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження. З-поміж майже 450 наших обрядових пісень сонцепоклонницького походження, оприлюднених у збірках "Золотослов" та "Небо України", Сонце і його колообіг оспівують 55 пісень, Місяць - 50, первовічні води - 38, дощ - 28, дерево (Райдерево, Самбірдерево) - 57, птахів (райських птахів) - 60, тура-бика - 20, оленя, козу, куну, змію - 5-10 і інше[1].

      Серед найчастіших трипільських знаків-символів дослідники виділяють символи Сонця і його колообігу. Ось що пише про цей трипільський символ М.Відейко, посилаючись на досліджені Н.Бурдо кілька десятків цілих та реконструйованих посудин ранньотрипільської кераміки із поселень на півночі Одеської області: "Одноярусні композиції найчастіше складалися з таких елементів, як коло, овали з "променями", відтінки спіралі. Напрям руху композиції - зліва направо... Таким чином утворюється орнамент, який названий Б.Рибаковим "безперервний біг Сонця" і може бути витлумачений як відображення плинності часу".

      Відзначає символи Сонця та його колообігу і В.Мицик: "Ось на посудині з Піщаної воно (Сонце) йде в кругообігу. Ці чотири фази, тільки в іншому відображенні, є в оздобленні виробів з поселень Майданецького, Тальянок, Добровод, Томашівки, точнісінько як, у тій веснянці співається: "Колом, колом Сонце вгору йде". Географію трипільських поселень, на посуді з яких є символ колообігу Сонця, можна значно розширити такими поселеннями, як Володимирівка, Касанове, Кліщів, Коновка-Пуцита, Независько, Попудна, Стара Буда, Яблоня та ін.

      Дуже вірно підмітив В.Мицик зв'язок трипільського символу колообігу Сонця із таким же символом українських обрядових пісень. У наших піснях із тим символом, очевидно, маємо відлуння відзначених М.Чмиховим уявлень наших пращурів-сонцепоклонників про рух Сонця як ядро відомого їм "закону" життя Всесвіту чи то Кола Ріти. В українських веснянках оспівується колообіг Сонця у зв'язку із початком аграрного циклу: "Сонце вгору йде, а низенько Землю гріє". Часто оті спричинені сонячним колообігом зміни в житті природи, в українських обрядових піснях співвідносяться зі змінами у житті дівчини і хлопця: "Ой колесом, колесом й а Сонечко вгору йде, А вже наша дівчина заручена йде"; "Колом, колом Сонечко нагору йде, Колесом ясне нагору йде, Полком молодий на посад іде".

      Усі помисли землероба-трипільця крутилися, звісно, довкола підвищення родючості його ниви і для цього він, як висловився О.Уманський, "докладав не тільки фізичні, але й духовні сили - молив Небо про своєчасний дощ". Звідси зрозуміле таке часте зображення знаків дощу на трипільській кераміці, зокрема із Заліщиків, Коновки-Пуцити, Петренів, Шипенців та ін. За Т.Ткачуком і Я.Мельником знаки-символи дощу вживалися в оздобленні посуду окремих груп трипільських поселень до 16% від загальної кількості відомих знаків. Зрозуміло, те, що було намальоване трипільцем на його посуді, мусило бути у його голові і на його язиці у вигляді замовлянь, заклинань, задобрювань. А чи не могла потрапити ота словесна магія трипільців хоч якимось відлунням у наші обрядові пісні? Чи не могли співати трипільці пісень, подібних ось до таких українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження: "Крапни, дощику з Неба, Бо нам тебе треба. На зпапашнеє зілля"; "Дощику, припечи, припечи, А нам хліба напечи"[13, c. 56-58].

      Одного дощу замало, аби вродила щедро нива, потрібно ще й сонячне світло і тепло і з цієї простої причини трипільські майстри доволі часто вимальовували на своїх виробах цілі блоки знаків, у яких поєднували символи дощу і Сонця. Це простежується, наприклад, у орнаменті на горщику із Коновки-Пуцити, де косі пучки пунктирів (дощ) опускаються зверху вниз, а поруч із тими смугами-дощами вимальоване яскраве Сонце. А на горщику із Шипенців уже Сонце стоїть між двома переплетеними смугами дощів. На горняті ж із Яблуні перетинаються смуги дощів і лінії колообігу Сонця. Сонце й дощ у єдиному сюжетному вузлі маємо і на трипільському посуді із Василівки, Старих Радулян, Блищаки, Кліщів, Незвиська, Заліщиків, Липчан, Кошелівець та ін.

      Звичайно ж, наші пращури-трипільці безмежно раділи Сонцю і дощу, як і пізніше їхні нащадки, що видно із українських обрядових пісень сонцепоклонницької доби: "А вже весна, а вже красна. Та й три вітри нам принесла. Один з дощем, Другий з зелом. А третій з Сонцем і теплом". У наших прадавніх обрядових піснях молодіжного циклу сув'язь Сонця й дощу оспівується як життєдайна сила і співвідноситься із дівчиною-нареченою також як символом продовження життя, життєдайною силою: "Я до тебе сама прийду, Я до тебе на двор дробним дощем, А в сінечка ясним Сонечком". Так говорить дівчина-наречена хлопцю-нареченому.

      Серед трипільської кераміки трапляються екземпляри, де у блоках знаків Сонця й дощу знаходимо і знак Місяця. Словами В.Мицика - то "триєднання сил, трисутність космогонічних сил". Трисутня єдність символів Сонця, Місяця й дощу яскраво вималювана в орнаментиці кубку із Майданецького, де кругова лінія довкола вінця символізує коло Сонця, а на двох боках посудини спадають з Неба смуги дощів, за якими симетрично у темному Небі сяють два серпанки Місяця. А в чистих обрамлених небесними драбинами секторах ( меотах ) проростають із горбиків землі два дерева як наслідок дії Небесних Світил і дощу. Блоки із подібними поєднаннями знаків Сонця, Місяця й дощу знаходимо і на трипільських глечиках із Петрен, Чечельника та збанку із Шипенців.

      Оця трипільська трисутність космогонічних сил як символ життя буйно розвинулася в українській обрядовій поезії сонцепоклонницької доби, де в єдиному сюжетному вузлі оспівуються Сонце, Місяць і дощ як життєдайні сили, як щедрі гості господаря, як три товариші, а чи й царі. Наприклад: "Хвалиться же, хвалит ясний Місяченько, Як я взийду опівночи, освічу гори й скалоньки. Хвалиться же, хвалит яснеє Соненько, Як я взийду... Освічу весь Світонько. Хвалиться же дробен дожджичок, Як паду три рази в маю, Я оброшу жито, пшеницу і вшелякую пашницу"; "Три гості сидять, три товариші. Єден товариш - ясне Сонечко, Другий товариш - та Місяченько, Третій товариш - та дробен дощик"; "Три царі стоять ... та й перечуться... Тото й один цар - світлий Місяцю, А то другий цар - ясноє Сонце, А то третій цар - дрібненький дощик".

      Як вважає В.Мицик, парність у трипільців була однією із мірностей чи закономірностей, без яких за їхніми усвідомленнями неможливо творити життя. А трипільські композиції із парністю Небесних Світил Мицик витлумачує як "вияв духовно розвиненого суспільства. Шлюбну пару на космічному рівні символізують Сонце і Місяць. У низці трипільських горщиків поруч із Сонцем зображуються фази Місяця. У житті - це чоловік і жінка". Т.Ткачук та Я.Мельник виділяють у орнаментиці трипільців елементи розпису у вигляді серпанків Місяця, які входять до хрестоподібних і свастикоподібних композицій. Трипільський хрест, за деякими дослідниками - то символ Сонця, а свастика - то рух Сонця у колообігу. Виходить, у виділених Ткачуком і Мельником орнаментах маємо у сув'язі символи Сонця і Місяця. Мотиви парності Сонця й Місяця або й триєдності Сонця, Місяця, Зірок знаходимо у блоках трипільських знаків на посуді із Майданецького, Тальянок, Раковиця та ін.[4, c. 152-154]

      Наші пращури неолітичної доби надавали парності символів Сонця і Місяця якогось особливого значення - їх навіть зображували у вигляді валів у своїх курганних сонцепоклонницьких святилищах. М.Чмихов та Ю.Шилов дослідили усатівські кургани в Одеській області і виявили на них втілення парної символіки Сонця й Місяця у структурі насипів, ровів та кромлехів.

      Правдоподібно, трипільські символи парності і триєдності Небесних Світил знайшли свій розвиток в українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження. Дослідники таких наших пісень витлумачують поєднання в них Небесних Світил як "космічні міфоознаки шлюбного мотиву", чи, як висловився О.Потебня, "шлюб Сонця й Місяця". У піснях з таким мотивом Сонце і Місяць оспівуються то як небесна рідня закоханої пари, а то і як шлюбна пара: "В мене батенько - ясний Місяць, В мене матінка - ясне Сонечко, В мене сестриця - ясна Зірниця"; "Ясний Місяць - сам господар, яснеє Сонце - господинонька".

      Дослідник Трипільської культури Т.Мовша знаходить на посуді із Сушківки та Жванця блоки знаків, які витлумачує як зображення Сонця і птахів перед деревом життя. В.Даниленко у таблицях до своїх праць опублікував кілька пам'яток неоліту, на яких маємо блоки знаків із зображенням первовічних вод, прадерева, трьох голубів та Небесних Світил. На уламку трипільської посудини, віднайденої В.Хвойкою, бачимо знаки води, дерева і людини. Цілком можливо, що ці блоки знаків є прообразом праукраїнського міфу про сотворення Світу, у якому первовічні води, прадерево і птахи виступають світотворчими силами.

      Той міф знайшов свій розвиток в українських колядках та щедрівках, які дослідники називають обрядовими піснями із мотивом сотворення Світу. У них саме й оспівуються первовічні води, райське дерево, райські птахи як світотворчі сили: "Ой як то було ще із нащада Світа... Ой як не було ще ні Землі, ні Неба, А що й було тільки лиш синєє море... А посеред моря всесвятеє древо, А на тому древі три синії птиці ... Радоньку радять ... як Світ оснувати... Та й урнули птахи в Світові глибини, та й винесли птахи золотий камінчик, Став із того каменю ясен Панич-Сонце... Та й винесли птахи світел-срібен камінь, Стала з того каменю світла Панна-Місяць". Сюжет цієї пісні один до одного збігається із сюжетом неолітичних пам'яток, оприлюднених В.Даниленком[2, c. 188-191].

      Витоки сакральних знаків-символів трипільців, без сумніву, десь у добі тотемізму. А те, що наші предки-сонцепоклонники вважали своїх тотемів своїми прародичами підказують приклади із української обрядової поезії сонцепоклонницької доби, у якій, скажімо, дуб є "дідом любим", а ластівка і райдерево народжують весільних героїв:

      Гей дубе, дубе, Наш діду любий!

      Ходи в господу до нашого роду,

      На наших мужів дай свої сили.

      На маківоньці ластівочка ... дітоньки вивела ...

      Перше дитятко – сваненька.

      Райське деревце над Раєм стояло ...

      Немного зродило як дві ягідочки - молодий N, молода N.

      Чимало дослідників Трипілля пишуть про віру трипільців у магію замовлянь, закликань, чаклувань. Б.Рибаков, наприклад, розглядає знаки оленя, собаки, кози й гусениці на трипільській посудині із Крутобородинець як символ замовляння добробуту у землеробстві, скотарстві, полюванні. Так само і В.Маркевич вважає, що зображення собак та деяких інших тварин у трипільських орнаментах відігравали магічну роль у замовляннях про успіхи у полюванні.

      В українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження є таке предивне явище, як розмови людей із силами природи, тваринами, рослинами. Правдоподібно, то саме і є відлуння магічних звернень людей трипільської доби до своїх тотемів. Тим більше, що герої української обрядової пісенності ведуть розмови із тими силами природи, які були у трипільців найчастішими, найпошанованішими символами-тотемами.

      Сонечко, чи було ти в Бога в наймах,

      Чи думаєш ти об мені,

      що так раненько сходиш,

      А пізненько заходиш?

      Мій Місяченьку, мій батеньку!

      Скажи ж мені всю правдоньку!

      Чи я пойду за милого?

      Соколе, соколоньку,

      Вилети на світлоньку.

      Подивися в чисте поленько.

      Чи їдуть боярове?

      Їдуть боярове, їдуть, поперед старостенько.

      Висловлюючись образно, українські обрядові пісні, особливо сонцепоклонницького походження, є ключем, яким розшифровується код трипільських орнаментів. Уважний аналіз окремих знаків та блоків знаків оздоблення трипільського посуду і зіставлення того всього із образами і сюжетами українських обрядових пісень уможливлює робити висновок, що все, що так любовно вималювали трипільці на своєму посуді, так само любовно оспіване в українських обрядових піснях, особливо доісторичних сонцепоклонницьких. Скажімо, добра третина наших доісторичних сонцепоклонницьких пісень оспівує Сонце, Сонячний колообіг та Місяць і Зірки. А десь 90% орнаментів трипільського посуду виконані у стилі сонячного колообігу, а значна частина має зображення знаків Сонця, Місяця, Зірок. Тож, дивлячись на символ колообігу Сонця в оздобленні трипільського посуду, ми упевнено можемо констатувати, що саме хотіли сказати тим символом трипільці, адже в наших обрядових піснях рух Сонця по своєму одвічному річному колу співвідноситься зі змінами в житті людини, із плинністю часу, оспівується як щастя для людини. «Сонце вгору йде, а низенько Землю гріє»; «Ой колесом, колесом й а Сонечко вгору йде, А вже наша дівчина заручена йде» — співається в наших обрядових піснях і ми розуміємо, що хід угору Сонця по своєму колообігу несе нам тепло, сприяє багатому урожаю, віщує дівчатам шлюб[10, c. 346-348].
      2.3. Символ тура-бика і змія

      Найпошанованішим тотемом-твариною у трипільців був тур-бик. Учені пов'язують символи бика із сонячними культами і культом плодючості, родючості. Хв.Вовк, наприклад, звертає увагу на те, що у Ведах бик символізував Небо, а корова - Землю, тобто чоловіче і жіноче начало. Оцей символ продовження життя, на думку Хв.Вовка чітко простежується в українських сватаннях, коли свати вживають ось таких найархаїчних виразів: "Ваша телиця звикла до нашого бичка", або "Наш бичок хоче до вашої телиці". Таке ж архаїчне, очевидно ще трипільське походження, мають і порівняння весільних молодят до бика і телиці в українських весільних піснях: "Ой на горі часник, часник - Стоїть Грицько, як бик, як бик... А коло його печериця - Стоїть Маруся, як телиця"; "Ведут тура з луга. Чи тур чи турица... Не пізнає мати своєго дитяти".

      Символ тура-бика, а ще жінки і змії дехто із дослідників Трипілля, як от Л.Макаревич і Т.Мовша, відносять до найдавніших у трипільській релігії. Щодо символу змії, то він є доволі частим у орнаментиці трипільської кераміки: у окремих групах поселень він становить до 45% від усіх відомих знаків. Чимало дослідників витлумачують трипільські знаки змії як символ доброго змія, охоронця хатнього добра, домовика. Більше того В.Даниленко, скажімо, інтерпретує знаки змії на трипільській кераміці як символ сонячно-водяного дракона, який уособлював космічне подружжя Неба і Землі. А Б.Рибаков розглядав трипільський знак змії як символ Бога нижнього Світу, який розпоряджався навіть ходом Сонця.

      Образ доброго змія-тотема, розвиваючись із трипільських часів на українських землях, правдоподібно, потрапив до українського фольклору. Серед українських казок про тварин є й такі, у яких головними персонажами виступають чарівні, добрі гадюки-тотеми і вужі-тотеми. Їхнє проживання на обісті господаря приносить господарю благополуччя: "і худоба велася, і в полі родило... і все через цю чарівну гадюку; це через неї все велося". А в деяких українських обрядових піснях молодіжного циклу поява змії перед дівчиною подається як добра прикмета-провісниця скорого шлюбу: "Ой піду ж я в ліс по клину... Ой я за квіточку, змія за ручочку... Ходи батеньку (матенько),.. з мене змія здійми. Нех той тобі здійме, хто тебе пійме... Миленький прийшов, з мене змія зняв". Тут дії батьків дівчини алогічні, отже вони знають, що змія - то добра прикмета для їхньої дочки і в тому є відлуння прадавнього, ще трипільського, уявлення про змія як доброго тотема. Прикметно, поєднання символів жінки і змії, як у цитованій обрядовій пісні, було поширеним у трипільців: на трипільських жіночих статуетках часто зустрічається малюнок змії.

      Що стосується інтерпретації трипільського знаку-символу змії В.Даниленком та Б.Рибаковим як символу сонячно-водяного дракона і Бога-розпорядника ходом Сонця, то заслуговують щонайпильнішої уваги дослідження М.Чмихова та Ю.Шилова орійських змієподібних святилищ ІV-ІІІ тис. до н.е. на теренах України. У системі валів, ровів і кромлехів ці учені простежують зображення змія з яйцем біля хвоста. Уламки корчаг рядом із головою змія підказують, що змію поклонялися, його задобрювали жертвами. Під час ритуалів на основі кургану установлювалась пара людиноподібних статуеток, які після певного періоду скидали у рів і закопували вниз головами, а на їхнє місце виставлялася нова пара статуеток[1].

      Приносячи дари сонячно-водяному дракону у комплексах-святилищах, подібних дослідженим Чмиховим і Шиловим, наші пращури-трипільці, без сумніву співали ритуальні пісні, у яких ішлося про плинність часу, уособлюваного драконом. Та й задобрюваня того дракона даруванням красунь, символами яких були антропоморфні статуетки, звичайно ж, супроводжувалося обрядовими піснями. Можливо, відлуння тих пісень трипільців маємо у цих ось українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження: "Сиди, сиди, Ящір, Ладо! Ладо! На золотім стільці. Грези, грези, Ящір, горіхове зерня"; "Ой не сиди, Ящуре, в гороховім місті. Май собі дівку, як перепілку. Котрую маєш - собі забираєш". Співвіднесення Ящера із Ладом - Богом порядку й ладу, утверджує нас у думці, що той Ящір - то символ весняного Сонця, що спалює, пожирає річний календар-зерня, чи то Коло Свароже за термінологією вірників сонцепоклонницької релігії. Отже усе, пов'язане із пісенним Ящером, повністю збігається із символом змії трипільської орнаментики, як його витлумачують учені.

      Пам'ять про того трипільського сонячного змія-дракона і змієвидні сонцепоклонницькі святилища, правдоподібно, збереглася в українській назві легендарної Савур Могили. Інша її назва Саура Могила, що засвідчує найдавніший, 1805 року, запис думи "Про втечу трьох братів із города Азова, із турецької неволі": "Сам собі козак думає-гадає... До Саури Могили прибуває, Там на Сауру Могилу снисхожає". У ведійській літературі термін саура означає славені Сонцю, сонцепоклонник. Однокореневим із тим саура є ім'я українського Божества Урай/Уран, оспіваного в наших обрядових піснях як володаря Неба. Згадана Саура Могила, припускає Ю.Шилов на основі своїх досліджень курганних орійських святилищ, була сонцепоклонницьким храмом-комплексом. Тож цілком вірогідно, свою назву Саура Могила приберегла ще із трипільських часів. Тоді вже ми стикаємось із українськими мовними запозиченнями із трипільського мовно-культурного світу, які ще й маємо в українських географічних назвах Саурівка, Саур-Боярак - село і річка на Донеччині, Саурва - струмок у Криму, Сауртенка - річка у Приазов'ї.

      Визнано, що домінантною в ідеології землеробів-трипільців була ідея родючості. Гадають, із тією ідеєю у Трипіллі була пов'язана ціла система релігійно-магічних обрядів. Свідченням того є віднайдена біля села. Сабатинівка культова споруда для випікання хліба, в якій були зернотерка, ритуальний посуд і жіночі статуетки. А серед орнаментальних композицій трипільського посуду дослідники виділяють знаки заскородженого поля, висіяного зерна, сходів зерна, колосся, самого зерна тощо. В українських обрядових піснях поєднання таких символів у єдиному сюжетному вузлі розглядається як "мотив золотого плуга". У піснях із тим мотивом поетизуються святковоритуальна весняна оранка, золоті плуги, золоті сохи, золоторогі воли, золоті серпи, золоте зерно: "На оной горі,оной високій Звеніли, звеніли Чотири воли, в золоті горіли. Там же ми оре золотий плужок"; "Оріте, синки, довгії нивки... Ой уродиться сріблоє срібло, Жемчужни колос, золоте зерно"; "Ой чиє ж то поле зажовтіло стоя? Женці молодії, серпи золотії": "Сіто, сіто На новеє літо! Роди, Боже, жито й пшеницю У полі ядром, А в дворі добром"[14, c. 117-119].

      Надзвичайні, "золоті" воли, плуги, зерно-ядро - то, може, як пам'ять про "золотий вік", трипільський вік в українському Подніпров'ї. А остання пісня навіть в'яже нас мовно із трипільським мовно-культурним світом своїм словом сіто. З.Доленго-Ходаківський, який записав ту пісню десь у кінці ХVІІІ - на початку ХІХ ст., пояснює слово сіто як "посєянноє озімоє", тобто озимина. Це слово уже не вживається в активному словнику українців, але воно висіялося колись давно-давно на Грецьких островах, куди його винесли із Подіпров'я лелеги-пелазги. Дехто, як от О.Соболевський, М.Суслопаров, припускають, що пелазги були трипільцями. Наше сіто, за Ю.Мосенкісом, є трипільським і потрапило до грецької мови, у якій ним позначене слово хліб. Українці теж часто називають засіяні ниви хлібними.

      Отже, на тих самих землях, де майже три тисячі літ поспіль пишно процвітала космогонічна солярно-люнарна, тотемістична символіка у прикладному мистецтві, тобто у орнаментиці трипільців, так же пишно розквітла та сама символіка у словесності, тобто в українських обрядових піснях сонцепоклонницького походження. Чи випадково це? Напрошується висновок про спадкоємний зв'язок між мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації та мовно-культурним світом українців.

      Найпоширенішим знаком, що використовували наші пращури при оформленні ваз, килимів, зброї, різьбленні по дереву, тисненні по шкірі, а також в архітектурі, має назву «давньогрецький меандр», або «безкінечник». Хвиляста лінія, що не має ні початку, ні кінця, символізує безкінечність і ритмічність руху води, життя, усього світу. Найбільш глибокий зміст цей символ має в розписі пасхальних яєць. Нанесений на сферичну поверхню яйця, він дійсно не має закінчення, проходить по поверхні яйця, ніби екватор по земній кулі. Цей символ є оберегом від злих сил, які, за повір’ям, одного разу потрапивши в цю безкінечну лінію, будуть вічно кружляти по ній і ніколи вже не зможуть завдати шкоди.

      Прямо горизонтальна лінія означала Землю, це ознака повного спокою.

      Горизонтальними зигзагоподібними чи хвилястими лініями позначається Вода земна (річки, озера) — свідоцтво схвильованості. Це один із найдавніших символів українського фольклору. Вода в уявленнях предків була матір’ю всього живого, всеплодющою силою. Давня українська легенда повідомляє: «Цар Вогонь і цариця Водиця світ сотворили». У далекі часи вода й вогонь були «великими і незамінними святителями». На початку кожної пори року наші пращури мали свята на честь Сонця і Води. Ці стихії, за віруваннями, мали необмежені сили та властивості: проганяти й відвертати лихі сили, надавати силу матері-землі для родючості, людині — здоров’я, радість, добробут і багатство. На другій день Великодня — Обливаний Понеділок — по всій Україні існував обряд обливання водою — очищення.

      Ще з кам’яної доби до нас дійшли різноманітні керамічні вироби зі знаками Дощу у вигляді зигзагоподібних або прямих ліній, що відходять від горизонтальної смуги. Ці знаки називають «гребінці», «грабельки». При цьому лінія, від якої відходять дощові потоки, позначає Небо. Небо також може позначатися овалом чи колом[5, c. 169-171].

      Гачкуватий хрест, чи «триріг» (або «тринінг», «трикветр»), — символ Вогню, чоловічої сили. Він виник ще в кам’яну добу. Оскільки Вогонь і Вода — брат і сестра, поєднавшись, вони утворили любов, землю і все, що на ній є, то в багатьох обрядах Вогонь — символ любові. Вогонь — посланець Сонця на землі, він дає людям світло, тепло, їжу, допомагає в ремеслах. Але він може бути й небезпечним: все залежить від ставлення до нього людей. Тож Вогонь треба шанувати й не розгнівати — уважали наші пращури, бо він може жорстоко покарати.

      Коло — символ Сонця. Воно може бути із крапками, або хрестом всередині, а також у вигляді кола з променями, пізніше його зображують восьмипелюстковою розеткою або квіткою. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як Око Боже чи свічу, яку носять янголи. Сонце — це небесний вогонь, який люди завжди шанували й возвеличували. Схід Сонця оживляє, пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому живому. Уважалося, що навесні Сонце зламувало крижані мости, відмикало своїм промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену траву та яру пшеницю.

      Птахи символізували настання весни, врожай та багатство. На думку стародавніх людей, пташка — посланець Бога на Землі, отож втілює в собі символи вічності, безсмертності душі. Це священна істота, що може найвище злетіти і наблизитися до світу богів. Саме пташка могла донести до небес людські прохання й побажання, записані символами на великодніх писанках.

      Дерева з розлогими гілками означали родючість землі. Дуб — символ сили, захисту, довголіття, чоловічої мужності, вірності. Зображення дубових листочків є одним з найулюбленіших мотивів на великодніх писанках. Дубове листя — символ головного бога східних слов’ян за часів язичництва — Перуна — бога чоловічої, сонячної енергії, життя[3, c. 139-140].

      Дві схрещені лінії — символічне зображення блискавки.

      «Драбинка» — символ сходження до вершин духовності, до Бога, до кращого життя. Людина вірила, що драбиною можна піднятись на небо.

      Квадрат чи ромб, поділений на кілька частин із крапками в кожній, — символ засіяного поля чи садиби. Крапочки означають зерно, що має прорости. У цьому символі закладена ідея плодючості полів, а також людей. Під час розкопок поселень Трипільської археологічної культури знайдені фігурки богині плодючості Рожаниці. На животі жіночої фігурки намальовано ромб. У кожному з чотирьох його ділянок ще до випалювання було витиснуто по одній хлібній зернині.

      Трикутник також є поширеним символом. Поєднання трьох елементів: Землі, Води та Вогню є знаком триєдності світобудови, своєрідною формулою життя. Земля, зрошена водами та зігріта сонцем, народжує нове життя, і цей процес безкінечний. Цей знак також символізує батька, матір і дитину. У християнстві триєдність — Отець, Син і Дух Святий.

      Одним з найцікавіших і приваблюючих образів є антропоморфне зображення, яке нагадує жіночу постать. Ця жіноча фігура символізувала Велику Богиню Життя, що охороняє, оберігає все живе на землі. Її голову часто зображували у вигляді ромба, трикутника або кола, обрамленого квітами. Інколи рук у Богині-Берегині може бути чотири або шість, що робить зображення схожим на дерево, або нагадує літеру «Ж», що в кирилиці прочитується як «живіте», тобто символізує вічне продовження життя.

      Найдивовижніший з усіх знаків-символів — зображення розгорнутої спіралі. Це символ зародження нового життя й вічного руху. Народні митці називають його «кучері» чи «завиток». Цей елемент зустрічається і на виробах сьогодення, і в розкопках при оформленні керамічних горщиків, ваз, військової амуніції, обрядових предметів, жіночих прикрас, предметів, що засвідчують найвищу царську владу (пекторалях). Їм прикрашають вироби зі срібла, золота, слонової кістки, мармуру, глини. Цей символ приваблював стародавніх майстрів своєю пластичністю, графічним зображенням наростаючого руху.

      Люди не лише зображували ці знаки, а й умілі їх читати. За народними віруваннями, знаки-символи не тільки прикрашали житло, одяг і предмети побуту, а й охороняли, захищали людину від поганого ока, злих духів, приносили щастя — тому їх називали оберегами.

      На багатьох стародавніх пам’ятках зустрічаються схематичні малюнки, що не є зображенням реальних предметів чи істот. Це стилізовані форми людей, птахів, тварин[7, c. 194-195].


      Висновки

      Аналіз оздоблення трипільського посуду і пластики (ліплених із глини фігурок) уможливлює робити висновок, що найпошанованішими тотемами-тваринами у творців Трипільської цивілізації були тур-бик, змія, коза, пес, птахи. До них же треба зарахувати вепра, ведмедя, риб, зображення яких іноді є в трипільських орнаментах і пластиці. Особливу роль трипільці відводили тотему-дереву - його зображення маємо у деяких групах трипільських поселень 16 % від усіх відомих трипільських знаків. І в українських обрядових піснях, особливо сонцепоклонницького походження, саме згадані представники фауни і флори завжди виступають помічниками, опікунами пісенних героїв. Ці тотеми в наших піснях наділені здатністю говорити, сміятися, веселитися, чи то, як писав І. Огієнко, вони в уяві людини "очоловічнювалися", себто вважалися родичами людини. Усе сказане вище вимагає висновку, що українські обрядові пісні зберігають міцну пам´ять про добу Трипільської цивілізації та ще раніші часи тотемізму.

      У сиву давнину протягом багатьох тисячоліть життя людини було тісно пов’язане з довколишнім світом, із силами природи. Існуючи в гармонії з природою та за її законами, людина дуже поетично сприймала її предмети та явища, оживляла їх у своїй уяві, віруючи, що й вони існують за власними законами, виповнені таємничою, могутньою силою. Живими ставали Земля, Вода, Вогонь, Сонце, Зорі тощо. Не все в цьому світі було зрозуміло для людини: дощ, буря, посуха, блискавка, зима, весна, літо, осінь. Вони звідкілясь з’являлися, добре чи кепсько впливаючи на життя людини. Намагаючись знайти спільну мову з навколишнім світом, людина почала створювати нескладні малюнки з умовних знаків. За їх допомогою виробилася своєрідна мова спілкування з навколишнім світом.

      Список використаної літератури

      1. Губерначук С. Знаки-символи трипільських орнаментів і символи-образи українських обрядових пісень. Символ тура-бика і змія - http://www.aratta.org.ua/text_ua.php?id=46

      2. Кононенко П. Українознавство: Навч. посібник для вузів, шкіл, ліцеїв і гімназій, вчителів/ Петро Коно-ненко,; Ін-т українознавства Київського ун-ту ім. Т. Г. Шевченка, Наук.-досл. ін-т "Про-блеми людини". - К.: Заповіт, 1996. - 319 с.

      3. Крисаченко В. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн./ Валентин Семенович Крисаченко. - К.: Либідь. – 1996 - Кн. 1. - 1996. - 352 с

      4. Лепеха Т. Українознавство: Навчальний посібник для студ. вузов/ Таїсія Лепеха,. - К.: Просвіта, 2005. - 373 с.

      5. Стемпєнь С. Українознавство: Матеріали до бібліографії: Публікації в Україні 1996-1998 рр./ Станіслав Стемпєнь,; Станіслав Стемпєнь; Південно-східний наук. ін-т у Перемишлі; Південно-східний науковий інститут (Перемишль). - Перемишль: Б.в., 1999. - 222 с.

      6. Українознавство: Посібник/ Укл. В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. - К.: Зодіак-Еко, 1994. - 400 с.

      7. Українознавство в системі освіти: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України, НДІ українознавства; За заг. ред. Л. П. Яресько, Переднє слово Т. П. Усатенко. - К.: Міленіум, 2004. - 311 с.

      8. Українознавство/ HАН України; Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича; Міжнар. асоціація україністів; Комісія бібліографії та інформатики; Нац. комітет істориків України. - Львів: Б.в.. – 1997

      9. Глушко М. С., Гонтар Т. О., Горинь Г. Й., Гринів О. І., Данилюк А. Г. Українське народознавство: Навч. посібник / С.П. Павлюк (ред.). — Львів : Фенікс, 1997. — 607с.

      10. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського. — К. : Редакція часопису "Народознавство", 2001. — 576с.

      11. Лозко Г. Українське народознавство. — Вид. 3-тє, доп. та перероб. — К. : АртЕк, 2006. — 472с.

      12. Павлюк С. Українське народознавство: Навч. посібник / Степан Петрович Павлюк (ред.). — 3. вид., випр. — К. : Знання, 2006. — 568с.

      13. Петронговський Р. Українське народознавство: Навч.- метод. посіб. / Житомирський обласний ін- т післядипломної педагогічної освіти. — Житомир : Полісся, 2002. — 135с.

      14. Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І., Куйбіда В. В., Коцур В. П. Словник символів. — К. : Народознавство, 1997. — 156с

    "Матеріали взяті з wapedia.mobi"
    Коментарі (13)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  • Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
    Або чому адміністрація "ПМ" зобов'язана знижувати оцінки за публікаційні «наїзди» на людину
    Прийнято вважати, що "людина за Образом і в Подібності" (до Творця), що сказано Творцем: "Людина - це добро", "це добре", тому ставлення до людей і людини, це ставлення до Божого (Творцевого), в тому числі і в нас.
    А також виходимо з того, що "Майстерні" мають підстави встановлювати певний порядок на своїх сторінках, і кому таке не до вподоби, той не змушений це все терпіти.:(

    Йдеться, звісно, про відповідальність адміністрації "ПМ" за те, що виливається у світ зі сторінок "ПМ".

    Щодо використання люди і людина

    Адміністрації легше давати посилання на цю сторінку, аніж переконувати раз за разом декого із авторів, що, принаймні для "ПМ", немає жодного сумніву в тому, що існує Бог Творець (бо, вочевидь, існують ще й інші боги, не творці, в тому числі і широковідомий "Господь Бог"), і що існує його Творіння - прекрасні досконалі - у тому числі й Людина, яка за Образом і в Подібності.
    Тому, коли деякі автори дозволяють собі писати недобрі слова про явище людини взагалі, а не про недоліки когось, чогось конкретного, то це глибоко образливо для тих із нас, що вважають за Найвищий дар - ставати людиною, залишатись людиною, цінять своє знаходження серед людей, і, напроти, усіляких негідників бачать саме, як нелюдів.

    Та, звісно, проблема не лише в тому, що на основі діянь окремих нелюдів не можна засуджувати явище людини в цілому, нехай і забуваючи, що свої Творіння уповноважений і здатен судити лише людський Творець.
    Бо сказано (Мат.12.30):
    31 Задля цього кажу вам, що кожний гріх і хула будуть відпущені людям, а хула проти духа не буде відпущена.
    32 І хто тільки скаже слово проти людського сина, відпуститься йому; а хто скаже проти духа святого, не відпуститься йому, ані в цім віці, ані в будучому.
    33 Або виплекайте добре дерево і його плід добрий, або виплекайте погане дерево і його плід поганий: бо від плоду пізнається дерево..."

    Не збираюся трактувати сказане Ісусом. Але серед інших висновків один очевидний - не потрібно хулити і руйнівно лихословити, тим більше узагальнюючи проти явища людини в цілому, бо точно наші слова, крім можливої конкретної неправдивості, торкнуться і Духа Святого, який в нас. Окрім, певно, нелюдів?

    Проблема і в тому, що вимоги до рівня авторського інтелекту, і рівноваги в різних питаннях буття, і в поезії нині значно вищі, аніж те було донедавна. Мало вже писати лише про те, що власним досвідом проведено крізь душу і серце, писати лише про своє. Нині справжній автор говорить (творить) усім масивом рідної мови - досвідом багатьох і багатьох її авторів і користувачів, і, частіше за все, говорить про світ особисто не знайомий йому, де потрібно з любов'ю охоплювати чуже, як своє, не стаючи суддею, обіймати серцем своїм всі витоки вже далеко не своїх знань - і, поміж іншого, не зупинитися на латинській вихолощеності "homo", не спинитися й на "gomos" греків, як і на їхньому "антропос" (той, чий погляд направлений вгору), не заспокоїтися і на більш древніх багатоваріантних витоках мудрості... І тоді з вуст ніколи не полине хула (від лат. глотка), бо хоча би в найменшій мірі, але побачиться Промисел Божий цілісніше.

    Отож, без такого бачення - в цілому, юним нашим авторам не варто у своїх ранніх спробах, суєтно узагальнюючи, послуговуватися штампами "люди", "людина" - бо таки за цими словами завжди видніє Бог і дуже легко (чи не завжди?) своїми недосвідченими рядками завдати собі шкоди, та й читачу теж. Бо ж навряд чи вистачить майстерності оминути "бісівщину", надати "людині" належного звучання. А за шкоду і інші лиха на сторінках "ПМ" відповідає адміністрація, і її завдання - впливати на такі явища, давати їм оцінку.

    Утім, багато хто зауважить, що весь український світ користається "людиною", "людьми" наліво і направо, і вкрай нерозбірливо, як тим же вульгарним "любИй". На жаль саме так все і є, і це виглядає великою проблемою - оця, і не тільки ця, нерозбірливість. І можливо саме з неї, нашої загальної нерозбірливості, і витікає проблематика "багато званих та мало обраних"?
    Але є ще один важливий момент - уявні "низи" завжди говорять дещо іншою, в т.ч. і понятійно, мовою, ніж аристократія.
    Не будьмо вічними "низами", будуймо і мову, традиції аристократії в Україні.


    Приповідка, щодо "холоду" й "тепла", "пітьми" і "світла", "добра" і "зла"

    Якось професор одного відомого університету задав своїм студентам запитання:

    - Чи є Бог творцем усього сущого?
    Один зі студентів хоробро відповів:
    - Так, є!
    - Тобто , ви вважаєте, що Бог створив все? - запитав професор.
    - Так - рішуче відповів студент.
    - Якщо Бог створив усе, тоді Він створив і зло. А відповідно до загальновідомого принципу, що стверджує, що по нашій поведінці і наших справах можна судити, хто ми такі, ми повинні зробити висновок, що Бог і є зло, - сказав на це професор.

    Студент замовк, оскільки не міг знайти аргументів проти залізної логіки викладача.
    Професор ж бо, задоволений собою, похвастався перед студентами, що, мовляв, він ще раз довів їм, що релігія є лише міфом, придуманим людьми.

    Але тут підняв руку інший студент:
    - Можна у зв'язку із цим задати вам запитання, шановний професоре?
    - Звичайно.
    - Пане професоре, а чи існує холод?
    - Що за питання?! Звичайно, існує. Вам ж бо колись таки бувало холодно?
    Студенти захихотіли з простацького запитання свого товариша. Та він продовжував:

    - Але в дійсності холоду немає. Згідно із законами фізики те, що ми вважаємо холодом, є відсутністю тепла. Тільки об'єкт, що випускає енергію, піддається вивченню. Тепло є те, що змушує тіло або матерію випускати енергію. Абсолютний нуль (- 273° С) є повна відсутність тепла, і будь-яка матерія при такій температурі стає інертною й нездатною реагувати. Холоду в природі немає. Це слово придумали, щоб описати свої відчуття, коли не вистачає тепла.

    Потім студент продовжив:
    - Пане професоре, а чи існує пітьма?
    - Звичайно, існує, і ви це знаєте самі... - відповів професор.

    Студент знову заперечив:
    - І тут ви не праві, пітьми також немає в природі. Пітьма, у дійсності, є цілковитою відсутністю світла. Ми можемо вивчати світло, але не пітьму. Ми можемо використовувати призму Ньютона для того, щоби розкласти світло на його складові й виміряти довжину кожної хвилі. Але пітьму не можна виміряти. Промінь світла може освітити пітьму. Але як можна визначити рівень темряви? Ми вимірюємо лише кількість світла, чи не так? Пітьма - це слово, яке лише описує стан, коли немає світла.

    Студент був налаштований по-бойовому і не вгамовувався:
    - А тепер скажіть, будь ласка, тож чи існує зло, про яке ви говорили?
    Професор, уже непевно, але відповів:
    - Звичайно, я ж пояснив це, якщо ви уважно мене слухали. Ми бачимо зло щодня. Воно проявляється в жорстокості людини до людини, у безлічі злочинів, чинених повсюди. Так що зло усе-таки існує.

    На це студент знову заперечив:
    - І зла теж немає, точніше, воно не існує саме по собі. Зло є лише відсутність Бога, подібно тому, як тьма і холод - відсутність світла й тепла. Це ("зло")- усього лише слово, використовуване, щоб описати відсутність Бога. Не Бог створив зло. Зло - це результат того, що трапляється з тим, у чиїм серці немає Бога. Це як холод, що наступає при відсутності тепла, або пітьма - при відсутності світла.

    Професор замовк і сів на своє місце.

    * Студента звали Альберт Ейнштейн. І ця історія, кажуть, дійсно відбулася з ним в часи його студентської молодості.


    Коментарі (171)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -

  • М.Хазин. Постмодерн – реальность или фантазия?
    Создание «сквозной», то есть описывающей всю известную историю человечества, теории общественного развития, всегда было желанной целью многочисленных исследователей. К началу ХХ века такая теория была создана в рамках развития марксизма и получила название исторического материализма. К сожалению, начиная с 30-х – 40-х годов прошлого века, развитие марксизма-ленинизма фактически остановилось, в результате чего окостеневшая теория, продолжая достаточно убедительно описывать реалии прошлого (хотя и по прежнему оставаясь в сложных отношениях с мистическими, в частности, религиозными факторами в истории человечества), стала существенно отставать от современности. Особенно тяжело ей было из-за того, что сильно отстал ее язык, продолжающий нести на себе черты ранней индустриальной эпохи XIX века. Еще один удар по этой теории был нанесен в связи с распадом мировой социалистической системы и СССР, хотя это разрушение произошло в полном соответствии с концепциями ее классиков, которые утверждали, что до тех пор, пока в мире существует капиталистическая система, социалистические государства не могут чувствовать себя в безопасности.
    Но в любом случае, исторический материализм был неотъемлемой составляющей частью и, соответственно, важной идеологической компонентой «Красного» глобального проекта, что автоматически приводило к тому, что представители враждебного ему проекта «Западного» просто отказывались признавать его существование как научной теории. Но альтернативной собственной исторической концепции «Западный» глобальный проект довольно долго создать не мог, что вынуждало его ограничиваться разнообразными «симулякрами» типа «неотъемлемого стремления человека к свободе», достичь которой можно только в условиях «свободной конкуренции». Не вдаваясь в детали последнего, абсолютно абстрактного, термина (к реализации которого человечество даже близко ни разу не подобралось) отмечу, что слово «свобода» в «Западном» ее понимании, означает разрешение человеку принимать для себя только те библейские заповеди, которые ему лично нравятся (соответственно, отвергая другие), что с точки зрения человека верующего (что православного, что католика, что мусульманина) означает чистую ересь и бесовщину.
    Но многолетние труды западных ученых, в конце концов, дали свои результаты и «сквозная» историческая концепция была разработана. Не вдаваясь в ее детали, которые не являются целью настоящей статьи (и которые можно, например, посмотреть в [1]), необходимо только сказать, что суть ее составляла в том, что развитие человечества описывается в рамках линии «премодерн» - «модерн» (М) - «постмодерн» (ПМ), причем появление следующей стадии автоматически закрывает возможности дальнейшего развития в рамках стадии предыдущей. Популярности этой теории придало колоссальное развитие информационных технологий в 90-е годы, которое существенно изменило структуру экономики США и дало основание для тезиса о построении в них «постиндустриального» общества – экономической базы ПМ. При поддержке идеологической машины США, соответствующая терминология стала доминирующей в современных работах по экономическому развитию - хотя в рамках чистой философии это направлении развивалось и развивается скорее в Европе, особенно во Франции.
    Однако экономические проблемы последних лет поставили серьезный вопрос: действительно ли «постиндустриальное общество» имеет место как устойчивое историческое явление или же это локальный феномен, связанный, например, со спецификой системы мирового разделения труда или контроля над единственным мировым эмиссионным центром. Нужно сразу сказать, что автор настоящей статьи относится к перспективам дальнейшего развития действующей экономической модели без особого оптимизма, однако сама по себе такая ситуация представляется достаточно необычной: ведь речь идет не об отдельных характеристиках явления, спор посвящен самому факту его существования! Такой жесткий раскол в научном сообществе очень симптоматичен, поскольку в истории зачастую обозначал резкую, принципиальную смену базовой модели – научной парадигмы.
    Именно таким расколом ознаменовалось в биологии появление эволюционной теории Дарвина, а в физике - квантовой механики, поскольку классические физики XIX века просто не могли поверить в дуальность волны-частицы. Можно вспомнить и многие другие проблемы, например, в конце XVIII века Французкая академия постановила считать «ненаучными» сообщения о метеоритах, поскольку «на небе камней нет». Геофизики встретили «в штыки» концепцию «дрейфующих континентов» Вегенера, на которой сегодня построены не только геология, но и океанография, метеорология, вулканология и многие другие науки. Таким примерам «несть числа» (еще ряд из них приведен в книге [2]) – и тем больше оснований очень тщательно рассмотреть причину текущего раскола научного и экспертного сообщества по вопросу состояния мировой экономики, по базисным вопросам ее основания.
    Следует отметить, что подобные противоречия, особенно в общественных науках, регулярно накладывались на субъективное противоборство различных научных школ, их тяге к ярко выраженному монополизму, однако наличие хотя бы какого-нибудь объективного основания в их позициях было необходимо всегда. И, возвращаясь к первоначальной теме, проблеме «объективности» ПМ и, как следствие, постиндустриального общества в США, их экономического обоснования, прежде всего, необходимо понять, в чем же суть разногласий между оптимистами, радостно приветствующими новые экономические механизмы и пессимистами, какие доводы они приводят для обоснования своих, прямо скажем, противоположных позиций?
    Оптимисты исходят из достаточно простой логики: развитие информационных отраслей принципиально изменило всю модель мировой экономики, структуру производства, потребовало радикального изменения мировой финансовой системы. Эта перестройка еще не закончилась и в этом смысле говорить о некоторых структурных «несоответствиях» по крайней мере, преждевременно, тем более, по «старым», еще индустриальным критериям. А сама скорость развития отраслей «новой», информационной, экономики доказывает их жизнеспособность, также как и повышение производительности труда в отраслях традиционных, разумеется, после внедрения в них информационных составляющих. Ну действительно, представьте себе, говорят они, что сейчас документы начнут готовить «по старинке», на пишущей машинке... А как можно работать в руководстве крупной компании, если нет механизма мгновенной передачи приказа по электронным сетям сразу всем подразделениям, которым он адресован? Ну, а что касается отдельных трудностей, то они будут преодолеваться «по мере поступления»...
    Пессимисты же говорят о том, что в реальности отрасли «новой» экономики не увеличивают производительность труда в экономике традиционной. Впервые об этом, во всяком случае, на теоретическом уровне, было сказано в статье О.Григорьева и М.Хазина (см.[3]), опубликованной в середине 2000 г., а наиболее полно эти вопросы нашли свое отражение в исследовании международной консалтинговой компании Маккинзи, опубликованном в 2001 году. В работе М.Хазина ([4], в ней также приводятся краткое описание исследований Маккинзи) были изучены межотраслевые балансы США, с точки зрения понимания взаимодействия «новой» экономики со всеми остальными ее частями. И эта работа показала, что ускоренный рост отраслей «новой» экономики связан с внеэкономическим (то есть не основанным на реальных результатах деятельности) перераспределением ресурсов, направленном в пользу этих новых отраслей (необходимо напомнить, что в цитируемой работе, к «новой» экономике были отнесены не только информационные сектора, типа производства компьютеров или обработки информации, но также оптовая и розничная торговля). За счет отраслей традиционных, что и вызвало их серьезную стагнацию в США за последние два десятилетия. Отметим, что хотя механизмы этого перераспределения принципиально отличаются от тех, которые действовали в СССР, результаты в части отклонения межотраслевого баланса от устойчивого состояния удивительно напоминают наши результаты в 70-е – 80-е годы прошлого века. Только вместо нашей «оборонки», у них – «новая» экономика.
    Апологеты «информационного сектора» на это отвечают, что современная экономика состоит, в основном, из услуг и сервисов, а производственная компонента отлично развивается в рамках глобального разделения труда в Китае и Юго-Восточной Азии. Соответственно, межотраслевой баланс, в рамках одного государства, дать достаточно полную картину ситуации не может. Критики, в свою очередь, отмечают, что даже в тех странах, в которых принципиально изменилась структура производства, структура потребления практически осталась прежней, люди по прежнему тратят деньги на еду, жилье, отдых, медицину и образование. В этом смысле, в неразделимой паре производство-потребление, «новая» экономика изменила только первую часть, что само по себе достаточно спорное достижение, поскольку все до сих пор происходившие структурные кризисы (в том числе тот, который существенно повлиял на судьбу СССР) были вызваны как раз несоответствием структуры производства структуре потребления. Иными словами, рассуждения апологетов «новой» экономики о ее достижениях, с точки зрения сторонников экономики реальной, производственной (или, если употребить любимый термин Л.Ларуша, «физической»), как раз и есть доказательство ее кризисного состояния.
    Собственно говоря, аргументы здесь можно приводить еще долго, но если отвлечься от конкретных доводов чисто экономического плана, то, частично повторяя начало статьи, противоречие между этими двумя группами можно сформулировать так. Пессимисты смотрят на сложившуюся ситуацию с точки зрения «старых» критериев, а оптимисты – «новых». И такое различие не может быть приведено «к общему знаменателю» иначе, как победой одной из двух идеологий: либо ПМ действительно «шагает по планете» и тогда верны оценки оптимистов, либо имеет место «научная ошибка» - и тогда для описания действительности следует использовать методики пессимистов.
    Для России это тем более важно, что М. развивался на «Западе» в рамках капитализма, на «Востоке» - социализма, но на сегодня он в любом случае вынужден проиграть ПМ в рамках естественного развития общества. Если предположить, что именно США являются лидером построения постмодернистского устройства мира, то в них этот проигрыш постепенно оформлялся в 80-е годы, после мощного толчка реформ Рейгана. С этой позиции, в СССР разрушение общество М. произошло одномоментно, как раз в результате безнадежной конкуренции с уже сформировавшимся в США ПМ, что не позволило создать «национальноориентированной» модели ПМ, как это удалось сделать в рамках М. Но это только означает, что, целиком или по частям, но Россия будет вынуждена принять ту модель ПМ, которая уже построена – и ее сопротивление по различным направлениям (типа несогласия с «Западной» версией событий Второй мировой войны) бессмысленно и безнадежно.
    Противоположная точка зрения не столь оформлена, но в соответствии с ней, беда состоит как раз в том, что реально постиндустриальное общество построено не было и, соответственно, ПМ, как явления реальности, а не придумки рафинированных интеллектуалов, на сегодня просто не существует. А тот идеологический мираж, который был сконструирован в 90-е годы XX века, находится, грубо говоря, «на последнем издыхании». И в самое ближайшее время должен будет рассыпаться, вернувшись к классическому модерну, причем в его достаточно ранних, грубых формах. И для различия двух этих случаев необходимо найти критерий, применение которого достаточно убедительно бы показывало отличие двух этих случаев.
    Начнем мы с простого примера: представим себе, что существует крупный комбинат, который в рамках разделения труда и концентрации производства, начал юридически выделять из себя различные цеха и службы, физически оставляя их на месте. При этом, по каким-то причинам эти новые юр.лица продолжают работать именно в рамках сохранения старых производственных цепочек, не выходя на свободные рынки, и как потребители, и как покупатели. И пусть работники каждого цеха или крупного отдела еще и живут вместе, каждые в своем отдельном небольшом поселке, со своим местным бюджетом. Как будет воспринимать мир та часть бывшего предприятия, которая занималась бухгалтерией, маркетингом и проектными разработками на производстве? Те люди, которые живут в их поселке и воспринимают мир исключительно с точки зрения их жизни? Не возникнет ли у них ощущение, что они, в рамках своего места обитания/службы, построили «постиндустриальное» общество? Особенно, если развитие информационных технологий позволяет практически всю работу делать не приезжая на комбинат, а, фактически, дома? Как различить случай такого локального «мирка», который автоматически исчезает в случае изменения экономических условий, которые делают любому из цехов экономически более выгодным выход из производственной цепочки и т.д., от случая, когда внедрение информационных технологий реально становится не просто видом экономики, но и начинает принципиально менять всю общественную структуру?
    Обращаю внимание, что переход от рабовладельческого строя к феодальному, от феодализма к капитализму, от капитализма к социализму принципиально менял лидеров, движущую силу общества. Те же изменения, которые происходили на нашем гипотетическом комбинате, в целом ничего не меняли – они только сгруппировали людей по типам доходов, образу жизни, образованию, мировоззрению и т.д. Так вот, возникает вопрос, внесли ли те изменения, которые произошли в экономике за последние десятилетия, принципиальные, концептуальные изменения в мире? Или они коснулись только вывески: если раньше «автомобильной столицей» мира был Детройт, то теперь – Токио и Сеул, если раньше основным потребителем калькуляторов был Нью-Йорк, то теперь компьютеры потребляют все США. Ну действительно, не считаем же мы, что в 50-е году в Нью-Йорке было построено «постиндустриальное» общество? Так может, и сейчас его нет в США?
    Можно привести и еще один пример. Императорский Рим первых веков нашей эры принципиально отличался от всех остальных населенных пунктов тогдашнего мира. И человеку, который переезжал туда на постоянное место жительство, не могло не казаться, что изменилась вся структура общественных отношений, достигнут некоторый новый уровень общественного и исторического развития. Но последующие события показали, что для достижения того уровня, например, бытовых удобств западной Европе (в восточной еще около 1000 лет была Византия) пришлось ждать больше полутора тысяч лет – где-то до конца XIX века. Как раз потому, что избыточный приток денег (инвестиций) не компенсировался изменением общественных и производственных отношений.
    Смены экономических парадигм, базовых идеологий, происходили в истории человечества несколько раз. Но каждый раз у настоящей новой парадигмы было одно принципиальное свойство – самодостаточность. Этот термин необходимо объяснить более подробно. И М. по отношению к премодерну, и ПМ. по отношению к М. должны быть самодостаточны, в том смысле, что их существование не должно в обязательном порядке требовать рядом наличия большого количества обществ, находящихся на предыдущем этапе развития. Разумеется, если такие общества существуют, то их можно и нужно использовать, но само такое взаимодействие неминуемо влечет разрушение более «старых» обществ, их переход на следующую стадию.
    М. в XVI – XIX веках старательно разрушал традиционные общества (премодерн) – и даже не потому, что ставил себе такую цель, просто его образ мысли и образ действия, ценностная система, не могли сосуществовать с образом мысли традиционным. И сохранение традиционного общества именно как общественно-исторической модели в рамках модерна не просто невозможно было себе представить – такого не могло быть «потому что не могло быть никогда». Разве что в рамках создания «заповедников», куда бы не ступала нога человека М.
    Так вот, является ли самодостаточным американское постиндустриальное общество именно в приведенном выше смысле? Если «да», то это очень серьезный аргумент в пользу того, что США достигли нового этапа развития человеческого общества. А если «нет», то это строгое доказательство того, что никакого нового исторического этапа в развитии человечества не достигнуто, просто в рамках описанной выше модели комбината удалось (на время) резко поднять уровень жизни работников одного из подразделений за счет перераспределения прибыли внутри производственных цепочек. Что, в свою очередь, дало ресурс для финансирования явно избыточных опций, которые существенно изменили жизнь, – но ограниченной группе людей и на ограниченный срок. И, по большому счету, за счет недоинвестирования реальных производственных мощностей.
    Для начала зададим другой, гораздо более простой вопрос: кто в рамках американской модели должен производить носки? Сейчас, как известно, их производит для США Китай, причем в таких объемах, что это вызывает тревогу американской общественности. Почему именно Китай – понятно. «Постиндустриальная» стоимость рабочей силы в США такова, что если при нынешней производительности труда носки будут производиться внутри страны, то стоимость их будет существенно выше по сравнению с текущей ситуацией. То есть те, кто их будут покупать (все население США) должны будут серьезно перераспределить свои бюджеты в пользу тех же носков. А за счет чего? Не за счет же еды или образования детей? А это значит, что «секвестру», скорее всего, будут подвергнуты как раз бюджеты на покупку продукции отраслей информационных, что поставит под серьезную угрозу, как это следует из работы [2], всю политику государства, которая в последние десятилетия направлена на их поддержку. Да и вообще неизвестно, смогут ли существовать эти, в естественно ситуации убыточные отрасли, если реальный спрос на их продукцию вдруг начнет падать.
    Отметим, что есть еще один вариант – уменьшить потребление носков. То есть не выкидывать их, поносивши один раз, а стирать и использовать их в дело снова. Но это еще более опасно, поскольку ставит под сомнение саму концепцию «общества потребления». Если можно стирать носки, то можно и машину регулярно ремонтировать? И компьютеры не менять? Ну, и так далее... В государстве, в котором потребительские расходы формируют почти 80% ВВП, а норма сбережения уже много лет «болтается» около 0%, регулярно «заскакивая» в отрицательную область, такие рассуждения могут далеко завести...
    А в Китае стоимость рабочей силы настолько мала, что эта проблема снимается. Так могут ли США в такой ситуации обойтись без Китая? Или «китаев», как некоего обобщенного образа? Отметим, что дело не только в носках. Например, свою потребность в металлорежущих станках США покрывают за счет внутреннего производства едва на 15%, по всей видимости, по той же причине – невозможности обеспечить выделение ресурса для спроса на товары «информационных» отраслей в случае, если стоимость товаров индустриальных резко вырастет. Так что носки – это не уникальный объект. И о какой самодостаточности можно говорить в таких условиях?
    Когда несколько лет назад большинство мировых экспертов начали говорить о том, что США для снижения дефицита платежного баланса (и его основной составляющей – баланса внешнеторгового) необходимо немножко девальвировать доллар, автор этих строк многократно объяснял, что, поскольку кризис в США носит не макроэкономический, а структурный характер, то снижение доллара только увеличит эти дефициты. Поскольку по приведенным в предыдущих абзацах причинам, отказаться от импорта товаров США не могут – а снижение доллара только увеличивает их стоимость, то есть наращивает импорт в ценовом выражении. Прошедшие годы показали правильность этой позиции, что является косвенным доказательством наличия существенного ценового (структурного) перекоса в американской экономике.
    Апологеты «постиндустриальности» отвечают на этот вопрос очень просто: в рамках информационного общества возможно построить станки-роботы, которые будут производить достаточное количество носков (станков, джинсов, автомашин, необходимое подчеркнуть, недостающее добавить по вкусу) по вполне приемлемой себестоимости. Но вот реальной потребности в разработке таких роботов пока просто нет – поскольку Китай (Индия, Корея, Европа, Япония) вполне закрывают насущные потребности. А вот если что-нибудь случится – все, что нужно, будет разработано и построено. То есть теоретическая самодостаточность – есть, а вот практической – пока нет, ну и Бог с ней, когда будет нужно, тогда и разберемся...
    Отметим, что нынешние объемы дефицитов (бюджетного и платежного) в США уже достигли такого угрожающего масштаба, что, по мнению многих специалистов, объективная потребность в таких разработках уже настала, однако пока они даже не анонсируются. И понятно почему. Дело как раз в той описанной выше причине, которую впервые в рамках своих теоретических разработок выдвинули российские ученые-экономисты, а подтвердили на практике – международные консультанты. Информационные технологии не вызвали роста производительности труда в традиционных отраслях, этот рост в рамках глобализации был связан исключительно с процессами разделения труда. А это значит, что станки-роботы, обеспечивающие производство носков в США, появиться не могут. Либо стоимость их разработки, либо уровень образования (то есть зарплаты) тех, кто должен на них работать, либо техническое сопровождение, либо потребление энергии, либо страховка от экологических последствий их работы, либо еще что-то, а, скорее всего, все вместе, будут настолько велики, что полностью нивелируют низкую себестоимость собственно работы.
    То есть, иными словами, существуют отрасли промышленности (в нашем основном примере – легкой), обойтись без которых современное «постиндустриальное» общество не может, но которые в рамках современной ценовой практики, без государственной поддержки, государственного регулирования цен сегодня в США существовать в принципе не могут! Поскольку потребуют для своей окупаемости те ресурсы, которые сегодня искусственно перераспределяются в пользу развития отраслей «постиндустриальных».
    Здесь на поверхность вылезает еще один идеологический миф современности. Который к теме статьи формального отношения не имеет, но удачно дополняет картину. Основная критика социалистической экономики, которая имела место со стороны «западной» экономической науки (на сегодня, почти тотально – монетарно-либеральной), состояла в том, что при социализме искажается «естественная» система цен. Приведенный анализ показывает, что весь феномен современной американской «постиндустриальности» построен исключительно на принципиальном и серьезном искажении ценовых пропорций в американской экономике. И в этом смысле приведенная в начале статьи аналогия о сходстве советской «оборонки» 60-х – 80-х годов и современной «новой» экономики в США становится еще более прозрачной. Добавим еще, что, в отличие от СССР, в США «невозможные» на сегодня отрасли относятся не столько к высокотехнологическим оборонным, сколько к самым простым и бесхитростным отраслям промышленности. То есть, современное американское общество, в рамках своей «постиндустриальности», не в состоянии обеспечить за счет собственных ресурсов даже самые простые потребности своих членов!
    Но это и означает, что основной вывод, который является целью настоящей статьи уже можно сделать – тот комплекс отношений, который характерен, для нынешних США, не может быть даже зародышем «постмодерна», поскольку существовать может исключительно в окружении значительно превышающего его по масштабу (и экономическому, и демографическому) индустриального модерна.
    Соответственно, нет в США и «постиндустриальной» экономики. А современная «постиндустриальность» носит, скорее всего, чисто идеологический характер и к ней в полной мере применима та аналогия с отдельными цехами крупного комбината, которая приведена выше. Отметим, что положение США в этом смысле много хуже, чем того же Китая – в случае разрушения единой системы (банкротства комбината) производящие цеха еще могут быть кому-то интересны, хотя недостаток производственных инвестиций в предыдущие годы безусловно скажется... А вот маркетологов, бухгалтеров, юристов и т.д. ждут достаточно тяжелые времена.
    Здесь нужно сделать одно отступление. Выдающиеся экономические результаты США связаны еще и с тем, что именно на их территории находится единственный эмиссионный центр мировой валюты, единой меры стоимости современного мира – американского доллара. Можно сколько угодно обсуждать, какие именно качества американцев предыдущих поколений позволили США нынешним получить этот ресурс, который сегодня обеспечивает их гражданам потребление 40% мировых ресурсов при примерно вдвое меньшем производстве (в долях мирового ВВП). Однако нынешнее состояние доллара и всей мировой финансовой системы позволяют смело сказать, что «лафа» заканчивается и уже нынешнему поколению американцев придется жить «как все». Пережив соответствующий психологический шок резкого падения потребления.
    Можно привести и еще одну историческую аналогию. Рим первых веков нашей эры, со всем его, частично описанном в этой статье великолепием, жил, во многом, за счет монопольной эксплуатации серебряных рудников Испании (за которые и дрался с Карфагеном в кровопролитных Пунических войнах). Их исчерпание и стало концом классической Римской империи, и в этом смысле нынешние США еще больше напоминают «Римскую империю времени упадка».
    Как и Римская империя первых веков нашей эры, нынешнее американское государство, со всеми его экономическими феноменами, в том числе и теми, которые дали основания ряду исследователей для признания его «постиндустриальным», таково, что не может существовать без очень мощной «периферии». Которая должна обеспечить те принципиальные потребности членов этого общества, которые могут быть произведены исключительно в рамках чисто индустриального общества, классического модерна.
    Повторим этот тезис еще раз, более подробно. Структура производства нынешних США радикально отличается от аналогичной структуры двадцатилетней давности. Структура конечного потребления, естественно, изменилась тоже, однако нужно отметить, что как только доходы домохозяйств падают, структура их потребления быстро возвращается к прежним стандартам. Иными словами, с учетом того, что у 80% населения США реально располагаемые доходы последние годы не растут (весь прирост доходов домохозяйств за последнее десятилетие пришелся на 20% самых богатых семейств), а стоимость обслуживания накопленных долгов непрерывно растет, властям США было необходимо обеспечить домохозяйствам тот дополнительный (не в абсолютном, а в относительном выражении) доход, который мог быть направлен на изменение структуры потребления в пользу товаров и услуг информационного, «постиндустриального» сектора. Часть этого потребления обеспечивается за счет кредита, и потребительского, и ипотечного. Но этот механизм непрерывно наращивает объем долга, что еще более увеличивает ежегодные процентные выплаты, то есть объем средств, которые домохозяйства могут направить на потребление, уменьшается. Так что нужен другой механизм, в качестве которого и выступает рабочая сила в странах, пребывающих в состоянии модерна. И отказаться от этого механизма без разрушения системы потребления «постиндустриальных» товаров, скорее всего, невозможно.
    И вот здесь принципиальным становится еще один феномен ПМ, который не должен зависеть от того, реализован он уже на нашей планете или нет. Дело в том, что хоть раз появившись, ПМ, уж коли он представляет из себя исторический феномен, должен постепенно расширять сферу своего влияния на все человечество, на все общества и территории. И надо отметить, что идеология и философия современного американского общества нацелена как раз на такое развитие событий. «Распространение демократии», а вся американская внешняя политика активно демонстрирует соответствующие направления действий, связано именно с этой «объективной исторической реальностью» в понимании современной американской элиты. Которая искренне убеждена не просто в неизбежности своего мирового лидерства, но и в том, что он носит абсолютно объективный, исторически детерминированный, характер.
    Самое замечательное при этом состоит в том, что такая политика разрушает то окружение, «периферию» США, которое состоит из государств эпохи М. Разумеется, это абсолютно соответствует философской и исторической теории, но зато принципиально противоречит той экономической базе, на которой и базируется информационная, «постиндустриальная» структура американской экономики. Иными словами, та философская, историческая, идеологическая, политическая база американского общества, ее элиты, которая обеспечивает и глубоко, на несколько поколений, «эшелонирует» современную внешнюю политику США, во всех ее проявлениях, от официальной дипломатии до тайных операций ЦРУ, от Голливуда до андеграунда, реально направлена на уничтожение того «разрыва» между США и окружающими его странами, который жизненно необходим для получения экономического ресурса, обеспечивающего само существование этого общества!
    Можно привести (виртуальную) историческую аналогию. Базой традиционного общества, «премодерна», была сельская община. И ее сила была в том, что при тех технологиях, которые были в то время, сельским хозяйством занималось как минимум 80% всего населения. Понятно, что именно их отношение к жизни доминировало в обществе. Сейчас в США непосредственно сельскохозяйственной деятельностью занимается от силы 4% населения, что, разумеется, полностью ликвидирует какую-либо возможность восстановления традиционного общества. Но представим себе, что во времена Средневековья, жители какого-нибудь города начали бы активно и быстро разрушать окружающие его сельские общины, с целью привить ее жителям «новые», «единственно верные» городские ценности. Кто и как бы их после этого кормил?
    Отметим, что в процессе промышленных революций XVI-XIX веков как раз и происходило отмирание сельских общин, но тогда это сопровождалось серьезным повышением производительности труда в сельскохозяйственном производстве. А современные информационные технологии роста производительности труда в традиционных отраслях не дают! А значит, и не могут быть базой для смены общественно-исторического этапа.
    Для того чтобы иметь полное моральное право говорить о правильности изложенной выше версии, необходимо дать ответ еще на один очень важный вопрос. Почему упомянутые выше несоответствия не были отмечены американскими (точнее, «западными») специалистами? Ведь исследованиям Маккинзи (более ранние тексты написаны на русском языке и, скорее всего, были проигнорированы) уже несколько лет? Без ответа на этот вопрос неминуемо будут возникать подозрения в наличии в приведенных выше рассуждениях каких-то серьезных (хотя, быть может, глубоко скрытых) «проколов». Но такой ответ существует.
    Дело в том, что в «западной» экономической литературе полностью отсутствует (за исключением работ Л.Ларуша и его школы) системное описание возможных последствий предстоящего (вероятного, или, если принять концепцию настоящей статьи, практически неизбежного) экономического кризиса. Если в 90-е годы это еще можно было бы списать на последствия засилья монетарной экономической школы и/или тоталитарный характер американского общества, то в последнее время, когда отдельные критические явления американской экономики широко обсуждаются, такое объяснение становится уже явным упрощением ситуации. Но если принять изложенные выше доводы, то ответ становится понятным.
    Современные «западные» ученые, как и весь американский истеблишмент, уже давно внутренне приняли концепцию «постиндустриальности» американской экономики, они давно мыслят в рамках тех новых, частично реально, а частично виртуальных феноменов современного американского общества, которые для них олицетворяют построенный ПМ. Признать свою ошибку и полностью перестроить всю систему доводов, всю логику рассуждений, – на это нужно не просто гражданское мужество ученого, это требует еще и выдающейся смелости для борьбы с достаточно консервативными социальными и государственными институтами, незаурядных интеллектуальных способностей и достаточно большого времени.
    Более того, это требует (пусть на время) отказаться от базовых основ самосознания американского общества – права на лидерство в мире, базирующегося на том, что оно построило наиболее адекватное и «идейно чистое» общество на базе «протестантской этики». А если еще учесть, что все эти концепции глубоко, на несколько поколений, эшелонированы в рамках системы воспитания, образования, карьерного движения... В общем, если для европейских ученых это еще можно, хотя и трудно, представить, то для живущих в США, в которых и сконцентрированы на сегодня большинство научных центров, это представляется абсолютно невозможным.
    Именно по этой причине не могут американские специалисты признать и ту систему доводов в пользу неизбежности мирового финансового и экономического кризиса, которую построили в последние годы российские экономисты, в том числе, автор этих строк. Поскольку тот язык, который выработался в «западном» научном сообществе, включает в себя логику реальности ПМ в американской действительности, в частности, «постиндустриальной» экономики, как имманентную составляющую. Ее элементы присутствуют во всех логических построениях, определениях и схемах, причем встроены в них абсолютно «намертво» и не могут быть выделены (а тем более, удалены) в явном виде.
    А в описаниях российских ученых (особенно, получивших образование в советское время) эта логика, напротив, полностью отсутствует – хотя бы потому, что заменена логикой исторического материализма. Такое мощное несоответствие не дает возможности осуществить буквальный перевод, требуется создание очень сложного «метаязыка». Для очень многих языков (таких, например, как китайский) такие метаязыки абсолютно необходимы, автор этих строк неоднократно сталкивался с крайней сложностью в понимании, например, китайского представления о развитии современной геополитики, даже в изложении такого известного специалиста, как А.Девятов. Но в случае китайского языка, создание метаязыка для перевода было вызвано ясно выраженной общественной потребностью, которая в случае российских экономических теорий полностью отсутствует. Это хорошо видно, например, у Линдона Ларуша, который вынужден использовать достаточно сложный в понимании и совершенно непредставимый в цифровом описании термин «физическая экономика», поскольку не может себе позволить использовать для описания негативных изменений в структуре экономики совершенно чуждых и откровенно для американского уха «устаревших» терминов межотраслевых балансов.
    Можно предположить, впрочем, что в случае начала крупного мирового кризиса, он как раз и станет тем фактором, который стимулирует для американского общества необходимость создания метаязыка перевода современных достижений ряда неамериканских экономистов на язык, доступный и понятный американской элите. А пока невозможно даже предъявить претензии к «западным» экономистам за то, что они игнорируют работы российских коллег, поскольку последние просто находятся для них за пределами официально признанных научных рамок.
    Но если приведенные выше рассуждения о фантомности ПМ в современной жизни признать адекватными, то становится понятно, что элиты США, до недавнего времени мирового экономического и до сих пор реального финансового лидера, находятся в глубочайшем идейном кризисе. Несоответствие ее внутренней философии, построенной многими поколениями американских интеллектуалов и реально воспринятой всем обществом, экономическим реалиям сегодняшнего дня, привело к невозможности для американского общества понять и принять истинные механизмы начавшихся проблем. А поскольку причины, вызвавшие эти механизмы к жизни, лежат гораздо глубже чисто экономических явлений, то ни «чистые» экономисты не в состоянии их описать в рамках своих узкопрофессиональных терминов, ни само американское общество не готово признать язык тех (в большинстве своем, иностранных) специалистов, которые описывают происходящие процессы в рамках чуждых ему принципов.
    Более того, этот внутренний раскол американской элиты не дает возможности выхода из современного финансового-экономического кризиса, сохранения текущей экономической парадигмы, даже если таковые возможности объективно существуют. Поскольку само направление мысли элиты США, тот сектор, в рамках которого она планирует и разрабатывает будущие планы и действия, связано с идеологической унификацией мира, его приведение к «единственно верным» американским образцам. А «заморозить» текущую ситуацию, продлить действующую мировую экономическую модель на неопределенный срок можно только за счет увеличения пока существующего разрыва между США и другими индустриальными странами – причем разрыва не экономического или военного (что в рамках американской идеологии как раз приветствуется), а идеологического!
    Грубо говоря, американское общество требует, чтобы весь мир пребывал в состоянии ПМ, только США были бы в нем единственным гегемоном. Но в реальности, для поддержания современной финансово-экономической модели необходимо, чтобы в состоянии ПМ пребывало бы только общество «золотого миллиарда», или даже исключительно США, а весь остальной мир существовал бы в рамках М., в радикально отличными идеологическим базисом.
    И такой раскол американских (точнее, «западных») элит не может не привести к глубоким кризисам во всех общественных процессах, проходящих сегодня в мире. Эта «общественная шизофрения» видна и в политике, и в экономике, и в национальных и межрелигиозных отношениях. И до ее преодоления рассчитывать на серьезное улучшение положения в мире не приходится.
    Автор благодарит Д.Г.Ракшу, С.И.Гавриленкова, Ю.М.Осипова, А.Г.Дугина за полезные обсуждения.

    М.Хазин, май-ноябрь 2005 года.

    Литература:

    [1] Ю.М.Осипов, «Постмодерн», альманах «Философия хозяйства», N 6 (36), 2004 г., стр. 260-282.
    [2] А.Б.Кобяков, М.Л.Хазин «Закат империи доллара и конец «Pax Americana», М.: Вече, 2003, 368 с., серия «Новый ракурс».
    [3] О.Григорьев, М.Хазин, «Добьются ли США Апокалипсиса», «Эксперт», N 28 (239), от 24 июля 2000 г.
    [4] М.Хазин, «Конец сказки о «новой» экономике», «Русский предприниматель», N 6 (7), сентябрь 2002 год.

    ( написано 13.11.2005, опубликовано 13.11.2005)

    А також деякі прогнози М.Хазіна на найближчі роки (29.10.2010)


    tv (29.10.2010 Rinki_glob1635)

    "М.Хазин. Постмодерн – реальность или фантазия?"
    Коментарі (3)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -