Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Віктор Марач (1955)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Генрі Лонгфелло Моя втрачена юність
    Моя втрачена юність
  •   Генрі Лонгфелло День згаснув Мандри біля каміна
    День згаснув
  •   Генрі Лонгфелло Excelsior! Псалом життю
    Excelsior!
  •   Р.Л.Стівенсон Вересовий напій
    Вересовий напій
    Шотландська легенда
  •   Р.Л.Стівенсон Реквієм Бродяга
    Реквієм
  •   Дитячий сад віршів 17
    Дитині – моєму тезку
  •   Дитячий сад віршів 16
    Присвяти
  •   Дитячий сад віршів 15
    Осінні багаття
  •   Дитячий сад віршів 14
    Всі їх назви знає нянька:
    Вероніка, Наперстянка,
  •   Дитячий сад віршів 13
    Дні в саду
  •   Дитячий сад віршів 12
    Армії у вогні
  •   Дитячий сад віршів 11
    Книжки з малюнками взимку
  •   Дитячий сад віршів 10
    Самотня дитина
  •   Дитячий сад віршів 9
    Прощання із селом
  •   Дитячий сад віршів 8
    Смачний хліб
  •   Дитячий сад віршів 7
    За човник мені постіль
  •   Дитячий сад віршів 6
    Добрі й погані діти
  •   Дитячий сад віршів 5
    Пісня-марш
  •   Дитячий сад віршів 4
    Край Дрімоти
  •   Дитячий сад віршів 3
    Співає пташка про гніздечко
    І про яєчка в нім;
  •   Дитячий сад віршів 2
    Піратська історія
  •   Дитячий сад віршів 1
    Елісон Каннінгем
    Від її хлопчика
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 53
    ВІДРОДЖЕННЯ
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 52
    ВИГНАНКА
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
    НА СУШІ
  •   Кохання
    Бентежить, чарує, блаженство дарує,
    Сповня й найсміліші бажання,
  •   Анаграми 2
    * * *
    Тамаро,
  •   Анаграми 1
    Анаграма – слово або фраза, отримані з інших слів або фраз тільки перестановкою літер.
  •   Словесні квадрати
    Крім квадратних паліндромів розглядають також т.з. словесні квадрати, рядки яких читаються зліва направо, а стовпці – зверху вниз і є осмисленими словами, але не паліндромами. У простіших випадках слова у стовпцях повторюють у тому ж порядку слова в рядках, а в складніших – слова в стовпцях відмінні від слів у рядках. Ось декілька знайдених мною таких словесних квадратів різного порядку.
  •   Короткі вірші-паліндроми 8
    У НИЗИНУ
  •   Короткі вірші-паліндроми 7
    У ГУЛІ ЛУГУ
  •   Короткі вірші-паліндроми 6
    МАКИ – ЦУЦИКАМ
  •   Паліндроми-безкінечники 6
    БУЛО: ДО ДОЛУ Б
  •   Паліндроми-безкінечники 5
    А В ЯРУ – КУРЯВА
  •   Піт Хейн Груки 16
    УСМІШКА ДЖОКОНДИ
  •   Піт Хейн Груки 15
    ГРУК ПРО ЧЕРВОНУ РОЗУ
  •   Піт Хейн Груки 14
    СВЯТА ПРАВДА
  •   Піт Хейн Груки 13
    НАДІЯ – НЕ ДІЯ
  •   Піт Хейн Груки 12
    КЛАСИЧНИЙ ГРИП
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 50
    КОЛИ КІНЧАЄТЬСЯ РІК
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 49
    МАНДРИ
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 48
    ЕПІТАФІЯ
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 47
    SOUVENIR
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 46
    ВІДВАГА МАТЕРІ МОЄЇ
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 45
    PASSER MORTUUS EST
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 44
    РЯДКИ ДЛЯ НАДГРОБКУ
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 43
    ДО НЕ НЕЗНОСНОГО ЙОГО
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 42
    RECUERDO
  •   Із Едни Сент Вінсент Міллей 41
    * * *
    Замкну хаос в ці – два по сім – рядки,
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ДЖЕЙМС ВІТКОМБ РАЙЛІ
  •   Генрі Бірс Біфштекс-о-шампіньон
    Під гуркіт океану,–
    Мімі, згадай лишень,–
  •   Вільям Нокс Тлінність
    О смертний, чому ти не зрікся гордині?
    Як слід метеора, як мла в неба сині,
  •   Із Редьярда Кіплінга
    НОША БІЛИХ ЛЮДЕЙ
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ГІМН ПЕРЕД БОЄМ
  •   Із Редьярда Кіплінга
    За те, що темні справи –
    Єдиний наш урок;
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ЗАКОН ДЖУНГЛІВ
  •   Редьярд Кіплінг “Мері Глостер”
    Я потакав твоїм примхам, нічого тобі не жалів –
    Діку, твій батько вмирає, дослухайсь же до його слів!
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ПІВДЕННА АФРИКА
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ГОЛУБІ РОЗИ
  •   Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
    Щоб публіці лиш догодити,
    Поет всі сили віддає
  •   Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
    Селянин у Гімалаях як ведмедя б раптом стрів,
    Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
  •   Із Редьярда Кіплінга
    Коли вже пішов похоронний загін
    Й коршак, покружлявши, зник, –
  •   Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
    Новий рік знов розбурхав згаслий жар
    Й покликав душу моря владний чар,
  •   Редьярд Кіплінг Циганські вози
    Як не від циган ти ведеш родовід,
    Що не знають стида, й крадучи, –
  •   Мавка
    Ніжністю печаль моя зігріта
    Наяву вже, не лишень вві сні:
  •   Центони 2
    * * *
    А я невеличка,
  •   Центони 1
    Центон – вірш, цілковито складений із відомих читачу рядків інших віршів одного або кількох авторів зі збереженням при цьому змістової і синтаксичної єдності. Художній ефект досягається складною взаємодією і зіткненням контекстів окремих фрагментів.
    Пропоную кілька центонів, складених мною на матеріалі текстів українських народних пісень.
  •   Рівнобуквиці 7
    * * *
    Стовбур’я? – Ні:
  •   Рівнобуквиці 6
    * * *
    Маля та ми:
  •   Рівнобуквиці 5
    * * *
    То мука – рай,
  •   Рівнобуквиці 4
    * * *
    До ріжка
  •   Рівнобуквиці 3
    * * *
    Не грів
  •   Паліндроми-перевертні 2
    І МОХ…
  •   Складові паліндроми 2
    Забута буза.
  •   Ірі – в звірі (вірш-паліндром)
    Іра – в тварі,
    Іра – в чварі,
  •   Ямам – я (вірш-паліндром)
    Ямо, ноті тоном – я,
    Ямо, лугу гулом – я,
  •   Вірі – рів (вірш-паліндром)
    Вірі в звірів
    Вірив: ви – рів;
  •   Мирим (вірш-паліндром))
    Ми рудого дурим,
    Ми радого дарим,
  •   Ні, Венер тре не він (вірш-паліндром)
    Він – сіті снів;
    Він – данина днів;
  •   Он диво – видно (вірш-паліндром)
    Он мускула лук – сумно;
    Он муз орава – розумно;
  •   Жарінь? Ні – раж! (вірш-паліндром)
    Жара. Літо. Голого тіла раж.
    Жарі міра в чварі – міраж.
  •   Ми – дім і дим (вірш-паліндром)
    Ми – сало ласим,
    Ми – сила лисим,
  •   Бучу б (вірш-паліндром)
    Буку – руку б,
    Басу – вуса б,
  •   Мене – женем (вірш-паліндром)
    Мене мій іній – іменем,
    Мене рука та – куренем,
  •   І дару -- раді (вірш-паліндром)
    Браку – карб,
    Гроту – торг,
  •   Яса лишилася (вірш-паліндром)
    Я сила риб – збиралися;
    Я сила гам – змагалися;
  •   А крім – є мірка? (вірш-паліндром)
    А круг і гурка:
    “А круку – курка;
  •   То -- сила, а лис -- от
    То – лоз опал, мла позолот;
    То – сиві таті висот;
  •   І наші, мішані (вірш-паліндром)
    І на талмуді ті сіті дум латані,
    І на калабані набалакані,
  •   І нам у тіні – ні, тумані…. (вірш-паліндром)
    І на палубі була пані –
    І на морі вір омані,
  •   А мені -- нема (вірш-паліндром)
    Нива мені: нема вин;
    Жура мені: нема руж;
  •   Короткі вірші-паліндроми 5
    ОН І КІНО
  •   Короткі вірші-паліндроми 4
    КІЛО КОЛІК
  •   Короткі вірші-паліндроми 3
    МИЛИМ І МИРИМ
  •   Короткі вірші-паліндроми 2
    УЗОРУ – РОЗУ
  •   Паліндроми-безкінечники 4
    КОНУРА – ДАРУНОК
  •   Паліндроми-безкінечники 3
    ВІЛ ХОХЛІВ
  •   Сніги
    Замели сніги
    І поля, й луги;
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 40
    * * *
    Все так же, брате, хай мине
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 39
    * * *
    Евклід один зрів істинну красу.
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 38
    * * *
    Повір, якщо колись міцні ці вежі,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 37
    * * *
    Згадаю клумби саду спорожнілі,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 36
    * * *
    Себе я знаю й вибір свій зробила,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 35
    * * *
    Як постарієм і вже кров у жилах
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 34
    * * *
    Селено-місяцю, що без зупинок
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 33
    * * *
    Вважай – нещирі, марнота лишень
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 32
    * * *
    Коли втомлюсь від споглядання змін
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 31
    * * *
    Надієшся – забути вже зуміла
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 30
    * * *
    Мені слова твої ці, мов насмішка;
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 29
    * * *
    Як знов до храму, що у позолоті
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 28
    * * *
    Не множ ілюзій – думка не тотожна
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 27
    * * *
    Мій гостю дорогий, мій вчений друже,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 26
    * * *
    Розбите серце не зростеться знов,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 25
    * * *
    Ні, лікарю мій, марні намагання
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 24
    * * *
    Річ дивна, що, хоч і не схильна я
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 23
    * * *
    Коли помреш ти й поглядом бентежним
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 22
    * * *
    Мене більш не кохай, божка любові
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 21
    * * *
    Коли вдягнем вінки не з мирта – з тліну,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 20
    * * *
    Під місяцем, що в чверті вже останній,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 19
    * * *
    Цю рану вже ніколи не зцілити;
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 18
    * * *
    Не встиг бутон розкрити пелюстки,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 17
    * * *
    Коли підеш ти, що в цю мить мені
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 16
    * * *
    Тебе любила щойно – зізнаюся;
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 15
    * * *
    В посуху днів моїх знов, мов роса,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 14
    * * *
    Лиш доки цій дотліти сигареті,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 13
    * * *
    Хоч більш, ніж тебе, я люблю життя,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 12
    * * *
    Красою не затьмариш ти лілею,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 11
    * * *
    Й ти вмерти маєш теж, коханий праху,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 10
    * * *
    Ніч за сестру мені, й кохання стільки
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 9
    * * *
    Збуджусь – й від дум сумних в світанку млі
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 8
    * * *
    Не в срібній скриньці, як дівча якесь
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 7
    * * *
    Час не втиша ні болю, ні відчаю;
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 6
    * * *
    Не помирати від жалю, а жити
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 5
    * * *
    Ми спорим про податки й другом зву
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 4
    * * *
    Ти пам’ятний землі, як тане сніг,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 3
    * * *
    Жалій мене, та не тому, що вмить
  •   Із Матінки Гуски 16
    * * *
    Іни, міни, бени, буч,
  •   Гріхопадіння (вірш-ехо)
    В раю й від дів
    Радів;
  •   Перетоки
    Перетока (інша назва: хвилехід) – це така фраза, в якій одне слово (як правило двоскладове) плавно перетікає в друге шляхом його багаторазового повторювання, внаслідок чого відбувається перестановка складів.
  •   Різнобуквиці
    Різнобуквиця – це таке слово або фраза, де всі літери є різними. В цьому плані ідеальною різнобуквицею слід вважати таку змістовну фразу, в якій кожна із 33 літер українського алфавіту зустрічалася б по одному разу. Якщо такі фрази й існують, то знайти їх досить складно. Ось кілька прикладів простіших різнобуквиць (в дужках вказано сумарну кількість літер).
  •   Рівнобуквиці 2
    * * *
    Задкувати –
  •   Рівнобуквиці 1
    Рівнобуквиця (інші назви: омограма, пантограма, панримія) складається як правило із двох рядків, що є однаковими наборами літер, але мають різний зміст внаслідок різної розстановки інтервалів між словами та знаків пунктуації.
  •   Мініграми
    Мініграмою називається фраза, що складається із двох половинок, одна з яких отримується з другої або зміною положення однієї з літер, або перестановкою місцями двох літер.
  •   Логогрифи 2
    РІЙ МРІЙ
  •   Логогрифи 1
    Логогрифом називається фраза або набір фраз, що містить послідовність слів (у випадку вірша ці слова як правило є римами), кожне наступне з яких отримується з попереднього відкиданням однієї літери. Порядок слів у логогрифі може бути і зворотним, коли кожне наступне слово отримується з попереднього додаванням однієї літери. Допускається відкидання або додавання на кожному етапі не однієї, а кількох літер, і не обов’язково на початку або в кінці слова, але і всередині.
  •   Складові паліндроми 1
    Складовий паліндром відрізняється від звичайного тим, що він читається однаково зліва направо і справа наліво не по літерах, а по складах. Ось кілька прикладів.
  •   Паліндроми-перевертні 1
    Перевертнем будемо називати такий паліндром, зворотне прочитання якого має інший (інколи протилежний) зміст порівняно із прямим.
  •   Кругові паліндроми
    Круговим паліндромом будемо називати такий паліндром, що може бути записаний у вигляді кільця і читатися зверху вниз та (із перестановкою слів) знизу вгору як зліва направо, так і справа наліво. Ось кілька прикладів таких паліндромів.
  •   Квадратні паліндроми
    Квадратним паліндромом (або суперпаліндромом) називається такий паліндром, який може бути записаний послідовно літера за літерою у клітинки квадрата і читається однаково не тільки по рядках зліва направо і справа наліво, але й по стовпцях зверху вниз і знизу вгору.
    Найбільш відомим і знаменитим є латинський суперпаліндром
  •   Паліндроми-безкінечники 2
    МАЛО – ПОПОЛАМ
  •   Паліндроми-безкінечники 1
    Ура, купили пенсне, пенсне, ... , пенсне, пенсне Пилипу – кару!
  •   І не те, ні (вірш-паліндром)
    І не сон осені,
    І не леза зелені,
  •   І не мене – мені (вірш-паліндром)
    І не мала зала мені,
    І не мало вола мені,
  •   Вір – зрів: (вірш-паліндром)
    І букву в кубі,
    І булку у клубі,
  •   І що дощі? Що мощі? (вірш-паліндром)
    І що салату рута? – Ласощі.
    І що дари мами? – Радощі.
  •   Короткі вірші-паліндроми 1
    ВІК. ОРДА. ЧАД РОКІВ
  •   Віл хохлів (сонет-паліндром)
    Віл. Хата. Хлів.
    Віл. Сажа слів.
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 2
    * * *
    Хто цілував мене, і де, й чому,
  •   Із Едни Сент Вінсент Мілей 1
    * * *
    Тебе забуду, любий, незабаром;
  •   Вістон Х’ю Оден Куди це зібрався ти?
    “Куди це зібрався ти? – ратнику радник. –
    Заграв блиск і грізно гуркочуть громи;
  •   Із Роберта Бернса 9
    ПОМІЩИКУ, НЕ ТАКОМУ
    МУДРОМУ, ЯК СОЛОМОН
  •   Із Роберта Бернса 8
    НА КАПІТАНА ФРЕНСІСА ГРОУЗА
  •   Із Роберта Бернса 7
    ПРОЩАННЯ МАКФЕРСОНА
  •   Із Роберта Бернса 6
    ПІСНЯ, СКЛАДЕНА В СЕРПНІ
  •   Із Роберта Бернса 5
    ЕЛЕГІЯ НА СМЕРТЬ БІДОЛАШНОЇ ОВЕЧКИ МЕЙЛ
  •   Із Роберта Бернса 4
    ПРОЩАЛЬНИЙ ЦІЛУНОК
  •   Із Роберта Бернса 3
    ЧЕСНА БІДНІСТЬ
  •   Із Роберта Бернса 2
    БРІВШИ ЧЕРЕЗ ДІЛ
  •   Із Роберта Бернса 1
    ДЖОН ЯЧНЕЄ ЗЕРНО
  •   Із Вільяма Батлера Єйтса
    ДО СВОГО СЕРЦЯ – З МОЛЬБОЮ НЕ ЛЯКАТИСЬ
  •   Із Вільяма Батлера Єйтса
    ДИКІ ЛЕБЕДІ В КУЛЕ
  •   Із Вільяма Батлера Єйтса
    ЛЕДА Й ЛЕБІДЬ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 16
    ТРЕМТІННЯ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 15
    СКАРГА ПЛОТІ НА ЗВЕРХНІСТЬ ДУХУ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 14
    ПОХВАЛА ПТАШИНОМУ СПІВУ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 13
    ПРО ДРУЖИНУ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 12
    НЕЧАСТО
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 11
    НАМІРИ Й ДІЇ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 10
    РІЗНИЦЯ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 9
    БАЙКА ПРО ЦИНІКА
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 8
    ДО ВНУЧКИ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 7
    ЗАСТОРОГА ДЛЯ ГОСТІ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 6
    PIA CULPA
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 5
    ТРУДНОЩІ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 4
    КОРИТО
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 3
    ДРУЖИНА ДО ЧОЛОВІКА
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 2
    НОЧІВЛЯ
  •   Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 1
    ПОКАРА ЗА ЦІКАВІСТЬ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 21
    Такі були в лілій чесноти,
    Що їх аж нудило від цноти.
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 20
    НЕ СПОКУШАЙТЕ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 19
    В САТИРИЧНОМУ ЖАНРІ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 18
    Й ТАК БУВАЄ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 17
    ПРОФЕСІЙНИЙ РИЗИК
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 16
    РИЦАР І МІЩАНИН
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 15
    КРИТИКУ ГЕТЕ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 14
    ПРО БАГАТОЖОНСТВО У МОРМОНІВ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 13
    ОПТИМІЗМ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 12
    НАГАЛЬНА ПОТРЕБА
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 11
    ПРО ГІГАНТІВ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 10
    Прядеться нитка життя
    Для савану пошиття.
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 9
    ПРОБЛЕМА
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 8
    ПОРАДА ЄВІ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 7
    ПРО ПРАВДИВІСТЬ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 6
    ПРО СТРУНИ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 5
    ОГОЛОШЕННЯ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 4
    ПРОФЕСІЙНА ТАЄМНИЦЯ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 3
    ТРАПЛЯЛОСЬ НЕ РАЗ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 2
    ПРО МЕТЕОРИТИ
  •   Станіслав Єжи Лєц Фрашки 1
    РОЗМОВА
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 19
    НОРМА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ФОРМИ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 18
    З’ЯСУЄ ЧАС
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 17
    З ПІДРУЧНИХ МАТЕРІАЛІВ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 16
    СПАСИБІ ЗА КОМПЛІМЕНТ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 15
    НІЯК НЕ ПОЗБУТИСЬ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 14
    ЗАПОВІТНА МРІЯ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 13
    ВІД ЧАСУ НЕ ВТЕЧЕШ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 12
    ПОЗБАВТЕСЬ ІЛЮЗІЙ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 11
    ХАЙ І ПОЧЕСНЕ, АБИ ЧЕСНЕ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 10
    НЕПРИПУСТИМО
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 9
    ДЕМОКРАТІЯ НЕДОРЕЧНА
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 8
    МОЖЛИВОСТІ БЕЗМЕЖНІ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 7
    ІНАКШЕ ІЩЕ ВАЖЧЕ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 6
    ТРАГЕДІЯ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 5
    ПРО ЕСКІМОСІВ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 4
    ПРО ДОБРОВІЛЬНІ ВЧИНКИ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 3
    НЕМОЖЛИВО УЯВИТИ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 2
    ПРО КАЛЕНДАРНУ РЕФОРМУ
  •   Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 1
    ВСЕ У РУКАХ ЛЮДИНИ
  •   Із Огдена Неша
    ПРИСОРОМЛЕНИЙ ДІДУСЬ
  •   Із Огдена Неша
    ОДА МІСТУ
  •   Із Огдена Неша
    СТАРЕЧІ РОКИ СЕМА СОРОМ’ЯЗЛИВОГО
  •   Із Огдена Неша
    НЕ ПІДУ Я ДО ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ
  •   Із Огдена Неша
    ТУ МИТЬ ВЖЕ НЕ ВЕРНЕШ
  •   Із Огдена Неша
    ОХ, КРАЩЕ НЕ ДИВИТИСЬ!
  •   Із Огдена Неша
    СКОРІШ ДО ФІНІШУ, СТАРІСТЬ ПРЕКРАСНА!
  •   Із Огдена Неша
    ДВА ПЛЮС ОДИН -- ОТ БЕЗВИХІДЬ!
    (Лист редакції популярного журналу)
  •   Із Огдена Неша
    ЯКЩО ВНИКНУТЬ
  •   Із Огдена Неша
    "МОЄ ДИТЯ ФЛЕГМАТИЧНЕ..."
    (Стурбований батько)
  •   Із Огдена Неша
    ПРО ЩО КОЖНА ЖІНКА ДІЗНАЄТЬСЯ РАНО ЧИ ПІЗНО
  •   Із Огдена Неша
    НЕ ШКІР ЗУБИ -- СОБІ Ж ДОРОЖЧЕ
  •   Із Огдена Неша
    НЕ БУВАЄ НАСТІЛЬКИ ДОБРЕ,
    ЩОБ НЕ МОГЛО СТАТЬ ІЩЕ ГІРШ
  •   Із Огдена Неша
    ЧОЛОВІКАМ -- ПО СЕКРЕТУ
  •   Із Огдена Неша
    Одні мають звичку робить все повільно, а інші -- швидко й
    .....одразу, й це позначається на споживанні;
  •   Із Огдена Неша
    ВЕСНА ПРИХОДИТЬ НА МУРРЕЙСЬКИЙ ПАГОРБ
  •   Із Огдена Неша
    РОМАНТИЧНИЙ ВІК
  •   Із Томаса Вайєта
    * * *
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ДЖОРДЖ АРНОЛЬД
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    АЛЕКСАНДЕР ПОП
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ЙОГАН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ВОЛТ ВІТМЕН
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ВАЛЬТЕР ЛЕНДОР
  •   Окремі вірші зарубіжних поетів
    ТОМАС МУР
  •   Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
    Поцілувать кохану я хотів,
    Й війнуло враз духм'яністю такою,
  •   Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
    З чим порівнять їх -- довго я вагавсь, --
    Ці всеосяйні, ці всесильні очі;
  •   Діалог двох поетів
    КРІСТОФЕР МАРЛОУ
  •   Із Волтера Релі
    ПРОЩАННЯ ІЗ ДВОРОМ
  •   Із Лі Ханта
    ДО КОНИКА І ЦВІРКУНА
  •   Із Роберта Сауті
    ВОДОСПАД ЛОДОР
  •   Із Адама Міцкевича
    РОЗМОВА
  •   Із Семюела Кольріджа
    ДО РІЧКИ ОТТЕР
  •   Із Джерарда Хопкінса
    Чи ж є на світі щось гарніш весни!
    У лузі трав неспинний буйний ріст;
  •   Із Джона Мільтона
    ДОСЯГШИ ДВАДЦЯТИТРИРІЧНОГО ВІКУ
  •   Із Данте Габріела Россетті
    ЛЮБОВНИЙ ПОГЛЯД
  •   Із Данте Габріела Россетті
    БЕЗМОВНИЙ ПОЛУДЕНЬ
  •   Із Крістіни Россетті
    * * *
  •   Із Крістіни Россетті
    НЕ ЗАБУВАЙ
  •   Із Томаса Харді
    НІЧ В ЛИСТОПАДІ
  •   Із Томаса Харді
    ВІЩИЙ ДРОЗД
  •   Із Персі Біш Шеллі
    ДО____
  •   Із Персі Біш Шеллі
    ОЗІМАНДІЯ
  •   Із Персі Біш Шеллі
    ОДА ЗАХІДНОМУ ВІТРУ
  •   Із Альфреда Теннісона
    БИЙ, БИЙ, БИЙ!
  •   Із Джона Донна
    ЕПІТАЛАМА, НАПИСАНА В ЛІНКОЛЬНЗ ІННІ
  •   Із Джона Донна
    ПАРФУМИ
  •   Із Джона Донна
    ЙОГО ПОРТРЕТ
  •   Із Джона Донна
    РОЗСТАВАННЯ
  •   Із Джона Донна
    ЗАПОВІТ
  •   Із Джона Донна
    РОЗБИТЕ СЕРЦЕ
  •   Із Джона Донна
    ПРИМАРА
  •   Із Джонна Донна
    ВЕЧІРНЯ В ДЕНЬ СВ. ЛЮЦІЇ, НАЙКОРОТШИЙ В РОЦІ
  •   Із Джона Донна
    ТВІКЕНГЕМСЬКИЙ САД
  •   Із Джона Донна
    БЕЗМЕЖНІСТЬ ЛЮБОВІ
  •   Із Джона Донна
    ЗВЕРШЕННЯ
  •   Алджернон Свінберн Протиставлення
    Була б любов, як роза,
    Я ж був би, мов листок, --
  •   Алджернон Свінберн Розставання
    Підем, пісні мої: вона не чує.
    Як з вами -- серце й страху не відчує;
  •   Алджернон Свінберн Пісня часів порядку
    Штовхає вперед крізь пісок
    Нас вітер, аж дух перейма;
  •   Алджернон Свінберн Занедбаний сад
    На долоні гори, між вершиною й долом,
    Над роздоллям морським, де вітрам воля є,
  •   Алджернон Свінберн Сад Прозерпіни
    Тут млість навкруги і спокій,
    Де й вітру не чуть бринінь,
  •   Піт Хейн Груки 11
    КОНИКОВЕ ГОРЕ
    (Байка)
  •   Піт Хейн Груки 10
    НАШЕ НАЙБІЛЬШЕ ДОСЯГНЕННЯ
  •   Піт Хейн Груки 9
    ПОРА БУЗКУ
  •   Піт Хейн Груки 8
    ПОСПІШНІСТЬ
    (Напис для пам'ятника на перехресті)
  •   Піт Хейн Груки 7
    ЕКОНОМНІСТЬ
  •   Піт Хейн Груки 6
    КАМІНЕЦЬ В ЧЕРЕВИКУ
  •   Піт Хейн Груки 5
    ПАРАДОКС ЖИТТЯ
    (Філософський грук)
  •   Піт Хейн Груки 4
    ARS BREVIS
  •   Піт Хейн Груки 3
    ДУМКИ І РЕЧІ
  •   Піт Хейн Груки 2
    ПРО ТРУДНОЩІ
  •   Піт Хейн Груки 1
    ХТО ТАКИЙ ВЧЕНИЙ?
    (Спроба визначення)
  •   Із Матінки Гуски 15
    * * *
    Вища від всіх веж
  •   Із Матінки Гуски 14
    * * *
    Танцюєм навкруг шовковиці;
  •   Із Матінки Гуски 13
    * * *
    Цей приятель мій у пригод жадобі
  •   Із Матінки Гуски 12
    * * *
    Роджер помер і в могилі лежить,
  •   Із Матінки Гуски 11
    * * *
    А був Аптекар, що знав усі ліки.
  •   Із Матінки Гуски 10
    * * *
    Вовна-бавовна, шерсть і повсть,
  •   Із Матінки Гуски 9
    * * *
    Король старий Колі,
  •   Із Матінки Гуски 8
    * * *
    Саймон Мастак, наївний простак
  •   Із Матінки Гуски 7
    * * *
    Співаймо про шість пенсів,
  •   Із Матінки Гуски 6
    * * *
    Блимай, блимай, моя зірко!
  •   Із Матінки Гуски 5
    * * *
    Соломон Ділок
  •   Із Матінки Гуски 4
    * * *
    Доктор Фостер, учитель-добряк,
  •   Із Матінки Гуски 3
    * * *
    Були три мисливці веселі
  •   Із Матінки Гуски 2
    * * *
    Три мудреці з Італії
  •   Із Матінки Гуски 1
    * * *
    Ось будинок, який збудував Джек.
  •   Із Джона Мейсфілда
    ПІСНЯ МАНДРІВЦЯ
  •   Із Джона Мейсфілда
    ТЬЮКСБЕРСЬКА ДОРОГА
  •   Із Джона Мейсфілда
    Один шлях йде на Лондон,
    Інший в Уельс веде;
  •   Із Оскара Вайльда
    TAEDIUM VITAE
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    V
    Хто зна, чи правим є закон
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    IV
    Була каплиця на замку
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    ІІІ(2)
    Чувсь півня сірого вже спів,
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    ІІІ(1)
    Не тішить зір тюремний двір
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    ІІ
    Шість тижнів вже в дворі гуляв
  •   Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
    І
    Не вдяг він розовий мундир,
  •   Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
    14
    Триликий Боже, в серце моє бий,
  •   Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
    1
    Творцю мій, прахом йдуть труди твої;
  •   Із Джона Донна
    ЛЮБОВНИЙ ПОСТУП
  •   Із Джона Донна
    ЛЮБОВНА ВІЙНА
  •   Із Джона Донна
    ДО МОЄЇ КОХАНОЇ, ВКЛАДАЮЧИСЬ В ЛІЖКО
  •   Із Джона Донна
    ПРОЩАННЯ ЗІ СЛЬОЗАМИ
  •   Із Джона Донна
    ПРОЩАННЯ, ЩО ВІДМІНЯ ПЕЧАЛЬ
  •   Із Джона Донна
    КАНОНІЗАЦІЯ
  •   Із Філіпа Сідні
    СТАРІСТЬ
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    ПІСНЯ ВОСЬМА
  •   Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    ПІСНЯ ПЕРША
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    96
    Ти, думко, недарма на ніч так схожа:
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    89
    Похмура і глуха розлуки ніч
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    63
    О правила граматики, я чув
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    33
    Я міг би... Не вернуть вже! О, я б міг!
  •   Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
    1
    Свою любов хотів у вірш я втілить --
  •   Із Едвіна Робінсона
    СІМЕЙНЕ ВОГНИЩЕ
  •   Із Едвіна Робінсона
    КЛІФФ КЛІНГЕНХАГЕН
  •   Із Едвіна Робінсона
    МІНІВЕР ЧІВІ
  •   Із Едвіна Робінсона
    РІЧАРД КОРІ
  •   Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
    Старий Флад Ібен брів один вночі,
    По схилу піднімавсь із міста вгору
  •   Із Едвіна Робінсона
    ДЖОН ЕВЕРЕЛДАУН
  •   Із Едвіна Робінсона
    ДІТИ НОЧІ
  •   Із Джорджа Байрона
    ПОРАЗКА СЕННАХЕРІБА
  •   Із Джорджа Байрона
    СТАНСИ
  •   Із Джорджа Байрона
    СОНЕТ ДО ДЖЕНЕРВИ
  •   Із Джорджа Байрона
    З ПОЕМИ "ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА"
  •   Із Джорджа Байрона
    * * *
  •   Джон Кітс Сонети
    * * *
    День відійшов, а з ним і вся принада:
  •   Джон Кітс Сонети
    * * *
    Коли страшусь -- не втілить вже пером,
  •   Джон Кітс Сонети
    КОНИК І ЦВІРКУН
  •   Джон Кітс Сонети
    * * *
    Хто довго був ув'язненим у місті,
  •   Джон Кітс Ода солов'ю
    У серці біль, а в голові хмільна
    Спустошеність, неначе пив дурман
  •   Джон Кітс Ода грецькій вазі
    Ти наречена, що зберіг нам час,
    Дитя мовчання й туги за старим,
  •   Із Джона Кітса
    З ПОЕМИ "ЕНДИМІОН"
  •   Вільям Вордсворт Сонети
    * * *
    Ягнята ці лиш починають жить
  •   Вільям Вордсворт Сонети
    * * *
    О, скільки в морі суден! На воді
  •   Вільям Вордсворт Сонети
    * * *
    Черницям люб свій в келії куток,
  •   Вільям Вордсворт Семеро нас
    В невіданні дитя,
    Чий подих повен вщерть
  •   Вільям Вордсворт Люсі
    1
    Шаленство пристрасті я знав,
  •   Із Вільяма Вордсворта
    НАРЦИСИ
  •   Із Редьярда Кіплінга
    Якщо спокійний ти, коли в тривозі --
    Й за це тебе ще й ганять -- всі навкруг;
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ПІСНЯ МАЛОГО МИСЛИВЦЯ
  •   Редьярд Кіплінг Блудний син (західна версія)
    Й от до своїх я вернувся знов,
    Прощеним і ситим проснувся знов,
  •   Редьярд Кіплінг Галерний раб
    Гарною була галера -- в неї румпель різьблений,
    Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ПІСНЯ СЕРА РІЧАРДА (1066 Р.)
  •   Із Редьярда Кіплінга
    ГІМН ЗАКОХАНИХ
  •   Редьярд Кіплінг Сассекс
    Нам світ весь милий, та серця
    Вмістить його не здатні --
  •   Редьярд Кіплінг Звався вік той неоліт
    Звався вік той неоліт, й воював я з юних літ
    За визнання, їжу й шкури для вдягань
  •   Редьярд Кіплінг Циганської стежки знак
    Метелик нічний -- в дрімотний сад,
    Бджола -- у лугів буйноцвіт;
  •   Редьярд Кіплінг Пісня контрабандистів
    Як сон твій потривожить стук копит вночі,
    Не варт вставать з постелі й запалювать свічі.
  •   Редьярд Кіплінг Балада про "Болівара"
    Сім людей з усього світу знов вернулись в порт.
    Пий, гуляй на Реткліф-роуд, нам друзяка й чорт!
  •   Редьярд Кіплінг Молитва Джобсона
    "Благословенні англійці, шляхи їхні всі й заняття;
    Єретикам же й невірним навік хай буде прокляття!"
  •   Редьярд Кіплінг Томлінсон
    Заснув сном вічним Томлінсон в будинку на Берклі-сквер
    Й Дух за волосся вхопив його й потяг до вишніх сфер;
  •   Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід
    О, Схід це Схід, Захід це Захід, і ніколи не поєднатись їм,
    Аж поки не постануть Земля і Небо на Божім Суді Страшнім.
  •   Редьярд Кіплінг Томмі
    Щоб пива кухоль спорожнить, зайшов я у трактир.
    "Не для солдат!" -- хазяїн в крик, уздрівши мій мундир.
  •   Редьярд Кіплінг Денні Дівер
    "Про що звіщають сурми нас?" -- спитав хтось із солдат.
    "Сигналять збір, сигналять збір," -- сказав сержант-мулат.
  •   Редьярд Кіплінг Мандалай
    Біля пагоди старої, задивившись в синю даль,
    Сидить з Бірми там дівчина й, що не з нею я, їй жаль.
  •   Редьярд Кіплінг Брід на річці Кабул
    Місто й річку звуть Кабулом --
    Звук сурми й атака вслід! --
  •   Роберт Фрост Настанова
    Назад від днів сьогоднішніх в минуле,
    У ті часи, що спрощені від втрати
  •   Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
    По бездоріжжю двоє брели
    Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
  •   Із Роберта Фроста
    МИСЛИТЕЛЮ
  •   Із Роберта Фроста
    СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ
  •   Із Роберта Фроста
    ШАТРО ІЗ ШОВКУ
  •   Із Роберта Фроста
    Вирушаю в дорогу
    У пустельні краї,
  •   Із Роберта Фроста
    ВЕСНЯНІ КАЛЮЖІ
  •   Із Роберта Фроста
    НЕОБРАНА ДОРОГА
  •   Із Роберта Фроста
    ДО ЗЕМЛІ
  •   Із Роберта Фроста
    Любов і сумнів
  •   Із Роберта Фроста
    КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    О, хто цей грішник юний, що скований бреде?
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    Де хвиль неозорих біг,
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    Змовчи про пісню чарівниці,
  •   Із Альфреда Хаусмана
    ПРОРОЦТВА
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    Каштан скидає свічі, з глоду цвіт
  •   Із Альфреда Хаусмана
    ГРЕНАДЕР
  •   Із Альфреда Хаусмана
    ЖОВТІ НАРЦИСИ
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    Літня лінь снувала мливо
  •   Із Альфреда Хаусмана
    АТЛЕТУ, ЩО ВМЕР МОЛОДИМ
  •   Із Альфреда Хаусмана
    * * *
    З дерев найкращі, вишні, в квіт
  •   Із Едгара По
    ДОЛИНА НЕСПОКОЮ
  •   Едгар По Країна снів
    По неходженій дорозі,
    Де стріть демонів лиш в змозі
  •   Едгар По Аннабель Лі
    Давно колись -- як вода, роки спливли --
    Біля моря на краю землі
  •   Едгар По Енні
    Минув, слава Богу,
    Біль без вороття;
  •   Едгар По Лінора
    Розбитий кубок золотий! Душа пішла навік --
    Ридайте дзвони! -- й спрагло п'є вже з вод стигійських рік!
  •   Едгар По Ворон
    Раз вночі, думки похмурі відганяючи, в зажурі
    Я схилявсь над фоліантом, що в нім мудрості плоди;
  •   Едгар По Улялюм
    Небо сіре було і недобре,
    Вітер вів із сухим листям спір,
  •   Із Едгара По
    ЕЛЬДОРАДО
  •   Вільям Блейк Віщування Невинності
    Побачить світ в піщинки лоні
    І небо в квітці луговій;
  •   Із Вільяма Блейка
    ПІСНЯ ЛІСОВОЇ КВІТКИ
  •   Із Вільяма Блейка
    Маленька мухо,
    Весь твій танець
  •   Із Вільяма Блейка
    Тигре! Тигре! Ти у ніч
    Сяєш з нетрів навсібіч.
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Люблю я очі, що прощення просять
    За муки, що ти серцем завдала,
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Колись не дуже чорне цінувалось
    І не вважалось символом краси;
  •   Вільям Шекспір Сонети
    З тобою я розстався навесні,
    Як квітень роздавав всім одяг звабний;
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Якщо колись розлюбиш, хай це буде
    Тепер, коли нічому вже не рад;
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Спалахує по-новому любов --
    Чи ж лезо це від голоду тупіше?
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Коли на суд блаженно-тихих дум
    Я викликаю спомин про минуле
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Як той актор невпевнений на сцені,
    Що з остраху з своєї ролі збивсь,
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Ну хто колись повірить у мій вірш,
    Хай ти у нім коштовніший перлини?
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Поглянь на схід, коли уже світає,
    Як ранок осяйний встає і всі
  •   Вільям Шекспір Сонети
    Від ніжних роз ми приросту чекаєм,
    Щоб їх краса, не в'янучи, цвіла;
  •   Омар Хайям Рубайят (28)
    * * *
    Перш ніж торкнутись пелюсток вдалося,
  •   Омар Хайям Рубайят (27)
    * * *
    Небес кружляння нам не обігнать
  •   Омар Хайям Рубайят (26)
    * * *
    Шляхами риндів ми тепер ідем;
  •   Омар Хайям Рубайят (25)
    * * *
    Вночі сьогодні знов про тебе мріять став;
  •   Омар Хайям Рубайят (24)
    * * *
    О, як же богословські ти визубрив вершки!
  •   Омар Хайям Рубайят (23)
    * * *
    Не заплямований Ти неба чистотою;
  •   Омар Хайям Рубайят (22)
    * * *
    Світ не збагнуть, хоч думай цілий вік;
  •   Омар Хайям Рубайят (21)
    * * *
    На башті Туса птиця нам предстала --
  •   Омар Хайям Рубайят (20)
    * * *
    Не збагнуть світ -- то ж часу на роздум не трать:
  •   Омар Хайям Рубайят (19)
    * * *
    Життя лиш поманило -- й обмануло,
  •   Омар Хайям Рубайят (18)
    * * *
    Безгрішні приходим -- і тут грішимо;
  •   Омар Хайям Рубайят (17)
    * * *
    Друже мій, не печальсь, довіряючись долі,
  •   Омар Хайям Рубайят (16)
    * * *
    Ось обличчя моє -- мов прекрасний тюльпан;
  •   Омар Хайям Рубайят (15)
    * * *
    Хай погано служив за життя небесам,
  •   Омар Хайям Рубайят (14)
    * * *
    Небо горде і зле, ти нам жить не даєш;
  •   Омар Хайям Рубайят (13)
    * * *
    Світоч думки, рай, пекло й чистилище -- ми;
  •   Омар Хайям Рубайят (12)
    * * *
    Хто за формою змісту розрізнював тло,
  •   Омар Хайям Рубайят (11)
    * * *
    Якщо серце моє відіб'ється від рук,
  •   Омар Хайям Рубайят (10)
    * * *
    Моє тіло омийте вином -- оберіг
  •   Омар Хайям Рубайят (9)
    * * *
    Мертвим вже все одно: ні зітхань, ні образ,
  •   Омар Хайям Рубайят (8)
    * * *
    Ти на мене при всіх накликаєш ганьбу:
  •   Омар Хайям Рубайят (7)
    * * *
    Гнане вітром, життя моє мимо пройшло;
  •   Омар Хайям Рубайят (6)
    * * *
    Скільки крапель слід вилить, щоб зріть моря дно?
  •   Омар Хайям Рубайят (5)
    * * *
    В цьому тлінному світі так буде повік:
  •   Омар Хайям Рубайят (4)
    * * *
    Все, що бачим -- це видимість тільки одна,
  •   Омар Хайям Рубайят (3)
    * * *
    Цим світом керують Чотири і Сім;
  •   Омар Хайям Рубайят (2)
    * * *
    Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
  •   Омар Хайям Рубайят (1)
    * * *
    Риба качку спитала: "Де ділась вода,
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    101(110)
    Й ти, Виночерпію, як серед трав
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    91(98)
    Вина купіть -- з ним старість проведу,
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    81(88)
    Ти, ким із праху створені всі ми
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    71(76)
    Що написав Він -- те уже основа
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    61(63)
    Від Бога дар -- Лоза ця біля ганку,
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    51(52)
    Із нами Він незримо повсякчас,
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    41(55)
    Вже не манить небесна таїна
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    31(34)
    З земної тверді через Сьому Браму
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    21(21)
    То ж вип'єм: відділяє кілька кроків
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    11(11)
    Підем зі мною й заблукаєм в лузі
  •   Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
    1(1)
    Від сну збудись! -- Вже Ранок з Ночі ганку
  •   Тропинка во ржи
    Росою омытая, солнцем залитая,
    Бегущая в травах вдоль старой межи;
  •   Кассиопея
    Уж на праздник жизни не успею --
    Мне тоски щемящей не унять.
  •   Предчувствие весны
    В лугах, в полях еще повсюдно
    Белеют снега островки,
  •   Шиповник
    Весь пронизанный солнцем, омытый росою,
    Хоть его и не пышны цветы,
  •   * * *
    Тебе расскажу я, скрывая печаль,
    О том, как прекрасна весенняя даль;
  •   * * *
    Знов музика... Як владно й незбагненно
    Чарівних звуків гомінливий рій
  •   Пізня осінь
    Розгулявся, розприндився вітер:
    Свище в лузі, в діброві гуде,
  •   * * *
    Коли спомини знову наплинуть,
    Від жалю і тривоги спочинь;
  •   Ліс
    Мліє полудень в мареві соннім...
    Йду стежками, де бігав колись.
  •   * * *
    Синь. Полудень. І більшої не треба
    Любові й ніжності, як зараз у мені.
  •   Музика
    Вже розлучить мелодію не в змозі
    Й серця, що б'ються з нею в унісон.
  •   Білі сніги
    Ніжним сяйвом і срібними дзвонами
    Забриніли поля і луги:
  •   Бабине літо
    Ніжністю прощальною зігріта
    Й полум'ям, що з листям обліта,
  •   * * *
    Світ прекрасний і мудрий природи!
    Мов блаженства, з ним зустрічей жду.
  •   Весна
    Бруньки беріз напіввідкриті
    В солодкім мареві краплин
  •   Е.К.Бентлі Вибрані біографії для початківців (ІІ)
    Джонатан Свіфт
    Чи міг що-небудь знать про ліфт?
  •   Е.К.Бентлі Вибрані біографії для початківців (І)
    Не сплутай біографію
    Й науку географію:
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    44
    Коханий, стільки квітів ти приніс
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    43
    Як я люблю тебе -- ти хочеш знати?
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    42
    Майбутнє не повторить хай минуле:
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    41
    Я вдячна всім -- й молю їм благ у Бога, --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з пртугальської
    40
    О, так! Кохання в світі і до нас
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    39
    Оскільки маєш здатність прозрівать
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    38
    Цілунок перший пальці прийняли
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    37
    Пробач мені, пробач, що я в уяві
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    36
    Коли любов звела нас -- не старалась
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    35
    З-за тебе все лишивши, чи ж взамін
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    34
    Я так же відгукнусь, як в давню пору, --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    33
    Ім'ям пестливим зви мене! Немов
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    32
    Як сходило вже сонце й ти в коханні
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    31
    Прийшов ти! Й цим все сказано без слів.
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    30
    Крізь сльози ти ввижаєшся щоночі,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    29
    Ти -- дум моїх володар: обвивають
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    28
    Папір німий -- листи мої зжовтілі!
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    27
    Коханий мій, із смертного порога
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    26
    Між милих цих видінь я з малоліття
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    25
    Скорботу в серці з року в рік носила,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    24
    Жорстокість світу, мов складаний ніж,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    23
    Чи ж справді так? Як буду я в могилі --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    22
    Як наші дві душі, здійнявшись вгору,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    21
    Скажи це знов і ще раз повтори --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    20
    Коханий, любий мій, коли згадаю,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    19
    В душ наших теж є торжище своє
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    18
    Волосся пасмо ще не дарувала
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    17
    Поете мій, всіх нот можеш торкнутись,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    16
    Оскільки ти мене переважаєш
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    15
    Не дорікай мені, що виражає
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    14
    Як любиш, то роби це лиш заради
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    13
    Хотів би ти, не дочекавшись строку,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    12
    Любов -- єдине, чим гордитись маю:
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    11
    Й коли любить, самотньою лишатись --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    10
    І лиш любов, одна любов прекрасна
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    9
    Чи ж те вручать тобі, що можу дать? --
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    8
    Що дать взамін за всі ці золоті
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    7
    Для мене світ змінивсь увесь, відколи
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    6
    Залиш мене. Хоч знаю що віднині
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    5
    Врочисто своє серце вверх здійму,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    4
    Твоє призвання -- танцювальна зала,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    3
    Нерівня, любий мій, нерівня ми!
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    2
    Лиш три це слово чули в цілім світі,
  •   Елізабет Браунінг Сонети з португальської
    1
    Я чарувалась співом Феокріта

  • Огляди

    1. Генрі Лонгфелло Моя втрачена юність
      Моя втрачена юність

      Те місто прекрасне на березі моря
      Ще спомином пам’ять не раз осія:
      Я подумки знову при сонці й при зорях
      На вулиць і площ його звичних просторах;
      Й вертається юність моя.
      Й лапландської пісні слова
      Пробуджують споминів рій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Я бачу дерев його крони тінисті
      І в зблиску, вливаючись у небозвід,
      Безмежного моря довкіл води млисті,
      Й острови, що у мрій дитячих намисті,
      Мов ті, де був сад Гесперид.
      І давньої пісні слова
      Бентежать щодня спокій мій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Я згадую стапелі темні й причали
      Й метання прибою знов і знов,
      Іспанських матросів з борід оскали,
      Й красу кораблів, і їхні сигнали,
      І моря магічний зов.
      Й свавільної пісні слова
      Відлунюють, наче прибій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Фортецю на березі як не згадати,
      Й обабіч неї форт на горбі;
      Вчувається постріл ранковий гармати,
      Продовжує дріб барабанний лунати
      Й пронизливий заклик труби.
      Й відважної пісні слова
      Звучать ще в душі моїй:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Пригадую знов я ту битву на морі,
      Що і прибій заглушив її грім;
      І капітанів, що в тліну уборі,
      Вже зрять із могил води ті неозорі,
      Де згинуть судилося їм.
      Й журливої пісні слова
      Наснажують знов спомин мій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Знов бачу шумливі ліси і діброви,
      Й тінистий Оленячий гай;
      І дружби останні, й перші любові,
      Вернувшись, відлунюють в чарів обнові,
      Мов щебет пташиних зграй.
      Й колишньої пісні слова
      Чарують так само слух мій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Й учнівські пориви, де прагнули стрітись
      То віри відвага, то сумніву страх,
      Готові щораз у спомини влитись;
      Й судилось частині із них здійснитись,
      Частина ж – уже тільки прах.
      Й бентежної пісні слова
      Вертають мені щем надій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Є те, про що зараз не слід говорити;
      Та все ж не вмира спомин цей;
      Думки є, щоб серце і досі гнобити,
      Щоб знову щокам, як тоді, паленіти
      Й сльозу витискати з очей.
      Й фатальної пісні слова
      Вливають в цей шал ще і свій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Відвідавши зараз, нового багато
      Там бачу – минуло ж бо стільки вже літ;
      Та все ж мені зустріч із містом, як свято;
      Ті ж крони дерев нависають крислато
      І чутно в хитанні їх віт
      Прекрасної пісні слова,
      Мелодію втрат і надій:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      Оленячий гай прохолоду дарує;
      По стежці знайомій проходжу я знов,
      І серце в ті дні незабутні мандрує
      Й надія колишня у ньому нуртує –
      Я втрачену юність знайшов.
      І дивної пісні слова
      Вже в пам’яті вічно моїй:
      “Хлопчачих мрій бринить вітровій
      І юності сни повні буйства весни.”

      My Lost Youth

      Often I think of the beautiful town
      That is seated by the sea;
      Often in thought go up and down
      The pleasant streets of that dear old town,
      And my youth comes back to me.
      And a verse of a Lapland song
      Is haunting my memory still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I can see the shadowy lines of its trees,
      And catch, in sudden gleams,
      The sheen of the far-surrounding seas,
      And islands that were the Hesperides
      Of all my boyish dreams.
      And the burden of that old song,
      It murmurs and whispers still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I remember the black wharves and the slips,
      And the sea-tides tossing free;
      And Spanish sailors with bearded lips,
      And the beauty and mystery of the ships,
      And the magic of the sea.
      And the voice of that wayward song
      Is singing and saying still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I remember the bulwarks by the shore,
      And the fort upon the hill;
      The sunrise gun, with its hollow roar,
      The drum-beat repeated o'er and o'er,
      And the bugle wild and shrill.
      And the music of that old song
      Throbs in my memory still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I remember the sea-fight far away,
      How it thundered o'er the tide!
      And the dead captains, as they lay
      In their graves, o'erlooking the tranquil bay,
      Where they in battle died.
      And the sound of that mournful song
      Goes through me with a thrill:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I can see the breezy dome of groves,
      The shadows of Deering's Woods;
      And the friendships old and the early loves
      Come back with a Sabbath sound, as of doves
      In quiet neighborhoods.
      And the verse of that sweet old song,
      It flutters and murmurs still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      I remember the gleams and glooms that dart
      Across the school-boy's brain;
      The song and the silence in the heart,
      That in part are prophecies, and in part
      Are longings wild and vain.
      And the voice of that fitful song
      Sings on, and is never still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      There are things of which I may not speak;
      There are dreams that cannot die;
      There are thoughts that make the strong heart weak,
      And bring a pallor into the cheek,
      And a mist before the eye.
      And the words of that fatal song
      Come over me like a chill:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      Strange to me now are the forms I meet
      When I visit the dear old town;
      But the native air is pure and sweet,
      And the trees that o'ershadow each well-known street,
      As they balance up and down,
      Are singing the beautiful song,
      Are sighing and whispering still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."

      And Deering's Woods are fresh and fair,
      And with joy that is almost pain
      My heart goes back to wander there,
      And among the dreams of the days that were,
      I find my lost youth again.
      And the strange and beautiful song,
      The groves are repeating it still:
      "A boy's will is the wind's will,
      And the thoughts of youth are long, long thoughts."



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Генрі Лонгфелло День згаснув Мандри біля каміна
      День згаснув

      День згаснув; із крил темних ночі
      На землю спадає імла,
      Мов пір’я легке, що в повітрі
      Кружляє при льоті орла.

      Крізь пасма дощу і туману
      Села розрізняю вогні,
      Вже смутку збороти не в змозі,
      Що сповнює душу мені.

      Той сум, що із щемом у парі,
      Та біль ще в себе не влили
      Й різняться не більш від печалі,
      Ніж дощ від туману імли.

      Прийди, почитай мені вірші
      Простенькі, що спокій вернуть,
      Й нав’язливий смуток цей втишать,
      Й тривоги всі дня проженуть.

      Не тих знаменитих поетів,
      Трибунів, що їх голосів
      Ще й досі вчуваються звуки
      В лунких коридорах часів.

      Подібно до маршів бравурних,
      Вони спонукають щодень
      В житті до мети йти неспинно, –
      Я ж прагну спокою лишень.

      Поет нехай буде скромніший,
      Чий вірш увібрав серця щем,
      Як очі, що повні сльозами;
      Як хмари, що ллються дощем;

      Хто протягом довгих днів праці
      Й ночей без покою і сну
      В рядки вклав душі кожен порух
      Й мелодію влив чарівну.

      Від пісні такої зникають
      Тривоги всі й легше стає;
      Вона, як те благословення,
      Що серцю молитва дає.

      Розкрий же цей томик розкішний
      Й сама уже вірш вибирай;
      До рим милозвучних поета
      Ще й голосу чар додавай.

      І музика сутінки сповнить,
      А дня всі тривоги й жалі
      Поспішно шатри свої згорнуть
      Й нечутно розтануть в імлі.

      “THE DAY IS DONE...”

      The day is done, and the darkness
      Falls from the wings of Night,
      As a feather is wafted downward
      From an eagle in his flight.

      I see the lights of the village
      Gleam through the rain and the mist,
      And a feeling of sadness comes o'er me
      That my soul cannot resist:

      A feeling of sadness and longing,
      That is not akin to pain.
      And resembles sorrow only
      As the mist resembles the rain.

      Come, read to me some poem,
      Some simple and heartfelt lay,
      That shall soothe this restless feeling,
      And banish the thoughts of day.

      Not from the grand old masters,
      Not from the hards sublime,
      Whose distant footsteps echo
      Through the corridors of Time.

      For, like strains of martial music,
      Their mighty thoughts suggest
      Life's endless toil and endeavor;
      And to-night I long for rest.

      Read from some humbler poet,
      Whose songs gushed from his heart,
      As showers from the clouds of summer,
      Or tears from the eyelids start;

      Who, through long days of labor,
      And nights devoid of ease,
      Still heard in his soul the musk
      Of wonderful melodies.

      Such songs have power to quiet
      The restless pulse of care,
      And come like the benediction
      That follows after prayer.

      Then read from the treasured volume
      The poem of thy choice,
      And lend to the rhyme of the poet
      The beauty of thy voice.

      And the night shall be filled with music,
      And the cares that infest the day
      Shall fold their tents, like the Arabs,
      And as silently steal away.

      Мандри біля каміна

      Дощі вже третій день у нас,
      І флюгер крізь туман
      Туди спрямований всякчас,
      Де злиться океан.

      Й бентежно так душі моїй;
      Камін тепло струмить;
      Полиця книг і буйство мрій –
      З утіх одні в цю мить.

      Із піснею, що склав поет
      Про чарівні краї,
      В дні юності вершать свій лет
      І спомини мої.

      Слух заполонює знов гул:
      В гірських потоків хор
      Впліта дзвіночок мавра мул
      Й рев шторму Ельсінор.

      Мур монастирський бачу там,
      Де звівсь сосновий ліс;
      І замки біля Рейну, й храм,
      Що шпилі ввись підніс.

      Крізь млу, крізь гори й доли шлях
      Долаю, наче в сні;
      Палання маків у полях,
      Зблиск моря вдалині.

      Вже пил і спека не страшні,
      І втому слід забуть:
      Ногами іншого мені
      Вдалось пройти весь путь.

      Долав хтось милі, втоми гніт
      Згинав його все більш;
      Я ж руку простягну – і світ
      Весь явить його вірш.

      У нім для мандрів – жодних меж,
      Заморські зрю краї,
      Бо очі іншого усе ж
      Зіркіші, ніж мої.

      Travels by the Fireside

      The ceaseless rain is falling fast,
      And yonder gilded vane,
      Immovable for three days past,
      Points to the misty main,

      It drives me in upon myself
      And to the fireside gleams,
      To pleasant books that crowd my shelf,
      And still more pleasant dreams,

      I read whatever bards have sung
      Of lands beyond the sea,
      And the bright days when I was young
      Come thronging back to me.

      In fancy I can hear again
      The Alpine torrent's roar,
      The mule-bells on the hills of Spain,
      The sea at Elsinore.

      I see the convent's gleaming wall
      Rise from its groves of pine,
      And towers of old cathedrals tall,
      And castles by the Rhine.

      I journey on by park and spire,
      Beneath centennial trees,
      Through fields with poppies all on fire,
      And gleams of distant seas.

      I fear no more the dust and heat,
      No more I feel fatigue,
      While journeying with another's feet
      O'er many a lengthening league.

      Let others traverse sea and land,
      And toil through various climes,
      I turn the world round with my hand
      Reading these poets' rhymes.

      From them I learn whatever lies
      Beneath each changing zone,
      And see, when looking with their eyes,
      Better than with mine own.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Генрі Лонгфелло Excelsior! Псалом життю
      Excelsior!

      Похмурий день вже догорів,
      Коли селом альпійським брів
      Юнак, що стяг ніс, на якім
      Девіз – і слово дивне в нім:
      Excelsior!

      Смутний, та з під повік в очах
      Блиск, мов із піхов на мечах;
      І наче сурми срібний дзвін,
      Чужої мови звук ніс він:
      Excelsior!

      Світились вікна хат в імлі,
      Де люди в затишку й теплі;
      Вгорі ж він зрів лиш сніг і лід
      Й, мов стогін, погляду услід:
      Excelsior!

      “Не йди туди! – дід застеріг, –
      Там буря й холод, лід і сніг,
      Потік бурхливий в ночі тьмі.”
      Й у відповідь – мов звук сурми:
      Excelsior!

      Просила дівчина: “Спинись
      І до грудей цих пригорнись!”
      Й сліз повні очі голубі –
      Та він зітхнув лиш у журбі:
      Excelsior!

      “За всохле віття не хватайсь
      Й лавини теж остерігайсь!” –
      Ще слав останній заклик хтось;
      І з висоти вже донеслось:
      Excelsior!

      Як Сен-Бернарський монастир
      Озвучив зранку співом клір,
      В молитву завчену проник
      Приглушений вітрами крик:
      Excelsior!

      Псом знайдений, як навкруги
      Все замели уже сніги,
      В руці закляклій стяг стискав
      З девізом тим, що закликав:
      Excelsior!

      Лежав, сповитий в пітьми беж,
      Й хоч бездиханний – красень все ж;
      А із небес на схили гір
      Неслось, мов сонм падучих зір:
      Excelsior!

      Excelsior! (лат.) – все вище

      Excelsior!

      The shades of night were falling fast,
      As through an Alpine village passed
      A youth, who bore, 'mid snow and ice,
      A banner with the strange device,
      Excelsior!

      His brow was sad; his eye beneath,
      Flashed like a falchion from its sheath,
      And like a silver clarion rung
      The accents of that unknown tongue,
      Excelsior!

      In happy homes he saw the light
      Of household fires gleam warm and bright;
      Above, the spectral glaciers shone,
      And from his lips escaped a groan,
      Excelsior!

      "Try not the Pass!" the old man said;
      "Dark lowers the tempest overhead,
      The roaring torrent is deep and wide!"
      And loud that clarion voice replied,
      Excelsior!

      "Oh stay," the maiden said, "and rest
      Thy weary head upon this breast! "
      A tear stood in his bright blue eye,
      But still he answered, with a sigh,
      Excelsior!

      "Beware the pine-tree's withered branch!
      Beware the awful avalanche!"
      This was the peasant's last Good-night,
      A voice replied, far up the height,
      Excelsior!

      At break of day, as heavenward
      The pious monks of Saint Bernard
      Uttered the oft-repeated prayer,
      A voice cried through the startled air,
      Excelsior!

      A traveller, by the faithful hound,
      Half-buried in the snow was found,
      Still grasping in his hand of ice
      That banner with the strange device,
      Excelsior!

      There in the twilight cold and gray,
      Lifeless, but beautiful, he lay,
      And from the sky, serene and far,
      A voice fell like a falling star,
      Excelsior!

      Псалом життю

      Не вливай в рядки тужливість,
      Що життя – це тільки сон:
      Дух не вмер, якщо сонливість
      Не взяла його в полон.

      Яв – життя, життя – жадане,
      Й не могила – його суть:
      Все, що з праху, прахом стане –
      Не душі, а плоті путь.

      Не блаженство, й не печалі –
      Ціль життя, не рій химер,
      А на стежці долі далі
      Бути завтра, ніж тепер.

      Довгий шлях, а час минає;
      Битись вдосталь ще серцям,
      Та в битті цім вже лунає
      Похоронний марш мерцям.

      На всесвітнім полі битви,
      Й на життя біваках теж
      Будь не стадом для гонитви,
      А яви геройство все ж.

      Не спокушуйся майбутнім,
      За минулим не жалій;
      В сьогоденні будь присутнім,
      І палай там, а не тлій.

      Нам взірцем великі: жити
      Треба так же; той же шлях
      Обирай, щоб залишити
      Слід на вічності пісках.

      Слід, що виведе блукальця
      На дорогу з манівців
      І, без сил уже, страждальця
      Знов підніме для трудів.

      Не в руйнації – в творінні
      Сенс життя свого знайди;
      Сповнений снаги й терпіння,
      Вір, працюй, надійся, жди!

      A Psalm of Life

      Tell me not, in mournful numbers,
      Life is but an empty dream!
      For the soul is dead that slumbers,
      And things are not what they seem.

      Life is real! Life is earnest!
      And the grave is not its goal;
      Dust thou art, to dust returnest,
      Was not spoken of the soul.

      Not enjoyment, and not sorrow,
      Is our destined end or way;
      But to act, that each to-morrow
      Find us farther than to-day.

      Art is long, and Time is fleeting,
      And our hearts, though stout and brave,
      Still, like muffled drums, are beating
      Funeral marches to the grave.

      In the world’s broad field of battle,
      In the bivouac of Life,
      Be not like dumb, driven cattle!
      Be a hero in the strife!

      Trust no Future, howe’er pleasant!
      Let the dead Past bury its dead!
      Act,— act in the living Present!
      Heart within, and God o’erhead!

      Lives of great men all remind us
      We can make our lives sublime,
      And, departing, leave behind us
      Footprints on the sands of time;

      Footprints, that perhaps another,
      Sailing o’er life’s solemn main,
      A forlorn and shipwrecked brother,
      Seeing, shall take heart again.

      Let us, then, be up and doing,
      With a heart for any fate;
      Still achieving, still pursuing,
      Learn to labor and to wait.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Р.Л.Стівенсон Вересовий напій
      Вересовий напій
      Шотландська легенда

      Вони напій із вересу
      Варили давним-давно,
      Що був солодший меду
      Й п’янкіший, аніж вино;
      Варили і пили його,
      І в настроях веселих
      Блаженно дні проводили
      В підземних своїх оселях.

      Тоді був король в Шотландії,
      Що норов жорстокий мав;
      В бою перемігши піктів,
      Ще довго їх потім гнав;
      По схилах, вересом вкритих,
      Мов кіз, переслідував їх:
      Маленькі тіла скрізь валялись
      І мертвих вже, й ледь живих.

      В краю тім знов літо буяло,
      Й верес червоно цвів;
      Й нікого в живих не лишалось,
      Хто ель би варити вмів;
      В могилках малих, мов дитячі,
      На кожній з верхівок гір
      Ті Вересові Пивовари
      Лежали, німі з цих пір.

      Король на коні їхав мовчки
      По вересом вкритій землі,
      Де бджоли гули і обабіч
      Кричали десь журавлі;
      Король же був злий і сердитий,
      І хмурив неспроста лик свій:
      Край вересовий підкорити –
      І не скуштувати напій!?

      Й так трапилось, що вояки його,
      Як нишпорили навкруги,
      Підважили камінь великий,
      А в сховку під ним – вороги.
      Їх витягли звідти – й ні слова
      Добитись від них не могли:
      Хлопчак-син і батько старенький
      Останніми з піктів були.

      Король на коні – його погляд
      Їх наче ще більш умаля;
      Й ця карликів пара вже знизу
      Теж зиркала на короля.
      Стояли вони над обривом,
      Внизу бивсь у скелі прибій:
      “Вам, бранці, життя подарую
      За вересовий напій!”

      Стояли там син із батьком
      Й дивилися вниз і вгору:
      Навкруг цвів червоно верес,
      Внизу – в хвиль бурлінні море.
      Й почувсь раптом батька голос,
      Пронизливий і писклявий:
      “Владарю, щось хочу сказати,
      Як будете ви ласкаві;

      Цінніше життя старому:
      Я честю б не дорожив
      І тайну напою продав би, –
      Так він королю говорив;
      Й хоч голос був, як у горобчика,
      Чітка все ж вимова й дзвінка, –
      Я тайну напою продав би,
      Побоююсь тільки синка;

      Бо юність життя не цінує,
      Шукає і в смерті свій чин;
      То ж честь не наважусь продати,
      Як буде це бачити син.
      Зв’яжіть його й киньте у море,
      Щоб свідка вже не знайти,
      Й напою секрет вам відкрию,
      Хоч клявся його берегти.”

      В ту ж мить сина міцно зв’язали,
      До шиї припнувши п’яти,
      Й, гойднувши раз кілька, жбурнули;
      Й маленьке тіло хлоп’яти
      Поглинуло море бурхливе.
      І вже, як не стало його,
      Стояв над обривом лиш батько –
      Останній з народу свого.

      “Це правда, що вам я мовив:
      В синку сумнівавсь – не в собі –
      До мужності тих брак довіри,
      В кого ще пушок на губі.
      Намарне тепер всі тортури,
      Вогню не страшусь лабет;
      Зі мною помре й напою
      Вересового секрет.”

      Heather Ale
      A GALLOWAY LEGEND

      From the bonny bells of heather
      They brewed a drink long-syne,
      Was sweeter far then honey,
      Was stronger far than wine.
      They brewed it and they drank it,
      And lay in a blessed swound
      For days and days together
      In their dwellings underground.

      There rose a king in Scotland,
      A fell man to his foes,
      He smote the Picts in battle,
      He hunted them like roes.
      Over miles of the red mountain
      He hunted as they fled,
      And strewed the dwarfish bodies
      Of the dying and the dead.

      Summer came in the country,
      Red was the heather bell;
      But the manner of the brewing
      Was none alive to tell.
      In graves that were like children's
      On many a mountain head,
      The Brewsters of the Heather
      Lay numbered with the dead.

      The king in the red moorland
      Rode on a summer's day;
      And the bees hummed, and the curlews
      Cried beside the way.
      The king rode, and was angry,
      Black was his brow and pale,
      To rule in a land of heather
      And lack the Heather Ale.

      It fortuned that his vassals,
      Riding free on the heath,
      Came on a stone that was fallen
      And vermin hid beneath.
      Rudely plucked from their hiding,
      Never a word they spoke;
      A son and his aged father --
      Last of the dwarfish folk.

      The king sat high on his charger,
      He looked on the little men;
      And the dwarfish and swarthy couple
      Looked at the king again.
      Down by the shore he had them;
      And there on the giddy brink --
      "I will give you life, ye vermin,
      For the secret of the drink."

      There stood the son and father,
      And they looked high and low;
      The heather was red around them,
      The sea rumbled below.
      And up and spoke the father,
      Shrill was his voice to hear:
      "I have a word in private,
      A word for the royal ear.

      "Life is dear to the aged,
      And honour a little thing;
      I would gladly sell the secret,"
      Quoth the Pict to the king.
      His voice was small as a sparrow's,
      And shrill and wonderful clear:
      "I would gladly sell my secret,
      Only my son I fear.

      "For life is a little matter,
      And death is nought to the young;
      And I dare not sell my honour
      Under the eye of my son.
      Take him, O king, and bind him,
      And cast him far in the deep;
      And it's I will tell the secret
      That I have sworn to keep."

      They took the son and bound him,
      Neck and heels in a thong,
      And a lad took him and swung him,
      And flung him far and strong,
      And the sea swallowed his body,
      Like that of a child of ten; --
      And there on the cliff stood the father,
      Last of the dwarfish men.

      "True was the word I told you:
      Only my son I feared;
      For I doubt the sapling courage
      That goes without the beard.
      But now in vain is the torture,
      Fire shall never avail:
      Here dies in my bosom
      The secret of Heather Ale."



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Р.Л.Стівенсон Реквієм Бродяга
      Реквієм

      Під небом зоряним в труні
      Спочину скоро в вічнім сні;
      Жив радо – й смерть легка мені,
      Бо тут все те, що так любив.

      Й ось вірш, що прах би увінчав:
      Тут він лежить, де й намічав;
      Моряк вже вдома – з морів домчав;
      Й мисливець вдома з пагорбів.

      Requiem

      Under the wide and starry sky
      Dig the grave and let me lie.
      Glad did I live and gladly die,
      And I laid me down with a will.

      This be the verse you grave for me:
      Here he lies where he longed to be;
      Home is the sailor, home from the sea,
      And the hunter home from the hill.

      Повна версія цього вірша:

      Реквієм

      Під небом зоряним в труні
      Спочину скоро в вічнім сні;
      Жив радо – й смерть легка мені;
      Й ось заповіт, що я б зробив:

      Тут, де вітрів пісні дзвінкі
      Й по небу тягнуться хмарки,
      Триває сон мій хай віки,
      Щоб шал вже серця не розбив.

      Й ось вірш, що прах би увінчав:
      Тут він лежить, де й намічав;
      Моряк вже вдома – з морів домчав;
      Й мисливець вдома з пагорбів.

      Requiem

      Under the wide and starry sky
      Dig the grave and let me lie.
      Glad did I live and gladly die,
      And I laid me down with a will.

      Here may the winds about me blow;
      Here the clouds may come and go;
      Here shall be rest for evermore,
      And the heart for aye shall be still.

      This be the verse you grave for me:
      Here he lies where he longed to be;
      Home is the sailor, home from the sea,
      And the hunter home from the hill.


      Бродяга

      Вічно так хотів би жить
      З кожною весною:
      Поряд шум струмка, й біжить
      Шлях переді мною;
      З ліжка в травах зорі видно;
      Хліб в ріку вмочаю; –
      Ось життя достойне й гідне,
      Й лиш таке бажаю.

      Ждуть хай бурі в тьмі ночей, –
      Шлю молитву богу:
      Дай відраду для очей,
      А для ніг – дорогу;
      Не кохання, не дари,
      Не надій тривогу, –
      Небо дай лиш угорі,
      А внизу – дорогу.

      Хмура осінь і дощі
      Хай чигають в полі:
      Змовкнуть птахи, а кущі
      Стануть чорні й голі;
      Хай вкриває поле сніг, –
      До тепла ж не йтиму:
      Як вже осінь приберіг –
      Не віддам і зиму.

      Ждуть хай бурі в тьмі ночей, –
      Шлю молитву богу:
      Дай відраду для очей,
      А для ніг – дорогу;
      Не кохання, не дари,
      Не надій тривогу, –
      Небо дай лиш угорі,
      А внизу – дорогу.

      The Vagabond

      Give to me the life I love,
      Let the lave go by me,
      Give the jolly heaven above
      And the byway night me.
      Bed in the bush with stars to see,
      Bread I dip in the river --
      There's the life for a man like me,
      There's the life for ever.

      Let the blow fall soon or late,
      Let what will be o'er me;
      Give the face of earth around
      And the road before me.
      Wealth I seek not, hope nor love,
      Nor a friend to know me;
      All I seek, the heaven above
      And the road below me.

      Or let autumn fall on me
      Where afield I linger,
      Silencing the bird on tree,
      Biting the blue finger;
      White as meal the frosty field --
      Warm the fireside haven --
      Not to autumn will I yield,
      Not to winter even!

      Let the blow fall soon or late,
      Let what will be o'er me;
      Give the face of earth around,
      And the road before me.
      Wealth I ask not, hope, nor love,
      Nor a friend to know me.
      All I ask, the heaven above
      And the road below me.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Дитячий сад віршів 17
      V
      Дитині – моєму тезку

      1
      Цю книжечку, як буде успішним навчання,
      Маленький Луїсе Санчес, дадуть тобі для читання;
      Й збагнеш ти, що ймення твоє давно вже знали,
      І в Лондоні друкарі англійські його надрукували.

      У величезному місті, де зустрічаються Захід і Схід,
      Друкар англійський маленькі літери уклав, як слід;
      Ще ти ні про що не думав, й навіть гратись не мав потреби,
      А десь далеко чужинці уже турбувались про тебе.

      Й коли ти ще безтурботно дрімав у своєму ліжку,
      Із країн англійських діти тримали в руках цю книжку,
      І там десь далеко, за горами й за морями, –
      Хто він, маленький цей Луїс? – допитувались у мами.

      2
      Тепер же, читання скінчивши, пора зайнятися грою,
      Водорості й черепашки збираючи після прибою;
      Й довго спостерігати із прибережного піску
      Пташок галасливих малість і грандіозність морську.

      І пам’ятай в своїх іграх, вдивляючись в моря туман, –
      Задовго іще до цього я описав і тебе, й океан;
      Й коли ні про кого не думаєш, то там десь, у світу безмежжі,
      Міркує хтось про Луїса, що тут, на Монтерея узбережжі.

      Монтерей – портове місто та однойменна затока в штаті Каліфорнія, США.

      V
      To My Name-Child

      1
      Some day soon this rhyming volume, if you learn with proper speed,
      Little Louis Sanchez, will be given you to read.
      Then you shall discover, that your name was printed down
      By the English printers, long before, in London town.

      In the great and busy city where the East and West are met,
      All the little letters did the English printer set;
      While you thought of nothing, and were still too young to play,
      Foreign people thought of you in places far away.

      Ay, and when you slept, a baby, over all the English lands
      Other little children took the volume in their hands;
      Other children questioned, in their homes across the seas:
      Who was little Louis, won't you tell us, mother, please?

      2
      Now that you have spelt your lesson, lay it down and go and play,
      Seeking shells and seaweed on the sands of Monterey,
      Watching all the mighty whalebones, lying buried by the breeze,
      Tiny sandpipers, and the huge Pacific seas.

      And remember in your playing, as the sea-fog rolls to you,
      Long ere you could read it, how I told you what to do;
      And that while you thought of no one, nearly half the world away
      Some one thought of Louis on the beach of Monterey!

      VI
      Кожному читачу

      Як за твоєю грою мати
      Слідкує із вікна кімнати,
      Хай так же погляд твій проникне
      Крізь книжечки цієї вікна;
      Й дитину іншу, теж у грі,
      Побачиш в іншому дворі.
      Але не стукай в скло вікна –
      Тебе не чутиме вона,
      Бо вже ні в холод, ні в жару
      Не полишає свою гру;
      Не бачить вже вона й не чує,
      Бо в книзі лиш днює й ночує.
      Насправді ж виросла й з-під віт
      Дерев цих подалась у світ;
      Й лиш тінь її ще на виду,
      Затримавшись навік в саду..

      VI
      To Any Reader

      As from the house your mother sees
      You playing round the garden trees,
      So you may see, if you will look
      Through the windows of this book,
      Another child, far, far away,
      And in another garden, play.
      But do not think you can at all,
      By knocking on the window, call
      That child to hear you. He intent
      Is all on his play-business bent.
      He does not hear, he will not look,
      Nor yet be lured out of this book.
      For, long ago, the truth to say,
      He has grown up and gone away,
      And it is but a child of air
      That lingers in the garden there.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Дитячий сад віршів 16
      Присвяти

      І
      Віллі та Генрієтті

      Вам двом лиш буде зрозумілий
      Віршів цих спомин такий милий:
      Той сад, ті ігри і той дім, –
      Кузену із кузеною моїм.

      В саду тім, в затінку тополь,
      Ми – королева і король,
      Мисливці, моряки, солдати,
      Й ще тисячі, ким діти мріють стати.

      Тепер, дорослими вже ставши,
      І на хвилинку задрімавши,
      Спостерігаємо в дворі
      Гру ту ж, хоч іншої вже дітвори.

      “Був час!” – повторюємо звично;
      Та залишатиметься вічно
      Він, мов прив’язаний до тебе,
      Якщо любов залишив після себе.

      Envoys

      І
      To Willie and Henrietta

      If two may read aright
      These rhymes of old delight
      And house and garden play,
      You too, my cousins, and you only, may.

      You in a garden green
      With me were king and queen,
      Were hunter, soldier, tar,
      And all the thousand things that children are.

      Now in the elders' seat
      We rest with quiet feet,
      And from the window-bay
      We watch the children, our successors, play.

      "Time was," the golden head
      Irrevocably said;
      But time which one can bind,
      While flowing fast away, leaves love behind.


      ІІ
      Моїй матері

      Й ти, мамо, глянь на ці рядки,
      Й вернись в минуле залюбки;
      Й звук чути будеш знов у змозі
      Маленьких ніжок на підлозі.

      ІІ
      To My Mother

      You too, my mother, read my rhymes
      For love of unforgotten times,
      And you may chance to hear once more
      The little feet along the floor.


      ІІІ
      Тітоньці

      “Цариця всіх тіток! – щодня
      Кричать племінники й рідня; –
      Є ти – й нічого більш не треба;
      Й нема дитинства вже без тебе!”

      ІІІ
      To Auntie

      "Chief of our aunts"--not only I,
      But all your dozen of nurselings cry--
      "What did the other children do?
      And what were childhood, wanting you?"


      IV
      Мінні

      Велике ліжко в тій кімнаті,
      Де можна лиш дорослим спати;
      Кімната менша – прилягти
      Могли там зрідка я і ти;
      Й тоді в заручини я грався,
      Й руки твоєї домагався;
      Дитяча ж – краща всіх мені,
      Бо там картинки на стіні,
      А за вікном пташиний спів;
      Й де місце ще таке знайду,
      Щоб чути листя шум в саду,
      Як вітерець би налетів;
      Приємно в ліжку там валятись
      І на картинки задивлятись,
      Де йде за Севастополь бій,
      І йдуть на штурм за строєм стрій,
      Й гарматних пострілів димок;
      Он луг, і вівці там пасуться;
      Он діти весело сміються,
      Вбрід переходячи струмок….
      Від цього й сліду не лишилось,
      І в домі тім усе змінилось;
      Став іншим, мабуть, і сам дім –
      Тепер нові жильці вже в нім;
      Лиш річки поряд той же плин,
      Й на ній гуркоче так же млин,
      Хоч це вже й не спостерігати
      Очам дитячим із загати;
      Під тисом тим, де грались босі,
      Мені вчувається і досі
      Відлуння наших голосів,
      І розрізняю кілька слів:
      “Чи далеко до Вавілона?”

      Ох, далеко, моя мила,
      Й дістатись – чи ж буде сила;
      Й ще далі до твого балкона!
      “Чи дійти допоможе свічка?” –
      Рефрен тої пісні лунає.
      Можливо, як до ходьби є звичка,
      Й не день один, і не одна нічка;
      Та як вернутись – ніхто не знає!
      Світанок вічний все окрасить
      В тони яскраві дня; він там
      І зорі, і свічки загасить –
      Й дітьми уже не бути нам.

      Шлю за моря вірші свої,
      Туди, де Індії краї,
      У далечінь до тебе в гості.
      Ах, як же можемо забути
      Далеких мандрів атрибути:
      І крила альбатроса, й антилопи кості;
      Яскраві птахи і монетки;
      Браслети, чотки, статуетки
      Божків, священні бубонці;
      І черепашки, й камінці!
      З підлоги рівня був нам видний
      Шотландії лиш берег рідний;
      А з крісла мали насолоду
      Вже зріти пишність усю Сходу!
      Хоча моря між нами й далі,
      Все ж уявім: я в тій же залі,
      А ти в індійськім кабінеті,
      Але в казковім тім сюжеті
      Вже поряд, як в ті давні дні,
      Й ти посміхаєшся мені.
      Й за все, що так любили ми,
      Дай руку – й томик цей візьми!

      IV
      To Minnie

      The red room with the giant bed
      Where none but elders laid their head;
      The little room where you and I
      Did for awhile together lie
      And, simple, suitor, I your hand
      In decent marriage did demand;
      The great day nursery, best of all,
      With pictures pasted on the wall
      And leaves upon the blind--
      A pleasant room wherein to wake
      And hear the leafy garden shake
      And rustle in the wind--
      And pleasant there to lie in bed
      And see the pictures overhead--
      The wars about Sebastopol,
      The grinning guns along the wall,
      The daring escalade,
      The plunging ships, the bleating sheep,
      The happy children ankle-deep
      And laughing as they wade:
      All these are vanished clean away,
      And the old manse is changed to-day;
      It wears an altered face
      And shields a stranger race.
      The river, on from mill to mill,
      Flows past our childhood's garden still;
      But ah! we children never more
      Shall watch it from the water-door!
      Below the yew--it still is there--
      Our phantom voices haunt the air
      As we were still at play,
      And I can hear them call and say:
      "How far is it to Babylon?"

      Ah, far enough, my dear,
      Far, far enough from here--
      Smiling and kind, you grace a shelf
      Too high for me to reach myself.
      Reach down a hand, my dear, and take
      These rhymes for old acquaintance' sake!
      Yet you have farther gone!
      "Can I get there by candlelight?"
      So goes the old refrain.
      I do not know--perchance you might--
      But only, children, hear it right,
      Ah, never to return again!
      The eternal dawn, beyond a doubt,
      Shall break on hill and plain,
      And put all stars and candles out
      Ere we be young again.

      To you in distant India, these
      I send across the seas,
      Nor count it far across.
      For which of us forget
      The Indian cabinets,
      The bones of antelope, the wings of albatross,
      The pied and painted birds and beans,
      The junks and bangles, beads and screens,
      The gods and sacred bells,
      And the load-humming, twisted shells!
      The level of the parlour floor
      Was honest, homely, Scottish shore;
      But when we climbed upon a chair,
      Behold the gorgeous East was there!
      Be this a fable; and behold
      Me in the parlour as of old,
      And Minnie just above me set
      In the quaint Indian cabinet!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Дитячий сад віршів 15
      VI
      Осінні багаття

      У садах сусідніх,
      Й долом далі, ми
      Скрізь багать осінніх
      Бачимо дими.

      Квітів блиск згасає
      З літечком ясним,
      Й лиш вогонь осяє
      Сірий дим над ним.

      Скільки ж того світку
      Бачимо з весни:
      Квітів сяйво влітку,
      Блиск багать восени!

      VI
      Autumn Fires

      In the other gardens
      And all up the vale,
      From the autumn bonfires
      See the smoke trail!

      Pleasant summer over
      And all the summer flowers,
      The red fire blazes,
      The grey smoke towers.

      Sing a song of seasons!
      Something bright in all!
      Flowers in the summer,
      Fires in the fall!


      VII
      Садівник

      Не терпить садівник розмов,
      А ще – як навпростець би йшов;
      Свій інвентар склав на візок,
      Й одразу ж – двері на замок.

      Там, за смородини кущами,
      Де ґрунт зволожений дощами,
      Вовтузиться на грядці бурій –
      Старий, засмаглий, рослий, хмурий.

      Весь день, не схильний до розмов,
      Саджає квіти; грядку знов
      Копає; вранці трави косить;
      Й ніколи гратись не попросить.

      Садівнику наївний, літо
      Мине – й знов ляже сніг на віти;
      Й покинеш ти на довгий строк
      Граблі, і заступ, і візок.

      Та день ще сповнений жари,
      Й він мов призначений для гри;
      Й наскільки б ти мудрішим здавсь,
      Якби в індійців теж погравсь.

      VII
      The Gardener

      The gardener does not love to talk.
      He makes me keep the gravel walk;
      And when he puts his tools away,
      He locks the door and takes the key.

      Away behind the currant row,
      Where no one else but cook may go,
      Far in the plots, I see him dig,
      Old and serious, brown and big.

      He digs the flowers, green, red, and blue,
      Nor wishes to be spoken to.
      He digs the flowers and cuts the hay,
      And never seems to want to play.

      Silly gardener! summer goes,
      And winter comes with pinching toes,
      When in the garden bare and brown
      You must lay your barrow down.

      Well now, and while the summer stays,
      To profit by these garden days
      O how much wiser you would be
      To play at Indian wars with me!


      VIII
      Історичні відлуння

      Мій дядечку, як вдень притулку
      Шукаєш, запаливши люльку, –
      Знай, скільки славних тут подій
      Було, який гримів там бій!

      Остерігайся і в саду;
      Давай попереду піду,
      Бо діють чари – й спить міцніше,
      Хто рухається повільніше.

      Он море – цей маленький став, –
      Де Нельсон знаменитим став;
      Тут, під кущем, Алі-Баби
      Надійно сховані скарби.

      Вступали в бій на тім он лузі
      Із росіянами французи;
      За звільнення ж он тих земель
      Боролись Брюс і Вільгельм Тель.

      VIII
      Historical Associations

      Dear Uncle Jim, this garden ground
      That now you smoke your pipe around,
      has seen immortal actions done
      And valiant battles lost and won.

      Here we had best on tip-toe tread,
      While I for safety march ahead,
      For this is that enchanted ground
      Where all who loiter slumber sound.

      Here is the sea, here is the sand,
      Here is the simple Shepherd's Land,
      Here are the fairy hollyhocks,
      And there are Ali Baba's rocks.

      But yonder, see! apart and high,
      Frozen Siberia lies; where I,
      With Robert Bruce and William Tell,
      Was bound by an enchanter's spell.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Дитячий сад віршів 14
      ІІІ
      Квіти

      Всі їх назви знає нянька:
      Вероніка, Наперстянка,
      Мальва, Шавлія, Азалія,
      Маргаритка і Конвалія.

      Їхні крихітні ліси
      Сяють іскрами роси:
      Деревця ж не для людей,
      А для бджілок і для фей.

      В цих лісах тоненькі віти
      Прикрашають дивні квіти;
      Й там, де розрослись лілеї,
      Дім свій збудували феї.

      Гарні ви, дерева в хащі, –
      Та ліси із квітів кращі;
      Тут, не будь таким високим,
      Й жив би я, у фей під боком.

      ІІІ
      The Flowers

      All the names I know from nurse:
      Gardener's garters, Shepherd's purse,
      Bachelor's buttons, Lady's smock,
      And the Lady Hollyhock.

      Fairy places, fairy things,
      Fairy woods where the wild bee wings,
      Tiny trees for tiny dames--
      These must all be fairy names!

      Tiny woods below whose boughs
      Shady fairies weave a house;
      Tiny tree-tops, rose or thyme,
      Where the braver fairies climb!

      Fair are grown-up people's trees,
      But the fairest woods are these;
      Where, if I were not so tall,
      I should live for good and all.


      IV
      Літнє сонце

      Мандрує сонце у блакиті,
      Не спочиваючи ні миті;
      В день літній серед спеки млива
      Рясніш дощу проміння злива.

      Як на вікні не рухай штору,
      Воно у цю спекотну пору
      Щілину спробує знайти,
      Й просуне пальці золоті.

      І на горищі павутину
      Осяяло за мить єдину;
      І в запилюжений сінник
      Його промінчик вже проник.

      Прийде і в сад раніш від мене,
      Де свіже все й таке зелене;
      І зазирне під кожний кущ,
      Й у сховок, де таїться плющ.

      Щоб розпускались вчасно квіти,
      Й раділи і дорослі, й діти, –
      В небес блакиті увесь рік
      Мандрує Світу Садівник.

      IV
      Summer Sun

      Great is the sun, and wide he goes
      Through empty heaven with repose;
      And in the blue and glowing days
      More thick than rain he showers his rays.

      Though closer still the blinds we pull
      To keep the shady parlour cool,
      Yet he will find a chink or two
      To slip his golden fingers through.

      The dusty attic spider-clad
      He, through the keyhole, maketh glad;
      And through the broken edge of tiles
      Into the laddered hay-loft smiles.

      Meantime his golden face around
      He bares to all the garden ground,
      And sheds a warm and glittering look
      Among the ivy's inmost nook.

      Above the hills, along the blue,
      Round the bright air with footing true,
      To please the child, to paint the rose,
      The gardener of the World, he goes.


      V
      Німий солдатик

      Лугом скошеним я йшов
      Й нірку в дерні там знайшов;
      В ній солдатика сховав –
      Хай живе серед отав.

      Навесні уже нова
      Вкрила сховок мій трава:
      В ці вологі й теплі дні
      По коліна вже мені.

      В травах там його домівка;
      Ввись націлена гвинтівка;
      Вдяг пурпурний він мундир
      Й очі звів до сонця й зір.

      Й коли трави вже дозріли,
      Гострі коси їх скосили;
      То ж як луг знов оголивсь,
      Сховок теж очам явивсь.

      Вже тепер, як в лузі йду,
      Я солдатика знайду;
      Але в цім і смуток мій –
      Бо солдатик той німий.

      Жив тут; яв його і сни –
      В трав’яних лісах весни;
      Те робив, як в нірку ліг,
      Що і я робити б міг.

      Скільки ж див було навкруг:
      Повнивсь буйством квітів луг;
      Зрів зі схованки своєї,
      Як між трав блукали феї.

      В його нірку були вхожі
      Бджілки і корівки божі;
      А лишавсь один – із трав
      Бабки лет спостерігав.

      Але й слова ні одного
      Не діждешся вже від нього;
      То ж німим вертайся в дім –
      Сам про все це розповім.

      V
      The Dumb Soldier

      When the grass was closely mown,
      Walking on the lawn alone,
      In the turf a hole I found,
      And hid a soldier underground.

      Spring and daisies came apace;
      Grasses hid my hiding place;
      Grasses run like a green sea
      O'er the lawn up to my knee.

      Under grass alone he lies,
      Looking up with leaden eyes,
      Scarlet coat and pointed gun,
      To the stars and to the sun.

      When the grass is ripe like grain,
      When the scythe is stoned again,
      When the lawn is shaven clear,
      Then my hole shall reappear.

      I shall find him, never fear,
      I shall find my grenadier;
      But for all that's gone and come,
      I shall find my soldier dumb.

      He has lived, a little thing,
      In the grassy woods of spring;
      Done, if he could tell me true,
      Just as I should like to do.

      He has seen the starry hours
      And the springing of the flowers;
      And the fairy things that pass
      In the forests of the grass.

      In the silence he has heard
      Talking bee and ladybird,
      And the butterfly has flown
      O'er him as he lay alone.

      Not a word will he disclose,
      Not a word of all he knows.
      I must lay him on the shelf,
      And make up the tale myself.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Дитячий сад віршів 13
      Дні в саду

      І
      Ніч і день

      Дня завершується путь
      Й денна вся робота,
      Й на спочинок усі йдуть
      В сутінок ворота.

      Осяйнувся небокруг,
      На весь двір вже тіні;
      Потемнілі поле й луг
      Скніють в самотині.

      Сонні очка в квіточок,
      Діти сплять у ліжку;
      Тьмяним блиском світлячок
      Скроплює доріжку.

      А в будинку уже всім
      Світить тільки свічка;
      Ляжуть спати – й двері в нім
      Замикає нічка.

      Й ось ознака перша дня
      В небі зародилась,
      І одразу вся пташня
      Саду пробудилась.

      Й барви усе більш ясні
      На палітрі ранку;
      Ґвалт горобчика в вікні
      Розбудив служанку.

      Й, позіхнувши, та за мить
      Двері відчиняє
      Й на росі, що скрізь іскрить,
      Погляд зупиняє.

      Сад від сяйва золотий,
      Як не раз бувало;
      В блиску, він був теж такий,
      Перш, ніж тьма сховала.

      Його сяйним покидав
      Вчора при смерканні; –
      Тим же він очам представ
      І при дня сіянні.

      Вся трава в нім, весь бузок,
      Всяка тут стежинка,
      Кожна із його квіток,
      Будь-яка росинка –

      “Встань! – гукають,– день настав!
      Досить уже спати!
      І для ігор, і для справ
      Друзів йди стрічати!”

      Garden Days

      І
      Night and Day

      When the golden day is done,
      Through the closing portal,
      Child and garden, Flower and sun,
      Vanish all things mortal.

      As the blinding shadows fall
      As the rays diminish,
      Under evening's cloak they all
      Roll away and vanish.

      Garden darkened, daisy shut,
      Child in bed, they slumber--
      Glow-worm in the hallway rut,
      Mice among the lumber.

      In the darkness houses shine,
      Parents move the candles;
      Till on all the night divine
      Turns the bedroom handles.

      Till at last the day begins
      In the east a-breaking,
      In the hedges and the whins
      Sleeping birds a-waking.

      In the darkness shapes of things,
      Houses, trees and hedges,
      Clearer grow; and sparrow's wings
      Beat on window ledges.

      These shall wake the yawning maid;
      She the door shall open--
      Finding dew on garden glade
      And the morning broken.

      There my garden grows again
      Green and rosy painted,
      As at eve behind the pane
      From my eyes it fainted.

      Just as it was shut away,
      Toy-like, in the even,
      Here I see it glow with day
      Under glowing heaven.

      Every path and every plot,
      Every blush of roses,
      Every blue forget-me-not
      Where the dew reposes,

      "Up!" they cry, "the day is come
      On the smiling valleys:
      We have beat the morning drum;
      Playmate, join your allies!"


      ІІ
      Яєчка в гнізді

      Пташок тут весь день
      Не мовкнуть горлянки,
      Де лавра віт шатро
      Подібне до альтанки.

      Й там, у розвилці гілок
      Примостилось гніздечко,
      І пташка в нім гріє голубі
      Чотири яєчка.

      Як же любо нам, їх
      Споглядаючи, знати,
      Що сплять у яєчках цих
      Малі пташенята.

      Шкаралупу крихку
      Вони скоро покинуть,
      А потім і в неба вись
      Із піснями полинуть.

      Роками ведемо ми лік,
      Вони ж – місяцями;
      Й невдовзі бути в небі їм
      Плавцями і співцями.

      Й хоч раніш на цей світ
      Ми зуміли явитись –
      Не зможемо більше ось так
      Зверху на птахів дивитись.

      У радісній метушні,
      Із щебетом і свистом
      Кружлятимуть і ці птахи
      Над лавром тінистим.

      І хоч мудріші ми за них,
      І вміємо розмовляти –
      Та змушені пішки усе ж,
      Коли гуляємо, чвалати.

      ІІ
      Nest Eggs

      Birds all the summer day
      Flutter and quarrel
      Here in the arbour-like
      Tent of the laurel.

      Here in the fork
      The brown nest is seated;
      For little blue eggs
      The mother keeps heated.

      While we stand watching her
      Staring like gabies,
      Safe in each egg are the
      Bird's little babies.

      Soon the frail eggs they shall
      Chip, and upspringing
      Make all the April woods
      Merry with singing.

      Younger than we are,
      O children, and frailer,
      Soon in the blue air they'll be,
      Singer and sailor.

      We, so much older,
      Taller and stronger,
      We shall look down on the
      Birdies no longer.

      They shall go flying
      With musical speeches
      High overhead in the
      Tops of the beeches.

      In spite of our wisdom
      And sensible talking,
      We on our feet must go
      Plodding and walking.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Дитячий сад віршів 12
      VІІІ
      Армії у вогні

      Освітлюють вулицю вже ліхтарі;
      Дня шум поступово стихає в дворі;
      Повільно згущаючись, вечора мла
      На все – і будинки, й дерева – лягла.

      Червоний вогонь, що горить у каміні,
      Кидає свій відблиск на стелю, на стіни,
      Так, наче він грає там з кимось у жмурки,
      Де світяться тьмяно книжок палітурки.

      Ввижається місто в огню глибині,
      Й на приступ йдуть армії, мов на війні;
      Як полум’я вже ледь жарини торкає –
      Тоді й те видіння одразу зникає;

      Та знов, як сильніше вогонь спалахне,
      Примарне те місто очам він верне;
      Й ті армії знов марширують примарні,
      Й на приступ ідуть, хоч і спроби ці марні.

      Узнать би, куди всі ці армії йдуть,
      До того, як зблиски вогню всі замруть;
      Й зруйнується – що то за місто прекрасне,
      Коли у каміні вогонь зовсім згасне!

      VІІІ
      Armies in the Fire

      The lamps now glitter down the street;
      Faintly sound the falling feet;
      And the blue even slowly falls
      About the garden trees and walls.

      Now in the falling of the gloom
      The red fire paints the empty room:
      And warmly on the roof it looks,
      And flickers on the back of books.

      Armies march by tower and spire
      Of cities blazing, in the fire;--
      Till as I gaze with staring eyes,
      The armies fall, the lustre dies.

      Then once again the glow returns;
      Again the phantom city burns;
      And down the red-hot valley, lo!
      The phantom armies marching go!

      Blinking embers, tell me true
      Where are those armies marching to,
      And what the burning city is
      That crumbles in your furnaces!


      ІХ
      Маленька країна

      Коли один лишаюсь дома
      Й заполонять нудьга і втома,
      То слід заплющити лиш очі –
      Й по небу плаваю охоче;
      Й, оглянувши все навкруги,
      Прямую до Країни Гри.
      В тій чарівній країні всюди
      Стрічаються маленькі люди;
      За море там – калюжа тепла,
      Дерева ж – конюшини стебла,
      А листя на калюжнім тлі –
      То вже маленькі кораблі.
      Й там у трави постіль
      Й вітерця шептання
      Волохатий Джміль
      Шле своє дзижчання.

      В тому лісі з трав і м’яти
      Можна довго мандрувати;
      Муху й павука стрічаєш,
      І мурах там помічаєш,
      Що несуть у лапках тюки
      (Лапки їм – і ноги, й руки);
      На щавель залізти можу
      Й там знайти корівку божу;
      Й іще довго споглядати
      З його трості,
      Як будуть ластівки кружляти
      У високості.
      В небі ж сонечко ясне –
      Й не знайде вже тут мене.

      Довго йшов би, аж до смерку,
      Доки, наче у люстерку,
      Не побачив і джмеля,
      І себе, мов немовля, –
      Бо змалів, і навіть дуже –
      Біля теплої калюжі;
      І туди ж листок прибився,
      Де якраз я опинився;
      На цей човник я піднявсь
      І у плавання подавсь.

      Й крихітні чиїсь очиці
      З прибережної травиці
      Плавання це споглядали
      Й подиву вже не ховали.
      З тих істот в зелені шати
      Одні вбрані – й це солдати;
      Інші ж – різнокольорові:
      Чорні, голубі, бордові;
      Декотрі ще й крильця мали –
      Й смирними всі виглядали.

      Як розплющив очі знову –
      Бачу іншу вже обнову:
      Голі стіни стометрові,
      Ручки в дверях двопудові;
      На стільцях сидять гіганти –
      Зашивають якесь дрантя,
      Нісенітниці верзуть,
      Й пити чай мене вже звуть. –
      О, як я бажав би –
      Й за це все віддав би –
      Пливти знов по калюжі-морю
      І по стеблині дертись вгору;
      Ну, а додому повертатись
      Лишень, щоб відсипатись.

      ІХ
      The Little Land

      When at home alone I sit
      And am very tired of it,
      I have just to shut my eyes
      To go sailing through the skies--
      To go sailing far away
      To the pleasant Land of Play;
      To the fairy land afar
      Where the Little People are;
      Where the clover-tops are trees,
      And the rain-pools are the seas,
      And the leaves, like little ships,
      Sail about on tiny trips;
      And above the Daisy tree
      Through the grasses,
      High o'erhead the Bumble Bee
      Hums and passes.

      In that forest to and fro
      I can wander, I can go;
      See the spider and the fly,
      And the ants go marching by,
      Carrying parcels with their feet
      Down the green and grassy street.
      I can in the sorrel sit
      Where the ladybird alit.
      I can climb the jointed grass
      And on high
      See the greater swallows pass
      In the sky,
      And the round sun rolling by
      Heeding no such things as I.

      Through that forest I can pass
      Till, as in a looking-glass,
      Humming fly and daisy tree
      And my tiny self I see,
      Painted very clear and neat
      On the rain-pool at my feet.
      Should a leaflet come to land
      Drifting near to where I stand,
      Straight I'll board that tiny boat
      Round the rain-pool sea to float.

      Little thoughtful creatures sit
      On the grassy coasts of it;
      Little things with lovely eyes
      See me sailing with surprise.
      Some are clad in armour green--
      (These have sure to battle been!)--
      Some are pied with ev'ry hue,
      Black and crimson, gold and blue;
      Some have wings and swift are gone;--
      But they all look kindly on.

      When my eyes I once again
      Open, and see all things plain:
      High bare walls, great bare floor;
      Great big knobs on drawer and door;
      Great big people perched on chairs,
      Stitching tucks and mending tears,
      Each a hill that I could climb,
      And talking nonsense all the time--
      O dear me,
      That I could be
      A sailor on a the rain-pool sea,
      A climber in the clover tree,
      And just come back a sleepy-head,
      Late at night to go to bed.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Дитячий сад віршів 11
      ІV
      Книжки з малюнками взимку

      Як зима вже на дворі,
      Й прилетіли снігурі,
      Й труситься щодня сніжок –
      Жду з малюнками книжок.

      Сплять під завивання хуг
      Спорожнілі поле й луг;
      Й ту ж, та в квітах всю, рівнину
      На малюнку в книжці стріну.

      Вже давно замовк струмок,
      Бо скував його льодок;
      Та його в дзюрчань чарунку
      Бачу в книжці на малюнку.

      Серце й розум підкоря,
      Зве у мандри за моря
      Даль неходжених стежок
      На малюнках із книжок.

      Як же вдячний тому світу,
      Що і взимку в буйстві квіту
      Оживав на сторінках
      В ілюстрованих книжках!

      ІV
      Picture-books in Winter

      Summer fading, winter comes--
      Frosty mornings, tingling thumbs,
      Window robins, winter rooks,
      And the picture story-books.

      Water now is turned to stone
      Nurse and I can walk upon;
      Still we find the flowing brooks
      In the picture story-books.

      All the pretty things put by,
      Wait upon the children's eye,
      Sheep and shepherds, trees and crooks,
      In the picture story-books.

      We may see how all things are
      Seas and cities, near and far,
      And the flying fairies' looks,
      In the picture story-books.

      How am I to sing your praise,
      Happy chimney-corner days,
      Sitting safe in nursery nooks,
      Reading picture story-books?


      V
      Мої скарби

      Ці горішки, що я у ящичках дерев’яних
      Зберігаю біля солдатиків олов’яних,
      Ми збирали із нянею вдвох восени –
      В прибережному лісі дозрівали вони.

      Свисток цей – послухайте, як він звучить! –
      Ми зробили, як в лузі присіли спочить,
      Із гілки верби – і, крім ножика, нема
      Мого в нім нічого, бо няня вирізала сама.

      Про камінь же сірий із добавленням білого
      Не можу згадати, де ми в полі знайшли його;
      Нести було важко, – то ж вірю, що непростий,
      Хоч тато і заперечує, що він золотий.

      Найдорожчий же з усіх моїх скарбів –
      Бо хто із дітей би ще цим володів? –
      Стамеска, де ручка гладенька й зручна,
      І зроблена столяром справжнім вона.

      V
      My Treasures

      These nuts, that I keep in the back of the nest,
      Where all my tin soldiers are lying at rest,
      Were gathered in Autumn by nursie and me
      In a wood with a well by the side of the sea.

      This whistle we made (and how clearly it sounds!)
      By the side of a field at the end of the grounds.
      Of a branch of a plane, with a knife of my own,
      It was nursie who made it, and nursie alone!

      The stone, with the white and the yellow and grey,
      We discovered I cannot tell HOW far away;
      And I carried it back although weary and cold,
      For though father denies it, I'm sure it is gold.

      But of all my treasures the last is the king,
      For there's very few children possess such a thing;
      And that is a chisel, both handle and blade,
      Which a man who was really a carpenter made.



      Місто з кубиків

      Що з кубиків можна було б збудувати?
      Палаци і храми, мости і загати.
      Хай дощ за вікном розійшовсь не на жарт –
      Не студить він мій будівничий азарт.

      За гори – диван мені, й килим – за море;
      Й тут зводити буду я місто просторе:
      Млин, церква; й палац – вже на їхньому тлі;
      І гавань – приймати мої кораблі.

      Розкішний палац, де і мури, й колони;
      Скрізь башти ажурні й масивні пілони;
      І сходи спускаються аж до води,
      Щоб там кораблі міг зустріти завжди.

      Два в плаванні ще, й один – біля причалу:
      Ви чули, як пісня матросів звучала!
      По сходах палацу вже йдуть королі:
      Несуть подарунки мені – й немалі.

      Що швидко звелось – легко і зруйнувати!
      Й за мить буде місто в руїнах лежати:
      Вже кубиків тільки безладна юрма,
      А міста мого біля моря нема!

      Та ні – не загубляться в пам’яті млі
      І церква, й палац, і мої кораблі;
      І скільки не житиму й де лиш не буду –
      Те місто, що я звів колись, не забуду.


      Block City

      What are you able to build with your blocks?
      Castles and palaces, temples and docks.
      Rain may keep raining, and others go roam,
      But I can be happy and building at home.

      Let the sofa be mountains, the carpet be sea,
      There I'll establish a city for me:
      A kirk and a mill and a palace beside,
      And a harbour as well where my vessels may ride.

      Great is the palace with pillar and wall,
      A sort of a tower on the top of it all,
      And steps coming down in an orderly way
      To where my toy vessels lie safe in the bay.

      This one is sailing and that one is moored:
      Hark to the song of the sailors aboard!
      And see, on the steps of my palace, the kings
      Coming and going with presents and things!

      Yet as I saw it, I see it again,
      The kirk and the palace, the ships and the men,
      And as long as I live and where'er I may be,
      I'll always remember my town by the sea.


      VІІ
      Країна, вичитана з книг

      За стіл, як згасне світло дня,
      Збирається уся рідня;
      Час у розмовах коротають,
      Але ні в що вони не грають.

      А я повзу попід стіною,
      Й моя гвинтівочка зі мною;
      Вже за диваном, де темніше,
      Йде полювання сміливіше.

      Де ж найглухіше місце – там
      Влаштовую я свій вігвам,
      Щоб в ігри, вичитані з книг,
      Награтись перед сном ще встиг.

      Ось горб, а то – ліс і рівнина;
      Й моя це люба самотина.
      А там он річка – й буде бій,
      Бо йдуть леви на водопій.

      Не лампу й рідних бачать очі –
      Вже табір це сяйний в тьмі ночі;
      Я ж, мов індієць-слідопит,
      Крадусь – та сну вже чую гніт.

      Пора! – З ріднею попрощався
      Й додому морем вже вертався;
      Й забуть і в ліжку ще не міг
      Країну, вичитану з книг.

      VІІ
      The Land of Story-Books

      At evening when the lamp is lit,
      Around the fire my parents sit;
      They sit at home and talk and sing,
      And do not play at anything.

      Now, with my little gun, I crawl
      All in the dark along the wall,
      And follow round the forest track
      Away behind the sofa back.

      There, in the night, where none can spy,
      All in my hunter's camp I lie,
      And play at books that I have read
      Till it is time to go to bed.

      These are the hills, these are the woods,
      These are my starry solitudes;
      And there the river by whose brink
      The roaring lions come to drink.

      I see the others far away
      As if in firelit camp they lay,
      And I, like to an Indian scout,
      Around their party prowled about.

      So when my nurse comes in for me,
      Home I return across the sea,
      And go to bed with backward looks
      At my dear land of Story-books.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Дитячий сад віршів 10
      Самотня дитина

      І
      Незримий друг

      Коли діти виходять для ігор на луг,
      До них долучається їх незримий друг;
      Коли в іграх вони і щасливі, й веселі –
      Товариш Дітей завітав до оселі.

      Ніхто його не чув і не бачив ніхто,
      Й портрет його не складеш із квадратиків лото;
      Та він завжди присутній, на дворі чи в домі,
      Коли діти весь день граються, не відаючи втоми.

      Зустрінеш його і в долині, й на горбі;
      Й коли на склянці дзеленчиш, підспівує він тобі;
      Якщо без причини щасливий хлопчисько –
      Товариш Дітей десь очікує близько.

      Маленьким бути бажає, місць не боїться брудних,
      Бо коли ти печери копаєш, це він поселяється в них;
      Й коли зібравсь у війну із солдатиками своїми грати,
      Він зробить усе, щоб тобі лиш перемагати.

      Й попросить, коли позіхає твій рот,
      Заснути скоріше, не відаючи турбот;
      Й це він, як все в домі у сон поринає,
      Розкидані іграшки тихо збирає.

      The Child Alone

      І
      The Unseen Playmate

      When children are playing alone on the green,
      In comes the playmate that never was seen.
      When children are happy and lonely and good,
      The Friend of the Children comes out of the wood.

      Nobody heard him, and nobody saw,
      His is a picture you never could draw,
      But he's sure to be present, abroad or at home,
      When children are happy and playing alone.

      He lies in the laurels, he runs on the grass,
      He sings when you tinkle the musical glass;
      Whene'er you are happy and cannot tell why,
      The Friend of the Children is sure to be by!

      He loves to be little, he hates to be big,
      'T is he that inhabits the caves that you dig;
      'T is he when you play with your soldiers of tin
      That sides with the Frenchmen and never can win.

      'T is he, when at night you go off to your bed,
      Bids you go to sleep and not trouble your head;
      For wherever they're lying, in cupboard or shelf,
      'T is he will take care of your playthings himself!


      ІІ
      Я і мій кораблик

      Так, це я – капітан корабля, що плаває
      По ставку, де з боків усіх осока;
      По ставку я сновигаю, все ж не полишає мрія,
      Що, коли дорослим стану, я тоді секрет відкрию,
      Як пливти йому й за межами ставка.

      Коли стану, як матросик той біля штурвала,
      Хоч він іграшка, його я оживлю;
      Сам займу вже його місце, а він буде помагати;
      Й коли вийдемо у море й вітер буде підганяти –
      Перешкод уже не буде кораблю.

      Й ви побачите, як впевнено пливтиму
      Я морями, побувавши там і тут;
      Із матросиком маленьким досягну багато чого,
      І новий відкрию острів, де він ще не був до цього,
      Й дам з гарматки іграшкової салют.

      ІІ
      My Ship and I

      O it's I that am the captain of a tiny little ship,
      Of a ship that goes a sailing on the pond;
      And my ship it keeps a-turning all around and all about;
      But when I'm a little older, I shall find the secret out
      How to send my vessel sailing on beyond.

      For I mean to grow a little as the dolly at the helm,
      And the dolly I intend to come alive;
      And with him beside to help me, it's a-sailing I shall go,
      It's a-sailing on the water, when the jolly breezes blow
      And the vessel goes a dive-dive-dive.

      O it's then you'll see me sailing through the rushes and the reeds,
      And you'll hear the water singing at the prow;
      For beside the dolly sailor, I'm to voyage and explore,
      To land upon the island where no dolly was before,
      And to fire the penny cannon in the bow.


      ІІІ
      Мої володіння

      Коли уздовж потічка йшов,
      Я улоговинку знайшов, –
      Й до пліч якраз мені;
      Там буйство вересу і дроку:
      Червоне з жовтим тішать око
      В останні літа дні.

      Гір крутизна вже – не горбів –
      Довкруж; а човника зробив –
      Й потічок морем став.
      Тоді ж і місто спорудив,
      І всі печери дослідив,
      І назву кожній дав.

      Малі горобчики вгорі,
      Внизу маленькі піскарі,
      Весь буйний лугу квіт –
      Уже моє все, що довкіл;
      Для мене і дзижчання бджіл,
      І ластівок політ.

      Я гравсь там, де моря найглибші,
      Буйніший квіт, луги найліпші;
      Й він мій – увесь цей край!
      Та голос матінки долинув,
      Як день у сутінки поринув, –
      Що жде мене мій чай.

      Й пішов, залишив серцю милі
      І діл, і води потемнілі,
      Цей верес і цей дрік;
      Й став дім свій знов я обживати –
      Здались гігантськими кімнати, –
      Так до малого звик!

      ІІІ
      My Kingdom

      Down by a shining water well
      I found a very little dell,
      No higher than my head.
      The heather and the gorse about
      In summer bloom were coming out,
      Some yellow and some red.

      I called the little pool a sea;
      The little hills were big to me;
      For I am very small.
      I made a boat, I made a town,
      I searched the caverns up and down,
      And named them one and all.

      And all about was mine, I said,
      The little sparrows overhead,
      The little minnows too.
      This was the world and I was king;
      For me the bees came by to sing,
      For me the swallows flew.

      I played there were no deeper seas,
      Nor any wider plains than these,
      Nor other kings than me.
      At last I heard my mother call
      Out from the house at evenfall,
      To call me home to tea.

      And I must rise and leave my dell,
      And leave my dimpled water well,
      And leave my heather blooms.
      Alas! and as my home I neared,
      How very big my nurse appeared.
      How great and cool the rooms!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Дитячий сад віршів 9
      ХL
      Прощання із селом

      Карета вже біля воріт;
      Й хоч ліг на серце смутку гніт,
      Прощальну пісню заспівай:
      Сільський мій доме, прощавай!

      Цей сад, що яблук нам припас,
      І хвіртку, що катала нас,
      Й город, і хлів не забувай:
      Сільський мій доме, прощавай!

      Із пам’яті хай не зника
      Драбина біля сінника,
      Й він сам, де нам був справжній рай:
      Сільський мій доме, прощавай!

      І ось вже чую скрип коліс;
      Й коли в’їздитимемо в ліс,
      Ще раз оглянемось давай:
      Сільський мій доме, прощавай!

      ХL
      Farewell to the Farm

      The coach is at the door at last;
      The eager children, mounting fast
      And kissing hands, in chorus sing:
      Good-bye, good-bye, to everything!

      To house and garden, field and lawn,
      The meadow-gates we swang upon,
      To pump and stable, tree and swing,
      Good-bye, good-bye, to everything!

      And fare you well for evermore,
      O ladder at the hayloft door,
      O hayloft where the cobwebs cling,
      Good-bye, good-bye, to everything!

      Crack goes the whip, and off we go;
      The trees and houses smaller grow;
      Last, round the woody turn we sing:
      Good-bye, good-bye, to everything!


      ХХLІ
      Шлях на північний захід

      1. Спокійної ночі

      Як лампа ставиться на стіл,
      Й на все – на сад, на горб, на діл –
      Спадає ніч, – це та пора,
      Яку так любить дітвора.

      В каміні язички вогню
      Імли колишуть пелену;
      Й обличчя наші в цій імлі
      Ясніють на віконнім склі.

      В постіль вже час? – Ну що ж, тоді
      Ідім, як леви молоді;
      Й нелегким буде він для ніг,
      Цей шлях, що в темряві проліг.

      Прощайте, вся моя рідня,
      До ранку завтрашнього дня!
      Казки прощайте і пісні,
      Що до вподоби так мені!

      2. Марш нічних тіней

      Надворі вже найчорніша ніч,
      І зазирає в шибку вікна,
      І в дім повзе, минаючи світло свіч, –
      З ним разом гойдається і вона.

      Мов бубен, – так серце моє калатає,
      Бо тіні кошлаті на мене чигають;
      Їх свічка відгонить – і знову вертає;
      Зігнувшись, по сходах вони пробігають.

      Ось Тінь-ліліпут, а там – Тінь-циклоп.
      Де сховок знайти від цих тіней страшних?
      Вслухаюся у їхні кроки: топ, топ, топ; –
      Й сама Ніч – попереду них!

      3. В порту

      Від страху лиш тоді звільнивсь,
      Коли у спальні опинивсь:
      Хоч і навпомацки, в імлі –
      Тут я в безпеці і теплі.

      Найперше двері я замкнув,
      А потім у постіль пірнув,
      Щасливий, що хоч перед сном
      Залишив тіні за вікном.

      Доноситься легенький стук –
      І кроків маминих то звук;
      Але уже за мить одну
      Я потрапляю в Царство Сну.

      ХХLІ
      North-west Passage

      1. Good-night

      Then the bright lamp is carried in,
      The sunless hours again begin;
      O'er all without, in field and lane,
      The haunted night returns again.

      Now we behold the embers flee
      About the firelit hearth; and see
      Our faces painted as we pass,
      Like pictures, on the window glass.

      Must we to bed indeed? Well then,
      Let us arise and go like men,
      And face with an undaunted tread
      The long black passage up to bed.

      Farewell, O brother, sister, sire!
      O pleasant party round the fire!
      The songs you sing, the tales you tell,
      Till far to-morrow, fare you well!

      2. Shadow March

      All around the house is the jet-black night;
      It stares through the window-pane;
      It crawls in the corners, hiding from the light,
      And it moves with the moving flame.

      Now my little heart goes a beating like a drum,
      With the breath of the Bogies in my hair;
      And all around the candle and the crooked shadows come,
      And go marching along up the stair.

      The shadow of the balusters, the shadow of the lamp,
      The shadow of the child that goes to bed--
      All the wicked shadows coming tramp, tramp, tramp,
      With the black night overhead.

      3. In Port

      Last, to the chamber where I lie
      My fearful footsteps patter nigh,
      And come out from the cold and gloom
      Into my warm and cheerful room.

      There, safe arrived, we turn about
      To keep the coming shadows out,
      And close the happy door at last
      On all the perils that we past.

      Then, when mamma goes by to bed,
      She shall come in with tip-toe tread,
      And see me lying warm and fast
      And in the land of Nod at last.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Дитячий сад віршів 8
      ХХХVІ
      Смачний хліб

      Йдіть сюди, в пилюці ніжки!
      Я припас вам хліба трішки.
      Ось моя кімната,
      Де їжа завжди смачна –
      Материнка, м’ята,
      Тінява сосна.
      Й попоївши, залюбки
      Почитаємо казки.

      ХХХVІ
      Fairy Bread

      Come up here, O dusty feet!
      Here is fairy bread to eat.
      Here in my retiring room,
      Children, you may dine
      On the golden smell of broom
      And the shade of pine;
      And when you have eaten well,
      Fairy stories hear and tell.


      ХХХVІІ
      З вікна вагона

      Швидше ніж відьми, швидше, ніж феї,
      Мимо – мости, ниви, парки, алеї;
      Й мов ескадрони в шаленстві погоні,
      Несуться корови у лузі і коні;
      Доли й горби так чергуються щільно,
      Наче за вікнами злива суцільна;
      Й поки око ще змигне –
      Станція вже промайне.

      Хлопчик по стежині йде в старій одежині;
      Мабуть, шукає він там ягоди ожини;
      Бродяга несе свої скромні пожитки;
      Ось квіти лугові – напевне, маргаритки;
      А он – селянин із возом важким на дорозі,
      То ж рухатися швидко вже не в змозі;
      Тут ось млин, а там – ріка:
      Мить одна – і вже зника!

      ХХХVІІ
      From a Railway Carriage

      Faster than fairies, faster than witches,
      Bridges and houses, hedges and ditches;
      And charging along like troops in a battle
      All through the meadows the horses and cattle:
      All of the sights of the hill and the plain
      Fly as thick as driving rain;
      And ever again, in the wink of an eye,
      Painted stations whistle by.

      Here is a child who clambers and scrambles,
      All by himself and gathering brambles;
      Here is a tramp who stands and gazes;
      And here is the green for stringing the daisies!
      Here is a cart runaway in the road
      Lumping along with man and load;
      And here is a mill, and there is a river:
      Each a glimpse and gone forever!


      ХХХVІІІ
      Взимку

      Заходить сонце взимку рано;
      Й знов спати, хоч і пізно встане,
      Вже через декілька годин
      Йде цей червоний мандарин.

      А я при свічці просинаюсь;
      Вмиваюсь швидко і вдягаюсь,
      Бо холодно – її вогонь
      Не зігріває і долонь.

      То ж я, щоб не вдягати шубки,
      Сідаю грітись біля грубки;
      Хоча б, ступи лиш за поріг,
      Вивчать краї холодні міг.

      Й от няня вже вдягла тепліше;
      Й хоч підв’язала шарф тугіше,
      Враз перцем став для носа й щік
      Мороз – так гостро їх пропік.

      На білім тлі слідів бруднота,
      І пар при диханні йде з рота;
      Й мов цукром всипана земля:
      Будинок, сад, ставок, поля.

      ХХХVІІІ
      Winter-Time

      Late lies the wintry sun a-bed,
      A frosty, fiery sleepy-head;
      Blinks but an hour or two; and then,
      A blood-red orange, sets again.

      Before the stars have left the skies,
      At morning in the dark I rise;
      And shivering in my nakedness,
      By the cold candle, bathe and dress.

      Close by the jolly fire I sit
      To warm my frozen bones a bit;
      Or with a reindeer-sled, explore
      The colder countries round the door.

      When to go out, my nurse doth wrap
      Me in my comforter and cap;
      The cold wind burns my face, and blows
      Its frosty pepper up my nose.

      Black are my steps on silver sod;
      Thick blows my frosty breath abroad;
      And tree and house, and hill and lake,
      Are frosted like a wedding cake.


      ХХХІХ
      Сінник

      Траву лугову цю поїли роси,
      Й росла, вже сягаючи пліч,
      Аж поки не зрізали блискучі коси
      Й не висушила сонця піч.

      Й пахуче сіно тоді привезли
      Додому – і враз біля хати
      Гірські хребти із нього зросли,
      Щоб горцям їх підкоряти.

      Гора Кривий Бік і гора Пряміша,
      Іржавого Цвяха пік і пік Орла –
      Я щасливіший навіть, ніж миша,
      Що тут собі притулок знайшла.

      О, радість яка на сінник забиратись!
      Який же тут простір для гри!
      Як весело потім донизу спускатись
      Із духмяного сіна гори!

      ХХХІХ
      The Hayloft

      Through all the pleasant meadow-side
      The grass grew shoulder-high,
      Till the shining scythes went far and wide
      And cut it down to dry.

      Those green and sweetly smelling crops
      They led the waggons home;
      And they piled them here in mountain tops
      For mountaineers to roam.

      Here is Mount Clear, Mount Rusty-Nail,
      Mount Eagle and Mount High;--
      The mice that in these mountains dwell,
      No happier are than I!

      Oh, what a joy to clamber there,
      Oh, what a place for play,
      With the sweet, the dim, the dusty air,
      The happy hills of hay!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Дитячий сад віршів 7
      ХХХІ
      За човник мені постіль

      Мов човник малий, моя постіль;
      Сприяє і няня цьому:
      Слідкує, щоб мав я всього вдосталь,
      Як вирушу в ночі пітьму.

      Щовечора в човник сідаю
      Й кажу всім прощальні слова,
      Заплющую очі, й у ніч відпливаю –
      Тьма й тиша тоді все вкрива.

      Слід мати човну оберіг –
      Це вже в моряків перейму, –
      Й прихоплюю в ліжко пиріг,
      Чи іграшку часом візьму.

      Триває плавба ця до ранку;
      Коли ж проганяє день сни,
      Мій човник стає на стоянку
      В кімнаті тут, біля стіни.

      ХХХІ
      My Bed is a Boat

      My bed is like a little boat;
      Nurse helps me in when I embark;
      She girds me in my sailor's coat
      And starts me in the dark.

      At night I go on board and say
      Good-night to all my friends on shore;
      I shut my eyes and sail away
      And see and hear no more.

      And sometimes things to bed I take,
      As prudent sailors have to do;
      Perhaps a slice of wedding-cake,
      Perhaps a toy or two.

      All night across the dark we steer;
      But when the day returns at last,
      Safe in my room beside the pier,
      I find my vessel fast.


      ХХХІІ
      Місяць

      Обличчя місяця схоже на годинника циферблат;
      Він світло ллє на злодіїв, що крадуться біля хат;
      На поля, на вулиці, на кораблі, що в гавань зайшли;
      На птахів, що у гніздечках сон і спочинок знайшли.

      Муркотлива кішка і писклява миша,
      І песик, чиїм скавчанням порушена тиша,
      І сова, що вдень їй спочинути треба, –
      Люблять гуляти, як місяць вже лиш на небі.

      А ті, хто полюбляє на сонечку грітись,
      Вважають за краще спати, щоб із місяцем не стрітись;
      То ж у дітей і квітів заплющуються очі
      До ранку аж, поки сонце не прожене тьму ночі.

      ХХХІІ
      The Moon

      The moon has a face like the clock in the hall;
      She shines on thieves on the garden wall,
      On streets and fields and harbour quays,
      And birdies asleep in the forks of the trees.

      The squalling cat and the squeaking mouse,
      The howling dog by the door of the house,
      The bat that lies in bed at noon,
      All love to be out by the light of the moon.

      But all of the things that belong to the day
      Cuddle to sleep to be out of her way;
      And flowers and children close their eyes
      Till up in the morning the sun shall arise.


      ХХХІІІ
      Гойдалка

      Чи вам до вподоби на гойдалці летіти
      У небеса аж, бездонні й сині?
      О, це найкраще з того, що люблять діти,
      Й подобається кожній дитині!

      Вгору, над тином, а потім ще вище!
      І бачу вже, мов на картині,
      Річку, й дерева, й корів на пасовищі,
      І те все, що діється в долині.

      Згори оглядаю всю зелень садову
      Й дахи всі, що мають колір хмизу;
      Знов я здіймаюсь, і падаю знову; –
      Ще раз угору, і ще раз донизу!

      ХХХІІІ
      The Swing

      How do you like to go up in a swing,
      Up in the air so blue?
      Oh, I do think it the pleasantest thing
      Ever a child can do!

      Up in the air and over the wall,
      Till I can see so wide,
      River and trees and cattle and all
      Over the countryside--

      Till I look down on the garden green,
      Down on the roof so brown--
      Up in the air I go flying again,
      Up in the air and down!


      ХХХІV
      Вставати час

      Ледь розплющив очі сонні –
      Пташка вже на підвіконні;
      Й та заводить річ таку:
      “Спать не соромно, соньку?!”

      ХХХІV
      Time to Rise

      A birdie with a yellow bill
      Hopped upon my window sill,
      Cocked his shining eye and said:
      "Ain't you 'shamed, you sleepy-head!"


      ХХХV
      Дзеркало ріки

      Омиває верби й трави,
      В зблисках вся аж до глибин –
      О, пісок і гравій!
      О, спокійний плин!

      Срібні рибки, синь небесна
      В лоні вод такі ясні –
      Як було б чудесно
      Жити там, на дні!

      Наші різнобарвні личка
      Віддзеркалює вода;
      А де глибше, річка
      Вже хмурні гойда.

      Але варт наморщить вітру
      Мерехтливу гладь води,
      Як усі вже витре
      Тих видінь сліди.

      Брижі ширяться кругами –
      Й блиск увесь одразу згас,
      Так, мов дома, в мами
      Згасло б світло враз.

      Діти, спокій і терпіння!
      Ще хвилинка, мить одна –
      Й завмира тремтіння,
      Й знову гладь ясна!

      ХХХV
      Looking-glass River

      Smooth it glides upon its travel,
      Here a wimple, there a gleam--
      O the clean gravel!
      O the smooth stream!

      Sailing blossoms, silver fishes,
      Pave pools as clear as air--
      How a child wishes
      To live down there!

      We can see our colored faces
      Floating on the shaken pool
      Down in cool places,
      Dim and very cool;

      Till a wind or water wrinkle,
      Dipping marten, plumping trout,
      Spreads in a twinkle
      And blots all out.

      See the rings pursue each other;
      All below grows black as night,
      Just as if mother
      Had blown out the light!

      Patience, children, just a minute--
      See the spreading circles die;
      The stream and all in it
      Will clear by-and-by.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Дитячий сад віршів 6
      ХХVІІ
      Добрі й погані діти

      Вгомоніться, малюки,
      Бо кістки у вас крихкі:
      Хто й тепер є спокійнішим,
      Той і виросте сильнішим.

      Слід привітним бути; їжу
      Їсти лиш просту і свіжу;
      Й залишатись – хай тайком –
      Завжди чемним малюком.

      Добре серце, ясне личко,
      А для ігор – шовк травички; –
      І тоді, як в давній час,
      Стане князем кожен з вас.

      А нечемні, вередливі,
      Неохайні і ліниві
      Не діждуться благ земних –
      Зовсім інша доля в них.

      Як дорослими вже будуть,
      Їх племінники осудять;
      Й за погані їх повадки
      Не оцінять і нащадки.

      ХХVІІ
      Good and Bad Children

      Children, you are very little,
      And your bones are very brittle;
      If you would grow great and stately,
      You must try to walk sedately.

      You must still be bright and quiet,
      And content with simple diet;
      And remain, through all bewild'ring,
      Innocent and honest children.

      Happy hearts and happy faces,
      Happy play in grassy places--
      That was how in ancient ages,
      Children grew to kings and sages.

      But the unkind and the unruly,
      And the sort who eat unduly,
      They must never hope for glory--
      Theirs is quite a different story!

      Cruel children, crying babies,
      All grow up as geese and gabies,
      Hated, as their age increases,
      By their nephews and their nieces.


      ХХVІІІ
      Чужоземні діти

      Малі індіанці: сіу, чи кроу, чи семіноли;
      Малі ескімоси й монголи;
      Малі японці, й турки, й алеути, –
      Чи ви хотіли б на місці моєму бути?

      Поряд з вами дерева червоні, й вечорами
      Левів зустріти можна там, за морями;
      В змаганнях вам яйця страуса замість призу,
      Й черепах перевертаєте панциром донизу.

      Таке життя, можливо, і гарне,
      Та, в порівнянні з моїм, незугарне;
      Й коли довго втікати або ж займатися гоном,
      Є ризик опинитися за кордоном.

      Ви споживаєте чудернацьку їжу,
      Я ж їм свою звичну, але свіжу;
      Й далеко десь маєте хижку чи хатку,
      Я ж дома живу в безпеці й достатку.

      Малі індіанці: сіу, чи кроу, чи семіноли;
      Малі ескімоси й монголи;
      Малі японці, й турки, й алеути, –
      Чи ви хотіли б на місці моєму бути?

      ХХVІІІ
      Foreign Children

      Little Indian, Sioux, or Crow,
      Little frosty Eskimo,
      Little Turk or Japanee,
      Oh! don't you wish that you were me?

      You have seen the scarlet trees
      And the lions over seas;
      You have eaten ostrich eggs,
      And turned the turtle off their legs.

      Such a life is very fine,
      But it's not so nice as mine:
      You must often as you trod,
      Have wearied NOT to be abroad.

      You have curious things to eat,
      I am fed on proper meat;
      You must dwell upon the foam,
      But I am safe and live at home.

      Little Indian, Sioux or Crow,
      Little frosty Eskimo,
      Little Turk or Japanee,
      Oh! don't you wish that you were me?


      ХХІХ
      Мандри сонця

      Не в ліжку сонце, і коли
      Всі діти спати вже лягли;
      Довкіл землі, не знавши стоянок,
      Засвічує за ранком ранок.

      Коли ще тут у сяйві дня
      В саду дитяча метушня,
      То вже десь в Індії дитятко
      Вкладають в ліжко мама й татко.

      Й коли в нас вечір, в них там ранок
      За Атлантичним океаном;
      Й на Заході вся дітвора
      Вже знає, що вставать пора.

      ХХІХ
      The Sun's Travels

      The sun is not a-bed, when I
      At night upon my pillow lie;
      Still round the earth his way he takes,
      And morning after morning makes.

      While here at home, in shining day,
      We round the sunny garden play,
      Each little Indian sleepy-head
      Is being kissed and put to bed.

      And when at eve I rise form tea,
      Day dawns beyond the Atlantic Sea;
      And all the children in the west
      Are getting up and being dressed.


      ХХХ
      Ліхтарник

      Перед вечірнім чаєм, як нема вже на небі сонця,
      Приходу Лері чекаю, вмостившись біля віконця;
      Щоразу, як сутеніє й ми, діти, вечерю ждем,
      Проходить він по вулиці з драбиною і ліхтарем.

      Том кучером стати мріє, Марія до мандрів охоча,
      Мій татко – банкір, і він гроші рахує аж до ночі;
      Я ж, коли стану дорослим, то теж до нічної зорі
      Ходитиму, Лері, з тобою, запалюючи ліхтарі.

      Це дуже добре, що маємо ліхтар і в себе у дворі,
      І Лері теж його запалює, як і всі інші ліхтарі;
      Й перш, аніж рушити із вогнем і драбиною в пітьму,
      О Лері, поглянь на хлопчика малого і підморгни йому!

      ХХХ
      The Lamplighter

      My tea is nearly ready and the sun has left the sky.
      It's time to take the window to see Leerie going by;
      For every night at teatime and before you take your seat,
      With lantern and with ladder he comes posting up the street.

      Now Tom would be a driver and Maria go to sea,
      And my papa's a banker and as rich as he can be;
      But I, when I am stronger and can choose what I'm to do,
      O Leerie, I'll go round at night and light the lamps with you!

      For we are very lucky, with a lamp before the door,
      And Leerie stops to light it as he lights so many more;
      And oh! before you hurry by with ladder and with light;
      O Leerie, see a little child and nod to him to-night!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Дитячий сад віршів 5
      ХХІІ
      Пісня-марш

      Гребінець ось – марш заграти!
      Кроком руш! – І вже на лан
      Йдуть не діти, а солдати;
      Джонні б’є у барабан.

      Мері Джейн за командира,
      Пітер замикає тил;
      Не зганьбімо ж честь мундира –
      Що нам вітер, спека, пил!

      Нам уже нема спочинку,
      Спразі теж нас не зморить!
      Прапор – на прутку хустинка –
      Гордо майорить!

      Досить слави і розбою,
      Командире Джейн!
      То ж додому, й не строєм – юрбою,
      Бо згаса вже день.

      ХХІІ
      Marching Song

      Bring the comb and play upon it!
      Marching, here we come!
      Willie cocks his highland bonnet,
      Johnnie beats the drum.

      Mary Jane commands the party,
      Peter leads the rear;
      Feet in time, alert and hearty,
      Each a Grenadier!

      All in the most martial manner
      Marching double-quick;
      While the napkin, like a banner,
      Waves upon the stick!

      Here's enough of fame and pillage,
      Great commander Jane!
      Now that we've been round the village,
      Let's go home again.


      ХХІІІ
      Корова

      Корова, що її нога
      І бік червоно-білі,
      Дає вершки для пирога –
      Ви б теж її любили.

      Весь день блукає там і тут
      По різнотрав’ю всьому;
      А звечоріє – і маршрут
      Зворотний вже: додому.

      І не страшиться вона дощів,
      Й від вітру не страждає;
      Одна гуляє між кущів
      І квіти поїдає.

      ХХІІІ
      The Cow

      The friendly cow all red and white,
      I love with all my heart:
      She gives me cream with all her might,
      To eat with apple-tart.

      She wanders lowing here and there,
      And yet she cannot stray,
      All in the pleasant open air,
      The pleasant light of day;

      And blown by all the winds that pass
      And wet with all the showers,
      She walks among the meadow grass
      And eats the meadow flowers.


      ХХІV
      Щаслива думка

      Так багато всіляких речей на землі,
      Що маємо бути щасливі, мов королі.

      ХХІV
      Happy Thought

      The world is so full of a number of things,
      I'm sure we should all be as happy as kings.


      ХХV
      Вітер

      У вись ти змія підійняв
      І в небі птаха наздогнав;
      Твої кружляння колові,
      Мов шурхіт суконь по траві.
      О вітре, звук твоїх пісень
      Мене чарує увесь день!

      Скрізь бачу я твої сліди,
      Але ти в схованці завжди;
      Тебе не зрів ще – тільки чув,
      Хоч дотик твій не раз відчув.
      О вітре, звук твоїх пісень
      Мене чарує увесь день!

      О ти, що хмар ганяєш рій,
      Скажи: ти юний чи старий?
      З пташні ти, може, чи звір’я?
      Або ж дитя, сильніше, ніж я?
      О вітре, звук твоїх пісень
      Мене чарує увесь день!

      ХХV
      The Wind

      I saw you toss the kites on high
      And blow the birds about the sky;
      And all around I heard you pass,
      Like ladies' skirts across the grass--
      O wind, a-blowing all day long,
      O wind, that sings so loud a song!

      I saw the different things you did,
      But always you yourself you hid.
      I felt you push, I heard you call,
      I could not see yourself at all--
      O wind, a-blowing all day long,
      O wind, that sings so loud a song!

      O you that are so strong and cold,
      O blower, are you young or old?
      Are you a beast of field and tree,
      Or just a stronger child than me?
      O wind, a-blowing all day long,
      O wind, that sings so loud a song!


      ХХVІ
      Пам’ятний млин

      Нехтуючи забороною й ще один до гріхів додавши,
      В саду ламаючи гілля, й то повзком, то бігцем,
      Усіх загорож перешкоди здолавши,
      Вздовж річки прямуємо вже путівцем.

      Попереду млин і загата, й там, вся в піні білій, вода
      Бурлить, нас оглушуючи гуркотом грому,
      Й на колесо млина по жолобу спада; –
      Красива місцина, й так близько вона від дому!

      Стають все глухішими селища звуки,
      Пташні спів тихіше з горбів долина;
      Й мельника там бачимо, сірого від пилюки,
      Й оглухлого трішки від гармидеру млина.

      Роки хай летять, а колеса цього крутіння
      Триватиме довго ще, на втіху дітям усім;
      Й те ж бурління води, й таке ж піни кипіння
      Милуватиме інших, і як ми вже залишимо дім.

      Та вернемось із Індії, з морів далеких додому
      Солдатами і героями, – але й тоді
      Млина старого колесо, не відаючи втоми,
      Так же піну здійматиме на бурливій воді.

      Ти з дарунком від мене – камінцем мармуровим;
      Я із монеткою, яку ти колись дав мені; –
      Вже постарілі, з відзнаками, у вбранні святковім
      Зустрінемось тут і минулі згадаємо дні.

      ХХVІ
      Keepsake Mill

      Over the borders, a sin without pardon,
      Breaking the branches and crawling below,
      Out through the breach in the wall of the garden,
      Down by the banks of the river we go.

      Here is a mill with the humming of thunder,
      Here is the weir with the wonder of foam,
      Here is the sluice with the race running under--
      Marvellous places, though handy to home!

      Sounds of the village grow stiller and stiller,
      Stiller the note of the birds on the hill;
      Dusty and dim are the eyes of the miller,
      Deaf are his ears with the moil of the mill.

      Years may go by, and the wheel in the river
      Wheel as it wheels for us, children, to-day,
      Wheel and keep roaring and foaming for ever
      Long after all of the boys are away.

      Home for the Indies and home from the ocean,
      Heroes and soldiers we all will come home;
      Still we shall find the old mill wheel in motion,
      Turning and churning that river to foam.

      You with the bean that I gave when we quarrelled,
      I with your marble of Saturday last,
      Honoured and old and all gaily apparelled,
      Here we shall meet and remember the past.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Дитячий сад віршів 4
      ХVІІ
      Край Дрімоти

      До друзів зранку йду й лишень
      Із ними граюся весь день,
      Та варто світло тьмі збороти,
      Як вирушаю в край Дрімоти.

      У мрій надхмарну далечінь
      Лечу на крилах сновидінь
      І, подолавши крутизну,
      Пливу один по ріках сну.

      Багато дивних там речей
      Для вух моїх і для очей;
      Й до ранку ця плавба й польоти
      Тривають у краю Дрімоти.

      Проснувшись, можу довго йти,
      Та шлях туди вже не знайти;
      І жодну з дивних тих пісень
      Не в змозі я згадати вдень.

      ХVІІ
      The Land of Nod

      From breakfast on through all the day
      At home among my friends I stay,
      But every night I go abroad
      Afar into the land of Nod.

      All by myself I have to go,
      With none to tell me what to do--
      All alone beside the streams
      And up the mountain-sides of dreams.

      The strangest things are these for me,
      Both things to eat and things to see,
      And many frightening sights abroad
      Till morning in the land of Nod.

      Try as I like to find the way,
      I never can get back by day,
      Nor can remember plain and clear
      The curious music that I hear.


      ХVІІІ
      Моя тінь

      Є в мене тінь маленька, що бігає за мною всюди;
      А яка від неї вигода, не знають ні я, ні люди.
      Вона дуже схожа на мене від голови і до ніг,
      І в ліжко стрибає до того ще, як я в нього ліг.

      Й те найдивніше в ній, що міняється вкрай свавільно,
      Не так, як діти усі, що ростуть дуже повільно;
      Зростає іноді стрімко, мов кулька, яку хтось надуває,
      Або ж, маліючи, майже зникне – й таке інколи буває.

      Й вона уявлення не має, як повинні гратися діти,
      Й посміховиськом робить мене, а я змушений терпіти;
      Й чіпляється так за мене, набридлива й боязлива,
      Що соромивсь би так за няню триматись, хай навіть і грім, і злива.

      Й от удосвіта встав я, коли ще не сходило сонце,
      Й по краплі роси побачив на кожної квітки скроньці;
      Але не помітив тіні – вона зі мною разом не встала:
      Лінивиця дома осталась і в ліжку ще солодко спала.

      ХVІІІ
      My Shadow

      I have a little shadow that goes in and out with me,
      And what can be the use of him is more than I can see.
      He is very, very like me from the heels up to the head;
      And I see him jump before me, when I jump into my bed.

      The funniest thing about him is the way he likes to grow--
      Not at all like proper children, which is always very slow;
      For he sometimes shoots up taller like an india-rubber ball,
      And he sometimes goes so little that there's none of him at all.

      He hasn't got a notion of how children ought to play,
      And can only make a fool of me in every sort of way.
      He stays so close behind me, he's a coward you can see;
      I'd think shame to stick to nursie as that shadow sticks to me!

      One morning, very early, before the sun was up,
      I rose and found the shining dew on every buttercup;
      But my lazy little shadow, like an arrant sleepy-head,
      Had stayed at home behind me and was fast asleep in bed.


      ХІХ
      Такий порядок

      Звик щовечора молиться –
      То ж обід не забариться,
      А за те, що добрий син,
      Ще від батька й апельсин.

      Неслух той, що все ламає,
      Іграшки ж і їжу має, –
      Грішне, й дуже, це дитятко;
      Або ж гірший в нього татко.

      ХІХ
      System

      Every night my prayers I say,
      And get my dinner every day;
      And every day that I've been good,
      I get an orange after food.

      The child that is not clean and neat,
      With lots of toys and things to eat,
      He is a naughty child, I'm sure--
      Or else his dear papa is poor.


      ХХ
      Гарний хлопець

      Проснувсь я вранці і для мене щасливо день почався;
      Сердитих слів не говорив, а грався з дітьми й посміхався.

      Й тепер, як сонце зникло вже десь там за лісом темним,
      Щасливий, знаючи, що я весь день був хлопцем чемним.

      Мене чекає постіль свіжа, та зараз не до спіху,
      Бо перед сном слід не забути і про молитву тиху.

      Я знаю: сонце ранком знов осяє небо безхмарне,
      Й ні стогін сон мій не затьмить, ні сновидіння кошмарне.

      То ж я у дрімоти обіймах спатиму аж до світанку,
      Допоки дрозда спів не почую в кущі бузку біля ганку.

      ХХ
      A Good Boy

      I woke before the morning, I was happy all the day,
      I never said an ugly word, but smiled and stuck to play.

      And now at last the sun is going down behind the wood,
      And I am very happy, for I know that I've been good.

      My bed is waiting cool and fresh, with linen smooth and fair,
      And I must be off to sleepsin-by, and not forget my prayer.

      I know that, till to-morrow I shall see the sun arise,
      No ugly dream shall fright my mind, no ugly sight my eyes.

      But slumber hold me tightly till I waken in the dawn,
      And hear the thrushes singing in the lilacs round the lawn.


      ХХІ
      Перед сном

      Світло невпинно із кухні й вітальні
      Крізь вікна і штори струмує у двір,
      А над головою в тремтінні й кружлянні
      Виблискують, мабуть, мільйони вже зір.

      Й на дереві б ти не знайшов стільки листя,
      Й людей стільки в церкві чи парку нема,
      Як зір цих на небі, що ними іскриться,
      Й від цього світліша стає і пітьма.

      Ведмедиця, Сіріус, Марс наді мною,
      Й Полярна, що для моряків провідна;
      І навіть відро, що стоїть під стіною,
      Водою із зорями повне до дна.

      Вони помічають мене, з двору гонять;
      Я в ліжку шукаю спасіння від них;
      Та навіть і там знов уяву полонять:
      Кружляють, тремтять в сновидіннях ясних.

      ХХІ
      Escape at Bedtime

      The lights from the parlour and kitchen shone out
      Through the blinds and the windows and bars;
      And high overhead and all moving about,
      There were thousands of millions of stars.

      There ne'er were such thousands of leaves on a tree,
      Nor of people in church or the Park,
      As the crowds of the stars that looked down upon me,
      And that glittered and winked in the dark.

      The Dog, and the Plough, and the Hunter, and all,
      And the star of the sailor, and Mars,
      These shown in the sky, and the pail by the wall
      Would be half full of water and stars.

      They saw me at last, and they chased me with cries,
      And they soon had me packed into bed;
      But the glory kept shining and bright in my eyes,
      And the stars going round in my head.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Дитячий сад віршів 3
      ХІ
      Спів

      Співає пташка про гніздечко
      І про яєчка в нім;
      Моряк – про море й те містечко,
      Де він залишив дім.

      Співають японець з іспанкою,
      Й хоч діти – в співі щем;
      Й шарманщик із шарманкою
      Співають під дощем.

      ХІ
      Singing

      Of speckled eggs the birdie sings
      And nests among the trees;
      The sailor sings of ropes and things
      In ships upon the seas.

      The children sing in far Japan,
      The children sing in Spain;
      The organ with the organ man
      Is singing in the rain.


      ХІІ
      Зазираючи вперед

      Коли вже дорослим я стану,
      Повагу здобувши і шану,
      То об’явлю для дівчатка й хлоп’яти:
      Мої іграшки ручками не чіпати!

      ХІІ
      Looking Forward

      When I am grown to man's estate
      I shall be very proud and great,
      And tell the other girls and boys
      Not to meddle with my toys.


      ХІІІ
      Гарна гра

      На кораблі – стільцях зі спальні –
      Рушать готові в мандри дальні;
      Й щоб не страшні були шторми,
      Подушку прихопили ми.

      І цвяхи, й пилку теж взяли,
      Й у відра воду налили,
      А Том до того ж наполіг
      Ще взяти яблуко й пиріг.
      Й цього достатньо мені й Тому,
      Щоб плавати, забувши втому.

      У плаванні минають дні,
      Й подобається гра мені.
      Та випав Том, забивши ногу;
      То ж я один вже – й зву підмогу.

      ХІІІ
      A Good Play

      We built a ship upon the stairs
      All made of the back-bedroom chairs,
      And filled it full of soft pillows
      To go a-sailing on the billows.

      We took a saw and several nails,
      And water in the nursery pails;
      And Tom said, "Let us also take
      An apple and a slice of cake;"--
      Which was enough for Tom and me
      To go a-sailing on, till tea.

      We sailed along for days and days,
      And had the very best of plays;
      But Tom fell out and hurt his knee,
      So there was no one left but me.


      ХІV
      Куди прямують човники?

      Води коричнева стрічка
      І золотий пісок –
      Біжить проворно річка
      Між верб і між осок.

      Листя пливе й не зникає;
      В піняву каламуть
      Човники я пускаю –
      Куди ж вони допливуть?

      Вдаль нестиме їх річка
      За міст, за горб, за млин, –
      Приймаючи потічки,
      Прискорюючи плин.

      Пливти їм повз рокити
      Ще сотню миль туди,
      Де їх вже інші діти
      Дістануть із води.

      ХІV
      Where Go the Boats?

      Dark brown is the river,
      Golden is the sand.
      It flows along for ever,
      With trees on either hand.

      Green leaves a-floating,
      Castles of the foam,
      Boats of mine a-boating--
      Where will all come home?

      On goes the river
      And out past the mill,
      Away down the valley,
      Away down the hill.

      Away down the river,
      A hundred miles or more,
      Other little children
      Shall bring my boats ashore.

      ХV
      Тітчина спідниця

      Тітоньки моєї спідниця –
      Ну така уже витівниця:
      Ковзає із шурхотом по підлозі,
      Й поріг переповзати теж у змозі!

      ХV
      Auntie's Skirts

      Whenever Auntie moves around,
      Her dresses make a curious sound,
      They trail behind her up the floor,
      And trundle after through the door.


      ХVІ
      Постільний край

      Як я лежав у ліжку хворий
      Й мав дві подушки для опори,
      Я іграшки у постіль брав
      Й у війни й мандри з ними грав.

      Міг довго я спостерігати,
      Як олов’яні йшли солдати
      В мундирах різних кольорів
      Між ковдри вм’ятин і горбів.

      Й кораблики в даль неозору
      Я вів по простирадла морю;
      Будинки зводив – й більше ста
      Як мав, засновував міста.

      Мов цар, я, хоч і не в короні,
      Сидів на двох подушок троні
      Й дивився майже із-під стелі
      На край, що схований в постелі.

      ХVІ
      The Land of Counterpane

      When I was sick and lay a-bed,
      I had two pillows at my head,
      And all my toys beside me lay,
      To keep me happy all the day.

      And sometimes for an hour or so
      I watched my leaden soldiers go,
      With different uniforms and drills,
      Among the bed-clothes, through the hills;

      And sometimes sent my ships in fleets
      All up and down among the sheets;
      Or brought my trees and houses out,
      And planted cities all about.

      I was the giant great and still
      That sits upon the pillow-hill,
      And sees before him, dale and plain,
      The pleasant land of counterpane.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Дитячий сад віршів 2
      VІІ
      Піратська історія

      Нас троє вплав рушає морями трав у лузі,
      Бо троє лиш в корзину вміститися змогли;
      Вітрець нам помагає в наших зусиль напрузі:
      Траву колише так він, мов це – морські вали.

      Куди ж помандрувати, в які незнані далі
      Звуть нас попутний вітер і провідна зоря? –
      До бухти Провидіння, до храмів у Непалі,
      До Африки чи Азії – в які краї й моря?

      Та що це?! – Враз назустріч морів гроза – пірати:
      То стадо мчить до нас – страшить рогів заряд.
      Ще мить – й себе вже втечею прийшлося рятувати,
      Де хвіртка нам за гавань, ну а за берег – сад.

      VІІ
      Pirate Story

      Three of us afloat in the meadow by the swing,
      Three of us abroad in the basket on the lea.
      Winds are in the air, they are blowing in the spring,
      And waves are on the meadow like the waves there are at sea.

      Where shall we adventure, to-day that we're afloat,
      Wary of the weather and steering by a star?
      Shall it be to Africa, a-steering of the boat,
      To Providence, or Babylon or off to Malabar?

      Hi! but here's a squadron a-rowing on the sea--
      Cattle on the meadow a-charging with a roar!
      Quick, and we'll escape them, they're as mad as they can be,
      The wicket is the harbour and the garden is the shore.


      VІІІ
      Дальні краї

      На тебе, вишенько моя,
      Хто б швидше видерсь, аніж я?
      Руками стовбур обнімаю:
      Я все довкіл оглянуть маю.

      Дивлюся на сусідній сад –
      Й для ока стільки в нім відрад!
      Є місць багато ще гарніших,
      Яких не бачив я раніше.

      Ще гляну – річка вдаль біжить
      Й вода, мов дзеркало, блищить.
      Стежки й дороги видно всюди,
      І йдуть по них до міста люди.

      Будь вищим деревце – повір:
      Ще ширшим став би кругозір;
      Й побачив би, як річка в море
      Впадає, й далі неозорі.

      Й по тих шляхах вже б зір бродив,
      Які ведуть до краю див,
      Де ігри увесь день тривають,
      А іграшки вмить оживають.

      VІІІ
      Foreign Lands

      Up into the cherry tree
      Who should climb but little me?
      I held the trunk with both my hands
      And looked abroad in foreign lands.

      I saw the next door garden lie,
      Adorned with flowers, before my eye,
      And many pleasant places more
      That I had never seen before.

      I saw the dimpling river pass
      And be the sky's blue looking-glass;
      The dusty roads go up and down
      With people tramping in to town.

      If I could find a higher tree
      Farther and farther I should see,
      To where the grown-up river slips
      Into the sea among the ships,

      To where the road on either hand
      Lead onward into fairy land,
      Where all the children dine at five,
      And all the playthings come alive.


      ІХ
      Вітряні ночі

      Щораз, як настане беззоряна ніч
      Й сильніше війне вітерець,
      Нічній прохолоді й туману навстріч
      Крізь темряву мчить верхівець.
      Вночі, як довкіл вже ні іскри вогню,
      Чому він галоп дозволяє коню?

      Щораз, як зашепчуть дерева тужливо,
      Як море вночі заштормить,
      Торованим шляхом – і тихо, й шумливо –
      У пітьмі галопом він мчить.
      Мимо проноситься – й знову навстріч
      З вічним галопом верта його ніч.

      ІХ
      Windy Nights

      Whenever the moon and stars are set,
      Whenever the wind is high,
      All night long in the dark and wet,
      A man goes riding by.
      Late in the night when the fires are out,
      Why does he gallop and gallop about?

      Whenever the trees are crying aloud,
      And ships are tossed at sea,
      By, on the highway, low and loud,
      By at the gallop goes he.
      By at the gallop he goes, and then
      By he comes back at the gallop again.


      Х
      Мандри

      У ті краї я йшов би й плив,
      Де яблук золотий налив,
      Й очам вже інший виднокруг;
      Де острів з лементом папуг;
      Де Крузо, кіз як нагодує,
      В самотині човна будує;
      Де зір милує, дива гідне,
      В сіянні сонця місто східне,
      Яке звело серед пустелі
      Й мечеті, і людські оселі;
      Й де найкоштовніші товари
      Купити можна на базарі; –
      Й туди, де простяглась Велика
      Стіна на сотні миль; і дика
      Місцевість там з одного краю,
      А з іншого – міста Китаю; –
      Й туди, де джунглів буйство, й спека,
      Й на кожнім кроці небезпека,
      Й мавп юрми стрінеш серед нетрів,
      І де-не-де лиш – хижки негрів; –
      Й де ноги не омиєш Нілом,
      Не стрівшися із крокодилом;
      Де, як фламінго пролітає,
      То рибку на льоту ковтає;
      Де,ще страшніші, ніж пантери,
      Блукають тигри-людожери,
      І оком стежачи, і вухом
      За антилопи кожним рухом,
      Чи як безпечно в паланкіні
      Хтось пропливає по рівнині; –
      Й де стрінеш місто, що віками
      Стоїть, засипане пісками,
      І з того часу спорожніле,
      Як діти виросли й змужніли;
      Вже там ні звуку – мертва тиша,
      В якій не пискне навіть миша;
      Й без іскри світла темінь ночі;
      Його відвідати я хочу,
      Коли уже дорослим стану,
      У супроводі каравану;
      І свічки світло, й мови звуки
      Знов потривожать шар пилюки;
      Й повідають зі стін картинки
      Про фараонів мудрі вчинки;
      Й ще б іграшку міг відшукати
      З Єгипту Давнього хлоп’яти.

      Х
      Travel

      I should like to rise and go
      Where the golden apples grow;--
      Where below another sky
      Parrot islands anchored lie,
      And, watched by cockatoos and goats,
      Lonely Crusoes building boats;--
      Where in sunshine reaching out
      Eastern cities, miles about,
      Are with mosque and minaret
      Among sandy gardens set,
      And the rich goods from near and far
      Hang for sale in the bazaar;--
      Where the Great Wall round China goes,
      And on one side the desert blows,
      And with the voice and bell and drum,
      Cities on the other hum;--
      Where are forests hot as fire,
      Wide as England, tall as a spire,
      Full of apes and cocoa-nuts
      And the negro hunters' huts;--
      Where the knotty crocodile
      Lies and blinks in the Nile,
      And the red flamingo flies
      Hunting fish before his eyes;--
      Where in jungles near and far,
      Man-devouring tigers are,
      Lying close and giving ear
      Lest the hunt be drawing near,
      Or a comer-by be seen
      Swinging in the palanquin;--
      Where among the desert sands
      Some deserted city stands,
      All its children, sweep and prince,
      Grown to manhood ages since,
      Not a foot in street or house,
      Not a stir of child or mouse,
      And when kindly falls the night,
      In all the town no spark of light.
      There I'll come when I'm a man
      With a camel caravan;
      Light a fire in the gloom
      Of some dusty dining-room;
      See the pictures on the walls,
      Heroes fights and festivals;
      And in a corner find the toys
      Of the old Egyptian boys.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Дитячий сад віршів 1
      Елісон Каннінгем
      Від її хлопчика

      За ночі ті, що недоспала, –
      Мені сповна їх віддавала;
      За руку, що мене вела, –
      А стежка вся в ямках була;
      За всі книжки, що ти читала;
      За болі всі, що їх знімала;

      За все, що ти дала мені
      В ті дні, щасливі і сумні; –
      Матусю друга, перша дружко,
      Мій ангеле, моя ти служко,
      Від хлопчика, що вже змужнів,
      Прийми цю книжечку віршів.

      Хто ж їх читає нині – всім
      Таку ж дай, боже, няню їм;
      Й дитині кожній, як рядки ці
      З уст чує брата чи сестриці, –
      В них тим же голосом озвись,
      Що чарував мене колись.

      To Alison Cunningham
      From Her Boy

      For the long nights you lay awake
      And watched for my unworthy sake:
      For your most comfortable hand
      That led me through the uneven land:
      For all the story-books you read:
      For all the pains you comforted:

      For all you pitied, all you bore,
      In sad and happy days of yore:--
      My second Mother, my first Wife,
      The angel of my infant life--
      From the sick child, now well and old,
      Take, nurse, the little book you hold!

      And grant it, Heaven, that all who read
      May find as dear a nurse at need,
      And every child who lists my rhyme,
      In the bright, fireside, nursery clime,
      May hear it in as kind a voice
      As made my childish days rejoice!
      R. L. S.

      Дитячий сад віршів

      І
      В ліжко літом

      Зимою я встаю вночі,
      Вдягаюсь також при свічі;
      А літом інша вже дурня:
      Лягати слід при світлі дня;

      Щоб з ліжка зріти вже, як дню
      Дарують птахи метушню,
      Й ще чути довго перед сном
      Дорослих кроки за вікном.

      Чи ж не засмутить це тебе:
      Як небо чисте й голубе,
      Й жде стільки ігор і пісень, –
      Лягати в ліжко, як ще день?

      A Child's Garden of Verses

      І
      Bed in Summer

      In winter I get up at night
      And dress by yellow candle-light.
      In summer quite the other way,
      I have to go to bed by day.

      I have to go to bed and see
      The birds still hopping on the tree,
      Or hear the grown-up people's feet
      Still going past me in the street.

      And does it not seem hard to you,
      When all the sky is clear and blue,
      And I should like so much to play,
      To have to go to bed by day?


      ІІ
      Думка

      Як не радіти від знаття,
      Що вдосталь їжі є й пиття,
      З дітьми, що шлють подяки вість
      З усіх, де люблять бога, місць.

      ІІ
      A Thought

      It is very nice to think
      The world is full of meat and drink,
      With little children saying grace
      In every Christian kind of place.


      ІІІ
      На березі моря

      Як я біля моря був, татко
      Мені дав дерев’яну лопатку,
      Щоб у піску ямки копати;

      Й порожніми були мої нори,
      А потім їх заповнило море,
      Наскільки змогло дістати.

      ІІІ
      At the Sea-side

      When I was down beside the sea
      A wooden spade they gave to me
      To dig the sandy shore.

      My holes were empty like a cup.
      In every hole the sea came up,
      Till it could come no more.


      ІV
      Нічні видіння

      В кожну ніч одне й те саме:
      Лиш загасить світло мама,
      Натовп бачу, звук пісень
      Чую; й чітко, наче вдень.

      Королі, й вожді, й солдати,
      Несучи речей багато,
      Йдуть; й у кількості такій,
      Що безсилий погляд мій.

      Ще цього не зрів ніхто
      Навіть в цирку-шапіто:
      Люди й звірі – в караван
      Поєднав їх барабан.

      Спершу їхній рух повільний,
      Потім – бистрий і свавільний;
      Й поки ввійдем в царство сну,
      Цих видінь не прожену.

      ІV
      Young Night-Thought

      All night long and every night,
      When my mama puts out the light,
      I see the people marching by,
      As plain as day before my eye.

      Armies and emperor and kings,
      All carrying different kinds of things,
      And marching in so grand a way,
      You never saw the like by day.

      So fine a show was never seen
      At the great circus on the green;
      For every kind of beast and man
      Is marching in that caravan.

      As first they move a little slow,
      But still the faster on they go,
      And still beside me close I keep
      Until we reach the town of Sleep.

      V
      Весь обов’язок дітей

      Дитина мусить правду говорити,
      Й коли хтось не дочув би – повторити;
      І за столом поводитися гоже,
      Принаймні, наскільки вона це зможе.

      V
      Whole Duty of Children

      A child should always say what's true
      And speak when he is spoken to,
      And behave mannerly at table;
      At least as far as he is able.



      Дощ

      Дощ падає на все довкіл:
      На ліс, на поля неозорі,
      На зонтики наші ось тут
      І на кораблі у морі.


      Rain

      The rain is falling all around,
      It falls on field and tree,
      It rains on the umbrellas here,
      And on the ships at sea.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Із Едни Сент Вінсент Міллей 53
      ВІДРОДЖЕННЯ

      Все, що сприймати міг мій зір,
      Були три пагорби і бір.
      Вбік відвела я погляд мій –
      Затока й острівки три в ній.
      Продовжуючи той же рух,
      Обстежила весь виднокруг,
      Де полудня тремтіла мла, --
      Й там погляд знов, де й почала.
      Й усе, що міг сприйнять мій зір,
      Були три пагорби і бір.
      Й не бачила, що далі там:
      Вони – заслін моїм очам.
      Здалося, їх рука б могла
      Дістать, якби лиш простягла.
      Змалів навкруг раптово світ;
      Вже подих кожен – грудям гніт.
      Та все ж бездонна неба синь –
      Сяга на милі в височінь;
      І я, упавши горілиць,
      Тамую в ній жагу зіниць.
      В небес ясну вдивлялась вись –
      І невисокими здались;
      В них також має буть межа,
      Й мла зріть її не заважа.
      Здалось: рукою дотягнусь
      До неї й неба я торкнусь;
      І скрикнула, лиш простягла
      Ввись руку – й неба досягла.

      Безмежність, влита у блакить,
      Зійшла на мене у ту ж мить,
      І в незбагненнім його суть
      Мій розум змусивши збагнуть,
      Перед очима скло звела,
      Щоб усвідомити змогла,
      Яким є розмаїтим світ.
      Й почула слово, і весь гніт
      Зійшов, що слух мав дотепер,
      Явивши гомін вишніх сфер
      Із зір бринінням до ладу,
      Й самої Вічності ходу.
      Я зріла, й чула, й віднайшла
      Причини всього, й осягла
      Все, що було, є й має буть;
      Всю потаємну світу суть
      Розлом явив, щоб зріть могла.
      Й що вдію, щоб не знемогла?
      І як цю рану заживлю?
      Вже губ своїх не відхилю,
      Аж поки всю отруту й гній
      Не висмокчу. Й це – жереб мій.
      Й розплата за всесприйняття –
      Душі безмежне каяття.
      Вже ліг на мене лиш тягар
      Гріхів усіх, всіх кривд, всіх чвар;
      Й мені лишень приймати дань
      Принижень всіх, усіх страждань;
      Моїми стали у ту ж мить
      Жадоба кожна, кожна хіть.
      Як не вдавалась до спонук
      Знайти полегшення від мук,
      Були вже марними вони
      Й лиш множили відчай вини.
      Я гинула там з усіма,
      Й за всіх – печаль моя німа.
      Жебрак на Капрі помирав
      Й мене за свідка він обрав:
      Слух його стогоном бринить –
      Й моїм став голод його вмить.
      На морі у туману млі
      Тонуть, зіткнувшись, кораблі,
      Й крізь моє горло – кожен крик,
      Що у захмарну вись проник.
      Й нема смертей вже, крім моїх;
      Мої – останній видих, вдих,
      Й на крик жалю вже лине вдаль
      Із уст моїх зустрічний жаль;
      Мої всі муки й каяття,
      Й не Бог – вже я шлю співчуття.
      Вся Нескінченності вага
      Мене, скінченну, обляга.
      Мій скорбний дух, відчувши страх,
      У грудях б’ється, наче птах:
      На нього так тягар наліг,
      Що вже звільниться він не міг.
      Я теж від ноші знемогла
      І звала смерть, а та – не йшла.

      Й лежала довго так – здалась
      Їй вже, -- й повільно подалась
      Земля зі мною раптом вниз:
      Під тягарем я, наче віз,
      Заглибилась, все ще жива,
      У глибину на метрів два,
      Й спинилась. Із грудей тягар
      Скотивсь й ослабив серця жар;
      Й відчувши вже зворотний рух,
      Рвонувся змучений мій дух,
      Здійнявши праху круговерть,
      Аж під саму небесну твердь.

      Я спочивала у землі
      І відчувала на чолі
      Всю її свіжість, ледь жива;
      Й на її грудях голова,
      Мов на подушці. Раптом шум
      Дощу вернув до звичних дум:
      Здававсь бентежним кожен звук –
      У дах низький мій крапель стук.
      Як ще ніколи, був мені
      Він любий, наче гімн весні,
      Що змушує забуть жалі
      Й тому, хто глибоко в землі.
      Та і яких ще ждати змін
      В могилі, де пітьма і тлін?

      Дощ ніс життя в новий мій дім:
      Відраду я шукала в нім;
      З обійм землі хотіла встать,
      Щоб його пальці цілувать,
      Впивать очима, тьмі взамін,
      Сріблястий блиск його краплин;
      Стать під капіж, зайшовши в сад, --
      З намоклих яблунь краплепад;
      Бо скоро кінчиться і він,
      Й затихне крапель передзвін;
      Лик сонця вигляне з-за хмар,
      Землі всміхнеться – й та свій чар
      Ввіллє в іскристу цю красу,
      З трави стрясаючи росу.
      Й чи це знесу я тут, де тлін,
      Коли у світі стільки змін,
      Як осяйнеться знов блакить?
      О, різнобарвність розмаїть!
      Краси немеркнучої лик
      Я вже не зрітиму повік!
      Й не являть вже своїх принад
      Весняне буйство й листопад
      Осінній; див не зріть Отця,
      Коли за дім – могила ця.
      О Боже, -- крикнула, -- звільни
      З цих пут, на землю знов верни!
      Збери вологу всю із хмар,
      Злий грози всі в такий удар,
      Що враз могилу б зруйнував
      Й мені свободу дарував.
      Й знов тиша мертва; в ній мені
      Шум крил почувся вдалині,
      Й був, як вібруюча струна –
      Для вух так музика луна.
      І наче відгук на зов мій,
      Здійнявсь раптово буревій,
      Й заполонили хмари вись,
      Й донизу стрімко понеслись,
      Й дощу зростаючий наплив
      Мою могилу затопив.

      Не знаю, як так може буть:
      Духмяність знов таку відчуть –
      Й відтінки в ній щораз нові –
      Ніхто б не міг – лишень живі;
      І дзвін, мов ельфа звук пісень,
      Що звеселя себе лишень.
      Всім вістку радісну, ясну
      Несе пробудження від сну.
      Травинок шепіт біля вух
      Бентежно вловлює мій слух;
      Мені й вологий доторк люб
      Краплин дощу до моїх губ.
      Й, повитий млою до цих пір,
      Враз осяйнувсь мій кругозір;
      З очей сповзла полуди ніч,
      Й відкрились яблуні навстріч,
      І небу, що його блакить
      Встиг дощ іще ясніш омить.
      Мені і свіжість вітерця
      Така приємна для лиця;
      Й коли вдихнула аромат,
      Що струмував фруктовий сад, --
      Не знаю, як відбувсь цей рух, --
      В мене вселився знов мій дух.
      Ах, я стрибала, слала в світ
      Свій крик, що в нім хвала й привіт;
      Й чи ще хто б радість так звістив,
      Ніж той, хто вмер – і знов ожив;
      Й глузд не спиня, щоб обнімать
      Дерева й землю цілувать.
      Здіймала руки, линув сміх
      До неба в апогеї втіх,
      Аж поки горло спазм не стис,
      Й завмерло серце, й налились
      Сльозами очі. Боже мій,
      Вже не затьмить ясний лик Твій
      Ніякий морок; Твою суть
      Тепер лиш можу осягнуть!
      Трав не торкнулась ще нога
      Твоя, а зір явить встига
      Ходу Твою; хай ще мовчать
      Уста – слова ж до мене мчать;
      Й мені знайома стежка та,
      Де ходиш в будні і свята.
      Й там серед квітів, проміж трав
      Я бачу велич Твоїх справ!

      Лягли довкруг мене світи
      Не ширше серця широти,
      Й сягає небо у зеніт
      Не вище, ніж душі політ.
      Захоче серце – й розширя
      Ще більше сушу і моря;
      Душа ж розщеплює блакить,
      Щоб лик Господній всім явить.
      Та гнітом серцю Захід, Схід,
      Як воно втомиться від бід;
      Й коли згаса жага потреб
      В душі, то й небо їй -- мов склеп.

      Edna St. Vincent Millay

      Renascence

      All I could see from where I stood
      Was three long mountains and a wood;
      I turned and looked another way,
      And saw three islands in a bay.
      So with my eyes I traced the line
      Of the horizon, thin and fine,
      Straight around till I was come
      Back to where I'd started from;
      And all I saw from where I stood
      Was three long mountains and a wood.
      Over these things I could not see;
      These were the things that bounded me;
      And I could touch them with my hand,
      Almost, I thought, from where I stand.
      And all at once things seemed so small
      My breath came short, and scarce at all.
      But, sure, the sky is big, I said;
      Miles and miles above my head;
      So here upon my back I'll lie
      And look my fill into the sky.
      And so I looked, and, after all,
      The sky was not so very tall.
      The sky, I said, must somewhere stop,
      And -- sure enough! -- I see the top!
      The sky, I thought, is not so grand;
      I 'most could touch it with my hand!
      And, reaching up my hand to try,
      I screamed to feel it touch the sky.

      I screamed, and -- lo! -- Infinity
      Came down and settled over me;
      And, pressing of the Undefined
      The definition on my mind,
      Held up before my eyes a glass
      Through which my shrinking sight did pass
      Until it seemed I must behold
      Immensity made manifold;
      Whispered to me a word whose sound
      Deafened the air for worlds around,
      And brought unmuffled to my ears
      The gossiping of friendly spheres,
      The creaking of the tented sky,
      The ticking of Eternity.
      I saw and heard, and knew at last
      The How and Why of all things, past,
      And present, and forevermore.
      The universe, cleft to the core,
      Lay open to my probing sense
      That, sick'ning, I would fain pluck thence
      But could noстіt, -- nay! But needs must suck
      At the great wound, and could not pluck
      My lips away till I had drawn
      All venom out. -- Ah, fearful pawn!
      For my omniscience paid I toll
      In infinite remorse of soul.
      All sin was of my sinning, all
      Atoning mine, and mine the gall
      Of all regret. Mine was the weight
      Of every brooded wrong, the hate
      That stood behind each envious thrust,
      Mine every greed, mine every lust.
      And all the while for every grief,
      Each suffering, I craved relief
      With individual desire, --
      Craved all in vain! And felt fierce fire
      About a thousand people crawl;
      Perished with each, -- then mourned for all!
      A man was starving in Capri;
      He moved his eyes and looked at me;
      I felt his gaze, I heard his moan,
      And knew his hunger as my own.
      I saw at sea a great fog-bank
      Between two ships that struck and sank;
      A thousand screams the heavens smote;
      And every scream tore through my throat.
      No hurt I did not feel, no death
      That was not mine; mine each last breath
      That, crying, met an answering cry
      From the compassion that was I.
      All suffering mine, and mine its rod;
      Mine, pity like the pity of God.
      Ah, awful weight! Infinity
      Pressed down upon the finite Me!
      My anguished spirit, like a bird,
      Beating against my lips I heard;
      Yet lay the weight so close about
      There was no room for it without.
      And so beneath the Weight lay I
      And suffered death, but could not die.

      Long had I lain thus, craving death,
      When quietly the earth beneath
      Gave way, and inch by inch, so great
      At last had grown the crushing weight,
      Into the earth I sank till I
      Full six feet under ground did lie,
      And sank no more, -- there is no weight
      Can follow here, however great.
      From off my breast I felt it roll,
      And as it went my tortured soul
      Burst forth and fled in such a gust
      That all about me swirled the dust.

      Deep in the earth I rested now;
      Cool is its hand upon the brow
      And soft its breast beneath the head
      Of one who is so gladly dead.
      And all at once, and over all,
      The pitying rain began to fall;
      I lay and heard each pattering hoof
      Upon my lowly, thatched roof,
      And seemed to love the sound far more
      Than ever I had done before.
      For rain it hath a friendly sound
      To one who's six feet underground;
      And scarce the friendly voice or face:
      A grave is such a quiet place.

      The rain, I said, is kind to come
      And speak to me in my new home.
      I would I were alive again
      To kiss the fingers of the rain,
      To drink into my eyes the shine
      Of every slanting silver line,
      To catch the freshened, fragrant breeze
      From drenched and dripping apple-trees.
      For soon the shower will be done,
      And then the broad face of the sun
      Will laugh above the rain-soaked earth
      Until the world with answering mirth
      Shakes joyously, and each round drop
      Rolls, twinkling, from its grass-blade top.
      How can I bear it; buried here,
      While overhead the sky grows clear
      And blue again after the storm?
      O, multi-colored, multiform,
      Beloved beauty over me,
      That I shall never, never see
      Again! Spring-silver, autumn-gold,
      That I shall never more behold!
      Sleeping your myriad magics through,
      Close-sepulchred away from you!
      O God, I cried, give me new birth,
      And put me back upon the earth!
      Upset each cloud's gigantic gourd
      And let the heavy rain, down-poured
      In one big torrent, set me free,
      Washing my grave away from me!

      I ceased; and, through the breathless hush
      That answered me, the far-off rush
      Of herald wings came whispering
      Like music down the vibrant string
      Of my ascending prayer, and -- crash!
      Before the wild wind's whistling lash
      The startled storm-clouds reared on high
      And plunged in terror down the sky,
      And the big rain in one black wave
      Fell from the sky and struck my grave.

      I know not how such things can be
      I only know there came to me
      A fragrance such as never clings
      To aught save happy living things;
      A sound as of some joyous elf
      Singing sweet songs to please himself,
      And, through and over everything,
      A sense of glad awakening.
      The grass, a-tiptoe at my ear,
      Whispering to me I could hear;
      I felt the rain's cool finger-tips
      Brushed tenderly across my lips,
      Laid gently on my sealed sight,
      And all at once the heavy night
      Fell from my eyes and I could see, --
      A drenched and dripping apple-tree,
      A last long line of silver rain,
      A sky grown clear and blue again.
      And as I looked a quickening gust
      Of wind blew up to me and thrust
      Into my face a miracle
      Of orchard-breath, and with the smell, --
      I know not how such things can be! --
      I breathed my soul back into me.
      Ah! Up then from the ground sprang I
      And hailed the earth with such a cry
      As is not heard save from a man
      Who has been dead, and lives again.
      About the trees my arms I wound;
      Like one gone mad I hugged the ground;
      I raised my quivering arms on high;
      I laughed and laughed into the sky,
      Till at my throat a strangling sob
      Caught fiercely, and a great heart-throb
      Sent instant tears into my eyes;
      O God, I cried, no dark disguise
      Can e'er hereafter hide from me
      Thy radiant identity!
      Thou canst not move across the grass
      But my quick eyes will see Thee pass,
      Nor speak, however silently,
      But my hushed voice will answer Thee.
      I know the path that tells Thy way
      Through the cool eve of every day;
      God, I can push the grass apart
      And lay my finger on Thy heart!

      The world stands out on either side
      No wider than the heart is wide;
      Above the world is stretched the sky, --
      No higher than the soul is high.
      The heart can push the sea and land
      Farther away on either hand;
      The soul can split the sky in two,
      And let the face of God shine through.
      But East and West will pinch the heart
      That cannot keep them pushed apart;
      And he whose soul is flat -- the sky
      Will cave in on him by and by.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Із Едни Сент Вінсент Міллей 52
      ВИГНАНКА

      Шукала в серці спонуку нуді,
      Й чому, збагнула, в нім сум бринить:
      Мене втомили розмови й люди,
      Місто набридло, й лиш море манить.

      Зріть хочу бризок сіль над водою,
      Що з хвиль зриває їх бриз морський,
      Щодня вслухатись хочу в прибою
      То шурхіт тихий, то грім гучний.

      Завжди раніше, межу явивши,
      Куди взимку море могло сягти,
      Духмяний горошок, в піску вкоренившись,
      Встигав загорожу всю обплести.

      Раніш я хвилю сідлала зранку,
      Й трусила ввечері з туфель пісок; --
      Тепер же стрінеш будівель бранку,
      Що їй вже й шум – гніт, а світло – шок.

      Почути б знову, як стогнуть палі,
      Коли здійметься раптом буревій,
      Як бочки гуркочуть, звалені на причалі,
      Й загата явля частокіл з рейок свій.

      Побачити б ще раз із мідій кірку,
      Що вкрила струхлі уламки кораблів;
      Ще б слухати, й ще пронизливу говірку
      Голодних чайок над піною валів.

      Відчути б знову хатинки хитання,
      Як прибій бешкетує біля її стін;
      Ще більш налякатись вод прісних здійманням,
      Про що й крізь туман оповіщує дзвін.

      Й була б щаслива тоді, як бувала
      Там, на березі Менськім, в рідних краях
      В ті пам’ятні дні, коли толк я знала
      В черепашках, і в суднах, і в якорях.

      Й була б щаслива, як не була ніколи
      З тих пір, як закинула доля сюди,
      Від моря далеко, де лиш гори й доли; --
      То ж в серці жага -- ближче буть до води.

      Edna St. Vincent Millay

      Exiled

      Searching my heart for its true sorrow,
      This is the thing I find to be:
      That I am weary of words and people,
      Sick of the city, wanting the sea;

      Wanting the sticky, salty sweetness
      Of the strong wind and shattered spray;
      Wanting the loud sound and the soft sound
      Of the big surf that breaks all day.

      Always before about my dooryard,
      Marking the reach of the winter sea,
      Rooted in sand and dragging drift-wood,
      Straggled the purple wild sweet-pea;

      Always I climbed the wave at morning,
      Shook the sand from my shoes at night,
      That now am caught beneath great buildings,
      Stricken with noise, confused with light.

      If I could hear the green piles groaning
      Under the windy wooden piers,
      See once again the bobbing barrels,
      And the black sticks that fence the weirs,

      If I could see the weedy mussels
      Crusting the wrecked and rotting hulls,
      Hear once again the hungry crying
      Overhead, of the wheeling gulls,

      Feel once again the shanty straining
      Under the turning of the tide,
      Fear once again the rising freshet,
      Dread the bell in the fog outside,—

      I should be happy,—that was happy
      All day long on the coast of Maine!
      I have a need to hold and handle
      Shells and anchors and ships again!

      I should be happy, that am happy
      Never at all since I came here.
      I am too long away from water.
      I have a need of water near.

      ПІСНЯ ПРО 2-ГЕ КВІТНЯ

      Цьогорічний квітень, як і завжди,
      Такий же, яким він був і рік тому:
      Зітхання і шепіт несе знов сюди;
      Знову сніг стає гряззю; і біля дому
      Печіночниць гурт на іще рудому
      Подвір’ї, що так любувавсь ними ти.

      Гармидер чутно з кожного двора,
      Що стріть весну жадає у обновах;
      Уже і саду квітнути пора;
      Відлунює стук дятла у дібровах;
      Дорослі жартівливі у розмовах,
      Й завзята в своїх іграх дітвора.

      Повільні й тихі ріки лиш одні,
      Швидких струмків же гомін не змовкає;
      З’являються вже й вівці у ці дні
      На пагорбів схилах, де сонечко сяє.
      Й тебе тільки поруч зі мною немає –
      Тебе, що один лиш потрібен мені.

      Edna St. Vincent Millay

      Song Of a Second April

      April this year, not otherwise
      Than April of a year ago,
      Is full of whispers, full of sighs,
      Of dazzling mud and dingy snow;
      Hepaticas that pleased you so
      Are here again, and butterflies.

      There rings a hammering all day,
      And shingles lie about the doors;
      In orchards near and far away
      The grey wood-pecker taps and bores;
      The men are merry at their chores,
      And children earnest at their play.

      The larger streams run still and deep,
      Noisy and swift the small brooks run
      Among the mullein stalks the sheep
      Go up the hillside in the sun,
      Pensively,—only you are gone,
      You that alone I cared to keep.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Із Едни Сент Вінсент Міллей 51
      НА СУШІ

      Люди, що спокій на суші знаходять;
      Люди, що платять кругленьку суму
      За клаптик землі; які дім там зводять
      Далеко від моря й прибою шуму;

      Й від вод громаддя аж до небокраю,
      Й від хвиль, що пружно у берег б’ють, --
      Чи ж так жадають, як я жадаю
      Знов запах моря солоний відчуть?

      Люди, що будяться не від розмаю
      Відлунь і звуків, які шле гавань, --
      Чи ж так жадають, як я жадаю, --
      Зірвавшись із ліжка в полоні марень,

      Й на стіни тісні натикаться втомившись,
      Не стрівши ніде ні дверей, ні вікна,
      Й благаючи Бога померти, втопившись, --
      Смак моря солоний відчути сповна?

      Edna St. Vincent Millay

      Inland

      People that build their houses inland,
      People that buy a plot of ground
      Shaped like a house, and build a house there,
      Far from the sea-board, far from the sound

      Of water sucking the hollow ledges,
      Tons of water striking the shore,—
      What do they long for, as I long for
      One salt smell of the sea once more?

      People the waves have not awakened,
      Spanking the boats at the harbour's head,
      What do they long for, as I long for,—
      Starting up in my inland bed,

      Beating the narrow walls, and finding
      Neither a window nor a door,
      Screaming to God for death by drowning,—
      One salt taste of the sea once more?

      ВТЕЧА

      Не переймаюсь, який шлях обрать,
      Й куди приведе, надто не переймаюсь;
      Розірветься серце, як волі не дать
      Йому – тут лишатися я не збираюсь.

      Не знаю також я, що в серці моїм,
      Й що в помислах, теж достеменно не знаю;
      Та щось спонукає покинути дім
      Й не перейматись, куди заблукаю.

      От би весь день і всю ніч мені йти,
      Щоб вранці побачить пустельне узбіччя,
      Де вже ні стежки, ні колії не знайти,
      Ні даху, ні знайомого обличчя.

      Хотіла б я йти, навіть із останніх сил;
      Й там звалить хай втома, де замість постелі
      Відпливом омитий берега схил,
      Й дощ омиває водорості на скелі.

      Й смітник то чи пристань – мені все одно;
      Куди б не прийшла я – цим не переймаюсь;
      Якщо і в канаві десь ляжу на дно –
      Мені буде байдуже, і я не розкаюсь…

      “Щось трапилось, люба, -- спитала вона, -
      Щоб шити так довго і стільки ж мовчати?” –
      “Ні, мамо, заплуталась нитка одна;
      Вже й чайник кипить – то ж пора чаювати.”

      Edna St. Vincent Millay

      Departure

      It's little I care what path I take,
      And where it leads it's little I care;
      But out of this house, lest my heart break,
      I must go, and off somewhere.

      It's little I know what's in my heart,
      What's in my mind it's little I know,
      But there's that in me must up and start,
      And it's little I care where my feet go.

      I wish I could walk for a day and a night,
      And find me at dawn in a desolate place
      With never the rut of a road in sight,
      Nor the roof of a house, nor the eyes of a face.ла мла

      I wish I could walk till my blood should spout,
      And drop me, never to stir again,
      On a shore that is wide, for the tide is out,
      And the weedy rocks are bare to the rain.

      But dump or dock, where the path I take
      Brings up, it's little enough I care:
      And it's little I'd mind the fuss they'll make,
      Huddled dead in a ditch somewhere.

      'Is something the matter, dear,' she said,
      'That you sit at your work so silently?'
      'No, mother, no, 'twas a knot in my thread.
      There goes the kettle, I'll make the tea.'




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Кохання
      Бентежить, чарує, блаженство дарує,
      Сповня й найсміліші бажання,
      Серця звеселяє, наснагу вселяє –
      Кохання.

      Журбою годує, жагою мордує,
      Вкладає у груди зітхання,
      Скорбот добавляє і сну позбавляє –
      Кохання.

      Горює й танцює, царює й старцює,
      І радість у нім, і страждання,
      Німе й велемовне, святе і гріховне –
      Кохання.

      Вагання і дія, відчай і надія,
      Тьма й світло, смеркання й світання,
      Сумне й гордівливе, манірне й грайливе –
      Кохання.

      За втіхи і муки, стрічання й розлуки,
      Як прийде й година остання,
      Омани забуду й оспівувать буду
      Тебе лиш – Кохання!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Анаграми 2
      * * *
      Тамаро,
      Отарам –
      Аматор,
      А ротам –
      Аромат;
      А торам,
      А ортам –
      Мара то.

      * * *
      Комора –
      А мокро;
      Морока –
      А морок.
      О, раком
      Комар! О,
      Корма! О,
      Мокра! О,
      Кармо! О,
      Марко! О,
      Рамко! О,
      Рам око!

      * * *
      То комара
      Та комора.
      О, кора там –
      Морока та;
      А мокрота
      Ота рокам.

      * * *
      Втомила
      Ти – волам
      То, вилам
      Молитва;
      Воли там,
      Лов мита –
      Там лови;
      Та ловим,
      То валим;
      Та молив
      Там олив
      Атом вил,
      А тло – мив.

      * * *
      Ротонда,
      Нора, дот
      Та рондо –
      Торнадо;
      Дон отар
      Та донор –
      То народ.

      * * *
      Ремонт:
      Монтер –
      Терном,
      Ментор –
      Треном.

      * * *
      Еталон,
      А не тло;
      Етанол,
      А не лот;
      Не атол,
      Але тон,
      А не тол.

      * * *
      Краса, лінь,
      Рінь, ласка,
      Канар сіль,
      Лань, сірка,
      Карась, Ніл –
      Сакральні.

      * * *
      Бродила –
      Дробила;
      Родила б –
      Дорила б.
      Рало диб
      Дало риб
      До барил;
      Ридало б –
      Радило б:
      Роби лад.

      * * *
      В кіно –
      Вікно;
      В ікон –
      Вінок
      Вікон.

      * * *
      Рів я,
      І – в яр;
      Вір: я –
      Явір
      Ярів.

      * * *
      Я – ом,
      Ямо
      Моя:
      О, ям
      Ом я –
      Мяо!

      Ом – одиниця вимірювання електричного опору. Названа на честь німецького фізика Георга Ома (1789–1854).
      Мяо – народність, що проживає в Південно-Східній Азії (Китай, В’єтнам, Таїланд, Лаос); а також представник даної народності.

      * * *
      Я сам –
      Ас ям.

      * * *
      Барліг –
      Раб ліг:
      Гріла б
      Граблі.

      * * *
      “До!” – реве
      Дерево;
      “О, брила!” –
      Барило;
      “Я рів!” – явір;
      “Я мак!” – ямка;
      “Я лубок!” – яблуко;
      “Я село!” – оселя;
      “Я гарна!” – яранга;
      “Я худа!” – ядуха;
      “Я не лев!” – левеня;
      “Я не лис!” – лисеня.

      * * *
      Кліка калік;
      Докір дірок,
      Вінок вікон;
      Відро довір;
      Двері відер;
      Вага агав;
      Брила барил;
      Диво води;
      Ідол долі;
      Вуста ставу;
      Ярмо моря;
      Явір ярів;
      Ріки ікри;
      Роги гори;
      Вібратор рота, брів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Анаграми 1
      Анаграма – слово або фраза, отримані з інших слів або фраз тільки перестановкою літер.

      * * *
      Пара оман
      Парамона:
      Мана, опар –
      Панорама;
      А ром – пана,
      А нам – пора!

      КАРАВЕЛА КАВАЛЕРА
      (анаграма-безкінечник)

      Кара лева
      Вела рака,
      А рак – лева;
      А лев рака
      Карав, але
      Кара лева
      Вела рака,
      А рак – лева;
      А лев рака
      Карав, але….

      * * *
      Антураж
      Жартуна
      Та жанру:
      Раж? – Та ну,
      Натура ж.

      * * *
      О, карапуз –
      Покара уз,
      А роз купа –
      Запорука,
      А рук поза –
      Пузо рака.

      * * *
      Ти – масон:
      Носи там
      Ноти сам.
      Та носим.
      То синам
      Носатим
      Намисто;
      Нам – сито.
      О, там сни:
      Ми, та сон,
      Та сонми
      Самотин.

      * * *
      Ласо
      Осла –
      Сало.

      * * *
      Масло
      Салом –
      Смола
      Ослам.

      * * *
      За рік –
      Різка,
      Різак,
      Зірка.

      * * *
      Лідо,
      Ідол
      Долі –
      Діло.

      * * *
      О, дрік,
      Дірко,
      І корд;
      Докір –
      Рідко.

      * * *
      Ох, три
      Тхори
      Трохи
      Хорти:
      Хитро?

      * * *
      Трава
      Варта
      Тавра;
      А твар,
      Варта,
      Ватра? –
      А варт?

      * * *
      Довб? – Ні,
      Бо в дні
      В бодні
      Довбні:
      В бідон
      Он дві б
      В одні б!

      * * *
      Мокра
      Корма:
      Комар –
      Раком.

      * * *
      Баржі –
      Іржа б,
      Рабі ж –
      Біржа.

      * * *
      Рукам –
      Рамку,
      Марку –
      Карму,
      “Мурка” –
      Уркам.

      БУГОР – ГОРБУ
      (анаграма-безкінечник)

      Бугор
      Горбу
      Грубо:
      Гурбо,
      Гору б
      У борг
      Гробу;
      У гроб
      Рогу б;
      Борг у
      Гроб, у
      Горб, у
      Гру, бо
      Бугор….

      * * *
      Он – рак,
      Норка,
      Крона,
      Ранок,
      Коран.

      * * *
      А то – нам:
      А на том,
      На атом –
      Анатом;
      А нотам,
      А тонам –
      Отаман.
      А там он….
      А манто –
      То мана
      Атомна
      Ота нам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Словесні квадрати
      Крім квадратних паліндромів розглядають також т.з. словесні квадрати, рядки яких читаються зліва направо, а стовпці – зверху вниз і є осмисленими словами, але не паліндромами. У простіших випадках слова у стовпцях повторюють у тому ж порядку слова в рядках, а в складніших – слова в стовпцях відмінні від слів у рядках. Ось декілька знайдених мною таких словесних квадратів різного порядку.

      Ю С
      С У

      А С
      С І

      А Р
      Р Е

      О М
      М І

      Т Л О
      Л І С
      О С А

      З Я Б
      Я М А
      Б А Л

      Т О М
      О К О
      М О Х

      М У Р
      У З И
      Р И Ф

      І К Т
      К І Л
      Т Л О

      М Е Ч
      Е Р А
      Ч А С

      Т Я Ж
      Я М А
      Ж А Р

      В Я З
      Я М А
      З А Л

      М У Л
      У З И
      Р И С

      М Е Ч
      Я М А
      З У Д

      Б У М
      А З И
      Р И С

      М Я Ч
      О С А
      Л А Д

      М А Г
      Е Р А
      Ч А Р

      М Я З
      Е М У
      Р А Б

      М У Л
      Е Ф А
      Ч А Д

      В О Д А
      О К І Л
      Д І Л О
      А Л О Е

      Н О Р А
      О Р Е Л
      Р Е Л Е
      А Л Е Я

      Ж А Р А
      А Г А Т
      Р А Л О
      А Т О Л

      Л О Т О
      О С А Д
      Т А Б У
      О Д У Д

      В У С А
      У К А З
      С А Л О
      А З О Т

      В Е Т О
      Е Т А П
      Т А Р А
      О П А Л

      С Е Л О
      Е П О С
      Л О Ш А
      О С А Д

      П О Л Е
      О С О Т
      Л О З А
      Е Т А П

      Ш Н У Р
      Н О Р А
      У Р А Н
      Р А Н А

      Ш Р А М
      Р А Г У
      А Г А Т
      М У Т Ь

      І К Р А
      К Р У Г
      Р У К А
      А Г А Т

      К Р У Г
      Р О З А
      А Т О М
      М А Р А

      Б Р А К
      Л А В А
      У Д А Р
      Д А М А

      С Н І Г
      Т О Р А
      А Т О М
      В А Д А

      Ш Н У Р
      Т О Г О
      А Г А Т
      М А Р А

      Ш Т О К
      Р О П А
      А Г А Т
      М А Л Я

      О П І Р
      С О Д А
      А З О Т
      Д А Л Ь

      Е Т А П
      М У З А
      І Р О Д
      Р А Т Ь

      О Р Е Л
      В А Т А
      А Г А Т
      Л У П А

      У З О Р
      Р О С А
      А Н О Д
      Л А Т А

      А Р А Т
      Н О Г А
      О П А Р
      Д А Т А

      Т О В А Р
      О Т А Р А
      В А Л Е Т
      А Р Е Н А
      Р А Т А Й

      І К О Н А
      К А Р А Т
      О Р А В А
      Н А В И К
      А Т А К А

      Т А Б У Н
      А Г А В А
      Б А Р А К
      У В А Г А
      Н А К А З

      В А З О Н
      А Т А К А
      З А М О К
      О К О В И
      Н А К И П

      Ч У М А К
      У В А Г А
      М А Р А Л
      А Г А В А
      К А Л А Ч

      Д О Л А Р
      О П Е Р А
      Л Е П Е Т
      А Р Е Н А
      Р А Т А Й

      Г У М У С
      У Т О М А
      М О Р О З
      У М О В А
      С А З А Н

      П І Л О Т
      І К О Н А
      Л О Б У Р
      О Н У К А
      Т А Р А Н

      К А Т О К
      А М Е Б А
      Т Е Р О Р
      О Б О Р А
      К А Р А Т

      Ж О Л О Б
      О М А Н А
      Л А С У Н
      О Н У Ч А
      Б А Н А Н

      К О Р О П
      О М Е Л А
      Р Е Д И С
      О Л И В А
      П А С А Т

      Г О П А К
      О П А Л А
      П А Н И Ч
      А Л И Ч А
      К А Ч А Н

      Г О М І Н
      О П І К А
      М І Ш О К
      І К О Н А
      Н А К А З

      Т Е Р О Р
      Е П О Х А
      Р О Б О Т
      О Х О Т А
      Р А Т А Й

      Ф А С О Н
      А Г А В А
      С А Л О П
      О В О Ч І
      Н А П І Р

      С Т У П А
      Т О М А Т
      У М О В А
      П А В У К
      А Т А К А

      Т Р А В А
      Р И Н І Т
      А Н О Н А
      В І Н О К
      А Т А К А

      К В О Т А
      В А Р А Н
      О Р А Л О
      Т А Л О Н
      А Н О Н А

      К О Г У Т
      О Х О Т А
      Г О Н О Р
      У Т О М А
      Т А Р А Н

      З А К О Н
      А Т А К А
      К А Т О К
      О К О В И
      Н А К И П

      В О Р О Н
      О П О Р А
      Р О М А Н
      О Р А Л О
      Н А Н О С

      Л І К А Р
      І К О Н А
      К О М О Д
      А Н О Н А
      Р А Д А Р

      О С О К А
      С Е З О Н
      О З Е Р О
      К О Р А Н
      А Н О Н А

      М О Г О Л
      А Т А К А
      Н А Р О Д
      О Р А В А
      Н А Ж И Н

      М А Н Е Р А
      А В А Т А Р
      Н А Р А Д А
      Е Т А Н О Л
      Р А Д О Щ І
      А Р А Л І Я



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Короткі вірші-паліндроми 8
      У НИЗИНУ

      Униз, у буяння, у бузину;
      У ниви сіяння і сивину;
      У ниви дивину.

      МАТРАЦ – І ЦАР ТАМ

      І цар – по два дні він дав до праці;
      І цар свій, і в с…. ,
      І цирк звів з криці.

      НА БАРАБАН

      Накрав оков аркан,
      Нахапав олова пахан,
      Нагатив резерви таган,
      Намилив агави лиман,
      Набарабанив вина барабан,
      Намутив яру куряви туман.

      А ЛАСУНУ – САЛА

      А ласа гасала,
      А лиса гасила,
      А лапа хапала,
      А лама ламала,
      А лата латала,
      А ламка – так мала;
      А лакриця циркала,
      А торкала – крота;
      А лавр урвала кабала – бакалавру рвала.

      МОЛИ РИЛОМ

      Могоричі лічи рогом;
      Морозиво лови зором,
      Мороз – узором,
      Море – пером,
      Моду – судом,
      Мокшу – вушком,
      Монету – теном,
      Молота – толом,
      Мотуза – мазутом.

      НА ВІЗ – ІВАН

      Унісон: і сіно – сіну;
      У нім знав Іван зміну.

      ВАБА ЗАБАВ

      Івана квіти, миті в канаві,
      І в’ялі, білі: в цвілі – біляві,
      І ваба звала мене, мала в забаві;
      І варто пити – догодити потраві.

      МАННА – ПАННАМ

      Манила жабу – бажали нам,
      Манила законно – казали нам;
      Манжета та – теж нам,
      Манекенам.

      МИ – СОБІ, БОСИМ

      Ми соло голосим,
      Ми сорок оросим,
      Ми сонно сон носим
      У морг – монотонно, тоном грому.

      О, ВИДИВО

      О, не ломака макам, Олено;
      О, не марена та не рамено;
      О, не теревені, і не веретено;
      О, не лоза там, а таз, Олено!

      А ТЕЩА ЩЕ ТА

      А там яма та,
      А ще теща.
      О, ще дещо.
      І що? – Дощі,
      І щур, хрущі,
      І щілка, кліщі,
      І щука на кущі,
      І щуп у пущі.

      РОТ-АМАТОР

      Рота в келиху ухил – екватор? –
      О ні, локатор рота – коліно;
      Рота велет – елеватор.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Короткі вірші-паліндроми 7
      У ГУЛІ ЛУГУ

      Удало, до ладу
      У дива на виду
      У діл іду,
      У дугу-дуду гуду.

      А НАМ – ОМАНА

      Намутили туман,
      Нагатили таган,
      Намилили лиман,
      Наморили роман:
      Нам – оаза оман.

      КАТАЛА ТАК

      Катала мала тенета – ламала так,
      Катала та латала так;
      Катала жабу – бажала так,
      Катала рака – карала так,
      Катала суку – кусала так;
      Й от каталажка – мак жала так той.

      ТОЙ, ОТ….

      То – ідіот,
      І в резерві –
      Тупак: капут!

      БАЛАКАЛА Б

      А на погорду мудрого пана
      Балакуха хукала б.

      МОТАЙ АТОМ

      Мотала халатом –
      Мотнем елементом;
      Мотни бинтом –
      Мотнемо моментом;
      Мотнете тентом –
      Мотну шунтом.

      МОРДОДРОМ

      Морді відром
      Носили сон.

      ГРОТУ – ТОРГ

      Гроб у борг:
      І торг – у гроті.

      НІ – ВІН!

      То рінь? – Ні, рот.
      То лінь? – Ні, лот.
      Жарінь? – Ні, раж.
      Камін? – Ні, мак.
      Рубін? – Ні, бур.
      Загін? – Ні, газ.
      Карабін? – Ні, барак.

      ХОМУТУ – МОХ

      Мох у полі лопухом
      Мок на ріллі ранком:
      Мок я, мох – хом’яком;
      Мок…. А малина манила маком.

      ЖАГА Ж

      І ворушиш у рові,
      І вартує у траві,
      І буртує у трубі,
      І воркує у крові,
      І нуртує у труні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Короткі вірші-паліндроми 6
      МАКИ – ЦУЦИКАМ

      Я не цуцик, а таки цуценя;
      Я – несу гусеня.

      ЯРУ – БУРЯ

      І варта на траві,
      І волого голові,
      І в’яле “се ля ві” –
      І в яр у куряві;
      І в яр: і діряві,
      І в’ялі біляві;
      А в ял – млява,
      А в ялі – білява;
      А в ясу – русява;
      А Вакулі – лукава;
      А в яз – зоря-роззява.

      ТУПАНИНА ПУТ

      Золоту – путо лоз,
      Тупоту – путо пут,
      А гуркоту – путо круга,
      А молоту – путо лома,
      А болоту – путо лоба.

      ТИ – КИТ?

      І романтика – кит на морі;
      А кит і лан – аналітика,
      А кит і лопата – політика;
      А кита мета – математика.

      ТІ – В СВІТ, А ТІ – В ЗВІТ

      Тіло, поле, село, політ;
      Тіло коле зело – коліт;
      Ті ровів дива, лави дві воріт;
      Ті нар грані і нар граніт;
      Ті всі сиві висі – світ;
      Ті, в куряві, в яру – квіт;
      Ті, вцілілі – цвіт.

      О, ТОРБО, ДОБРО ТО

      Абревіатуро, така то рута і верба,
      А брага – така та гарба,
      А броду – худорба,
      А граба – кабарга,
      А бурту – труба.

      А РУЖА – ЗАЖУРА,
      А РУТА – НАТУРА

      Яру бур’ян, яру буря,
      А ружа, зело, поле – зажура,
      А руно – паша наша понура,
      А рух – бузок, козуб, хура,
      А рута – ниви натура,
      А рута буку – кубатура,
      А рута лукам – макулатура,
      А рута і верба – абревіатура.

      МАНЕКЕНАМ

      Мат і тут, і там;
      Мародер – кредо рам;
      Мазут – тузам;
      Масив зви сам;
      Маршала шрам
      Маневри рве нам;
      Маркетрі, вірте, – крам;
      Манжети – теж нам;
      Матрац – і цар там.

      АБИ РІЦІ РИБА

      Аби раку щука-риба,
      Аби локусу колиба,
      Аби хаму ума хиба,
      Аби дубу лубу диба,
      Аби шуму суму шиба.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Паліндроми-безкінечники 6
      БУЛО: ДО ДОЛУ Б

      А було: гнав Іван, гнав Іван, ….. , гнав Іван, гнав Іван голуба.

      ЯМІ – СІМ’Я

      Ямі – сіяння, і сіяння, …. , і сіяння, і сіяння, і сім’я;
      І ті сіяння, і сіяння, …. , і сіяння, і сіяння, і сіті.

      ОН СЯЄ ЯСНО

      Он сяяння: я – сяяння, я – сяяння, … , я – сяяння, я – сяяння – ясно.

      М’ЯЗАМ І МАЗЯМ

      М’яза м’яття, м’яття, … , м’яття, м’яття – мазям;
      М’яти м’яття, м’яття, … , м’яття, м’яття – митям.

      АННА-ПАННА

      Мана – панна, панна, …. , панна, панна панам,
      І не манна, манна, …. , манна, манна мені.

      ЩО ДУБУ ДОЩ?

      Що Данило, Данило, …. , Данило, Данило? – Долина, долина, …. ,
      долина, долина, дощ.
      Мало Данила, Данила, …. , Данила, Данила – далина, далина, …. ,
      далина, далина долам.

      ВАРТА ТРАВ

      А трава, трава, …. , трава, трава – варта, варта, …. , варта, варта;
      А травка, травка, …. , травка, травка – кварта, кварта, …. , кварта, кварта.

      І НА ЛАНІ

      І ті сірі, сірі, …. , сірі, сірі сіті,
      І на білі, білі, …. , білі, білі бані,
      І на кані, і на кані, …. , і на кані, і на кані,
      І на ріні, ріні, …. , ріні, ріні рані;
      І на піні, піні, …. , піні, піні – пані;
      І на тілі, тілі, …. , тілі, тілі Тані,
      І ні тіні, тіні, …. , тіні, тіні,
      І ні ріні, ріні, …. , ріні, ріні,
      І ні ліні, ліні, …. , ліні, ліні.

      ДІД І БАБІ – ДІД

      Діду – бабу, діду – бабу, …. , діду – бабу, діду – бабу: дід;
      А баба, баба, …. , баба, баба:
      Жаба, жаба, …. , жаба, жаба ж!

      І ТІ – В СВІТІ

      І ті світів, світів, …. , світів, світів сіті:
      І ті – в квіті, в квіті, …. , в квіті, в квіті,
      І ті – в звіті, в звіті, …. , в звіті, в звіті,
      І ті – в світі, в світі, …. , в світі, в світі,
      І ти – мана, мана, …. , мана, мана миті;
      І то – хиби, хиби, …. , хиби, хиби хоті.

      УНІВЕРСАЛЬНИЙ ПАЛІНДРОМ

      “………”, і не дуб – ті рови ванілі; – навиворіт буде: ні, “…….”.
      (в початкові лапки вставляється довільний текст, в кінцеві – той самий текст, записаний навпаки)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Паліндроми-безкінечники 5
      А В ЯРУ – КУРЯВА

      Соло: квилив, квилив, …. , квилив, квилив колос;
      І нема: квилив, квилив, …. , квилив, квилив – камені;
      А в яру – квилив, квилив, …. , квилив, квилив – курява.

      В’ЯВ

      В’яв, і в’яв, … , і в’яв, і в’яв;
      В’яв – і зів’яв, і зів’яв, … , і зів’яв, і зів’яв.

      БИЛИСЬ – СИЛИ Б!

      Бились: силились, силились, …. , силились, силились – сили б!

      РІПА, ПОЛЕ, ЗЕЛО, ПАПІР…

      Ріпа палила, палила, …. , палила, палила папір.

      ЖАЛО, КОЛО, КОЛАЖ…

      Жало кололо, кололо, …. , кололо, кололо колаж.

      НОСИЛИ СОН

      Ми сонно, сонно, …. , сонно сон носим.

      ЗОЛОТО ЛОЗ

      Лоз у вітті, вітті, …. , вітті, вітті вузол.

      МИ – ДИМ

      Ми – днин, днин, …. , днин, днин дим.

      ВІН – ДВІЧІ В ДНІВ

      Він – данина, данина, …. , данина, данина днів.

      ІМ’Я ТЯМІ

      Ім’я – тім’я, тім’я, …. , тім’я, тім’я – тямі, тямі, …. , тямі, тямі.

      О, НА РІЛЛІ РАНО!

      Мок на ріллі, ріллі, …. , ріллі, ріллі ранком.

      ЛУГ ОН: ЧУВ – ЗВУЧНО – ГУЛ

      “Ку!” – в зіллі, зіллі, …. , зіллі, зіллі звук.

      І ЖАР, І ВІРАЖІ

      І жар, і віяння, і віяння, …. , і віяння, і віяння, і віражі.

      УНИЗ – У БУЗИНУ

      Униз – у буяння, у буяння, …. , у буяння, у буяння, у бузину.

      ОН МЕР – А ДАРЕМНО!

      Он мера діяння, і діяння, …. , і діяння, і діяння, – і даремно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Піт Хейн Груки 16
      УСМІШКА ДЖОКОНДИ

      Що в Леонардовій Мона Лізі
      Є такого магічного?
      Справді, вона зображена
      Бездоганно, але тут змагається
      Лише вміння з талантом; немає
      В цім нічого незвичного.
      Та є щось незбагненне в манері,
      Як вона посміхається.

      ВЕСНЯНИЙ МІКРОКОСМ

      Весни світ у мініатюрі
      Відкривається повсякчас
      Оку, що зрить все в дрібниць ажурі,
      До яких байдужому – зась!
      В кожну дощу крапелинку
      Весни весь розмай умістивсь,
      Що в бульбашці, хай на хвилинку,
      Ставши сторчма, заіскривсь.

      ЗМАГАННЯ

      Змагання в тирі,
      Як і гра на лірі,
      Вимагає вміння,
      А також терпіння
      В однаковій мірі.

      ПРАВИЛО БІЛЬШОСТІ

      Для багатьох уже стало правилом,
      Й вони тільки на те націлені,
      Щоб розум їх – лишивсь маревом,
      Дурощі ж їх – були втілені.

      СКЛАДНОСТІ ВИБОРУ

      Складності вибору
      Всі відмінялися б,
      Якби відмінності
      Не розрізнялися б.

      ПОРІВНЯЛЬНА ЗООЛОГІЯ

      О, звір – це звір:
      Мені повір;
      А тінь – це тінь:
      Додати щось – лінь

      Так вносять тон наївний
      Взаємністю манер
      У комплімент сумнівний
      І дама, й кавалер.

      СУЧАСНА ЛЮДИНА

      Сучасна людина здолає
      Все, але – чи ж адекватна:
      Себе в тім найбільш проявляє,
      До чого найменше здатна.

      ЯК МАЛО ВМІННЯ

      У кого мало вміння,
      Діждеться той потрясіння.

      ПРО ПЛАГІАТ

      Плагіатора прорахунок – у профанації:
      Удавати оригінальність завдяки імітації.

      SUB SPECIE AETERNITATIS

      Sub specie aeternitatis
      Навіть річ найдорожча – gratis.

      Sub specie aeternitatis (лат.) – з погляду вічності.
      Gratis (лат.) – безплатно.


      БІБЛІЙНА ІСТИНА

      Люди сприймають на віру
      Все, що химерне надміру.

      ЛЕГКОВІРНИМ

      Якщо сумнів – не ваш це уділ,
      Й ви люксометрам вірить охочі –
      Знайте: краще один люкс на стіл,
      Аніж дюжина їх прямо в очі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Піт Хейн Груки 15
      ГРУК ПРО ЧЕРВОНУ РОЗУ

      Подарував коханій розу, що пурпуром буяла,
      Й всю ніч біля її постелі вона, розпашіла, стояла;
      Та опав один пелюсток, другий, а потім і увесь вінчик –
      Й віри її у цвітіння згас останній промінчик.

      ОСТАННІ ЗУСИЛЛЯ
      (Глобальний грук)

      Якщо хочемо завжди в мирі
      І злагоді з іншими жити,
      Треба спочатку в інших довіри
      Добитись, а потім – ще й заслужити.

      СВОБОДА

      В чім свобода? – В тім, що робим
      Тільки те, що до вподоби.
      Так вважаєм; але, схоже,
      Любе те лиш нам, що можем.

      ПОРОШИНКА У ВЛАСНОМУ ОЦІ

      Якщо свої власні вади
      Ми в інших помічаєм,
      То навіть дружби ради
      Вже їх не вибачаєм.

      СЛАБКІСТЬ ЗАВДЯКИ СИЛІ

      Відстоює фанатик точку зору
      Настирно так, що сумніватися впору.

      НА ПРВОДЖЕННЯ ЧАСУ

      Час безперервно плине,
      Й порушення лиш єдине:
      Що спроби його означить
      Не завжди бувають успішні; –
      Дробити його – в намаганні,
      Як і в настирнім бажанні
      Дізнатись, чи нам його стачить, –
      До того ж іще й поспішні.

      ГРОМАДСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ

      Чарлі Чапліну

      З колодязя, що з нього пили ми,
      Води і краплі не купиш за п’ятак;
      Що ти думав, те й думать могли ми,
      Та ніхто ще не осмислив це так.

      ДОРОЖНІ НЕВІГЛАСИ

      Чи вивчить Правила руху не було змоги?
      Та більшість людей зневажають їх прямо
      І мчать із вітерцем серединою дороги,
      Хоч і бачать, що навстріч їм я роблю те саме.

      ПЕРЕБОРЩУВАЧІ

      Істина захована за аргументів тином,
      До неї приходять через довгі дебати;
      То ж не вірте фанатикам із їх почином,
      Що істину лиш одну можна сформулювати:
      Істина влаштована таким чином,
      Що не можна її бозна-як деформувати.

      ОВВА!

      Що злюки – це злюки,
      Підтверджується віками;
      Все ж декого ці віки
      Увінчували вінками.
      Але не треба й науки,
      Й помічено це не нами,
      Що і т.з. добряки –
      Теж такі самі.

      ПЕДАГОГІЧНИЙ ГРУК

      Як жарт лишень жартом сприймаєш,
      Й серйозне – лишень як серйозність; –
      Між ними межу цим знімаєш,
      Впадаючи сам у курйозність.

      ГІГІЄНА
      (грук не без натяку на двопартійну систему)

      Із чистотою вам не буде заморочки –
      Щоб одяг, як брудний вже, прався, сох –
      Якщо у вас є для вдягання дві сорочки
      Й ви завжди вибираєте чистішу з двох.

      ТЕХНІКА

      Щоб техніку піднять на висоту,
      Потрібно надзвичайну простоту
      Заумним винахідництвом здобрити,
      Щоб показать, як важко це зробити.

      ПОЛІМАНІЯ

      Доля на віражі крутому
      Злила в один кілька віків,
      Поєднавши в мені одному
      П’ятеро моїх двійників.
      То ж на пісню, а не ехо підголоску
      Сподіватись мені дарма,
      Якщо навіть думки в моїм мозку
      Мусуються вже п’ятьма.

      РУКА ДОПОМОГИ
      (Добросусідський грук)

      Щось треба робити – ми знаєм –
      Для спільного блага, в кого
      Й найменша є змога:
      То ж кожен із нас відмітає
      Сміття від порога свого
      До сусідського порога.

      СОЦІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

      Ці милі запрошення,
      Такі любі очам,
      Що їх від милих людей
      Не вдалось уникнуть нікому, –
      Це повістки для тих,
      Хто собі надокучає сам,
      Зібратися разом
      І надокучувати ще одному.

      КОМПЛЕКСУЮЧИЙ ЮНАК

      Не дивно, що хлопець
      Дійшов аж до глузду втрати
      Від сумнівів, туги,
      Зневіри, розпуки:
      Як же нестерпно це –
      Так горювати,
      Тим більш, як для цього
      Нема вже й спонуки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Піт Хейн Груки 14
      СВЯТА ПРАВДА

      Проповідують такі речі,
      Що їх не витримують плечі.

      ЕКОНОМІЯ РОЗУМУ

      Думання завдає мук і болю,
      Говоріння ж турбот не спричинить;
      То ж дай язику повну волю,
      А мозок нехай твій спочине.

      ПОРНОГРАФІЧНИЙ ГРУК

      Блукаючи в порнографії хащах,
      Переконуюсь уже, мабуть, всоте,
      Що з плотських утіх та найкраща,
      Де пестиш тебе лишень, плоте.

      УСЯ РІЗНИЦЯ

      Громова і мінлива життя нашого злива,
      Смерті ж ледь сіється мжичка-водиця,
      Й така вона монотонна й тужлива –
      І в цьому уся різниця.

      Я СУМНІВАЮСЬ

      Я сумніваюсь, чи всі т.з. факти,
      Сумнівні для мене, сприймаєш так ти;
      І сумніваюсь, чи є щось, крім містерії,
      В усій цій небесній машинерії;
      А також сумніви мої немалі,
      Чи світ цей існує взагалі.
      Але немає жодного вагання
      Щодо власного мого існування.

      ВИДИМІСТЬ ОНОВЛЕННЯ

      Якщо виглядаєш оновленим
      Кожного дня на світанку,
      Ніби з тобою народжується
      Світ увесь у цю мить; –
      Життя твоє буде повнитись
      Смислом новим щоранку.
      Але що, окрім цього, ще
      Ти зумієш у нім зробить?

      ЖИВУЧИ МИТТЮ

      Мить лови – вже визнання здобув
      Цей девіз – ним керуються люди;
      Для одних це момент, що вже був,
      А для інших це мить, що лиш буде.

      Та в минуле нема вороття
      Навіть магу, не те що людині;
      Й недосяжне також майбуття;
      То ж для нас тільки та мить, що нині.

      Й хоч коротка, щоб жити, ця мить,
      Що майбутнє в минуле вертає,
      Хто життя своє вміє цінить,
      Сьогодення той вдячно вітає.

      ВАЖЛИВО ЗНАТИ КОЖНОМУ

      Приємність відчув би,
      Зухвальства б добавив,
      Й себе від непевності
      Цим би позбавив, –
      Згадавши те все,
      Що в житті не прогавив.

      СЛУГА Й ХАЗЯЇН

      Хто за вигоди всі прогресу
      Буде сплачувати борги? –
      Прикувавши слугу до себе,
      І себе приковуєш до слуги.

      То ж віднині одна у вас доля:
      Долучаючись і до його таєн,
      Сильнішим стаєш і спритнішим.
      Але хто вже слуга й хто – хазяїн?

      ДЗЕРКАЛО

      Безпристрасне дзеркало, але чи вас це вдовольнить; –
      Бо, дивлячись в нього, ніколи не вгадаєте,
      Як виглядаєте ви у ту мить,
      Коли й знати не хочеться, як виглядаєте.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Піт Хейн Груки 13
      НАДІЯ – НЕ ДІЯ

      Надіючись тільки – помилки
      Уникнути й не сподіваймось;
      То ж надіймось, але не тільки
      Сподіванням лише довіряймось.

      В. В. Ч. 2

      Ускладнень придумати масу –
      В цім дурня ніщо не спиня;
      І в мудрого сил вже запасу
      Нема – з цим боротись щодня,
      Бо: Все Вимагає Часу –
      Вічності ж Вимага Чортівня.

      ХТИВІ – ХТО ВИ?

      Він стрів красуню у бікіні,
      Де пишності – максі, одягу ж – міні, –
      І мовив: “О, кохане тіло,
      Усе тебе зріть закортіло.”

      РІШУЧІСТЬ
      (Грук, адресований науковим дослідникам)

      Всі вершини підкоряться вченим,
      Як зі школи ще твердо завчити,
      Що все те, яке є зліченним,
      Можна й перелічити.

      БОРОДИ

      Волосся цілі угіддя
      Хтось на обличчі тримає,
      Аби лиш не показувати підборіддя,
      Якого там і немає.

      ЛІСОВА ЗЕЛЕНЬ

      Таким зеленим цей ліс, о боже,
      Ніколи не був раніше:
      Ніхто й не повірив би, що може
      Щось бути іще зеленіше.
      Зеленню цією живеш і мрієш,
      Благоговійно молишся цій тиші;
      Та на мить заплющ очі – і зрозумієш,
      Що пахощі його ще зеленіші.

      ГРУК ЗРОСТАННЯ

      Лежачи в траві, що шелестить,
      Я знаю, що життя повне наснаги,
      І знаю, що саме в цю мить
      Це єдине, що варте уваги.
      Потужна тут Природи течія,
      Що в ній бурлить і мого життя сила;
      Й трава почула б, як росту і я,
      Якби шелестіння спинила.

      ВЖЕ

      Уже та пора на підході,
      Коли, наперекір погоді,
      Весна до нас поспішає,
      Зимі ж – кілька днів осталось.
      І з кожним днем привітним
      Все більше в душі радість квітне,
      А серце усім звіщає:
      “Уже!”, й “Нарешті!”, й “Сталось!”

      ВМИТЕ ДИТЯ

      Говорять: дитя, що обпеклося,
      Боїться вогню; однак
      Лиш декілька очима власними
      Бачили, що це так.
      В той же час кожен, хто має
      Сина чи дочку, завжди
      Спостерігає, що вмита дитина
      Боїться води.

      ЩО ТАМ ДАЛІ?

      Що готує людині майбуття –
      Ніхто не знає і ніхто нам не скаже;
      Але розум її здатний втілити в життя
      Вже те все, що йому її дурість підкаже.

      ГРОШІ

      Гроші – це зло, що породжує злидні,
      І запровадив їх, мабуть, дідько, –
      Бо у тих, кому найбільш потрібні,
      Бувають вони дуже рідко.

      ТРІУМФ ПОЕТА

      Поет у вірш зміг те вмістити,
      Що смертним страшно й уявити; -
      То ж при нагоді норовлять
      Отруту в келих йому влити.
      І за тріумф найвища плата –
      Життя саме – з поета взята;
      А смертні стануть заявлять:
      Цей вірш – то ж наших дум цитата!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Піт Хейн Груки 12
      КЛАСИЧНИЙ ГРИП

      “Варусе, Варусе, верни мені легіони!”
      Август Цезар

      Коли і терпець вже втрачаю,
      Як від болю знеміг і простуди,
      А чоло краплі поту зросили, –
      Немов Август старий у відчаї
      Я кричу і б’ю себе в груди:
      “Вірусе, вірусе, верни мені сили!”

      За епіграф взято слова розпачу римського імператора Августа Цезаря, коли йому доповіли про поразку в Тевтобургському лісі (9 р. н.е.), де германські племена повністю розгромили три римські легіони, якими командував полководець Квінтілій Вар (Варус).

      ТРАНСМУТАЦІЯ

      Не встежу ніяк –
      І уява ж не хвора, –
      Де ж миті зникають
      У часу безодні:
      Як те, що сьогоднішнім
      Було іще вчора,
      Вчорашнім раптово
      Стає вже сьогодні?

      КРАЩЕ ЧИ ГІРШЕ?

      Письменник пише – й для епохи
      Вже після нього краще трохи;
      Поета ж доля значно гірша:
      Лишає світу тільки вірша.

      ДВА РІВНІ

      Моє – все гоже;
      А решта – боже.

      БУДЬ ТРАВНЕМ

      Повільно
      Зростати;
      Й так вільно,
      Мов трава – ти.

      ПОЦІНОВУВАННЯ

      Ніщо так не любе й так швидко не згоря,
      В чім цінність така ж, як і в золоті, –
      Як, відповідно, холод і жара
      У, відповідно, жарі і холоді.

      ДВІ НАПІВПРАВДИ

      Будуть до першої напівправди дослухатися,
      Хоч вигода й невелика з того:
      Адже сенс у тім є, щоб підготуватися
      До неочікуваного.
      Іншою ж половиною вже трохи знервовані
      Й сприймають її значно гірше:
      Краще ж бо, як будемо тим здивовані,
      На що й сподівались найбільше.

      АНГЕЛЬСЬКА ПОЖИВА

      Й хоч не ангели люди, –
      Є ще більш неземними;
      І до тих пір це буде,
      Доки думають люди,
      Що вважаєте ви,
      Що вони все ж є ними.

      РОЗА – ЦЕ РОЗА
      (Гертруді Стайн)

      Роза – це роза, це ж роза,
      Будь вірш то чи проза:
      Мистецтво ж – не поза,
      Хоч є і загроза,
      Що й в ньому є доза
      Того, що звуть “поза”;
      Та поза – це поза, лиш поза.

      ДІЯ СПЕЦІЙ

      Мандруючи світом, наловчився
      Ситим бути й бульйоном з хрущем,
      Хоч від того, часом і корчився;
      А харчуючись українським борщем,
      Я весь буквально зборщився.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Із Едни Сент Вінсент Міллей 50
      КОЛИ КІНЧАЄТЬСЯ РІК

      Пригадую, невпопад
      Гіркоту вливши в солод, –
      Літо бабине, листопад –
      Як вона не злюбила холод!

      Ластівок в льоті, сумна,
      Мовчки спостерігала,
      Й потім біля вікна
      Довго іще зітхала.

      Й часто, як листя стрясне
      З дерев круговерть осіння,
      А в комині чути сумне
      Вітрів голосіння, –

      В ній туга зростала така,
      Що зріть не могла я без болю, –
      Й так схожа була на звірка,
      Що відданий у неволю.

      Приємні були мені:
      У смерк перший сніг у полі,
      Й видіння, де у вікні
      Хитаються віти голі.

      А їй приємним було:
      Як в пічці вогонь палає,
      Як хутро дарує тепло
      І чайник як закипає.

      Пригадую, невпопад
      Гіркоту вливши в солод, –
      Літо бабине, листопад –
      Як вона не злюбила холод!

      Edna St. Vincent Millay

      When The Year Grows Old

      I cannot but remember
      When the year grows old --
      October -- November --
      How she disliked the cold!

      She used to watch the swallows
      Go down across the sky,
      And turn from the window
      With a little sharp sigh.

      And often when the brown leaves
      Were brittle on the ground,
      And the wind in the chimney
      Made a melancholy sound,

      She had a look about her
      That I wish I could forget --
      The look of a scared thing
      Sitting in a net!

      Oh, beautiful at nightfall
      The soft spitting snow!
      And beautiful the bare boughs
      Rubbing to and fro!

      But the roaring of the fire,
      And the warmth of fur,
      And the boiling of the kettle
      Were beautiful to her!

      I cannot but remember
      When the year grows old --
      October -- November --
      How she disliked the cold!

      ПОПІЛ ЖИТТЯ

      Любов пішла, мене лишивши, – й, мов близнюки, вже дні;
      Я мушу їсти, й спати маю, – але де ж колишні ночі?
      Сную під годинника стукіт свої думки сумні,
      Нового дня жду, до світанку не зімкнувши очі.

      Любов пішла, мене лишивши, – і не знаю вже, як жить;
      Й що в руки взяти – мені байдуже: перо чи голку;
      Як навіть щось почну – його не можу завершить;
      Ні в чім потреб не маю, у всім довкіл не бачу толку.

      Любов пішла, мене лишивши, – така вже випала карта;
      Життя ж триває, і настирливе, мов мишача гризня;
      Ну а завтра, ну а завтра, ну а завтра, ну а завтра
      Та ж обридла вулиця, той же дім обридлий, як і щодня.

      Edna St. Vincent Millay

      Ashes Of Life

      Love has gone and left me and the days are all alike;
      Eat I must, and sleep I will,—and would that night were
      here!
      But ah!—to lie awake and hear the slow hours strike!
      Would that it were day again!—with twilight near!

      Love has gone and left me and I don't know what to do;
      This or that or what you will is all the same to me;
      But all the things that I begin I leave before I'm through,—
      There's little use in anything as far as I can see.

      Love has gone and left me,—and the neighbors knock and
      borrow,
      And life goes on forever like the gnawing of a mouse,—
      And to-morrow and to-morrow and to-morrow and to-morrow
      There's this little street and this little house.

      З ПОГЛЯДУ СУСІДКИ

      В хаті не підметено,
      Посуд миє зрідка;
      Увесь день на сонці
      Ніжиться сусідка!

      Навіть серед ночі
      В неї навстіж двері;
      Але не діждешся
      На столі вечері!

      То совком, то ложкою
      Свій город копає;
      При місяці вповні
      Його поливає!

      Впавши у задуму,
      Ходить навпрошки;
      Позичає масло,
      Віддає – вершки!

      Мов лужок – газон її;
      Якщо й підстригає –
      Конюшину залиша,
      А траву зрізає!

      Edna St. Vincent Millay

      Portrait By A Neighbour

      Before she has her floor swept
      Or her dishes done,
      Any day you'll find her
      A-sunning in the sun!

      It's long after midnight
      Her key's in the lock,
      And you never see her chimney smoke
      Til past ten o'clock!

      She digs in her garden
      With a shovel and a spoon,
      She weeds her lazy lettuce
      By the light of the moon,

      She walks up the walk
      Like a woman in a dream,
      She forgets she borrowed butter
      Any pays you back in cream!

      Her lawn looks like a meadow,
      And if she mows the place
      She leaves the clover standing
      And the Queen Anne's lace!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Із Едни Сент Вінсент Міллей 49
      МАНДРИ

      Далеко від мого дому до залізниці;
      Удень тут звичні гамір і метушня;
      Не пролітають мимо поїзди, мов птиці; –
      Все ж їхній свист мені чутний щодня.

      Вночі паротягів шум сну не турбує,
      Й не спиться, крім мене, не знаю – кому; –
      Я ж бачу, як полум’я в топках нуртує,
      Як іскор снопи осявають пітьму.

      Й багато є друзів тут – сто або й двісті, –
      І кращих не знайдеш, хоч світ обійди; –
      Все ж потягу нема, на який не бажала б сісти;
      Й неважливо – прямував би куди.

      Edna St. Vincent Millay

      Travel

      The railroad track is miles away,
      And the day is loud with voices speaking,
      Yet there isn't a train goes by all day
      But I hear its whistle shrieking.

      All night there isn't a train goes by,
      Though the night is still for sleep and dreaming,
      But I see its cinders red on the sky,
      And hear its engine steaming.

      My heart is warm with friends I make,
      And better friends I'll not be knowing;
      Yet there isn't a train I wouldn't take,
      No matter where it's going.

      ОСІННІЙ СВІТАНОК

      Осінній вітер припізнявсь
      На тижнів два: у спальні двері
      Струснув, наткнувся на шпалери;
      Й до хмар полинув, як звільнивсь.

      Я чую – листя шарудить,
      Яке залишив на підлозі;
      Гілля ж те, що він оголить,
      Вже ледь хитатиме в знемозі.

      Південніш, а не там, де схід,
      Диск сонця з’явиться пізніше;
      Й лиш блиском те б назвати слід,
      Що сяєвом було раніше.

      Ще повернусь – йому взамін
      Побачу горб крізь клена віти
      Оголені: ховався він
      За листя пологом все літо.

      Edna St. Vincent Millay

      Autumn Daybreak

      Cold wind of autumn, blowing loud
      At dawn, a fortnight overdue,
      Jostling the doors, and tearing through
      My bedroom to rejoin the cloud,

      I know—for I can hear the hiss
      And scrape of leaves along the floor—
      How may boughs, lashed bare by this,
      Will rake the cluttered sky once more.

      Tardy, and somewhat south of east,
      The sun will rise at length, made known
      More by the meagre light increased
      Than by a disk in splendour shown;

      When, having but to turn my head,
      Through the stripped maple I shall see,
      Bleak and remembered, patched with red,
      The hill all summer hid from me.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Із Едни Сент Вінсент Міллей 48
      ЕПІТАФІЯ

      Не кладіть на цю могилу
      Розу, їй раніш так милу:
      Пелюсток чар їй не зріти
      Й аромат їх не вловити.

      Тут навік лягла, щаслива, –
      Вже незряча й нечутлива.

      Edna St. Vincent Millay

      Epitaph

      Heap not on this mound
      Roses that she loved so well:
      Why bewilder her with roses,
      That she cannot see or smell?

      She is happy where she lies
      With the dust upon her eyes.

      ПОХОРОННА БЕЗ МУЗИКИ

      Не змирюсь я, що в землю лягають найщиріші серця;
      Так було, є й так буде, – й тривати цьому уже вічно:
      Красиві й розумні відходять у пітьму в оздобі вінця
      Із лавра чи лілій. О, як це нестерпно й трагічно!

      Коханці й мислителі поряд у землю лягли,
      Й вона їхній прах незворушно поглине;
      Й що залишиться нам зі скарбів, що надбати змогли? –
      Тільки фраза чи формула: а найкраще – загине.

      Їхні помисли, ніжність, кохання, ревнощі, сміх
      З ними разом пішли – в роз буяння вони уже влиті,
      Що ростуть із їх праху і ваблять красою усіх;
      Мені ж їх очей блиск цінніший, ніж рози всі на світі.

      Донизу, донизу, донизу – в пітьму й німоту могил
      Від радості й смутку, від благословення й крамоли
      Ідуть вони мужні, красиві, розумні у розквіті сил.
      Я знаю. Але це не прийму. І з цим не змирюся ніколи!

      Edna St. Vincent Millay

      Dirge Without Music

      I am not resigned to the shutting away of loving hearts in the hard ground.
      So it is, and so it will be, for so it has been, time out of mind:
      Into the darkness they go, the wise and the lovely. Crowned
      With lilies and with laurel they go; but I am not resigned.

      Lovers and thinkers, into the earth with you.
      Be one with the dull, the indiscriminate dust.
      A fragment of what you felt, of what you knew,
      A formula, a phrase remains,—but the best is lost.

      The answers quick and keen, the honest look, the laughter, the
      love,—
      They are gone. They are gone to feed the roses. Elegant and curled
      Is the blossom. Fragrant is the blossom. I know. But I do not
      approve.
      More precious was the light in your eyes than all the roses in the
      world.

      Down, down, down into the darkness of the grave
      Gently they go, the beautiful, the tender, the kind;
      Quietly they go, the intelligent, the witty, the brave.
      I know. But I do not approve. And I am not resigned.

      ДОРОГА В ЛІСІ

      Якби я тим шляхом йшла
      З Тугою в обнімку,
      То побачити б могла
      Вже не те, що взимку: –

      Як у клена червоніють
      Бруньки, наче вишні,
      А внизу гниють і скніють
      Реп’яхи торішні.

      Я ж не довірялась Тузі,
      Й ось утрати з тим:
      Клен гірський в бруньок напрузі,
      Реп’яхи під ним.

      Edna St. Vincent Millay

      The Wood Road

      If I were to walk this way
      Hand in hand with Grief,
      I should mark that maple-spray
      Coming into leaf.

      I should note how the old burrs
      Rot upon the ground.
      Yes, though Grief should know me hers
      While the world goes round,

      It could not if truth be said
      This was lost on me:
      A rock-maple showing red,
      Burrs beneath a tree.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Із Едни Сент Вінсент Міллей 47
      SOUVENIR

      День чи два – й щораз дощі –
      Я з тобою провела;
      Щастя в них і радощі,
      Про що мріять лиш могла.

      Йшли, ледь киваючи друзям,
      В паузі між дощів
      Повз голе й мокре галуззя
      Смородинових кущів.
      Слів кілька – при смислу втраті –
      Фраз, мовлених злорадно;
      В своєму пальто картатім
      Ступав ти не зовсім зграбно.

      День чи два – й дощі одні,
      Й гіркота в словах.
      Чому ж ти в пам’яті мені –
      Мов співочий птах?

      Souvenir (франц.) – спомин

      Edna St. Vincent Millay

      Souvenir

      Just a rainy day or two
      In a windy tower,
      That was all I had of you—
      Saving half an hour.

      Marred by greeting passing groups
      In a cinder walk,
      Near some naked blackberry hoops
      Dim with purple chalk.
      I remember three or four
      Things you said in spite,
      And an ugly coat you wore,
      Plaided black and white.

      Just a rainy day or two
      And a bitter word.
      Why do I remember you
      As a singing bird?

      ЯК ЮНА БУЛА І НАЇВНА

      Як юна була і наївна, наперекір любові
      Сказала я: нема вже тих, кому б у розмові
      Довірила із мрій хоча б одну;
      Чи на папері, вплівши в мереживо літер, -
      Думок секретність, серця таїну; –
      Бо їх ніхто й ніколи не верне.

      Й о, жах! – підстерегли мене
      І нагло обікрали сонце й вітер!

      Edna St. Vincent Millay

      Being Young And Green

      Being Young and Green, I said in love's despite:
      Never in the world will I to living wight
      Give over, air my mind
      To anyone,
      Hang out its ancient secrets in the strong wind
      To be shredded and faded—

      Oh, me, invaded
      And sacked by the wind and the sun!

      ПОВЕРНЕННЯ

      Земля своїх дітей не розуміє,
      Що йдуть із міст від шуму й суєти,
      Від їх стовпотворіння й веремії
      В ліси її, щоб спокій віднайти.

      Їй любі всі, що є на ній, створіння;
      Звір чи людина – ранений знайде
      В її обійсті захист і спасіння:
      Сюди слід закривавлений веде.

      Встає зарання, завчасу йде спати,
      Щоб розпочати й завершити рік;
      Їй ніколи у спомин поринати,
      Й не зронить ні сльозинки з-під повік

      За тим, хто тут, забувши лихоліття,
      У так жаданім спокої приліг
      На дні, чи на роки, чи й на століття,
      І навіть свого ймення не зберіг;

      Кому знайомі втрати, відчай, туга, –
      Та до земних все ж долучився втіх,
      На лист вільховий промінявши друга,
      Хоча й не усвідомлює вже їх.

      Edna St. Vincent Millay

      The Return

      Earth does not understand her child,
      Who from the loud gregarious town
      Returns, depleted and defiled,
      To the still woods, to fling him down.

      Earth cannot count the sons she bore:
      The wounded lynx, the wounded man
      Come trailing blood unto her door;
      She shelters both as best she can.

      But she is early up and out,
      To trim the year or strip its bones;
      She has no time to stand about
      Talking of him in undertones

      Who has no aim but to forget
      Be left in peace, be lying thus
      For days, for years, for centuries yet,
      Unshaven and anonymous;

      Who, marked for failure, dulled by grief,
      Has traded in his wife and friend
      For this warm ledge, this alder leaf:
      Comfort that does not comprehend.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Із Едни Сент Вінсент Міллей 46
      ВІДВАГА МАТЕРІ МОЄЇ

      Відвага матері моєї
      Пішла із нею на той світ:
      З каменоломні однієї –
      Лягла гранітом у граніт.

      Від неї брошка золота
      Лишилась, щоб вже я носила;
      Й ношу у будні і в свята, –
      Але про інше б попросила:

      Чому б не залишить мені
      Відвагу, що броні подібна;
      Яка вже зайва у труні,
      Але в житті – о, як потрібна!?

      Edna St. Vincent Millay

      The courage that my mother had

      The courage that my mother had
      Went with her, and is with her still:
      Rock from New England quarried;
      Now granite in a granite hill.

      The golden brooch my mother wore
      She left behind for me to wear;
      I have no thing I treasure more:
      Yet, it is something I could spare.

      Oh, if instead she'd left to me
      The thing she took into the grave!—
      That courage like a rock, which she
      Has no more need of, and I have.

      МИЛОСТИНЯ

      Як і раніш, нуртує серце,
      Мов дім, де все у метушні;
      Твоя ж любов – зими провісник:
      Сніг за вікном і на вікні.

      Ввімкнула світло, стіл накрила;
      Від грубки струменить тепло;
      Твоя ж любов – зими провісник:
      Ліг іній на віконне скло.

      Я знаю, як зима надходить; –
      Марніє листя без тепла;
      Твою любов я ледь відчула –
      І квіти з двору в дім внесла.

      Поллю їх, виставлю на світло,
      Зірву сухий лист зі стебла;
      Твоя ж любов – зими провісник:
      Й ще чим би їм допомогла?

      Раз горобців я чула сварку –
      Не втихомиряться ніяк –
      Й одного з них нагодувала –
      Найслабшого із забіяк;

      Й ще довго вслід йому дивилась…
      Й сьогодні хліба накришу
      У чашку, й виставлю за двері; –
      Те в серці, що й раніш, ношу.

      Твоя ж любов – зими провісник;
      Останні крихти за вікно
      Я кину; й чи склюють птахи їх,
      Чи ні – мені вже все одно.

      Edna St. Vincent Millay

      Alms

      My heart is what it was before,
      A house where people come and go;
      But it is winter with your love,
      The sashes are beset with snow.

      I light the lamp and lay the cloth,
      I blow the coals to blaze again;
      But it is winter with your love,
      The frost is thick upon the pane..

      I know a winter when it comes:
      The leaves are listless on the boughs;
      I watched your love a little while,
      And brought my plants into the house.

      I water them and turn them south,
      I snap the dead brown from the stem;
      But it is winter with your love,
      I only tend and water them.

      There was a time I stood and watched
      The small, ill-natured sparrows' fray;
      I loved the beggar that I fed,
      I cared for what he had to say,

      I stood and watched him out of sight:
      Today I reach around the door
      And set a bowl upon the step;
      My heart is what it was before,

      But it is winter with your love;
      I scatter crumbs upon the sill,
      And close the window, —and the birds
      May take or leave them, as they will.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Із Едни Сент Вінсент Міллей 45
      PASSER MORTUUS EST

      Смерть пожирає все, так любе нам:
      Лесбія із її горобчиком
      Вже прах; і тут наймоторніше – там
      Заклякне стовпчиком.

      Спомин вже, сніг торішній наче,
      Найщасливіші миті життя:
      Наших рук обійми гарячі
      Канули в небуття.

      Ото ж, мій колишній друже,
      Що вже з пам’яті тебе стерла, –
      Чи ж любов то була, мені байдуже
      Тепер, як та вмерла.

      Passer Mortuus Est (лат.) – горобчик помер: – назва одного з віршів давньоримського поета Катулла, де розповідається, якою трагедією для поета і його коханої Лесбіїї стала смерть її улюбленого горобчика.

      Edna St. Vincent Millay

      Passer Mortuus Est

      Death devours all lovely things;
      Lesbia with her sparrow
      Shares the darkness,—presently
      Every bed is narrow.

      Unremembered as old rain
      Dries the sheer libation,
      And the little petulant hand
      Is an annotation.

      After all, my erstwhile dear,
      My no longer cherished,
      Need we say it was not love,
      Now that love is perished?

      MARIPOSA

      Бабки білі й голубі
      В полі, де йдемо в журбі.
      Свою руку мені дай –
      Смерть чига на нас в юрбі.
      Цей, так милий нам розмай,
      Тліном стане вже за мить:
      Глянь на бабку цю лишень,
      Що над квіткою висить.
      То ж руки не вивільняй
      Й ласку цю дозволь мені,
      Поки ще не згаснув день;
      Й віроломна я чи ні –
      Смерть чига на нас в юрбі.

      Mariposa (ісп.) – бабка, метелик.

      Edna St. Vincent Millay

      Mariposa

      Butterflies are white and blue
      In this field we wander through.
      Suffer me to take your hand.
      Death comes in a day or two.

      All the things we ever knew
      Will be ashes in that hour,
      Mark the transient butterfly,
      How he hangs upon the flower.

      Suffer me to take your hand.
      Suffer me to cherish you
      Till the dawn is in the sky.
      Whether I be false or true,
      Death comes in a day or two.

      ТУГА

      Мов дощ неперервний, туга
      Стукає нам у серця;
      Й не вирватись із її круга,
      Де мука, й жалі, й недуга,
      Й ні ворога вже, ні друга,
      Й ні початку, ані кінця.

      Збираються друзі до міста,
      Я ж сиджу на стільці;
      Й що толку, ясна чи млиста
      Думок моїх в’язь барвиста;
      Й на шиї які намиста,
      Й перстні які на руці?

      Edna St. Vincent Millay

      Sorrow

      Sorrow like a ceaseless rain
      Beats upon my heart.
      People twist and scream in pain,—
      Dawn will find them still again;
      This has neither wax nor wane,
      Neither stop nor start.

      People dress and go to town;
      I sit in my chair.
      All my thoughts are slow and brown:
      Standing up or sitting down
      Little matters, or what gown
      Or what shoes I wear.

      ГРУША

      Бруд і гамір на подвір’ї,
      Де гребуться кури сонні;
      Й біла, вся в цвітінні, груша
      Трохи далі на осонні;

      Горда святістю новою,
      Запишалась аж від щастя, –
      Наче марнотрата донька
      В сукні Першого Причастя.

      Edna St. Vincent Millay

      The Pear Tree

      In this squalid, dirty dooryard,
      Where the chickens scratch and run,
      White, incredible, the pear tree
      Stands apart and takes the sun,

      Mindful of the eyes upon it,
      Vain of its new holiness,
      Like the waste-man’s little daughter
      In her first communion dress.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Із Едни Сент Вінсент Міллей 44
      РЯДКИ ДЛЯ НАДГРОБКУ

      Ти, з чиїх уст лиш хула
      Ллється: бачте, доля зла
      Щастя й грошей не дала;

      Й що вже буть волів би тим,
      Хто тут ліг, а не живим
      Під жорстоким небом цим;

      Й що бідак уже такий:
      Вмер би краще й хрест важкий
      Свій змінив на супокій; –

      Знай: хай босим по стерні
      Брів ти, й скорбні твої дні,
      Бо вже заздриш і мені; –

      Тут спочив той, хто – повір –
      І дрантям би тішив зір:
      Дай свій – мій вдягни убір!

      Edna St. Vincent Millay

      Lines For A Grave-Stone

      Man alive, that mournst thy lot,
      Desiring what thou hast not got,
      Money, beauty, love, what not;

      Deeming it blesseder to be
      A rotted man, than live to see
      So rude a sky as covers thee;

      Deeming thyself of all unblest
      And wretched souls the wretchedest,
      Longing to die and be at rest;

      Know: that however grim the fate
      Which sent thee forth to meditate
      Upon my enviable state,

      Here lieth one who would resign
      Gladly his lot, to shoulder thine.
      Give me thy coat; get into mine.

      ВІДПЛИВ

      На що моє серце схоже
      З тих пір, як мене розлюбив?
      Воно, мов заглибини поже,
      Яку залишає відплив;
      І утримати воду не може,
      Й до середини вже від країв
      Висихає під шалом вітрів.

      Edna St. Vincent Millay

      Ebb

      I know what my heart is like
      Since your love died:
      It is like a hollow ledge
      Holding a little pool
      Left there by the tide,
      A little tepid pool,
      Drying inward from the edge.

      ФІЛОСОФ

      І хто мені ти, щоб не знайти
      Розради ні на мить,
      Й про тебе лишень вночі і вдень
      Дум не могти спинить?

      Хто ж ти мені, щоб і вдалині
      Від тебе берегла
      Про тебе спомин – й під вітру гомін
      Заснути не могла?

      Я знала одного – красеня стрункого,
      Й ще дюжину, мов на підбір;
      А ти мені хто, що – є хай і сто, –
      Єдиний мій до цих пір?

      Жіночі шляхи – корчі й мохи:
      Зізнання мудреця;
      Хто ж я така, що не зника
      Й досі пристрасть оця?

      Edna St. Vincent Millay

      The Philosopher

      And what are you that, wanting you,
      I should be kept awake
      As many nights as there are days
      With weeping for your sake?

      And what are you that, missing you,
      As many days as crawl
      I should be listening to the wind
      And looking at the wall?

      I know a man that's a braver man
      And twenty men as kind,
      And what are you, that you should be
      The one man in my mind?

      Yet women's ways are witless ways,
      As any sage will tell,—
      And what am I, that I should love
      So wisely and so well?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Із Едни Сент Вінсент Міллей 43
      ДО НЕ НЕЗНОСНОГО ЙОГО

      Як знати я буду, доки не прибуду
      В Каїр чи Китай,
      Де кращий храм – і тут він чи там? –
      То ж про це не питай.

      Чи ж можу сказати, які квіти взяти –
      Й це без бравади й пози, –
      Не знаючи зарані, чи такі ж духм’яні,
      Як з Карфагена рози?

      Невдачі й хитання в нашого кохання –
      Й тут з ними ще справлюсь;
      Та – о, мій друже, – ослабну дуже,
      Лиш у мандри відправлюсь!

      Edna St. Vincent Milla

      To The Not Impossible Him

      How shall I know, unless I go
      To Cairo and Cathay,
      Whether or not this blessed spot
      Is blest in every way?

      Now it may be, the flower for me
      Is this beneath my nose:
      How shall I tell, unless I smell
      The Carthaginian rose?

      The fabric of my faithful love
      No power shall dim or ravel
      Whilst I stay here,—but oh, my dear,
      If I should ever travel!

      ДОРОСЛА

      Чи ж для того в мольбах і в одах
      Носилась вистрибом по сходах,
      Щоб нині звично і покірно
      Лягати о дев’ятій рівно?

      Edna St. Vincent Millay

      Grown-up

      Was it for this I uttered prayers,
      And sobbed and cursed and kicked the stairs,
      That now, domestic as a plate,
      I should retire at half-past eight?”

      ПЕРША ДРІБКА

      Горить моя свічка в пітьми темнім крузі
      З кінців двох – не стачить на ніч.
      Та –о! – мої недруги, й – о! – мої друзі,
      Як ясно стає навсібіч!

      ДРУГА ДРІБКА

      Дім похмурий звівсь на скелі монолітному куску, –
      Йдіть і гляньте на палац мій сонцесяйний на піску!

      Edna St. Vincent Millay

      FIRST FIG

      My candle burns at both ends;
      It will not last the night;
      But ah, my foes, and oh, my friends–
      It gives a lovely light!

      SECOND FIG

      Safe upon the solid rock the ugly houses stand:
      Come and see my shining palace built upon the sand!


      НАДВЕЧІР'Я НА ГОРБІ

      Найрадісніша в світі,
      Й не в сні – наяву,
      Торкнусь я сотень квітів,
      Але не зірву.

      Тут все зір звеселяє:
      Хмаринок юрма;
      Вітрець траву схиляє,
      І знову здійма.

      А в сутінках побачу
      Містечка вогні –
      Між них і свій відзначу:
      Пора і мені!

      Edna St. Vincent Millay

      Afternoon On A Hill

      I will be the gladdest thing
      Under the sun!
      I will touch a hundred flowers
      And not pick one.

      I will look at cliffs and clouds
      With quiet eyes,
      Watch the wind bow down the grass,
      And the grass rise.

      And when lights begin to show
      Up from the town,
      I will mark which must be mine,
      And then start down!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Із Едни Сент Вінсент Міллей 42
      RECUERDO

      Радісні і щасливі, незважаючи навіть на втому,
      Всю ніч ми ходили взад і вперед по парому;
      Він був порожнім і світлим, і пахнув трішки хлівом;
      Ми на вогні задивлялись і схилялися ми над столом;
      Й на палубу ми лягали, й нам місяць сіяв крізь серпанок;
      Свистки ні на мить не змовкали, й займався уже світанок.

      Радісні і щасливі, незважаючи навіть на втому,
      Всю ніч ми ходили взад і вперед по парому;
      Й ти з’їв одне яблуко, і я з’їла одну грушу
      З тих, що зарання купили, й по дюжині було їх на душу;
      Небо світлішало, й вітер повіяв ранковим холодом,
      Й сонце вставало, наче відро, наповнене золотом.

      Радісні і щасливі, незважаючи навіть на втому,
      Всю ніч ми ходили взад і вперед по парому;
      Газету ранкову купили, та не цікавили нас новини;
      “Доброго ранку!” – ми бабці гукнули, що кутала в шаль сивини;
      “Бог вам віддячить!”: за яблука й груші – сльози й дяка без меж;
      Й, окрім кількох монет на метро, всі гроші свої віддали ми їй теж.

      Recuerdo (ісп.) – спомин.

      Edna St. Vincent Millay

      Recuerdo

      We were very tired, we were very merry --
      We had gone back and forth all night upon the ferry.
      It was bare and bright, and smelled like a stable --
      But we looked into a fire, we leaned across a table,
      We lay on the hill-top underneath the moon;
      And the whistles kept blowing, and the dawn came soon.

      We were very tired, we were very merry --
      We had gone back and forth all night on the ferry;
      And you ate an apple, and I ate a pear,
      From a dozen of each we had bought somewhere;
      And the sky went wan, and the wind came cold,
      And the sun rose dripping, a bucketful of gold.

      We were very tired, we were very merry,
      We had gone back and forth all night on the ferry.
      We hailed, "Good morrow, mother!" to a shawl-covered head,
      And bought a morning paper, which neither of us read;
      And she wept, "God bless you!" for the apples and the pears,
      And we gave her all our money but our subway fares.

      БЕНКЕТ

      Осушувала до дна
      Те, що хмільне, мов брага;
      І знаю – нема вина
      Кращого, аніж спрага.

      Наїдками сита всіма,
      Клала гірке на солод;
      Й упевнилась – їжі нема
      Кращої, аніж голод.

      Продайте ж і страви, й вина –
      Іншим хай буде вдосталь;
      Я ж ляжу – й мені не перина:
      Голод і спрага за постіль!

      Edna St. Vincent Millay

      Feast

      I drank at every vine.
      The last was like the first.
      I came upon no wine
      So wonderful as thirst.

      I gnawed at every root.
      I ate of every plant.
      I came upon no fruit
      So wonderful as want.

      Feed the grape and bean
      To the vintner and monger:
      I will lie down lean
      With my thirst and my hunger

      НЕДОПИТЛИВА

      В далеч бігла стежина біля нашої хати.
      Як цікаво – здавалось – по ній крокувати!
      “Куди ж веде?” – запитати наважилась у мами.
      Й та у відповідь: “Якщо звідси йти по ній прямо,
      То приведе тебе до молочника плоту.”
      (Й цим відбила до мандрів усяку охоту.)

      Edna St. Vincent Millay

      The Unexplorer

      There was a road ran past our house
      Too lovely to explore.
      I asked my mother once—she said
      That if you followed where it led
      It brought you to the milk-man's door.
      (That's why I have not travelled more.)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Із Едни Сент Вінсент Міллей 41
      * * *
      Замкну хаос в ці – два по сім – рядки,
      Щоб там він був; й на волю виривався,
      Як пощастить: звивавсь і прикидався
      Вогнем, потоком, демоном – в ривки
      Вкладаючи снагу всю; й, навпаки,
      В аморфність форм смиренно повертався,
      Стриножений, в узді вже, – і сплітався
      З порядком, в нього влившись потайки.
      Й години, і роки пройшли ось так;
      Й бундючний все такий же і в неволі,
      Хоч сам ні те, ні се; й не одинак –
      Я в рабстві теж, у спільній вже юдолі.
      А він – ні пари з уст: й не зна, простак,
      Що кращої йому волію долі.

      Edna St. Vincent Millay

      * * *
      I will put Chaos into fourteen lines
      And keep him there; and let him thence escape
      If he be lucky; let him twist, and ape
      Flood, fire, and demon --- his adroit designs
      Will strain to nothing in the strict confines
      Of this sweet order, where, in pious rape,
      I hold his essence and amorphous shape,
      Till he with Order mingles and combines.
      Past are the hours, the years of our duress,
      His arrogance, our awful servitude:
      I have him. He is nothing more nor less
      Than something simple not yet understood;
      I shall not even force him to confess;
      Or answer. I will only make him good.

      ВЕСНА Й ОСІНЬ

      Вже весна на дворі, вже весна на дворі;
      Йшла я з милим своїм при ранковій зорі.
      Були чорні дерева, й кора вся росі –
      Й зараз в пам’яті всі, як весна на дворі.
      Він від персика гілку мені відламав,
      Хоч і високо квіти свої той здіймав.

      Осінь вже на дворі, осінь вже на дворі;
      Йшла я з милим своїм при вечірній зорі.
      Гайворони кричали, що мало утіх –
      Й знаю, чуючи їх: осінь вже на дворі.
      Він осміював те, що в душі берегла;
      Й моє серце розбив – просто так, не зі зла.

      То весни, то знов осені бути порі;
      Гайвороння знов крик, знов роса на корі.
      Вдосталь втіх оку й вуху внизу і вгорі,
      Як весна на дворі, й осінь як на дворі.
      Й не так гірко, що наша любов одцвіла,
      А що згинула – жаль – просто так, не зі зла.

      Edna St. Vincent Millay

      The Spring And The Fall

      In the spring of the year, in the spring of the year,
      I walked the road beside my dear.
      The trees were black where the bark was wet.
      I see them yet, in the spring of the year.
      He broke me a bough of the blossoming peach
      That was out of the way and hard to reach.

      In the fall of the year, in the fall of the year,
      I walked the road beside my dear.
      The rooks went up with a raucous trill.
      I hear them still, in the fall of the year.
      He laughed at all I dared to praise,
      And broke my heart, in little ways.

      Year be springing or year be falling,
      The bark will drip and the birds be calling.
      There's much that's fine to see and hear
      In the spring of a year, in the fall of a year.
      'Tis not love's going hurt my days.
      But that it went in little ways.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ДЖЕЙМС ВІТКОМБ РАЙЛІ

      ЯК ВЖЕ ІНІЙ НА ГАРБУЗІ

      Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки,
      Й чуть кулдикання індиків, що незграбні і важкі;
      Й не стиха цесарок гомін й кудкудакання курей,
      І горланить алілую півень знов біля дверей;
      Це – найкращий час на фермі: стріть бадьоро день ясний
      Після того, як спочинок уночі дасть сон міцний;
      Вийдеш корму дать худобі – й легко так долать стежки,
      Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.

      Перепад цей в атмосфері і моєму люб нутру,
      Як осіння прохолода літню змінює жару;
      Й хоч не видно вже тих квітів, що буяли так довкіл,
      Й не долине спів пернатих і не чуть дзижчання бджіл, –
      Та повітря освіжа так, чар такий в серпанку млі,
      Що пейзаж такий осінній жодний маляр на землі
      Не зобразить – тут безсилі і картини всі, й книжки,
      Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.

      По траві й бадиллю збляклих вітер листя розмете,
      Що з дерев опало щойно й, мов сам ранок, золоте;
      В голім полі завивання його чутні лиш стерні,
      Як осіло те в коморі, що тут зріло в літні дні;
      Спочива солома в скирті, жатка прибрана в сарай;
      Для конячок в теплих стійлах з фуражем у яслах – рай;
      Й серце б’ється, мов годинник – геть мікстури й порошки,
      Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.

      Вже і яблука зірвав ти – ну чого іще бажать! –
      Й розсипом червоно-жовтим вони в погребі лежать;
      Й стоять бутлі, повні сидру, а в хазяєчки-краси
      Заготовлені й повидло, й ковбаса, і соуси, –
      Навіть – ах, сказать не вмію – й коли б ангельська вся рать
      Раптом мій вона б рішила для постою дім обрать;
      Станься так – я їм відкрив би і пляшки всі, і діжки,
      Як вже іній на гарбузі й сіно складене в стіжки.

      КОНРАД ПОТТЕР АЙКЕН

      * * *
      Краса, що тішить зір, не вічна;
      Все, любе нам, загибель жде;
      І юнь, до трат бездумних звична,
      Вже завтра жебрати піде.

      Де сміх лунав ще вчора – тиша;
      Найкращій квітці не вціліть;
      І голова, хай найсвітліша,
      Ляга під павутиння сіть.

      Любове, юносте, верніться!
      Та губить все безжальний час;
      Колишнє щастя, як і сниться,
      Вже сповнює лиш болем нас.

      Любове, юносте, останьтесь!
      Але ніщо їх не спасе:
      В осінній мряці щезнуть там десь.
      Минає все, минвє все....



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Генрі Бірс Біфштекс-о-шампіньон
      Під гуркіт океану,–
      Мімі, згадай лишень,–
      Як ми по Гранд Манану
      Йшли в той осінній день;
      Й дзвіночки сипонула
      Під ноги нам земля
      (За Греєм – Campanula
      Rotundifolia).

      Хвиль піну було видно
      Нам з лугу висоти,
      І щось там принагідно
      В траві шукала ти;
      Й коли схилилась знову,
      Полу спіднички ввись
      Зметнув вітрець раптово…
      Ну, годі вже, – не злись!

      Слизька від рос травичка,
      А ще – азарту спіх:
      Й що піднялась спідничка –
      Це зовсім і не гріх;
      Й сестриця ти, крім того,
      Ну хоч би і трою…
      Я й цілував до цього
      Таку ж рідню свою.

      “Скажи, ma belle кузино,–
      Я врешті запитав,–
      Що там в твоїй корзині?”
      (Їх із духмяних трав
      Тутешні індіанці
      Майстерно вдень плетуть,
      А ввечері і вранці
      Туристам продають).

      Й мені на це сестриця:
      “Вірші ці ти сховай:
      Твій Браунінг – дурниці;
      Мені допомагай!
      Ось гриб: вам – печериця,
      А шампіньон – мені:
      Й це зовсім не дрібниця,
      Де справжній, а де – ні.”

      Був ясним день на Фанді,
      Іскрився океан;
      Скоряючись команді
      Вітрів, – де й дівсь туман;
      Маяк весь в сонця блиску,
      Й крик чайок; – навздогін
      На вівцях з пасовиська
      Дзвіночків чувся дзвін.

      Духмяно на узвишші
      Безсмертник жовтий цвів
      (В бабусі на горищі
      Пучечки його зрів);
      Й це наче запах сіна,
      Що взяте з цих горбів,
      Де й стали б на коліна
      Ми в пошуку грибів.

      І з кожної низинки,
      Де сирість, й де вівця
      Обсукубла всі травинки
      Ущент – до корінця, –
      Маленькі шампіньйони
      Дивилися на нас,
      Від сонця й рос бутони
      Свої розкривши враз.

      Така ж, як в рукавички,
      Шапчин цих білизна;
      Внизу ж, де невеличкі
      Пластинки, ще вона
      Рожевіша на сонці;
      Та цим себе не тіш:
      Під нею на долоньці
      Твоїй – ще рожевіш!

      Й нам стачило б хотіння
      На весь дозвілля час,
      Якби враз не хрипіння
      І тупіт позад нас.
      Все ж лицар я – й до дами
      Рвонувсь, жбурнувши вбік
      Корзинку із грибами,
      Як зойкнула ти: “Бик!”

      Й коли все ж оглянулась,
      Припавши до грудей
      Мені, то посміхнулась:
      Баран то був; – людей
      Зустрівши замість паші,
      Злякався теж і втік…
      Ну а грибочки наші
      Вже поглинав потік.

      Корзинку ж спорожнілу
      Узяв на крила бриз,
      Погнав її по схилу
      Й метнув на скелі вниз;
      На хвилях ще гойднулась
      І зникла в глибині…
      До мене ж ти горнулась –
      Й не до грибів мені!

      Та смутку все ж попону
      Накинути волів –
      Мов рівних шампіньйону
      Нема й між трюфелів…
      Відтоді і донині
      Не в лузі поміж трав,
      А тільки в магазині
      Гриби вже ті шукав.

      Гранд Манан – острів у затоці Фанді поблизу узбережжя Канади та штату Мен (США).
      Грей Ейса (1810-1888) – один із найвидатніших американських ботаніків.

      HENRY BEERS

      BIFTEK AUX CHAMPIGNONS

      Mimi, do you remember—
      Don't get behind your fan—
      That morning in September
      On the cliffs of Grand Manan;
      Where to the shock of Fundy
      The topmost harebells sway
      (Campanula rotundi-
      folia: cf. Gray)?

      On the pastures high and level,
      That overlook the sea,
      Where I wondered what the devil
      Those little things could be
      That Mimi stooped to gather,
      As she strolled across the down,
      And held her dress skirt rather—
      Oh, now, you needn't frown.

      For you know the dew was heavy,
      And your boots, you know, were thin:
      So a little extra brevi-
      ty in skirts was, sure, no sin.
      Besides, who minds a cousin?
      First, second, even third—
      I've kissed 'em by the dozen,
      And they never once demurred.

      "If one's allowed to ask it,"
      Quoth I, "ma belle cousine,
      What have you in your basket?"
      (Those baskets white and green
      The brave Passamaquoddies
      Weave out of scented grass,
      And sell to tourist bodies
      Who through Mt. Desert pass.)

      You answered, slightly frowning,
      "Put down your stupid book—
      That everlasting Browning!—
      And come and help me look.
      Mushroom you spik him English,
      I call him champignon:
      I'll teach you to distinguish
      The right kind from the wrong."

      There was no fog on Fundy
      That blue September day;
      The west wind, for that one day,
      Had swept it all away.
      The lighthouse glasses twinkled,
      The white gulls screamed and flew,
      The merry sheep bells tinkled,
      The merry breezes blew.

      The bayberry aromatic,
      The papery immortelles
      (That give our grandma's attic
      That sentimental smell,
      Tied up in little brush-brooms)
      Were sweet as new-mown hay,
      While we went hunting mushrooms
      That blue September day.

      In each small juicy dimple
      Where turf grew short and thick,
      And nibbling teeth of simple
      Sheep had browsed it to the quick;
      Where roots or bits of rotten
      Wood were strewed, we found a few
      Young buttons just begotten
      Of morning sun and dew.

      And you compared the shiny,
      Soft, creamy skin, that hid
      The gills so pink and tiny,
      To your gloves of undressed kid,
      While I averred the color
      Of the gills, within their sheath,
      Was like—but only duller—
      The rosy palms beneath.

      As thus we wandered, sporting
      In idleness of mind,
      There came a fearful snorting
      And trampling close behind;
      And, with a sudden plunge, I
      Upset the basketful
      Of those accursed fungi,
      As you shrieked, "The bull! The bull!"

      And then we clung together
      And faced the enemy,
      Which proved to be a wether
      And scared much worse than we.
      But while that startled mutton
      Went scampering away,
      The mushrooms—every button—
      Had tumbled in the bay.

      The basket had a cover,
      The wind was blowing stiff,
      And rolled that basket over
      The edges of the cliff.
      It bounced from crag to boulder;
      It leaped and whirled in air,
      But while you clutched my shoulder
      I did not greatly care.

      I tried to look as rueful
      As though each mushroom there
      Had been a priceless truffle,
      But yet I did not care.
      And ever since that Sunday
      On the cliffs of Grandma Nan,
      High over the surf of Fundy,
      I've used the kind they can.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Вільям Нокс Тлінність
      О смертний, чому ти не зрікся гордині?
      Як слід метеора, як мла в неба сині,
      Як блискавки спалах, як піна від хвилі,
      Спішиш від життя до спочинку в могилі.

      Те листя, що з дуба й верби облітає,
      Змішавшись на вітрі, внизу дотліває;
      Високий чи низький, старий чи юнак –
      Лежати в землі будуть разом однак.

      Дитина, що матір шанує і любить,
      І мати що пестить дитину й голубить,
      І батько, що він їм обом за опору,
      Лежатимуть поряд в призначену пору.

      Вродливиця юна, мов квітка в росі,
      На мить лиш розквітла й там зараз, де всі,
      Хто нею захоплювавсь; там, де й жених –
      Із пам’яті стерся вже й спомин про них.

      Рука самодержця зі скіпетром в ній,
      Священника тім’я у митрі сяйній,
      І серце сміливця, і вченого око
      Уже дотлівають в землі десь глибоко.

      Сіяч-селянин, він же жнець, плугатар,
      Й пастух – повелитель черід і отар,
      Й жебрак, що лиш хліб їсть, та й то не завжди, –
      Зів’януть вони, мов трава в холоди.

      Святих, що сподобились радостей вишніх,
      І грішних, що вперті в провинах колишніх,
      Дурних і розумних, в добрі хто і в злі, –
      Зітлівши, змішаються кості в землі.

      Так юрми йдуть геть – щоб новим квітам квітнуть,
      Повинні торішні зів’яти і зникнуть;
      Так юрми приходять – щоб те повторити,
      Про що уже кожний втомивсь говорити.

      Бо ми з тої ж плоті, що й наші батьки,
      Подібні до їхніх і наші думки;
      Те ж сонце нас гріє, ту ж воду п’ємо,
      Тим шляхом, що йшли вони, ми вже йдемо.

      Що зріли вони, те і в наших очах;
      В нас той же, що в них перед смертю був, страх;
      Теж прагнемо жити хоч пару б ще літ;
      Життя ж швидкоплинне, як пташки проліт.

      Любили вони – та любов де вже та,
      Вони зневажали – та змовкли уста,
      Тужили – та горе забулось вві сні,
      Сміялись – їх сміх вже не чутний мені.

      Вже мертві, ах, мертві вони! Я – живу
      І мну, що росте із їх праху, траву.
      Спочинок на мить лиш – земна ця домівка
      Всім тим, що судилась їм вічна мандрівка.

      Надія і відчай, мовчанка і спів
      Злились воєдино в потоці часів;
      Усмішка і сльози, жара літня й сніг
      За хвилею хвиля свій здійснюють біг.

      Лиш ока змиг, видих і вдих в круговерті
      Від шалу життя до німотності смерті;
      Від сяйва в палаці до тьми в домовині –
      О смертний, чому ти не зрікся гордині?

      WILLIAM KNOX

      MORTALITY

      (Job, iii. Ecclesiastes, i.)

      O why should the spirit of mortal be proud!
      Like a fast flitting meteor, a fast flying cloud,
      A flash of the lightning, a break of the wave --
      He passes from life to his rest in the grave.

      The leaves of the oak and the willows shall fade,
      Be scattered around, and together be laid;
      And the young and the old, and the low and the high,
      Shall moulder to dust, and together shall lie.

      The child that a mother attended and loved,
      The mother that infant's affection that proved,
      The husband that mother and infant that blest**,
      Each -- all are away to their dwelling of rest.

      The maid on whose cheek, on whose brow, in whose eye,
      Shone beauty and pleasure -- her triumphs are by:
      And the memory of those that beloved her and praised,
      Are alike from the minds of the living erased.

      The hand of the king that the sceptre hath borne,
      The brow of the priest that the mitre hath worn,
      The eye of the sage, and the heart of the brave,
      Are hidden and lost in the depths of the grave.

      The peasant whose lot was to sow and to reap,
      The herdsman who climbed with his goats to the steep,
      The beggar that wandered in search of his bread,
      Have faded away like the grass that we tread.

      The saint that enjoyed the communion of Heaven,
      The sinner that dared to remain unforgiven,
      The wise and the foolish, the guilty and just,
      Have quietly mingled their bones in the dust.

      So the multitude goes -- like the flower and the weed
      That wither away to let others succeed;
      So the multitude comes -- even those we behold,
      To repeat every tale that hath often been told.

      For we are the same things that our fathers have been,
      We see the same sights that our fathers have seen,
      We drink the same stream, and we feel the same sun,
      And we run the same course that our fathers have run.

      The thoughts we are thinking our fathers would think,
      From the death we are shrinking from they too would shrink,
      To the life we are clinging to they too would cling --
      But it speeds from the earth like a bird on the wing.

      They loved -- but their story we cannot unfold;
      They scorned -- but the heart of the haughty is cold;
      They grieved -- but no wail from their slumbers may come;
      They joyed -- but the voice of their gladness is dumb.

      They died -- ay, they died! and we, things that are now,
      Who walk on the turf that lies over their brow,
      Who make in their dwellings a transient abode,
      Meet the change they met on their pilgrimage road.

      Yea, hope and despondence, and pleasure and pain,
      Are mingled together like sunshine and rain;
      And the smile and the tear, and the song and the dirge,
      Still follow each other like surge upon surge.

      'Tis the twink of an eye, 'tis the draught of a breath,
      From the blossom of health to the paleness of death,
      From the gilded saloon to the bier and the shroud --
      O why should the spirit of mortal be proud!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Із Редьярда Кіплінга
      НОША БІЛИХ ЛЮДЕЙ

      Прийми Людей Білих ношу
      Й синів своїх пошли
      В вигнання, щоб твоїм же
      Служити бранцям могли;
      Щоб з дикунів, тобою
      Підкорених, людей
      Виховували: з напів-
      Чортів – напівдітей.

      Бери ж Людей Білих ношу,
      З терпінням її неси,
      Й глухий будь до зневаги,
      І почестей не проси;
      І не лінуйсь повторити,
      Хай навіть і сто раз, –
      Щоб кожному на благо
      Був з уст твоїх наказ.

      Візьми ж Людей Білих ношу:
      Страждань не споглядай,
      А нагодуй голодних
      І хворим зцілення дай.
      Й коли мета вже близько –
      Пильнуй і май терпець,
      Бо лінь поганська й дурість
      Зведуть все нанівець.

      Здійми ж Людей Білих ношу –
      Та це не царський трон,
      А праця підневільна
      Й долання перепон.
      Порти й шляхи збудуєш
      Нащадкам – не собі,
      А сам в цю землю ляжеш,
      Згорівши в боротьбі.

      Неси ж Людей Білих ношу –
      Й подяк не злічить тобі:
      Від зверхників – зневаги,
      Від підданців – злоби.
      Й винитимуть, що до світла
      Ти вів юрбу дарма:
      “Дай рабство знов – миліша
      Єгипетська нам тьма!”

      Терпи ж Людей Білих ношу –
      Не гнись і не задкуй
      Й розмовами про Волю
      Безсилля не маскуй,
      Бо крик твій будь чи шепіт,
      Й в них – схвалення чи гнів:
      По цім узнають тубільці
      Тебе і твоїх богів.

      Твій Хрест – Людей Білих ноша:
      Й забудь дитячі сни
      Про подвиги і славу
      В дні мирні й на війні.
      В глуху й безвісну пору
      Верши тяжкий свій труд,
      Щоб, їм у доблесті рівним,
      Стать з рівними на суд!

      ПРЕЛЮД
      (До “Департаментських пісеньок”)

      Я з тобою ділив хліб і сіль,
      Твою воду я пив і вино
      Й коли ти помирав, пульс і мій завмирав –
      Я й твоїм жив життям заодно.

      Почуття, що свою душу їм
      Я відкрив, знов тобі віддаю
      І веселі, й сумні, ще незнані мені,
      Тих сердець, що в далекім краю.

      Я писав те, що з нами було
      У житті, – й щоб людей звеселить,
      Усе зводив на жарт; та як пройде азарт,
      Ти збагни, що за жартом стоїть.

      * * *
      Коли Гомера дзвеніла ліра,
      Він чув пісні про землі й моря,
      Й коли вважав – якась із них щира,
      То переймав, – так само, як я.

      Дівки базарні і риболови,
      Пастухи й матроси – не нові,
      На лад новий лиш – слухали знову,
      Й пісні сприймали, – так само, як ви.

      Він розумів – вони це збагнули.
      Й не дорікнув чимсь ніхто з юрми,
      Лиш на прощання йому підморгнули,
      Й він підморгнув, – так само, як ми.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Із Редьярда Кіплінга
      ГІМН ПЕРЕД БОЄМ

      Земля від люті чорна
      Й лик моря тьмарить гнів,
      Навстріч нам – невідпорна
      Навала ворогів.
      Перш, ніж про втрати й відступ
      Почуєм зойк труби, –
      Єгово-Громовержцю,
      Бог Битв, нам підсоби!

      Високі й горді духом,
      Суворі в боротьбі,
      Хоч і глухі на вухо, –
      Ми молимось Тобі!
      Забув хтось вже уроки
      Твої, хтось – чи й міг знать:
      Ти бачиш наші строки –
      Дай силу смерть прийнять!

      А тим, чия молитва
      До вівтарів чужих,
      Й не бачать Твого світла, –
      Прости їм їхній гріх!
      Й ви разом з нами, браття,
      Бо честь – передусім;
      Їх не карай прокляттям:
      Спокутувати – всім!

      Від помсти і гордині,
      Від зради гіркоти,
      Від боягузтва нині
      Нас, Боже, захисти!
      Вгорі благоговійно
      Твій покрив будем зріть:
      В мовчанці і спокійно
      Дай нашу смерть зустріть!

      Маріє, за опору
      Лишайся до кінця
      Душі, що стане скоро
      Перед лицем Творця!
      Народжені в молитві
      Ми жінкою колись:
      За тих, що вірні в битві,
      Мадонно, заступись!

      Чи ж нас перемагати
      Дозволиш ворогам?
      Батькам допомагав Ти –
      То ж посприяй і нам!
      В життя дні недосяжний
      Й доступний в смерті час, –
      Єгово-Громовержцю,
      Бог Битв, почуй же нас!

      * * *
      За все, що маєм з тобою,
      Щоб не кінчавсь наш рід,
      Вставай, вставай до бою –
      Вже Гунн біля воріт!
      На втрати й жертви згодні,
      Минулих втіх не жаль:
      Все, що в нас є сьогодні –
      Вогонь лиш, камінь, сталь.

      Чи ж заповідь забудем,
      Що нам передріка:
      “Хай мужнім серце буде
      І сильною рука!”

      Нам гімном в боротьбі
      Серед смертельних віхол:
      “Меч сам закон собі,
      Як вийнятий із піхов!”
      Світ фронтом спільним став,
      Все людство об’єдналось,
      Щоб від ворожих лав
      Нічого не осталось.

      Жили чим, раділи чому,
      Все те, чим так гордились,
      За ніч поринуло в тьму
      І тільки ми лишились,
      Щоб в ці важкі часи
      Пліч-о-пліч твердо встали
      Й світ Істини й Краси
      Від смерті врятували.

      Чи ж заповідь забудем,
      Що нам передріка:
      “Хай дух терплячим буде
      І сильною рука!”

      Надіям, ілюзій брехні
      Чи ж вірить, якщо мушу
      Жорстокій цій борні
      Віддати тіло й душу?
      На бій, на подвиг зве
      Свята й жертовна справа:
      Не вмер, якщо Воля живе;
      Й не встанеш, як Англія впала!

      СПОКУТНА МОЛИТВА

      Батьків, о Боже, Ти водив
      На ворогів колись війною
      Й могуттям грізним їм судив
      Царить над пальмою й сосною.
      О, Боже Сильних! З нами будь
      Й не дай забуть, не дай забуть!

      Кінець є смутам і злобі
      Й призвідці їхні вже забуті,
      Лиш вічно жертвою Тобі
      Серця в смиренні і спокуті.
      О, Боже Сильних! З нами будь
      Й не дай забуть, не дай забуть!

      Хиріє флот наш, вже ледь зір
      І маяків блиск розрізняє:
      Немов Ніневія чи Тір –
      І велич наша так минає.
      О, в націй джунглях з нами будь
      Й не дай забуть, не дай забуть!

      Як хміль могуті нам язик
      Розв’яже й станемо втішатись,
      Мов ті, хто жить без Бога звик,
      Й дикунством цим іще й пишатись, –
      О, Боже Сильних! З нами будь
      Й не дай забуть, не дай забуть!

      Як стежку виберем слизьку
      З кумирами у серці кволім,
      Як Храм Твій зводим на піску,
      Як хвалимось і марнословим, –
      Чи ж і тоді нам не згадать:
      Твоя над нами Благодать!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Із Редьярда Кіплінга
      ІЗГОЇ

      За те, що темні справи –
      Єдиний наш урок;
      Із-за дурної слави
      Й гріховності думок,
      Щоб не страждать до скону
      Від Правосуддя пут, –
      Втекли ми від Закону
      І поселились тут.

      Ні, нас не проводжали
      Й не плакали нам вслід –
      Рятунку ми шукали
      Й заплутували слід.
      Та це усе дрібниці,
      Як строк прийде дать звіт:
      Позаду – плач в’язниці,
      Попереду – весь світ.

      Із сиротами вдови,
      Все втративши з-за нас,
      Вистежують – й готові
      Схопить нас повсякчас;
      Гінців й за океани
      Вже послано було –
      Й це платять християни
      Ось так добром за зло!

      Та вдосталь, слава Богу,
      На світі островів,
      Куди знайти дорогу
      Закон ще не зумів;
      Де вистача роботи
      Й, не дивлячись на гріх,
      На дозволи і квоти,
      Приймають радо всіх.

      Хоч спека – нема спасу,
      Й опівдні тиша там,
      Лиш чутно: час від часу
      Дзюркоче десь фонтан, –
      Зрівнять з чим насолоду,
      Як, освіжившись сном,
      Відчуєм прохолоду
      Вечірню за вікном!

      Погода тут чарує
      Й природа – справжній рай:
      Синь неба нам дарує,
      Спів птахів, трав розмай.
      Й що ще більш звеселяє
      Серед буденних справ –
      Раз в місяць доставляє
      Нам пошту пароплав.

      То ж в барі ми стрічаєм
      Вас, наших земляків,
      І щедро пригощаєм,
      Немов старих дружків.
      Все ж не спішим піднятись
      На борт – не дозволя
      Межа, де слід остатись:
      Англійська там земля!

      Вночі ж, назло Закону,
      Вже в Англії самі:
      З князями Альбіону
      Знайомим дочок ми;
      Й дружин на танець лорди
      Запрошують, й між тим
      Ми походжаєм гордо, –
      Та це лиш... поки спим.

      О Боже! Хоч понюшку
      Нам Англії подай:
      Вузьку припливу смужку,
      Той милий серцю край!
      Як ліг туман над портом,
      Відчуть би ще раз нам:
      Як там старий Лорд-Ворден?
      Як скелі Дувра там?

      Альбіон – давньоримська назва Британських островів.
      Лорд-Ворден – губернатор п’яти портів на узбережжі Ла-Маншу; традиційний почесний титул, що прирівнюється до звання адмірала
      Дувр – англійський морський порт на південно-східному узбережжі Ла-Маншу.

      ПІСНЯ АСТРОЛОГА

      На небо не зайве
      Поглянуть в цей час –
      Планети там в сяйві,
      Й прихильні до нас.
      Невже з ворогами
      Нам ради не дать,
      Якщо разом з нами
      Вся зоряна рать?

      Всі думи й бажання,
      Що зринули в нас –
      Від неба сіяння,
      Щоб жар їх не гас.
      Наш дух, наше тіло,
      І образ, і суть
      Ту ж велич вмістили,
      Щоб сильними буть.

      Тому ж, хто небесну
      Відкине могуть, –
      Їх здатність чудесну
      Уже не збагнуть:
      Свободу, вважає,
      Здобув цим взамін –
      І знать не бажає
      Свої втрати він.

      Хитнуться враз гори –
      Це наша Земля
      З планетами в хорі
      Творця прославля,
      Що в акті Творіння
      Являє лик свій –
      Й дрож благоговіння
      Не стримать вже їй.

      Вода розіллється
      Із рік і струмків,
      До гір добереться
      Й пустельних пісків.
      Їй, що скрізь вирує,
      Нема перепон,
      Бо нею керує
      Лиш Неба Закон.

      Де прірви зіяють
      Відчаю й надій –
      Й твій жереб вплітають
      У нитку подій.
      Шануй же ту Пряху
      В захмарнім краю,
      Щоб ніс вже без страху
      Ти ношу свою.

      Хто ж страх не вгамує,
      Тому б повторив:
      Той тільки зруйнує,
      Хто все це створив.
      Він все прозріває –
      Й це втішить хай вас:
      В строк все дозріває,
      Є всьому свій час.

      Гнать сумнів подалі
      Всевишній звелів;
      Радій – без печалі
      Хай лине твій спів:
      Невже з ворогами
      Нам ради не дать,
      Якщо разом з нами
      Вся зоряна рать?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Із Редьярда Кіплінга
      ЗАКОН ДЖУНГЛІВ

      Ось вам Джунглів Закон, що древній і незмінний, як неба синь,
      І як дотримуєшся його – живи, а як порушив його – згинь!
      Мов ліани гнучкої, так і Закону вперед і назад петляє путь,
      Бо сила Вовка – у Зграї й у Вовкові – Зграї могуть.
      Вмивайся щоденно й, коли п’єш, довіряйсь глибині, а не дну;
      Й пам’ятай, що ніч для полювання; й не забувай, що день для сну.
      Хай Шакал жде об’їдків від Тигра; ти ж, Маля, віднині затям,
      Що Вовк – це Мисливець і їжу собі добуває він сам.
      Ведмідь, Тигр, Пантера – Джунглів Царі, то ж із ними підтримуй мир;
      Не турбуй Слона, з Кабана не кпись: в лігві кожен зних – лютий звір.
      Як Зграя зустріне Зграю і в Джунглях їм не розійтись ніяк,
      Не гарячкуй, а спокійно жди, що вирішать із Вожаком Вожак.
      Й коли б’єшся з Вовком із Зграї, роби це один і віддалік,
      Бо інші встрянуть у бійку й розбрат цей не кінчиться й через рік.
      Лігво Вовка – фортеця його, якщо облаштував його ти:
      Навіть Вожак не зазіхне, навіть Рада не посміє ввійти.
      Лігво Вовка – фортеця, та коли чигатиме небезпека в нім,
      Рада звістить, щоб залишив його й обзавівся ще одним.
      Якщо вб’єш до опівночі, мовчи й на всю хащу не вий,
      Бо оленів злякаєш й інші з-за цього втратять сніданок свій.
      Вбивай лиш для того, щоб голод втамувати – сімейства і свій;
      Та не вбивай для втіхи і – затям це – вбивати людей не смій!
      Як здобич у слабшого вирвеш – всю її в ту ж мить не поїдай:
      Закон на боці немічних, то ж частину скривдженому віддай.
      Зграї здобич – це власність її: кожен їсть її там, де знайде;
      Та не смій до лігва її взяти, бо інакше смерть тебе жде.
      Вовка здобич – це власність його й, що хоче, робить із нею він:
      Без дозволу його не торкнеться до неї із Зграї ні один.
      Вовченят Право – в кожного із Зграї вимагати кусень свій,
      Й ніхто з Вовків не посміє противиться вимозі тій.
      Вовчиці Право як Матері – вимагати для малят своїх
      Й ніхто не відмовиться частку дати, щоб нагодувати їх.
      Вовка Право як Батька – полювати й себе вдовольняти сповна;
      Від вимог Зграї він вільний і судить його лише Рада одна.
      Із-за розсудливості своєї, лап сили й поважного віку свого
      Там, де й Закон щось упустить, Вожака Слово замінить його.
      Й ось це Джунглів Закон, всеосяжний і бездонний, як неба вись;
      Та основа основ Закону, суть його – це наказ: “Підкорись!”

      ДОРОЖНЯ ПІСНЯ БАНДАР-ЛОГІВ

      Гірляндою в місячну ніч
      Мчимось ми зір сяйву навстріч!
      Не заздриш ти нашим стрибкам,
      Тіл гнучкості й зайвим рукам?
      Не мріяв, щоб гнувсь хвіст в тугу,
      Мов лук Купідона, дугу?
      Злишся дарма ти – в цім увесь хист,
      Брате, як вигнувсь дугою хвіст!

      Завжди там, де гамір і тлум,
      Ми сповнені радісних дум
      Їх втілити в справи в ту ж мить
      Ми мрієм – й скоріш це зробить:
      Розумне щось, добре, значне
      Уява являть нам почне.
      Швидше помчімось – в цім увесь хист,
      Брате, як вигнувсь дугою хвіст!

      При перших розмови словах,
      Кажан будь-то, звір або птах –
      Й луска то, чи пір’я, чи шкіра –
      Й для нас теж ця бесіда щира!
      Чудово! Браво! А ну-мо знов!
      Мов люди, тішимось із розмов.
      Не лицемірити – в цім увесь хист,
      Брате, як вигнувсь дугою хвіст!
      В цьому всіх звершень мавп’ячих зміст.

      То ж приєднуйсь до нас, що крізь ліс повсякчас
      Несемось, крізь гойдання ліан летимо.
      Щойно тут – і вже там, й не змовкає наш гам –
      Будь певен, будь певен, до звершень мчимо!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Редьярд Кіплінг “Мері Глостер”
      Я потакав твоїм примхам, нічого тобі не жалів –
      Діку, твій батько вмирає, дослухайсь же до його слів!
      Лікар дає два тижні? Не вір – щось же має вдавать!
      Завтра вже вранці піду я, то ж ... сиділку відпровадь.
      Не бачив ще смерті, Дікі? Учись, як відходимо ми.
      Чи ж матимеш споминів стільки, рушаючи теж в світ пітьми?
      Крім суден, заводу, верфей, й без ліку землі десятин,
      Зробив я себе й мільйони, та прокляття моє – ти –мій син.
      У двадцять два – капітан уже, одружений – у двадцять три;
      Тисячі людей у наймі й до сорока суден – мої дари!
      П’ятдесят уже років з ними й щороку – ще вищий злет;
      Й ось я, сер Ентоні Глостер, помираю – баронет!
      Його Високість приймав мене – в газетах була стаття:
      “Один з володарів ринку” – ти чуєш, Діку, це – я!
      Не із просьб починав я – брався за гуж і долав свій путь;
      На випадок покладався – й тепер це удачею звуть.
      Й, Боже, що мав за судна – гниль і діра на дірі!
      І, за наказом, у порт новіші приводив, у морі топив старі.
      Харчі, що від них шаленієш, й команда – ради не дать,
      І кус жирнючий страховки, щоб ризики оправдать.
      Не зважувались на це інші – життя дорожче усе ж
      (Вони в мене шкіперами). Я ж бравсь – і дружина теж.
      Гордивсь я, що став капітаном, і далі йти не збиравсь;
      Вона ж на випадок покладалась – і я в цім їй довірявсь.
      Все зваживши, настояла, щоб позику нам узять;
      Й, купивши дешевих акцій, свій прапор змогли піднять.
      Вугілля все – в борг: не знаю, як із кінцями кінці звели.
      “Рудий Віл” – кліпер наш перший; й до сорока вже нажили.
      Кліперів дні настали – й на прибуток надіявсь я,
      Та в Макассарській протоці померла Мері моя.
      Біля Малого Патерностера спить вона у воді
      На глибині сто футів – на карті й знак я зробив тоді.
      Судно наше власне – на її честь і назву йому дали;
      Й померла на “Мері Глостер” – юні ж які ми в той час були!
      Я запив, проминаючи Яву, й судно своє ледь не розбив,
      Та в сні твоя мати явилась – й з тих пір взагалі вже не пив.
      Я чіпко тримався за справу й мене вже спинить не могли:
      Гроші складав (так веліла), тоді як всі інші пили.
      В Лондоні стрів Мак-Кулло (п’ятсот моїх до його ідей),
      Й ливарний цех заснували – три кузні, двадцять людей.
      Дешевий ремонт дешевого. Я платив – і мій бізнес ріс.
      Патент на станок придбав я – й прибуток він знов приніс.
      Краще самим будувати, аніж куплять – сумнів зник,
      Та Мак-Кулло вагавсь і на розмови потратили майже рік.
      Зароджувались пароплавства – й тут розвернулись ми:
      Котли в нас були надійні, машини ж – немов доми.
      Мак-Кулло хотів, щоб в каютах був мармур, кленовий шпон,
      Брюссельський й утрехтський бархат, ванни й загальний салон,
      Й водопровід в клозетах, й на стінах – орнамент шпалер;
      Та він помер в шестидесятих, я ж ось – вмираю тепер...
      Я знав, – й на “Байфліт” ставку зробивши, задніх не пас
      (Вони ж із залізом возились), – що настав і для сталі час.
      Затрати всі окупились й торгівлю підстьобнуть зумів,
      Як пустили на ринок судна швидкістю в дев’ять вузлів.
      На питання, в чому секрет, зачитував місце в Святім Письмі:
      “Ось так і ваше світло нехай сяє перед людьми!”
      Й наслідували, як могли, та думок усе ж не перейнять,
      Й залишив позаду усіх їх у поті чола наздоганять.
      Пішли на броню контракти – Мак-Кулло тут був знавець:
      Знав толк у ливарній справі; все ж краще, що він уже – мрець.
      Записки його проглянув – в них ясно усе так подав,
      Та й я не дурень спинятись, як поштовх мені хтось дав.
      (Вдова, пам’ятаю, дулась.) Я ж у кресленнях теж не профан:
      Відсотків шістдесят, не менше, давав мені прокатний стан –
      Шістдесят процентів із браком, литво ж вдвічі менш дає;
      Й ще чверть мільйона кредиту – і все це буде твоє!
      Здавалось, хоч це й несуттєво, що ти весь у матір вдавсь,
      Та скоро тобі вже сорок – віддачі ж я не діждавсь.
      Харроу й Трініті-коледж! А краще б на море послать.
      Дав освіту тобі я – вибрики ж твої тільки злять!
      Бо все, чим в житті дорожив я, його ти зневажав;
      А те, що життям називаєш, я сам за розпусту вважав.
      Гравюри, й фарфор, і книги – це пристрастю твоєю було.
      Й квартиру в коледжі мав ти, схожу на повії кубло,
      Поки не женивсь на кістлявій тій, що обличчя в неї бліде,
      Й від неї набравсь бундючності; але дитина ваша – де?
      Мчать твої екіпажі по Кромвель-роуд вночі і вдень,
      Та лікаря кеба, що б на роди спішив, не видно лишень.
      (Не дав мені ти онука – й кінчається Глостерів рід.)
      Мати ж твоя в кожнім рейсі носила під серцем плід.
      Та всі, бідолашні, вмирали й морський забирав їх вир.
      Один ти, один це здужав, хоч мало що здужав з тих пір!
      Слабак, брехун і лінивець; щеня мов, що на смітник
      Йде об’їдки шукати. Ні, синок такий – не помічник!
      Триста тисяч у спадок – кредитом й у вигляді банкнот.
      Не дам їх тобі я, Дікі – запущено все в оборот!
      Не брудни навіть пальці – а не матимете дітей,
      Все у бізнес вернеться. – Як же збісить твою присуд цей!
      До очей там хустинку тулить в кареті своїй внизу:
      “Татусь, татусь помирає!” – витиснуть хоче сльозу.
      Чи вдячний? Звичайно ж. Та чути не хотів би її виття.
      Не знесла б її твоя мати, а в жінок на це є чуття...
      Тут скажуть тобі, що я вдруге женивсь, але віри не йми;
      Та все ж бідній Еджі дай фунтів сто й адвоката найми:
      Вона була краща, ніж інші, – зустрінешся з нею, втім;
      Я з матір’ю все владнаю, ти ж друзям роз’ясниш моїм.
      Що чоловіку подругу треба – не зрозуміти жінкам,
      Згідних же – за дружину брати негоже нам.
      Я ж мовлю про ту, що леді Глостер іще й тепер,
      Й до неї вже йду – не думай, що глузд мій раніш мене вмер.
      Стій! Руку геть від дзвінка. П’ять тисяч тобі заплачу,
      Якщо вислухаєш мене й зробиш так усе, як навчу.
      Що ж, божевільним об’являть, якщо злегковажить син.
      Та ще кому тут довірюсь! (О, чому не мужчина він?)
      Хтось гроші тратить на мармур (в нім шукав і Мак-Кулло втіх),
      Та в мармурі й мавзолеях я бачу гординю і гріх.
      Для похорону судна старі ми брали, як хтось бажав
      В своїм заповіті – й ніхто їх безумцями не вважав.
      Та в мене гроші, й люди можуть... І ще дурницю зробив,
      Що, надіючись на внуків, я склеп у Вокінгу купив.
      Як же мені все набридло! Вернусь туди, звідки прийшов.
      Й ти візьмешся за це, Діку, сину мій, моя плоть і кров!
      За десять тисяч миль, там, де матір твоя, хочу і я лягти –
      Й за те, щоб не поклали у Вокінг, плату матимеш ти.
      Як це зробити потрібно – передумав уже не раз:
      Спокійно, пристойно, скромно – сину, це мій наказ.
      Ти знаєш маршрут? Ну звідки ж? В контору листа напиши,
      Що в морях поплавать хотів би й розвіяти сум у душі.
      Ти вибереш “Мері Глостер” – наказ вже виконують мій:
      Її підготують і в рейс ти відправишся, сину, на ній.
      Звичайно, це чистий збиток, що судно не задіяв я
      (Та можу за примхи платити!), – на ній вмерла мати твоя.
      Біля Малого Патерностера спочиває вона у воді.
      Казав по це вже, здається... й знак на карті зробив тоді.
      (На люка решітці лежала – вода ж масна і густа...)
      Довгота сто вісімнадцять і рівно три – широта;
      Рівно три – пам’ятати легко: враз, і забувши б, згадав;
      Та, на випадок смерті, я й Мак-Ендрю копію дав.
      Він шеф пароплавства Маорі, та відпустку йому дадуть,
      Як звістиш їх, що його справи нагальні у мене ждуть.
      Для них збудував три судна я, ще кращих, аніж мої,
      Й Мака давно вже я знаю, й він мене теж – і її.
      Після приступу першого я і гроші передав йому
      Й отримаєш їх у нього, віддавши батька у вод пітьму.
      Ти син мій від плоті й крові, а Мак – найкращий мій друг:
      Не звав його на обіди – не звик він до розкоші й слуг.
      Друзяка старий із Глазго – за мене він, кажуть, моливсь;
      Й на гроші, щоб утаїти, ніколи б не спокусивсь.
      На борт баласт взявши, “Мері”, що краща всіх, доведе
      Й на ній сер Ентоні Глостер у свій рейс весільний піде.
      Один лишень у каюті й відкриті ілюмінатори всі,
      Під ним – гвинта стукіт, навкруг же – синь моря в усій красі.
      Пливе сер Ентоні Глостер – й полощуть вимпел вітри;
      Тисячі людей у наймі й до сорока суден – мої дари.
      Зробив він себе й мільйони, та все на землі – марнота,
      Й прямує вже до дружини, пронісши свого хреста.
      Біля самого Патерностера – тут вже не схибиш ніяк –
      Й бульбашки ще не лопнуть, як тобі віддасть гроші Мак!
      За рейс у шість тижнів – багатство йде в руки саме:
      П’ять тисяч дасть Мак одразу, як мене океан прийме.
      Тебе він висадить в Макассарі й повернешся уже сам;
      Він знає, чого я хочу... й останусь із “Мері” я там.
      Назвала б вона марнотратством – та ще маю тридцять сім
      Й прибуду на власній кареті до неї на заздрість усім...
      Бо син мій довір не вартий – лиш книги й мистецтво любив,
      Й на гроші він жив сера Ентоні, й він серце його розбив;
      Немає навіть онука й рід Глостерів на ньому урвавсь –
      Єдиний мій син, о Мері, єдиний лиш він оставсь!
      Харроу й Трініті-коледж – я ж сну не знав за бариш,
      Й безумцем вмираю – вважає, а ти в Макассарі спиш!
      Моя плоть від плоті, люба, – навіки-віків амінь, –
      Був приступ перший – провісник, й до тебе кликала рінь.
      Та – дешевий ремонт дешевого, ще й лікар сказав – пусте.
      Мері, чого ж ти мовчиш? Твоє слово для мене – святе!
      Хіба що... жінки... я знаю. Та ти вже лиш дух із тих пір.
      Й дружина. Вони ж лиш жінки, а я – чоловік. Повір!
      Чоловіку ж подругу треба, але не зрозумієш ти.
      Й не радивсь про справи з ними – їм лишень заплати.
      Я можу дозволити примху! Ну що мені тисяч п’ять
      За місце біля Патерностера, щоб вічно уже там спать.
      Я вірю у Воскресіння й читаю Писання весь час,
      Та Вокінгу не довірюсь: надійніше море для нас.
      Хай серце з безцінним скарбом йде із судном навстріч дну:
      Досить жінок продажних – обніматиму лиш одну!
      Зможу пить зі свого колодязя й незгоди усі забуть,
      Й уста цілувать коханої – всі ж іншіхай в пекло йдуть.
      (Й це зробиш ти, Дікі, я певен.) У вічну вже ляжу постіль.
      Балласт Мак змістить – і хитнеться, здійметься вгору кіль;
      Й униз піде, занурюючись носом, загасивши котли.
      В обшивку порожнього трюму хай б’ються пінні вали;
      Із шумом, шипінням, шаленством хлинуть потоки води
      Крізь люки, затоплюючи відсіки, і вже назавжди.
      Й перегородки тріск... У воді вже від носа й до корми...
      Не бачив ще смерті, Дікі? Учись, як відходимо ми!

      Баронет – дворянський титул в Англії.
      Кліпер – морське вітрильне чи вітрильно-парове швидкохідне три- або чотирищоглове судно.
      Макассарська протока – протока в Південно-Східній Азії, що з’єднує Яванське море із морем Сулавесі.
      Малий Патерностер – невеликий острів, що знаходиться біля південного входу в Макассарську протоку.
      Фут – міра довжини, що використовується в англомовних країнах; приблизно дорівнює 30,5 см.
      Вузол – одиниця швидкості морських суден, що дорівнює 1 милі (1,852 км) за годину.
      Харроу – один із найстаріших привілейованих середніх навчальних закладів Англії.
      Трініті-коледж – один із коледжів, що входять до складу Оксфордського університету (коледж з такою назвою є і в Кембріджському університеті).
      Кромвель-роуд – одна з аристократичних вулиць в Лондоні.
      Кеб – однокінний екіпаж в Англії.
      Вокінг – містечко в графстві Серрей неподалік від Лондона, біля якого знаходиться Лондонське кладовище.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Із Редьярда Кіплінга
      ПІВДЕННА АФРИКА

      Жінка пристрасна жила
      Й ні – не Божим даром:
      Все – поганське, що в ній зрів,
      Й не діждешся добрих слів –
      Вабила ж чоловіків
      Сатанинським чаром.

      Прагнули, й до неї лиш,
      З Дувра і Сент-Джаста,
      Бо Південна це була
      Африка вона була,
      Наша Африка була,
      Африка – і баста!

      Половина в ній земель
      Від жари засохла,
      Решту ж залила війна
      Кров’ю – й мор не обмина;
      Й лиш плодилась сарана,
      А худоба дохла.

      Пристрастю манила нас,
      Смугла і вихраста,
      Бо Південна це була
      Африка вона була,
      Наша Африка була,
      Африка – і баста!

      Та коханцям за труди
      Лиш одні провини:
      Хліб – полова й остюки,
      Пить – вода брудна з ріки,
      Піч топити – кізяки,
      Одяг – з мішковини.

      Забивала пилом рот,
      Жар вселяла в кості;
      Тьмарила брехнею вись,
      З ніг збивала і звестись
      Не давала – то ж клялись
      Кинуть її гості.

      І пливли від неї геть,
      Але забувались
      Біль завданих нею мук,
      Слів ганьби й презирства звук –
      То ж до неї під каблук
      Знову повертались.

      Й славили ще більш, хмільні
      Від її трутизни,
      Втіх шукаючи лиш в цім;
      Забували рідний дім
      Й кладовища їх вже їм
      За вівтар Вітчизни.

      Кров’ю сплачена ціна –
      Й варта вона крові,
      Так жадана усіма,
      Бо їй рівної нема:
      Досконалість в ній сама
      Юності й любові.

      Жінка, повна чар таких,
      Стрінеться нечасто,
      Бо Південна це була
      Африка вона була,
      Наша власна це була
      Африка – і баста!

      Дувр – англійський морський порт на південно-східному узбережжі Ла-Маншу.
      Сент-Джаст – англійське місто на півострові Корнуолл (південно-західне узбережжя Ла-Маншу).

      МАРШ “ХИЖИХ ПТАХІВ”
      (Війська Заморської служби)

      “Р-ро-оком!” Запеклась грязь, та до всього звикнеш.
      “Руш!” Знамено тільки погляд звеселя.
      “Підтягнись!” Жінок обличчя в вікнах –
      Не та річ це, щоб на борт взять корабля.
      Браво! Нам до перемоги не дотопать!

      Браво! Нам вітань не чуть і вдячних слів!
      Зграя Хижих Птахів
      Понесе нас від жахів
      І солдати не повернуться з боїв!

      “Праве плече!” Пірс і корабля махина.
      “На місці!” Змикаєм, спинившись, ряди.
      Під зав’язку там вже, й ще ми тут – половина!
      Боже, відправляють нас хтозна-куди!

      “Лівою!” Не так страшний чорт, як малюють.
      Браво! Ще гульнемо, перш аніж пливти.
      “Стій!” Жінок обличчя зір вже не милують
      Й Бог тобі в поміч, якщо одружений ти!

      “…туйсь до посадки!” Хлопці, не журитись!
      (Чуєш, чимсь би підкріпиться, й поскоріш!)
      Зараз і гарячим ще став би давиться –
      Що ж говорити, як сухарі будуть лиш!

      “Гей, жонаті, геть від трапу!” Не надійся,
      Що на берег знов зійдеш, хоч в грудях щем!
      Дай вам сил, о, дай вам сил, кінногвардійці,
      В ранок цей сторожувать нас під дощем!

      Змоклі до нитки, вбиті у лави ці тісні;
      В горлі спазм, мов у бовтанні ми вже морськім;
      Тут дім твій лишився. “Відставить пісню!
      Шикуйсь на перекличку! Замовкнуть усім!”

      Браво! Нам вже перемоги не побачить!
      Браво! Нам вітань не чуть і вдячних слів!
      (Чом посмутнів?)
      Для шакалів і шулік
      Буть поживі цілий рік
      І солдати не повернуться з боїв!
      (Й ти смерть би стрів!)
      Для гієн і яструбів
      Любі ми і без гробів
      І солдати не повернуться з боїв!
      (Й хто б пожалів!)
      Зграя Хижих Птахів
      Понесе нас від жахів
      І солдати не повернуться з боїв!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Із Редьярда Кіплінга
      ГОЛУБІ РОЗИ

      Рози білі й пурпурові
      Я приніс своїй любові, –
      Й лиш зітхнула та в журбі,
      Бо хотіла голубі.

      Й не знайшов такого квіту,
      Хоч обнишпорив півсвіту:
      Всіх питав, кого стрічав, –
      Й сміх лиш в відповідь звучав.

      Як вернувсь, була зима,
      Й уже милої нема:
      Розам вже із Смерті рук
      Рада, вмерши від розпук.

      Й, може, кращі там, де тлін,
      Відшука земним взамін.
      А для мене – і ці гарні:
      Ждати інших – спроби марні.

      ПЕРША ПІСНЯ

      Жінка моя це була, що вкрав я в чужого племені;
      Міцно вхопив і за собою повів серед темені;
      Й погоня за нами була. Почуттів ще не знав її,
      Та, сміх її чуючи в тьмі, ще більш покохав її.

      Довгим був шлях до своїх, чужі ж не пробачили;
      Й бігли ми – але враз потік перед собою побачили.
      Син Моря гнівливий, бурлить він, здіймається й піниться.
      Смерті чекали ми з жахом – викрадач і його спільниця.

      Й перш ніж двобою списа мого із ворожим діждалася,
      Стрибнула на колоду вона, що на хвилях гойдалася;
      Шкуру, що за одяг їй була, вгору здійнявши, Бога
      Вітру покликала – й не забарилася допомога.

      Дерево ожило (чи ж не чудо – як слово вплинуло!)
      Й видрою, від берега відчаливши, полинуло;
      Й хмара списів ворожих зі сплеском позаду впала;
      Зачарування і страх були в мені – вона ж заспівала.

      Вгору здійнявшись, пливли вже між блакиті небесної
      Й рівня Богів досягли, оселі їх – тверді чудесної;
      Й ні слова, ні шепоту з уст, ні з’яв, ні тіней маєва;
      Й бризнуло враз із глибини світло в наростанні сяєва.

      Й потім Сам Він постав перед нами, мов Сонце, в сіянні,
      Творець Всеблагий – і заклякли ми в зачаруванні;
      Й на відстані милі від нас гігантську, мов зводи храму,
      В сіянні сліпучім явив зору нашому Світу Браму.

      Від сіяння й видінь таких як було не здригнутися;
      Й потім Всевишній звелів дереву назад повернутися.
      Й без страху назад попливли, щоб на берег зійти, ми,
      Вбивць не лякаючись наших, бо були вже святими.

      Й чоловіки, що за нами гнались, і жінки, що підоспіли,
      Й діти – їм кості обіцяні наші – одразу всі затремтіли;
      Й мимо схилених покірно голів під вигуки вітання
      Вертались ми, жриця і пророк, у відблиску світання.

      РОЗ’ЯСНЕННЯ

      Смерть з Амуром примирилась,
      Як в Корчмі Життя з ним стрілась;
      Й кинули – вже добряки –
      На траву сагайдаки.
      Коли ж знов у путь збирались,
      Стріли їх перемішались;
      Й ті, не вникши до пуття,
      Де любов, а де життя,
      Поспіхом зібрали їх –
      Й ось від чого стільки лих!
      Грізні ті, що слала Смерть,
      Вже любов’ю повні вщерть;
      Тим же, де був шал кохання,
      Вже нести відчай вмирання.

      То ж заручники всі ми
      Зустрічі їх в тій Корчмі:
      Та чи ж відали й самі,
      Що недбальством цим нас гублять:
      Бо мруть юні, старі ж – люблять.

      ДОРОГА ЧЕРЕЗ ЛІС

      Закрили дорогу через ліс
      Ще сімдесят років тому,
      Дощем розмиту й вітрами биту, –
      Й тепер не помітно ні в чому,
      Що дорога вела через ліс:
      Там дерева здіймають крони,
      Діл же вдяг ризу з вересу й хмизу
      Й лиш де-не-де – анемони.
      Тільки сторож іще пам’ятає,
      Що там, де борсука гулькне ніс,
      Де горлиця із гнізда злітає,
      Була колись дорога через ліс.

      Та коли ти ввійдеш в цей ліс,
      Як сутінки на землю спадають
      Й тінь прохолоди лягла на води,
      Й одна одну видри окликають
      (Людьми вже їм не боязний ліс,
      Адже являв так рідко їх), –
      Долине звук, що копит в нім перестук,
      Й одягу шурхіт, і сміх,
      Ніби хтось із прогулянки вертає,
      Що тут народивсь він і зріс,
      Тому ще й досі пам’ятає
      Колишню ту дорогу через ліс.

      Але нема дороги через ліс!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Редьярд Кіплінг La Nuite Blanche
      Щоб публіці лиш догодити,
      Поет всі сили віддає
      Й у віршах, що йому, мов діти,
      Життя своє розпродає.

      Чи згоден з цим я – й ні, і так:
      Гірку цю чару оспівав я –
      То ж і її теж випивав я –
      Із бідаками й сам бідак!


      Бачив я, як на світанні, –
      Тьмаривсь від безсоння зір –
      Тара-Деві, вся в сіянні,
      Пропливала серед гір.
      В мерехтінні форм видіння
      В тьмі неслись мені навстріч:
      Землетрус то чи сп’яніння,
      Судний день, кошмарна ніч?

      Крізь ранкові млу й тремтіння
      Бачивсь вже верблюд мені –
      Ігноруючи тяжіння,
      Йшов по стелі й по стіні.
      Й зрів решітку з ним камінну,
      Й п’явок сірих чув я спів,
      Й мавпу, в говорі неспинну,
      Що з одних сварливих слів.

      На підлозі дику скачку
      Влаштував червоний гном;
      Говорили про гарячку
      Й пить мені давали бром.
      Та, як в нірку мене втиснув
      Хтось до мишки, – звідав жах:
      “Щоб на голову не тиснув, –
      О, зніміть з будинку дах!”

      Я благав, простерши руки, –
      Був тут лікарем профан –
      Що мене спасти від муки
      Може тільки океан.
      Й унизу вже хвилі плинуть
      В білій піні, що мов сніг:
      Трьом вдалось лиш мене вкинуть,
      Бо звестися сам не міг.

      В небесах, в їх блиску й громі
      Я шампанським закружляв,
      З шостого летів на сьоме
      Й знов зворотний шлях долав;
      Й лиш зоря, прибита косо,
      Блимала, як все вляглось:
      То ж ридав я стоголосо,
      Що поправить не вдалось.

      Й знов мовчання розкололось
      Й дивних чисел довгий ряд
      Вже диктує грізний голос, –
      Й потім, збившись, невпопад
      Щось на кшталт: “В її повторі
      Сповіщав ти з моїх слів...”
      Й місяць вже не там, де зорі, –
      В голові моїй висів.

      Й від сліпця, що сльози в горі
      Лив і їх не витирав,
      Градом сипались докори –
      Нащо місяця я вкрав.
      Й коли все в мені тремтіло,
      Свист долинув з далини
      Й шлях мені загородило
      Чорне Місто Сатани.

      Я тікав – мій біг роками
      Із останніх сил тривав,
      Морок же в віконній рамі
      Зрушить з місця не давав.
      Наростав шум – урагану
      Ревом мертвого б збудив
      Й затихав потім до стану,
      Що в гудінні проводів.

      Й потім в тиші, що запала,
      Зірка блимала одна,
      Кпилась з мене, глузувала
      Й кликала сестер вона.
      Ті ж, без тіні бузувірства,
      Ждали, хто б мені поміг, –
      Та від Всесвіту презирства
      Врятуватись я не міг.

      Й радість враз серед розпуки,
      Як світанок днем вже став;
      Зрозумів – скінчились муки,
      Й Богу я молитву слав.
      Всіх страждань моїх в ній вияв –
      Й плакав я, немов дитя.
      Й вітер вранішній навіяв
      Сну блаженне забуття.


      La Nuite Blanche (фр.) – безсонна ніч.
      Тара-Деві – одне з імен дружини бога Шиви – третього (разом з Вішну і Брахмою) із головних індійських богів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Редьярд Кіплінг Особи жіночої статі
      Селянин у Гімалаях як ведмедя б раптом стрів,
      Закричав би, щоб злякати, й той від страху б затремтів;
      Та з ведмедицею стрівшись, у ту ж мить вже був би мрець,
      Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.

      Як відчує самець кобри, що десь близько чоловік,
      Він одразу, щоб не стрітись, відповзає швидко вбік;
      Подруга ж його до жертви поспішає навпростець,
      Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.

      Й коли дикунів-індіанців наші єзуїти-батьки
      Навертали в свою віру, їх найбільше страшили жінки;
      Й не від воїнів, а їх подруг дужчав трепет сердець,
      Бо, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.

      Не злічить мук чоловічих після того, як збагнуть,
      Що дарунок Бога – жінку – дарувальцю не вернуть;
      Потай лиш зітхнуть, зустрівшись, як вривається терпець,
      Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.

      Чоловік – хай, наче ангел, лагідний чи злий, мов біс –
      Прагне завжди домовляться, згоден йти на компроміс;
      Й дуже рідко, коли б швидко глузд втрачав і шаленів,
      В неочікуваних діях виявляючи свій гнів.

      Нерозсудливість чи страх це – все ж вони керують ним,
      Щоб знайти порозуміння навіть з ворогом своїм;
      Радість вроджена втиша гнів, жаль і сумнів до довір
      Спонукають і до бійки не доводять статей спір.

      Жінка ж, що йому Господь дав, лиш єдину має ціль
      Й лиш одне довести прагне, не жаліючи зусиль:
      Щоб невдовзі поколінням їхнім не настав кінець –
      То ж, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.

      Їй, життя нове у муках даючи, чи ж брати варт
      До уваги жаль чи сумнів, аргумент будь то чи жарт;
      Здатність суто чоловіча – потраплять в оман полон,
      А вона в житті цім інший, свій лиш, втілює Закон!

      Й лиш у цім її величчя, таїна вся, чари й суть:
      Матір’ю для Дитинчати й Другу Подругою буть;
      Як Дитя ж і Друг відсутні й прагне іншого – усе ж
      Відчуття її, як жінки, залишається таке ж.

      З упередженнями в шлюбі, як нема міцніших уз,
      Їй за діток її сварки – зблідне, й хто не боягуз,
      Бо у спорі з нею стріне злобу дику пристрастей –
      Це ось так воює самка в ній за Друга і Дітей.

      Звинувачення й образи – лап ведмедиці то струс;
      Мова, сповнена зневаги – змії-кобри це укус;
      Й нерв за нервом оголяє, так що вже немилий світ –
      Їй на муки ти дістався, мов індіанкам єзуїт.

      І тоді, як малодушний чоловік збира в гурт свій
      Більш відважних на пораду – там немає місця їй;
      І коли благально руки грішні він здійма щомить,
      Щоб Господню милість мати – жінці те не зрозуміть.

      Й знає чоловік, що жінку Бог послав йому у дар,
      Щоб лиш радницею бути, а не брати в рабство чар;
      Й знає теж вона, й повчає (тут інстинкт уже – знавець),
      Що, який би вид не взяти, самка зліша, ніж самець.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Із Редьярда Кіплінга
      ГІЄНИ

      Коли вже пішов похоронний загін
      Й коршак, покружлявши, зник, –
      Мудрі гієни приходять взамін
      Загиблим продовжити лік.

      Їм байдуже, хто тут, чому вмер і як –
      Поживу лишень би добуть;
      Й риють, розгрібши завал із гілляк,
      Пісок, поки тіло знайдуть.

      Бо голод і їм уриває терпець;
      Й могила тому вабить їх,
      Що – і для них – безпечніший мрець,
      Ніж явний слабак із живих.

      (Козел має роги, жало є в джмеля,
      Противиться і молодняк;
      Руку ж не здійме солдат Короля –
      Скоцюрбившись, він вже закляк.)

      То ж риють гієни пісок до тих пір,
      Аж поки зубами не вдасться їм
      Витягти труп, впнувши ікла в мундир,
      Й натужившись тілом усім.

      Й солдат постане ще раз на світ,
      Та лиш на мить, й уночі – не вдень;
      Й дати не друзям чи рідним звіт,
      А Богу й гієнам лишень,

      Що, стиду не мавши, розірвуть мерця,
      Дарма, чи заслуг в того більш, чи провин;
      Ймення ж не зганьблять його – дія ця
      В спромозі таких лиш, як він.

      ВОГНИЩА

      Розводять вогонь у сутінків млі –
      Кожен під дахом своїм;
      Й Чотири Вітри – посланці землі
      До мене приносять дим.

      Через гори й моря проліг їх путь,
      В мінливих таких небесах;
      Чотири Вітри мені дим несуть,
      Що аж сльози в моїх очах.

      Від диму вже сльози в очах моїх,
      Й щем вже у серці моїм
      Від милих і давніх споминів тих,
      Що має в собі цей дим.

      Кожний подме – й вже в душі розцвів
      Спомин, що в пам’яті мав
      З кожного з чотирьох світу країв,
      Що в дім свій мене приймав.

      Й чотири рази вогнів ворожбу,
      Й стільки ж дах – від дощу схов,
      Й чотирикратну радість і журбу
      Несуть Чотири Вітри знов!

      І який кращий з них, в якім з місць –
      Чи б оцінити й зумів,
      Як був то хазяїн, а то вже гість
      Біля кожного із вогнів?

      Й чи з них зневажив би хоч одним,
      Будь хижка, курінь або чум67),
      Якщо збудувати вже власний дім
      Я повен прагнень і дум?

      Як не відчути тривоги людські,
      Що їх навіють вогні,
      Якщо ті миті, щасливі й тяжкі,
      Звідать прийшлось і мені?

      О Вітрів Чотири, вам віддаю
      Й те найдорожче, що мав:
      Несіть же так стрімко й пісню мою
      До всіх людей, що я знав!

      До тих місць, де гріє тепло вогнів,
      Й під дахом – від дощу схов;
      Чотирикратно влившись у спів,
      Радість несіть і любов!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Редьярд Кіплінг Шляхом вигнанців
      Новий рік знов розбурхав згаслий жар
      Й покликав душу моря владний чар,
      Де вже на щоглі звився Синій Пітер
      Й годує топку ситно кочегар.

      Торішні втіхи згинули давно,
      Що морем дані, й радість заодно;
      Поманить серце знов солоний вітер
      На схід із пароплавством Р. & О.

      Вузлів дванадцять – й більш не треба нам:
      Дозвілля й ліні королівство там;
      Не підганяють жодні нас контракти
      Й куди пливем – не відаєш і сам.

      На палубі під тентом спочива
      Біль Сходу весь, що в нас він ожива:
      Народження, любов, відчай, сміх, сльози,
      І смерть, що все безжально обрива;

      Й нічне безумство душ тих, що в туман
      Покличе їх холодний океан,
      Й під час сніданку на одного менше –
      То ж зайві вже тарілка і стакан.

      На палубі пістрявий лабіринт
      Із тіней, що гойдає фордевінд,
      Й, немов гігант, закований в кайдани,
      Внизу гребний гримить, гуркоче гвинт.

      Ховаючи летючих риб сліди,
      Припасти прагне небо до води,
      А сонце заклопотане на захід
      Повзе, навіть не глянувши туди.

      Над хвиль бурлінням здійнятий бушприт;
      Вдивлявся вчора в них із Делі Сміт,
      А завтра, може, Джонс з Ахмадабада
      Звірятиме їм свого смутку гніт.

      Всіх нас ланцюг Імперії скував,
      Й хто біль розлуки долею обрав, –
      Веде в світи вигнанців шлях вигнання
      Й верне, як скинем гніт щоденних справ.

      Неначе ткацький човник між ниток,
      Розмотує кіль хвиль без меж моток.
      І чи ж до нас їм, як зітхання чують,
      Коли за все платить надходить строк?

      Ціна висока там за перевіз,
      Хай би й дітей, багаж, дружину віз:
      Не вимолиш й на йоту зменшить плату,
      Будь то слова чи вдаючись до сліз.

      Відзнаки, титул, чин тут не спасуть –
      Їм краще в морі втопленими буть:
      Життя своє вручивши капітану,
      Про те, ким був на суші, слід забуть.

      Й забуть цей шлях клянемось залюбки,
      І вірим, що ці клятви на роки, –
      Та варто прапор наш уздріть на щоглі,
      Як поступаєм знов ми навпаки.

      Ось Грін із Кенсінгтона – захотів
      Побачить світ увесь за сотню днів:
      Вдивляючись в два кольори на щоглі,
      Що ж він крім них побачить ще зумів?

      А ми – цигани Сходу, де б не стрів:
      Блукальці суші й мандрівці морів,
      Й цей прапор скільки раз вже нас додому
      Підводив, але так і не довів.

      В могилі друзі, в запустінні дім –
      Ось віхи на шляху, йдемо яким;
      Попереду ж – недуги й богадільня
      З поневірянь їх тягарем важким.

      За колесом Імперії наш біг,
      Бо бранцям Сходу більш нема доріг,
      Аніж долать вигнанцем шлях вигнання,
      Щоб, труд звершивши, ним вернутись міг.

      Терпи й мужайсь – в цім мудрості зерно;
      Хай ноша гне – вперед йди все одно:
      Тут з нами разом вся розпука Сходу
      Під стягом пароплавства Р. & О.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Редьярд Кіплінг Циганські вози
      Як не від циган ти ведеш родовід,
      Що не знають стида, й крадучи, –
      Замкнуть своє серце тоді тобі слід
      І викинуть варто ключі.
      В найчорнішу засунь їх нору
      Під піччю, де батьківський дім,
      Й тоді, даючи лад нажитому добру,
      Йди второваним шляхом своїм.

      Й тоді ти можеш сміятися вслід,
      Зачувши скрип циганських возів...
      Бо безглуздя це, щоб чужинський рід
      Так жить, як цигани, волів.

      Як в жилах твоїх не циганська кров,
      Що їй жодних нема перепон,
      То надійний тоді шукай собі схов,
      Де спокій у шані й закон.
      Ори й боронуй там землі клапоть свій,
      Сій, і рости, й у жнива збирай;
      Лиш серце своє відпускать не смій
      В імлу доріг за небокрай.

      Й тоді б жагу йти навстріч ти зборов,
      Зачувши скрип циганських возів...
      Бо любить не в змозі чужинська кров,
      Мов циганська, якби й волів.

      Як не маєш ти циганських очей,
      Що не зронять сльозу й одну, –
      То в полі широкім зірок їх ночей
      Не зніс би – позбувсь би сну.
      Крізь вікно лиш дивись на місяць ясний
      Й гадай про погоду, як всі;
      Але вже – ні вибігти під дощик нічний,
      Ні вернуться в дім по росі.

      Й тоді б не розплющив навіть очей,
      Зачувши скрип циганських возів...
      Чужинців бо зорями замість печей,
      Мов циган, ще ніхто не зігрів.

      Як немає в тобі циганських ознак,
      Що з-за них вони всі – сім’я, –
      Бережи свого Часу і Місця знак,
      І Честь свою, й добре Ім’я.
      Й доки останній не сплатиш борг,
      Доживай дні свої не в журбі;
      А вмреш, то цигани, й дружина, й Бог
      Посміються услід тобі.

      Й будеш тліти в землі, мов жебрак,
      Й не чутимеш скрип циганських возів...
      Не було ж іще так, щоб не ром, а чужак
      Померти, мов циган, волів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Мавка

      Ніжністю печаль моя зігріта
      Наяву вже, не лишень вві сні:
      З фотографії, де сяйво літа,
      Ти даруєш посмішку мені.

      З того дня, як вперше мені стрілась,
      У полоні чарів я твоїх;
      Й мавкою ось зараз уявилась
      У вінку із квітів лугових.

      У розмаї сонячного млива
      Щем забутий в серці ожива,
      Бо така ти юна і вродлива,
      Що й сама – мов квітка лугова.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Центони 2

      * * *
      А я невеличка,
      А я нездорова –
      Не біле личко,
      Не чорноброва.

      * * *
      Гей, була в мене коняка
      І миски побиті;
      Старий козак, як собака,
      Бо горшки не миті.

      * * *
      Всі ви, хлопці, баламути,
      Та нікому пригорнути
      Молодої мене.

      * * *
      Козак молоденький
      Біля перелазу –
      Кучерява Катерина
      Де візьметься зразу!

      * * *
      Щоб та слава не пропала,
      Дівка в сінях стояла.

      * * *
      Ой дівчино, відчини:
      Восени, восени
      До серденька пригорни.

      * * *
      Покіль не женився,
      Кукіль не родився;
      А як оженився,
      Кукіль уродився.

      * * *
      Грицю, Грицю, до роботи
      Через річеньку, через болото.

      * * *
      І над панами я пан
      Там, де широкий наш лан.

      * * *
      Ой не їв я редьки зроду,
      Бо я панського роду.

      * * *
      Понад сад виноград –
      Та й тому я буду рад.

      * * *
      Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
      Що погану жінку маю.

      * * *
      Якщо з тобою покохаюсь,
      Караюсь, мучуся… але не каюсь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Центони 1
      Центон – вірш, цілковито складений із відомих читачу рядків інших віршів одного або кількох авторів зі збереженням при цьому змістової і синтаксичної єдності. Художній ефект досягається складною взаємодією і зіткненням контекстів окремих фрагментів.
      Пропоную кілька центонів, складених мною на матеріалі текстів українських народних пісень.


      * * *
      Ой за гаєм, гаєм
      Та й не перелази –
      Нехай люблять мене хлопці
      По чотири рази.

      Ой у саду, саду
      Та й не перетинки –
      Нехай люблять мене хлопці
      Та й щовечоринки.

      * * *
      Перестань, перестань
      По гриби ходити:
      Восени, восени
      Настав час любити.

      * * *
      Не з мішком, не з мішком,
      Ой ходила дівчина бережком;
      Собі хлопців наманила
      Батіжком, батіжком.

      * * *
      Ой джигуне, джигуне,
      Чи підеш ти за мене?
      Не тепер, не тепер:
      Як побачив – так і вмер.

      * * *
      Що мені діяти
      Без пари, без хати? –
      Весело співати,
      Щоб не чула мати.

      * * *
      Білявая, чорнявая,
      Не сама я, не сама я:
      Нуда-я, нуда-я,
      Як свекруха лихая.

      * * *
      Ой дівчина-горлиця,
      Червона запаска:
      Поцілуй же ти мене,
      Коли твоя ласка.

      * * *
      Ні дівчина, ні вдова –
      Болить мені голова;
      Зірочки до купочки –
      Болять мені кісточки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    68. Рівнобуквиці 7
      * * *
      Стовбур’я? – Ні:
      100 в бур’яні.

      * * *
      Стоси вин –
      100 сивин;
      100 сивух –
      Стоси вух.

      * * *
      Стовпи – хаті:
      100 – в пихаті.

      * * *
      Стовбур – чи вся? –
      Стовбурчився:
      100 в бур – чи вся?

      * * *
      “І нас 3” – бає стопа;
      І настрибає 100 па.

      * * *
      100 гам
      Стогам.

      * * *
      100 лиць
      Столиць.

      * * *
      Столи зали
      100 лизали;
      100 лигнули –
      Столи гнули.

      * * *
      Стоїмо:
      100 їмо.

      * * *
      Стогне –
      100 гне.

      * * *
      На столи – 100 нош
      На 100 листонош.

      * * *
      На 100 літер
      На столі тер.

      * * *
      На 100 пар –
      Наст, опар;
      На 100 сигар –
      Наст, оси, гар.

      * * *
      Стовпи, саки –
      100 в писаки.

      * * *
      Коли маг стогне,
      Колимаг 100 гне;
      Коли маг стогнав,
      Колимаг 100 гнав.

      * * *
      Коли мазі – 100 сивух,
      Колимазі – стоси вух.

      * * *
      Три має –
      Тримає.

      * * *
      Тримало
      3? – Мало!

      * * *
      Тричі пси
      3 чіпси
      Тримали:
      3 мали.

      То мале тримало
      Том; але 3 – мало!

      * * *
      Вітри над вами.
      Вітрина; два ми.

      * * *
      Карав 7-ох:
      Кара всім – ох!

      * * *
      Зрів на горісі мох;
      Зрів на горі 7-ох.

      * * *
      Жали всі мох –
      Жалив 7-ох.

      * * *
      Свекру – 7-ох,
      Свекрусі – мох.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    69. Рівнобуквиці 6
      * * *
      Маля та ми:
      Малята – ми:
      Малятами.

      * * *
      Не те, не та –
      Не тенета.

      * * *
      Так, самота
      Так само та.

      * * *
      Такса – монета:
      Так само – не та.

      * * *
      З нами 100 муз
      З намистом уз.

      * * *
      Устоям –
      У 100 ям.

      * * *
      То не божа роса;
      То – небо, жар, оса;
      То – небожа роса;
      Тоне – бо жар – оса;
      Тоне божа роса.

      * * *
      Небо дня –
      Не бодня;
      Не бавовна
      Неба вовна;
      Неба тон –
      Не батон;
      Не барана –
      Неба рана;
      Не бозна-хто:
      Небо зна – хто;
      Не боязлива:
      Небо, я – злива!

      * * *
      Небо, роди
      Не бороди;
      Не бородище:
      Небо, роди ще.

      * * *
      Не боронить
      Небо – ронить.

      * * *
      Небу, дереву
      Не буде реву.

      * * *
      Іду – буде рев
      І дубу дерев.

      * * *
      Боротьбу дерев
      Бороть буде рев.

      * * *
      Сади бачим, далі – гарні шати нам:
      Садиба чимдалі гарніша тинам.

      * * *
      Та марка –
      Тамарка:
      Там – арка.

      * * *
      Чарко, та марка –
      Чар котам, арка;
      Чар кота, марка,
      Чарко – Тамарка:
      Чарко, там – арка.

      * * *
      А крамарка –
      Акра марка,
      А крам – арка:
      Акрам – арка.
      Акр! А марка?

      * * *
      На пором
      Напором
      Тривалим
      Три валим.

      * * *
      Бога сало –
      Бо гасало.

      * * *
      Коли сало
      Колисало? –
      Доки сало
      Докисало.

      * * *
      Те сало
      Тесало…
      Що? – Кусало
      Щоку сало.

      * * *
      Знай: де мокре сало –
      Знайдемо кресало.

      * * *
      Коли сало – коли – магу
      Колисало колимагу?

      * * *
      100 рож –
      Сторож.

      * * *
      100 пор –
      Стопор.

      * * *
      100 милися –
      Стомилися.

      * * *
      100 впилися –
      Стовпилися.

      * * *
      100 в пустелі –
      Стовп у стелі;
      100 в пушинках –
      Стовп у шинках.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Рівнобуквиці 5
      * * *
      То мука – рай,
      Тому карай.

      * * *
      То – мулатка,
      Тому латка.

      * * *
      То – мушкет,
      Тому шкет.

      * * *
      А то мугикає –
      А тому гикає.

      * * *
      І ту поїв,
      І тупо їв.

      * * *
      Знай, дивись та мрій;
      Знайди вись: там – рій.

      * * *
      Невістка –
      Не вістка;
      Непалка –
      Не палка;
      Несучка –
      Не сучка;
      Нетяга –
      Не тяга;
      Нероба –
      Не роба;
      Недуга –
      Не дуга;
      Нетля –
      Не тля;
      Немощі –
      Не мощі.

      * * *
      Іра є
      І рає.

      * * *
      Іра, я
      І Рая.

      * * *
      Іда є
      І дає.

      * * *
      Бере жереб, ром;
      Береже ребром;
      Бере, жере бром.

      * * *
      Нас та нова
      Настанова
      Настрахала:
      Нас трахала.

      * * *
      Горище,
      Гори ще;
      Дими ще,
      Димище.

      * * *
      Мали ми чистилище –
      Малими чистили ще.

      * * *
      То – діра: дію;
      Тоді радію.

      * * *
      Мили ми звалище –
      Милими звали ще.

      * * *
      Збере зимову
      З берези мову;
      Бере завіями
      Береза віями;
      Бере завітами
      Береза вітами;
      Бере забору
      Береза бору;
      Бере запарку
      Береза парку;
      Бере засаду
      Береза саду;
      Бере заставу
      Береза ставу.

      * * *
      Поля – нам,
      Полянам;
      Доли – нам,
      Долинам;
      Низи – нам,
      Низинам;
      Море – нам,
      Моренам;
      Перли – нам,
      Перлинам;
      Карти – нам,
      Картинам;
      Дива –нам,
      Диванам;
      Лави – нам,
      Лавинам;
      Коло – нам,
      Колонам;
      Сало – нам,
      Салонам;
      Каву – нам,
      Кавунам.

      * * *
      Здере вівчарку
      З дерев і – в чарку;
      Здере вітрище
      З дерев – і три ще;
      Здере вдвох
      З дерев двох;
      Здере візник не
      З дерев – і зникне.

      * * *
      Стадо корів:
      Стад око – рів
      Ста докорів.

      * * *
      Ос око, рів
      Осокорів.

      * * *
      Круті ями
      Крутіями.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Рівнобуквиці 4
      * * *
      До ріжка
      Доріжка;
      До рога –
      Дорога.

      * * *
      То – тем
      Тотем;
      Це – літ
      Целіт.

      * * *
      Ця точка –
      Цяточка.

      * * *
      Цеглина –
      Це глина.

      * * *
      До писка
      Дописка.

      * * *
      Допасти
      До пасти.

      * * *
      Досаду –
      До саду.

      * * *
      Доставка
      До ставка.

      * * *
      До ярка –
      Доярка.

      * * *
      Доступ
      До ступ.

      * * *
      До ста –
      Доста!

      * * *
      Дорідних –
      До рідних.

      * * *
      Молот, арка –
      Молотарка.

      * * *
      Іро, зорі
      І розорі.

      * * *
      Підло та
      Підлота –
      Під Лота.

      * * *
      Про Зою –
      Прозою:
      Підло Зою
      Під лозою
      Підловили –
      Підло вили.

      * * *
      Підлізу
      Під Лізу.

      * * *
      Благав небеса хмарні:
      Блага в небесах – марні.

      * * *
      Подобі –
      По добі,
      Пороку –
      По року.

      * * *
      Пожарині –
      По жарині;
      Порушнику –
      По рушнику;
      Полину –
      По лину;
      Пов’язці –
      По в’язці;
      Постолу –
      По столу.

      * * *
      З видумки
      Зви думки,
      З викупу –
      Зви купу.

      * * *
      З велінь
      Зве лінь;
      З весни
      Зве сни.

      * * *
      Ніс королеви? –
      Ні, скоро леви.

      * * *
      Лев… Адам:
      Лева дам
      Левадам.
      Лев: а дами
      Левадами.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Рівнобуквиці 3
      * * *
      Не грів
      Негрів.

      * * *
      Не чисть
      Нечисть.

      * * *
      Ім’я – лом, але
      І м’ялом, але
      І м’яло мале.

      * * *
      Та мара –
      Тамара.

      * * *
      Та капелька
      Така пелька.

      * * *
      Та капуста
      Така пуста.

      * * *
      Та маса
      Там – аса.

      * * *
      Там арена
      Та марена.

      * * *
      Там ода
      Та мода.

      * * *
      То вчений
      Товчений.

      * * *
      Ті пані
      Тіпані.

      * * *
      Там узи
      Та музи.

      * * *
      Ті точки –
      Тіточки.

      * * *
      То – ненька
      Тоненька.

      * * *
      То – поля
      Тополя.

      * * *
      То рік –
      Торік;
      То роки –
      Тороки.

      * * *
      Око – ви,
      Окови;
      Окови тих
      Оковитих.

      * * *
      На м’яту –
      Нам’яту:
      Нап’яти
      На п’яти.

      * * *
      Наполягай:
      На поля – гай!

      * * *
      Про заїку –
      Прозаїку.

      * * *
      Своєрідне –
      Своє, рідне.

      * * *
      Серб і я –
      Сербія.

      * * *
      Тоді все страждала –
      То дів сестра ждала.

      * * *
      Карат: а камені –
      Кара така мені.

      * * *
      Ту потвору –
      Тупо – твору:
      Май же потвору
      Майже по твору.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Паліндроми-перевертні 2

      І МОХ…

      Хомі – сніг і мох.

      А НИВА…

      А ниви – золоті…

      ГУЛ І ЛАД

      І не сон, а муті гул і лад.


      Три пси, липи, кадіб.

      Козуб – не нива: кадіб.

      Бузок – у кадіб.

      Болото, лоза, дуб.

      А винагорода – раж.

      Козуб милого.

      Букві – думу б.

      Буді – козу б.

      Манило кіно.

      Коса мала мені.

      Ірі в запас – розу.

      Я – лагідна пані.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Складові паліндроми 2
      Забута буза.

      Бачу я чуба.

      Драму читає! – Та чи мудра?

      Ще три віхоли: не лихо – вітрище!

      Ще ми диво дивились: видиво – димище.

      Ще вино старе – добре становище.

      Щезли коні? – Ні, козлище.

      Ще ти платиш? – Плати ще.

      Ще пискотня літня, скопище.

      Ще ви дочуєте: є чудовище.

      Ще діточки – то квіточки тоді ще.

      Бачу ще видовище – чуба.

      То, лозо, не золото;
      То, лободо, болото;
      То, липо, ту руту помито;
      То габа – її багато;
      То буза – її забуто;
      То риза – її зарито;
      То криза – її закрито.

      Бузувір не ти – не вір зубу;
      Дубу довід добуду:
      Дубу тигра і тицяти, і грати буду.

      Дно видно:
      Трудно – я дно тру.

      Я – лілія,
      Я – лілея-лелія,
      Я – лелія-лілея.

      Тенета? – Та не те;
      Та не ви: ви – не та.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Ірі – в звірі (вірш-паліндром)
      Іра – в тварі,
      Іра – в чварі,
      Іра – в сварі,
      Іра – у муарі,
      Іра – у мемуарі,
      Іра – у дуба будуарі,
      Іра вчена – та не чварі,
      Іра – панна парі,
      Іра – мир примарі,
      Іра – тол отарі,
      Іра – шок в кошарі,
      Іра – бум у барі,
      Іра – сваха в сарі,
      Іра – жук у жарі,
      Іра – чвара в чарі;
      Ірі ласка – такса лірі,
      Ірі фора – дар офірі,
      Ірі воля – в’яло вірі,
      Ірі доля – м’яло дірі,
      Ірі сила – вали сірі,
      Ірі мапа – на Памірі,
      Ірі – в зіллі звірі;
      Іро, гул – угорі,
      Іро, зваба – в зорі,
      Іро, кваша – в корі,
      Іро, муха – жах у морі,
      Іро, гумор – ром у горі,
      Іро, в хаті – літа хворі,
      Іро, хвали сила – в хорі,
      Іро, псу потоп – у спорі,
      Іро, моква та – в коморі,
      Іро, загар, брага, зорі,
      Іро, зорі – і розорі;
      Іро, серенада не ресорі:
      Ірі, Ірі, Ірі, Ірі –
      І нині, нині, нині, нині!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Ямам – я (вірш-паліндром)
      Ямо, ноті тоном – я,
      Ямо, лугу гулом – я,
      Ямо, розі зором – я,
      Ямо, руті туром – я,
      Ямо, зелу лезом – я,
      Ямо, морю ромом – я,
      Ямо, молу мулом – я,
      Ямо, горі рогом – я,
      Ямо, буді дубом – я,
      Ямо, болю лобом – я,
      Ямо, бучі чубом – я,
      Ямо, ражу жаром – я,
      Ямо, кулі луком – я,
      Ямо, криці цирком – я,
      Ямо, боргу гробом – я,
      Ямо, браку карбом – я,
      Ямо, серпу пресом – я;
      Ямо, росі сором – я;
      Ями, сила лисим – я,
      Ями, висі сивим – я,
      Ями, сало ласим – я;
      Яма – тілам, а літам – я!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Вірі – рів (вірш-паліндром)
      Вірі в звірів
      Вірив: ви – рів;
      Ви рів – і рив,
      Ви лій – і лив,
      Ви міх – і мив,
      Ви піт – і пив,
      Ви віл – і вив,
      Ви лід – ділив,
      Ви лом – молив,
      Ви ром – морив,
      Ви дуб – будив,
      Ви сон – носив,
      Ви тур – крутив,
      Ви чорт – строчив,
      Ви нива – винив,
      Ви рима – мирив,
      Ви ноги – гонив,
      Ви лихо – хилив,
      Ви лава – валив,
      Ви руки – курив,
      Ви лапи – палив,
      Ви путо – тупив,
      Ви воля – ловив,
      Ви вада – давив,
      Ви ружа – журив,
      Ви соло – голосив,
      Ви чоло – волочив,
      Ви руді – дурив,
      Ви білі – бив;
      Ви рів – вірив,
      Ви дар – радив,
      Ви рот – вторив,
      Ви вал – славив,
      Ви зал – влазив,
      Ви рапс – парив,
      Ви борг – гробив,
      Ви дуля – лудив,
      Ви буча – чубив,
      Ви нари – ранив,
      Ви ваба – бавив,
      Ви чума – мучив,
      Ви дуга – гудив,
      Ви наголо – ганив.
      Ви пиво? – Випив!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Мирим (вірш-паліндром))
      Ми рудого дурим,
      Ми радого дарим,
      Ми бавимо, ми вабим,
      Ми вабим і ми бавим;
      Ми даримо, ми радим,
      Ми радим і ми дарим;
      Ми дороги городим,
      Ми до води доводим,
      Ми до ходи доходим;
      Ми то коло котим,
      Ми то лома молотим,
      Ми то лозу ту золотим,
      Ми толокно он колотим;
      Ми сон милим носим,
      Ми собі мелем і босим,
      Ми соколам мало косим;
      Ми чабана бачим,
      Ми чумака мучим;
      Мило ми молим,
      Милимо, милим,
      Молимо милом,
      Милом і молим;
      Мелемо, мелем;
      Моримо миром,
      Мером і морем,
      Морем і мером,
      Миримо, мирим,
      Миром і морим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Ні, Венер тре не він (вірш-паліндром)
      Він – сіті снів;
      Він – данина днів;
      Він – гумор, грому гнів;
      Він – гомін в нім огнів;
      Він – падуб, буда пнів;
      Він – туман і піна: мутнів;
      Він рудів і дурнів;
      Він – чума, хам учнів;
      Він – тур трутнів;
      Він – арка кранів;
      Він – роги горнів;
      Він – желе лежнів;
      Він – вал плавнів;
      Він – зал блазнів;
      Він – дуб буднів;
      Він – жито тижнів;
      Він – варта травнів;
      Він – пил липнів;
      Він – прес серпнів;
      Він – дур груднів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Он диво – видно (вірш-паліндром)
      Он мускула лук – сумно;
      Он муз орава – розумно;
      Он рагу попу – гарно;
      Он раки – шикарно;
      Он ротом мелем – моторно;
      Он вал пуху – плавно;
      Он вал сили – славно;
      Он рік опада – покірно;
      Он він гаса – гнівно;
      Он бір, дими – дрібно;
      Он діл, поле, село – плідно;
      Он діло суду – солідно;
      Он дитсаду буда – стидно;
      Он зір гра, чар – грізно;
      Он жінки лик – ніжно;
      Он до маку мука – модно;
      Он дар дів – відрадно;
      Он віра, вдача – два рівно;
      Он чотири коси, сокири – точно;
      Он видиво, рови – дивно;
      Он дур барона, нора – брудно;
      Он рам хна, муть, туман – хмарно;
      Он зіпаки пика – пізно;
      Он сир, окріп, спір – корисно;
      Он суп, зоря, цяця – розпусно;
      Он мушлі кіл – шумно;
      Он шипи – пишно;
      Он рожа – мажорно;
      Он жереб – обережно;
      Он зараза – заразно;
      Он сім уст – сумісно;
      Он сіть – тілам маліть – тісно;
      Он сіл забава, ваба – злісно;
      Он сів – з вітрами мартів, звісно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Жарінь? Ні – раж! (вірш-паліндром)
      Жара. Літо. Голого тіла раж.
      Жарі міра в чварі – міраж.
      Жартів – у жарі міражу – вітраж.
      Жарі віра – чудо, код у чарі – віраж.
      Жару колишу – суху сушило! – кураж!
      Жало, коні, коло – кіно, колаж.
      Жага жере, дере – жага ж!
      Жара жене мене – жара ж!
      Жаго, на лови нам мани вола – нога ж!
      Жаро, гра, чудасія – і саду чар: гора ж!
      Жаліть? – Ні, лінь! – Тіла ж!
      Жати журу щуру – жита ж!
      Жабі хітон у ноті хіба ж?
      Жадібним – цмин: біда ж!
      Жара жалила, палила – жара ж!
      Жара, город, дорога, раж.
      Жара поманила – а линам опар аж!
      Жара тоді – бо зараз обід – отара ж!
      Жаро, чвалала поряд, яро палала вчора ж!
      Жаро, серенади римами рида не ресора ж!
      Жаго, роди меди, де ми – дорога ж!
      Жадобо, вся омани вина – моя: свобода ж!
      Жаро, в хаті лудженій і не жду літа – хвора ж!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Ми – дім і дим (вірш-паліндром)
      Ми – сало ласим,
      Ми – сила лисим,
      Ми – висі сивим,
      Ми – раки карим,
      Ми – шана нашим;
      Ми волю ловим,
      Ми лави валим,
      Ми лапи палим,
      Ми ноги гоним,
      Ми чуму мучим,
      Ми бучу чубим,
      Ми дуба будим,
      Ми липу пилим,
      Ми рими мирим,
      Ми раду дарим,
      Ми лихо хилим,
      Ми догу годим,
      Ми дулі лудим,
      Ми далі ладим,
      Ми морги громим,
      Ми сон уносим,
      Ми борг угробим,
      Ми сук укусим,
      Ми лід уділим,
      Ми ваб убавим,
      Ми сім умісим,
      Ми чотири точим.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Бучу б (вірш-паліндром)
      Буку – руку б,
      Басу – вуса б,
      Баку – лука б,
      Буму – думу б,
      Бурі – ліру б,
      Бучі – січу б,
      Буту – руту б,
      Банку – сукна б,
      Борту – хутро б,
      Буклі – білку б,
      Букві – цівку б,
      Буксам – маску б,
      Бусам – масу б,
      Барду – мудра б,
      Банді – гідна б,
      Бузі – візу б,
      Бурді – гідру б,
      Барді – відра б,
      Будові – воду б,
      Букету – теку б,
      Бутону – ноту б,
      Баронету – тенора б,
      Бузу – тузу б,
      Білет – стелі б,
      Білок – школі б,
      Бісер – пресі б,
      Бітум – муті б,
      Біса – расі б,
      Буси – лису б,
      Бур’ян – яру б,
      Бюро – морю б,
      Булаву – валу б,
      Бутля – в Ялту б,
      Бугор – рогу б,
      Буліт – тілу б,
      Біде – леді б,
      Біду – буді б,
      Буду – суду б,
      Буру – щуру б;
      Бузок – у козуб,
      Бідаку – кадіб.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Мене – женем (вірш-паліндром)
      Мене мій іній – іменем,
      Мене рука та – куренем,
      Мене речі ці – черенем,
      Мене лоза раз – оленем,
      Мене мітли пил – тіменем,
      Мене пут сіті – ступенем,
      Мене рокити – коренем,
      Мене мінор крон – іменем,
      Мене мерини – ременем,
      Мене вериги – ревенем,
      Мене макака – каменем,
      Мене мор – променем,
      Мене гель – легенем.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. І дару -- раді (вірш-паліндром)
      Браку – карб,
      Гроту – торг,
      Гробу – борг,
      Грому – морг,
      Дроку – корд,
      Друку – курд,
      Другу – гурд,
      Драні – нард,
      Крапу – парк,
      Крабу – барк,
      Крою – орк,
      Криці – цирк,
      Пресу – серп,
      Тросу – сорт,
      Траку – карт,
      Тропу – порт,
      Троту – торт,
      Трефу – ферт,
      Трипсу – спирт,
      Трої – орт,
      Трубі – бурт,
      Труні – нурт,
      Шраму – марш.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Яса лишилася (вірш-паліндром)
      Я сила риб – збиралися;
      Я сила гам – змагалися;
      Я сила вад – здавалися;
      Я сила зір – врізалися;
      Я сила роз – оралися;
      Я сила риз – озиралися;
      Я сила тем – металися;
      Я сила такс – каталися;
      Я сила сук – кусалися;
      Я сили раб – барилися;
      Я сили дур – трудилися;
      Я сили лет – стелилися;
      Я сили вид – дивилися;
      Я сили дуб – будилися;
      Я сили чвара – вчилися;
      Я сили база – билися;
      Я сили чвань – навчилися;
      Я сили тур – крутилися;
      Я сили мул – глумилися;
      Я сили лід – ділилися;
      Я сили лом – молилися;
      Я сили тінь – нітилися;
      Я сили дар – радилися;
      Я сили буча – чубилися;
      Я сили чума – мучилися;
      Я сили ваба – бавилися.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. А крім – є мірка? (вірш-паліндром)
      А круг і гурка:
      “А круку – курка;
      А крап – шпарка;
      А крізь – зірка.”
      А крага гарка:
      “А крок – корка;
      А крав – сварка;
      А круть – турка.”
      А кредо дерка:
      “А крісу – сірка;
      А краю – арка;
      А кроні – норка;
      А крабу – барка.”
      А криця цирка:
      “А краму – марка;
      А крику – кирка;
      А кварті – травка;
      А крій отой – Ірка.”
      А криза зирка;
      А крівця цвірка…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. То -- сила, а лис -- от
      То – лоз опал, мла позолот;
      То – сиві таті висот;
      То – робот, оборот;
      То – тіло літот;
      То – лом і молот;
      Ото – лоб і болото;
      А то – рову ворота;
      А то – в куми диму квота;
      А то – борона, рів – і рано робота;
      А то, Ганно, – лон нагота;
      А то – худого духота;
      А то – лоза золота.
      О ти – коло, волокито,
      О ти, рокито, ти – корито;
      О ти – покій і копито;
      О ти – суму сито;
      О ти – мара, кара, мито;
      О ти – жаху, духа жито;
      А ти – муза, раз умита;
      А ти – в околі сіл оковита;
      А та – хорту хутро – хата;
      А та – вазі віза – вата;
      А та – лазу луза – лата;
      А та – долі діло – дата; --
      Отака то.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. І наші, мішані (вірш-паліндром)
      І на талмуді ті сіті дум латані,
      І на калабані набалакані,
      І на холопі полохані,
      І на вокалізі лаковані,
      І на розі зорані,
      І на возі візовані,
      І на покуту копані,
      І на волі ціловані,
      І на бурт рубані,
      І на дань надані,
      І на маліші ламані,
      І на показ закопані,
      І на дикіші кидані:
      І на заказані,
      І на виривані,
      І на покопані,
      І на розорані,
      І на замазані.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. І нам у тіні – ні, тумані…. (вірш-паліндром)
      І на палубі була пані –
      І на морі вір омані,
      І нагоді, і догані;
      І на південь – не дві пані,
      І навчені – і не чвані;
      І на ліс – усі лані;
      І на балакуху – калабані,
      І на втіхи тихі – твані;
      І нар граніт, і нар грані,
      І нарзан Назрані.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. А мені -- нема (вірш-паліндром)
      Нива мені: нема вин;
      Жура мені: нема руж;
      Зола мені: нема лоз;
      Липа мені: нема пил;
      Зима мені: нема миз;
      Мара мені: нема рам;
      Мета мені: нема тем;
      Кума мені: нема мук;
      Варта мені: нема трав;
      Віспа мені: нема псів;
      Вереда мені: нема дерев;
      Догана мені: нема нагод;
      Тупа мені: нема пут;
      Лиса мені: нема сил;
      А ласа мені: нема сала;
      А мука мені: нема кума;
      А буда мені: нема дуба;
      А буза мені: нема зуба;
      А так савана мені: нема на вас ката!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Короткі вірші-паліндроми 5
      ОН І КІНО

      Он габа та, хата, багно;
      Он коло вази риза, волокно,
      Он коло таза толокно;
      Он резеда, тенета, де зерно;
      Он дар дів – з відра дно;
      Он кусень – не сукно;
      Он ківер тре вікно;
      Он пава, жижа, вапно;
      Он і кінь: ні – тінь, ні – кіно!

      МАНА ТА – НАМ

      Мара та – татарам;
      М’ясо солене – лососям;
      Мало дощу – ну що долам?
      М’яло – плугу, гул – полям;
      Мало вики волам;
      Малі тини тілам:
      Мало – пополам!

      НАМ – У ТУМАН

      Коло толок
      Дорога на город,
      А левада вела
      До вод.
      Іде леді
      Молода долом
      На лан;
      Моряк – яром,
      А долом – я, молода;
      А довкола балок – вода.

      І ЛОВ ВОЛІ

      І логіки дикі, голі,
      І локон дива на видноколі,
      І локус у колі,
      І локшина мани – школі;
      І лоск, сили блиск – солі;
      І лот, сіпака, пістолі,
      І лорд, а рад – ролі,
      І ловелас, але – волі.

      КОНУР ТРУНОК

      Коню лама та – малюнок,
      Конуси ріллі – рисунок,
      Конюха жага – жах юнок,
      Кобура – зуб у зарубок,
      Конура – чуб у чарунок,
      Конура – діжі дарунок:
      Конур твар така – трав трунок.

      НА ПАНА – ПАН

      На рать – таран,
      На муть – туман,
      На луг – улан,
      На віз – Іван,
      На бак – кабан,
      На гак – каган,
      На гать – таган,
      На гру – курган,
      На край – аркан,
      На лов – волан,
      На руб’я – буран,
      На даль – ладан.

      Я СИЛА – ВАЛИСЯ!

      Я сила: в хліві віл – хвалися;
      Я сила – дві вдалися:
      Я сила – до диму думи додалися;
      Я сила дум – удалися;
      Я сила волі – тіло, валися;
      Я сила – в зал зла звалися;
      Я силі данина – ділися;
      Я, сило, кара – колися;
      Я сили хата – хилися;
      Я сила вини – валися;
      Я син грому, мор – гнися!

      І СВІЖІ ВСІ

      Липень – не пил,
      Серпень – не прес,
      А травень – не варта,
      А зелень – не леза;
      І щодень – не дощі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Короткі вірші-паліндроми 4
      КІЛО КОЛІК

      Кара псів я – ця віспа, рак;
      Кадіб колік, кілок, бідак.

      І НІМІ? – НІ!

      Німого гомін:
      Ніг от стогін.

      А В ДИВА – ВИ ДВА

      А в кубі – буква,
      А в комі – моква,
      А в раби – барва,
      А в корку – кроква,
      А в жилі – лижва,
      А в шумі – мушва,
      А в реві – верва
      А в ремі – мерва,
      А в руки – курва.

      О, ТА ХАТО!

      Хата – мана та на матах,
      Хата – чан на чатах,
      Хата – лань на латах;
      Хата – не пух у пенатах,
      Хата – шум у шатах;
      Ха, тарган на ґратах.

      ХОМІ – МОХ

      Козі – віл і візок;
      Копі – ціп і ціпок;
      Косі – лід і лісок;
      Коню – віз і в’юнок;
      Коту – кус у куток;
      Кошу – пуд у пушок;
      Козубу – бузок.

      А ЛОВКА ТА – КВОЛА

      А локшина, сани – школа,
      А лом, арка – крамола,
      А лох – і вік, і віхола,
      А логіка – так і гола.

      А КУМУ – МУКА

      А куб винив бука,
      А купа ламала пука,
      А курка лапала крука,
      А кусала сука,
      А куропатві рів – та порука.

      МЕЖІ РІЖЕМ

      Межа – малі тіла мажем;
      Межа – куклам змалку кажем:
      Межа рухома моху ражем.
      Межу манила далина мужем.
      Межі римами ріжем
      Межи лоба – або лижем;
      Межи новин жниво нижем.
      Межі рвала – сала вріжем!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Короткі вірші-паліндроми 3
      МИЛИМ І МИРИМ

      Молимо голого милом,
      Моримо гожого миром.

      ДІД І БАБІ – ДІД

      Бабу – дідам, а діду – баб:
      Бавити, чванити, навчити ваб.

      ГІН: І “НІ!” – ЛІНІ НІГ

      Коло валок – кола волок,
      Коло галок – кола голок;
      Коногін дав два дні гонок:
      Корості, ліні – гін; і літ сорок.

      А ДОБРЕ – ГЕРБ! (ОДА)

      Молот – ото лом!
      Серп – ото прес!

      Я НЕ ЦУЦЕНЯ

      Я не велетень, не те левеня;
      Я не силач, а лисеня;
      Я несу гусеня.

      УЧУ

      Учи на полі діло, паничу;
      Учи – бери сире, бичу;
      Учись не двічі, ні – як я: і ніч, і вдень, – сичу!

      А ТИ – ТА?

      А ти путав вату? – пита.
      А ти чухав сваху? – чита.

      ЗОЛОТО ЛОЗ

      А ниви – дим у думи – дивина;
      А ниви золоті – і то лози вина;
      А ними – зорі зір – озимина;
      А нам щоденна муть: туман, не дощ – мана.

      КОТОК

      Котив каток – кота квиток;
      Коти валок – кола виток;
      Коні, візок – козі вінок
      Коло толок;
      Котів, квіток
      Козі візок.

      МИЛО – ГОЛИМ

      Ого, сило лисого,
      Оголим милого;
      Ого, ловко кволого,
      О. голого,
      Ого, його
      Милим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Короткі вірші-паліндроми 2
      УЗОРУ – РОЗУ

      Музо, риму-дві в думи розум!
      Узором рим – у мир морозу!
      Розу і тор – от і узор!

      РІВ. ДВІР

      Рів. Дім і двір.
      Ріг див – вид гір.
      Вир ярів – вір: я рив.

      АКВА-МАВКА

      А Клава – давалка,
      А Клара – каралка,
      А краля – Ларка,
      А краде – Дарка,
      А Климу – милка;
      А крамарка –
      Аква-мавка,
      А крам – Марка.

      КРИЦЯ? – ЦИРК!

      А крам Марка
      Крав кварк,
      А крамарка –
      Крицю: цирк!

      ШАБАШ

      Анаші – шана,
      А нам – омана.

      І ЛОВКІ, І КВОЛІ

      І лопотіли милі тополі
      І лопух у полі.

      ВИПИВ

      Вина гущу ганив,
      Винороба – боронив.

      О, ВИДИВО

      О, не теревені, і не веретено;
      О, не лоза там, а таз, Олено!

      ТІЛО ЛІТ

      Ременем ер
      Ребра били: бар, бер.

      І НЕ СОН ОСЕНІ

      І не сон, а муті
      гул і лад; і далі, луг;
      і туман осені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Паліндроми-безкінечники 4
      КОНУРА – ДАРУНОК

      Конура – данина, данина, …. , данина, данина; дарунок;
      Конур твар, твар, …. , твар, твар – трав, трав, …. , трав, трав трунок.

      ВІЛ. ХЛІВ

      Віл, хати, хати, …. , хати, хати; хмар храм хита, хита, …. , хита, хита хлів.

      ЖАТИ – ЖИТА Ж!

      І не жати, жати, …. , жати, жати жита, жита, …. , жита, жита Жені.

      ЖАЛА Ж

      О, ти жала, жала, …. , жала, жала жито!

      ЖАХ АЖ

      Уже валила, валила, …. , валила, валила вежу.

      ЗОРЯ РОЗ

      Яро звіром, звіром, …. , звіром, звіром з морів, з морів, …. , з морів, з морів зоря.

      МОЛОВ З ВОЛОМ

      Я дога з волом, з волом, …. , з волом, з волом змолов, змолов, …. , змолов, змолов загодя.

      І ЩО – ДИКО, ДОКИ ДОЩІ?

      Ріко, доки, доки, …. , доки, доки дощ? А нам – мана. І що дико, дико, …. , дико, дико – докір.

      А РАКУ – КАРА

      Музо, рука, рука, …. , рука, рука раку, раку, …. , раку, раку – розум.

      МАКАМ

      Ниви – маками, маками, …. , маками, маками вин;
      Зими – маками, маками, …. , маками, маками миз;
      Ліси – маками, маками, …. , маками, маками сіл;
      Тони – маками, маками, …. , маками, маками нот;
      Нари – маками, маками, …. , маками, маками ран.

      І ЛОБ ОЛІ

      І лоб, і лоб, .... , і лоб, і лоб; болі, болі, .... , болі, болі;
      Біло, біло, .... , біло, біло – Олі б, Олі б, .... , Олі б, Олі б;
      Олі біло, Олі біло, .... , Олі біло, Олі біло;
      І лоб Олі, і лоб Олі, .... , і лоб Олі, і лоб Олі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Паліндроми-безкінечники 3
      ВІЛ ХОХЛІВ

      Віл. Хата, хата, …. , хата, хата. Хлів.

      ДІЛ. СЛІД

      Діл. Сажа, сажа, …. , сажа, сажа. Слід.

      ХОМІ – СІМОХ

      Хомі сватав, сватав, …. , сватав, сватав сімох.

      СОЛО: КОЛОС

      Соло: квилив, квилив, …. , квилив, квилив колос.

      БІДАК-КАДІБ

      Біда: квакав, квакав, …. , квакав, квакав кадіб.

      БУЗОК – У КОЗУБ

      Бузок: біда – квітів, квітів, …. , квітів, квітів – кадіб, козуб!

      ВІР – ЗРІВ

      Вір: звірів, звірів, …. , звірів, звірів зрів.

      А РУЖА – ЗАЖУРА

      А ружа – звірів, звірів, …. , звірів, звірів зажура.

      А ВАБА – ЗАБАВА

      А ваба з милим, з милим, …. , з милим, з милим – забава.

      У РІВ – ЗВІРУ

      А рів звав, звав, …. , звав, звав звіра.

      БАЛАКУХА ХУКАЛА Б

      Балакала б, балакала б, …. , балакала б, балакала б.

      А КРАМАРКА….

      Мана – крамарка, крамарка, …. , крамарка, крамарка – нам.

      А КВОЛА – ЛОВКА

      А квола, квола, …. , квола, квола – ловка, ловка, …. , ловка, ловка.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Сніги
      Замели сніги
      І поля, й луги;
      Де раділи ми –
      Смуток вже зими;
      Наші береги
      Розвели сніги; –
      Й де тебе знайти,
      Як до тебе йти?

      Всюди навкруги,
      Ах, одні сніги;
      Знов будь молодим,
      Як радів би їм;
      Нині ж вороги
      Вже мені й сніги,
      Бо тебе нема –
      Відняла зима.

      Де цвіли луги,
      Там уже сніги
      В саван все вдягли
      З білої імли;
      Кучугур стоги
      Намели сніги;
      Й сумно так мені:
      Ти – вдалечині.

      Все ж не дам, сніги,
      Остудить жаги,
      Що й в самотині
      Не згаса в мені;
      Хватить ще снаги,
      Щоб долать сніги
      І до тебе йти,
      І тебе знайти!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Із Едни Сент Вінсент Мілей 40
      * * *
      Все так же, брате, хай мине
      І десять тисяч літ,
      Сад блиском яблук осяйне
      У серпні зелень віт;

      А від плодів, що упадуть,
      Червоно й на землі.
      Таїш і ти в цю мить, мабуть,
      Такі ж, як я, жалі.

      Й зійде там місяць теж такий,
      Блиск навкруги ллючи;
      А спомин, що і вдень важкий,
      Ще тяжчий уночі;

      І тіней грою біля ніг
      Шептатиме тобі
      Про те, що вберегти не зміг,
      Й тому в такій журбі;

      Й що скільки їх вже неживі,
      З ким добре так було;
      Зігріє яблуко з трави
      Хай рук твоїх тепло.

      Поплакати б – та щему гніт
      Слізьми не стане все ж;
      Й так через десять тисяч літ
      Страждати будуть теж.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Brother, that breathe the August air
      Ten thousand years from now,
      And smell --- if still your orchards bear
      Tart apples on the bough ---

      The early windfall under the tree,
      And see the red fruit shine,
      I cannot think your thoughts will be
      Much different from mine.

      Should at that moment the full moon
      Step forth upon the hill,
      And memories hard to bear,
      By moonlight harder still,

      Form in the shadows of the trees, ---
      Things that you could not spare
      And live, or so you thought, yet these
      Are gone, and you still there,

      A man no longer what he was,
      Nor yet the thing he'd planned,
      The chilly apple from the grass
      Warmed by your living hand ---

      I think you will have need of tears;
      I think they will not flow;
      Suppposing in ten thousand years
      Men ache, as they do now.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Із Едни Сент Вінсент Мілей 39
      * * *
      Евклід один зрів істинну красу.
      Не спорте більш про неї, мудрагелі;
      Спрямуйте погляд вниз, а не до стелі;
      Не виплива ніщо нізвідки – й псу
      Це ясно, то ж облиште дурість всю:
      Ґерґочуть нехай гуси пустомелі,
      Герої ж прагнуть і в земній оселі
      Змінить пилюку на небес росу.
      О мить сяйна! О та свята година,
      Як вперше чарівний її рубін
      Осяяв зір йому! Евклід один
      Зрів істинну красу. Та й та людина
      Щаслива, що здаля й на мить єдину
      Вловила стук сандаль її з вершин.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Euclid alone has looked on Beauty bare.
      Let all who prate of Beauty hold their peace,
      And lay them prone upon the earth and cease
      To ponder on themselves, the while they stare
      At nothing, intricately drawn nowhere
      In shapes of shifting lineage; let geese
      Gabble and hiss, but heroes seek release
      From dusty bondage into luminous air.
      O blinding hour, O holy, terrible day,
      When first the shaft into his vision shone
      Of light anatomized! Euclid alone
      Has looked on Beauty bare. Fortunate they
      Who, though once only and then but far away,
      Have heard her massive sandal set on stone.

      Слухаючи симфонію Бетховена

      О музико, звучи, не завмирай,
      Знов у юдоль не відринай мене!
      З тобою лиш блаженство, щастя, рай –
      Як осяваєш ти буття земне!
      Акордів повінь, звуків щемний чар, –
      Вже б’ється й серце з ними в унісон;
      А все, що повне зла, жадоби, чвар,
      Немов у казці, поринає в сон.
      Ця мить найкраща з тих що може дать
      Нам світ: на пагоні засохлім квіт.
      Не полишай мене, щоб знов страждать,
      Як суєта зупинить мрій політ.
      Над містом сонце й ніжний вітровій.
      О музико – оплот єдиний мій!

      Edna St. Vincent Millay
      On Hearing a Symphony of Beethoven

      Sweet sounds, oh, beautiful music, do not cease!
      Reject me not into the world again.
      With you alone is excellence and peace,
      Mankind made plausible, his purpose plain.
      Enchanted in your air benign and shrewd,
      With limbs a-sprawl and empty faces pale,
      The spiteful and the stingy and the rude
      Sleep like the scullions in the fairy-tale.
      This moment is the best the world can give:
      The tranquil blossom on the tortured stem.
      Reject me not, sweet sounds; oh, let me live,
      Till Doom espy my towers and scatter them,
      A city spell-bound under the aging sun.
      Music my rampart, and my only one.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Із Едни Сент Вінсент Мілей 38
      * * *
      Повір, якщо колись міцні ці вежі,
      Що місто бережуть, чекає крах
      Від ворогів навали чи пожежі,
      Не прихистить мене вже жоден дах:
      Шукать не стану місця, де не знайдуть
      Мене брутальні північ або схід,
      Бо я не з тих, що, всього зрікшись, прагнуть
      У скруті захиститися від бід.
      На кораблі, забуть мене зумівши,
      Ти попливеш до кращих берегів,
      А я лишусь, дахи ті замінивши,
      Що їх колись із моря кожен зрів,
      Щоб змучених захисників вітати
      Й проваллям арки привидів благати.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Believe, if ever the bridges of this town,
      Whose towers are builded without fault or stain,
      Be taken, and its battlements go down,
      No mortal roof shall shelter me again:
      I shall not prop a branch against a bough
      To hide me from the whipping east or north,
      Nor tease to flame a heap of sticks, who now
      Am warmed by all the wonders of the earth.
      Do you take ship unto some happier shore
      In such event, and have no thought for me,
      I shall remain; — to share the ruinous floor
      With roofs that once were seen far out at sea;
      To cheer a mouldering army on the march . . .
      And beg from spectres by a broken arch.

      * * *
      Одній оставшись – бути в самотині,
      Й замкнути двері, й знову віднайти
      Себе колишню, кволості й гордині
      Позбутись ради гідної мети;
      І слухать Брамса, й Чосера читати,
      Й ходи вивчати шахових фігур,
      Й про все на світі думку власну мати,
      Звільнившись від печалі і зажур.
      Та роздуми безплідні й марні спроби
      Набридлі “за” і “проти” примирить –
      Єдині дня безбарвного оздоби,
      Що не дають спочити ні на мить.
      Самотня чи з тобою – довгі дні
      Проводжу я в безцільній метушні.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      If to be left were to be left alone,
      And lock the door and find one's self again —
      Drag forth and dust Penates of one's own
      That in a corner all too long have lain;
      Read Brahms, read Caucer, set the chessmen out
      In classic problem, stretch the shrunken mind
      Back to its stature on the rack of thought —
      Loss might be said to leave its boon behind.
      But fruitless conference and the interchange
      With callow wits of bearded cons and pros
      Enlist the neutral daylight, and derange
      A will too sick to battle for repose.
      Neither with you nor with myself, I spend
      Loud days that have no meaning and no end.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Із Едни Сент Вінсент Мілей 37
      * * *
      Згадаю клумби саду спорожнілі,
      І що їх після заморозку жде:
      Нагідки в інеї закостенілі
      І цинія, що першою впаде.
      Бліді ці стебла, це пожовкле листя, –
      Хоча мені й нема від них загроз,
      В душі надовго смуток затаїться
      Від тої шкоди, що завдав мороз.
      Й коли в мовчанні разом із журбою
      Ще тішусь я дня ясного теплом,
      Любуючись і розами, й тобою,
      Вбираючи ці чари всім єством, –
      Хоч ще й радію літу і любові,
      Та в серці вже передчуття зимові.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Clearly my ruined garden as it stood
      Before the frost came on it I recall —
      Stiff marigolds, and what a trunk of wood
      The zinnia had, that was the first to fall;
      These pale and oozy stalks, these hanging leaves
      Nerveless and darkened, dripping in the sun,
      Cannot gainsay me, though the spirit grieves
      And wrings its hands at what the frost has done.
      If in widening silence you should guess
      I read the moment with recording eyes,
      Taking your love and all your loveliness
      Into a listening body hushed of sighs . . .
      Though summer's rife and the warm rose in season,
      Rebuke me not: I have a winter reason.

      * * *
      Як випадково трапиться дізнатись,
      Що ти пішов від мене вже навік –
      Це і в метро вагоні може статись
      З газети, яку поряд чоловік
      Читав би, – що, як щойно сповістили
      (Й чого лиш на тих шпальтах не знайти),
      Когось там вранці, сталось так, убили;
      І що цей хтось, так сталося, був ти; –
      Не закричу я, не явлю біль зримо,
      Не заломлю рук, вголос не зітхну;
      Лиш за вогнями, що несуться мимо,
      Прискіпливіше стежити почну;
      Чи до реклами прикипів би погляд –
      Який найкращий за волоссям догляд.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      If I should learn, in some quite casual way,
      That you were gone, not to return again--
      Read from the back-page of a paper, say,
      Held by a neighbor in a subway train,
      How at the corner of this avenue
      And such a street (so are the papers filled)
      A hurrying man--who happened to be you--
      At noon to-day had happened to be killed,
      I should not cry aloud--I could not cry
      Aloud, or wring my hands in such a place--
      I should but watch the station lights rush by
      With a more careful interest on my face,
      Or raise my eyes and read with greater care
      Where to store furs and how to treat the hair.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Із Едни Сент Вінсент Мілей 36
      * * *
      Себе я знаю й вибір свій зробила,
      Залежності від настроїв твоїх
      Я позбулась; чи люба, чи немила –
      Це не міняє намірів моїх.
      Що дав, забрати можеш: всі витрати
      Вернути чи заміну їм знайти;
      Лиш узи, що змогли нас поєднати,
      Ослабити не здатен навіть ти.
      І зрозумій, бо вже ілюзій досить:
      Твого цілунку ждатиму повік;
      Ті кухля зайвого води не просять,
      Хто до жари пустель південних звик.
      Звеличуй чи кляни мене одну ти:
      Єдине, що не вдасться – це зігнути.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I know my mind and I have made my choice;
      Not from your temper does my doom depend;
      Love me or love me not, you have no voice
      In this, which is my portion to the end.
      Your presence and your favours, the full part
      That you could give, you now can take away:
      What lies between your beauty and my heart
      Not even you can trouble or betray.
      Mistake me not — unto my inmost core
      I do desire your kiss upon my mouth;
      They have not craved a cup of water more
      That bleach upon the deserts of the south;
      Here might you bless me; what you cannot do
      Is bow me down, who have been loved by you.


      * * *
      Любове хвора, сил вже не стає:
      Що смертна, визнай; не противсь потребі
      Життя позбутись: пір’я ж бо твоє
      Не для пилюки – для польоту в небі.
      Розтріпана ти, гнана звідусіль,
      Кульгава, вже обвисли крила куці;
      Менш горда, аніж чайка в піні хвиль,
      Менш люба, аніж сокіл у грязюці.
      І хоч твоя велична ще краса,
      Але що дати здатна духу й тілу,
      І від журби мене вже не спаса;
      То ж краще згинь, залиш мене безкрилу;
      Й вигойдуйся на хвилях вже де-небудь,
      Там, де ще поруч з білим чорний лебідь.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      O ailing Love, compose your struggling wing!
      Confess you mortal; be content to die.
      How better dead, than be this awkward thing
      Dragging in dust its feathers of the sky;
      Hitching and rearing, plunging beak to loam,
      Upturned, disheveled, uttering a weak sound
      Less proud than of the gull that rakes the foam,
      Less kind than of the hawk that scours the ground.
      While yet your awful beauty, even at bay,
      Beats off the impious eye, the outstretched hand,
      And what your hue or fashion none can say,
      Vanish, be fled, leave me a wingless land . . .
      Save where one moment down the quiet tide
      Fades a white swan, with a black swan beside.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Із Едни Сент Вінсент Мілей 35
      * * *
      Як постарієм і вже кров у жилах
      Застигне, й не радітимемо дню,
      Зродити в серці будучи не в силах
      Хоч іскорку колишнього вогню,
      Єдина втіха – згадувать щоночі
      В красі й шаленстві юних, дужих нас
      Й крізь пам’яті усевидющі очі
      Вертати в сни той неповторний час.
      О любий, о мій сплюху, о коханий!
      Як ранком проясниться небозвід
      Й пора від сну будитись, хай жаданий,
      І віддаватись дня турботам слід, –
      Не нарікай же на старечу втому:
      В серцях екстаз був ще годину тому.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      When we are old and those rejoicing veins
      Are frosty channels to a muted stream,
      And out of all our burning there remains
      No feeblest spark to fire us, even in a dream,
      This be our solace: that it was not said
      When we were young and warm and in our prime,
      Upon our couch we lay as lie the dead,
      Sleeping away the unreturning time.
      O sweet, O heavy-lidded, O my love,
      When morning strikes her spear upon the land,
      And we must rise and arm us and reprove
      The insolent daylight with a steady hand,
      Be not discountenanced if the knowing know
      We rose from rapture but an hour ago.

      * * *
      Відмовсь від слів насмішкуватих, знов
      Не промовляй їх, не плоди химери;
      Не випробовуй сумнівом любов,
      Інакше смерть постукає у двері.
      Підозра й сумнів не несуть розрад,
      Та й недругів довкіл нас так багато;
      Й від гостя не сприймай всерйоз порад,
      Якого сам ти запросив на свято.
      Він – спільник часу, пройда й бузувір,
      Прислужник смерті, посланець відчаю;
      Що розлюблю тебе колись, не вір;
      Не вір, і прожени його, благаю:
      Поверх усіх бар’єрів з частоколу
      Хай щезне й не вертається до столу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Most wicked words! forbear to speak them out.
      Utter them not again; blaspheme no more
      Against our love with maxims learned from Doubt:
      Lest Death should get his foot inside the door.
      We are surrounded by a hundred foes;
      And he that at your bidding joins our feast,
      I stake my heart upon it, is one of those,
      Not in their councils does he sit the least.
      Hark not his whisper: he is Time's ally,
      Kinsman to death, and leman of Despair:
      Believe that I shall love you till I die;
      Believe, and thrust him forth; and arm the stair;
      And top the walls with spikes and splintered glass
      That he pass gutted should again he pass.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Із Едни Сент Вінсент Мілей 34
      * * *
      Селено-місяцю, що без зупинок
      На захід твій по небу шлях проліг,
      Щоб, світ покинувши, знайти спочинок,
      Втомившись від років і від доріг, –
      Чи ти пригадуєш Карійську гору
      Й ту ніч кохання для тебе лишень,
      Де й сонце зупинилось на ту пору
      Й свічками лиш світивсь Карійський день?
      Якщо ці спомини аж до останку
      Найяскравіші в пам’яті твоїй,
      То й зараз, як спішать гінці світанку,
      Мене в такій же скруті пожалій:
      В ім’я того, чиї плекала сни,
      Богине, знову сонце зупини!

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Moon, that against the lintel of the west
      Your forehead lean until the gate be swung,
      Longing to leave the world and be at rest,
      Being worn with faring and no longer young,
      Do you recall at all the Carian hill
      Where worn with loving, loving late you lay,
      Halting the sun because you lingered still,
      While wondering candles lit the Carian day?
      Ah, if indeed this memory to your mind
      Recall some sweet employment, pity me,
      That even now the dawn's dim herald see!
      I charge you, goddess, in the name of one
      You loved as well: endure, hold off the sun.

      * * *
      Час, що сповільнює й так довгу днину
      Коханцям у скорботі їх розлук,
      Й пришвидшує коротку й так годину,
      Як стрілись в потиску й обіймах рук,
      Мені не родич; ні, мій ворог кревний
      Той, що в дитинстві був краси крадій
      Моєї матері; гнув, ненажерний,
      У горі батька; позбавляв надій
      Сім’ю всю. То ж коли він забажає,
      Щоб кучері сховав ти в сивині
      Й тебе зреклась я, – то всьому межа є:
      Тебе я не віддам йому, о ні!
      І навіть, коли б час вчинив ще гірш,
      Йому – прокляття, а тобі – мій вірш.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Time, that is pleased to lengthen out the day
      For grieving lovers parted or denied,
      And pleased to hurry the sweet hours away
      From such as lie enchanted side by side,
      Is not my kinsman; nay, my feudal foe
      Is he that in my childhood was the thief
      Of all my mother's beauty, and in woe
      My father bowed, and brought our house to grief.
      Thus, though he think to touch with hateful frost
      Your treasured curls, and your clear forehead line,
      And so persuade me from you, he has lost;
      Never shall he inherit what was mine.
      When time and all his tricks have done their worst,
      Still will I hold you dear, and him accurst.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Із Едни Сент Вінсент Мілей 33
      * * *
      Вважай – нещирі, марнота лишень
      Ці сльози, що зродив їх смуток нині;
      Хай і нещирі, але дай ще день
      Поплакати мені на самотині,
      Щоб як вже вийду, сльози не лились,
      Повіки лиш червоні ще, одначе ….
      Хтось так же сподівавсь, як я колись;
      Хтось так же, як я щойно, й зараз плаче.
      Я біля тебе, й спалюю мости
      Попереду й позаду, за сторожу
      Тобі я і стараюсь в ногу йти,
      Й лиш пісню браву підхопить не зможу.
      Вважаєш ти – світ маєм збудувати,
      А я – лише курінь, щоб горювати.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Count them unclean, these tears that turn no mill,
      This salty flux of sorrow from the heart;
      Count them unclean, and give me one day still
      To weep, in an avoided room apart.
      I shall come forth at length with reddened lid
      Transparent, and thick mouth, and take the plough . . .
      That other men may hope, as I once did;
      That other men may weep, as I do now.
      I am beside you, I am at your back
      Firing our bridges, I am in your van;
      I share your march, your hunger; all I lack
      Is the strong song I cannot sing, you can.
      You think we build a world; I think we leave
      Only these tools, wherewith to strain and grieve.

      * * *
      Загроза на стежках жаги й бажання
      Підстеріга, мов темрява нічна,
      Мене самотню; й марні сподівання
      На тих, кому і власна тінь страшна;
      Від місць таких їх доля відганяє,
      Де блякне чи тьмяніє рози квіт,
      Де і сама колючок вже не має,
      Лиш руку обпіка росою з віт.
      Хто ж не боїться мороку, зі мною,
      Лиш він один по стежці хай би йшов,
      Де в тьмі сяйнеш лишень очей жагою,
      Де зігріває лиш гаряча кров;
      Й він біля мене у краси оковах
      Скорбот не стрів би вже на тих дорогах.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Peril upon the paths of this desire
      Lies like the natural darkness of the night,
      For me unpeopled; let him hence retire
      Whom as a child a shadow could affright;
      And fortune speed him from this dubious place
      Where roses blenched or blackened of their hue,
      Pallid and stemless float on undulant space,
      Or clustered hidden shock the hand with dew.
      Whom as a child the night's obscurity
      Did not alarm, let him alone remain,
      Lanterned but by the longing in the eye,
      And warmed but by the fever in the vein,
      To lie with me, sentried from the wrath and scorn
      By sleepless Beauty and her polished thorn.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Із Едни Сент Вінсент Мілей 32
      * * *
      Коли втомлюсь від споглядання змін
      Всього, чим зовнішність твоя вражає,
      Й задумаюсь, чи їм якась межа є,
      Й на власних зосереджусь їм взамін,
      Чи стежу, як рука твоя колін
      Торкається й мене це як втішає, –
      Я згадую: “Так сум він виражає,” –
      Й міркую: “Гордість так являє він.”
      О друже, не забудь, як осявала
      Краса не моя власна наш союз;
      Звела нас книга, яку я писала,
      Рядок мій з вірша – найміцніша з уз;
      Й навіки вже нас доля поєднала:
      Веде ж мистецтво не лишень до муз.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Sometimes when I am wearied suddenly
      Of all the things that are the outward you,
      And my gaze wanders ere your tale is through
      To webs of my own weaving, or I see
      Abstractedly your hands about your knee
      And wonder why I love you as I do,
      Then I recall, "Yet Sorrow thus he drew;"
      Then I consider, "Pride thus painted he."
      Oh, friend, forget not, when you fain would note
      In me a beauty that was never mine,
      How first you knew me in a book I wrote,
      How first you loved me for a written line:
      So are we bound till broken is the throat
      Of Song, and Art no more leads out the Nine.

      * * *
      Мій смуток, хай це й привід для образ,
      Пробач мені – це тільки сподівання
      Й передчуття, чим завершиться враз
      Найбільш яскраве й пишне починання,
      Що без сприяння зір і без мети
      Чіткої, спішне, авантюрне врешті,
      Затіялось у спробах віднайти
      Місця, де ще шанують слово честі.
      Обманута, обкрадена, в тюрмі
      У путах і вся зранена мордуюсь;
      Неправедно засуджена, в пітьмі
      Все ж я своїм володарем любуюсь.
      Пробач же смуток цей, що вже зі мною
      Довіку буде – літом і зимою.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      My earnestness, which might at first offend,
      Forgive me, for the duty it implies:
      I am the convoy to the cloudy end
      Of a most bright and regal enterprise;
      Which under angry constellations, ill-
      Mounted and under-rationed and unspurred,
      Set forth to find if any country still
      Might do obeisance to an honest word.
      Duped and delivered up to rascals; bound
      And bleeding, and his mouth stuffed; on his knees;
      Robbed and imprisoned; and adjudged unsound;
      I have beheld my master, if you please.
      Forgive my earnestness, who at his side
      Received his swift instructions, till he died.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Із Едни Сент Вінсент Мілей 31
      * * *
      Надієшся – забути вже зуміла
      Оселю муз, Піерію, друже мій,
      Заради тебе в суєті земній,
      Костей цих тлінних обіч мого тіла,
      Любові людської, що кволі крила
      Такі у неї, – що зреклась і мрій
      Про музику Співучих Гір, що в ній
      Моєї ліри теж струна б дзвеніла?
      Та все ж колись від мрій проснешся ти
      Про мене, що була така грайлива
      Коханка й наречена, все ж цнотлива
      В душі, як нас єднала ночі мла, –
      Щоб ради мене світ весь обійти,
      Там опинявшись, звідки вже пішла!

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Cherish you then the hope I shall forget
      At length, my lord, Pieria?--put away
      For your so passing sake, this mouth of clay,
      These mortal bones against my body set,
      For all the puny fever and frail sweat
      Of human love,--renounce for these, I say,
      The Singing Mountain's memory, and betray
      The silent lyre that hangs upon me yet?
      Ah, but indeed, some day shall you awake,
      Rather, from dreams of me, that at your side
      So many nights, a lover and a bride,
      But stern in my soul's chastity, have lain,
      To walk the world forever for my sake,
      And in each chamber find me gone again!

      * * *
      Амуре, хоч терпець твій не залізний
      Й ти стрілами пронижеш мене теж, –
      О, звіднику сердець! О, принце грізний! –
      Брехня це, що могутній ти без меж,
      Як дехто мовить: свист над головою,
      Зайнявсь день чи вже згас він, стріл твоїх, –
      Та вільна я, не встигла стать рабою
      Кохання, звідать мук його і втіх;
      Були твої всі марні намагання,
      Тому засвідчить і взяла за ціль
      І твою кволість зроджувать бажання,
      Й твоє безсилля спричиняти біль.
      (Моє блюзнірство це ще він згадає
      Й стрілою прямо в серце покарає!)

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Love, though for this you riddle me with darts,
      And drag me at your chariot till I die,–
      Oh, heavy prince! O, panderer of hearts!–
      Yet hear me tell how in their throats they lie
      Who shout you mighty: thick about my hair,
      Day in, day out, your ominous arrows purr,
      Who still am free, unto no querulous care
      A fool, and in no temple worshiper!
      I, that have bared me to your quiver's fire,
      Lifted my face into its puny rain,
      Do wreathe you Impotent to Evoke Desire
      As you are Powerless to Elicit Pain!
      (Now will the god, for blasphemy so brave,
      Punish me, surely, with the shaft I crave!)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Із Едни Сент Вінсент Мілей 30
      * * *
      Мені слова твої ці, мов насмішка;
      Віддай же книжку, а цілунок мій
      Взамін візьми. Й це друг: “Велика книжка
      Навіщо голові такій малій?”
      Й ще пожалієш ти. Я показати
      Тобі хотіла б дещо із обнов.
      О, так же буду я тебе кохати,
      Та мрій своїх уже не звірю знов.
      Я буду ніжна, й хитра й гонорова,
      Й більш не застанеш з книгою в руці;
      Й була б тобі дружина я зразкова,
      Та день настане, коли в двері ці
      Постукавши, моїх рук вже не стиснеш:
      Піду я – й ти мені вслід тільки свиснеш.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Oh, oh, you will be sorry for that word!
      Give back my book and take my kiss instead.
      Was it my enemy or my friend I heard?–
      "What a big book for such a little head!"
      Come, I will show you now my newest hat,
      And you may watch me purse my mouth and prink.
      Oh, I shall love you still and all of that.
      I never again shall tell you what I think.
      I shall be sweet and crafty, soft and sly;
      You will not catch me reading any more;
      I shall be called a wife to pattern by;
      And some day when you knock and push the door,
      Some sane day, not too bright and not too stormy,
      I shall be gone, and you may whistle for me.

      * * *
      Лились не вина – галас наш і сміх –
      На вівтарі божка в його діброві;
      Зелений рвали плід, шукали втіх
      Серед роїнь метеликів любові;
      Лист мирта й пояс матері його
      Голів безбожних наших вже торкались;
      Вінків же наших квіт, що в них всього
      Потроху, навзамін божку дістались.
      Мовчав Амур, але боюсь, що жар
      Вогню його обпалить наші груди
      Й омиє наша кров його вівтар,
      Й святої вже діброви там не буде, –
      Лишень для кіз лужок за наші вчинки,
      А не едем для чоловіка й жінки.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Not with libations, but with shouts and laughter
      We drenched the altars of Love's sacred grove,
      Shaking to earth green fruits, impatient after
      The launching of the coloured moths of Love.
      Love's proper myrtle and his mother's zone
      We bound about our irreligious brows,
      And fettered him with garlands of our own,
      And spread a banquet in his frugal house.
      Not yet the god has spoken; but I fear
      Though we should break our bodies in his flame,
      And pour our blood upon his altar, here
      Henceforward is a grove without a name,
      A pasture to the shaggy goats of Pan,
      Whence flee forever a woman and a man.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Із Едни Сент Вінсент Мілей 29
      * * *
      Як знов до храму, що у позолоті
      Сіяв колись, – тепер же завива
      Лиш вітер в нім і вкрила все трава, –
      Вертається прочанин, що в роботі
      Полегкість від страждання духу й плоті
      Не віднайде, й лунають з уст слова,
      В яких кумир колишній ожива, –
      Ось так же зараз я в біді й скорботі.
      Було, мов насолод храм, твоє тіло;
      Й вже прах, що в ньому й іскри не знайти;
      Та жив твій дух тут, це – його пенати.
      Тебе зустріти серце так хотіло,
      Що знов сюди йду, щоб тебе шукати,
      І навіть зараз, як вже мертвий ти.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      As to some lovely temple, tenantless
      Long since, that once was sweet with shivering brass,
      Knowing well its altars ruined and the grass
      Grown up between the stones, yet from excess
      Of grief hard driven, or great loneliness,
      The worshiper returns, and those who pass
      Marvel him crying on a name that was,–
      So is it now with me in my distress.
      Your body was a temple to Delight;
      Cold are its ashes whence the breath is fled,
      Yet here one time your spirit was wont to move;
      Here might I hope to find you day or night,
      And here I come to look for you, my love,
      Even now, foolishly, knowing you are dead.

      * * *
      Кажи, що хочеш, дряпай серце знов,
      Щоб в нім знайти торішні рози щастя;
      В моїй душі дозріла вже любов,
      Й ще навіть більш, ніж фрукти для причастя.
      Кажи, що хоч, висміюй, згадуй, стеж, –
      Та чи знайдеш таку ж, як і раніше?
      Тремчу на вітрі, та я жінка все ж,
      Й така ж лишилась, серце лиш мудріше;
      Лиш віття обважніло й холоди
      Женуть птахів із неба мого в вирій;
      Кажи, що хочеш, спомини буди,
      Слова ж мої сприйми за жарт нещирий:
      Я теж, як осінь в гості завітає,
      Мов роза та, що, в’янучи, зітхає.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Say what you will, and scratch my heart to find
      The roots of last year's roses in my breast;
      I am as surely riper in my mind
      As if the fruit stood in the stalls confessed.
      Laugh at the unshed leaf, say what you will,
      Call me in all things what I was before,
      A flutterer in the wind, a woman still;
      I tell you I am what I was and more.
      My branches weigh me down, frost cleans the air,
      My sky is black with small birds bearing south;
      Say what you will, confuse me with fine care,
      Put by my word as but an April truth,–
      Autumn is no less on me that a rose
      Hugs the brown bough and sighs before it goes.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Із Едни Сент Вінсент Мілей 28
      * * *
      Не множ ілюзій – думка не тотожна
      Учинку, всі хай на один мотив, –
      Що звершено усе вже і що можна
      Купить красу, якщо ти заплатив.
      Як соловей у сутінках в ліщині
      Озветься піснею й твоє ім’я
      В ній прозвучить – не думай, що віднині
      Ручний він і та пісня вже твоя.
      Краса, хай без оперення, все ж вільна;
      Не власність це; полуди пелена
      Їй зір не застить; горда і свавільна;
      Хай пещена й цілована, вона
      Не горлиця твоя – скоріш голубка:
      Й тебе не любить, та й сама не любка.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Think not, nor for a moment let your mind,
      Wearied with thinking, doze upon the thought
      That the work's done and the long day behind,
      And beauty, since 'tis paid for, can be bought.
      If in the moonlight from the silent bough
      Suddenly with precision speak your name
      The nightingale, be not assured that now
      His wing is limed and his wild virtue tame.
      Beauty beyond all feathers that have flown
      Is free; you shall not hood her to your wrist,
      Nor sting her eyes, nor have her for your own
      In any fashion; beauty billed and kissed
      Is not your turtle; tread her like a dove —
      She loves you not; she never heard of love.

      * * *
      Не говори про мене, як зістарюсь,
      Шануючи прожиті всі роки
      Й забувши, хто я – золоті піски
      Життя мого такими ж і зостались,
      Вже пилом осідаючи: “На старість
      Безпристрасну поглянь!” – бо чи ж такі
      Слід марновірства множить на віки,
      Щоб потім вже легендами вертались?
      Світильник мій у мороці нічнім
      Не згас іще; за примхами в гонитві
      Не більш поштива в слабості, ніж в силі;
      Й коли впаду десь на крутому схилі,
      Не говори про мене: “На святім
      Цім місці клякнуть праведні в молитві.”

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Let you not say of me when I am old,
      In pretty worship of my withered hands
      Forgetting who I am, and how the sands
      Of such a life as mine run red and gold
      Even to the ultimate sifting dust, "Behold,
      Here walketh passionless age!"–for there expands
      A curious superstition in these lands,
      And by its leave some weightless tales are told.
      In me no lenten wicks watch out the night;
      I am the booth where Folly holds her fair;
      Impious no less in ruin than in strength,
      When I lie crumbled to the earth at length,
      Let you not say, "Upon this reverend site
      The righteous groaned and beat their breasts in prayer."



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Із Едни Сент Вінсент Мілей 27
      * * *
      Мій гостю дорогий, мій вчений друже,
      Базікав би до ранку всі ці дні;
      Твої поради, може, й мудрі дуже,
      Та дай два слова мовити й мені:
      Це божевілля – так в любов пірнути,
      Й безумство повне – зізнаватись в цім;
      Не таємниця: ти – призвідець смути,
      Й не лиш мені відомо це, а всім.
      Кинь своє серце звірам на поталу –
      Вчиню найгірш: кажу це без вагань;
      Та чи дихну вільніш, позбудусь шалу,
      Ступлю твердіш від цих всіх міркувань?
      Вже скоро мовлю: “Смерті чую кроки!”
      Та хай мене ще обминає поки.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      My most distinguished guest and learnиd friend,
      The pallid hare that runs before the day
      Having brought your earnest counsels to an end
      Now have I somewhat of my own to say:
      That is folly to be sunk in love,
      And madness plain to make the matter known,
      These are no mysteries you are verger of;
      Everyman's wisdoms these are, and my own.
      If I have flung my heart unto a hound
      I have done ill, it is a certain thing;
      Yet breathe I freer, walk I more sound
      On my sick bones for this brave reasoning?
      Soon I must say, "'Tis prowling Death I hear!"
      Yet come no better off, for my quick ear.

      * * *
      З усіх, що муки звідавши, гукали:
      “Любове ніжна й люта, пожалій!”–
      Я найпокірніша; й що в грудях мали
      Біль гострий; найтерплячіша в своїй
      Розпуці, що напоєна стражданням
      І холодом в’язничної пітьми; –
      Та не тому, що мур її воланням:
      “О боже! Визволь, порятуй з тюрми!” –
      Стрясала; а що був таким приємним
      Для вуха вже й кайданів моїх дзвін;
      Що силою чи підступом таємним
      Звільнитися й не прагнула з тих стін,
      Де цей забудькуватий конвоїр
      Пронизує мене очима зір.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Of all that ever in extreme disease
      "Sweet Love, sweet cruel Love, have pity!" cried,
      Count me the humblest, hold me least of these
      That wear the red heart crumpled in the side,
      In heaviest durance, dreaming or awake,
      Filling the dungeon with their piteous woe;
      Not that I shriek not till the dungeon shake,
      "Oh, God! Oh, let me out! Oh, let me go!"
      But that my chains throughout their iron length
      Make such a golden clank upon my ear,
      But that I would not, boasted I the strength,
      Up with a terrible arm and out of here
      Where thrusts my morsel daily through the bars
      This tall, oblivious gaoler eyed with stars.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Із Едни Сент Вінсент Мілей 26
      * * *
      Розбите серце не зростеться знов,
      Втрат не злічити у любовнім герці:
      Що хвилювало, гарячило кров,
      Нема того вже у розбитім серці.
      Від сповнити всі примхи намагань –
      Твої ж вони – нема вже в нім ні муки,
      Ні каяття, ні втіхи, ні бажань;
      Розбите серце вимага спонуки.
      Й так тихо колеться, не знісши гніт,
      Що не знаходить співчуття у людях;
      І б’ється, й завмира – кружляє світ,
      І ми з ним разом. Серце в моїх грудях,
      Півроку вже, як ти розбив надвоє,
      Й не знав ніхто, хіба що ми обоє.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      The heart once broken is a heart no more,
      And is absolved from all a heart must be;
      All that it signed or chartered heretofore
      Is cancelled now, the bankrupt heart is free;
      So much of duty as you may require
      Of shards and dust, this and no more of pain,
      This and no more of hope, remorse, desire,
      The heart once broken need support again.
      How simple 'tis, and what a little sound
      It makes in breaking, let the world attest:
      It struggles, and it fails; the world goes round,
      And the moon follows it. Heart in my breast,
      'Tis half a year now since you broke in two;
      The world's forgotten well; if the world knew.

      * * *
      Цей звір, що рве мене, не бич для стад –
      Збиткується любов так наді мною:
      Лютує, як надворі листопад,
      А сита – слабне, відступа весною.
      Спаде гарячка, й рана заживе,
      І в серці вщухне біль; забуду згодом
      Й тебе – манить мене так все нове –
      Хоч був мені і заходом і сходом.
      Врятована із пазурів звірюк,
      Могла б кохати знов, та не зумію:
      Вздовж тіла всього, й наче сніг для рук,
      Що вже й цілунків жаром не зігрію,
      Рубець від ран тих нездоланним шанцем
      Проліг між мною і моїм обранцем.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      This beast that rends me in the sight of all,
      This love, this longing, this oblivious thing,
      That has me under as the last leaves fall,
      Will glut, will sicken, will be gone by spring.
      The wound will heal, the fever will abate,
      The knotted hurt will slacken in the breast;
      I shall forget before the flickers mate
      Your look that is today my east and west.
      Unscathed, however, from a claw so deep
      Though I should love again I shall not go:
      Along my body, waking while I sleep,
      Sharp to the kiss, cold to the hand as snow,
      The scar of this encounter like a sword
      Will lie between me and my troubled lord.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Із Едни Сент Вінсент Мілей 25
      * * *
      Ні, лікарю мій, марні намагання
      Зцілить мене п’явками зі ставка:
      Тому що завдало її кохання,
      Недуга, що в мені, тяжка така.
      Охочіше за ваші всі моління
      Свого обранця я сприймала б чар;
      Чи ж ваші оціню благовоління,
      Як в серці пустка, в голові ж – кошмар?
      На цьому світі він один лиш нині
      Мене зцілив би від усіх зажур –
      Сповідник, та без чоток і латині;
      Й теж лікар, та без марлі і мікстур.
      Й на клич ваш не прийде – його ім’я,
      Як не просили б, не скажу вам я.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Nay, learnиd doctor, these fine leeches fresh
      From the pond's edge my cause cannot remove:
      Alas, the sick disorder in my flesh
      Is deeper than your skill, is very love.
      And you, good friar, far liefer would I think
      Upon my dear, and dream him in your place,
      Than heed your ben'cites and heavenward sink
      With empty heart and noddle full of grace.
      Breathes but one mortal on the teeming globe
      Could minister to my soul's or body's needs —
      Physician minus physic, minus robe;
      Confessor minus Latin, minus beads.
      Yet should you bid me name him, I am dumb;
      For though you summon him, he would not come.

      * * *
      Зі мною будеш в ліжку, прийде час,
      Як досі заманити ще не встигла;
      Це неодмінно трапиться і в нас,
      Як ще бурлить кров чи як вже застигла;
      Як не тепер, то завтра; як не тут,
      На моріжку, й ще сповнені екстазом,
      То вже під ним, бажань позбувшись пут,
      В нічній пітьмі лежатимемо разом;
      І не в жаданім, ніжнім і грайливім,
      Земнім цілунку, що в нім шал і піт,
      А у потворнім, скорбнім і глузливім
      Зімкне уста нам пітьми й тліну гніт.
      Життя безжальне: навіть тих, що з трону,
      Відправить всіх колись на корм дракону.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Yet in an hour to come, disdainful dust,
      You shall be bowed and brought to bed with me.
      While the blood roars, or when the blood is rust
      About a broken engine, this shall be.
      If not today, then later; if not here
      On the green grass, with sighing, and delight,
      Then under it, all in good time, my dear,
      We shall be laid together in the night.
      And ruder and more violent, be assured,
      Than the desirous body's heat and sweat
      That shameful kiss by more than night obscured
      Wherewith at length the scornfullest mouth is met.
      Life has no friend; her converts late or soon
      Slide back to feed the dragon with the moon.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Із Едни Сент Вінсент Мілей 24
      * * *
      Річ дивна, що, хоч і не схильна я
      Зашкодити в чімсь літньому розмаю,
      Та, як знайду гніздо, що в нім сім’я
      Пташин двох, їх в неспокої тримаю,
      Допоки твоє серце тріпотить
      Біля вікна грудей моїх, аж поки
      Цілунок твій украду, що вмістить
      Більш болю, ніж утіх; – і дам вже спокій.
      “А зараз линьте, птахи, в небозвід!
      З тенет, хай ніжні, поспішіть на волю!” –
      Гукаю їм, вину відчувши й стид,
      Що я красі взялась вершити долю.
      Та якби не кричала, визнать мушу:
      Тебе вже з місця і на крок не зрушу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Strange thing that I, by nature nothing prone
      To fret the summer blossom on its stem,
      Who know the hidden nest, but leave alone
      The magic eggs, the bird that cuddles them,
      Should have no place till your bewildered heart
      Hung fluttering at the window of my breast,
      Till I had ravished to my bitter smart
      Your kiss from the stern moment, could not rest.
      "Swift wing, sweet blossom, live again in air!
      Depart, poor flower; poor feather you are free!"
      Thus do I cry, being teased by shame and care
      That beauty should be brought to terms by me;
      Yet shamed the more that in my heart I know,
      Cry as I may, I could not let you go.

      * * *
      Що радять мудрі, трохи уявляю:
      Збудивши пристрасть, як годити їй;
      Й себе оголену зріть дозволяю –
      Мою так стрілку півночі твоїй
      Вдалось хитнути. А щоб незрадливий
      Ти був, переконайсь у тім, що змін
      Я прагну теж і компас мій мінливий:
      За гріш подачки щедрий дар взамін.
      На матір схожа я; в мені щедроти
      Її всі: палкість, вірність, доброта;
      Кохав би краще вже за ці чесноти,
      Хай і була б любов коротша та,
      Ніж за наряди й приворотне зілля, –
      Та чим ще тебе втримать до весілля?

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      No lack of counsel from the shrewd and wise
      How love may be acquired and how conserved
      Warrants this laying bare before your eyes
      My needle to your north abruptly swerved;
      If I would hold you, I must hide my fears
      Lest you be wanton, lead you to believe
      My compass to another quarter veers,
      Little surrender, lavishly receive.
      But being like my mother the brown earth
      Fervent and full of gifts and free from guile,
      Liefer would I you loved me for my worth,
      Though you should love me but a little while,
      Than for a philtre and doll can brew, —
      Though thus I bound you as I long to do.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Із Едни Сент Вінсент Мілей 23
      * * *
      Коли помреш ти й поглядом бентежним
      Наскрізь вже не пронижеш – сяйва чар
      Такий в нім: наче блиском ефемерним
      Планети дві у просвіт поміж хмар
      Сяйнули раптом з неба в млу світанку,
      Та лиш на мить – вже й сліду їх нема,
      Хай хтось би і вдивлявся до останку
      З надією, аж поки зникне й тьма; –
      Тоді тебе забула б, може, й разом
      Весь біль і смуток, зажила б, як всі?
      О ні! Ще не потьмаривсь доки розум,
      У ньому блиск тих зір у всій красі,
      Яскравіш сяйво з пам’яті ллючи,
      Ніж альфи всіх сузір’їв уночі.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      When you are dead, and your disturbing eyes
      No more as now their stormy lashes lift
      To lance me through — as in the morning skies
      One moment, plainly visible in a rift
      Of cloud, two splendid planets may appear
      And purely blaze, and are at once withdrawn,
      What time the watcher in desire and fear
      Leans from his window in the dawn —
      Shall I be free, shall I be once again
      As others are, and count your loss no care?
      Oh, never more, till my dissolving brain
      Be powerless to evoke you out of air,
      Remembered morning stars, more fiercely bright
      Than all the Alphas of the actual night!

      * * *
      Кохав мене ти? – ні! – та що поробиш;
      Тебе ж я – більше, ніж саме життя;
      Несправедливість в цім, бо як не годиш,
      Мені одній лиш туга й каяття.
      А вибір зброї? – все ж я вибираю,
      Щоб зброя та ржавіла в забутті:
      Вночі у мріях в ігри інші граю –
      Гравці знатніші й ставки вже не ті.
      Й коли світанок осяває доли,
      Буджусь я в розладі зі світом всім:
      З дітьми всіма, які спішать до школи,
      З тим дурнем, що відраз причина – в нім.
      Ти йдеш; мені ж, самотній, і світлиця
      Холодна вже відтоді, мов темниця.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      You loved me not at all, but let it go;
      I loved you more than life, but let it be.
      As the more injured party, this being so,
      The hour's amenities are all to me —
      The choice of weapons; and I gravely choose
      To let the weapons tarnish where they lie;
      And spend the night in eloquent abuse
      Of senators and popes and such small fry
      And meet the morning standing, and at odds
      With heaven and earth and hell and any fool
      Who calls his soul his own, and all the gods,
      And all the children getting dressed for school . . .
      And you will leave me, and I shall entomb
      What's cold by then in an adjoining room.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Із Едни Сент Вінсент Мілей 22
      * * *
      Мене більш не кохай, божка любові
      Відринь, якщо вона така гірка
      Тобі вже, й прощавай на цьому слові;
      Будь завжди юним – ось моя рука.
      Сильніш в мені ця спрага – й вже навіки,
      Хоч і пила; тобі ж, немов пісок
      У рот, цілунок мій, як на повіки
      Монетки дві, чи для долонь гвіздок.
      Й кинь слово зліш, щоб розігнула спину,
      Щоб застидилась сліз в прощальний час,
      Бо як років стрій озвірілий стріну? –
      Що не посмів би зачіпати нас,
      Як з факелом під спів крокуєм в ногу;
      Мені ж одній долати цю дорогу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Love me no more, now let the god depart,
      If love be grown so bitter to your tongue!
      Here is my hand; I bid you from my heart
      Fare well, fare very well, be always young.
      As for myself, mine was a deeper drouth:
      I drank and thirsted still; but I surmise
      My kisses now are sand against your mouth,
      Teeth in your palm and pennies in your eyes.
      Speak but one cruel word, to shame my tears;
      Go, but in going, stiffen up my back
      To meet the yelping of the mustering years —
      Dim, trotting shapes that seldom will attack
      Two with a light who match their steps and sing:
      To one alone and lost, another thing.

      * * *
      Як з бігом часу раптом ти згадаєш,
      Коли обсядуть сум, вагання, страх,
      Й знайти від них спасіння зажадаєш
      У мріях, насолодах, похвалах;
      Коли зігнешся під скорбот вагою,
      Як в осуд перейде колишня лесть, –
      Згадай же, як гордилась я тобою
      За мужність, благородство, розум, честь.
      Не виграти зі смертю в грі змагання:
      Й коли зітне її коса мене
      Раніше, хай тобі моє кохання
      Хоч крихту тої гордості верне:
      Воскресне тоді в пам’яті саме
      Й тебе ще вище над людьми здійме.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      If in the years to come you should recall,
      When faint in heart or fallen on hungry days,
      Or full of griefs and little if at all
      From them distracted by delights or praise;
      When failing powers or good opinion lost
      Have bowed your neck, should you recall to mind
      How of all men I honoured you the most,
      Holding your noblest among mortal-kind:
      Might not my love — although the curving blade
      From whose wide mowing none may hope to hide,
      Me long ago below the frosts had laid —
      Restore you somewhat to your former pride?
      Indeed I think this memory, even then,
      Must raise you high among the run of men.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Із Едни Сент Вінсент Мілей 21
      * * *
      Коли вдягнем вінки не з мирта – з тліну,
      Й затьмарить морок зір, й серед мерців
      Наш сміх дзвінкий, весь шал за мить єдину
      Там буде, де й думки всі мудреців;
      Як внуки тих, хто в іграх з нами вправні,
      На веслах в море вийдуть, хто з корми
      Пірнатиме шукать монетки давні? –
      Уже не ми, коханий, вже не ми….
      То ж ті, кому вдихать на повні груди,
      Нас, що безмовний прах уже, не вчіть
      Яка любов обманлива, й що люди
      Не вірять в міць її; хоча б мовчіть,
      Минаючи німу тих двох могилу,
      Що звідали сповна кохання силу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      When we that wore the myrtle wear the dust,
      And years of darkness cover up our eyes,
      And all our arrogant laughter and sweet lust
      Keep counsel with the scruples of the wise;
      When boys and girls that now are in the loins
      Of croaking lads, dip oar into the sea, —
      And who are these that dive for copper coins?
      No longer we, my love, no longer we —
      Then let the fortunate breathers of the air,
      When we lie speechless in the muffling mould,
      Tease not our ghosts with slander, pause not there
      To say that love is false and soon grows cold,
      But pass in silence the mute grave of two
      Who lived and died believing love was true.

      * * *
      Колодязь є; в його бездонне око,
      Хоч ріж мене, я більш не зазирну;
      Живився джерелом, що десь глибоко
      В нім пульсувало, та за ніч одну
      Враз висох; а в засуху, як безводна
      Була й ріка, на рівні усе ж тім
      Блищала тьмяно там вода холодна;
      Й десь ділась за одну ніч, зникла в нім.
      Є слово, що не смію знов казати,
      Обличчя є, що з пам’яті жену;
      Й хоч навчена терпіти біль і втрати,
      Про тебе думку – муку цю одну –
      Вже не осилю; й ще боюсь в додачу,
      Чи в спомині про тебе глузд не втрачу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      There is a well into whose bottomless eye,
      Though I were flayed, I dare not lean and look,
      Sweet once with mountain water, now gone dry,
      Miraculously abandoned by the brook
      Wherewith for years miraculously fed
      It kept a constant level cold and bright,
      Though summer parched the rivers in their bed;
      Withdrawn these waters, vanished overnight.
      There is a word I dare not speak again,
      A face I never again must call to mind;
      I was not craven ever nor blenched at pain,
      But pain to such degree and of such kind
      As I must suffer if I think of you,
      Not in my senses will I undergo.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Із Едни Сент Вінсент Мілей 20
      * * *
      Під місяцем, що в чверті вже останній,
      Я вмру або з тобою буду знов;
      Моральні настанови у змаганні
      Здола всі біль, що завдала любов.
      Терпіння, гордість, честь, мольба, погрози –
      Що в людях склалось чи закон дав їм, –
      Чи ж ради них з вогнем пекучим сльози
      Нуртують в кожнім подиху моїм?
      Час підганять, чекання звідать муки,
      Будиться й засинать в самотині –
      Та поки я жива, облиш спонуки
      Змінити щось на свій лад у мені.
      Скажи, уздрівши, як цей серп маліє:
      Вона в труні – чи – де сама воліє.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Now by this moon, before this moon shall wane
      I shall be dead or I shall be with you!
      No moral concept can outweigh the pain
      Past rack and wheel this absence puts me through;
      Faith, honour, pride, endurance, what the tongues
      Of tedious men will say, or what the law —
      For which of these do I fill up my lungs
      With brine and fire at every breath I draw?
      Time, and to spare, for patience by and by,
      Time to be cold and time to sleep alone;
      Let me no more until the hour I die
      Defraud my innocent senses of their own.
      Before this moon shall darken, say of me:
      She's in her grave, or where she wants to be.

      * * *
      О серце, не жалій оселі з плоті,
      Стрясай її гулянкою, танком;
      Твоя вона й лиш у твоїй турботі
      Її продати чи віддать на злом.
      Ти бачиш – місяць ліжко осяває,
      Ти чуєш – хруснув гравій під вікном;
      Це засторогу дім твій посилає:
      Не спи, коли руїна вже кругом.
      Що молодість розтринькати не встигне,
      Докучна старість перетворить в прах:
      То ж, поки юні, сміх наш хай не тихне –
      Суха латинь, та правда в цих словах.
      Юнь, геть жалі – й копійки не залиш
      Для старості; й не бійсь, що буде зліш.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Heart, have no pity on this house of bone:
      Shake it with dancing, break it down with joy.
      No man holds mortgage on it; it is your own;
      To give, to sell at auction, to destroy.
      When you are blind to moonlight on the bed,
      When you are deaf to gravel on the pane,
      Shall quavering caution from this house instead
      Cluck forth at summer mischief in the lane?
      All that delightful youth forbears to spend
      Molestful age inherits, and the ground
      Will have us; therefore, while we're young, my friend —
      The Latin's vulgar, but the advice is sound.
      Youth, have no pity; leave no farthing here
      For age to invest in compromise and fear.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Із Едни Сент Вінсент Мілей 19
      * * *
      Цю рану вже ніколи не зцілити;
      І це не смерті підступи жахні –
      Її кохання завдало мені,
      Дотла згорівши; не зазеленіти
      Вже пустирищу: ні трава, ні квіти
      Тут не зійдуть, хоч сію навесні,
      А небо щедро ллє дощі рясні –
      Такі безплідні болю моноліти.
      Що квітень буде вітряним незвично,
      Й що серпень занегодиться дощем, –
      Стерплю; й що нам – сприйму філософічно –
      Як ляжем в землю, стане тлін плащем;
      Але як мрія згине – вже довічно
      Нести у грудях цей пекучий щем.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Here is a wound that never will heal, I know
      Being wrought not of a dearness and a death
      But of a love turned ashes and the breath
      Gone out of beauty; never again will grow
      The grass on that scarred acre, though I sow
      Young seed there yearly and the sky bequeath
      Its friendly weathers down, far underneath
      Shall be such bitterness of an old woe.
      That April should be shattered by a gust,
      That August should be leveled by a rain,
      I can endure, and that the lifted dust
      Of man should settle to the earth again;
      But that a dream can die, will be a thrust
      Between my ribs forever of hot pain.

      * * *
      Що ж, я пішла від тебе – й геть жалі;
      Це – вибір мій, хай рана й незагойна;
      Й що б не казав ти – навіть королі
      Не часто йдуть на плаху так достойно.
      Вночі в сльозах топила відчай свій,
      Та день сушив їх; і я вдячна долі,
      Що жити, хай і в клітці золотій,
      Вже не бажаю пташкою в неволі.
      Схитруй чи менш люби – й ще на одне
      Із літ тебе я втратила б пізніше;
      Та чи ціна та звабила б мене,
      Й те літо – чи було б тим, що раніше?
      Й коли здолаю відчаю межу –
      Про тебе й слова злого не скажу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Well, I have lost you; and I lost you fairly;
      In my own way, and with my full consent.
      Say what you will, kings in a tumbrel rarely
      Went to their deaths more proud than this one went.
      Some nights of apprehension and hot weeping
      I will confess; but that's permitted me;
      Day dried my eyes; I was not one for keeping
      Rubbed in a cage a wing that would be free.
      If I had loved you less or played you slyly
      I might have held you for a summer more,
      But at the cost of words I value highly,
      And no such summer as the one before.
      Should I outlive this anguish — and men do —
      I shall have only good to say of you.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Із Едни Сент Вінсент Мілей 18
      * * *
      Не встиг бутон розкрити пелюстки,
      Коли з тобою вперше цілувалась,
      Як зла бур’ян сухий пустив ростки;
      Й не до добра це – зразу догадалась.
      Пір року зміну знаю, бо з села
      Я родом; то ж, як і батьки бувало,
      Кажу, вдихнувши холод: “Без тепла
      Все, що на грядці у цю ніч, – пропало.”
      І все ж надія ще жила в мені,
      Що більш погожим виявиться літо,
      Й пізніш прийдуть осінні хмурі дні,
      Й весняний збиток буде пережито.
      Й кажу тобі це, як уже мороз
      Торкнувсь брутально виноградних лоз.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Even in the moment of our earliest kiss,
      When sighed the straitened bud into the flower,
      Sat the dry seed of most unwelcome this;
      And that I knew, though not the day and hour.
      Too season-wise am I, being country-bred,
      To tilt at autumn or defy the frost:
      Snuffing the chill even as my fathers did,
      I say with them, "What's out tonight is lost."
      I only hoped, with the mild hope of all
      Who watch the leaf take shape upon the tree,
      A fairer summer and a later fall
      Than in these parts a man is apt to see,
      And sunny clusters ripened for the wine:
      I tell you this across the blackened vine.

      * * *
      Любове, ти колючкою мені
      Вп’ялась у серце й ледь не погубила;
      Й траву, що в ній лежала в напівсні,
      Й так мокру від дощу, слізьми кропила,
      Як сутінки зміняла млиста ніч,
      А тій – похмурий ранок йшов на зміну,
      Та небо все ясніло зусібіч,
      Й вернуло дню вже метушню пташину.
      Колючко ніжна, пристрасте, якби ж
      Тоді я знала, яку серцю муку
      Несе твій гострий і безжальний ніж,
      Як розставання множить в нім розпуку, –
      О, я не бігла б так на того клич,
      Хто чи й любив мене – в ту навіть ніч!

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Sweet love, sweet thorn, when lightly to my heart
      I took your thrust, whereby I since am slain,
      And lie disheveled in the grass apart,
      A sodden thing bedrenched by tears and rain,
      While rainy evening drips to misty night,
      And misty night to cloudy morning clears,
      And clouds disperse across the gathering light,
      And birds grow noisy, and the sun appears —
      Had I bethought me then, sweet love, sweet thorn,
      How sharp an anguish even at the best,
      When all's requited and the future's sworn,
      The happy hour can leave within the breast,
      I had not so come running at the call
      Of one who loves me little, if at all.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Із Едни Сент Вінсент Мілей 17
      * * *
      Коли підеш ти, що в цю мить мені
      Дорожчий за слова всі на папері,
      Залишивши мене в самотині,
      Й більш не постукаєш у мої двері;
      Й не будеш уже променем ясним
      Мені, коли земля в цвітінь уборі,
      Чи в пітьмі світлом місяця блідим
      У зблиску й мерехтінні хвиль на морі; –
      Хай пам’ять лиш одне тоді верта –
      Й поплачу трохи, як тепер, в скорботі –
      Мить, де любов твоя, мов квітка та,
      Що смерті страх в ній ще в п’янкій дрімоті,
      Й спостеріга тужливо серед нив,
      Де вітер пелюстки її зронив.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      When you, that at this moment are to me
      Dearer than words on paper, shall depart,
      And be no more the warder of my heart,
      Whereof again myself shall hold the key;
      And be no more, what now you seem to be,
      The sun, from which all excellencies start
      In a round nimbus, nor a broken dart
      Of moonlight, even, splintered on the sea;
      I shall remember only of this hour–
      And weep somewhat, as now you see me weep–
      The pathos of your love, that, like a flower,
      Fearful of death yet amorous of sleep,
      Droops for a moment and beholds, dismayed,
      The wind whereon its petals shall be laid.

      * * *
      Більш не з’являйся, літо, в цьому лісі
      Й ти, осене, не йди по цих стежках;
      Не хочу ні дощу, ні сонця з висі,
      Ні втіх очам на тирлича квітках.
      Й ти будь відсутня теж, даремна весно;
      Не дай дроздам здійняти співу шквал,
      Що вміє воскрешати так облесно
      Із пам’яті бажань колишніх шал.
      Й лиш ти, нелюба іншим, хмура зимо,
      З морозами у ліс цей завітай;
      Хай гнеться зледеніле віття німо,
      Хоч поряд в лузі й літній ще розмай;
      Затьмар і вись, і низ хурделиць бігом;
      Прощай, квітучий луже, – спи під снігом!

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Summer, be seen no more within this wood;
      Nor you red Autumn, down its paths appear;
      Let no more the false mitrewort intrude
      Nor the dwarf cornel nor the gentian here;
      You too be absent, unavailing Spring,
      Nor let those thrushes that with pain conspire
      From out this wood their wild arpeggios fling,
      Shaking the nerves with memory and desire.
      Only that season which is no man's friend,
      You, surly Winter, in this wood be found;
      Freeze up the year; with sleet these branches bend
      Though rasps the locust in the fields around.
      Now darken, sky! Now shrieking blizzard, blow! —
      Farewell, sweet bank; be blotted out with snow!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Із Едни Сент Вінсент Мілей 16
      * * *
      Тебе любила щойно – зізнаюся;
      Кажу всерйоз – не жарт це, як раніш:
      На тебе мимоволі задивлюся
      Й не відведу твоїх рук – стисну лиш.
      Де й ділись усі примхи мої нині;
      Під поглядом твоїм, який звільнить
      Від скритності, зазнайства і гордині,
      Постануть усі вади мої вмить.
      Пробудженням від чергової сплячки
      Була тобі – й розстаньмось без молінь:
      В житті я обійдусь і без подачки;
      Йду залом пам’яті твоєї – тінь
      У мармурі – не дівчина жива,
      Що все ж тебе кохала день чи два.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I think I should have loved you presently,
      And given in earnest words I flung in jest;
      And lifted honest eyes for you to see,
      And caught your hand against my cheek and breast;
      And all my pretty follies flung aside
      That won you to me, and beneath your gaze,
      Naked of reticence and shorn of pride,
      Spread like a chart my little wicked ways.
      I, that had been to you, had you remained,
      But one more waking frorn a recurrent dream,
      Cherish no less the certain stakes I gained,
      And walk your memory's halls, austere, supreme,
      A ghost in marble of a girl you knew
      Who would have loved you in a day or two.

      * * *
      Одне прохання – завжди будь красивим,
      Щоб ніжною і я повік була;
      Ти ж знаєш, що краса є справжнім дивом
      Для мене – і в тобі його знайшла;
      Без неї мене втримати не зможеш,
      Хай інших безліч є в тобі чеснот;
      Слізьми й мольбою тут не допоможеш,
      Докори ж тільки додадуть скорбот.
      Ото ж прошу, як справді мене любиш,
      Лелій до днів останніх вроди чар;
      Й не відведу твоїх рук, як голубиш,
      І з вдячністю прийму любові дар.
      Якщо й старіти, дням згубивши лік,
      То лиш чарівно, як це робить рік.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I do but ask that you be always fair
      That I forever may continue kind;
      Knowing me what I am, you should not dare
      To lapse from beauty ever, nor seek to bind
      My alterable mood with lesser cords;
      Weeping and such soft matters must invite
      To further vagrancy; and bitter words
      Chafe soon to irremediable flight,
      Wherefore I pray you if you love me dearly,
      Less dear to hold me than your own bright charms,
      Whence it may fall that until death, or nearly,
      I shall not move to struggle from your arms:
      Fade if you must,--I would but bid you be
      Like the sweet year, doing all things graciously.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Із Едни Сент Вінсент Мілей 15
      * * *
      В посуху днів моїх знов, мов роса,
      Немов з оази вітер чи дзюрчання
      Струмка десь під землею, без вагання
      Зрадливий посланець – твоя краса –
      У споминах примчить; вже не спаса
      Й жага згадати всі твої надбання,
      Бо грунт цей непридатний для зростання
      Не лише квітів – навіть і вівса.
      Все ж милий привид викликаю знов
      В полоні твого чару неземного;
      Й молю, й кляну – й холоне в жилах кров:
      Всім присягаюсь, зрікшися усього;
      З розпуки божеволію немов:
      Знов обнімаю – й там нема нікого.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Once more into my arid days like dew,
      Like wind from an oasis, or the sound
      Of cold sweet water bubbling underground,
      A treacherous messenger, the thought of you
      Comes to destroy me; once more I renew
      Firm faith in your abundance, whom I found
      Long since to be but just one other mound
      Of sand, whereon no green thing ever grew.
      And once again, and wiser in no wise,
      I chase your colored phantom on the air,
      And sob and curse and fall and weep and rise
      And stumble pitifully on to where,
      Miserable and lost, with stinging eyes,
      Once more I clasp,--and there is nothing there.

      * * *
      Ті рози, що колись в саду моїм,
      В Гомера, чи в Хайямовім зростали,
      Хоча й самі з тих пір вже прахом стали
      Під шаром із таких же роз товстим
      Й не тішити ніколи зір наш їм; –
      Але крізь тлін і праху всі завали
      Пишніше б ще й духмяніш забуяли,
      Літа всі давні сколихни новим.
      Й коли клянусь: “Всім серцем я люблю”, –
      То клятва ця чи без Ліліт можлива
      Була б, без Лесбії й Лукреції;
      Щось теж в коханні і своїм згублю,
      Якби була Єлена менш вродлива,
      Чи вмерла б, чи осталась в Греції.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      No rose that in a garden ever grew,
      In Homer's or in Omar's or in mine,
      Though buried under centuries of fine
      Dead dust of roses, shut from sun and dew
      Forever, and forever lost from view,
      But must again in fragrance rich as wine
      The grey aisles of the air incarnadine
      When the old summers surge into a new.
      Thus when I swear, "I love with all my heart,"
      'Tis with the heart of Lilith that I swear,
      'Tis with the love of Lesbia and Lucrece;
      And thus as well my love must lose some part
      Of what it is, had Helen been less fair,
      Or perished young, or stayed at home in Greece.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Із Едни Сент Вінсент Мілей 14
      * * *
      Лиш доки цій дотліти сигареті,
      На мить коротку в ці печальні дні,
      Як попіл на підлогу в метушні
      Каміна зблисків пада, й мляві злети
      Мелодій джазу вплівши в піруети,
      Химерна тінь танцює на стіні, –
      Дам дозвіл пам’яті вернуть мені
      Твій лик, що на тлі мрій, мов на портреті.
      Й тоді – прощай! – слід мрії зупинить;
      Словам твоїм і посмішкам не раде,
      Колишнім болем серце не щемить
      Й видіння милі з пам‘яті не краде;
      Та в дні твоїм останній зблиск – ця мить –
      На крутосхилі, як вже сонце сяде.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Only until this cigarette is ended,
      A little moment at the end of all,
      While on the floor the quiet ashes fall,
      And in the firelight to a lance extended,
      Bizarrely with the jazzing music blended,
      The broken shadow dances on the wall,
      I will permit my memory to recall
      The vision of you, by all my dreams attended.
      And then adieu,--farewell!--the dream is done.
      Yours is a face of which I can forget
      The colour and the features, every one,
      The words not ever, and the smiles not yet;
      But in your day this moment is the sun
      Upon a hill, after the sun has set.

      * * *
      Прийду на берег знов до хвиль у піні
      Й хатинку там збудую на піску,
      Й не так, щоб зріти водорість ламку
      Біля дверей, а на сухій місцині;
      Й до тебе не вернуся вже у плині
      Днів, не візьму за руку, щоб п’янку
      Оману пити; й долю не таку –
      Щасливішу знайду у самотині.
      Вмить слово твоє стало німотою,
      Любов твоя розвіялась, як мла,
      Затьмаривсь день твій мряки пеленою,
      Й мене знобить вже від твого тепла; –
      А гір зажура й небо наді мною
      Незмінні з пір тих, як дитям була.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I shall go back again to the bleak shore
      And build a little shanty on the sand,
      In such a way that the extremest band
      Of brittle seaweed will escape my door
      But by a yard or two; and nevermore
      Shall I return to take you by the hand;
      I shall be gone to what I understand,
      And happier than I ever was before.
      The love that stood a moment in your eyes,
      The words that lay a moment on your tongue,
      Are one with all that in a moment dies,
      A little under-said and over-sung.
      But I shall find the sullen rocks and skies
      Unchanged from what they were when I was young.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Із Едни Сент Вінсент Мілей 13
      * * *
      Хоч більш, ніж тебе, я люблю життя,
      Й більш трохи – квіт весняного розмаю,
      Й димок в осіннім полі; – все ж буття
      Без тебе вже не мислю, бо кохаю.
      В тобі – і радощі, й жалі мої;
      Найбільша із утіх – тобі служити;
      До тебе шлю думок своїх рої:
      Тобою жити, й знов тобою снити.
      До чого не торкнусь в тобі – святе:
      Пригадую весь день, як над бровою
      В тебе волосся завиток росте,
      Й твій дотеп кожний в балачках зі мною; –
      Щоб світ дізнавсь – і я, і ти, і всяк,
      Як я тебе люблю, хай це й не так.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Loving you less than life, a little less
      Than bitter-sweet upon a broken wall
      Or bush-wood smoke in autumn, I confess
      I cannot swear I love you not at all.
      For there is that about you in this light--
      A yellow darkness, sinister of rain--
      Which sturdily recalls my stubborn sight
      To dwell on you, and dwell on you again.
      And I am made aware of many a week
      I shall consume, remembering in what way
      Your brown hair grows about your brow and cheek,
      And what divine absurdities you say:
      Till all the world, and I, and surely you,
      Will know I love you, whether or not I do.

      * * *
      Благаю, якщо любиш, порадій
      Зі мною трохи, чи дозволь сльозами
      Твоїми плакать; мало так надій
      Дарує тобі доля й манівцями
      Брести в пітьмі ти мусиш день за днем.
      Так знай же, що і я, хоч і щаслива
      В цю мить, теж маю в серці туги щем,
      А моя доля – мачуха примхлива.
      Благаю, любий, хоч би у цей день
      По стежці осяйній іди зі мною,
      Бо відвернусь від сонця і пісень
      Й піду твоєю, темною й сумною.
      То ж разом поспішім навстріч весні:
      Кохання лиш таке – повір мені!

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I pray you if you love me, bear my joy
      A little while, or let me weep your tears;
      I, too, have seen the quavering Fate destroy
      Your destiny's bright spinning--the dull sheares
      Meeting not neatly, chewing at the thread,
      Nor can you well be less aware how fine,
      How staunch as wire, and how unwarranted
      Endures the golden fortune that is mine.
      I pray you for this day at least, my dear,
      Fare by my side, that journey in the sun;
      Else must I turn me from the blossoming year
      And walk in grief the way that you have gone.
      Let us go forth together to the spring:
      Love must be this, if it be anything.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Із Едни Сент Вінсент Мілей 12
      * * *
      Красою не затьмариш ти лілею,
      Й не краща, ніж бузок чи білий мак;
      Хай осяйна – не засліпля однак
      Мене, хоч і схиляюсь перед нею
      І провідною стала вже зорею:
      Коли блукаю в тьмі – в ній віщий знак;
      Все ж запевняю: чарували б так
      Й туман, й уповні місяць над землею.
      Як той, хто в чай отруту додає
      Щодня, й щоразу більше, по краплині;
      Й те вип’є вмить, що й сім би не змогли, –
      Так я привчаюсь до краси; вже є
      Від її доз у мене ліки нині:
      Я п’ю – й живу – де б інші вже злягли.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Thou art not lovelier than lilacs,--no,
      Nor honeysuckle; thou art not more fair
      Than small white single poppies,--I can bear
      Thy beauty; though I bend before thee, though
      From left to right, not knowing where to go,
      I turn my troubled eyes, nor here nor there
      Find any refuge from thee, yet I swear
      So has it been with mist,--with moonlight so.
      Like him who day by day unto his draught
      Of delicate poison adds him one drop more
      Till he may drink unharmed the death of ten,
      Even so, inured to beauty, who have quaffed
      Each hour more deeply than the hour before,
      I drink--and live--what has destroyed some men.

      * * *
      По стежці, що вела вверх, вниз іду.
      Дуби з дубків тих виросли донині.
      Без тебе – рій лиш споминів веду –
      Спускаюсь, та вже в лагіднішій днині.
      Позбавлена кохання, без надій
      По стежці тій, що вгору йшла, вертаюсь;
      Й крутіший, ніж гадавсь тоді, шлях мій,
      Й, самотня, кам’яністішим спускаюсь.
      Теплінь і сутінь, дзвін удалині
      Пливе повільно й сумно над горами;
      Й ці пасовища пам’ятні мені,
      Що оживлялись навесні стадами.
      І близько уже зовсім до хатини,
      Звідкіль не проглядають гір вершини.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Now by the path I climbed, I journey back.
      The oaks have grown; I have been long away.
      Taking with me your memory and your lack
      I now descend into а milder day;
      Stripped of your love, unburdened of my hope,
      Descend the path I mounted from the plain;
      Yet steeper than I fancied seems the slope
      And stonier, now that I go down again.
      Warm falls the dusk; the clanking of a bell
      Faintly ascends upon this heavier air;
      I do recall those grassy pastures well:
      In early springs they drove the cattle there.
      And close at hand should be a shelter, too,
      From which the mountain peaks are not in view.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Із Едни Сент Вінсент Мілей 11
      * * *
      Й ти вмерти маєш теж, коханий праху,
      Й твоя зів’яне врода, мов трава:
      Рука ця вміла й мудра голова;
      Це тіло зграбне тлін в сильце, мов птаху,
      Впіймає, й не уникнути вже краху:
      Як листя вітер осені зрива,
      Так дінуться десь вроди всі дива –
      Пощезнуть від коси одного змаху.
      Й любов моя вся, як надійде строк,
      Не захистить красу цю від могили,
      Як не спинити вітер, що подув,
      Й не відвернути в’янення квіток;
      Й чи значить щось, яким вродливим був,
      Або ж наскільки більш тебе любили.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      And you as well must die, belovèd dust,
      And all your beauty stand you in no stead;
      This flawless, vital hand, this perfect head,
      This body of flame and steel, before the gust
      Of Death, or under his autumnal frost,
      Shall be as any leaf, be no less dead
      Than the first leaf that fell, this wonder fled,
      Altered, estranged, disintegrated, lost.
      Nor shall my love avail you in your hour.
      In spite of all my love, you will arise
      Upon that day and wander down the air
      Obscurely as the unattended flower,
      It mattering not how beautiful you were,
      Or how belovèed above all else that dies.

      * * *
      Чи думав, любий, де шукать рятунку,
      Як час прийде, безжальніший за тлін,
      Й візьме з обіймів, від мого цілунку
      Тебе, й зістарить – я ж уникну змін?
      Як бути нам, що у свої зеніти
      Ще линем, сонцю й небесам навстріч,
      Хоч долі присуду не відмінити,
      Й на все колись гранітна ляже ніч;
      Й вогонь цей згасить мороку сувоєм,
      Й навіки він у камінь увійде:
      Я ще дитя, а ти вже став героєм –
      Нас тих колишніх ранок не знайде?
      Світає вже, та все нема розради
      В жалях цих один одного заради.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Oh, my belovиd, have you thought of this:
      How in the years to come unscrupulous Time,
      More cruel than Death, will tear you from my kiss,
      And make you old, and leave me in my prime?
      How you and I, who scale together yet
      A little while the sweet, immortal height
      No pilgrim may remember or forget,
      As sure as the world turns, some granite night
      Shall lie awake and know the gracious flame
      Gone out forever on the mutual stone;
      And call to mind that on the day you came
      I was a child, and you a hero grown ?–
      And the night pass, and the strange morning break
      Upon our anguish for each other's sake!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Із Едни Сент Вінсент Мілей 10
      * * *
      Ніч за сестру мені, й кохання стільки
      В ній, що довкіл все шал його омив;
      Щоб спокою не відати ні хвильки,
      Лежу я тут, де піниться приплив.
      Її рука лиш між піском і мною,
      Її лиш голос й дихання її
      Втишають біль зітханнями й пітьмою,
      Тамують схлип – й німі уста мої.
      Навряд чи заманеться чоловіку
      У шторм такий свій залишати дім
      Заради потопаючої крику,
      Як це – кохання вир, що тоне в нім.
      Лиш ніч одна в сльозах з-під темних вій
      Чатує тут, де я і вітровій.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Night is my sister, and how deep in love,
      How drowned in love and weedily washed ashore,
      There to be fretted by the drag and shove
      At the tide's edge, I lie — these things and more:
      Whose arm alone between me and the sand,
      Whose voice alone, whose pitiful breath brought near,
      Could thaw these nostrils and unlock this hand,
      She could advise you, should you care to hear.
      Small chance, however, in a storm so black,
      A man will leave his friendly fire and snug
      For a drowned woman's sake, and bring her back
      To drip and scatter shells upon the rug.
      No one but Night, with tears on her dark face,
      Watches beside me in this windy place.

      * * *
      В гучної пісні кубок золотий
      Всю нашу пристрасть виллєм; сплівши руки,
      Хай сплять коханці інші без принуки –
      Не ми; відлуння світу всього лий
      У нього, весь шаленства буревій,
      Стрічань блаженство і відчай розлуки,
      Й душі зворушення, і серця муки,
      Щоб ще хмільнішим утворивсь напій.
      Лишень співця жде лютня; хай жалі
      Леліючи, зітхає тільки, схожий
      На будь-кого в німій дрімоти млі.
      В любові ж вись така, що їй не гожі
      Гілки найвищі: плід, що на землі
      Його знаходить кожний перехожий.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Into the golden vessel of great song
      Let us pour all our passion; breast to breast
      Let other lovers lie, in love and rest;
      Not we,--articulate, so, but with the tongue
      Of all the world: the churning blood, the long
      Shuddering quiet, the desperate hot palms pressed
      Sharply together upon the escaping guest,
      The common soul, unguarded, and grown strong.
      Longing alone is singer to the lute;
      Let still on nettles in the open sigh
      The minstrel, that in slumber is as mute
      As any man, and love be far and high,
      That else forsakes the topmost branch, a fruit
      Found on the ground by every passer-by.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Із Едни Сент Вінсент Мілей 9
      * * *
      Збуджусь – й від дум сумних в світанку млі
      Зажура на весь день: не рада й літу;
      Читати стану – й так проймуть жалі,
      Що за слізьми не видно вже і світу.
      Сильніше туги хмара грозова,
      Ніж мливо смутку виднокіл затьмарить;
      Вона із рози пурпур вимива,
      Мертвить бутон і лист зелений старить.
      Глибокий став – й хоч біля берегів
      Прозорий, сонця зблисками сміється;
      Все ж далі, там, де глибше, спохмурнів:
      Згорьоване чиєсь там серце б’ється.
      Вночі ж до смутку ще й відчай в додачу:
      Заплакавши, проснусь; проснувшись – плачу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Sorrowful dreams remembered after waking
      Shadow with dolour all the candid day;
      Even as I read, the silly tears out-breaking
      Splash on my hands and shut the page away . . .
      Grief at the root, a dark and secret dolour,
      Harder to bear than wind-and-weather grief,
      Clutching the rose, draining its cheek of colour,
      Drying the bud, curling the opened leaf.
      Deep is the pond — although the edge be shallow,
      Frank in the sun, revealing fish and stone,
      Climbing ashore to turtle-head and mallow —
      Black at the centre beats a heart unknown.
      Desolate dreams pursue me out of sleep;
      Weeping I wake; waking, I weep, I weep.

      * * *
      Коли я бачу, як вітри невгавні
      Зими шаленства бурю їм навстріч
      Здіймуть у грудях в нас, кажу: “Принаймні
      Це ж та пора, коли найдовша ніч.
      Хай квітів не знайдеш у сніговиці
      Й повітря співом птахів не бринить, –
      Та сонце сходить пізно так у дні ці:
      Не зайва ж для любові навіть мить.”
      Шкода: уже світає; бовваніють
      Засніжені дерева у саду.
      О, розставання біль! Уста німіють.
      Як розімкну обійми, як піду?...
      Химерна ноче, що як мить лишень,
      Прощай! Надворі вже найдовший день.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I said, seeing how the winter gale increased,
      Even as waxed within us and grew strong
      The ancient tempest of desire, "At least,
      It is the season when the nights are long.
      Well flown, well shattered from the summer hedge
      The early sparrow and the opening flowers! —
      Late climbs the sun above the southerly edge
      These days, and sweet to love those added hours."
      Alas, already does the dark recede,
      And visible are the trees against the snow.
      Oh, monstrous parting, oh, perfidious deed,
      How shall I leave your side, how shall I go? . . .
      Unnatural night, the shortest of the year,
      Farewell! 'Tis dawn. The longest day is here.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Із Едни Сент Вінсент Мілей 8
      * * *
      Не в срібній скриньці, як дівча якесь
      Це робить, в зблисках перлів, самоцвіту,
      Ще й замкненій, а ключ подівся десь, –
      Несу тобі любов свою; не звиту
      В любовний вузол, не в обручці, де
      Semper fidelis – напис на латині,
      Й пружинка потайна, що шлях знайде
      В бажання влити краплю зла й гордині:
      На руки взявши, й лиш її одну,
      Відкриту, без оздоб і оксамитів,
      Як хтось би яблук повну пелену
      Чи в капелюшку розмаїття квітів,
      Несу, й гукаю, як в дітей хвальбі:
      “Поглянь, що в мене є! Й це все – тобі!”

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Not in the silver casket cool with pearls
      Or rich with red corundum or with blue,
      Locked, and key withheld, as other girls
      Have given their loves, I give my love to you;
      Not in a lovers'-know, not in a ring
      Worked in such fashion, and the legend plain —
      Semper fidelis, where a secret spring
      Kennels a drop of mischief for the brain:
      Love in the open hand, no thing but that,
      Ungemmed, unhidden, wishing not to hurt,
      As one should bring you cowslips in a hat
      Swung from the hand, or apples in her skirt,
      I bring to you, calling out as children do:
      "Look what I have! — And these are all for you."

      * * *
      Й колись жінки любили, як і я;
      Принаймні, хронік і легенд герої:
      Вітрил з Корнвела жде Ірландія,
      Спартанська щогла вже у водах Трої;
      Війною йшли, щоб полонить красу,
      Коханням гнані по усіх усюдах;
      Несли й тоді жінки, як я несу,
      Любов, мов храм палаючий, у грудях.
      Вважаю все ж, що так, як в давні дні,
      Страждать любов’ю, – із живих судилась
      Мені лиш доля; лиш в одній мені
      Та первозданна пристрасть відродилась,
      Коли цариці – й смерті зрівши жало –
      Приймали в ліжку рицарів зухвало.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Women have loved before as I love now;
      At least, in lively chronicle of the past —
      Of Irish waters by a Cornish prow
      Or Trojan waters by a Spartan mast
      Much to their cost invaded — here and there,
      Hunting the amorous line, skimming the rest,
      I find some woman bearing as I bear
      Love like a burning city in the breast.
      I think however that of all alive
      I only in such utter, ancient way
      Do suffer love; in me alone survive
      The unregenerate passions of a day
      When treacherous queens, with death upon the tread,
      Heedless and wilful, took their knights to bed.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Із Едни Сент Вінсент Мілей 7
      * * *
      Час не втиша ні болю, ні відчаю;
      Ні, не лікується старе новим;
      Під плач дощу розсталась я із ним,
      Під шум відпливу знов його жадаю.
      Розтанув сніг старий, жде гай розмаю,
      Й торішнє листя нині – вже лиш дим,
      А біль торішній спомином тужним
      Все крає серце, так же я страждаю.
      Боюсь – куди б ти не вела, дорого, –
      Йти, бо туди ж і він зі мною йшов;
      А вдасться у місцину забрести,
      Де ніг його і сліду не знайти,
      Зітхну: “Нема тут спомину про нього!” –
      Й заклякну враз, його згадавши знов.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Time does not bring relief; you all have lied
      Who told me time would ease me of my pain!
      I miss him in the weeping of the rain;
      I want him at the shrinking of the tide;
      The old snows melt from every mountain-side,
      And last year's leaves are smoke in every lane;
      But last year's bitter loving must remain
      Heaped on my heart, and my old thoughts abide,
      There are a hundred places where I fear
      To go, - so with his memory they brim.
      And entering with relief some quiet place
      Where never fell his foot or shone his face
      I say, 'There is no memory of him here!'
      And so stand stricken, so remembering him.

      * * *
      Не можна двічі, як живий, померти,
      Ні двічі вислизати з мук оков;
      То ж як обійми розімкнеш, що смерті
      Моїй подібне, не помру вже знов.
      Й так само полонянка я у Часу:
      Нам ранок в двері стукає – й сусід
      Найгірший це із лих його запасу, –
      То ж не чекаю я вже гірших бід.
      Й коли ти станеш квітами й травою, –
      Де ліг ти в землю, мов мара з’явлюсь:
      Найщасливіша там була з тобою, –
      Й над прахом, що миліш за все, схилюсь;
      Й зведусь, і руки стисну, й крадькома
      Піду, як зараз це роблю, німа.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Since of no creature living the last breath
      Is twice required, or twice the ultimate pain,
      Seeing how to quit your arms is very death,
      'Tis likely that I shall not die again;
      And likely 'tis that Time whose gross decree
      Sends now the dawn to clamour at our door,
      Thus having done his evil worst to me,
      Will thrust me by, will harry me no more.
      When you are corn and roses and at rest
      I shall endure, a dense and sanguine ghost,
      To haunt the scene where I was happiest,
      To bend above the thing I loved the most;
      And rise, and wring my hands, and steal away
      As I do now, before the advancing day.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Із Едни Сент Вінсент Мілей 6
      * * *
      Не помирати від жалю, а жити
      Я маю; їсти й пити, щоб зростать;
      Щоб кров чистіш була й міцніла стать,
      І відчуття свої всі освіжити;
      Й тим, хто не в змозі голод вже терпіти,
      Не вариво з жалів ріденьке дать,
      А щось, щоб теж відчули благодать,
      Ситніше і смачніше їм зварити.
      День вересня ясний; на виднокрузі
      Багрянець кленів, неба синь і глиб,
      Хмарки в нім білі, й вітерець у лузі.
      Щоб помагати слабшим, слід мені б
      Ростити волю й розум не на тузі,
      Гнать відчай геть: їм щастя – наче хліб.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I must not die of pity; I must live;
      Grow strong, not sicken; eat, digest my food,
      That it may build me, and in doing good
      To blood and bone, broaden the sensitive
      Fastidious pale perception: we contrive
      Lean comfort for the starving, who intrude
      Upon them with our pots of pity: brewed
      From stronger meat must be the broth we give.
      Blue, bright September day, with here and there
      On the green hills a maple turning red,
      And white clouds racing in the windy air! —
      If I would help the weak, I must be fed
      In wit and purpose, pour away despair
      And rinse the cup, happiness like bread.

      * * *
      Для тебе я – лиш літа теплі дні,
      А не усі чотири пори року;
      То ж тих принад, що не знайдеш в мені,
      Шукати в інших слід твоєму оку.
      Нема в мене ні осені дарів
      На продаж, ні задуми днів зимових;
      Й люблю тебе я так, що догорів
      Вже й чар, що весь він у весни обновах.
      Тому кажу: хай з літом і любов
      Моя йде – і не місце тут образам, –
      Щоб ти радів пташні і квітам знов,
      Як вернеться з прийдешнім літом разом;
      Інакше будеш, як порушу дати,
      Вже й літо в іншім кліматі шукати.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I know I am but summer to your heart,
      And not the full four seasons of the year;
      And you must welcome from another part
      Such noble moods as are not mine, my dear.
      No gracious weight of golden fruits to sell
      Have I, nor any wise and wintry thing;
      And I have loved you all too long and well
      To carry still the high sweet breast of spring.
      Wherefore I say: O love, as summer goes,
      I must be gone, steal forth with silent drums,
      That you may hail anew the bird and rose
      When I come back to you, as summer comes.
      Else will you seek, at some not distant time,
      Even your summer in another clime.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Із Едни Сент Вінсент Мілей 5
      * * *
      Ми спорим про податки й другом зву
      Тебе я – й це так справді; та нам звісно,
      Як вже розрісся й обвиває тісно
      Бур’ян цей нашу пристрасть, мов траву,
      Й дотруїть ароматом ледь живу,
      Розквітнувши – й без догляду – так пишно:
      Уява щось нашіптує нам втішно,
      Та зовсім інше бачим наяву.
      Й навіщо знать, що нам віщують зорі?
      Ми з тими, що навік вже без розлук:
      Ізольда п’є вино й не знає горя,
      Гвінерва гостя жде й не віда мук;
      Вслухаючись у шум незмовкний моря,
      Франческа книгу випускає з рук.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      We talk of taxes, and I call you friend;
      Well, such you are,--but well enough we know
      How thick about us root, how rankly grow
      Those subtle weeds no man has need to tend,
      That flourish through neglect, and soon must send
      Perfume too sweet upon us and overthrow
      Our steady senses; how such matters go
      We are aware, and how such matters end.
      Yet shall be told no meagre passion here;
      With lovers such as we forevermore
      Isolde drinks the draught, and Guinevere
      Receives the Table's ruin through her door,
      Francesca, with the loud surf at her ear,
      Lets fall the colored book upon the floor.

      * * *
      Я жінкою народжена й мені
      Її манери й прагнення всі дані;
      З тобою близькість – дар красі й омані:
      Відчуть на грудях груди ще одні,
      Згораючи у пристрастей вогні;
      Буваєм інколи в такому стані,
      Що пульс ясний, а розум – як в тумані;
      Й за мить – в розкаянні й самотині.
      Забудь же це: до зрад були готові
      Хиткий мій розум і гаряча кров;
      Й чого більш в тому спомині – любові,
      Жалю, зневаги? Й головна з умов:
      Це зовсім ще не привід для розмови,
      Безумство те, як стрілись би ми знов.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I, being born a woman and distressed
      By all the needs and notions of my kind,
      Am urged by your propinquity to find
      Your person fair, and feel a certain zest
      To bear your body's weight upon my breast:
      So subtly is the fume of life designed,
      To clarify the pulse and cloud the mind,
      And leave me once again undone, possessed.
      Think not for this, however, the poor treason
      Of my stout blood against my staggering brain,
      I shall remember you with love, or season
      My scorn wtih pity, -- let me make it plain:
      I find this frenzy insufficient reason
      For conversation when we meet again.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Із Едни Сент Вінсент Мілей 4
      * * *
      Ти пам’ятний землі, як тане сніг,
      І квітам всім, що тішать зір весною,
      І місяцю уповні наді мною,
      Вітрам, полям з пилюкою доріг;
      Всім птахам, спів чий чарувати міг
      Все літо, хай вже з ноткою сумною;
      Всім гніздам восени з крон голизною;
      Всім бурям, що несе пір року біг.
      Вже не пройдеш по стежці, де природа
      В світанку сяйві млисто золота;
      Не чуєш в долах вітру, як негода,
      Ні шуму крил, що з висі доліта.
      Все ж ти – щось більше, аніж юнь і врода,
      Й тебе неспішний рік цей пам’ята.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Mindful of you the sodden earth in spring,
      And all the flowers that in the springtime grow;
      And dusty roads, and thistles, and the slow
      Rising of the round moon; all throats that sing
      The summer through, and each departing wing,
      And all the nests that the bared branches show;
      And all winds that in any weather blow,
      And all the storms that the four seasons bring;
      You go no more on your exultant feet
      Up paths that only mist and morning knew;
      Or watch the wind, or listen to the beat
      Of a bird's wings too high in air to view,
      But you were something more than young and sweet
      And fair, and the long year remembers you.

      * * *
      В твоє лице вдивлялась без упину,
      Де чистота сіяє, не згаса,
      Хай прогляда й крізь марева хмарину –
      Така всесильна й дивна в нім краса.
      І відвела свій погляд мимоволі
      Від твого світла – так воно сліпить;
      Й розгублена стою: думки – й ті кволі;
      Як сонце зріти – то задовга й мить.
      Й тоді життєві будні – комірчина
      Похмура, де блукаю в темноті;
      Вже й речі звичні не впізнать – личина
      Чужа в них, навіть обриси не ті.
      Вагаюсь, чути й бачить знов навчаюсь,
      Аж поки до пітьми не призвичаюсь.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      When i too long have looked upon your face,
      Wherein for me a brightness unobscured,
      Save by the mists of brightness has its place,
      And terrible beauty not to be endured,
      I turn away reluctant from your light
      And stand irresolute, a mind undone,
      A silly, dazzled thing deprived of sight
      From having looked too long upon the sun.
      then is my daily life a narrow room
      In which a little while, uncertainly,
      Surrounded by impenetrable gloom,
      Among familiar things grown strange to me
      Making my way, i pause, and feel, and hark,
      Till i become accustomed to the dark.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Із Едни Сент Вінсент Мілей 3
      * * *
      Жалій мене, та не тому, що вмить
      Сіяння дня у присмерку розтане;
      Що рік так стрімко до кінця біжить
      І що краса дібров, ланів зів’яне;
      Що місяця серп щерблять небеса
      І що приплив за мить відплив зміняє;
      Й хіть чоловіча швидко так згаса,
      Й що вже в очах кохання блиск не сяє.
      Це знала я й раніш: не більш любов,
      Аніж билинка, яку вітер скосить;
      Ніж той приплив, що на пісок він знов
      Лишень уламки з глибини виносить.
      То ж пожалій, що серце не навчу
      Тому, що звісне глузду-тлумачу.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Pity me not because the light of day
      At close of day no longer walks the sky;
      Pity me not for beauties passed away
      From field and thicket as the the year goes by;
      Pity me not the waning of the moon,
      Nor that the ebbing tide goes out to sea,
      Nor that a man's desire is hushed so soon,
      And you no longer look with love on me.
      This have I known always: Love is no more
      Than the wide blossom which the wind assails,
      Than the great tide that treads the shifting shore,
      Strewing fresh wreckage gathered in the gales:
      Pity me that the heart is slow to learn
      What the swift mind beholds at ever turn.

      * * *
      Під місяцем твоїм, всесильна Плоте,
      Я теж кричала кішкою вночі,
      Із башти, що звела, в пітьму йдучи,
      В послід пташиний, в написів на плоті
      Вульгарщину; сусідки ж що навпроти,
      Такі ж, як і їх мамки, збирачі
      Пліток і вад лишень підглядачі,
      Що ігнорують всі мої чесноти.
      Така, як є вже, я і збудувала
      Сама цю башту все ж, моя – вона;
      Й хоч зводивсь храм Красі, – в ній все, що мала
      Тоді в собі я: кості білизна,
      Й жар думки, й гордість, мука, й хоті жала,
      Й ті ночі, що була в них не одна.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I, too, beneath your moon, almighty Sex,
      Go forth at nightfall crying like a cat,
      Leaving the ivory tower I laboured at
      For birds to foul and boys and girls to vex
      With tittering chalk; and you, and the long necks
      Of neighbors sitting where their mothers sat
      Are well aware of shadowy this and that
      In me, that's neither noble nor complex.
      Such as I am, however, I have brought
      To what it is, this tower; it is my own.
      Though it is reared To Beauty, it is wrought
      From what I had to build with: honest bone
      Is there, and anguish; pride; and burning thought;
      And lust is there, and nights not spent alone.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Із Матінки Гуски 16
      * * *
      Іни, міни, бени, буч,
      Втримай тигра голіруч;
      А як вирвавсь, то й не муч,
      Іни, міни, бени, буч.

      * * *
      Ене, бене, тузи, вузи, –
      Де поділись всі французи?
      На схід, на захід понесло
      В старе вороняче кубло.

      * * *
      Дівчина в долині, що не вимовляла чітко,
      Крикнула: “Кулди, кулди, кулди.”
      Чоловік на горбі, що не міг іти швидко,
      Вниз побіг: кульги, кульги, кульги.

      * * *
      Бе-ні, ме-ні, мо!
      На лови йдемо!
      Лисицю впіймаєм
      І в скриню запхаєм:
      Втекти ж – не дамо!

      * * *
      Візник, вояк,
      М’ясник, моряк,
      Лісник, лайдак,
      Багач, бідняк,
      Жандарм, жебрак.

      * * *
      Один – це ще мало,
      Два – більше стало,
      Три – вже чимало,
      Чотири – юрма,
      А п’ять – це вже тьма.

      * * *
      Я мав малу корівку,
      Гей, коник-стрибунець,
      Й щоб мала теж домівку,
      Їй збудував хлівець,
      Гей, коник-стрибунець,
      Вже пісеньці кінець.

      * * *
      Я – король цього краю,
      А ти йди геть, шахраю!

      * * *
      Танцюй для татка,
      Моє дитятко;
      Танцюй для татка, моє ягнятко!
      Матимеш рибку
      І хліба скибку,
      Як вернеться човен мій із морів.
      Танцюй для татка,
      Моє дитятко;
      Для татка танець, для мами – спів.
      Матимеш стрічку
      І рукавичку,
      Бо вже вернувсь мій човен з морів.

      * * *
      Чарлі Варлі мав теличку
      Чорно-білу, невеличку,
      Й випасать гнав на травичку,
      Й сіна їй придбав копичку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Гріхопадіння (вірш-ехо)
      В раю й від дів
      Радів;
      Долі ж Адам
      Для дам.

      * * *
      Від див радів:
      Вид дів рядів.

      * * *
      Мало дів –
      Молодів;
      А постарів,
      Як по сто грів.

      * * *
      Видерсь вище –
      Вітер свище;
      Піт же витер –
      Спить вже вітер.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Перетоки
      Перетока (інша назва: хвилехід) – це така фраза, в якій одне слово (як правило двоскладове) плавно перетікає в друге шляхом його багаторазового повторювання, внаслідок чого відбувається перестановка складів.

      * * *
      Минайминай ……минайми.

      * * *
      Журажура …. журажу;
      Ружаружа ….. ружару.

      * * *
      Хамухаму ….. хамуха;
      Замузаму …… замуза.

      * * *
      Духудуху …… духуду;
      Дурудуру …… дуруду;
      Путупуту …… путупу
      Бугрубугру…..бугрубу.

      * * *
      Кумукуму …. кумуку;
      Турутуру ……туруту;
      Дубудубу ……дубуду;
      Пукупуку …... пукупу;
      Пулупулу ….. пулупу;
      Бутубуту …… бутубу;
      Чубучубу …... чубучу;
      Рухуруху …... рухуру;
      Пудупуду ….. пудупу;
      Кущукущу … кущуку;
      Людулюду …. людулю;
      Люкулюку …. люкулю;
      Ютуюту …….. ютую;
      Тюкутюку …. тюкутю;
      Зубузубу ……зубузу;
      Нутрунутру…нутруну –
      Ломалома…..ломало.

      * * *
      Від росироси …. сисиро;
      Від водиводи ….. водиво;
      Від ражуражу …. ражура;
      Від жаружару …. жаружа;
      Від болю болю….болюбо;
      Від потупоту……потупо;
      Від хлопахлопа …..хлопахло.

      БУДУ – ДУБУ

      Я луб довбати дубу
      Дубудубу....дубуду;
      Збудую з лубу буду
      Будубуду....будубу.

      НАСТІ – НАВІК

      Снилась маляру Насті
      Настінасті....настіна;
      І в пам’яті вже навік
      Навікнавік....навікна;
      Як не кошмар – то мара
      Марамара....марама.
      Як буть їй з видіннями тими
      Тимитими....тимити?

      ДРАМА

      Уже спромоглась і на драму
      Драмудраму….драмудра;
      Та встав хоч в золочену раму –
      Рамураму….рамура.

      ДОЛЯ

      Несе що нам фатуму грізна рука? –
      Рукарука….рукару.
      Й чому так радіє ця морда руда? –
      Рударуда….рудару.
      А ти що отримаєш замість руна? –
      Рунаруна….рунару.

      БАЧУ ЧУБА

      Знов молодецького в снах бачу
      Бачубачу….бачуба,
      Ще – чудернацького у формі баку
      Баку, баку….бакуба.

      Нарікання

      Ох, як важко в фільмі тигра
      Тигратигра…..тиграти.
      І чи ж варт якогось титра
      Титратитра……титрати?

      ВІР – НЕ ВІР

      Усе те, що рівне –
      Рівнерівне….рівнерів;
      Усе те, що гарне –
      Гарнегарне….гарнегар;
      Усе те, що парне –
      Парне парне….парнепар;
      Усе те, що ніжне –
      Ніжненіжне….ніжненіж;
      Усе те, що грішне –
      Грішнегрішне….грішнегріш;
      Усе те, що гасне –
      Гаснегасне….гаснегас;
      Усе те, що тисне –
      Тиснетисне….тиснетис;
      Усе те, що в’язне –
      Вязнев’язне….в’язнев’яз;
      Усе те, що пахне –
      Пахнепахне….пахнепах;
      Усе те, що пухне –
      Пухнепухне….пухнепух;
      Усе те, що хлопне –
      Хлопнехлопне….хлопнехлоп;
      Усе те, що гримне –
      Гримнегримне….гримнегрим;
      Усе те, що тюкне –
      Тюкнетюкне….тюкнетюк;
      Усе те, що рухне –
      Рухнерухне….рухнерух;
      Усе те, що бризне –
      Бризнебризне….бризнебриз.
      І що – все це вірне? –
      Вірневірне….вірневір.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Різнобуквиці
      Різнобуквиця – це таке слово або фраза, де всі літери є різними. В цьому плані ідеальною різнобуквицею слід вважати таку змістовну фразу, в якій кожна із 33 літер українського алфавіту зустрічалася б по одному разу. Якщо такі фрази й існують, то знайти їх досить складно. Ось кілька прикладів простіших різнобуквиць (в дужках вказано сумарну кількість літер).

      НЕДБАЙЛИВІСТЬ (13)

      НЕДОРІКУВАТИЙ (13)

      НЕЗРАДЛИВІСТЬ (13)

      НЕОБАЧЛИВІСТЬ (13)

      БОЯГУЗЛИВІСТЬ (13)

      БЕЗПОРАДНІСТЬ (13)

      ПІДЛАБУЗНИЦТВО (14)

      НЕЙТРАЛІЗУЮЧИЙ (14)

      ПРИГЛАДЖЕНІСТЬ (14)

      ВЕЛИКОДУШНІСТЬ (14)

      БЛАГОЗВУЧНІСТЬ (14)

      ДЕЗІНФОРМУВАТИ (14)

      БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ (15)

      БЛАСТОДЕРМІЧНИЙ (15)

      НАПІВРОЗДЯГТИСЬ (15)

      КАСТРУЛЕПОДІБНИЙ (16)

      КРУЖАЛЬЦЕПОДІБНИЙ (17)

      По чім фунт лиха все ж? (17)

      Сплюх щодня рибу їв – це ж кайф (23)

      Що ж їв? Пуд крихт я маю – й не зліг (24)

      Я б’юсь; зойки ж їм ще гірш ґвалту (25)

      Тю, в джунглях чай п’єм без кориці (26)

      Кроте, в джунглях цап чийсь б’є змію (28)

      Ну жах: чорт якийсь б’є їздців плющем (29)

      Ну жах: чорт якийсь б’є їздців плющем. Гра, ґешефт? (38; але літери а, р, т зустрічаються по два рази, а літера е – три рази)

      Громи чуть, дзвін б’є – сплю я: це ж їх кайф (30)

      Громи чуть, дзвін б’є, ще шум ґав – сплю я: це ж їх кайф (38; але літери е, а, в, у, м зустрічаються по два рази)

      Що ж, напишем з люті їй ряд букв: г, ґ, є, ф, х, ц, ч, ь, ... (33)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Рівнобуквиці 2
      * * *
      Задкувати –
      Зад кувати.

      * * *
      Типаж:
      Ти – паж.

      * * *
      Тиквочка:
      Ти – квочка.

      * * *
      Іра діє
      І радіє.

      * * *
      Іри балка
      І рибалка.

      * * *
      Усе – страх
      У сестрах.

      * * *
      Відправа
      Від права.

      * * *
      Відрізок
      Від різок.

      * * *
      Гримаса –
      Грим аса.

      * * *
      Під голосок –
      Підголосок.

      * * *
      Підводу –
      Під воду.

      * * *
      Підкладку –
      Під кладку.

      * * *
      Розім’яти
      Роз і м’яти.

      * * *
      Гриба жало
      Гри бажало.

      * * *
      Немало шат;
      Нема – лошат.

      * * *
      Проповідь
      Про повідь.

      * * *
      Промову
      Про мову
      Затримав:
      За три мав.

      * * *
      Карета, манна,
      Каре: там – Анна.

      * * *
      Пару б, кави трішки:
      Парубка витрішки.

      * * *
      То – муляж,
      Тому ляж;
      То – мусон,
      Тому сон.

      * * *
      То діва Ліза –
      Тоді валіза,
      То діва люта –
      Тоді валюта,
      То діва-люшня –
      Тоді валюшня;
      Й то діва рила –
      Й тоді варила,
      То діва била –
      Тоді вабила.

      * * *
      Отар оса –
      Ота роса;
      А та коса –
      Атак оса;
      А то – маса –
      Атом аса;
      А та – каса
      Атак аса;
      О, та раса –
      Отар аса;
      О, Тараса –
      Ота раса.

      * * *
      Тоне – волів стогнати:
      То не волів сто гнати.
      І стогнав,
      І сто гнав.

      * * *
      Ще зрів бича стогній:
      Щез рів би; часто – гній.
      Щез рів – бича столиця;
      Ще зрів би часто лиця.


      * * *
      Бо я - 1100
      Петро Штабалюк

      Диви – 1100; (дивитися часто)
      То ми – 1100: (томитися часто)
      Не ви – 1100, (не витися часто)
      А ми – 1100. (а митися часто)

      ІРО, ЗУМІЙ – І РОЗУМІЙ

      І робітник, Іро, бітник;
      І родовід, Іро, довід;
      І рогожа, Іро, гожа;
      І рогулька, Іро, гулька;
      І розбіжність, Іро, збіжність;
      І рогатка, Іро, гатка;
      І розвідник, Іро, звідник;
      І розгадка, Іро, згадка;
      І роздача, Іро, здача;
      І розлука, Іро, злука;
      І розмова, Іро, змова,
      І розрада, Іро, зрада.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Рівнобуквиці 1
      Рівнобуквиця (інші назви: омограма, пантограма, панримія) складається як правило із двох рядків, що є однаковими наборами літер, але мають різний зміст внаслідок різної розстановки інтервалів між словами та знаків пунктуації.

      * * *
      Явище:
      Я вище.

      * * *
      Я – кість:
      Якість.

      * * *
      Який
      Я кий?

      * * *
      Ямочка:
      Я мочка.

      * * *
      Я, вір,
      Явір.

      * * *
      Витрішки
      Ви трішки.

      * * *
      Видиво:
      Ви – диво.

      * * *
      Вилиця:
      Ви – лиця.

      * * *
      Ви – тяжка
      Витяжка.

      * * *
      Ви ще
      Вище.

      * * *
      Тиранка:
      Ти – ранка.

      * * *
      Милосердя –
      Мил осердя.

      * * *
      Тиждень:
      Ти ж день.

      * * *
      Тирада:
      Ти рада?

      * * *
      Настягати –
      Нас тягати.

      * * *
      Слідкувати –
      Слід кувати.

      * * *
      Вандалу горе:
      Ванда луг оре.

      * * *
      Ослаб ум:
      Осла бум.

      * * *
      Домішка
      До мішка.

      * * *
      Дотація
      До таці я.

      * * *
      Девіз:
      “Де віз?”

      * * *
      Де рев
      Дерев?

      * * *
      Відродив
      Відро див.

      * * *
      Від рослини –
      Відро слини.

      * * *
      Відробити –
      Відро бити.

      * * *
      Відра дно –
      Відрадно;
      Відра донька –
      Відрадонька.

      * * *
      Тру дно –
      Трудно.

      * * *
      Тру бочок
      Трубочок.

      * * *
      То – мука пут,
      Тому капут.

      * * *
      То – муза брів,
      Тому забрів;
      А то – муза нив,
      А тому занив.

      * * *
      Тобі – лакриця:
      То – біла криця.

      * * *
      Та Катя гарна
      Така тягарна.

      * * *
      Тайна. Дніпро. Зорі. –
      Та й на дні прозорі.

      * * *
      Стодола, рів – Сто доларів.
      Олександр Ірванець

      Та муха, тісто….
      Там у хаті сто.
      Та муха, ті стодола, рів –
      Там у хаті сто доларів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Мініграми
      Мініграмою називається фраза, що складається із двох половинок, одна з яких отримується з другої або зміною положення однієї з літер, або перестановкою місцями двох літер.

      * * *
      Мели сіль, сели міль;
      Буди сум, суди бум;
      Клади ром, кради лом;
      Вари страву, свари траву;
      Сули там, тули сам.

      * * *
      Сало мала – мало сала;
      Вада плоту – влада поту;
      Ласу вдавала – Власу давала;
      Кроту – бук, коту – брук;
      Думи – купами, куми – дупами;
      Копи – парами, попи – карами;
      Азарти – мужам, а жарти – музам;
      Тане яма, а не тяма.

      * * *
      В хорі хворі,
      В колі кволі,
      В сині свині,
      В дами два ми,
      В дідулі дві дулі,
      В отар товар,
      В кота квота,
      В тарі тварі.

      * * *
      Псина спина,
      Пса ржа – спаржа,
      Пса ринг – спаринг,
      Пса дати – спадати,
      Пса кувати – спакувати.

      * * *
      Брилу рилу б,
      Агаті б – багаті,
      А талії б – баталії,
      А біб – бабі;
      І думала б: біду мала.

      * * *
      Барило – а рило б,
      А рилом – марило.

      * * *
      Мінор? – Ні, мор.

      * * *
      Вдові довів:
      Бісила і сила б,
      А жало б бажало.

      * * *
      Розбила – зробила;
      Роз’їла – зроїла;
      Розговіла – зроговіла.

      * * *
      Різки – з ріки,
      До ріки ж – доріжки;
      Без ріки – берізки,
      Воді ж – вожді.

      * * *
      Журна – урна ж,
      Жарка – арка ж,
      Жарена – арена ж,
      Жодна – одна ж;
      Жнива – нива ж.

      * * *
      Затвердіти – зад вертіти,
      Заблудити – зал будити,
      Творити – вторити,
      Вдавати два вати,
      Ярів явір,
      Гроза з рога,
      Сакви вакси,
      Ватри варти,
      Валка лавка,
      Мука кума,
      Спиха психа,
      Туди дути,
      Квас і в касі,
      Товкач – то квач,
      В чари – чвари,
      А мрія – армія,
      А кран – аркан;
      А бритися – баритися,
      Сука є – кусає,
      Сага є – гасає.

      * * *
      Латаючи, ламали; ламаючи, латали.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Логогрифи 2
      РІЙ МРІЙ

      Сни весни,
      Дні рідні,
      Пні ступні,
      Сад засад,
      Луг заслуг,
      Ліс коліс,
      Лук сполук,
      Мод комод,
      Вал навал,
      Пил стропил,
      Віть суцвіть,
      Дар бездар,
      Раб незграб,
      Рів дворів,
      Тин хатин,
      Хлів хохлів,
      Чар яничар,
      Плин краплин,
      Жар Стожар,
      Чад свічад,
      Гар сигар,
      Мла хамла,
      Пар опар,
      Лет котлет,
      Бас ковбас,
      Дух задух,
      Гнів вогнів,
      Рев дерев,
      Хіть жахіть,
      Тінь хотінь,
      Лінь велінь,
      Дань жадань,
      Кус спокус,
      Брань зібрань,
      Сіль весіль,
      Чин причин,
      Лік шулік,
      Ріг доріг,
      Сон персон,
      Вид сновид,
      Ляк гуляк,
      Юнь Олюнь,
      Реп дуреп,
      Дур бандур,
      Блуд облуд,
      Лад рулад,
      Два Різдва,
      Три ватри.

      * * *
      Зло повзло,
      Діло сиділо,
      Сало гасало,
      Тіло летіло,
      Рило сварило,
      Гало тягало,
      Мило громило,
      Рало карало,
      Шило душило,
      Жало вражало,
      Било дробило,
      Рів майорів,
      Став заростав.


      * * *
      Ума дума – задума,
      А роза – гроза, загроза;
      А нива лінива,
      А слива щаслива,
      А злива вразлива;
      А та хата пихата,
      А та бита розбита,
      А та нота – єнота,
      А та рута – трута, отрута;
      А та Ната – граната,
      А та лата – з халата;
      І ті гаті рогаті,
      І ті миті розмиті,
      І ті Насті снасті;
      І ці циці,
      І ці ниці звабниці.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Логогрифи 1
      Логогрифом називається фраза або набір фраз, що містить послідовність слів (у випадку вірша ці слова як правило є римами), кожне наступне з яких отримується з попереднього відкиданням однієї літери. Порядок слів у логогрифі може бути і зворотним, коли кожне наступне слово отримується з попереднього додаванням однієї літери. Допускається відкидання або додавання на кожному етапі не однієї, а кількох літер, і не обов’язково на початку або в кінці слова, але і всередині.

      * * *
      Поглянь, як пишно мокра са-
      кура – садів і гір окраса –
      цвіте, яка у ній краса!
      А ще тут жовтолиця раса
      живе й дасть не одного аса.
      В задумі тільки й мовиш:”Са”,
      Й у відповідь долине: “А...”.

      * * *
      Лошатка ржання: “Е-е-е...”
      Де світло й пітьма, де?
      За ніччю день іде,
      Й за мить – нема ніде.
      О, знало б ти, гніде,
      Де ясні ті огні, де?
      Бог зна, та Бог – ніде.

      * * *
      Чи ж хочем шалу весен і
      Осінніх сльот? Ми кажем: “Ні!”
      І хоч погожі літні дні,
      Та все ж тиняємось одні.
      Чи ж бути разом ми не годні?
      Й луна у відповідь: “Ми згодні!”

      * * *
      А Ра – Іра: віра звіра.

      * * *
      Зло повзло,
      Сало гасало,
      Тіло летіло,
      Рило барило,
      Мило томило,
      Рало карало,
      Било губило,
      Шило душило,
      Гало благало,
      Жало бажало,
      Діло раділо,
      Став заростав.

      * * *
      Годні – згодні?
      Ні, одні бодні
      І дні одні холодні.

      * * *
      І ні ліні в коліні,
      І ні тіні в сутіні,
      І ні сині в росині,
      І ні бані в ковбані,
      І ні лані на лані,
      І ні коні в законі,
      І ні поні в запоні,
      І ні Тані в сутані,
      І ні Вані у рвані,
      І ні Ані – пані в жупані.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Складові паліндроми 1
      Складовий паліндром відрізняється від звичайного тим, що він читається однаково зліва направо і справа наліво не по літерах, а по складах. Ось кілька прикладів.

      Тиха ніч. Хати.

      Ти мала ту хату ламати.

      Ласа до сала.

      Хижака жахи.

      Сіли вже лисі.

      Сиро від роси.

      Мало вам лома?
      Ломаки мало?

      Ця липа – не стовп, не палиця.

      Ні, спи на спині.

      Ні, став – не ставні.

      Ні, лаз довів до лазні.

      Лава наша, ваша – навала.

      Лани робота боронила.

      Та халабуда була хата.

      Ті габа та хата багаті.

      Ражу зажура –
      Раю баюра.

      За козу – коза,
      За лозу – лоза,
      За бузу – буза,
      За грозу – гроза,
      За сльозу – сльоза.

      Грішне вже не гріш,
      Ніжне вже не ніж,
      Рівне вже не рів,
      Парне вже не пар,
      Гарне вже не гар.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Паліндроми-перевертні 1
      Перевертнем будемо називати такий паліндром, зворотне прочитання якого має інший (інколи протилежний) зміст порівняно із прямим.

      ВІК ОРД І ВОД

      Вік орд ярма ви ламали, ламали, ….., ламали, ламали; латали, латали, …..., латали, латали вам ряд років.

      О НІ – ЗВАБ, ЗІНО!

      О ні – зваб, зваб, …. , зваб, зваб, Зіно!

      А ТА ХМАР ХАТА

      А та хмар, хмар, …. , хмар, хмар хата.

      О ЛІТО!

      О літо! Ба – худоба.

      МЕДУ Б

      У діадему – мед Едему!.

      І КАТАВАСІЯ

      Коза крадія
      Трима крутія.

      А В КОМОРІ…

      Гул у спорі:
      Рів, явір, зорі;
      А нам – ром у горі.
      Ах, у морі!
      Й ах – ті зорі!

      Кому дні весен, жара літ?

      Навік омана.

      А миска мала мені.

      А нам – казок обман.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Кругові паліндроми
      Круговим паліндромом будемо називати такий паліндром, що може бути записаний у вигляді кільця і читатися зверху вниз та (із перестановкою слів) знизу вгору як зліва направо, так і справа наліво. Ось кілька прикладів таких паліндромів.

      Дала сала

      Дамо сома

      Мали вила

      Вола мало

      Мана пана

      Куму – думу

      Ганна-панна

      Ватра, варта

      Ватага, загата

      Савана, канава

      Манера, марена

      Данило, долина

      Манила малина

      Та ваба – забава

      Толока та – колота

      Полова та воло

      Сатана – та Ната

      Палі дві – півділа

      Сиві дві – півдіви

      Пави дві – півдива

      Панорама – сама Рона

      Панахида ради хана

      А винагорода – та дорога нив (Та дорога, нива – винагорода)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Квадратні паліндроми
      Квадратним паліндромом (або суперпаліндромом) називається такий паліндром, який може бути записаний послідовно літера за літерою у клітинки квадрата і читається однаково не тільки по рядках зліва направо і справа наліво, але й по стовпцях зверху вниз і знизу вгору.
      Найбільш відомим і знаменитим є латинський суперпаліндром

      S A T O R ...Sator Arepo tenet opera rotas, що можна перекласти
      A R E P O ...з латини як: Сіяч Арепо приводить у рух колеса.
      T E N E T
      O P E R A
      R O T A S

      Пропоную кілька знайдених мною українських квадратних паліндромів.

      А Н ...Анна
      Н А

      А Л ...Алла
      Л А ...(або алла)

      О Т ...Отто
      Т О

      А Б ...Абба
      Б А

      Я Л ...Ял, ля
      Л Я

      Т О Р
      О Т О ...Тор – ото рот
      Р О Т

      Ж А Р
      А С А ...Жар аса – раж
      Р А Ж

      І М Я
      М І М ...Ім’я мім ямі
      Я М І

      З А Л
      А С А ...Зал аса – лаз
      Л А З

      Т О Н
      О К О ...Тон – око нот
      Н О Т

      Л О М
      О К О ...Лом, око, мол
      М О Л

      В І Л
      І Б І ...Віл – і білів
      Л І В

      В А Л
      А П А ...Вал – а палав
      Л А В

      К У Б
      У Ч У ...Кубу – чубук
      Б У К

      Б А Р
      А К А ...Барака раб
      Р А Б

      К И Л
      И Н И ...Килини лик
      Л И К

      Б Е Р
      Е Ж Е ...Бере жереб
      Р Е Б

      Т О Л
      О К О ...Тол, околот
      Л О Т

      К О Л
      О Т О ...Коло толок
      Л О К

      М О Р
      О К О ...Мор, око, ром
      Р О М

      З О Л ...Золото лоз
      О Т О
      Л О З

      Т Е Л
      Е В Е ...Телевелет
      Л Е Т

      Д Е Р
      Е В Е ...Дере веред
      Р Е Д

      М И Л
      И К И ...Мили килим
      Л И М

      Х І М
      І Я І ...Хімія і міх
      М І Х

      Ф І Л
      І Я І ...Філія і ліф
      Л І Ф

      М І Д
      І Я І ...Мідія і дім
      Д І М

      Л А В
      А Т А ...Лава та вал
      В А Л

      Ж А Р
      А Т А ...Жара та раж
      Р А Ж

      М Е Д
      Е Я Е ...Медея, Едем
      Д Е М

      Р А Д
      А Р А ...Рада, радар
      Д А Р

      З А В
      А Л А ...Завала ваз
      В А З

      Л І С
      І Н І ...Ліс, і ні сіл
      С І Л

      К О Л
      О В О ...Коло, волок
      Л О К

      З А Г
      А Т А ... Загата, газ
      Г А З

      М А Д
      А М А ... Мадам, Адам
      Д А М

      С А В
      А З А ...Сава за вас
      В А С

      К А Л
      А Ч А ...Калача лак
      Л А К

      І Т А
      Т У Т ...І та тут. А ті?
      А Т І

      А Р А К
      Р І К А ...А рак – ріка,
      А К І Р ...а кір – кара
      К А Р А

      А Д А Р
      Д І Р А ...А дар – діра,
      А Р І Д ...а рід – рада
      Р А Д А

      Л У К А
      У Н И К ...Лука уник –
      К И Н У ...кину акул
      А К У Л

      А Л А З
      Л И П А ...А лаз – липа,
      А П И Л ...а пил – зала
      З А Л А

      А Н А М
      Н О Т А ...А нам – нота,
      А Т О Н ...а тон – мана
      М А Н А

      А Р А Т
      Р У Ж А ...Арат, ружа,
      А Ж У Р ...ажур, тара
      Т А Р А

      М А Р Ш
      А Ж У Р ...Марш, ажур,
      Р У Ж А ...ружа, шрам
      Ш Р А М

      Б Р А К
      Р У Ж А ...Брак, ружа,
      А Ж У Р ...ажур, карб
      К А Р Б

      П А Р К
      А Ж У Р ...Парк, ажур,
      Р У Ж А ...ружа, крап
      К Р А П

      Т У П А К
      У Л О Х А ...Тупак: у лоха потоп,
      П О Т О П ...а холу – капут
      А Х О Л У
      К А П У Т

      К А З О К
      А Р А Т О ...Казок арат: о,
      З А Р А З ...зараз отара, козак
      О Т А Р А
      К О З А К

      Т А К С І
      А Б О К С ...Таксі; а бокс –
      К О Р О К ...корок, скоба і скат
      С К О Б А
      І С К А Т

      Б У К С У
      У Б О К С ... Буксу у бокс;
      К О Т О К ...коток скобу ускуб
      С К О Б У
      У С К У Б


      В О Р О Н
      О В О Л О ...Ворон: о воло,
      Р О Т О Р ...ротор, олово, норов
      О Л О В О
      Н О Р О В

      Л А В А З
      А Г А Т А ...Лава, загата,
      В А З А В ... ваза, ватага, завал
      А Т А Г А
      З А В А Л

      П О Р О К
      О Л А Р О ... Порок, о Ларо:
      Р А Д А Р ...радар, орало, короп
      О Р А Л О
      К О Р О П

      Б І Д А К
      І З А В А ...Бідак і завада –
      Д А С А Д ...сад, а вазі – кадіб
      А В А З І
      К А Д І Б

      М А К А Р ...Макарам – оса, корок;
      А М О С А ...а сома – ракам
      К О Р О К
      А С О М А
      Р А К А М

      Б О Л О Т О
      О К О Р О Т ... Болото, око, рот;
      Л О М Е Р О ...лом, еро, оре мол;
      О Р Е М О Л ...тор, око – ото лоб
      Т О Р О К О
      О Т О Л О Б

      М О Л О К О
      О Т О Т І К .....Молоко, ото тік;
      Л О М О Т О ...ломото, ото мол;
      О Т О М О Л ...кіт ото, око, лом
      К І Т О Т О
      О К О Л О М

      А Т А Р А Т О
      Т И Р О Н Е Т
      А Р У Т Е Н А ...А тара то – тир; о, не та
      Р О Т А Т О Р ... рутена; ротатор, а не тура;
      А Н Е Т У Р А ... тенорит – о, тара та
      Т Е Н О Р И Т
      О Т А Р А Т А

      Ж А Р І М І Р А Ж ...Жарі – міраж, а рута тура –
      А Р У Т А Т У Р А ...рута натур; і та не Наті –
      Р У Т А Н А Т У Р ...манекенам; і та не Наті
      І Т А Н Е Н А Т І ......рута натур, а рута тура,
      М А Н Е К Е Н А М ...жар і міраж
      І Т А Н Е Н А Т І
      Р У Т А Н А Т У Р
      А Р У Т А Т У Р А
      Ж А Р І М І Р А Ж




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Паліндроми-безкінечники 2
      МАЛО – ПОПОЛАМ

      Що Данило, Данило, …. , Данило, Данило? – Долина, долина, …. , долина, долина, дощ.
      Мало Данила, Данила, …. , Данила, Данила – далина, далина, …. , далина, далина долам.

      ЩО ДОЩ?

      Що, дико, дико, …. , дико, дико, доки, доки, …. , доки, доки дощ?

      ВІД ВДІВ

      Діво, долі, долі, …. , долі, долі – діло, діло, …. , діло, діло; ділу, ділу, …. , ділу, ділу – дулі, дулі, …. , дулі, дулі, – довід.


      МАНА ПАНАМ

      Мана: палі дві, палі дві, …. , палі дві, палі дві – півділа, півділа, …. ,півділа, півділа; пави дві, пави дві, …. , пави дві, пави дві – півдива, півдива, …. , півдива, півдива панам.

      НІМОГО ГОМІН

      Німо Галина, Галина, …. , Галина, Галина ганила, ганила, …. , ганила, ганила гомін;
      Ні, ганила, ганила, …. , ганила, ганила Галина, Галина, …. , Галина, Галина гін.

      ТОНИ НОТ

      Дома нот тони танули, танули, .... , танули, танули; лунати, лунати, .... , лунати, лунати нот тонам, од.

      ДЕ МЕД?

      Дере під азбуку муки куму куб зад і перед,
      Де ми пили, пили, .... , пили, пили, Пилипи, липи, липи, .... , липи, липи мед.

      А ТА ХАТА

      А та ваба, ваба, …. , ваба, ваба – вата;
      А та лава, лава, …. , лава, лава – лата;
      А та дама, дама, …. , дама, дама – дата;
      А та кава, кава, …. , кава, кава – ката;
      А та фара, фара, …. , фара, фара – фата;
      А та тара, тара, …. , тара, тара – тата;
      А та маса, маса, …. , маса, маса – мата;
      А та лапа – палата;
      А та пола – лопата;
      А та рама – мара та;
      А та мука – кума та;
      А та габа – багата;
      А та соня – носата;
      А та гора – рогата;
      А та – хмарам, хмарам, …. , хмарам, хмарам хата.


      А ДО .... (ОДА)

      А до сала, сала, .... , сала, сала сода,
      А до вала, вала, .... , вала, вала вода,
      А до мата, мата, .... , мата, мата мода,
      А до кипи, кипи, .... , кипи, кипи кода,
      А до хиби, хиби, .... , хиби, хиби хода,
      А дорога, нивка – так, винагорода.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Паліндроми-безкінечники 1
      ПИЛИП

      Ура, купили пенсне, пенсне, ... , пенсне, пенсне Пилипу – кару!

      Я СВАТАВСЯ

      Ура! Сватав, сватав, .... , сватав, сватав Сару.

      КАТАЛА ТАК

      Мокра, калатала, калатала, …. , калатала, калатала карком.


      КОЗА, КОНІ – КІНО КАЗОК

      Коні. Варта, варта, …. , варта, варта. Ватра, ватра, …. , ватра, ватра. Вінок.
      Коза, коні, коні, …. , коні, коні – кіно, кіно, …. , кіно, кіно казок.


      ВОЛІ ЛОВ

      Ірі воля, воля, …. , воля, воля – в’яло, в’яло, …. , в’яло, в’яло вірі.


      ВИНО НИВ

      Нива. Трава, трава, …. , трава, трава, варта, варта, …. , варта, варта вин.

      А ЩУР – ХРУЩА

      А щур хватав, хватав, .... , хватав, хватав хруща.

      КОЗІ – ВІЗОК

      Козі вага, вага, …. , вага, вага – візок.

      ЛУК АКУЛ

      Акула ламала, ламала, .... , ламала, ламала лука.

      А КРУКУ – КУРКА

      А курка лапала, лапала, …. , лапала, лапала крука.

      ТОЛОК ОКОЛОТ

      А толока, толока, …. , толока, толока та – колота, колота, …. , колота, колота.

      А НАМ – МАНА

      Мана – низина, низина, …. , низина, низина нам,
      Де манила, манила, …. , манила, манила малина, малина, …. , малина, малина-мед.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. І не те, ні (вірш-паліндром)
      І не сон осені,
      І не леза зелені,
      І не шум – змушені,
      І не чум – змучені,
      І не щуп – спущені,
      І не лоб – зболені,
      І не ром – зморені,
      І не лось – солені,
      І не чорт – строчені,
      І не шок – скошені,
      І не лов – олені,
      І не мор – промені,
      І не дар – крадені,
      І не рапс – парені,
      І не чвань – навчені,
      І не рів – звірені,
      І не мій – імені,
      І не лет – стелені,
      І не роки – корені,
      І не маки – камені,
      І не руки – курені,
      І не лапи – палені,
      І не нари – ранені,
      І не руді – дурені,
      І не ружі – журені,
      І не мив – з вимені,
      І не жав – зважені,
      І не жду – буджені,
      І не чвара – вчені,
      І не гель – легені,
      І не шик з кишені,
      І не верета – теревені,
      І не леп в пелені,
      І не щуку, ще ні, –
      І не мені.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    153. І не мене – мені (вірш-паліндром)
      І не мала зала мені,
      І не мало вола мені,
      І не малі тіла мені,
      І не мати жита мені,
      І не мала сала мені.
      І не мило коли мені?
      І не мажа сажа мені,
      І не мапа сапа мені,
      І не мара кара мені,
      І не м’яло доля мені,
      І не маска вакса мені,
      І не міра парі мені,
      І не масон оса мені,
      І не мішок коші мені,
      І не мито коти мені,
      І не мощі ніщо мені,
      І не море перо мені,
      І не миро гори мені,
      І не маневр вена мені,
      І не марена манера мені,
      І не манера арена мені,
      І не макраме марка мені,
      І не максима миска мені,
      І не манна панна мені,
      І не Марія Іра мені,
      І не мани рів Ірина мені,
      І не міраж у жарі мені,
      І нема мені.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Вір – зрів: (вірш-паліндром)
      І букву в кубі,
      І булку у клубі,
      І дуба на буді,
      І дур губ у груді,
      І буду у дубі,
      І бузу у зубі,
      І бучу у чубі,
      І чуби, бучі,
      І чуда падучі,
      І зет у тезі,
      І зела на лезі,
      І лаз у залі,
      І лапу палі,
      І лад, і далі,
      І лови волі,
      І лоба болі,
      І локшу у школі,
      І лес, оселі,
      І лексики скелі,
      І літа на тілі,
      І лід у ділі,
      І ром у морі,
      І розу в узорі,
      І моду у домі,
      І мор у ромі,
      І торг у гроті,
      І тора на роті,
      І луг у гулі,
      І лука, кулі,
      І травку у кварті,
      І травні, він варті,
      І трипса на спирті,
      І три мани на мирті,
      І три Ксани на скирті,
      І пука на купі,
      І пупа на пупі,
      І носа соні,
      І ноту у тоні,
      І ногу у гоні,
      І низ у кузині
      І нині, нині,
      І нині.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. І що дощі? Що мощі? (вірш-паліндром)
      І що салату рута? – Ласощі.
      І що дари мами? – Радощі.
      І що рудим хохми? – Дурощі.
      І що лабетів сіті, світе? – Балощі.
      І що дрогам ряд ярм? – А гордощі.
      І що бюлетень?.. Не те... – Любощі.
      І що лажа? – Жалощі.
      І що дару радощі?
      І що Нілу лінощі?
      І що бур гулу грубощі?
      І що хапугам і магу пахощі?
      І що тяв сколок? – Святощі.
      І що до лосини? - Cолодощі
      І що до ломаки? – Лика молодощі.
      І що Лесеві лялі веселощі?
      І що мені на пані немощі?
      І що ні літо – оті лінощі?
      І що гори пуху Пирогощі?
      І що голе село Гощі?
      І що дубу дощі?
      І що в хаті літа? – Хвощі.
      І що молі тіло? – Мощі.
      І що тіла малі? – Тощі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Короткі вірші-паліндроми 1
      ВІК. ОРДА. ЧАД РОКІВ

      Амінь! Та рать – німа...
      А мене ще нема.

      ВІЛ – СОЛО СЛІВ

      А винагорода – та дорога, нива;
      А віл зліва;
      А вил самих сколок – схима-слива.


      АННА

      Анна – панна,
      Анна – канна,
      Анна – манна.

      І ТІ СІТІ

      І ті хати – сита хіті,
      І ті сита – лати сіті.

      * * *
      Мороз узором –
      Ворони норов.

      ВИД ДИВ

      Вір: не розорен рів;
      Вид гір – ото ріг див.


      AMEN! НЕМА

      Кара. Барак.
      Кат – сам мастак.
      Каре – не рак.
      Капут, тупак.
      Кате, не так:
      Каже – не Жак.

      РУЖА ЗАЖУР

      Буче, не чуб
      Буде, не дуб –
      Бугри, вир губ.

      НАВІК ІВАН

      На віз і луку ліз Іван.
      Нам-бо він – сколок снів, обман.
      Навіки нуді, бід уник Іван:
      Наліво – рокита, хати, корові лан;
      Направо – тини, сини, товар… Пан!


      БУДЕМ; МЕДУ Б…

      Ум’яту тяму –
      У мед Едему!

      ДО ВОД

      Дорога на город
      Довкола балок, вод.

      * * *
      Віктор Марач – чарам ротків:
      Нам-бо і нема, а мені – обман;
      І не мені,
      І не міф імені;
      А мені нема,
      І нема мені.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Віл хохлів (сонет-паліндром)
      Віл. Хата. Хлів.
      Віл. Сажа слів.
      Віл міг. І млів.
      Він – дата днів,
      Він – гулу гнів,
      Він – сколок снів,
      Він – пара пнів.
      Від арф радів;
      Від оводів,
      Від орд родів,
      Від ярм рядів,–
      Вір: біг і брів;
      Вір: зими зрів;
      Вір: губу грів.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    158. Із Едни Сент Вінсент Мілей 2
      * * *
      Хто цілував мене, і де, й чому,
      Забула я; й хто вже не пригорне
      Вночі так ніжно; й лиш дощу сумне
      Зітхання чути, що видінь юрму
      Являє тих, кого не обніму.
      Щем не замре й біль в серці не мине
      За тими хлопцями, що знов мене
      Вже не позвуть, як ніч згуща пітьму.
      Так дерево в снігів самотині
      Не знає, яких птахів позбулось,
      Лиш помічає: тиша вже німа.
      Любовей скільки втратить довелось,
      Не відаю, лиш знаю, що в мені
      Спів літа щойно чувсь – і вже нема.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      What lips my lips have kissed, and where, and why,
      I have forgotten, and what arms have lain
      Under my head till morning; but the rain
      Is full of ghosts tonight, that tap and sigh
      Upon the glass and listen for reply,
      And in my heart there stirs a quiet pain
      For unremembered lads that not again
      Will turn to me at midnight with a cry.
      Thus in winter stands the lonely tree,
      Nor knows what birds have vanished one by one,
      Yet knows its boughs more silent than before:
      I cannot say what loves have come and gone,
      I only know that summer sang in me
      A little while, that in me sings no more.

      * * *
      О, не вважай, що клятві так вже вірна;
      Як не любовна – це для мене гніт:
      Розстанусь і з тобою, якщо спірна,
      Бо за красою лину слід у слід.
      Не будь водою для моєї спраги
      І їжею для голоду мого –
      Тебе б забула й інших вже уваги
      Шукала б, як твоєї до того.
      А ти, немов повітря, весь у русі,
      Й мінливі твої чари, мов приплив;
      Буть схожою і я не забарюся:
      Такий могутній твій на мене вплив.
      Зрадливцю мій, як ти, я буть стараюсь –
      Й на вірність віроломством присягаюсь.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Oh, think not I am faithful to a vow!
      Faithless am I save to love's self alone.
      Were you not lovely I would leave you now:
      After the feet of beauty fly my own.
      Were you not still my hunger's rarest food,
      And water ever to my wildest thirst,
      I would desert you--think not but I would!
      And seek another as I sought you first.
      But you are mobile as the veering air,
      And all your charms more changeful than the tide,
      Wherefore to be inconstant is no care:
      I have but to continue at your side.
      So wanton, light and false, my love, are you,
      I am most faithless when I most am true.

      Перша дрібка

      Горить моя свічка в пітьми темнім крузі
      З кінців двох – не стачить на ніч.
      Та –о! – мої недруги, й – о! – мої друзі,
      Як ясно стає навсібіч!

      Друга дрібка

      Дім похмурий звівсь на скелі монолітному куску, –
      Йдіть і гляньте на палац мій сонцесяйний на піску!

      Edna St. Vincent Millay

      FIRST FIG

      My candle burns at both ends;
      It will not last the night;
      But ah, my foes, and oh, my friends–
      It gives a lovely light!

      SECOND FIG

      Safe upon the solid rock the ugly houses stand:
      Come and see my shining palace built upon the sand!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Із Едни Сент Вінсент Мілей 1
      * * *
      Тебе забуду, любий, незабаром;
      Ще тішся в цім короткім вже ряду
      Днів, тижнів, місяців любові даром,
      Перш ніж забуду або ж геть піду
      Й розстанемось назавжди. Поступово
      Тебе забуду; нині ж – певна в цім –
      На кожне ніжне і лестиве слово
      Тобі своїм зізнанням відповім.
      Я знаю справді, що любов живуча,
      Що клятви не такі уже й крихкі;
      В природі все ж поразка неминуча,
      Хай розтяглось змагання й на роки.
      Й знайшлось чи ні жадане – нам вже звично,
      Якщо сприймати все біологічно.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      I shall forget you presently, my dear,
      So make the most of this, your little day,
      Your little month, your little half a year,
      Ere I forget, or die, or move away,
      And we are done forever; by and by
      I shall forget you, as I said, but now,
      If you entreat me with your loveliest lie
      I will protest you with my favorite vow.
      I would indeed that love were longer-lived,
      And vows were not so brittle as they are,
      But so it is, and nature has contrived
      To struggle on without a break thus far,
      Whether or not we find what we are seeking
      Is idle, biologically speaking.

      * * *
      Любов не все, не харч і не напій,
      Ні сон, ні дах, де від негоди схов,
      Ні дошка, що плавцям рятунок в ній,
      Як хвиля їх здійма і топить знов.
      Любов не сповнить диханням легень,
      Кров не очистить, кістку не зростить;
      Все ж багатьом – мов найчорніший день,
      Як їм вона не стрілася й на мить.
      Могло б так статись, що у час важкий,
      Як біль прониже й туга самоти,
      Без сил вже, з думкою про супокій –
      Могла б твою любов на торг нести
      Чи спомин про цю ніч мінять на хліб.
      Могло б так буть… Не з тих я, що змогли б.

      Edna St. Vincent Millay
      * * *
      Love is not all: it is not meat nor drink
      Nor slumber nor a roof against the rain;
      Nor yet a floating spar to men that sink
      And rise and sink and rise and sink again;
      Love can not fill the thickened lung with breath,
      Nor clean the blood, nor set the fractured bone;
      Yet many a man is making friends with death
      Even as I speak, for lack of love alone.
      It well may be that in a difficult hour,
      Pinned down by pain and moaning for release,
      Or nagged by want past resolution's power,
      I might be driven to sell your love for peace,
      Or trade the memory of this night for food.
      It well may be. I do not think I would.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Вістон Х’ю Оден Куди це зібрався ти?
      “Куди це зібрався ти? – ратнику радник. –
      Заграв блиск і грізно гуркочуть громи;
      Там розум затьмарює смородом сміття,
      Зринають примари з могильної тьми.”

      “Ах, варт уявити лиш: – вершнику вісник, –
      За тим поворотом нема вороття;
      Запруджене хмар табунами там небо
      Й за плетивом віття лиш вовче виття.”

      “Останься, бо лячно там; – лицарю лимар, –
      Хтось в хащі таїться у тіні густій;
      З чагарника стежить, чигає на стежці,
      Вже плями прокази на шкірі твоїй.”

      “Загроз не злякаюсь я,” – раднику ратник.
      “Не буде по-твоєму,” – віснику вершник.
      “Напасті самого ждуть,” – лимарю лицар,
      Рушаючи першим, рушаючи першим.

      Wystan Hugh Auden

      O Where Are You Going?

      "O where are you going?" said reader to rider,
      "That valley is fatal when furnaces burn,
      Yonder's the midden whose odors will madden,
      That gap is the grave where the tall return."

      "O do you imagine," said fearer to farer,
      "That dusk will delay on your path to the pass,
      Your diligent looking discover the lacking
      Your footsteps feel from granite to grass?"

      "O what was that bird," said horror to hearer,
      "Did you see that shape in the twisted trees?
      Behind you swiftly the figure comes softly,
      The spot on your skin is a shocking disease?"

      "Out of this house" ‚ said rider to reader,
      "Yours never will" ‚ said farer to fearer,
      "They're looking for you" ‚ said hearer to horror,
      As he left them there, as he left them there.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Із Роберта Бернса 9
      ПОМІЩИКУ, НЕ ТАКОМУ
      МУДРОМУ, ЯК СОЛОМОН

      Молись Христу, о Кардонесе,
      І вдячний будь без меж.
      Він вчив: воскресне в піднебессі
      З душею й тіло теж.

      Якби ж сказав: “Звільню лиш душу
      Від смерті,”– що логічно,–
      О Кардонесе, визнать мушу,
      Помер би ти навічно!

      ХАЗЯЙЦІ ЗАЇЖДЖОГО ДВОРУ

      Хвала тобі, о господине,
      Не був я тут раніш,
      Де в русі все, і не спочине
      Й на хвильку ложка й ніж.

      Хай небеса пошлють доволі
      Тобі щасливих літ.
      Не промину вже я ніколи
      Гостинних цих воріт.

      ЕПІТАФІЯ СІЛЬСЬКОМУ ВЕЛЬМОЖІ-ПІДКАБЛУЧНИКУ

      Й Адама доля так карала
      (Ми ж ходим там, де ще більш слизько):
      Лежить тут той, ким жінка управляла,
      А жінку наставляв чортисько.

      НА В.М.ГРАХАНА

      “Спинись, злодійко!”– мовила до Смерті
      Природа, як лежав вже Віллі мертвий,–
      “По дурнях як я виконаю норму,
      Якщо взяла ти мою кращу форму?”

      КРЕДО БІДНОСТІ

      В політику – й не помишляй,
      А хочеш в ній щось значить:
      Глухим, сліпим будь – не мішай
      Багатим чуть і бачить.

      НА ЛОДА ГАЛЛОВЕЯ

      По цім розкішному двору
      Ти ходиш збайдужа;
      Знайди вузьку, брудну нору,
      Таку ж, як і душа.

      Ти, Галловей, не Стюарт все ж:
      Чимало з них відважних,
      Й хоч дурості хватало теж,
      Та не було продажних.

      Твоїх славетних предків прах
      Ще й нині в позолоті,–
      Так знаменитий римський шлях
      Кінчається в болоті.

      В твоєму серці, Галловей,
      Жалю немає, злоба лиш.
      У тебе ласки й не прошу –
      Тільки у спокої залиш.

      КНИЖКОВИЙ ЧЕРВ’ЯК

      Крізь сторінки сюди-туди
      Гризи, як хоч, свої ходи,
      Та власника їх пожалій –
      Хоч палітурки пощади.

      АКТРИСІ МІСС ФОНТЕНЕЛЬ

      Дикий ельф, і в тому ж роді
      Все в наївній простоті,–
      Не тобі хвала – природі,
      Бо себе лиш граєш ти.

      Гань мистецтво, муч природу,
      А себе більш не неволь;
      Геть відкинь любов і вроду –
      Ось тоді зіграєш роль!

      ЛЕСТЬ

      Що із герцогом в дружбі – хвалилась,
      І що з графом траплялось вечерять,–
      Та комахою так і лишилась,
      Навіть хай у принцеси в кучерях.

      МАЛЕНЬКІЙ НА ЗРІСТ ДІВЧИНІ

      Чому граніт такий великий,
      Й такий малий алмаз?–
      Хоч і малий, та не безликий,
      Й цінніший в сотні раз.

      НА ГРІЗЛІ ГРІМ

      Лежить тут відьма Грізлі Грім
      В міцних обіймах смерті.
      О Смерте! Ніж пишатись цим,
      Самій вже краще вмерти.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Із Роберта Бернса 8
      НА КАПІТАНА ФРЕНСІСА ГРОУЗА

      Дізнавшись, що Гроуз уже не жилець,
      Був посланий з пекла за ним чорт-гонець.
      Коли ж він, прибувши, побачив це тіло,
      Що, ліжко прогнувши, стогнало й скрипіло,
      То скрикнув з відчаю: “Вернутись я мушу
      Ні з чим, бо не в силах піднять таку тушу.”

      ПРИШПИЛЕНЕ ДО ЕКІПАЖУ
      ПАНІ УОЛТЕР РІДЕЛЬ

      Мов хазяйки язик, деренчати ти звик,
      Як стрілою мчиш в дальні краї;
      Та злетиш під укіс, якщо осі коліс
      Ненадійні, як серце її.

      * * *
      Якби такі, як Джінні Скотт,
      Були всі скотти, друзі,–
      Англійці, стрівши цей оплот,
      Втекли б, як боягузи.

      ЕПІТАФІЯ СІЛЬСЬКОМУ ВОЛОЦЮЗІ

      Його оплачте й ви, мужі,–
      Вас від нудьги звільняв,–
      Через дружин з ним не чужі,–
      Він вас їм заміняв.

      Й ви, школярі, на цей моріг
      Ступайте не шумливо,–
      Той, хто під ним у землю ліг,
      Був батько ваш, можливо.

      ЕПІТАФІЯ ВЧИТЕЛЮ ЛАТИНІ

      Схилившись у поклонах низьких
      Тебе оплакуєм: амінь!
      Безгрішно жив ти по-англійськи,–
      Хай бог пробачить і латинь.

      * * *
      Ти, може, й не знав ще цього:
      Вже Смерть прикінчила і Джонні.
      Лежить тут лиш тіло його,–
      Душі не було в його лоні.

      ЕПІТАФІЯ ПИВОВАРУ

      Скінчилась твоя місія земна,
      Й порожні всі твої барила,
      А як тріщали від пива й вина,–
      Моралі були за мірила.

      ЕПІТАФІЯ П’ЯНИЦІ

      Тут Джонні лежить Бузувір,
      Що жив безгріховно, повір,–
      Релігія ж його особлива;
      Якщо вже хочете знати
      Й собі за приклад мати,
      Ось оповідь вам правдива:

      Міцний ель був за омивання,
      Хмільне пиво – за покаяння,
      Барабан – за знамення боже;
      Здіймав ущерть кубок повний
      В душі екстаз молитовний,–
      Вино і спастись їй поможе.

      * * *
      Тут Джон навік заснув. Якби
      Він в пеклі опинився,–
      Його там, Сатано, зроби
      Наглядачем – він цим гордився б.

      * * *
      Потрапивши до пекла, той, що любив чини,
      Дав знать, що претендує на корону Сатани.
      “Е, ні,– сказав Люцифер,– тут не такі дурні:
      Ще й розум треба мати, а не гріхи одні.”

      ХУДОЖНИКУ

      Як хочеш, дружню дам пораду:
      Тобі живописати треба
      Із пекла бісівську тріаду,
      А не ангельську трійцю з неба.

      Чужі тобі ангелів лики
      І їх осяйні фігури,
      А от портрет пекла владики
      Писатимеш прямо з натури.

      ЕПІТАФІЯ РОБЕРТУ ЕЙКЕНУ

      “Спинись тут і вшануй його!”– я всім
      Велів би перед іменем твоїм.
      Хто знав тебе, мене в цім не осудить,
      Бо й смерть гаряче серце не остудить.

      ЕПІТАФІЯ ВІЛЬЯМУ НІКОЛУ

      Дасть його мозок – черви, знайте –
      Поживу не одному,
      І тільки серце не чіпайте –
      Одна отрута в ньому.

      * * *
      Хоч і в могилі вже, та цього стерва
      Не захотіли їсти навіть черви.
      “Мов камінь його плоть,”– одні говорять,
      “Й отруйне в нього серце,”– інші вторять.

      ПОКИДАЮЧИ ВЕРХОВИНУ

      Якби з життя йти було треба,
      Й нагода б така ще була,–
      Нічого б не просив більш у неба,
      Тільки, щоб Верховина жила.

      * * *
      Джеймс Грейсі, він багато важить,
      Хоч путнє щось не встиг зробити.
      Будь проклят кожен, хто зневажить
      Його вагу і габарити!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Із Роберта Бернса 7
      ПРОЩАННЯ МАКФЕРСОНА

      Прощай, темнице короля;
      Гірш пекла – буть у ній!
      Макферсона жде вже петля
      На шибениці тій.

      Хор: Проворно так, моторно так
      Долав він путь свою;
      Насамкінець пустивсь в танець
      Під шибеницею.

      Що смерть мені – я на війні
      Не раз її боров;
      Тоді не вмер, то ж і тепер
      Сміюсь над нею знов.

      Хор:

      Ослабте скрут, звільніть від пут,
      Меча мого верніть –
      Й хто ризикне здолать мене,
      Загине сам в ту ж мить.

      Хор:

      Життєвий шлях мій весь в боях,
      Та зраду як спинить?
      Відчай борю, що скоро вмру –
      Й ніхто не відомстить.

      Хор:

      Прощайте дні, такі ясні;
      Не зріть мені вже й снів;
      Ганьбу знайде, хто смерті жде,
      Та вмерти не зумів!

      Хор:

      ПЛАЧ РАБА-НЕГРА

      Був я в ріднім Сенегалі, вороги ж в незнані далі
      Повезли аж до Вірджінії;
      Рідний край, що наймиліш, вже не бачить мені більш,
      Й ось тут мучусь, мучусь нині я;
      Рідний край, що наймиліш, вже не бачить мені більш,
      Й ось тут мучусь, мучусь нині я.

      Край той в пам’яті спливає – снігу й зим там не буває,
      Як в холодній цій Вірджінії;
      Там струмки – їм втратиш лік, й буйство квітів увесь рік, –
      Тут же мучусь, мучусь нині я;
      Там струмки – їм втратиш лік, й буйство квітів увесь рік, –
      Тут же мучусь, мучусь нині я.

      Від знущань і рабства гніту за слізьми не бачу світу
      У жорстокій цій Вірджінії;
      Тих згадаю, з ким дружив – й краще б я уже не жив,
      Бо тут мучусь, мучусь нині я;
      Тих згадаю, з ким дружив – й краще б я уже не жив,
      Бо тут мучусь, мучусь нині я.

      ПЕРЕКЛАДАЧУ МАРЦІАЛА

      О ти, кого Поезія боїться,
      Кого уже і Проза сторониться,
      Крик чуєш? То волає, вставши з гробу,
      Сам Марціал: «Покій мій – Бракоробу!»

      У ВІДПОВІДЬ НА ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ТЕ,
      ЩО В ПОГЛЯДІ ВІДОМОЇ ПЕРСОНИ,
      ДОКТОРА Б., Є ЩОСЬ ФАЛЬШИВЕ

      В те, що в очах цих лиш обман,
      Щось віриться не вельми:
      Вони говорять – й без оман, –
      Що їх хазяїн – шельма.

      СЛОВА ВДЯЧНОСТІ В КІРКУДБРАЙТІ

      В одних є в бодні – та не голодні;
      Ті ж їсти згодні – та пусто в бодні.
      В нас є і в бодні, й самі голодні –
      Й хвалу шлем Богу за це сьогодні.

      ЕПІТАФІЯ ШКІЛЬНОМУ ВЧИТЕЛЮ

      Лежить тут Віллі Міч. Повірте,
      Він в пеклі вже, хоч в рай хотів.
      Вчить бісенят йому довірте,–
      З них справжніх зробить він чортів.

      ЕПІТАФІЯ ТВЕРДОЛОБОМУ БОЯГУЗУ

      Землею серце притрусіть:
      Боявсь він так всього,–
      Але фортецю спорудіть
      Над черепом його.

      НА ПОГАНІ ДОРОГИ

      Діставсь нарешті,– слава богу!–
      Крізь бездоріжжя і багнюку.
      На жаль, як добру мать дорогу,
      Люд не освоїв ще науку.

      І хоч не сильний я в Писанні,
      Згадаймо з Біблії страхи:
      З гріхів пекельних не останній –
      Недбальство про свої шляхи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Із Роберта Бернса 6
      ПІСНЯ, СКЛАДЕНА В СЕРПНІ

      Пейзаж цей весь і постріл десь –
      Це вже пора осіння:
      Куріпки зліт серед боліт,
      І вересу цвітіння,
      Й гладь золота там, де жита,
      На радість селянину;
      В млі осяйній я повен мрій
      Про тебе лиш, єдину.

      Люб голубку гайок в ярку,
      В’юркам же – схил гористий;
      Для чаплі рай – озерний край,
      Зна вальдшнеп ліс тінистий;
      Дрозд має скит в сплетінні віт
      Ліщин біля полянки;
      Де ж глід в кущах весь в колючках –
      Притулок коноплянки.

      З живих усяк свій має смак –
      Було так, є й понині:
      Той між юрби не зна журби,
      А цей – у самотині.
      Але – шкода! – вже скрізь біда,
      Людське тиранство всюди:
      Мисливців зов, на пір’ї кров,
      Пробиті дробом груди.

      Вечірня мла нас облягла,
      Гурт ластівок в польоті;
      Й полів краса, де зелень вся
      Вже в ніжній позолоті.
      Як любо нам удвох буть там,
      Де втіх очам доволі:
      Являє гай плодів розмай,
      Ждуть жнив жита у полі.

      Любові жар, й розмови чар,
      І місяця сіяння;
      Й моя рука твою стиска,
      Й освідчення, й зізнання.
      Як любі всім дощ літній, грім;
      Як осінь – селянину, –
      Вночі і вдень люблю лишень
      Тебе я так, єдину!

      БЕРІЗКИ ЕБЕРФЕЛЬДІ

      Хор: Любко мила, чи прийдеш, чи прийдеш, чи прийдеш;
      Любко мила, чи прийдеш до берізок Еберфельді?

      Горбів квіт зве, чарує даль,
      Манять струмки, що мов кришталь;
      Підем, забудем про печаль
      Біля берізок Еберфельді.

      Пташки співають і між віт
      Ліщини, й роблячи обліт
      Горбів, де скрізь буяє квіт,
      Біля берізок Еберфельді.

      Й там, де крута горбів гряда,
      Бурлить і піниться вода,
      Й тут вже дзюркоче, як спада,
      Біля берізок Еберфельді.

      Крім квітів, ще одна з відрад:
      Мов злива справжня, бризок град
      Дарує в спеку водоспад
      Біля берізок Еберфельді.

      Хай доля навмання свій дар
      Вручає – я не вдамсь до чвар:
      Мій скарб весь – ти й любові чар
      Біля берізок Еберфельді.

      ПОЧУВШИ ПІСНЮ ДРОЗДА ПІД ЧАС
      ПРОГУЛЯНКИ СІЧНЕВИМ РАНКОМ

      Співай, дрозде, в морозяній імлі,
      Співай, мій друже, серед голих віт.
      Зима у відповідь на твій привіт
      Розгладжує – глянь – зморшки на чолі.

      Ось так же й злигоднів могильний прах
      Безпечну й милу втіху не затьмить,
      Що радісно стрічає кожну мить,
      Несе вона надію хай чи страх.

      За те, що в позолоту сонця день
      Вдяга вже далі, вдячний я тобі.
      Взамін багатств ти інші дав скарби:
      Все золото не варт твоїх пісень.

      Прийди ж, дитя нестатків і тривог,
      Й на двох розділим, що пошле нам Бог.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Із Роберта Бернса 5
      ЕЛЕГІЯ НА СМЕРТЬ БІДОЛАШНОЇ ОВЕЧКИ МЕЙЛ

      В віршах тужу, сумую в прозі,
      З очей у мене ллються сльози –
      Ах, долі сповнились погрози,
      Відчай пройма,
      В скорботі серце і в знемозі:
      Вже Мейл нема!

      Не став би і від скарбу втрати
      Так безутішно я ридати;
      Та змусила співця ридати
      Печаль німа:
      Яку любив так споглядати,
      Вже Мейл нема!

      Що з нею вдосвіта стрічався
      Й до смерку вже не розлучався;
      Що бігла, як десь відлучався,
      Навстріч сама;
      Що в неї вірності навчався –
      Вже Мейл нема!

      Була тямуща від природи
      Й ніколи не чинила шкоди,
      Забравшись у чужі городи;
      Гріхів же тьма
      У інших з їхньої породи –
      Вже Мейл нема!

      Почувши мекання ягняти,
      Спішу, щоб хліба йому дати:
      Таке ж воно, як його мати;
      То ж обніма
      Рука його, щоб сумувати:
      Вже Мейл нема!

      Вона була не із місцевих –
      Завезена з отар двірцевих,
      Бо тут овець таких взірцевих
      Шукать дарма;
      Взять вовну – варта пряж парчевих:
      Вже Мейл нема!

      Хай той повік не зна спочину,
      Хто видумав петлю – причину
      Біди, що й нам несе кончину,
      Як вверх здійма...
      Ллю сльози на її овчину:
      Вже Мейл нема!

      До мене ж, барди Ейру й Дуна!
      Хай смуток мій озвучать струни;
      Живе хай в пісні вічно юна
      Вона, всіма
      Оспівана за тонкість руна:
      Вже Мейл нема!

      * * *
      Дружину вірну взять зумів,
      Їй теж годжу у всьому;
      Не мав ніколи я рогів
      Й не ставлю їх нікому.

      Що сам я працею надбав –
      Все для мене одного;
      Нікому в борг я не давав
      І не займав ні в кого.

      Не хочу я владарювать
      Й з лакейством не змирюся;
      Когось не прагну подолать
      Й нікому не скорюся.

      Сприяє щось чи заважа –
      Не переймаюсь дуже;
      Ніхто на мене не зважа
      Й мені до всіх байдуже.

      * * *
      Зустрінсь мені ти в холоди
      Серед полів, серед полів –
      Своїм би пледом тебе вкрив
      Без зайвих слів, без зайвих слів;
      Якби ж недолі налетів
      Злий вітровій, злий вітровій –
      Знайшла б ти захсток від бід
      В душі моїй, в душі моїй.

      Десь в глухомані б я страждав
      Від самоти, від самоти –
      За рай і пустка стала б враз,
      Будь поруч ти, будь поруч ти;
      Корону царську б я здобув –
      Тобі одній, тобі одній,
      Мов найкоштовніший алмаз,
      Сіять у ній, сіять у ній.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Із Роберта Бернса 4
      ПРОЩАЛЬНИЙ ЦІЛУНОК

      Поцілунок – втіха й мука,
      Бо навіки ця розлука;
      В грудях стримую зітхання,
      Що відчай в нім і страждання.

      Чи ж зітхатиме хтось гірко,
      Як надії світить зірка?
      Мені й іскра вже не зблисне –
      Чорний розпач довкруг висне.

      Пристрастей не ганю прояв:
      Проти Ненсі хто б устояв!
      Глянеш раз – і вже кохаєш
      Й лиш одну її бажаєш.

      Не любили б ми так ніжно,
      Не любили б так невтішно,
      Не стрічались, не прощались –
      То й серця б не настраждались.

      Прощавай же, найгарніша;
      Прощавай же, найвірніша!
      Май завжди всі ці надбання:
      Втіху, радість, мир, кохання!

      Поцілунок – втіха й мука,
      Бо навіки ця розлука;
      В грудях стримую зітхання,
      Що відчай в нім і страждання!

      З-ЗА ПРАВЕДНОГО КОРОЛЯ

      З-за праведного короля,
      Шотландіє, прощай!
      З-за праведного короля
      Не зріть вже рідний край, кохана,
      Не зріть вже рідний край.

      Зробили ми все, що могли,
      Й не встояли в борні.
      Прощайте ж, любко й краю мій,
      Жить вже на чужині, кохана,
      Жить вже на чужині.

      Він вирушає за моря,
      Його ти вже не жди;
      Зникає рідний берег в млі.
      Прощай вже назавжди, мій друже,
      Прощай вже назавжди.

      Солдат ще вернеться з війни,
      А із морів – моряк;
      Стрічань же сонця нам не зріть
      Серед розлуки мряк, мій любий,
      Серед розлуки мряк.

      Коли день згасне й ніч прийде,
      Спочинуть всі у сні;
      Та варто лиш тебе згадать –
      Й ридать всю ніч мені, мій любий,
      Ридать всю ніч мені.

      МОЯ НЕННІ

      Де Луган плине між горбів
      В боліт мохи зелені, –
      Зимовий день вже догорів
      І я спішу до Ненні.

      Дощем чи снігом хай січуть
      Лице вітри шалені, –
      А я беру свій плед – і в путь:
      Через горби до Ненні.

      Сія красою Ненні лик –
      Ця врода лиш для мене;
      Нехай усохне той язик,
      Що звабить хоче Ненні.

      Смирення й вірність в цій красі,
      Й такі вони блаженні,
      Що квітка, скупана в росі,
      Не чарівніш за Ненні.

      Сільський хлопчина я простий,
      Діла мої буденні;
      Й що мені толку в славі тій,
      Як мене любить Ненні.

      Дала хай доля із щедрот
      Своїх мені лиш пенні,
      Зате живу я без турбот
      І мрію лиш про Ненні.

      На випас вівці хай жене
      Сусід свої численні;
      Плуг – ось і все, що є в мене,
      Й піклуюсь лиш про Ненні.

      Ждуть сум чи радість в майбутті –
      Вони благословенні;
      Одного прагну я в житті –
      Прожить в любові з Ненні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Із Роберта Бернса 3
      ЧЕСНА БІДНІСТЬ

      Хто бідності стидиться уз,
      Хай чесна, так і сяк,
      Для нас він раб і боягуз,
      Хай бідні ми – й це так;
      І так і сяк, і так і сяк,
      Безвісний труд наш, так;
      Чини – лиш на монеті карб,
      Ми ж – золото, однак.

      Хай на обід – вода й пшоно,
      Й на нас – дрантя, це так;
      Шовк – дурням, шахраям – вино,
      Ми ж люди бо і так;
      І так і сяк, і так і сяк,
      Їх блиск – мара, ось як;
      Хто чесний, хай і бідний він,
      Цар між людьми, однак.

      На лорда глянь – пиху саму
      Вздриш: набундючивсь як;
      Хоч натовп і лестить йому,
      Все ж дурень він і так;
      І так і сяк, і так і сяк,
      Відзнаки всі, відтак –
      Ніщо: в кім без полуди зір,
      Сміється з них, однак.

      Маркізів і князів звання
      Дає король за так,
      А не за доблесть чи знання,
      Нечесним лиш, ось як;
      І так і сяк, і так і сяк,
      Де ж гордість їх, раз так?
      Все ж гідність, розум, глузд і честь
      Є вищими, однак.

      Молитви шлем, часів тих ждем,
      Скоріш би сталось так,
      Щоб честь і глузд не знали нужд
      Й були в ціні, ось як;
      І так і сяк, і так і сяк,
      Вже незабаром, так,
      Нам взагалі всім на землі
      Братами буть, однак.

      * * *
      Ти покинув мене, Джемі,
      Ти мене покинув;
      Ти покинув мене, Джемі,
      О, навік покинув.
      Часто клявсь, що тільки смерть
      Нас одна розлучить;
      Й ось покинув вже навік:
      Що не стрітись більш нам, Джемі –
      Це найбільше мучить.

      Ти зневажив мене, Джемі,
      Ти мене зневажив;
      Ти зневажив мене, Джемі,
      Ти мене зневажив.
      Ти вже іншу полюбив,
      Я ж тужу і плачу;
      Й скоро вже навік засну
      І тебе, мій милий Джемі,
      Я більш не побачу.

      В ШЕПТАННІ ТРАВ ЗВУЧАТИМЕ

      Хор: В шептанні трав звучатиме
      Й комиш теж не мовчатиме:
      Життя свого найкращі дні
      Провів я між дівчатами.

      Ми збитки лічимо в журбі,
      Втомились вже втрачати ми;
      Та вмить знайдеш усі скарби,
      Коли ти із дівчатами.

      Хор:

      Шука народ винагород
      Й удач – та не для всіх вони;
      Як де-не-де хтось і знайде –
      Все ж не дадуть утіх вони.

      Хор:

      Ну а блаженство для мене –
      Як вдвох я із коханою:
      Про зле, скорботне і сумне
      Враз думать перестану я.

      Хор:

      Хто б осміяв це, хай слівцем –
      Той дурнем вік кінчатиме:
      Не можна стати мудрецем,
      Не мавши втіх з дівчатами.

      Хор:

      Дівочий чар – Природи дар,
      Й на всіх не вистачатиме:
      Створивши нас, свій вищий клас
      Явила вже дівчатами.

      Хор:



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Із Роберта Бернса 2
      БРІВШИ ЧЕРЕЗ ДІЛ

      1 варіант
      Брівши через діл, в цю нічку,
      Брівши через діл,
      Заросила всю спідничку,
      Брівши через діл.

      Хор: В Дженні змокло все в цю нічку,
      Ніжки і довкіл,–
      Заросила всю спідничку,
      Брівши через діл.

      Якщо хтось когось стрічає
      Там, де верболіз,
      Якщо хтось когось цілує,–
      Чи ж це варто сліз?

      Хор:

      Якщо хтось когось стрічає,
      Брівши по росі,
      Якщо хтось когось цілує,–
      Чи ж знать мають всі?

      Хор:

      2 варіант
      Якщо хтось когось стрічає там, де верболіз,
      Якщо хтось когось цілує, вже не треба сліз.
      Кожен хтось когось та має, лиш не маю я,
      Хоч і люблять мене хлопці,– доля це моя!

      Якщо хтось когось стрічає, брівши між полів,
      Якщо хтось когось цілує, вже не треба слів.
      Кожен хтось когось та має, лиш не маю я,
      Хоч і люблять мене хлопці,– доля це моя!

      Якщо хтось когось стрічає, як прямує вдаль,
      Якщо хтось когось цілує, зайва вже печаль.
      Кожна Дженні має Джокі, лиш не маю я,
      Хоч і люблять мене хлопці,– доля це моя!

      ЗИМА ЖИТТЯ

      Так тішить зір зелений вбір
      Діброви навесні;
      Після дощів весь луг зацвів
      В ці благодатні дні.
      Й хоч швидкоплинні втіхи ці –
      Сніг землю замете, –
      Зима мине й весна верне
      Нам знов блаженство те.

      Прийде ж пора, що із двора
      Зима вже не піде:
      Навік вже ліг на скроні сніг,
      Й могильний холод жде.
      Старечих днів біль і журба,
      Ночей безсонних муть;
      О, юності дні золоті,
      Уже вас не вернуть!

      ЗА ДАВНІ ДНІ

      Чи ж давню дружбу нам забуть,
      Зректися і вві сні?
      Чи ж давню дружбу нам забуть
      І давні дні?

      Хор: За давні дні, мій друже,
      За давні дні
      Ми вип’ємо і ще наллєм,
      За давні дні.

      За дружбу нашу і любов,
      За дні ті осяйні;
      Ми вип’ємо і ще наллєм
      За давні дні.

      Хор:

      Вдвох маргаритки на горбах
      Ми рвали навесні;
      З тих пір втомились ми блукать
      На чужині.

      Хор:

      Ми вдвох плескались у струмку
      В спекотні літа дні;
      З тих пір моря між нас лягли
      В далечині.

      Хор:

      Моя рука ось, друже мій,
      Дай і свою мені;
      Давай же вип’ємо ще раз
      За давні дні.

      Хор:



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Із Роберта Бернса 1
      ДЖОН ЯЧНЕЄ ЗЕРНО

      Зійшлись три східні королі
      Й рішили заодно,
      Що має згинути в землі
      Джон Ячнеє Зерно.

      Орати плугом лан взялись –
      Й вже під землею він;
      А королі три поклялись,
      Що жде його там тлін.

      Та ось весна – в її теплі
      Проснувшись після злив,
      Піднявся знов Джон із землі,
      Чим трьох всіх розізлив.

      Від сонця літнього й роси
      Могутнім став і сам:
      Вже має вуса, мов списи,
      Й грозиться ворогам.

      Йде осінь, скоро і жнива –
      Знесилів Джон і зблід,
      Важка схилилась голова
      Й зігнувся, наче дід.

      Все менше з кожним днем снаги,
      Щоразу більш марнів;
      Й не забарились вороги
      Явити увесь гнів.

      Йому коліна підтяли,
      Узявши довгий ніж,
      Й на возі в путах повезли,
      Мов шельму на правіж.

      А потім, кинувши на тік,
      Розбили його в прах;
      Тоді, ціпи відклавши вбік,
      Трясли на всіх вітрах.

      У яму налили води,
      Бо ще не вгомонивсь,
      І Джона кинули туди –
      Та й там він не втопивсь.

      Щоб неслуха зі світу зжить,
      Взяли зомлілого,
      Й коли очунював на мить,
      Знов штурхали його.

      Пекли вогнем, пускали кров;
      Завдав же мельник мук
      Найбільш – його ще й розмолов
      Поміж двох каменюк.

      Із серця кров його взяли
      Й дали на пробу всім:
      Й чим більш і більш її пили –
      Тим веселіше їм.

      Був Джон сміливець і герой
      На заздрість ворогам,
      Й хто його крові вип’є, той
      Стає хоробрий сам.

      Людей він в горі звеселя,
      Тамує біль і страх;
      Вдову співати заставля,
      Хоч сльози на очах.

      П’ючи, хвалу:“Ти люб нам, Джон! ” –
      Шле кожен чоловік.
      З нащадками займай же трон
      В Шотландії повік!

      МОВ РОЗА ЧЕРВОНА

      Кохання моє, мов роза червона,
      Яка розцвітає весною;
      Кохання моє, мов мелодія,
      Що в пісні завжди зі мною.

      Як врода твоя, так в серці моїм
      Сіяє кохання зоря;
      Тебе я кохатиму, любко,
      Не висохнуть поки моря.

      Не висохнуть поки моря, кохана,
      Й не кане пісок в забуття;
      Тебе я кохатиму, любко,
      Триватиме поки життя.

      Прощай же, прощай, кохання моє,
      Не станеш лиш спомином ти;
      До тебе вернусь я, хай тисячі миль
      Прийшлось би для цього пройти.


      МОЄ СЕРЦЕ В ГОРАХ

      Моє серце в горах, воно там навіки,
      Моє серце в горах, де олені дикі,
      Де оленів гнав я й косулю шукав,
      Моє серце в горах, де б я не блукав.

      Прощай, Верховино, й ти, Північ, прощай,
      Відради притулок і доблесті край,
      Куди б не подався і де б не бродив,
      Тебе, Верховино, я вже полюбив.

      Прощайте, покриті снігами вершини,
      Прощайте, зелені луги і долини,
      Прощайте, ліси і гаї гомінливі,
      Прощайте, струмки і потоки бурхливі.

      Моє серце в горах, воно там навіки,
      Моє серце в горах, де олені дикі,
      Де оленів гнав я й косулю шукав,
      Моє серце в горах, де б я не блукав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Із Вільяма Батлера Єйтса
      ДО СВОГО СЕРЦЯ – З МОЛЬБОЮ НЕ ЛЯКАТИСЬ

      Вгамуйся, серце, – тихше, не тремти;
      Згадаймо мудрість – древній оберіг:
      Кого страшать і полум’я, й шторми,
      І вітровії зоряних доріг, –
      Того вітри, і полум’я, й шторми
      Повергнуть в прах, бо захистку знайти
      Не зміг в самотній величі юрми.

      ЗАТАЄНА КЛЯТВА

      Інші, бо тебе вже не верну,
      Стали за подруг сердечних мені;
      Та завжди, як смерті в очі дивлюсь, або ж ніччю
      Здіймаюсь до вершин жаданих сну,
      Чи то шукаю втіх я у вині, –
      Стрічаю раптом твоє обличчя.

      ЕПІТАФІЯ СВІФТУ

      До спочинку Свіфт поплив;
      Груди ті вже не тривожать
      Ні обурення, ні гнів.
      Й ти наслідуй, якщо можеш,
      Мандрівцю: недаром жив,
      Бо свободі він служив.

      ПАМ’ЯТЬ

      В одної краса; ще дві
      Чи три з тих, чар хто має.
      А толк то у цім який?
      Повір гірській траві:
      Вже стебла знов здіймає,
      Де заєць лежав гірський.

      ЗАСТІЛЬНА ПІСНЯ

      Крізь рот до нас входить вино,
      Любов же крізь очі впускаєм:
      Це все, що нам знати дано
      Над прірви життєвої краєм, –
      До губ ми підносим вино
      І, стрівшись очима, зітхаєм.

      ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ Й ПОТІМ

      Хоч не вернуть вже тої пісні бриніння,
      Та втіх доволі і в тім, із чим жить:
      Камінців на березі шарудіння,
      Як хвиля набіжить.

      ВІДПОВІДЬ НА ДОРІКАННЯ В ПОБЛАЖЛИВОСТІ

      Як можу я хвалить – хтось не збагне –
      Тих, що в віршах наслідують мене.
      Мені здавалось – ясно це для всіх:
      Хто ж бачив пса, що хвалить своїх бліх?

      ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ

      Воював спочатку з тілом,
      Та програв, бо стало вмілим.

      Потім з серцем був двобій:
      Цнота де? Де спокій твій?

      Далі – з розумом вже в герці –
      Розгубив шаленство в серці.

      І тепер суперник – Бог,
      Й тут вже не до перемог.

      ВДЯЧНІСТЬ НЕВІДОМИМ ВЧИТЕЛЯМ

      Влились думки їх, голоси
      У велич справ;
      Самі ж – мов крапельки роси
      На лезі трав.

      ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ

      Ура, Революція! Пушки стріляють і безлад кругом,
      Жебрак на коні стьобнув пішого жебрака батогом.
      Ура, Революція! Пушки стріляють, знов безлад і біг,
      Жебраки помінялись місцями, але свище батіг.

      НАБУТТЯ МУДРОСТІ З РОКАМИ

      Хоч листя багато, та корінь один.
      В п’янкі і оманливі юності дні
      Я листя і квіти спустив за алтин
      Й зів’ялий стою: істин мощі одні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Із Вільяма Батлера Єйтса
      ДИКІ ЛЕБЕДІ В КУЛЕ

      Стежки сухі, в убір з позолоти
      Дерева зодяглись;
      Крізь вуаль мли осінньої води
      Віддзеркалюють вись;
      Й там лебеді на водах осяйних,
      Й п’ятдесят дев’ять всіх.

      Вже осінь в дев’тнадцятий раз
      Відтоді, як лік цих прикмет
      Почав я, й ось так же бачив щораз
      Раптовий їх злет;
      Й тішили слух мій в кружлянь юрмі
      Шумливими крильми.

      О, що для серця танок їх значив!
      Та зараз туга в нім:
      Змінилось все з тих пір, як побачив
      Їх вперше на березі цім;
      Під благовіст крил, що вгорі не мовк,
      Я йшов – й легким був крок.

      Все так же не втомлюються парами
      В холодній вже воді
      Плескатись чи кружлять під хмарами,
      Й серця їх молоді:
      Та ж пристрасть й серед осінньої мли
      У них, де б не були.

      Й тепер ще в цих водах розкошують,
      Чарує їх політ.
      В яких комишах вже гніздо влаштують,
      З яких озер чи боліт
      Зір тішитимуть, як збуджусь колись
      Й узнаю, що геть подались?

      ПЕРЕСПІВ СТАРОЇ ПІСНІ

      Кохану в саду зустрів я, як вечір на землю ліг,
      Осяялась стежка світлом її білосніжних ніг;
      Просила буть ніжним в любові, мов листя дерев навесні,–
      Та я був дурним і юним: інакше здавалось мені.

      Стояв я з коханою в лузі, де сонно гойдалась ріка,
      Тремтіла в моїй, здригалась її білосніжна рука;
      Просила в житті буть терплячим, як рута росте й верболіз,–
      Та я був дурним і юним – й ось зараз не стримую сліз.

      ЖАЛОБА ЛЮБОВІ

      Жалоба – й це вже не дивує –
      Присутня в любові самій:
      Скрізь люд продає щось, купує;
      Хмарки в метушняві своїй;

      Вітри, що й на мить не спочинуть;
      Скида гай убір золотий,
      Де води струмка сірі плинуть –
      Загрози це любці моїй.

      ПОЛІТИКА

      О, цей стрункий дівочий стан! –
      Чи щось уже збагну
      В словах про римлян, росіян,
      Про мир і про війну?

      Той мандрував багато й зна,
      Про що говорить він;
      А той політик – з уст луна:
      “Агресорам – заслін!”

      І мають рацію, мабуть,
      У тім, про що бубнять.
      Та – о! – якби знов юним буть
      І те дівча обнять!

      ВІЧНОСУЩІ ГОЛОСИ

      О, вічносущі голоси, мовчіть!
      Йдіть до отар небесних сторожів
      І мандрувать у небі їх навчіть,
      За зблиском зблиск, поки стоїть цей світ.
      Чи ж вам не знать, що серцем постарів,
      Що в співі птахів вже цей зов звучить,
      В вітрах і в хвилях, в шелестінні віт?
      О, вічносущі голоси, мовчіть!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Із Вільяма Батлера Єйтса
      ЛЕДА Й ЛЕБІДЬ

      Миттєвий струс – й уже крильми нависнув
      Над дівчиною, стегна пестить їй
      Перетинками, шию дзьобом стиснув,
      Упав грудьми на груди ледь живій.

      Чи ж мала змогу встоять в цьому герці,
      Руками стримать пружних два крила?
      Всю велич в тім, що поряд б’ється, серці
      Чи ж усвідомить хоч на мить могла?

      У крижах дрож розруху породив,
      Падіння мурів, відблиски пожеж
      Й смерть Агамемнона. Як натиск дужий,
      Скоривши, в ній зустрічну хіть збудив –
      Затьмивсь могуттю розум так невже ж,
      Перш ніж її звільнив дзьоб, вже байдужий?

      НЕМА ВЖЕ ТРОЇ

      Чи ж дорікну їй, що страждань і сам
      Зазнав із нею, чи що свій аспект
      Нав’язувала спритно простакам,
      Й що в герць звела б провулок і проспект,

      Будь мужність їх така ж, як шал бажань?
      Як сталось, що шляхетність від спонук
      Шаленств звелась до простоти палань;
      Із вродою, немов напнутий лук,

      Що нині вже лиш подив виклика;
      Самотня й горда, й без жала – жалить?
      Й чи б стала інша, якщо вже така?
      Й що – ради неї Трою знов палить?

      СМУТОК ЛЮБОВІ

      В цвіріньканні у стріхах горобців,
      В імлі, що місяця осяяв лик,
      В бринінні серед листя вітерців
      Згубивсь землі марудний древній крик.

      Й ось ти прийшла з печаллю губ і брів,
      Й прийшли з тобою світу всього сльози,
      Й тривоги всіх, що в морі, кораблів,
      Й часів усіх неспокій і загрози.

      Й тепер вже сварки в стріхах горобців,
      І місяця блідий на небі лик,
      Й між листя шум тривожний вітерців
      Влились в землі марудний древній крик.

      ОЗЕРНИЙ ОСТРІВ ІННІСФРІ

      Я встану вранці й відправлюсь на острів Іннісфрі,
      Й маленьку хижку із глини й лози збудую там;
      Бобів рядків дев’ять матиму й вуликів три,
      І в бджіл гудінні житиму сам.

      Й там спокій віднайду я, що по краплині збира
      Його вуаль серпанку, й цвіркуна в нім пісня тужна;
      Там ніч – суцільне мигтіння й день – пурпурова жара,
      Вечір же – коноплянок метушня.

      Я встану вранці й піду, бо вдень і вночі манить
      Озерних вод плескіт, що вчувається мені;
      Й коли на вулиці чи путівці спинюсь на мить,
      Я чую зов цей в серця глибині.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 16
      ТРЕМТІННЯ

      Тремтів, як прапор на вітрі,
      Наче в день спекотний повітря;
      Й не із слів, а з того тремтіння
      Могла ти взнать мої хотіння.

      ЗІЗНАННЯ ДРУЖИНИ

      Чоловік випробовує без перерви
      То почуття мої, то мої нерви.

      ЗА ЩО?

      За що її кохали?
      За цільність і за деталі.

      ДО І ПІСЛЯ

      За життя волів у порох його стерти,
      Й першим віддав йому шану після смерті.

      ЗАСТІБКА-БЛИСКАВКА

      Кохав тебе від голови до п’ят,
      А потім навпаки вже – й так стократ.

      КРАЩЕ НЕ ЧУТЬ І НЕ БАЧИТЬ

      Що меч висить наді мною, що крук наді мною кряче,
      Того не хочу бачить, а слухать – тим паче.

      ЖИТТЯ

      Змигнув лиш оком, дружище –
      Колиска, вівтар, кладовище;
      І робиш сумне відкриття,
      Що то вже усе життя.

      ФРАШКА В ПАТРІОТИЧНІМ ДУСІ

      Відчув я під час танцю,
      Що тісно в штанах повстанцю.

      ДО ШЕВЦЯ

      Добра справа – черевики шить, друже,
      Бо взуття потрібне всім, поезія ж – не дуже.

      ВІДРАЗА

      До гробу відчуваю відразу,
      Бо сам лежать не любив ні разу.

      ПРО БЕРІЗКУ

      Любив берізку, як зелена була й красива;
      Люби ж, як уже без листя й журлива.

      САМОКРИТИЧНІСТЬ

      Зірці не зрозуміть,
      Що стає небо ясне,
      Тільки у ту мить,
      Як вона вже згасне.

      ВЕЧІР З КОХАНОЮ

      Сто зір сія з неба,
      Й одна – біля тебе.

      НЕ БУДЬ ЕГОЇСТОМ

      Не люби себе самого –
      Знайди достойнішого кого.

      СИЛА СПОКУСИ

      Не завжди від спокуси відречуся,
      Хоч сто разів перехрещуся.

      ЕЛЕГАНТНА

      Зважа на чоловічого зору вади,
      Добираючи наряди.

      ЗА КИМ ПОДЗВІН

      Як маєш змогу чути дзвін –
      Не за тобою іще він.

      ЗАКЛИК

      Підмивайтесь, дівчата:
      Невідомі ж бо місце й дата.

      АГНЕСА

      З твоїм ім’ям я тішусь грою;
      Якби ще так з тобою!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 15
      СКАРГА ПЛОТІ НА ЗВЕРХНІСТЬ ДУХУ

      Страшні настали часи:
      Книжок вже більш, ніж ковбаси.

      СКРОМНІСТЬ

      В новій щоразу опиняюсь ямці,
      Й мені в ній добре, бо та ямка – в самці.

      СІЛЬ І ПОЧУТТЯ

      Сіль і почуття
      Бережуть нас від зіпсуття.

      З-ПІД КАБЛУКА ДРУЖИНИ

      Доводить,
      Що верховодить.

      СПРИЙМАЙ СПОКІЙНО

      Сприймай терпіння звично –
      Не триватиме ж вічно.

      СТУДЕНТКА

      Відклавши книжку,
      Вправляється в ліжку.

      КВОТА Й НА НОТИ

      Сумління замовкло на бравурній ноті,
      Й потім бряжчали вже тільки злоті.

      ВШАНУВАННЯ

      Не відмовте ж, пані: одну лиш маю охоту,
      Одну єдину – вшанувати цноту!

      ЖАДАЮ

      Люблю тебе в сукні прекрасній,
      А жадаю – тільки в шкірі власній.

      ВСЕ Ж

      Коли жага до дії спонукає,
      Рука між звабних форм твоїх блукає.
      Пробач мені цей надто смілий жест:
      Errare – все ж – humanum est.

      Errare humanum est (лат.) – людині властиво помилятись

      ВИМАГАЧЦІ

      Знов про панчішки іще з порога:
      Чи ж ти стонога?

      ПРО ІРЖУ

      “Що робиш? – в іржі цікавиться стали. –
      Надаю вартості сталі!”

      ЛОВЕЛАС

      Я – це такий віз,
      Що ходить сам до кіз.

      ЩАСТЯ ЛИСИХ

      Вже щасливі, як лисина зблисне:
      Ніщо не стоїть в них, ніщо не висне.

      СВЯТА ЖІНОК І ЧОЛОВІКІВ

      Обходимось впродовж віків
      Одним днем жінок і цілим роком чоловіків.

      ТАЛАНТ СВИНІ

      Хлів віднині
      Зі святині.

      САМОПОЖЕРТВА

      Зайве ребро я й сам
      За Єву гарну віддам.

      ДИВА

      Чи ж не дивно, що чужі ноги
      Ведуть мене в нетрі з дороги?

      ПЕРШОВІДКРИВАЧ

      Заглох вже нині
      В ех лавині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 14
      ПОХВАЛА ПТАШИНОМУ СПІВУ

      Що Шопен, Бетховен і Бах
      В порівнянні з пташиними “ох” і “ах”!

      РОЗРІЗНЕНІ ДАРУНКИ

      Далась мені любить, далась мені кохати,
      Й лиш себе не захотіла віддати.

      ПОДІЛ РОЛЕЙ

      Де в несмілого лестощі,
      Там в зухвалого пестощі.

      ПЕРІОДИ СКРОМНОСТІ

      Про скромність в ній усе говорило,
      Але... поки не звечоріло.

      ПРОГРЕС

      Не одна пані для не одного пана
      Перш була спільна, вже потім – єдина й жадана.

      ЗАЛИШКИ

      Поколінню розбишак вже не встать із земляних своїх ліжок:
      Залишились тільки спеціалісти із дрібних крадіжок.

      ДОЗВОЛЬ

      Дозволь не жадать мені, Боже,
      Того, чого й бути не може.

      МІМІКРІЯ

      Ніколи собі старшим не здавався,
      Ніж та, на яку заглядався.

      ПРО ЕРОТИКУ

      Манить еротика
      Вже навіть склеротика.

      БЛАГАННЯ

      Благаю вас, мила пані,
      Не говорить мені: “Я – ні!”

      БУДЬ ТАКТОВНОЮ

      Дівчино, ну сповнись же почуттям такту:
      Трагедії не роби із.... одного акту!

      ВЕРХОВЕНСТВО ТІЛА

      Тушо,
      Задушиш душу!

      НАПЕРЕКІР

      Сам собі казав часом: “Ні!” –
      Як найбільш чогось хотілось мені.

      ПЕРЕМІНА

      Замолоду був катом,
      В старості став адвокатом.

      СПРИЙНЯТТЯ ПОРАЗКИ

      Поразку так мило сприймала,
      Що враз та тріумфом ставала.

      ЛЮБОВНА ПРИСЯГА

      Присягавсь на любовне служіння
      Аж до втрати твого хотіння.

      МОЇ ПОРАДИ

      Не роби того сам,
      Що вдвох краще вам:
      Ось мої поради
      І засади.

      РОЗМОВА З ВЕЛИЧНСТЮ

      “Ваша Величносте, дозволь нам зійти з дороги,” –
      Так до лайна на дорозі промовили ноги.

      НЕУВАЖНІ ЧИ НАВІЖЕНІ

      Люди неуважні або ж навіжені
      Вкладають руку до чужої кишені.

      ОДНІ ПРИЯТЕЛІ

      Вона взагалі ворогів не мала,
      Бо під кожного лягала.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 13
      ПРО ДРУЖИНУ

      Дружина – то жінка,
      Що є в ній родзинка,
      Й чим потаємніша,
      Тим приємніша.

      ПІДРАХУНОК ЛІТ

      Людина з віком до всього звикає:
      Їй стільки літ вже, а скільки ще чекає!

      ЗМІНА РОЛЕЙ

      Помінялись ролями, як згасла свіча,
      Й потяглись: до куделі – він, вона ж – до меча.

      ОКСЮМОРОН

      Впиралась би жінка – сумніву нема –
      Не шукай вона опори сама.

      БОЖА ЛАСКА

      О Боже, Боже, вдячні тобі за ласку,
      Що може обличчя замінять нам маску.

      ВИСНАЖЛИВА РОБОТА

      Знав я одну дівицю,
      Що одразу знімала спідницю;
      Й робила це тільки з охоти
      До виснажливої роботи.

      MEMENTO MORI

      Memento mori між ослами
      Означає: салямі.

      Memento mori (лат.) – пам’ятай про смерть

      ЛЮБОВ

      Вдячний без меж
      За все; й за ніщо – теж.

      ЖИТТЄВІ НАШІ ПЛАНИ

      А як із життєвими планами?
      Кохать і буть коханими.

      ПРИМУС

      Мусить мама кохать тата:
      Шлюб – любові передплата.

      МУЗИЧНИЙ СЛУХ

      Любов одна сіяє в споминів роїнні:
      Губи мала хтиві, очі ж – невинні,
      І коли ніжну пісеньку співала,
      На свої перса руку мою клала,
      Щоб і рукою, а не тільки вухом
      Насолодитись міг музичним слухом.

      НА ОКУЛІСТКУ

      Лікарко звабна, прийом твій – то згуба одна:
      Хотів би осліпнуть, щоб милуватись тобою щодня.

      НА ПІДСТАРКУВАТУ

      В обійми студента
      Піде уся рента.

      НА ВАГУ ЗОЛОТА

      На вагу золота не ціни мої фрашки,
      А на вагу пір’їнок, що зроняться із пташки.

      ПРО НАДЛИШКИ

      До жодного надлишку вже не маю охоти,
      Особливо ж – до надміру цноти.

      НАДГРОБОК РОМЕО

      За що Джульєтта так любить мене хотіла?
      За м’якість духу, за твердість тіла.

      НАДГРОБОК ЖЕРТВИ СОНЯЧНОГО УДАРУ

      Було лінь
      Знайти тінь.

      ПІСЛЯ П’ЯТДЕСЯТИ

      Як чоловік себе в дзеркалі огляда,
      Часто хочеться крикнуть йому: “Біда!”
      Та замість цього відвернеться тільки,
      Буркнувши: “Не змінивсь ніскільки!”



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 12
      НЕЧАСТО

      Рідко сповниться
      Мрія повністю.

      ДІЄТА

      Дієта, найбільш мною вивчена –
      Старе вино і молода дівчина;
      Помічна вона й для каліки,
      Та де здоров’я брать на такі ліки?

      В СТРАХУ ВЕЛИКІ ОЧІ

      Страх знайде й серед ночі,
      Бо в страху великі очі.

      ЩАСТЯ

      Адам і Єва,
      Й дерева.

      В РАЙСЬКІМ ВБРАННІ

      Той пан і та пані
      Вже, як Адам і Єва, вбрані.

      КОЛИ РОБОТА КАТОРЖНА

      Викликає в ката схвалення
      Лишень засуджений до спалення.

      ОБЕРНЕНА ПРОПОРЦІЙНІСТЬ

      Чим більше втіх,
      Тим менший гріх.

      ХРЕБЕТ

      В чоловіків такий хребет,
      Що штовха їх жінкам до лабет.

      НЕ СВЯТА

      Не така ще в жінці святість велика,
      Щоб вибрать імпотента за чоловіка.

      ЛІВА! ПРАВА!

      Чи ж ходьба в того можлива,
      Хто бубнить лиш: “Ліва, ліва!”
      Можна йти – і в цім вся справа –
      Як раз ліва, а раз – права.

      БОЯЗНЬ БЛИСКУ

      Дивлюсь на сонце чи на ружу –
      Я для безпеки очі мружу.

      БОЯЗНЬ ТІНІ

      Маліє, зростає – в постійній зміні:
      Боїться власної тіні.

      ФІГОВИЙ ЛИСТОК

      Заслона
      Лона.

      МОВ МЕТЕОР

      Не належав до жодної з клік,
      Тому зблиснув і... зник.

      ДІЛА АМУРНІ

      Вона – Готика, він – Барокко;
      Ренесанс – через три четверті року.

      НЕМА МАЙСТРІВ

      Майстрів нема – бо й професура
      Є тільки учнями в Амура.

      НЕДОВІРА

      Як споглядаєш праху повні урни,
      Не віриш ні в ходулі, ні в котурни.

      НЕ ВІРЮ

      Не вірю ніскільки
      В літаючі тарілки,
      Хіба що бачу в руці
      Дружини речі ці.

      НУДИСТЦІ

      Прикрий тіло,
      Щоб кортіло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 11
      НАМІРИ Й ДІЇ

      Наміри чисті –
      Гріхи норовисті.

      ЗВІР І АНГЕЛЯТКО

      Я звіром був, вона ж – ангелятко;
      Але шептала: “Любе звірятко!”

      ЛЮБОВ – НАУКА

      Любов – наука, що впритирку
      У цілому шукає дірку.

      ВСЕ МИНАЄ

      Минули молодість і врода;
      Залишилась решта вся – шкода!

      СПОВНА

      Кожен має цілу смерть,
      Хай і мав життя лиш чверть.

      ВЕЛЕЛЮБНА

      Любила й спокусників ораву –
      Тих, що знали свою справу.

      ЕХО

      Звіща і свій намір,
      Зачувши гамір.

      ЗМЕНШИ АПЕТИТ

      Не нав’язуй світу
      Свого апетиту.

      НЕСПОДІВАНЕ СПОДІВАННЯ

      Колись не пробуджусь я зрання...
      О, несподіване сподівання!

      НЕВМОЛИМИЙ ЧАС

      Обділяє й обдирає нас
      Час.

      ЗБЕРІГАЮЧИ STATUS QUO

      Він вийшов з рум’янцем,
      А вона – з коханцем.

      Status quo (лат.) – обставини, що склалися; теперішній стан

      ІДЕАЛЬНА ПАРА

      Ось де пара ідеальна:
      Він – Амур, вона – аморальна.

      ДОКУЧЛИВА ПАМ’ЯТЬ

      Пам’ять не дає спочинку:
      Постійно робить переоцінку.

      ВПІЗНАЮ НАТУРУ

      Плюймо й собі один одному в кашу!
      Впізнаю натуру польську, натуру нашу...

      НАШ БЮДЖЕТ

      Бюджет наш, як швейцарський сир:
      З одних нулів, із одних дір.

      ТИХІШЕ!

      Говорить, волає, пише –
      Що слід вести себе тихіше.

      ХТО КОГО

      Ми вбиваємо час,
      А він марнує нас.

      КОМПЕНСАЦІЯ

      Найщедріші на компліменти
      Кастрати і імпотенти.

      РОГИ

      Роги – ноша амурна
      Старого дурня.

      ГОРДЯЧКА

      Роза від гордині сіпалась,
      Аж поки не осипалась.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 10
      РІЗНИЦЯ

      Амур – то божок натуральний,
      Коханець же – тип аморальний.

      АМПЛІТУДА

      Наймиліша з амплітуд –
      Та, де нас гойдає блуд.

      РОЗЧАРУВАННЯ

      Й дівки десь подівалися.
      А так же сподівалися...

      НЕ СТРАШАТЬ І ЧАРИ

      Вабить кожна молодиця,
      Хай була б і чарівниця.

      ЗМИЛУЙСЯ

      Люб’зним будь до інших пань –
      Я ж хочу ґвалту й домагань!

      ХТО ВИНЕН?

      Бог творить стільки гарних дівиць,
      А потім винним виявляється Гриць.

      ГАРАНТІЯ ЩИРОСТІ

      Хочеш бути щирим у всьому!
      А маєш довідку з дурдому?

      ПРИНАДИ – БЕЗ ПОМАДИ

      Хоч люблю я губки гарні,
      Та хотів би натуральні.

      ПОДВІЙНИЙ ВИГРАШ

      Завдяки вдалій позі має два види втіх:
      Демонструє свою цноту і приховує гріх.

      КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ

      Хвалю я цнотливу,
      Та хочу – грайливу.

      ТІЛО Й ДУХ

      Тіло повне духу
      По самі вуха.

      УМОВА ВЗАЄМНОСТІ

      Тиша і темність
      Провокують взаємність.

      НОСТАЛЬГІЯ ЗА ВТРАЧЕНИМ

      Відчувалось щось дівчаче в ній:
      Власне те щось, що втрачене.

      ЩО ЗА ГРІХ БЕЗ УТІХ

      Знов до неї жаль вертався,
      Якщо гріх не удавався.

      КЕПСЬКИЙ ЖАРТ

      Створив нас Бог чи біс – усе ж не варт
      Так побиватись, хоч це був і кепський жарт.

      ПРО ГЛИСТА

      Чверть метра подолавши, глист
      Промовив гордо: “Я – турист!”

      ТУРБОТА

      Мої корівки, люблю вас:
      Для того й дою вас...

      НЕ ПОЧУТИ

      Крик хотіння
      Заглушує зов сумління.

      ДУРНА РОЗМОВА

      Дурна розмова
      Не варта й слова.

      АПЕТИТ БЛИЖНІХ

      І будучи голодним, і будучи ситим,
      Дратуюсь я ближніх своїх апетитом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 9
      БАЙКА ПРО ЦИНІКА

      Містик
      Вистиг;
      Виник
      Цинік.

      БЮРО ПОРАД

      Сам собі в житті ніяк не міг дать ради,
      То ж раджу вже іншим в бюро “Добрі поради”.

      БУВ РАЗ

      Був раз один такий містик чи не містик,
      Що баб любив, а вони – із ним стик.

      ЦІЛУЮЧИ КРАКІВ’ЯНКУ

      Опусти, моя люба, повіки:
      Дивляться на нас крізь віки тут великі.

      НЕ РІВНЯ

      Хто ж рівня
      Себе до лайна?

      ВСЕ ОДНО

      Чи графиню, чи кухарку –
      Лиш би добру мала шпарку.

      ВПАСТИ В ОБІЙМИ

      Лайно шепнуло сливі:
      “Падай – і будем щасливі”.

      ПРИЧИНА БАНАЛЬНА

      Гарантія цноти –
      Зовсім не чесноти,
      А брак охоти.

      ПРИРІСТ

      Із грама радості –
      Кілограм заздрості.

      АГІТАТОРИ

      Вовки серед баранів
      Агітують за рівність станів.

      АГНЄШКА

      Ймення її написав на піску;
      Й мить лиш тривало – але мить яку!

      АПЕТИТ ЗРОСТАЄ

      Був щойно ситим –
      Й уже з апетитом.

      БАБИНЕ ЛІТО

      Вже павутину сивини в чуприну мою вшито,
      А дружина каже, всміхаючись: “Бабине літо”.

      БЕЗСОННА НІЧ

      Знову тягнулась ця ніч без кінця,
      Й дарма чекав сну чи сонця промінця.

      ЗА БРАКОМ СВІДКІВ

      Цнотлива впадає у гріхи зрідка,
      Та й то лиш одного має за свідка.

      ХАРАКТЕРИСТИКА ОДНІЄЇ ГОЛОВИ

      В цій голові стареча
      Порожнеча.

      ДАЛЕКО ДО ОРЛА

      Найголосніше “ура”
      Не зробить орла із кнура.

      МАРНОТА

      Все пишніше наряджаємось в оздоби золоті й срібні,
      Й на тому світі стаєм щоразу менш потрібні.

      ПОШАНОВУВАЧ ДРУЖИН

      Дружину так вмів шанувати,
      Що вже чужу став вдовольняти.

      ЧОМУ СУТУЛИЙ?

      Рішив я навмисне сутулість мати,
      Щоб кізки могли на мене стрибати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 8
      ДО ВНУЧКИ

      Минають роки – й не віриться мені,
      Бо їй минають поки що лиш дні.

      ДОБІРНЕ ТОВАРИСТВО

      Лайно до лайна –
      Їм це втіха одна.

      ДОБРОЧИННА ШИРМА

      Від загроз і огиди світу відгородять нас навіки
      Доброчинні повіки.

      ПІДСТАВА ДЛЯ ДОВІРИ

      Ніхто мене вже не обмане,
      Бо сам усьому вірить стане.

      ЦВІРІНЬКАННЯ ГОРОБЦЯ

      Й надалі тішу всіх веселим голосом,
      Хоч прокотилось по мені історії колесо.

      ДАЛЬТОНІК

      Все, що на чорну годину збирав по копійці,
      Віддав на розову симпатичній злодійці.

      МИНАЮТЬ ДНІ

      Хай дні нас, години, хвилини єднають!
      Минають...

      ДАРИ

      Є крім щедрот сіяння
      І сутінків дар;
      Є крім втіх споглядання
      І споминів чар.

      ПРИСВЯТА

      Тому шанування,
      З чийого живем надбання.

      ПОДРОБИЦІ

      Не один мріє: вчиню велике злодіяння
      Й робитиму потім благодіяння.
      Оскільки ж велике злодіяння не вчиняється,
      То свинствами малими щодня вдовольняється.

      ДЕВІЗ МОЄЇ ДРУЖИНИ

      Тоді, як в гробі вже, треба
      Думать про себе.

      ЗАДЛЯ КАР’ЄРИ

      Милиться й під потвору,
      Щоб тільки потрапить в контору.

      ДОВШЕ ЖИТТЯ

      Встаю вранці при свічі,
      Ось так довше живучи.

      ДНІ

      Дні мене ошукали –
      Раптом роками стали.

      ДО ДНА

      Хто чашу гіркоти допив до дна,
      Той не захоче вже й солодкого вина.

      ДО КОКЕТКИ

      Ти є на чесноти не надто багатою,
      Щоб стать у житті моїм датою.

      ЖІНКА МОВ КВІТ

      І жінка, й весняний квіт
      Мають дні свої. Не мають літ.

      КОЛЮЧА ПРАВДА

      Правда коле
      В ореоли.

      У МИТЬ ВІДЧАЮ

      Ах, Боже, Боже, що ж я удію,
      Якщо тільки дурень має надію?

      АВАНС

      По першій, другій, третій чарці –
      І збадьоряться навіть старці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 7
      ЗАСТОРОГА ДЛЯ ГОСТІ

      Вже оплакуй цноти втрату,
      Як зайдеш у мою хату.

      ДО СЕЛЯНКИ

      Ліс, і верес там, і мох,
      Де лежали ми удвох.

      ДЛЯ ЩАСТЯ

      На подушку
      Ще б подружку.

      СУЧАСНА ПЕНЕЛОПА

      Зрадивши мужа, нитку одна клала:
      Ось так на іменини й килим йому зіткала.

      СПОКУСНИЦЯ

      Була якраз
      На один раз.

      ІЗ ЖИТТЯ РОСЛИН

      Найгірше з упокорень,
      Коли підводить корінь.

      ЛІЛІЯ І МОТИЛЬ

      І мовила лілія до мотиля:
      “Нікого довкіл. Хай пан запиля.”

      ЗГУБНО

      Згубно мать за дружину
      Стиснуту пружину.

      ДО І ПІСЛЯ ШЛЮБУ

      Колись удавала цноту,
      Тепер же вдає охоту.

      Я І БЛИЖНІ

      Люблю я ближніх, як братів,
      Хто щедрий і розбагатів.

      ЛЮБОВ ДО БЛИЖНІХ

      Любить людей, усіх, без розбору?!
      Вже краще котить каменюку вгору!

      ПРО БЛИЖНІХ

      Ближніми для он тої дівчини
      Є одні лише мужчини.

      ЗМУЧЕНИЙ

      Такий змучений після ночі чого,
      Наче знятий із хреста?
      – Так, із жіночого.

      ЗАВЖДИ МАЛО

      Кохане тіло –
      Завжди його кортіло.

      ЗАЗДРІСНІ

      Заздрили вчора, заздрять і сьогодні
      Одне одному. А підстави є? – Жодні!

      НЕТЕРПЕЛИВІЙ

      На все пора своя – й це знай,
      То ж Амура не підганяй.

      ДО МАСЛЮКА

      Ослизлий ти трохи, маслюче-брате,
      Коли грибів мало, а людей багато.

      ДО ПТАШКИ

      Не змовкай же, пташко, співай свої куранти,
      Щоб одні були за pro, а інші – за anti.

      Pro (лат.) -- за

      ТОВАРИШАМ

      Хочете сховатись поміж воронами?
      Товариші, залишайтесь червоними!

      ЩО ВИБРАТЬ?

      Щодня мені на вухо Амур нашіптує влітку:
      “Скажи, чого ти хочеш: дівчину чи квітку?”



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 6
      PIA CULPA

      Святошу спокусить – то в рай дорога:
      Тоді припинить дратувати Бога.

      Pia culpa (лат.) – благочестива провина

      ПО-ЧОЛОВІЧОМУ

      Тілом і душею моєю буть хотіла;
      Та й душа вже не люба, як зістарілось тіло.

      ВІДКРИТТЯ

      Колумб, як відомо, відкрив Америку
      Й шанують його там аборигени й прибулі;
      Я ж досяг більшого, відкривши Ядзю у скверику,
      Бо й та вже зараз подібна до півкулі.

      МОЯ НАЇВНА ДУМКА

      Не слід вважать за недоумка
      Того, у кого інша думка.

      ВІДЗИВ КРАКІВ’ЯН ПРО
      ПАМ’ЯТНИК ЖИГМОНТУ

      За те, що колись Краків мав ти в дупі,
      Став на покару тут, на кам’яній ступі.

      PECUNIA NON OLET

      Багаті твердять,
      Що гроші смердять;
      На це тільки ахну,
      Бо грошима й не пахну.

      Pecunia non olet (лат.) – гроші не пахнуть

      РОЗМОВА

      В поляка А з полячкою Б розмова йде:
      “Якщо вже цілувать, то тільки в Д”.

      ДЕПЕША З РАЮ

      Яблук не їм – всі вам віддам.
      Порозумнішав.
      Адам.

      РІЗНИЦЯ

      Не порозумітись голодному із ситим,
      Бо різняться вони апетитом.

      СЕНС ЖИТТЯ

      За сніданком обід, за обідом вечеря:
      Для багатьох це сенс життя і вся його атмосфера.

      ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

      Про болото враження хороші,
      Але знайшов гроші
      На калоші.

      АСТРОНОМАМ І КОХАНЦЯМ

      На небо й милу
      Тратимо силу.

      ЩО ВИНЕН ДРУЖИНІ

      І балування,
      І жалування.

      ФЕНРОМЕН МОВИ

      Я тільки підшукую слово,
      А мислиш за мене ти, польська мово.

      ВІЧНЕ

      Вже вкотре я в сильці кохання:
      Знов мука перша! І знов остання!

      МОЯ МЕЛОДІЯ

      В моє життя влила ти найніжніші ноти;
      І яке щастя, що в тобі більш вдячності, ніж цноти.

      КОМЕНТАРІ

      Дружина: Ще трохи, ще хвилина –
      Й зів’яне бадилина!
      Я: Ще трохи, ще година –
      Й здійметься хворостина!

      ПОЗУЙ МЕНІ!

      Побачить її голу – для мене хіть найбільша.
      Підходжу: “Прошу, люба, позуй мені для вірша!”



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 5
      ТРУДНОЩІ

      Важко догодить коханці,
      Як вже маєш зуби в склянці.

      МУДРЕЦЬ

      Навіть не знав, хоч не раз були вкупі,
      Що має рівчак на дупі.

      СУЗАННА І СТАРЦІ

      Два старці в купальні
      Сузанну якось уздріли;
      Хотіли настрахати –
      Та в луках тупі вже стріли.

      ЗАПІЗНО

      Досвід, вміння – то дар неба:
      Маєш їх, як вже не треба.

      СТЕЖКА ЦНОТИ

      Слизька занадто стежка цноти:
      Ступать по ній нема охоти.

      ВИБІР

      Або – за Йванка,
      Або – гулянка.

      ГІРКОТА ФІАСКО

      Оплакував гіркоту фіаско,
      Поки не зрозумів, що то – божа ласка.

      ЯКЩО ГРІШИТЬ

      Грішить – так вже не знать спочинку:
      У думці, в слові, в жесті, вчинку.

      МРІЯ

      Лиш дівча десь бачу гарне –
      Зразу ж мрію про вульгарне.

      ТАКИЙ ЖЕ

      Я такий же, як тоді, коли з-під руки Творця постав,
      Хоч трохи і власного свинства додав.

      МІЙ ІДЕАЛ ЖІНКИ

      Іншим відмовля у всьому,
      Мені ж – ні в чому.

      НАЙМИЛІШИЙ ПОРАДНИК
      (фрашка до дружини)

      Навіть, як готуюсь до зради,
      Не обійтись без її ради.

      НА НЕ ОДНУ

      Стид дівочий їй так личить,
      Бо падінь своїх не лічить.

      МОЄ НЕЩАСТЯ

      Моє нещастя в тім, що прагну втіх:
      Смердить мені цнота, а пахне – гріх.

      ДОСВІД

      На коханні з’їв я зуби:
      Кожен – з іншою, й не в шлюбі.

      НАЙМИЛІШЕ

      Наймиліші – й серед нічки –
      Для мене дівочі щічки.

      НЕХІТЬ

      Засинаю я невчасно,
      Як дружина поруч власна;
      Й неохота вже будиться,
      Як чужа мені насниться.

      НИТКА Й ЛАБІРИНТ

      Ступиш в лабіринт охоти –
      Й зразу рветься нитка цноти.

      ПРО ОДНУ

      Кожна її позиція –
      То вже пропозиція.

      ОПОВІЩЕННЯ

      На губках – плакат сія:
      Що в серці – вакансія.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 4
      КОРИТО

      Постав свиню біля корита –
      І буде радісна і сита.

      КРАКІВСЬКІ ЗАРОБІТКИ

      Голубами брукований Краків:
      Лайно лиш має із тих птахів.

      ЯК СПИШ

      Як спиш, то не грішиш тоді, будь то в ліжку чи під вербою;
      То ж не буде гріха, люба, як пересплю із тобою.

      ХТО?

      Хто ж батько дитини, небого?
      Сусідська допомога.

      ЗГАСНИ!

      Не сяй так довкіл голови, ореоле:
      Всім це дуже очі коле!

      ХТО ЇСТЬ, А КОГО З’ЇДАЮТЬ

      По-різному оцінюють симбіози
      Листки і кози.

      ЗБОЧЕННЯ

      Дружину любить до запоморочення.
      Оце так збочення!

      ЦІНА СВЯТОСТІ

      Святою була: добра, й краса, як у богині;
      Плачу аліменти й донині.

      Я Й АМУР

      Один доторк милих рук –
      Й напина Амур мій лук.

      ВОВК І КОЗА

      Зловив козу вовк. Йшла років із два підготовка –
      Й остались кості й шкіра лиш від вовка.

      СПОСТЕРЕЖЕННЯ НА ПЛЯЖІ

      Найкраще це видно на пляжі або ж ніччю,
      Що жінка не має обличчя.

      СТАБІЛІЗАЦІЯ МЕТЕЛИКА

      Метелика – й не одного, а кілька –
      Стабілізує шпилька.

      КРАКІВ

      Крокували, крокували –
      Й Краків Краковом назвали
      (Інше все забракували).

      КРАКІВСЬКА ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ

      Патріот я в повній мірі
      Й вірю наперекір вірі;
      Краків містом своїм зву,
      Краків’янин жвавий;
      Та одним лишень живу –
      Як дременуть до Варшави.

      МОЛИТВА ГУЛЬВІСИ

      Боже, очі й вуха твої хай будуть заснулі,
      Бо йду до гарної дівулі.

      ОСЯГНЕННЯ

      Зметнув вітер сукню твою, мов пращу,
      Й відкрив мені із двох твоїх половин найкращу.

      ЗАКЛИК

      “Вгору, вгору! – хтось гукає. –
      Гора сміття нас чекає!”

      ВІЧНО ТЕ САМЕ

      З часів Адама рік за роком
      Жінки чоловікам виходять боком.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 3
      ДРУЖИНА ДО ЧОЛОВІКА

      Як бачить не бажаєш мою згубу,
      То дай мені банкноту, але грубу.

      САМЕ ВИННЕ

      Накинувсь на тіло –
      Саме того хотіло.

      СПРИТНІСТЬ

      Ще не зна, як звать сокола,
      А вже в ліжку – й дупа гола.

      ГОЛА

      Що гола була – це перебільшено трохи:
      Були на ній намисто і панчохи.

      ALEA JACTA EST

      Бурчав, роздягаючи худорлявку в стодолі:
      “Одні кості голі!”

      Alea jacta est (лат.) – жереб кинуто

      ХРЕСТ НА КОХАННІ

      Поставив хрест я на коханні;
      Вважав, що то кінець вже, Schluβ;
      Та яким же було моє здивування,
      Коли збагнув, що знак той значить “плюс”.

      Schluβ (нім.) – кінець

      ПРОБЛЕМА ІЗ СПАСІННЯМ

      Як спасти таке ягня,
      Що виделку жде щодня?

      КРИЛАТІСТЬ

      Ох, за крила й дорого ж платим –
      Але буду вже крилатим!

      ОТО РАДІСТЬ

      Бід, журби не знать ніколи --
      Бо не ходим вже до школи!

      ЧИ ХВАТИТЬ ТЕРПІННЯ?

      Вночі телефона грім і трясіння:
      “Алло, сумнів у нас, та щоб сумління
      Чисте було – чи пан замовляв будіння?”

      ЩО РОБИМ?

      Що робим ми впродовж віків?
      Байстрюків...

      ДО ОДНОЇ ПАННИ

      Маю істинну охоту
      На твою сумнівну цноту.

      ПОДРУЖНІЙ ВІДБІР

      Змінить могли б вибір – були б зараз брані
      Ти – паном вже іншим, я – іншою пані.

      ДОЗРІВАННЯ

      Щоб зрілість уздріти,
      Треба дозріти.

      ФРАШКА

      Фрашка – то птах на злеті одному:
      Від блискавки до грому.

      ДЛЯ ЧОГО?

      Й для чого розсипать перед свинями перли?
      Помиї вони б краще жерли.

      СТИМУЛИ

      У тім, що став поетом і я сам,
      Завдячую квітам, грибам і жінкам.

      НАРОЗХВАТ

      Джульєта кричить мені: “Ромео!”
      Єва гукає: “Адам!”
      Та я жонатий вже
      І відповіді не дам.

      КОЛИ ПОМРУ

      Коли я помру, хай так хтось напише:
      Щасливий чоловік – він там вже, де тиша;
      Писав він фрашки і збирав гриби,
      А якщо й помер, то нема в тім журби,
      Бо в кожній фрашці, влитій в польську мову,
      Буде народжуватись, квітнуть буде знову.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 2
      НОЧІВЛЯ

      Цнота і випадок ніч переспали –
      Й цноти не стало, як вдосвіта встали.

      ДІЛА ЛЮБОВНІ

      Ткнув –
      І заснув.

      ЖІНОЧИЙ ДЕНЬ

      Вдень шанувать жінок? – Навіщо?
      Вночі їм шана моя вища.

      ЯК ПРАВИЛО

      Дружина завжди винна переді мною,
      Навіть як їй зраджую з чужою жоною.

      З’ЇВШИ ЯБЛУКО

      Адам, побачивши, що Єва гола,
      Вже не шукає раю іншого довкола.

      ЗАКОН ПРИРОДИ

      Щоб жінку згубити,
      Слід жінку любити.

      БУТАФОРІЯ

      Не така вже й чортівня хвостата,
      Як хотіли б того дівчата.

      ХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ

      Чекає Бог, що вийду на поріг,
      Щоб пил струсити з ніг,
      Бо стільки пройдено доріг...
      Якби ж то встать я міг?

      ДЖИҐУН

      Чим гірш йому дружина власна,
      Тим більш жона чужа прекрасна.

      АТАКА Й ОБОРОНА

      Атакував її коханець,
      А боронив її рум’янець.

      БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ ПАНА ДАНТЕ

      Вів її до чистилища, вів її до неба,
      А не до ліжка, як в тім була потреба.

      МЕТА ВИПРАВДОВУЄ ЗАСОБИ

      В погоні за ідеалом
      Всіх свинств пройнялися шалом.

      БРАК ТРЬОХ О

      Брак оказії, оп’яніння, охоти –
      Гарантія не однієї цноти.

      БРАК ДОМАГАНЬ

      Нічого від жони вже чоловік не вимагає –
      То й сукні хай не вдягає.

      ДИВУЮСЬ І ДОСІ

      Дивуюсь і досі я Творцеві:
      Взявши в Адама рай, не забрав Єви!

      З МОТИВІВ СТАРОПОЛЬСЬКИХ

      Від Амура не вберегти тобі цноти,
      Бо він – крилатий, а ти – із піхоти.

      З ГАЛЬЧИНСЬКОГО АБО МІЦКЕВИЧА

      Ця пристрасть любовна й тебе не мине,
      Бо як-не-як, а пішого крилатий дожене.

      З РОЗБОРОМ

      Хоч робимо дітей то тут, то там,
      Але зважаючи на їх мам.

      СТИМУЛ

      Як стирчачі цицьки бачу,
      Враз нудьгу свою утрачу.

      ПРУДКІСТЬ

      До роботи! –
      Й зняла уже колготи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 1
      ПОКАРА ЗА ЦІКАВІСТЬ

      Не заглядай за стодолу,
      Бо уздрієш дупу голу.

      ЗАГАЛЬНЕ ПРАВИЛО

      Кожен чоловік, з Європи він чи з Азії,
      Вірний дружині.... до першої оказії.

      НАШЕ СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ

      З малої провини –
      Великі лавини.

      ПЕРШЕ ПИТАННЯ

      Лиш Бог створив Адама,
      Той запитав: “А дама?”

      ДІЄТА ДЛЯ СХУДНЕННЯ

      На снідання кекс,
      На вечерю – секс.

      УСПІХИ

      Не відмовляли ні одні
      Із тих, що снилися мені.

      ДВОЄ

      Одне присягається,
      А друге вже злягається.

      ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

      Остерігайтеся рогів
      Від друзів, а не ворогів.

      ВИБАЧ МЕНІ

      Як з дівкою поряд – нагальна потреба
      Руці буть із нею, а не біля себе.

      ПОРАДА ВІВЧАРЮ

      Коли стрижеш овечку,
      Розказуй їй баєчку.

      ДО ПРАБАТЬКА АДАМА

      Хоч століття минули, ті самі, двійники немовби ми:
      Зраджуєм дружинам із різними мавпами.

      ДІВОЧІ МРІЇ

      Дівочих мрій і “аз”, і “буки”:
      Потрапить би у добрі руки.

      ДЛЯ РІВНОВАГИ

      Щоб не порушилась рівноваги точка,
      Здіймаючи сукню, потуплювала очка.

      НАВІЩО?

      Щось починати – сил не стачить,
      Якщо фінал зміг передбачить.

      ФАРИСЕЙ

      Богу шле гучні похвали,
      Щоб грішить тихенько й далі.

      ДУРНА ЗАТІЯ

      Із дружиною спорить вже не кортіло,
      Бо в тім спорі й суддя вона, й потерпіла.

      ПОВЧАННЯ

      Ні в батька, ні в матері – бог за свідка –
      Нема того, що може дать сусідка.

      МОДНИЦІ

      За трусики модні
      Й на злочин згодні.

      ПРОСІТЬ

      Просіть – та останетесь непочутими:
      Жінки ж бо прагнуть буть здобутими.

      МУДРИЙ

      Мудрий вірить вагається
      Й тій, із якою злягається.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 21
      ЛІЛІЇ

      Такі були в лілій чесноти,
      Що їх аж нудило від цноти.

      ПОПРАВКА ДО ЗАКОНУ ЗБЕРЕЖЕННЯ МАТЕРІЇ

      Ніщо не зникає в природі –
      Хіба що народи.

      ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНІСТЬ

      Із-за поспіху – гріх,
      Із-за гріхів же – спіх.

      ЕВОЛЮЦІЯ

      Насиллям над совістю, ігноруючи природу,
      Не поліпшиш породу.

      ПРО МОДУ

      Звідки ці моди, де відправна точка?
      – Та від Євиного листочка!

      ОБЕРЕЖНО!

      По кім він пером пройдеться –
      Довго лікувать прийдеться:
      Перо-то в нього злюще,
      До того ж тупе і бруднюще.

      НАВІЩО?

      Як порожні – без рицаря – лати,
      То чи варто їм бряжчати?

      ЯК НЕ ЗДРИГНУТИСЬ!

      Крик незвичний здригнутись усіх спонука:
      “Рятуйте мене від рятівника!”

      НА СМЕРТЬ ІКАРА

      Ікару кара за його новації:
      Не смій літать до ери авіації!

      ТА-А-АК...

      Викликає переляк
      І простеньке: “Та-а-ак...”

      ПРО ДИВАЦТВА ЛЮБОВІ

      Здатне дурником зробить
      Запоморочення:
      Жертві Молоха любить –
      Це вже збочення.

      ПЛЯЖНЕ

      Й сонцем наповни темницю влітку –
      Все одно засмага буде в клітку.

      ДИПЛОМАТІЯ

      Один із шедеврів мови:
      “Приймаю пропозицію відмови!”

      ІНОДІ...

      Буває, що й сни власні
      Теж передчасні.

      ПРО РИБ

      Камбала
      Мудрою з обох боків була.

      САМОВІДДАНІСТЬ

      Безстрашні ар’єргарду кавалери
      У відбитті атак на їх кар’єри.

      НЕПРИМИРИМІСТЬ

      Нема більш ворожого ставлення,
      Ніж в уявленнях про уявлення.

      КІНЕЦЬ УСЬОМУ

      В Ітаку Одісей вернувся здаля:
      Будь пухом мандрівцю ітакська земля!

      ВЖЕ ПРИЇХАЛИ

      Від А до Я закінчуємо біг:
      Ах, де ж він, де – торішній сніг?!

      ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

      Ката не гніви,
      Бо не зносить голови.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 20
      НЕ СПОКУШАЙТЕ

      Не спокушайте голих фактів,
      А то вдадуться ще до актів.

      МОЇМ БЛИЖНІМ

      Щоб у спорі із самим собою мать рацію,
      Як же я розраховую на вашу овацію!

      РЕЗОНАНС

      Як засіки повніші,
      То й горлянки тихіші.

      НЕ ВЕРБЛЮДАМ, А ЛЮДЯМ

      А взагалі, потрібний не верблюдам
      Підручник зоології, а людям;
      Бо це вони бояться, що забудуть
      Горби свої – які були, є й будуть.

      ВЕСНА

      Й дивиться, зітхаючи, мудра скотина,
      Як оживає пастухова хворостина.

      ХАРЧУВАННЯ

      Не просто, як в пузі порожньо, друзі мої,
      Підживлювати ще й ілюзії.

      ЛЮДСЬКА ДОЛЯ

      Почваняться, та й помруть;
      Й нічим не зарадить – хоч верть, хоч круть.

      ТЕЗИ ВИСТУПУ ПЕРЕД НАРОДОМ

      Прибув до нас паша:
      “Ваше – наше. Ша!”

      ПОРАДА

      Не спіши в Каноссу –
      На дворі вже ніч:
      Може, Папа босий
      Вийде сам навстріч.

      ПРО СЛАВУ

      Всі стежки ведуть до Риму,
      Якщо йти по росах босим;
      Якщо ж мчати лімузином –
      Шлях через Каноссу.

      РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

      Містик реалісту
      Задає питання:
      “Ви вірите в силу нечисту?”
      – Так, якщо є справжньою остання!

      ПОЛОЖЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗУЄ

      Якщо вже і буть дубиною,
      То неповторною і єдиною.

      ІДЕАЛ ФРАШКИ

      Стислість і лаконічність –
      Але ж яка феєричність!

      ЩЕ ПРО ВІДНОСНІСТЬ

      Й слабенький вогник бентежить уми
      На фоні пітьми.

      НЕ СУДИЛОСЬ

      Із уст не одних звучить,
      Що біда поляка навчить;
      Й буть би нам давно мудрецями,
      Та раніше стаємо мерцями.

      ПРО СПІВЦІВ

      Є і таке в співочім каноні:
      Фальшивить можна, але в гарному тоні.

      ПРО ПОЕЗІЮ

      Жаги поетичної знамення:
      Не з’їсть і пиріжка без натхнення.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 19
      В САТИРИЧНОМУ ЖАНРІ

      В обличчя плюнув, а на мій прокльон
      Промовив лиш: “Сатирик я, пардон!”

      ПРО ДИЛЕМИ

      Такі дилеми навколо –
      Хоч тікай за Полярне коло!

      ОРЛИНЕ

      А ось орел той, що над скелями щойно кружляв,
      Тут якось із гускою нашою гуляв...

      ВИХІДНЕ ПОЛОЖЕННЯ

      Міцно стати на землі ногами
      Й залізти в корито головою і руками!

      ПРО ТОЧКУ ЗОРУ

      Й точні науки не допоможуть тут, на жаль:
      Не з кожної точки зору відкривається даль.

      ПРО ДУМКУ

      Яка думка свіжа, гостра, жива,
      Поки не втілиться у слова!

      НА КУЛЬТУРНІЙ НИВІ

      Запитав я в особи з культурної ниви,
      Як зріє поезія й проза на ній,
      Що від балету чекать в перспективі.
      “Моя справа, – відповів, – лише внести гній.”

      ПРО ЗРІСТ

      Боягузи, що зростом нагадують гору,
      Не лізьте в мишачу нору!

      РІЗНИЦЯ

      Зрікся Петро,
      Вернув і злодій вкрадене добро –
      А все ж
      Це далеко не одне й те ж.

      СТИЛЬ МОВИ

      Суконну мову не пом’якшить рот,
      Навіть якщо драп замінить на шевйот.

      ПРО ЛЮДОЇДІВ

      А от на кого жалітись людоїду,
      Якщо відрижка в нього після обіду?

      ПРАВИЛО БОРОТЬБИ

      Якщо хочеш лаврів,
      А не із терну вінків –
      Уникай ударів,
      А не суперників.

      Й ТРЕБА Ж ТАКЕ...

      Й сину теслі вік би жить в спокої вдалося –
      Аж тут таке почалося!...

      ОБ’ЯВА

      Об’ява – й ні душі довкола:
      “Не заходьте! Правда гола!”

      ЗАДЛЯ УСПІХУ

      Й Удача, щоб долю не розділить із черницями,
      Перед Випадком вихляє сідницями.

      ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО ПАНІ ВАЛЕВСЬКІЙ

      Тій, що вдягши й нічну комбінацію,
      Не забуває про націю.

      ПРОМЕТЕЇВ ОРЕЛ

      У птаха цього смаки гурмана, а не вовчі:
      Клював печінку, не зачіпаючи жовчі.

      ДИРИГЕНТСЬКЕ

      Тільки нота зазвучить –
      Тут же й паличка примчить.

      ПАФОС ІНТЕНДАНТА

      Вертаючись хоч НА, хоч ЗІ щитом назад,
      А щит щоб знов здали мені на склад!

      ПРО ВАДИ

      Не будь-якій ваді
      Ми будемо раді.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 18
      Й ТАК БУВАЄ

      Часом, буває, об’являть декрет –
      І ти не людина уже, а – секрет.

      ПРИГЛЯНЬТЕСЬ

      Здалеку опудало городнє,
      Мов людина, трохи навіть модне;
      Ще й характером так треба вдаться:
      Його й горобці не бояться.

      ВОЖДЮ

      Щоб з п’єдесталу не звалиться,
      Хай мах сповільнить свій десниця.

      ЛАКОНІЗМ

      Двома рядками, врешті-решт,
      Славу поет здобуває;
      Лиш дозвіл на арешт
      Коротшим буває.

      ТАКТОВНІСТЬ

      Плітки хизуються тактом:
      Не лізуть у душу фактам.

      РОЗДУМ НАД СТАТИСТИЧНИМ ДОВІДНИКОМ

      Кокетство, пристрасть, ревнощі, звеселення –
      Й в однім рядку все – приросту населення.

      РІЗНЕ СПРИЙНЯТТЯ

      В однім ряду гординя і смирення:
      Лікарю – симптом, монаху – одкровення.

      ЕРУДИТ

      Пан Ікс? – Та це ж енциклопедія жива!
      – Але хто ж сторінки в ній вирива?

      СПРАВА У ЗВИЧЦІ

      Принцеса на горошині вертілась
      І до страждань поволі притерпілась.
      І голова все витримать повинна:
      Вона твердіша все ж за нижчеспиння.

      ПРО ЧИСТОТУ

      Минулим чистим надто не хвались:
      Адже й повія мала цноту колись.

      ДОСВІД СТОЛІТЬ

      Атіллія?
      Ідилія!

      САМОТНІСТЬ

      “Хіба ж самотній ти?” – хор надриває груди.
      Поглянув довкіл себе: а де ж люди?

      ФАНАТИЗМ ВІРИ

      Ось фанатичності віруючих міра:
      Чи поступиться вірою ради віри віра?

      ЗУСТРІЧ

      Потрапивши у впливовий круг,
      Здивувався дуже
      Й сам себе запитав:
      “І ти тут, друже?”

      МОГИЛА САТИРИКА

      Розрита могила; з неї палець
      Вистромив грізно постоялець.
      Й замовкли гієн виття і сміх:
      Страх німий охопив усіх.

      ПРО МІФИ

      Що міфи – вони віками
      Білими шились нитками.

      ЩЕ НЕ ВИНАЙШЛИ

      Вже й такого компаса хтось шука,
      Щоб виводив із тупика.

      МЕХАНІКА

      Секретами механіки начинений:
      Відкритий він лиш при дверях зачинених.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 17
      ПРОФЕСІЙНИЙ РИЗИК

      Як для кого, а ось для філософа,
      Коли стинають голову – катастрофа.

      ЗАРАДИ ХЛІБА ЩОДЕННОГО

      Лиш заради хліба щоденного
      Ввели ікру до раціону злиденного.

      ЩОБ ПОЧУЛИ

      Як сатира гримить – кожен вдає, що оглух;
      А от шепіт доходить до вух.

      ПРО ЛІРИ

      Рвуть душу, проймають до холодного поту
      Ліри, що в них струни з колючого дроту.

      Й ЩЕ ПИТАННЯ

      А після потопу, як нове почалось буття,
      Упав чи виріс рівень життя?

      ПЕКЕЛЬНИЙ КОМФОРТ

      Напевне, має Люцифер
      Й у пеклі кондиціонер.

      ВСЕ ПРОСТО

      Намертво без промаху і далі бив,
      Маючи залізне алібі.

      НЕВЕЗІННЯ

      Не позбувсь і вночі перепон:
      Не той приснився навіть сон.

      ЖИВУТЬ СПОДІВАННЯМ

      Ждуть трубачі, марнуючи літа,
      Щоб зіграть своє тра-та-та-та.

      ПРО БІЛЬМО

      Більма не зректися оку,
      Як уздріло в нім суть високу.

      ЗАДУМАЄШСЯ...

      Проступа на чолі поволі
      Каїна знак, але в ореолі.

      ВТІХА ПЛАГІАТОРА

      Проглядаю якомога скоріш
      Стоси запилених книг –
      Свій ще ненаписаний вірш,
      Побачивши в них.

      З ДОСВІДУ

      В натовпі – якій би не буть траєкторії –
      Рухатись легше в темпі історії.

      РОЗДУМ

      Чи правда, що мул
      Ослу і коню рідня;
      А точніше, що він
      Півосла-півконя?
      Чи ж не все одно –
      Но-о-о-о!!!

      ТОРГ

      Треба дорого платить за принцип епохи!
      – А чи не могли б нам збавить хоч трохи?

      ПРИНЦИП ДІЄТОЛОГІЇ

      Щоб не носить в собі квашню прокислу,
      Ти змащуй кусень кожний смальцем смислу.

      ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ

      Лелек дарунком немовлятко
      З’явилось в домі у сусіда;
      Зна Бог один, хто його батько...
      Як Богу знать, коли й мати не віда?

      ЗУСТРІЧ

      Зіткнувшись, очі з переляку оніміли, –
      Й тут враз тіла їх одне одного уздріли.

      СИЛА УЯВИ

      Зайду лиш у фруктовий сад –
      Й одразу ж бачу мармелад.

      НІХТО І КОЖЕН

      Позбутись кожен хоче пут.
      І кожен має свій статут.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 16
      РИЦАР І МІЩАНИН

      Жбурнув йому я рукавичку,
      Не в силах більш терпіть наругу;
      Підняв, та – не змінить вже звичку –
      Чекає, щоб я кинув другу.

      МОВА

      Говорять, що мова моя гостра, крамольська;
      Та – гляньте самі – вона звичайна, польська:
      Гостра вона, поки за правду заступається,
      А злукавить – одразу ж затупляється.

      ПОЛІТИКА

      Чорні – справа, білі – зліва,
      А між ними – нудьга жахлива.

      ПРО ПЕРЕВАГИ БАЛЕТУ

      Склались для балету сриятливі умови
      Хоча б тому, що в нім відсутні дефекти мови.

      ПРО АНКЕТИ

      Не уяснить анкет лиш роєм
      Оцінку автора героєм.

      НАДГРОБОК ПОЕТА

      Весняний день тут у всім блиску
      Й гудуть на квітах бджіл рої;
      А що сліди на обеліску –
      Так то ж сідали солов’ї.

      В ПОШУКАХ ПАСТИРЯ

      Пастух чув вовчі голоси:
      “Ти й нас, дружище, попаси.”

      КРАСА

      Буває, що красу святині
      Оцінюють вже у руїні.

      ІЛЮЗІОН

      І парламенту мужі
      Ласі теж на міражі.

      ВІДРИЖКА

      Деякі думки зовсім не книжкою
      Породжені, а відрижкою.

      ВІДПУСКНЕ

      Місяць відпуску богам:
      На ремонт зачиняється храм.

      ПИТАННЯ

      Чи б скеля каменем лягла,
      Якби хоч раз вона могла?

      ЗАПОВІТ ФРАШКОКРАДАМ

      Залишу кожному, хай ми й не однодумці,
      По яскравій думці.

      АРИФМЕТИКА СОВІСТІ

      Винагороду –
      За згоду.

      ЯКА ГОЛОВА, ТАКІ Й СЛОВА

      Муза й дурня не мине:
      Щось на вухо та шепне;
      Та дарма чека, дурепа:
      Не повторить недотепа.

      ПРО БОЯГУЗІВ

      Тобі й відвага не поможе,
      Якщо ти боягуз, небоже.

      КАМО ГРЯДЕШИ?

      Куди так спішиш? Любуйсь красою!
      – За куривом, випивкою і ковбасою.

      НА ПРИРОДІ

      Овечці вовк: “Ну постривай,
      В ліс прогуляємось, давай!”



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 15
      КРИТИКУ ГЕТЕ

      Папір ось – нас більш не сміши:
      Сідай і “Фауста” пиши!

      ЧИСТОТА

      Й біля струмка з його прозорістю і блиском
      Живе ще дехто із невмитим писком.

      ГЕРОЙСТВО

      З героїв герой: скорив тисячі пальцем одним,
      А палець той був не простим, а вказівним!

      ПРО ОДНОГО ПИСЬМЕННИКА

      В книги зносить, мов бджола,
      Мед квітуючого зла.

      ХОТІЛОСЬ БИ ЗНАТЬ

      А чи бувають – скажи, наядо –
      Емігранти із Ельдорадо?

      КОЖНОМУ СВОЄ

      Хто під підводу, хто на ній –
      Співала пташечка про гній.

      СІМЕЙНЕ ЩАСТЯ

      Не хоче жить біда одна:
      Щаслива в шлюбі лиш вона.

      ПОЧУТТЯ ГУМОРУ

      Все-то нам ха-ха-хахоньки,
      Аж поки пушки не бах-бах-бахоньки.

      СПРАВЕДЛИВИЙ ДОКІР

      Гієна бурчала над кісткою воловою:
      “Ну чому б не простіш буть скелета будовою?”

      НАВРЯД

      Чи ж хоч один зустрінеться вам звір,
      Що дім вказав би, де живе кушнір?

      ПУПОВИНА

      Що робиться одразу ж після смерті високого чина?
      Перерізається кабель зв’язку – пуповина.

      РЕІНКАРНАЦІЯ

      У втіленнях різних і жили ми, й мерли:
      Вернулися знов – а пелюшки вже сперли.

      СПОДІВАННЯ МУЗИКАНТА

      Добре було б, якби ноти печалі
      Якомога рідше звучали.

      ПРИГОДА

      З вузлом пригода не нова:
      Застряла в ньому голова.

      ПРО ЖЕСТ

      Таку маю іноді охоту
      Жестом виразить гостроту.

      ГІГІЄНА

      Друже, будь ти піонером чи ветераном,
      Та плоди любові завжди мий під краном.

      ВРАЗЛИВІСТЬ

      Лиш поглядом торкнувсь до неї, шельми –
      А в тої вже перейми.

      ПРОСЬБА

      А слід би ще на початку звершення,
      Щоб ноги не були кульгаві,
      Виставлять попередження:
      “Обережно, східці до слави!”

      НЕПОРОЗУМІННЯ

      Не встигли ще вилізти з тарантаса,
      А скільки крику: “Таласса! Таласса!”

      ПРО ПОЕТА

      Проспівав свої “Пісні лебедині”
      Й живе у розкошах і гордині.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 14
      ПРО БАГАТОЖОНСТВО У МОРМОНІВ

      Який гормон,
      Такий і мормон.

      ЗАКОНИ РИНКУ

      Буде чорт і без рогів,
      Якщо попит так звелів.

      ВІД СТРАХУ

      Якщо так її боявся,
      То чого ж тоді злягався?

      КОЛЬОРИ СВІТУ

      Як грає кольорами світу всіма
      Сокира, що кат над жертвою здійма!

      ЛІТЕРАТУРНА РОЗМОВА

      Двох дам я підслухав, де в сутінках алея:
      “Ах, Захід! Які ж там люди, мій Боже!
      Ти читала останній роман Хемінгуея?
      Ну, зовсім дідуган уже, а ще може!”

      ПРО БУРЮ

      Чи ж не тому реве між віт,
      Щоб продовживсь рід боліт?

      ТАК І НІ

      В найкошмарнішім навіть сні
      Залишаються й “так”, і “ні”.

      ПОТРЕБА У ВИНАХОДАХ

      Якби вмирали від удару горошиною по носі,
      То люди б не знали пороху й досі.

      ЛЮДИНІ

      Не покладайся лиш на долю,
      Що в гробі відіспишся вволю.

      ЗВЕРТАННЯ

      “Мій чижику,” – почув, як шептала жінка чоловіку,
      Хоч видно й так було, що не схожий на орла чи шуліку.

      ЕПІТАФІЯ

      Напис на надгробку: “Спочива в журбі
      Тут правди шукач – та тільки не в собі.”

      ТЕРЕЗИ СПРАВЕДЛИВОСТІ

      Терези справедливості дивно налагоджені:
      Тут гола правда вагоміш нарядженої.

      ЗАСИЛЛЯ ІНОЗЕМЩИНИ

      Набрався лоску й хуліган –
      Зліта вже з губ: “Твою маман!”

      ЗАПАСЛИВИЙ

      З музею спер ще і тотем
      Щоб із табу вже мать тандем.

      СТРІЛЬЦІ

      Багато з нас озброїлись би луком,
      Володій він гарматним звуком.

      ШЛЯХ ДО СЛАВИ

      Хтось одразу на п’єдестал – ногами,
      А хтось довго ще ходить кругами.

      ЗАСЛУГИ

      І в ахіллесовій п’яті рана –
      Це також пенсія ветерана.

      МОГУТЬ

      Що громи – хай і гуркочуть,
      Коли сто гусей ґелґочуть!

      ПРО ФРАШКУ

      Гаряча й норовиста фрашка-кобилиця:
      Непросто осідлать її, та легко звалиться.

      ДІВЧИНІ

      Очі – зорі, губки – рози,
      Щік пампушечки рум’яні;
      Й це правда все – та чуть погрози,
      Й зачислюють у графомани.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 13
      ОПТИМІЗМ

      Земля не падає духом,
      Бо ще багатьом буде пухом.

      МАЙ ВИТРИМКУ

      Якщо вже вляпавсь у лайно,
      Хоч не кричи: “А ось і воно!”

      МОТИВ

      Наспівуючи: “Панта реї”, –
      Лава текла до Помпеї.

      MAGISTRA VITAE

      Й твоя турбота враз тікає пріч,
      Як голова чужа злітає з пліч.

      НЕ ТІ

      Не ті вже Прометеї в сучасних умовах:
      Тіла у них вільні, а душі – в оковах.

      БУВАЄ

      Буває, що не змовка птах і влітку,
      Оспівуючи клітку.

      НА ТЕРЕЗАХ ФЕМІДИ

      Й на терезах Феміди часто зумовлює тара,
      Що переважить – провина чи кара.

      PER ASPERA AD ASTRA

      Per aspera ad astra і пастору
      Не дістатися без пластиру.

      ПОСЛІДОВНИК

      За Христом біжить услід,
      Щоб гукнути: “Ах ти, жид!”

      ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ'ЯЗОК

      Коли ржавіє гільйотина,
      Як зникне в головах потреба,
      Обов’язок ката-громадянина –
      Свою підставить, якщо треба.

      ПОМИЛЯЄТЕСЬ

      Слід довго пояснювать напівголовому:
      Недостатньо вже лиш півслова йому.

      У СВІТІ ВАКУУМУ

      Порожнеча порожнечі
      Не рівня, до речі.

      ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

      Цей заклик сія й на папері:
      “Не обпаліться, піонери!”

      СПОСІБ ОПЛАТИ

      Кату без зайвих слів
      Платять за кількість голів.

      МИНУТЬ І ЗМІНИ

      Минає все, перетворюючись у тлін:
      Не стане і змін.

      ВПЕРТІСТЬ

      Скільки щодня народжується народу,
      Хоча все це їм і на шкоду!

      ПОБУТОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ

      Для тих, кому вже й цинізм набрид,
      Доставлять додому і стид.

      ПРОФЕСІЙНА ГОРДІСТЬ

      Це ж яку треба поцупить добра гору,
      Щоб злодію не потуплювать зору?

      ІНСТИТУТ МЕТЕРЕОЛОГІЇ

      Не мудруйте ви там біля свого апаратика,
      А краще візьміть у штат хронічного ревматика.

      ВІРА

      І віра творить чудеса
      (Якщо сприяють небеса).

      НА ДНІ

      Якось безпечніше на дні:
      Не впасти нижче вже мені.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 12
      НАГАЛЬНА ПОТРЕБА

      Будь-якій вірі – повірте, браття –
      Ну просто необхідне розп’яття!

      ПРО ДУМКУ

      Щоб думка довше була жива,
      Вдягайте рідше її в слова.

      СПІВ ДОВІВ

      Доспівалась пташка до клітки –
      Й так часто буває, дітки!

      З ВІДЖИЛИХ ЗВИЧАЇВ

      Рідко який чоловік
      Тепер доживає свій вік.

      З ДОСВІДУ

      В тисняві зручніше, їй-богу,
      Крокувать з історією в ногу.

      МОКРА СПРАВА

      Кінчаєм спорить тільки в той момент,
      Як вже опльований до смерті опонент.

      ВАЖКИЙ ХРЕСТ

      Найважчий шлях собі обрав –
      Пророком буть минулих справ.

      ПРО ЕКОНОМІЮ

      Будьмо економніші в своїх спорах нічних:
      Залишмо й нащадкам декілька слів гучних!

      БЕЗ СУМНІВУ

      Хай нам і бочку Діогена пришлють –
      В неї одразу ж горілку наллють.

      ПОРАДА МУЧЕНИКАМ

      Даремною буде й смерть на хресті,
      Якщо ви не на висоті.

      ІЗ ФОНЕТИКИ

      Хто час тратить на балачки без теми,
      Той з мовою буде мать проблеми.

      ПРО ГРАМАТИКУ

      Писать і думать – нелегко, й це не зубоскальство,
      Бо слова придумуєм ми, а правила – начальство.

      ТЬМА ВИГОД ІЗ ПРИГОД

      Розраховуються із шерифом
      За пільговим тарифом.

      В ТИХ КРАЯХ

      В тих краях, де взуття тисне,
      Ходить босим люд навмисне.

      СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ

      Один постійно щось робить,
      А інший все це гробить.

      ВЧОРА

      Вчора більшістю голосів прийняли постанову,
      Щоб Х. із понеділка став генієм знову.

      ПРО МРІЇ

      Й дзеркало, що, в пилюці все, вже ледь сіріє,
      Теж про чийсь писок, хай і придурка, мріє.

      МОГУТЬ ІСТОРІЇ

      Все залишає слід в історії –
      Навіть домисли й алегорії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    199. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 11
      ПРО ГІГАНТІВ

      Гігант в нашім світі жить не зможе.
      “Як! – здивувавсь пінчер. – І ти, доже?”

      ПОРОЮ

      Порою не бачить маестро,
      Що давно вже нема оркестру.

      НЕПІДРОБНІСТЬ

      Одне лиш непідробне в снах –
      Страх.

      ЛОГІКА

      Всі промахи наші й помилки
      Себе возвеличують тільки.

      ВІДПОВІДНІСТЬ

      Чим твоя посада нижче,
      Тим миска підвішена вище.

      ВСУПЕРЕЧ ГЕНЕТИЦІ

      Щоб породить Казанову, щодня
      Треба жінка. І не одна!

      НЕВЕЗІННЯ

      Ловляться рибки й біля його хижі,
      Та, на жаль, вже не свіжі.

      ПРО ВІДКЛИК

      Волаючого серед пустелі
      Скоріш почують, ніж біля оселі.

      * * *
      Вгадать твої думки, небоже,
      З богів, і то не кожний зможе.

      ПРО СЛАВУ ОДНОГО ПИСЬМЕННИКА

      Ми ковтали його, книжка за книжкою, –
      Й ось мучимось зараз відрижкою.

      ПРОГРЕС

      А нині, пославши Христа на муки,
      Пілат вмивав би водою руки?

      ПРО ФУНДАМЕНТИ

      Фундамент кладучи, не знаєш до пори,
      Які замайорять на башті прапори.

      НІ НА КРОК БЕЗ ВКАЗІВОК

      “Ви ще живі чи віддали вже Богу душу?”
      Не знаю – ждать директиви мушу.

      ЇМ БИ ЗНЯТЬ НІМБИ

      І в святого головні болі
      Від перебування в ореолі.

      ПРО СЕРЦЕ

      “...Великого серця був чоловік!” –
      Почув я, милуючись краєвидом.
      Хто це? Поглянув у той бік:
      Розмовляли людоїд з людоїдом.

      ІДЕАЛЬНЕ ПОДРУЖЖЯ

      Дружина, мов та лань – лиш глянь на стрункі її ноги!
      Чоловік же, мов той олень – он які розкішні роги!

      ПРО ЛЮДЕЙ

      Зазнаєм поразки чи звитягу здобудем,
      Здійматись нам вверх чи котитись згори –
      Ми або в таборі переможців будем,
      Або там, де в них концтабори.

      ЦІННІСТЬ СЛІВ

      Тоді оціним слів звучання,
      Як буде у ціні мовчання.

      ПРО ОЧІ

      Якби він не підняв повік,
      Вважав би я, що чоловік.

      ПРО САМОРОЗКРИТТЯ

      Не розкрився бутон у рози
      Із-за власних колючок загрози.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 10
      МЕТА

      Прядеться нитка життя
      Для савану пошиття.

      МИСТЕЦТВУ

      То сто батогів,
      То сто пирогів.

      ВМІННЯ ЖИТЬ

      Вважаю ці вимоги вкрай безтактними,
      Щоб плітку підтверджувать фактами.

      МІСТИК

      Містик від ніг до голови,
      А вм’яв кілограм халви.

      * * *
      Взяв насильно її?
      Бовдур він, незнайомий з прогресом:
      Простіш було взять “мерседесом”.

      * * *
      Й закон перемагає,
      Коли броню вдягає.

      * * *
      Якби світом правив дим,
      Рік складався б з одних зим.

      ЗАСТОРОГА

      Не вір, що по серця стуку
      Розпізнаєш недруга-злюку.

      ВСУПЕРЕЧ МАТЕМАТИЦІ

      Чи є поняття “більша половина”?
      Так!
      Це те, чого завжди в кретина
      Брак.

      ПРО НЕЇ

      В цій жінці усе неймовірне!
      Контрасти в ній подиву гідні:
      Хоч груди такі жалюгідні –
      В них серце, що просто безмірне.

      ПОЕТ

      У нього є шосте чуття,
      Хоч там, де п’ять перших – сміття!

      * * *
      Хто в віру найглибше коріням вріс?
      Біс.

      * * *
      Одне ложе ділить вона з мужем,
      А на інших, з’явись, він сконфузив би їх дуже.

      ОРДЕН ПІДВ’ЯЗКИ

      Орден Підв’язки дають особі,
      В якої і так тіснота в гардеробі.

      * * *
      Є часи, що осмислить їх втрату --
      Не вистачить в годиника циферблату.

      * * *
      З історії знаєм істину єдину:
      Легше поцілить не в суть, а в людину.

      ПРОСТА АРИФМЕТИКА

      Хто низько поклони б’є,
      Той солодко їсть і п’є.

      НЮХ

      Як піп не те щось в кадило пхає,
      Бог хмуриться й грізно чхає.

      ПОРАДА

      Вже можна кричать: “Бандити!”,
      Як руки вдалось відмити.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 9
      ПРОБЛЕМА

      Коли була б найгірша із утрат –
      Наснився раз кошмарний сон:
      Коли б перетворивсь в Катона кат,
      Чи коли б катом став Катон?

      ПОВНОТА

      Природи сценарій – сплав віри й науки:
      Від творця до останньої тварюки.

      ПИТАННЯ НОЮ

      У ковчег свій ти всіх тоді взяв
      Від блохи до гіпопотама.
      Та невже бог тобі наказав
      Разом з ними спасать і Хама?

      ОПТИМІСТИЧНА ФРАШКА

      Час покращує все, що довкіл нас, щодня.
      Є і доказ: котлетою стала свиня.

      ПРО МУЗИКАНТІВ ОРКЕСТРУ

      Талановиті до пори:
      Поки готуються до гри.

      * * *
      Виконав план!
      Підпис: Онан.

      ВОВК І ВІВЦЯ

      Ситий і вовк, ціла й вівця,
      Як спустошив з курми хлівця.

      ДОНОС В ПОДАТКОВУ ІНСПЕКЦІЮ

      Живуть з аренди
      Легенди.

      ЗБЕНТЕЖЕНІСТЬ

      Скажи мені, історіє,
      Що ще в тобі, крім горя, є?

      * * *
      Чи ж існують десь “ізми”,
      Які не бояться схизми?

      НАПОЛЕГЛИВІСТЬ

      Людина з’являється на світ,
      Щоб піти звідти в розквіті літ.

      ЦІНА СЛАВИ

      Будеш ти на колісниці,
      Як уник волосяниці.

      У МИТЬ ПРОСВІТЛЕННЯ

      Хамелеон? Ну й що! У мить просвітлення
      Важливий вже не колір, а освітлення.

      НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ

      Живемо ми всього лиш раз:
      На більше поки що не стачить нас.

      ПРО ГІМНИ

      Краще б звучали – й не гімни лиш –
      Коли б їх співали інтимніш.

      ПРО ЖИВИХ

      В живих все – вдавання й пози,
      Взять хоч би тремтіння мімози:
      З корінням вирвеш – і що ж?
      Де й ділась уся ця дрож!

      НА ЛИСІЙ ГОРІ

      Як відьма не проворна на мітлі,
      То може опинитися в котлі.

      * * *
      У вікопомний пантеон народу
      Не всі потрапляють з парадного входу.

      ПРО ТРУДНОЩІ

      Навчить павіана
      Грать на фортепіано
      Складно.

      ПОРТРЕТ

      В рами золотій оздобі,
      Каїна печать на лобі,
      А над ним –
      Німб.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 8
      ПОРАДА ЄВІ

      Надалі, Єво, щоб уникнуть бід,
      Мить яблуко, та ще й добряче, слід.

      НЕСУТТЄВІ ПРОТИРІЧЧЯ

      Хоча і різні в них парафії,
      Але одній належать мафії.

      КУЛЬТУРА

      В давнину навіть свині
      Розбирались в латині.

      НЕМА ГАРАНТІЇ

      Навіть місце посла і дипломатичний ранг
      Ще не гарантують, що з осла буде мустанг.

      ВІДПОВІДЬ ГАМЛЕТУ

      Бути чи не бути? –
      Плюнуть і забути!

      СПОМИН

      Кричали: “Свій із своїм по своє!”
      А прийшли чужий з чужим і забрали моє.

      ПОРИ РОКУ

      Весна, літо, осінь, зима,
      Весна, літо, осінь, зима,
      Весна, літо, ось... і нема.

      ПРО ОБЛЕСНИКА

      У нього все обличчя –
      Суцільне протиріччя.

      * * *
      Хай не бундючиться всяке лайно –
      Цінним гуано не стане воно!

      ПРО ЧАС

      Роки все прискорюють біг,
      Й ніякий не стрима батіг.

      ВТІХА

      На ніщо все сходить мало-помалу,
      Навіть муки – на втіху Танталу.

      ПРО МІСТИКУ

      Містик
      Ліпить і євнуху фіговий листик.

      В ЛІСІ

      Ліс. Курка мисливець звів.
      Лис: “Тікаю. Натяк зрозумів.”

      ПРО ДВОХ ПОКІЙНИКІВ

      Цей загинув, як Гектор,
      А той прожив, як директор.

      І СПРАВДІ

      Що толку в інтенції,
      Як немає потенції.

      ЗАПИТАННЯ

      Це скільки ж треба вкрасти,
      Щоб у гріх гордині впасти?

      * * *
      Хто б Леду таку міг згадати,
      Що відмовилась лебедю дати?!

      * * *
      Пливли по хвилях у човні
      Й тепер всі хвилі вже в лайні.

      ЧАСИ МІНЯЮТЬСЯ

      Юнаки три купаються вдень біля гаю в ріці,
      А бабця Сусанна підглядає із біноклем в руці.

      ЗІТХАННЯ

      Чи є на світі люди без ідей?
      Так, юрми і стада.
      А може буть ідея без людей?
      Ні. В цьому то й біда...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 7
      ПРО ПРАВДИВІСТЬ

      Брехня хай не хизується спадковістю правдивою:
      Звісно, і дівка продажна була колись дівою.

      ПРО ПОЧУТТЯ ТОВАРИСЬКОСТІ

      Вольтера томик чом би й не купити? –
      Колезі завжди радий підсобити.

      ПОЛЕГШЕННЯ

      Зітхнула з полегшенням Етика:
      Хай править тепер Кібернетика!

      ПАРАДОКС

      Вертаюсь у думці до цього вже вкотре,
      Застрявши колись на одному питанні:
      Ну чому, на жаль, і останній непотріб,
      Шкода, та непотріб іще не останній?

      ПОРТРЕТ ПИСЬМЕННИКА

      “Він вплив значний справляв на покоління.”
      Уточнюю: швидше не вплив, а розтління.

      ПРО ГРАФОМАНІЮ

      Зараз, в словеснім потопі, хто ціну слів краще знає?
      Мабуть, те дівча на пошті, що телеграми приймає.

      КРУЖНИЙ ШЛЯХ

      Думки, що заборонені для лету,
      Приходять в голову поету.

      САТИРИКАМ

      Хочеш опльовувать? Спробуй: лева – в савані,
      Де у нього – лігво, а в тебе – лиш хижка.
      Негарно опльовувать лева, як сидиш на дивані,
      А він – лишень килимок біля ліжка.

      ВОРОГАМ САТИРИ

      Ти посміховищем як був, так і остався,
      Хоч затулить всі дзеркала старався –
      Та ранком у росинках проступило
      Твоє криве й таке потішне рило.

      ВИПРОБУВАННЯ

      Як гинуть всі кумири? –
      Під різкою сатири.

      ПІДОЗРІЛИВІСТЬ

      “Пиши,– мені кажуть,– байки про тварин,
      Зрівняйся з Езопом у цім ремеслі.”–
      “Е ні, результат був би той же, один:
      Людину розгледіли б навіть в ослі.”

      ПРО ФРАШКУ

      Ви мене запитуєте: “Сташек,
      З дерева пізнання ти струсив стільки фрашок,
      Чому ж не заглибишся в корінь, в поему?”
      У відповідь по-німецьки зітхну на цю тему:
      “Aus meinen grossen Schmerzen mach ich die kleinen
      .....Lieder.”
      Мабуть, цю пісеньку Гейне із серця мого видер.

      АНКЕТА

      Що відповів би, якби спитало око недремне
      (Й відніс би до чого – доблестей чи пороку):
      Чи дививсь коли-небудь у вічко тюремне,
      І якщо так – то з якого боку?

      ПРО АВТОМАТИЗМ

      Доведено все до автоматизму в ньому,
      Замкненому в схем механічній сфері:
      Він і відкривається тільки собі самому,
      Та й то лиш, як зачинені усі двері.

      МУЗА СЛЬОЗАМ НЕ ВІРИТЬ

      Муза сльозам не вірить,
      Як і всі, причетні до влади.
      То ж відчай графомана не змірять,
      Що вмира без її розради.

      ДІДИ І СУСАННА

      Діди підглядали за Сусанною в купальні:
      “Ми лиш зір так тренуєм, ми не аморальні.”

      ВАЖКО ПОРІВНЮВАТЬ

      Тому, хто із ритмом епохи в ладу,
      Ні з чим порівнювать власну ходу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 6
      ПРО СТРУНИ

      Влада вручає співцям позолочені ліри.
      В них струн багато, лиш нема одної – сатири.

      БЕЗСИЛА Й САТИРА

      Шмагать сатирою? Ось цих? Це ж протиріччя:
      Як в рило заїхать морді, що не має обличчя?

      ГОРДА ФРАШКА

      Фрашок наймініатюрніші пляшечки
      Наших днів найвірніш збережуть запашки.

      ЧЕРЕЗ РОКІВ СТО

      Коли внук поета через років сто
      До внука цензора зайде, сусіда,
      Цікаво було б знати, першим хто
      В розмові згадає покійного діда?

      ВИ ВЖЕ ЙОМУ ПРОБАЧТЕ!

      Був людиною в старомодному штибі:
      Свинства робив, та не за гроші й не за “спасибі”.

      ПРО ДУРІСТЬ

      Дурість не в будь-якій ері
      Живе в одній і тій же Абдері.

      НА 50-РІЧЧЯ БУКВАРЯ ФАЛЬСЬКОГО

      Я радий сьогодні у цьому вітанні
      Фальського твору примножить похвали:
      Для багатьох, нині вправних в писанні,
      Ця книга – єдина, яку прочитали.

      ГВАРДІЯ

      Пригадую фразу (десь у пісні співається):
      Не відступає гвардія – вона просувається.

      ПРО КАЗАНОВУ

      Скульпторе, як би ліпив ти статую Казанови?–
      Звично, лиш фіговий листок я б замінив на лавровий.

      ЩАСЛИВИЙ

      Покійник щасливий – він не переймається,
      Вірячи: якось і так все владнається.

      РІЗНИЦЯ

      Якщо найманий вбивця – зніміть експертизу:
      Зверху платили чи знизу?

      ПРО ВІРУ

      Нерідко вірі приносять в жертву
      Її ж саму, але вже мертву.

      ДИВНИЙ КЛІМАТ

      Холодно – мерзнуть руки і вуха,
      А дихать нічим – така задуха!

      ЕПІТАФІЯ ВЕСТАЛЦІ

      Кожному тіло давала,
      Щедра була – визнать мушу.
      Й от його майже не стало,
      Вже, щоб давать щось, не мала –
      То ж віддала богу душу.

      МАЙЖЕ ПРАВИЛО

      Як тільки від негод оригінал
      Пом’явсь, порвавсь і втратив номінал,–
      Одразу ж чепурний, неначе фат,
      Його замінює фальсифікат.

      РАНТЬЄ ІДЕЇ

      Забув колишні прецеденти,
      Не до протесту вже й бунтарства.
      Тепер живе він на проценти
      Із “Капіталу” Карла Маркса.

      ЛІНГВИСТИКА

      В нас мови розбещеність на кожній сторінці:
      Як тільки побачення – так чомусь наодинці.

      ОЧЕВИДНЕ

      Щоб євнух нам представ, в чім народила мати,
      Йому слід мужність чоловічу мати.

      НАЇВНІСТЬ

      Оскільки лесті не терпів ніколи,
      Гукнув придворним: “А король то голий!”
      На мене цикнули: “Наївних проганяєм.
      Замовкни, дурню! Ми й самі це знаєм.”



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 5
      ОГОЛОШЕННЯ

      Каса
      Запрошує на роботу царя Мідаса.

      ПОРАДА

      Для рани, щоб не відчувати біль,
      Найкращий засіб – Аттики сіль.

      НЕ ОДНЕ І ТЕ Ж

      Навіть якщо збираються одні дурні,–
      Одні з них справжні, інші ж – літературні.

      ПРО ЗНАВЦІВ

      Найкраще божі помисли нерідко
      Не ангел знає, а чортяка-дідько.

      ПРО НАС ТРЬОХ

      Коли залишаюся сам із собою,
      До них придивляюсь: цікаві обоє.

      ПРАВОТА ФІЗИКИ

      Такого буть не може принципово:
      Щоб падать з п’єдестала поступово.

      НЕ СКЛЕЇШ

      Не лялька –
      Ідеї ж:
      Розбились –
      Не склеїш.

      ДОРОГОВКАЗИ

      Усі дороги ведуть до Риму,
      Й по кожній можна проїхать мимо.

      ОСТАННІ ВІСТІ

      Живі ще Сім та Іафет. А Хам? Що з цим?–
      Живий, та носить псевдонім: вже Антисім.

      ПРО ІДЕЇ

      То смеркається, то знову стає світліше:
      І щораз в новім світлі ідеї видно чіткіше.

      ПРО ПАНЕГІРИКИ

      Ох, не один вчорашній панегірик
      Сьогодні підписав би лиш сатирик.

      ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

      З усього каміння лавини
      Жоден не відчуває провини.

      ПРО ЕПОХИ

      В одні епохи
      Дні коротші трохи,
      А в інші – навпаки:
      Коротші ночі таки.

      СПЕЦИФІКА ГОРЛА

      Якщо без зітхання,
      То і в сміху не те звучання.

      ПОРТРЕТ ПОЕТА

      З віршів постає його власна подоба:
      Рот лестивий. Ніс гордий. На жаль, нема лоба.

      СПОМИН

      Згадаєш і друзів колишніх, і давні часи...
      В живих вже немає: в чинах, при посадах усі.

      ПРО ПАПУГ

      Як правило, на устах у папуг
      Слівця не господарів, а їхніх слуг.

      НАРЕШТІ

      Для м’ясника і воли – збулось нарешті!–
      Ні в чому не гірші від бичків решти.

      РАДІСТЬ І СМУТОК

      Що в гулівера, що в ліліпута –
      Одного розміру і радість, і смута.

      ЧАС КРОКУЄ ВПЕРЕД

      Роки, карбуючи кроки, йдуть вперед, мов солдати,
      Залишаючи від мокрих справ одні сухі дати.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 4
      ПРОФЕСІЙНА ТАЄМНИЦЯ

      Не натякає й близько,
      Звідки взяв роги, – чортисько.

      ЛОГІКА

      Хто відміня хід одвічний порядку –
      Мав би ката повісить спочатку.

      ХОЧА

      Хоча від камери був порятований,
      Та сон від грат став дегратований.

      НЕСПОДІВАНА ДУМКА

      Чи дірка велика зіяла б у небі,
      Якби світ остався, о Земле, без тебе?

      ПОМІЖ ЛЮДЕЙ

      Людино, ти не єдина,
      На розі он там, за домом
      Чекає тебе людина,
      І теж не одна. З ломом.

      ДИВНА РІЧ

      Як сморід йшов, завжди
      Дивувавсь я: усюди
      Ніхто не цікавивсь: “Куди?”–
      “Звідки?” – питали люди.

      ПРО УСПІХ

      До успіху в декого ставлення необачне:
      Становище значне проміняв на двозначне.

      ПРО ВЕРТКОГО

      В руках був щойно і вже зник.
      Скоріше мило і рушник!

      СОРОЧКА БЛИЖЧЕ ДО ТІЛА

      Старому прислів’ю новим стать кортіло:
      “Коли без сорочки, до тіла ближче тіло.”

      ПРО НАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ДИСКУСІЇ

      “Вибирайте собі п’єдестали!”–
      І сваритись в ту ж мить перестали.

      ХТО?

      Хто з двох: кіт чи миша
      Більш хотів, щоб була тиша?

      ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ

      Життя почав із пелюшок,
      Його закінчив – з подушок.
      А в інший час здавалось:
      Чи то світало, чи то смеркалось?

      ПРО МЕТОДИ

      Хитрі в течію пірнали,
      Найхитріші ж – обминали.

      САМІ ШУКАЙТЕ

      Пошуки інтуїції
      Не доручайте поліції.

      БУВАЄ

      Буває, що й Торквемади
      Не можуть собі дать ради.

      ПРО ДОБРЕ ВИХОВАННЯ

      Біда, як добре вихований хам
      Зустрінеться десь наодинці вам.

      ПОРАДА

      При сварці слід забрало піднімать,
      Щоб вам не заважало ще й плювать.

      ЕПІТАФІЯ НАДІЇ

      Ось тут вона,
      Вже здійснена.

      ОПТИМІСТИЧНА ФРАШКА

      Для кожного осла
      Десь травка вже зросла.

      ПРО ЛИХОДІЇВ

      І що тільки не крадуть лиходії!
      Навіть ідеї в дії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 3
      ТРАПЛЯЛОСЬ НЕ РАЗ

      Траплялось не раз, що – вже майже готова –
      Від базису втікала надбудова.

      ХОЧА Б ЦЕ

      Відтята голова одною переймається річчю:
      Уціліти хоча б обличчю.

      ПРО ФЛЮГЕРА

      Хоч на вітер він чигає,
      Та бува, що не встигає.

      ЗАДОВГО ЩЕ

      Задовго ще до Вавилонських днів
      Авеля Каїн не розумів.

      ПРО МОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ

      Ставлю в вину не комусь, а Сократу,
      Найкращих думок моїх втрату.

      ПРО ПІГМЕЇВ

      Цілком природно, що пігмеї
      Мають і карликові ідеї.

      ТУГА ЗА ЛЮДЬМИ

      Живи між людьми. Та лиш з валідолом,
      І відгородись від них частоколом.

      ЯКБИ

      Якби ж зуміли пра-пра-пра-пра-внуки
      Заохотить пра-пра-пра-пра-дідів до науки.

      ФРАШКА ОБЕРЕЖНА

      Спалім лихо!
      Та робім це тихо.

      НЕ НАВПАКИ

      Заклинай хоч: “Мораль в ідеалі!”–
      Не знайдеш ідеалу в моралі.

      ПРИКРАШАННЯ ДІЙСНОСТІ

      Надінь рожеві окуляри –
      І стануть сірими враз хмари.

      ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ВАД

      Застосування дать не кожній ваді
      Вдається: щось та стане на заваді.

      ПРО НАЇВНІСТЬ

      Двічі по два – чотири
      (Якщо наївний без міри).

      ПРО ІСТОРІЮ

      Для класової моралі
      Несуттєві деталі.

      БАЄЧКА ПРО БІЛКУ

      Узнать кортіло білці,
      Що там в рушниці в цівці.
      Як все було – не описать,
      Та поруч на стіні висять.

      БАЄЧКА ПРО ЗАЙЦІВ

      Он зайці всілись на межі,
      Колективізмам всім чужі.
      Хоч я незгоден з ними – все ж
      Не слід розорювати меж.

      ЖИТТЯ ВЧИТЬ

      І аматора-кретина,
      Хай чомусь, та вчить рутина.

      ГОРОХ

      Горохом в стіну кидати не слід:
      А раптом підслуховує сусід?

      ЛУНА ВІД МОВЧАННЯ

      Часто луна від мовчання
      Заголосна для звучання.

      ПРО СУСІДІВ

      Знає все про сусіда сусід,
      Навіть – що мав той вві сні на обід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 2
      ПРО МЕТЕОРИТИ

      Думаєш про деякі метеорити:
      Чи не пора б уже їм згоріти?

      ЗАСТАРІЛІ НОВИНИ

      На світі все йде, все минає:
      Хіба ж цього ще хтось не знає?

      БЛАГАННЯ

      Спасайте свою душу! –
      Про тіло мовчать вже мушу.

      КУДИ Ж ВЕДУТЬ ДОРОГИ?

      Достатньо вже зараз Римів –
      Бракує пілігримів!

      ТЕОРІЯ ВІДНОСНОСТІ

      На дні миски, і повної, й порожньої, щомиті
      Помічаєш писки, то голодні, то ситі.

      ПРО ЖАР

      Одним дар
      Діставсь майже даром:
      Інших жар
      Студить своїм жаром.

      ФРАШКА СКЕПТИЧНА

      Це не одні тільки жарти:
      Дідько й чорт один одного варті.

      ПОДІЛ ПРАЦІ

      “Ура!”– гукать найголосніш – це дар
      Ще з давнини усіх нездар.

      МІРА ВЕЛИЧІ

      Справжнім богатирям взагалі
      Всі пам’ятники замалі.

      ЖИТТЄВИЙ ІНСТИНКТ

      Щоб не втопитись, глибині
      Триматись слід на мілині.

      ПРО ГРІХИ

      Найважчий з усіх той гріх,
      Який не приніс утіх.

      ВИБІР

      Позитив і негатив
      Стріли двох альтернатив.
      Мимо йшли два примітиви –
      Й щезли дві альтернативи.

      ЗЕРНА І ЖОРНА

      У зерен вся чорна
      Згадка про жорна.

      ПРО МУЗ

      Колізій юдоль – Колізей,
      Едем же для муз – музей.

      ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

      Хто не вміє промовчать,
      Той не здатен і навчать.

      ВПРАВЛЯЙТЕ ВИМОВУ АБО СЛУХ

      Сказали: “Вже мрець.”–
      Почулось: “Жилець.”

      АНОНІМУ

      Ти хто, маро млиста?
      Відкрий забрало.
      Це фігове листя
      Й не те ще ховало.

      ПРОСТІШЕ

      Простіш пересунути фронт,
      Аніж горизонт.

      З ТОЧКИ ЗОРУ САНТЕХНІКА

      Кров – не вода!
      Ллється – не біда!

      РЕПЛІКА ЛЮДОЇДА

      Обережніш підсмажуй, дубина!
      Все-таки на рожні -- людина.

      ТЕ, ЩО НА КІНЦІ ЯЗИКА

      Найважче ковтає – вже людина така –
      Те, що в неї на кінці язика.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Станіслав Єжи Лєц Фрашки 1
      РОЗМОВА

      Розмова мовчанки й мовчання:
      В ній жаху й відчаю звучання.

      ПРО ЕГОЇСТА

      Черв’яка з’їв у яблуці – і вже нудно йому.
      Егоїст! Черв’яка б пожалів! А як тому?

      ЕХ!!!

      Аскети --
      Жирують, маючи дієти.

      ЕРУДИТ

      Істинний ерудит
      По книгах не шарудить.

      ПРО НАТЯКИ

      Боїшся натяків? – Не відкривай словник!
      Там в кожне слово натяк вже проник.

      ОСОБЛИВА ПРИКМЕТА

      Ця прикмета його видає сама:
      Пляма на совісті, якої нема.

      ОБИДВІ

      Обидві сторони медалі
      В однім карбовані металі.

      ЕХО

      Пафосу ехо, комусь на втіху,
      Іноді просто вмирає від сміху.

      ДИВНО

      Співають найгучніш “Осанну”,
      Як відчувають в роті манну.

      НАРОДЖЕНИЙ В СОРОЧЦІ

      Щастя гном в однім вбачає:
      Рідко блискавка влучає.

      ЧИ Ж БУЛА?

      Чи ж була на світі каста,
      Щоб собі сказала: “Баста!”

      ПРО ЛЮДИНУ

      Душа жадає тіла –
      Щоб і вона хворіла.

      РЕЦЕПТ

      Псами цькувать не станем ми:
      Загризти можем і самі.

      СПІЛЬНІСТЬ

      І дух теж буде підневільний,
      Як з тілом шлунок в нього спільний.

      НАВРЯД

      Те, що пройшло крізь сита,
      Навряд чи вже еліта.

      ПОГОДЖУВАЛЬНА ФРАШКА

      Раз просять так категорично –
      Я згоден, щоб жити вічно.

      ПРО НАМІРИ

      Жінки, до чоловіків ви занадто суворі:
      Ніж сукні ваші, їх наміри не більш прозорі.

      НЕ РОБИ

      Комусь не роби, що б собі не бажав:
      А раптом за щастя це він би вважав?!

      ЗАВДАННЯ ФІЛОСОФІЇ

      Звучать дозволить і плоті
      В ідейній ноті.

      ПРО ВІДНОСНІСТЬ

      Знав я, друзі, сороканіжку –
      Тридцять девять лиш мала ніг,
      І життя все пролежала в ліжку.
      Більшу кару хто б видумать міг!

      ПРО ПІДЛАБУЗНИКІВ

      Бог підлабузника дарунком гідним
      Пошанував: прикрасив лобом мідним.

      ЧУТЛИВІСТЬ

      Страждав, як палили людей на кострі:
      Від лоскоту диму в ніздрі.

      ЗМІНА СТАТІ

      Перетворення Жанни Д’Арк в Жан Д’Арма –
      Метаморфоза найбільш кошмарна.

      ПРО ДАНТЕ

      Не захоплюйтесь так Дантом:
      В царині пекла він був дилетантом.

      ГУМАННІСТЬ

      Начальника табору запитали у залі суду:
      “Живцем в землю нащо ви закопали стільки люду?”
      А той, сконфужений, промимрив через хвилину:
      “Я б ніколи не наважився вбити людину.”

      ПРО МЕМУАРИ

      Мемуари проглядаю: текст, ілюстрації,–
      А враження – мов присутній на ексгумації.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 19
      НОРМА ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ФОРМИ

      Абстракція випада з усіх норм,
      Бо має найбільше форм.

      ДАЙТЕ Ж ХОЧ СЛОВО СКАЗАТЬ

      Залиште наодинці мене хоч на мить –
      Я хочу із вами поговорить.

      КЛЯП, ДО ЯКОГО ЗВИК

      Власний язик –
      Це кляп, до якого вже звик.

      ЧИ Ж ТАКІ ВЖЕ ХОРОБРІ?

      Якби всі бики пахли тарганами,
      То й тореадорів не було б між нами.

      ЯКЩО З РУК, ТО БЕНТЕЖИТЬ І ЗВУК

      Музика ручної роботи –
      Й скільки радості в ній і скорботи!

      ПРАВА В ЗАКОНІ

      Не бачить справедливості нам з вами,
      Як плутаєм закони із правами.

      ЦЕ ЗАЙВЕ

      А світ і не повинен
      Прощати того, хто не винен.

      ЗАДУШЛИВІ ЧАСИ

      Буває, що й дихання спира,
      Коли не кричиш “Ура!”

      ВІД ЧОГО СИНЬ?

      Іноді я перестаю вірить і в блакить:
      Вся вись у синяках – здається в ту мить.

      НЕЗДІЙСНЕННА МРІЯ

      Щоб мать слухачів стільки, як тих, що підслуховують, –
      На це вже й не розраховують.

      ПРИ НАГОДІ

      В свободи є певні збочення, здається,
      Бо ворогам своїм і віддається.

      ЯКЩО ГОЛИЙ КОРОЛЬ

      Якщо голий король, то й лакеї
      Одразу знімають лівреї.

      НАГАЛЬНА ПОТРЕБА

      Буть моторизованим – потреба нагальна,
      Хоча б для того, щоб мати гальма.

      СМАК НАУКИ

      Коли людоїди хочуть відчуть смак науки,
      Вони відрубують вченим язики, а не руки.

      ПИСК МОДИ

      Модна новинка:
      Намордник-невидимка.

      НЕ ГУСТО

      Із часу створення Всевишнім людини
      Протези – ось в ній удосконалення єдині!

      МЕТАМОРФОЗИ

      Золотого тільця знову й знову
      Перетворюєм на дійну корову.

      ПОТЕНЦІЙНИЙ ДОВГОЖИТЕЛЬ

      Жить набридло вже хлопу
      Й чекає тільки потопу.

      ХАЙ ЛИШАЄТЬСЯ ЗВІРОМ

      Важко гладити звіра,
      Якщо на нім людська шкіра.

      НЕ ПХАЙ

      Не пхай в один мішок всього,
      Бо не піднімеш його.

      ЗНАЙ МІРУ

      Хто в сні зрить могутнім себе,
      Хай гучно так не хропе.

      БІЛЬШ, НІЖ РЕАЛЬНО

      Піддався на мить лиш ілюзії
      Й весь вік лікувавсь від контузії.

      ЗАСТОРОГА

      Хай ті, кому дістались плоди злочину,
      Не випльовують кісточок на землю, дощем змочену.

      НАГАДАТЬ НЕ ЗАЙВЕ

      Сходять з розуму – нагадую, хто забув –
      Тільки ті, у кого він був.

      БАГАТОРАЗОВА

      Совість у нього чиста,
      Хоч вже й була у вжитку разів триста.

      СУТТЄВІШЕ

      Як хочеш проникнуть в епохи таємниці,
      То важлива не так мудрість її, як дурниці.

      ІДЕНТИФІКАЦІЯ

      Щоб стати самим собою,
      Треба злитись перш із юрбою.

      ВИПРАВДАННЯ

      Виправдання тих, які досягли вершини:
      Далі вже не було стежини.

      КРАЙНІЙ ЗАСІБ

      Дехто не бачить зір навіть у тьмі ночей,
      Аж поки в нього іскри не посиплються з очей.

      СКРИТНІСТЬ

      Не усі фенікси, підвівшись із попелу,
      Зізнаються у гріхах минулих зопалу.

      ПРО МУТАЦІЮ ГОЛОСУ

      Це скільки треба зжерти солов’їв,
      Щоб і виття перейшло у спів?!

      ЯКБИ ЗНАТТЯ

      Ідеальна підробка хай до поневірянь звикає:
      Її така ж доля, що й оригінал, чекає.

      ЯК Є ХОЧ КРАПЛЯ ЧЕСТІ

      Чи ж після ляпаса на щоці
      Знімають відбитки пальців знавці?!

      НЕОБХІДНИЙ АТРИБУТ

      На сцені будь-якого поважного форуму
      Повинна буть яма, куди б провалювались від сорому.

      ЗАПОВІТНА МРІЯ

      Мрію про якір такої ваги,
      Щоб тягнув за собою береги.

      ШЛЯХ ЕПОХИ

      Закарбовується епохи шлях
      Навіть на мозолях.

      ДОСВІД ПІДТВЕРДЖУЄ

      Пересвідчуємось у цьому знов і знов:
      Що випливає із досвіду? – Кров.

      КОЖЕН БАЧИТЬ СВОЄ

      Й колесо тортур для пустомель
      Не більш, ніж чудернацька карусель.

      КОЛИСЬ І ТЕПЕР

      Раніш із вождями хоронили дружин їх і ще багатьох людей,
      А зараз – лиш оберемки їхніх ідей.

      НЕВИПРАВДАНИЙ РИЗИК

      Ризикуєш, чіпляючись за життя,
      Разом із ним піти в небуття.

      СПРИЯТЛИВІ УМОВИ

      Клімат для деградації був просто ідеальним:
      Високий демографічний тиск в поєднанні з низьким інтелектуальним.

      НЕ ПОБАЧИШ ЗБЛИЗЬКА

      Вбік відійди трохи,
      Щоб побачить профіль епохи.

      ЕПОХИ СУЦІЛЬНОЇ БРЕХНІ

      Бувають часи настільки смутні,
      Що брешуть, навіть розмовляючи вві сні.

      МЕТА ДОСЯГНУТА

      Й коли вже добіг до мети навпростець,
      Я оглянувся й побачив: ЛЄЦ.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 18
      З’ЯСУЄ ЧАС

      Що є трагедія, а що – комедія,
      Прояснить потім нам енциклопедія.

      СВОБОДА -- НЕ ПРОСТО МОДА

      Свобода думки – ось та основа,
      Де вже доречна й свобода слова.

      ОДИН ЛИШ НЕДОЛІК

      Великі почуття оспівував він всюди,
      Хоч їх вмістить не міг у власні груди.

      ЖОРСТОКІСТЬ ІЗ-ЗА СТРОКІВ

      Сатана ненавмисне такий жорстокий:
      Відвела йому Біблія надто малі строки.

      НІЧОГО НЕ ВДІЄШ

      Якщо не зміг життя до кращих ер
      Відкласти – то живи тепер!

      ЯКБИ Ж ЗНАТТЯ

      Той, хто й 19-е століття вважав за прокляте,
      Не відав, що настане 20-е.

      З’ЯСУВАЛОСЬ ПІЗНІШЕ

      Лишень, як зійшов на колісницю, сумнів зник:
      Так, він – тільки візник.

      НЕ НАСТІЛЬКИ ДУРНІ

      Жоден із нас не є настільки дурним,
      Щоб хоч іноді не прикидатись ним.

      ЧАСИ МІНЯЮТЬСЯ

      Вдягались наші предки в шкури звірині –
      Нам же і в людській вже незручно нині.

      ПОРУШИМ ТРАДИЦІЮ

      Поставим крапку – бо це остання –
      Не над “і”, а під знаком питання.

      ПИТАННЯ РИТОРИЧНЕ

      Чи сповнив місію свою місіонер,
      Якщо із дикунів хтось його зжер?

      ПРИНЦИП ДОПОВНЮВАЛЬНОСТІ

      Недоречне мистецтво абсурду там,
      Де життя й так – суцільний бедлам.

      НІЧОГО ДИВНОГО

      Що, що – а сприйнятливості від порожніх голів
      Слід було ждать! Сам бог велів.

      НАЙКРАЩА ВІЗИТКА

      Найбільш підходить на епохи візитку
      Список слів, що вона вилучила із вжитку.

      ПОДІБНО ДО БОГИНЬ

      Мудрі думки народжуються з голови, подібно до Афіни,
      А прекрасні – немов Афродіта – із піни.

      ЗНАХІДКА ДЛЯ ПЕГАСА

      В деяких поетів одне сіно в голові:
      Як добре з ними Пегасу – лиш уяви!

      ВАМ НАУКА

      Корони частіш переходили із рук в руки,
      Ніж з голови на голову – вам це для науки!

      МУЗА НЕ ПРИЗНАЄТЬСЯ

      Плагіатори, спіть спокійно в честолюбства ражі:
      Муза – жінка, і хто був першим – не скаже.

      ЗАКОННА ВИМОГА

      Небагато вимагаєм: лишень
      Думать не більше від восьми годин в день.

      ЩО ЗА ЖИТТЯ!

      Ось і на гриби вже влаштували облаву.
      Що за життя! По якому праву?

      ТУДИ ПРЯМУЮТЬ ВСІ

      “Чи далеко ще до мети?” –
      “Не турбуйсь, там виходиш не тільки ти.”

      ІЗ “ГАМЛЕТА”

      “Щось підгнило вже в королівстві Данськім.”
      О, Даніє з роздоллям океанським!

      КОМПЕНСАЦІЯ

      Відсутність совісті не скромністю
      Компенсується, а безсоромністю.

      З ТОЛКОМ

      Говорить з толком полюбляємо ми –
      А треба б ще і з людьми.

      ВЧІТЬ МОВИ

      Завжди і скрізь із кимсь полемізуючі!
      Вчіть мови, навіть неіснуючі.

      ВАЖЛИВИМ Є РІВЕНЬ

      Підземні клозети
      Переживуть і дзвінниці, й мінарети.

      ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОМ

      Й на алфавіт накладуть заборону,
      Якщо він не містить букви закону.

      ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ОСВІТЛЕННЯ

      І в калюжі за ясної днини
      Можна помітить глибини.

      НЕ СТРАШНА Й ІНФЛЯЦІЯ

      Єдина тверда валюта всіх віків –
      Тридцять срібняків.

      ПЕРЕВІРЕНИЙ ЗАСІБ

      А ставку зробив, мобілізувавши всі знання,
      На доброго троянського коня.

      ПРИХОДИТЬСЯ ЙТИ НА ЖЕРТВИ

      “Чи не можеш сказать це простіше?” – мене попросили.
      “Можу – але тоді б не заплатили.”

      МОЖЛИВО, СВІТЛО ЗАВАЖАЄ

      Як двоє гасять світло в кімнаті, це ще не значить,
      Що вони уже не в змозі один одного бачить.

      ГАРНІ МАНЕРИ

      У всіх критиків нині манери хороші,
      Бо вправляються в любові до літератури за гроші.

      ЗАВИДНА ДОЛЯ

      Доля у дерев саду завидна,
      Бо їхня діяльність плідна.

      ПРОЯВ ХОРОБРОСТІ

      Чи воша в лева гриві сміливіша, ніж ті,
      Що закріпились в зайця на хвості?

      ЗБЕРІГАЮЧИ НОМІНАЛ

      Ця жінка була, як монета, що переходила з рук до рук,
      Але вартості не втрачала після кожної з розлук.

      ЩО ТРЕБА ЩЕ, КОЛИ Є ХИСТ?

      У пса, як радіє, махать хвостом є хист:
      Для цього то й треба всього лиш радість і хвіст.

      А БУЛА Ж НАГОДА!

      Пес із котом чудово уживались,
      Але от миші цим не скористались.

      ОСТЕРІГАЙТЕСЬ ОПТИМІЗМУ

      Я впав у оптимізм одного разу
      Й не жив би вже, якби не витягли одразу.

      ХОЧ ЯКАСЬ КОРИСТЬ

      Чудова мозаїка буде – радій! –
      Із наших розбитих надій.

      А ЩО ВЖЕ КОМУНІСТИ!

      Ну ж і садисти
      Ці марксималісти!

      ЖАЛЬ, ЩО НЕ ВИБИРАЮТЬ СУСІДІВ

      Сусідам народу того співчуваю,
      Котрий живе на межі відчаю.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 17
      З ПІДРУЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

      Труна великого піїта
      З уламків сцени була збита.

      НЕ ДОРІС ДО ЕПОХИ

      До свого часу він ще не доріс:
      Цілили в ноги, а влучили в ніс.

      НАДЗУСИЛЛЯ

      В поті чола щодня
      Піднімають рівень дна.

      НЕ ЛИШ ПРОБЛЕМИ ГРАМАТИКИ

      Свобода, рівність, братство – ах, магія цих слів!
      Що ж станеться, як перейти до дієслів?

      ПОСВІДЧЕННЯ ОСОБИ -- В ТОБІ

      Чи ж не є сама людина, поки ще не в гробі,
      Найкращим посвідченням своєї особи?

      ЗНАЙ МІРУ

      Душе, знай же міру! –
      Не випирай так крізь шкіру.

      НЕ ПАДАЙ ДУХОМ

      Якщо напис “кінець” зустрівсь твоєму оку,
      Не лякайсь – може, ти зайшов не з того боку.

      НЕ СКОРИСТАВСЯ

      Хтось мудрість із них черпав –
      А я свої сни проспав.

      ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

      Із сучасної проблематики:
      Релятивізму фанатики.

      ЗНАЧЕННЯ В ТЛУМАЧЕННІ

      Залежно від того, як їх тлумачать,
      Навіть слова без значень дещо значать.

      ПОБАЖАННЯ ПИСЬМЕННИКУ

      Хизуйсь в гордині і в силі –
      Перо лиш не втопи в чорнилі.

      ДО ПРІРВИ Б ЗДІЙНЯТИСЬ

      О, скільки відкриється зору
      Прірв, як поглянеш угору!

      НЕ ДІЖДЕТЕСЬ

      Світ – не діжка:
      Не принесуть його вам до ліжка.

      ПОЗБАВТЕСЬ АМБІЦІЙ

      Хто хоче в легенду, мабуть забув,
      Що в неї початок: “Колись жив-був...”

      НАУКОВЕ ПОЯСНЕННЯ

      З тих пір, як зрозуміли, що кулястий світ,
      Наш смуток кусає себе за хвіст.

      ДЛЯ ФАРБИ НЕ ГОДИТЬСЯ

      Кров – хай навіть її ріка –
      Фарба нестійка.

      РІКА ЗАБУТТЯ

      Раз якось в Лету стрибнув я вві сні.
      От тільки не згадаю – врятувавсь чи ні.

      ЗАОЩАДЖЕННЯ

      Зекономив багато печалей і суму –
      Й ось отримав із відсотками всю їх суму.

      НЕ ВСТОЯТЬ І ДУБИНИ

      Як солов’ї всю ніч шаленіють,
      То й дубини зазеленіють.

      ВІТРИ ІСТОРІЇ

      Ми обдуваємось історії вітрами:
      Це все від того, що махають прапорами.

      НЕДОСЯЖНІСТЬ ІДЕАЛУ

      Тільки ті, хто мав якісь ідеали,
      Ніколи їх не досягали.

      ПИСЬМЕННИКИ-ПРАГМАТИКИ

      Деякі письменники-прагматики
      Є лиш ілюстраторами граматики.

      ЛАМАЙМО Й СИНТАКСИС

      Нащо нам синтаксис такий,
      Якщо для думки він жорсткий?

      ПОБЛАЖЛИВІСТЬ

      Мудрому Грицю
      Вибачать і дурницю.

      Й ОРАКУЛ НЕ ПОМОЖЕ

      В роздумах вже отупів:
      Скільки ж у землі пупів?

      МОГУТЬ СЛОВА

      Не знаю, чи виник світ завдяки слову,
      Але боюсь, що із-за слів він зникне знову.

      ДОСТАТНЬО Й ТРЬОХ

      Історія уподібнилась би акробатиці,
      Будь стільки часів у ній, як в граматиці.

      ЗМІНИ В ІЄРАРХІЇ

      Необов’язкові вже зір і слух:
      Достатньо мати нюх.

      БОГ ПРО НАС ДБАЄ

      Нудьга була б – та, слава Богу,
      Й чортяку стріть ще маєм змогу.

      САМООТРУЄННЯ

      У нім привело до збою
      Отруєння самим собою.

      ЦЕ НЕМОЖЛИВО

      Сократами стануть всі? Не може бути!
      Не вистачить на всіх цикути.

      ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

      Інтерпретація?
      Та це ж іще гірш, ніж руйнація.

      ЖИВИЙ ТРУП

      Хоч він і труп вже, та – затям –
      Нафарширований життям.

      ЧАС ОБЛАГОРОДЖУЄ

      Хоч норов мав і тиранічний,
      Та на монетах – симпатичний!

      ТРОГЛОЕРУДИТ

      Така осанка й колорит –
      Ну справжній троглоерудит!

      ХОТІЛОСЬ, ЯК КРАЩЕ

      Позитивний відгук відправив,
      Що негативне враження справив.

      ДРАКОНІВСЬКА ЛАСКА

      Для драконівської ласки
      Вдягнути слід маски.

      НЕНАВМИСНЕ

      Як таку товсту книгу проковтнув?
      Та просто від нудьги так позіхнув.

      СУТНІСТЬ У ВІДСУТНОСТІ

      Об’єднує так нас не сутність,
      А спільних інтересів відсутність.

      Й МИ НЕ ПРОТИ

      Перипатетиків роти?
      Хто ж буде проти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    213. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 16
      СПАСИБІ ЗА КОМПЛІМЕНТ

      “Падло!” – гієна сказала,
      Бо це компліментом вважала.

      ЯКБИ НЕ БУЛО СЛІВ

      Наскільки б наш світ змалів,
      Якби не було слів!

      ДОБРЕ МАТЬ В ЗАПАСІ

      В запасі було б добре мати
      Хоч один день, але без дати.

      ЛЕГКОЗАЙМИСТИЙ МАТЕРІАЛ

      Обережніше з багаттями в місті,
      Бо єретики легкозаймисті.

      МРУТЬ І ВІД ПРОТИОТРУТ

      Є організми, що мруть
      І від протиотрут.

      ЛИШ ОДНЕ НЕ ЗАБУВАЄТЬСЯ

      Лиш одне сплива в пам’яті із забуття порожнечі:
      Як вперто старавсь я забуть деякі речі.

      ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

      Пам’ятай – тобі не пробачать
      Навіть ті слова, що нічого не значать.

      БАТЬКИ І ДІТИ

      Ми мріяли один за одного стоять,
      А вони одне з одним сплять.

      ЯКЩО ПИСАТЬ, ТО РОЗБІРЛИВО

      Хтось і на лобі пише прозірливо
      Власне призвання, але нерозбірливо.

      ПРЕКРАСНИЙ СТИЛЬ

      Прекрасний все таки стиль у нього:
      Написав книгу, не сказавши нічого.

      СЛІД ЗНАТИ МІРУ

      Після духовного бенкету в ліжку
      Відчуває моральну відрижку.

      ЧУДЕСА ПРОГРЕСУ

      Суспільний прогрес всі рекорди побив:
      Вже й невільники отримали право мать рабів.

      ПОЯСНЕННЯ

      Не правдою годують нас – брехнею,
      Мабуть, тому, щоб не вдавились нею.

      З РОЗРЯДУ РИТОРИЧНИХ

      Що робить – підкажи мені, доле,
      Якщо лаврами заросло діяльності поле?

      УНІФІКОВАНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ

      Їх порожнечі різної форми,
      Хоча й не виходять за межі норми.

      ВИЯВ ТАЛАНТУ

      Оце так художник – на тій же мітці
      Він усе глибше топчеться на місці!

      ВСЕ МАЄ ПОЧАТОК

      Кожна банальність у будь-якій сфері
      Колись починалася із прем’єри.

      ЄДИНА ЗАСТОРОГА

      Якщо не стане модним вкорочене життя,
      То, модо, жде тебе прекрасне майбуття.

      НАЙВАЖЧЕ

      Це ж треба зібратись із силами всіма,
      Щоб сказать собі правду: що її нема.

      ЦІНУЙМО ЗІР

      Як із очей впаде полуда – вже навіки
      Хтось допоможе нам склепить повіки.

      ХАРАКТЕРИСТИКА МІСТИКА

      Ще одна з рис для характеристик:
      Опти-містик чи песи-містик.

      ПЛОМБА З АПЛОМБОМ

      Не обходиться й тут без апломбу:
      Хочем більшу за дупло мать пломбу.

      БЕЗСИЛА Й МУМІФІКАЦІЯ

      Не спастись вже й завдяки муміфікації
      Від археологів і цивілізації.

      ЗАВЖДИ У ВИГРАШІ

      Одиниця й так лаври здобуде,
      Хоча б тим, що нулем не буде.

      ЧИ Ж РІВНОЦІННА ЗАМІНА?

      Заміняє тим, хто вже звик до пут,
      Й конституцію тюремний статут.

      ПОМСТА

      Із Слова все почалося –
      От ми йому і мстимося!

      ПРОМОВИСТА ОЗНАКА

      Там, де і голови не підняти,
      По чоботу владу можна впізнати.

      НЕ ЗНАЮТЬ ГЕОМЕТРІЇ

      Ну зовсім не знають геометрії люди! –
      Кути шукають на земній кулі всюди.

      ТАК НЕ БУВАЄ

      Так не буває, щоб одним махом
      Й дах мать над головою, й небо під дахом.

      ВСЕ ТІЛЬКИ СПОГАД

      Ось і ця фраза, що поряд –
      Вже тільки лиш спогад.

      МІМІКРІЯ БУТТЯ

      Сірі люди лиш там, де сіре життя:
      Мімікрія буття.

      СКОВАНІ ОРДЕНАМИ

      Нерідко наших кумирів
      Орденами пригвинчують до їх мундирів.

      БЕЗ ЖОДНИХ ЗМІН

      І після гріхопадіння – ми знаєм –
      Рай залишився раєм.

      ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ПРОГРЕСУ

      Все до кращого йде. Та нащо
      Нам воно – це краще?

      ОСОБЛИВА ПРИКМЕТА

      Правдошукачам прикмета особлива:
      Правда іноді жахлива.

      СУЧАСНИЙ ТЕАТР

      Вже й такі театри будують,
      Де актори самі собі аплодують.

      ПРОБЛЕМА МАЙБУТТЯ

      Найбільш складна проблема майбуття:
      Як розтягнути сон на все життя.

      ПЕРЕМОЖНА ХОДА

      Пролетаріат перемагає –
      До ста відсотків вже сягає.

      ЗАКОН ЕВОЛЮЦІЇ

      Стать людиною! – до цього все звелось.
      Й мавпам це колись уже вдалось.

      ДИКЕ ПОЛЕ

      Для багатьох воно все ж завелике –
      Їх діяльності поле дике.

      КОРИСТЬ ВІД АПЛОДИСМЕНТІВ

      Аплодисменти вже не вернуть до життя,
      Але можуть струсить трохи пил забуття.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 15
      НІЯК НЕ ПОЗБУТИСЬ

      Побуть наодинці з собою так ні разу й не випадало:
      Почуття гумору не покидало.

      ВЕСЕЛКА -- Й ТА ЧОРНО-БІЛА

      Настільки похмура пора у житті наступила,
      Що веселка – вже й та чорно-біла.

      БУДЬТЕ ОБАЧНІ

      Слід буть обачним, як мрії вибираються,
      Адже інколи вони збуваються.

      ЦЕ ВЖЕ НЕСТЕРПНО

      Безсоння і бездумство –
      Що за кошмар і безумство!

      МЕТАМОРФОЗА

      Навіть колишня людина, як сваришся з нею,
      Може виявитись теперішньою свинею.

      ДОБРЕ, ЩО ЛЮБОВ НЕ ВІЧНА

      Якби любов була вічна, а не на строк,
      То з чого б тоді жили решта жінок?

      ЗАВАЖАЮТЬ АМБІЦІЇ

      Інколи, щоб оцінить ситуацію,
      Слід позбутись думки, що маєш рацію.

      РЕЗУЛЬТАТ ТОЙ ЖЕ

      Завдяки пекельним машинам най-
      достойніші теж відправились в рай.

      СЕКРЕТ БЕЗСМЕРТЯ

      Безсмертя лиш той сподобився,
      Хто взагалі не родився.

      ВИЙШЛИ З ПОЛОЖЕННЯ

      Явившись перед юрбою,
      Вони прикрили стид ганьбою.

      НЕУЗГОДЖЕНІСТЬ

      Часто очі мене вдаль вести хочуть,
      А ноги, як це чують, аж зубами скрегочуть.

      У СЛУГ МОЖЛИВОСТЕЙ БІЛЬШЕ

      Важить більше жерцям один уклін,
      Ніж перед божеством весь день схиляння колін.

      НЕ ЗАВЖДИ СМІХ ОЗНАКА ВТІХ

      Чи ж міг сповна відчуть я втіху,
      Як дрож пробрала від власного сміху.

      СОБІ В ЗБИТОК

      “Небезпечні думки у вас!” – кажуть мені строго.
      Для кого? Хіба що для мене самого.

      МРІЇ І ДІЙСНІСТЬ

      Мистецтво із чотирьох стін кімнати
      Прагне на волю – й потрапляє за грати.

      ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ

      У деяких державах складає таємницю
      Й те, що устрій в них нагадує в’язницю.

      ВЖЕ КРАЩЕ БУТЬ ГЛУХИМ

      Влетить у вухо ненароком,
      А вийде боком.

      ПРАВДА І БРЕХНЯ

      Остався від правди один лиш скелет,
      А м’ясо пішло все брехні на бенкет.

      У КОЖНОГО СВОЯ ДОЛЯ

      Жертвами буть не всі сподобляються:
      І кати ще нерідко трапляються.

      ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ВСЬОГО

      Для декого й небуття
      Трансформується в спосіб життя.

      ПИТАННЯ МАЙЖЕ РИТОРИЧНЕ

      Чи може стать генієм дитина,
      Зачата від кретина?

      І ВСЕ ДАРМА

      Співав собі турецькі колискові,
      Та заснуть так і не зміг, бо не розумів мови.

      НЕ ДОПОМОЖЕ Й ПОЛІЦІЯ

      В голові його одна ерудиція,
      А власної думки не знайде й поліція.

      НУ Й ГОЛОВИ В БЕЗГОЛОВИХ!

      Ех, трахнуть би києм дубовим
      По башці усім цим безголовим!

      ЩЕ ГІРШ

      Погано, як олігархія,
      Але ще гірш хулігархія.

      КОЖЕН РОЗУМІЄ ПО-СВОЄМУ

      “Карлики ростуть!” –
      Від оптимістів й від песимістів чуть.

      БЕЗ ЗАЙВИХ РОЗДУМІВ

      Не зупинивсь на роздоріжжі – в світи широкі
      Він рушив одразу на всі чотири боки.

      МАСКУВАННЯ

      Це лис, та, щоб не здогадались кури,
      Перевдягнутий вовком в овечій шкурі.

      ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ

      Перша людина говорить не вміла.
      Зате вона звірів розуміла.

      ДАХ НАД ГОЛОВОЮ

      Іноді лиш в пантеоні герою
      Дістається дах над головою.

      ВАГАТИСЬ ЧИ СУМНІВАТИСЬ

      Не впевнений, якщо чесно зізнатись,
      Навіть чи варто сумніватись.

      КРАЙНІЙ ЗАСІБ

      Якщо не зміг переконать,
      То треба доконать.

      ЯК ХОЧ, ТАК І РОЗУМІЙ

      “Віддамо катам належне...” –
      Поле для фантазії безмежне.

      ПРЕТЕНЗІЇ ТУТ ЗАЙВІ

      Не дорікайте варті,
      Що відстала іще на старті.

      ЗУСИЛЛЯ БУЛИ НЕ МАРНІ

      Вдалось йому після років навчань
      Сховать невігластво під шаром знань.

      ЖНИВА ІСТОРІЇ

      Багатий врожай з історії полів:
      Повні корзини голів.

      ПЕРЕМОГА ПРОЛЕТАРІАТУ

      Пролетаріат перемагає – й це найгірш,
      Бо його стає все більш.

      ВТІК, ТА НЕ В ТОЙ БІК

      Він від розуму й логіки втік,
      Й добре б ще, якби в мудрості бік.

      ВІДХІД В МАЙБУТНЄ

      Люди, що зробили щось путнє,
      Відходять в майбутнє.

      ЧИ ДОЧЕКАЄМОСЬ?

      Світ розумнішає потроху,
      Й триває це вже не одну епоху.

      ЄДНАННЯ ОДИНИЦЬ

      Ідеал, що символізує міць –
      Єднання одиниць.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 14
      ЗАПОВІТНА МРІЯ

      Заповітна мрія шаблону –
      Ставши прикладом, очолить колону.

      З ТАКИМ НЕ ПРОПАДЕШ

      Він доношував після святих німби –
      Не пропав і в пеклі з ним би.

      ЄДИНА ВІДМІННІСТЬ

      Почуття гумору – риса єдина,
      Якою від тварин відрізняється людина.

      ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ

      Мавпа на себе в дзеркалі задивилась –
      Й ось так на цім світі людина з’явилась.

      МІТИНГИ І РЕЙТИНГИ

      Азартні збори – мітинги,
      Елітні ігри – рейтинги.

      ДОЧЕКАТИСЯ Б

      Тільки б життя пережить,
      А там вже не будем тужить!

      ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ

      Кожен хотів би жить до кінця світу,
      А дехто – ще й до нового неоліту.

      БЕЗ ЗАМИСЛУ НЕМАЄ ДОМИСЛУ

      Між моїм замислом і вашим промислом
      Дим їхніх домислів стоїть коромислом.

      У КОЖНОГО СВОЯ ДОЛЯ

      Один народжується, щоб любить,
      А інші – щоб не дать йому це зробить.

      НЕЗДУЖАЮТЬ І ХВОРОБИ

      Деякі з хвороб не є ними повністю,
      Бо нездужають самі – виліковністю.

      СЕНС ЖИТТЯ

      Не існувать, щоб тільки лиш числить,–
      А мислить, мислить, мислить!

      НЕБАЙДУЖІСТЬ

      Мало кому цікаве мистецтво. Одна відрада,
      Що за ним ще продовжує стежити влада.

      ГІГАНТОМАНІЯ

      Тисяча ліліпутів стала гарантом
      Кооперативу, названого “Гігантом”.

      НА ЩО НАДІЯТИСЬ ВІЧНОСТІ

      Не жди від вічності чогось путнього,
      Бо в неї немає майбутнього.

      КРАЩЕ ПОМИЛЯТИСЬ

      Завжди, коли я маю рацію,
      Чекаю на нову пертурбацію.

      КОМПЕНСАЦІЯ

      Компенсують поету-дилетанту
      Літературні премії відсутність таланту.

      ФОРМА ВИЗНАЧАЄ НОРМУ

      І ніщо входить у норму,
      Якщо якусь має форму.

      ПЕРЕВАГА НЕГРАМОТНОСТІ

      Люблю неграмотних не за їх компліменти,
      А за те, що вони не чвертьінтелігенти.

      ЯК ВСТАНОВИТИ?

      Що нижче – верх кретинізму
      Чи загальний рівень цинізму?

      ВСЕ СВОЇМИ РУКАМИ

      “Ніхто нам не сприяв, самі все вкрали,” –
      Гордо заявили злодії, як під арешт їх брали.

      ПІД ПРЕСОМ У ПРЕСИ

      Буває, що преса
      Тисне сильніш від преса.

      ЩАСЛИВЧИКИ

      Щасливчики ці Маркс і Енгельс – бо й тоді
      Могли ховать посмішку в густій бороді.

      ПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ

      Вигнали з мистецтва анекдот
      І він повернувся в народ.

      ПІДСТУПНЕ ПИТАННЯ

      Питання було настільки прозоре,
      Що лобів об нього розбилось море.

      ПЕРЕДЧАСНІ СПОДІВАННЯ

      Може хтось про Вавилонську вежу мріє?
      Почекайте поки небо дозріє.

      ЖИЛИ Б ЯК В РАЮ

      Якби ожили євангелісти, то на гонорари, може,
      Змогли б побудувать на землі царство боже.

      ВСУПЕРЕЧ АРИФМЕТИЦІ

      Я зміряв його з ніг до голови і з голови до п’ят.
      Результат: 2+3 не дорівнює 3+2 й не дрівнює 5.

      УНИКАЙМО МУДРУВАНЬ

      Вдаватись до мудрувань і нам не потрібно:
      Дурень ніколи не зрозуміє хибно.

      ПОТРЕБУЄ УТОЧНЕННЯ

      Втеча від себе? Хто цим пишається –
      Він той, хто втікає, чи той, хто лишається?

      БЛАГО ДЛЯ ДЕРЖАВИ

      Сліпоглухонімі та ще й кульгаві –
      Це ж благо для держави!

      НЕ ПОВТОРІТЬ ПОМИЛОК

      Не варт починать індустріалізацію країни
      З автоматизації людини.

      ОДНЕ З ДВОХ

      “Ви підриваєте державний устрій!”
      Це стрій так прогнив чи я такий шустрий?

      КОНФОРМІЗМ

      Цей вітер, що віє згори,
      Готовий рядитись в усі прапори.

      СТРІЙ КРИТИКІВ І КРИТИКА СТРОЮ

      Цікаво, як впливає критика строю
      На стрій критиків, що лаштуються до бою.

      ЙДИ В НОГУ З ПРОГРЕСОМ

      Не плентайся в хвості прогресу, хоч би в нього й не вірив,
      Бо при відступі тебе звинуватять, що очолюєш дезертирів.

      ЯК ЖЕ ЗМІНИЛИСЬ

      Не впізнаю вже цих людей на естакадах:
      Були набагато вищими на барикадах.

      ЗА СПРИЯННЯ ВОРОГІВ

      Траплялось так, що за сприяння ворогів
      Я не один талант в собі відкрив.

      ЛАМАТИ – НЕ БУДУВАТИ

      Будуєм на рік,
      А руйнуєм навік.

      СТРАХ, ЩО ЗАСІВ У ГЕНАХ

      Іноді в мені будиться страх первісної людини,
      А от радостей її не відчув і донині.

      НЕ СУМУЙ ДАРМА, ЯК НАДІЙ НЕМА

      З кожним роком все менше надій.
      Значить, збуваються, – то ж радій!

      НАРЕШТІ ПЕРЕКОНАЛИСЬ

      Переконались нарешті,
      Що не відмінюється слово честі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 13
      ВІД ЧАСУ НЕ ВТЕЧЕШ

      Немає вже ніякого спасу –
      Невблаганний Люциферблат часу.

      ВСЕ ВІДНОСНЕ

      Для карликів за виміром людським
      Ніщо не є занадто низьким.

      НЕВІДВОРОТНІСТЬ

      Світанок на півня не зважає,
      Коли той співать не бажає.

      ЯКИЙ НАМІР, ТАКА І ДІЯ

      Є фрази, гірш від зарази,
      Й думки, неначе плювки.

      ХТО НАВЧИТЬ?

      Що робить, коли ми вже в смерті заручники?
      Підручники! Де підручники?!

      В КОЛІ ДРУЗІВ

      Дихається вільніше, друзі,
      У вузькому крузі.

      КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК

      Ех, пробиться б – дірок
      Наробивши в землі – до зірок!

      ВТОМА ВІД ЖИТТЯ

      Чому я дивлюсь в очі смерті без каяття?
      Та тому, що вже втомивсь від споглядання життя.

      ПІРРОВА ПЕРЕМОГА

      Ах, мої піррові перемоги – тужу і плачу:
      Скількох своїх любих ворогів вже не побачу!

      ЯК ВИВЧАТИ ТВАРИН

      Що може знать зоолог, хай і рівний Ламарку,
      Якщо вивчав тварин він тільки в зоопарку?

      ЯК ВИВЧАТИ ЛЮДИНУ

      Що можуть знать про людину ті сивочолі,
      Які бачили її тільки на волі?

      НЕ СТВОРИ КУМИРА

      Не роби собі ні з кого кумира:
      Обскуби орла – прогляне гусяча шкіра.

      ЗМІНА НАСТРОЮ

      Не можна бути вічно сумовитим:
      Слід іноді ставать несамовитим.

      НІЩО НЕ ЗАВАЖАЄ

      На всіх весіллях танцюють кастрати –
      Ніщо вже не може їм заважати.

      НІКУДИ ДІТИСЬ

      Що ж, якщо крові жадаєш –
      Клопом стати маєш.

      ЖИТТЯ – ЛИШ СОН

      Я – реаліст; і крізь ілюзій полон
      Все більш переконуюсь, що життя – це сон.

      ОЦІНИЛИ НАРЕШТІ

      Зняли позолоту – й родина
      Пересвідчилась: він – золота людина.

      ДРУЖБА, ЯКУ СЛІД КУПЛЯТИ

      “Книга – твій друг!” – щоб це підкріпляти,
      Потрібно її частіше купляти.

      АЖ ЗАРИДАЮ, КОЛИ ЗГАДАЮ

      Ждали погожого світанку,
      А дочекались тюремного сніданку.

      ДРАМАТУРГ – НЕ ДЕМІУРГ

      Багато драматургів, хоч і вчені,
      Не розуміють своєї ролі на сцені.

      МОРОК І СВІТЛО

      Морок – нашого світу природний стан;
      Світло – лиш запалення одної з його ран.

      ПРИЧИНА ГОЛОВНОГО БОЛЮ

      Є думки, які ніколи не втілюються в слова.
      Від них то й болить у нас голова.

      ВЗАЄМНА БОЯЗНЬ

      Він власної тіні боявсь, хоч і був у високім чині.
      Інші боялись теж – але вже його тіні.

      ФІЛОСОФСЬКЕ ОДКРОВЕННЯ

      Ціную,
      Що я ще існую.

      ЧИ ВСЕ ТАК ПГАНО?

      Не все. Слава Богу, в лісі
      Водяться ще і біси.

      ОЩАДЛИВІСТЬ

      Він завжди обирав чужу колію,
      Надіючись зекономить свою.

      СПАСИБІ ЗА НАУКУ

      Я довго не помічав себе самого,
      Аж поки якиийсь шпик не відучив від цього.

      ТАК МАЛО ЧАСУ

      “Народжуватись чи ні?” – дев’ять місяців збігало.
      Чому ж часу на роздуми відпущено так мало?

      ПОХВАЛА САМОЛЮБСТВУ

      Обмаль самолюбства
      Веде до самогубства.

      СИДЯТЬ І ДЕРЖАВНІ МУЖІ

      Буває, сидять і державні мужі,
      Та лиш там, де замість грат – вітражі.

      ПАРАДОКСАЛЬНЕ ПОЄДНАННЯ

      Серед представників сучасної евристики
      Найчисельніші – раціоналісти-містики.

      МАСОВА САМОТНІСТЬ

      В зв’язку із процесами незворотніми
      Маси теж можуть стати самотніми.

      БЕЗНАДІЙНІСТЬ

      Ніщо вже похмурого не обнадіє,
      Бо й після смерті навряд чи зрадіє.

      ЦИМ ВАРТ ГОРДИТИСЬ

      Та найбільша гордість прожитих нею років –
      Започаткована особисто школа неуків.

      ПРОТИРІЧЧЯ

      Дивно, що безвідповідальними при нашій ментальності
      Є вчинки, за які притягують до відповідальності.

      І НУЛЬ ДЕЩО ЗНАЧИТЬ

      Нуль, хоч він і безликий,
      Але периметр має великий.

      ХТО Б РОЗ’ЯСНИВ

      Непридумані думки.
      Що це? Мені невтямки.

      НЕ РОЗБАГАТІЄШ

      З його розумових здобутків
      Не варто чекать прибутків.

      САМОЛІКВІДАЦІЯ

      Вже й цензура існувать перестала:
      Сама себе конфіскувала.

      ІСТОРІЯ НЕ ПОВТОРЮЄТЬСЯ

      Історія не повторюється –
      Вона лиш спотворюється.

      РАДИКАЛЬНИЙ ЗАСІБ

      Брехню не переможеш правдою – з нею
      Можна покінчить іще більшою брехнею.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 12
      ПОЗБАВТЕСЬ ІЛЮЗІЙ

      Не вірте казкам,
      Бо правдиве все там!

      ВТРАТИ І ЗДОБУТКИ

      Перша людина самотності не відчувала,
      Бо лічби ще не знала.

      ПОЧЕКАЄМО

      Залишаймось поки що людьми,
      А тим часом наука з’ясує – хто ми.

      БЕЗХРЕБЕТНИЙ

      Він від гордині аж роздувсь.
      Й не дивно: бо хребта позбувсь.

      ЗАКЛИК ДО СОВІСТІ

      Злочинці несли плакати:
      “Не мучте совість! Дайте їй поспати!”

      Й ВІД ГОЛИЗНИ ЖДУТЬ НОВИЗНИ

      Й на нудистських пляжах, де голий народ,
      Теж є свої законодавці мод.

      ЯК БАЧИШ ВВІ СНІ ВЛАДУ

      Як спиш і бачиш вві сні владу,
      То вже хоч хропи до ладу.

      ЯКЩО ГРУНТ РОДЮЧИЙ

      Дать поросль може і батіг,
      Якщо в родючий грунт він ліг.

      РОЗПЛАТА – БЕЗСОННЯ

      Розплата – безсонні ночі,
      Якщо на все заплющував очі.

      ЯКИЙ ЕТИКЕТ, ТАКИЙ І БЕНКЕТ

      Для декого святкувать і поразки ввійшло в етикет.
      Звичайно, якщо переможці запросять на бенкет.

      ПОРОЗУМІЛИСЬ

      Нарешті прийшли до згоди й ми з вами:
      Домовились вважатись ворогами.

      МОЖЛИВОСТІ СЛОВА

      Слово проникає всюди,
      А от вийти назад не дають йому люди.

      СУТТЄВА ПОПРАВКА

      “Не вбий!” – освячено віками.
      Ми ж додамо: “Власними руками.”

      ПРОЯВ ДЕФІЦИТУ

      За те, що в нас дефіцит суцільний, стидно:
      От і шапок-невидимок ніде не видно.

      БЛАГО ЧИ ЗЛО

      Друге життя – уявім, що маєм таку нагоду! –
      Давалось би на покару чи в нагороду?

      ЗАСЛУЖЕНИЙ КОМПЛІМЕНТ

      Говорять: “Це голова!” про людину
      Тоді лиш, як падає з гільйотини в корзину.

      ПЛАТА ЗА ІМІДЖ

      Зебра згодна й у клітці проводить день за днем,
      Тільки б здаватися білим конем.

      ЖДЕШ ПРОЩЕННЯ – ГРІШИ

      Світ не прощає тих,
      Кого не торкнувся гріх.

      САМУРАЙСЬКИЙ ЗВИЧАЙ

      Сатирик здійснює харакірі
      Затупленим вістрям власної сатири.

      ТИТУЛОМАНІЯ

      А що вже титулів – то мав він їх без ліку:
      Його Предурість Всебездарність Найбезграмотність
      .....Нібеніменікукаріку.

      СПОДОБЛЯЮТЬСЯ НЕ ВСІ

      Думок тих навкруг, наче бліх,
      Але ж кусають не всіх.

      БЕЗ ЗУСИЛЬ НЕ ДОСЯГНЕШ МЕТИ

      Тренуйтесь від зорі і до зорі,
      Щоб взять найвищу ноту в букварі.

      БЕЗ ЧОГО НЕ ПРОЖИТЬ

      Час –
      Ось головна сировина для нас.

      ЛЮБОВ СЛІПА

      Серце музи він не елітарністю
      Підкорив, а своєю бездарністю.

      БЕЗ ФАНТАЗІЇ НЕМА ПОЕЗІЇ

      На твердому грунті реальності
      Виростають одні лиш банальності.

      НЕРОЗЛУЧНІ

      Брехня, як правило, завжди
      Осідає на дно правди.

      ЩО ЛЕГКО І ЩО ВАЖКО

      Жартувать легко, як постаратись;
      Важко – сміятись.

      НАСТАНОВА

      Хай будуть вічними шлях людський і віра
      Від звіра і до звіра!

      НЕВИБАГЛИВІСТЬ

      Митці скромніші – без вагань і докорів
      Вони б задовольнились безсмертям власних творів.

      СМЕРТЕЛЬНА САМОТНІСТЬ

      Це просто жахливо, яка смерть одинока:
      Одразу ж вмирає, хто впаде їй в око.

      КОРИСТЬ ВІД ЗАБУДЬКУВАТОСТІ

      Застряють в голові деякі думки
      Забудькуватості лиш завдяки.

      СПОКУТА

      Каїнову печать над лицем
      Ховав під терновим вінцем.

      ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ

      В ньому дух антагонізму
      Обріс вже плоттю конформізму.

      СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

      Словом створено світ і декілька віршів.
      Що ж, могло буть і гірше.

      ЦІКАВО БУЛО Б ЗНАТЬ

      Чи є питання про владу громади
      Виключно тільки питанням влади?

      ПРО ГАРНІ МАНЕРИ

      Не показуй пальцем,
      Та ще й вимазаним смальцем.

      ПРО ЕХО

      Буває, що ехо не повторює,
      А тільки спотворює.

      СИЛА МОДИ

      Завжди те, що модне, люди вибирають:
      В різні епохи навіть по-різному вмирають.

      РАЙ ВІД ПЕКЛА НЕДАЛЕКО

      Не дивуйтесь, потрапивши в пекло, як зору
      Відкриється лаз, що веде кудись вгору.

      ХТО Б РОЗ’ЯСНИВ

      Біжить за роком рік,
      Але в який бік?

      З КИМ ПОВЕДЕШСЯ

      Серед цих баранів
      І пастух помарнів.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 11
      ХАЙ І ПОЧЕСНЕ, АБИ ЧЕСНЕ

      Введім звання почесного героя,
      Бо остогидла всім вже кров і зброя.

      НЕ ПОТАЛАНИЛО

      Запізнись вона ще більш – став би Петраркою,
      А так все закінчилось банальною сваркою.

      КОЛИШНІ ЗАСЛУГИ

      Брудна калюжа ця – колишній білий сніг,
      То ж обійшов так шанобливо, як лиш міг.

      ВЧИСЬ ВИГОДУ МАТЬ З УСЬОГО

      На нього тінь підозри впала
      Й надійним сховком йому стала.

      ВИДИ ВІДСУТНОСТІ

      Крім простої відсутності
      Є ще й Відсутність Всякої Присутності.

      ЧИ Ж НЕ СОРОМНО!

      Америку відкрили не американці?
      Ганьба! Зас.....!

      ІЗ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

      Святі, що стрічались в житті мені,
      Були, як правило, кам’яні.

      В НАДІЙНИХ РУКАХ

      Процес міфотворення з розвитком суспільних наук
      Перейшов із вуст народу до офіційних рук.

      ВИПРАВЛЕННЯ ПОМИЛКИ

      Замість іншого взятий був цей нещасний,
      Але труп вернули чесно – його власний.

      ЗАЗДРІСТЬ ЧИ ЗНЕВАГА?

      “Подумаєш – мить осяйнулась на мить метеором” –
      Презирливо заявили свічки хором.

      ХІБА Ж ТУТ ЩО ЗРОЗУМІЄШ

      Ми розумієм, що тут і до чого,
      Тому й зрозуміти не можем нічого.

      ПРОГРЕС

      Здійснили індустріалізацію; от пристосувати ще б
      І людську душу до промислових потреб!

      НЕ ЗІЗНАВАЙСЬ І БОГУ

      Як хочеш на небо – не зізнавайсь і Богу,
      Бо він вкаже найважчу дорогу.

      НЕОЧІКУВАНІ ВИТРАТИ

      Тим, хто позбавляє людей думки,
      Приходиться наповнювать їм шлунки.

      БУЛА Б З ІСТОРІЇ ІДИЛІЯ

      Зруйнувавши ще не збудовану Бастилію,
      Історію перетворили б на ідилію.

      ВИННІ БЕЗ ВИНИ

      Як хтось засуджений до забуття – страждає
      Від правосуддя й той, хто пам’ятає.

      ПИТАЛЬНИЙ І ОКЛИЧНИЙ ЗНАКИ

      Вдивлявся в знак запитання я – і вздрів:
      Та це ж знак оклику, що постарів!

      ОСТАВСЬ У ВИГРАШІ

      Зламав він життя своє – і недарма:
      Два тепер має із зручностями всіма.

      БУВАЄ Й ГІРШ

      Потрапляєш іноді в такий розгардіяш,
      Що відчуваєш себе, як “амінь” без “отче наш”.

      ЗАСТОСУВАННЯ? – БУЛО Б БАЖАННЯ

      Феномен сучасної цивілізації:
      Абсурд як засіб комунікації.

      У КОЖНОГО СВІЙ СМАК

      Шедевр зрозуміє і дурень – що йому?
      Але по-своєму.

      ОБІЙШЛОСЬ І БЕЗ НОЯ

      Було тих потопів, як гною,
      Де все обійшлось і без Ноя.

      ЧОГО ЛИШ НЕ БУВАЄ

      Я й літаючі клітки зрів:
      Тримали у них орлів.

      ЦАРСТВО БРЕХНІ

      Є царство брехні – й воно жахливе,
      Бо в ньому все правдиве.

      НЕДОСЯЖНІСТЬ МЕТИ

      Чи можна до мети все життя наближатись?
      Так, якщо вона буде весь час відсуватись.

      ВІДМІННІСТЬ СУТТЄВА

      “Ляж – встань!” – епізод лиш солдатського буття,
      А от “Помри – воскресни!” – це життя.

      СПРАВА НЕ В РЕАЛІЗМІ

      Буває дуже реалістично: навіть зі сцени пахне онучами,
      Та від цього вистави не стають більш живучими.

      НЕ ВДАВАЙТЕСЬ ДО КРАЙНІХ ЗАСОБІВ

      Навіть якщо нудьга – дотримуйтесь традиції
      Й не розганяйте її за допомогою поліції.

      ДОСТОЙНИЙ ЧЕСТІ

      З вами випить на брудершафт
      Цикуту згодився б і Сократ.

      ОБЕРЕЖНІШЕ

      Історичні матеріали
      Легкозаймистими стали.

      БУРЕЛОМ В ІСТОРІЇ

      Історична буря – костелом.
      Причина: зіткнення добра із злом.

      ПОТРЕБУЄ УТОЧНЕННЯ

      Мислення – це заняття побутове,
      Чи все таки розумове?

      ОБЕРНЕНА ПРОПОРЦІЙНІСТЬ

      Чим ближче до правди й моральності,
      Тим далі від життя й реальності.

      ІЗ-ЗА ПРИМХ ДОЛІ

      І нікчемностям із-за примх долі
      Дістаються вирішальні ролі.

      РАНІШ БУЛО ВСЕ ВЕЛИЧНІШИМ

      Минуле у всім виявля величність:
      Раніше довшою була і вічність.

      ПОБАЖАННЯ

      Будь до правди близьким,
      Але не вузьким.

      НАВІЩО ПЕГАСУ КРИЛА?

      Крила Пегасам дістались,
      Щоб поменше брикались.

      НОВЕ В ДРЕСИРУВАННІ

      В дресируванні папуг нині мода нова –
      Відучить повторювать людські слова.

      СПРАВА МАЙЖЕ БЕЗНАДІЙНА

      Боротьба за владу самогубство нагадує,
      Бо вести її треба із владою.

      БУВАЮТЬ МОМЕНТИ

      Іноді відчуває й великий артист,
      Що забрів на сцену, де він навіть не статист.

      ДОСИТЬ ОДНОГО СЛОВА

      Досить і одного слова –
      Все інше уже мова.

      ЖИТТЄВЕ КРЕДО

      Знаменитим стать і ввійти в аннали,
      Щоб і без підпису знали.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 10
      НЕПРИПУСТИМО

      Не пиши кредо на паркані
      Навіть в ейфорії стані!

      ПОТЕНЦІЙНА ЗАГРОЗА

      Й бездумність, буває,
      Інших вбиває.

      ПЕРЕВАГА У БЛИСКУ

      І мідні лоби не останні у списку,
      Бо сповнені блиску.

      ЧИ Ж ТАК НАСПРАВДІ?

      “Карась любить сметану!” –
      Думка кухаря з ресторану.

      ТРЕНУЙТЕ ПАМ'ЯТЬ

      О, як слід пам’ять тренувать,
      Щоб ще й навчитись забувать!

      ШЛЯХ ДО ВИЗНАННЯ

      В жонглерів шлях до визнання –
      Законів фізики незнання.

      НЕДОГЛЯД

      І як це колись без звіту
      Допустили створення світу?!

      КВОЛІСТЬ ДУМОК

      Настільки дрібні думки плодять,
      Що навіть до голови їм не доходять.

      ЖОРСТОКІША КАРА

      Кара злочинцям, не схильним до каяття –
      Довічне ув’язнення із штучним подовженням життя.

      ПОЗИТИВ І В НЕГАТИВІ

      До чого вже лукавий чорт і противний,
      Та в пеклі і він – персонаж позитивний!

      РЕАЛЬНІСТЬ

      Коли в міфа зіткнення з міфом –
      Це ще реальніше, ніж корабля з рифом.

      НЕ ТІ ВЖЕ ЛЮДИ

      Не ті, що були, вже люди:
      Хреста почепили й Іуди.

      ПІСЛЯ РУЙНІВНОГО ШТОРМУ

      Наказано добратись до берега нам:
      Ждуть-не-діждуться митники там.

      ЩЕ БІЛЬШИЙ МУЧЕНИК

      Ось мученик ще більш знаменитий:
      Висів на хресті неприбитий!

      А ЩО ТОЛКУ?

      Що за толк кляпом рота заткнути,
      Якщо можна його проковтнути?

      БУДЬ ЩИРИМ

      Митцю, халтурить не здумай:
      Не бреши, а видумуй!

      НЕСТЕРПНІ УМОВИ

      У володіннях брехні
      Фантазія гине на пні.

      ПЕРШІ Й СЕРЕД ЧОРТІВ

      Два види чортів любі найбільш Люциферу:
      Розжалувані ангели й люди, що зробили кар’єру.

      НЕЖДАНА ЛЮБОВ

      Любов часом приходить, як не ждуть її вже,
      Й тому не застає нас в негліже.

      ПОЦІЛУНОК ЯК ТРАДИЦІЯ

      Не страшні поцілунку ні арешт, ні екстрадиція:
      Передається в поколіннях як усна традиція.

      ПРО ПРАВДУ І БРЕХНЮ

      Поширювать правду можна усно й навіть із-за грат,
      Для поширення ж брехні створюють апарат.

      ЩО ПЕРВИННЕ?

      Тіло безстидне, натомість
      Сором визначає свідомість.

      ЗАКОН ПРИРОДИ

      Техніка технікою, та є закон природи:
      Ліфт ламається частіше, ніж банальні сходи.

      МУТАЦІЯ ГОЛОСУ

      Беруть і кастрати духу
      Такі ноти, що боляче вуху.

      СЛОВО ЧЕСТІ

      В деяких словниках твоїх, мово,
      Відсутнє честі слово.

      ЗГИНЬ, НЕЧИСТА СИЛО!

      Згинь, сатано! Геть від мене, чорте!
      У мене чортиця вже вкотре!

      ПАДІННЯ МОРАЛІ

      Як же падає з кожним роком мораль, о боже!
      Причому на все м’якше й пишніше ложе.

      ЗАМІСТЬ КАМЕРТОНА

      Тепер вже ліра Нерона
      Нам замість камертона.

      ПРАВОМОЧНІСТЬ

      Не знаю, наскільки це правомочно,
      Але що правожерно – це точно!

      ОСКОМА

      Приїлось нам уже
      Недоїдання чуже.

      ХАЙ ГІРШЕ, АБИ ІНШЕ

      Маячня несусвітна?
      Але ж яка колоритна!

      ПРО ДУМКИ

      Думки в голову не кимсь приведені,
      А приходять самі і зсередини.

      ФАТАЛІЗМ

      Один шлях доля визначила поету:
      З Парнасу прямісінько в Лету.

      ЩО ТАКЕ ХАОС?

      Що таке хаос? Резюме із звіту:
      Це порядок, зруйнований при створенні світу.

      СПОСТЕРЕЖЛИВІСТЬ

      Я сильний, розумний, красивий і не хам.
      Й зауважте, що все це помітив я сам.

      ДОСВІД ПІДКАЗУЄ

      Більше думок! – гіркий досвід навчив:
      Не хватить на них тоді наглядачів.

      У КОЖНОГО СВІЙ ХРЕСТ

      З горизонталлю вертикаль
      Несуть свій хрест в захмарну даль.

      МАРНІ ЗУСИЛЛЯ

      Й інквізиторам варт було б знати:
      Кострами тьми не розігнати.

      НЕ ДАСТЬ НАТХНЕННЯ І ПЕГАС

      Чи ж варт від Пегаса ждать натхнення снаги,
      Як підкований на всі чотири ноги?

      ЛЮДИНА ЛЮДИНІ

      І який же в гуманізмі толк,
      Якщо людина людині – вовк!

      ВЕЛИЧ У ВСЬОМУ

      В ньому все епохальне й величне:
      Невігластво – й те прямо таки енциклопедичне.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 9
      ДЕМОКРАТІЯ НЕДОРЕЧНА

      Послідовність слів далека від демократичної
      В рядках поезії ліричної.

      СУПЕРНИЦТВО

      Серце ударило в голову,
      Бо буйного було норову.

      МЕТАМОРФОЗА

      Риторичний знак питання після окрику
      Розпрямляється у знак оклику.

      В ПОШУКАХ ПРОСВІТКУ

      Серед дерев добра і зла щодосвітку
      Бредемо ми – шукаєм просвітку.

      ВМІЙТЕ РОЗРІЗНИТЬ

      Трагіки, не впадайте в маразм
      І за катарсис не приймайте оргазм!

      НЕМА ПІДСТАВ

      Лайном цікавитись нема підстав
      Тому, хто гноєм сам іще не став.

      НАЙДУХМЯНІШІ КВІТИ

      Із квітів найдухмяніші мені,
      Які лежать на ворога труні.

      ЗНАЛИ Б ВИ

      Як важко Богу – знали б ви –
      Довести своє алібі!

      ЄДИНА ВТІХА

      Лиш одним засуджений до страти втішений:
      Що буде вище за інших повішений.

      ПРО ДИКТАТОРІВ

      Диктатори від безсилля
      Вдаються до насилля.

      ЗАЙВА ЦІКАВІСТЬ

      Не питай у помилки згодом,
      Звідки вона була родом.

      ПРО КОНТЕКСТ

      Контекстом слова
      Є світ, а не мова.

      ПРО ІДЕАЛ ЛЮДИНИ

      У декого ідеал людини
      Має розмір стандартної домовини.

      ЯКБИ Ж ТО

      Хай би нудьга хоч, що віє від них,
      Мала шаленство вітрів штормових!

      ВЗІРЕЦЬ

      Шедевр слід вибирати для взірця –
      Він рук не лиже у свого творця!

      НАЧЕ ОЛІВЕЦЬ

      Якщо поет списавсь мигцем,
      То він був тільки олівцем.

      ДАЙТЕ ЗМОГУ

      Можливість дайте слову
      Явить всю неповторність знову.

      НЕ РУБАЙ ГІЛЛЮ

      Рубати гіллю, де сидиш, не смій –
      Хіба що повіситись хочеш на ній.

      ФОРМУЛА ЕКОНОМІЇ

      Формула економії доволі проста:
      Дві шибениці виходить з одного хреста.

      КРАЙНІЙ ЗАСІБ

      Коли виривають перо із рук,
      Тоді хапаються за дрюк.

      ПО-СПРАВЖНЬОМУ

      Якщо вже стріляєш в себе,
      То тут холостих не треба.

      НІЧОГО НЕ ВДІЄШ

      У серця вже здатність така –
      Стискатись до розмірів кулака.

      НАРОДЖЕНОМУ – ЖИТЬ

      Мертвонароджене – стверджують експерти –
      Потім ще довго не може вмерти.

      БЕЗВИХІДЬ

      Визнаю нерозв’язність лиш одної проблеми:
      Нам не вирватись довго ще із Сонячної системи.

      ХРОНІЧНА НЕДУГА

      Хвороба вже із розряду хронічних –
      Гіпертрофія залоз політичних.

      НЕХАЙ ЩОЛІТА ЗРОСТА ЕЛІТА

      Вільні від догм, упереджень і схизм,
      Ширше розповсюджуйте елітаризм!

      ІДЕАЛЬНИЙ СЛУХ

      Хто чує, як у дворі
      Росте трава? – Косарі.

      БУЛО КОЛИСЬ

      Колись було все не так скандально,
      Бо тоді раби купувались легально.

      САМОДОСТАТНІСТЬ

      Лиш генії й дурні на це здатні,
      Бо розумово ці й ті самодостатні.

      АЛЬТЕРНАТИВИ

      Дві альтернативи щораз на мене тиснуть:
      Або стати на їх платформу, або над нею повиснуть.

      ВЛАДА СТРАХУ

      Коли страх ціпеніє і блідне,
      Кров – ось що йому потрібне.

      ПРО НАТОВП

      Натовп одним великим ротом висловлює злість,
      Але тисячами маленьких ротиків їсть.

      ВІДЧУЖЕНІСТЬ

      Дехто іноді відчуває себе, як “амінь”,
      Що до жодної молитви пристать йому лінь.

      УСПІХ

      Успіх Гейне – приголомшив усіх своїм злетом:
      Стать відомим всьому світу “невідомим поетом”!

      НЕВГАМОВНІСТЬ

      Після кожного мерця
      Треба все починати з кінця.

      ПРИЧИНА

      Тому-то риба й німа,
      Що таємниць в неї нема.

      ПРО САМОТНІСТЬ

      О самотносте, смутком встелена –
      Як же ти перенаселена!

      ЗВІДКИ ЗНАТТЯ?

      Звідки вітер знає,
      Куди віять має?

      НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

      Ми й зараз є суспільством оман та самообману
      З переважанням нетверезого стану.

      Й МІТЛА НЕ ВІЧНА

      Кожна мітла, хоч як не старається,
      І сама потихеньку змітається.

      ПРО ПАЛЬМУ ПЕРШОСТІ

      Й пальма першості не завжди
      Нам дарує плоди.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 8
      МОЖЛИВОСТІ БЕЗМЕЖНІ

      Тому, що робить режисура,
      Позаздрила б і цензура.

      СПЕЦИФІКА МИСТЕЦТВ

      Є мистецтва, на інші настільки не схожі,
      Що вагітніють лиш на прокрустовім ложі.

      НЕ ТІ ВЖЕ ОДІССЕЇ

      Не захоплюйтесь так чудесами:
      Одіссеї ці вже з компасами!

      ПРО ПЛЯМИ НА КАРТІ

      На картах зникли вже плями білі,
      Зате криваві проступили.

      ПРО ЕПОХИ

      Живем в епоху Anno Domini,
      А хотілось би в Anno Homini.

      ТВЕРДІСТЬ ЛЮДИНИ

      Така буває твердість в людини,
      Що тупиться й ніж гільйотини.

      ЧЕСТОЛЮБСТВО

      Збивалися в натовп роки потроху.
      Цікавились: “Чи утворюєм вже епоху?”

      ПРО ЛЕГКОВІРНИХ

      Легковірні –
      То ж і амбіції в них надмірні.

      ПРО ГРОМИ

      Соромно громам при родах:
      Гинуть у громовідводах.

      ПРО ПАРШИВУ ВІВЦЮ

      Кожній отарі була б до лиця
      Своя паршива вівця.

      ПОТАЄМНЕ БАЖАННЯ

      Бредем сліпцями в тьмі із білим посохом в руці,
      Й так хочеться врізать ним комусь по башці.

      ЗБІГ У ЧАСІ

      Збіглись у часі – кошмарне раз мав видіння –
      Демографічний вибух та інтелекту падіння.

      СЛОВА І ЦИФРИ

      Ну що слова з їх потаємних значень шифрами?
      Вони лиш те, що сховане за цифрами!

      ГІРКІ ПЛОДИ ТРІУМФУ

      Буває, що й арка для тріумфального входу
      Стає ярмом на шиї народу.

      ЩО ТАКЕ ІСТОРІЯ?

      Історія, як глибше копнути,
      Це сукупність подій, яких могло б не бути.

      НЕ ПОТАЛАНИЛО

      Не народились під щасливою зіркою,
      Бо лежим вже на ній в лобі з діркою.

      ВАЖКО СУДИТЬ

      Написав: “Поголів’я баранів зростає.”
      Оптиміст? Песиміст? – Хто його знає.

      НАЙСУТТЄВІШЕ ПИТАННЯ

      Закінчується Всесвіт живоплотом
      Чи колючим дротом?

      ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ

      Гроші не пахнуть,
      Але швидко чахнуть.

      НЕ ЗАПІЗНІТЬСЯ

      Показуйте язика, мої любі,
      Ще до того, як стиснете зуби.

      З ТОЧКИ ЗОРУ КРОТІВ

      І сказали кроти навесні, як все розквітло:
      “Люди темні – їм потрібне світло!”

      НЕСПРОМОЖНІСТЬ

      Люди вже й крила дістали –
      Та все одно ангелами не стали.

      НЕ ДОВІРЯЙСЯ СЕРЦЮ

      Не довіряйся серцю в любові:
      Воно жадає твоєї крові.

      ЯКИЙ ТОЛК?

      Тобі належить світ у всій своїй красі!
      А толку що? Його ж не продаси!

      ЗАПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ

      Що таке вічність? – запитання класу.
      Відповідь: Одиниця вимірювання часу!

      ПРИЗЕМЛЕННЯ

      Знизив рівень польотів на Пегасі
      І опинився на Парнасі.

      ПРО АРХЕОЛОГІЮ

      Археологія потроху
      Створює епоху.

      МИСТЕЦТВО ВИМАГАЄ

      Мистецтво вимагає від митців не зборів,
      А творів.

      ПОБАЖАННЯ

      Якби ще й про справедливість дбали,
      Захищаючи ідеали!

      У КОЖНОГО СВОЯ МАНЕРА

      За душу хапають паскуди,
      А благородні – за груди.

      ПСИХОГІГІЄНА

      Психічна гігієна?
      І це, коли в душах геєна?!

      ЩО ПІДІЙШЛО Б ОПТИМІСТУ?

      Грім із ясного неба –
      Ось яку смерть оптимісту треба!

      ПОЄДНАННЯ НЕПОЄДНУВАНОГО

      Позіхає публіка в клубі,
      Скалячи зуби.

      ДО СЛАВИ Й СЛОВА НЕБАЙДУЖІ

      Від слави чергової порції
      Слова міняють пропорції.

      РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

      Раціоналізація: фіміам,
      Що служить, як димова завіса, нам.

      НЕВІДАННЯ

      “Пробач їм, бо не відають, що говорять,”–
      Це про акторів.

      ДВА РІЗНІ СТИЛІ

      Сила аргументів і аргументи сили –
      Це два різні стилі.

      ПРО РЕПЕРТУАР

      Репертуар свій розширювать треба.
      На себе.

      ДОСЯГНЕННЯ ГЛИБИНИ

      Не досягай глибини падінням,
      А благоговінням.

      МИТЦЯМ

      Платні за милування світом не бери,
      А платять нехай за коментарі.

      ПРО ГЛИБОКІ ДУМКИ

      Думки мають глибшими стати,
      Ніж рука влади може дістати.

      ПРО СВОБОДУ МИСТЕЦТВА

      Достойна жалю та країна,
      Де мистецтво стає на коліна.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 7
      ІНАКШЕ ІЩЕ ВАЖЧЕ

      З голови все придумав – це ж скільки треба снаги!
      Але ще важче було б із ноги.

      СПІЛЬНИЙ ДЕВІЗ

      Оптиміста й песиміста спільний девіз:
      Смійтеся до сліз!

      ПРО ПОЕТІВ

      Що говорять поети один про одного дуетом,
      Можна було б сказать, і не будучи поетом.

      ВНЕСОК В МИСТЕЦТВО

      Внесок в мистецтво зробив епохальний:
      Значно понизив рівень загальний.

      ЗАПОВІТНА МРІЯ

      У декого мрія голуба –
      Щоб крила виросли із горба.

      ЩО НЕБЕЗПЕЧНІШЕ?

      Небезпечніше власне безсилля,
      Аніж чуже насилля.

      СИЛА МЕЛІОРАЦІЇ

      На болоті і ліліям із їх грацією
      Не встояти перед меліорацією.

      ПРО НОЧІВЛЮ

      Не зупиняйсь там ночувати,
      Де і клопи не можуть спати.

      ПРО НАСЛІДОК І ПРИЧИНУ

      Бувають наслідки, що без упину
      Породжують нову причину.

      ЗНЕВАГА

      І свиня, дивлячись на декого з нас,
      Презирливо хрюкає: “Свинопас!”

      ВСУПЕРЕЧ ФІЗИЦІ

      А як пояснять фізики це відкриття:
      До охолодження призводить між людьми тертя?

      НЕДОСКОНАЛІСТЬ ТВОРІННЯ

      Людину я боготворив –
      Й тому б ніколи не створив.

      ЯК ТАЙНУ ЗБЕРЕГТИ?

      Не дзенькай, навіть серед черниць,
      Ключами від таємниць.

      ПРИТУЛОК ДЛЯ ІДЕЙ

      Притулком для бездомних ідей
      Завжди служать голови людей.

      ПРОЗРІННЯ

      Сказав один філософ на краю могили:
      “Як добре, що мене не зрозуміли!”

      ПРИЗНАННЯ

      Сказав один політик напідпитку:
      “Совість у мене чиста, хоча й була у вжитку.”

      СПРАВЖНЄ ЧУДО

      Я й сам зрів раз чудо, достойне небес:
      Це коли обійшлося без всяких чудес.

      ПРО СЛІПУ ВІРУ

      Коли є сліпою віра,
      То в неї погляд, як в звіра.

      НЕ ВСТИГ ДІЗНАТИСЬ

      Не знаю навіть, чи ходила в школу,
      Бо бачив її тільки голу.

      ЖИТТЯ ЖОРСТОКЕ

      О, як з ним життя обійшлося жорстоко:
      Нікчемою народивши, піднесло високо!

      З КИМ ПОВЕДЕШСЯ

      Деформується хребет,
      Як мать із карликами бенкет.

      І МИ НЕ ЛИКОМ ШИТІ

      Пройти по життю із посмішкою варт,
      Щоб показать Деміургу, що оцінили його жарт.

      ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ЦІННОСТІ

      Про загальнолюдські цінності вам розповісти? –
      Це те, що невигідно контрабандою везти.

      ВИЙТЕ!

      Вийте! – й знов віднайдете втрачений спокій,
      Бо помолодшаєте на мільйони років.

      НЕ СПЛУТАЙТЕ

      Не сплутайте, бо це різні дві жінки,
      Музу легкого жанру з Музою легкої поведінки.

      СВІТ ПРЕКРАСНИЙ

      “Світ прекрасний!” – вимагають від мене цю фразу
      Саме ті, із-за кого відчуваю до нього відразу.

      СПОВНЕНІ ОПТИМІЗМУ

      Настільки вже повні оптимізму,
      Що треба ставити клізму.

      МИЙ ВУХА

      Мий вуха, якщо ти людина –
      Ану ж проб’є година!

      СИЛА НІКЧЕМНОСТІ

      Сил у нікчемності без меж –
      Нічим її не візьмеш!

      ПЕРЕСЕЛЕННЯ

      Перемістивсь, і не куди-небудь, а вгору:
      Із Содома в Гоморру.

      ЗАКЛИК

      Расисти! Візьміть під замок
      І розповсюдження чорних думок!

      НЕКРОЛОГ

      Він не пішов у небуття,
      А змінив тільки спосіб життя.

      НАВ’ЯЗЛИВІ ДУМКИ

      Деякі думки приходять в голову строєм,
      І не з власної волі, а під конвоєм.

      НЕ ПРОВОКУЙ ДУРНЯ

      Не провокуй дурня за шедеври браться:
      А раптом йому вдасться!

      ВАЖКО ЗБАГНУТЬ

      З яких точок зору – не збагну і нині я –
      Складається генеральна лінія?

      ПРАВДА ПОСЕРЕДИНІ

      Не прийми за правду брехню чи підробку:
      Вона посередині і без надгробку.

      КРИТЕРІЙ

      Як найпростіш розпізнать держави свинство?
      Треба лиш глянуть на її судочинство.

      КУДИ ВПИСАТИСЬ?

      Вписуйся не у все навкруг,
      А лиш у впливовий круг.

      ПРО ХРЕБТИ

      У деяких такі хребти,
      Що розпрямляються лиш на хресті.

      СИЛА ДАЄ КРИЛА

      Йому розправляла крила
      Манекеністична сила.

      ПІСЛЯ НАС ХОЧ ПОТОП

      “Після нас хоч потоп!” – лунає щоразу,
      Як натискують на ручку унітазу.

      ПРО ПРОЩЕННЯ

      Чи й тих ми прощать повинні,
      Які ні в чому не винні?

      ПРО НАЦІОНАЛЬНІ ТРАГЕДІЇ

      Національні трагедії не діляться на акти
      І їм невідомі антракти.

      КОПАЛНЯ МУДРОСТІ

      Де мудрості копальня?
      Мабуть, там, де її усипальня.

      ПАРАДОКС

      До чого ж карлики маліють,
      Коли їх збільшити воліють!

      ПРОФЕСІЙНЕ БЕЗСОННЯ

      Чи ж може сатирик спокійно спать в халабуді,
      Коли йому сниться горбун на верблюді?!

      ОРІЄНТУЙТЕСЬ ЗА КОМПАСОМ

      Орієнтуйтесь за компасом, як жить на світі:
      Він знає, коли тремтіти.

      МЕЖІ ДУМОК

      Де межі думок, які чогось варті?
      Пошукайте на карті.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 6
      ТРАГЕДІЯ

      Що таке трагедія, хочете знати? –
      Сиділа самотня людина в порожній кімнаті...

      ВИПАДОК

      Могуть свою нам випадок являє.
      Якби ще знать: а ним хто управляє?

      ПРО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

      У кожного сторіччя
      Своє середньовіччя.

      ЗИСК ВІД ВТРАТИ ЗУБІВ

      І втрата зубів дає певну вигоду:
      Язик здобуває ще більшу свободу.

      ПРО ШОРИ

      Хто шори вдягає, я б тих застеріг:
      Крім них в комплект входять вудила й батіг.

      ПРО ОРЕОЛ

      Ореол краще держиться не на богах,
      А у чортів на широких рогах.

      ПРО СВЯТИХ

      Є чимало святих у кожної нації,
      Житія яких почались після канонізації.

      ПРО КАНОНІЗАТОРІВ

      Хотілось би почитать і про організаторів,
      Щось на кшталт “Житія канонізаторів”.

      ПРО ПОВІЙ

      Легше когось обізвати повією,
      Ніж самому зайнятись подібною дією.

      ПРО СЕРЙОЗНЕ Й КОМІЧНЕ

      Почну тільки думать серйозно й логічно –
      Враз бачу, наскільки все в світі комічно.

      ЯК СТАТЬ ЗІРКОЮ

      Чим темніша настане пора,
      Тим легше стать зіркою в межах двора.

      ПРО ВЕЛИЧ ЕПОХИ

      Велика епоха з боротьбою ідей
      Здатна поглинуть мільйони людей.

      СЛОВО Й ДІЛО

      Ті, що говорять впевнено “ми”,
      Буває, до них не належать самі.

      ЯК БУТЬ?

      Не можна покластись на людську пам’ять все ж.
      Шкода, та на людське безпам’ятство – теж.

      ВИСЛОВЛЮЙТЕСЬ ЯСНО

      Він висловивсь так зрозуміло,
      Що аж в голові помутніло.

      МАГІЯ СЛІВ

      В народу матюками пересипана мова,
      Бо він іще вірить у магію слова.

      КОЛИ ВИНИК СВІТ?

      Встановити точну дату виникнення світу
      Могли б тільки бухгалтери, та й то лиш для звіту.

      ВІРА В ПАПІР

      Віра в містичну силу паперу досягла зеніту:
      На ньому пишуть навіть гарантію вічності граніту.

      ПРИВИД ПОКІЙНИКА

      Привид покійника не у вигляді сови
      Часто лякає нас, а в образі вдови.

      ЩО ТАКЕ ВІЧНІСТЬ?

      Вічність – це тимчасовості взірець,
      Коли ще неясно, де початок і кінець.

      ДЕРЖАВНІ ХАРЧІ І ГОРІЛКА

      Державні харчі уніфікують людину і її ментальність,
      Державна ж горілка виявляє всю її унікальність.

      НАВІЩО ОБ’ЄДНУВАТИСЬ?
      Люди об’єднуються тому, що бачать:
      Нуль – це ніщо, але два нулі вже дещо значать.

      ЛЮБОВ ЗА ПЛАТУ

      Важко не оцінить любов за плату:
      Принаймні не потрібно віддавать всю зарплату.

      ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

      “Ненавиджу вас!”– хочу це повторити,
      Бо ви не даєтесь у себе влюбити.

      СИЛА ЗВИЧКИ

      Що відміняє і силу тяжіння? –
      Сила звички та наше терпіння.

      ПОРОДЖЕНА МІФОМ

      Свідомість проходить під грифом:
      Породжена міфом.

      МИСТЕЦТВО І ЧИТАЧ

      Нарешті зрозуміли після років невдач:
      Масовим має буть не мистецтво, а читач.

      МОЛІННЯ ЧУЖИМ БОГАМ

      Моління чужим богам має ту перевагу,
      Що швидше на тебе звертають увагу.

      ТЕРНОВІ ВІНКИ

      Бувають тернові вінки і умовні:
      З тернинами тільки назовні.

      НАГОРОДА ЗНАХОДИТЬ ГЕРОЯ

      Нерідко за батька провину
      Нагорода дістається вже сину.

      ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ

      На початку – пролог,
      В кінці – некролог.

      ПОВТОРЕННЯ

      Повторюватись, але по-іншому щоразу:
      Чи не в цьому мистецтво – і не тільки джазу?

      ПЕРЕВАГА

      Деякі над іншими перевагу мали
      На голову, яку їм потім відрубали.

      НЕ СМІШИ ТИРАНА

      Не сміши тирана, якщо він беззубий,
      Бо це приведе до згуби.

      СІРА МАСА

      Це ж треба буть сірою масою,
      Щоб стати мозку окрасою.

      ХАЙ ЖИВЕ!

      “Хай живе!”– не визнання значимості,
      А тільки вияв терпимості.

      ПРО ФІЛОСОФІВ

      Не виношу філософів, які люблять ділить на чотири
      Волосину на чужій голові за допомогою сокири.

      ПИЛЬНУЙ!

      Аж страх бере: в рибці якійсь із бульйону
      Я запросто з’їм колись пророка гномів Йону.

      ЕТИКЕТ

      Любуючись речами,
      Хоч не чавкай очами.

      МЕТАМОРФОЗА

      Рот відкрив, подив свій виражаючи,
      А закрив його, вже позіхаючи.

      ЕКОНОМІЯ

      Щоб не втомлювать руку,
      В себе заходь без стуку.

      СИЛА В СЛАБКОСТІ

      Ох, доведуть до могили
      Моєї слабкості сили!

      ПІДОЗРА

      А що, як – не доведи, Боже! –
      Ми чийсь тільки спомин, може?

      ГОЛОС СОВІСТІ

      Не лише перезрілий колос –
      Ламається й совісті голос.

      БРАК СЛІВ

      Чому пишу такі короткі афоризми?
      Та не хватає слів – одні канцеляризми!

      СПОЧАТКУ ПОДУМАЙ

      В задуму впадать не здумай –
      Спочатку подумай!

      ПРО ЖИТТЯ

      Оскільки життя трагічне,
      Добре, що хоч не вічне.

      ПРОТИЛЕЖНОСТІ

      Стає позитивним і негативне,
      Як зустрінеться ще більш противне.

      САМОДОСТАТНІСТЬ

      Дуть будем, здійнявши рила,
      Самі у свої вітрила.

      ЦНОТЛИВІСТЬ

      Хоч достатньо навкруг було дів,
      Лиш культурою він володів.

      ВПЕВНЕНІСТЬ

      Підозрювать в чомусь нема вже підстав,
      Якщо докази повні дістав.

      ПРОГРЕС

      Як зростає углиб і вшир
      Розумовий пустир!

      БУДЬ ЗАВЖДИ СОБОЮ

      Кінь без улана – та ж сама скотина,
      А улан без коня – вже тільки людина.

      ВІРТУОЗ

      Можна бути під блиск мішури
      Й віртуозом фальшивої гри.

      НЕ ВТРИМАТЬ

      Різні думки в голові блукають,
      Деякі навіть з неї тікають.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 5
      ПРО ЕСКІМОСІВ

      Завжди знайдеться ескімос, який і в Африку далеку
      Пошле інструкцію: як слід поводитись неграм в спеку.

      ПРО КІНЕЦЬ СУЧАСНОЇ КАЗКИ

      Не та вже нині казка, що при царі Горосі:
      Якщо не реалібітовані, то живуть і досі.

      ІСТОРІЯ ПОВТОРЮЄТЬСЯ

      Історія повторюється в кожній фазі її,
      Бо в істориків не вистачає фантазії.

      ПРО МЕДИЦИНСЬКЕ СВІТИЛО

      Новими хворобами збагатив науку,
      І навіть до їх поширення приклав руку.

      ПРО ЗАСОБИ ВІД ОБЛИСІННЯ

      Глянувши на те, що під німбом, я, боже творіння,
      Не вірю уже ні в які засоби від облисіння.

      НЕ ЗАЛИШИЛОСЬ МІСЦЯ

      Для почуттів вже не залишилось місця, звісно,
      Настільки сплелись вони в обіймах тісно.

      ПРО СПАСИТЕЛІВ

      Спаситель приречений – і не тільки юдей –
      Бути повішеним на шиях людей.

      ПРО ДУХОВНУ ВЛАДУ

      Боюсь тих, хто влади духовної прагне над нами:
      А що вони зроблять тоді із тілами?

      ТРІУМФ ЛЮДИНИ

      Захоплює дух від тріумфу такого:
      Стоїть над проваллям і писяє в нього.

      ПРО ХУДИХ І ТОВСТИХ

      Хоча в товстунів і коротший вік,
      Та довше їдять за худих на рік.

      ПРО ДЗЕРКАЛО МОВИ

      В дзеркалі мови часто не реалії
      Відображаються, а чиїсь геніталії.

      ПРО ЛЕГКОВАЖНИХ ЖІНОК

      Як гроші вкладаєш у жінку легковажну –
      Це виллється в суму досить таки поважну.

      ПРО СПРАВЖНЮ ІСТОРІЮ

      Справжня історія не в діяннях монархів:
      Постає вона із писань Плутархів.

      ЯКИЙ НАРОД КРАЩИЙ?

      Який народ кращий – вирішуйте самі:
      Що є сумою “я”, чи тільки часткою “ми”?

      ПРО ПРИСЛІВ’Я

      Всупереч одне з одним прислів’я повчають,
      І в цьому народну мудрість вбачають.

      ПРО НІЧНЕ ЧУДО

      В чудо не вірю, як заводять про ніч на Купала річ,–
      Але коли мова зайде про Варфоломіївську ніч?!...

      ПРО ЗНАК ПАРАГРАФА

      Параграфа знак – лиш очі зажмур –
      Дуже нагадує знаряддя тортур.

      ПРО ФІГОВІ ЛИСТКИ

      Фіговим листям не принади жіночі
      Слід закривать, а святошам очі.

      ПРО АМБІТНИХ КРИТИКІВ

      В декого з критиків надмірні амбіції і претензії:
      Вважають твір автора лиш епіграфом для рецензії.

      ПРО СТАРОГО ЛЕВА

      До лева старого знов юність прийшла:
      Виявля всі повадки молодого осла.

      ПРО СТОЛИЧНІСТЬ

      В столиці величніше все й актуальніше:
      Навіть собаки там гавкають центральніше.

      ПРО ЗВОЛІКАННЯ З РЕФОРМАМИ

      Хто замість реформ тільки плодить химери,
      До тих Реформація постукає в двері.

      ПРО НАШУ ЕРУ

      Не можу ніяк зрозуміть – для мене це, як химера:
      Час, що минув після Христа, атеїсти звуть “наша ера”!

      ПРО БЕЗГОЛОВИХ

      Французька революція дала зрозуміть і ослові:
      Завжди у програші залишаються безголові.

      ПРО СПРИЯТЛИВІ ВІТРИ

      Все, що вітер сприятливий може явить нам зримо,
      Це – спідницю заголить на дівчині, що йде мимо.

      ШЛЯХ ДО РАЮ

      На шляху до раю зовсім не хмари
      Найприкріше, а похоронні мари.

      ПРО ЕПОХИ МОВЧАННЯ

      Протоколами розмов в епохи мовчання
      Завалені всі зібрання.

      В КОГО НАЙБІЛЬШЕ УЯВИ

      Помиляєтесь – зовсім не в романіста
      Уяви найбільше, а в онаніста.

      КОЛИ Й СУКНЯ НЕПОМІТНА

      Складена так гарно й така привітна,
      Що сукня – і та на ній непомітна.

      ПРО ТІЛЕСНЕ Й ДУХОВНЕ

      Одне лиш моління злітає з уст:
      Щоб і душа її мала такий же бюст.

      ГОЛГОФА ЧАСУ

      Ми всі – і бідні, і багаті –
      Розіп’яті на циферблаті.

      ВСІ ЛЮДИ – АКТОРИ

      Якщо у кожного із нас актора дар,
      То де ж узять на всіх репертуар?

      ПРО ХАМЕЛЕОНІВ

      Коли хамелеонів засилля –
      Колір міняє довкілля.

      ПРО ЛЕГЕНДИ

      Легенди зміцнює не так наша лінь,
      Як забудькуватість поколінь.

      ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ГОРДІСТЬ

      Нації величчя
      Має засвідчувать кожне обличчя.

      НАВІЩО РОЗМОВИ

      Для чого розмови й повчання,
      Як досить є тем для мовчання.

      ПРО ЕКСПЛУАТАЦІЮ

      Експлуатація людини людиною? –
      Що ж, усе по-людськи: не дружбою єдиною...

      ПРО ДУМКИ

      Кожна з думок, хай навіть рутина,
      Існує в розмірах від генія до кретина.

      ПРО ЄВНУХІВ

      З євнухами можна говорить довго й на будь-яку тему –
      Щиро зізналась одна дама з гарему.

      ГАРАНТІЯ МИРУ

      Закопать у землю війни сокиру
      Разом із ворогом – ось гарантія миру.

      МУКИ СТАРОСТІ

      “Багато садизму в кокетстві дівчат,”–
      Старі дідугани постійно бурчать.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 4
      ПРО ДОБРОВІЛЬНІ ВЧИНКИ

      Життя не гірше від жінки
      Змушує на добровільні вчинки.

      ЩОБ СТАТЬ МУДРИМ

      В розумності своєї коровай
      По крихті чужу дурість додавай.

      ПРО ПІЛІГРИМІВ

      Як сонця промені пригріють –
      І в пілігримів ноги пріють.

      ПРО ВІДВАГУ

      Відважні не віддадуть ні в якім разі! –
      То звідки ж тоді взятися відвазі?

      ПЕРЕМАГАЄ ЗАВЖДИ

      Нерідко правда виграш дістає,
      Коли вже нею буть перестає.

      ПРО ПОСТАВУ

      Той, хто постійно топчеться по праву,
      Не зможе мати вже пряму поставу.

      ГЛИБИНА І ДНО

      Нерідко опиняємось на дні.
      Якби ж на глибині!

      КАМІНЬ МУДРОСТІ

      Філософи, не шукайте мудрості камінь,
      Бо прив’яжуть до шиї і – амінь!

      МІСТИКА

      Містик! І як себе цінує:
      Вірить, що існує.

      ВСЕ МАЄ БУТЬ

      Тут все має буть – рай усе ж!
      І пекло теж.

      СЛОВО

      Спочатку було Слово –
      Мовчання ввели поступово.

      ПРО ЄВНУХІВ

      І мовив євнух, ставши перед царем:
      “Що мені одна жінка? Дайте гарем!”

      ПРО ВІДЛІК

      А що, як хибно ми ведемо часу лік,
      Й від того свій не проживаєм вік?

      ПРО ЕВОЛЮЦІЮ

      Колись, можливо, й муха послоніє
      І переважить лева, що змарніє.

      ПРО МАЙБУТНІХ ДАРВІНІВ

      Майбутні дарвіни сміливістю ідей
      Світ ошелешать: що походять від людей.

      ЩО ДО СМАКУ ЛЮДОЇДАМ?

      Навіщо людоїдам шляхетні? –
      Їм більш до смаку безхребетні.

      ПРИПУСТИМО

      Припустим – стіну головою ти пробив:
      І що б тоді в сусідній камері робив?

      ПРО ЗГАСЛІ КРАТЕРИ

      Пашать і кратери, згаслі від старості:
      Клекоче в них жар заздрості.

      ПРО БОЛОТО

      Іноді й болото, як глянуть з далини,
      Справляє враження глибини.

      ДЛЯ ЧОГО?

      “Наздоганяє геніїв!”– чув від усіх про нього.
      Я ж запитав лиш про одне: “Для чого?”

      ГЕНІАЛЬНІСТЬ БЕЗДАРНОСТІ

      Мить усвідомлення своєї бездарності
      Є проблиском його геніальності.

      ПРО ЕРУДИЦІЮ

      Порожнечу бездонну з амбіцією
      Заповнюють ерудицією.

      ПРО РАКІВ

      Рак червоніє одразу ж після своєї смерті.
      Нам би цієї делікатності хоча б півчверті.

      ПЕРЕСТРАХОВКА

      Хотів крикнуть, та рот затулила вчасно
      Чиясь рука. Як виявилось згодом – власна.

      МИНУЛИ СТРОКИ

      Вдивляюсь в мавп, не зрозумію поки:
      Людьми не стать їм – вже минули строки.

      СЯГНУВШИ ГЛИБИНИ

      А він сягнув глибини таки
      І став пускать звідти бульки.

      ДУРНА ЗАТІЯ

      Облишить вже пора затію глупу:
      Шукать себе на глобусі крізь лупу.

      ЗАГРОЗА ДЛЯ РОЗВОЮ

      Нерідко й дах над головою –
      Загроза нашому розвою.

      ПРО ЛЕСТЬ

      Лиш ноги намочив біля причальних тумб,
      А з берега уже кричать: “Колумб!”

      ПРОВАЛЬНИЙ ІСПИТ

      Сатирі скласти іспит не поможуть і конспекти,
      Адже його приймають її об’єкти.

      ПРО НЕОСВІЧЕНІСТЬ

      Знав таку темну людину, що доводилось їй
      Навіть цитати з класиків придумувать самій.

      ПРО АВТОРСТВО

      Чи можна, виходячи із норм проголошених,
      Вважатись автором думок непрошених?

      ПРО ГРІХИ Й ОБРЯДИ

      Всі гріхи не звалюй до одного ряду,
      Бо вони теж різного обряду.

      СУМНІВНЕ МАЙБУТНЄ

      В неповнолітніх злочинців сумнівне майбутнє:
      Бо з декого ще може вийти щось путнє.

      ПРО АВТОРСЬКІ ШКОЛИ

      Помер, власну школу створивши,
      Та так і оставсь в ній найгіршим.

      ПРО РОГАТОГО ЧОРТА

      “Чорт рогатий!”– як тільки почув від жони,
      Не на чорта – на роги увагу зверни.

      ПРО ТРЕТІЙ ВИМІР

      Жінки вдень двовимірні для очей –
      Тривимірними стають вже в пітьмі ночей.

      ЄВРЕЇ ВИННІ

      Євреї винні – й для себе відкрив:
      Адже це їхній бог всіх створив.

      БОГ НЕ АНГЕЛ

      “І Бог не ангел,”–
      Зізнавсь Архангел.

      ПРО ГЕРОСТРАТА

      Не став би огульно засуджувать Герострата:
      Чи, бува, не за гріхи зодчих це відплата?

      ПРО МУЖНІСТЬ

      Справжнього чоловіка не залякать ніколи:
      Демонструє свою мужність навіть голий.

      ПРО ПСИХОАНАЛІЗ

      Наснивсь раз Фрейд – й очей вже не змикаю:
      Що б значило це все? – пояснень шукаю.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 3
      НЕМОЖЛИВО УЯВИТИ

      Ви тільки уявіть собі таку річ:
      Жінка слухає казочки коханця 1001 ніч!

      ПРО ЖІНОК

      Як вдягнені модно, жінки інтелігентні доволі,
      Та враз стають дикунками, як голі.

      ВІКНО У СВІТ

      Вікно у світ! – Що ж бачить дозволяє,
      Якщо його газета затуляє?

      ПРО ГЕНІЇВ

      Розплодилось занадто геніїв, ще більш – їх ідей;
      Може, є й серед них кілька здібних людей.

      ПРО ОПЕРУ

      Оперу ще рано, як вид мистецтва, закривать,
      Бо нема такої дурниці, яку не можна проспівать.

      САТИРА І ПАФОС

      Повинна відновлювать часто сатира,
      Те, що знищила пафосу сокира.

      МІСТИКИ І СТАТИСТИКИ

      Дні наші злічені не містиками,
      А людьми науки – статистиками.

      ПРО ПЕСИМІЗМ І ОПТИМІЗМ

      В чому рушійна сила песимізму? –
      У зіткненні з оптимізмом оптимізму.

      ПРО КРУГОЗІР

      У людини з вузьким кругозором
      Широкі перспективи встають перед зором.

      ПРО ГРАФОМАНІВ

      Графомани в апофеозі гордості
      Здатні на все, ... крім творчості.

      БЕЗСМЕРТНИЙ ПИСЬМЕННИК

      Безсмертний письменник, любимець мільйонів,
      Вмирає у творах своїх епігонів.

      СЛОВА

      Слова, що їх вже не вживають люди,
      Подовгу ще засмічують талмуди.

      ПІСЛЯ ЛІКНЕПУ

      Наснивсь кошмар: бюрократизм розцвів
      Там, де раніш читать ніхто не вмів.

      ЛАВРОВИЙ ВІНОК

      Про вінок лавровий мрійте і ви,
      Але – не з чужої голови.

      ПРОМІННЯ СЛАВИ

      Не одне згоріло боже створіння
      Від слави своєї проміння.

      ПРО НІКЧЕМНОСТЕЙ

      Ніколи не страждають нікчемності
      Від манії чемності.

      СТВОРЮЙТЕ ЛЕГЕНДИ

      Створюйте собі легенди з нічого:
      Боги починали з цього.

      ПРО СВЯТИХ

      Спробуйте заявить, що й святі – аферисти,
      Як озвіріють навіть атеїсти.

      ПРО ЖИТІЯ СВЯТИХ

      Люблю інколи читати житія святих з кінця:
      Приємно бачить, як знов стає людина з мерця.

      ПРО НАПИСИ

      Напис “Вхід заборонено!” кожен краще сприйма,
      Ніж той, де вказано: “Виходу нема!”

      СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО

      “Спочатку було слово,”– згадуєш не раз,
      Втомившись від гучних і довгих фраз.

      ПРО ПЛІТКИ

      Плітки, пошарпані об тисяч вух рифи,
      Перетворюються потім у міфи.

      НЕ ДОВІРЯЙТЕ ЛЮДЯМ

      Не довіряйте людям – і будете праві:
      Вони здатні на великі справи!

      ПРЯМА ПОСТАВА

      Буває, що і пряма постава
      Не спорту, а паралічу справа.

      ПРО МАСШТАБ

      Я – письменник регіональний,
      То ж масштаб мій – лише планетарний.

      ПРО МИСЛЕННЯ

      Мисленню слово напутнє:
      В тебе – колосальне майбутнє!

      ДВІ ПЕРСПЕКТИВИ

      Дві перспективи обмірковує опус із тремтінням:
      Стать автора твором – чи мистецтва творінням?

      ПРО ПИСЬМЕННИКІВ

      Письменник, що сягнути глибин не старається,
      На поверхні прекрасно тримається.

      З’ЯСУВАТЬ НЕПРОСТО

      З’ясувать непросто, як не вдивляйся пильно,
      Хто пливе за течією добровільно.

      ДОСВІД СТРІЛЬЦЯ

      Досвід стрільця навчив мене лиш одного:
      У великого важче вцілити, аніж в малого.

      ПРО ЩАБЛІ КАР'ЄРИ

      Декотрі щаблі кар’єри
      Ведуть до печерної ери.

      ПРО МИСТЕЦТВО

      Мистецтво вперед іде,
      А за ним сторожа бреде.

      НА КОГО СХОЖІ ПИСЬМЕННИКИ

      Дехто з письменників нагадує кралю з Парижа,
      Що вішається на шию, муркочучи: “Я така хижа!”

      НЕ ТРЕБА

      І рота відкривать не треба,
      Щоб оплювать самого себе.

      ЛИШЕНЬ ОДНЕ СЛОВО

      Лишень одне слово я хотів сказать світу.
      Не вдалось... Став письменником, здобувши освіту.

      ГОВОРІМ СТИСЛО

      Будем говорить стисло й потроху,
      Щоб закінчить думку ще в цю епоху.

      ПРО ВАГАННЯ

      Навіть на те, щоб вагатись,
      З ваганням потрібно змагатись.

      ПЕРЕРІСШИ ЕПОХУ

      Той, хто вже виріс із епохи,
      Ходить, схиливши голову трохи.

      ЛЮДИ БЕЗ ПЛЯМ

      Бережіться, люди без плям!
      Вас видасть зовсім не шрам.

      ПРО ЛЮДОЇДІВ

      Не опиняйсь із людоїдами в одному місці,
      Бо можеш опинитися в них у мисці.

      ПРО ПОВІШЕНОГО

      Повісився на мотузці найбільшого дзвона,
      Щоб той роздвонив усім про це з амвона.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 2
      ПРО КАЛЕНДАРНУ РЕФОРМУ

      Календарна реформа – не найкращий крок,
      Бо не скоротить вагітності строк.

      ДУХ ЧАСУ

      З духом часу неможливо змагаться:
      Його навіть атеїсти бояться.

      ПРО МУЗИКУ МАЙБУТНЬОГО

      Не кожен станцює до пуття
      Під музику майбуття.

      ПРО РЕКЛАМУ

      Реклама протизаплідних засобів снилась мені:
      “Вас благословлятимуть ненароджені!”

      КЛІЄНТУРА СМЕРТІ

      Щодня косою урожай збирає:
      Клієнтура смерті не вимирає.

      ЧАС РОБИТЬ СВОЄ

      Час робить те, що його єдино.
      А ти, людино?

      РІЗНИЦЯ МІЖ ПЕСИМІЗМОМ І ОПТИМІЗМОМ

      Відмінність песимізму від оптимізму все ж малувата,
      Бо їх відрізняє лиш кінця світу дата.

      ПРО ПОЕТІВ

      “Я – поет завтрашнього дня,”– хваливсь мені.
      Я ж відповів: “Побачимо через два дні.”

      ПРО АКТУАЛЬНІСТЬ

      Дехто віщує мені короткочасну актуальність:
      Мабуть, вважає, що пишу про їх епохальність.

      ПРО ВОСКРЕСІННЯ

      Воскреснуть може один тільки труп;
      Живий же – ні, хай навіть надірве пуп.

      ПОЗИТИВНА САТИРА

      Позитивна сатира – якщо є така врешті-решт –
      Це та, на якій можна ставити хрест.

      ПРО ТИТАНІЧНІ ЗУСИЛЛЯ

      Якось побачив титана, що зашивав на шкарпетці дірку –
      І маю вже для найтитанічніших зусиль мірку.

      ПОДУМАТЬ ТІЛЬКИ

      Крізь той вогонь, що Прометей украв у бога,
      Джордано Бруно пролягла дорога.

      ЯКЩО БОСИЙ

      В трояндах шлях крізь натовп стоголосий –
      Та не ступить і кроку, якщо босий.

      НА РОЗДОРІЖЖІ

      “Який шлях вибрать?”– із відкритим ротом
      Знов завмираєм перед поворотом.

      ВОГОНЬ КАДИЛ

      О, скільки в тім вогні згоріли,
      Що ним в кадилах їм кадили!

      ПОДАТЛИВІСТЬ

      Як віск, він м’ять себе дававсь,
      І все ж безформним остававсь.

      НЕ ОПЛЬОВУЙ

      Набравшись бруду від ідей –
      Хоч не опльовуй ним людей.

      ПРО ТИРАНІВ

      І на тирану буде рана,
      Якщо таранить він тирана.

      ПРО САТИРИКІВ

      Співчуття благаєш у сатирика дарма:
      Осміє і ті чесноти, яких нема.

      НАСТАНОВА САТИРИКАМ

      Щоб доробок ваш не занесло піском,
      Слід язик гострити мудрості бруском.

      ЧОМУ?

      Чому завжди падаєм з місяця мрій
      На одної і тої ж землі гній?

      ПРО СНАРЯД ДУМКИ

      Яким потужним не був би уяви заряд –
      Чи ж полетить за межі розуму думки снаряд?

      ЗАГОВОРЯТЬ ПРО ПОГОДУ

      Про погоду знов заговорять і юні, і літні,
      Як прикмети кінця світу стануть помітні.

      ПРО ПЕРЕСПЕКТИВУ

      Щасливий, хто застосувать перспективу вміє:
      Від неї найбільший ворог маліє.

      ЩЕ ОДНА ВІДПОВІДЬ

      Ще одна відповідь на одвічне питання:
      Людина – побічний продукт кохання.

      ПРО ЗДІЙСНЕННЯ МРІЙ

      Найсміливіші мрії здійснить змогли ви –
      Час би вже й несміливі.

      ВИЩЕ ГОЛОВУ!

      “Вище голову, аристократ!”–
      Накидаючи зашморг, мовив кат.

      ПРО ВІЧНІСТЬ

      Жахливою видасться вічність,
      Як згадаєш про квартали і звітність.

      НЕ ЗРІВНЯТИСЬ

      Машині з людиною ще не зрівнятись:
      Остання вміє сама продаватись.

      ІЗ ЩОДЕННИКА ВІЧНОСТІ

      Із щоденника вічності (вже як світу розвіявсь прах):
      “Тільки один був довгожитель – Страх.”

      ПРО ВТРАТУ СВОБОДИ

      Ті найчастіше свободу втрачають,
      Які пуп землі в ній вбачають.

      ПРО ПРАПОРИ

      В майбутнє світле з прапором в руці так мчав,
      Що зміни кольорів на нім не помічав.

      ПРО КАРЛИКІВ

      До карликів як серце небайдуже,
      Вклонятись треба низько дуже.

      ПРО ВІДВАЖНИХ

      Відважні так в полон здавались,
      Що вороги порозбігались.

      ЖИВІМО ДОВШЕ

      Біжать без упину години, дні, тижні.
      Живімо довше, ... ніж ближні!

      НЕ ЗАМИКАЙТЕСЬ У СОБІ

      В час небезпек не замикайтесь у собі:
      Знайдуть ще швидше там, ніж у юрбі.

      СПІВ НА ОДНІЙ НОТІ

      Там, де кожний на одній ноті співа,
      Уже не мають значення слова.

      ПРО ПОЕТІВ

      Поет підозрювать кожне слово схильний:
      Яке з них стоятиме на плиті могильній?






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Станіслав Єжи Лєц Незачесані думки 1
      ВСЕ У РУКАХ ЛЮДИНИ

      Все у руках людини –
      То ж мить їх слід щохвилини.

      ПРО БОРОТЬБУ ІДЕЙ

      Схвалив би боротьбу ідей,
      Коли б не смерть стількох людей.

      МОЖНА КУПИТИ

      Те, чого не уявити,
      Нерідко можна купити.

      МОРЕ БАЙДУЖОСТІ

      Найбільш небезпечне й жахливе
      Байдужості море бурхливе.

      ПРО ПІДДАНИХ

      Чим їх піддані дрібніші,
      Тим імперії сильніші.

      ПРО ЖИТТЯ

      Від життя вже немає спасу:
      Забирає ж бо стільки часу!

      ПРО ТІНЬ

      Й нещасній цій землі не лінь
      Тримать на собі нашу тінь?!

      ПРО ДУХОВНУ СТЕЖКУ

      Стрінеш і на духовній стежці шакалів,
      Що вдають із себе інтелектуалів.

      ПРО НОВУ ЛЮДИНУ

      Створення нової людини – ідея прекрасна,
      Але як зразком не буде подоба власна.

      ПРО ЧАС

      Час нерухомий; по лону його безмежному
      Це ми просуваємось у напрямку протилежному.

      ПРО ПУСТЕЛІ

      Залюдним лиш пустелю, як одразу
      Не можемо знайти вже в ній оазу.

      ПРО КОСМІЧНІ ПОЛЬОТИ

      Пануєм в міжпланетному просторі,
      І тонем в міжлюдському морі.

      БАЖАННЯ БУТИ ЛЮДЬМИ

      Усі ми буть людьми волієм;
      Принаймні перш, ніж озвірієм.

      ПРО КОМПЛІМЕНТИ

      І кат хотів би щастя теж відчуть:
      За труд від жертви комплімент почуть.

      УЗНАТЬ БИ

      Узнать би з таблиць вавилонських
      Мелодію труб єрихонських!

      ВІРА

      Що зникне життя органічне – вірю зі школи,
      Але що організаційне – ніколи!

      ПРО ДОБРІ НАМІРИ

      Добре подумай, як щось залишаєш для майбуття –
      Може, позбутись його іншим не хватить життя.

      ВЖЕ НЕ ВЕРНУТИСЬ

      Вже не вернутись до печер,
      Бо забагато нас тепер.

      ПРО ВИТВЕРЕЗНИКИ

      Витверезником слід скористаться,
      Якщо навіть сп’янів від щастя.

      ПРО ВТОРОВАНІ ДОРОГИ

      Не ходи по второваній дорозі,
      Бо посковзнешся вже на порозі.

      ВСЕ-ТАКИ КРУТИТЬСЯ

      “І все-таки вона крутиться!” –
      Вигукнув кат, як скінчилась екзекуція.

      ПЕРЕДОСТАННІЙ З МОГІКАН

      Передостанній з могікан живе одним:
      Як здихатись останнього, щоб стати ним.

      ВВАЖАВ ЗА ЛЕВА

      Вважав за лева, а як побачив навкарачки –
      Зрозумів, що двоногий, і без його балачки.

      НЕЗАРЯДЖЕНИЙ КАРАБІН

      Мене лякає незаряджений карабін:
      Ним добивають того, хто встає з колін.

      ВАРЕННЯ З МРІЙ

      Варення зварить можна навіть із мрій:
      Додай фрукти й цукор, а потім нагрій.

      ПРО ХЕПІ-ЕНД

      У великих трагедій щасливий кінець –
      Та досидіть до нього хіба ж є терпець?

      ПРО НЕВБЛАГАННІСТЬ ЧАСУ

      Було колись так, є й тепер:
      Час –- невблаганний людожер.

      ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС

      З минулого в майбутнє вхід проблематичний:
      Для цього й служить проміжний час граматичний.

      ПРО ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ

      Давно обжито вже усе на світі –
      В самім собі лиш землі невідкриті.

      ЦІНУЙ СЛОВА

      І сутінком пізнім, і досвітком раннім
      Цінуй слова – кожне стать може останнім.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Із Огдена Неша
      ПРИСОРОМЛЕНИЙ ДІДУСЬ

      Дитина знає це і без школи,
      Що “Пізніше!” означає “Ніколи!”

      СЛОН

      Слони кумедніші биків,
      Бо в них хвости з обох боків
      Й на шкірі зморшки більш глибокі,
      Й загнуті зуби в різні боки.
      Його вважаєш за потвору? –
      На носорога глянуть впору!

      АКВАРІУМ

      Одні риби плямисті,
      Інші риби картаті;
      Звірі усі шерстисті,
      Риби ж усі – лускаті.
      В одних риб круглі груди,
      А в інших риб – квадратні;
      Й не бояться вони простуди,
      Й тонуть у воді нездатні.
      Й для риб-чоловіків, ніж рибалки,
      Страшніші риби-матрони,
      Бо те, що для нас русалки,
      Для них – потворні горгони.

      СКАМ’ЯНІЛОСТІ

      Вночі в музеї з бога милості
      Раз бал давали скам’янілості.
      Тут музики не чули гості,
      Лиш торохтіли їхні кості,
      Коли в мазурці або в польці
      Кружляли заври-добровольці;
      А птеродактилі примарні
      Співали гімни незугарні.
      Й серед всіх мастодонтських тостів
      Чувсь писк найменшого із гостів:
      “В цім світі щастя не здобуть –
      То ж краще вимерлому буть.”

      ПІТОН

      Має пітон, як стверджував знавець,
      На тілі 310 пар кілець;
      Й це правда: в цьому маю запоруку –
      Життя своє віддав він за науку:
      Боживсь мені, перш ніж помер, і клявсь,
      Що полічив їх, як перетравлявсь.

      ЗЕМЛЕРИЙКА

      Чув, що найменший із ссавців –
      Це землерийка – від знавців.
      Й це все – встрявать не хочу в бійку –
      Що знаю й знав про землерийку.

      САМОТНІЙ МИСЛИВЕЦЬ

      Самотній мисливець
      Не в пурпурі й шиншилі:
      Вдягсь в темне з ніг до голови,
      Й на чорній, як ніч, кобилі;
      Й бубнить монотонно одне лиш
      Зранку й до вечора влітку:
      “Зловлю, як знайду,
      Лисицю руду
      Й запроторю її в клітку.”

      Самотній мисливець,
      Й пси не зронять ні звуку,
      Й ріжок їх блукань не озвучить,
      Й копит не долине стуку:
      Бо й псам вдалось – а їх сотня –
      Намір його збагнути:
      Не дуть у дуду,
      А лисицю руду
      Зловить і в клітку замкнути.

      Й здолавши лисячі плутні,
      Його приведуть до нори,
      Хай ранок лиш все це займе,
      Або й рік, чи два, чи й три.
      Й мисливець не вдовольниться,
      Добувши лишень одну:
      “Ще й іншу знайду
      Лисицю руду
      Й у клітку її замкну.”

      ЛАСТІВКА

      Так низько, ластівко, літаєш;
      Чи ти мене ще пам’ятаєш?
      Це ж ти була торік весною,
      Поставши враз переді мною
      Пташам, так пам’ятним і нині,
      Тим неопереним в каміні.
      Згадай того, хто прихистив
      Й на волю потім відпустив;
      І як був сповнений журбою,
      Що не взяла тоді з собою.

      ЖИРАФ

      Не смійтесь, діти – це не шафа –
      Як розглядаєте жирафа:
      Із звіра кпитись так негоже,
      Як відповісти вам не може.
      Й хоч шиї в мене й вас короткі,
      Але сильніші маєм глотки;
      А в нього за трубу довш буде,
      Та з неї й нотки не добуде;
      Й не із-за браку в горлі змазки:
      Голосові відсутні зв’язки.
      Нелегко й для його дружини –
      Долать в житті такі вершини!

      ЛЕВ

      Лев – король для звіра й птиці
      Й ще – чоловік він для левиці.
      Йому всі кажуть: “Ваша честь!” –
      Хоч не рятує їх ця лесть.
      Хотів би хтось чуть його рев
      В степу чи в хащі між дерев;
      А я вважаю: там, де він,
      Хай буде хтось мені взамін.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Із Огдена Неша
      ОДА МІСТУ

      Людей не слід мірять на один аршин:
      Цей – любитель долин, той – гірських вершин;
      Я ж – прихильник міст і урочисту
      Пісню цю присвячую місту.
      Тим, кому лиш на роздоллі зручно,
      Місто погане тим, що створене штучно.
      Та вакцина теж – продукт людського вміння,
      Чума ж і холера – природи творіння.
      Художники – головні антиурбаністи,
      Як Робесп’єр з компанією – антибурбоністи:
      “Чи ж місто не базар?” – не стихають їх спори;
      Та де, як не на базарі, продавать їх твори?
      Наші далекі предки проживали в селі
      Й не мали там жодних зручностей взагалі,
      Хоча ідею поселень міського типу
      Приписують ще царю Едіпу;
      Але щоб їй дійсністю, як Троя і Рим, стати,
      Прийшлось не одне століття експериментувати.
      Та минають роки, їх кількість зроста,
      Й люди поступово переселяються в міста;
      Й там в гаражах вони заводять форди,
      А на кухнях – духовки, в яких випікають торти;
      Й судять про досягнення цивілізації
      За наявністю водопроводу й каналізації.
      Сільські жителі – спартанці й стоїки,
      А міські далекі від цієї героїки;
      Зате вони знайомі із правилами бейсболу
      І в місті їм зуби виривають без болю.
      Міські вважають себе людьми вищого сорту
      Й навіть і дня не можуть прожить без комфорту;
      Коли ж до них Смерть прийде в час призначений,
      Жде їх склеп фамільний, зарання оплачений.
      В жителів села все ж більш фізичної снаги,
      А в міських атрофія м’язів і надлишок ваги.
      Та все це, якщо говорить по суті, дрібниці
      В порівнянні з перевагами життя у місті, тому і зважати
      .....не слід на подібні дурниці.

      ПОЛЬКА

      Гоп, туп, туп,
      Гоп, туп, туп –
      Польські танцюристи;
      Полька чи мазурка –
      Не можу відповісти:
      Це – мов дивина заморська,
      Бо польська моя ще крамольська.

      НІМЕЦЬКА ПІСЕНЬКА

      Німецькі діти марширують –
      Пісні й казки їм шлях торують;
      Казкових відьом зрять і в сні,
      Й про ангелів їх всі пісні.
      Як не звихнулись ще при цім:
      У пісні – лункість, в казці – Грімм!

      НЕАПОЛІТАНСЬКА ПІСЕНЬКА

      В Неаполі дітям немає спокою
      Поміж Везувієм і затокою:
      І гратись там їм, і навчатись,
      Де враз би міг кошмар початись.
      Та в їх піснях не страх і сум,
      А блиск вулкана й моря шум.

      КИТАЙСЬКИЙ ТАНЕЦЬ

      Щодня китайське опахало
      Нам танець дивний свій являло;
      Й зусиль яких це вимага –
      Бо в нього лиш одна нога,
      Де в інших дві й у туфлі взуті:
      В нього ж одна, та й та у путі.
      Й це від бентеги всі кривляння,
      Бо не добуть з хитань кружляння;
      Все ж повторить ми не змогли б
      Цієї ніжки стриб, стриб, стриб:
      Затьмив би враз цей стрибунець
      Скакалку й весь її танець.

      ПРИРОДА НЕ ТЕРИТЬ ВАКАНСІЇ

      Прочісуєте від Ковентрі й до Мідлсбро
      Всі похоронні контори й бюро,
      Обстежуючи все на горбах і в долині,
      Щоб знайти місцинку, де б спочить родині.

      ВІТЕР І КЛОПІТ

      Вдома чи надворі – зволожує чоло піт
      В березні, місяці, де вітер лиш і клопіт.
      Ще трохи – й вітер зникне десь,
      А клопіт з нами рік увесь.

      ДІВЧИНУ ОКУЛЯРИ ПОЗБАВЛЯЮТЬ ПАРИ

      Про дівчину в окулярах
      Не згадують і в кулуарах;
      Й самотньою не лишиться жодна
      Та дівчина, яка модна.

      ПОРАДА ЧОЛОВІКАМ

      Щоб в шлюбі щасливим буть, знайте
      І іншого цьому навчіть:
      Як винні – вину визнавайте,
      А ні – то, принаймні, мовчіть.

      СОБАКА

      Це зрозуміло і ослові:
      Собака сповнений любові;
      А я довів: її повніший
      Той із кількох, який мокріший.

      МІСЬКІ НЕТРІ

      Якщо вже доля покарала:
      В Центральнім Парку ніч застала –
      Більш ні про що не помишляй,
      До зоопарку поспішай,
      Й залізь до тигрів у вольєр –
      Ти у безпеці лиш тепер!

      ПАСТОРАЛЬ

      Дві корови
      Біля ставу
      Жують в’яло
      Жовклі трави;
      Хмура мати
      Й дочка смутна
      В’яло п’ють
      Водицю мутну;
      Жують в’яло,
      А ворона
      Має вигляд,
      Як в Харона.
      Дві корови
      Мукнуть в’яло:
      Без бичка їм
      Втіхи мало.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Із Огдена Неша
      СТАРЕЧІ РОКИ СЕМА СОРОМ’ЯЗЛИВОГО

      Цілунків благав колись
      В долі я слізно –
      А зараз їх маю
      Занадто, запізно.
      Скажи мені, Парко –
      Втіш цим хоч сірому –
      Де цілунки були ці
      Тридцять років тому?
      Й тоді було вдосталь
      Дівчат для пива й дружби:
      Й тих, що вийшли заміж рано,
      Й зациклених лиш на службі;
      Й подружок моїх друзів,
      І їх дружин гарненьких,
      Й розумних занадто,
      І в міру дурненьких;
      Без всяких прикрас,
      І з разками намиста,
      Вродливиць сільських,
      І красунь, що із міста;
      В спідницях широких,
      І в рейтузах тісних,
      Найцнотливіших збудниць
      Інстинктів первісних.
      Здоров’ям і достатком
      Як доля ще балувала –
      Й тоді із них жодна,
      Сама навіть Дженні,
      Мене не поцілувала.

      Й ось ті самі дівчата,
      Що, як і я, постаріли,
      Дарують мені цілунки,
      Де б нині вже не стріли;
      Й цілунки ті їхні,
      Немов повінь, грізно
      На мене всі хлинули
      Занадто, запізно.
      Цілують при зустрічі,
      Цілують на прощання,
      Цілунки їх отримую
      Як відповідь на питання;
      Без них вже ні заручини
      Немислимі, ні поминки;
      Мов жест вітальний, звичні вже,
      Й немає від них схованки;
      Цілують на вечірках,
      Й ногою ще притопнуть:
      Й це рух більш інстинктивний –
      Мов комара прихлопнуть.
      Цілунків звук у вухах
      Лунає з усіх боків,
      Немов сарани роїння
      Кожні сімнадцять років.

      З артритом, із диспепсією,
      Із виразкою в перспективі,
      Замучений я цілунками,
      Що ні пристрасні вже, ні хтиві;
      І стільки в них манірності,
      Крім звички і ще дечого,
      Що скоро доведуть мене
      До недоумства старечого.
      Скажи мені, Парко –
      Втіш цим хоч, сірому –
      Де цілунки були ці
      Тридцять років тому?

      ПЕРШЕ ДИТЯ... ДРУГЕ ДИТЯ

      ПЕРШЕ

      Дівчатко будь (та й хлопчик міг) –
      Рожеве з голови до ніг
      Й пашить аж: акушер не з рибних
      Був, мабуть, а з ракоподібних,
      Хоч має фах і досвід нині.
      Та зосередьмось на дитині.
      Це чудо – в мить цю феєричну
      Овальну зріть або сферичну
      Голівку; й радий, що одна:
      Жах, як з двома він чи вона.
      Й на місці все – вже спостеріг:
      Руки дві й також двоє ніг –
      А вам же, дні ждучи прийдешні,
      Ввижались плавники чи клешні.
      Й ще на них пальців по десятку,
      Й на кожнім видно нігтя цятку.
      Ще бачиш ніс, і рот, і очі,
      Відкриті часто й серед ночі;
      Заплющаться ж – і дихань чутність
      Засвідчує легень присутність.
      Салют хай не змовка й не гасне:
      Дитя це – дивне і прекрасне!
      Дитя гнучке, дитя потішне,
      Неперевершене й розкішне,
      Вражаюче і бездоганне,
      У своїх чарах незрівнянне!
      Ніж квіт, ясніш; ніж терн, колючіш –
      Чи щось є в світі ще сліпучіш?!

      ДРУГЕ

      Приносять ввечері телеграму спішно:
      “Пологи пройшли успішно.”
      А яка у немовляти стать –
      Можна вранці подзвонить і спитать.

      МОЇЙ КОХАНІЙ

      Більше, ніж миша ненавидить кота,
      Чи як скеля відразлива кораблю;
      Як країни Осі в США ненавидять всі –
      Ось так же й тебе я люблю!

      Люблю тебе більш, ніж оса жалить,
      Й сильніш, ніж весна звеселя;
      Люблю тебе більш, ніж п’янить може вірш,
      Чи ніж біль зубний дошкуля.

      Так же, як в’язень ненавидить тюрму,
      Веселун же – тугу, що в серці шкребе;
      Як бояться вістей про нежданих гостей –
      Ось так же люблю я й тебе!

      Люблю тебе більш, ніж качка струмок,
      Й сильніш, ніж стрясає метро;
      Люблю тебе так, як сухар свій жебрак,
      Як води просить спрагле нутро.

      Й тобі я клянусь зорею, що вгорі,
      Й унизу теж, коли й там сія;
      Як Вищий Суд не прощає облуд –
      Ось так же й тебе люблю я!

      ВІЧНИЙ ЧАР ЛЮБОВІ

      Генії всіх народів у слові
      Передали нащадкам чар любові,
      Й для нас ті фрази їхні знамениті
      Вже звичні, мов волошки сині в житі.
      Панни їх, мов місячна ніч, осяйні
      Й мерехтливі, мов сонце в літні дні;
      Наче лілії в пору їх квітування:
      Ці – наче присмерк, ті – мов світання;
      То – як принцеси, пестунки долі,
      То – ніби квіти скромні у полі.

      Люба, коли я милуюсь тобою,
      Кожна фраза древня стає новою;
      Й здалось тепер, як збулись надії,
      Що одруживсь на Шекспіровій мрії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Із Огдена Неша
      НЕ ПІДУ Я ДО ЦЕРКВИ СЬОГОДНІ

      Не піду я до церкви сьогодні;
      Я вірю, що Бог мене простить.
      Такі осяйні неба й моря безодні,
      Й так сонце пісок золотить!
      Він знає, Він знає, що лиш мить – життя,
      Й що з цих літніх днів не створиш запасу;
      Він знає: як я вже піду без вороття –
      Тоді буде вдосталь в обох у нас часу.

      ПОМІЖ ДНЯМИ НАРОДЖЕННЯ

      Свій день народження, дням лік
      Втрачаючи, ждем з року в рік.
      Ще гірш це, ніж чекать автобус:
      Я змучивсь, на нулі мій тонус.
      З не-днів народження рубіж
      В житті долаючи скоріш –
      Що бачив, чув, досяг в ці дні,
      Згадав я: справи всі й пісні;
      Й дійшло нарешті до мене,
      Що не такі вони вже й не-...

      ПРО ДІТЕЙ

      Священник, вчитель – хоч це покоління
      Вже інше, та дітьми були й вони.
      Так, діти все ж – чудові це створіння!
      Хотів би мать їх? -- Боже борони!

      * * *

      Спитали якось у Ейнштейна,
      Як була дата ювілейна,
      Чи може коли-небудь атом
      Новітнім стати Геростратом.
      Й відклавши скрипку свою вбік,
      Цей сивий мудрий чоловік
      Був лаконічним винятково:
      “Так... Ні... Хіба що, випадково.”

      СОЛОДКІ СНИ

      Хотів би в ліжку вже збагнуть,
      Чи довго ждать слід, щоб заснуть;
      Й то рахувать овець почну –
      Та завжди сплю вже, як засну.
      Стараюсь й оком не змигнуть,
      Щоб зараз хоч не проминуть
      Ту мить, як маю вже заснуть,
      Заснуть,
      Заснуть,
      Заснуть...

      З ЯЙЦЯ: ЗІЗНАННЯ ДЯТЛА-ВІДЛЮДНИКА

      Буть орнітологом хотів
      Ще змалку, але не зумів:
      Астигматизм і міопію
      Набувши, втратив я надію;
      Короткозорий, в окулярах,
      Ходив би вічно там в нездарах.
      Чи ж треба знать пташине лінго,
      Щоб розрізнять шпака й фламінго?
      А я й тепер цього не можу –
      Як із пташок двох вибрать схожу.
      Для мене гірше, ніж тортури,
      Шукати щось в літературі:
      Хто це – звичайний горобець
      Чи якийсь зайда-мандрівець?
      В визначниках би міг знайти,
      Та це ж – в книгарню треба йти!
      Й до того ж птах на волі божій
      На того, що в книжках, не схожий;
      Пер колір може помінятись –
      Й це привід вже, щоб сумніватись.
      Й тому я за столом старію
      Й книжки лиш замість птахів зрію.
      Та варто випить мені чарку –
      Й вже з Одубоном стою в парку!

      ЯК МІЖ КОТАМИ ЩУР, ТАК Я ПОМІЖ ЗАЖУР

      Причини всі зваживши, вибрав одну,
      Чому й навесні сную думку сумну:
      Як ніч всю в гаю соловей не вгава –
      Вступа вже тоді якраз літо в права;
      Ще літні теплом не натішивсь, як слід –
      Вже осінь вигойдує зрілий свій плід;
      Та ще й під осіннім дощем не намок –
      А вже до зими залишився лиш крок.
      Й це значить: весни, як такої, нема –
      А тільки одна безпросвітна зима.

      РОБЕРТ БЕРНС І ВОША

      Поет цей генія ніс ношу,
      Що в вірші обезсмертив вошу;
      Вона ж одного лиш хотіла –
      Дорватись до поета тіла.

      КЕТЧУПУ ТЮБИК

      Спочатку – лиш дрібку,
      А потім – на скибку.

      * * *

      Леді покохала джентльмена.
      І яка ж була їй віддача?
      Джентльмен її друзям своїм казав,
      Що занадто гаряча.

      Леді покохала джентльмена,
      Й була стримана й благородна.
      Й друзям своїм її джентльмен казав,
      Що занадто холодна.

      Леді покохала себе саму,
      Вже знаючи холодне й гаряче;
      Й друзі її казали друзям своїм,
      Що мстить їй життя добряче.

      Що ж, посміємось над сказаним всім:
      Це трюки лишень авантюрні.
      Й передайте цій леді через подруг її,
      Що ті джентльмени всі – дурні.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Із Огдена Неша
      ТУ МИТЬ ВЖЕ НЕ ВЕРНЕШ

      О юносте! О молодосте!
      Який з тебе сад насолод росте!
      Й коли старші, стримуючи сльози ледь,
      Питають: “Куди ж ти?” – відказуєш: “Геть!”
      І мчиш... Й вже інших звеселяєш.
      О Боже, і як Ти це дозволяєш?!
      Та, мабуть, зачорно я все змальовую:
      Жую свій шпінат, піщинки ж випльовую,
      Згадуючи, як дзвеніла струною
      Радість в душі, коли ти була зі мною;
      Щасливий і краплею солодості
      Твоєї, о юносте, молодості!

      ГАДЮКА

      Де б не побачив я гадюку,
      Хапаю в руки враз по дрюку;
      Й хоч не виню у смерті матері,
      Але достатньо й Клеопатері.

      КАЧКОДЗЬОБ

      Дивлюсь на качкодзьоба схвально;
      Й хоч вигляда він аномально,
      В сім’ї поводиться взірцево:
      Коли пташино, коли – ссавцево.
      А обізве хто качконосом –
      Буть чемнішим того попросим.

      ХОМ’ЯК

      Ну що сказать про хом’яка?
      До жартів він не спонука.
      Суттєве все в його історії
      Стосується лабораторії,
      Де вчив людей долать токсини
      Й став мучеником медицини.
      Якби ж було все навпаки –
      Нью-Йорк вже б звавсь Нью-Хом’яки.

      ДИКИЙ ОСЕЛ

      Ви чули дикого осла хоч раз,
      Якого вчені називають онагром?
      Це мов сміх божевільного чи ідіота екстаз,
      Або ж як зненацька десь близько луна грім.
      Все ж не варт зневажати цього співця:
      Недарма звучить цей божевільний регіт;
      У відповідь йому долина із хлівця
      Мелодійний зубів ослиці скрегіт.

      ЧЕРЕПАХИ

      Щоб розрізнить – заглянь у пах –
      Де черепаха й черепах:
      Знать будеш так лиш, що за птаха
      Це – черепах чи черепаха.
      Й ще відкладають вони яйця,
      Що відрізняє їх від зайця;
      Їх пожалів би, неборак,
      Й жебрак – за вибриків в них брак.

      ДРАКОНИ

      В краю драконів
      Нема законів.

      ЗОЗУЛЯ

      Зозуля, мов той блазень –
      Без шлюбних зобов’язань;
      Й тому їй так не любі
      Всіх інших птахів шлюби.

      ПТАХИ

      Пуччіні – латиниць, Вагнер – тевтонець,
      А кожен із птахів – співець-філармонець:
      Нам шле серенади весь день жайворон,
      І радісним гімном звучить хор ворон;
      В кущах соловей затягнув колискову,
      А чайка кигиче у лузі чайкову.
      Й ось так пастухів звеселяла Аркадія,
      Як ще не було телебачення й радія.

      ЛЕБІДЬ

      Селезнем називає лебедя вчений жлоб;
      Я ж стверджую, що це – самозакоханий сноб:
      В дзеркало вод він вдивляється знову й знову,
      Та про Павлову з його дзьоба не зронитись і слову.

      БУРУНДУК

      Всім відома давно сором’язливість моя –
      Бурундук же сором’язливіший вдвічі, ніж я.
      Він рухається повільно, наче з натуги,
      Немов на екрані телевізора смуги;
      Мов тінь від хмаринки або стиглий колос,
      Чи Емілія Дікінсон, читана вголос.

      БОГОМОЛ

      Звідкіль прибув ти, богомоле, --
      Не з космосу ж – в це поле голе?
      Ні, не святого в тебе риза,
      Де й залоз зелень – мов з заліза;
      Комахоїдний, прямокрилий,
      Ще й шепіт тихий: “Боже милий...”

      КРЕВЕТКА

      Креветка-самець, що шукає самку,
      Не поміча її, хай навіть, зранку
      Почавши, він обстежить кожну ямку.
      Буває що й прозорість
      Нам зовсім не на користь.

      СВІТЛЯК

      Що в світляка так ясно палає,
      Наука сучасна іще не знає.
      Й що краще: розгадувать таємниці в темницях
      Чи в тьмі кружлять з незрозумілим сяйвом на сідницях?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Із Огдена Неша
      ОХ, КРАЩЕ НЕ ДИВИТИСЬ!

      Багато людей вважають, що найбільша вікторіанських подружніх
      .....пар вина
      В тім, що вони були жахливими святошами й до того ж
      .....заперечували теорію Дарвіна.
      Я хотів би стать на їх захист: вони справді були проти надмірних
      .....одкровень анатомічних,
      Але вони цим прагнули уникнуть ситуацій не так аморальних, як
      .....скоріше комічних.
      Вікторіанці прекрасно розуміли, що стосовно тілобудови ми далекі
      .....від ідеалу, враховуючи нашого побуту реалії,
      І вважали, що вже краще виставляти на посміховище дещо курйозні
      .....купальні костюми, аніж дуже сумнівні бюсти і талії;
      Й придумали ці костюми, розуміючи, що самі вони зовсім не схожі
      .....на древніх спартанців;
      Й ще невідомо, що гірше на пляжі -- теперішній примусовий тілоогляд
      .....чи кумедний маскарад, де замість масок -- купальники вікторіанців.
      Коли англійка 90-х років ХІХ ст. спускалась по сходинках до купальної
      .....кабіни, ви не знали, схожа вона тілобудовою на Павлову чи
      .....на гарбуза із сільськогосподарської виставки, або ж на
      .....буйволицю з гористих районів Центральної Азії,
      Бо вбрання, що розкішно її облягало, давало простір для вашої
      .....фантазії;
      А сьогодні на таких популярних пляжах, як Майямі, Коні-Айленд
      .....чи Каталіна,
      Ви можете наочно переконаться, що ваша кохана збудована як флейта
      .....або ж як мандоліна.
      І я переконаний, що ці неприємні відкриття стосовно диспропорцій
      .....верху і низу
      В значній мірі зумовлюють комерційний успіх кінематографа і
      .....стриптизу;
      Бо якщо люди на пляжі зріть можуть лише флейту, мандоліну або ж
      .....бандуру,
      То вони готові викласти будь-які гроші, щоб побачить більш-менш
      .....пристойну фігуру.
      Ух, жара! Ви зібрались на пляж? Я ж іще із самого ранку в ліжку;
      А як наскучить, вдягну залишений в спадок від дяді купальний
      .....костюм, сяду в ванну й гортатиму вікторіанську книжку.

      ПІСНЯ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЛОЛІТНІХ ДОЧОК

      У серці радість, як побачу
      Веселку в небі зблизька;
      Та мало з відчаю не плачу,
      Як стріну десь хлопчиська.
      Чи ж злі такі ці хлопчаки,
      Щоб аж в лиці змінитись?
      Та роки йдуть, а підростуть --
      То здумають женитись!
      Їм в іграх іще жить би,
      Ніж думать про женитьби
      Й тих брать -- між перлів свині --
      Хто ще дівчатка нині.

      Хай повзає, будучи зовсім малим
      Й маючи все з їжі, що є смачного,
      Й сюсюкають батько і мати над ним --
      Та в мене вже злоба до нього:
      Ненавиджу ще безіменного,
      Хай і всіма благословенного,
      Бо як візок лиш йому люб,
      То ще не думає про шлюб;
      А змінить на автомашину --
      Й уже підшукує дружину.

      Малюк не злазить цілий день
      Ще в няньки із колін,
      А моє серце вже -- телень:
      А що, коли це він?
      Спочатку ловить лиш курчат,
      А потім сняться поні;
      Пізніш захочеться дівчат
      І шлюбних церемоній:
      Як вівцям без кошари --
      Так і йому без пари!

      Бульки пускать лиш відвика
      Й ще пальчика його ссуть губи,
      Й мов рози квіт, його щока,
      І ясна його ще беззубі;
      Та підростатиме дитина
      Й зубів блиск в усмішці сяйне,
      І вкриє рози щік щетина,
      Як літ із двадцять промайне;
      Й удач відчує подих свіжий,
      Й в очах засяє вогник хижий,
      І, роззирнувшися довкіл,
      Попросить нагло руки Джіл.
      Як не насторожитись,
      Коли ось такий дебіл
      Захоче одружитись
      На моїй доньці Джіл!

      О, хай би зрів лиш сни загробні!
      Думки мої інфантофобні
      І дітовбивчі: залюбки
      Безпечні розстібну шпильки,
      Й присиплю перцем замість тальку,
      Й читать заставлю Пруста змалку,
      Й додам у манну кашу воску,
      Й гірчицею намажу соску;
      Ось тоді жениться він, може,
      На ще чийсь доньці -- дай-то боже!

      СПОМИН ДИТИНСТВА

      Любов до тальку
      У мене змальку.

      ПЕДІАТРИЧНИЙ РОЗДУМ

      Багато дітей, винуватців постійних гаморів,
      Заспокоїлись би при найменшій увазі до їх намірів.

      А ЩО ТОЛКУ?

      Сховай коліна у рейтузи
      Й не сердься, люба, за пораду:
      Ти спереду подібна Музі,
      Як йдеш... Та глянь на себе ззаду!

      ПАНТЕРА

      Пантера така ж леопардна,
      Хіба що менш азартна;
      Почувши її чи то рик, чи схлип,
      Готуйсь до зізнання: "Я влип!"
      Все ж краще на зов, що жага в нім їсти,
      Не відповісти.

      КОТЕНЯ

      Одна турбота з ним --
      Та й та,
      Як перетвориться
      В кота.

      ЛЕВ

      О місіз Грев із містером Гревом!
      В одну мить з'їдений він левом;
      А потім вже його левиця
      Рішила нею поживиться.

      СТАРОГО ЗДИХАЛИСЬ -- А ЩО ДАЛІ?

      Діти, діти, годі гратись!
      Має щось важливе статись.

      Тридцять перше грудня вже
      Закінчилося! -- Невже?

      Б'є годинник: бом-бом-бом! --
      Так, мов вибухи це бомб.

      Уже північ -- сумнів зник:
      Зустрічайте Новий рік!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Із Огдена Неша
      СКОРІШ ДО ФІНІШУ, СТАРІСТЬ ПРЕКРАСНА!

      Ви можете цілий вік жить в Майямі, в Окленді чи десь біля
      .....Мічігана,
      Але зовсім не потрібно жить сотню років, щоб перетворитись
      .....у дідугана;
      І вступні вимоги не досить обтяжливі для дідуганства
      .....здобуття:
      Вам треба лиш бути живим до тих пір, поки у вашої дитини не
      .....з'явиться дитя.
      І з цього моменту вже переплетене в клубку із грішним
      .....найсвятіше,
      Бо іноді ви відчуваєте себе на тридцять років молодшим, а
      .....інколи -- старшим на стільки ж, й останнє -- частіше.
      Й тоді ви починаєте розуміть, як виявляється дебилізм у
      .....ментальності --
      Це коли заявляють, що старики мають максимум утіх при мінімумі
      .....відповідальності.
      Та я мав на увазі не такого вже йолопа, а злегка лиш звихненого
      .....рутиною
      З наївною вірою, що його власне дитя здатне справитись із своєю
      .....дитиною.
      То ж вам приходиться особисто супроводжувать немовля від
      .....пелюшок до повзунків і від соски до ложки,
      Бо не впевнені, чи у вашої власної дитини виявиться такої
      .....ласки хоч трошки.
      Вам не треба жить вік, щоб стать дідуганом, -- та якщо хочете
      .....взагалі жить,
      І не пробуйте навіть радником служить.
      Якщо ви хочете шлях до кінця пройти, зберігши всі свої преференції,
      То не тиняйтесь повсюди, заявляючи: "Я не проти стать дідуганом,
      .....але ненавиджу буть одруженим на старушенції".

      РЯДКІВ ЖМУТОК СТОСОВНО ДУМОК

      Якщо ви хочете знать, хто сказав: "Я мислю, отже, існую," -- я
      .....вдовольню ваше бажання, хоча це й не справа муз:
      Це був Рене Декарт, але він фактично сказав: "Je pense, donc je
      .....suis," -- бо він був француз;
      До того ж він сказав це латиною: "Cogito, ergo sum",
      Щоб підкреслити цим, що він культурна людина, а не якийсь
      .....бродяга-лінивець чи вічно п'яний філософ-тугодум.
      Декарт був одним із тих, що мислять, і тому вони є,
      Бо тих, що не мислять, але все ж існують, значно більше -- й це
      .....кожен визнає;
      Й коли вже хаосу загроза жахлива нависла,
      То це тому, що стільки людей вважають, що вони мислять;
      Насправді ж чимось іншим, ніж мислення, слід їм себе тішить
      .....і радувать,
      Бо мислення вимагає часу й зусиль, щоб розмірковувать, обдумувать,
      .....припускать, порівнювать, аналізувать, пригадувать;
      Й хоч розум їх і сприйнятливий до подій і фактів, та ними він
      .....опікується
      Ще менше, ніж екран в кінотеатрі розмірковує над зображенням,
      .....що на нього проектується.
      І ця всеосяжна схильність вийти й за глузду здорового грань
      Є результатом поспішних і нерозсудливих міркувань.
      Люди, які думають, що мислять, потай вважають, що мислення огидне,
      Й виправдовують себе тим, що МИСЛИТЬ сприймається ними як ЛИСМИТЬ
      .....чи СИМЛИТЬ, або ж СИЛМИТЬ, аж поки це їм не набридне;
      Замість думок в них лиш натяки й у сумнівах длубання --
      Й це не мислення взагалі, а тільки длумання.
      Й чи це не від того, що ми залишили росіянам таке нудне заняття,
      .....як осмислювать, чому червона зоря-карлик блимає так?
      Принаймні хтось длумає так.

      ПОГОЖІ ГАРНІ ДНІ

      Як приємно сидіть на піску
      Й біля ніг океан відчувать,
      І в обрію смужку вузьку
      Вдивляючись, відпочивать.
      Писать не треба листів,
      Читать і відправлять;
      Вникать в щось, якби й хотів,
      І гроші зароблять.
      Як приємно сидіть на піску
      Й від клопотів відпочивать.

      Скільки втіх -- океан споглядать,
      Що так близько в величчі своїм;
      Який чар -- собі знов нагадать,
      Що плавать щодня можу в нім.
      Омитись люблю
      Я в хвилі холодній;
      Й це завтра зроблю,
      Але не сьогодні.
      Скільки втіх -- океан споглядать
      Й поплавать вже завтра у нім.

      Скільки радості -- зріть моряків
      В метушняві на суднах своїх,
      Що в них мужність минулих віків,
      Китобоїв і вікінгів всіх.
      Щоб мать улов, гарцюють
      Вони у піні хвиль;
      Як вітер дме -- працюють,
      Спочинуть же -- у штиль.
      Скільки радості -- зріть моряків,
      Все ж долі не прагнучи їх.

      Як зціляє ця сіль, як лікує
      Це повітря й це сонце з висот.
      Земля -- вам, в кого сил не бракує;
      Море ж -- тим, хто шукає пригод.
      А смугу цю вузьку
      Не віддамо нікому,
      Де ми лежим на піску,
      Блаженну відчувши втому.
      Сіль морська її, й сонце, лікує,
      Й цей берег з безмежністю вод.

      ПІСНЯ ШИРОКОГО ШЛЯХУ

      Вважав я, що вже не знайти
      Миліш дерев, ніж ці щити;
      Й коли той щит вщент не згорів би --
      Я взагалі дерев не зрів би.

      КАЧКА

      Добре, що качка є;
      Вона не кудахкає,
      І не квакає,
      А лиш крякає;
      Й потішна дуже
      В ставу чи калюжі:
      Як щось упіймає --
      Вгору ноги здіймає.

      МІКРОБ

      Могутня сила у мікробі,
      Хоч менший він, ніж товстолобі:
      Явивши силу й героїзм,
      Обжив людський весь організм;
      Й мов діти, горді ті мікроби,
      Що нам дали нові хвороби.
      Як сил нема й гарячий лоб --
      То і в тобі завівсь мікроб.

      БАТЬКИ

      Діти нещасні, як нікого не ігнорують:
      Отож їм цю втіху батьки і дарують.

      КОРОВА

      Корова опасиста в анфас і з фасаду:
      В ній мукання середу, а молоко - ззаду.

      РОЗДУМ ПРО МАЙСТЕРНІСТЬ

      Є правило, друже мій:
      Розумний аж надто -- німий.

      ЧЕРЕПАХА

      Дивуюсь я із черепах:
      У них закутий в панцир пах;
      Це ж буть яким слід акробатом,
      Щоб їм стать мамою чи татом!

      НОСОРІГ

      Бридкий ти, носороже, звір;
      І вигляд твій не тішить зір.
      Йди геть! Хай бачить буду чорне --
      Аби лиш не таке потворне.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Із Огдена Неша
      ДВА ПЛЮС ОДИН -- ОТ БЕЗВИХІДЬ!
      (Лист редакції популярного журналу)

      Шановна редакціє! Я ще порівняно молода людина -- недавно
      .....виповнилось тридцять сім --
      І, як подейкують, досить привабливий на вигляд, та справа
      .....не в цім;
      Я стримано ставлюсь до вживання напоїв, що отримуються з
      .....винограду й солоду,
      І взагалі відзначаюсь широтою поглядів, бо займаюсь
      .....самовихованням змолоду.
      Є в мене знайома, якій я подобаюсь, і мені теж не байдужі її принади,
      Але тут виникає одна обставина, з приводу чого й прошу вашої поради;
      Справа в тім, що, вернувшись із відрядження (я нерідко в службових
      .....поїздках, та приходиться незручності терпіть ці),
      Я раптом побачив у своїй квартирі двох папужок, що чистила пера
      .....в клітці;
      Двох папужок-нерозлийвода -- й щоб пересвідчитись в їх надзвичайній
      .....прихильності,
      Не потрібно було й особливої зору пильності.
      Якщо чесно, я не дуже люблю папуг, і спочатку навіть хотів посваритись
      .....із подругою -- до цього й ще кілька підстав додалося,
      Та потім передумав це робить; а тут хлопці з нашого двору принесли
      .....ще одного папужку, власника якого знайти не вдалося.
      Таким чином, в клітці вже були три папужки, й один із них все
      .....більш і більш марнів,
      Бо, як відомо, нерозлийвода без пари чахне, сумує і гине протягом
      .....не більш, як семи днів.
      І тоді до пари третьому ми купили четвертого, й вони сиділи поряд,
      .....дзьобик до дзьобика, наочно ілюструючи подружню вірність,
      .....любов і покору,
      Як раптом той самий третій, ради якого ми поспішили купить четвертого,
      .....занедужав і за якусь годину вже лежав лапками вгору.
      Й знов у нас виявився зайвий папужка, й він все більш і більш марнів,
      Бо, як відомо, нерозлийвода без пари чахне, сумує і гине протягом
      .....не більш, як семи днів.
      Й тоді нам прийшлось придбати п'ятого, щоб утішить негайно
      .....четвертого, купленого раніш для втіхи третього, незважаючи
      .....на деяку фінансову скруту;
      А зараз четвертий вже втратив апетит, то ж я готовий із глузду
      .....з'їхать чи випить отруту.
      Підкажіть же, що мені робить, шановна редакціє, -- дещо вдалось,
      .....хоч сума й невелика та, зібрати --
      Продовжувать мені й далі куплять папужок чи, може, одразу
      .....кота придбати?

      З МАНХЕТТЕНСЬКОЇ МОГИЛИ

      Я знаю, що малий вірш -- це віршик, але не знаю, що як він більший,
      .....то чи це -- більшик?
      Та я переконаний, що як зітхання вирветься: "Шкода!" -- то чекай
      .....думок іще гірших.
      Й що з того, що довкіл мене штовханина й азарт гігантського міста
      .....з мерехтінням його краєвидів,
      Й що чуєш за стіною постійно працелюбних і вмілих сусідів?
      Що з того, що молодята поєднуються навік чи розлучаються назавжди
      .....з кожним порухом годинникової стрілки,
      Й що містер Беллок захоплюється містером Честертоном, а містер
      .....Честертон -- він своїм визнає містера Беллока тільки?
      Що з того, що заради процвітання газет вирубуються канадські ліси,
      .....й там, де було густо, стає пусто,
      Або що один із нью-йоркських татусів спостеріг, що найшвидше
      .....заколисаєш дитину, як читать їй твори Пруста?
      Що з того, що тисячі митців і акторів талант свій марнують, швидкого
      .....успіху в публіки шукаючи,
      Й що діти народжуються, старики вмирають, а люди середнього віку
      .....живуть, до цього звикаючи?
      Може, й важливо це тим, хто до нього причетний, згодні вони з усім,
      .....чи не згодні,
      Але як це мені допоможе, коли світ вже немилий сьогодні?
      Бо я пообідав, ще не перетравивши сніданку, і з відразою чекаю
      .....вечері, по зав'язку ситий обідом,
      І мій дух знемагає в сирій і темній в'язниці, відданий на поталу
      .....скорботам і бідам.
      Чому ж мені ще й несуть постійно анекдоти й жарти, випивку і
      наїдки
      .....друзі?
      Чому не залишать в спокої, щоб віддатись сповна цій -- раптово й
      .....нізвідки -- тузі?
      Чому увесь люд кружляє довкіл в метушняві й повчанні,
      Якщо все, чого прагну -- це сидіть і страждать в мовчанні?
      Й намагається кожен мене звеселить.
      Відстаньте: мене це все -- злить!

      МІЙ ТАТКО

      У мене гарний татко,
      Й мене всьому навча;
      Й що лиш дитя не зробить,
      Мій татко поміча;
      Й що лиш дитя не скаже,
      Мій татко розповість.
      Й жде в пеклі за вірші його
      Одне з тепленьких місць.

      ЛЕДІ, СТУРБОВАНІЙ ТИМ, ЩО ЇЙ ТРИДЦЯТЬ

      Встає Міранда неохоче --
      Вже день озвався птахом --
      І дзеркало шукають очі,
      Й бере його із жахом.

      Де ділись врода й чари -- невідь:
      Бліда й стара, мов з домовини;
      Вночі було їй двадцять дев'ять,
      Й вже тридцять -- вранці нині.

      Немов та вранішня зоря
      Із присмерком вечірнім;
      Та бранка все ж календаря
      Із розпачем безмірним.

      Діво смутна, діво срібна,
      Глянь же, та вже не в журбі:
      Думка, що він владний, хибна --
      Підкорився Час тобі!

      Ти вже Вічності служниця,
      Календар же -- смертним тільки:
      Рік чи й тридцять -- то ж дрібниця
      Для чаклунства жінки!

      Хай біжать -- ти ж не тужи
      Й не дослухайся до їх кроків.
      Відсунь же дзеркало й скажи:
      Весні -- їй скільки років?

      КАНАРКА

      Чуть пісню канарки --
      Й змовкають всі сварки,
      Бо навіть, як линяє,
      Співать не припиняє.

      ВЕРБЛЮД

      Горб один має верблюд з Туркестану,
      А у верблюда з Аравії -- два такі;
      Хоча наполягать на цім не стану:
      Можливо, що все якраз навпаки.

      ГРАК

      Сидить нахмурений він-грак
      Й сумує: чому він не рак;
      Й не уявляє неборак,
      Як сприйняла б це вона-грак.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Із Огдена Неша
      ЯКЩО ВНИКНУТЬ

      Ось кілька важливих порад юнаку, що підшукує собі роботу:
      Юначе, не спіши так до жари й поту!
      Якщо ти чекаєш доводів, чому не варт починать із самого
      .....низу --
      Що ж, їх у мене, мов у лісі хмизу.
      Хай не погодяться зі мною шановні працедавці --
      Та все ж очевидно, що наверху умови для професійного
      .....зростання кращі, ніж внизу, де конкуренція сильніша,
      .....оскільки там ти в білішій давці.
      Якщо ж цих доводів тобі не досить, пошлюсь іще на принцип етажерки:
      Ніхто ж не буде заперечувать, що президенти отримують більше,
      .....ніж віце-президенти, а останні більше, ніж прості клерки.
      Й ще одне врахуй, хоч, може, прозвучить це для тебе й незвично:
      Не будеш мать великих досягнень на роботі, де треба постійно
      .....працювать фізично.
      Й коли хтось буде переконувать тебе, що важка праця краща за
      .....легку, наведи лиш цей приклад, час не марнуючи в спорах:
      Поштарі в дощ і в сніг вибиваються із сил, доставляючи чеки на
      .....кругленькі суми чиновникам, що сидять у теплих конторах.
      Й гадать не потрібно, якісь замовляння повторючи,
      Щоб зрозуміть, що людина, яка працює сидячи, заробляє більше,
      .....ніж людина, що працює стоячи.
      Й ще одна перевага спокійної роботи, крім поповнення заощаджень
      .....запасу,
      В тім, що залишає більше для нашого дозвілля часу.
      Якщо ж занадто комфортна робота позначається на твоїй спортивній
      .....фігурі,
      Ти завжди можеш виправить цей недолік завдяки фізкультурі,
      Тоді як на виснажливій роботі, коли тягаєш роялі або ж найнявсь
      .....вантажником у найближчий порт, --
      Повір, що не матимеш жодної вільної хвилини на гольф і теніс
      .....чи на інший спорт.
      Отож, юначе, підстави є всі від робіт, тілесно виснажливих і
      .....фізично важких, відмовлятись категорично;
      Й погоджуйсь лише на сидячу роботу з винагородою не менше, ніж
      .....доларів тисяч із двадцять щорічно.

      ДЖЕК ДОБРЯК-НА-ДУРНЯК
      (Повчальна казочка для шукачів пригод)

      Жив колись на світі добрий хлопець на ймення Джек Добряк-на-дурняк --
      .....єдиний син бідної вдови, що настраждалась вволю;
      Й одного разу він вирушив у світ шукать свою долю.
      Материнське благословення і хліба шкоринка -- ось і спадщина
      .....вся, що йому дісталась;
      Й незабаром побачив він жабу, яку гадюка вже проковтнуть зібралась.
      І він урятував жабу, а гадюку геть відігнав, явивши увесь свій гнів,
      І жаба поклялась, що буде вдячна йому до кінця своїх днів.
      Й невдовзі, бо відстань пройшов невелику,
      Зустрів він червоне курча й готового схопить його шуліку;
      Й він урятував червоне курча, а шуліку геть прогнав, горлаючи щосили,
      Й червоне курча поклялось, що буде пам'ятать доброту його аж
      .....до могили.
      Й після цього він пройшов іще трохи лісом
      І побачив переляканого кролика, що от-от мав буть з'їдений лисом;
      Й він урятував кролика, а лиса прогнав, явивши хоробрість, свистом,
      І кролик поклявсь являтись йому на поміч в біді в будь-яку ночі й
      .....й дня пору особисто.
      То ж далі він крокував бадьоро, бо мав уже парочку-виручалку,
      Поки гадюка, шуліка і лис, разом зібравшись, не підстерегли його
      .....і не зробили із нього мочалку;
      Й вони навіть відняли в нього шкоринку хліба, з якої кожному
      .....з них дісталось по третині;
      А жаба, червоне курча і кролик, як довідались про це, то дуже
      .....співчували цій людині -- добра твердині.
      А сталось так тому, що Джек порушив одне правило, важливе
      .....однаково як для бувальця, так і любителя:
      Ніколи не помагай гнобленому, не заручившись підтримкою гнобителя.

      ТАК ОСЬ НА КОГО Я СХОЖИЙ!

      Коли людей згадаю видатних
      Й себе із ними в думці порівняю --
      О, як багато з того, що є в них,
      Я з гордістю і в себе виявляю!

      Подібно Бернсу, з пляшкою дружу;
      Немов Шекспір, знавець слабкий латині;
      Як Арістотель, нігті теж гризу;
      Мов Теккерей, погрузнув я в гордині.

      Як Байрон -- марнославний балагур;
      Злорадний гострослів -- неначе Поп;
      Немов Петрарка -- ласий до Лаур;
      Мов Мільтон -- в час хандри я мізантроп.

      Пишу, як Чосер -- теж не без помилки;
      Як в Джонсона -- страх смерті мій без меж
      (І кофе п'ю також із блюдця тільки);
      Й коли папуга -- Гольдсміт, то я -- теж.

      Мов Свінберн -- жить без няньки я не можу;
      Як і Війон -- причетний до афер;
      Мов Кольрідж -- мріять звичку маю схожу;
      Й гравець я, мов Марлоу Крістофер.

      Коли ж зрівнять їх геніальні вірші
      З моїми -- не знайти вже схожість там;
      В мені їх вади всі, та -- що найгірше --
      Пишу я тільки так, як здатен сам.

      ТАБУ ДЛЯ ТЕБЕ

      Що краще, ніж
      Природний рух:
      Якщо свербіж --
      Хай буде й чух!

      Та все ж лікарі і вдови заперечують чухання:
      Суспільство прирівнює його до плювання й плюхання;
      Вважають -- й еліта медична з цим згодна --
      Що чухання ще гірш, аніж їжа холодна.
      Й пекельний вогонь під шкарпеткою повсюдно
      Ми терпим, щоб не чухатись привселюдно.

      З кульбаби пух
      Чи з віт капіж --
      На кожний чух
      Знову свербіж!

      О, в звивах й судомах чи ж варт це терпіть?
      Чи довго ще снобу й ханжі із нас кпить?
      Чухаймось же і в вітальні спиною об одвірок,
      Дотримуючись, як і в лазні, одних і тих же мірок!

      Ну як не любить
      Дівча те й не слухать,
      Що -- як де свербить --
      Спішить зразу чухать!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Із Огдена Неша
      "МОЄ ДИТЯ ФЛЕГМАТИЧНЕ..."
      (Стурбований батько)

      Стурбований батьку, ти, мабуть, і на мить не можеш
      .....відволіктись від роботи,
      Якщо й досі не знаєш, кому на світі живеться без турботи.
      Ти не можеш спать вночі з-за того, що твоє дитя флегматичне?
      Повір: твоє уявлення про все це дуже схематичне.
      Саме шляхи імпульсивної особистості
      Занадто важкі із-за їх тернистості.
      Й хто у житті найкраще влаштується?
      Лиш той, хто найменше хвилюється.
      Й хто найчастіш удачу за хвіст тримає?
      Той, хто найбільше витримки має.
      Він і до метушні не схильний, і понад усе прагне досягти
      .....спокою;
      Й не буде метатись, мов тигр у клітці, повторюючи: "Боже
      .....мій, як я міг це сказати?! Й чи ж образі буть такою
      .....глибокою?!"
      Не стане він пройматись гнівом, бачачи беззаконня, й подвижництво
      .....Дон Кіхота радо поміняє на безжурний спокій Санчо Панци;
      Й не буде побиватись дарма над гірким жеребом, що випав Сакко
      .....і Ванцетті, чи жаліть бідних товстушок, що їх ніхто не
      .....запрошує на танці.
      Й він не стане впадать у відчай із-за того, що для адміністрації
      .....наших університетів не успіхи студентів у навчанні, а їх
      .....футбольні досягнення більш вагомі;
      Й не буде вмирать від обурення, як знов когось лінчують в
      .....Оклахомі.
      Поївши, він ліниво перетравлює їжу, й засинає одразу ж, ледь
      .....голова подушки торкнутися встигає;
      Й четвірка досить флегматичних ангелів його сон оберігає.
      Пошли ж і нам, Боже, побільше самовладання, апатії і флегматичості!
      Тільки так, стурбований батьку, можна спокійно дожить до глибокої
      .....старості й померти у власному ліжку без зайвої драматичності.

      ВСТАВАЙТЕ, ХЛОПЦІ, -- ПОРА ВЖЕ СПАТЬ!

      Це більш, ніж логічно, це біологічно --
      Поводить себе летаргічно.
      З іншого боку, це АБВГДейно, а по-дитячому, азбучно й наївно,
      Що безглуздя повне -- вести себе енергійно.
      Геть жвавість і крикливість!
      Хай живе і процвіта сонливість!
      Привіт коникам і всім лежебокам байдужим!
      Ганьба мурахам і бджолам, й усім індивідуалістам, як немічним,
      .....так і дужим!
      Наші предки, перш ніж мавпами стать, були рибами, та подобу
      .....свою бридську
      Поступово покращили, врешті ставши людьми, й заснували багато
      .....імперій -- таких, як древні Перську й Римську, чи сучасну
      .....Бритську.
      Й океан сьогодні вже б нами аж кишів, що привело б неминуче
      .....до вимирання,
      Якби нашим пращурам не хватило глузду вчасно припинить ці
      .....нескінченні запливи й пірнання,
      Внаслідок чого ми тепер можем переміщатись на ліфті вгору-вниз,
      .....й відвідувать кіно, й для нас риба вже -- те, про що
      .....дехто говорить: "Ям-ям! Якби хтось піджарив до золотистої
      .....кірки, я б не відмовився з'їсти".
      Й причина єдина, що не риби їдять людей, а все якраз навпаки,
      .....полягає в тім, що риби не здатні робить двох речей, які й
      .....перетворили нас в людей, -- а саме: вони не можуть заплющувать
      .....очі, а також вони не в змозі сісти.

      ОБЕРЕЖНІШ ІЗ ЗОРЯМИ, ХЛОПЧЕ!

      Справді, всі люди могли б стать зірками,
      Та не кожен знає точно, як саме.
      Одні вважають, що носитимуть діаманти замість дешевої біжутерії,
      Постійну й напружену працю звівши в ранг життєвої бухгалтерії;
      Іншим же проводить більшість часу десь-інде, ніж в Рітці чи
      .....Палм Бічі, не дозволяють амбіції,
      І сподіваються досягнуть успіху, не надто засиджуючись в офісі,
      .....завдяки лиш осіянням та інтуїції.
      Одні після напруженого робочого дня всю ніч просиджують над
      .....книгами, навчаючись заочно, й не обтяжуються цією
      .....добровільною повинністю,
      А інші присвячують цю пору доби вивченню відмінностей в
      .....темпераменті між брюнетністю й блондинністю.
      Одні повністю покладаються на удачу,
      А інші при цьому ще й звалюють свою вину на інших в додачу.
      Коротше, світ повен людей, що успіху досягнуть охочі, однак
      Половина при цьому вважає, що краще це зробить, сказавши "ні",
      .....а половина -- говорячи "так".
      І якби ті, що кажуть "ні", сказали б "так" і vice versa --
      .....вже так влаштований світ, що 99% з них не стали б кращими,
      .....знов підкорившись принципам, раніш так радо відкинутим;
      Й це, мабуть, не так вже й погано, бо якби всі досягнули висот,
      .....то не було б на кого дивитись звисока, й тоді б кожен
      .....поривався ще вище, й так двлі ad infinitum;
      Бо, почавши тягнутись до зір,
      Стають люди нестерпні з тих пір.

      ОСА

      Осу і все її кубло
      Сприймаю, як найбільше зло;
      Й при їхній всій красивості
      Все ж не довірюсь їх осивості.

      КЕНГУРУ

      О, дякуй долі, кенгуру,
      Що в зоопарку тебе зрю,
      Бо міг би бумеранг незрячий
      Явить біфштекс нам кенгурячий.

      РОЗДУМ ПРО ПЕТРУШКУ

      Петрушка --
      Не грушка,
      Та без неї -- не юшка.

      МУХА

      Створив бог муху, як робити було ніщо,
      Але забув сказати нам -- навіщо?

      КОБРА

      В істоти цієї рот повний отрути,
      І тіло, на якім лиш звиви й скрути;
      Й людина, якій стрілась кобра,
      Навряд чи вже весела й добра.

      КРОЛИКИ

      Ось вірш про кроликів -- й ні травички
      У ньому, ні слова про їх звички.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Із Огдена Неша
      ПРО ЩО КОЖНА ЖІНКА ДІЗНАЄТЬСЯ РАНО ЧИ ПІЗНО

      Чоловіки -- це такий різновид людей, що для їхніх дружин
      .....спільне проживання з ними освячене іще печерою
      І скріплюється щодня все більше сніданком, обідом і вечерею;
      На межі безвідповідальності їх із дітьми поводження,
      Й до того ж вони забувають усі дні народження,
      А як бачать, що веде вже ця бездіяльність до згуби,
      Вважають, що можуть загладити все ніжним поцілунком в губи.
      Й коли ви їм говорите про вчинки їх жахливі, то не розкаяння
      .....слова, а посмішка лиш на устах їх буде,
      В якій читається ясно: скоро вона про все забуде.
      Будучи в гостях, вони випивають коктейлі швидше, ніж можуть
      .....поглинуть;
      Але варто вам лише глянуть у їх бік, як вдають із себе мучеників,
      .....яких от-от у вогонь жертовний вкинуть.
      Й коли потрібно пройти п'ять миль, щоб зіграти партію в гольф,
      .....то роблять це дуже енергійно; коли ж попросиш прибрать
      .....у хаті, сприймають це летаргічно,
      Й потім ще заявляють вам, що жінки нерозсудливі й не вміють
      .....мислить логічно.
      Вони встають і лягають спать, коли їм заманеться, аби лиш не
      .....одночасно з вами;
      Коли ж ви причепурюєтесь біля дзеркала, то дивляться на вас так,
      .....ніби пудра й помада -- це чорна магія, а самі ви --
      .....індійський факір чи свамі.
      Вони зважено, спокійно й холоднокровно сприймають нездужання
      .....особи, що для неї обіцяли буть опорою в радості і в горі;
      Коли ж чихнуть самі чи в них заболить живіт, то вже так
      .....запанікують, ніби невиліковно хворі.
      Й коли ви наодинці з ними, вони ігнорують і найменші ознаки
      .....ввічливості й лиш із повчаннями будуть напосідати;
      Зате привселюдно наввипередки посувають вам крісла й попільнички,
      .....сендвічі й бутерброди, вклоняючись і розшаркуючись, що
      .....аж хочеться їм ляпаса дати.
      Справді, чоловіки викликають лиш роздратування, та долі шляхи
      .....неухильні --
      Й тому-то до більшості з них жінки, як не дивно, прихильні.

      ЩОСЬ НІБИ ОДА ПОВИННОСТІ

      О повинносте,
      Чому в тобі так мало чарів і гостинності?
      Чому ти справляєш враження старої діви, що одразу,
      Як тільки на неї глянеш, викликає відразу?
      Чому окуляри твої зблискують так зловісно?
      Ах, важко в дранті такім виглядать красунею, звісно!
      Чому ти так не схожа не Венеру,
      Й чому не знаходжу в тобі жодну, що спільною для обох нас
      .....була б, манеру?
      Чому в тобі п'ятдесят відсотків від учительки,
      А п'ятдесят один -- від мучительки?

      Чому в тебе спільно з долею прагнення взаємне
      Змусить людей відмовитись від того, що їм подобається, й те
      .....робить приневолить, що їм неприємне?
      Чому ти так схожа на все те, що вмирає ще в квітні,
      Й нагадує навіть весною дні осені непривітні?
      Чому ти псом гончим женешся й за п'яти мене кусаєш?
      Й чому ти завжди альбатросом наді мною нависаєш?

      Ти така всюдисуща,
      Душа ж моя -- мов та гріховна пуща.
      Здається, що один я на світі, кому ти проповідуєш і кого повчаєш,
      І це, мабуть, виглядає потішно, як стоїш поміж мною і ним і
      .....більш нікого не помічаєш.
      О повинносте,
      Яким благородним я був би, май ти більше чарів і гостинності!
      Була б ти гурією а не відьмою --
      О, як тоді до очищення збудила б хіть мою!
      Але ж ти неприваблива така, що важко знайти й старчиху, на тебе
      .....нині схожу,
      Й навіть всупереч словам поета: "Якщо скаже повинність: ти
      .....мусиш!" -- юність відповість: "О ні, я не можу!"

      ПОЧАТКІВЦЯМ ПРО ОКЕАН

      Візьмім океан: хай не в дусі --
      Він завжди в русі.
      Вважають, що він -- джерело дощів, які знов вертаються в нього
      .....буремно;
      Й десятки тисяч кораблів борознять лоно вод його даремно.
      Й коли поет вимагав бить, бить, бить в його хмурі й холодні
      .....скелі, він слухняно бив, бив, бив;
      Й оскільки поетом був Альфред Лорд Теннісон, це ніскільки його не
      .....бентежило, а будь я, то мені б, мабуть, всі кості роздробив.
      Одні називають його Атлантичним, інші -- Тихим, або Антарктичним
      .....чи Індійським, а ще дехто -- морем Середземним;
      Для мене ж, незалежно від тих кількох слів, що промимрили древні
      .....географи, він завжди залишається лиш одним океаном Всеземним.
      Якась є безсмертна гідність у тім, що величаєм Атлантичним,
      Яка передається й тому, хто смертний і жалюгідний, роблячи
      .....його враз буйно психапатичним:
      Відгороди лиш кожному з них по футу узбережжя, як ті, чиї
      .....розумові і психічні здібності були цілком задовільні,
      Починають в шаленстві стрибать, мов щойно втекли з божевільні.
      Та як не пустуй хто, шалено й екстравагантно --
      Океан це сприйма толерантно;
      За винятком двох разів на добу, коли, огиду відчувши, відступає,
      .....ховаючись у собі, із поспіхом квапливим;
      Й це, дорогі мої, називається припливом і відпливом.

      СЕЛЕРА

      Селера сира --
      Мегера стара;
      Селера ж варена --
      Мов юна сирена.

      ПАСТЕРНАК

      Запам'ятайте: пастернак --
      Блідий буряк лиш, чи не так?
      Його вважа хтось їстівним,
      Та я не зовсім згоден з ним.

      АКУЛА

      О, скільки вчених запевняли,
      Що з риб милішої не знали!
      Та всім відомо й без повчання:
      Укус тут зліший, ніж гарчання.

      ДИНЯ

      Одна з динь соковита й спіла;
      Зелена та, а ця -- пригнила.
      Купляв би більше динь -- й без проб,
      Якби я мав флуороскоп.

      ВОСЬМИНІГ

      Скажи мені, о восьминіг,
      Ти -- оберемок рук чи ніг?
      Як прикро -- буть лише двоногом
      З тобою поряд -- восьминогом!

      РУСАЛКА

      Не стверджуй, що нема русалок;
      Я знав одну з них -- місіз Балок:
      Стояла, щоб лиш не ходити --
      Русалці ж ні на чім сидіти!

      ВУГОР

      Вугра б де стрів --
      Багром огрів:
      Харчі -- призначення вугрів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Із Огдена Неша
      НЕ ШКІР ЗУБИ -- СОБІ Ж ДОРОЖЧЕ

      Краще вже буть носієм пухлини або, по-науковому, тумору,
      Аніж мати почуття гумору.
      Хоч у людей, наділених почуттям гумору, життя зовсім не
      .....буденне,
      Та їм ніколи не вдасться звершити щось варте уваги, величне
      .....то будь чи мерзенне.
      Та і як вони можуть творити безсмертне, що йому судилось би
      .....шедевром стати,
      Якщо одразу ж усвідомлюють, що при цьому виглядають дуже
      .....курйозно, й припиняють роботу і починають реготати?
      Всі завмирають від захоплення, розглядаючи безсмертні фрески
      .....Мікеланджело в Сікстінській капеллі,
      Та готовий присягнуть, що він не створив би їх, якби
      .....усвідомлював, наскільки потішно виглядає, лежачи
      .....доверху черевом на стелі.
      В житті, на щастя, не так вже й багато нездоланних перепон
      .....й не вони є предметом спору,
      Та найбільш фатальне в нім -- це здатність приймати чужу
      .....точку зору.
      Й коли ваша турботлива матуся пророкує вам славу й багатство --
      .....чи ж справдяться її сподівання,
      Якщо вас постійно мучить підозра, що є два різні боки в
      .....в будь-якого питання.
      Скажімо, чи стали б ділки захоплювать ринки і скуповувать
      .....товари з метою спекуляції,
      Якби хоч дрібку совісті мали й думали про добробут і безпеку
      .....нації?
      Або глянь на мерів, сенаторів і президентів (не беручи лиш
      .....Конанта із Гарварда до уваги):
      Чи ж вони перемагали б на виборах, якби визнавали в своїх
      .....опонентів хоча б якісь переваги?
      Ні, й ще раз ні -- талант не дається так просто, як щоденна
      .....толковість,
      Якщо остання не підкріплена впевненістю про власну безпомилковість.
      А людям з почуттям гумору, незважаючи на всю їх рішимість,
      Ну ніяк не вдається повірить у власну непогрішимість.

      КОТЛЕТА ВАЖЛИВІША ЗА ПОЕТА

      Поети не дуже до чогось придатні,
      Бо вони ні надто продуктивні, ні надто марнотратні;
      Й навіть ті із них, що юрби збирають,
      Недостатньо торгівлі й комерції сприяють.
      Яких би поетів, хай і знаних, не брати --
      Від них тільки збитки і втрати,
      Бо поводять себе нерозважливо,
      Ставлячись до купівлі-продажу упереджено й зневажливо.
      І взагалі поети -- це люди, з якими не варто розглядати що-небудь,
      Бо їх неможливо змусити щось купить і вони не настільки
      .....настирні, щоб продати що-небудь.
      Багато поетів схильні до песимізму і нудних нотацій,
      Та все ж вони, по-моєму, кращі від поетів постійних ейфорій
      .....і екзальтацій;
      Однак і ці останні видаються мені меншим збоченням
      В порівняні із їх нестримно захопливим оточенням.
      Поет, особливо ж університетський, збирає -- раніш чи пізніше
      .....семестром --
      Натовп збуджених прихильниць і прихильників, що ходять за ним
      .....назирцем і величають його маестром;
      Й поет вже змушений терпіть епігонів і все більш стає схильним
      .....до стагнації,
      І йому вже не до поезії, бо вся його увага віддана теософії
      .....й емансипації.
      З іншого боку, якщо навколо поета не буяє літературне життя,
      Й поет не помер в розквіті сил і не отримав премії Пулітцера,
      .....то йому загрожує повне забуття.
      Але буває й гірше -- коли поет замість міфології
      З головою поринає в проблеми соціології.
      Звичайно, кожен поет зобов'язаний пошуками нового займатись,
      Та мені це нагадує проповідника, що випиває в компанії й
      .....розповідає непристойний анекдот, щоб за свого сприйматись.
      То ж моя порада матерям: як вже народили поета, не розраховуйте
      .....на шанс примарний, що майбутні покоління будуть любить його,
      А краще піддайтесь першій спонуці і втопіть його.

      ПОВЗКОМ І ПЛАЗОМ

      Був звичним світ комах для Фабра,
      Для мене ж він -- абракадабра.
      Мурашник кожен без прикрас
      Явля, що жде колись і нас;
      Хто ж павутиння тче -- відгадка
      В нім і про предка, й про нащадка.
      Й не Чемберлена зонт чи тент --
      Врятує нас лиш репелент.

      ГУСАК

      Де б гусака ти не зустрів,
      Узнаєш дзьоб його і гнів;
      Ненависть в нього із гордині
      До всіх на світі, крім гусині;
      Якби цікавих менш блукало --
      І їй від нього б перепало.
      Вона щаслива? -- Та що зміним
      Психоаналізом гусиним?!

      ГАЛКА

      Крик галки вас гнітить глибоко:
      Зле в неї серце й жовте око;
      Й веде себе по-хуліганськи
      Із птахами, що менш поганські;
      А заступитись варт людині,
      Як атакує й ту в гордині.
      Й про галку стверджую без лесті я:
      Це -- орнітологічна бестія.

      ВІЧНИЙ АНТАГОНІЗМ

      Як ванну приймаю -- й тоді страждалець:
      Терпіння цим випробовую міць --
      Бо те, що прийнятним вважає палець,
      Чомусь таке холодне для сідниць.

      ЛІТНЯ СЕРЕНАДА

      Як звук грому ловить вухо,
      Як повзе вже ледве й муха,
      Як весь мокрий, в роті ж сухо --
      Це вже липень, моя сплюхо!

      Й хоч все більш трава пилиться
      Й без причини кожен злиться,
      То що -- з-за спеки не любиться?
      Та ми й розплавимось, щоб злиться!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Із Огдена Неша
      НЕ БУВАЄ НАСТІЛЬКИ ДОБРЕ,
      ЩОБ НЕ МОГЛО СТАТЬ ІЩЕ ГІРШ

      Не можу стверджувать, що якось по-особливому ставлюсь до
      .....різного роду служителів,
      Та все ж певен, що толку ніякого від усіх цих утішителів.
      Бадьорі ці люди з'являються після кожного нещастя і в прозі
      .....чи віршем
      Дарують вам слова розради, заявляючи, що іншим іще гірше.
      Й несуттєво, наскільки тяжке ваше горе й безпросвітна ваша
      .....скорбота,
      Бо для них долать героїчно всі негаразди ваші -- буденна і
      .....звична робота.
      Й коли вас залишила кохана, без якої жить не можете -- в ту ж
      .....мить з'являється хто-небудь із них перед вами, страждальцем,
      Й переконує вас, що на світі гарненьких дівчат -- хоч греблю
      .....гати: варто лиш поманити пальцем.
      Й коли вас оштрафують на десять доларів за те, що їхали на
      .....червоне світло (хоч ви й не згодні з цим, але поліцейський
      .....так вважає),
      Ви одразу ж чуєте: "Не журись, друзяко! Згадай лиш, як сотні
      .....раз ти робив це безкарно раніш, то ж виграш сукупний твій
      .....нинішній програш у стільки ж раз переважає."
      Якщо ж ви роботи позбудетесь, то нагадують вам, що все ж трохи
      .....грошей заощадили і їх у банку тримаєте;
      А коли й банк збанкрутує потім, то заспокоять, що принаймні
      .....хоч здоров'я іще маєте.
      Життя для них -- довга й щаслива гра, в яку приходиться грать
      .....тобі й мені,
      Й на фініші Всемогутній Суддя не виграші й програші, а те, як
      .....ви граєте, відзначає навпроти вашого імені.
      Це доля, кажуть вони: чому буть, того не минуть. Вище голову!
      .....Такий присуд неба.
      А дзуськи! Я не став би дякувать долі, якби суп мені заправили
      .....паризькою зеленню й сказали, що так і треба.

      ЧИСТА СОВІСТЬ НЕ ДАЄ РОЗСЛАБИТИСЬ

      Існує одна така серед всіх емоцій,
      Що їй піддатливі більшість людей, хоч це й шкідливо для їх моці.
      Вона засмоктує вас, мов трясовина,
      Й одні лиш докори несе вона.
      В любителів поспать -- від неї безсоння,
      А як і вдасться заснуть, то сни в них похмурі, без осоння;
      В любителів поїсти -- втрата апетиту (уникнуть останнього все ж
      .....мені вдалося),
      А в щигликів і канарок -- безголосся.
      Краще впрягтись у віз, камінням вантажений, і тягти його до
      .....очманіння,
      Аніж здатись на милість якійсь химері, що ймення їй -- докори
      .....сумління.
      Муки совісті -- це диспепсія розуму;
      Важко лікувать цю хворобу, бо не знаєш, ні які ліки давать,
      .....ні яку дозу кому.
      Не все те золото, що блищить, й не кожна водойма -- море;
      Що нам -- раз плюнуть, те німцю -- смерть, й що радість --
      .....одному, те іншому -- горе.
      Я все більш переконуюсь в існуванні чітко визначеної тенденції:
      Що для одного -- докори сумління, те для іншого -- лиш приємні
      .....ремінесценції.
      Муки совісті не роблять світ досконалішим, хоч давно в цім
      .....назріла потреба,
      Тому що совість мучить не тих, кого треба.
      Нерідко ті, хто страждає від її докорів, чисті, мов найкоштовніші
      .....алмази,
      В той час як ті, хто її мук ніколи не відав, є джерелом всілякої
      .....гидоти й зарази.
      Як ви думаєте, чи мучило сумління Нерона, коли він кидав
      .....християнського мученика на розтерзання левам?
      Ні! Єдиним, хто терпів муки у всім Колізеї, був сам християнський
      .....мученик, що запізніло дорікав собі за те, що проспав
      .....мунулу недільну проповідь -- почуття, знайоме і мені, й вам.
      Я вважаю, що муки совісті ні до чого тим, в кого чисте сумління --
      .....й здіймаю руки вкотре до неба:
      Хай би Всевишній забрав їх у тих, в кого вони в надлишку, й
      .....тим віддав, кому вони справді треба.

      ШЛЮБНИЙ ПОСВИСТ

      Хоч ти це й так все зрозуміла,
      Мене послухай ще раз, мила,

      Яка в мене любов до тебе,
      Хоч це доводить і не треба.

      Хай близь чи даль -- йду у світи:
      Щасливий там лиш я, де ти.

      Хотів навчитись, та дарма,
      Як жить, коли тебе нема.

      І вліво, й прямо, і праворуч
      Йду радо я з тобою поруч;

      А поблизу тебе нема --
      Й одразу ж туга обійма.

      В очах не втримать вже сльозу,
      Як я вгорі, а ти -- внизу.

      Терплю страждання невимовні,
      Як я всередині, ти ж -- зовні;

      Й на радість враз жалі б змінились,
      Якби десь разом опинились.

      Я не знайомий із журбою
      До тих пір, поки із тобою.

      Відсутня -- й маряться мені
      Пожежі й повені страшні.

      Якби твій поїзд запізнився --
      Вмить на вокзалі б опинвсь я.

      Якщо ж із друзями гуляєш,
      Як мучусь я -- ти і не знаєш;

      Й коли нема тебе, й вже пізно --
      Телефоную друзям слізно.

      Коли ж ти з'явишся в дверях --
      То де і дінеться той страх.

      Не до розваг мені і втіх,
      Як не почую знов твій сміх.

      Хай близь чи даль -- йду у світи:
      Щасливий там лиш я, де ти.

      Хотів навчитись, та дарма,
      Як жить коли тебе нема.

      О, якби знала, що це значить --
      Мені тебе постійно бачить!

      То ж визнай: хай не зовсім люб --
      Підстава це вступить у шлюб.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Із Огдена Неша
      ЧОЛОВІКАМ -- ПО СЕКРЕТУ

      Як поступать одруженим законно й певним, наскільки це
      .....важливо,
      Коли ваша дружина заявляє вам, що виглядає жахливо,
      Й про зовнішній вид свій висловлює стільки думок:
      Й що розкішне її волосся мов той, що для ніг біля дверей,
      .....килимок?
      Й клянеться, що шкіра гладенька її, до принад якої ви так
      .....небайдужі,
      Подібна до дна висохлої щойно калюжі?
      Й що руки її тендітні -- мов ті голоблі,
      Й талію свою гнучку порівнює з недбало зав'язаним мішком
      .....картоплі,
      Вважаючи, що з кожною годиною набирає вагу задовго до
      .....повноліття,
      Й постійно відшукуючи неіснуючі подвійні й потрійні
      .....підборіддя?
      Ах, краще вже буть на хиткім мосту з левом на однім кінці,
      .....тигром на іншім і крокодилами внизу, де ніяк вже не
      .....уникнуть згуби,
      Ніж віч-на-віч із своєю коханою, що коментує свою зовнішність
      .....крізь стиснуті зуби!
      О, в океані глибокім вже ліпше втопитись, чи хай вас поглине
      .....вогонь жахливий,
      Ніж у становищі опинитись, що як скажете: "Так, люба", -- то
      .....ви її більш не любите; а як скажете: "Ні, люба", -- то
      .....ви лицемір брехливий!
      Ну чому не вірять вони, що матерями наших дітей стали якраз
      .....тому, що були для нас в цілім світі найкращими?
      Й чому повинні ми при цьому відчувать себе такими нікчемними
      .....й пропащими?
      Й мало того, що ці примхливі леді ганять свою прекрасну
      .....зовнішність -- й не така постава, й ходять, мов той
      .....каліка --
      Так вони ще й осмілюються ставить під сумнів бездоганний смак
      .....власного чоловіка!

      СІДАЙ НА ДІЄТУ Й ХУДНИ

      Одні леді занадто курять, інші занадто п'ють, а ще інші, боячись
      .....інфекцій, все занадто смажать;
      Але всі леді без винятку вважають, що вони занадто важать.
      Кожна з них може бути струнка, мов сильфіда або дріада,
      Та варто їй тільки стати на ваги, як вже світу божому не рада;
      Й не має значення, яке положення займе стрілка --
      Вони заявляють завжди, що в них усе ж фунтів зайвих кілька.
      Хай для вас леді схожа на ластівку жваву, що тішиться польотом,
      Вона ж себе порівнює з Левіафаном чи бегемотом;
      Для всіх вона може здаватись гнучкою і моторною,
      Сама ж, роздивившись себе в дзеркалі, вигукує: "О, якою я
      .....виглядаю товстою і потворною!"
      Й у будь-якому випадку в неї очі стають мокрими від сліз,
      Й вона йде купувати ще тугіший корсет, в який би й дистрофік не вліз.
      Колись я знав одну дівчину, що була втіленням і краси, й
      .....розуму, і грації,
      Та зараз, на жаль, вона навіжена й біснувата, й перебуває в
      .....лікарні для душевнохворих в повній ізоляції;
      Й для друзів її і рідні першою ознакою того, що поводить себе
      .....аномально,
      Була її заява: "Я важу сто двадцять сім фунтів -- ну й що, для
      .....мене це нормально!"
      Життям насолоджуватись мені заважає
      Думка настирна, що хтось може винайти колись дієту, яка дозволить
      .....жінці худнути стільки, скільки вона забажає;
      Бо сумніваюсь, чи знайдеться хоч одна розсудлива жінка в світі,
      .....яка, скинувши фунтів десять чи двадцять, проголосить:
      "Ну от і прекрасно, з мене цього досить!"
      І я боюсь, що десяток фунтів для неї -- це занадто мала ваги
      .....втрата,
      То ж їй захочеться ще десяти, щоб задовольнить свої амбіції й
      .....буть схожою на чийогось чотирнадцятирічного брата.
      І якщо це їй вдасться із першої спроби,
      То потім вона захоче виглядати, як ще чийсь чотирнадцятирічний
      .....брат в останній стадії невиліковної хвороби.
      Але чим більших успіхів ви добиваєтесь, тим більше бажання
      .....дослухатись до найпотаємніших серця свого велінь;
      То ж далі її ціллю стає виглядати, як чийогось чотирнадцятирічного
      .....брата привид, точніше, не як сам привид, бо він може
      .....здатись доволі масивним, а як його тінь.
      То ж я вважаю, що досить похвально для леді бути гнучкими й
      .....й вагу мать, мов зроблені суціль із вати,
      Але ж не настільки, щоб нам порізатись об них, якщо захочеться
      .....котрусь обнять чи поцілувати.

      ВСТУП ДО СОБАКОЛОГІЇ

      Буть другом -- пса найбільший хист;
      З одного боку в нього хвіст,
      А з іншого він зуби має,
      Внизу ж -- рух лап його тримає.

      Собаки гавкать охочі,
      Й найчастіш -- серед ночі;
      Й так не лиш злодіїв лякають,
      А й страховиськ не підпускають.

      Собака, якщо він в кімнаті,
      Рветься надвір, щоб ганяти;
      Випускаєте його в сад --
      Й за мить вже він хоче назад.

      Розлютиться пес у ту ж мить,
      Як спробуєте його мить;
      Ховає на задвірках кості
      Й, не знайшовши, виє від злості.

      Пси звеселяють людей зітхаючих
      Й рятують людей потопаючих,
      А в ліжко несуть бруд і сміття,
      Із одягу ж роблять лахміття.

      В селі пси турботи не відають,
      А бігають, снідають, обідають;
      У місті ж вони знемагають,
      Бо їх на повідку тягають.

      Пси у стійці подібні до веж --
      Й за людей лояльніші теж.

      НЕЖИТЬ

      В Ізабелли нежить,
      Та це її не бентежить;
      Із нежиттю інші
      Набагато гірші,
      Чий вигляд жахливий,
      Якщо ніс їх сопливий.
      Та до них не належить
      Ізабелла: їй нежить
      Не шкодить ніскільки,
      Рум'янячи тільки
      Обличчя, й дівочі
      Голублячи очі.
      Одні, як чихають,
      То вже не стихають;
      А Ізабелла -- мовчок,
      Хоч в руці носовичок;
      Якщо ж і чихнеться --
      То одразу всміхнеться.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Із Огдена Неша
      ПЛЮХ!

      Одні мають звичку робить все повільно, а інші -- швидко й
      .....одразу, й це позначається на споживанні;
      Й ось чому наша промисловість випускає для громадян і душі,
      .....й ванни,
      Бо одні люблять митись у будь-яку пору
      Напівлежачи, щоб мати для хребта опору;
      В той час як інші, щоб часу не тратить марно,
      Миються перпендикулярно;
      Й від того, яку позу вони займають при митті,
      Залежить, як вестимуть себе і в грі, і в житті.
      Ванщики насолоджуються комфортом і витрачають на це долю
      .....левову часу;
      Вони ніжаться, всотуючи в себе піну, аж поки не перетворяться
      .....в розпашілу, запашну, розову масу.
      Врешті решт дражливо змушують себе звестись, і здригаються,
      .....й кажуть: "Брр!", хоч повітря, як в тропіках, і дзеркало
      .....запотіло,
      Й промокають легенько махровою простинею своє розм'якле у
      .....теплі тіло.
      То ж зрозуміло, що ванщики -- це вроджені сибарити,
      І навряд чи вони здатні щось видатне створити.
      Наскільки ж відмінні від них душисти, чиї груди часто вкриті
      .....волоссям, як у наших далеких предків, що злізти із дерев
      .....ще не встигли!
      Щоб ніжитись, вони часу не мають, і під струменем знаходяться
      .....рівно стільки, за скільки б очі політика-демократа в
      .....республіканській газеті передовицю пробігли;
      Й потім себе розтирають, вірніш, роздирають тим, що вони звуть
      .....рушником,
      Але будь-хто із людською шкірою, а не із шкурою волячою,
      .....назвав би напильником, або рашпілем, або ж друшляком;
      І це й марнотратності запобігає,
      Й кровообігу допомагає.
      То ж ми бачим, що душисти -- це вроджені спартанці, й що не
      .....зваблять їх ніякі лаври;
      Й вони твердо гнуть свою лінію, керуючись настановами, що їх
      .....виробляють для них проповідники-бакалаври.
      Й ось чому в іграх життєвих ванщики можуть виграть партію чи
      .....раунд, навіть, буває, три, --
      Але тільки душист переможцем стає всієї гри.
      Іноді вони вступають у спір про переваги ванн і душів, й бувають
      .....дуже агресивними, ігноруючи будь-який авторитет;
      Я ж особисто при цьому вважаю за доцільне зберігати нейтралітет.
      Так, я вважаю за краще стать на якір в нейтральних водах між
      .....Кале і Дувром із-за боязні помилитись,
      І все, що хотів би неупереджено сказать -- це те, що під душем
      .....все ж не вдасться зробить принаймні трьох речей: по-перше,
      .....щось почитать; по-друге, покурить; й по-третє, як слід
      .....помитись.

      Й КОНИКИ НЕ БЕЗ КЛЕПКИ

      Ах, шкода, шкода, шкода! -- людина народжена, щоб піт із чола
      .....утирать,
      І значення не має, що вмивалась потом вчора й позавчора -- так
      .....цьому і далі тривать.
      Й ви в глибині душі знаєте, що робить це вам ще багато раз доти,
      Аж поки хтось в клубі не скаже: "Мабуть, нам слід було б піти
      .....на похорони -- як же звуть його, забув -- ну, що жить не
      .....міг без роботи."
      Й це плата жахлива, що вносить слід до вселенської каси
      За приналежність до людської раси.
      По-моєму, людство -- єдине з об'єктів Творіння,
      Що приречене на альтернативу: потіння або тління.
      На птахів глянь і спів їх послухай, як в небі кружляють,
      .....насолоджуючись польотом;
      Й не дивно, що радісні такі, бо у птиць нема лиць, а якби й
      .....були, то не орошались би потом.
      Із бджолами теж те саме: їх репутація працелюбців зумовлена
      .....тим, що ні хвильки не мовчать,
      І люди сприймають їх дзижчання за вияв трудового ентузіазму й
      .....навіть ставлять за приклад, щоб лежебоку цим повчать;
      Й коли захочете рій оспівать із його неперервним трудовим стажем,
      То врахуйте, що бджола померла б від сміху, запропонуй ви їй
      .....помінятись місцями -- щоб вона вже потіла, а ви насолоджувались
      .....квітів ароматом і любувались пейзажем.
      Та все ж, якщо ви людина, то не позбутись вам вже труда --
      Й ось чому не можу стримать вигуку: "Шкода, шкода, шкода!"
      Й не бачу я жодних вигод у тім, щоб життя буть найвищою формою,
      Якщо постійне потіння від надмірних зусиль для досягнення
      .....статусу цього стає вже нормою;
      Й, витираючи піт, особливо рясний, буть скоріше б волів простою
      .....попелицею,
      Ніж Соломоном у всій його славі, що зустрічавсь із Шеви царицею.

      ТЕЛЯ

      Злий м'яснику, не ріж теля!
      Воно усіх так звеселя
      Й стає з днем кожним все гарніш;
      Не смій вести його під ніж!
      Брикає хай серед трави,
      Де сонце й квіти лугові,
      Й округлює свої боки
      На випасі біля ріки.
      Ми ж, так і буть -- хай і з прокльоном --
      Біфштекс замінимо бульйоном.

      ПЕДАНТ

      Рекомендую: професор Сучений,
      Найдобросовісніший учений.
      Він посланий був при загальному схваленні
      Вивчать Амазонії джунглі віддалені.
      Там довго досліджував річки долину,
      Та втратив при цьому кохану дружину:
      Йому провідник повідомив, що з'їв
      Її алігатор, що в річці тій жив.
      Професор, всміхнувшись, лише зауважив:
      "Сказать правильніш, крокодил. Скільки ж важив?"

      МУРАХА

      Мураха себе прикладом зробила
      Завзяття, бо спокою не любила.
      Чому?
      А ви були б повільні і тактовні,
      Будь кислоти мурашиної повні?

      ГІПОПОТАМ

      Гіпопотам, скажу я вам,
      Потішним дуже видавсь нам.
      Не поцікавимось чому,
      Якими ми здались йому?
      Тихіш, тихіш, гіпопотаме!
      Себе сприймаємо так само --
      Гіпопотамів інших сам,
      Як би сприймав гіпопотам.

      СОРОКАНІЖКА

      Не похвалю сороканіжку,
      Де б стрів: чи поза, чи у ліжку.
      Як тільки сон усіх знеміг,
      Теж в спальню шлях її проліг.
      Чи вбив її -- як взять до тями?
      Як ні -- нема, як так -- є плями.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Із Огдена Неша
      ВЕСНА ПРИХОДИТЬ НА МУРРЕЙСЬКИЙ ПАГОРБ

      Сиджу в своїм офісі на 244, Медісон Авеню,
      Й -- ти ж маєш відповідальну роботу! -- раптом схаменю.
      Чому ж тоді так відволікає тебе всіляка дур?
      Якщо горло простуджене -- лікуй його з допомогою мікстур,
      А як ноги промочив, то поможуть тепло й кальсонів батист,
      А гріх первородний знять підсобить Св. Іоанн Баптист!
      Чому ж тоді ця слабкість невиліковна й лице в мене зажурене?
      Ах, Канзас-сіті, місто Канзас, ти ж не завжди таке
      .....наміссурене?
      Даруй же, душе моя, від утоми цієї позбавлення,
      Що є, найвірогідніш, результатом розладу травлення!
      Переселенці, що висадились в Массачусетсі в 1620 р.,
      .....кам'янисті горби сприйняли, як дарунок;
      Але якби це було тут і тепер, можливо, тоді б обжили мій
      .....шлунок?
      Ах, якби мав я крила, мов птах, то -- скажу по секретю --
      Замість того, щоб киснуть на Медісон Авеню, я б для цього
      .....в ту ж мить вибрав Другу чи Третю.

      ВНУТРІШНЬООФІСНИЙ МЕМОРАНДУМ

      Єдині люди, що можуть справді грішить,
      Це ті, які здатні, і провинившись, у радості жить;
      Бо якщо гріх найменший мучить вас відчуттям вини,
      То -- ну їх до біса! -- навіщо взагалі вам вони?
      Кожен старається уникать проступків, хай вони і простимі,
      Але якщо для совісті власної недопустимі.
      Дехто розкаюється тижнями із-за найменшого грішка, що не варт
      .....він і тютюну понюшки,
      А в когось посмішка із губ не сходить, як отруять чоловіка
      .....миш'яком чи бабцю задушать з допомогою подушки.
      Одні не втрачають самовладання, півжиття перебуваючи на
      .....межі delirium tremens,
      А інші на вішалці ладні повіситись із-за того, що випили
      .....зайвий коктейль на іменинах і розважали гостей віршами
      .....місіз Хеменс.
      Деякі поводять себе, як відомий представник свійської птиці
      .....в курнику, вважаючи, що їх статеві потреби моногамією
      .....занадто звужені.
      А інші впадають в глибоку депресію, якщо протанцюють два
      .....вальси підряд із леді, з якою не одружені.
      Дехто, не оплативши проїзд в автобусі, вважає життя пропащим --
      .....й справді угробить його ось таким манером,
      А хтось, нажившись на вдовах і сиротах, гадає: кого з неімущих
      .....ще обібрать, щоб стать мільйонером.
      Та все ж не мета меморандуму цього зосібна і загалом --
      Пробувать окреслить відмінність між добром і злом;
      Але якщо ви належите до тої нещасної меншості, що визнає
      .....існування такої відмінності -- то щоб не дійти до згуби,
      Я раджу вам утримуватись від щонайменшої спокуси, стиснувши
      .....кулаки, а можливо, й зуби:
      Якщо хочете спокій в душі зберегти -- хай і думки не майне, що
      .....погане щось чините, як би вас життя злом не манило;
      Й тоді, навіть поступивши потиправно, спіть спокійно і вважайте,
      .....що в житті вам поталанило;
      І навпаки, щоб не вчинили -- не відать вже вам утіх,
      Якщо будете знать, що хоч дещиця зробленого вами -- гріх.
      То ж є лише один спосіб щасливим буть на цій землі, і сутність
      Його ось у чім: або цілком чиста совість, або її цілковита
      .....відсутність.

      ЦЕ НАГАДАЛО МЕНІ

      Лиш уявіть себе на веранді, як вже вечір сутінками стелиться;
      Й дівчина поряд з вами, що бентежить вас іще більш, ніж якби це
      .....була спадкоємниця;
      І розсипає літо скрізь свої принади казково,
      Й сяйво місяця нагадує, що любить -- активне дієслово;
      Й небо, де мерехтіння зір видимо-невидимське;
      Й оркестр десь далеко грає щось таке сентиментально-віденське;
      Й рука її в вашій -- й це нею, як належне, сприймається;
      Й після мовчанки романтичної ви запитуєте, чим вона так в цю
      .....мить переймається;
      Й вона вас вертає з осяяних місяцем далей знов до затіненої
      .....веранди,
      Відповівши: "О, я міркую, скільки паростків бамбуку на день
      .....потрібно, щоб прогодувати маля гігантської панди."
      Або ж ви з нею стоїте на засніженім пагорбі, й захід сонця такий,
      .....що вірить змусить
      В красу предвічну природи й вірші згадать Сігрід Унсет;
      Й рука ваша на її талії, й признання з уст ваших зліта, що за
      .....своєю емоційністю варте із творів Уйди чи Теккерея сторінки;
      Й вона після романтичної паузи каже: "Я, здається, забула додати
      .....до коктейлю цедри шкоринки."
      Або ж у напівмлі вітальні ви задали їй найпотаємніше з усіх
      .....питання;
      Й після очікування романтичного говорить вона: "Цей столик
      .....краще було б поставити на місце он того столика, але де
      .....тоді подіть той, щоб зручніш було для підмітання."
      Й ось так б'ють нас нижче пояса, де й коли б з ними стрітись
      .....прийшлось;
      Й не те, що для них святого нічого нема -- прсто, у Найсвященнішу
      .....Мить вони думають іще про щось.

      ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ РОЗДУМ

      Не завжди Мак Троллоп
      Такий був йолоп.

      САМОПРОНИКЛИВИЙ РОЗДУМ

      Прожив би життя все безжурно,
      Якби ж це вдавалось задурно!

      ТЕАТРАЛЬНИЙ РОЗДУМ

      В сумочках дамських
      Не носять шампанських.

      ЗАЗДРІСНИЙ РОЗДУМ

      Для дилетанта шумові ефекти месьє Равеля
      Дуже схожі на гармидер борделя.

      БІОЛОГІЧНИЙ РОЗДУМ

      Дівчина, що її щоки рум'янами вкриті,
      Зі мною дасть фору тій, чиї тільки вмиті.

      АРХІТЕКТУРНИЙ РОЗДУМ

      Я б краще сприймав цю величну споруду навпроти,
      Якби на ній менш було бруду із позолоти.

      ПОХОБРАЛЬНИЙ РОЗДУМ

      Ну ж і обряди в цих людоїдів:
      За саркофаг в них -- шлунки сусідів!

      ПРИРОДНИЙ РОЗДУМ

      Дантиста передпокій
      Вселя в мене неспокій.

      СПОМИНАЛЬНИЙ РОЗДУМ

      Коли згадаю, як пройшло життя,
      В душі гірке лиш каяття.

      ЗГАДУЮЧИ ЛЬОДОХІД

      Льодяник
      В роті зник;
      Спритніше --
      Спирт лише.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Із Огдена Неша
      РОМАНТИЧНИЙ ВІК

      Вона вступає в розквіт свій
      Й сентиментальних повна мрій:
      Такого ж баламута стріла
      Й себе в фаті вже уявила,
      І їй ваш аргумент не люб,
      Що рано думать ще про шлюб;
      "Візьмім за приклад, -- по секрету
      Шепне, -- Ромео і Джульєту".
      Не спор і в відчай не впадай,
      А чим скінчилось -- нагадай!

      КІТ

      Дружина є, придбав і дім,
      Та завелася миша в нім;
      Й жить з нею -- справа непроста,
      Отож прийшлось купить кота.

      Всю ніч шкребеться миша в домі,
      В кота ж є справи більш вагомі;
      Але як тільки день займеться --
      Замовкне миша й кіт озветься.

      Купляв би краще другу мишу:
      Тоді б хоч іноді мав тишу.

      СУСІДИ ЗВЕРХУ

      Сусіди, що зверху, мабуть, танцюристи,
      А в гості до них ходять лиш гумористи.
      З їх спальні знов грюкіт сильніш і чутніш,
      Й за ваше теж радіо їхнє гучніш.
      У них вихідні цілий тиждень тривають
      Й тече в вас із стелі, як в них душ приймають.
      Коли ж із гостями припинять дебати,
      Тоді починають всі разом стрибати.
      І з оргій усіх ця іще не остання:
      Наступна -- на роликах в ванні катання...
      Так не нервувавсь би й був їм, певне, рад --
      Якби ж піді мною жили, а не над.

      ЯПОНЕЦЬ

      Який же ввічливий японець:
      Всім каже: "Я з Країни Сонець!"
      Він в сад залазить до сусіда
      Й: "Пробасьте, -- каже, -- я не віда."
      Й уклін вам, й усміх, й знов уклін;
      Й свою рідню всю кличе він,
      І найлюб'язніша з порад:
      "Ах вибасьте, це мій вже сад!"

      ІЩЕ ПРО БЛИЖНІХ

      Якщо ближні не обговорюють ваші вади,
      Тоді вони дають поради;
      Коли ж це або те робить з якихось причин не мають змоги,
      То зазирають вам через плече або ж наступають вам на ноги;
      А якщо й цим не надто ще проймають,
      То на роботу вони вас наймають --
      Бо чиєсь дозвілля
      Доводить інших мало не до божевілля;
      Й ніщо так роздратувань не провокує,
      Ніж те, коли працюючий бачить, що інший хтось байдикує.
      То ж вони учать вас, що працею лиш має людина буть горда,
      Й ставлять за приклад Файєрстоуна, Едісона й Форда;
      Й читають до хрипоти мораль вам, хоч їм за це й не аплодують,
      Й коли ви з ними не згодні, то й до смерті вас так замордують.
      Й ці словесні викрути слухавши, зрозумієш десь аж на сотім:
      Якщо працювать не любиш, все ж маєш трудитись, заробляючи
      .....грошей стільки, щоб вже не працювати потім.

      КОЛУМБ

      Жив колись чоловік в Італії й любив свій отчий край,
      Хоча вважав дехто, що він був шахрай;
      Але все ж він злочинцем не був
      Й саме цим прихильність інших здобув.
      Й він всім говорив, що земля схожа на кулю,
      Й потішавсь над ним кожен: пальцем крутив біля скроні
      .....чи показував дулю.
      Тоді він пішов, щоб позичить гроші, до Фердинанда,
      Та Фердинанд сказав, що Америка -- це журавель в небі,
      .....а він хотів би, щоб у руках була хоч панда.
      Але розум Колумба діяльний був, а не засушений,
      Й спало на думку йому, що Фердинанд одружений;
      Й ще згадав він, що між подружжям закон суперечності діє:
      Коли чоловіку якась ідея видалась жахливою -- дружина
      .....їй неодмінно зрадіє.
      То ж він надушив свій носовик есенцією лавровою і цитронелою
      Й відправивсь на перемовини з Ізабеллою,
      І хоч відчував себе дурником, та вигляд мав вагомий;
      Й вона сказала: "Не пригадую твого обличчя, та запах мені
      .....цей знайомий."
      Й він всі важливі слова забув, що добирав їх з малоліття,
      Й все, що сказав було: "Я Колумб, адмірал Берд XV-го століття."
      Й коли змовк, на нього з приязню вона подивилась
      І сказала: "Ось мої скарби!" -- й при цьому на увазі мала не
      .....дітей, як бідна Корнелія, матінка братів Гракхів, а
      .....коштовності свої, що ними так гордилась.
      Й сказав Колумб: "Покажіть мені хтось, де в вас захід" -- й
      .....поплив туди, як це йому сповістили,
      Й Америку він відкрив -- а вони його за це в тюрму помістили;
      Й ноги натирали не раз йому колодки скрипучі,
      Й Америкою те, що відкрив, назвали вони в честь Веспуччі.
      То ж доля Колумба сумна хай буде уроком кожному учню й
      .....виборцю кожному, й усім аматорам,
      Бо з неї випливає: не відкривачем краще буть, а популяризатором.

      ПОРТРЕТ МИТЦЯ В ПЕРЕДЧАСНІЙ СТАРОСТІ

      Це відомо всім учням і навіть студентам, які до наук не глухі,
      Що на два різновиди поділяються всі гріхи.
      Перший з них -- це гріх вчинення, й серед гріхів він дуже важливий,
      Й він тільки тоді, як щось заборонене робиш, можливий;
      Інший же, протилежний першому -- гріх упущення, й не менш
      .....він важкий в очах всіх людей від Біллі Санді до Будди,
      Й полягає в тому, що не робиш те, що зобов'язаний робить
      .....будь-коли й будь-де.
      Я теж хочу висловитись про ці два різновиди -- й коли розгляд
      .....в тому ж порядку починать їх,
      То з приводу перших не побивайтесь, бо хоч це й гріхи, та принаймні
      .....дають втіху, інакше хто б наважився вчинять їх?
      Другі ж -- гріхи упущення -- здавалось би, й не такі важливі,
      Та найбільш для вас вони шкідливі,
      Бо належать до речей, що майже кошмаром стали:
      Неоплачені рахунки, невиписані чеки, несплачені внески,
      .....проігноровані зустрічі й листи, що не написали.
      Крім того, гріхи упущення позбавлені чарів і надзвичайно прозаїчні:
      Адже ви не станете відзначати день або ніч невиконання своїх
      .....обов'язків, й щоб святкові були вони й феєричні;
      Й вас не переповнює благоговіння екстаз
      Кожного разу, як ви не заплатили за воду чи газ;
      Й ви не плескаєте приятеля в пивній по спині й плечу
      Й не гукаєте: "Веселімось і не пишімо листів сьогодні -- за
      .....все ненаписане я плачу!"
      Ні, ми цим втіху всю лиш угробим,
      Якщо дуже нагального чогось не зробим.
      В той же час всі зусилля утриматись від деяких дій будуть марні,
      Бо страждань від нездійснення гарних вчинків значно більш,
      .....ніж тоді, як вчиняєм негарні.
      То ж мораль звідси: краще не грішить зовсім; але якщо все ж
      .....прийшлося --
      Нехай це буде гріх, що найперше про нього йшлося.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Із Томаса Вайєта
      * * *

      Мисливці, знаю лань я, що на волі
      Гуляє, та вже сил моїх нема:
      Потратив стільки їх -- і все дарма;
      Спочину краще вже -- з мене доволі.
      Не можу все ж не підкорятись долі --
      Й азарт погоні знов єство пройма;
      Вона ж мене на відстані трима --
      Це все одно, що вітер ловить в полі.
      Мисливці, хай і повні ви спромоги,
      Згадать все ж марні спроби слід мої --
      Сіяють на ошийнику її
      Алмазами слова перестороги:
      "Noli me tangere: лиш Цезар - мій
      Володар, то ж спинять мене -- не смій!"

      Noli me tangere, quien Caesaris sum (лат.) --
      не чіпай мене бо я належу Цезарю.

      * * *

      Прощай, любове, і твої всі блага;
      Мене в ці сильця вже не заманить --
      Сенека і Платон від них звільнить:
      Скарбам духовним вся моя увага.
      Твої гординя, стріли всі, зневага
      Змогли моє безумство зупинить,
      Навчили вічне й істинне цінить;
      Сильніш від твоїх уз до волі тяга.
      Отож прощай! Молодших поневолюй,
      А від мене назавжди відступись;
      З наївних, з юних вже збиткуйсь і кпись,
      Серця їм розами своїми сколюй.
      Й хоч довго у твоїй блукав імлі --
      Набридло дертись на гілки трухлі.

      * * *

      Рвусь в бій, хоч миру й спокою радію;
      Вогонь я й лід, відвагу дає страх;
      Простершись ниць, ширяю, наче птах;
      В жебрацтві цілим світом володію.
      В тюрмі без варти й стін я, та що вдію:
      Втекти б хотів, але забув, де шлях.
      Ні жить, ні вмерти; наяву і в снах
      Я сподіваюсь, втративши надію.
      Сліпий -- зрю все; кляну -- та з уст ні звуку;
      Погибель зву й здоров'ям дорожу;
      Собі немилий, іншому служу;
      Сміюсь в журбі; вбачаю в щасті муку.
      Вже все одно мені -- життя чи смерть:
      Наповнить і відчай блаженством вщерть!

      * * *

      Мадам, скажіть без зайвих фраз,
      Щоб був я певен: так чи ні?
      Могли б, напевне, вже не раз
      Знайти, як звістку дать мені.

      Лиш поглядом, кивком одним
      Тому, хто в пристрастей вогні
      Горить -- о, змилуйтесь над ним! --
      Знать дайте присуд: так чи ні?

      Так -- і зрадів би я: збулось!
      Ні -- друзі ми, як і раніш:
      Хай вашим буде інший хтось;
      Мені ж -- собі належать лиш!

      * * *

      Де зараз ті, що був кумир для них,
      Які в вітальнях товпились, роззувшись?
      Я бачив їх покірних і ручних,
      Що зараз дикі, спогадів позбувшись,
      Як брали хліб із рук моїх, зігнувшись.
      Харчуються вже з іншого стола,
      Й кумирам іншим лесть їх і хвала.

      Де ділось все? Як статись це могло?
      Де зараз та, яка мене кохала?
      Я пам'ятаю ласки й рук тепло,
      Як сукня із плечей її сповзала,
      Й мене, обнявши, палко цілувала --
      Така прекрасна в пристрасті своїй --
      Й шептала ніжно: "Я -- твоя, ти -- мій!"

      Де ділась моя втіха і любов?
      Залишила мене на тугу й муки;
      Лиш в спомині вернутись може знов.
      Чи ж хоч на мить відчула біль розлуки?
      Вже інших обнімають її руки.
      Дні доживать мені в самотині,
      Де із утіх -- лиш спомини одні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ДЖОРДЖ АРНОЛЬД

      ВЕРЕСЕНЬ

      Як люб мені лужок,
      Де гомонить струмок
      Й кружля насіння трав пухнасте, гнане
      Легеньким вітерцем,
      То дзвінко, то тихцем,
      Й в садах колись розкішна роза в'яне.

      Долинуть із стерні
      Перепелів пісні,
      Й так радісно звучать вони і лунко;
      Над сонним плесом вод
      Із мошок хоровод,
      Й скрізь павутиння виснуть візерунки.

      А ввечері на сад,
      Де зріє виноград,
      Від тину прохолоди тінь лягає;
      І тягнеться на схід
      По небу млистий слід,
      Як повний місяць землю осяває.

      Ах, скоро поле й луг
      Озветься свистом хуг --
      То ж ластівок їхній вожак скликає
      Летіть від холодів
      Й шукать таких країв,
      Де літня благодать вже не зникає.

      В турботах про меди
      Гурт бджіл летить туди,
      Де квіти вересня останні квітнуть;
      І, сповнені журби,
      Воркують голуби --
      Жить вже без літа втіх їм треба звикнуть.

      Цвіркун мольбу шле ввись:
      "О літечку, вернись!"
      Горіхів в дуплі білки додалося;
      Й несуть свої жалі
      На південь журавлі,
      Ще поки небо в хмари не вдяглося.

      Легенький вітровій
      Продерсь крізь кедрів стрій
      І ніжно так обвіяв мої скроні,
      Мов це в ті давні дні,
      Що любі так мені,
      Торкнулись їх коханої долоні.

      І хоч журба йде в ріст,
      Як опадає лист,
      Миліший вдвічі все ж про літо спомин;
      Й у ці осінні дні
      В думки мої сумні
      Майбутнє літо шле уже свій промінь.

      ЕДНА МІЛЕЙ

      СЛУХАЮЧИ СИМФОНІЮ БЕТХОВЕНА

      О музико, звучи, не завмирай,
      Знов у юдоль не відринай мене!
      З тобою лиш блаженство, щастя, рай --
      Як осяваєш ти буття земне!
      Акордів повінь, звуків щемний чар --
      Вже б'ється й серце з ними в унісон,
      А все, що повне зла, жадоби, чвар,
      Немов у казці, поринає в сон.
      Ця мить найкраща з тих, що може дать
      Нам світ: на пагоні засохлім квіт.
      Не полишай мене, щоб знов страждать,
      Як суєта зупинить мрій політ.
      Над містом сонце й ніжний вітровій --
      О музико, оплот єдиний мій!

      * * *

      Горить моя свічка в пітьми темнім крузі
      З кінців двох -- не стачить на ніч.
      Та -- о! -- мої недруги, й -- о! -- мої друзі,
      Як ясно стає навсібіч!

      * * *

      Дім похмурий звівсь на скелі монолітному куску. --
      Йдіть і гляньте на мій замок сонцесяйний на піску!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Окремі вірші зарубіжних поетів
      АЛЕКСАНДЕР ПОП

      ОДА САМОТНОСТІ

      Щасливий, хто хоч клаптик поля,
      Дідівського ще, обробля;
      Кому утіхи дають воля
      Й своя земля.

      Хто їсти і вдягти -- своє
      Все має й лиш йому радіє:
      Тінь влітку дерево дає,
      Зимою ж -- гріє.

      Блажен той, що не хмурить брови,
      Як зрить годин, днів, років біг;
      В здоровім тілі дух здоровий
      Хто ще зберіг,

      Й вночі спокійно може спать,
      Дозвілля присвятить читанню,
      А вечір роздумам віддать
      І спогляданню.

      Так хочу жить -- незнаний, скромний;
      Й коли вже перейду межу,
      Не скаже й камінь хай надгробний,
      Де я лежу.

      ВМИРАЮЧИЙ ХРИСТИЯНИН -- СВОЇЙ ДУШІ

      Життя іскро, неба брость!
      О покинь цю смертну плоть!
      Трепет, шал, жага, вагання --
      О, блаженство й біль вмирання!
      Ти ж, Природо, припини
      Її спротив -- з пут звільни!

      Чую ангелів вже клич:
      "О, сестро, линь нам навстріч!"
      Й що так сковує мій рух,
      Зір затьмило й глушить слух:
      Ні звестись вже, ні дихнуть --
      О, душе, це Смерть мабуть?!

      Світ зника, все швидший рух,
      В очах -- неба сяйво, слух
      Спів серафимів впізнає:
      Мене крила ввись несуть!
      Могило, де твоя могуть?
      О Смерте, де жало твоє?

      ВІЛЬЯМ МОРІС

      ЛЮБОВНІ ЖНИВА

      Рук не відводь, коханий мій;
      Гойдає віти вітровій;
      Й хоч вже убір скидають свій --
      Чи ж осені стидитись?

      Ти кажеш: скоро холоди,
      Й чого нам ждать вже, крім біди?
      Живем -- не марні все ж труди,
      Й умрем -- в чім же виниись?

      Й коли вернеться знов тепло --
      Зійде, що сіяне було,
      Де радість -- корінь, біль -- стебло,
      А колос -- їх сплетіння.

      Вже мертвий корінь, любий мій,
      Стебло ж чухрає вітровій;
      Та збережем ми колос свій
      До світопотрясіння.

      ВІЛЬЯМ ДЕВІС

      ДОЗВІЛЛЯ

      Не в мозі ми через біги
      Спиниться й глянуть навкруги;

      Дивитись довго з манівця
      В даль, мов корова чи вівця;

      Відстежить в лісі, де та гілка,
      Куди горіх ховає білка;

      І зазирнуть в сіянні дня
      В струмок, що в зблисках весь до дна;

      Зріть досконалості вінець,
      Як милі ніжки йдуть в танець;

      І як розквітне на устах
      Той усміх, що зродивсь в очах.

      То не життя -- як без жаги
      Спиниться й глянуть навкруги!

      ДЖОН ГЕЙ

      * * *

      Украде курицю лисиця,
      Здоров'я -- вулична дівиця,
      Дочка -- сундук й парчі сувій,
      Дружина -- сон і спокій твій;
      Злодії винесуть пожитки --
      Та це ще невеликі збитки:
      Сон, скриня, посуд, гроші, звитки.
      Судів найбільш слід уникати:
      Присяжні, судді й адвокати
      Все відберуть в тебе -- до нитки!

      РОБЕРТ ХЕРРІК

      ЕПІТАФІЯ ДИТИНІ

      Спить тут брунька нерозкрита,
      Щойно в плоть і кров відлита,
      Що одразу ж і заснула,
      Лиш очицями змигнула.
      Зором линь сюди і слухом
      Де земля їй стала пухом.

      ДО ЕЛЕКТРИ

      О ні, не благаю цілунку,
      І посмішки я не прошу,
      Бо враз від такого дарунку
      Гординю в душі воскрешу.

      Найбільш, на що б міг сподіватись, --
      Й це б задовольнило сповна, --
      Повітря губами торкатись,
      Яке поцілує вона.

      БЕН ДЖОНСОН

      ДО СІЛІЇ

      До мене пий очима лиш
      З моїми заодно,
      Цілунок в келиху залиш --
      Й забуду про вино.
      Це -- для душі найвищий дар:
      Тамує спрагу в ній.
      Я й на божественний нектар
      Не проміняю твій.

      Тобі я з роз вінок послав,
      Не щоб мать щось взамін,
      А більш за все надію мав:
      Так не зів'яне він.
      Лиш подихом торкнулась ти --
      Й мені вернула дар;
      З тих пір, щоб пахнуть і цвісти,
      У нього вливсь твій чар.

      ОСТІН ДОБСОН

      ПОЦІЛУНОК

      Цілувавсь я сьогодні,
      А чи завтра зумію?
      О, щодня на це згодний!
      Цілувавсь я сьогодні,
      Та про рифи підводні
      Навіть думать не смію.
      Цілувавсь я сьогодні,
      А чи завтра зумію?

      Р.Т. ЖІЛЬБЕРТ

      ТРІОЛЕТ

      "Люблю тебе, о Боже!" --
      Я з уст її почув,
      На гімн небесний схоже:
      "Люблю тебе, о Боже!"
      Й описувать негоже
      Відчай, який відчув:
      "Люблю тебе? О Боже!" --
      Було це, як розчув.

      Н. ВОТЕРМАН

      * * *

      Живому приємніша роза,
      Ніж мертвому пишні вінки;
      О, це не бахвальство і поза:
      Живому приємніша роза --
      Так віршем осяється проза,
      Й де й ділись тужливі думки!
      Живому приємніша роза,
      Ніж мертвому пишні вінки.

      С. БІШОП

      КРИТЕРІЙ

      Хитрун і дурень в Джулії
      На шлюб просили згоди:
      Хитрун з-за грошиків її,
      Дурний -- з-за її вроди.

      Й кого з них вибрать, щоб вона
      В житті була безжурна?
      Якщо дурна -- то хитруна,
      А якщо хитра -- дурня.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ЙОГАН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ

      НІЧНА ПІСНЯ МАНДРІВЦЯ

      Над гір вершинами
      Спокій,
      Йдучи стежинами,
      Слух твій
      Звика до німоти;
      Не чуть пташні вже хору.
      Стривай лишень, скоро
      Спочинеш і ти.

      (другий варіант)

      На всіх вершинах
      Супокій;
      У всіх долинах
      Й вітровій
      Не віднайти;
      Пташні не чутно з бору…
      Зажди лишень, скоро
      Спочинеш і ти.

      ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

      ЛОРЕЛЕЯ

      Не знаю, звідки зітхання,
      Й чого сумним маю буть:
      Із давніх часів сказання
      Не можу ніяк забуть.

      Смеркає, свіжість в долині;
      Над Рейном, що мов заснув,
      Туман -- й на скелі вершині
      Останній промінь сяйнув.

      Там дівчина юна й чарівна
      Вгорі на вершині тій,
      Вся в золоті, мов царівна,
      І гребінь теж золотий.

      Розчісує ним волосся,
      Й співає пісню вона;
      Це ніжне дзвінкоголосся
      П'янить сильніш від вина.

      Рибалки серце від пісні
      У грудях б'ється сильніш;
      Не бачить вже скелі грізні --
      Він дивиться вгору лиш.

      Я знаю: там, де лілеї,
      Зімкнуться хвилі над ним.
      І це усе Лорелея
      Зробила співом своїм!

      ШАРЛЬ БОДЛЕР

      АЛЬБАТРОС

      Коли сум і нудьга обсідають матросів,
      Щоб розвагу лиш мать, а яку -- все одно, --
      Ловлять птахів вони, осяйних альбатросів,
      Що весь день супроводжують в морі судно.

      Вже на палубі, кинутий перед юрбою,
      Щойно -- неба блакить, зараз -- грязь, -- він в ганьбі
      Білі крила важкі волоче за собою,
      Мов опущені весла, в безсилій мольбі.

      Цар небес і морів, але тут знемагає,
      Ставши враз жалюгідним, нещасним, смішним;
      Той димить тютюном, люльку в дзьоб йому пхає,
      Цей каліку вдає -- шкутильгає за ним.

      Так поет лине ввись серед радості й суму,
      Недоступний для стріл, світло звідавши й тьму, --
      Та ходить по землі серед ґвалту і глуму
      Два гігантські крила заважають йому.

      ГІЙОМ АПОЛІНЕР

      МІСТ МІРАБО

      Під міст Мірабо Сена сплива
      Й наша любов
      Забудь освідчень слова
      Завжди після болю радість нова

      Надходить ніч лунає дзвін
      Минають дні а я без змін

      Рука в руці лицем в лице я й ти
      Тоді як під
      Мостом наших рук пливти
      Поглядам втомленим й біль цей нести

      Надходить ніч лунає дзвін
      Минають дні а я без змін

      Кохання спливає без вороття
      Любов мина
      Повільно як і життя
      Й немов надія що йде в забуття

      Надходить ніч лунає дзвін
      Минають дні а я без змін

      Минають дні і тижні біжать
      Ні часу вже
      Ні сил кохання бажать
      Під міст Мірабо мов Сена спішать

      Надходить ніч лунає дзвін
      Минають дні а я без змін



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ВОЛТ ВІТМЕН

      О КАПІТАНЕ! МІЙ КАПІТАНЕ!

      О капітане! Мій капітане! Ми в дрейф уже лягли;
      Наш бриг уник всіх небезпек, мети ми досягли;
      Вже близько бони, я чую дзвони, народ радіє;
      Велично й грізно кіль воду ріже, збулись надії.
      Але, о серце! Серце!
      Із рани кров біжить,
      Де капітан мій мертвий
      На палубі лежить.

      О капітане! Мій капітане! Вставай і слухай дзвін;
      Вставай -- тобі лиш звуки сурм, і стяг -- для тебе він;
      Тобі ці квіти, і лавра віти; на всіх наріччях
      Тебе лиш звуть, до тебе всі звернені обличчя.
      О капітане! Батьку!
      Ти мов приліг і спиш;
      Наснилось, що ти мертвий
      На палубі лежиш.

      Мій капітан ні слова, мовчать вуста бліді;
      Торкнувся рук -- без пульсу вже, холодні і тверді;
      Та ось із баку кидають якір; з буремних плавань
      Вернувсь бриг цілим -- він переможцем заходить в гавань.
      О берегу! Бий в дзвони!
      Мені лишень тужить,
      Що капітан мій мертвий
      На палубі лежить.

      ГЕНРІ ЛОНГФЕЛЛО

      СТРІЛА І ПІСНЯ

      Пустив стрілу я в даль безкраю,
      Й на землю впала, де -- не знаю:
      Такий стрімкий у неї літ,
      Що й не роздивишся, як слід.

      Послав я пісню в даль безкраю,
      Й на землю впала, де -- не знаю:
      Хто б таку зіркість мати міг,
      Щоб за польотом пісні встиг?

      Пізніш, як ліс вже в снігу шубі
      Дрімав, знайшов стрілу я в дубі;
      І пісню теж, як час пройшов,
      Я в серці друга віднайшов.

      ЛЕНСТОН ХЮЗ

      МРІЇ

      Не відмовляйсь від мрій,
      Бо коли мрія згине --
      Життя, мов зранений птах,
      Що ввись не злине.

      Не відмовляйсь від мрій,
      Бо якщо мрія щезне --
      Життя, мов поле сумне,
      Що в хугах мерзне.

      ДОРОТІ ПАРКЕР

      РЕЗЮМЕ

      Бритви біль заподіють,
      В ріках -- бруду емульсії,
      Від кислоти чорніють,
      Від таблеток -- конвульсії;
      Рушницям -- дозвіл важливий,
      Зашморг, буває, рветься,
      Газ має запах жахливий --
      Ах, жити прийдеться!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    251. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ВАЛЬТЕР ЛЕНДОР

      * * *

      Я вірив посмішці звабливій,
      Хоч слово й усміх цей зрадливі;
      Вже інший втратив би надію --
      Я я все ще чомусь радію.
      Щоб я повірив у любов --
      Обманюй знов мене і знов!

      * * *

      У посмішки вид нужденний,
      Лиш гніву спалах -- величний;
      Мінливий вітер південний
      Й постійний завжди -- північний.

      Венера між зір блукає
      Й на місці -- зоря Полярна;
      Ненависть сама спіткає,
      Любов -- боязка й примарна.

      * * *

      Не нарікай, смутний мій друже,
      Що втіхи й радості пройшли:
      Безжальна доля -- їй байдуже,
      Чим ми щасливими були.

      Веселки в небі пам'ятаю
      Й луги у вранішній росі --
      Я бачив їх, та не питаю,
      Чому й де ділись вони всі;

      І рук в розпуці не здіймаю,
      Щоб їх назад вернуть -- о ні!
      Бо тут чи десь іще -- я знаю --
      Із мли сяйнуть колись мені.

      * * *

      Приємно дивитись, як осінь буяє
      І в'яне природи краса --
      Та втіхи цієї у серці немає,
      Як власне життя вже згаса.

      Я й старість вважав би за втішну і милу,
      І долю б ні в чім не винив,
      Якби ж то на груди мої чи могилу
      Прощальну сльозу хто зронив.

      ВІЛЬЯМ КАУПЕР

      ТОПОЛИНИЙ ЛУГ

      Упали тополі -- прощай, густа тінь
      Й завжди гомінлива вершин височінь;
      Не гратись в їх листі вітрам, не співать,
      Без них вже дрозду поле й луг впізнавать.

      Дванадцять літ збігло, у вічність пішли
      З тих пір, як побачив цей луг, де росли, --
      Й ось зараз в траві лежать, час їх спиляв;
      Й сиджу вже на них, під якими стояв.

      Дрозд інший притулок знайшов від жари:
      Ліщину обжив він з цієї пори;
      Й вже радісна пісня його не луна --
      О, як звеселяла пейзаж цей вона!

      Роки, наче коні прудкі, пронеслись --
      Я теж, як вони, ляжу в землю колись;
      Й бриніть наді мною лиш вітру в траві,
      Аж поки не встануть дерева нові.

      Вони -- моя втіха, бо радість людська --
      Як мав її ще -- швидкоплинна така;
      Вона нетривала така ж, як і ми,
      І гасне ще швидше від смутку і тьми.

      ДЖОЙС КІЛМЕР

      ДЕРЕВА

      Не знаю я, чи є десь вірші,
      Щоб від дерев були не гірші;

      Що спраглими губами всюди
      Землі стискають ніжні груди;

      Що бачать бога цілий день
      Під шум молитов і пісень;

      Які вигойдують щоліта
      Гніздо малинівки на вітах;

      Що являть сніг, мов серця щем,
      Й знов порадіють під дощем.

      Вірші пишуть дурні, на мене схожі,
      Дерева ж -- це творіння божі.

      ТЕНЕССІ ВІЛЬЯМС

      РАЙСЬКА ТРАВА

      По райській траві я ногами ступав
      Весь день, як він сонця промінням сіяв;
      По райській траві я ногами ступав
      Всю ніч, як зір блиск її тьму проясняв.
      Й ось ноги до трав доторкнулись земних,
      І плакала мати при родах моїх;
      Й вже можу і швидко, й далеко ходить --
      Все ж прагну на райську траву знов ступить;
      Все ж прагну на райську траву знов ступить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Окремі вірші зарубіжних поетів
      ТОМАС МУР

      ВЕЧІРНІЙ ДЗВІН

      Вечірній дзвін! Вечірній дзвін!
      О, як бентежить душу він!
      Я дім згадав і юні дні,
      Як він колись звучав мені.

      Літа промчались молоді,
      Й хто так радів, кохав тоді --
      Скількох вже взяв могильний тлін,
      І їм не чут вечірній дзвін.

      Піду за ними вслід і я,
      Та вічна ця мелодія:
      Вже інші йдуть, мені взамін,
      Оспівувать вечірній дзвін.

      * * *

      Час тратив на зітхання,
      Вдивляня й домагання:
      З тих сяйв, що очі
      Дають жіночі, --
      Вже сутінь лиш згасання.
      Я ж мудрістю гордився,
      Та з нею розлучився:
      З усіх книжок
      В очах жінок
      Лиш дурості навчивсь я.

      Нам усмішки дарують
      Й красою нас чарують,
      Вогнем очей
      В пітьмі ночей
      Над нами владарюють.
      Було так і зі мною:
      Кохався не з одною;
      Коли ж оман
      Зникав туман --
      Обходив стороною.

      Хоч, серце, ти й страждало,
      Та чи мудрішим стало,
      Й призвідця чвар --
      Очей цих чар
      Більш благом не вважало?
      Ні! Не збороть вже ліні,
      Й борсаюсь в павутині:
      Принади їх
      Від інших втіх
      Мені дорожчі й нині.

      ДОВІД

      Твердять нам: розрізнять не треба
      Думки й діла щодо вини;
      Й за наміри карає небо,
      Мов уже здійснені вони.

      То ж чи не краще, ніж стидитись
      Найпотаємніших бажань,
      Нам стрітись -- і насолодитись,
      Перш ніж зазнати покарань?

      ЕНДРЮ МАРВЕЛ

      ВИЗНАЧЕННЯ ЛЮБОВІ

      Я й досі чудо в ній вбачаю:
      Любов моя така вдалась --
      Вона зачата від Відчаю
      І в Неможливості знайшлась.

      Лиш Відчаю могуть відкрила
      Мені небесні даль і вись:
      До цих висот Надії крила
      Слабкі уже б не піднеслись.

      І я б здолав відтинок грізний
      Без тіні сумніву й страху,
      Якби ж то Доля клин залізний
      Не вбила на моїм шляху.

      Любові дві вона, ревнива,
      Відстежує, щоб відвернуть
      Їх зустріч, бо та їй жахлива:
      Тиранки кінчиться могуть.

      Й тому вона стальним указом,
      Мов полюси, нас розвела --
      Й Любов, хоч вертить світ весь разом,
      Злить нас в обіймах не змогла.

      Хіба що зблизяться нестримно
      Небес устої і земні:
      Бо щоб з'єднать нас знов, потрібно
      Розплющить світ на площині.

      Любові лініям подібні:
      Перетин мать похилим всім;
      Ці ж -- паралельні і несхибні,
      Й ніколи не зустрітись їм.

      Й Любов, що з Долею змагання
      Не може виграть із тих пір, --
      Це Душ споріднених єднання
      Й протистояння вічне Зір.

      РІЧАРД ЛОВЛЕЙС

      ЗВІРКА

      Не дорікай, що обіцянок
      Я зріксь, що встиг усі забуть;
      Поглянь, ревнивице, -- вже ранок,
      Я ж уночі клявсь твоїм буть --
      Чи ж клятви довго так живуть?

      Що довга в нас любов, радіймо:
      Всю ніч тривала втіха ця;
      В твої поринувши обійми,
      Я інші зраджую серця --
      Чи ж воду пить з твого лиця?

      Твоє волосся неповторне,
      Та в іншім втіху не одну
      Знайду, як вивчу біле й чорне, --
      Скарб не знайшовши на лану,
      Обстежить слід ще й цілину!

      Й коли ось так пройду по кругу
      Й збагну, що кращої нема, --
      Вернусь, відчувши в серці тугу,
      До тебе, ситий і трьома --
      Бо що робить із сімома?

      ЕМІЛІЯ БРОНТЕ

      ЛЮБОВ І ДРУЖБА

      Любов -- наче дика шипшина,
      А дружба -- простий деревій:
      Ще темний, вона ж -- мов жарина;
      Хто ж довш квіт вигойдує свій?

      ДЖОН О'РЕЙЛІ

      БІЛА ТРОЯНДА

      Червона троянда -- бажання,
      А біла троянда -- любов;
      О ніжність голубки -- остання,
      А перша -- із соколом лов.

      Тобі ж у дарунок -- рожева,
      Рум'янець сяйне з пелюсток:
      В любові -- яка б надчуттєва --
      Бажань вже проклюнувсь росток.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
      64
      Поцілувать кохану я хотів,
      Й війнуло враз духм'яністю такою,
      Немов у сад квітуючий забрів,
      Де плине аромат густий рікою.
      Її уста -- мов запашні левкої,
      Щоки рум'янець -- взятий у троянд,
      А сніг чола -- в конвалії п'янкої,
      З очей сія гвоздики діамант,
      І плоть її -- суниці й майоран,
      А шия -- наче пагін бальзаміну,
      І перса її -- лілія й шафран,
      А пипки їхні -- пуп'янки жасмину.
      О, скільки ще є квітів запашних --
      Та мила все ж духмяніша за них!

      73
      Хоча турбот щоденних додалося,
      Та серце, що нічим не підкорить,
      Лиш пасмом золотим твого волосся,
      З грудей темниці до тебе спішить,
      Мов пташка, що до рук того летить,
      Хто в жмені зерен дасть їй, зголоднілій, --
      І серце так, щоб голод вдовольнить,
      Шукає твій благословенний вирій;
      Прихильна будь мольбі його несмілій,
      Впусти до клітки ніжної грудей,
      І там воно навчиться пісні щирій
      Хвалу тобі розносить між людей --
      Щоб потім аніскільки не жаліть,
      Що в грудях твоїх ніжних буде жить.

      75
      Ім'я її я вивів на піску,
      Та хвиль танок його безжально змив;
      Знов написав вже у новім рядку --
      Та взяв собі і цю мольбу приплив.
      "Даремно все це, -- сміх її бринів, --
      Чи ж смертному сягнуть безсмертя меж?
      Ніхто уникнуть тліну не зумів:
      Й моє ім'я зі мною зникне теж."
      "Ні! -- мовив я, -- хай міць і велич веж
      Змарнуються, перетворившись в прах, --
      В моїх віршах безсмертя ти знайдеш,
      Ім'я твоє жить буде в цих рядках.
      Хай смерть спустошить світ -- у нас любов
      Не вмре, й життя земне поновить знов!"

      81
      Моя кохана гарна, як волосся
      Злотистим пасмом вітерець майне;
      Прекрасна, як в рум'янці щік -- здалося --
      Квіт роз, чи як з очей любов сяйне;
      Красива, коли персами згойдне,
      Мов човен, що вертається із лову;
      Вродлива, як гординю прожене
      І осяйнеться посмішкою знову;
      Найкраща ж, як відчинить браму нову,
      В якій без ліку -- перли і рубін,
      Й лунать дозволить, ніжно й мило, слову
      Із найбентежніших грудей глибин.
      Все інше -- то природна лиш краса,
      А в цім -- душі і серця небеса.

      89
      Як голуб, що голубку загубив
      Й один на гілочці сумний сидить,
      Квилить за нею, яку так любив,
      І тужить, що до нього не летить, --
      Так я тепер один -- в душі бринить
      Відчай, бо поруч милої нема;
      Бреду кудись, як серце защемить,
      Немов той голубок, та все дарма;
      Не тішить вже й небес блакить сама --
      Її лиш погляд міг би звеселить:
      Могуть його в захмарну вись здійма
      Й того, кому лиш повзать бог велить.
      Коли вона пішла від мене пріч,
      Й життя -- як смерть, і день -- неначе ніч.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Едмунд Спенсер Із циклу "Аморетті"
      9
      З чим порівнять їх -- довго я вагавсь, --
      Ці всеосяйні, ці всесильні очі;
      Та не знайшов навкруг, як не старавсь,
      Щось схоже на два світочі дівочі.
      Не сонце -- бо сяйнуть і серед ночі,
      Не місяць -- бо їх світла не затьмить,
      Не зорі -- бо ще більш вони пророчі,
      І не вогонь -- бо їх не загасить;
      Не блискавка -- сяйне та лиш на мить,
      Не діамант -- тепла в їх блиску більше,
      І не кришталь -- нічим їх не розбить,
      Не скло -- їх це образило б ще гірше.
      Хіба що порівняю із Творцем,
      Що й в сяйві сяєв є для нас взірцем.

      15
      Що світ увесь засиплете скарбами --
      Купці, не вірю вашій похвальбі:
      Дві Індії спустошені вже вами,
      Й даремно час марнуєте в плавбі.
      Кохана ж все вмістила це в собі,
      Багатства світу всі ті дивовижні:
      Сапфіри -- її очі голубі,
      Рубіни -- губи пистрасні і ніжні,
      Мов низка перлів -- зуби білосніжні,
      Слонова кість -- чоло її ясне,
      А кучері -- мов золото, -- розкішні,
      І руки білі -- срібло осяйне.
      Найкраще ж, зриме для кількох сердець, --
      Чеснот її нев'янучий вінець.

      19
      Зозулі голос, славлячи весну,
      В гаю вже тричі весело лунав
      І всіх закоханих позбавив сну:
      Явивсь кохання бог -- він нагадав.
      А що за гвалт пернатих хор здійняв:
      В любовних гімнах їх -- мольба й хвала,
      А ліс відлуння ехом повторяв,
      Мов їх нестяма відгук в нім знайшла.
      Між них одна лиш мовчазна була,
      Хоч борг любовний мала більший всіх;
      Вона свій спів в хорал цей не влила,
      Глуха й німа до славословлень їх.
      Любове, не верне борги свої --
      Свавільницею затавруй її.

      26
      Красива роза, та росте з сміття;
      Прекрасний ялівець, та вузлуватий;
      Шипшина гарна, та в колючках вся;
      Сосна красна, та стовбур сучкуватий;
      Розкішний кипарис, та твердуватий;
      Горіх чудовий, та в ядрі гіркий;
      Рокитник пишний, та шереховатий;
      Чудне чар-зілля, корінь же слабкий; --
      В красі так всякій домішок тонкий
      Бридкого, що лиш множить домагання;
      Здобуток вже не тішить, як легкий --
      До щастя шлях проліг через страждання.
      Забудеш все -- і біль колишній теж,
      Як осяйнешся радістю без меж.

      30
      Мов лід, кохана, я ж -- як той вогонь.
      Чому ж тоді ніяк не розтоплю
      Гарячим серцем лід її долонь,
      Хоч до грудей багаття їх тулю?
      Чому і сам свій жар не умалю
      Від холоду її -- лишень торкнись?
      Вмиваюсь потом, майже в нім киплю,
      А полум'я ще дужче рветься ввись.
      Дива: вогонь, що плавив все колись,
      Морозить лід, й стає той ще міцніш;
      А лід, де холод і вода злились,
      Роздмухує вогонь іще сильніш.
      Таку могуть явля любов щодня,
      Що й хід речей природний відміня.

      60
      Той, хто небесній сфері й цифрам друг,
      Планеті кожній дасть перелік строків,
      В які вона свій пробігає круг,
      Як Марс за шість десятків земних років.
      З тих пір, як бог любові в світ широкий
      Послав й мою планету, збіг вже рік,
      Та здавсь він довшим сорока тих кроків,
      Якими доля зміряла мій вік.
      О, це любов так здійснювала лік,
      Що сорок літ Амур свій круг долав;
      Ще довшими здались, бо серце пік
      Любовних мук вогонь, що він наслав.
      Планета милої блукань хай дні
      Вкоротить, а як ні -- життя мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Діалог двох поетів
      КРІСТОФЕР МАРЛОУ

      ПРИСТРАСНИЙ ПАСТУХ СВОЇЙ КОХАНІЙ

      Прийди й будь любкою мені,
      Й блаженством сповняться нам дні,
      Де шир долин і схили гір,
      Поля й ліси милують зір.

      Тут будем на горбку сидіть
      І пастухів й овець їх зріть,
      Де ручаї дзвінкі течуть
      Й з гаїв пташині гімни чуть.

      Зроблю тобі постіль з квіток,
      А з кращих ще й сплету вінок,
      Й прикрасить також буду рад
      Я листям з мирта твій наряд.

      Найтоншу сукню будеш мать
      Із вовни ніжної ягнят,
      Й дам туфельки, та не прості,
      А що в них пряжки золоті;

      З плющу й соломи поясок,
      Й на нім з бурштину завиток.
      Як рада втіхам і весні --
      Прийди й будь любкою мені.

      Піснями й танцями лужки
      Озвучать в травні пастушки.
      Як ждеш блаженств цих й уві сні --
      Прийди й будь любкою мені.

      ВОЛТЕР РЕЛІ

      ВІДПОВІДЬ НІМФИ ПАСТУХОВІ

      Не знали б змін любові дні,
      А мова пастухів -- брехні,
      Я цим би звабитись могла
      Й тобі б стать любкою прийшла.

      Та прожене час травня чар
      Й отари з гір в тепло кошар;
      Як змовкнуть в лузі солов'ї,
      Чуть вухам скарги лиш свої.

      Зів'януть квіти, й плин води
      Скують зимою холоди;
      Дій жовч затьмарить мед розмов --
      Весну міняє осінь знов.

      Вінок той, сукня, з квітів ложе,
      Ті туфельки, вбрання все гоже
      Змарнують, знищать час і тлін
      В постійній круговерті змін.

      З плющу й соломи поясок,
      Що в нім з бурштину завиток...
      Мене не звабить цій хвальбі
      Прийти й стать любкою тобі.

      Як постарієш -- вже не люб:
      Чи ж хтось уник цих втрат і згуб?
      Могла б лиш, як про це забуть,
      Прийти й за любку тобі буть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Із Волтера Релі
      ПРОЩАННЯ ІЗ ДВОРОМ

      Всі радості мої, мов сон, минули,
      Життєві втіхи випиті до дна,
      Любов і сподівання обманули --
      Скорбота залишається одна.

      Шляхом кружним один бреду поволі,
      У сутінки довкілля порина;
      Удач не жду вже з рук сліпої долі --
      Скорбота залишається одна.

      Нема здоров'я й сил уже так мало,
      Жду смерті я -- десь поблизу вона;
      Весна відквітла й літо відбуяло --
      Скорбота залишається одна.

      До старості й зими із нею йти,
      Бо сам чи й доберусь вже до мети.

      * * *

      Самітником у краї необжитім
      Дні сумнівів я хочу провести
      Серед скорбот, що смутком оповиті,
      Де лиш любов мене мгла б знайти.

      Журба й тривога там за їжу будуть,
      Питво замінять сльози із очей;
      Вогонь, що з свого серця я добуду,
      Світитиме у темряві ночей.

      Прикриють тіло відчай із зітханням,
      Мій посох -- із надій, що не збулись;
      Жаль пізній з невтамованим бажанням,
      З'єднавшись, мені б ложем простяглись.

      Й хай розпач стане на краю безодні
      Й Смерть впустить, як Любов і Доля згодні.

      * * *

      В цих стінах плоть не ниє, хоч і в ранах,
      Що завдали їй заздрощі і зло;
      Мій дух же підневільний у кайданах
      Прикований до того, що було,
      Й лице бліде журби лиш бачить він.
      Була раніш тюрма мені, як воля,
      Й осель нових їй не шукав взамін;
      Та йшли роки, озлобилась недоля,
      Змінили варту, стіл скромнішим став;
      Й там, де колись в краси сіянні квітла
      Любов, -- тепер нема вже ні тих страв,
      Ні тої втіхи, ні тепла, ні світла.
      Відчаю засув на дверях тюрми;
      Волаю стінам, та вони -- німі.

      СЕР ВОЛТЕР РЕЛІ -- СИНУ

      Три речі є -- буяють на просторі,
      Допоки доля разом не звела;
      Бо коли день застане їх у зборі,
      Як стрінуться -- вже не уникнуть зла.

      О, це -- діброва, поросль, шалапут:
      Дерева -- щоб ряд шибениць звести,
      В коноплях -- джгут для зашморгу і пут,
      А розбишака й вітрогон -- це ти.

      Запам'ятай: як порізно, то квітнуть
      Діброва й поросль, в іграх баламут;
      Та варто їм зустрітись -- дошки скрипнуть,
      Вірьовки скрут, й бешкетнику -- капут.

      Надіймось же й молімось повсякчас,
      Щоб зустріч їхня обминала нас.

      СЕР ВОЛТЕР РЕЛІ -- КОРОЛЕВІ

      Я почуття до рік рівняти звик:
      Мілкі -- шумливі й мовчазні -- глибокі;
      Як пристасті розв'язують язик --
      То дно мілке все ж мають їх потоки.
      Ті, що багатство демонструють в слові,
      Проявлять свою бідність у любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Із Лі Ханта
      ДО КОНИКА І ЦВІРКУНА

      Зелений стрибунцю між літніх трав,
      Один ти звеселяєш день червневий:
      Лиш голос твій чуть в спеці полудневій,
      Як в бджіл -- і в тих азарт увесь пропав;
      Й ти, домочадцю, що тепло обрав
      Із тими, хто і свічки рад вогневі,
      Й так задерикувато в тьмі грудневій
      Мовчання в мить щасливу перервав;
      Два приятелі ніжні, хто б де жив:
      Один у полі, другий -- біля печі, --
      Обох любив би, з обома б дружив
      І в літній день, і у зимовий вечір;
      В задумі вухо тішив би їх спів
      Всередині й зовні, в жарі й холоднечі.

      НІЛ

      Тече він крізь єгипетські піски,
      Мов думка владна, пронизавши сон,
      Й роки і речі тут знаходять схрон,
      Вже з його плином злиті на віки:
      Стада і пастухів зриш вздовж ріки,
      Й громаддя пірамід, гробниць, колон;
      Й Сезотріса золотосяйний трон,
      Й цариці усміх, й слави їх вінки.
      Й мовчання потім, наче враз не стало
      Всього у світі, що жило й буяло;
      І пустка скрізь. Й, від сну збудившись, ми
      Шум вод цих чуєм знов, як вже бувало
      Не раз -- й теж прагнем не блукать в пітьмі,
      А щоб вказали й іншим шлях самі.

      ДО РИБИ

      Кумедні й дивні, без повік і вій,
      Чудовиська морів витрішкуваті;
      Солону воду змушені ковтати;
      З кров'ю, мов лід, хоч і червоність в ній;
      Німі, хоч рев довкруг вас в буревій;
      Всіх форм і розмірів, слизькі й лускаті,
      Короткі й довгі, круглі і плескаті;
      Безпристрасні в безшлюбності своїй;
      Проворні, мокрі, боязкі істоти;
      Чим зайняті? Як ночі свої й дні
      Проводите ви? Що в вас за турботи?
      В купанні безперервнім, у спанні
      Й ковтанні як вдалось нудьгу збороти?
      Чи ж здатні ви дать відповідь мені?

      ВІДПОВІДЬ РИБИ

      Кумедний монстре! Й кому б не кортіло
      Так витріщатись, щоб зріть чудо це;
      Пласке й химерне у тебе лице,
      Й роздвоюється знизу твоє тіло;
      По суші ходиш ти, незграбна брило:
      Хвіст -- шпичаки два, голова ж -- яйце,
      Спина пряма й округле черевце,
      Й ще рухаєшся як -- незрозуміло;
      Повітрям дишеш, пилом і парами;
      Як можеш існувать, чудний такий,
      І без води морської жить роками?
      Без жабр, луски -- сухий ти і бридкий;
      Йдеш -- часом зрю -- зчепившись плавниками
      З таким же в парі, неповороткий.

      АБУ БЕН АДХЕМ

      Абу Бен Адхем (рід його буд славен!)
      Збудивсь вночі раз, хоч мав сон без марень,
      Й побачив в спальні в місячному світлі,
      Бентежнім, наче лілії розквітлі,
      Як ангел щось у книзі золотій
      Записував. Й у простоті святій
      Спитав в посланця він, як осмілів:
      "Що пишеш ти?" -- І ангел відповів:
      "Тих імена тут, славою обвиті,
      Хто любить Бога більш за все на світі." --
      "Чи ж є й моє?" -- Й почув: "Ні, ще нема."
      Й завмерла на устах мольба німа:
      "О, запиши й мене там як такого,
      Що любить ближніх більш себе самого."

      Й той ангел зник. Явивсь знов серед ночі
      Наступної й знов сяйвом сповнив очі,
      І ймення показав у славі й блиску --
      Й Бен Адхем вже був першим в тому списку!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Із Роберта Сауті
      ВОДОСПАД ЛОДОР

      "Розкажи, як вода
      Пада вниз у Лодорі!" --
      Мій син запитав
      Про це якось днями;
      І щоб я розповів
      Неодмінно віршами.
      І одразу ж за ним
      Вже дочка набрида
      Із своїм домаганням --
      Все тим же, одним,
      Що і в брата, проханням:
      Розказать, як вода
      Пада вниз у Лодорі
      З її ревом, як в морі;
      Й постало щоб зримо
      В моєму повторі.
      То ж повідав їм в риму --
      Мав їх цілі гори --
      Собі для наснаги,
      А їм для розваги,
      Як натхнення був злет, --
      Бо я люблячий батько,
      Й до того ж поет!

      З малого струмка,
      Що з озер витіка
      Й джерелець прозорих
      В горах неозорих,
      По звивах і схилах,
      Крізь нетрі пробившись,
      Потічки вбирає --
      Й тоді завмирає,
      Озерцем розлившись;
      А потім, проснувшись
      Й задуми позбувшись,
      Біжить крізь комиш
      Все швидше й вільніш
      По лузі й долині
      На сонці і в тіні:
      Під лісом -- грайливо,
      Де скелі -- свавільно;
      Тихо й бурхливо,
      Швидко й повільно;
      Тут в блиску ясніє,
      А там спохмурніє;
      То в мливі і в ліні,
      То в гніві і в піні,
      Аж поки, всю міць
      Свою виявить рада,
      Сягає тих місць,
      Де стрімко вниз пада.

      Й коли у громаду
      Пірна водоспаду,
      Реве так вона,
      Немов йде війна
      Й гармат чуть навкруг канонаду;
      Зметнувшись, стенає
      Й униз поринає
      В падінні й здійманні,
      В польоті й гойданні,
      В стрибку й обертанні;
      Бунтує й метляє,
      Хвилює й вихляє,
      Вібрує й кружляє
      Вдень, ввечері, вранці
      У вічному танці;
      В цім буйстві напору
      Блаженство для зору,
      Чаруючи, дивуючи
      Слух ревом в гігантській горлянці.

      Шпурляє і жбурляє,
      Стрясає й колисає,
      Метає і вертає,
      Впокорює й прискорює,
      Напружує і звужує,
      Дзюркоче і вуркоче,
      Нуртує і фліртує,
      Пугукає й вигукує,
      Зливається й звивається,
      Гуркоче і гогоче,
      Несеться і трясеться,
      Скрадається й кидається,
      Ятриться й бадьориться,
      Штовхається й сахається,
      Вилискує і зблискує,
      Зворушує й оглушує,
      І міниться і піниться,
      І мутиться і крутиться,
      Збігає і плигає,
      Танцює і гарцює,
      Вигулькує і булькає,
      Натужиться і пружиться,
      Втікає й нарікає;

      Вирує і парує,
      Струмує і шумує,
      Тьмяніє й туманіє,
      Здригається й змагається,
      Снується і сміється,
      Іскриться і вихриться;

      Буркоче й булькоче й белькоче,
      Термосить і зносить й голосить,
      Долає й волає й горлає,
      Дзвенить й бубонить й гомонить,
      Збігає й мигає й благає,
      Прямує й штурмує й гальмує,
      Говорить і спорить і вторить,
      Сюрчить і ричить й деренчить,
      П'яніє й навісніє й шаленіє,
      І гупає і хлюпає і тупає,
      І дзенькає і бренькає і тенькає;

      Бурмоче й тріпоче й клекоче й лопоче,
      Летить і мигтить й торохтить й мерехтить,
      Скрегоче й рокоче й цюркоче й регоче,
      Скрипить і кипить і рипить і хрипить,
      Туркоче й теркоче й тріскоче й цокоче,
      Шугукає й грюкає й стукає й улюлюкає,
      Ширяє і грає й напирає й завмирає,
      Бубнить і гугнить і бринить й жебонить,
      Шумить і гримить і струмить і димить,
      Бряжчить і журчить і бурчить, й знову мчить, --
      І так, не кінчаючись, лиш вічно міняючись,
      В постійному русі все нижче спускаючись,
      В злобі й непокорі, як при штормі на морі, --
      Так вода з ревом падає вниз у Лодорі.

      ГУСЮ

      Чи в західних лугах ти годувавсь,
      Чи в лісі перевальцем брів по глиці,
      Чи на болоті між осок скрадавсь,
      Чи захист мав між фермерської птиці
      Від цигана-злодія й від лисиці;
      Й чи крючкотвор-правник твоїм пером
      Нестиме бідним і малим погром,
      Чи ним поет закоханий дівиці
      В сонеті виливатиме жалі;
      Й чи буде брать крило твоє щоднини
      Служниця для змітання павутини, --
      Не знаю. Але тут лиш, на столі,
      Де і портвейн, і з овочів приправа,
      Заслужена й тебе чекає слава.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Із Адама Міцкевича
      РОЗМОВА

      Моя кохана! Нащо нам розмова?
      Чому, щоб нашу пристрасть розділити,
      Не можна душу в душу перелити?
      Мінять для чого на здрібненість слова,
      Що слуху й серця ще сягнуть не встигне, --
      Мре на устах вже, у повітрі стигне?

      "Люблю! Кохаю!" -- по сто раз благаю,
      Але твій смуток грозить гнівом стати,
      Що пристрасті ніяк я не здолаю,
      Сказать не вмію, вилить, оспівати.
      Як в летаргії, не зберу вже сили
      Дать знак життя й уникнути могили.

      Уста нам нащо трудить марно стільки?
      Злиттям їх краще з'ясувать стосунки.
      Я мовить хочу биттям серця тільки,
      Й зітханнями, де мовою -- цілунки.
      Й так розмовлять години, дні і роки,
      Як строк ще є -- і як всі вийдуть строки.

      НЕПЕВНІСТЬ

      Як тебе нема -- не тужу, не плачу;
      З думки не зіб'юсь, як тебе побачу;
      Та коли тебе довго не стрічаю --
      Не хвата чогось, чомусь я скучаю;
      І, сумний, собі задаю питання:
      Чи то дружба лиш? Чи то вже кохання?

      Зникнеш ти з очей -- ще не міг ні разу
      В думці образ твій відновить одразу;
      Але відчував, як, помимо волі,
      В пам'яті моїй він спливав поволі.
      Повторюю знов я собі питання:
      Чи то дружба лиш? Чи то вже кохання?

      Хоч страждав не раз, не смів і гадати,
      Щоб до тебе йти жаль свій виливати;
      Брівши без мети кудись по дорозі --
      Як я опинявсь на твоїм порозі?
      Входячи, собі задавав питання:
      Що мене вело? Дружба чи кохання?

      Я б за спокій твій життям не скупився,
      За твоє здоров'я в пекло б зголосився;
      Та не смію все ж навіть і бажати,
      Щоб самому цим всім для тебе стати.
      Повторюю знов я собі питання:
      Чи то дружба лиш? Чи то вже кохання?

      Руку як кладеш на мої долоні,
      Я тоді увесь в ніжному полоні:
      Здасться, що легким сном життя урветься;
      Серце ж збудить знов, бо сильніш заб'ється,
      Й голосно мені задає питання:
      Чи то дружба ще? Чи уже кохання?

      Як складав я цю пісеньку для тебе,
      Віщих слів не ждав, щоб явились з неба;
      Сам дивуюсь: як все постало зримим,
      Де думки взялись, звідки збіглись рими?
      І, насамкінець, начеркав питання:
      Надихнуло що? Дружба чи кохання?

      СТЕПИ АККЕРМАНСЬКІ

      Впливаю в обшири сухого океану;
      Мов човен, мій візок у зелень поринає,
      У хвилях буйних трав між квітів пропливає,
      Коралові минає острівці бур'яну.

      Вже сутінки лягли. Ні шляху, ні кургана.
      Мій зір у небі провідних зірок шукає.
      Он там, далеко десь, на хмарці відблиск грає:
      То світиться Дністер, там лампа Аккермана!

      Спинімось! Тихо як! Чуть -- журавлі десь линуть:
      Не розрізнив би й сокіл їх, але курличуть,
      І чути, як мотиль розгойдує стеблину;

      А вуж повзе між зел -- то слух травинки злічить.
      В цій тишині -- о, якби міг сюди долинуть! --
      З Литви почув би голос. -- Їдьмо, нас не кличуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Із Семюела Кольріджа
      ДО РІЧКИ ОТТЕР

      Мій західний струмку, потоку милий!
      Вже стільки літ минуло -- який вир
      Подій сумних і радісних -- з тих пір,
      Як камінець жбурляв я в твої хвилі
      Й лічив, підстрибнуть скільки раз він в силі.
      І хоч дитинство я вже не верну,
      Та пам'ять оживля ті насолоди:
      Вдивляюсь пильно -- й оком не змигну --
      Як ти між верболозів котиш води,
      Вливаючи в спекотність осяйну
      Днів літніх тінь своєї прохолоди.
      Дитинства дні! Мені вас не забуть.
      Й не раз, втомившись від турбот, зітхну:
      О, як хотів би знов дитям побуть!

      ТРУД БЕЗ НАДІЇ

      В труді природа вік: повзе слимак,
      Бджола дзижчить, в польоті птах всі дні;
      Зима, завмерши в сні, дає вже знак,
      Збудившись, все у квіт вдягнуть весні.
      Лиш я марную час -- нащо мені
      І мед, і подруга, й гніздо, й пісні?

      Все ж знаю доли, де між квітів чару
      Струмки дзюркочуть, сповнені нектару.
      Даруйте, квіти, іншим вже свій цвіт!
      Струмки, спішіть від мене далі в світ!
      Уста німотні, без вінка чоло:
      Дрімотою що ж душу облягло?
      Труд без надії -- в решеті нектар,
      Й надія безпредметна -- марний дар.

      ДО ПРИРОДИ

      Це може, й плід уяви лиш, коли
      Всі речі, що я бачу, тої ж миті
      Здаються мені радістю зігріті,
      А в листі й квітах знову ожили
      Любов і благочестя, що були
      В них завжди. Й хай сміються всі на світі
      Над цим -- вже маю захист в своїи скиті
      Від страху, горя, сумнівів, хули.
      То ж тут, в полях, поставлю свій вівтар,
      Й хай буде небозвід мені за храм,
      А квітів аромат, весь їхній чар
      Тобі, мій Боже, хай за фіміам
      Духмяний стане. Дай благословіння,
      Щоб я, священник Твій, тут вів служіння.

      ДО ОСІННЬОГО МІСЯЦЯ

      В наряді ночі перле феєричний!
      Творцю видінь вражаючих, привіт!
      Я стежу, як пливеш ти, блиск магічний
      Ллючи молочно крізь сплетіння віт,
      Коли, неначе граючись, ховаєш
      За покривом із мли блідий свій диск;
      То знову із-за хмари визираєш,
      Й дрімоту з неба проганя твій блиск.

      Така й надія -- теж ясна й мінлива:
      Ледь зблискує; ховають її в тінь
      Відчаю чорні, як в дракона, крила --
      Й ось із своїх прогнала володінь
      Турбот і смутку хмари й освітила,
      Мов метеор, і даль всю, й височінь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Із Джерарда Хопкінса
      ВЕСНА

      Чи ж є на світі щось гарніш весни!
      У лузі трав неспинний буйний ріст;
      В гнізді мов неба синь, яєчка -- й дрізд,
      Об дерев віття дроблячи, пісні
      Шле, ними обмиває слух всі дні.
      Вся в білім, звелась груша в повний зріст,
      Полощучи в блакиті квіт і лист;
      Й краса в ягнят грі -- раді і вони.

      Що нам цей шал весь, сік в буянні трав?
      Землі це дрож при згадці райських втіх.
      Бери ж, поки пересит не настав
      Й ще їх, о Боже, не затьмарив гріх!
      Невинні душі в травні Ти зібрав --
      Й це вибір Твій, хто в муках вмер за всіх.

      ЛІХТАР НАДВОРІ

      В нічній тьмі часом бачу я ліхтар
      І здогадів рій будить він завжди:
      Чий, хто несе, йде звідки і куди,
      Що в світлі його чахлім стільки чар?
      Йдуть мимо люди; зблисне в пітьмі жар
      Краси й думок їх -- й згасне, і не жди:
      За мить не знайдеш навіть і сліди --
      Вже смерть чи відстань той забрали дар.
      Смерть або відстань -- й не здолать цих меж,
      І марно зір твій нишпорить навкруг:
      Як із очей геть, то і з серця теж.
      Христос -- і очі, й серце: біль недуг
      Втиша, втіша, спасіння в нім знайдеш;
      В нім -- всім спокута, твій і мій це друг.

      СВІЧА У ДОМІ

      Коли вночі йду поаз осель ряди,
      То часом свічку бачу у вікні,
      Що відблиски снує навстріч мені
      У мряці жовтій мли туди-сюди.
      За склом тим що за помисли й труди?
      Й зринає вдячність в серця глибині:
      То Джек чи Джессі, й молиться чи ні --
      Слав Бога й шли хвалу йому завжди.
      Ввійди ж в свій дім, в душі роздмухай жар
      Й у серці свічку запали, й лелій
      Той вогник -- ти хазяїн й твій це дар.
      Не уподібнюйсь же особі тій,
      Що валить її з ніг брехні тягар,
      Чи солі, яка втратила смак свій.

      * * *

      Буджусь -- й не день, а мороку тінь бачу.
      Що за години в тьмі ми провели
      В цю ніч! О серце, шлях який пройшли!
      Й блукать ще скільки серед мли і плачу?
      Засвідчую: на ці години трачу
      Роки, життя все; шлю благань вали
      Йому, хто сам -- Любов; й не досягли --
      Й летять нові й нові ще їм в додачу.

      Я жовч, я серця біль. Бог мені дав
      Гіркий смак -- смаком цим вже сам я став.
      Плоть, кості, кров -- з-за них проклять ще більш:
      Дух-дріжджі в тіла тісті, щоб скисав, --
      Їм бич всім той же, що й собі обрав
      Сам я, пітливий кусень. Ні -- ще гірш!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Із Джона Мільтона
      ДОСЯГШИ ДВАДЦЯТИТРИРІЧНОГО ВІКУ

      Як швидко все ж Час-злодій на крилі
      Відносить вдаль мій двадцять третій рік!
      Дням пізньої весни втрачаю лік,
      А квітів ще й не видно взагалі.
      Можливо, і даремні ці жалі,
      Що ще з лиця не зник дитячий лик --
      В душі дозрів я й до змагання звик
      Із тими, в кого мужність на чолі.
      І все ж іду я швидко чи повільно,
      Й мета моя висока чи низька,
      Й важкий чи ні тягар щоденних справ --
      Небес і Часу воля вже така:
      Йду лиш своїм я шляхом неухильно,
      Що його Вчитель для мене обрав.

      ДО СОЛОВ'Я

      О солов'ю, твій спів в гаю дзвенить
      В травневий вечір й нас усіх чарує!
      Надію він закоханим дарує --
      Весни блаженство, що у нім бринить,
      Склепить дню очі осяйні велить
      До того, як зозуля провіщує
      Любові збитки. Хай же в нім нуртує
      І пристрасть, і жага, щоб заглушить
      Крикливу пересмішницю у лузі,
      Від глузувань чиїх знов затужу.
      Ти з року в рік дбав, щоб не був я в тузі,
      Й давав розраду, хоч вже й не скажу,
      Більш спільником Любові був чи Музи --
      Я ж їм обом однаково служу.

      ПРО СВОЮ СЛІПОТУ

      Як згадую, що світла вже нема
      Очам моїм на півшляху земному
      Й талант, що Бог мені свій дар у ньому
      Явив, нестиму вже в собі дарма,
      Хоч прагну ще поривами всіма
      Душі Творцю служить, Йому одному, --
      На запитання в докорі німому:
      "Яка вже праця, як в очах пітьма?" --
      Відповіда Терпіння: "Бог не просить
      Трудів людських: прихильніш Він сприйма
      Смиренних -- Його милість тих знайде,
      Хто ярмо ніжне терпеливіш носить;
      На Його зов людей спішить юрма,
      Але й той служить, хто стоїть і жде."

      МІСТЕРУ ЛОРЕНСУ

      Мій Лоренсе, вогонь хай розведуть
      Тепер, як ниви голі й почорнілі,
      Щоб в спомини поринуть, такі милі,
      Час коротаючи в розмові тут.
      Ждать будем, поки дні негод минуть
      Й зефір весняних не верне ідилій,
      Торкнувшись пелюсток розквітлих лілій
      І роз, які не сіють, не прядуть.
      Все є тут, щоб тонкий смак вдовольнить:
      Вино і їжа, пісня і танець;
      Чуть лютню й голос, що у нім бринить
      Тосканський наспів, матимеш нагоду.
      І хто собі лиш зрідка насолоду
      Таку дозволить може, той -- мудрець.

      САЙРІЕКУ СКІННЕРУ

      Мій Сайріеку, що твій знатний дід
      Ще в давні дні Британії Феміду
      Завжди і скрізь брав під свою егіду,
      Рятуючи цим від численних бід, --
      Зі мною ж нині про законів звід
      Забудь, віддавшись радощам обіду;
      Залиш спір Архімеду і Евкліду,
      Й що від француза й шведа ждать нам слід.
      Свій час учись розумно витрачати,
      Як обираєш найкоротшу путь,
      Щоб розрізнять, де добре і де зле;
      Тягар турбот, що будуть обсідати
      Щодня нас, вмій хоч іноді забуть,
      Як мить веселощів нам Бог пошле.

      ЙОМУ Ж ПРО МОЮ СЛІПОТУ

      Четвертий рік вже, Сайріеку, друже,
      Мій згаслий зір дня світла не сприйма;
      Навік заполонила очі тьма,
      Й забули вже видіння, зріть не дужі,
      Зір, сонця, місяця, дощу і стужі,
      І жінки, й чоловіка. Все ж нема
      На небо нарікань: мій дух здійма
      Надія ввись -- й мені це не байдуже.
      Ти запитаєш: де ж беру я сили?
      В свідомості, що спроби захистить
      Свободу в очах світло загасили:
      Я зміг її Європі всій звістить.
      Й ця думка хай веде аж до могили --
      Й в сліпім не раз надію ще зростить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Із Данте Габріела Россетті
      ЛЮБОВНИЙ ПОГЛЯД

      Коли тебе більш зором осягну?
      При світлі дня, коли твій лик являє
      Краси чар і любов лагословляє,
      Яку лиш завдяки тобі збагну?
      Чи як в пітьмі тебе я пригорну
      Й беззвучно серце серцю звідомляє,
      Який у нім шал пристрасті палає,
      Й тобі у саму душу зазирну?

      Моя любове! Якщо ж в самотині
      Вже буть без тебе -- й не вернуть ні тіні
      Землі, ні сяєва твого весні, --
      Які вітри над спохмурнілим садом
      Життя з надій зів'ялих листопадом
      Від Смерті крил здіймуться навісні!

      РАДІСТЬ ПРО ЗАПАС

      Казав я: "Не зривай цей перший плід,
      Хоч гарний і рум'яний -- ще хай зріє;
      Хай дерево дари свої уздріє,
      Схиливши над струмком сплетіння віт
      Й ждучи дня повноти. Й нам ждати слід
      Дня, що теплом останнім вже зігріє,
      Щоб плід спожить до того, як змарніє,
      І дереву хвалу слать в небозвід."

      Я говорю: "Ах, довго ждав, налившись,
      Плід -- і вже, впавши, по струмку пливе.
      Не ждіть дарів останніх: спокусившись,
      Хай кожен плід свій літом ще зірве,
      Перш ніж покаже осінь норов свій
      Й гай лунко відізветься, мов прибій."

      БЕЗПЛІДНА ВЕСНА

      Знов колесо пір року повернеться
      Й, мов дівчинка, що вітру навздогін
      Біжить, -- в них гра така: війне лиш він
      Майне й вона; той свище, та сміється --
      Мчить так навстріч весна, та не діждеться
      Усмішки в відповідь -- я встать з колін
      Не можу, бо скорбот зимових тлін
      Схилив мене й весні не піддається.

      Глянь, крокус -- мов згасань вогонь в снігах
      Підсніжників; квіт яблуні, що милий
      Так нам, спокус гріх явить у плодах.
      Де ж, весно, радість взять, якщо і в лілій
      За мить злетить, перетворившись в прах,
      З їх золотих сердечок вінчик білий?

      * * *

      Сонет -- миттєвий пам'ятник чуттів,
      Від вічності душі безсмертній миті
      Дар пам'ятний; в нім гармонійно злиті
      Смирення й велич, німота і спів.
      Шукай найкраще в поєднанні слів,
      Різьби його, як серцем вже зігріті,
      В слоновій кості, мармурі граніті,
      Щоб він вночі і вдень сіяв і цвів.

      Сонет -- монета: решка -- шал душі,
      Зворотний бік -- обмеження й закон;
      Життю данина -- борг вернуть спіши,
      І викуп за любов -- такий канон;
      Й на пристані, що вже в тьми круговерті,
      В руці Харона це платня для Смерті.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Із Данте Габріела Россетті
      БЕЗМОВНИЙ ПОЛУДЕНЬ

      В траві твої долоні мов квіток
      Голівки, пальці ж -- наче пелюстки,
      І посмішка в очах. Луги п'янкі
      Й повільний плин над ними пав-хмарок.
      Довкіл гніздечка нашого -- лиш крок
      Ступи -- скрізь жовтецю золотоцвіт,
      Яглиці срібло й глоду живопліт,
      Й снується тиша зримо, як пісок
      В годиннику. Проливши синь в осот,
      Тріпоче бабка ниткою з висот --
      Й нам так з небес дарована ця мить.
      О, хай же переповнює серця
      Взаємністю мовчання тиша ця --
      Мелодія коханя в ній бринить.

      ЦІЛУНОК

      Ні ті випробування, які ждуть,
      Ні літ прожитих підсумок печальний
      Вже не зірвуть з душі наряд вінчальний
      І на поталу плоть не віддадуть,
      Бо на губах моїх твоїх губ чуть
      Мелодію п'янку -- етюд прощальний,
      Немов Орфея арфи звук благальний,
      Щоб уст коханих подих знов відчуть.

      Я був дитя в рук доторку; мужчина --
      Як до грудей припала ти мені;
      Вже дух -- в очей втопившись глибині;
      Й став богом, коли ніжності лавина
      Заполонила -- й пристрасть вже єдина
      Злила в один зустрічних два вогні.

      PLACATA VENERE

      Уста з солодким болем розімкнулись,
      Завмер цілунок; краплями іскрились
      Ще вії після гроз всіх, що скінчились;
      Сповільнились їх пульси; розминулись
      Їх груди -- так врізнобіч би хитнулись
      Коханці-квіти, до стебла б схилились,
      Хоч пелюсток губами, що розкрились,
      Одна до одної все б ще тягнулись.

      Потоки сну їх у полон взяли,
      Дрімоти хвиля в вирі закружляла.
      Й ось поступово душі їх спливли --
      Зоря ранкова морок вже долала.
      Лісів і вод видінням серед мли
      Здивований був: там вона лежала.

      Placata Venere (лат.) -- умилостивлена Венера



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Із Крістіни Россетті
      * * *

      Залиште, літні друзі, ви мене:
      Не літня я, а, мов зима, холодна;
      Загублена в пітьмі вівця голодна;
      Невдаха, що, в чім щастя, й не збагне.
      Хай навіть в думці жалість не майне;
      Живіть в теплі і втіхах -- я ж бездомна.
      Мене залиште, бо інакше жодна
      Зі мною й вас напасть не обмине.
      Вам -- битий шлях, мені ж -- лиш манівці;
      Відлюдно я живу й помру самотня.
      Та все ж, як чуть плач вітру в осоці,
      Хай гріє дар ваш -- споминів тепло,
      Бо в серці туга вже невідворотна
      За ластівками літа, що пройшло.

      * * *

      Минула юність і краса пішла,
      Як навіть в лик блідий цей і вселялась;
      Краса і юнь відквітли -- що ж осталось?
      Раніш волосся заквітчать могла --
      З тих роз щокам рум'янцю б додала;
      Й ось -- вже б дістались колючки лиш голі;
      Й не пишні б квіти для вінка взяла,
      А ті лиш скромні, що зростають в полі.

      Краса і юнь покинули. Що ж маю?
      Біль серця, й тугу, і скорботи гніт,
      Бентежність серця, що блаженство знало;
      Мовчання серця, що пісні співало,
      Як юності й краси буяв ще квіт, --
      Й за спів й любові німоту приймаю.

      ПЕВНІСТЬ

      Лиш марнота марнот -- як говорив
      Еклезіаст -- все в світі: тлін і прах,
      І втримать те, що в вухах і в очах,
      Це все одно, що вітер би ловив.
      Трава лиш в'яла все, що б не створив;
      Туди-сюди в житті надія й страх
      Штовхають -- в тернах, звивистий той шлях,
      Де смерті морок обрій вже закрив.

      Як Вчора, таке ж маєм і Сьогодні,
      І Завтра ті ж нам принесе дари.
      Й очікувать на щось нове чи ж слід
      Відтоді, як був створений цей світ?
      Старе стебло й дасть колючки старі,
      Світання сіре -- й сутінки холодні.

      ВИТРИВАЛІСТЬ

      Я, смерть уздрівши, теж не відсахнусь.
      Та важче все ж в собі знаходить сили,
      Долаючи життєві крутосхили,
      Як падаю, лишень з колін зведусь;
      Та піднімаюсь знов -- я не здаюсь,
      Хоч і стою вже на краю могили
      Й так заздрю тим, що в ній навік спочили, --
      Й щоб мать цю мужність, Богові молюсь.

      Страждать ще треба -- лиш любить не досить:
      Благодіяння зриме усіма,
      Страждання ж -- самотини біль німа,
      Й цьому день кожен докази приносить.
      Є добрі вчинки -- житіїв нема,
      З чаш повних всі п'ють -- хто ж осушить осад?

      ПІСНЯ

      Коли помру я, милий,
      Ти довго не ридай;
      Троянд біля могили
      Й калини не саджай.

      Де ляжу я, не саду --
      Траві зеленій буть!
      Захочеш -- мене згадуй,
      А якщо ні -- забудь!

      Там тіней не побачу
      І не почую гроз,
      Вже вдосталь не поплачу
      Із солов'єм між лоз.

      Та й що там побажаєш,
      Де лиш пітьма без меж?
      Щаслива, як згадаєш,
      І як забудеш -- теж!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Із Крістіни Россетті
      НЕ ЗАБУВАЙ

      Не забувай мене, коли в той край,
      Де забуття і тлін, піду навік
      Й не стиснеш рук вже, до яких так звик,
      А я й не обернусь на твій відчай.
      Не забувай мене, не забувай,
      Як без мене і день мине, і рік;
      Й тоді, як навіть втратив би їм лік,
      Безсильні вже і молитви нехай.
      Якщо ж забутись випаде на мить,
      Вже не печальсь, мене згадавши знов:
      Як ще не вся поглинута любов
      Могилою і мороком німим --
      Мене забуть все ж краще й порадіть,
      Ніж згадувать, лишаючись сумним.

      ЗИМОВИЙ СОНЕТ

      Сказав дрозд: "Не діждусь весни й тепла;
      Гніздо звить вже не ставлю за мету."
      Сказав кущ роз: "Зима в полон взяла;
      Без сонця і дощу не зацвіту."
      Сказав півмісяць: "Ніч ця все затьмить,
      Тому я не малію й не росту."
      А океан додав: "Я хочу пить,
      Й не втамувать всім рікам спрагу ту."

      Прийшла весна. Гніздо собі дрозд звив;
      Вже спів веселий лине звідусіль.
      Під сонцем і дощем кущ роз розцвів.
      Прогнав тьму місяць повний без зусиль.
      Й лиш океан, хоч синь всю в себе влив, --
      Та спрага та ж в зітханні його хвиль.

      ТЕНЕТА

      Край, де немає ні ночей, ні днів,
      Ні вітру, ні дощу, ні спек, ні стуж,
      Ні долів, ні горбів -- рівнин довкруж
      Одноманіття, скільки б миль не брів;
      Там сутінок імлу б лиш сіру зрів;
      Пір року сонцем й місяцем змін фаз
      Нема; приплив не збурить води враз;
      Цвітіння й листопаду б там не стрів,
      Ні бур піщаних, ні штормів морських;
      Повітря не озветься сплеском крил;
      На тих просторах не знайдеш людських
      Ні духу, ні слідів, -- той край життя
      Позбавлений; без сяєва світил,
      Без страху, без надій, без майбуття.

      ДОЛЯ

      Мовчання незворушне берегів,
      Зітхання незворушне океану
      Звіщають мені смуток свого стану:
      "Ми порізно, самотні ми -- й хто б стрів
      Тебе, то б теж таку ж самотність зрів
      В душі твоїй серед скорбот туману.
      Й хто зцілив би твою сердечну рану
      Й торкнутись серцем серця хто б зумів?"

      І я, то у гордині, то в смиренні,
      Дні давні часто згадую в журбі,
      Що дружби відчуттям благословенні;
      Де більш тепла і в світі, і в собі,
      Й мої були веселки всі скарби,
      Надія ж і життя -- ще не злиденні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Із Томаса Харді
      НІЧ В ЛИСТОПАДІ

      Погода змінилась надворі
      Й тремтіла шибка в вікні
      При вітру, що здійнявсь, напорі,
      Як я забувсь у напівсні.

      І листя, вже мертве, в кімнату
      Летіло до ліжка мого,
      Й дерево жалілось на втрату
      Нічній тьмі убору свого.

      Й один лист сів мені на руку,
      Й здалося, що це ти мене
      Торкнулась, щоб втишить розпуку
      Й нарешті сказать головне.

      ЯК ВПЕРШЕ ЇЇ ПОБАЧИВ

      Про цей день, що вже майже згас,
      Я й мріяти не міг:
      Чи він лиш перший з тих, що час
      Нам для блаженств беріг?
      Чи він останній -- й чар запас
      Вже морок переміг?

      Додому брів; й шлях не тьмяним
      Здавсь -- місяць осяйнув;
      "Вже майже перша чверть у нім," --
      Від перехожих чув.
      То ж зрозумів я, що усім
      Цей день звичайним був.

      ТА Ж САМА ПІСНЯ

      Птах знов ту ж пісню мені
      Співає, ні разу не збившись,
      Що чули ми в давні ті дні,
      Колись тут стрівшись.

      Й може здатись це дивом з див,
      Що виводить, мов зазубривши,
      Донині він той же мотив,
      Й нотки не змінивши.

      Та ні, птах не той це -- колишні
      Співці вже прахом взялись,
      Як і ті, що раділи цій пісні
      Зі мною колись.

      ГУБИ

      Я цілував їх в уяві вранці,
      Як мене стежка від неї вертала;
      Я цілував їх крізь скло у рамці --
      Й вона не знала.

      Й потім цілував їх звечора й зрана
      Вже наяву -- й ще вона бажала;
      Й теж цілував, як вже в саван вбрана
      Вона лежала.

      * * *

      --Коханий, риєш ти могилу
      Мою, щоб руту посадить?
      -- Ні, вчора з іншою побравсь --
      Він в її спадок закохавсь:
      "Тій все одно, -- до жарту вдавсь, --
      Яку вже не збудить."

      -- Хто ж риє, хто, мою могилу?
      Моя найближча це рідня?
      -- О, ні; сказали: "Що змінить
      Могли б, як квіти посадить?
      Від смерті пут це не звільнить
      Й не верне світло дня."

      -- Все ж риє хтось мою могилу, --
      Чи не суперниця моя?
      -- Ні, бо як ти в землі сирій
      Знайшла вже вічний упокій, --
      Відтоді байдуже і їй,
      Могила де твоя.

      -- Хто ж риє, хто, мою могилу?
      Признайся, сумнів мій розвій!
      -- Це я, твій песик; тут живу:
      Хазяйку ж де знайти нову?
      Вважав: розривши тут траву,
      Не потривожу спокій твій.

      -- Ах, риєш ти мою могилу...
      Як не згадала я про пса?
      Є вірне серце хоч одне!
      Клялись, що люблять всі мене;
      Як швидко ж ця любов мине --
      Й лиш в псові не згаса!

      -- Хазяйко, я розрив могилу
      Твою, щоб кістку загребти:
      Й коли б голодним знову був,
      Поживу б із землі добув;
      Пробач же -- зовсім я забув,
      Що тут спочила ти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Із Томаса Харді
      ВІЩИЙ ДРОЗД

      Дерева іній притрусив,
      Де брів я одиноко.
      Зимовий вечір вже згасив
      Дня слабосильне око.
      Сплетіння віт вгорі, їх мах,
      Мов струни арф розбитих;
      Ховався люд весь по хатах,
      Теплом печей зігрітих.

      Війнуло з сущого всього
      Століття трупу тлінням,
      Де хмар шатром -- був склеп його,
      А вітер -- голосінням.
      В потоці древньому буття
      Все стигло і німіло,
      А де ще й жевріло життя --
      Те, як і я, лиш скніло.

      Та раптом голос прозвучав
      Крізь млу і віття беж:
      Це вечір піснею стрічав
      У радості без меж
      Старий, облізлий, кволий дрозд --
      Незатишно й йому, --
      Та слав душі своєї брость
      У вічність і пітьму.

      Хай зовсім не було підстав
      Для гімнів: сумно й голо,
      І холод все земне скував,
      Куди не глянь навколо, --
      Щасливо так цей спів лунав
      І серцю стільки видав
      Благих надій, що він вже знав,
      А я іще -- не відав.

      В ЧАСИ "ВСЕЛЕНСЬКОГО СТОВПОТВОРІННЯ"

      1
      Селянин лиш, що полем своїм
      З бороною в задумі іде:
      Спотикаючись, кінь перед ним
      Півсонний бреде;

      2
      Тільки з куп пирію сизий дим,
      Що осінню згойднув каламуть, --
      Це останеться й далі таким,
      А царства -- минуть.

      3
      Мимо, взявшись за руки, пройдуть
      Наречена й жених:
      Війн аннали раніш відімруть,
      Ніж пам'ять про них.

      ЗГОДОМ

      Як Час, бентежний постій урвавши, двері за мною замкне
      Й травень листям зеленим, як крильми, затріпоче,
      Ніжним, як щойно спрядений шовк, -- чи ж сусід зітхне:
      "Він із тих був, що таке примічать охочі"?

      Як буде це в сутінь, коли, мов порух миттєвий брів,
      В зблисках останніх яструб майне беззвучною тінню
      Над терном, що на вітрі тремтить, -- чи ж мовить, хто б це зрів:
      "Й він також був би радий такому видінню"?

      Якщо ж випаде йти в нічних метеликів теплу тьму,
      Як їжак крадькома моріжком пробігає, --
      Чи зрине в кімсь думка: "Цих малих так жалів, та мало йому
      Вдалось для них зробить -- й ось вже його немає"?

      Як звістка ця друзів застане в ніч зимову в дверях,
      Відчинених зорям навстріч, в далі безкрайні, --
      Чи ж пам'ять підкаже, як стріли б не мене вже, а мій прах:
      "Він з тих був, хто розумівся в подібній тайні"?

      Й чи зронить хтось, як почує похоронний за мною дзвін,
      Що, як вітер заглушить на мить, й знов звучати
      Почне, то сприйметься як новий вже й за іншим він:
      "А той не чує вже, хто вмів так все примічати"?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Із Персі Біш Шеллі
      ДО____

      Так слово одне осквернялось --
      Чи ж знов його скажем;
      Так це почуття зневажолось --
      Чи ж ще раз зневажим?
      Так схожа на відчай надія,
      Як в цім зізнаємось;
      Вітанню ж твоєму радію
      Я більш, ніж чиємусь.

      Кохання в мені ще немає --
      Чи ж приймаєш лиш чари
      Схиляння, що серце здіймає,
      Та все ж не за хмари;
      Метелика потяг до зорей
      Й пітьми до світання,
      Жагу йти у світ неозорий
      Від смутку й страждання?

      * * *

      Як ліхтар хитається,
      То світло меркне й зника;
      Як гроза минається,
      Й веселка також втіка;
      Коли лютню зламали,
      Вже музики не добуть;
      Те, що губи шептали,
      Чи ж можна ось так забуть?

      Вже ні квінти, ні терцій,
      Як музика не звучить;
      То чи ж пісні жить в серці,
      Коли все в душі мовчить?
      Й не в пісні -- в голосінні,
      Риданням вітру взамін,
      Чи в хвиль морських квилінні
      Впізнать похоронний дзвін.

      Бо серця, що єднались,
      Любов найперш залиша;
      Найслабшому з двох дістались
      Жалі, що час не втиша.
      О, любове! П'янкіші
      Хоч сни твої від вина --
      Чому ж в тебе найкрихкіші
      Колиска, й дім, і труна?

      Тебе пристрасть змагає,
      Як ворона шал вітрів,
      Й розум в саван вдягає,
      Мов сонце в імлу снігів.
      Гніздо це трухле, відколи
      Орла твого в нім нема;
      На посміх лишилось голим,
      Як в сніг все вдягла зима.

      ФІЛОСОФІЯ ЛЮБОВІ

      Струмки з річками зливаються,
      А річки -- з океаном;
      Вітри із небес спускаються
      Й мішаються із туманом.
      На світі самотніх немає:
      Неспинна життя течія
      Кожного із кимось єднає --
      Чому ж не з тобою я?

      Поглянь -- гори з небом цілуються,
      І в ніжних обіймах хвилі;
      Квітки між собою паруються:
      Вони одна одній милі;
      Цілунків й обійм візерунки,
      Як сонце чи місяць сяйне, --
      Та що мені інших стосунки:
      Цілуєш ти -- не мене!

      ЗАПРОШЕННЯ

      Туди, туди, від міст подалі
      В ліси й поля, в безкрайні далі
      До квітів, трав, дерев спіши,
      Де відгук музика душі
      В душі спорідненій знайде
      Й блаженством в неї увійде;
      Де чар природи, що й здаля
      До серця серце прихиля.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Із Персі Біш Шеллі
      ОЗІМАНДІЯ

      Стрів мандрівця я з древньої країни,
      Й повідав він: гігантські дві ноги
      Стирчать в пустелі; статуї ж частини
      Лежать, в пісок зарившись, навкруги.

      Гординя та, що проступа з руїни,
      Пережила в цих рештках кам'яних --
      В зневазі губ, в насупленості брів --
      Ту руку й серце, що творили їх.

      Ще з п'єдесталу зчитуєш веління:
      "Я -- Озімандія, я -- цар царів:
      Тремти, хто гляне на мої творіння!"

      Нічого не осталось -- всюди тлін
      Безмежного й німого запустіння:
      Пісок лиш набіга з усіх сторін.

      АНГЛІЯ В 1819 Р.

      Старий король, нікчема й не в собі;
      І принци, що з родів лиш всю облуду
      Взяли, -- ганьба сімейств, брудніші бруду,
      Правителі бездарні і тупі;
      П'явки на тілі втомленого люду,
      Що кров'ю упиваються, сліпі;
      Народ, що в рабстві, мов той колос, гнеться;
      Війська, що сіють лиш зневіру й страх --
      Про оборону й захист вже й не йдеться;
      Закон, що втіливсь в золоті й грошах;
      Парламент, що жирує й продається;
      Релігія безбожна у церквах, --
      Могили це, що скоро вже здійметься
      З них Привид грізний осяйнуть цей прах.

      ДО НІЛУ

      Дощі тут безперервно майже йдуть
      І поять Ефіопії долини;
      Серед пустелі -- льодяні вершини:
      В обнімку спека й холод там живуть;
      В Атлаських горах сніг з туманом ждуть,
      Й вітри женуть їх схилами лавини,
      Й несе їх далі Ніл в стрімкому плині,
      Аж поки лона вод морських сягнуть.
      В Єгипті, древніх споминів країні,
      Незмінна твоя, Ніле, течія,
      Де в благу й злі від віку і донині,
      В плоді й отруті -- магія твоя.
      Засвой же й ти, людино анемічна:
      Як Ніл -- так має й Мудрість бути вічна.

      * * *

      До мертвих спішите! Що там знайдете,
      Думки невтомні й наміри мої?
      Зносивсь убір ваш -- чи ж новий вдягнете?
      О серця сподівання, чи ж свої
      Колишні втіхи й радості вернете?
      Потуги марні розуму, рої
      Думок його куди й навіщо шлете,
      В які не знані ще ніким краї?
      Куди ж так линуть прагнете, стрімкі?
      Чому життя вже втіхи вам немилі?
      Від щастя й горя шлях ваш напрямки
      Проліг туди, де кості лиш змертвілі.
      О розуме, о серце, о думки,
      Що прагнете ви там знайти, в могилі?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Із Персі Біш Шеллі
      ОДА ЗАХІДНОМУ ВІТРУ

      1
      О, буйний вітре заходу осінній!
      Перед тобою роєм листя мчить,
      Мов перед чаклуном примари-тіні, --

      Руде, червоне, жовте, що спочить
      На землю ляже купками вже гнилі;
      Нив голих землю (їх же не злічить)

      Насінням всіяв ти, що, як в могилі,
      Брудне й холодне буде ждать пори,
      Коли весняний брат твій знов щосили

      Затрубить в ріг й тепло пошле згори
      Промінням сонця (що за втіха вуху!),
      Й горби зазеленіють і яри.

      Свавільний духу творення й розрухи,
      Що скрізь присутній! Слухай же, о, слухай!

      2
      Ти й хмар женеш в блакиті караван,
      Мов листя круговерть при листопаді,
      Що струшують їх небо й океан

      Із віт сплетіння у вселенськім саді --
      Дощів то духи й блискавок зійшлись:
      На голові танцюючій Менаді

      Куйовдив так волосся ти колись;
      Розтріпані тобою пасма бурі
      Від горизонту простяглись у вись.

      Труп року ти відспівуєш в зажурі,
      Де морок саркофагом, -- заночуй,
      Йому за купол ставши; знов похмурі

      Свої дари яви там, ще відчуй
      Дощ чорний, й град, й вогонь. О чуй же, чуй!

      3
      Ти й в Середземнім морі будиш хвилі,
      Що під їх спів воно леліє сни
      Й під Байями снує видіння милі

      Башт і палаців гордих давнини:
      Як в дзеркалі магічнім, крізь прозору
      Вод товщу тьмяно зблиснуть з глибини

      В блакитних квітів, моху й трав узорах --
      Безсильна і уява тут. Повій
      Могутньо на Атлантики просторах,

      Вали збур, лоно вод до дна розкрий!
      Рослинність океану, що мов з пуху
      Їх листя чахле, знає голос твій:

      Від страху ціпеніючи, без руху
      Посивіє і затремтить. О слухай!

      4
      Будь я листком, ти б мною шелестів;
      Будь хмаркою, з тобою б в небі линув;
      Будь хвилею, я ввись би теж летів,

      Як ти, хоч лоно вод би не покинув.
      Ти вільний і невтримний. О, якби
      Знов, як колись (дитинства спомин зринув),

      Напарником я в мандрах був тобі
      Й, здавалось, навіть міг би обігнати, --
      До тебе б так не слав тоді мольби,

      Як зараз, коли звідав біль і втрати.
      Мов хвилю, хмарку, лист мене здійми,
      Бо впав я на терни -- і вже не встати;

      Тягар дня, узи бід з мене зніми;
      Гординю й шал дай, раз вже стрілись ми!

      5
      Стать лірою тобі, мов ліс осінній,
      Дозволь, щоб гомін листя свого вплів
      В гармонію ту, що в твоїм бринінні,

      В солодкий щем той, що ти влить зумів
      Й в осінньої журби тон. Духу грізний,
      Й моїм стань духом! Стрімкості б хотів.

      Розвій же прах думок, мій смуток слізний,
      Як листя мертве; інші воскреси;
      Озвучивши цей вірш мій, хай запізній,

      Роздмухай попіл згаслої краси --
      Й знов полум'я із іскри розгориться;
      Землі німій слова мої неси.

      Не дасть звук віщих сурм твоїх журиться:
      Зима вже йде -- й Весна не забариться.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Із Альфреда Теннісона
      БИЙ, БИЙ, БИЙ!

      Бий, бий, бий,
      О море, у скелі міцні!
      Хотів би я в слово відлить
      Думки, що вирують в мені.

      Блаженне рибалки хлоп'я,
      Що в іграх проводить всі дні!
      Блажен і моряк молодий,
      Що пісню співає в човні!

      Вертаються в порт кораблі,
      Полощеться вимпелів шовк;
      Де ж доторк той ніжний руки?
      Де голос, навіки що змовк?

      Бий, бий, бий,
      О море, звільняйсь від оков!
      Та день той, що нагло так згас,
      До мене не вернеться знов.

      ПРОЩАННЯ

      Долай, струмку, до моря путь,
      Як роблять це всі ріки, --
      Вже спів твій тут мені не чуть
      Назавжди і навіки.

      Біжи, струмку, -- вже тебе ждуть
      Річки малі й великі, --
      З тобою ж тут мені не буть
      Назавжди і навіки.

      Не раз ще вільхи тут зітхнуть,
      Й тремтітимуть осики, --
      З тобою тут вже бджолам буть
      Назавжди і навіки.

      І сонця, й місяця сяйнуть
      Не раз ще в тобі лики, --
      З тобою ж тут мені не буть
      Назавжди і навіки.

      ДОЛАЮЧИ МЕЖУ

      День гасне. Я ніч стрічаю.
      Мене кличе вдаль зоря.
      Та не хотів би я сліз відчаю,
      Як вплав пускаюсь в моря.

      Приплив гойдається в сплесках сонних
      Без піни й бурлінь води,
      Здіймаючись із глибин бездонних
      Й вертаючись знов туди.

      Вечірній дзвін і смеркання,
      Й ніч -- все, чим іще живу.
      Та не хотів би журби прощання,
      Коли відпливу.

      Далеко від цього часу й місця
      Без нарікань багажу
      Надіюсь там з Лоцманом стріться,
      Коли перетну межу.

      * * *

      Чи ви згодні,
      Що сьогодні
      Завтра буде уже вчора?

      Ще знати б, чому,
      Як фіалку візьму,
      То пахощі вернуть в ту пору,
      Як милим було все для зору?
      Замало тут рим лиш повтору.

      МИМО ПРОЙДИ

      Коли помру я, не приходь
      Зронить сльозу фальшиву на могилі,
      Топтатись там, де тліє моя плоть,
      Тривожить прах, що оживить не в силі.
      Риданням вітру втішусь назавжди;
      Ти ж -- мимо пройди.

      О, не принось свій жаль і каяття --
      Нещасному, що з них уже мені;
      З ким хоч любись -- втомивсь я від життя,
      Дай відпочить у сні.
      О, не турбуй, не завертай сюди --
      Мимо пройди, мимо пройди.

      * * *

      Мій дух хай буде вільним і могутнім,
      Мов той потік, що мчить в самотині
      Від джерела, що на височині,
      Відлунюючи й в долах ехом звучним,
      Й, зростаючи в напорі, стає чутним
      Для міст і сіл, горбів і впадин, веж;
      Й посеред моря буде ще відчутним,
      Голубизну даруючи без меж.
      Хай же мій дух зміцниться -- він тоді
      Розсудливості пута скине звичні,
      Як до несхожих духом припливу:
      Гольфстрім так від Флориди у воді
      Своїй приносить у моря північні
      Густу південну Мексики траву.

      ДУБ

      Хай життя
      Шлях тернистий --
      Будь, мов дуб:
      Весною чуб
      Золотистий.

      Красенем
      В літо ввійшов;
      Йому й осінь
      Чар приносить --
      В золоті знов.

      Йде зима --
      Й без листя буть;
      Та холод стріть --
      Лиш оголить
      Свою могуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Із Джона Донна
      ЕПІТАЛАМА, НАПИСАНА В ЛІНКОЛЬНЗ ІННІ

      Вже схід осяяв неба синь;
      Встань, наречена, ліжко це покинь –
      Вже не самотня в нього ти вернешся:
      Донині ще було воно сумним
      З твоїм відбитком, як в могилі, в нім;
      Та вже плеча там іншого торкнешся.
      Із простирадла звабні стегна ці
      Звільни, бо вже як знов його накинеш,
      Тут іншого ти стрінеш,
      Що був незнаний – й вже рука в руці.
      Нема, ніж радість, кращого з убрань –
      В цей день у славі жінкою постань.

      З вас кожна – лондонок – в собі
      Таїть все наше золото й скарби;
      Ви ангели й самі, та із собою
      Ще тисячі їх приведете в дні,
      Коли весільні зазвучать пісні,
      Щоб вже навік розстатись із журбою.
      І квітами, і брошкою убір
      Прикрась, щоб чару більш було в обнові:
      Поживу дасть любові
      У нім квіт Флори й Індії сапфір;
      Блаженство будеш мати з цих надбань –
      В цей день у славі жінкою постань.

      Й ви, безтурботні пустуни,
      Мазунчики, сенаторів сини,
      Умільці жарт чужий, як свій, явити;
      Й сільські, що лиш худоба люба вам;
      Й ви, що собі скит знань обрали, й там
      Вже майже від зубрінь гермафродити, –
      Сюди погляньте, як у храм веде
      Її жених – й вже на лужок ступає,
      Що в квітах потопає,
      Й збентежена так всім, що її жде:
      Не треба страху, й сорому, й зітхань –
      В цей день у славі жінкою постань.

      То ж, храме, двері відчини
      Двостулкові – нехай ввійдуть вони,
      Щоб тут, в тобі, магічно поєднатись;
      Й твоїй, найненаситнішій з утроб,
      Щоб потім й тіло їхнє, і їх гроб,
      Як вже батьків візьмеш, могли дістатись.
      Й ви відсьогодні жінка й чоловік,
      Ділить на двох вам і здобутки, й втрати;
      І вже не роз’єднати
      Союз сердець двох, скріплених навік;
      Й ви один одному – найкраща дань:
      В цей день у славі жінкою постань.

      Зимою в тім відрада дня,
      Що дуже швидко ніч його зміня,
      Й ждуть інші втіхи, ніж бенкет і гості;
      Забави інші, ніж в танку кружляти,
      Й себе не лиш кокетством забавляти, –
      Та сонце десь застряло в високості,
      Хоча його й швидкий зимою біг;
      Й затримка враз; та все ж не зупинилось,
      Й до заходу схилилось,
      Й на землю сутінок вечірній ліг;
      Згаса вже день у мороці смеркань –
      В цю ніч у славі жінкою постань.

      Зоря вечірня з неба вам
      Шле промінь свій; чому ж у ліжко там
      Їй не лягти самій теж? Припиняйте
      Грать, музиканти; й, танцюристи, йдіть:
      В спочинку собі втіху вже знайдіть;
      І, хоч себе до звірів не рівняйте,
      Та й ті після тягот всіх дня й пригод
      Вночі все ж від турбот себе звільняють
      І в лігвах починають
      Труди вже інші, повні насолод;
      Йдеш дівою – й вже інша з нього встань:
      В цю ніч у славі жінкою постань.

      То ж поясок свій розв’яжи
      Й на вівтарі любовнім цім лежи,
      Мов жертва ніжна; хай спаде додолу
      Яскравий і розкішний твій убір;
      Це дня наряд, щоб чарувавсь ним зір, –
      Тебе ж, мов істину, зріть краще голу.
      Для цноти лиш могила – ця постіль,
      Й колискою стає чеснотам жінки:
      Блаженства всі відтінки,
      Незнані ще, ти винесеш звідтіль;
      Й це будуть найсолодші з твоїх знань –
      В цю ніч у славі жінкою постань.

      Й жених цієї миті жде
      В утіх передчутті, що в ній знайде;
      Вона ж його чекає вже на ложі;
      Мов жрець до вівтаря, й він так спішить,
      Щоб, ставши на коліна, потрошить
      Свою овечку. Небо й сили божі,
      Їй дайте радість – й потім її сон
      Благоговійний хай заколисає;
      Й хай сонце вись осяє,
      Коли проснеться. Й так без перепон,
      Без втрат досягши сповнення бажань,
      В цю ніч у славі жінкою постань.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Із Джона Донна
      ПАРФУМИ

      Лиш раз нас, один раз удвох застали
      Й на мене всю вину за гріх поклали;
      Як злодія, нам’явши добре боки,
      Винять в крадіжках й за минулі роки, –
      Так і мені, хоч сам створив цей клопіт,
      Обрезклий батько твій вчиняє допит.
      Вже як він не вистежував, із блиском
      В очах, мов має справу з василіском;
      Як не базікав про своє бажання –
      Краси осердя й палива кохання –
      Позбавить тебе спадку, нас заставши, –
      Та ми таїлись, вміння все доклавши.
      І мати – хоч вже з ліжка не встає,
      Сама не вмре й нам жити не дає;
      Вдень виспиться, щоб вистежить, як слід,
      Вночі твій кожен вихід і прихід;
      Й, за руку взявши, враз не відпускає:
      Слід персня чи браслета там шукає;
      Цілуючи – щік колір примічає,
      Обнявши – щупає живіт, вивчає;
      Про кисле й про солоне річ заводить:
      Жде, чи нудоти це в тобі не зродить;
      В своїх забавах юних зізнається,
      Щоб підіграти, як це їй здається.
      Ти ж чари вже любові зрозуміла
      І матір обдурити все ж зуміла.
      Ще й братики твої такі проворні,
      Що все помітять, ночі хай і чорні;
      Та з-за гостинця в батька на коліні
      Не видали ні разу нас донині.
      А ваш слуга – крикун мідноголосий,
      Подібний до Родоського Колоса;
      В нім футів вісім, всяк його страшиться,
      Й він бога згадує лиш, як божиться;
      Й вже пекло – хай ті муки хто й забуде –
      Жахатиме лиш тим, що він там буде, –
      Й хоч батьком він був найнятий для цього,
      Та не доніс і він про нас нічого.
      Та – о! – вже не розстатись із журбою,
      Бо зрадника привів я із собою:
      Той аромат, що на собі приніс,
      Волав з порога вже старому в ніс;
      Й він затремтів, мов полководцем був
      Й іще, як пахне порох, не забув;
      Будь неприємним дух той – думать міг,
      Що йде із рота в нього чи від ніг.
      Як зріть лиш пса й свиню біля порога,
      То чудо вже – уздріти однорога;
      Й він теж так благовонного гостинця
      В повітрі затхлім визнав за чужинця.
      Мій плащ новий не шелестів ні разу
      Й каблук – ні скрипу! – підкоривсь наказу,
      А зрадили мене лиш ви, парфуми,
      Що довірявсь вам в радості і в сумі;
      Не згодні, щоб тайком вас зустрічали,
      З доносом на мене ви в тьму помчали.
      О, покидьки землі, де поєдналось
      Святе з порочним, зло з добром змішалось!
      Й це ваші чари лиш кидають нас
      В обійми шлюх заразних повсякчас;
      І чи не ви прищеплюєте нам
      Манірності і флірту бабських страм?
      Недаром в залах почесть вам така,
      Де владарює суєта людська;
      Й богам, як вас на вівтарях палили,
      Був звичай люб – вони ж вас не любили.
      Чи ж варто й нам те в суміші любити,
      Що буде, взяте порізно, смердіти?
      Із доброго не робиться погане:
      Чи ж благо ви, як аромат ваш тане?
      Парфуми б ці віддав – й не їх одні, –
      Щоб умастити батька вже в труні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Із Джона Донна
      ЙОГО ПОРТРЕТ

      Візьми портрет мій; хоч кажу: “Прощай!” –
      Твій в моїм серці лишиться нехай;
      Моя лиш тінь це, та хай остається,
      Як і помру – і з тінню тінь зіллється.
      Й коли вернусь, негоди всі здолавши
      І веслами долоні обідравши,
      Заволосатівши грудьми й щоками,
      Вже з сивими на скронях волосками;
      Костей мішок, засмаглий, на вітрах
      Продублений, що порохом пропах, –
      І дорікнуть тобі, що полюбила
      Бродягу – доля вже таким зробила, –
      Колишній лик портрет цей воскресить
      Й збагнеш ти – це любові не грозить:
      Він серцем не мінявсь, як розлучився,
      Й обожнювати теж не розучився.
      Як полюбила за красу і брови, –
      Було за їжу молоко в любові;
      Але ж чи годуватись їй і нині
      Тим, що годиться й добре лиш дитині?

      ЄРЕСЬ

      Дозволь тобі служить, але не так,
      Як ті, чий живиться любові смак
      З вельможних слів і жестів подаянь;
      Ні, не занось в число своїх надбань,
      Мов ідолопоклонників, що згодні
      Лестити лиш, а з привілеїв жодні
      Не треба. Ймень порожніх не шаную
      Й лиш послуги такі я пропоную,
      Що в змозі чимсь самі компенсуватись:
      Як фаворит – ним бути, а не зватись.
      Коли чистилища не знав ще мук:
      Ні клятв цих, ні цілунків, ні розлук,
      Що віроломні й плодять лиш печаль, –
      Вважав: ти серцем – віск, душею – сталь.
      Так квіти, що дістались течії,
      В обійми вир заманює свої
      І топить; зваблює так свічки око
      Метелика – й поплатиться жорстоко,
      Як обгорить; і біс таким же вдавсь:
      Тих ігнорує, хто йому продавсь.
      Як бачу річку, що повільно плине
      З дзюрчанням або ж, як у сон порине,
      В мовчанні; і руслу своєму вірна,
      Що звичне їй, – та стане враз манірна
      І брижами себе усю схвилює,
      Як з віт якась, нагнувшись, поцілує
      Її, й коли цілунків цих додасться,
      То в берегах своїх почне метаться
      Й, один із них підмивши, грізно рине
      В прорив з бурлінням, і старе покине
      Русло, хоч завіряє, що вернеться,
      Й уже біжить новим, як заманеться, –
      Звіща цієї річки течія:
      Вона – ця річка, а русло те – я.
      Твоя жорстокість в серці моїм хай
      Не зроджує безпомічний відчай;
      Любов, щоб їй здолати бузувірство,
      Ніщо так не озброїть, як презирство.
      Пильніш на тебе гляну я й уздрію
      Смерть на щоках, в очах же – млу й завію,
      Лиш милосердя й тіні не знайду
      І від твого кохання відпаду,
      Мов ті народи, що зреклися Риму,
      Зборовши силу чар твоїх незриму.
      Чи б хто на єресь ще спромігсь таку?!
      Відлучення ж мені, єретику!

      МРІЯ

      Моєї любки образ в серці в мене:
      Медаллю в грудях вже йому зоріти –
      Й прихилить, може, і її, шалене;
      Царям з монет себе так дано зріти.
      Йди геть й візьми з собою моє серце,
      Що завелике стало вже мені:
      Нема сил бути з пристрастю у герці,
      Мук сповнені і ночі мої, й дні.
      З очей ти зникнеш – й біль піде з тобою,
      І мрія – вже цариця лиш одна,
      Й зуміє розлучить мене з журбою,
      Й чого не мав від тебе – дасть вона.
      Й натішусь ласками твоїми вволю,
      Й велю уяві, що це ти сама;
      Принаймні, так позбавлюсь я від болю:
      Нема в сні думки – то ж і мук нема.
      Й коли після такої насолоди
      Збуджусь я без розкаяння в душі,
      То кращі від такої нагороди
      Складу, ніж з мук і сліз були, вірші.
      Все ж залишайся, серце: хай щеміти
      Від болю будеш – мрія захистить;
      Й хоч тут ти – та зникаєш знов щомиті:
      Лиш запалив – а свічка вже коптить.
      Хай глузду позбавля її свавілля:
      Без серця бути – гірше божевілля.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Із Джона Донна
      РОЗСТАВАННЯ

      О, перерви цілунок, повний мук,
      Щоб наші дві душі не вийняв з тіла.
      Простімсь. Нема любові без розлук
      Й без темряви нічної – дня світила.
      Вже серце переповнює відчай;
      Так легко вмерти, мовивши: “Прощай!”
      “Прощай!” – шепчу. Й коли тебе шалене
      Це слово до кінця не вбило все ж, –
      Відлунням вже хай вернеться до мене,
      Щоб і убивця твій загинув теж.
      Шепни ж: “Прощай!” – Хай буду цим дуетом
      Я вбитий двічі: в лоб і рикошетом.

      ПІДРАХУНОК

      Як вчора я з тобою розлучився,
      То перші двадцять років бути вчився
      Самотнім; років сорок ще втішався
      Запасом тим, що в споминах лишався;
      Й ще сорок літ надіявсь мати вісті
      Про тебе; плакав літ сто, нудивсь – двісті;
      А потім тисячу в розпуці був;
      Ще тисяча пройшла – й про все забув.
      Чи ж довголіття це? Ні, зором, слухом
      Я вмер – й уже безсмертний, ставши духом.

      ПАРАДОКС

      Ніхто не в змозі висновки робити,
      Хто здатен найсильніш за всіх любити.
      Клянеться кожен – й ладен все на кін
      Поставити, – що любить так лиш він.
      Все ж той, хто міг це втілити у слові,
      Загинув сам учора від любові.
      Любов нас нищить шалом вогняним,
      А Смерть вбиває холодом своїм.
      Мремо лиш раз, й хто каже, що вже друга
      Любов його – брехня це недолуга.
      Хай навіть і вдає рух цей профан,
      Але це все не більше, ніж обман.
      Життя таке – мов сутінкове тло,
      Коли світило дня уже зайшло;
      Чи як тепло, яке ще тішить нас,
      Хоча вогонь багаття уже згас.
      Я теж любив і вмер – любов згубила,
      Й вже я – лиш епітафія й могила.
      Й одне лиш мовлю в передсмертнім слові:
      Любов’ю вбитий – вдячний я любові.

      АНАГРАМА

      Женись на Флавії – в ній все те маєш,
      Що поодинці як красу сприймаєш:
      Хоч очі впалі, але пухлі губи;
      Хоч бляклі брови, зате чорні зуби;
      Хоч крок важкий – поводженням легка;
      Худющі перса – тілом же гладка;
      Хоч щоки жовті, та руде волосся;
      Свою віддай – їй цноти б додалося.
      Це – складові краси: варт поєднатись
      Їм правильно – і буде зір втішатись;
      Як в судженій сплелися кольорами
      Вони, то не питай уже, як саме.
      В духах когось цікавить, чи знайде
      В них амбру й мускус, а не скільки й де.
      Всі складові ввійшли в ній в протиріччя
      Й краси лиш анаграма – це обличчя.
      Коли ми переставим букви в слові,
      Що значитиме вже воно в розмові?
      Хтось наспів скомпонує з нот у гамі,
      А інший, ноти маючи ті самі,
      Не гірший створить, аніж попередній:
      Як речі добрі, то як хоч поєднуй.
      Якщо на інших схожа, то красива
      Така ж вона, як ні – то особлива;
      Любов – це диво, то ж не зневажай,
      А дивною її також вважай.
      Краса зника – й перестаєм любити:
      Її ж лице вже гіршим не зробити.
      Жінки мов ангели: красиві схожі
      На тих, що впали; а вона – як божі,
      Що не піддатливі бісівським впливам;
      Гріх менший буть потворним, ніж красивим.
      На бал вдягаєм шовк, тонке сукно,
      А в мандрах – шкіру й грубе полотно.
      Краса безплідна: часто гірший шлях
      Веде до кращої землі в полях.
      В ній вірності наочність перед нами,
      Бо навчена минулими гріхами;
      І євнухів не треба приставляти,
      Як навіть з ворогами оставляти:
      Коли суціль оточене болотом –
      Для міста це найкращим є оплотом;
      А їй лице за оберіг так буде,
      Якщо у справах муж кудись відбуде.
      Чи ж є ще хтось, що в ніч так день схиляє,
      Й хто більш, ніж море, й мавра відбіляє?
      Та, що жила в борделі років сім,
      Черницею тепер здається всім;
      Стогнатиме в пологах від натуги:
      “Метеоризм,” – зітхнуть лиш повитухи.
      Кому ще віриш менш, хоч і клянеться,
      Ніж відьмі, як в чаклунстві зізнається?
      Що у безпеці з нею лиш – збагнув?
      Річ модну б кожен чоловік вдягнув.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Із Джона Донна
      ЗАПОВІТ

      Перш ніж заснуть навік, заповідаю,
      Любове, я свій спадок, все, що маю:
      Аргусу очі, як ще – мов юначі;
      Й тобі віддам, любове, як незрячі;
      Чуткам – язик мій, двоє вух – послам,
      Потоки ж сліз жінкам чи морю дам.
      Любове, був би щедрим більш, якби
      Не та, що всі взяла мої скарби,
      Нічого не лишивши, крім журби.

      Мою постійність віддаю планетам,
      А всю правдивість – при дворі поетам;
      Хай вся умілість єзуїтам буде,
      Мою ж задуму блазень хай здобуде;
      Мовчання – тим, хто у чужім краю,
      А гроші капуцинам віддаю.
      Любове, в тої, що вручив їй крам
      Свій весь, взамін не взяв нічого сам,
      Й даю вже лиш таким же бідакам.

      Католикам дарую мою віру,
      Схизматикам – закон, число і міру;
      Галантність всю і пафос пієтету
      Заповідаю університету;
      Простим солдатам скромність всю віддам,
      Терпіння ж нехай буде картярам.
      Любове, по твоєму це указу
      Мене так обкрадала та щоразу,
      Що й ці дари сприйме хтось, як образу.

      Моя вся слава – друзям, і лиш їм,
      А працелюбність – ворогам моїм;
      Для вчених – усі сумніви й вагання,
      Для лікарів – мої недомагання;
      Природі – все, що я заримував,
      Всі жарти – тим, з ким разом випивав.
      Любове, ти звеліла ту любити,
      Що все забрала, щоб ще більш гнобити,
      Й з нічого маю заповіт робити.

      Тим, чиїх днів кінчається пожиток
      Також – мої рецепти; цей мій зшиток
      Моральних настанов – для божевільні;
      Мої ж медалі – тим, що підневільні
      Й голодні; мова ж ця моя англійська –
      Тим, хто за море йде служить до війська.
      Любове, так на мене твої чари
      Подіяли, що вибрав ту до пари,
      З-за кого сам подібний вже до скнари.

      Давати більш нема – й беру з собою
      Світ весь, убитий горем і журбою;
      Й твої красоти всі не більш відрадні,
      Ніж золото, що ми знайти не здатні;
      Й так же потрібні твої штучки милі,
      Як сонячний годинник у могилі.
      Любове, ти мене ту, що ганьбити
      Уміє лиш, заставила любити
      Й, самому вмерши, трьох усіх згубити.

      ПОХОРОН

      Як обряджати прийдете у час мій
      Останній, до мольби усе б звелось:
      О, не чіпайте це волосся пасмо,
      Що навколо зап’ястка обвилось!
      Це оберіг, таємний знак
      Від тої, що на небі вже, – хотіла
      Звістити для душі моєї так,
      Щоб берегла від тління моє тіло.

      Як нерви йдуть від мозку і беруть
      У свої плетива тісні
      Всі члени, щоб я міг єдиним буть, –
      Так і це пасмо послане мені
      Тоді, у час важкий,
      Щоб рятувати від журби розлуки;
      Чи, може, це ланцюг, в який
      Закований, мов смертник, я для муки.

      Так це чи ні – похороніть зі мною
      Й це пасмо, щоб уже за мить
      Тих, кому святість люба таїною,
      До ідолопоклонства не схилить.
      Я ж, переповнений смиренням,
      Нікого вже й ні в чому не виню;
      Й коли з моїм лишень іменням
      Пішла – й тебе я дрібку хороню.

      МОЩІ

      Коли відриють мої кості,
      Як хтось прийти захоче в гості
      (Могила – жінка та ж: з тобою
      Нудьга їй – веселіш з юрбою),
      Й помітять вдень чи вранці
      Браслет волосяний довкіл кісток –
      Найперша буде із думок,
      Що тут лежать коханці.
      Можливо, й хитрість в цім була,
      Як ще до Суду доля їх звела,
      Щоб душам знов знайти свої тіла.

      Якщо це буде місце й час,
      Де вогник віри ще не згас, –
      Могли б сенсацією стать:
      Єпископ з королем звістять,
      Що мощі це святі;
      Й ти – Магдалина вже з тих пір,
      А я – ким тішивсь її зір.
      Й всі люди, знатні і прості,
      Нас возвеличать за дива;
      Й, щоб сумнів не закравсь, бува,
      Про них скажу я слово-два.

      Ледь перші кроки ми зробили,
      Як уже віддано любили;
      Ще стать не вміли розрізнити,
      Мов ангели, й могли радіти
      Цілунку, що для нас він був
      Лиш знаком зустрічі й прощання,
      А не чуттєвого бажання
      Й тих насолод, які б здобув.
      Дивами ж славні багатьма.
      Слова де?.. Мово, ти німа!..
      Вона це!.. Більших див нема.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Із Джона Донна
      РОЗБИТЕ СЕРЦЕ

      Той втратив глузд, який річ заведе,
      Що може він любить годину;
      Й не те, що швидко так любов пройде,
      А що й за менш іще хтось гине.
      Й тоді повірить хто мені,
      Що рік горю вже в цім вогні?
      За натяк вже б насмішку заслужив,
      Що в спалахах найбільших день прожив.

      Коли в любові пастку потрапляє,
      Ах, яким дурником є серце!
      Воно саме себе ж і спопеляє
      З шаленством пристрастей у герці.
      Любові їжі не хватає
      Й нас не жує вона – ковтає;
      Вогнем пекельним палить всіх підряд
      І, мов шрапнель, вбиває цілий ряд.

      Коли й мене любові шал знайшов,
      То теж у цім переконався:
      В її покої з серцем я ввійшов,
      Але без нього вже вертався.
      Якщо так бути вже хотіло
      З твоїм – хай би й тебе навчило
      Мене жаліть. Любов же, як на зло,
      Взяла його й розбила, наче скло.

      Не може пустки бути все ж – коли
      Судити по тупому в грудях щемі:
      Його це, звісно, порухи були,
      Хоч то й осколки вже окремі.
      Й, неначе скло розбите сотні
      Облич відобража, – сьогодні
      І образ твій скалки так серця множать,
      Але любити ще раз вже не зможуть.

      БОЖЕСТВЕННІСТЬ ЛЮБОВІ

      Я розмовляв з любові древнім духом,
      Що вмер до того, як родивсь Амур,
      Й не думаю, щоб те, що власним вухом
      Почув, сприйматись мало б вже, як дур, –
      Бо хто любові краще суть збагне.
      Свій присуд доля в цих словах верне:
      Любить слід ту, що любить не мене.

      Й тоді вже знали: щоб міг розгоріться
      Вогонь любові, й час не загасив, –
      Повинні антиподи два зустріться,
      З активом поєднати слід пасив;
      Й тут недостатнім буде щось одне:
      Любов іще сповна не осяйне,
      Як ту люблю, що любить і мене.

      Прогрес вже в нас, торкнувсь він і любові;
      Старих богів заміщують нові,
      Й поблажливі вони більш у розмові,
      Та лиш сумбур від цього в голові;
      Сум’яття серце й розум огорне
      Й колишню ясність з думки прожене:
      Любить слід ту, що любить не мене.

      Вагання й сумнів можуть погубить –
      Не знаю уже й сам я, що робить:
      Або її, невірну, розлюбить,
      Або ж мене заставить полюбить;
      Вона ж тоді лиш вдавано зітхне,
      Ту, що любив, як змушу і мене
      Кохати – й неодмінно обмане.

      ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

      Остережись мене любити –
      Забороняю це тобі робити;
      Й не те, щоб взявсь компенсувати втрати
      Свої з комор зітхань твоїх і сліз, –
      Як для тебе тим, чим мені була ти,
      Я стану й спалахне любові хмиз:
      Шоб, як помру, цю пристрасть не згубити,
      Ти все ж остережись мене любити.

      Й ненавидіти теж остережись –
      Своїм тріумфом ти все ж не гордись;
      Й не те, що тоді помста б не дрімала
      Й ненавистю ненависть би змела, –
      Ти б слави переможниці не мала,
      Коли б у гроб ненавистю звела.
      Утриматись від цього спроможись
      Й ненавидіти теж остережись.

      Та все ж ненавидь і люби –
      Ці крайнощі зіллються хай в тобі;
      Люби мене, щоб вмер щасливим я,
      Й ненавидь, щоб любов не спопелила;
      Трива хай радість і журба моя,
      Щоб передчасно не взяла могила.
      Любов й ненависть долею зроби:
      Щоб жив я знов, ненавидь і люби.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Із Джона Донна
      ПРИМАРА

      Як вб’єш мене презирством, свого бранця,
      Й не зрониш і сльозинки вже за мною,
      Радіючи, де бути слід сумною,
      Й для втіх нового матимеш коханця, –
      Явлюсь тобі примарою нічною;
      Й ти, вдавана весталко, затремтиш
      Разом із свічки вогником слабким,
      І сіпатимеш марно того, з ким
      Втішалась щойно – відмахнеться лиш,
      Вважаючи, що заграєш із ним.
      Й тремтіла б, мов осиковий листок,
      Й холодним потом вмилась би, й благання
      Твої б почув я, і ридання;
      Й що б я зробив... Та ні, на все свій строк:
      Розкаянь прагну я, а – знай зарання, –
      Та помста тебе так би настрашила,
      Що зареклась би й більше не грішила.

      ЕКСТАЗ

      Там, де розпухлий берег ліг
      Подушкою фіалці бідній
      Під голову, а нам до ніг,
      Сиділи вдвох ми в час обідній.

      Рук не розняти, що сплелись:
      Весна їх склеїла смолою;
      Й два наші погляди злились
      В один подвійною струною.

      Були поєднані ми зором,
      Рук дотиком, торканням тіл;
      Й ставало нас лишень повтором
      Усе, що діялось довкіл.

      Як стяг здіймавсь би знов і знов
      Між рівних армій двох рядами, –
      З тіл своїх звільнені оков,
      Гойдались душі так між нами.

      І поки мова їх тривала,
      Лежали, мов надгробки, ми:
      Тіла незвична лінь скувала,
      Й весь день уста були німі.

      Й коли б хтось, мудрий у любові,
      Який вже все збагнув у ній,
      І навчений душ наших мові,
      Стояв на відстані зручній,

      То (хоч душа чия, й не знав би,
      Бо їх уже не розпізнать)
      Ще більш просвітленим він став би
      Й поніс би в серці благодать.

      Екстаз цей зовсім не бентежив,
      Бо в нім не пристрасті був шал:
      Бажання хтиві він обмежив
      Й давав любові ідеал,

      Відкривши чарів таїну,
      Що їх любов являла нині:
      Душі дві брала і в одну
      Їх змішувала – й вже єдині.

      Фіалка так, як ґрунт змінить,
      Всі болячки свої загоїть
      І квітів колір прояснить,
      Й чарівність дня усю подвоїть.

      І душі так: одна з одною
      Лиш поєднаються, сумні, –
      Й розквітнуть враз, мов луг весною,
      Й не будуть вже в самотині.

      Й нам, чиї душі обновились,
      Відомі їхні складові:
      Душ атоми ці не змінились,
      Лиш поєднання в них нові.

      А що ж тіла? Чом до цих пір
      Говорим лиш про душ величчя?
      Й що ми без них? – Це наш убір:
      Ми – дух, тіла ж – його обличчя.

      З нас кожен через них сприймає
      Щоденні радості життя,
      І завдяки лиш їм дух має
      І рух, і силу, й почуття.

      Лиш завдяки повітрю зріти
      Ми можем струс найслабший неба, –
      Так і душі, щоб іншу стріти,
      Вселитись перш у тіло треба.

      Як в наших жилах крові біг
      Життям нас повнить без упину;
      Як мати пальці слід, щоб міг
      Зв’язати вузлика – людину; –

      Спускатись так і душам слід
      Туди, де все цвіте і пахне,
      Щоб влити в себе весь той цвіт, –
      Інакше дух в пітьмі зачахне.

      Вдягнімся знов у плоть – я б так
      Ще розтлумачив суть кохання:
      В душі любов – це буква, знак;
      Й лиш в тілі – книга для читання.

      Й коли б в закоханих можливість
      За нами стежити була –
      В нас не помітили б мінливість,
      Й знов як вернемось у тіла.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Із Джонна Донна
      ВЕЧІРНЯ В ДЕНЬ СВ. ЛЮЦІЇ, НАЙКОРОТШИЙ В РОЦІ

      Настала північ року – день святої
      Люції: сім годин лиш скнів,
      Й блиск сонця із-під хмурих його брів
      Розсіяти не міг імли густої.
      Сік світу взятий під замок;
      Земля останній допила ковток
      Й на смертнім ложі дожива свій строк.
      Не дорівняти ж до цих бід моїх,
      Що стали епітафією їх.

      До мене придивіться всі, хто любить,
      В віках майбутніх, у своїй весні.
      Я мертвий вже. Й життя в мені
      Алхімія любові губить;
      Й так може чари навести,
      Що із нічого створює світи:
      З відсутності, з нестачі, з пустоти.
      Мене розклала, щоб я поновивсь –
      З хаосу, смерті, тьми знов народивсь.

      В речах всіх стільки благ є – в них творець
      Життя, дух, форму, сутність, душу вклав;
      Я ж у любові тиглі склепом став
      Для порожнечі – й сам вже мрець.
      Я й любка плакали – й тоді
      Міг світ втопитись у цих сліз воді;
      Й ще коли чимсь цікавились – завжди
      Був хаос в душах. А в розлуки час,
      Позбувшись душ, робились трупи з нас.

      Вона вже мертва (слово яке, боже!),
      Я ж нині – порожнечі еліксир;
      Людиною будь – знав би я, повір,
      Як мав би діять. Краще ж, може,
      Якби я звіром диким був:
      Трави й каміння я б любов здобув
      Й тоді б весь біль колишній свій забув.
      Коли ж я лиш ніщо й, мов тінь, я весь –
      То світло й тіло мають бути десь.

      Та я – ніщо й вже сонця не побачу;
      Коханці, лиш для вас воно – й свій біг
      Спрямовує туди, де Козеріг,
      Щоб сяяти вам й ще дати втіх в додачу;
      Спішіть до нього зусібіч.
      Вона ж для втіх вже вічну має ніч;
      Пора й мені рушати їй навстріч –
      В канун її веду хвилинам лік:
      Вже й день схиливсь до півночі, і рік.


      ВОРОЖБА НАД ПОРТРЕТОМ

      Дивлюсь на тебе й бачу: образ мій
      В очах твоїх згорає, наче хмиз;
      Я нижче опускаю погляд свій –
      І що ж: він тоне вже в струмку із сліз.
      Портрету лиш зразком служити:
      На ньому ти навчишся ворожити,
      Щоб потім і мене із світу зжити.

      Й солоні сльози випив я. Шляхи
      Мене зовуть вже, то ж від тебе йду.
      Портрет мій зник, та зникли і страхи,
      Що й я подібним чином пропаду.
      Я бачу добрий знак у цім:
      Портрет мій – він у серці вже твоїм,
      Й довіку залишатись йому в нім.

      ПРИМАНКА

      Прийди й будь любкою мені
      Й новим блаженством сповнюй дні:
      Піски й струмки, едемським подібні,
      Й нитки шовкові, й гачки срібні.

      У річки водах все, що зрієш,
      Ти ще жаркіш, ніж сонце, грієш;
      Й там риба в чарах цих тріпоче
      І бути звабленою хоче.

      Якби скупатись ти хотіла, –
      Пливла б вона до твого тіла
      Й, щоб тільки ласку твою мати,
      Давалася б себе піймати.

      Краса сія – й така в ній сила,
      Що сонце й місяць вже б затьмила;
      Потреби в них нема й мені,
      Як поряд очі осяйні.

      Хай інші виявляють вміння
      І ріжуть ноги об каміння,
      В воді холодній в мокрій свиті
      Заманюючи рибу в сіті.

      Хай дно обмацують руками,
      Що сколоті, мов будяками,
      Й на плесо вод наводять муть,
      Щоб рибку бідну обмануть.

      Ти ж вільна мати забаганки,
      Бо вже сама замість приманки...
      Цю ж рибку гонить течія –
      Й вона мудріша, аніж я.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Із Джона Донна
      ТВІКЕНГЕМСЬКИЙ САД

      Жалями сповнений, сльозами вмитий,
      Сюди я йду навстріч весні;
      Зір, як і слух мій, тут блаженством ситий:
      Так тішать мене й квіти ці, й пісні.
      Та зрадник я -- в тони сумні
      Вдягає все моя любовна рана
      Й, мов жовч, уже небесна манна:
      Цей сад -- він Рай весь у собі вмістив,
      А я у нього Змія помістив.

      Для мене ліпш, якби могла зима
      Усе морозом тут скувати,
      Щоб кожна квітка стала враз німа
      І не змогла б вже з мене кепкувати;
      Та якщо мукам цим тривати
      Й така могуть, Любове, у тобі, --
      То саду часткою зроби,
      Вербою щоб в журбі себе схилив
      Чи кам'яним фонтаном сльози лив.

      Сюди, коханцю, йди й флакон візьми,
      Й наповнь слізьми -- вином любові,
      І порівняй з коханої слізьми:
      Як не такі -- то із обманом в змові,
      Й не вір вже сліз її облудній мові;
      Не скаже про думки більш її зір,
      Ніж тінь від вас про ваш убір;
      Й лиш правда те, що хто її полюбить,
      То цим себе він, як і я, погубить.

      СПІВДРУЖНІСТЬ

      Любім добро, а зло ганьбім,
      Бо зло – це зло, добро ж – над всім.
      Та можна речі уявити
      Й не для любові чи ганьби,–
      Що хоч, те з ними і роби,–
      Бо здатні й зло, й добро явити.

      Природа жінку нам дала,
      Яка ні добра і ні зла,
      Щоб ганить цю, а ту любити.
      Як так задумано було,
      Що не добро в них і не зло,–
      Одне осталось – всіх терпіти.

      Будь в них добро – то зріли б всі,
      Як зелень трав, хай ті в росі:
      Це від очей не утаїти.
      Будь злі – давно б зазнали змін,
      Бо зло все переводить в тлін,–
      За що ж їх ганити й хвалити!?

      Отож вони, як фрукти нам:
      Надкусить – той, цей – з’їсть все сам.
      Та й той, кому все набридає,
      Коханку б знов і знов завів.
      Ядро горіха він би з’їв,
      А шкаралупу – викидає.

      СОН

      Моя любове, лиш на поклик твій
      Збудивсь я радісно від сну;
      Тебе одну
      Ціню я більше, ніж блаженство мрій.
      Прогнавши сон, тобі вдалось
      Стать сновидінням, що збулось.
      Й такі у тобі чари і могуть,
      Що враз видіння дійсністю стають.
      Приляж в моїх обіймах, щоб здійснилось
      Те наяву, що в мріях не доснилось.
      Збудили спалахи яскраві,
      Не шум – лиш очі осяйні;
      Й здалась мені
      Ти ангелом при першій своїй з’яві.
      Коли ж побачив, що ти проникати
      У серце маєш здатність і вникати
      В думки мої таємні (не зумів
      Це б жоден ангел), то я зрозумів,
      Що в сяєві такої чистоти
      Ніхто не може бути вже – лиш ти.
      Та швидкоплинна мить відрадна
      Й знов будить сумнів самота:
      Чи ж ти знов та?
      Любов слабка, коли страхам підвладна;
      Душі вже не струсить із себе прах,
      Як в ній змішались стид, гординя, страх.
      Мов факел, що у темряві сяйне
      Нам всім, – так запалила й ти мене;
      Й, щоб наготові бути, я горю.
      Верни блаженство знов те, бо помру.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Із Джона Донна
      БЕЗМЕЖНІСТЬ ЛЮБОВІ

      Як не зі мною вся твоя любов, –
      Ніколи вже не будеш вся моя;
      Бо ні зітхнути, ні всміхнуться знов,
      Сльозу зронити – й ту не в змозі я.
      На тебе я потратив всі скарби:
      Зітхання, сльози, клятви, шал, листи,
      Ні краплі не залишивши собі;
      І якщо тільки на ціну їх ти
      Моя, – мені любов твою приймати
      Частково, і що ділиш з кимсь ще – знати, –
      Не буду всю тебе ніколи мати.

      Якщо ж мені сповна вся віддалась, –
      Усе – це все, й чи б ще кому знайшлось, –
      Та якби в твоїм серці й зайнялась
      Нова любов, яку б збудить вдалось
      Тому, хто мене зміг би обійти
      В сльозах, в зітханнях, в клятвах, у листах, –
      Й нові страхи в ній мала б тоді ти:
      Чи вже за мить не обернеться в прах?
      Та будь так – я і це б сприйняв, як дар;
      Бо як з моїм твого зливсь серця жар,
      То вже всього, що в нім, я володар.

      Все ж не належиш ти сповна мені:
      Як маєш все – вже більш нема що ждати;
      Моя ж любов зроста, то ж всі ці дні
      Запас май, щоб могла їй в дар щось дати.
      Й ти серце не щодня мені даєш,
      Бо, все віддавши, що вже б дать могла.
      В любові – тайна: серце знов знайдеш,
      Як втратиш; від розлук сильніш пала.
      Й не тільки обмін – кращий спосіб в тім,
      Щоб серця два з’єднати нам в однім –
      І стати один одному вже всім.

      ГАРЯЧКА

      О, не вмирай! – бо всіх жінок
      Зненавиджу – така потреба
      В тобі; а звідси один крок,
      Що ця зневага – і до тебе.

      Та все ж відступить смерті гніт,
      Інакше – як тебе не стане –
      З тобою щезне і цей світ:
      Вмреш ти – й він дихати не стане.

      Без тебе вже лиш трупом буде,
      Бо ти – душа його жива;
      Й красу твою він не забуде:
      З людей же й кращі – лиш черва.

      “Потоп новий погубить світ!” –
      Схоласт це пробудивсь від сплячки.
      Чи ж доводи шукав, як слід? –
      Згорить він у вогні гарячки!

      Ці муки врешті подолать
      В тобі дух зболений навчиться,
      Й не довго буде вже палать
      Вогонь цей – паливо скінчиться.

      Як метеора слід згаса
      На небі, так жара минеться;
      Незмінна лишиться краса
      Й знов тіло силою наллється.

      Куди ж бажання моє діти?
      Не стримати думок сверблячки:
      Тобою б так заволодіти
      Бажав, як приступ цей гарячки.


      ПОВІТРЯ Й АНГЕЛИ

      Тебе й раніше я любив,
      Ні ймення, ні лиця не знавши;
      Так, сяйво й голос лиш сприйнявши,
      Ти б ангелів благословив;
      То ж, вперше суть твою впізнавши,
      Ніщо лиш ніжне я вловив.
      Любов -- дитя душі моєї;
      Її ж лиш в плоті бачить зір,
      Тому і для дочки своєї
      Теж запасла тілесний вбір;
      Й мені став зримим він з тих пір,
      Як попросив я у любові
      Явить мені всі ці обнови --
      Й твої зрю очі, й губи, й брови.

      Щоб в морі буть стійким -- хтось зауважив, --
      Баласт на борт повинен взять баркас;
      Я ж твоїх чар формуючи запас,
      Любовний човен вже перевантажив,
      Бо й війка кожна, що так тішить нас,
      На дно потягне, коли б її зважив.
      І все ж любові не вміститься
      Ні в порожнечі, ні в речах земних;
      Сповна і ангелам не сполучиться
      З повітрям, хоч все з нього в них.
      Й моя любов, хоч вся в твоїй, різниться;
      Й ще важче злитись, навіть серед ночі,
      Ніж ангелу з повітрям, де тріпоче, --
      Любові чоловічій і жіночій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Із Джона Донна
      ЗВЕРШЕННЯ

      Здійснить я зміг те, чим затьмив
      Діяння всі героїв,
      Й це в таємниці залишив,
      Чим подвиг свій потроїв.

      Дзеркальний камінь як гранив,
      Являть – безумством буде:
      В кого б це вміння й заронив –
      Чи ж камінь той добуде?

      Я б міг секрет вам, як любить,
      Звістить (що ви згубили).
      Чи ж толк є? Будуть це робить
      Всі так, як і робили.

      Як внутрішню красу ти зрів,
      То вже любов не згубиш,
      І станеш бранцем личка, брів,
      Як зовнішність полюбиш.

      Якщо ти в жінці, як і я,
      Любить чесноти будеш,
      В душі її – уже й твоя,
      Й він чи вона – забудеш.

      Й тоді святе це почуття
      Й ти від юрби сховаєш:
      Бо не оцінить до пуття,
      Й насмішки тільки маєш.

      Й тоді б здійснив те, чим затьмив
      Діяння всі героїв,
      Й це в таємниці залишив,
      Чим подвиг свій потроїв.

      ЛИХВАРСТВО ЛЮБОВІ

      За кожну мить, що трачу нині сам,
      Тобі віддам
      Сторицею, вродливице ревнива,
      Тоді, як голова вже буде сива;
      Й до тих пір узи всі з мене зніми,
      Щоб вільно міг блукати між людьми
      Й воліти – мов минулої зими
      Й не стрілись ми;
      Й за ті, що не тобі я шлю листи,
      Мене прости;
      Й що пояснить затримки не посмів
      Тим, що дівча в блуканнях своїх стрів.
      Ні, потраплять в полон ще не пора
      До справ буденних чи інтриг двора,
      Щоб знать, хай навіть серце завмира,
      Що це – лиш гра.
      Але як тільки старіти почну,
      Знов спалахну
      До тебе пристрастю – й лиш ти одна
      Тоді усе отримаєш сповна
      Й твоїми стануть всі мої скарби;
      Й що хочу я сказати ще тобі,
      Звелось би до одної лиш мольби:
      Не розлюби!

      ПОТРІЙНИЙ ДУРЕНЬ

      Я двічі дурнем був, й це визнаю:
      Як закохавсь й коли любов свою
      У вірш плаксивий влив, –
      Та й хто б на дурість розум не змінив,
      Якби красуню стрів?
      Й так, як морська вода втрачає сіль,
      Пройшовши крізь канавки і грядки, –
      Замре, вважав, й душі моєї біль,
      Як втілиться в римовані рядки:
      Скорбота, що закована у вірш,
      Слабіє й серце не гризе вже більш.

      Та ще не встиг я вірш благословити,
      Як хтось, щоб своє вміння проявити,
      Біль проспівав, і пісня ця дала
      Шал мукам – й знов скорбота ожила,
      Що віршем погамована була.
      Страждання і любов вірш сповиває
      Й дарує втіху, як його читати;
      Та в пісні шал їх раптом оживає
      Й безумств цих свідком кожен може стати.
      Перемудривши, знов пошивсь у дурні –
      Й потрійний вже через гріхи амурні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Алджернон Свінберн Протиставлення
      Була б любов, як роза,
      Я ж був би, мов листок, --
      Життя в нас були б схожі
      В дні хмурі чи в погожі,
      Й вірші це будь чи проза,
      Й цвісти чи в'януть строк, --
      Була б любов, як роза,
      Я ж був би, мов листок.

      Була б любов, як пісня,
      Я ж -- мов слова її, --
      Блаженством би здалися,
      Коли б уста злилися,
      Й вся вись була б їм тісна,
      Й змовкали б солов'ї, --
      Була б любов, як пісня,
      Я ж -- мов слова її.

      Була б життям ти, любко,
      А смертю був би я, --
      Теплінь блаженна літа
      Була б в зим стужу влита,
      Поки весна-голубка
      Нас всіх не осія, --
      Була б життям ти, любко,
      А смертю був би я.

      Була б ти смутку море,
      Я ж -- радості струмок, --
      Любові були б раді
      І в вірності, і в зраді;
      Й від сліз, як гнітить горе,
      До сміху -- вже лиш крок, --
      Була б ти смутку море,
      Я ж -- радості струмок.

      Була б ти діва квітня,
      Я ж -- травня посланець, --
      Розстались би з листками,
      Щоб довше буть з квітками;
      Й ніч вже ясна й привітна,
      Й день мли вдяга вінець, --
      Була б ти діва квітня,
      Я ж -- травня посланець.

      Була б ти втіх цариця,
      Я ж -- болю володар, --
      Впіймать любов змогли б ми
      Й, коли їй присягли б ми,
      То, змушена скориться,
      Нам віддала б весь чар, --
      Була б ти втіх цариця,
      Я ж -- болю володар.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Алджернон Свінберн Розставання
      Підем, пісні мої: вона не чує.
      Як з вами -- серце й страху не відчує;
      Замовкнім -- не до співу у мить згуби:
      Ніщо вже втіх колишніх не віщує;
      Як нам вона, так їй вже ми не любі.
      Хай ангельська в вас ніжність розкошує --
      Вона не чує.

      Розстаньмося: вона не розуміє.
      До моря йдім, як вітровій це вміє,
      Й, пісок змішавши з піною, бушує.
      Чи ж спів поможе, як вже все німіє?
      Відчай весь світу в нас днює й ночує.
      Вона ж, хоч вам звіряв свої всі мрії,
      Не розуміє.

      Додому час: вона не заридає,
      Хай квіт любові в'яне й пропадає;
      Без запаху він був -- й чи ж плід дозріє?
      Стерню одну лиш серп наш споглядає:
      Лан вижатий вже -- й не зазеленіє.
      Вона ж навряд чи й сіячів згадає,
      Й не заридає.

      Пора нам йти спочить: вона не любить
      Й скарби всі, що несем їй ми, загубить;
      Нема в ній співчуття тим, хто страждає;
      Нога вже на поріг цей хай не ступить;
      Любов -- як море: пустку нагадає.
      Хай небо квітом зір її голубить --
      Вона не любить.

      Залишмо все і йдім: вона не дбає,
      Хай все у чарах ночі потопає
      І місяць в морі сяйво своє губить,
      Й там з нього білопінний квіт буяє;
      Як навіть хвиль танок мене погубить,
      Уста замкне й волосся розтріпає --
      Вона не дбає.

      Вже назавжди підем: вона й не гляне.
      Все ж заспіваймо ще раз: як не стане
      Вже нас, спів, може, цей вона згадає,
      Зітхне -- й до нас прихильність в ній прогляне.
      То ж звідси геть, де відчай обступає;
      Шукаймо в інших те, що не обмане;
      Вона й не гляне.

      ПРИХІД І ВІДХІД ГЛОДУ

      Зацвів глід -- і на землю небеса
      Привів: у гімн весні все прагне злиться.
      Радіє й небо -- в квіти нарядиться
      Землі допомогла його роса.
      Буяння й сміх, сіяння і краса --
      Людина й птах спішать насолодиться
      Блаженством, серцем всім йому відкриться:
      Благоговіння в нім вже не згаса.

      Відцвів глід -- й небеса цим від землі
      Відринув; квітню гімни відзвучали;
      В серцях всіх вже лиш смуток і жалі --
      Немає втіх, що їх раніш єднали:
      Пелюстка за пелюсткою в імлі
      Смеркань заупокійним дзвоном стали.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Алджернон Свінберн Пісня часів порядку
      Штовхає вперед крізь пісок
      Нас вітер, аж дух перейма;
      Прискорювать змушує крок,
      Невпинний, мов смерть сама;

      Кайдани мов, вітер дзвенить
      Й зриває в хвиль піну із грив;
      Бунтує, пульсує й бринить,
      Здіймаючись грізно, приплив.

      А там, де верхи жовтих скель, --
      Довгий колос гнеться й тремтить.
      Вперед же, від суші й осель!
      Човна нехай буря щадить!

      Тіш, море, хвиль пінявих грою
      Й сприятливі будьте, вітри!
      Як разом зійшлися троє --
      В імперіях менш на три!

      Вперед, в простори морів!
      Прощайте, каміння й піски!
      Земля -- володіння царів,
      Воля ж -- де хвилі морські!

      Хай правлять ті силою зброї
      І богу шлють щедрі дари:
      Як разом зійшлися троє --
      В імперіях менш на три!

      Залишмо цей світ без жалю,
      Де й в час чуми -- бенкет і спів;
      Де кров не змить з рук королю
      Й де брехня на устах попів.

      Немає для хвиль ще зброї
      Й не спиниш солоні вітри.
      Як разом зійшлися троє --
      В імперіях менш на три!

      Нас прапор всіх обнадіє,
      Що на нім кольори святі,
      Коли наша рать порідіє
      Й десять лишиться з двадцяти.

      Вернемось ми знов зріти суд
      Над Папою тут, на землі;
      Й коли, цей останній з паскуд,
      Бонапарт повисне в петлі.

      Якщо вовків пастух зве сам,
      Король же розтринькує все, --
      То спить Сором-страж міцно там,
      А Віра свиней в них пасе.

      Втішаючись прапора грою,
      Урочної ждімо пори.
      Як разом зійшлися троє --
      В імперіях менш на три!

      До меж доведуть протиріччя
      Каєнна й австрійський батіг.
      Вперед же з дощем в обличчя,
      Із піною хвиль біля ніг, --

      Єдиним розгорнутим строєм
      В простори морів, де вітри!
      Як разом зійшлися троє --
      В імперіях менш на три!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Алджернон Свінберн Занедбаний сад
      На долоні гори, між вершиною й долом,
      Над роздоллям морським, де вітрам воля є,
      Наче внутрішній острів за скель частоколом,
      Привид саду очам постає.
      Глід і терн загорожею стали
      Клумб, що зараз безплідні й пусті;
      Й бур'яни, що з могил роз колись так буяли,
      Мертві й ті.

      Клаптик поля спада, обірвавшись раптово,
      Де землі вузьке пасмо прибій обминув;
      Кроків звук би почувсь чи кимсь мовлене слово --
      Привид гостю навряд чи б кивнув.
      Так давно віє тут запустінням,
      Й хто забрів би сюди, віч-на-віч
      Стрівсь би вже не з життям -- з вітру лиш голосінням
      День і ніч.

      Стежка вивела б там із проходу вузького
      І крутого, що вгору по схилу тягнувсь,
      На пустир, що звільнив його час від усього,
      Крім кущів, яких ще не торкнувсь;
      Пощадив глід і терн, взявши рози:
      Й тільки камінь оставсь тут, як грунт оголив;
      Лиш бур'ян, що від вітру тремтить у знемозі,
      Уцілів.

      Вже по травах і квітах нога не пройдеться,
      Бо суха земля клумб, наче серце мерця;
      Й соловей з чагарів, що навкруг, не озветься, --
      Та й кому, як без роз, пісня ця;
      Й над бур'яном, що йде в ріст чи в'яне,
      Тільки чайки лунає ще крик;
      Тільки сонце й дощі, та морські вітрюгани
      Цілий рік.

      Квітці, паленій сонцем, омитій дощами,
      Не звільнитись уже із бутона осердь;
      Вітер лиш владарює тут днями й ночами,
      Де життя -- й те безплідне, як смерть.
      А було ж колись: плакали тут і сміялись,
      Й хто вони -- не узнать все одно:
      Коханці, чиї очі у море вдивлялись
      Так давно.

      Серцем в серце, узявшись за руки, стояли,
      Й він шептав: "Глянь на води в бурунів каймі:
      Піни квіт ще буя, як вже рози зів'яли;
      Вмруть, кому любов -- гра; та не ми!"
      Й той же вітру спів, хвилі в тій піні,
      Й дотліва пелюсток тих же беж, --
      Та любов на устах і в очах їхніх нині
      Мертва все ж.

      Чи любові їх, може, і смерть не загроза,
      Й до кінця вдвох дійшли, а якого -- хто зна?
      Хай і моря в ній глиб -- та зів'яне, мов роза,
      Й лиш буяє водорість одна.
      Й чи ж любові буть поміж німими,
      Глиб могили хай навіть у ній?
      Безпристрасні вони, як трава вже над ними,
      Чи прибій.

      Долю мають одну всі: і рози, й коханці;
      Не згада їх ні скеля, ні море, ні діл,
      Ні близького вже літа теплінь, яка вранці
      У повітрі розлита довкіл.
      Й не зігріть, як морози почнуться,
      Їм вже інших кохання вогнем;
      Як вони, що не плачуть уже й не сміються,
      Й ми заснем.

      Смерть сама незабаром покине ці доли
      І тоді вже повік не діждатися змін:
      Той з могили своєї не встане ніколи,
      Хто живого не лишить взамін.
      Лише камінь і терн не щезає, не гине,
      Поки є сонце й дощ -- але вже час близький
      Того шквалу, коли їх так само поглине
      Вал морський.

      Й до тих пір, поки в камінь вали ударяють,
      Поки прірвою вод поглинається схил,
      Поки хвиль злобу й грізний прибій усмиряють
      Маліюча скеля й танучий діл, --
      Нині тут, як тріумфу вже власного жертва,
      На добрі розпластавшись, що встигла нажить,
      Наче бог-самовбивця на вівтарі, мертва
      Смерть лежить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Алджернон Свінберн Сад Прозерпіни
      Тут млість навкруги і спокій,
      Де й вітру не чуть бринінь,
      І де в задумі глибокій
      Струмки омивають рінь;
      Я бачу, як із насіння
      Зростання йде й колосіння
      Для жнивувань і косіння
      В полях, де дрімота й лінь.

      Я вже від плачу і сміху
      Втомивсь -- та й вони минуть,
      Й ті теж тут матимуть втіху,
      Що зараз сіють і жнуть;
      Втомили мене дні й тижні,
      Жара літня й зими сніжні,
      Злі кпини й зітхання ніжні,
      Й одна лиш думка -- заснуть.

      Тут смерть із життям межує,
      У вись тут не здіймуть крила;
      В морях цих шторм не бушує
      Й вітри не напнуть вітрила;
      Й човна куди несуть хвилі --
      Не знає ніхто й не в силі
      Що-небудь змінить, бо в тілі
      Не ті вже і дух, і сила.

      Дібров тут нема й байраків,
      Й не тішить зір квіту чар;
      Зелені голівки маків
      Лишень -- Прозерпіни дар;
      Й не виноград тут буяє:
      Паслін це -- вона лиш дбає
      Про те, з чого добуває
      Снодійний мерцям нектар.

      Блідим, без імені й ліку,
      Серед безплідних полів
      В пітьмі їм блукать довіку,
      Бо Фатум так повелів;
      Ніде й ніким не ждані,
      І з раю, і з пекла гнані,
      У мороці і в тумані,
      Без радощів і жалів.

      Міць мали, щоб не згинатись,
      Та смерті мусять коритись:
      Ні в рай вже їм не піднятись,
      Ні в пекло їм не спуститись;
      Хоч гарні були й любили,
      Красу свою розгубили
      Й кохать вже не мають сили,
      Й не знають, де прихилитись.

      Стоїть тут і все звіряє
      Вона, вдягнувши вінка,
      Що смертних усіх збирає
      Безсмертна її рука;
      Й миліш ці губи холодні,
      Ніж знані ще досьогодні,
      Й зірвать з них цілунок згодні,
      Хто втіх останніх шука.

      Жде всіх вона і кожного,
      Що зроджене кимсь було,
      І не минає жодного,
      Що десь на землі зросло;
      Весна, і квітка, й ластівка
      До неї йдуть і ластяться,
      Як світло млою заститься
      І холод зміня тепло.

      Сюди й любові розбиті,
      І згаслі пристрасті йдуть,
      Й усі роки, що прожиті,
      Тут захисток знайдуть;
      І мрія, як крил не стане,
      І брунька, коли зів'яне,
      І листя, що вітром гнане:
      Сюди всі шляхи ведуть.

      Нічого печаль не варта,
      І радість, й відчай страждань:
      Сьогодні помре вже завтра
      Й не виграть в часу змагань.
      Все марно: лиця змарнілі,
      І нарікання несмілі,
      Й розкаяння запізнілі,
      Коли вже зайшов за грань.

      Від надміру жить бажання,
      Від страху й надії вільні,
      Ми вдячні богам зарання
      Й щодня молитись повинні:
      Що врешті життя не стане,
      Що мертвий уже не встане,
      Й що дна твого, океане,
      Сягнуть і річки повільні.

      Не збудять їх сонце й зорі,
      Ні світло дня, ані свіч,
      Ні вітру ревіння в морі,
      Ні інший звук або річ;
      Ні лист живий, ні опалий,
      Ні свіжий квіт, ні зів'ялий --
      Як в сон безпробудний впали
      І вічну вже мають ніч.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Піт Хейн Груки 11
      КОНИКОВЕ ГОРЕ
      (Байка)

      Коник сидів на асфальті й ридав
      Із жалем, що рідко зриш наяву;
      Все, що знав про літери, він згадав
      Й до місць, де бачив напис, пострибав --
      Й то, звичайно, було: "НЕ ТОПТАТИ ТРАВУ!"

      МАНІЯ РІЗНОМАНІТТЯ

      Доля на віражі крутому
      Злила в один кілька віків,
      Поєднавши в мені одному
      П’ятеро моїх двійників.
      То ж на пісню, а не ехо підголоску
      Сподіватись мені дарма,
      Якщо навіть думки в моїм мозку
      Мусуються вже п’ятьма.

      КИЦЬКА

      Кішечко, кішечко,
      Самотня така й нещасна, –
      Чия ж бо ти, скажи мені. –
      Ах, невже моя власна?!


      БОЖИЙ ДАР

      Видіння божий дар мать -- значить:
      Велике і в малому бачить.

      СПОСІБ ПОДОВЖИТЬ

      В однім я певен був найбільш --
      Що має буть коротким вірш.
      Незгодний з цим хай не забуде
      Читать мій двічі -- й довгим буде.

      ПІДВИД

      Підвид:
      Aeternitatis --
      Й при змінах
      Таким же остатись.

      Aeternitatis (лат.) -- вічність.

      СЕРЕДНЄ ЗНАЧЕННЯ

      З усіх удач завжди наш ум
      Отримать хоче максимум;

      Коли ж знеміг від скорбних дум --
      Звести їх прагне в мінімум.

      Але Природа, мов на глум,
      Середнє щось дає з цих сум.

      В ЧІМ ПРИЧИНА?

      Чому процвітають поденники,
      Талант же в нужді навік спочив?
      Тому, що погані письменники
      Таких же мають і читачів.

      ЕХО З МИНУЛОГО
      (Тренувальна вправа для войовничих умів)

      Доісторичних монстрів діждався
      Й громоподібний їх чуєш рик?
      Загін марсіан приземлитись зібрався,
      Невдалим спробам втративши лік?
      Скажи, цей шум жахливий звідки взявся,
      Що жаху й люті чуть у ньому крик?
      Це лиш Homo sapiens, що загрався
      У свій, ще доатомний, вік.

      Homo sapiens (лат.) -- людина розумна.

      ХТО Я ТАКИЙ?

      Гріх зайвий брать,
      Як відкидать,
      Що в мені, може,
      Явивсь Ти -- Боже.

      ГРАЛЬНИЙ АВТОМАТ
      (Внесок у психологію розчарування)

      Так, життя -- лишень гра,
      Та в бажанні всього
      Не надійся й на шанс
      Примарний рулетки,
      Якщо це автомат,
      А ти в проріз його
      Гудзика пхаєш
      Замість монетки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Піт Хейн Груки 10
      НАШЕ НАЙБІЛЬШЕ ДОСЯГНЕННЯ

      Нащадки докоряти
      Нам будуть за розтрати
      Й дивацтва, яких стільки,
      Що важко до них звикнуть, --
      Та зміниться на вдячність
      Їх поспіх і гарячність
      При згадці про помилки,
      Що нам вдалось уникнуть.

      ГРУК ПРО ВЕЛЕРЕЧИВИХ АВТОРІВ

      Писак тих не люблю, де б все
      Лиш до розмов звелося;
      Дай тих мені, хто в гніві рве
      На голові волосся
      Й те пише лиш, чим сам живе,
      Й що справді відбулося.

      ПОТРЕБА В ЗАХИСТІ

      Ми в минулому знайти мрієм
      Панацею і для сучасного:
      Хто посіє що -- те й пожне;
      Захищатись від захисту інших вмієм;
      Якби ж то й від захисту власного
      Хтось іще захистив мене.

      ВТІШНИЙ ГРУК

      Як на прогулянку взимку йдеш
      Й рукавичку загубив -- тугу
      З чим порівнять: вона без меж.
      Але ще болючіше все ж,
      Якщо ту загубивши, викинеш другу,
      А потім першу знайдеш.

      ПРИЗВАННЯ

      Земних наших днів
      Не вічний запас,
      То ж нині якраз
      Настав уже час
      Для здійснення справ,
      Що не ваблять нас.

      ПОРАДА В СМЕРК

      Всміхнись,
      Як вись
      Ще дня зблиск
      Верне, --
      Й твій гнів
      Без слів
      За мить вже
      Мине.

      ОСТАННІЙ ШТРИХ
      (Портрет нікого зокрема)

      Ідіотами й справді
      Були б усі 100 процентів,
      Якби ж то вони вважались
      Іще й за інтелігентів.

      ДОСИТЬ
      (що більш, аніж досить)

      В питті й наїдках
      Переконувавсь не раз,
      Що як трохи менше --
      Це вже досить якраз.

      ЧИТАЙ, МІРКУЮЧИ
      "...розум помер минулої ночі вдосвіта."
      Генріх Ібсен "Пер Гюнт"

      Сказав хтось, що тепер
      І розум вже помер.
      А Розум на це: "Ні,
      Не віриться мені!"

      ПОЛОВИНА

      Що ж стосується половини --
      Переконав би і найбільш впертих,
      Що це в точності дві третини
      Від трьох четвертих.

      НЕСПРОМОЖНИЙ АРГУМЕНТ

      Противника мого аргумент
      Не тільки злий і образливий вщент,
      Так ще й неуцтво лиш в нім говорить;
      Й навіть не може через думки бідність
      Явить свою т.з. очевидність
      В термінах, що я б міг оспорить.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Піт Хейн Груки 9
      ПОРА БУЗКУ

      Весною бузок розквітає щораз
      Й від запахів паморочиться голова,
      Й закохані в прозі і віршах фраз
      Шукають, щоб те сказать в тисячний раз,
      Що легше зробить, аніж втілить в слова.

      ДВА СЛОВА

      В них все кохання
      Моє гаряче:
      Якнайзарання,
      Щоякнайпаче.

      ЗДОРОВ'Я

      Здоров'я не верне пігулка в утробі,
      Скальпелем його не спасти,
      Бо воно -- не так відсутність хвороби,
      Як вияв життя повноти.

      МАГІЯ СЛОВА

      Інвективи тебе горблять,
      Славоспіви -- юним роблять.

      ДАВНОМИНУЛИЙ ЧАС

      Час минулий схожий із тітонькою моєю,
      Яка не може чи не хоче зрозуміть,
      Що хоч люб'язні всі й захоплюються нею,
      Та вже давно залишить нас настала мить.

      ЕФЕКТ ДВОСТУЛКОВИХ ДВЕРЕЙ

      Двостулкові двері широкі,
      То ж з ними немає мороки:
      Прочиниш їх наполовину --
      Й самі почухають спину.

      ДО ПОПІЛЬНИЧКИ

      Спрага й голод вже не мучить:
      Попіл твій нас цьому учить.

      ЕКСПЕРТИ

      Експерти мають забаганку
      Із кафедри віщати зранку,
      Як не дотримать обіцянку.

      МОЛИТВА
      (до сонця над хмарами)

      О сонце, лий своє проміння
      На всі, що на землі, створіння!

      Якщо ж занадто вимагаєм --
      Принаймні сяй над нашим краєм.

      Як забагато тобі й цього --
      Осяй хоча б мене одного.

      ПРИСУТНІСТЬ ДУХУ

      Сьогодення й усе в нім сутнє
      Завоюєш легко в ту ж мить,
      Якщо пахне тобі майбутнє,
      А минуле -- смердить.

      СПРАВЖНІЙ ЗАХИСТ

      Захист єдиний,
      Даний людині --
      В протидії
      Безнадії,
      Що беззахисна нині.

      ПРИСМАК З ОСКОМОЮ

      Коріни сукня ще здаля
      Її принади всім явля
      Й цим хіть коханця умаля.

      РОЗДУМ ПРО ЗРІСТ

      Малі на зріст переоцінюють
      Чар буть високим і струнким
      Й цим тільки ще більш відтінюють
      Принадність бути низьким.

      МІСТ ЧИ ТУНЕЛЬ

      Тунель прийнятний тут,
      І міст би міг з'єднати --
      То чи не краще все ж
      В однім два поєднати?

      Міст і тунель нехай би
      Постали серед хвиль,
      Як пам'ять і емблема
      Гігантських цих зусиль.

      ВІНЦЕНОСНІСТЬ

      Понтифік, із спальні вранці вийшовши,
      Вдягає сутану для понту
      Й німб навколо голови святійшої
      Вважа за лінію горизонту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Піт Хейн Груки 8
      ПОСПІШНІСТЬ
      (Напис для пам'ятника на перехресті)

      Ще не розтративши сил всіх запасу,
      Жертва сучасності тут спочиває,
      Що вчора на все не хватало їй часу,
      А зараз всю вічність вже має.

      СПОНУКАЛЬНИЙ ТОСТ ДЛЯ ТВЕРДОСТІ ХАРАКТЕРУ

      Щоб мати в характері цю рису вагому,
      Ось тост, що його підтверджує життя:
      Ніколи не їжте, за винятком їжі прийому,
      Й не пийте інакше, як в процесі пиття.

      ТИРАНІЯ РЕЧЕЙ

      Я хочу управлять тисячами речей,
      Які, вважаю, належать мені;
      Та враз збурять сумніви спокій ночей:
      Чи ж належать? -- здригнусь уві сні.

      Підозра вже зримою стає для очей:
      Не слід довірять відчуттям своїм --
      Якщо у вас більше, ніж вісім речей, --
      Це ви вже належите їм.

      ЧАС І ВІЧНІСТЬ

      Де поля урожайні
      Сьогодення й античності
      Переходять в безкрайні
      Пустирища вічності,
      Там пісок я збираю,
      Ложку взявши і віник,
      Що його відміряє
      Нам піщаний годинник.

      ВТОМЛИВЕ ВІДЧУТТЯ

      Напевне, і вам знайомий
      Той пригнічений стан думок,
      Коли ваша голова, наче
      Заплутаний шерсті клубок;
      Й потуги всі розумові
      В такому в'ялому плині,
      Немов роз'яснить щось хочеш
      Дуже малій дитині.

      НЕДОСТАТНЬО

      Пора вже позбутися
      Звичок колишніх,
      Щоб щастя загальне
      Не умаляти:
      Недостатньо тільки
      Дратувати своїх ближніх --
      Не забуваймо
      Й себе звеселяти.

      ГОДИННИК І ВІЧНІСТЬ
      (Шаноба до скінченності)

      Вічність -- це річ, яку просто так
      Розумом не осягнути
      Й, лиш годинником на "тік-так"
      Подрібнену, можна збагнути.

      Ним схоплену і зафіксовану,
      Перш ніж канула в потойбічність;
      Мов дитяча їжа, розжовану,
      Легко засвоювать вічність.

      АТОМІРІАДИ

      Природа по суті, як стверджують вчені,
      Це мільярди, і мільярди, і мільярди
      Частинок, що грають в свої нескінченні
      Більярди, і більярди, і більярди.

      ЗОРЕ-ЗАРЯДКА
      (Себе-творячий грук)

      Вийди в зоряну ніч,
      Стань на голові своїй,
      Щоб в космос ногами
      Зависнути міг,
      І на зоряній тверді
      Хоч трохи постій,
      Що стала раптово
      Опорою для ніг.

      Відчуй всю Землі вагу
      З льоду й граніту,
      З розплавленою магмою,
      З водою й залізом в ній;
      Й хоч на мить потримай
      Цю дивно вагому планету,
      Що балансує на дивно
      Вагомій голові твоїй.

      ВТРАЧЕНИЙ ЗВ'ЯЗОК

      Людина -- це щось схоже
      На втрачений зв'язок:
      Вважаючи, що думає,
      Не маючи думок.

      ПРОТИЛЕЖНОСТІ

      Залежно від приналежності
      До певної системи кожен міркує:
      Систематик як дві протилежності
      Дурість і мудрість трактує.

      Відзначаючись незалежністю,
      Логік на це не зважає:
      Він до дурості протилежністю
      Протилежну дурість вважає.

      МИТТЄВА ДУМКА

      Якщо зміг вічність зрозуміть,
      Тоді життя -- всього лиш мить.

      ТЛУМАЧЕННЯ СНІВ
      (Спрощено)

      Хай опукле чи вгнуте, аби лиш овальне --
      Й певен я: уявилось вам щось сексуальне.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Піт Хейн Груки 7
      ЕКОНОМНІСТЬ

      Щасливим не можна бути весь час;
      То ж коли щастя вам не знайшлось,
      Не думайте, що чимсь обділили вас;
      Вважайте: це ви заощадили щось.

      МАГІСТРАЛЬ

      Коли хочеш стать знаменитим
      Й перепробував всі вже стежки --
      Візьми, що найлегшим здалося,
      І зроби його дуже важким.

      ТІ, ЩО ВСЕ ЗНАЮТЬ

      Кому спину в зазнайстві нема,
      Ті -- всесвітня чума.

      ДВА ПАСИВІСТИ

      Зітріть на порох оптиміста,
      З чиїх уст линуть лиш похвали,
      Що даль завжди безхмарна й чиста,
      Які б вітри не бушували.

      Не пощадіть і песиміста,
      Який бурчить безперестанку,
      Що вічна ця завіса млиста,
      Як не сіяло б сонце зранку.

      ТРИ ФАКТИ ПРО ДОРОЖНІЙ РУХ

      Є три факти легкі --
      Непідйомні ж турботи,
      Як ці речі прості
      За кермом забувають:
      Що дороги слизькі,
      І круті повороти,
      А шофери -- так ті
      Ще й без клепки бувають.

      ДЕРЖАВА

      Все нам дає для наших витрат
      Природа, наші батько й мати;
      Держава ж, наш старший брат,
      Все прагне забрати.

      З КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ

      Влада розбещує --
      То ж демократичну традицію
      Слід зміцнювать, формуючи
      Сильну опозицію.
      Розквіту демократії
      І ми були б раді,
      Маючи свою опозицію
      При владі.

      ПРИВІД ДЛЯ ТУРБОТ

      Як перша це річ,
      Чи друга хай буде --
      Ще цим переймаються люди;
      Та третя вже річ --
      Четверта ж тим більше --
      Сприймаються гірше.

      СУЧАСНЕ ЛИСТУВАННЯ

      Два способи є,
      Придумані не нами,
      В цивілізованім світі
      Обміну листами:
      Перший -- відповідь дать
      Вважають за образу;
      Другий -- відповідать
      Починають одразу.

      НЕДОСЯЖНИЙ ІДЕАЛ

      Так жить повинні
      Ми кожен день,
      Немов останній
      Вже він лишень.
      Якби ж так жив сам,
      То -- визнать мушу --
      Давно віддав би
      Вже богу душу.

      ЛИШЕ РОЗВ'ЯЗАННЯ

      Здатних розв'язувать проблеми візьмем:
      Їх ми наплодим юрму,
      Бо як тільки розв'язок однієї знайдем,
      Це інших породжує тьму.

      ВСЕ, НА ЩО ЗДАТНІ
      (А чи здатні взагалі?)

      Сучасна людина
      Береться охоче
      За все -- і все може,
      Що лиш захоче;
      Але, все ж людиною
      Будучи, схоже,
      Вона хоче тільки
      Те, що лиш може.

      ДО УРНИ

      Як спрага не мучить
      І ситий лиш духом --
      Хай праху твоєму
      Земля буде пухом.

      ВСЕСВІТ

      Всесвіт буть може більшим чи меншим --
      Що нам з теорій яка пропонує,
      Та вже не може буть зігнорованим,
      Навіть якщо не існує.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Піт Хейн Груки 6
      КАМІНЕЦЬ В ЧЕРЕВИКУ

      Якщо змуляв камінчиком ногу,
      Що потрапив у твій черевик, --
      Що один тільки він, дякуй Богу,
      Бо до двох -- ну ніяк би не звик!

      НАТЯК
      (представникам пишучої братії)

      В писаннях бездумних
      Аж надто вже сильні,
      Повчіться в розумних,
      Що до цього не схильні.

      КРАЙНЯ МУДРІСТЬ

      Філософи врешті
      Зуміють здійснить
      Крайні свої амбіції,
      Як дурість людську
      Зможуть всю прояснить
      Завдяки інтуїції.

      ПРО ДАНЦІВ
      (Напис на данському павільйоні "Експо-67")

      Подорожуємо на Захід і на Схід
      Й людей достойних скрізь знаходим слід,
      І впізнаєм в них данців різновид.

      НАВЧАННЯ

      Ми вчимось і нас вчать,
      Ми вчимось відчувать,
      Вибачать ми вчимось і мовчать.

      Та при цім щось втрачаєм,
      Бо відчуєм з відчаєм:
      Не відчуть те вже, що відчуваєм.

      ОСУД
      (Грук у відповідь на довгий пояснювальний лист)

      З огляду на манеру,
      Як час тратиш, сподівання
      Все ж маю, що зрозумієш
      Ще до кінця днів своїх:
      Зусилля, що витрачаєш
      На помилок виправдання,
      Краще було б потратить
      На виправлення їх.

      ЕГОЦЕНТРИСТИ

      Люди егоїстичні настільки,
      Що аж відчуваєш відразу:
      Те, що мене стосується тільки,
      Приміряють на себе одразу.

      СЕСТРИЧКА МАЛЕНЬКОЇ РУСАЛКИ

      Сестричка Маленької Русалки
      Більш рибкою була, ніж царівною;
      Й тим, хто цілував її в зябра палко,
      Зовсім не здавалась чарівною.
      Але нижче відсутні вже вади;
      Й не духу, а плоті тамуючи спрагу,
      Саме їй за оті принади
      Я віддаю перевагу.

      ДЕШЕВЕ ХАРЧУВАННЯ

      Коли гаманець відкриваєш із ваганням,
      Обідаю в "Золотошукачів вігвамі",
      Де їжа настільки не відповідає порівнянням,
      Що не помічаєш навіть, що ціни ті самі.

      ДАНІЯ

      Данія, як дивитись з іншої країни,
      Здається не більшою від піску зернини;
      Данія, як данцям дать її мірять,
      Велика настільки, що нам не повірять.

      ГРУК ПРО ДОВІРУ, НАДІЮ І Т.П.

      Дала мені надію,
      Любов мені дала,
      Мов ніжній мелодії флейту;
      Але всю довіру,
      Що в ній була,
      Віддала вона Фрейду.

      БУДУЧИ СОБОЮ
      (Гарний грук на розрізнення)

      Як не можу чесноти
      Вважать лиш своїми --
      Принаймні хоч вади
      Хай будуть моїми.

      МУДРІСТЬ

      Мудрість -- це, звісно,
      За дурість ціна,
      Й той платить її,
      Хто не зна.

      ХТО ВИ?

      Спосіб світочем стати
      Не є -- вимагати;
      Ви той в області кожній,
      На що ви спроможні.

      VITA BREVIS

      Життя досить довге,
      Щоб навіть простак
      Відчув, шо у нім
      Щось не так.

      Vita brevis, ars longa (лат.) -- життя коротке, мистецтво вічне.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Піт Хейн Груки 5
      ПАРАДОКС ЖИТТЯ
      (Філософський грук)

      В чім сенс життя і що воно людині? --
      Думками цими як себе не муч,
      Перед очима постають дві скрині,
      Де замкнено в кожній від іншої ключ.

      ПІСЛЯ

      "А що там після смерті?
      Невже всьому кінець?" -
      "Живи -- й збагнеш нарешті!" --
      Відповіда мудрець.

      МУДРІСТЬ СВІЧКИ

      Якби ж то раніше цих знань було стільки,
      Як в час, коли свічка вже блимає тільки;
      Наскільки б тоді прийшлись вони вчасно,
      Коли іще свічка горіла так ясно.

      БЕЗЦІЛЬНІ ПОШУКИ

      Голку в сіні шукаю -- бувало насниться --
      Й весь у поті прокинусь, дрож тіло пройма;
      Тим паче, якщо це звичайна копиця,
      В якій то і голок ніяких нема.

      ЙДИ, ЧАСЕ

      В повітрі рій сніжинок вже кружляє,
      Студить і оголяє листопад ліси;
      Якщо, йдучи від нас, рік старість наближає, --
      Йди, часе, й снігом мої скроні притруси.

      О, ХОБІ!

      Вирощувать став я столітнього дуба --
      Й завів собі знов парубоцького чуба.

      ГРУК ПРО БЕРЕЖЛИВІСТЬ

      Безцінний скарб -- здоровий глузд:
      Отож не трать його без нужд!

      ПРОЗА І ПОЕЗІЯ

      Зачинився найщільніше
      І щось пише, пише, пише;
      А як вся душа бринить --
      На папері у ту ж мить.

      СПРАВЖНІЙ ПЕСИМІЗМ
      (Психологічний грук)

      Справжній песимізм -- це якщо
      Сумуєш, забувши уже, про що.

      НАСИЧЕННЯ

      Мов небо без дна --
      Дощ ллється щодня
      І все уже мокре настільки;
      Й усе так погано,
      Що, пізно чи рано,
      Зміниться все має --
      Й на краще тільки.

      МУДРІСТЬ СФЕР

      Яка повчальна нам зоря!
      Вона здаля нас наставля,
      Як кожна іншу умаля.

      ПІДБАДЬОРЛИВЕ СЛОВО

      Біль у шлунку прокляттям стає,
      А сердечний і жить не дає;
      То ж Всевишньому дякуй щодень,
      Що один із них маєш лишень.

      ШУКАЙТЕ І ЗНАЙДЕТЕ

      Противники жареного всього,
      Вас дуже далеко страхи заведуть:
      Ті, що шукають, не знаючи навіть, чого, --
      Його неодмінно знайдуть.

      ПРО ДАНІЮ

      В цім питанні я б погодивсь на компроміс
      Й поправку про розміри Данії вніс:
      Всіх задовольнило б, якби домовленість була,
      Що вона більш велика все ж, аніж мала.

      ЗНАЮЧИ, ХТО ЧОГО ВАРТИЙ

      Для мене втіха,
      Якщо вже вникнуть,
      До вад настільки
      Не дати вам звикнуть,
      Щоб знали, яких же
      Не зміг уникнуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Піт Хейн Груки 4
      ARS BREVIS

      Мистецтва істина свята:
      Понад усе в нім -- простота.

      Ars brevis (лат.) -- мистецтво коротке.

      ВАЖКИЙ ШЛЯХ

      За письменників знаних
      В серці біль, як читати
      Стануть їх початківці,
      Щоб англійську вивчати.

      Читачу, вибачай вже
      Цю гординю нордійську:
      Що писати став нею
      Я, щоб вивчить англійську.

      ЯКЩО ТИ МЕНЕ ЗРОЗУМІВ

      Писать поетам вірші варто так,
      Щоб загадкою бути: хай вживають
      Алегорію, символ, натяк, знак --
      Цього критики в них вимагають.

      То ж якщо в мене є такий вірш,
      Що ти зміг до кінця зрозуміти, --
      Я його проясню іще більш,
      Щоб цю думку суттєво змінити.

      ПРОСТО ПІДСОБЛЮЮ БОГУ

      Я тільки простий митець
      Й, свою лепту вносячи вбогу
      У те, що задумав Творець,
      Я просто підсоблюю Богу.
      Не те, щоб я зовсім не знав,
      Чого варт зусилля мої --
      Все ж вірю: хотів Творець,
      Щоб теж я в руці тримав
      Безформну ще глину-сирець.

      НА ЩО СХОЖА ЛЮБОВ

      Любов для нас,
      Мов ананас:
      Незрозуміла,
      Але все ж мила.

      МОЯ ВІРА В ЛІКАРІВ

      До лікарів довір'я
      Моє не має меж,
      Але його бентежить
      Одна дрібниця все ж:
      Претензія це їхня --
      Де ще таких знайдеш?

      СЕНТЕНЦІЯ ДЛЯ ВІКІНГІВ

      Є і відрадне
      В бою, чим свій шал
      Доблесний тішим:
      Те, що не здатне
      Убить наповал,
      Робить сильнішим.

      СКІЛЬКИ ПІДЖАРЮВАТЬ ГРІНКИ
      (Грук про те, як харчуватись вуглинками)

      Коли жариш грінки на сковороді,
      Не пробуй вгадати, не слухай порад:
      Чекай, поки дим з них піде, і тоді
      Вернися на двадцять секунд назад.

      ЦУГОМ

      Хто прагне звично
      За кимсь іти цугом,
      Той буде вічно
      Не вище, ніж другим.

      ЩО МОЖУТЬ ПОДУМАТЬ ЛЮДИ

      Дехто від страху тремтить,
      Ніяковіючи всюди:
      Старається уявить,
      Що подумають люди.
      Раджу усім, хто мнеться,
      Гнать всі вагання до біса:
      Подумають, що заманеться --
      Така вже людей всіх риса.

      ДОБРА ПОРАДА

      Геть всі поради,
      Навіть грошей ради! --
      Я взять би всім радив
      Замість поради.

      АРИФМЕТИКА ВЗАЄМОДІЇ

      Як реорганізацією комісій займаються,
      Аналогії з лічбою на пальцях знайдуться,
      Бо при цьому таланти віднімаються,
      А бездарності -- додаються.

      ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЕКСПРОМТ

      Коли треба вибрать одну з двох проблем
      І сумнівів вже не відринуть,
      Найкращий спосіб розв'язання дилем --
      Просто монету підкинуть.
      Ні, не тому, щоб сплетіння всі хитрі
      Явить цим одної з подій --
      Але в ту мить, як монета в повітрі,
      Збагнеш ти, що варте надій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Піт Хейн Груки 3
      ДУМКИ І РЕЧІ

      З кругів концентричних
      Не зводжу очей:
      Чорнильний чи грифельний --
      Який краще?
      Лиш одне відрізняє
      Думки від речей:
      Саме те, що думки
      Думать важче.

      ЗАДАЧІ

      Атакуючи в лоб
      Надскладну задачу,
      Взнаєш вартість її,
      Оцінивши віддачу.

      ОСТАННЄ СТАЄ ПЕРШИМ

      Задач розв'язання --
      Це справа проста;
      В іншім проблема --
      Задачу б знайти:
      Справжнє мистецтво --
      Ту вибрать зі ста,
      Щоб розв'язок їй
      Зумів підійти.

      ВЛАСНА ПОГОДА

      Зайва ця заздрість
      До ближніх щомиті;
      Даремно також
      Ти жалієш себе,
      Вважаючи, що
      Над кимсь сонце в зеніті,
      В той час коли дощ
      Поливає тебе.

      В.В.Ч.

      На видноті повісь,
      Щоб зримим був для очей,
      Девіз загадковий свій:
      В.В.Ч.
      Коли вже не йдеш -- повзеш
      Й від туги немає спасу,
      Корисно згадати, що
      Все Вимагає Часу.

      ОСТАННІЙ КРОК

      Якби трамплін вкоротить
      На шість дюймів дав згоду, --
      Наскільки скоріш, уяви,
      Ти плюхнувсь би в воду!

      ЩОБ ВПЕВНИЛИСЬ І ДУРНІ

      Як -- знає справжня мудрість, --
      Влить в істини свої
      Ту дещицю химери,
      Ще й несусвітної,
      Щоб впевнились і дурні
      В розумності її.

      МАЛІ Й ВЕЛИКІ СПРАВИ

      Як в справах маліших
      Погрузнемо ми,
      То більші залишим
      Нездійсненими.

      ОДА СКРОМНОСТІ

      Важко успіх здобуть і повагу,
      Як відчуваєш скромності брак:
      Завжди й скрізь привертає увагу
      Взятий в дужки оклику знак.

      ДАР

      Дар, що дає нам
      Провидіння --
      Це звичайнісіньке
      Наше вміння:
      Як все почате
      Завершить варт,
      Допоки ще
      Не згас азарт.

      БЮДЖЕТ: ПРАВИЛО ПЕРШЕ

      Куди йдуть гроші,
      Як хочеш знати --
      Слід дуже швидко
      Робить витрати.

      ЧАС

      Чи час існує взагалі?
      Сумнівно дуже.
      Та як би, в дідька, ми були
      Без нього, друже?

      ТОСТ

      Чи бачив хто душі красу?
      Чи розуму чув мудрість всю?
      То ж те лишень слід зріть і чути,
      Що можемо на смак відчути.

      ЦЕНТРАЛЬНА ТОЧКА
      (Філософствування)

      Я -- Центр Всесвіту, хоча, схоже,
      І в не скептиків сумнів майне;
      Та по-іншому буть хіба може,
      Як все решта -- навколо мене?

      ЦІННІСТЬ ДОРІГ

      О боже, знов нову магістраль
      Будують; усього, до чого звикли,
      Краєвидів цих їм не жаль –
      Автомобілі й мотоцикли
      Імлою занавісять даль.
      Доріг кращих більш нехай буде,
      Ще швидкісніших і рівніших,
      Щоб пересвідчились люди,
      І значно скоріш, ніж раніше,
      Що скрізь все таке ж, як і всюди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Піт Хейн Груки 2
      ПРО ТРУДНОЩІ

      Найкращі із задумів не здійснились,
      Найповітряніші із веж розпались
      З-за ліній, що, креслячи їх, гордились,
      А потім об них спотикались.

      ЧИ В ЗМОЗІ ВИ УЯВИТИ?

      Нічого не бажаєм знати,
      У нас уяви не стає
      І сил немає, щоб сприймати
      Нещастя ближніх, як своє.
      Але достатньо в нас уяви
      Не сумніватись повсякчас,
      Що йдуть у всіх прекрасно справи,
      Коли все ладиться у нас.

      ХОТІВ БИ ЗНАТЬ

      Безсила уява --
      Про що ця вистава.
      Чи ж проясниться,
      Коли скінчиться?

      ПІДРАХУНОК

      Для тих, що мудрими не були,
      Багатство -- це те, що вони здобули;
      Для тих же, що досвід з життя взяли,
      Багатство -- це те, що вони віддали.

      ЧУДО ВЕСНИ

      Законів природи не відмінить.
      Чи ж здатні вони нам усе пояснить?
      Грязь, перетворена в жовтий крокус, --
      Та це ж найсправжнісінький фокус-покус!

      ГРУК, РОЗРАХОВАНИЙ НА ВДЯЧНІСТЬ
      (особливо ж, від похмурих раціоналістів)

      Як часто, вчені і культурні,
      Ми пошиваємось у дурні;
      Де вченість справитись не може,
      Здоровий глузд один поможе.

      УЗЛІССЯ В ЛИСТОПАДІ
      (Осінній етюд)

      Ліс. Осінь. Сонце. Падолит.
      Снують завзято павуки:
      Для сушки із роси намист
      Розвішують скрізь мотузки.

      ВСЕЗНАННЯ

      Як уявляш,
      Чого не знаєш,
      Це -- визнання
      Твого всезнання.

      ПАРАЛЕЛІЗМ
      (Мартіну Гарднеру)

      "Паралельні збігаються в нескінченності," --
      Евклід всім повторював, хто сумнівавсь;
      Й лиш душу звільнивши від тіла злиденності,
      Збагнув, як цей клятий пучок розбігавсь.

      ЄДНІСТЬ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ
      (Відповідь)

      Не міг я збагнуть
      Шекспіра вагання:
      "Буть чи не буть? --
      Ось в чім питання";
      Не можу забуть
      Не гірше нічим:
      "Буть чи не буть! --
      Ось відповідь в чім."

      ЛЮДСЬКА НАТУРА

      Людей не можна винить
      В нелюбові до ближніх,
      Бо прагнуть від вад звільнить
      Не себе, а інших.

      СПУСКАННЯ ДО ПЕРШООСНОВ

      Руйнуючи землю постійно ззовні й зісподу,
      Колись антипод, впершись у ступні антиподу,
      Згада з ностальгією той час і ту пору,
      Як ще мав під ногам надійну опору.

      ПОЗА ЧАСОМ
      (Роздум на дозвіллі)

      Мій годинник мов свідчить собою,
      Що чека і мене потойбічність:
      Вже не лічить, без стрілок і бою,
      Він часу -- й показує вічність.

      НАТЯК І ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
      (Грук, адресований молоді)

      Так само, як духу вершин взяття
      Від низького відвертає увагу, --
      Так і здорове статеве життя
      До інших спокус зменшує тягу.

      НАЇВНІ

      Наївні ті,
      Які вважають,
      Що ненаївних
      Поважають.

      ЖИТТЯ -- ЦЕ...

      Життя -- це діяльність,
      Де треба й не треба;
      А гра чи фатальність --
      Залежить від тебе.

      ЛІКИ ВІД ЛІКІВ

      Як хворий, не булку
      Купляй, а пігулку;
      А ще -- коли шлунок
      Вже повний пігулок.

      СХОЖІСТЬ

      Кінь не такий, як корова;
      Корова не така, як кінь, --
      І в цьому їх схожість:
      Шукать інші -- лінь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Піт Хейн Груки 1
      ХТО ТАКИЙ ВЧЕНИЙ?
      (Спроба визначення)

      Хто і вночі вже не може спати,
      Де б він не був -- на роботі чи вдома, --
      І риється в книгах, щоб те хоча б знати,
      Що й так всім відомо.

      СТВОРЕННЯ НОВОГО

      Нове -- теж процес, і коли його знати,
      Здійснить легко й те, що вважатимуть дивом:
      Слід в певних пропорціях лиш поєднати
      Удавано хибне із явно правдивим.

      ДВА ВІРШІ ПРО ФОРМУ І ЗМІСТ

      Звичайний дизайн -- мистецтво підробки:
      Ховає ретельно всі недоробки.

      А гарний дизайн -- не тільки проформа:
      В нім зору доступні і зміст, і форма.

      РЕЦЕПТ

      Є трошки цноти --
      Хто ж буде проти?!

      АЛЬТЕРНАТИВА

      Щоб успіх мать -- з книг дізнаємось, --
      Слід буть мудрішими, аніж здаємось.
      Є й легший спосіб вирішить проблеми:
      Здаватися дурнішими, ніж є ми.

      ДОКАЗ НА КОРИСТЬ ТУМАННОСТІ
      (Про думки і слова)

      Коли думок і фактів небагато,
      То говорити слід вітієвато.

      РЕЗЮМУЮЧИ
      (Грук про відповідність форми змісту)

      Благом було б лиш -- якщо ним вважать
      Все, що хаос наповнює смислом, --
      Якби ті, кому нема що сказать,
      Говорили б це стисло.

      ВІЧНІ БЛИЗНЮКИ

      Якщо дотеп сприймаєш, як жарт,
      Нарікання ж -- на повнім серйозі, --
      То й балакать з тобою не варт:
      Жодне ти розрізнити не в змозі.

      ШЛЯХ ДО МУДРОСТІ

      До мудрості шлях? -- Його я знайшов
      Після всіх навмання блукань своїх:
      Помилки, й помилки, й помилки знов, --
      Та все менше, й менше, і менше їх.

      БІБЛІЙНА ІСТИНА

      Бог, як відомо,
      Не помилявсь,
      Бо -- підсвідомо --
      На мене рівнявсь.

      В ЖИТТІ Є СМИСЛ

      В житті є смисл -- та й звідки б сумнів взявсь,
      Якщо ніхто ще в цім не сумнівавсь?

      КОЛИ НЕУКИ

      Мудрості не шануєм вже більше,
      Знання нам її заміняють:
      Але й найкраще переходить в найгірше,
      Як неуки забагато знають.

      МАЙСТЕР КОМПРОМІСУ

      Добродія знав -- таку мав спромогу,
      Поставу таку, величну і горду:
      Проповідував -- угодне все богу,
      А робив -- усе на догоду чорту.

      ТРИ ВІТАННЯ

      Де б стрілися люди --
      Вітаються всюди.
      Ось ще три звертання в запас:
      Зустріть вас приємно!
      Радію взаємно!
      Щасливий не бачить більш вас!

      ТАКЕ ЖИТТЯ

      Як торт ділили, всяк змагався:
      Кусок найменший взять старався;
      Лиш я один не намагався --
      Й мені він завжди діставався.

      КОЖНОМУ СВОЄ

      Всесильний і мудрий себе прирік
      Вершить наші долі із року в рік;
      Щоб так все й було з години в годину --
      Це покладається вже на людину.

      ВЗАЄМОДОПОВНЮВАЛЬНІ ПІДХОДИ

      "З нас вимагайте надзусиль!" --
      Японців чути звідусіль.
      "Тихіше! -- Захід став сваритись. --
      На вас вже боляче дивитись."



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Із Матінки Гуски 15
      * * *
      Вища від всіх веж
      Й гір найвищих теж,
      Далечінь без меж
      Ти здолала все ж.
      (Зірка)

      * * *
      Елізабет, Елсбі, Бетсі і Бес
      Шукали гніздо й луг оббігали весь;
      Нарешті знайшли -- п'ять яєчок в однім;
      Взяли по одному -- й чотири ще в нім.

      (Здавалось би, різні тут всі імена,
      Та в Англії дівчинка це лиш одна.)

      * * *
      Раз якось, як обходив свою хижу,
      Знайшов біля порога добру їжу;
      Не риба й не м'ясо -- та чекав я дарма,
      Бо потім та їжа побігла сама.
      (Яйце, з якого вилупилось курча)

      * * *
      Тридцять коней білих
      На червонім горбі
      То скачуть, кусають,
      А то спочивають;
      То в усмішках милих,
      То в смутку й журбі.
      (Ясна і зуби)

      * * *
      Маленька дівиця,
      Біленька спідниця,
      Лиш ніс червоніє;
      Але серед ночі
      Немає вже мочі --
      Коротша й марніє.
      (Свічка)

      * * *
      До лісу пішов, де піймав її;
      Сів потім і довго шукав її;
      Й оскільки так і не знайшов її,
      Додому із собою забрав її.
      (Колючка)

      * * *
      Я і руки, й обличчя маю
      Й буть можу в русі ночі і дні;
      Та коли я йду, то з місця не рушаю,
      Й коли стою -- теж не вір мені.
      (Годинник)

      * * *
      Тут сидить лорд Мудрий,
      Тут -- двоє слуг його вертких;
      Тут сидить півник,
      Тут -- двоє курочок гладких;
      Тут стережуть курчат
      Двоє сестриць говірких --
      Й копошаться вони там:
      Гам-гам-гам.
      (Лоб, очі, ніс, щоки, губи і зуби)

      * * *
      Дванадцять пар всього їх було
      Й дванадцять парубків мимо йшло;
      Ввіткнув кожен в бриль по однім із пер,
      То ж дюжина лиш їх осталась тепер.
      (Всього пер було двадцять чотири, а їх пар --
      дванадцять, тобто дюжина)

      * * *
      Роздивляються в чеканні проса
      Сотні очей без жодного носа.
      (Решето)

      * * *
      Чорний всередині, а зовні червоний,
      Й чотири кути, щоб сідали ворони.
      (Димар)

      * * *
      Народжена зимою
      І мертва в літню пору,
      Росте вниз головою
      Вона й корінням вгору.
      (Бурулька)

      * * *
      І над водою,
      І під водою,
      Але завжди
      Вниз головою.
      (Корабельний цвях)

      * * *
      Ось ще вам загадка одна:
      Кого не стрів Бог взагалі
      Й лиш зрідка бачать королі,
      А ми зріть можемо щодня?
      (Рівного собі)

      * * *
      Довгі ноги, ще й вигнуті дугою,
      Із маленькою без очей головою.
      (Кусачки)

      * * *
      Бум-Барей Бом-Барей
      Біля царської кухні дверей;
      Всі коні і царська вся рать
      Не можуть його відігнать;
      Не йде Бум-Барей Бом-Барей
      Від царської кухні дверей.
      (Сонячний зайчик)

      * * *
      Як в сад я сьогодні зайшов, мої любі,
      То хлопчика стрів там в червонім картузі;
      Ціпок у руках, камінь в горлі його --
      Як звать, відгадайте, хлопчину того.
      (Вишня)

      * * *
      Кругле й маленьке, розміром з кухлик всього,
      Та всі королівські коні не вип'ють його.
      (Джерело)

      * * *
      Весною я втішаюсь:
      Нарядом прикрашаюсь;
      Ще більше ним літом пишаюсь;
      Як вже тепла немає,
      Я одяг свій знімаю
      Й зовсім голим зимою лишаюсь.
      (Дерево)

      * * *
      Маленький Біллі Брік
      На сонці гріє бік;
      Він має більш ріжків,
      Ніж вівці з моріжків.
      (Їжак)

      * * *
      Вгадай же, якщо ти ще з клепкою,
      Що над головою, але під кепкою?
      (Волосся)

      * * *
      Як йшов я Лондонським мостом торік,
      То чув тріск, а де -- прогавив;
      Та жоден в Англії чоловік
      Того б уже не поправив.
      (Скресав лід)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Із Матінки Гуски 14
      * * *
      Танцюєм навкруг шовковиці;
      За мавпою, ласко, стеж,
      Бо мавпа хитріша лисиці;
      Гоп! -- ласка спритніша все ж.

      За ниток котушку -- пенні,
      І пенні за голку теж --
      Ось так і йдуть гроші з кишені;
      Гоп! -- ласка спритніша все ж.

      Як вгору-вниз містом ступають
      Між мурів, будівель, веж --
      І гроші так обіг мають;
      Гоп! -- ласка спритніша все ж.

      Півфутта -- двопенсовий рис,
      І мед за півфунта береш --
      Щось краще чи ж їв ти колись?
      Гоп! -- ласка спритніша все ж.

      * * *
      З чого зроблені хлопчики наші?
      З чого зроблені хлопчики наші?
      Із жучків, жабеняток,
      Із хвостів цуценяток --
      З цього зроблені хлопчики наші.

      З чого зроблені наші дівчатка?
      З чого зроблені наші дівчатка?
      Із цукерок і тістечок,
      І гарненьких намисточок --
      З цього зроблені наші дівчатка.

      З чого зроблені парубки наші?
      З чого зроблені парубки наші?
      Із зітхань і підморгувань
      Й рук несмілих доторкувань --
      З цього зроблені парубки наші.

      З чого зроблені наші панянки?
      З чого зроблені наші панянки?
      Із мережив і стрічок
      Й гарних звабливих личок --
      З цього зроблені наші панянки.

      З чого зроблені наші бабусі?
      З чого зроблені наші бабусі?
      З бур'янів, фруктів, овочів
      Й старих рогів коров'ячих --
      З цього зроблені наші бабусі.

      З чого зроблені наші матроси?
      З чого зроблені наші матроси?
      Із смоли і канатів
      Й шрамів, що від піратів --
      З цього зроблені наші матроси.

      З чого зроблені наші солдати?
      З чого зроблені наші солдати?
      З марширувань і пороху
      Й умінь дать відсіч ворогу --
      З цього зроблені наші солдати.

      * * *
      Мельник мій серед пилюки:
      У пилюці одяг, руки;
      У пилюці й поцілунок,
      Що отримала в дарунок.
      Золото б і срібло мала --
      Усе б мельнику віддала,
      Бо хоч він і у пилюці --
      Важко з милим буть в розлуці.

      * * *
      Близнюки ми, два брати, й нам треба тримати
      Вантаж, що, мов камінь, наліг.
      На полях і в лугах ми весь день на ногах;
      Спочити ж ідем вже без ніг.
      (Черевики)

      * * *
      Король зустрів раз короля, як брів через лужок.
      Король спитав у короля: "Ви звідкіля, дружок?" --
      "Із полювання йду, дружок!" -- відповіда король.
      "Чи не позичиш мені пса?" -- "Візьми!" -- сказав король.
      "Позви його! Позви його! А як же його звуть?" --
      "Вже двічі сказано було, уважнішим слід буть!"
      (Дружок)

      * * *
      Є в мене сестричка;
      Вона, сяйноока,
      Там плава, де річка
      Глибока, глибока.

      В скель сяє на шпиці
      Високо, високо.
      В моєї сестриці
      Одне лишень око.
      (Зірка)

      * * *
      Білі овечки, білі овечки
      На синьому лузі;
      Лиш вітер затихне --
      Й ви спинитесь в тузі.

      А вітер здійметься --
      Й ви в русі миттєвім.
      Білі овечки, білі овечки,
      Куди так мчите ви?
      (Хмари в небі)

      * * *
      Бабця гостроноса одне око має
      Й довгий хвіст, що ним, як іде, метляє;
      А як стріне дірку, то на кожній латці
      Від хвоста частинку залиша у пастці.
      (Голка і нитка)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Із Матінки Гуски 13
      * * *
      Цей приятель мій у пригод жадобі
      Він гравсь у круть-верть на моєму лобі;
      Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
      Цей приятель йде спочивать додому.

      Цей приятель мій, що втіх прагне й досі,
      Він гравсь у круть-верть на моєму носі;
      Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
      Цей приятель йде спочивать додому.

      Цей приятель мій, що постійно в русі,
      Він гравсь у круть-верть на моєму вусі;
      Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
      Цей приятель йде спочивать додому.

      Цей приятель мій в азарту полоні
      Він гравсь у круть-верть на моїй долоні;
      Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
      Цей приятель йде спочивать додому.

      Цей приятель мій, не знаючи ліні,
      Він гравсь у круть-верть на моїм коліні;
      Та круть-верть повний вщерть й відчувши втому,
      Цей приятель йде спочивать додому.
      (Гра з пальцями руки)

      * * *
      Жила-була пані, вся -- шкіра й кості,
      Більш схожа на палю при такім зрості;
      Й одного дня, як все краще вдягла,
      Молитись до церкви вона пішла.

      Й коли вже на двір церковний ступила,
      Перепочить трішки вона присіла;
      Коли ж підійшла до церковних стін,
      Почула, як голосно вдарив дзвін.

      Й вже, як перед дверима опинилась,
      Ще раз перепочить вона спинилась;
      Й почула, як тільки в церкву ввійшла,
      З уст священника засудження зла.

      Глянула вгору і вниз у тривозі
      Й бачить вона мерця на підлозі;
      І повзає скрізь по ньому черва
      Й там аж кишить нею, де голова.

      І в священника запитує пані:
      "Чи й я буду, як помру, в такім стані?"
      Священник же їй: "Від долі не втекти,
      То ж будеш така після смерті й ти."

      Й тут пані завищала.

      * * *
      Весна квітуча, пахуча, блискуча;
      Літо парке, п'янке, гомінке;
      Осінь марудна, безлюдна, простудна;
      Зима тріскуча, колюча, злюча.

      * * *
      Приступаймо до праці
      І танцюймо на таці;
      Послала мене матір по воду, по воду;
      Просила не баритись
      І з хлопцям не сваритись,
      Щоб вони не заподіяли мені шкоду.

      Якби ви лиш знали, якби ви лиш знали,
      Що зі мною вони витворяли?
      Перекинули відра
      І всю воду розлили,
      Й ганили мою матір,
      Й дочку її не щадили,
      Й замість мене сестру мою цілували!

      * * *
      З богом! Відчалюй від берега сміло,
      Алілуя!
      Вітер попутний напне хай вітрило,
      Алілуя!
      По річці Йордан пливу я вперед,
      Алілуя!
      До берега, де молоко і мед,
      Алілуя!
      Із річки Йордан я вийду на сушу,
      Алілуя!
      Хоч тіло і змерзло -- зігрію там душу,
      Алілуя!

      * * *
      Ворона чорна
      На грудку сіла;
      Була потворна --
      Й це все, що вміла.

      * * *
      Не сієш, не жнивуєш, куди, бабко, прямуєш? --
      Не знаю й сама -- в мене дому нема. --
      Тріпочеш, бриниш, куди бабко, летиш? --
      Туди, де дріма на осонні спориш.

      * * *
      Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт --
      Так мене слід і вам величать;
      Й коли виходжу я, люди кричать:
      "Джон Джекоб Джінгельхаймер Шмідт!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Із Матінки Гуски 12
      * * *
      Роджер помер і в могилі лежить,
      В могилі лежить, в могилі лежить;
      Роджер помер і в могилі лежить.
      Хм-ха! І в могилі лежить.

      Яблуню там посадили, де ліг;
      Там, де він ліг; там, де він ліг;
      Яблуню там посадили, де ліг.
      Хм-ха! Там, де він ліг.

      Й спілі гойда вже на вітах плоди,
      На вітах плоди, на вітах плоди;
      Й спілі гойда вже на вітах плоди.
      Хм-ха! На вітах плоди.

      Бабця прийшла і їх стала збирать,
      Їх стала збирать, їх стала збирать;
      Бабця прийшла і їх стала збирать.
      Хм-ха! І їх стала збирать.

      Роджер схопивсь і їй дав копняка,
      Їй дав копняка, їй дав копняка
      Такого, що бабця з підстрибом втіка.
      Хм-ха! З підстрибом втіка.

      * * *
      Тихше, тихше, цить дитино,
      Здоровань той тільки й жде:
      Будеш плакать без упину --
      Й Бонапарт сюди прийде.

      Чорний весь й жахний він з виду,
      Наче дзвінниця в пітьмі,
      Й він обідає і сніда
      Неслухняними дітьми.

      Тихше, тихше, бо почує,
      Що не спить дитя й реве,
      То ж на клапті пошматує,
      Так, як кішка мишку рве.

      Й тебе буде бить він, бить він
      В лоб і в щічки, тут і там;
      Й тебе з'їсть він, з'їсть він, з'їсть він,
      Ручки й ніжки -- гам, гам, гам.

      * * *
      Жив кривий чоловік, що пройшов раз криву версту,
      І знайшов він криву копійку на кривому мосту;
      Він купив криву кішку, що зловила криву мишку в соломі
      І живуть вони всі в маленькому кривому домі.

      * * *
      Чарлі Варлі мав теличку
      Чорно-білу, невеличку,
      Й випасать гнав на травичку,
      Й сіна їй надбав копичку.

      * * *
      Жив на світі малий чоловік
      Й малу мав корівку, вже ледь живу,
      Бо сінця не було, щоб їй дать;
      То ж почав він на скрипці їй грать:
      "Подумай, корівко, подумай,
      Чи знайдеш де взимку траву?
      Подумай, корівко, подумай."
      Й бідна корівка лягла на бік
      І думала, думала, думала, думала,
      Поки заснула навік.

      * * *
      Була стара ворона
      Й сіла на камінець,
      В якім не одна тонна...
      Все -- пісні кінець.

      * * *
      Макрелі приємніш місяць над озером,
      Оселедець же любить спів вітру й воду;
      А от устрицю тішить пісня бульдозера,
      Бо вона -- із знатного роду.

      * * *
      Місіз Донн: "Десь пропав мій бідон."
      Місіз Грін: "Скільки коштує він?"
      Місіз Глен: "Копійку лишень."
      Місіз Лурд: "Що за абсурд?"

      * * *
      Якби весь світ папером став
      Й чорнило скрізь взамін води,
      І замість лісів калач би висів --
      То що мали б пить ми тоді?

      Якби весь світ був із піску,
      Чи ж так було б все, як завжди?
      Й чи звикли б, як люльки всі зникли б;
      Й для чого б тютюн був тоді?

      Якби усі бутлі розбились
      Й всі бочки позбулись би дна,
      Й обгризли кози виноградні лози --
      То де б тоді взяли вина?

      Якби курчата були без пуху,
      А монахи без келій остались,
      Й замість морів хмиз би горів --
      То що із устрицями б сталось?

      Якби не мали ми думки й планів
      Й обмежились би тільки снами;
      Й коли б скрипаль став плавить сталь --
      Що сталось би тоді з піснями?

      Якби все в світі стало вічним
      Й кінця ждать не було б терпцю;
      Якби те сталось, що й не гадалось --
      То як скінчили б пісню цю?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Із Матінки Гуски 11
      * * *
      А був Аптекар, що знав усі ліки.
      Б був Банкір і мав статки великі.
      В був Вівчар й випасав він овець.
      Г Гімназист був -- латини знавець.
      Ґ -- Ґрунтознавець: знав де й що садить.
      Д Дилетант був -- про все міг судить.
      Е був Есквайр й обзавівсь черевцем.
      Є був Єфрейтор із мужнім лицем.
      Ж був Жонглер й виступав він у цирку.
      З був Закрійник -- з усіх знімав мірку.
      І був Ігумен й він дбав про свій скит.
      Ї був Їздець й він об'їхав весь світ.
      Й Йогом був й ліжку з цвяхів радів.
      К був Король, що на троні сидів.
      Л був Лакей у червоній лівреї.
      М був Моряк й він облазив всі реї.
      Н був Невіглас й думки чужі крав.
      О був Оратор, що юрби збирав.
      П був Поет й він писав тільки оди.
      Р був Рибак, що знав риб всі породи.
      С був Скарбник й доглядав він казну.
      Т був Торгаш, що на все мав ціну.
      У був Учитель й він учнів любив.
      Ф був Фотограф, що знімки робив.
      Х був Художник, любитель картин.
      Ц був Цирульник -- брив бороди він.
      Ч був Чаклун, що скрізь чари розносив.
      Ш був Шинкар -- він всім чарку підносив.
      Щ був Щіткар й торгував він щітками.
      Ю був Юрист із законів книжками.
      Я був Яхтсмен й на всі руки мастак.
      Ймень не знайшлось лиш на И й Ь --
      Та чи й існує такий десь дивак!

      * * *
      В той час, коли вільшанка
      Була ще молода,
      Найкраще танцювати
      Й співать вона могла.

      А дрізд був птах люб'язний
      Й вільшанку він любив,
      То ж їй, капелюха знявши,
      Освідчення зробив.

      "Якщо за мене вийдеш,
      То будеш ти одна
      Пиріг вишневий їсти
      І пить вино щодня.

      В наряд вдягну найкращий
      З тих, що у пав лишень.
      Отож, якщо ти згодна,
      Давай призначим день."

      Вільшанка зашарілась
      І так відповіла:
      "Як хочеш, то хай завтра --
      Я згоду вже дала.

      Смачний пиріг вишневий,
      Хмільне й солодке вино --
      Я ж сукню свою сіру
      Вдягатиму все одно."

      * * *
      Коли ти візьмеш мене заміж,
      Біллі, найкращий з усіх? --
      Одружимось завтра, кохана,
      Якщо вже тобі такий спіх. --
      А чи не зробить це раніше,
      Біллі, вже ти не юнак? --
      То що -- уночі нам женитись?
      Ти з'їхала з глузду, однак!

      Кого ж на весілля запросим,
      Біллі, найкращий з усіх? --
      Запросимо батька і матір,
      Якщо вже тобі такий спіх. --
      Й не будемо звать більш нікого,
      Біллі, ти все ж не бідняк? --
      Що -- звать короля й королеву?
      Ти з'їхала з глузду, однак!

      Чим будем гостей пригощати,
      Біллі, найкращий з усіх? --
      З бобами грудинкою будем,
      Якщо вже тобі такий спіх. --
      Й нічого більш дать їм не зможем,
      Біллі, ти все ж не бідняк? --
      Що -- персики й крем ще купляти?
      Ти з'їхала з глузду, однак!

      А що я вдягну на весілля,
      Біллі, найкращий з усіх? --
      Вдягнеш фартушок свій і сукню,
      Якщо вже тобі такий спіх. --
      А чи не знайти вбір гарніший,
      Біллі, ти все ж не бідняк? --
      Що -- хочеш у шовк нарядитись?
      Ти з'їхала з глузду, однак!

      А як нам дістатись до церкви,
      Біллі, найкращий з усіх? --
      Тебе я доправлю на тачці,
      Якщо вже тобі такий спіх. --
      А чи не знайдеться щось краще,
      Біллі, ти все ж не бідняк? --
      Що -- хочеш карету і коней?
      Ти з'їхала з глузду, однак!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Із Матінки Гуски 10
      * * *
      Вовна-бавовна, шерсть і повсть,
      Король із острова Бовть-Шубовсть
      Найкращим парубком видавсь місту,
      Як вдягнув на бал камізельку чисту.

      * * *
      Була мавпочка, що на дерева забиралась,
      Й коли падала, то на землі опинялась.

      Була ворона, що на камені сиділа,
      Й не стало там її, коли полетіла.

      Була конячка, що збіжжя возила до млина,
      Й коли рухалась, то вже не стояла вона.

      Була бабця, що пробувала пироги щойно з жару,
      Й коли з'їла їх два, стало менше на пару.

      Був лакей, що з галуном ліврею пошив,
      Й коли підтюпцем біг, то кудись він спішив.

      Був моряк, що в плавання подався,
      Й коли плив назад, то додому вертався.

      * * *
      Сер Гемфрі влучний був стрілець:
      Як в зайця він стріляв,
      На землю падав горобець,
      Чи в окуня вціляв.

      На полювання раз пішов,
      Узявши всі пожитки,
      Та дощ почавсь, як із відра,
      Й промокло все до нитки.

      * * *
      Бабусю, бабусю, йдіть пасти телята! --
      Говоріть голосніше, сер, бо я глухувата.

      Бабусю, бабусю, йдіть мити підлогу! --
      Говоріть голосніше, сер, не второпаю нічого.

      Бабусю, бабусю, пора доїть корову! --
      Говоріть голосніше, сер, не збагну вашу мову.

      Бабусю, бабусю, йдіть, я вас поцілую! --
      Спасибі, спасибі, сер, тепер вас добре чую.

      * * *
      Запитав я в малої Амалії,
      Які квіти найкращі весною. --
      Конвалії, білі конвалії --
      Ось квіти, найкращі весною.

      Запитав я в малої Емілії,
      Які квіти найкращі в дні літні. --
      Лілії, білі лілії --
      Ось квіти, найкращі в дні літні.

      * * *
      Долаєм річку і через ліс
      Ми до бабусі на санях їдем.
      Дорогу знає кінь
      І мчать йому не лінь,
      Й летять сніжинки за нами слідом.

      Долаєм річку і мчим крізь ліс,
      Й холодний вітер не знає втоми:
      Пройма до сліз,
      І мерзне ніс,
      Як до бабусі в санях мчимо ми.

      * * *
      Із шерсткою м'якою --
      Ах, кицько моя, кицько, --
      Нема більш красуні такої
      Ні далеко, ні близько.

      * * *
      Чорний ворон на дубі вмостився,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором;
      Й на кравця, що плащ кроїв, дивився;
      Співаймо гей-гоп, чорний ворон,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором!

      Дай мені, жінко, лука старого,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором;
      Щоб міг я застрелить ворона того;
      Співаймо гей-гоп, чорний ворон,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором!

      Й послав він стрілу, та не вцілив,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором;
      А свині своїй серце прострілив;
      Співаймо гей-гоп, чорний ворон,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором!

      Неси, жінко, в ложці бренді скоріше,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором;
      Бо вже наша свиня та й не дише;
      Співаймо гей-гоп, чорний ворон,
      Гоп-ля-ля, топ-ля-ля, гей, чи ж не сором!

      * * *
      Ділення -- для мене пекла втілення,
      Множення -- гірш, ніж свавілля;
      Потрійне правило сну позбавило,
      А дроби доведуть до божевілля.

      * * *
      Сова на дубі сидіть любила
      Й чим більше чула, менш говорила;
      Менш говорила, то й чула більше.
      В людей не так все, а значно гірше.

      * * *
      О, там біля Пікаділлі
      Зупинку кучер мав
      Й, красуню стрівши, за білі
      Він ручки її брав.
      Та не до сміху, ох!
      Пора вже їхать, ох!
      Й дорогу всю до Брістоля
      Він правив з нею вдвох.

      * * *
      Батько, мати й дядько Єронім
      На ярмарок йшли один за одним;
      Батько й мати відстали,
      А дядько Єронім йшов далі,
      Й далі,
      Й далі,
      Й далі,
      Й далі...

      * * *
      Інзі Вінзі павук
      По ринві здіймався,
      Як дощ розпочався
      І його змило в люк.

      Та сонце рештки сліз
      Дощу осушило
      Й Інзі Вінзі знов сміло
      Вверх по ринві поліз.

      * * *
      Від Вібблтона до Вобблтона то підйом, то схил,
      Від Вібблтона до Вобблтона курява і пил;
      Від Вібблтона до Вобблтона,
      Від Вібблтона до Вобблтона,
      Від Вібблтона до Вобблтона вісімнадцять миль.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Із Матінки Гуски 9
      * * *
      Король старий Колі,
      Не тужив він ніколи,
      О, веселий друзяка він був!
      Він звелів, взявши дудку,
      Принести всім по кубку,
      Й скрипалів своїх трьох не забув.

      І в кожного скрипаля була скрипка,
      Й така скрипка, що грала сама.
      Ті-лі-лі, ті-лі-лі -- скрипалі почали,
      І нічого у світі нема,
      Та й де його взяти,
      Щоб порівняти
      Із королем і його скрипалями трьома.

      * * *
      Була дівчинка одна й мала кучері вона,
      І вдачу, що дуже мінлива:
      Як була добра то була дуже й дуже добра,
      Якщо ж погана -- то просто жахлива.

      * * *
      Юначе Джон Рів,
      Звільни від щурів,
      Вижени всіх із хати!
      Але сірим мишкам,
      Що бігають нишком,
      Не стань на заваді;
      Ми їм навіть раді,
      Бо шкоди від них небагато.

      * * *
      Була стара жінка, що звалась Федорка;
      Голова в неї з дерева, а нога із корка.
      У воду якби не впала, була б ще жива:
      Нога потонула перша, а потім і голова.

      * * *
      Повірите чи ні --
      Троє людей в казані! --
      І звідки взялись вони там? --
      Аптекар, двірник
      І старий комірник
      Вискочили вчора
      Із гнилого помідора --
      Хоч, може, й не віриться вам!

      * * *
      Бийся масло, бийся масло,
      Поки сяйво дня не згасло.
      Ждуть тебе два молодці
      Із окрайцями в руці.
      І діждуться Том і Джон,
      Якщо їх не зморить сон.

      * * *
      Скаче мій Джонні -- скік-поскік!
      Кицька на прив'язі -- по один бік,
      Песик прив'язаний з іншого боку:
      Джонні на конику -- вершник нівроку!

      * * *
      Сиділи і пряли шість мишок малих;
      Йшла кицька і заглянула до них.
      -- А що ви там робите, мої дітки?
      -- Ми прядем для джентльменів нитки.
      -- Я прийду й намотувать буду цівки.
      -- Ні, ні! Ти відкусиш наші голівки.
      -- То прийду й поможу вам прясти.
      -- О ні! Краще не приходь до нас ти.

      * * *
      Ти скажи, корівко божа,
      На красуню теж я схожа?
      Якщо так -- скоріш лети,
      Щоб коханого знайти;
      Чи на захід, чи на схід,
      Де згубився його слід.

      * * *
      Веселий мельник був. Млина
      Він мав на річці Дрон
      І, як молов, весь день співав,
      Неначе жайворон.

      Хоч він багато знав пісень,
      Рефреном в них одне:
      "Перш ніж любить когось мені,
      Полюблять хай мене!"

      * * *
      Ячмінь, і овес, і пшениця ростуть!
      Ячмінь, і овес, і пшениця ростуть!
      Чи ти, або я, або хтось про це знає,
      Як ячмінь, і овес, і пшениця ростуть?

      Спочатку зерно фермер в землю кидає,
      А потім, як втомиться, він спочиває;
      Притупне ногами і приплесне руками,
      Як рук своїх працю в полях оглядає.

      * * *
      В саду моїм росли горішки не прості:
      В них срібні шкаралупки, ядерця золоті;
      Й принцеса навіть закохалась в мене трішки,
      Бо мать хотіла теж такі горішки.

      * * *
      Рій бджіл у травні --
      Дари прадавні;
      Рій бджіл у червні --
      Скарби предревні;
      Рій бджіл у липні --
      Грядущі злидні.

      * * *
      Олень любить ліси дрімучі,
      Заєць -- узлісся й полянки,
      Лицар -- меч і лати блискучі,
      Леді ж -- свої забаганки.

      * * *
      Гав, гав, гав! -- лемент псів не вгавав:
      Містом брів за жебраком жебрак;
      Дехто в латках, а хтось в реп'яхах,
      Й лиш на однім з вельвету піджак.

      * * *
      Дудар був і він мав корівку,
      Та сіна не мав, щоб дать їй,
      То ж пісню їй грав на дудці:
      "Корівко моя, зрозумій!"

      Корівка все розуміла,
      Та злила її пісня ця,
      То ж іншу зіграть просила:
      "Корівко, спробуй сінця!"

      * * *
      Гей, рип-рипці,
      Грає кіт на скрипці,
      Теля через місяць стрибає,
      Цуценя з них сміється,
      На кухні посуд б'ється
      Й від миски ложка втікає.

      * * *
      Остигла пічка й погасла свічка,
      Моє ж дитятко не йде додому.
      Свиню сідлайте і пса гнуздайте,
      Й доставте швидше дитя додому.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Із Матінки Гуски 8
      * * *
      Саймон Мастак, наївний простак
      На ярмарок прибіг;
      Саймон Мастак хотів за "так"
      Попробуввть пиріг.

      А продавець: "Гей, молодець,
      Перш покажи нам пенні!"
      На що простак промовив так:
      "Нема їх у кишені."

      А ще, як пташку він ловив,
      Теж виявив свій хист,
      Бо цілу жменю солі взяв
      Й насипав їй на хвіст.

      Пішов він рябчиків стрілять
      І в дурні знов пошивсь;
      Казав: "Поцілив би я їх,
      Та жоден не спинивсь."

      На став пішов, щоб щук зловить
      Не менш, як дюжин три,
      Та все даремно, бо той став
      Вміщався у відрі.

      Ще на корові він катавсь,
      Й конфуз був замість втіх,
      Коли в калюжі опинивсь
      Зівакам всім на сміх.

      Рвать сливи раз на терн поліз
      І на гіллі повиснув,
      І так сколов він руки там,
      Що аж від болю свиснув.

      Ще воду в решеті носив,
      Й це слід йому пробачить,
      Бо зараз каже Саймон всім:
      "Прощайте! Рад вас бачить!"

      * * *
      Ще в школі, виявивши хист,
      Я славу тим здобув,
      Що, хоч і мав найменший зріст,
      Найбільшим дурнем був, --
      Таким ось ріс я генієм.

      Як не старались, не змогли
      Вбить в голову мою,
      Як відрізнити косе И
      Від скрюченого Ю, --
      Таким ось ріс я генієм.

      Жах у душі від цифр лавин
      Й опухла голова,
      Перш ніж збагнув -- один й один
      Дають у сумі два, --
      Таким ось ріс я генієм.

      Щоб вивчить люд, я мандрував,
      І як же здивувавсь
      Що кожен руки й ноги мав,
      Й те, чим я так пишавсь --
      Таким ось ріс я генієм.

      Сам мер звіщав мене, що рад
      Зустрітись, і хвалив,
      Та відіслать велів назад,
      Щоб Темзи не спалив, --
      Таким ось ріс я генієм.

      * * *
      Радісні й звичні, сумні й урочисті
      Дзвони лунають у Лондоні місті.

      "Ви в борг взяли шилінг у мене," --
      Кажуть дзвони Св. Єлени.

      "Верніть, бо покараю строго!" --
      Мовлять дзвони Бейлі Старого.

      "Як розбагатію, віддам," --
      Дзвони Шордіча видзвонюють вам.

      "Мабуть, не діждатись мені," --
      Виговорюють дзвони Стефні.

      "Подайте гріш на добру справу," --
      Звіщає великий дзвін Бау.

      "Мені потрібна одіж тепла," --
      Відлунюють дзвони Вайтчепла.

      "З пожертв всіх мені десятина," --
      Вторять дзвони Св. Мартина.

      "Залиште дещицю й для панни," --
      Молять дзвони Св. Анни.

      "Мені й копійчина мила," --
      Говорять дзвони Св. Джіла.

      "Пожертвуйте й для мого шатра," --
      Просять дзвони Св. Петра.

      "Прийдіть і до мого амвона," --
      Благають дзвони Св. Джона.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Із Матінки Гуски 7
      * * *
      Співаймо про шість пенсів,
      Що я для вас беріг;
      Двадцять чотири зяблики
      Ми запекли в пиріг.

      Як стали його їсти,
      Почувсь пташиний спів;
      Таких делікатесів
      І сам король не їв.

      Король був у скарбниці,
      Він рахував там гроші,
      А королева в спальні
      Купалась у розкоші.

      Служниця ж у той час
      В саду гуляла боса,
      Як зяблик прилетів
      І їй склював півноса.

      * * *
      Я мав шість пенсів, гарненьких пенсів,
      Радів так пенсам шістьом я нині;
      Один я втратив, один потратив,
      Й чотири пенси приніс дружині.

      Чотири пенси, гарненькі пенси,
      Радів так пенсам чотирьом нині;
      Один я втратив, один потратив,
      І два лиш пенси риніс дружині.

      Мої два пенси, гарненькі пенси,
      І так радів я двом пенсам нині;
      Один я втратив, один потратив,
      Й ніщо вже тільки приніс дружині.

      Ніщо маленьке, ніщо гарненьке,
      За це нічого не купиш нині;
      Нема нічого, не варт нічого,
      Й не рад нічому так, як дружині.

      * * *
      Скажіть, скільки миль до Вавілона? --
      Дванадцять галонів і ще одна тонна. --
      Чи дійду я туди, запаливши свічку? --
      Так, і всього лиш за одну нічку;
      Якщо маєш силу і до ходьби звичку,
      Ти можеш дійти туди, запаливши свічку.

      * * *
      Ішов на базар я,
      На продаж ніс яйця,
      І стрів чоловіка,
      Що гнав полем зайця.

      Він мав криві ноги
      І згорблену спину,
      Та в полі за зайцем
      Ганявсь без упину.

      * * *
      Одного туманного ранку
      В полях, що омили дощі,
      Я стрів чоловіка низенького
      У шкіряному плащі.

      Весь одяг на ньому із шкіри,
      Й був шкірою вкритий він сам
      З його "Добридень, добридень, добридень,
      І ще раз добридень вам!"

      Й не знаю, скільки стояли,
      Взаємно вітаючись, там,
      Де чулось: "Добридень, добридень, добридень,
      І ще раз добридень вам!"

      * * *
      Малий Джек Махоні
      Сидів на ослоні
      І їв різдвяний пиріжок.
      Як пальця встромив
      І добрався до слив,
      Сказав: "Молодчина, дружок!"

      * * *
      Піт-молодець, гарбузів їдець,
      Дружину він мав, та урвався терпець;
      Отож у гарбуз помістив він її,
      Й відтоді вже спокій і мир у сім'ї.

      * * *
      Том, Том, прокравсь він селом,
      Вкрав порося і в ліс бігом;
      Порося з'їли, а Тома били,
      Й тому наш Том голосить щосили.

      * * *
      Тюхтій-торохтію, брехень-грамотію,
      І де ж це ти так забарився?
      Чекали ще зранку тебе до сніданку --
      Ти ж в полудень тільки явився.

      * * *
      Робін-Бобін, товстун-ненажера,
      Він більше з'їдав, ніж казкова химера:
      Він з'їв корову й ще половину,
      Він з'їв м'ясника і його дружину;
      З'їв церкву і з'їв паркан,
      Попа з'їв і всіх прочан;
      Корову й теля,
      Бичка і вола,
      Церкву й паркан,
      Попа і прочан --
      Й ще жалівся, що шлунок не повний.

      * * *
      Маленькі два привидива
      Сиділи за обідивом
      І їли хліб з повидливом,
      Липкі й бридкі обидива;
      Не знали вони стидива
      Й нічого, крім огидива,
      Не мав я з цього видива.

      * * *
      Різдво вже надходить,
      Й гуси жирні такі.
      -- Подайте нам пенні! --
      Кричать жебраки. --
      А не маєте пенні,
      Півпенні хоч дайте;
      Як нема і півпенні,
      То з богом бувайте!

      * * *
      Бідний Робінзон Крузо!
      Бідний Робінзон Крузо!
      Із кози старої
      Куртку собі скроїв,
      Щоб не мерзло пузо.
      Як ще не став п'яницею
      Із дикуном П'ятницею?
      Бідний Робінзон Крузо!

      * * *
      Робін і Річард
      У свято і в будні
      Вставали із ліжка
      Завжди пополудні.

      У Робіна першим
      Розплющувалось око:
      "О Річарде брате,
      Вже сонце високо!"

      "Вставай ти спочатку
      Й готуй нам обід,
      А я ще посплю,
      Бо не виспавсь як слід."



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Із Матінки Гуски 6
      * * *
      Блимай, блимай, моя зірко!
      Без тебе мені так гірко!
      Підморгни мені згори,
      Серцю ніжно говори.

      Сіло сонце осяйне --
      Ти вже грій в пітьмі мене;
      Промінь свій спрямуй навстріч --
      Блимай, блимай усю ніч!

      Мандрівець, що не в журбі,
      Щиро дякує тобі:
      Він не знав би, куди йти,
      Не сяйни у небі ти.

      Я, й коли вже засинаю,
      У вікні тебе впізнаю;
      Лиш одна ти в тьмі ночей
      Не змикатимеш очей.

      Ти згори всю ніч моргай
      Й мандрівця оберігай;
      Діамант неначе, з неба
      Блимай, блимай -- нам це треба!

      * * *
      Куди це ти кішечко,
      Куди, моя душко? --
      Іду я до міста
      Купить капелюшка. --
      Що?! -- капелюшок для кішки?
      Тобі не пасує ні трішки.
      Вже краще купити панчішки!

      * * *
      Бабця у вівторок мала сім овчин --
      І це зачин;
      Продала їх у середу вона --
      І це середина;
      В четвер музик найняла й пустилась в танець --
      І це вже кінець.

      * * *
      Містер Схід мав зранку обід,
      Містер Південь -- увесь він їв день,
      Містер Захід в смерк їсти мав за хіть,
      А містер Північ -- усю він їв ніч.

      * * *
      Сказала жаба: "Гей ти, незграбо!
      Щоб мати втіху,
      Сядь верхи, сину, мені на спину --
      Ото вже буде сміху!"

      * * *
      Моя тітонька, як померла,
      Залишила мені безліч скарбу:
      Ночви старі, два костури,
      Щоб щоки рум'янить, фарбу;
      Три онучки, чайник без ручки,
      Табакерку без кришки,
      Розвалену пічку, копійчану свічку
      І в коморі дві мишки.

      * * *
      Із півночі вітер подує
      І нам снігу надує --
      Що ж робитиме тоді малинівка бідна?
      Їй ніде подітись;
      Вона, щоб зігрітись,
      Ховатиме голову під крило, бідна!

      Із півночі вітер подує
      І нам снігу надує --
      Що ж робитиме тоді ластівка бідна?
      Їй уже все одно --
      Відлетіла давно
      В краї, від наших тепліші, бідна!

      Із півночі вітер подує
      І нам снігу надує --
      Що ж робитиме тоді мишка бідна?
      У нірку сховавшись,
      В клубочок зібгавшись,
      Чекатиме кінця зими, бідна!

      Із півночі вітер подує
      І нам снігу надує --
      Що ж робитимуть тоді діти бідні?
      Як зроблять уроки,
      Стрибатимуть, бігатимуть, доки
      Вони самі не зігріються, бідні!

      * * *
      Жила за горбом
      Бабуся, й вона
      Послала раз мишку
      В мішку до млина.

      Здивований мельник,
      Що діять, не знав:
      В житті за помол ще
      Мишами не брав.

      * * *
      Раз лікар Фостер пішов у Глостер --
      Й там стільки було води!
      І впав цей муж в одну з калюж
      Й вже більш не ходив туди.

      * * *
      Була у мене курка --
      Взірцевий норов мала:
      Вона тарілки мила
      І в хаті прибирала.

      Ходила до млина
      І з борошном верталась,
      Й крім цього, з дому більш
      Уже не відлучалась.

      І хліб вона пекла,
      І пиво готувала;
      Коли ж лягав я спать,
      Казки розповідала.

      * * *
      Гав-гав, каже собачка,
      Няв-няв, каже кішка,
      Кря-кря, каже качка,
      Пі-пі, каже мишка.

      Бе-ме, каже ягничка,
      Хрю-хрю, каже свинка,
      Му-му, каже теличка,
      Ма-ма, каже дитинка.

      * * *
      Кицько моя, кицько моя,
      Кігтик сталевий,
      Де ти сьогодні була? --
      У королеви.

      Кицько моя, кицько моя,
      Що там робила? --
      В залі під кріслом її
      Мишку зловила.

      * * *
      Бе-е, бе-е, чорна овечко, чи не дасиш ти нам вовни? --
      Так, сер, так, сер, цілих три торби повні:
      Одну господарю, одну господині,
      А ще одну -- нашій маленькій дитині.

      * * *
      Хікеті, пікеті, курочко чорна,
      Яйця нести ти дуже проворна;
      По дев'ять, по десять -- ти в цім неповторна;
      Хікеті, пікеті, курочко чорна.

      * * *
      Мудрець став думать про став
      Й на став задивлятись він став;
      Й тоді навіть, як перестав,
      Бо став уже той заростав, --
      Усе, що у снах бачить став,
      Був став, став, став...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Із Матінки Гуски 5
      * * *
      Соломон Ділок
      Родивсь в понеділок;
      Хрестивсь у вівторок,
      Як днем змінявсь морок;
      Женився у середу,
      Розжившись на череду;
      Промерз у четвер
      І мало не вмер;
      Протягом п'ятниці
      Лежав у пропасниці;
      Упав у дрімоту,
      Вже вічну, в суботу;
      Поклали в могилу
      Його у неділю.
      Так Соломон Ділок
      Зустрів долі вирок.

      * * *
      Був чоловік
      І звавсь він Доб,
      Він жінку мав,
      Що звалась Моб;
      І мав він пса,
      Що звався Боб,
      А в неї був кіт,
      Що звавсь Чітерабоб.
      "Боб," -- сказав Доб;
      "Чітерабоб," -- сказала Моб.
      Добів пес був Боб,
      Мобин кіт -- Чітерабоб.

      * * *
      Король Артур для добрих справ
      Усе робив, що міг:
      Три торби борошна він вкрав
      Й почав пекти пиріг.

      Для начинки він сливи взяв,
      Хрін, огірки солоні,
      Й товстезний сала шмат додав,
      Мов дві мої долоні.

      Як спік король пиріг в печі,
      То влаштував гулянку;
      Й що з'їсти не змогли вночі,
      Те доїдали зранку.

      * * *
      Мері, Мері, замість вікон двері,
      Як підростає твій сад?
      Срібні дзвіночки і з квітів віночки,
      Й дівчата гарненькі в ряд!

      * * *
      Поглянь, як біжать три мишки сліпі
      За жінкою фермера, яка їм
      Хвости відрубала ножем кривим!
      В житті не стрічавсь ти із чудом таким,
      Як три мишки сліпі.

      * * *
      Якось в пустелі мене запитала пані:
      "Чи багато суниць росте в океані?"
      Я відповів, почухавши лоб і тім'я лисі:
      "Стільки ж, як в'ялених оселедців у лісі."

      * * *
      Гектор-Протектор зелене вдягнув
      І до королеви він посланий був.
      Королева прогнала й король був не рад,
      То ж Гектор-Протектор вернувся назад.

      * * *
      Чутки рознеслися по місту,
      Поголос прокотився,
      Звістка сенсаційного змісту:
      Джіммі Довсон женився.

      Спочатку купив казанка,
      Поім десь роздобув миску;
      Далі розживсь на дружину й синка,
      Й ось зараз придбав колиску.

      * * *
      Маленький хлопчик Чіпполіно
      Сидить, осідлавши поліно;
      Півметра тканини треба йому на сорочку й піджак,
      Щоб тіло прикрити сяк-так,
      Й на штанці по коліна;
      Та все-таки краще не злазить йому із поліна.

      * * *
      Моргай Позіхайло обходить все місто,
      Вниз і вгору по сходах збіга норовисто,
      Заглядає у двері і стукає у вікно:
      "Чи дитина у ліжку? Пора вже давно!"

      * * *
      Тілі-тілі-бом, мій сину Джоне!
      Як же ти ліг в ліжко, вітрогоне,
      Не знявши штанів і одного черевика?
      Тілі-тілі-бом, ось в чім заковика!

      * * *
      Томмі Трот, юрист відомий,
      Ліжко продав і спав на соломі;
      Продав і ту, став спать на глині,
      Щоб дзеркало купить дружині.

      * * *
      Був король, що мав два сини й дочку,
      І плавали в балії вони по струмочку.
      Балія нахилилась -- повість моя скінчилась;
      Будь балія стійкіша, повість була б веселіша.

      * * *
      Маленький хазяїн Томмі
      Жив у маленькому домі
      І в чужому ставку
      Ловив рибку глевку.

      * * *
      Кораблика я бачу,
      Де води голубі,
      Й -- о! -- скільки подарунків
      Везуть на нім тобі!

      Цукерки у каюті
      Й торти на видноті.
      На нім вітрила срібні
      І щогли золоті.

      Дві дюжини матросів
      На палубі стоять:
      Щурів двадцять чотири
      І юнги -- мишок п'ять.

      За капітана качка --
      Досвідчений моряк;
      Й коли у путь рушають,
      Вона говорить: "Кряк!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Із Матінки Гуски 4
      * * *
      Доктор Фостер, учитель-добряк,
      Він дітей вчив, як міг, так і сяк:
      Читати, писать, рахувать;
      Й ще ціпком, щоб дійшло краще, -- хвать!
      І при цьому влаштовував танці їм
      Від Англії і до Франції,
      Від Франції й до Іспанії,
      А потім знов до Британії.

      * * *
      Стрільців двадцять чотири
      Прийшли, щоб равлика вбить,
      Але від страху тремтіли
      Й не знали, як це зробить.

      Він роги розвів поширше,
      Ще більші, ніж у корови,
      І крикнув: "Тікайте швидше,
      Поки живі і здорові!"

      * * *
      Навпростець йшов я полем раз якось по жовтій стерні
      Й чоловік стрівсь мені весь у чорнім на чорнім коні;
      Сказали мені, що король це на ймення Карл Перший --
      Й півдня простояв там, ледь від страху не вмерши.

      * * *
      Сам звів палац король Піпін:
      Він кірку з хліба брав для стін;
      На вікна, дах, підлогу, двері
      Йому хватило б і вечері;
      Та все ж він дочекався ранку --
      Й на все пішло ще півсніданку.

      * * *
      Коваля я запитав:
      "Ти б коня не підкував?" --
      "Так, це з радістю зроблю --
      Звичне діло ковалю;
      Маю цвяхи, є й підкова --
      Раз-два, раз-два, і вся мова."

      * * *
      Мій чоловік на зріст був,
      Як палець; його в дзбан
      Загнала і звеліла,
      Щоб бив у барабан.

      Найменшого із поні
      Купила, й без жалю
      Погнала якнайдалі
      Обох, взявшм гіллю.

      Дала підв'язок пару
      Панчохи підв'язать
      Й носовичка із шовку,
      Щоб носа утирать.

      * * *
      Два птахи чудні
      Прилетіли в село:
      Один звавсь Петро,
      А другий -- Павло.
      Кудись дівсь Петро
      Й пропав десь Павло,
      Й не вірить ніхто,
      Що так справді було.

      * * *
      Був Вікі-Векі-Вокі птах
      Й співав беззвучно він в кущах;
      Співав високо, співав низько,
      Співав далеко, співав близько
      Беззвучно пісню він в кущах,
      Цей Вікі-Векі-Вокі птах.

      Був Вікі-Векі-Вокі щур,
      Який обжив одну з конур,
      Де не було підлоги й стелі,
      Ні тапчана, ані постелі;
      В найнезручнішій із конур
      Жив Вікі-Векі-Вокі щур.

      * * *
      Жив з нами мудрий чоловік
      Й була з ним заморока:
      Стрибнув раз він в ожини кущ
      І видряпав два ока.

      Й коли побачив, що осліп,
      То рештки сил своїх
      Зібрав, стрибнувши в інший кущ,--
      І вдряпав знову їх.

      * * *
      Ви й не повірите, що бабуся була,
      Й жила вона з того, що їла й пила,
      За основу дієти взявши їжу й пиття;
      І було в неї досить неспокійне життя.

      Пішла вона до млина, щоб купити дерті,
      Та як вернулась додому, чоловік був при смерті;
      Пішла вона в церкву замовить заупокійний дзвін,
      Та як вернулась додому, вже одужав він.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Із Матінки Гуски 3
      * * *
      Були три мисливці веселі
      Й -- не знаю, правда чи ні --
      Вони полювать ходили
      Щоразу в літні дні.

      Й весь день вони полювали,
      Й нічого не знайшли,
      Крім пароплава в морі,
      Що з труб клуби диму йшли.

      Один сказав -- пароплав це,
      Інший сказав, що ні;
      Третій сказав -- це хата
      Із димом у комині.

      Й всю ніч вони полювали,
      Й нічого не знайшли,
      Крім місяця, що ховався
      За хмари, що в небі йшли.

      Один сказав -- це місяць,
      Інший сказав, що ні;
      Третій сказав, що сир це
      Й краї в нім так зрізані.

      Й весь день вони полювали,
      Й нічого не знайшли,
      Крім їжака на ниві,
      То ж далі вони пішли.

      Перший сказав -- їжак це,
      Другий сказав, що ні;
      Третій сказав -- голки це,
      Що хтось увіткнув на стерні.

      Й всю ніч вони полювали,
      Й нічого не знайшли,
      Крім зайця сірого в полі,
      То ж далі вони пішли.

      Перший сказав -- це заєць,
      Другий сказав, що ні;
      Третій сказав -- теля це,
      Корова ж десь вдалині.

      Й весь день вони полювали,
      Й нічого не знайшли,
      А тільки сову на дубі,
      То ж далі вони пішли.

      Один сказав -- сова це,
      Другий сказав, що ні;
      Третій сказав -- дідусь це,
      Й увесь він у сивині.

      * * *
      -- Хто вбив Малинівку? --
      -- Я, -- сказав Крук, --
      Стріли є в мене й лук,
      Я вбив Малинівку.

      -- Хто бачив смерть її? --
      -- Я, -- сказав Жайворон, --
      Ще раніш від ворон
      Я бачив смерть її.

      -- Хто кров лизав її? --
      -- Я, -- сказав Шуліка, --
      Маю в дзьобі язика,
      Я кров лизав її.

      -- Хто самван витче їй? --
      -- Я, -- сказав Павук, --
      Без човника й рук
      Я витчу саван їй.

      -- Хто нестиме її? --
      -- Я, -- сказав Кулик, --
      Бо до цього вже звик,
      Я нестиму її.

      -- Хто викопає могилу? --
      -- Я, -- сказала Сова, --
      Маю заступи два,
      Я викопаю могилу.

      Хто вестиме відправу? --
      -- Я, -- сказав Горобець, --
      Бо я в цьому знавець,
      Я вестиму відправу.

      -- Хто дзвонитиме в дзвін? --
      -- Я? -- сказав Жук, --
      Маю ніг стільки й рук,
      Я дзвонитиму в дзвін.

      І всі разом вони
      Схлипували й зітхали,
      Заупокійний почувши дзвін,
      Як Малинівку ховали.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Із Матінки Гуски 2
      * * *
      Три мудреці з Італії
      Пустились вплав у балії.
      Була з дірками балія,
      Й коротка пісенька моя.

      * * *
      Крутій-Вертій на стіні поселивсь,
      Крутій-Вертій із неї зваливсь.
      Всі королівські коні, військо його і знать
      Не можуть Крутія-Вертія знов на стіну піднять.

      * * *
      Змагались Лев і Одноріг
      В боях із-за корони
      Й постійно вздовж міських доріг
      Влаштовували гони.

      Давав хтось хліб з макухи їм,
      А хтось пиріг із тіста;
      Коли ж набридло це усім,
      Їх вигнали із міста.

      * * *
      Раз Труляля із Траляля
      Велику бійку мали,
      Бо Труляля гравсь з Траляля
      І брязкальце зламали.

      Та каркнув ворон із сосни,
      Подібний до примари,
      Й так налякав їх, що вони
      Забули про всі чвари.

      * * *
      Раз дама Пік
      Спекла шулик
      Із борошна всього.

      А валет Пік
      Украв шулик
      І заховав його.

      Король же Пік
      Шукав шулик
      Й валета тузать взявсь.

      То ж валет Пік
      Вернув шулик
      І більш не красти клявсь.

      * * *
      За браком цвяха підкову загубили,
      За браком підкови коня згубили,
      За браком коня вершника не мали,
      За браком вершника битву програли,
      За браком перемоги королівства нема --
      Й це все за браком цвяха, що підкову трима.

      * * *
      Джеккі Спрет не їв котлет,
      Дружина не їла пісне;
      І хоч відмовлялись,
      По черзі приклались --
      Де й ділись салат і м'ясне!

      * * *
      Була стара жінка, що в черевику жила,
      І дітей стільки мала, що справитись не могла;
      На вечерю бульйон їм без хліба давала
      І після прочуханів у ліжко вкладала.

      * * *
      Ось вам в моїм повторі
      Пригоди Джека Норі,
      Як не урвавсь терпець;
      А ось іще цитата
      Про Джона -- його брата,
      Й тепер уже кінець.

      * * *
      Маленька міс Мафіт
      Вмостилась на шафі
      І їла вівсяну кашу;
      Великий павук
      З'явивсь біля рук,
      Налякавши міс Мафіт нашу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Із Матінки Гуски 1
      * * *
      Ось будинок, який збудував Джек.

      Ось овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось мишка,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось кішка,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось пес,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось корівка круторога,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось дівчина-небога,
      Яка доїть корівку круторогу,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось парубок -- свитка убога,
      Який цілує дівчину-небогу,
      Яка доїть корівку круторогу,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось піп, де ні слова без бога,
      Який звінча парубка -- свитку убогу,
      Який цілує дівчину-небогу,
      Яка доїть корівку круторогу,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось півень біля порога,
      Який будить попа, де ні слова без бога,
      Який звінча парубка -- свитку убогу,
      Який цілує дівчину-небогу,
      Яка доїть корівку круторогу,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.

      Ось фермер, що сіє овес,
      Який клює півень біля порога,
      Який будить попа, де ні слова без бога,
      Який звінча парубка -- свитку убогу,
      Який цілує дівчину-небогу,
      Яка доїть корівку круторогу,
      Яка своїм рогом штрикає пса,
      Який ганяє кішку,
      Яка полює на мишку,
      Яка їсть овес,
      Який помістився увесь
      В будинку, який збудував Джек.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Із Джона Мейсфілда
      ПІСНЯ МАНДРІВЦЯ

      В серці моєму вітер і п’яти вогнем взялись,
      Втомили бруківка й камінь мене, і стукіт коліс;
      Край суші бачити хочу й моря смугу вузьку,
      Де древня Атлантика дика нуртує на піску.

      О, йтиму я, йтиму, залишивши вуличний шум,
      Аж поки вітрило біле мій не розвіє сум:
      До гавані, де вітер і хвилі, веде шлях мій,
      О, йтиму я, йтиму, аж поки не стріну прибій.

      Морський почую вітер і крики чайок морських,
      Й морських хвиль скрип, і їхній схлип в нуртовищах вузьких,
      І пісню лебідки, як вирине якір з води,
      Вже бути й мені там скоро – надія манить туди.

      Втомили бруківка й камінь,– серцем до них не звик,
      Бурхливе зве мене море, притулок Мобі Дік:
      І йтиму я, йтиму від стуку й рипіння коліс,
      Бо в серці моєму вітер і п’яти вогнем взялись.

      * * *

      О плоте, скільки раз я стукав в двері,
      Брів по траві, грязюці чи снігу,
      Вдивлявсь в віконне скло, плодив химери,
      Щоб тамувати лиш твою жагу.
      Та марно, хоч – як в небі місяць вповні
      Й луг в зблисках весь досвітньої роси –
      В мені мелодій чари неповторні,
      Що долинають із таверн Краси.
      Й тоді в собі готовність враз відчую
      Знайти її, хто б не була вона, –
      Богиня так всіх святістю віншує,
      Кого полюбить, – й це п’янкіш вина:
      Те, що так важко виразить у слові,
      Й чого так прагнуть всі, хто з плоті й крові.

      КРАСА

      Я бачив світання й захід з боліт і з крутих горбів,
      Старих мелодій іспанських в серці відчувши щем,
      Квітневі я зрів луги, коли вже нарцис розцвів,
      Й ніжну траву зелену під теплим квітневим дощем.

      І чув я прекрасну пісню й моря чарівний спів,
      Й пейзаж крізь вітрила білі моїм очам був люб,–
      Найкраще все ж із того, що будь-коли бог явив,–
      Це голос, і очі, й волосся, й таїна її ніжних губ!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Із Джона Мейсфілда
      ТЬЮКСБЕРСЬКА ДОРОГА

      Як добре бути в дорозі, блукати невідомо де,
      Брести повз луки й поля, не знаючи, куди й чому,
      Крізь куряву сіру, коли вітер бринить і гуде,
      Вдивляючись в неба синь і в хмар білосніжних юрму.

      Й спинитись біля струмка, що в папороть і звіробій
      Сховався, де наперстянка, й дзвоники, й дрік навсібіч,
      Й куди полохливий олень приходить на водопій,
      Як зорі спілі й важкі, коли присмерк зміняє ніч.

      О, дощ на дотик відчути й глибинний запах землі,
      Й збунтується кров – не висловиш це, бо не хватить слів,–
      Й душа звеселиться в лугах, забудеш про всі жалі,
      Вслухаючись в гру шумливу ягнят і в пташиний спів.

      ЗАХІДНИЙ ВІТЕР

      Це теплий західний вітер, співає в ньому птах,
      Ніколи його не чув ще, та сльози в моїх очах,
      Бо лине з країв далеких, від древніх рудих горбів,
      І квітень в західнім вітрі, й нарцис у нім розцвів.

      Той край для серця любий – як же втомилось воно! –
      Де яблунь сади квітують й повітря, наче вино.
      Трава там зелена й ніжна, можна лягти й спочить,
      Не мовкнучи й на хвильку, там спів дрозда звучить.

      “Чи прийдеш додому, брате? Довго тебе нема,
      Вже квітень, й біло від квіту, неначе знов зима,
      І сонце яскраве, брате, й дощ теплий повсякчас,
      Чи ж прийдеш додому, брате, додому знов до нас?

      Жита зеленіють, брате, кроликам благодать,
      І в небі хмаринки білі – чого ще душі жадать;
      Там пісня зцілює душу й мозок звільня від сну,
      Влилось в неї бджіл гудіння – де так ще відчуєш весну?

      Співає жайворон, брате, там, де ниви й моріг,
      Чи ж прийдеш додому, брате, дати спочинок для ніг?
      Для серця тут ліки, брате, й для зболених очей,”–
      Мовить західний вітер, повний пташиних речей.

      Білим шляхом на захід мені йти навстріч траві,
      Що дасть жаданий спокій і серцю, й голові,
      До щирих сердець, до пісні, яку співають дрозди,
      В західний край, що милий і рідний вже назавжди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Із Джона Мейсфілда
      ШЛЯХИ

      Один шлях йде на Лондон,
      Інший в Уельс веде;
      А мій шлях проліг до моря,
      Де біле вітрило жде.

      Один шлях йде до річки,
      Що тихо несе свій чар;
      А мій шлях веде у гавань,
      Де бронзовий юнг загар.

      Веди, мани, зови мене
      Туди, де бризки солоні, --
      Без куряви я вибрав шлях
      Й навік вже в його полоні.

      Шлях мокрий мій, весь у зблисках,
      Де чайок не мовкне крик
      Й цілунком солоним вітер
      Торкнеться пристрасно щік.

      Манять на північ і південь,
      На захід і схід їх біг;
      Веде більшість з них додому,
      А мій шлях вперед проліг, --

      Щоб ще кілька миль додати
      До тих, що уже здолав
      В шуканнях краси тієї,
      Знайти яку Бог послав.

      МОРСЬКА ЛИХОМАНКА

      Манить мене море знов, і небо над ним без дна;
      І все, що прошу, – стрункий корабель і зоря провідна,
      Й руля пульс, і парус, щоб вітру сповнювать забаганку,
      І сірий туман на хвилях в сірім такім же світанку.

      Манить мене море знов, приплив і відплив зве мене,
      Це владний зов, магічний зов, й ніколи він не мине;
      І все, що прошу, – вітряний день і хмар білосніжні лики,
      І в бризках піни кипіння, і чайок над морем крики.

      Манить мене море знов, циганське бродяче життя,
      Де чайки лет і шлях кита, рев шторму й вітру виття;
      І все, що прошу, – друга-попутника жарти веселі,
      А після вахти – втіха сну й видіння солодкі в постелі.

      ШУКАЧІ

      Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
      Лиш надія на Боже Місто, що нас в кінці шляху жде.

      Не для нас відрада й спокій, спочинок від суєти,
      Бо зве і манить нас Місто, яке повік не знайти.

      Таким, як ми, нема вже пейзажу краси, гір і рік, –
      Хто сховане Місто шукає, яке не зріти повік.

      Лиш сонце й вітер, світанок, дорога й дощу каламуть,
      Й бівачне багаття під зорями, й сон, і знов у путь.

      Шукаємо Боже Місто, оселю краси, а взамін
      Знаходимо гомін базарний або ж похоронний дзвін;

      Не Сонячне Місто, де люди щасливі не знають турбот,
      А нетрі, де всі понурі, згорблені від гніту скорбот.

      Бредемо в пилюці шляхом, поки день не щезне в імлі
      Й сонце останній свій промінь сховає за край землі.

      Йдемо від світання до смерку, поки день не згасне весь,
      Шукаючи Боже Місто, що там десь, за краєм небес.

      Ні дружби нам, ні любові, притулку нема ніде,
      Лиш надія на Боже місто, що нас в кінці шляху жде.

      ВАНТАЖІ

      Галера Ніневії з Офіру далей в спеки млості
      Вертається на веслах до рідних палестин
      Із вантажем слонової кості,
      Й мавпочок, і павичів,
      Й сандала, й кедра, й солодких білих вин.

      Іспанський галеон від Перешийка, що в пальм намисті,
      Йде під вітрилами крізь тропіки неозорі,
      Й вантаж у трюмі: аметисти,
      Й смарагди, й діаманти,
      Й топази, й кориця, й золоті моїдори.

      Брудний англійський каботажник, вкритий кіптяви сіллю,
      Шкутильгає Каналом в пору бур березневих
      З вантажем рейок і вугілля,
      І свинцевих чушок,
      Й залізяччя, й дров, й жерстяних виробів дешевих.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Із Оскара Вайльда
      TAEDIUM VITAE

      Встромить у юнь відчаю ніж; вдягатись
      В твою ліврею, гірше із століть;
      Юрбі дать тайники душі всі зріть;
      В сильце жіночих кучерів пійматись
      Й лакеєм буть Фортуни -- присягатись
      Я ладен, що не в змозі це терпіть:
      Хвиль піни жалюгідніш; від суцвіть
      Чортополоху пухом лиш остатись!
      Ні, дурнів не пущу і на поріг
      Тих злісних, що плітками тішать слух
      Про мене; з батраками мать ночліг
      Вже краще, ніж повернення в ту зграю,
      Охриплу в спорах, де мій звідав дух
      З гріхом в цілунку вперше втіхи раю.

      Taedium vitae (лат.) -- відраза до життя.

      НА ПРОДАЖ З АУКЦІОНУ ЛЮБОВНИХ ЛИСТІВ КІТСА

      Листи ці, що писав Ендиміон
      Коханій, ніжним почуттям зігрітий, --
      Цих слів не смів би іншим повторити, --
      Розпродує тепер аукціон.
      Скарбів безцінних потаємний схрон
      Для пліткування і торгів відкритий --
      Кристал поета серця вже розбитий
      Й очам глумливим відданий в полон.
      Сюжет знов древній в пам'яті воскрес:
      В містечку східнім так вночі солдати
      Ділили одяг взятого до страти;
      Кидали жереб, спір був до небес --
      Й не знали ні того, хто був розп'ятий,
      Ні смутку Бога, ні його чудес.

      Ендиміон -- у давньогрецькій міфології вродливий юнак,
      що жив на схилі гори Латмос; в нього закохалась
      богиня Діана. Кітс присвятив йому однойменну поему.

      РОЗКАЯННЯ

      Цей гріх був мій -- і в цім моя журба.
      Вже музики не чутно чарівної,
      Крім хвиль зітхань мелодії сумної,
      Де вічні наріканні і мольба.
      Сухий лист вітер в діл жене з горба.
      Де ж те все, чим жив літом і весною?
      Вже срібної сережки ні одної
      Не вимолить в зимових стуж верба.
      Та хто це там йде берегом? Дивись,
      Любове, й тішся! З півдня йде, й милує
      Його яскравий одяг зір. -- Жених
      То твій віднайдений: він поцілує
      Ще не зів'ялі рози губ твоїх.
      Й молиться буду й плакать, як колись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      V
      Хто зна, чи правим є закон
      Й чи варт спокут вина?
      Що знаєм ми тут у тюрмі,
      Це -- що стіна міцна;
      Й що кожен день тут, наче рік,
      Й годин варт мить одна.

      Для того й створено закон --
      Я в цім переконавсь --
      З тих пір, як брата брат убив
      Й печальний світ почавсь, --
      Щоб у полову йшло зерно,
      А плевел залишавсь.

      Хотів би, щоб це знали й ви,
      В чім впевнивсь я стократ:
      Людьми будується тюрма
      З ганьби цеглин і грат,
      Щоб міг побачити Христос,
      Як любить брата брат.

      Щоб сонце й місяць не пустить,
      У грати все вдягли;
      Вдалося їм тут пекло всім
      Створить -- ще й мур звели,
      Щоб Божий син і син людський
      Заглянуть не могли.

      Розцвів тут сад з найгірших вад,
      Чортополохам -- рай;
      А як добра росток пробивсь --
      Засохни й відмирай!
      При брамі ключником тут Страх,
      А сторожем -- Відчай.

      Дитину тут -- й ту мучать, б'ють;
      Сильніший над слабким
      Знущається; беруть на глум,
      Сміються й над старим;
      В притулку цім погано всім,
      Та мусиш буть німим.

      Тут за житло брудне кубло,
      Мов яма вигрібна;
      Штовхає Смерть нас в круговерть,
      Де біль й відчай без дна;
      Сквернить усіх Розпусти гріх
      Й нікого не мина.

      Солону й затхлу воду п'єм --
      Від неї в роті слиз
      Й вапна чуть запах; хліб їмо
      Гіркий від наших сліз;
      І навіть сон -- й той, навісний,
      Відчаєм серце згриз.

      Тут спрага й голод -- дві змії --
      Сплелись в одне жало;
      Та, скромний хай, тюремний пай --
      Ще не найгірше зло:
      Те каменем вночі стає,
      Що серцем вдень було.

      Із мороком в душі й думках
      У камерах сидим,
      У власнім пеклі кожен сам,
      Свердлим, плетем, лудим;
      Мовчання і самотність нам
      Жахливіші за грім.

      Людської мови тут не чуть,
      Щоб зворушить могла;
      Недремне ж око з-за дверей
      Презирства повне й зла;
      Забуті ми -- й гниють в пітьмі
      І душі, і тіла.

      Ржавіє наш ланцюг життя,
      Тяжка й самотня путь:
      Одні мовчать, одні кричать,
      А інші сльози ллють; --
      Та Божі ласка і закон
      У серці камінь б'ють.

      Й розбите серце кам'яне
      Із-за тюремних грат
      Для світу явить скарб, земних
      Коштовніший стократ,
      Й наповнить камеру брудну
      Із нарду аромат.

      О, той щасливий, хто своє
      Розбить так серце встиг!
      Як ще б могти себе спасти
      Й спокутувати гріх? --
      І як інакше в серце те
      Ввійти Христос би міг?

      З розпухлим горлом і в очах
      Із блиском вже скляним
      Він жде Спасителя руки,
      Простертої над ним,
      Щоб той простив смертельний гріх
      Й знов сином звав своїм.

      Йому іще три тижні жить --
      Так суд постановив;
      Три тижні лиш, щоб біль душі
      Сльозами осушив
      Й з руки, яка тримала ніж,
      Щоб згустки крові змив.

      Він мив кривавими слізьми
      Ту руку, скільки міг,
      Бо тільки кров'ю змиєш кров, --
      І переплавить встиг
      Криваве Каїна тавро
      В печать Христа, як сніг.

      VI
      Там яма сорому й ганьби
      Де Редінзька тюрма,
      Й нещасний там у ній лежить,
      Де тиша і пітьма;
      Він в полум'ї вапна горить,
      Забутий усіма.

      Й аж до Страшного Суду дня
      Хай остається там;
      Не варт удавано зітхать,
      Й не місце тут сльозам --
      Кохану вбив свою, то ж він
      Померти мав і сам.

      Вбивають всі любов свою,
      Відчувши в серці щем,
      То словом лесті чи образ,
      То сміхом чи плачем;
      Цілунком Юди -- боягуз,
      Сміливець же -- ножем.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      IV
      Була каплиця на замку
      В той день -- всіх сором пік;
      Збентеженим був капелан
      Й тримався віддалік,
      Сором'язливо-мовчазний
      Відводив очі вбік.

      До полудня нас під замком
      Тримали -- потім спіх:
      Ключі забрязкали в дверях
      Й звели на ноги всіх,
      Й по сходах вниз ми побрели
      З пекельних нір своїх.

      І вийшли ми на божий світ,
      Та як хто не старавсь,
      Не міг в душі лиш страх таїть --
      На лицях він читавсь;
      І я не бачив ще, щоб хтось
      Так смутком переймавсь.

      Хто б з відчаєм таким дививсь --
      Ніколи не забуть --
      В маленький купол голубий,
      Що в'язні небом звуть,
      В хмаринки, що безжурно так
      І вільно в нім пливуть.

      Були й такі, хто до землі
      Очима прикипів:
      Будь божий суд, помер би й він --
      З них кожен розумів;
      Той обірвав життя -- вони ж
      Зневажили й мерців.

      Бо хто грішить і в другий раз,
      Вертає в душу біль
      Й кидає, змучену, у вир
      Кривавих божевіль
      І кров'ю кров змиває знов
      В ній, зраненій суціль.

      Мов клоунів чи мавп юрма
      В пістрявому вбранні,
      Долали ми за кругом круг
      В німій самотині;
      За кругом круг долали ми,
      Похмурі й мовчазні.

      По кругу мовчки ми брели
      А в наших головах
      Жахливі спомини неслись,
      Мов ураган в полях;
      Й Жорстокість йшла поперед нас,
      Позаду ж крався Страх.

      Мов стадо ми, й наглядачі
      Скрізь, щоб не розбрелось,
      В парадній формі -- в будній день
      Вдягли її чогось, --
      Та знали ми -- взуття в вапні, --
      Що їм робить прийшлось.

      Бо де зіяв могили рот
      Й жах віяв з глибини, --
      Лиш клаптик грязі і піску
      Виднівсь біля стіни,
      Й на нім негашене вапно,
      Як саван для труни.

      Цей креп він вибрав собі сам --
      Де ж інший було брать? --
      В землі тюремній голяка,
      Щоб сорому додать,
      І в путах, в савані з вапна
      Не тліть йому -- палать!

      Вогонь цей з'їсть і кості, й плоть:
      В цім спільник йому -- час;
      Він кості спалює вночі
      Й плоть, як ще день не згас;
      Жере по черзі кості й плоть,
      Й лиш серце -- повсякчас.

      Три довгі роки тут траві
      І квітам не рости,
      Три довгі роки цій землі
      Тавро проклять нести,
      Ні навіть у небесну вись
      Не сміть очей звести.

      Вважають: вбивця осквернив
      Це місце -- та миліш
      І ласка Божа, й Божий гнів:
      Цвісти -- й не травам лиш --
      Червоній розі -- червоніш,
      А білій -- ще біліш.

      Червоній розі -- з уст його,
      А з серця -- білій буть.
      Як прийде час, так само й нас
      Дари Христа спасуть:
      З усохлих віт буя знов квіт --
      Така у них могуть.

      Та білих і червоних роз
      Не знайдеш у тюрмі;
      Лиш цегла, камінь, грязь, асфальт --
      Усе, що бачим ми,
      Бо квіти світло в душу ллють:
      Ми ж тут -- в полоні тьми.

      Ні білих, ні червоних роз
      Пух пелюсток п'янких
      Не ляже на пісок і грязь,
      Де хазяйнує гріх,
      Щоб нам повідать: Божий Син
      Вмер на хресті за всіх.

      І хоч глухий тюремний мур
      Довкіл нього стоїть,
      І дух, що в путах весь, у вись
      Небесну не злетиь
      І може тільки лиш стенать,
      Що в цій геєні спить, --

      Та все ж він має спокій тут
      Чи скоро віднайде;
      Вже в його скит не ступить Стид
      І Страх не забреде;
      Тут сонця й місяця нема,
      Й зір не знайдеш ніде.

      Він був повішений, як звір,
      І не торкнувся вух
      Ні спів, ні похоронний дзвін
      Щоб заспокоївсь дух;
      У яму кинули його
      І звивсь над ним рій мух, --

      Бо зовсім роздягли його
      Й сміялися над тим,
      Що горло спухло і очей
      Був блиск уже скляним;
      Де мав буть сум, творили глум
      Над ним, вже неживим.

      В той день для нього капелан
      Молитви не знайшов,
      Й хреста нема там, на який
      Колись Ісус зійшов,
      Хоч теж один він з тих, кого
      Спасти Христос прийшов.

      Того, що суджено в житті,
      Він досягнув усе ж;
      І хай не рідні -- та чужі
      Його оплачуть все ж:
      Такі ж вигнанці, як і він,
      І чий відчай -- без меж.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      ІІІ(2)
      Чувсь півня сірого вже спів,
      Й червоний теж співав,
      Та смерті птах наводив жах
      І день не наставав;
      Тривала мла для духів зла,
      Що Пекла Князь нам слав.

      В пітьмі тряслись й до нас неслись
      Зловісні мандрівці,
      Старі й малі, потворні й злі,
      Й бліді, немов мерці;
      Невпинний лет взад і вперед
      Самих й рука в руці.

      Здіймавсь й не тих гармидер їх
      В бурхливому танку,
      Апофеоз в мигтінні поз,
      Мов сплетених в вінку;
      Гротеск химер з бісівських сфер,
      Як вітровій в піску.

      Падіння, злет, й знов пірует --
      Вже їх не зупинить, --
      То жаху згук, то флейти звук,
      Кружлянь несамовить;
      Їх шал і гнів вливавсь у спів,
      Щоб і мерця збудить.

      "Ліг від воріт широкий світ,
      Хоч стріне мандрівець
      Багато бід -- 'Зіграть нам слід!' --
      Одне з його силець;
      Та шулер-гріх обмане всіх
      Й програє все гравець."

      Юрму химер, мов тих мегер,
      Пропасниця трясла;
      Шалений сміх лякав усіх
      Й розпука все росла.
      О, кров Христа, сяйни з хреста! --
      Вже багровіє мла.

      Круть-верть, круть-верть -- вже з ними й смерть
      Пустилась у танець;
      Хоч заголяйсь, хоч затуляйсь --
      Один всіх жде кінець;
      То ж знов усяк в молитві кляк:
      "Помилуй нас, Отець!"

      Ранковий вітер забринів,
      Хоч ніч була ще тут,
      Та це була остання мла,
      Що йшла з усіх усюд;
      Й нам у мольбу він ніс журбу:
      Звершиться скоро Суд!

      Він морок гнав, вив і стогнав
      Над мурами тюрми,
      Щоб, як летить й зникає мить,
      Сповна відчули ми.
      О, не ридай! Тривать ще дай
      Цій ночі і пітьмі!

      Та ось від грат узор вгорі
      Раптово прояснивсь
      Й від нього відблиск на стіні
      Й на нарах засвітивсь,
      І зрозумів я: в світі десь
      Вже кров'ю ранок вмивсь.

      О шостій встали, щоб прибрать,
      Й спочинок потім був,
      Та плескіт крил, мов гул з могил,
      Здавалось, кожен чув, --
      Щоб жертву брать і убивать,
      Це Смерті Князь прибув.

      Не верхи їхав на коні,
      Й не в пурпурі був кат:
      Шнурка моток й стояк з дощок --
      Ось квота всіх витрат:
      В петлі ганьби й не для юрби
      Процес таємних страт.

      Ми, наче ті, хто збивсь з путі
      Й блукає в морі зла,
      А хто й схиливсь, вже не моливсь --
      Мов чорна тінь лягла:
      Вмирало щось у кожнім з нас --
      Й надія це була.

      Бо правосуддя людське йде
      По мертвих і живих,
      Без звивів, рівний його шлях:
      Вбиває, нищить всіх --
      Залізна топчеться п'ята
      По сильних і слабких.

      Чекали ми в страху восьми
      У ступорі німім,
      Бо восьмий час -- це Долі глас
      Над юрмиськом людським,
      А Доля зла -- вже запасла
      По шибениці всім.

      Нам залишалось тільки ждать
      В апофеозі мук;
      Із уст, що стиснуті були,
      Не линув жоден звук, --
      Немов безумства барабан,
      Лунав лиш серця стук.

      Й той час наспів -- годинник бив, --
      Й без меж відчаєм він
      Торкнувся змучених сердець
      Й лунав з усіх сторін,
      Мов прокаженого в пітьмі
      Відлякувальний дзвін.

      Й видінням грізним заглушив
      У грудях наших схлип:
      Вже кат вірьовку закріпив
      Й чувсь шибениці скрип;
      І від стовпа неслась мольба,
      Що перейшла у хрип.

      Той смертний хрип й останній схлип
      Звучать в ушах моїх
      І застить світ кривавий піт
      Видінь тих навісних,
      Бо хто життя жив не одне,
      Й помре не раз у них.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      ІІІ(1)
      Не тішить зір тюремний двір
      Із муром цегляним:
      Тут він страждав, як страти ждав
      Під небом цим сумним
      Й, щоб самогубства не вчинив,
      Сторожа поруч з ним.

      Їм нерозлучними з ним буть,
      Вдень стежить і вночі,
      Щоб ехо чуть його зітхань,
      Молитви всі й плачі;
      Але до них байдужі ті,
      В руках чиїх ключі.

      Був розпорядок строгий тут,
      Що комендант завів, --
      "Смерть -- найприродніша з речей," --
      Своє знов лікар вів
      І капелан два рази в день,
      Як жить на світі, вчив.

      А той курив два рази в день
      І пиво своє пив;
      Здавалось: й тіні страху він
      У душу не пустив;
      Кураживсь навіть: страти час
      Наблизити б хотів.

      Чому ж не плач чув наглядач,
      А дивні речі ці?
      Не смів питать, бо мусив знать:
      Ці в'язні -- не ченці;
      То ж мовчазним слід буть із ним
      Й мать маску на лиці.

      А може й смів, та не зумів
      Допомогти йому,
      Та й що із жалістю робить,
      Що замкнена в тюрму?
      Де слів узять, щоб розігнать
      Скорботу цю німу?

      Ми йдем гулять, трястись, кульгать,
      Мов дурників парад;
      Пекельних слуг зібрав цей круг,
      Й хоч йдуть всі невпопад,
      Та бритий лоб -- хай жлоб чи сноб --
      З'єднав у маскарад.

      Ми льон прядем й канат плетем,
      В крові вже нігті в нас;
      Збираєм пил, шкребем настил,
      Аж поки день не згас;
      І двір метем, й по воду йдем --
      Брязк відер повсякчас.

      Копаєм, рвем, ламаєм, б'єм,
      Та й ще серед всього
      Встигаєм ми горлать псалми
      Й не згадуєм його --
      І в серці завмирає страх
      Від гамору цього.

      Таївся страх у нас в серцях
      Й був тихим його крок;
      Забули ми, що звук сурми
      Звістить вже скоро строк, --
      Й от бачим яму у дворі
      Й навкруг -- землі горбок.

      Мов зла оплот, розкривши рот,
      Зіяла яма ця
      В мольбі прийнять й навік обнять
      Ще теплого мерця;
      І кожен знав: до ранку ще
      Повісять молодця.

      Ми мовчки йшли, в душі ж були
      Пітьма, і смерть, і жах;
      Сновида мов, повз нас пройшов
      Кат з клуночком в руках;
      Й по камерах ми розбрелись,
      Щоб ніч зустріть в сльозах.

      Ховався страх по всіх кутках
      У цю скорботну ніч;
      Мов у труні, всі мовчазні,
      Німотність зусібіч;
      Відчай утрат плив із-за грат
      З блідих, мов смерть, облич.

      Він спати ліг, як тільки б міг,
      Хто звідав благодать;
      Наглядачі за ним вночі
      Не знали, що гадать:
      Який же сон вчас похорон? --
      Й те, що останній -- знать!

      Зате не спав той, хто ридав,
      Хто ще не відав сліз:
      Пройдисвіт, злодій, хуліган
      В очах відчули різь,
      В чиїх серцях проснувся страх
      І душу відчай гриз.

      О, в таку ніч жахлива річ --
      Чужу вину відчуть!
      Й себе розп'ять, й слова проклять
      Невинних жертв почуть!
      Й свинець немов, не сльози -- кров
      Вже по лицю течуть.

      Безшумно крались сторожі
      І стежили пильніш,
      Та бачать схилені в журбі
      Фігури сірі лиш;
      Й -- о, диво з див! -- поклони бив,
      Й хто не моливсь раніш.

      Всю ніч в мольбі в німій журбі,
      Щоб осушить до дна
      Ту чару, мов полин, гірку,
      Як мари вже й труна
      На когось ждуть, і смак відчуть
      Розкаяння вина.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      ІІ
      Шість тижнів вже в дворі гуляв
      З тих пір, як в сіре вбравсь,
      У шапочці для гри в крикет;
      Й хоч крок легким здававсь,
      Та ще не бачив я, щоб хтось
      Так смутком переймавсь.

      Хто б з відчаєм таким дививсь --
      Ніколи не забуть --
      В маленький купол голубий,
      Що в'язні небом звуть,
      І на хмаринки білі в нім,
      Що павами пливуть.

      Він не ламав рук, наче той
      Безумець, що втопив
      Надію в розпачу морях
      Й сльозами окропив:
      Ні, лиш на сонце він дививсь
      Й ранкову свіжість пив.

      Рук не ламав він, не зітхав
      У роздумі сумнім,
      Повітрям він лишень впивавсь
      Цілющим і п'янким;
      Проміння сонця ротом пив,
      Немов вино у нім.

      То ж ми, що кинуті були
      У цей круговорот,
      Про власний забували біль
      Й тягар своїх скорбот,
      Й дивились тільки на того,
      Кого ждав ешафот.

      Бо дивно бачить крок його
      Веселий і легкий,
      Й незвично в погляді стрічать,
      Щоб смуток був такий,
      І співчувати, що його
      Настільки борг тяжкий.

      Весною віти дуб і в'яз
      У зелень одягнуть,
      Йому ж своє з дерев теж є,
      Щоб шибениці буть,
      Що родить плід із наших бід,
      Коли на ньому мруть.

      Бажали б всі жить у красі,
      Й хто взяв би за взірець:
      Обнявши вмить усю блакить,
      Стрічать так свій кінець,
      Як та з петель, що з конопель
      Замінить комірець.

      Під скрипку добре танцювать,
      Як врода є й любов;
      Флейт й лютні звук вливсь в серця стук --
      Верне їх пам'ять знов, --
      Й завиєш сам, коли ногам
      Опори не знайшов.

      То ж кожен з нас в нім без прикрас
      Себе зрів день при дні
      І знемагав, як впізнавав
      Й свою в його вині,
      Й до власних мук додав розпук,
      Й горів в його вогні.

      Й ось якось не з'явивсь гулять
      Він на тюремний двір:
      Затвердили вже -- догадавсь --
      Найвищу з усіх мір
      І з ним, веселим чи сумним,
      Не стрінусь вже з цих пір.

      Зійшлись, як в бурю два човни,
      У морі зла й журби,
      Але з них жоден не послав
      Ні знаку, ні мольби;
      Бо стрілись ми не в ніч святу --
      В день сорому й ганьби.

      Тюремний мур звів для зажур
      Й вигнанців двох з'єднав;
      Жорстокий світ згубив їх цвіт,
      Від себе Бог прогнав
      Й той, що для втіх схиля нас в гріх,
      В сильце своє спіймав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Оскар Вайльд Балада Редінзької в'язниці
      І
      Не вдяг він розовий мундир,
      Хоч той же колір змив
      Вина і крові з рук своїх:
      Кров і вино пролив,
      Як з мертвою його знайшли, --
      Кохану в ліжку вбив.

      Коли вже з в'язнями гуляв,
      В старе і сіре вбравсь,
      У шапочці для гри в крикет;
      Й хоч крок легким здававсь,
      Та ще не бачив я, щоб хтось
      Так смутком переймавсь.

      Хто б з відчаєм таким дививсь --
      Ніколи не забуть --
      В маленький купол голубий,
      Що в'язні небом звуть,
      І в кожну хмарку осяйну,
      Які по нім пливуть.

      І я по тому ж брів кільцю,
      Хоч з іншого кінця,
      Й гадав: за що ж він сподобивсь
      Тернового вінця,
      Коли хтось ззаду прошептав:
      "Повісять молодця."

      О боже! Мурів цих тягар
      На мене враз упав,
      Й цей купол голову мені,
      Немов обруч, стискав,
      І поряд з болем його свій
      Я вже не відчував.

      Бо зрозумів, що так його
      Прискорювало крок,
      Й цей відчай, що в його очах,
      З яких постав думок:
      Кохану вбив -- то ж і йому
      Вмирать надходить строк.

      Вбивають всі любов свою,
      Відчувши в серці щем,
      То словом лесті чи образ,
      То сміхом чи плачем;
      Цілунком Юди -- боягуз,
      Сміливець же -- ножем.

      Один вбиває юним ще
      І старцем вже -- ще хтось,
      Могла б і хтивість це зробить,
      Й це б розкоші вдалось,
      А жалість в хід пускає ніж,
      Щоб мук не додалось.

      Любив хтось менше, а хтось більш;
      Той всох, той повен вщерть;
      Один знесилено тремтів,
      А інший був, як твердь;
      Вбивали всі любов, та все ж
      Не всім розплата -- смерть.

      Не всім відчай знать і ганьбу
      Й безжальний долі строк,
      Як шию в зашморг одягнуть,
      Обличчя ж -- у мішок,
      Й повиснуть ноги в пустоті,
      Здійнявшись на вершок.

      Не всім сторожу мовчазну
      І вдень мать і вночі,
      Що чує ехо їх зітхань,
      Молитви всі й плачі --
      Але до них байдужі ті,
      В руках чиїх ключі.

      Їм не будитись вранці й зріть,
      Як в камеру зайшли
      В сутані білій -- капелан,
      Шериф -- в наряді з мли,
      І комендант з лицем таким,
      Мов маску надягли.

      Не їм тюремних процедур
      Принизливість важка,
      Де й огляд в лікаря, чий рот
      Вульгарний не змовка,
      Й годинника "тік-так", немов
      Удари молотка.

      Не їм скорбот сухим піском
      В рот спрага увійде,
      Аж поки кат на ешафот
      В ременях поведе,
      Й на шиї зашморг забринить
      І спрага вся пройде.

      Не всім вдавалось з віщих уст
      Почуть про свій кінець,
      Коли в душі шаленства дрож,
      Що ти іще не мрець;
      Не всім могилу зріть свою
      Й скорботний свій вінець.

      Не всім очима в неба синь
      Останню мить стрічать,
      Й востаннє дать з безкровних уст
      Молитві прозвучать,
      Й відчуть цілунком на щоці
      Кайяфину печать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
      14
      Триликий Боже, в серце моє бий,
      Жени із нього заздрість, злобу, страх;
      Щоб встати зміг -- зітри мене у прах,
      Спали, розвій, втопи, в сльозах омий!
      Я мов фортеця, яку ворог злий
      В облогу взяв, -- в захисників рядах
      Відчай і зрада -- й неминучий крах:
      Зайняв її вже гарнізон чужий.
      Тебе люблю я і любив завжди,
      Та в спілці я із ворогом Твоїм;
      Зруйнуй її і розлучи із ним,
      Утіх позбав, в темницю посади!
      Щоб вільним буть -- рабом стаю з мольбою,
      Й щоб цноту мать -- гвалтований Тобою!

      17
      З тих пір, як та, яку я так любив,
      Сплатила борг й так рано відійшла
      Душа на небо й спокій там знайшла, --
      Земне в думках небесним я змінив.
      І тут знайшов те все, що загубив:
      Любов мене до Бога привела;
      Вже втамував ту спрагу, що була, --
      Духовної лишень не вдовольнив.
      Чи ж треба більш любові, якщо Ти
      Зцілив за нею жаль й свою даєш?
      Боюсь лиш, чи вдалось мені вплести
      Її, що смертна, у Твою, без меж, --
      Бо щоб з Твоєю не злилась вона,
      Заповзялись плоть, світ і сатана.

      18
      Яви, Ісусе, Наречену нам
      Свою! Тут чи за морем її сад?
      І схильність в ній до вірності чи зрад?
      Й сміється тут чи плаче вона там?
      Й де спить -- там тиша чи немовкний гам?
      Стара чи юна? Із чеснот чи вад?
      Й найкращим що є із її принад?
      Й горбів один чи сім, де її храм?
      Живе між нас чи, наче мандрівний
      Той лицар, світ пройде, перш ніж любить?
      В наряд вдяглась розкішний чи брудний?
      Й чи моє серце здатна прихилить?
      Любов і вірність лиш до Тебе в нім;
      Вона ж -- блудниця і доступна всім.

      19
      Щоб мучить мене, крайнощі у всім
      Зійшлися; я -- клубок із протиріч;
      В душі моїй зустрілись день і ніч;
      Веселий щойно -- враз стаю сумним,
      Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
      Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
      Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
      Німий в мольбі, великий у малім.
      Я зневажав ще вчора небеса --
      Молюсь сьогодні й Богові лещу,
      А завтра вже від страху затремчу --
      Й набожність потім знов моя згаса.
      Коли тремтів від страху я -- ті дні
      Спасіння, може, принесуть мені.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Джон Донн Із циклу "Священні сонети"
      1
      Творцю мій, прахом йдуть труди твої;
      Полагодь знов -- вже мертвий я на чверть,
      Спішу до смерті, повнюсь нею вщерть;
      В минулім втіхи й радості мої.
      Боюсь розплющить очі вже свої:
      Відчай позаду, поперед же -- смерть,
      Й хоч немічна, в гріховну круговерть
      Плоть втягнута -- до пекла шлях її.
      Та погляд Твій один життя верне
      Й поможе встать, знеміг хай і ослаб,
      Хоч щогодини й спокуша мене
      Лесть і підступність сатанинських зваб.
      Твоя лиш ласка їм зведе межу
      І зчистить, мов алмаз, із серця ржу.

      5
      Я -- світ маленький, створений з земних
      Інградієнтів й ангельських чеснот;
      Та має згинуть він серед скорбот
      З тих пір, як поселивсь тут чорний гріх.
      Ти, що над нами, Батьку наших втіх,
      Що шлеш нам ласку з осяйних висот,
      Наповни очі мої буйством вод,
      Щоб світ втопивсь мій в морі сліз гірких.
      Якщо ж топить не хочеш, то омий,
      І в полум'ї згорить хай -- спопели
      Й розвій за вітром у полях прах мій,
      Лиш не в багатті хтивості й хули:
      Спали, мене, о Боже, в тім вогні,
      Що, знищивши, спасіння дасть мені!

      6
      Останній вихід мій -- вже не змінить
      Нічого в цій виставі -- дрож в ногах:
      Життя мого закінчується шлях,
      Долаю в нім останні дюйм і мить;
      Смерть-ненажера скоро зір затьмить
      І моє тіло перетворить в прах;
      Зарання вже я відчуваю страх,
      Кидає в жар і все в мені тремтить.
      Душа полине вгору в небеса,
      А плоть сягне земної низини --
      Мені ж до пекла йти, бо нависа
      Гріхів тягар -- від них, прошу, звільни!
      Прийми ж мене й прости мені вину,
      Як світ покину, й тіло, й сатану.

      10
      О смерте, що всесильна, не гордись,
      Хоч і могутньою тебе всі звуть,
      Бо ті, про кого думаєш, що мруть,
      Вони лиш сплять і здатні підвестись.
      Від сну й спочинку, що в тобі сплелись,
      Таке блаженство, що до тебе йдуть
      Й, хто рано, а хто пізно, всі знайдуть;
      Й від мук ти звільниш кожного колись.
      Служнице долі й королів, являйсь
      Туди, де війни й мор врожай зберуть;
      Мак або чари той же сон дадуть,
      І навіть кращий -- то ж не вихваляйсь.
      Проснемсь навічно, як звістить сурма,
      Й не буде смерті -- вмре вона сама!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Із Джона Донна
      ЛЮБОВНИЙ ПОСТУП

      Хто хоч любив сам, та міркує так,
      Що не мине любов,– той, мов моряк,
      Який в моря йде, щоб лиш захворіти.
      Любов – мов немовля, й ще треба вміти
      Зростить її за обраним взірцем,
      Бо вийде монстр, як діять похапцем..
      Той знає, хто в любовні справи вник:
      Телятко – ніжне, злий же – з нього бик.
      Найкраще – цільність. Вибери собі
      Спочатку жінку, потім – в ній скарби
      Шукай. Якщо я золото ціню,
      То знати маю, чи воно вогню,
      Кислотам, ржі піддатливе, чи ні,
      Ковке, міцне,– й корисне чим мені;
      Все ж полюбив з-за того, що воно
      Є рушієм торгівлі вже давно.
      Ми все це можем в жінці уявити,
      Та щось одне беремо, щоб любити.
      Страшна образа це, як скажеш їй,
      Що любиш те, чого немає в ній.
      Чесноти в жінці? Світ би весь пройшов,–
      Та добру і розумну чи й знайшов.
      Між ангелів є, може,– а земних
      Ми любим, та не за чесноти в них.
      Й не може втіх найвищих той узнати,
      Хто, як взуття, їх здумав би міняти.
      Обстеж в Едемі кожен моріжок –
      Й не знайдеш Купідона там: божок
      Пекельний він – з Плутоном у землі
      Живе, скарби надбавши немалі.
      Приносим жертви їм не до зірок,
      А до заглибин, отворів, дірок.
      Й хоч бачимо небесне і ясне
      Над нами, але любимо земне.
      В коханні цнота й розум – все манить;
      Та не чесноти – плоть її п’янить.
      І хоч в душі безмежна глибина,
      Та в тіла теж не менша таїна.
      Але щоб в ці омріяні місця
      Дістатись нам, почнем з її лиця.
      Тут ліс густий навкруг, то ж навпростець
      Не варто йти – слід уникать силець
      Й капканів, їх обходячи здаля.
      Брова, як рівна, серце звеселя,
      Нахмурена ж – наводить жах. Де ліс
      Її волосся кінчився, там ніс:
      Мередіаном розділяє ця
      Межа не схід і захід, а сонця
      Очей і щік півкулі. Ворожбу
      Здолавши їх, продовжимо плавбу.
      Прямуємо до островів її –
      Не до Канар, а до Амброзії
      Пухленьких губ: одразу ж із корми
      Кидаймо якір – тут в безпеці ми,
      Бо все є: й ніжний спів сирен, й звіщає
      Оракул мудрий – в кілька слів вміщає
      Всю долю; тут і перли, і рубін,
      Й весь день лунає мелодійний дзвін.
      Крізь підборіддя й шиї ніжний згин
      Впливаєм в Геллеспонт, де з двох сторін
      Два куполи розкішні перс її,
      Куди не раз я слав думки мої.
      Навкруг безмежне море в піні хвиль:
      Не гаймось – ще пливти багато миль
      До Індії скарбів її і втіх.
      Зустрінем далі Пуп земель усіх
      Й тут пильність лиш від зіткнення спасе –
      Так стрімко течія вперед несе.
      Там в інший потрапляємо вже ліс,
      Що морякам багато бід приніс:
      Не приведи Бог в ньому заблукати,
      Бо довго треба виходу шукати.
      Спустімось нижче – там за входом вхід,
      Що симетричні майже: райський плід
      В однім,– й хоч другий копією є,
      Та втіхи нам такої ж не дає.
      Отож спинімось тут лише на мить
      Й на йоту щось не пробуймо змінить
      Там, де найбільше втілена вага –
      Це місце першим в ліжко спать ляга.
      Прогрес у нас: цілунок той, що з губ
      Раніше починавсь, тепер не люб;
      Змістивсь до рук імперських і колін,
      Й сягнув вже папської пантофлі він.
      Як вінценосні починають з ніг
      Підйом угору – то і я б так зміг.
      Якщо цей шлях здається королям
      За найкоротший,– то чому б і нам
      Ним не піднятись; невеликий гріх –
      Спинитись десь для насолод і втіх.
      Природа мудра дарувала жінці
      З обох боків по чималенькій дірці.
      Й заходити туди лиш тим і слід,
      Для кого там зготовлено обід;
      Як навпаки – зруйнуєш організм:
      Це ніби їсти, вдаючись до клізм.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Із Джона Донна
      ЛЮБОВНА ВІЙНА

      Хай інші в війнах тратять запал свій,
      А ми вступаймо лиш в любовний бій.
      Ти – вільне місто, й ціниш вояка
      За те, на що він здатний голяка.
      Чому воює Фландрія – в верхах
      Тиран там, чи бунтують у низах?
      Одне лиш знаєм: не один тумак
      Одержить той, хто мирить забіяк.
      Ненависть в Франції до нас без меж,
      Не люблять й Бога нашого там теж;
      А з наших тільки “ангелів” одних
      Шанують, але впали всі вже з них.
      Й Ірландію пропасниця трясе:
      То збуриться, то знов стихає все;
      Тут лікар – час, все ж кожному кортить
      Дать проносне чи навіть кров пустить.
      Морські взять рейди – й вже згадавсь Мідас:
      Миліш, ніж золото, харчів запас.
      Блукати в спеку по чужих краях,
      Дочасно щоб перетворитись в прах?!
      На корабель зійти – та це ж в тюрму
      Замкнуть себе на муки і пітьму,
      Чи в монастир, але де райських втіх
      Нема – лиш пекло і содомський гріх.
      Ці мандри – шибениця й мотузок,
      А корабель – то смертника візок;
      Всіх смерть рівняє, й кожен там ізгой:
      В світ прагне інший – потрапля на той.
      Воюймо ж тут: в руках цих – моя рать;
      Дозволь тут битись, мук зазнать, вмирать;
      В твоїм полоні я, а ти – в моїм,
      Й обмін сердець – в заручниках буть їм.
      Воює хтось, щоб мати супокій,
      Ми ж спочиваєм, щоб почати бій.
      Ті війни туплять, ці ж – гострять уми,
      Там – знизу, тут – по черзі зверху ми.
      Там б’ють і ріжуть, всіх проймає жах,
      А тут ні шпаг, ні куль, хоч голий пах.
      Лежать там мертві лиш, а тут – живі,
      Там гинуть, тут же плодяться нові.
      В тих війнах нікудишні ми бійці,
      То, може, хоч мужніші будуть ці,
      Що зробим вдвох. Не всім же воювати,–
      Комусь лишатись дома, щоб кувати
      Мечі; то ж я прославлюсь на віки,
      Оставшись, щоб творились вояки.

      АЛХІМІЯ ЛЮБОВІ

      Хто глибш копав любовний переліг,
      Той втіхи її краще звідать міг.
      Я ж хоч любив, копав, страждав,
      Та так блаженств її й не розгадав,
      Хоч вже на скронях сивина, як сніг.
      О, все це лиш обман!
      Ще вченим не вдалося до цих пір
      Добути в тиглі еліксир.
      Коли ж крізь випарів туман
      Долине дивних пахощів дурман,–
      Коханці мріють про блаженство втіх,
      Та замість сонця мають пітьму й гріх.
      Віддати спокій, і дозвілля, й честь
      За гру й манірність, за лукавство й лесть?!
      А хто й повірить в диво б зміг,
      То занеміг би, зліг, звалився б з ніг,
      Щоб не нести вже цих принижень хрест.
      Клянуться кавалери,
      Що не тіла єднаються – уми.
      Чи ж є в жінок він, як самі
      Не завжди маєм? – Це такі ж химери,
      Як чути в ґвалті дня небесні сфери.
      Й на цноту в жінці не надійся теж:
      Її хіба що в мумії знайдеш.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Із Джона Донна
      ДО МОЄЇ КОХАНОЇ, ВКЛАДАЮЧИСЬ В ЛІЖКО

      Скоріш, панянко, вже увесь дрижу,
      Мов породілля, в муках я лежу.
      В цю ж мить готовий кинутись у бій,
      Втомивсь уже стоять страждалець мій.
      Геть поясок – хоч він і осяває,–
      Те осяйніше, що він обвиває.
      Відшпиль нагрудник, в блискітках увесь,
      Що стрінуть очі – й хіть зникає десь.
      Шнурівку розв’яжи – годинник б’є:
      Вже час у ліжко – знак він подає.
      Геть і корсет – мій погляд вимагає
      Зріть те, що він так щільно облягає.
      Спадає сукня й розкіш всю явля,
      Мов тінь звільняє сяючі поля.
      Зніми й цей вінчик – ти не станеш гірш:
      Корона із волосся личить більш.
      Скинь туфельки – спочинок дай ногам:
      За храм любовний стане постіль нам.
      В такій молочно-сяйній білизні
      Являються лиш ангели одні,
      Хоча у білім – визнаю усе ж –
      Нам стрітись можуть і примари теж;
      Та хто це – зразу ясно всім стає,
      Бо там волосся, тут же – плоть встає.
      Моїм рукам звільни шлях до принад:
      Між, перед, ззаду, збоку, знизу, над.
      Земле нова, Америко моя,
      Краї, що обживаю тільки я;
      Імперія й копальня, в ній – скарби:
      Яке блаженство їх знайти в тобі!
      Лиш в узах цих став волю я вбачать:
      Де взявсь рукою – там моя печать.
      Ця голизна, що так мене манить,–
      Як душу з плоті, плоть слід так звільнить
      З убору, щоб зазнати більше втіх:
      Бутони білі два підкорять всіх.
      Це дурника зір ласий до прикрас:
      Чи не тому їх стільки є на вас?
      Мов книжку, що у ній малюнків ряд, –
      Невіглас так сприймає ваш наряд.
      Магічну ж суть спроможні тільки ми
      В вас виявити (треба тут уми!).
      Отож, не гаймо часу. Не стидись,–
      Мов повитусі, вільно так явись
      Мені – білизна хай спаде сама:
      Більш, ніж невинність, тягаря нема.
      Вже роздягнувсь я: йди й зі мною грійсь,
      А якщо змерзнеш, чоловіком вкрийсь.

      ЛЮБОВНА НАУКА

      Тупице, я любить тебе навчив,
      В цій справі твоє вміння відточив.
      Ти безлічі не відала речей:
      Рук мови потайної і очей;
      Була нездатна визначить на звук,
      Де лиш зітхання, а де вияв мук.
      Тобі чужий був розуміння дар:
      Сльоза коханця – що це: дрож чи жар?
      Не знала ти й про квітів алфавіт,
      Що здатен почуттів нам дати звіт
      Й взаємно звідомлять серцям самим,
      Що діється в них, висловом німим.
      Міг думати, хто чув твої слова:
      Чи не звихнулась з розуму, бува?
      Хто суджений, чи гарний він, як звуть?–
      Це вся твоїх зітхань любовних суть.
      В розмові виявляла сотні вад:
      Відповідала завжди невпопад,
      Тремтіла й замовкала повсякчас.
      Ні, не його цей золотий запас,
      Що хитрістю він ним заволодів
      Й стіною від усіх відгородив,–
      А мій. Це я орав твій переліг
      Й пустелю в рай перетворити зміг.
      Смаки й манер блиск – це мої труди;
      Кому ж, як не мені, й зірвать плоди?
      Кришталь гранить, щоб пить зі скла почать?
      Віск плавить, щоб чиюсь в нім зріть печать?
      Хто ж гарцювати іншому лиша,
      Як перетворить в скакуна, лоша?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Із Джона Донна
      ПРОЩАННЯ ЗІ СЛЬОЗАМИ

      Хай сльози ці впадуть
      Перед лицем твоїм, ще тут я поки,
      Й твої в них відіб’ються губи й щоки
      Й цим вартість хоч якусь їм придадуть,–
      Бо в них, мов злитки,
      Тебе відбитки.
      Плоди це горя і емблеми муки,
      Коли й твої впадуть мені на руки
      За мить до невблаганної розлуки.

      Сльози краплині
      Вмістить вдалось і світ ще до Потопу,–
      І Азію, і Африку, й Європу,–
      І Всесвіт весь, що маємо вже нині.
      Сльозинка кожна
      Світам тотожна.
      О, я тебе, кохана, так люблю,
      Що наших сліз потоком світ заллю,
      Потоп новий з небес моїх пошлю.

      Приплив, відплив
      Не збурюй, наче місяць,– це мене
      Не захистить й раніше не верне,
      Ніж, як на Бога б лиш поклавшись, плив.
      Й де буду, там
      Не смій вітрам
      Звірять мольбу й відчай своїх ридань:
      Зітхаю вже відлунням тих зітхань,
      Й помру завчасно від твоїх страждань.

      ПІСНЯ

      Йди й піймай зорю, що впала,
      Знайди корінь мандрагори,
      Де, скажи, юнь, що промчала,
      З чорта рогів зроби гори;
      Чути спів сирен навчи
      І з відчаєм розлучи,
      Й знайди
      Сліди
      Вітрів, що змовкли назавжди.

      Якщо маєш такі очі,
      Що й незриме ними зрієш,–
      В мандрах дні проводь і ночі,
      Поки в них не посивієш.
      Й будеш знов в цій стороні,
      Розкажи про все мені:
      Чи стрів,
      Як брів,
      Дівча те, що найкраще з дів?

      Якщо стрів таку – повідай:
      Обійшов ти світ недаром;
      Коли ж ні – журби не відай:
      Й тут зустрів би незабаром.
      Але й та, яку б зустрів,
      Чи ж така, як постарів?–
      Краса
      Згаса
      Й ніколи вже не воскреса.

      РІЧНИЦЯ

      Всі королі, їх челядь вся,
      Вся слава, доблесть, честь, краса,
      Все, й сонце теж, що всім дає тепло,
      На рік старішим стало, ніж було,
      Відтоді, як зустрілись вперше ми.
      Наблизивсь світ до тліну і пітьми,–
      Любов лиш наша не мина
      Не має вчора й завтра вже вона;
      Йдучи, від нас не йде і змін не зна,
      Останній й перший в вічнім дні єдна.

      В могили дві зійдем без мук,
      Де смерть позбавить від розлук.
      Й хоч смертні ми так само, як і всі,
      Й колись стать тліном і твоїй красі:
      З очей і вух собі смерть візьме дань,
      Щоб сліз не лить нам і не чуть зітхань,–
      Та душі, ангели немов,
      Полинуть – крила дасть для них любов.
      Могилам – плоть, як захолоне кров,
      А душам – поєднатись в небі знов.

      Блаженство вічне буде там,
      Та іншим теж не менш, як нам.
      Й тут на землі ми зараз королі,
      Нас перевершить інші замалі.
      В безпеці ми: загроза де й чия?
      Хто зрадить нас? – Хіба що ти чи я.
      Не знаючи страхів і втрат,
      Живім, любімось, щоб додать стократ
      Літа до літ, аж поки шістдесят
      Налічим їх – й це друге з наших свят.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Із Джона Донна
      ПРОЩАННЯ, ЩО ВІДМІНЯ ПЕЧАЛЬ

      Як шепче праведник: “Пора!” –
      Своїй душі у мить прощання,
      Коли між друзів помира,
      Мольбу їх чуючи й ридання; –

      Ось так же без гучних зітхань
      Й потоку сліз і ми простімось:
      Без профанації страждань
      І втіх любовних обійдімось.

      Страшать нас поштовхи землі,
      Ми плодим домисли й химери,–
      Й немає шкоди взагалі,
      Коли тремтять небесні сфери.

      Любов в одне двох прагне злить,
      Розлука ж їй перешкоджає,
      Бо слід тоді й те розділить,
      Що суть саму її складає;

      Висока, чиста й осяйна,
      Їй плоті шал не заважає,
      В спорідненості душ вона,
      Й на очі, губи не зважає.

      Й так душі злиті в ній, що й та,
      Що поряд, прірва осяйнеться;
      Зшива їх нитка золота,
      Що, й коли тоншає, не рветься.

      Мов ніжки циркуля вони,
      Не порізно вже, а єдині:
      Моя душа із далини
      Твою схиля, що в центрі нині.

      Й хоч ти всередині весь час,
      Мене ж манить даль невідома,
      Любов навстріч схиляє нас
      І розпрямля, коли я вдома.

      Вона, сяйнувши в майбуття,
      Мене веде серед відчаю,
      Й круг замика мого життя,
      Й де починав, там і кінчаю.

      БЛОХА

      Глянь на блоху, глянь, як впилась!
      Мала, та має те, що мені – зась!
      Пила мою, й твою вже п’є,
      І кров з двох нас в ній спільною стає.
      Й не скажеш, що тут стався гріх
      І цноти втрата – не було цих втіх!
      А в неї є, й без залицянь.
      Як, нас з’єднавши, розповніла, глянь!
      Що ж маю я з моїх всіх домагань?

      Спинись, життя три пощади!
      Бо в ній вже поріднились назавжди,
      В блосі цій, я і ти; в ній нам
      І ложе шлюбне, й для вінчання храм.
      Бурчать батьки хай,– все ж звела
      Нас хижка ця, вся чорна, мов смола.
      І хоч ти схильна мене вбити,
      Не смій ще й самогубством завинити,
      Й потрійний гріх, убивши трьох, вчинити.

      Байдужа ти мольбам моїм,–
      Безвинна кров на нігті вже твоїм.
      Блохи цієї в чім вина?
      Лиш краплю крові з нас взяла вона,–
      Та зір твій радістю сія,
      Й не знаєш, що вже слабші ти і я.
      О так, не марні це страхи:
      Ми зменшились – побільшали гріхи,
      Й любов теж остудила смерть блохи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Із Джона Донна
      КАНОНІЗАЦІЯ

      Прошу, замовкни й дай мені любити,
      Подагру гань мою й мій дрож,
      Скронь сивину, й докори множ;
      Зваж, що могла б знайти й що загубити.
      Залиш, як є, чи все міняй,
      Себе в молитвах вдовольняй
      Й на інших погляд свій спиняй;
      Сама вирішуй, що робити,
      Лиш дай мені любити.

      Хіба ж в цім шкода є, якщо любити?
      Чи в морі сліз когось втоплю?
      Чи корабля в нім потоплю?
      Й міг холод мій весні шлях заступити?
      Чи жар, що плавить в жилах лід,
      Додав одну хоч в список бід?
      Солдатам – бій, а суддям слід
      У сварках лиш свій дух кріпити;
      Мені ж – її любити.

      Зви нас, як хоч, приречених любити,
      І навіть мухами назви;
      Хай ми і вмрем, як свічки дві,
      Та цим орла й голубки не зганьбити.
      Ми – фенікс, й загадка у нім –
      Це те, що два злились в однім,
      Й згораєм в полум’ї сяйнім,
      Й знов оживаєм, щоб скріпити
      Цей дивний дар любити.

      Не жить нам, як не будемо любити.
      Набожність сколихнуть в душі
      Не мари й катафалк – вірші,
      Й не з хронік у легенду нам ступити.
      О ні, нам за житло сонет,
      Що вибудовує поет,
      Як в нім сяйне натхнення злет,
      Щоб освятити й цим зробити
      Каноном – як любити.

      І з неба голос буде: “Хто любити,
      Як не старався, не зумів:
      Чи то не знав, чи то не вмів,–
      Я тих усіх хотів би сподобити:
      У світлі днів і в тьмі ночей
      Осяйтесь блиском цих очей,
      Овійтесь звуком цих речей;
      Цей скарб уже не загубити:
      Взірець вам – як любити.”

      СХІД СОНЦЯ

      О сонце, дурню, ну й на жарт
      Знайшло ти час,–
      Щоб крізь вікно будити й звати нас!
      Чи ж на тебе зважать коханцям варт?
      Зухвальцю, школярів буди
      Ледачих й сонних підмайстрів,
      Мисливців з королем у ліс веди,
      Селян зви в поле до землі дарів.
      Любов незмінна в холоді й жарі,–
      Що їй години, й дні, й календарі?!

      Проміння твого бризнув сніп,–
      Вгамуй екстаз! –
      Його затьмив би її блиском враз,
      Якби й за мить без неї не осліп.
      Та якби це вдалось тобі,
      На неї глянь й скажи мені:
      Чи обох Індій прянощі й скарби
      Ще там, чи тут, зі мною вже, вони?
      Спитай це в тих, що за моря спішать,
      Й почуєш: “В ліжку вже однім лежать.”

      Вона – всі царства, я – царі,
      Й нічого більш;
      Лиш грають нас вони, та значно гірш:
      Їх розкіш – сміття й глум – їх вівтарі.
      Ти, сонце, щастя того й чверть
      Не маєш, що нам світ припас;
      Даєш тепло, що ним ти повне вщерть,
      Йому, але щоб лиш зігріти нас.
      Світи ж нам тут і там дні й місяці:
      Твій центр в цім ліжку, сфера ж – стіни ці!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Із Філіпа Сідні
      СТАРІСТЬ

      Не дай рокам любов мою зганьбить,
      Небесний духу у людському тілі:
      Горить старий хмиз і вогонь не збить,
      Де молоді галузки тільки б тліли.

      Нехай в моїм волоссі сивина
      Не змушує тебе ніяковіти:
      Красу і мудрість, що дає вона,
      Побачить в білизні цій треба вміти.

      Дає нам старість істину й знання,
      Звільня нас старість від гордині й лесті,
      Вчить старість нас не діять навмання,
      Нам старість додає і шани, й честі.

      Як прагнеш старість втіхою зробить --
      Не дай рокам любов мою зганьбить.

      АЛЬТЕРНАТИВА

      Як зрозумів я, що вогонь очей
      Її, із глузду звівши, серце мучить, --
      Відгородивсь я мороком ночей,
      Надіючись, що з болем тьма розлучить.

      Очам вдивлятись вже в ніщо не треба --
      То ж став незрячим в тиші тій і млі,
      Мов кріт, що сяйва дня позбувсь і неба
      В норі своїй глибоко десь в землі.

      Сліпому й ледь живому вже з незвички
      Колишніх мук запраглось знов мені:
      Метелик так летить на світло свічки,
      Щоб попелом стать у її вогні.

      Прекрасний вибір, що не говори:
      Кротом будь -- чи метеликом згори.

      ЗАЛИШ МЕНЕ, ЛЮБОВЕ

      Залиш мене, любове, як маліє
      Від тебе розум; знайде хай своє
      Покликання лиш в тім, що не ржавіє;
      Що, як і в'яне, -- втіхою стає.

      Позбувшись уз всіх, сам він вже воліє
      В ярмо те ніжне, волю що дає,
      Як хмар завісу і туман розвіє,
      Й день барвами всіма вже виграє.

      Хай стане провідним це світло -- шлях
      Короткий від народження до смерті --
      Щоб не згасив небес сіяння прах
      Земний очам в життєвій круговерті.

      Прощай же, світе, й розкіш феєрична,
      Й лиш ти живи в мені -- Любове вічна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      ПІСНЯ ВОСЬМА

      Ліс привітно їх зустрів --
      Тінь приємна, птахів спів,
      Вгорі зелень пишних віт,
      Унизу ж -- духм'яний квіт.

      Астрофіл і Стелла з ним.
      Й хоч з них кожен був сумним
      З-за турбот, що їх гнітили, --
      Один одному зраділи.

      Цей багато звідав зла
      Й та згорьована була,
      Та очей такий в них чар,
      Що де й дівсь скорбот тягар.

      На устах замість зітхань
      Грає посмішка вже -- глянь!
      Враз любов'ю засвітились,
      Як з очима очі стрілись:

      Щойно тьмяні і сумні --
      Вже веселі й осяйні.
      Й для обіймів стрілись руки --
      В них життя й смерть, втіхи й муки.

      Кожний звук їх вухам люб,
      Що злітав би з милих губ, --
      Та мовчать вони згодились,
      Щоб серця наговорились.

      Пристрасть все ж, як німота
      Затяглась, його уста
      Розімкнула -- й чар любові
      Забринів у кожнім слові:

      "Стелло, втіх моїх царице,
      Сподівань і мрій сестрице;
      Стелло, зірко в тьмі ночей,
      Сяйво для моїх очей;

      Стелло, що твоя зажура
      Стала сховком для Амура,
      Й погляд твій його велінням
      Ранить серце стріл промінням;

      Стелло, голос чий в розмові
      Чари всі явля любові;
      Стелло, голосу чий спів --
      Наче б ангелів хор стрів;

      Стелло, ніжне чиє тіло
      Океан блаженств вмістило:
      Щік рум'янець -- заздрість розам
      Й може їх затьмить лиш розум, --

      Пожалій, о, пожалій! --
      Завмира тут голос мій.
      Я благання шлю тобі --
      Не відмов же в цій мольбі!

      Змилосердсь, моєю стань!
      На колінах я вже, глянь!
      Я люблю тебе -- мій відчай
      Місце й час цей хай засвідчать.

      Нема кращої пори,
      Й де ще є такі дари:
      Квіт духм'яний, пух трави
      Й хор пернатих: "Мить лови!"

      Вітерець, як не дрімає,
      Листя ніжно обіймає:
      Мов освідчення в коханні,
      Їхній шум при віт хитанні.

      Земля воду п'є з любов'ю
      І вода стає їй кров'ю.
      Й те, що в них, німих, є нині --
      Я в тебе молю, в богині."

      Й простягнув до неї руки,
      Як завмерли слів цих звуки.
      Спротив же її долонь
      Вмить згасив надій вогонь.

      Її голос він почув
      Й такі чари в нім відчув,
      Що сприймались в її мові,
      Як освідчення, й відмови.

      "Астрофіле, любий мій,
      Ти мене теж зрозумій:
      Смерті гірш твоя журба
      Для мене -- й це не хвальба.

      Ти один -- моя відрада,
      Лиш тебе я бачить рада
      З-поміж всіх своїх турбот,
      Безнадії і скорбот.

      Як ці очі так тобі
      Дорогі, як в тій мольбі, --
      Хай, засліплена коханням,
      Я піду з одним бажанням:

      Якщо в серця глибині,
      Що не любий ти мені, --
      Як лиш думка така зрине --
      Хай в ту ж мить зі мною й згине.

      Ще більш хочеш знать? Скажу:
      Ти лиш -- все, чим дорожу;
      Ти лиш -- як така є міра --
      І любов моя вся, й віра.

      Й, відмовляючи, повір, --
      В муках жить самій з цих пір:
      Честь-тиранка так веліла --
      Сама б Стелла не зуміла.

      Й нині, хоч і покидаю,
      Я люблю тебе й страждаю;
      Варт почуть твоє ім'я --
      І заллюсь рум'янцем я."

      І піщла. Й один оставсь.
      Й пристрастей в нім вал здіймавсь.
      Їм обом я співчуваю
      Й на цім пісню обриваю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Філіп сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      ПІСНЯ ПЕРША

      Кому діставсь моєї Музи взяток?
      З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      В тобі лиш і кінець їх, і початок.

      В кім очі, що їх погляд -- нагорода?
      Кому дала ключ від щедрот Природа?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      Твоя лиш й райська неба насолода.

      Чиї уста лиш звершення пророчать?
      Хто стать прекрасну прославля й порочить?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      Про тебе лиш Амур усім торочить.

      Чиїх ніг плавні й гордовиті кроки?
      Чия ще слава так сяйне крізь роки?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      Лиш ти в Венери можеш брать уроки.

      З чиїх перс молока зросло терпіння?
      Від кого й докір -- вже благовоління?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      В тобі лиш Дерева Життя коріння.

      Чия рука й без примусу скоряє?
      Хто згаслій вроді знов красу вертає?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      Ти лиш озвешся -- й заздрість завмирає.

      Чиє волосся, мов аркан, вловляє?
      Хто й мертвих своїм чаром оживляє?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      В тобі лиш лесть обману не являє.

      Чий голос суть речей звіща правдиво
      Й один лиш тішить вухо дивним співом?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      З тобою лиш і чудо не є дивом.

      Кому діставсь моєї Музи взяток?
      З-за кого вже лиш музика -- мій статок?
      Тобі, тобі пісень моїх скарби,
      В тобі лиш і кінець їх, і початок.

      ПІСНЯ ТРЕТЯ

      Як чар такий Орфея голос ніс,
      Що не міг встоять і бездушний ліс;
      Як зрушивсь камінь -- й храму вже колона, --
      Зачувши звуки ліри Амфіона, --
      То Стелли голос більш би ще зумів:
      Ліс і каміння, вслухайтесь в цей спів!

      Як пастушка той шал так засліпив,
      Що ящірку незграбну полюбив;
      Як так орел влюбивсь в грекині очі,
      Що смерть її йому вже -- вічність ночі, --
      То Стеллу зріть -- ще більша насолода:
      О, звірі й птахи, гляньте, яка врода!

      Звір, птах, ліс, камінь все це відчували.
      Чому ж до Стелли й досі не примчали?
      Мала любов швидка на всі веління,
      Великій же збороть слід потрясіння.
      Наївні хай -- та взять розумних нас:
      О, вуха й очі, чари ці й на вас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      96
      Ти, думко, недарма на ніч так схожа:
      Один і той же в вас обох наряд;
      В тобі теж морок чорний без відрад,
      В день світлий ти, як і вона, не вхожа.
      В обох у вас мовчання зловороже
      І тяжкість спільна; в кожній з ваших вад --
      Там сумнів, тут розгубленість -- все влад,
      Слізми й росою -- кожна плакать може.
      Самотності в обох вас поселились;
      Явля ніч духів-тіней метушню,
      В тобі ж метання Духу проявилось, --
      Та все ж її з тобою не зрівню:
      Втомившись, прагне спокою вже ніч,
      А ти його женеш від себе пріч.

      104
      Чим, заздрісники, я вас так образив,
      Що в поглядах стрічаю такий гнів?
      Промовлю щось, а то й зітхну без слів --
      Й у відповідь зловтішні чую фрази.
      Й не досить вам, що в серце саме вразив
      Мене відчай, що день мій спохмурнів
      В розлук темниці -- й морок ув'язнив
      Чуття мої всі, смутком їх обтяжив?
      Й коли проходжу під вікном тим милим,
      На мить забувши прикрощі свої,
      І, спраглий, тішусь кухлем спорожнілим, --
      Й вони вже тут, зловмисники мої.
      "Він любить Стеллу," -- знов з їх уст лунає.
      Та чи ж хтось, дурні, ще цього не знає?

      108
      Коли печаль, у пристрастей горні
      Розплавившись, ввіллє свинець свій в груди
      Мої й обпалить серце -- крізь облуди
      Ти радісно одна сяйнеш мені.
      Та тільки твої промені ясні
      Очистять мої очі від полуди --
      Скорботи знов, зійшовшись звідусюди,
      Підріжуть крила. Й вже думки сумні,
      Обсівши, мою голову схилили:
      Страждальцю нащо Фебові скарби,
      Якщо від дня його відгородили
      Залізні двері? Чар такий в тобі,
      Що в моїх бідах ти одна -- відрада
      І в радостях моїх лиш ти -- досада.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      89
      Похмура і глуха розлуки ніч
      Затьмила своїм мороком мій день,
      Як очі Стелли, даючи в дар день,
      Сховались, залишивши мені ніч.
      І кожен день жде, щоб настала ніч,
      А ніч в мольбі, щоб йшов на зміну день;
      Виснажливої праці повний день,
      Знервована безсонним страхом ніч.
      Зло звідав, що дарують день і ніч,
      Бо ніч не безпросвітніша, ніж день,
      А день чи не скорботніший за ніч.
      На мене напосілись ніч і день:
      Пронизує зими морозом ніч,
      Жарою літа дошкуляє день.

      92
      Добродію, ви ціните слова
      Свої, немов якийсь заморський крам,
      Чи вдаєте, що ви спартанець сам:
      Хоч довго вже розмова в нас трива,
      Зронили слово лиш, від сили два.
      Про Стеллу запитання ставлю вам,
      Й ви кажете: "Все добре в неї там."
      Чи ж вдовольнюсь лиш тим я, що жива?
      Чуть з губ її зітхання більш чи сміх,
      Скажіть, й сумна чи радісна була?
      В що вдягнена, й турбот більш чи утіх?
      Розмови з ким, коли й про що вела?
      Чи хоч згадала про мене й любов?
      Кажіть все, й ще раз, і те саме -- знов.

      95
      Зітхання, вірні друзі лиш одні,
      Мене ви не лишили в самотині;
      Колись вас в грудях няньчив -- і ось нині
      Ви вдячні прислужитись і мені.
      Ляклива радість десь блука всі дні
      Й надія гине у жалю лавині;
      Зреклась і втіха, хоч колись в гордині
      Клялась, що ми навік в однім човні.
      Печаль приходить в гніві і своїх
      Дітей вбиває -- сльози, бо вважає:
      Любов дала мені на втіху їх.
      Лиш вам, зітхання, буть не заважає
      Ніщо зі мною. Вдячний, що живете
      В мені, хай навіть серце розірвете.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      63
      О правила граматики, я чув
      Про силу вашу, що осточортіла
      Ще в школі -- й ось голубка знов явила
      Ще раз, щоб усю цінність їх відчув.
      Недавно, як один із нею був
      Й те прагнув мать, що від мене таїла, --
      "Ні, ні!" -- сказала двічі, мов хотіла
      Не сумніватись, що я не дочув.
      В пеан хвали свій, Музо, ще влий чару;
      Ви ж, Небеса, не заздріть тому дару,
      Що логіки знання мені дало.
      Граматика (і Стелла) вчать -- то ж смертним
      Слід пам'ятать: стає одразу ствердним,
      Що двічі заперечене було.

      74
      З вод Аганіппи пить не довелося,
      В дібров Темпейських тіні не сидів;
      Гурт Муз, якщо б і стріть колись прийшлося,
      Вести із ними бесіду б не вмів.
      Пліткують, що поетам не вдалося
      Шаленств уникнуть. Хто це, хто довів?
      Клянусь, хай все б до пекла мук звелося, --
      Не крав я в інших ні думок, ні слів.
      Чому ж тоді думки свої у вірші
      Вдалось так легко втілити мені?
      Й ці, ніж в поетів інших, теж не гірші.
      Чому? Ну, тут... Ні, в цім... Чи ж так? О, ні!
      Знать хочете причину? Цей дарунок
      В уста мої вклав Стелли поцілунок.

      84
      Якщо вже ти -- дорого -- мій Парнас
      Й тебе долать сил Музі моїй стачить --
      Більш цокання копит для неї значить,
      Ніж музика, що стільки в ній прикрас, --
      Тепер нам підсобить якраз вже час,
      Щоб міг я знов кохану свою бачить;
      Я й Муза -- віршем ми тобі віддячим:
      Благоговійно дар прийми від нас.
      Не знай же бід, властивих для доріг:
      Наруги забуття, ганьби розбою,
      Гріха кровопролиття -- щоб я міг
      Ділитись всім без заздрощів з тобою:
      Й тобі бажаю це блаженство мать --
      Слід Стелли сотні років цілувать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      33
      Я міг би... Не вернуть вже! О, я б міг!
      Не зваживсь, не спромігсь, часу не квапив...
      Й тепер лиш, коли морок вже обліг,
      Став розуміть, який же день я втратив.
      Що ж, серце, розривайся!.. Не вберіг!
      Паріс твою Єлену й без піратів
      Здобув -- я сам йому в цім допоміг;
      Що дала доля -- все уже розтратив.
      В собі самім змагавсь я із собою,
      Щоб примирить із втіхами жалі
      І поєднати радість із журбою;
      День не розгледів я в світанку млі,
      Що поряд був із осяйним лицем.
      Ах, бути б дурнем! Або -- мудрецем!

      56
      Мовчи, Терпіння, досить! Твій урок
      Занадто довгий -- сил моїх не стачить:
      Весь тиждень личка милого не бачить
      Й твій припис пам'ятать увесь цей строк!
      Якби ж то прочитать міг хоч рядок
      В тій книзі, що для мене стільки значить,
      Щоб знать, чим Цнота і Краса віддячать, --
      Ще дослухавсь би до твоїх думок!
      Тепер, як хочу зріть його так спрагло,
      Коли жар в серці, ти для голови
      Компрес холодний пропонуєш нагло.
      Ні, ситий цим вже! Стеллу ти яви!
      Терпляче остуди її промінням
      Мій жар -- й тоді вже муч своїм терпінням.

      59
      Чому для тебе, люба, менш я значу,
      Ніж песик твій? Чи ж можна в нім знайти
      Любові більш, ніж мала б в мені ти?
      Яку завгодно дай мені задачу,
      Щоб міг явить я відданість собачу:
      Дай знак -- й мені вже з місця не зійти;
      Він рукавичку може принести --
      Я ж разом з нею й душу ще в додачу.
      Мені -- байдужість, ніжність вся -- йому;
      Цілуєш в ніс у пестощах бездумних.
      Ти -- ах, нічим вже, мабуть, не пройму! --
      Прихильна до істот лиш нерозумних.
      Все ж тішусь, що тоді хоч ласка жде,
      Як з розуму й мене любов зведе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Філіп Сідні Із циклу "Астрофіл і Стелла"
      1
      Свою любов хотів у вірш я втілить --
      Потішу милу, як свій біль ввіллю:
      Хай прочитає -- це її прихилить
      До мене, ласки сповнивши й жалю.
      Я слів шукав найкращих, щоб в них вилить
      Сердечні муки всі, що їх терплю;
      І у поетів теж, щоб ними зцілить,
      Зросити мозку висохлу ріллю.
      Та вірш кульгав мій без дарів уяви,
      Бо в нім і сліду вигадки нема;
      Не тішили й плоди чужої слави;
      Перо в відчаї гриз -- та все дарма.
      Й сказала Муза: "Брати не спіши
      Чуже: глянь, дурню, в серце -- і пиши!"

      15
      Ти, що лелієш будь-який струмок,
      Вважаючи Парнасом кожну кручу,
      І квітку всяку, хай дрібну й колючу,
      Ввіпхнуть бажаєш у вірша рядок;
      Ти, що обклався стосами книжок,
      У спробах влити в рим ходу скрипучу
      Петрарки скорбного печаль співучу,
      Додавши ще й зітхань своїх оброк, --
      Так поступаючи, ти робиш промах:
      Не досягти цим успіхів вагомих --
      Ні пристрасті нема тут, ні душі.
      Якщо ж творить зібравсь не для забави
      І прагнеш визнання, кохання, слави --
      Поглянь на Стеллу й потім вже пиши.

      26
      Нехай уми скептичні не вбачають
      Віднині в астрології чудес
      Й не вірять, що майбутнє визначають
      Число й шляхи світильників небес;
      Й вершителями доль не величають
      Вже їх: нічну тьму осявать -- прогрес
      Відвів їм, й милувать лиш зір; втрачають
      Вони вже вплив свій, тайну, інтерес.
      Природа ж в них закон свій демонструє
      Й порядок вводить безладу взамін,
      Де над низьким високе владарює;
      Якщо ж безсилим виявиться й він,
      В житті моїм все ж є поводирі --
      Це на обличчі Стелли дві зорі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Із Едвіна Робінсона
      СІМЕЙНЕ ВОГНИЩЕ

      Безхмарних десять літ вони шукають
      Очей очима -- і лиш вдячність в них
      До вогнища й до чотирьох стін цих,
      Що від юрби любов їх захищають;
      І в радість тиху й краплі не впускають
      Отрути в своїх споминах німих;
      Довірливості повні й лиш одних
      Благословень, що вголос не звіщають.

      Та чи б світивсь так щастям її лик,
      Довідавшись, що в його зморщок згини
      Самотність жінки іншої лягла;
      Й чи б тішивсь так, як в спомин би проник
      Її й дізнавсь, що в ньому блиск мужчини,
      Чиєю стать би, знак лиш дай, могла.

      НОВІ ЖИЛЬЦІ

      Й настав той день, коли прийшлось узнати,
      Наскільки ті бар'єри, що він звів,
      Як захист від незримих ворогів,
      Слабкі для того, щоб їх не здолати;
      Й що вже на підступи ці не звертати
      Уваги він не може, хоч їх зрів
      Й раніше, але вірить не хотів,
      Що стануть так загрозливо зростати.

      Й ось в двері вже нові жильці заходять,
      Що відчинив так необачно їм,
      Й так, наче дім це їх, себе поводять;
      Глибоко мстивість затаїть змогли
      Й повільним віроломством досягли,
      Що й те вже їх, яке вважав своїм.

      СНОПИ

      Тут зеленіла до пори пшениця
      Й по ній, як в морі, вітер хвилі гнав;
      А нині лан спекотно-жовтим став
      Й неспішно і блаженно струмениться
      Тим золотом, яке не знадобиться
      Торгівлі, -- а щоб втіху погляд мав
      І щоб лунку цю тишу слух впивав,
      Що свистом вітру лиш не вдовольниться.

      В полях, що сірість мряк їх скоро жде,
      Яскравість літа всю зібрать вдалося, --
      Та не з небес це сяйво золоте,
      А з тисячі снопів тут розлилося;
      І тисяча ось-ось від нас піде
      Красунь, що в них із золота волосся.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Із Едвіна Робінсона
      КЛІФФ КЛІНГЕНХАГЕН

      До себе на обід одного дня
      Мене Кліфф Клінгенхаген запросив
      І, стіл накривши, щедро пригостив.
      Коли ж ми вже наситились сповна,
      Він взяв бокали два й в один вина
      Солодкого налив мені, а в свій
      Гіркого полину густий настій
      Й одразу ж осушив його до дна.

      Й коли я, вкрай збентежений, його
      Спитав, що все це значить, -- відповів,
      Всміхнувшись, що давно до цього звик.
      Й тоді я, хоч набачивсь вже всього,
      Й себе з ним порівнявши, зрозумів:
      Який же Кліфф щасливий чоловік!

      БОСТОН

      Достатньо й сосен півночі мені, --
      Все ж місто в моїй пам'яті спливає,
      Що завжди, наче друг, мене стрічає,
      Як сходить сонце й море у вогні.
      Й там завжди щось, де води осяйні,
      Нове й бентежне, й бунтівне чигає,
      Що прояснити хоче й не встигає
      Античні чари, тьмяні їх тони.

      Я знаю: Бостон мій -- він лиш в уяві,
      Підробка й імітація у всім
      Без руху, сценок, голосів своїх;
      Та радий все ж я кожній його з'яві,
      Ясній такій, мов імені, що в нім
      Тепло тих рук, що не потиснуть їх.

      НОВА АНГЛІЯ

      Тут, де вітри завжди північно-східні
      Й мороз азарту дітям додає,
      Й де здивування заздрістю стає
      Для тих, хто навіть речі очевидні
      Вкривать туманом ейфорії згідні
      Й у спорі горло надривать своє;
      Що в них на довід чийсь своїх п'ять є,
      Й хто, випивши найменш, найбільш набридлі, --

      Тут Пристрасть -- муть, що Розум враз затьмить,
      Любов же -- хрест, який нести обом;
      Й ляклива Радість у кутку тремтить,
      Сумління ж в кріслі-гойдалці й цілком
      Безжурне, бо й воно тих не щадить,
      Що їх Турбота обсіда кругом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Із Едвіна Робінсона
      МІНІВЕР ЧІВІ

      Мінівер Чіві долю кляв
      Й часів теперішніх стидився,
      Й жалів -- ось від чого й охляв --
      Що народився.

      Любив Мінівер давні дні,
      Де блиск мечів, герої й бранці:
      Стрінсь йому рицар на коні --
      Кружляв би в танці.

      Тікав Мінівер від турбот
      Й, що не вернуть, -- зітхав у тузі --
      Той вік, де Фіви й Камелот,
      Й Пріама друзі.

      Оплакував Мінівер час,
      Де Слави сонце всім сіяло,
      Й Романтику, що йде від нас,
      Як Муз не стало.

      Мінівер в Медічі царів
      Вбачав й, хоч свідком того дійства
      Не був, він сам би повторив
      Всі їх злодійства.

      Мінівер з осудом дививсь
      На форму з хакі, всім вже звичну, --
      В броню б скоріш він нарядивсь
      Середньовічну.

      Мінівер золото ганьбив,
      Хоча лишень його по суті
      Мінівер прагнув і любив,
      Як був у скруті.

      Мінівер Чіві запізнивсь
      Родитись й вічно побивався;
      Мінівер лоба чухав, зливсь
      Й знов напивався.

      СУМНІ ГОРБИ

      Сумні горби в вечірній млі,
      Де заходу блиск, мов бриніння
      Сурм золотих тим, хто в землі
      Навік знайшли від війн спасіння,
      Далеко вже від тих ланів,
      Де легіони сонця стрілись, --
      Ви тьмаритесь, мов доблесть днів
      Вся згасла й війни всі скінчились.

      МЛИН

      Дружина мельника заждалась:
      Вогонь вже згас, чай охолов, --
      Ну що б незвичного, здавалось,
      В тім, що сказав і як пішов:
      "Вже більше мельників нема," --
      Все, що ним мовлено було.
      Й пішов. Й залишилась сама.
      І часу стільки вже пройшло.

      Й уже не всидіть за столом --
      Заполонив безформний страх.
      Й дихнув на неї млин теплом
      І борошном, що ним пропах.
      Й вид, що відкривсь її очам,
      Зміст його слів відображав;
      Й той, що звисав із балки там,
      На те, куди йшла, не зважав.

      Якби й завадить міг хоч чим,
      Чи вже б спинив -- сама рішить
      Як краще ту, що йде за ним,
      Сховать і сліду не лишить.
      Все в розсипах зір мерехтить
      Гладке і чорне скло води;
      Й хоч враз в нім брижі -- та за мить
      Очам таке ж, як і завжди.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Із Едвіна Робінсона
      РІЧАРД КОРІ

      Коли йшов містом Річард Корі, біг
      На нього глянуть увесь люд міський:
      Джентльмен він був від голови й до ніг
      Привітний, і вродливий, і стрункий.

      Завжди зі смаком й скромно він вдягавсь,
      Завжди люб'язно й щиро розмовляв;
      Й коли вітався з кимсь, то хвилювавсь;
      Й самі чесноти лиш він всім являв.

      Й багатим був -- багатшим королів;
      Й хто б міг у чомусь хоч його затьмить?
      То ж, одним словом, кожен з нас волів
      Побуть на його місці хоч на мить.

      Й трудились ми -- й лиш біди зусібіч;
      Й кляли свій хліб, що скарб наш весь вмістив, --
      А Річард Корі якось в літню ніч
      Прийшов додому й кулю в лоб пустив.

      БАЛАДА ПРО ПОМЕРЛИХ ДРУЗІВ

      Ми -- як той лист в діброві
      В осінні дні згасання:
      Розвіє, мов полову,
      Час наші нарікання;
      Молитви всі й зітхання,
      Що жаль і смуток плодять, --
      Ці наші всі метання
      Для друзів, що відходять.

      Життя ж буяє знову,
      Лиш смерть і неміч рання
      Нас вчать, що, крім Любові,
      На все чека вмирання;
      То ж їй лиш -- всі старання,
      Що й Божій теж цим годять;
      Лиш саван -- все надбання
      Для друзів, що відходять.

      Затримать би хоч в слові
      Скорботну мить прощання --
      Та вслід цим вже готові
      Йти інші без вагання;
      Й від праху споглядання
      Вже погляду не зводять --
      Мольба в нім і благання
      Для друзів, що відходять.

      Жде й нас межа остання,
      З якої вже не сходять, --
      Смерть обірве ридання
      Для друзів, що відходять.

      ДЖЕЙМС ВЕЗЕРЕЛ

      Ми мало вірили словам
      Людей, що Везерел Джеймс -- пройда:
      Він, власне, приглянувся нам,
      Й до нас, вважали, з ним добро йде;
      Та ширивсь поголос, не мовк --
      Й він щез, не гаючи й хвилини.
      Писать про це -- який вже толк?
      Й жаліть про щось -- нема причини.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Едвін Робінсон Вечірка містера Флада
      Старий Флад Ібен брів один вночі,
      По схилу піднімавсь із міста вгору
      До хижки, що стояла на горбі
      І за житло була йому в ту пору.
      Він зупинивсь, бо нікуди спішить:
      Весь шлях його -- й нікого поблизу,
      То ж вголос мовив -- хто б його почув --
      Всі спали в місті Тілбері внизу:

      "Ах, містер Флад, знов місяць осяйнув
      Стерню й хто зна, чи ще раз віджнивуєм;
      Уже в польоті птах, -- сказав поет;
      Й хоч прикро це, та все ж ми не сумуєм.
      За птаха вип'єм." Й вище він підняв
      Дзбан, що наповнить в даль таку йшов з дому,
      Й собі сам відповів: "Що ж, містер Флад,
      Давай, та тільки по ковтку одному."

      Один, в броні з розбитих всіх надій,
      За тими в тузі, кого так любив,
      Стояв там у пітьмі він, наче дух
      Роланда, і в беззвучний ріг трубив.
      А знизу, з міста, де він друзів мав,
      Що мертві вже, -- із тих далеких пір
      Видінням їх довір йому й вітань
      Туманивсь Ібена старого зір.

      А потім, як дитя вкладає мати
      В колиску, боячись, що те проснеться,
      Він дзбан повільно опустив на землю
      До ніг, бо знав, що все на світі б'ється.
      І лиш як впевнивсь, що стоїть той міцно,
      Надійніше, ніж дехто на ногах,
      Зробив убік від нього кілька кроків
      Й продовжив знов під рук вітальний змах:

      "Ах, містер Флад, давненько не стрічались
      Й змін сталося багато в світі цім
      Із того часу, коли нам востаннє
      Був привід випить. То ж заходьте в дім!"
      І вгору дзбан до світла знов підняв,
      Себе вернувши радісно назад;
      Й, погоджуючись, хрипло відповів:
      "Що ж, містер Флад, я з вами випить рад.

      Та тільки по ковтку лиш, містер Флад;
      За друзів давніх -- їх я не забув."
      За ті часи, звичайно ж, випить слід
      І Ібен, звісно, тої ж думки був,
      Бо згодом, як два місяці над ним
      Гойдались вже, почувся його спів,
      Аж поки пісню цю в імлі нічній
      Пейзаж весь срібносяйний підхопив.

      "За друзів давніх," -- та не зміг й урвав
      Раптово урочистий цей зачин
      І, дзбан піднявши, скрушно похитав
      Лиш головою й знов оставсь один.
      Нема відради рухатись вперед
      Й назад вернутись -- буть ще в більшій тузі
      Бо вже всі двері замкнені йому,
      Які й вночі вмить відчинили б друзі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Із Едвіна Робінсона
      ДЖОН ЕВЕРЕЛДАУН

      Куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
      І йдете куди, Джоне Еверелдаун?
      Ні зірки на небі, ні когось навстріч;
      Ні вогника ближче, ніж в Тілбері Таун.
      Чого так вдивляєтесь в сутінь, в чім річ, --
      Від світла куди ви прямуєте пріч?
      Й куди це зібрались на ніч ви, на ніч, --
      І йдете куди, Джоне Еверелдаун?

      "Крізь нетрі, крізь ліс, де не видно нічого,
      Веде мене стежка до Тілбері Таун.
      Всі чоловіки нехай сплять, крім одного;
      На голос жінок йде Джон Еверелдаун.
      Знов чую відлуння я поклику того,
      Їх просьба підніме на ноги будь-кого, --
      Тому-то крізь ліс, де не видно нічого,
      Веде мене стежка до Тілбері Таун."

      Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
      І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?
      Хай навіть не звивиста стежка й не рісно,
      Все ж довгих аж два льє до Тілбері Таун.
      Зайдіть і погрійтесь, мій друже, хоч тісно;
      Не мерзніть надворі, благаю вас слізно.
      Чому в путь зібрались так пізно, так пізно, --
      І вийшли чому, Джоне Еверелдаун?

      "Прямую на голос жінок, їхній спів, --
      Тому-то і йду я у Тілбері Таун.
      Полегшить мій шлях, звісно, бог би зумів,
      Та богу невгодний Джон Еверелдаун;
      І дощ може буть із розгулом вітрів,
      З пітьми виповзатимуть тіні мерців;
      Та зве мене голос жінок, їхній спів, --
      І ось тому йду я у Тілбері Таун."

      ЛЮК ХЕВЕРГОЛ

      До західних воріт йди, Люку Хевергол,
      Де вдягсь в багряний плющ стіни престол;
      Й про неї в пітьмі вітер забринить
      Й опале листя теж загомонить.
      В шуми себе вслухатись приневоль
      Й тебе вона в свою позве юдоль.
      Йди ж до воріт цих, Люку Хевергол, --
      Люк Хевергол!

      Ні, вись не проясниться там, де схід,
      Щоб із очей твоїх знять пітьми гніт;
      На заході ж, де мороку стіна,
      Саму себе пітьма вже поглина;
      Бог-самовбивця нищить і весь світ
      Й вже пекло там, де б раю бути слід.
      Ні, вись не проясниться там, де схід, --
      Тьма там, де схід.

      З могили встав я, щоб тебе просить
      Й цілунок на чолі твоїм згасить,
      Що осява ніч полум'ям своїм
      І тебе сліпить на шляху твоїм;
      Бо шлях один лиш, що ним слід спішить
      До неї, щоб саму там не лишить.
      З могили встав я, щоб про це просить, --
      Тебе просить.

      Й ось ці ворота, Люку Хевергол,
      Й стіна в плющі багрянім, мов престол.
      З обіймів вітру листя не вернуть;
      Часу не гай -- слів мертвих не збагнуть;
      Вслухатись в ніч себе більш не неволь --
      Йди, бо вона в свою вже зве юдоль.
      Й ось ці ворота, Люку Хевергол, --
      Люк Хевергол!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Із Едвіна Робінсона
      ДІТИ НОЧІ

      Чиї не знали світла очі,
      Для тих вже й морок -- звична річ:
      Вони для долі -- Діти Ночі
      Розвіяні урізнобіч.

      Хтось сильний з них, а хтось -- слабкий,
      Але для всіх них двері дому
      Зачинені; чужбин гіркий
      Полин діставсь їм в світі цьому.

      І якби іншого життя
      Не прагнули, скорившись долі,
      Щоб смуток свій і забуття
      Розсіять, вирвавшись з неволі, --

      То краще б, перш ніж день покинуть,
      На ніч довірившись керму,
      В життя гіркій безодні згинуть,
      Ніж плить у безвість і пітьму.

      І якщо в світі є душа,
      Що, хоч в стражданнях знемагає,
      Але одним себе втіша,
      Що інших не шука й не знає:

      Ніж світла -- для сліпця лиш ока,
      Спочинку -- ніж у вічнім сні,
      Ніж бога -- небилиць пророка,
      Ніж віри -- єресь де в ціні; --

      Якщо в ній зла й добра нема,
      А тільки хаос мерехтливий,
      То божевільна вже сама
      Вона, а Бог -- він справедливий.

      Бо якщо Бог є, Він -- любов;
      І хоч густа ще мли завіса,
      Набридло вибирати знов
      Із вір, що й з Бога роблять біса.

      Одна є віра, лиш одна,
      Що Божих помислів не міря;
      В серцях хай зродиться вона --
      В здоровий глузд здорова віра.

      І вже не сіре та імлисте --
      Рожеве шириться й росте;
      Віщує дня сіяння чисте
      Нам вись, що зорями цвіте.

      Хай віра лиш -- страху не треба --
      Дає надію повсякчас;
      Пора повірить вже у себе,
      Бо Всесвіт в кожному із нас.

      З колін ми, Діти Ночі, встанем;
      Завісу тьми зірвем з лиця
      І Дня Дітьми нарешті станем.
      Хай світ обійде звістка ця.

      БУДИНОК НА ГОРБІ

      Всі подалися пріч
      І скніє дім в журбі.
      Про що вести нам річ?

      Лиш вітер навсібіч
      Метається в злобі.
      Всі подалися пріч

      Й ніхто уже навстріч
      Не вибіжить тобі.
      Про що вести нам річ?

      Чого ж ти ждеш обіч
      Плакучої верби?
      Всі подалися пріч,

      Хоч смуток їх облич
      Ще носим у собі.
      Про що вести нам річ?

      Тлін, запустіння, ніч
      В будинку на горбі.
      Всі подалися пріч.
      Про що вести нам річ?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Із Джорджа Байрона
      ПОРАЗКА СЕННАХЕРІБА

      Ассирієць явивсь, наче вовк до кошар,
      Й з ним когорт його золота й пурпуру жар;
      Й від списів їх сіяння вночі звідусіль,
      Мов від зір галілейских у дзеркалі хвиль.

      Наче листя дібров в росах літа й теплі --
      Так вони красувались в вечірній імлі;
      Наче листя дібров на осінніх вітрах --
      Вранці так вже лежали, повергнуті в прах.

      Це спустивсь ангел смерті до них з вишніх сфер
      І в обличчя дихнув їм, як крила простер;
      Й сон мертвецький торкнувсь їх застиглих повік,
      Й, раз тріпнувшись, серця їх завмерли навік.

      Й глянь, он там кінь, розширивши ніздрі, лежить,
      Та вже буйство гордині із них не пашить;
      Й, наче бризки холодні на скелях морських,
      Передсмертна так піна біліє на них.

      Й поряд вершник його розпластавсь на землі,
      Й вже в іржі його лати й роса на чолі;
      Й наче пустка -- намет, стяг самотньо стримить,
      І не здійнятий спис, і труба не сурмить.

      І Ассирії вдів плач над світом здійнявсь,
      Й храм Ваала від ідолів спішно звільнявсь;
      І язичницький люд, хто в бою не поліг,
      У сіянні Господнім розтанув, як сніг.

      ВАЛТАСАРУ

      О Валтасаре! Ти з юрбою
      Шукаєш втіх знов у вині.
      Глянь! Вже горять перед тобою
      Слова зловісні на стіні.
      Царі ж були й більш видатні,
      Та не уникли кари й смерті;
      А ти грішив і ночі, й дні --
      Чи ж це не вість, що маєш вмерти?

      Зірви з чола вінок, де рози, --
      Їх сивиною не ганьби;
      Не вернеш юності -- то ж сльози
      Не лий в благаннях і мольбі;
      Тьмяніють всі твої скарби
      Й тавро презирства їм не стерти;
      Щоб не кляли тебе й раби --
      В героїв вчись достойно вмерти.

      На долі терезах неждано,
      Й легким занадто, опинивсь;
      Душа твоя зів'яла рано
      Й сам в прах земний перетворивсь --
      Вже посміховищем зробивсь.
      То ж сльози лий хоча б тепер ти,
      Що взагалі на світ з'явивсь,
      Не здатний править, жить чи вмерти.

      БІЛЯ ВОД ВАВИЛОНСЬКИХ

      Ми в сльозах біля вод Вавилону
      Сиділи й нам день той згадавсь,
      Як злий ворог зім'яв оборону
      Й наш Єрусалим гордий здавсь,
      Й вам -- о! -- дочки його, звук прокльону
      Й вигнання гіркий хліб діставсь!

      Й коли в смутку на річку дивились,
      Як вільно текла внизу там,
      Грать звеліли нам -- та чи б згодились
      Й на мить радість дать ворогам?
      Якби арфу взять знов спокусились --
      Хай краще б рука всохла нам!

      На вербі хай та арфа дрімає
      Й о, Єрусалиме, сповна --
      Хоч вже слави твоєї й немає --
      Її збереже нам вона,
      Й хай загарбника спів не приймає
      В тони свої ніжні струна!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Із Джорджа Байрона
      СТАНСИ

      З дочок Вроди всіх з тобою
      Не зрівнятись ні одній
      Й, музика мов над водою,
      Мені голос ніжний твій;
      Й такі чари в собі має,
      Що і море задрімає,
      Й лиш хитаються ледь в штилі,
      Тихо зблискуючи, хвилі.

      Й сяйво місяця вже всюди --
      Спалахне і в глибині
      Вод, чиї здіймуться груди,
      Мов дитячі, ніжно в сні.
      Й дух в розлуці так з журбою,
      Як любуюсь я тобою,
      Повний ніжністю й привітом,
      Мов дрімотне море літом.

      * * *

      Прощай! Як небо всі бере
      Молитви й сповнює колись --
      Й моя в повітрі не замре
      Й твоє ім'я здійме у вись.
      Просить, зітхать, ридать дарма:
      Чи щось це змінить? Буде хай,
      Що й у сльозі того нема,
      У слові цім: -- Прощай! Прощай!

      Вже й сліз нема, й уста німі,
      Хоч від страждань не продихнуть,
      Що будяться в ночей пітьмі,
      Бо туга не дає заснуть.
      Все ж нарікань в душі нема,
      Хоч там ще пристрасть і відчай;
      Кохання -- й те було дарма:
      Й лиш це взамін: -- Прощай! Прощай!

      ТОМАСУ МУРУ

      Поки що мій човен дома,
      Та буть в морі кораблю;
      То ж, перш ніж відчалю, Томе,
      За твоє здоров'я п'ю.

      Друзям шлю своє зітхання
      Й усміхаюсь ворогам;
      Поки ніч ця не остання --
      Долі гнуть себе не дам.

      Хай бушують хвилі в морі --
      Легко я по них пройду;
      Хай в пустелі неозорій --
      Й там криницю я знайду.

      А на висохлу натраплю,
      Що вже лиш краплина в ній --
      Випив би й останню краплю
      Я за тебе, друже мій.

      Слово це вже більш вагоме,
      Свячене в воді й вині:
      За твоє здоров'я, Томе!
      Мир тобі і мир мені!

      НА СМЕРТЬ ДЖОНА КІТСА

      Хто вбив Джона Кітса?
      "Я, -- промовив журнал, --
      Хоч і раз на квартал,
      Та цим можу гордиться."

      Хто слав в нього стріли?
      "Мілмен, Сауті й Борроу --
      Віддубасять здорово
      Всіх, кого б не стріли."

      ЕПІТАФІЯ ВІЛЬЯМУ ПІТТУ

      Тут, під плитою цією,
      Ліг той, хто встиг пастві
      Набриднути лжою своєю
      Й вже ложе має в Аббатстві.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Із Джорджа Байрона
      СОНЕТ ДО ДЖЕНЕРВИ

      Твій лик блідий від дум, не від печалі,
      Й так люб мені він, що якби колись
      Рум'янцем роз ці щоки налились --
      Я б прагнув, щоб і рози білі стали;
      Й щоб очі ці не блиск холодний слали
      Моїм, а так, як звеселяє вись
      Веселка, де всі кольори сплелись, --
      Щоб ласка і тепло їх осявали.
      Й хоч довгі й темні заслоняють вії,
      Та ніжності душі їм не затьмить,
      Що всім, мов серафим, дає надію,
      Хоч сам скорбот не відає й на мить.
      Й такий в тобі чар, що благоговію
      Ще більш, але й не можу не любить.

      СОНЕТ ДО ОЗЕРА ЛЕМАН

      Руссо, Вольтер, де Сталь, наш Гіббон -- ймення,
      Леман, достойні берегів твоїх
      Й ти житимеш в віках у славі їх --
      Не дасть уже подібних сьогодення.
      Втішала їх чарівність небуденна
      Цих вод -- й від цього нам ще більше втіх:
      Стають так вже священними для всіх
      Й руїни, як торкалась їх блаженна
      Рука героя. Завдяки тобі,
      Краси оазо, коли споглядаєм
      Твої прозорі води голубі, --
      В вітрів бринінні запал їх вчуваєм,
      Безсмертним спадком гордимось в собі
      Й так явно подих слави відчуваєм.

      СОНЕТ ШІЛЬОНУ

      Дух вічний думки, що не зна оков,
      Свободо! Найяскравіш ти сяйнеш
      В тюрмі похмурій, бо в серцях живеш,
      Що їх до тебе приверта любов.
      Й коли твої сини в кайданах знов
      За мурами, де сирість і пітьма,
      Приреченості в муках їх нема --
      Геройством їх люд рабство вже зборов.
      Шільоне! Святість і в тобі не вмре
      З тих пір, як Бонівар настил топтав
      Холодний твій -- його сліди вбере
      Він так, немов би камінь дерном став;
      І їх уже повік ніхто не стре --
      Бо зов це, що з тиранства Богу слав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Із Джорджа Байрона
      З ПОЕМИ "ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА"

      Прощай, прощай! Вже вдалині
      Мій рідний берег зник;
      Зітхання вітру, й буруни,
      Й морської чайки крик.
      Пливем за сонцем, що між хвиль
      Вже біг спиняє свій.
      Прощай же й дню, спіши в постіль;
      Добраніч, краю мій!

      Годин лиш кілька -- й осія
      Знов сонце небокрай;
      Побачу море вранці я,
      Але не отчий край.
      Мій дім -- за пустку йому стать,
      Й вогню в нім не горіть,
      Й двору бур'яном заростать,
      Й вить псу біля воріт.

      СОНЦЕ НЕСПЛЯЧИХ

      Несплячих сонце! Смутності зоре!
      Блиск, повний сліз, твій вдалині замре
      В пітьмі, яку тобі не розігнать:
      Це -- мов минулу радість споминать.

      З далеких днів сяйне вона на мить,
      Та блиск її не здатен вже зігріть;
      Нічна печаль в цім промені сумнім:
      Ясний -- та даль і холод які в нім!

      СПОМИН

      Це все! -- В майбутнім для мене
      Надії промінь чи ж сяйне?
      Короткі щастя дні усе ж:
      Тремчу під вітром злим зими,
      Життя світанок мій в пітьмі;
      Любов, надія, радість -- де ж?
      То хай би зник і спомин теж!

      * * *

      В душі пітьма -- скоріш торкнись
      Струн арфи, що їм ще радію,
      І ніжно пальцями пройдись
      По них: їх співом біль розвію.
      Як в серці цім є ще надія --
      Ввіллє знов звук цей в нього чар;
      Як є сльоза ще на цих віях --
      Впаде й думок остудить жар.

      В струні хай пристрасть, шал бринить,
      Щоб не веселощів це звуки
      Були: вже сльози не спинить,
      Бо розірветься серце з муки;
      Відчай в нім довгих днів розлуки
      Й безсонні ночі -- німувать;
      Й тепер чекає лиш спонуки,
      Щоб розірватись -- чи співать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Із Джорджа Байрона
      * * *

      О, вже більше не бродити
      Нам опівночі в полях,
      Хоч в душі жага любити
      Й місяць знов осяяв шлях.

      Піхви меч переживе
      І душа бентежні груди;
      До спочинку серце зве,
      То й любові хай він буде.

      І хоча ніч, щоб любити,
      Й осяйнувсь молочно шлях --
      Вже нам більше не бродити
      В сяйві місяця в полях.

      * * *

      Коли ми розстались
      В сльозах і мовчанні,
      Серця настраждались
      Й навік вже печальні.
      Щока твоя стала,
      Мов лід -- й такі ж губи:
      Ця мить віщувала
      Майбутні всі згуби.

      Нічних рос волога
      Мій лоб оросила --
      Немов засторога,
      Що відчай звістила.
      Ти клятви зламала,
      Щоб інші мать блага,
      Й хула за це впала
      На тебе й зневага.

      Для мене цей поголос --
      Дзвін похоронний;
      Тремчу, бо те сповнилось,
      В чім безборонний.
      Що знав я, не відать
      Тим, хто це вітає;
      Хотів би повідать --
      Та слів не хватає.

      Таємно ми стрілись
      І мовчки розстались --
      Та як нажурились
      Серця й настраждались!
      Й коли б нам послала
      Знов доля стрічання, --
      Що ти б з того мала?
      Лиш сльози й мовчання.

      * * *

      Вона в красі йде, що в пітьмі
      Розлита, в зоряних ночах,
      Й все краще з тіні й світла ми
      Стрічаєм знов в її очах:
      Без цього блиску в сяйв каймі
      Й день найясніший би зачах.

      Ще б тінь -- і вже б, як не було,
      Принаймні половини чар
      З пасм, що як ворона крило;
      Й рум'янцю вже б не той був жар,
      Й не осявав би так чоло
      Високих помислів ліхтар.

      Й на цій щоці й на згині брів
      Все в ній про ніжність промовля,
      Й ця посмішка, яка й без слів
      В печалі й смутку звеселя;
      Й душа, що мир би в ній лиш зрів;
      Й любов лиш серце виявля.

      РЯДКИ, ЗАПИСАНІ В АЛЬБОМ НА МАЛЬТІ

      Як напис на плиті могильній
      Спиняє погляд мандрівця,
      Колись твій зір меланхолійний
      Привабить так сторінка ця.

      Й коли ім'я це прочитаєш
      Ти в суєті прийдешніх днів,
      То, може, знов мене згадаєш,
      Що тут я серце схоронив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Джон Кітс Сонети
      * * *
      День відійшов, а з ним і вся принада:
      Губ ніжність, шепіт тихий, сміх дзвінкий,
      Тепло дихання, голосу відрада,
      Очей блиск, личко біле, стан стрункий;
      Поблякла квітка з чаром неповторним,
      Зник із очей краси видінь розмай,
      З рук вислизли краси блаженні форми,
      Пропали голос, світло, ласка, рай;
      Все потонуло в сутінку смеркання,
      Як день святий свята зміняла ніч,
      Вплітаючи в пітьми своєї ткання
      Духмяність всю кохання зусібіч.
      В псалмах любовних вдень вправлявсь мій хист,
      То ж сон -- дарунок за молитви й піст.

      * * *
      Молю тебе, благаю -- покохай!
      Прошу любові -- втишить серця рану,
      Непоказна і без шаленства хай,
      Та щоб відкрита, щира, без обману.
      О, будь моя вся -- днів моїх, ночей
      Відрада; нехай тішать мене всюди
      Цілунок цей, ці руки, блиск очей,
      Ці теплі, білі, найніжніші груди.
      Себе всю -- душу й серце -- дай мені
      Хоча б із жалості; не дай померти
      Чи стать рабом твоїм, життя щоб дні
      В стражданнях марних тратити до смерті, --
      Як розум мій, все звівши нанівець,
      Блукатиме в пітьмі, немов сліпець.

      ЯСНА ЗОРЯ

      Зоре ясна! Стать вічним би, як ти, --
      Не щоб у блиску, як тобі належить,
      Царить без сну над ніччю з висоти,
      Немов самітник, що недремно стежить,
      Як води сповнюють святий обряд,
      Щоб береги людські були омиті,
      Чи гори й діл міняють свій наряд
      Й ще вчора голі -- снігом зараз вкриті.
      О ні! -- незмінним, вічним хочу буть,
      Щоб до грудей коханої припасти
      Й блаженства, як здіймуться й опадуть,
      Час невблаганний вже не зміг украсти.
      Ще й ще дихання милих уст відчуть,
      Й так вічно жить, а ні -- навік заснуть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Джон Кітс Сонети
      * * *
      Коли страшусь -- не втілить вже пером,
      Що в серці мав, перш ніж засну навіки,
      Й книг не наповню вже думок зерном,
      Як збіжжям золотим в жнива засіки;
      Коли вдивляюсь в зоряну могуть
      Ночей і прагну щось у ній збагнути,
      Й відчую, що мені вже більш не буть
      І навіть тінь цю в спомин не вернути;
      Й коли я -- поряд з вічністю лиш мить --
      Дивлюсь на тебе й з болем розумію,
      Що все -- й любов, і врода -- відлетить,
      А я й краплини втримать не зумію, --
      Стою тоді, над прірвою немов,
      Не щезнуть поки слава і любов.

      ЧОТИРИ ЛЮДСЬКІ ПОРИ

      Із чотирьох пір набігає рік.
      Пори чотири і в душі людини:
      З Весни п'янкої починає лік,
      Та швидкоплинні радості години;
      Вступає в Літо, пору насолод
      Весняним взятком юності, де втіхи
      Шукає в небесах, від долу й вод
      Сягнувши вгору; далі -- води тихі
      Знаходить в Осені -- не треба крил,
      Де втіха -- і туманів споглядання,
      Не помічаючи близький вже схил,
      Немов струмка, що поруч десь, дзюрчання;
      І ось Зима -- занепад, забуття.
      Та що тут вдієш? Це -- людське життя!

      ДВА СОНЕТИ ПРО СЛАВУ

      1
      Дикунка слава тих не переносить,
      Хто їй звіряє пристрасті свої,
      А лаври вітрогонам лиш приносить
      Й тим, хто байдужий до дарів її;
      Кокетка, з тими не воліє знатись,
      Хто не навчивсь і дня без неї жить;
      Гордячка, їй ганьбою можуть здатись
      Похвали тих, хто прагне їй служить.
      Вона циганка, зроджена на Нілі, --
      Ревнивець Потіфар за свекра їй;
      Поети, теж зневажте її -- й милі
      Враз станете! Митцю, де гонор твій?
      Облиш її -- й покірною рабою
      Вона піде, можливо, за тобою.

      2
      Не можна, як з'їв пиріг, щоб знов ласувать ним міг
      (Прислів'я)

      Безумець той, хто вже не може глянуть
      Безпристрасно на смертні свої дні,
      Хто сторінки в життєвій книзі ганить,
      Піддавши все спокуті і вині.
      Це те ж, мов роза надломила б себе,
      Чи спіла слива стерла б свій пушок,
      Або ж наяда мовила б: їй треба
      Не світлий грот, а кам'яний мішок.
      Але буяє роза пишним цвітом:
      Вітрам -- цілунки, бджолам же -- нектар;
      І спіла слива у пушку все літо,
      Й наяда любить плеса синь відкриту, --
      Чому ж, людино, жебраючи в світу,
      Марнуєш у безвір'ї ти свій дар?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Джон Кітс Сонети
      КОНИК І ЦВІРКУН

      Поезія землі повік не згине;
      Як в спеку у гаю пташки мовчать,
      Над лугом, де скосили сіножать,
      Від живоплотів дзвінко голос лине:
      Це коник -- вже не лицарство пташине,
      Один він славить літню благодать;
      Ні з чим його блаженства не зрівнять:
      Втомившись -- лиш на мить в тіні спочине.
      Не завмира поезія землі:
      В самотній вечір, як вдягне зима
      Все у мовчання, піснею озветься
      Цвіркун з-за печі, ніжачись в теплі;
      Тому ж, хто літом жив й уже дріма, --
      Це коник в лузі серед трав -- здається.

      СОНЕТ
      записаний на чистому місці сторінки
      в кінці поеми Чосера "Квітка і листок"

      Чудова ця поема -- мов лісок:
      Рядки її переплелись так мило,
      Щоб читача все тішило й манило --
      Синь неба, зелень віт, струмка пісок;
      Й щоб сяяв в іскрах рос кожен листок,
      Коли зненацька сонечко пригріло;
      Щоб серце завмирало і раділо,
      Зачувши коноплянки голосок.
      О, яка сила в простоті святій!
      Яка могуть в цій повісті яскравій!
      І я, що прагнув завжди тільки слави,
      Я б радий був тепер в траві густій
      Лежать повік, як ті, чиї ридання
      Вплітаються в малинівки зітхання.

      СОНЕТ ДО МОРЯ

      Воно втиша шептанням вічним сум
      Безлюдних берегів; то враз напливом
      В каверни хлине, вливши бунтівливо
      Гекати чари в свій прадавній шум;
      А то у найніжнішій із задум
      До черепашки ластиться грайливо
      Відтоді, коли та вітрів поривом
      Була на берег кинута у тлум.
      О ти, чий од видінь втомився зір,
      Даруй йому всю моря широчінь;
      І ти, чий слух від гвалту онімів,
      Чи од пісень пересит -- сядь, спочинь;
      Вдивляйсь, вслухайсь у нього до тих пір,
      Як дрож пройме, сирен зачувши спів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Джон Кітс Сонети
      * * *
      Хто довго був ув'язненим у місті,
      Яке блаженство -- поглядом блукать
      В блакиті і молитву знов шептать
      У небеса, усміхнені і чисті.
      Щасливий, хто, втомившись, може сісти
      В густу траву і серцем саочивать,
      І в затінку ще раз перечитать
      Святій любові гімни урочисті.
      А ввечері, вертаючись додому,
      Почуть із гаю солов'їний спів,
      На хмарку глянуть в сяйві золотому
      Й зітхнуть, що день так швидко пролетів, --
      Немов сльоза по небу голубому
      Скотилась тихо в ангела з-під брів.

      * * *
      О, як люблю в вечірню пору тиху,
      Коли проміння захід струменить
      Й хмарки сріблясті ніжно золотить,
      Зефіром гнані, -- не злорадству й сміху
      Віддатись, а облюбувать без спіху
      Зручну місцинку, де у всім бринить
      Краса незаймана, щоб хоч на мить
      В душі відчуть благословенну втіху.
      Й зігріє слава, що цвіла колись:
      У спомин доля Мільтона поманить
      Й могила Сідні ніжним звуком лір;
      Поезії крило здійме у вись
      Й печаль співуча їхня затуманить
      Сльозою зачарований мій зір.

      * * *
      Нахаба-вітер свище у ярузі,
      Між гілля напівголого бринить,
      Холодним блиском небо мерехтить;
      Ще миль багато йти мені в напрузі --
      Та я не переймаюсь вітром в тузі,
      Й що лист опалий сумно шарудить;
      Що тьмяним зорям шлях не освітить
      Й далеко ще мій дім -- бо щойно друзі
      Були зі мною щирі й непідкупні;
      Видінь перед очима круговерть:
      Білявий Мільтон жаль звіряє лютні
      Й оплакує, мов брат, Лікіда смерть;
      Лаура ніжна у зеленій сукні,
      В вінку Петрарка -- повний ними вщерть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Джон Кітс Ода солов'ю
      У серці біль, а в голові хмільна
      Спустошеність, неначе пив дурман
      Чи опіуму спорожнив до дна
      Цидулку і вже Лети зрю туман.
      Не заздрість це -- о, долю б мать твою! --
      А з-за твого лиш щастя повноти,
      Що -- легкокрила німфо лісова --
      В співочім цім гаю
      Між зелені і тіней маєти
      Всю ніч твоє блаженство не вгава.

      Вина б ковток, віками що було
      Настояне в глибоких погребах,
      Щоб радість в нім, і сонце, і зело,
      І спів, і танець провансальський пах.
      О, келиха б п'янких південних вод,
      Що Іпокрени струменем бурлить,
      У бульбашках весь по краї самі,
      Що в пурпур красить рот.
      Я б випив, щоб вже світ не зміг зловить,
      Й розтануть із тобою в цій пітьмі.

      Розтануть, розчинитись і забуть,
      Про що й не помишляв ти між віття:
      Нудьгу, тривогу, жаль, розпуку, лють,
      Що щедро нам явля людське життя;
      Де сивині трястись в паралічах,
      Де смерть не дасть і юності буять,
      Де навіть думать -- множить лиш відчай,
      Що, мов свинець, в очах,
      Де і Красі одну лиш мить сіять
      Й Любові завтра вже казать: "Прощай!"

      Туди! Туди! До тебе долетіть!
      Та не на Вакха колісниці, ні!
      На крилах лиш Поезії в ту ж мить,
      Хоч розум в цім й противиться мені.
      Уже з тобою! Ніжна яка ніч!
      Щасливий місяць всівся на свій трон;
      Зір-фей навколо нього в'ється рій,
      А тут тьма навсібіч,
      Хоч відблиск і сюди сузір'їв-грон
      Несе крізь млу зелену вітровій.

      Не бачу вже я квітів біля ніг,
      Ні як із віт струмує фіміам,
      Та в млі духм'яній кожний запах міг
      Впізнать з тих, що весна дарує нам:
      Кущів, трав, дичок-груш і яблунь цвіт,
      Глід і шипшина в пишній всій красі;
      Фіалка, вже зів'яла від жари,
      Й та, що лиш в травні світ
      Побачить -- дика роза, вся в росі:
      Для мух притулок в літні вечори.

      В пітьму вслухаюсь. І щораз за тим
      Блаженну смерть все більш і більш люблю,
      Й по імені зву, й добираю рим:
      Візьми мій подих -- в тьму його ввіллю.
      За все вже нині наймиліша смерть --
      В цю ніч без болю обірвать життя,
      Коли ти душу вихлюпнеш в пісні,
      Екстазу повний вщерть!
      Співатимеш -- я ж кану в небуття:
      Твій реквієм величний -- по мені!

      Тобі лишень безсмертя дар діставсь --
      Безсилі покоління й тьма віків --
      Цей голос, в який щойно я вслухавсь,
      Лунав колись для знаті й бідняків.
      І, може, це той спів, що помагав
      Розвіять Рут за домом смуток свій,
      Як йшла, в сльозах вся, між чужих хлібів;
      Й нерідко чарував
      Ті вікна, з яких моря чуть прибій,
      Казкових і забутих вже країв.

      Забутих! Слово це мене, мов дзвін,
      Верта від тебе знов до самоти.
      Прощай! Обмане ненадовго він,
      Якщо лишень уяви витвір -- ти.
      Прощай! Прощай! Твій завмирає гімн
      За ближнім лугом; тільки напівтон,
      Із-за горба вже ехо лиш ловлю --
      Не встигнуть навздогін!
      Видіння це було чи, може, сон?
      Замовкнув спів: проснувсь я чи ще сплю?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Джон Кітс Ода грецькій вазі
      Ти наречена, що зберіг нам час,
      Дитя мовчання й туги за старим,
      Історик, що б повідать міг для нас
      Щось краще, ніж вся повінь наших рим.
      Яку легенду ти таїш в собі?
      Про смертних чи богів? Й усіх їх звів
      Аркадський чи Темпійський діл в цей раз?
      Прекрасних юнаків, цнотливих дів
      Що за погоня? З ким у боротьбі?
      Чом флейти й бубни тут? Що за екстаз?

      Слух тішить музика. Нечутна ж, та,
      Миліша, то ж цим флейтам вічно грать,
      Та не для вуха -- вища є мета:
      Для духу лиш цій пісні не вмирать.
      Не змовкнуть й співу юнки й юнака,
      Й деревам поряд вічно зеленіть.
      Коханцю, ти поцілувать не встиг,
      Та не сумуй, хай ціль була близька:
      Цвісти вам вічно, хоч не мавши втіх;
      Любов і юність вже не відмінить.

      Блаженні віти! Вас не оголить
      Й "Прощай!" -- ніколи не казать весні.
      Щасливий і співець, бо душу влить
      Зміг в вічно нестаріючі пісні.
      Блаженна більш, щасливіша любов!
      Палка навічно, пристрасна завжди;
      Їй буть лиш юною й не знать турбот;
      Людській не рівня, де бунтує кров
      Й відчай у серці -- спокою й не жди, --
      Пашить чоло й пересихає рот.

      Хто ці, які принести жертву йдуть?
      До вівтаря якого їхній шлях?
      Куди телицю, жерче, цю ведуть,
      Що мукає до неба вся в вінках?
      Містечко це морське чи річкове,
      Або ж гірське з фортецею у нім,
      Що мешканців в цей ранок позбулось?
      Воно вже гомоном не оживе
      Й ніколи хтось не вернеться, щоб всім
      Нам розказати, що ж там відбулось.

      Аттична формо! Вічна пастораль!
      Дерева й трави, діви, юнаки...
      Яка висока й світла їх печаль!
      Бентежиш, наче вічність, ти думки,
      Вмістивши в мармур діл і небеса.
      Як нас змарнує невмолимий час,
      В сердець вже інших оживеш теплі
      Й до них також промовиш, як до нас:
      "Краса -- це правда, правда -- це краса!" --
      Ось все, що знать і слід лиш на землі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Із Джона Кітса
      З ПОЕМИ "ЕНДИМІОН"

      Прекрасне полонить нас назавжди.
      Зроста його чарівність, й від нужди
      Не потьмяніє, але знов дає
      Притулок нам, як ніч нас застає,
      Й солодкими всіх наділяє снами.
      Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
      Себе пив'язуєм більш до землі,
      Не дивлячись на втрати всі й жалі,
      В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
      Високих дум і подвигів жагу,
      Шукань безплідність; їм наперекір
      Краси сіяння смуту і докір
      Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
      Нам світло і дерева так дають
      Отарі тінь; від спеки ледь живі,
      Нарциси так ховаються в траві;
      Струмок біжить, невидимий між віт
      В жару, й пелюсток незрівняних квіт
      Так роза нам являє серед поля;
      Такою є й героїв мертвих доля,
      Що світ уяви заполонить весь,
      Про що читали або чули десь:
      Бездонне джерело, що для пиття
      Дає небесне і земне буття.

      Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
      Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
      Навколо храму, скоро стане нам
      Таким же рідним, як і сам цей храм.
      Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
      Повсюдно з нами, ставши для душі
      Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
      Й хай навіть небо хмуриться дощем,
      Повинне з нами буть -- інакше вмрем.

      ДО ОСЕНІ

      Пора туманів і плодоносіння,
      Ти сонця щедрого найближчий друг;
      З ним радишся, як золото проміння
      Влить в виноград, що все обвив навкруг,
      Й зігнуть плодів вагою яблунь віти;
      Як фрукти стиглістю ущерть налить,
      Гарбуз роздуть, ядром горіх ліщини
      Заповнити; для бджіл щоб ні на мить
      Буять не припиняли пізні квіти, --
      Щоб думалось, що й зараз вони в літі
      Й запас поповнять меду і вощини.

      Хто не стрічав тебе й твоїх дарів?
      То на току, що всілась між колосся,
      Тебе знайшов би, хто в поля б забрів,
      А вітерець куйовдив би волосся;
      Чи то на ниві недожатій спиш,
      Сп'янівши в маків колі духм'яному,
      Що серп твій пощадив; то колоски
      В полях зібравши на стерні, спішиш
      Через струмок із ношею додому;
      То стежиш пильно, як з давильнь із жому
      Останні краплі скапують в миски.

      Де наспіви весни? О, де вони?
      Про них не згадуй, маєш свої власні, --
      Як сонце, з хмар сяйнувши пелени
      На заході, горить в стерні й не гасне;
      Тоді чуть можна мошок, що снують
      Між лоз, їх гул від наростань до спаду,
      Як вітер стишить чи посилить гніт;
      Ягнята голос, вже зміцнілий, подають;
      Сюрчить десь коник; несучи відраду,
      Малинівки долине свист із саду;
      Й щебечуть ластівки, зібравшись у відліт.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Вільям Вордсворт Сонети
      * * *
      Ягнята ці лиш починають жить
      Й природа теж поки що тішить їх,
      Шукають тільки радостей земних --
      Немає ще причин у них тужить.
      Ніщо не здатне ігор їх затьмить:
      Лежать на сонці біля мам своїх;
      Стрибають -- й тіні скачуть біля них,
      Й міня їх форму кожне, як біжить.
      О, як між рос ранкових чистоти
      Забавам віддаються без турбот,
      У трав і квітів влившись хоровод!
      Чи ж Божої нам мало доброти?
      Чому ж серед дарів його й щедрот
      Нових шукаєм втіх і суєти?

      ЗНОВУ В ЄРРОУ. ТРОСЕКС

      Мов храм, ці гори в тихім торжестві
      Тому, хто перевалу досягає:
      Минуло літо й осінь вже збігає,
      Й життя подібне в'янучій траві.
      Відкинь мистецтва схеми неживі --
      Природи дивосвіт хай надихає:
      Лісів і гір красу, що догоряє,
      Щоденно спраглим поглядом лови.
      Щасливий той, хто золотом осик
      Благоговійно милуваись може
      (В малярстві жовтень травня переможе),
      Й червоногрудий гість, що втратив лік
      Пісням своїм, теж в цьому допоможе,
      Колишучи вже постарілий рік.

      В ЦЕРКВІ КЕМБРІДЖСЬКОГО
      КОРОЛІВСЬКОГО КОЛЕДЖУ

      Не дорікай святим за марнотратство,
      Ні архітектору, що план створив --
      Хай і для жменьки мудрих лиш голів --
      Цієї церкви, що красу й багатство
      Являє думки, а не лиш дивацтво.
      Будь безкорисним: тільки б спотворив
      Те розрахунком, що боготворив --
      Так думав він, утверджуючи братство
      Величністю колон і куполів,
      Що світло й тінь снують так гармонійно,
      Де музика звучить благоговійно
      Й душі найтонші порухи повторить,
      Мов помисли, що рій їх і без слів
      Нам про безсмертя й істину говорить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Вільям Вордсворт Сонети
      * * *
      О, скільки в морі суден! На воді
      Не менш їх, мабуть, ніж на небі зір.
      Одні на рейді з вітром ведуть спір,
      А інші в біготні туди-сюди.
      І Шхуну запримітив я тоді,
      Що наче із небес зійшла в цей вир
      Й велично бухти краяла обшир,
      Нарядна й горда в пристрасній ході.
      Що їй до мене, що мені -- вона?
      Чого ж любовно погляд прикипів
      До неї лиш, хоч поряд не одна?
      Коли вернеться, із яких морів?
      Що -- штиль такій? Їй буря не страшна!
      В відкрите море вийшла -- в шал вітрів.

      * * *
      Не гань сонета, критику, й не хмурсь:
      Ключем цим своє серце відмикав
      Шекспір; в Петрарки біль від ран стихав,
      Як чув цю лютню; Тассо відгукнувсь
      На флейту цю; Камоенс пригорнувсь
      До нього, як вигнанцем вже блукав;
      Його поет у свій вінок вплітав --
      До лоба Данте миртом він торкнувсь;
      Немов світляк, сяйнувши в манівці,
      Вів Спенсера на ще незнаний шлях
      З Країни Фей; у Мільтона в руці
      Трубою став, як сум змагав і страх,
      Чиє звучання душу надихало
      Творити й жить -- школа, що надто мало!

      СОНЕТ
      написаний на Вестмінстерськім
      мосту 3 вересня 1802 року

      Миліш нема видовища -- і в кім
      Дух не замре у захваті й без тями
      При вигляді цієї панорами,
      Де ранок осяйний явля у всім
      Красу незайману. І кожен дім,
      Порт й судна в нім, театри, башти, храми,
      І річка посередині в цій рамі --
      Все потопає в блиску голубім.
      Ніколи ще так сонце не вставало,
      Так ясно в первозданності п'янкій;
      Від тиші серце так не завмирало,
      Не був плин вод в прозорості такій.
      Ще місто спить і перехожих мало.
      В душі благоговіння й супокій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Вільям Вордсворт Сонети
      * * *
      Черницям люб свій в келії куток,
      Відлюдники йдуть в пущу без понуки,
      Студентам милий їхній храм науки,
      Дівчатам -- їх куделя й пряж моток;
      Бджола на дикий Фернс шукать квіток
      Спішить з дзижчанням -- й радість лиш в ці звуки
      Вкладає: ні зітхання в них, ні муки;
      Хто й у в'язниці дім знайшов на строк,
      Той не в тюрмі вже. Й ось чому для Музи
      В сонета тісноті я бачу схов,
      Чий з радістю журбу скріпляє шов,
      Щоб й той, кому, як і мені -- о друзі! --
      Обтяжлива свобода, взяв ці узи
      І в них відраду, як і я, знайшов.

      * * *
      "Мій краю отчий, -- думав я, -- коли
      Ступив би знов, як Бог дасть, на твій шлях --
      Дитячі кривди, мрій юначих прах,
      Немов тягар, у спомини б лягли
      Й скорботу б у думки мої влили."
      Вернувся я -- і що ж: де й дівсь той страх,
      І сліз немає на моїх очах,
      Як в пам'яті знов дні ті ожили.
      Розгублений, в сум'ятті я завмер;
      Ніяково й здивовано вдивлявсь:
      Як поле стислось, як струмок зібгавсь! --
      Мов кульки свої сплутав Час-жонглер.
      Стояв, дививсь, всміхнувсь і розсміявсь:
      Тих кривд вже й сліду не було тепер.

      * * *
      Весь радість і азарт, я обернувсь
      Щоб розділити захват свій -- о, з ким? --
      З тобою, що під каменем важким
      Спиш там, де вічний морок вже зімкнувсь.
      Моя любове! Я немов проснувсь.
      Ну як забуть міг, з розпачем яким
      Я переймався роздумом гірким
      Про свою втрату? Як же обманувсь!
      І знов біль груди, що й не продихнуть,
      Як і тоді, біля труни, пройма --
      Що в смутку й тузі дні мої минуть,
      Бо скарбу найдорожчого нема:
      Його мені сьогодні не вернуть
      Й очікувать в майбутньому дарма.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Вільям Вордсворт Семеро нас
      В невіданні дитя,
      Чий подих повен вщерть
      Жаги й бентежності життя,
      Що може знать про смерть?

      Раз дівчинку сільську я стрів,
      Літ вісім їй було,
      Сягали кучерики брів,
      Вінчаючи чоло.

      Прекрасна в щирості своїй,
      В убогому вбранні,
      Чарівність в погляді -- все в ній
      Подобалось мені.

      "Братів й сестер, -- скажи, мала, --
      Всіх буде скільки вас?"
      На мене погляд свій звела
      Й сказала: "Семеро нас."

      "І де ж вони, тут всі, мабуть?"
      "Всіх сім, -- вона мені, --
      З нас двоє в Конвеї живуть,
      А два -- на чужині.

      Ще два на цвинтарі внизу
      Лежать -- брат і сестра;
      Живем я й мама поблизу,
      То ж видно їх з двора."

      "Два, кажеш, в Конвеї живуть,
      А два -- на чужині,
      І все ж вас сім, -- як може буть,
      Ти поясни мені!"

      І знов ті ж доводи звучать:
      "Дівчат і хлопців сім;
      Два з нас на цвинтарі лежать
      Під деревом он тим."

      "Як розуміть твої слова?
      Подумай, -- якщо сплять
      На цвинтарі під дерном два, --
      Тоді вас тільки п'ять!"

      "Могилки їх між трав густих, --
      Знов мовила вона, --
      Там за ровом поряд з двором
      Впритул одній одна.

      Шкарпетки часто там в'яжу,
      А то шитвом своїм
      Зайнявшись, на горбку сиджу
      Й співаю пісню їм.

      Й нерідко, коли день вже згас,
      Й так любо всім тоді,
      Беру я скромний свій припас
      Й вечерять йду туди.

      Сестриця Джейн в одній з могил:
      Стогнала, як злягла;
      А біль терпіть не стало сил,
      Від нас тоді пішла

      Й на цвинтарі лягла вже спать.
      Ми ж не відчули втрат:
      Біля могилки в ігри грать
      Любили я й Джон, брат.

      Коли ж прийшла зима і вкрив
      Могилку білий сніг,
      Джон, простудившись, захворів
      І поруч з нею ліг."

      "То ж скільки всіх, -- знов запитав, --
      Як два в раю вже з вас?"
      І знов ту ж відповідь дістав:
      "О сер, всіх семеро нас!"

      "Нема вже їх, двох мертвих тих!
      Життя в них вогник згас!"
      Та марне все знаня моє --
      Тведила дівчинка своє:
      "О ні, семеро нас!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Вільям Вордсворт Люсі
      1
      Шаленство пристрасті я знав,
      Але про це не всім,
      А лиш тому, хто сам стенав
      В коханні, розповім.

      Коли любив її, весь світ
      Мені благоволив:
      Долав шлях до її воріт --
      І місяць поруч плив.

      Відвести погляд вже не міг
      Від нього в вишині,
      А кінь мій по стежках тих біг,
      Що дорогі мені.

      Й де горб -- по схилу сад здіймавсь;
      І як були вже в нім,
      Все місяць більш і більш схилявсь
      В той бік, де Люсін дім.

      В полоні мрій душа моя,
      Блаженством їх впивавсь;
      В зачаруванні стежив я,
      Як місяць опускавсь.

      За кроком крок долав свій шлях
      Мій кінь: до нього звик, --
      Як раптом за будинку дах
      Яскравий місяць зник.

      Й чого лиш у думках нема,
      Що їх любов збере:
      "О Боже! -- відчай обійма, --
      А що, як Люсі вмре?!"

      2
      Серед неходжених доріг
      Жила вона між трав;
      Нікого, хто б звеличить міг,
      Й лиш кілька, хто б кохав.

      Фіалка, де лиш камінь й мох,
      Сховавшись від очей;
      Зоря самотня між кількох,
      Що світять в тьмі ночей.

      Відлюдниця -- й чи взнає хто,
      Що Люсі вже не буть
      Й лежать в могилі їй, та -- о! --
      Мені це не забуть.

      3
      У мандрах день за днем минав:
      Блукав на чужині;
      До тих пір, Англіє, й не знав,
      Як люба ти мені.

      В минулім туга й смуток мій;
      Вже вдруге не ступлю
      На берег інший, бо я твій
      Все більш і більш люблю.

      Тут серце між горбів твоїх
      Взяла у свій полон
      Та, що у споминах моїх, --
      Твій вона пряла льон.

      Являв твій ранок, тьма ж ночей
      Ховала Люсін сад;
      Й твій луг став для її очей
      Останньою з відрад.

      4
      Цвіла під сонцем пару літ
      Й Природа мовила: "Цей квіт,
      Найкращий на землі,
      Дівча це я собі візьму,
      Щоб тішить лиш мене йому,
      Й забуду про жалі.

      За подругу я стану їй,
      Моїй обранці дорогій,
      Й нам разом зріть вже даль
      Земну й небесну із цих пір
      З хащ і галявин, з долу й гір
      Й знать радість і печаль.

      Подібно фавнові-божку
      Хай бігає по моріжку
      Чи по горбах стриба;
      Для неї пісня вітерця,
      Й полів задума, й тиша ця,
      І радість ця, й журба.

      Хмаринок-пав пливти юрбі
      Для неї, й гнутися вербі,
      Й воді спинять свій плин;
      І навіть грізний буревій
      Для неї втишить норов свій
      Й проллє дощ із перлин.

      Очам її -- рій зір, для вух --
      Пташиний спів; потішать слух,
      Дзюркочучи, струмки;
      Вечірні шепіт, шурхіт, шум
      У сутінках навіють сум,
      Вливаючись в думки.

      Блаженства ці, якби збулись,
      Її здійняли б в таку вись,
      Де краще, ніж в раю.
      Про це я Люсі розповім,
      Як буду разом з нею в тім
      Щасливому краю."

      Сказала так Природа -- й смерть
      Забрала Люсі, й повен вщерть
      Я спомином одним,
      Де вись небесна й даль земна,
      В які навік пішла вона --
      І жить, і вмерти з ним.

      5
      Зборовши страх, пливу в імлі
      Житейської ріки, --
      Над тою ж, що в сирій землі,
      Не владні вже роки.

      Не спать, не встать, не застелять,
      Не чуть й не бачить їй --
      З камінням й травами кружлять
      В постелі вже земній.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Із Вільяма Вордсворта
      НАРЦИСИ

      Самотній брів, мов хмарка в небі,
      Що плине в далеч голубу,
      Як враз побачив обіч себе
      Нарцисів золотих юрбу;
      Біля води, де вітерець,
      З-попід дерев зійшлись в танець.

      Суцільним пасмом, наче зорі,
      Що у Чумацький Шлях злились,
      І, як сам берег, неозорі,
      Вони вздовж озера тяглись;
      Сплітав голівки у вінок
      Їх тисячами цей танок.

      І хвилі в танці теж, та їхній
      Затьмарив квітів жвавий гурт;
      Поете, смуток твій невтішний
      Розвіє їх веселий спурт!
      Я лиш дививсь, ще знать не міг:
      Це скарб мій, ось він -- біля ніг.

      Бо варто очі лиш зімкнуть
      В задумі, як видіння ті
      У душу спомином сяйнуть
      В моїй блаженній самоті;
      І серце в радості без меж
      З нарцисами танцює теж.

      САМОТНЯ ЖНИЦЯ

      На неї глянь, одну у полі,
      Самотню дівчину оту,
      Що жне, співаючи на волі,
      Й спинись, забудь про суєту.
      Зріза й кладе пучечки жита,
      Й лунає пісня сумовита.
      Прислухайсь -- простір нив і лук
      Вже переповнює цей звук!

      Чи міг би й солов'їний спів
      Милішим буть мандрівнику,
      Як тінь оази врешті зрів
      Серед Аравії піску?
      Й зозулі голосом лани
      Чи б так озвучив шал весни,
      Шлючи відлуння в даль морів
      Довкіл Гебридських островів?

      І хто б сказав -- про що цей спів?
      В нім, може, смутком лине ввись
      Печальний спомин давніх днів
      Про битви, що були колись?
      Чи, може, цей мотив ввібрав
      Журбу й жалі недавніх справ?
      Сум, спомин, втрати, біль, любов --
      Все, що було й буть може знов.

      Здалось: цим звукам в полі тісно,
      Й що без кінця бриніти їм;
      Й зрів, як вона у праці й пісні
      Схилялась над серпом своїм.
      Я слухав, співом тим проймавсь
      Й коли на горб вже підіймавсь;
      Й тій музиці, що ніс мій слух, --
      Вже більш їй не торкнутись вух.

      ВЗІРЦЕВА ЖІНКА

      Блаженством видалась уяві
      Вона при першій своїй з'яві,
      Ввірвавшись у моє життя,
      Щоб стать окрасою буття.
      Мов дві зорі, сіяють очі,
      Її ж волосся -- морок ночі;
      А ніжні руки, стан стрункий --
      Мов ранок навесні п'янкий.
      Блаженства й радості печать,
      Щоб мріять, прагнуть, зустрічать.

      В ній поєдналось для мене
      Небесне все і все земне;
      Прекрасна в радості і в гніві,
      У її кроках -- поступ Діви;
      Де шия й груди білосніжні,
      Зійшлись там втіхи й зваби ніжні.
      Краса така й такі чесноти
      Не для буденної роботи,
      Й принади ці не для усіх:
      Любов, цілунки, сльози, сміх.

      І чим пильніш я придивлявсь,
      Тим більш до неї прихилявсь.
      Розмови щирі і відверті
      Про таїну життя і смерті;
      Така довіра й розуміння,
      Азарт, терплячість, сила, вміння.
      Взірцева жінка, щоб жаліть,
      Застерігать, втішать, веліть;
      Земна, та в радості й журбі
      Щось має ангельське в собі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Із Редьярда Кіплінга
      ЯКЩО

      Якщо спокійний ти, коли в тривозі --
      Й за це тебе ще й ганять -- всі навкруг;
      Як певен ти в собі, хоча не в змозі
      В тебе повірить і найближчий друг;
      Якщо, ждучи, терпіння не втрачаєш,
      Й брехню брехнею не змагав щораз,
      Й ненавистю ненависть не стрічаєш,
      Й це без позерства все й без мудрих фраз; --

      Якщо, мрій повен, бранцем їх не став ще
      Й, постійно в думах, їх не взяв за ціль;
      Якщо, і успіх, і невдачу знавши,
      Однаково сприймав і втіху, й біль;
      Якщо змовчать вмів, як правдивим словом
      Твоїм морочив шельма простаків;
      Чи, втративши, міг відновити знову
      Все, що збиралось протягом років; --

      Якщо ти можеш в радісній надії
      На карту все поставить в одну мить
      Й, програвши, буть готовим знов до дії,
      Й про втрачене ніколи не жаліть;
      Якщо ти здатен серце, нерви, тіло
      Служить собі заставить і тоді,
      Як згасло в грудях й те, що ледве тліло,
      Й ще тільки Воля спонукає: "Йди!"; --

      Якщо буть чесним можеш із юрбою
      І, з королями стрівшись, не лестить;
      І другу й ворогу, самим собою
      Лишившись, про помилки їх звістить;
      Якщо ти можеш кожну мить в хвилині
      Потратить для досягнення мети, --
      Земля й на ній все -- вже твої віднині
      Й, більш того, сину мій -- Людина ти!

      * * *

      Трони, й міста, й держави
      В Часу очах
      Майже те саме, що й трави:
      День ще -- й вже прах.
      Травам знов колихатись
      На радість нам;
      З тліну й руїн здійматись
      Так же й містам.

      Чи ж, розцвівши сьогодні,
      Знає нарцис
      Про зим вітри холодні,
      Як в сяйві вись?
      Ні, бо й зріть не бажає
      В природі змін:
      Сім своїх днів вважає
      Вічністю він.

      Час потурає людям,
      Землі синам:
      В славі безсмертні будем --
      Мариться нам.
      Й біля могил, де тлінню
      Йде уже лік,
      Хваляться тінь із тінню:
      "Труд наш -- навік!"

      СІОН

      Сторожові Сіону
      Не завжди при мечі --
      Йдуть з ним на охорону
      Хіба що лиш вночі,
      Бо впевнені в Сіоні --
      Що святість вся у нім --
      Й вартують у Сіоні,
      Й жартують у Сіоні,
      Й фліртують у Сіоні
      Вони на втіху всім.

      А вартові Ваала
      Пильнують кожну мить,
      Й за муку служба стала --
      Дратує їх і злить,
      Бо вже раби Ваала,
      Хоч жертви ці й дарма:
      Згадають про Ваала --
      Й страждають з-за Ваала,
      Й ридають з-за Ваала,
      І втіхи їм нема.

      Підемо ж до Сіону:
      Наш вибір це -- не страх!
      Живі, шикуйсь в колону!
      Візьмім і мертвих прах,
      Бо дружби дух в Сіоні --
      Й кому б він був не люб:
      Присісти у Сіоні,
      Й поїсти у Сіоні,
      Й піднести у Сіоні
      Ще й келишок до губ!

      * * *

      Як з тюбиків останні краплі фарб на земне тло упадуть,
      Як зблякнуть кольори і древні, а критики, і юні, вмруть, --
      Ми ще спочинем -- це не зайве -- принаймні еру або дві,
      Аж поки Майстер не звеліє дать світу обриси нові.

      Й щасливі праведники будуть, розсівшись в кріслах золотих:
      В десятки льє полотна їхні, з комет хвостатих пензлі в них;
      Петро, Павло і Магдалина святі їм будуть позувать;
      Й трудитись хоч не менш епохи -- але не будем втоми знать.

      Й лиш Майстер може похвалить нас, і Він лиш може дорікнуть;
      Труд кожного не ради слави чи щоб борги комусь вернуть,
      А із-за радості Творіння, щоб найповніше він розкрив,
      Як бачить сам те все, що й Майстер натхненно так колись творив.

      ПРОХАННЯ

      Якщо хоч в чомусь вам поміг
      Тим, що в житті створив, --
      В цю ніч я б спать спокійно ліг
      Й вже б вічний сон зморив.

      Коли ж, як час якийсь мине,
      Вам в спомині б ожив, --
      Запитуйте вже про мене
      Лиш в книг, що залишив.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Із Редьярда Кіплінга
      ПІСНЯ МАЛОГО МИСЛИВЦЯ

      Мор-Павич ще не тріпоче й Мавп не долинає крик,
      Й не шугає вниз ще Чіль, Шуліка-Птах;
      В Джунглях тихе чуть зітхання, тінню хтось майнув і зник --
      Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

      Й куди погляду не кинь, виповза, крадеться тінь
      Й шепіт лине, хоч німотно на устах;
      Й на чолі вологий слід поту, й ти раптово зблід --
      Все це Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

      Не зійшов ще над горою місяць, скель не осяйнув,
      Й стежка не блищить ще іскрами в слідах;
      Ти ж позаду себе чуєш -- засопів хтось чи зітхнув:
      Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

      На коліно! Лук візьми й шли стрілу навстріч пітьмі,
      І списа метни туди, де шум в кущах!
      Та нема вже сил в руці й зник рум'янець на щоці --
      Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

      Як здійметься раптом буря й з тріском дерево впаде,
      Й злива хлине, мов обрушивсь неба дах,
      Й, гуркіт грому заглушивши, інше щось реве й гуде --
      Він це, Страх, Малий Мисливцю, він це, Страх!

      Й вже озера, де ямки, -- й валуни несуть струмки,
      Й блискавки сліпуче сяють в небесах;
      Й завмира у горлі звук, й лиш у грудях серця стук
      Вторить: Страх, Малий Мисливцю, все це Страх!

      * * *

      Амазонкою не плавав
      І в Бразилії не був,
      Хоч і ходять пароплави,
      Що їх назв ще не забув.

      Щотижня з Саутгемптона
      Прямують в даль морів;
      Й пливуть вони до Ріо
      (В Бразилію до Ріо), --
      І я хотів би в Ріо,
      Як ще не постарів!

      Ще не бачив ягуара
      Й броненосця -- стеж-не-стеж;
      Ніс в броні -- чи ж не примара?
      Глянуть варто б -- але де ж?

      Не побувавши в Ріо,
      Де ще дива ці зріть?
      Скоріш пливти до Ріо
      (В Бразилію до Ріо), --
      О, як я хочу в Ріо
      Перш, аніж постаріть!

      Колискова морському котику

      Люлі, мій любий, ніч нас голубить,
      Зблиски зелені спалахують в тьмі;
      Й місяця сяйво буде не зайве:
      Видно, як в хвиль ямках ніжимось ми.
      Вушком до вушка -- з хвиль нам подушка,
      Втомлені лапки на грудях згорнем;
      Буря минула -- геть йди, акуло! --
      В моря долонях ласкавих заснем.

      * * *

      Не було ще цариці, як Балкіс,
      Й повік, мабуть, таку не знайти;
      Та Балкіс із бабкою розмовляла
      Так, ніби з подругою ти.

      Не було ще царя, як Соломон,
      Відколи цей світ почавсь;
      Та Соломон до бабки звертався
      Так, мов до тебе я озвавсь.

      Вона була царицею Шеви,
      А він був Азії царем, --
      Та з бабками вони розмовляли,
      Як і ми, коли в лузі йдем.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Редьярд Кіплінг Блудний син (західна версія)
      Й от до своїх я вернувся знов,
      Прощеним і ситим проснувся знов,
      Й до рідних грудей пригорнувся знов --
      Вітати мене кожен рад.
      Готують теля найжирніше мені --
      Та помиї були смачніші мені
      Й було із свинями гарніше мені --
      То ж вирішив я йти назад.

      Галантним ніколи не був -- то й що!
      (Й немилість брата цим здобув -- то й що!)
      Й лиш між свиней про це забув -- то й що! --
      Вже свинське є щось і в мені.
      Як добре подалі від дому спочить:
      Хліб їсти, що полова в ньому гірчить;
      Хай сміх, тамуючи втому, звучить --
      Вдома ж за обідом сумні.

      Мій батько дає все поради мені,
      Являє мій брат мої вади мені,
      Мати ж бажає розради мені --
      Й лякають безліччю бід.
      Дворецький лестить, хоч і кривить рот з горя,
      Й слуги позаочі не раз ще повторять,
      Що я моральний виродок і потвора,
      І шлють прокляття мені вслід.

      Ах, повністю я розорився -- це так;
      Гуляв я тоді й веселився -- це так;
      Та з ганьбою усе ж не змирився -- це так,
      Хоч у великій був нужді;
      Й хто тільки гультяєм не вважав мене
      І за розтрату не зневажав мене,
      Й забули, що кожен проводжав мене
      Як сина багача тоді.

      Мов здобич, злодіям дістався враз;
      Все втратив і ні з чим остався враз;
      Та все ж не пропав і не здався враз --
      В хліві я працювати став.
      Дні й ночі там жити прийшлось між свиней
      Й лушпиння спожити довелось між свиней,
      Але досвід нажити вдалось між свиней;
      Й що -- нині його продати б мав?

      До них мені слід вертатися знов;
      Й нелегко поневірятися знов;
      Та чи ж в розкаяння гратися знов
      Тут, до грудей припавши всіх?
      Батьку, прощай -- смуток лишу тобі;
      Мамо, прости -- я напишу тобі;
      Ти ж, брате, хоч зла й не ношу в собі,
      Все ж пес поганий -- і це гріх!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Редьярд Кіплінг Галерний раб
      Гарною була галера -- в неї румпель різьблений,
      Ніс її в оздобі срібла і на ньому ріг стальний.
      В ноги нам ланцюг врізався; задихались, як гребли, --
      Та галери інші з нею вже зрівнятись не могли.

      Ми бавовну доставляли, злитки золота й текстиль,
      Й негрів для работоргівлі, подолавши сотні миль.
      Піна хвиль позаду біла, а внизу акули чорні,
      Як галеру розганяли руки в мозолях проворні.

      Мов худобу, нас тримали -- але все ж ми в час гульби
      Брали в бійках і в любові все -- й не відали журби:
      Передсмертні хрипи інших нам завадить не могли
      Й ми блаженством упивались з тим же шалом, що й гребли.

      Наші діти й жінки поряд теж трудились тут, в пітьмі,
      Й мерли -- і, окови знявши, кидали за борт їх ми;
      Кидали ми їх акулам -- й так галера швидко йшла,
      Що журитись не встигали -- заздрість лиш до них була.

      Та -- підтвердять побратими -- де б людей таких ще стрів,
      Що хоч слуги своїх весел, все ж володарі морів?!
      Й ми на весла налягали, щоб із курсу не знесло:
      Чоловік, Бог, чорт чи жінка -- що злякати б нас могло?

      Шторм? -- Батьки ж із ним змагались -- і за них не слабші ми:
      Й плавала в морях галера, всі долаючи шторми.
      Дня жара й задуха ночі, смерть, скорбота? -- Ні ж бо, -- з вас
      Глузували б навіть діти наші, май для цього час.

      Та сьогодні -- все: для інших місце я звільнив своє;
      Залишилось там на лавці, де сидів, ім'я моє.
      Вільний я зріть побратимів молоді завзяття й спіх,
      Що, крім весел, вже від всього доля теж звільнила їх.

      На плечі тавро у мене, на ногах кайданів слід;
      Від нагайки рубці й шрами -- й не позбудусь вже цих міт;
      Вже мої сльозяться очі, блиск їх сонячний сліпить --
      Це за службу мою плата. Й згоден я її терпіть!

      І нехай навкруг пліткують, що всіх нас нещастя жде;
      Що галеру вал накриє, який з Півночі іде;
      Й негри бунт здіймуть, влаштують тут криваву карусель;
      Й рульовому з переляку не уникнуть уже скель.

      Все ж тривогу не здіймайте, геть сигнальні прапорці --
      Й так прийдуть нам на підмогу з вод минулих літ гребці;
      Й лавку, що їх оскопила, віднайдуть, забувши страх;
      Й прикують себе до неї, й там помруть з веслом в руках.

      Сильних, немічних, вигнанців, калік, старців, юнаків --
      Вілли, хижки, богадільні своїх вишлють вояків.
      Й палуба в вогні -- між нею й пеклом вже нема межі;
      В тих же, хто там хазяйнує, стиснуті в зубах ножі...

      Щоб живим буть ще в ту пору -- в долі б це лиш попросив:
      Хай би бився хто молодший -- а за весла б я вже сів.
      І тепер, як мук позбувся, гордий все ж я, що служив:
      Стільки літ з Чоловіками поряд я трудивсь і жив!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Із Редьярда Кіплінга
      ПІСНЯ СЕРА РІЧАРДА (1066 Р.)

      В похід я з Герцогом подався;
      Коли в бою смерть обмине,
      Маєток взяти сподівався,--
      Та Англія взяла мене!

      Знав лиш коня й меча -- в гордині
      Вважав: це славою сяйне;
      Й співаю іншу пісню нині,
      Бо Англія взяла мене!

      Мій батько тугу й біль відчує,
      Та сум одразу ж прожене,
      Згадавши юність, як почує,
      Що Англія взяла мене!

      Тужить не буде й моя мати,
      Що часто й батьком помикне --
      Чи ж їй дівочих чар не знати:
      Що ж, Англія взяла мене!

      Мій брат, веселий паж в Руані,
      Напевне, жалісно зітхне,
      Та горювать він все ж не стане,
      Що Англія взяла мене!

      Й моя сестричка біль забуде,
      Бо в юності й сама збагне:
      Тим дням повернення не буде,
      Як Англія взяла мене!

      Із друзів, хто був поруч в битві,
      Можливо, хтось і дорікне;
      Та ми за різним вже в гонитві,
      Як Англія взяла мене!

      Барони, рицарі, вельможі,
      Князі: всі, хто мене кляне,
      Послухайте -- й гнів зникне, може:
      Вже Англія взяла мене!

      Бунтуєм чи терпіти згодні --
      Речей двох кожен не мине:
      Любов і Смерть невідворотні;
      Й ось -- перша з них взяла мене!

      ПОКЛИК

      Я -- їхній край батьківський;
      Чесноти всі -- в мені,
      Й дітей своїх покличу
      В урочні їхні дні.

      Під їх ногами в травах
      Моєї спів струни;
      Прийдуть, немов чужинці,
      Залишаться -- як сини.

      В шептання віт над ними
      Дерев крон вікових
      Вплітаю заклинання
      Припасти до ніг моїх.

      Вечірнього диму запах,
      Печаль нічного дощу --
      Їх чар ввійшов їм в душу,
      Про себе ним звіщу.

      Й що тисячі літ існую,
      Збагнуть нарешті й самі;
      Й наповню знанням серця їх,
      Очі ж наллю слізьми.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Із Редьярда Кіплінга
      ГІМН ЗАКОХАНИХ

      Сірі очі -- знов згадав:
      Мряка, сіра мла світання;
      Проводжають пароплав;
      Сльози і слова прощання.

      На плечі твоя рука,
      Й нас розлука не ляка.
      Гімн закоханих співаймо:
      "Не вмира любов така!"

      Чорні очі -- ніч настала
      Й вже не мучить спеки гніт;
      Шепіт чуть біля штурвала;
      За бортом пінистий слід.

      Хрест Південний -- в маяка
      Сяйві зоряна ріка.
      В гімн закоханих вслухаймось:
      "Не вмира любов така!"

      Карі очі -- далина,
      Степ; як вітер, мчаться коні;
      Й древній наспів долина,
      Й стук сердець -- в однім з ним тоні.

      Й смуга обрію вузька
      То далека, то близька;
      Й гімн закоханих, мов ехо:
      "Не вмира любов така!"

      Сині очі -- в пітьмі зринуть
      В сяйві місяця горби;
      Й звуки вальсу знов долинуть
      Серед відчаю й журби.

      "Мейбл, за тебе!" -- "Ніч яка!"
      Вино, чари, спів струмка
      Гімн закоханих повторять:
      "Не вмира любов така!"

      Я ж, дівчата, безпорадним
      Був -- й Амуру з-за образ
      Боржником чотирикратним
      Став, й банкрутом стільки ж раз.

      О, якби ж знов хоч яка
      Пожаліла боржника! --
      Я б разів до сорока
      Гімн закоханих співав би:
      "Не вмира любов така!"

      НАЙДАВНІША ПІСНЯ

      "Бо до Єви була Ліліт" (Повір'я)

      "Цих очей не любив ти ніколи;
      Що ж вдаєш, що лиш ними ти жив? --
      Й що за брови ці теж вдячний долі,
      За якими роки всі тужив?

      Й цього голосу ти не любив;
      Що ж тремтиш, його чуючи звуки?
      Хіба ж ти до кінця ще не вбив
      Чар його за дні довгі розлуки?

      Не любив ти й волосся цього,
      Якщо серце твоє забувало
      Клятви й стид -- і з-під сховку його
      Йти під покриви інші жадало."

      "Знаю, знаю все! Й серце моє
      Тому й стало у грудях так биться!"
      "Нащо ж це загравання твоє?"
      "Радий я -- знов та рана ятриться."

      ЛЮБОВНА ПІСНЯ ХАР ДАЄЛ

      Одна тут на даху я, обернувшись
      На північ, у зірниць вдивляюсь гру:
      То слід твій сяє, в зблисках цих вернувшись...
      Вернись, коханий, -- або я помру.

      Базар затих вже після юрб народу,
      Лежать верблюди втомлені -- їх зрю
      Крізь даль -- і бранців: дань твого походу...
      Вернись, коханий, -- або я помру.

      Зліш мачуха й неволить до роботи
      Вночі і вдень, у холод і в жару;
      Сльозами запиваю хліб скорботи...
      Вернись, коханий, -- або я помру.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Редьярд Кіплінг Сассекс
      Нам світ весь милий, та серця
      Вмістить його не здатні --
      То ж любим з милості Творця
      Місцини благодатні,
      Де б ми, як і Господь колись,
      Любуючись Творінням,
      Світ будувать би свій взялись
      З любов'ю і терпінням.

      Чарує Балтики сосна
      Когось; ще інших -- звуки
      Шептання пальм, що долина
      В пасатах із Левуки.
      Бо милий край нам, наче рай --
      Й мені він теж опора:
      Край, що так люб, мені так люб --
      Мій Сассекс біля моря!

      Не прикрашають ні сади
      Його, ані діброви --
      А лиш низьких горбів ряди:
      Трава й глід -- їх покрови.
      Та як пейзаж цей звеселя,
      Як в просвіт крізь тіснину
      Їх Вільд лісистий нам явля
      Й красу його всю синю!

      Й приліг на крейдяний обрив
      Дерн мудрий -- незбориму
      Життя жагу ту ж він явив,
      Що й при солдатах Риму.
      Де ж слід тих, хто тут бивсь, хто впав --
      Боїв минулих знаки?
      Лиш сяйво сонця й зелень трав,
      Кургани й бівуаки.

      З крильми просоленими бриз
      Вздовж берега гасає;
      Й свинець протоки там, де низ;
      Де ж верх -- кряж нависає.
      Коли ж туман з усіх сторін
      Обляже -- передзвоном
      Про це звістить церковний дзвін
      Із корабельним дзвоном.

      Нема джерел тут і струмків,
      Що чар дають долині --
      Утворений з рос і дощів
      Ставок лиш на вершині.
      Й трава, звіщаючи кінець
      Дням літа, тут не чахне --
      Один лиш тільки наш чебрець,
      Мов райський ранок, пахне.

      Радієм сяйву дня й теплу
      У тиші благовісній
      Й Творцю горбів цих шлем хвалу
      В тутешній церкві тісній.
      Тут ще й язичницьких богів
      Зібрав союз їх кревний:
      Зрина ще з Вільфріда часів
      Й бентежить спомин древній.

      Взять тридцять дев'ять графств-сестер:
      Є, може, і гарніші,
      Але -- в цім певен вже тепер --
      За Сассекс не миліші.
      Бери собі від Темзи й по Твід
      Край, який до вподоби, --
      Мені ж цей дай, де Рейк і Рай,
      Й горби ці в трав оздобі.

      Направсь туди я, де обрив,
      В бік, що сіда вже, сонця --
      Й одразу ж голизну б уздрів
      Фігури Вельмінгтонця.
      На схід йти -- Роттер там притих:
      Втомивсь, хоч не з лякливих,
      Петляти біля дамб сухих
      Гординей обмілілих.

      На північ вирушу -- й дубів
      Могутніх бачу шати:
      Як за красу б їх не любив --
      Не вмієм цінувати!
      На південь в Підінгхо піду --
      Дельфіном золотистим
      Зринає вітер, й там знайду
      Волів на схилі млистім.

      Й землі цій віддаєм серця,
      Й стає вона своєю;
      Й любов ця, пам'ять, звичка ця
      Навік ріднять із нею.
      Й це більш, ніж слів усіх запас,
      Й від розуму сильніше:
      Створив Бог з глини усіх нас
      Й де глина -- нам миліше!

      Нам світ весь милий, та серця
      Вмістить його не здатні --
      То ж любим з милості Творця
      Місцини благодатні;
      Бо милий край нам, наче рай --
      Й мені він теж опора:
      Край, що так люб, мені так люб --
      Мій Сассекс біля моря!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Редьярд Кіплінг Звався вік той неоліт
      Звався вік той неоліт, й воював я з юних літ
      За визнання, їжу й шкури для вдягань
      І сокирою, й слівцем -- воїном був і співцем
      Свого роду битв, страхів і сподівань.

      Я співав про героїчну ту Весну праісторичну,
      Як став тануть і Біскаю вічний лід.
      Троллі, гноми -- наших вір божества всі прірв і гір
      Скрізь були зі мною -- біля, над і під.

      Та суперник з Солютре об'явив мій стиль 'outre' --
      Й від удару томагавком він упав.
      Що ж, мистецтво варте мук -- й тут за доказ був мій дрюк
      Тим, хто мамонта в Грюнель нарисував.

      Потім зняв з них скальпи сам, решту ж дав довершить псам,
      Їхні ж зуби нанизав на ремінець.
      Й мовив, як приніс ці жертви: "Добре, що вони вже мертві
      Й труд лиш мій візьме мистецтво за взірець."

      "Стид май, думать так не смій! -- заперечив тотем мій,
      В мої сни вночі явившись крадькома, --
      Є сто дев'ять способів всім явити силу слів
      Й переваг над іншим в жодного нема."

      Й морок враз на мене впав, й у вбранні новім постав
      З м'язів слабших і з костей вже більш тонких;
      Прослизнув між Часу пальців й знов серед співців-блукальців
      Опинивсь, причому не найгірший з них.

      Як на зубрів полювали й по снігу їх довго гнали --
      Я для племені про це складав пісні.
      Та, на жаль, їх аллоброги записать не мали змоги
      Й ті геройства -- вже лиш мул в озер на дні.

      Й хоч вже християнства вік, все ж дух злоби в нім не зник:
      Знову прагнем воювать ми і вбивать;
      Й крізь наряди і культуру розрізниш звірину шкуру
      В тім, хто вчить тубільця взявсь, як працювать.

      Дав нам обшири Творець -- сім морів з кінця в кінець,
      Й тьма народів, й не втихає боротьба;
      В К'ю того вже не знайду, чого повно в Катманду,
      Й що в Рангуні честь, те в Лондоні -- ганьба.

      Ні, недаром дух твердив, ще як олень там бродив,
      Де Парижем осявається вже тьма:
      "Є сто дев'ять способів всім явити силу слів,
      Й переваг над іншим в жодного нема."



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Редьярд Кіплінг Циганської стежки знак
      Метелик нічний -- в дрімотний сад,
      Бджола -- у лугів буйноцвіт;
      А циганська кров зве циганську знов
      Й обійде за нею весь світ.

      В світ широкий, любко, піде,
      Як стежки позвуть і любов;
      На край землі і за край землі,
      Щоб вернутись до тебе знов.

      В даль іди з тьми шатрів чужих,
      Нудьгу їх сіру залиш;
      Жде ранок в імлі на краю землі --
      То ж, цигане, йди скоріш!

      Дикий вепр -- в баговиння боліт,
      Журавель -- до гнізда в комиші;
      Циганка ж у світ за циганом вслід,
      Й обоє вже в мандрах з тих пір.

      Й вже обоє з тих пір в мандрах знов
      На суші й морях, в шторм і в штиль;
      Крізь хвилі й піски лягли їм стежки
      Й не злічить пройдених миль.

      Хай же стежка циганська веде
      Й на Північ, де холод завжди;
      Де іній і сніг на палубу ліг
      Й закута щогла в льоди.

      Де знак циганської стежки, йди
      Й до Півдня буремних широт,
      Де Божа мітла вітрів так мела,
      Що хвиль скрізь лиш круговорот.

      Знак циганської стежки веде
      Й на Захід -- там сонце сіда:
      Із хвиль вже сяйне -- й джонки парус майне,
      Де Заходу й Сходу вода.

      В даль циганською стежкою йди
      Й на Схід, де ліс вранці завмер
      В німоті своїй, хоч реве прибій
      В кипінні хвиль біля шхер.

      Яструб хижий -- в роздолля небес,
      Дикий олень -- в хащу лісів;
      Чоловіку ж іти, щоб любку знайти,
      Як за древніх було часів.

      Бо завжди стрітись прагнуть серця;
      Зве з шатрів дух бродяжний доріг;
      Й світанок в імлі на краю землі
      Й світ увесь -- біля наших ніг!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Редьярд Кіплінг Пісня контрабандистів
      Як сон твій потривожить стук копит вночі,
      Не варт вставать з постелі й запалювать свічі.
      Питань не задавать -- обманутим не буть.
      Очі в стінку, сонечко, як джентльмени йдуть!

      Два десятки поні
      В пітьмі серед мряк:
      Сигарети -- клерку,
      Пастору -- коньяк;
      Мереживо -- дамі, шпигуну -- пакет.
      Шум дерев чуй краще, ніж джентльменів секрет!

      Якщо ти в купі хмизу десь там за вигоном
      В кущах знайдеш барильця просмолені з вином --
      Не пробуй ними гратись й не клич подруг своїх:
      Залиш так, як було, все -- й не знайдеш завтра їх.

      Якщо в конюшні двері -- навстіж всім вітрам,
      І виснажених коней ти помічаєш там,
      Й зібралась мама куртку розідрану латать,
      І сохне мокрий одяг -- чи ж варт про щось питать?

      Якщо ж солдатів стрінеш, слуг короля, в дворі,
      То слухай все, що кажуть, й обачно говори;
      Не вір їх лесті -- хай хоч ангелом назвуть:
      І не обмовсь, де був хто й де зараз можуть буть.

      Чуть кроки обережні й свист в нічній пітьмі --
      Та не спіши за двері, доки пси німі:
      Дружок і Пінчер поряд -- їм сторожами буть,
      Але не гавкне жоден, як джентльмени йдуть.

      Й коли слухняна будеш -- чого від тебе ждем --
      Французьку гарну ляльку тобі ми привезем;
      Вбрання на ній розкішне й модний його крій --
      Дарунок від джентльменів розумниці своїй.

      Два десятки поні
      В пітьмі серед мряк:
      Сигарети -- клерку,
      Пастору -- коньяк.
      Питань не задавать -- обманутим не буть.
      Очі в стінку, сонечко, як джентльмени йдуть!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Редьярд Кіплінг Балада про "Болівара"
      Сім людей з усього світу знов вернулись в порт.
      Пий, гуляй на Реткліф-роуд, нам друзяка й чорт!
      Пригости й дівиць вином -- їх не уникай:
      Протягнули "Болівара" ми через Біскай!

      Вийшли ми із Сандерленда з балками стальними
      Й знов вернулись в Сандерленд, бо змістивсь вантаж;
      Закріпивши, з Сандерленда вийшли знов ми з ними;
      Аж тут буря, холоднеча, вітер входить в раж.

      Борт заклепки спльовував, снасть уся -- цурпалки,
      Звалене вугілля в купу, а під ним десь -- балки;
      Корпус, мов казан дірявий, труби -- пропадай;
      Вивели все ж "Болівара, вивели в Біскай!

      Маяки нам підморгнули: "Невелика втрата!"
      Й попливли ми, хоч вугілля вже малий запас.
      Враз удар, що з ніг звалив -- й перебірка зм'ята;
      Скель уникли все ж, хоч надто й накренило нас.

      Раненою качкою під гудки натужні
      Ледь повзли ми -- брязкіт, стукіт, наче в кузні;
      Щогла в бризках вся -- щоразу бід нових чекай;
      Й так приплентавсь "Болівар" до входу у Біскай!

      Нас тріпало і жбурляло в розбурханім морі,
      Що за валом вал у буйстві п'яному жене;
      Скільки жить ще -- ми горлянки надривали в спорі
      І в мольбі німій, що поршня Господь підштовхне.

      Душить пил вугільний, руки й ноги мерзнуть,
      Й так осточортіло все -- краще б йому щезнуть;
      Й правий хто -- розсудить Суд Страшний нехай;
      Клянучи все, "Болівара" вивели в Біскай!

      Здіймався ніс до неба -- жах й для морського вовка;
      Угору, вниз і вбік знов -- й на мить не продихнуть;
      Тягнула нас на дно хазяїна страховка
      І зорі в смертнім танці нам осявали путь.

      Ні присісти, ні лягти -- світ уже немилий;
      Тріском, скреготом лякає корпус проржавілий;
      Й компас скаче, мов скажений -- йти всліпу звикай;
      І ось так на "Боліварі" вийшли ми в Біскай!

      Якось бачим раз, на хвиль гребені здійнявшись:
      Лайнер мчить назустріч нам весь в вогнях кают;
      Й думка в змучених одна: з нами помінявшись,
      Хай вони хоча б на мить опинились тут.

      Шквал раптово налетів -- й не до них вже стало.
      Старий шкіпер закричав: "Румпель відірвало!
      Хлопці, швидше, навались, брашпиль закріпляй!"
      Без руля, на тросах лиш ми пройшли Біскай!

      В'язанка дощок гнилих, скріплених смолою;
      Доплелись ми до Більбао тихою ходою;
      Вижили й вернулись, хоч на дно йти мали --
      Обманувши море, всі шторми здолали.

      Сім людей з самого пекла знов вернулись в місто.
      Пий, гуляй на Реткліф-роуд, совість у нас чиста!
      Й не радіє лиш хазяїн, старий скупердяй,
      Що пройшли на "Боліварі" ми через Біскай!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Редьярд Кіплінг Молитва Джобсона
      "Благословенні англійці, шляхи їхні всі й заняття;
      Єретикам же й невірним навік хай буде прокляття!"
      "Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
      Ні Біблії, ні свічок, щоб проклинати моїх братів, --

      А лиш пальми над водою у зажурі, у зажурі,
      В шум вслухаючись прибою, що б'є в бурі міста мури.
      В храмі зблискують лампадки й ароматний в'ється дим,
      І над Африкою місяць шепче ніжно: 'Тут твій дім!'"

      "Благословенні англійці й усе, що в їхній волі,
      Й прокляття дикунам тим, що витанцьовують голі!"
      "Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
      Ні сорочок, ні панталон, щоб стидити моїх братів, --

      Й корби лиш біля криниці рух по колу, рух по колу,
      Щоб воді не зупиниться: поїть вволю ниву кволу.
      Гра пістрява тіней в кронах, де папугам справжній рай,
      І над Азією, вставши, сонце кличе: 'Й ти вставай!'"

      "Благословенні англійці, діяння їхні і плани,
      Й прокляття невірним, що замість богів їм -- боввани!"
      "Амінь, -- повторює Джобсон, -- але там, де б жити хотів,
      Ні церков, ні священників, щоб спасати моїх братів, --

      Й лиш пустеля справа й зліва, й тінь далека, тінь далека
      Міражів, така мінлива; й сяйво, й спека, й небезпека.
      Череп знайдеш під барханом -- з нього хвіст змії стримить,
      Й суховій реве лівійський: 'Утікай, бо згинеш вмить!'"

      "Благословенні англійці в трудах, в думках -- у всьому,
      Й прокляття єретикам, що сумніваються в цьому!"
      "Амінь, -- повторює Джобсон, -- але й, де б умерти хотів,
      Ні правил, ні закону, щоб судити моїх братів, --

      Й лиш лягла на Гімалаї синь небесна, синь небесна;
      Ах, бездонна на безкраї, й ще по веснах більш чудесна!
      Кедри, видершись угору, й на вершинах тішать нас,
      Де коханої моєї пролягли сліди крізь Час."



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Редьярд Кіплінг Томлінсон
      Заснув сном вічним Томлінсон в будинку на Берклі-сквер
      Й Дух за волосся вхопив його й потяг до вишніх сфер;
      Вхопив його Дух за волосся й у вись кудись поволік,
      Й Молочний Шлях поряд ревів, мов здутий дощем потік;
      Й Молочного Шляху рев затих внизу, зблід його жар,
      Й до Воріт прибули вони, де сторожем Петро-ключар.
      “Предстань же, предстань, Томлінсоне, й мов чітко й прямо тепер,
      Що доброго встиг ти зробити людям, перш ніж помер, –
      Що доброго ти зробив на землі, де сльози й серця щем?”
      Й сполотніла душа його, немов кість, вибілена дощем.
      “О, друг мій оставсь там, – він мовив, – наставник і духівник,
      Й про мене все розказав би, якби він сюди проник.”
      “Врахуєм: ближній тебе любив – та це все для нижніх сфер:
      Ти ж держиш звіт біля Раю Воріт, а не на Берклі-сквер.
      Й хоч друга з ліжка піднімемо, ждати похвал від нього дарма:
      Завжди змагається один з одним, а не двоє із двома.”
      Й Томлінсон вниз і вгору глянув, та мало там було втіх:
      Глумились над ним зорі й душу його брали на сміх;
      Й вітер, що дув поміж світами, був, мов ніж під ребро,
      Й продовжив Томлінсон звіт свій про зроблене ним добро:
      “Про це я читав, – він мовив, – а про це був також поговір,
      Й про це думав теж, як вівся про графа московського спір”.
      Безгрішні душі, стовпившись, благали, щоб шлях їм звільнив,
      Петро ж побрязкував ключами і розбирав його гнів:
      “Читав, чув, думав, – він буркнув, – усе це діла чужі, –
      Ради плоті, що колись ти мав, свої чесноти вкажи!”
      Вперед і назад глянув Томлінсон із видом сумним, –
      Й мало втіх: за спиною Морок і Ворота перед ним.
      “О, це я знав, а це – так вважав, а про це чув поговір,
      Що хтось читав про норвежця, що орав на схилах гір.”
      “Читав, вважав, знав – ну й ну! Й пертись зразу до Воріт Святих?
      Тиснява яка, глянь – ми ж час марнуємо в балачках пустих!
      Божих щедрот не мати з-за чеснот сусідів, друзів, рідні,
      І в Раю не бути, якщо не здобуть їх самому, о ні!
      Відійди ж, відійди до Князя Тьми у Мороку полон
      У пеклі тепер, Томлінсоне, шукай вже для себе схрон!”

      Й та ж рука мимо сонць униз його за волосся тягла
      Аж до поясу Порочних Зір біля Пекла жерла,
      Де зорі від гніву червоні або ж білі вони від страждань,
      Чи від гріхів такі чорні, що їм уже не до палань;
      Й долають свій шлях чи ні – не спом’яне ніхто й на мить,
      Й палають чи стигнуть – завжди їм у Мороці Вічному скніть.
      А вітер, що дув між світами, наскрізь пронизав його
      Й вогню із Пекла жадав він, немов із каміна свого.
      Диявол сидів біля входу, де грішних душ не злічить,
      Й він шлях загородив Томлінсону й почав манерам учить:
      “Знай, що Адаму я родич, якщо уже так загордивсь:
      З Богом я в сварці з-за нього із дня, як на світ він явивсь.
      Присядь же, присядь на огарки й мов чітко й прямо тепер,
      Що злого вчинив ти синам людським до того, як помер?”
      Й Томлінсон вгору глянув і бачить там в пекла жарі
      Черево криваво-червоне щойно розп’ятої зорі;
      Й Томлінсон вниз поглянув, де зіяло Пекла жерло,
      Й бачить там у муках зорі молочно-біле чоло.
      “О, я мав коханку, – він мовив, – що в ній вся моя вина,
      Й коли могла б сюди явитись, про все розказала б вона.”
      “Перелюб твій люб, бо шлях це до згуб, – та вже не гріх тепер:
      Ти ж держиш звіт біля Пекла Воріт, а не на Берклі-сквер.
      Й хоч свиснули б любці твоїй, з ліжка не піднять її нам,
      Бо за гріх, вчинений двома удвох, платиш один і сам!”
      А вітер, що дув між світами, мов ніж, його потрошив;
      Й продовжив сповідь Томлінсон про те, як в житті грішив:
      “Раз я любов зневажив й двічі насміхався зі смерті уз,
      Й богохульствував тричі, щоб знали всі, що я не боягуз.”
      Чортяка печену душу вийняв й остигати її поклав.
      “Й щоб на такого дурня я ще і вугілля витрачав!
      Й гроша не варті усі ці жарти і їх лишень розізлять,
      Як збуджу своїх джентльменів, що втрьох біля жаровні сплять.”
      Й назад і вперед дивився Томлінсон – і лиш Мороку мла
      Із Пекла Воріт у душу бездомну жахом повзла.
      “Я ж чув, – сказав Томлінсон, – й ще нині ця чутка жива,
      Й ще в книжці бельгійській читав я лорда французького слова.”
      “Ти чув, ти читав – ну й ну! Майстер ти чортзна-що молоть!
      Сам то гордині своїй догоджав? Тішив гріховну плоть?”
      Й Томлінсон решітку Воріт затряс, благаючи: “Впусти!
      Я жінку ближнього свого зумів один раз у гріх ввести.”
      Люцифер оскалився, розгрібаючи в топці шлак:
      “В книжці читав про це?” – спитав. Й у відповідь Томлінсон: “Так!”
      Нечистий подув на нігті – й прибіг ураз бісенят загін;
      Й він мовив: “Шахрай ось, що в чоловіка личині він.
      Просійте між зоряних сит, очистіть від домішок всіх!
      В полоні бід Адамів рід, якщо й таким вже ввіряють гріх.”
      Й Емпузина рать, що з вогнем справу мать із-за віку не могла
      Й через те, що гріх іще не торкнувся їх, сльози не раз лила,
      По вуглинах погнала душу й обдирала з усіх боків,
      Як діти длубаються в кублі ворон чи в скриньці батьків.
      І, вернувшись уже з лахміттям, немов діти після гри,
      Сказали: “Душа, як Бог дав, – порожня з тої пори;
      Ми, вибивши з неї писань ахінеї, лахміття знайшли
      Украдених душ, а щось власне – уздріть не змогли.
      Ми і тузали, ми і длубали: давали їй смертний бій, –
      Та свідчить сама душа, що свого немає нічого в ній.”
      Анцихрист голову звісив, згаснув його весь азарт:
      “З Адама сім’ям родичаюсь я, то чи ж гнать тебе варт?
      Ми всі тут близько й лежимо так низько, що, як впущу сюди,
      Стану посміховиськом для джентльменів своїх назавжди:
      Що марнотрат я і що не пекло вже, а розпусти дім.
      Чи ж ради тебе легковажитиму авторитетом своїм?”
      Й Лукавий на душу глянув, що дрож її всю проймав,
      Й згадав про Милосердя Святе, хоча і про Честь не забував:
      “Дам вугілля тобі, а вільне місце сам на жаровні знайдеш.
      Чи ж до крадіжок додумався сам?” Й підтвердив Томлінсон: “Авжеж!”
      Й полегшено Гаспид зітхнув – турбот і в думці вже не було:
      “Навіть у блохи більші гріхи – та зло і в тобі вже зійшло.
      Ти б місце здобув, якщо б я лишень був тут один володар;
      Де ж править бал гордині шал – сильніше це за мій дар.
      Блудниця й жрець – із проклять їх вінець – сидять там Мудрість і Честь;
      Я рідко й сам буваю там: тобі ж, як поткнешся – смерть!
      Не дух ти, й не гном, й не книга, й не звір, – віщав Князь Пітьми, –
      Вернись же, вернись у плоть свою, знову лик гріховний прийми.
      Сім’ю Адама я родич і жалко зріти, як мучишся ти;
      Йди – і собі там грішок зароби, перш ніж сюди прийти.
      Спіши – коней вже в катафалк запрягли і знаку рушати ждуть:
      Гріху ти відкритий, докіль не заритий – ото ж у путь!
      Вертайся ж на землю і віщай устами й очима стеж,
      Й неси моє слово синам людським, перш аніж навік заснеш,
      Що за гріхи, вчинені двома удвох, платиш один і сам,
      І – нехай бог твій із книг поможе тобі, Томлінсоне, там!”



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Редьярд Кіплінг Балада про Схід і Захід
      О, Схід це Схід, Захід це Захід, і ніколи не поєднатись їм,
      Аж поки не постануть Земля і Небо на Божім Суді Страшнім.
      Та нема Сходу й Заходу, й роду, й кордону, і рас взагалі,
      Як стрілись два сильних лицем в лице, хай вони і з різних кінців землі.

      Камал зник із двадцятьма людьми і напрям до Кордону обрав,
      Й кобилу полковника, що більш, ніж гордість його, із собою забрав:
      З конюшні дверей він вивів її перед світанком самим,
      Повернув їй шипи на підковах і розтанула в тьмі вона з ним.
      Й вийшов і мовив син полковника, що розвідників водить загін:
      “Невже з молодців моїх ніхто не знає, де Камал, куди подався він?”
      Й вийшов Мохамед Хан, син ресальдара, вперед і сказав:
      “Хто знає шлях туману ранкового, знає і місце його застав.
      Проскаче він затемна Абазай, Борер же – як розсіється тьма,
      Й повинен теж проминути форт Букло, бо іншого шляху нема.
      Й коли помчиш до форту Букло, мов птах – Бог тобі помагай! –
      То можеш його наздогнати ще до входу в ущелину Джагай.
      Якщо ж промине він ущелину Джагай – вертайсь назад поскоріш:
      Скрізь, куди б не подавсь у долині тій – люди Камала там лиш.
      Й там скеля зліва, і скеля справа, а поміж – поросль колюча жде
      Й чути, як затвор рушниці клацне, – людей же не видно ніде.”

      Й коня взяв полковника син, скакуна свавільного гір і рівнин,
      Що з пеклом в серці він: морда – як дзвін, мов шибениця – шиї згин.
      Й, наче вітер, до форту примчав; там ждуть його їжа й привіт, –
      Та хто злодія хоче впіймати, тому засиджуватись не слід.
      Скоріш на коня й геть від форту Букло швидше пташиних зграй,
      Поки не помітив кобили батька вже в ущелині Джагай;
      Поки не помітив кобили батька й Камала верхи на ній.
      Й коли розрізнив її ока білок, натиснув курок мерщій;
      Й вистрілив раз, й вистрілив два, й свиснули кулі, – та де їх сліди?
      “Стріляєш, мов солдат, – Камал сказав, – покажи, який ти в їзді.”
      З кінця в кінець ущелини пилюка вихором здійнялась:
      Мов олень, жеребець мчав, і, наче серна, кобила неслась;
      Закусив жеребець вудила й поводив навкруги оком злим,
      Кобила ж вуздечкою грала, мов дівча опахалом своїм.

      Й там скеля зліва, й там скеля справа, а поміж – поросль колюча жде,
      Й тричі він чув, як десь клацнув затвор, – людей же не видно ніде.
      Місяць низький зігнали з неба вони, стук копит вистукав рань;
      Мов ранений бик, нісся жеребець, кобила ж летіла, як лань.
      Й спіткнувсь жеребець і впав, де стрімкий гірського потоку біг,
      Й Камал повернув кобилу назад і вершнику встати поміг.
      Й він пістолета вибив з рук його, й мало місця вступать у двобій.
      “Мені лиш завдяки, – він крикнув, – ти лишався так довго живий!
      Нема тут скелі на двадцять миль, не знайдеш жодного деревця,
      Де б не було – з рушницею, на коліно припавши, – мого стрільця.
      Якби ліву я руку підняв і потім різко її опустив,
      Швидконогих шакалів славно б я в цю ще ніч пригостив;
      Досить голову на груди схилити й нею з боку у бік хитнуть –
      Й шуліка вгорі цей наївсь би так, що не зміг би крильми змахнуть.”
      Й відповів полковника син: “Птаху й звіру була б тоді благодать
      Та прикинь, в що тобі обійшовся б обід, перш аніж гостей звать:
      Якщо прийде сюди тисяча шабель по кості мої на торг,
      Чи зміг би тоді за бенкет для шакалів конокрад повернути борг?
      Коні столочать посіви, солдати і в засіках почнуть грабіж,
      Хліви, соломою криті, спалять, а худоба піде під ніж.
      Якщо ціна прийнятна тобі і жерти захотілось братві:
      Шакал і пес – порода одна; отож напарників своїх зви!
      Якщо ж тобі ціна зависока – зерном, і добром, і людьми –
      Верни мені кобилу батька, й тоді мирно розстанемось ми.”

      Камал йому руку стиснув, ворожості вираз – де й дівсь:
      “Ні слова про псів більш, – він мовив, – як вовку вовк зустрівсь.
      Хай їстиму падло, як шкоди завдам тому, хто дюжини варт:
      Й де лиш такі беруться, що здатні і перед смертю на жарт?”
      Й відповів син полковника щиро: “Честь роду – вчинки мої:
      Бери ж кобилу, батька мого дарунок – вершник бо вартий її.”
      Кобила ж до нього підбігла й торкнулась мордою грудей.
      “Молодший їй люб, – на це Камал, – хоч двоє тут сильних людей.
      Хай вертається й носить із бірюзою узду – конокрада дари:
      І в оздобі сідло, й срібні стремена, й вишиваний чепрак бери.”

      Й полковника син пістолет взяв за дуло і йому простягнув:
      “Ти у ворога вибив його, – він мовив, – а тепер тобі друг вернув.”
      “Дар за дар, – Камал відповів, – я кревне замість кревного візьму:
      Батько твій послав сина свого мені – то ж пошлю і свого йому!”
      Й свистом знак він дав сину єдиному, й той із гори скотивсь,
      На долини моріг миттєво збіг – немов олень молодий, явивсь.
      “Ось твій хазяїн, – Камал сказав, – що розвідників водить загін,
      Й ти мусиш ліворуч бути з ним поруч, куди б не відправивсь він,
      Аж поки я чи смерть твоя не знімуть цих уз: в час мирний і в бою.
      Життя його – запорука твого: поклади за нього й голову свою.
      Й вже їжа тобі – Королеви хліби, вже і твій – його ворог з цих пір;
      Й воюватимеш проти батька свого, лишень був би на Кордоні мир.
      Й мужнім кавалеристом ти станеш, й визнання тебе знайде,
      Й дослужишся до ресальдара – а мене зашморг в Пешаварі жде.”

      Й подивились один одному в очі, й не було лукавства в них,
      Й братерську клятву склали вони на солі і хлібах квасних;
      Й братерську клятву склали вони на вогні й на лезі ножа,
      Й на свіжезрізанім дерні, й на йменні Божім, що дивами вража.
      Й стрибнув на жеребця Камалів хлопець, й на кобилу – полковника син,
      І вдвох вернулись у форт Букло, звідки раніш відправивсь один.
      Й лиш до казарм наблизились – двадцять шабель осяяли двір,
      Й кожна б рада себе освятити, збризнувшись кров’ю жителя гір.
      “Назад! – син полковника крикнув. – Назад! Шаблі в піхви вкладіть!
      Вночі я за злодієм гнався – нині ж друга в загін прийміть!”

      О, Схід це Схід, Захід це Захід, і ніколи не поєднатись їм,
      Аж поки не постануть Земля і Небо на Божім Суді Страшнім.
      Та нема Сходу й Заходу, й роду, й кордону, і рас взагалі,
      Як стрілись два сильних лицем в лице, хай вони і з різних кінців землі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Редьярд Кіплінг Томмі
      Щоб пива кухоль спорожнить, зайшов я у трактир.
      "Не для солдат!" -- хазяїн в крик, уздрівши мій мундир.
      Дівиць за стойкою смішок і кпини мені вслід,
      Як вийшов мовчки, хоч в мені волали гнів і стид:

      "О Томмі, ти такий-сякий, і Томмі -- бузувір!"
      Та: "Містер Аткінс, вдячні вам!" -- коли заграють збір;
      Коли заграють збір, братки, коли заграють збір:
      Так, містер Аткінс, вдячні вам, -- коли заграють збір!

      Тверезим, як лиш можу буть, рішив в театр сходить
      Й там п'яний франт на місце сів, де б я хотів сидіть, --
      А ти, солдате, йди наверх, тобі тут не парад;
      Коли ж прийдеться в бій вступить -- поставлять в перший ряд!

      Бо: "Томмі, ти такий-сякий, і Томмі -- стерво ти!"
      Та: "Власний транспорт Аткінсу!" -- як за моря пливти;
      Як за моря пливти, братки, як за моря пливти:
      Так, власний транспорт Аткінсу -- як за моря пливти!

      Смішним здається вам мундир солдата, що ваш сон
      Оберіга -- ще б здешевить й так бідний раціон!
      Що ж, набагато легше кпить, що напідпитку він,
      Ніж в повній амуніції марширувать взамін.

      Й знов: "Томмі, ти такий-сякий, і Томмі -- хуліган!"
      Та: "Доблесні герої ви!" -- коли б'є барабан;
      Коли б'є барабан, братки, коли б'є барабан;
      Так, доблесні герої ви -- коли б'є барабан!

      Ні, не герої доблесні -- але й не бидло ми:
      Ми хлопці із казарм прості й буть хочем теж людьми;
      А що тут всі не без гріха -- то де ж узять святих:
      Не витворить казарма їх із хлопців холостих,

      Бо: "Томмі, ти такий-сякий, і Томмі -- геть з очей!"
      Та: "Томмі Аткінсе, вперед!" -- як гул чуть в тьмі ночей;
      Як гул чуть в тьмі ночей, братки, як гул чуть в тьмі ночей:
      Так, Томмі Аткінсе, вперед -- як гул чуть в тьмі ночей!

      Пайки нам, школи обіцяють, зняття всіх перепон;
      Що ж, мають рацію хоч в тім, щоб збільшить раціон.
      Та не в харчах причина бід -- й не варт чесать язик,
      Якщо вважати за ганьбу мундир цей кожен звик,

      Бо: "Томмі, ти такий-сякий, й котись під три чорти!"
      Та: "Захисник Вітчизни -- ти!" -- як в бій потрібно йти:
      Так, Томмі, ти такий-сякий, й на все дурне мастак.
      Але не дурень Томмі все ж: він бачить -- що і як!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Редьярд Кіплінг Денні Дівер
      "Про що звіщають сурми нас?" -- спитав хтось із солдат.
      "Сигналять збір, сигналять збір," -- сказав сержант-мулат.
      "Чого ж ти зблід, мов полотно?" -- спитав хтось із солдат.
      "Жахає, що покажуть нам," -- сказав сержант-мулат.

      Бо повисне Денні Дівер, вранці в зашморгу помре;
      Похоронний марш вже грають, полк шикується в каре;
      З пліч всі зірвані нашивки й інше теж смерть відбере,
      Як повисне Денні Дівер вранці рано!

      "Чого спирає в задніх дух?" -- спитав хтось із солдат.
      "Мороз пройма, мороз пройма," -- сказав сержант-мулат.
      "Чому ж один з передніх впав?" -- спитав хтось із солдат.
      "Жара така, жара така," -- сказав сержант-мулат.

      Денні Дівера повісять -- вздовж шеренг його ведуть
      Й до труни уже підводять, що за дім йому їй буть;
      Скоро в зашморгу повисне й стервом всі його назвуть;
      Денні Дівера повісять вранці рано!

      "Праворуч мене койку мав," -- хтось мовив із солдат.
      "Не з нами спатиме в цю ніч," -- сказав сержант-мулат.
      "Мене він пивом пригощав," -- хтось мовив із солдат.
      "Тепер гірку вже п'є один," -- сказав сержант-мулат.

      Денні Дівера повісять за все те, що він зробив;
      Глянь на нього -- свого друга, коли спав той, він убив;
      Земляків своїх збезчестив, полк свій доблесний зганьбив;
      Й Денні Дівера повісять вранці рано!

      "Що застить так нам світло дня?" -- спитав хтось із солдат.
      "Вчепивсь так Денні за життя," -- сказав сержант-мулат.
      "Що це за шепіт угорі?" -- спитав хтось із солдат.
      "Відходить грішника душа," -- сказав сержант-мулат.

      Бо вже мертвий Денні Дівер й путь продовжить зве сурма;
      Полк, шикуючись в колону, знову куряву здійма.
      Хо! Трясуться новобранці -- їм без пива втіх нема,
      Як повиснув Денні Дівер вранці рано!




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Редьярд Кіплінг Мандалай
      Біля пагоди старої, задивившись в синю даль,
      Сидить з Бірми там дівчина й, що не з нею я, їй жаль.
      Дзвони з башти, вітер в пальмах знов несуть за виднокрай:
      "Де ти, Англії солдате? Знов прибудь у Мандалай!"

      Повертайся в Мандалай:
      Кораблям там справжній рай,
      Що спішать у метушняві із Рангуна в Мандалай;
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

      Супі-Йолат звать дівчину -- царське ймення хтось їй дав;
      Мов пісок, спідничка жовта, шапочка ж -- мов зелень трав.
      Чортзна-що вона курила -- не прочухатись в диму --
      Й ідола бруд цілувала, в ноги бухнувшись йому;

      Будда це -- пізніш збагнув:
      Замість бога їй він був --
      Все б тягнулась до боввана й коли б я вже пригорнув!
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

      В час, коли сідало сонце й над полями з рисом мла,
      Вона банджо брала в руки і співала: "Кулла-ла!"
      Й ми, бувало, йшли, обнявшись -- щоки дотик на щоці --
      Глянуть на слонів роботу біля баржі на ріці

      Й смугу берега вузьку
      Всю в багнюці вже й грузьку;
      Й довкіл тиша, що аж лячно в неї мову слать людську.
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

      Це було все, та минуло -- в думці вже цей шлях долай,
      Бо омнібусом від Банку не дістатись в Мандалай;
      Й від солдатів старших знаю, хто служив з десяток літ:
      Як в душі чуть поклик Сходу -- вже немилий інший світ!

      Ні, не радує вже він,
      Бо що може дать взамін
      Споминам, де сонце й пальми, й долинає з башти дзвін!
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

      Протирать втомивсь підошви об бруківку кам'яну,
      Від англійських мряк наживши із болячок не одну;
      Й хоч дівчат щодня тут стрінеш -- вийди лиш, як їх вже полк --
      Й балачок не переслухать їхніх, все ж -- який з них толк?

      Голос мій одразу ж мовк,
      Як той сміх чувсь, галас зойк;
      Маю ж бо дівчину кращу й край, де трави, наче шовк!
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.

      Там, східніше від Суецу, злу й добру ціна одна,
      Нема заповідей божих й кожний спраглий п'є до дна;
      Дзвін із башти мене кличе -- й буть так хочеться мені
      Біля пагоди старої в тій південній стороні,

      Де дорога в Мандалай:
      Кораблям там справжній рай;
      Хворих ми кладем під тенти й вирушаєм в Мандалай;
      По дорозі в Мандалай
      Між летючих рибок зграй,
      Де в громів відлуннях ранок із-за моря шле Китай.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Редьярд Кіплінг Брід на річці Кабул
      Місто й річку звуть Кабулом --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Захлинувсь там друг мій мулом,
      Не осилив він той брід.

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      Там бурхливий вод заслон вплав долав наш ескадрон
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.

      Проклинать Кабул я буду --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Лице друга не забуду,
      Як тонув, долавши брід.

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      Віх тримайсь, ступивши в воду, -- напрям вказують проходу
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.

      Сонце й пил в Кабулі-місті --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Міг і я на його місці
      Буть, долаючи той брід.

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      Чуєш сплески й тупіт коней, й передсмертний хрип агоній?
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.

      Кабул-місто мали взять ми --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Та чи варт воно -- ще знать би! --
      Друзів тих, що взяв цей брід?

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      Як же мокрим там їм спиться, де уже не обсушиться?
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.

      Кабул-місто, згинь в безодні! --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Не побачу вже сьогодні
      Тих, що взяв навік цей брід.

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      Бог простить вам, що в тім вирі стали чоботи, мов гирі, --
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.

      Поверни ж від стін Кабула --
      Звук сурми й атака вслід! --
      Половина потонула
      Ескадрону там, де брід.

      Брід, брід, брід біля Кабула;
      Вбрід Кабул-рікою в тьмі!
      І хоч води проясняться, вже з них друзям не підняться --
      Вбрід через Кабул-ріку в пітьмі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Роберт Фрост Настанова
      Назад від днів сьогоднішніх в минуле,
      У ті часи, що спрощені від втрати
      Подробиць, що поблякнули й розпались,
      Мов з мармуру надгробок від негоди.
      Там дім чекає, що не є вже домом,
      На фермі, що давно уже не ферма,
      В містечку, теж якого вже нема.
      Туди дорога -- глянь у путівник,
      Бо в спогадах так легко заблукати --
      Вона більш схожа на каменоломню:
      Коліна голі зниклого містечка,
      Давно вже соромливо не прикриті.
      І ось що в книжці сказано про це:
      У напрямку схід-південь -- північ-захід
      Сліди лягли вздовж колій від фургонів,
      Залишені льодовиком гігантським,
      Що аж сюди сягнув своїм підніжжям
      Від полюса; той холод відчуваєм
      Ще й досі по цей бік гори Пантери.
      І не зважай на те, що за тобою
      Із сорока відкритих погребів,
      Немов очима, стежать сорок бочок.
      А те, що так врочисто і бентежно
      Лісок тебе стрічає шумом листя --
      Це молодого вискочки бахвальство:
      Де ж він був ще б хоч двадцять років тому?
      Хизується занадто, затінивши
      Ряд яблунь, що їх дятел подовбав.
      Почни веселу пісеньку про те,
      Що хтось вертавсь додому тут колись
      З роботи -- що попереду крокує,
      Можливо, й зараз чи скрипить візком.
      Апофеоз пригод усіх -- узвишшя,
      Де сходяться, зарослі вже, два поля;
      Злились одне з одним -- й обох нема.
      Як заблукав так, щоб себе знайти --
      Постав шлях пройдений, немов драбину,
      З табличкою "Зачинено" всім іншим.
      Будь тут, як дома. Зліва клаптик поля,
      Не більший, ніж натертість від шлеї:
      Тут для дітей був дім колись, здається, --
      Лежать ось під сосною черепки;
      То іграшки були із цього дому.
      Оплач же їх, яким раніш радів;
      Оплач і дім, який уже не дім,
      А в погріб лаз, заквітчаний бузком,
      Що заплива, як вм'ятина у тісті, --
      Тут справжній дім був, а не іграшковий.
      Мета твоїх шукань і твоя доля --
      Струмок, який давав для дому воду,
      Мов джерело, холодний і прозорий,
      Занадто первозданний, щоб бурлить.
      (Струмок же у долині, як проснеться,
      Залишить скрізь лахміття на кущах.)
      Я заховав тут під стопою кедра
      Біля води надщербленого кухля,
      Що зачарований, немов Грааль священний --
      Невтаємничений його не знайде;
      Святий Марко сказав би: не спасеться.
      (Цей кухоль я поцупив з днів дитячих.)
      Твої тут води й джерело твоє;
      Пий -- і віднайдеш знов колишню цільність.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Роберт Фрост Двоє бродяг в сльоту
      По бездоріжжю двоє брели
      Чужинців, я ж дрова в дворі колов;
      Й гукнув один з них: "Рівніш коли!",
      Спинивши погляд на купі дров.
      Знав добре я, чому він відстав,
      В той час як інший понуро брів,
      І розумів, що за помисел мав:
      Мені підсобить за платню хотів.

      Колодок з бука був рівним розпил
      Й товсті -- з них кожна, колода немов;
      Удар -- і розлітались навпіл
      Без трісок, наче камінь колов.
      Ті сили, що збирав, мов гроші,
      Економлячи для суспільних справ,
      В цей день, дозвілля давши душі,
      На звичайнісінький бук витрачав.

      Хоч сонце й гріло, та вітер сік --
      Не злічиш квітня всіх приверед:
      Як сонце сяйнуло, а вітер зник --
      Й у травні ти, на місяць вперед.
      Ще мить -- і промінь останній згас,
      Сховавшись за щільний із хмар фасад;
      Проснувсь і вітер -- вертатись час
      Вже в березень, місяців два назад.

      Синюшка пурхає, щоб причесать
      На вітрі перо до пера,
      Й піснею квітці самотній сказать
      Мов хоче: ще цвісти не пора.
      Сніжинки пролітають; зима
      Мов гра в піддавки й не хоче йти,
      А пташка, в синє вдягшись сама,
      Звеліть не може іншим цвісти.

      З тої води, що влітку шукав,
      Взявши в руки з лози пруток,
      Тепер всякий слід від копита -- став
      І кожна колія нині -- струмок.
      Радіючи їй, не забудь, що жде,
      В землі сховавшись, морозу кристал,
      Й ще покаже, лиш сонце зайде,
      В калюжах льодяний свій оскал.

      Ці двоє звичне заняття моє
      Змусили полюбить ще сильніш,
      Прийшовши, щоб отримать своє.
      Не відчував так ніколи раніш
      З кожним змахом сокири вагу,
      Радість ніг прикипать до землі,
      Гру мускулів і тіла жагу,
      Розімлілих у веснянім теплі.

      Двоє бродяг із ближніх лісів
      (Бог зна, чи на ніч десь мали схов) --
      Одна в них думка -- чи зрозумів:
      То їхнє право -- коління дров.
      Лісовиків, лісорубів стрів --
      Й мене судили вмінням своїм:
      Я ж сокирою теж дещо вмів,
      То ж зовсім не дурником видавсь їм.

      Було все ясно і так, без слів:
      Їм ждать лишалось -- і я це знав
      Й простий резон їх теж розумів,
      Що гратись з ними не маю прав,
      Бо праця для них -- заробить гріш
      В нужді; мені ж -- для втіхи лишень.
      Їх двоє -- то ж і прав вдвічі більш:
      На їхнім боці закон в цей день.

      У всьому й скрізь я за єднання
      І прагну, щоб в житті сплелись
      Моє бажання й моє старання,
      Мов ока два, що у зір злились.
      Лиш там, де з'єднались нужда й азарт,
      Де ставка в грі -- саме життя,
      Найвищих звершень очікувать варт,
      Достойних неба і майбуття.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Із Роберта Фроста
      МИСЛИТЕЛЮ

      Ступаєте на стежку браво,
      Та крок один -- і збились вправо,
      А другий вже заносить вліво;
      Ще й ще -- то косо знов, то криво.
      Звуть мисленням, хоч це -- блукання,
      А ще точніш сказать -- хитання,
      Мов сіпання коня у путі:
      Від суті в домисел й до суті,
      Із форми в зміст і знов у форму,
      Із норми в безум й знов у норму,
      Від схем до смислу й знов до схем,
      Від тем до суджень й знов до тем.
      Взад і вперед -- й позбутись марно
      Їх, що з'являються попарно.
      Припустимо, що ви сьогодні
      Із демократами не згодні
      Й схиляєтесь до диктатури,
      Але згадали ті похмурі
      Часи, що вже були не раз --
      Й ви демократ без зайвих фраз.
      Цей спір нічому не научить,
      Лиш сумнівами буде мучить;
      Як навіть все мотать на вус,
      Теж не позбутись від спокус;
      І не людини це вина --
      Вже так влаштована вона:
      Ще розум чинить не найгірш,
      Як вбік гойднеться менш чи більш.
      Я недолюблюю реформи
      За їх відхилення від норми,
      Хоча корисні й зміни теж,
      Та тільки, як до певних меж.
      То ж якщо ти себе прирік
      Щодня хитатись з боку в бік,
      Не будь, як той анахорет:
      Довірсь мені, бо я -- поет.

      ЩО СКАЗАЛИ МОЇ П'ЯТДЕСЯТ

      Був юним я колись, а вчителі -- старими;
      Немов метал вогнем, я гартувався ними.
      Як плавився й твердів, знов спомином майнуло --
      Учивсь у старості я розуміть минуле.

      Тепер старий вже я, а юні -- вчителями;
      Колишній злиток той -- весь тріщини і злами --
      На переплавці знов: щось, може, й вийде путнє --
      Учусь у юності я прозрівать майбутнє.

      ВОГОНЬ І ЛІД

      Хтось каже: знищить нас вогонь,
      А ще хтось -- лід.
      Будь так -- хоч, боже, нас боронь! --
      Я з тими, хто б обрав вогонь.
      Якщо ж чекать обох цих бід,
      Тоді прийдеться визнать все ж:
      Щоб знищить все живе, і лід
      Підходить теж --
      То ж вибрать слід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Із Роберта Фроста
      СІЛЬСЬКИЙ МОТИВ ХАЙ ВТІЛИТЬСЯ У ВІРШ

      Заграва пломеніла, ніби знов
      Ніч небу сяйво заходу вертала;
      Зоставсь лиш комин, де колись був дім,
      Мов стовпчик, як пелюсток вязь опала.

      А клуні, що була неподалік
      І теж згоріла б в полум'ї дотла,
      Будь вітер зліш, -- судилось уціліть,
      Щоб назву цього місця берегла.

      Не розчинить вже навстіж їй дверей,
      Не приголубить воза в своїх стінах,
      Тік не озвучить цокотом копит,
      Не дочекатись в засторонки сіна.

      Подобається птахам залітать
      До неї крізь розбите в вікнах скло;
      Їх щебет схожий більш на сум зітхань
      За всім, чим сповнене життя було.

      Знов розпустивсь для них лише бузок
      І в'яз обпалений; на рештках плоту
      Здійма незграбно помпа рукоять,
      Де на стовпцях ржавіють пасма дроту.

      В затишних гніздах що їм за печаль!
      Але щоб все було без недомовок --
      Хтось має влить і цей мотив у вірш,
      Не ймучи віри плачу мухоловок.

      НІ ДАЛЕКО, НІ ГЛИБОКО

      У обрію смужку вузьку,
      Де море і небо лишень,
      На теплому всівшись піску,
      Вдивляються люди весь день.

      Там зрідка води явить тло
      Судна силуетик на мить,
      А то відобразить, мов скло,
      Як чайка, завмерши, тремтить.

      На суші більш погляд би стрів --
      Та як з цих звільнитись оков?
      І люди -- скінчивсь лиш приплив --
      У море вдивляються знов.

      Далеко не бачать вони,
      Глибоко не видно їм теж --
      Хто ж прагнув би вглиб з мілини,
      Не будь для очей наших меж?

      РАЗ В ТИХІМ ОКЕАНІ

      Вода аж закипала в піні хвиль,
      Що набігали стрімко звідусіль,
      Й здалось -- таке щось берегу робила,
      Чого б раніш ніколи не посміла.
      На небі хмар низьких рать незлічима,
      Мов чуб скуйовджений перед очима.
      Не скажеш, але думалось порою:
      Щасливий берег, що підперсь горою,
      Й гора, що з континентом пліч-о-пліч.
      Здавалось: повна намірів злих ніч
      Надходила, й не ніч, а цілий вік, --
      Щоб хтось до гніву і шаленства звик.
      Це більш від хвиль, що океан здійма,
      Перш ніж звеліє Бог: "Хай буде тьма!"

      ДАР НАВІЧНО

      Країну мали ми, їй не належні,
      Вважали за свою більш ніж століття,
      Не будучи народом. В нас тоді
      Були Віргінія й Массачусетс,
      Та ми були колонія англійська
      І володіли ми нам не належним,
      Підвладні тій, якій вже не підвладні.
      В самих нас щось робило нас слабкими,
      Не зрозуміли поки, що нам всім
      Країна ще не стала за вітчизну.
      Віддавшись їй, знайшли ми порятунок;
      Себе таких, які були, навічно
      Дали їй в дар (він гартувавсь у війнах);
      Країні, що вже прагнула на захід,
      Та ще безформній, скутій, необжитій,
      Такій, яка була -- якою стане!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Із Роберта Фроста
      ШАТРО ІЗ ШОВКУ

      Вона -- немов шатро шовкове в полі,
      Що, мов струна натягнута, бринить
      З його нестримним прагненням до волі,
      Коли опівдні вітер налетить;
      Але по центру брус тонкий із кедра,
      Що без підтримки міцно й сам стоїть,
      Як вісь душі, що непохитна й тверда,
      Націливсь гострим шпилем у блакить;
      Прикріплений до тверді він земної
      Хоч і незримих безліччю ниток
      Любові й ніжності, але й одної
      Хватило б, щоб утвердить цей зв'язок;
      Й коли бринить на вітрі, мов струна,
      Відчуєш знов, яка міцна вона.

      ВІТЕР І ГЕРАНЬ

      Закохані, на мить любов
      Забудьте -- їй взамін:
      Вона -- за склом вікна герань,
      Холодний вітер -- він.

      Опівдні інею узор
      Розтанув на вікні,
      Де щиглик весело стрибав
      Й насвистував пісні.

      Побачивши її крізь скло,
      Ну що він вдіять міг;
      Та знов сюди вернувсь, коли
      На землю вечір ліг.

      Він, як зимовий вітер, знав
      Усе про сніг і лід,
      Але нічого про любов,
      Що знати було б слід.

      Він тряс віконну раму й скло
      І тяжко так зітхав;
      Все це засвідчить можуть ті,
      Хто ніч усю не спав.

      І клявся так їй, що вона
      Готова вже була
      Полинуть разом з ним у ніч
      Від світла і тепла;

      Та все ж вагалася -- йому
      Сказати 'так' чи 'ні'...
      Світанок вітер зустрічав
      Вже в іншому вікні.

      РОДИНА РОЗОВИХ

      Звісно, роза -- це роза
      І завжди була роза,
      Та теорії проза
      Вчить, що й яблуня -- роза,
      Й груша, й слива -- фруктоза
      Спільна в них; є загроза,
      Що така ж і мімоза;
      Але в інших це поза:
      Люба, ти лишень роза --
      І завжди будеш роза.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Із Роберта Фроста
      ЙДУЧИ

      Вирушаю в дорогу
      У пустельні краї,
      Де не змуляють ногу
      Черевики мої.

      Друзів я залишаю --
      Не моя в тім вина;
      Все, чого їм бажаю --
      Випить келих до дна.

      Не зовіть, бо життєву
      Розлюбив мішуру.
      Не Адама і Єву
      Я за приклад беру,

      І не з райського саду
      Знов порину в пітьму.
      Дасть останню пораду
      Хто -- мені, я -- кому?

      Якщо вийшов, хоч пізня
      Вже година, з двора --
      Це покликала пісня:
      "В путь-дорогу пора!"

      Не запалюйте свічі --
      Може, там не зживусь
      І мудрішим удвічі
      Після смерті вернусь.

      НА ПОКИНУТІМ КЛАДОВИЩІ

      Живих ще зваблює воно,
      Це кладовище на горбі,
      Побуть в могильних плит журбі;
      І лише мертвим все одно.

      У віршах напису сліди:
      "Ті, що сьогодні йдуть сюди
      Лише на мить, щоб знов піти,
      Вернуться завтра назавжди."

      Якщо так впевнені у смерті
      Цей мармур й рими нвпівстерті --
      Чом голосіння тут не чуть
      І мертвих більше не несуть?

      І якби хтось в хвальбі відвертій
      Могильним плитам повелів:
      "Нам вічно жить, немає смерті!" --
      Повірили б у силу слів.

      ВВІЙДИ!

      Раптом пісня дрозда на узліссі,
      Там, де тиша німа.
      Якщо тільки смеркалося в полі,
      То у лісі вже -- тьма.

      Темно птаху вже так, що не міг би
      Навіть кущ розпізнать,
      Де чекає затишне гніздечко,
      А не те, щоб співать.

      Дня весняного відблиск прощальний,
      Що на заході згас,
      Він у грудях затримав, щоб пісню
      Проспівать іще раз.

      Так бентежно і щемно цей голос
      У нічну линув даль,
      Ніби кликав ввійти за собою
      У пітьму і печаль.

      Та мені не хотілось від зорей
      В чорні нетрі, о ні!
      Не мене ще дрозда кликав голос
      І співав -- не мені.

      ДБАЙ ЖЕ, ДБАЙ

      Карга і відьма, що прийшла
      Прибрать -- в руці відро й мітла --
      Й вона красунею була:

      Їй Голлівуд міг домом стать.
      Й о! -- багатьом в нужді згасать,
      Щоб все на випадок списать.

      Скрут хоч уникнуть -- рано вмри,
      А як не можеш вийти з гри --
      Авторитет собі створи.

      Потроїть капітал зумій
      Чи троном десь заволодій
      Й пошані в старості радій.

      Одні сповідують знання,
      А інші діють навмання;
      Вчись -- й ти здобудеш визнання.

      А сумнів -- слава за життя
      Спасе чи ні від забуття --
      Піде з тобою в небуття.

      Йдучи назавжди, втіху май
      Із дружби -- куплена нехай:
      Це краще все ж. Так дбай же, дбай!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Із Роберта Фроста
      ВЕСНЯНІ КАЛЮЖІ

      Хоча і в лісі, ці калюжі теж
      Все небо віддзеркалюють без меж;
      Вони, мов квіти, про які забудуть
      За тиждень вже й подібно їм зійдуть,
      Та не в струмок, а випитими будуть
      Корінням, що розмай зелений ждуть.
      Дерева знов стать літнім лісом мріють:
      Розкішні крони в їхніх бруньках зріють;
      Хай не спішать з тремтінням цим на вітах
      Скоріш від них звільниись, як від пут --
      Калюжних квітів і калюж у квітах
      Від снігу, що розтанув вчора тут.

      МЕТЕЛИКІВ БЛАКИТНИХ ДЕНЬ

      Цей день весни метеликам віддам,
      Небесним гостям, що неначе квіти,
      Та ще не скоро стільки являть нам,
      Як в них на крильцях, чистої блакиті.

      Вони бринять, хоча і без пісень,
      Забувши стужу й заметіль лютневу;
      Тісніш на вітрі збившися лишень
      Там, де колеса місять грязь квітневу.

      СНІГОВИЙ ПИЛ

      Ворона тільки --
      Бо хто б ще міг --
      На мене з гілки
      Струсила сніг.

      І це змінило
      Мій настрій весь:
      Все, що гнітило,
      Поділось десь.

      ЗГАДУЮЧИ ВЗИМКУ ПТАШКУ, ЩО СПІВАЛА НА СМЕРКАННІ

      Млів захід в сяйві золотому;
      Все завмирало. Я додому
      По неозорих брів снігах
      Й здалося -- крил відчув я змах.

      Коли ще влітку тут проходив,
      То зупинявсь і очі зводив:
      Шукав співця, чий ніжний спів
      В кущах так ангельськи дзвенів.

      Та зараз тут не чуть пташок;
      На вітрі лиш бринить листок.
      Й щоб сумніви розвіять, знов
      Я кущ цей двічі обійшов.

      З горба навкруг я бачить міг,
      Як іній струшувавсь на сніг
      В іскристім блиску, ніби те,
      Що золотисте -- в золоте.

      З гущавини, немов примари,
      Тяглись по небу дим чи хмари
      На південь з півночі -- й на мить
      Сяйнула зіркою блакить.

      ЗНАЙОМИЙ З НІЧЧЮ

      Знайомий з ніччю я уже давно.
      Виходив я й вертався під дощем,
      Та довго ще світилося вікно,

      Як оглядавсь, щоб стишить серця щем.
      Задумавшись, не відповів йому,
      Як сторож стрівсь, закутаний плащем.

      Знов зупинивсь, вслухаючись в пітьму:
      Позаду в місті кликали когось;
      Збентежився, не знаю сам, чому;

      Та не мене гукав далекий хтось.
      А угорі, де зоряне рядно,
      Мов циферблатом просіяло щось.

      Спішить чи відстає він -- все одно:
      Знайомий з ніччю я уже давно.

      ПУСТЕЛІ

      Наввипередки з ніччю й снігом в полі
      Минуле буду згадувать на волі.
      Вже майже все сховала ковдра біла,
      Лиш бур'янів темніють стебла голі.

      Ліси не споминають втрат при зорях:
      Всі звірі спочивають в теплих норах;
      Своїх же я не можу й полічити,
      Загублений у снігових просторах.

      В безмовності й самотності глибокій
      Який я тут безмірно одинокий
      В снігах дрімучих осяйної ночі,
      Де вічна тиша й непорушний спокій.

      Мене вже не злякають неозорі
      Космічні далі, де одні лиш зорі, --
      Ношу в собі і маю біля дому
      Безмежніші й безлюдніші простори.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Із Роберта Фроста
      НЕОБРАНА ДОРОГА

      В осінньому лісі розвилка доріг,
      Що в даль пролягли крізь тремку позолоту.
      Одразу обидві я вибрать не міг
      І ту, що тулилася ближче до ніг,
      Очима пробіг майже до повороту.

      А інша, яку все ж нарешті обрав,
      Та більше неходженістю привертала
      І вруном відрослих нетоптаних трав,
      Хоча, може, тих, хто на неї звертав,
      Вона і сама, ще й добряче, топтала.

      Обох їх однаково лист жовтий крив,
      Що плавно й безшумно з дерев опускався.
      Я першу залишив до кращих часів,
      Та звивистість знавши життєвих шляхів,
      Вернусь що сюди знов, і не сподівався.

      Все ж, певне, колись, всі відклавши діла,
      Я давній свій вибір згадаю до болю:
      Дороги дві -- кожна у безвість вела --
      Й обрав ту, що сходжена менше була,
      А в іншому всьому -- поклався на долю.

      ДО СЕБЕ

      Я вірю, що дерев похмура міць,
      Де вітер не прорветься й силоміць,
      Не тільки, щоб навіювать печаль,
      А через них буття явити даль.

      Якщо колись в їх лоно увійду,
      Неходженою стежкою піду,
      А не розбитим шляхом, де візок
      Пересипа колесами пісок.

      Ну а якби, кому я дорогий,
      Засумнівавсь, чи й він мені такий,
      І вирушив за мною навздогін,
      То врешті пересвідчився б і він:

      Я не змінивсь -- сильніш лиш вірить став
      В те, що й раніше істинним вважав.

      НАРІКАННЯ

      Я брів через луки й поля,
      Крізь нетрі і грязь пробирався,
      На горб піднімався крутий,
      Щоб вдаль глянуть, знову спускався;
      Далеко залишився дім,
      Та я не вертався.

      Земля вкрита листям сухим,
      Лиш дуб своє міцно тримає:
      Його по одному віддасть,
      Коли вже метіль закружляє,
      Бриніти на мерзлім снігу,
      Де те дотліває.

      І листю, що вже віджило,
      Намоклому скніти у тузі;
      Вже айстри давно відцвіли,
      Самотньо і порожньо в лузі;
      А серце все рветься кудись
      В бентежній напрузі.

      Для нього змиритись з усім --
      Не те ж хіба саме, що й зрада,
      Коли вже покластись душа
      На розум й обставини рада;
      Мов літо, минула й любов --
      Остання відрада.

      МІЙ ОСІННІЙ ГІСТЬ

      О смутку мій, я вдячний долі,
      Що знову чую голос твій:
      "Що краще, ніж дерева голі?" --
      Коли в осінньому роздоллі
      Бреду по стежці луговій.

      Твоїм словам я ладен вірить,
      Хоч серце і зайшлось в журбі --
      Що птахи подались у вирій,
      Що іній ліг на вигон сірий,
      І як приємно це тобі.

      Прощальним відблиском згасання
      Осяяні гаї сумні;
      Зів'яле поле й нарікання,
      Чи так же ця краса остання,
      Як і йому, близька мені.

      Так, я люблю цих днів відраду,
      Мені печаль їх не нова;
      Та все ж бентежність листопаду
      Аж до самого снігопаду
      Прекрасніша за всі слова.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Із Роберта Фроста
      ДО ЗЕМЛІ

      До губ торкнися знов
      І ніжністю без меж
      Зігрій мене, любов.
      Я з вітром теж

      Впиваю аромат,
      Вслухаюсь в тихий спів.
      Який там райський сад
      Весною цвів!

      До болю в голові
      Вино черемух пив,
      Росою рукави
      Жасмин кропив.

      Дні радісно текли,
      Допоки юним був;
      Як пелюстки пекли
      Роз, не забув.

      Та охолола кров
      І притупився біль,
      І якщо пити знов,
      То тільки сіль

      Із сліз, і в роті лоз
      Відчуть кору гірку --
      Вони солодші роз
      У мить таку,

      Коли в сльозах щока
      І, грузнучи в пісок,
      Затерпла вже рука
      І лоб твій змок.

      У трав солодкій млі
      Блаженніше що, ніж
      Припасти до землі
      Іще сильніш.

      ЩОБ ВИЙШЛА ПІСНЯ

      Він зовсім не умів співати
      Цей вітер; він не знав, де стать.
      Так довго не могло тривати,
      Щоб тільки вити і свистать.

      Прийшла людина і сказала:
      "Ти робиш все, немов на глум."
      Де стати, дуть як показала,
      Щоб вийшла пісня, а не шум.

      Вона повітря в рот набрала
      Й, щоб північ в південь перейшла --
      Так довго пауза тривала --
      І дуть легенько почала.

      І звук за звуком, поступово
      З гортані, з горла глибини
      Явились музика і слово --
      І стали піснею вони.

      ЗНЕНАЦЬКА

      І завжди так, як в цей бентежний час --
      Ще тільки дня останній відблиск згас
      І білий сніг, що дочекавсь пори,
      На голий ліс посиплеться згори
      Й зітханням тихим в вітах забринить --
      Я у сум'ятті зупинюсь на мить
      Зненацька, мов не стрінусь навесні
      З усім, що рідне й дороге мені.
      І в серці знов проснеться каяття,
      Мов і не починалося життя.

      Ще все вернеться -- сумніву нема:
      Не вічно пануватиме зима.
      Дерева сніг по пояс хай заніс --
      Іще дзвінкіш озветься в квітні ліс.
      Весна прийде й здолає білі мури,
      І колись грізні снігу кучугури
      Осядуть, зморщаться -- не встежу й сам
      Як під пташину метушню і гам
      Струмками потечуть, де косогір;
      Й ніщо вже білим не потішить зір --
      Хіба що гурт берізок на горбі
      Та церковка у хат сільських юрбі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Із Роберта Фроста
      Любов і сумнів

      Чужак в смерк прибивсь до воріт,
      Зустрів його там жених;
      Й мав посох в руці, ноша ж уся --
      Тривога в очах сумних.
      Й вони благали, більш ніж уста,
      Притулок дати на ніч;
      На шлях, яким брів, оглянувсь,
      Й ні зблиску -- мла зусібіч.

      Жених стрів словами: "Яку б
      Прикмету в небі знайти,
      Що ждать від ночі, щоб знать дала?
      Чужинцю, що скажеш ти?"
      Лист жимолості встеляє двір,
      Вже зморщились її плоди;
      Осінь -- ні, зиму -- вітер несе:
      "Чужинцю, холодів жди!"

      Наречена ж, розвівши вогонь,
      В покоях була одна
      Й рум'янець грав на щоках її,
      Й світилась щастям вона.
      Жених на спустілий шлях дививсь
      Й бачив її лиш -- замкнув
      Чиє б серце в клітку золоту
      Й срібним гвіздком припнув.

      Жених знав -- з ближнім ділитись слід
      Останнім, й не прожене
      Того, хто зараз терпить нужду,
      Інакше Бог прокляне.
      Чи ж не Доля сама привела
      Чужинця в подружжя дім?
      Й що зло йде з ним любов руйнувать --
      В це ще не вірилось їм.

      Пізня прогулянка

      По скошеній отаві йдем;
      Горять, немов сережки,
      На сонці крапельки роси
      Й не видно стежки.

      У сад ввійдем -- і плескіт крил
      Замре над головами;
      Цей світлий і бентежний сум
      Не виразить словами.

      Здається, лише подиху
      Достатньо чи зітхання,
      Щоб сипався за листом лист --
      Дерев краса остання.

      В зачаруванні, ніби в сні,
      Так довго б міг стояти,
      Та хочу ще останніх айстр
      Букет тобі нарвати.

      Пісня дощу

      Розідрані хмари вітер жене;
      Дорога, безлюдна весь день,
      Мільйоном бризок зустріла мене,
      На неї ступив лишень.
      Придорожніх квітів печаль,
      Що бджіл, без надії вже, ждуть;
      Виходь, кохана, нас кличе даль,
      Моєю і в дощ цей будь!

      І навіть пташиних не чуть голосів;
      Виразніш їх туга німа,
      Ніж ельфів з колишніх лісів,
      Хоч тих вже давно і нема.
      Ніде вже інших не чуть пісень,
      Озвучених вітром ніж;
      Підем, кохана, у ліс в цей день
      Під срібний з гілля капіж.

      Вперед штовхає нас вітер щораз
      І пісню горла -- аж охрип,
      А злива -- мов небо розкрилось враз;
      Вже одяг до тіла прилип.
      Дарма, що грязь і калюж не злічить,
      Дорога ж -- суцільний струмок;
      Мов перл, на грудях у тебе блищить
      В цілунках дощу листок.

      Ні, це не вітер гуде в імлі;
      Це ніби моря прадавнього шум,
      Що знов вертається до землі
      В екстазі видінь і дум;
      Немов крізь сум і печаль
      Любові воскреснув щем...
      Підем, кохана, в осінню даль,
      Моєю будь під дощем!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Із Роберта Фроста
      КРАЙ ЛІСУ У ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

      Чий ліс це -- я, напевне, знаю:
      В селі його будинок скраю;
      Він не побачить, спать вже лігши,
      Як я сніги в нім споглядаю.

      Кінь фиркає, не зрозумівши,
      Чому стою тут, занімівши,
      Між лісом і замерзлим ставом
      В цей вечір, в році найтемніший.

      Дзвенить вуздечкою: "Рушаєм, --
      Мов просить, -- час чого ми гаєм?"
      Сніжок снується з висоти,
      Вітрець легенький пробігає.

      А ліс -- очей не відвести,
      Та встигнуть обіцявся ти;
      І до спочинку довго йти,
      І до спочинку довго йти.

      КВІТІВ ОСТРІВЕЦЬ

      Я в луг прийшов, хоч він і не просив,
      Змінить того, хто зранку тут косив.

      Давно опала й висохла роса
      Й не чуть, щоб десь дзвеніла ще коса.

      Вслухаюсь, вгамувавши серця стук,
      Чи не долине знов мантачки звук.

      Ні, він пішов, скосивши весь загін,
      Й один тут я, як був самотнім він.

      "Так має буть, -- як відгук з далини, --
      Хай поряд чи хай порізно вони."

      Та думку цю докінчити не встиг --
      Метелик стрімко випурхнув з-під ніг.

      На сполох б'ють бентежних два крила:
      Де розкіш та, що вчора тут була?

      Піднявся вище, глянуть щоб навкруг,
      Та замість квітів -- кладовищем луг.

      Він полетів, докіль я бачить міг,
      Але вернувся знов мені до ніг.

      На докір той я відповідь не знав
      І сіно знов розтрушувати став.

      Та погляд мій він до струмка повів,
      Де трав і квітів клаптик уцілів.

      Така в них ніжна і п'янка краса,
      Що їх минула, не взяла коса.

      Їх вранці полюбив косар і спас
      Лиш за красу, а зовсім не для нас,

      Чи щоб від когось вдячності хотів:
      Ні, він від сонця й волі захмелів.

      Мені здавалось серед спеки дня,
      Що той світанок зустрічаю я

      Й мій тішать слух пташині голоси;
      Що знову чую спів його коси

      Й що душу стрів, споріднену моїй,
      І не самотній в праці я своїй,

      І що живем вже помислом одним;
      Опівдні затінку шукаю з ним.

      Хай мить ще -- зовсім я його не знав,
      Й ось зараз він близьким і рідним став.

      "Всі разом, -- лине з серця глибини, --
      Хай поряд чи хай порізно вони."

      В ЛИСТЯНИХ ЛІСАХ

      Той самий лист осипле осінь,
      Що так леліяла весна;
      Рудий наст землю має вкрити,
      Мов рукавичка шкіряна.

      Перш ніж до крон йому піднятись,
      Щоб у жару давать знов тінь,
      Йому слід вниз, в пітьму спуститься,
      Перетворившись в прах і в тлін.

      І там пронизаним буть треба
      Травою й квітами -- це знак
      Відродження. Як все це в інших --
      Не знаю: в світі ж нашім -- так!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      О, хто цей грішник юний, що скований бреде?
      Який вчинив він злочин, над ким, коли і де?
      Й чого це стільки гвалту довкруг нього знялося?
      О, його до в'язниці ведуть за колір волосся.

      З таким волоссям голова рід ганьбить людський;
      Могли б раніш і повісить за проступок такий.
      Та петля не найгірше -- шкіру б знять довелося
      За нечуваний і небачений колір волосся.

      О, скільки сил потратив і не доспав ночей;
      Фарбуючись, він прагнув уникнуть людських очей.
      Та сховатись і під жебрацьким брилем не вдалося;
      І ось тянуть його до суду за колір волосся.

      Йому, що скований вже по руках і ногах,
      Проліг у жару й холод до каменоломень шлях.
      І на каторзі, де б раєм і пекло здалося,
      Проклинать буде бога за колір свого волосся.

      Р.Л.С.

      Моряк вже вдома, вдома із морів:
      Вітрила згорнувши в журбі,
      В тиху гавань після штормів
      Вивантажує світу скарби.

      Й мисливець вдома, вдома із лісів:
      Звір вже у вічній пастці
      Міцно, назавжди засів;
      З сильця не вирватись пташці.

      Вечір -- і стежка знайома
      В зір сяйві поміж вересів:
      Моряк із морів уже вдома,
      Вдома й мисливець з лісів.

      * * *
      Похмурий день вже догорів
      Й пітьми згущався пластир,
      Коли селом альпійським брів
      Сільський альпійський пастор.

      Назустріч дівчина йому --
      Несла прикрашену кропом
      Із дивним написом тасьму:
      "Зціляємо сиропом."

      "Куди ж ти, отче, в дощ такий,
      Як з ніг всіх валить втома?
      Долать тобі шлях неблизький,
      Ти ж зонт залишив вдома.

      Потік реве, він кладку змив:
      Йти вбрід -- не для святоші."
      Й старечий голос відповів:
      "Я взяв старі калоші."

      "Останьсь, -- дівиця знов, -- не бійсь,
      Себе й мене порадуй:
      На грудях ніч одну зігрійсь
      І більш мене не згадуй."

      Сльозу гірку з очей змахнув --
      Якби ж перш було знати;
      Й лиш тяжко в відповідь зітхнув:
      "Як жаль, що я жонатий."

      ДИТЯЧЕ НЕВІДАННЯ

      Ведмідь звавсь гризлі й лютий був --
      Мале дитя він проковтнув;
      Й того не відає дитя:
      Ведмідь урвав його життя.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      Де хвиль неозорих біг,
      Пісок жовтий рівно ліг.
      Й там граються в літні дні
      Адама сини сумні.

      Дитя йде шукать сюди
      Вчорашніх споруд сліди;
      Й імен двох лишити знак
      Спішить на берег юнак.

      Що ж тут зобразить мені
      На гладкій піску стіні?
      Яку б залишити річ,
      Перш ніж запанує ніч?

      Влить радість в слова чи біль,
      Щоб встояли проти хвиль?
      Які збудувать вали,
      Щоб довше, ніж я, жили?

      Що краще – Троя чи Рим,
      Щоб зносити шторм і грім?
      Чи власне ім’я – хай на рік –
      Лишити, йдучи навік?

      Дарма: вже біля руки,
      Вилизуючи піски,
      Звільняючи від намист
      Ще не збудованих міст,
      Зажерливий хвиль потік,
      Й змиває він все – й навік.

      ЗЕМЛЯ БІСКАЮ

      Слухайте на суші й морі
      Вірш про мене і печаль,
      Дивлячись з землі Біскаю
      У морських просторів даль;
      Дивлячись з землі Біскаю
      В небокрай на схилі дня,
      На ледь видне узбережжя,
      Де печаль, смеркання й я.
      Як в огні палає захід,
      Схід же вкрив туман густий --
      Випливає з вод багряних
      Там кораблик золотий.
      Золоті вітрила й щогла,
      Реїв золоті ряди;
      Золотий на ньому вимпел
      Сяє золотом з води.
      О, мене, прошу, мій друже,
      На кораблик той візьми
      Й попливем у край смеркання,
      В царство спокою й пітьми;
      Від похмурих графств подалі,
      Ніч в обійми прийме нас;
      Допомога і спасіння
      Там, де захід щойно згас.
      Й ось він вже заходить в гавань
      І вже бачиш заодно:
      Штурман в сяйві золотому
      Золоте трима стерно.
      Блиск востаннє вже осяяв
      Смугу обрію вузьку;
      Й цей блукалець океану
      В суші даль і в даль морську,
      Що прибув з країв смеркання,
      Слав мольбу свою людську:
      "Поможи мені й печалі
      Ти, хто в тузі на піску."
      Я ж не вимовив ні слова
      Й головою лиш хитав:
      Син землі й син океану --
      Враз німим з нас кожен став.
      Я й печаль остались з ніччю,
      Й попливли печаль і він
      В присмерк від землі Біскаю
      За сіянням навздогін.

      * * *
      Минуло п'ять літ, як сказав я: "Кінець!
      Вже нікуди йти -- то ж віднині ти мрець.
      Не явиш, о небо, напасть вже нову!"
      Явило, й багато -- а я все живу.

      Й сьогодні не вмру -- то чи ж варто тужить? --
      Бо довгі роки мені жить ще та жить,
      Щоб звідать ще гірші скорботи й журу;
      Й від старості -- не від страждань я помру.

      Коли Бог здійнявсь над землею, мов птах,
      Й полинув під неба безмежного дах --
      Шукав він опору надійну й міцну
      Для нього, й з таких перебрав не одну:

      Тверда -- від удару ламається сталь,
      Базальт -- теж крихкий -- не годиться для паль;
      І навіть, весь в барвах веселки, алмаз
      У блискавок тиглі зруйнується враз.

      І що ж за опору він небу знайшов,
      Якій не потрібні ні цвях, ані шов,
      Й так легко тримає далеке й близьке? --
      То серце людське, то серце людське.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      Змовчи про пісню чарівниці,
      Звучить вона нехай
      У вереснях, як верес квітне,
      У травнях, в трав розмай,
      Бо я давно знайомий з нею,
      То ж серце знов не край.

      На наст рудий із глиці шишки
      Кидає знов сосна,
      І ні про що в гаю зозуля
      Весь день кує одна,
      Й не віриться, що осінь близько,
      Й минула вже весна.

      В лугах вже трави перезрілі
      Схилились врізнобіч,
      І кіп стоять шеренги в полі
      Під місяцем всю ніч;
      Ждуть холодів берізки й вітер
      Жене їх листя пріч.

      Й ти володій, чим володію:
      Відмовлю в чімсь собі;
      Хай стежка ця, що вгору в'ється
      Й зникає на горбі,
      І, мій колись, цей ліс тінистий
      Належать і тобі.

      Що їй -- бездумній, безсердечній
      Природі -- в цім знанні:
      Чия нога на стежку ступить
      Й по цій пройде стерні?
      Та й як спитать у рос ранкових,
      Хто був це -- я чи ні?

      * * *
      Верни той край, де гай шумливий,
      Де з вітром листя гомонить --
      Мені без цього й рай журливий,
      О, й він мене не вдовольнить!

      Де б жив -- як мало їх знайдеться! --
      Країв, що їх вже не забуть;
      А ті -- похмурі, де прийдеться
      Мені вже вічність цілу буть.

      Згадає хтось, а хтось забуде --
      Та не вернуть вже радість ту,
      Хоч сонце ще ловитись буде
      У заходу сіть золоту.

      * * *
      Тому, що тебе покохав так,
      Що в слово цей шал не вмістить --
      Ти ж гнівалась лиш -- обіцявсь я
      І в думку його не впустить.

      І ми без зітхань розійшлися,
      І світ нас широкий розвів:
      "Прощай, -- ти сказала, -- забудь все."
      "Забуду, не злись," -- відповів.

      Як тут, де цвіте конюшина,
      Й де горбик могильний, пройдеш --
      Хай навіть і квітки такої,
      Зірвать щоб, в траві не знайдеш --

      Все ж біля надгробка спинися
      Над тим, хто в пітьмі тут дріма,
      Й зітхни: хлопець той, що кохав так,
      Він з тих був, хто слово трима.

      * * *
      Як падає зоря,
      Очам своїм не вір:
      Вона все ж не згоря,
      Бо небо повне зір.

      Світ сповнений оман
      Й не дочекатись змін:
      Дощі п'є океан,
      Та все ж солоний він.

      * * *
      Ржа сталь з'їдає, правда, й та
      Стає брехнею --
      То ж на траві не став хреста,
      Що я під нею.

      З любові визволившись пут,
      Нарешті вільний,
      Коханий твій спочине тут,
      Навік невірний.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Із Альфреда Хаусмана
      ПРОРОЦТВА

      В мовчанні йшли слово почуть на Додони вершину,
      Де вітер видзвонює в кронах дубів навкруги
      Й мовчить пуп землі, лиш співає фонтан без упину;
      Відлунням й мовчання стає, як віщують боги.

      Й спитав я в святині, яка жодну мить не мовчала,
      Бо кожне пророцтво повторювать ще раз спішить,
      Й почув із печери, як жриця мені прокричала,
      Що вмрем я й вона і що більше уже нам не жить.

      О жрице, це ясно і так й це мій розум сприймає;
      Замовкни ж, бо серце не змириться з цим все одно:
      Ропа -- не вино, та хто тоне, все ж пить її має
      І -- о! -- ці новини уже всім відомі давно.

      Цар Сходу йде з військом в похід -- не спинить їх нікому:
      Річки випивають, від стріл їх день ніччю стає --
      І він, всемогутній, помре й не вернеться додому.
      Спартанці присядуть й розчешуть волосся своє.

      ПРИМАРИВСЬ ПОХОРОННИЙ ДЗВІН

      Як хлопці вертались з роботи
      У Абдоні, що під Клі,
      Сусід звав сусіда навпроти
      Й обоє по мене йшли.
      Й на лузі, де у мовчанці
      День втомлений догоряв,
      Скликаючи всіх на танці,
      Брав флейту я і грав.

      На трав вже прим'ятім вруні
      О, як цій раділи грі:
      Щоб в танці кружляти -- юні,
      Минуле згадать -- старі.
      І, граючи, я старався
      Прискорить, що ледь повзло:
      Щоб гаснуть день не вагався
      Й скоріш спать сонце йшло.

      Та юність в красі й загарі
      Не з тих, хто вагатись звик;
      Й кружляє Том з Ненсі в парі,
      І з Фанні танцює Дік.
      Стрічались очі в мовчанці;
      Сяйнувши, в них вогник гас.
      Не знали перерви танці
      Під флейту в вечірній час.

      Де Венлокський кряж -- заграва,
      Й ще світло в Абдоні теж,
      А поміж в зелених травах
      Луги простяглись без меж --
      Аж поки за їх межею
      Останній відблиск згасав
      Й над Англією всією
      Вже морок нависав.

      Згущається тінь і в лузі,
      І я флейту знов беру:
      Приходьте й танцюйте, друзі,
      Й сьогодні хваліть цю гру --
      Бо завтра спішить вже треба,
      Прийнявши в серце жалі,
      Цій пісні -- до неба,
      Мені ж -- до землі.

      * * *
      Лежим тут мертві, бо не вибрали, щоб жить
      Й ганьбить той край, де народились і зросли;
      Життя -- не та це річ, щоб так ним дорожить;
      Та не для юних це -- ми ж юними були.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      Каштан скидає свічі, з глоду цвіт
      Зриває вітер і жбурля на трави;
      Дощ застить вікна, у сльозах весь світ;
      Дай кухля, друже, ось мина вже й травень.

      Іще одна весна, мов дим, розтане
      Й поповнить лік змарнованим літам;
      Такий чи інший, травень знов настане,
      Але ж -- двадцять чотири буде нам.

      Звичайно ж бо, не перші ми, що п'єм
      В тавернах у той час, як шал вітрів
      Надії наші губить, і клянем
      Того, хто світ цей для скорбот створив.

      Воістину не прав і вищий суд,
      Що виманив із душ все, що любили,
      Й брести покірно змусив, як весь люд,
      Без радості й надій вже, до могили.

      Несправедливо це -- все ж кухля дай,
      Мій друже, ми народжені обоє
      Не принцами; ми просто люди -- й хай
      Вже нам не виграть з долею двобою.

      Якщо сьогодні небо в хмар облозі,
      То завтра сонцем осяйнеться даль;
      І інша плоть вже обімре в знемозі,
      І іншу душу заполонить жаль.

      Навічно в нас гордині й злості прах,
      Та не спинить життєву карусель
      Й не скинуть ношу ту, що на плечах, --
      Отож, наллєм, мій друже, й вип'єм ель.

      * * *
      Терн квітнув так пишно вранці,
      Радів навіть в'яз весні --
      Була це пора коханців,
      Для нього пора й для брехні.

      Колючка -- окраса єдина,
      Що в іній вдягнулась назавжди, --
      О, інша це вже година:
      Для неї година й для правди.

      * * *
      Похмуро прогляне ранок
      Й тужливо вже так смеркає;
      В зажурі і ночі останок --
      Ось так і весь рік збігає.

      Удачі мені бракувало
      І -- о! -- втіхи це замалі --
      Дізнатись, що інших немало
      Не мали її взагалі.

      * * *
      Півмісяць на заході низько, кохана,
      І вітер хмари нагнав;
      І прірва між нами, кохана,
      І нас океан роз'єднав.

      Не знаю, чи теж дощ іде, кохана,
      В краю, де постіль твоя;
      О, міцно так спиш ти, кохана,
      Що знаєш не більш, ніж я.

      * * *
      Що в клятвах цих? -- Друзі покинуть:
      Початок всьому є й кончина;
      І правда, й брехня в серці згинуть,
      Такі ж смертні, як і людина.

      І тільки любов ця нещасна
      Трива, як все інше втрачаєм.
      Безсмертна вона і всечасна,
      Щоб мучить нас вічним відчаєм.

      * * *
      Вітер цей вбивчий збудить в тобі,
      Серце, знов спомини милі.
      Що то в імлі голубій за горби?
      Що то за ферми і шпилі?

      Край той, якого уже нема,
      Лиш спомин -- тужить чи радіти? --
      Із тими стежками всіма,
      Що ними вже більш не ходити.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Із Альфреда Хаусмана
      ГРЕНАДЕР

      Королева веліла знайти
      Мене й сержант не жалів легень:
      "Чи не хочеш, хлопче, в солдати йти
      За тринадцять пенсів у день?"

      За тринадцять пенсів у день служу,
      Змінивши піджак на мундир;
      Марширував, а ось зараз лежу
      Без сил і вже гасне мій зір.

      Не втамувать нічим цю жагу
      Й не потом вмиваюсь -- кров'ю лишень;
      Та, вмерши зараз, не буду в боргу
      За тринадцять пенсів у день.

      А завтра піде за новим юнаком
      Сержант, щоб був хтось мені взамін;
      І тоді вже не я боржником
      Буду в королеви, а він.

      То ж, мабуть, прийдеться збавить ціну,
      Як струхну в могилі, мов пень,
      Бо те не варте, що ляже в труну,
      І тринадцяти пенсів у день.

      УЛАН

      Я завербувався в улани:
      З дівчат хто відмовить мені?
      Тому й записавсь я в улани,
      Щоб смерть -- й ту зустріть на коні.

      Вони за моря нас послали
      Відстоювать землі в борні,
      Й відважні за друзів там стали,
      І з мужніми спать вже мені.

      Зі мною лежать не дівчата
      А ті, хто навчить на війні,
      Як жить і як смерть зустрічати:
      З дівчат хто б відмовив мені?

      Спитали сержант з капітаном,
      Й сказав я: "Буть хочу уланом."
      З дівчат хто б відмовив мені?

      Останусь я з мужніми спати
      В могилі тут в затінку крон,
      Коли, всі оплакавши втрати,
      Додому помчить ескадрон.

      Плюмаж буде вітер гойдати,
      Та вже не мене на коні
      Дівчата ті будуть вітати,
      З яких -- хто б відмовив мені?

      Спитали сержант з капітаном,
      Й сказав я: "Буть хочу уланом."
      З дівчат хто б відмовив мені?

      ЕПІТАФІЯ АРМІЇ НАЙМАНЦІВ

      В той день, як неба купол хитнувся,
      В час, як устої земні тряслись,
      В них найманців поклик в крові проснувся:
      Платню заслуживши, самі не спаслись.

      На плечі свої все небо вмістили
      Й знов непохитні устої земні;
      Що Бог вже покинув, вони захистили,
      Те врятувавши, що варте платні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Із Альфреда Хаусмана
      ЖОВТІ НАРЦИСИ

      Весна. До себе в гості
      Природи кличе світ;
      Там, де в колючі брості
      Сплелись ожина й глід, --
      Буяє первоцвіт;

      І анемони в лісі
      Із вітром гру ведуть,
      І жовті скрізь нарциси,
      Що довго не живуть, --
      Вже на Великдень вмруть.

      Ще стріну до маївки
      Я первоцвіт в тіні;
      Ще анемон голівки
      Киватимуть мені --
      Але нарцисів -- ні!

      То ж у весняні доли
      Із кошиками -- в путь,
      Де у гаю і в полі
      Нарциси жовті ждуть,
      Що на Великдень вмруть!

      * * *
      Байдужим зором в емпіреї
      Сягнувши, в Грецькій галереї
      У роздумах сумних я брів --
      Й мій погляд статую там стрів;
      Юнак у мармурі явивсь
      Й на мене пильно так дививсь.
      "Привіт, -- здалось, він мовив, -- друже,
      Ми старомодні, навіть дуже;
      А юними хіба ж були,
      Як між цих лондонців жили?"
      Він з мене погляду не зводив
      І знову річ таку заводив:
      "Що, хлопче, й ти знеміг від пут?
      Я теж хотів би буть не тут.
      Чи в цій юрмі хоча б на мить
      Мене хтось міг би зрозуміть?
      Роки, перш ніж постав ти з мли,
      На шию зашморгом лягли;
      Й коли заснеш ти вже навік,
      Стоять мені й терпіть ще вік.
      Мужайсь же, хлопче, все мине:
      Рівняйсь на камінь, на мене."
      Так мовив поглядом, здалось --
      Й мені здолать відчай вдалось:
      Вже без тривог радію снам,
      Неначе з каменю я сам.

      * * *
      Де зріс я, у тім краю,
      Далеко на захід, в полі
      Стоять, як тоді, й тремтять,
      В калюжах відбившись, тополі.

      І там в безвітряну ніч
      Від захвату й здивування
      Завмер мандрівець на мосту,
      Вслухаючись в їх зітхання.

      Він слухає в тих полях,
      Що в спомин -- й то не вернути;
      Я ж в Лондоні зараз приліг
      Й не можу ніяк заснути.

      Де в зоряній млі тини,
      Спинивсь мандрівець і чує
      Зітхання моєї душі,
      Яка в тих полях ночує.

      * * *
      Скількох на життєвих дорогах
      Нам друзів прийшлося втрачать:
      І хлопців, таких прудконогих,
      Й таких синьооких дівчат.

      Ті хлопці, де ріки широкі,
      Такі прудконогі, лежать;
      Дівчата ж ті сплять синьоокі,
      Де в квітах буя сіножать.

      * * *
      Коли раніш у Ледло
      Я йшов у сяйві зір,
      Два друга були поруч,
      Достойних два, повір.

      Давно вже Дік в могилі,
      А Нед в тюрмі з тих пір;
      І я вертаюсь в Ледло
      Один у сяйві зір.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      Літня лінь снувала мливо
      Й сонно жебонів струмок --
      Барабанний дріб дражливо
      Збурив раптом плин думок.

      Ближче, дужче, голосніше:
      По землі шляхах з імли --
      М'ясом стать гарматним лише,
      Тліном лиш -- солдати йшли.

      В тих полях на схід і захід
      Хлопців цих біліть костям.
      Де знайти від кулі захист? --
      Кожен з них загине там.

      Сурми скрикнули заклично,
      Флейти зойк їм відповів:
      В пам'ять вам ввійти навічно;
      З плоті й я -- я б це довів!

      * * *
      У Ледло на ярмарок сотнями хлопці ідуть;
      З конюшень і з кузень, з кошар і з млинів є між ними;
      Що прагнуть дівчат лиш і що тільки випивки ждуть;
      І є також ті, що ніколи не стануть старими.

      Тут є від прилавка й від воза, з містечка й сільця;
      Статечних багато і мужніх немало б ви стріли;
      Й багато з них щирі душею і гарні з лиця;
      Й лиш кілька цю силу й красу донесуть до могили.

      Хотів би, щоб стали за друзів і ви їх вважать,
      Цих хлопців веселих, з якими б могли розминутись,
      І, з ними прощаючись, щастя й удач побажать
      Й дивитись, як в путь вирушають, щоб вже не вернутись.

      Якщо ж не наваживсь, то просто на них ще раз глянь
      І ліктем торкнись ненароком -- такі не обмануть:
      Із них лиш монету найвищої проби чекань --
      Що юними вмруть і старими ніколи не стануть!

      * * *
      Замри, душе, замри -- бо марні ці зусиля
      Устої похитнуть небесні і земні;
      Вже краще пригадай у відчаї безсилля
      Спочинку дні, душе, спокою довгі дні.

      Страждали ж і тоді й кляли свою недолю,
      Та спав я у пітьмі й сльозами не давивсь;
      Лилися піт і кров, та я не відав болю
      У дні блаженні ті, як ще не народивсь.

      І ось -- хотів би знать, та не знайду причину --
      Ступаю по землі, і світло п'ю, й тепло.
      Замри, замри, душе: це все лиш для зачину;
      Й години не мине -- знов запанує зло.

      Глянь: землю й небеса як полонить відраза;
      Вже й в серці не знайти надію і любов --
      Зевага, й страх, і гнів, й ненависть, і образа.
      О, нащо пробудивсь? Коли засну я знов?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Із Альфреда Хаусмана
      АТЛЕТУ, ЩО ВМЕР МОЛОДИМ

      Як місту виграш ти здобув --
      Із бігу переможцем був --
      Додому всі, старі й малі,
      Ми на руках тебе несли.

      Тебе сьогодні шляхом тим
      Знов на руках несем в твій дім
      І опускаєм на поріг --
      Востаннє хай торкнеться ніг.

      Ти вчасно залишив поля,
      Де слава лиш сяйне здаля;
      Хоч лавр і зацвітає рано,
      Та швидше він від рози в'яне.

      Очам, в яких лиш ночі прояв,
      Не бачить, що рекорд не встояв;
      Й мовчання вухам, мов хвала,
      Як їх в полон земля взяла.

      Тобі вже тих не звідать туги,
      Хто обігнав свої заслуги;
      Ти кращу долю заслужив,
      Ніж ті, хто довше слави жив.

      То ж перш, ніж змовкне її шум,
      Зійди туди, де пітьма й сум;
      І кубок високо здіймай:
      Він твій навічно уже -- знай.

      Прощання вже надходить строк;
      Всім з лавра твій сяйнув вінок:
      У вічнім сні твоєї ночі
      Він не зів'яне, мов дівочі.

      БРИДОНСЬКИЙ ГОРБ

      До Бридона в літню пору
      Із дзвінниць доноситься дзвін;
      Над кожним з двох графств сусідніх
      З усіх його чуть сторін,
      Й щасливо так лине він.

      Тут у неділю вранці
      Лежали кохана і я:
      Вдивлялись в барвисті графства,
      Вслухались, як жайвір в поля
      Шле пісню й люд звеселя.

      На милі навкруг ті дзвони
      У далеч долин її звуть:
      "До церкви йдіть, добрі люди,
      Де вас для молитви ждуть."
      Кохана ж осталась тут.

      І я, обернувшись, мовив,
      Тамуючи в грудях щем:
      "О, краще звіть для вінчання,
      Й почуєм, бо цим лиш живем,
      Й до церкви вчасно прийдем."

      Коли ж на Різдво із снігу
      На Бридон шапка лягла,
      Кохана проснулась рано
      Й прокралась краєм села,
      Й одна до церкви пішла.

      Єдиний дзвін сумно бомкав,
      Й нема жениха ніде --
      Пізніше буть голосінню --
      Й ось зараз до церкви йде
      Вона і мене не жде.

      Гудуть над Бридоном дзвони,
      Та з ними душа не в ладу.
      "До церкви йдіть, добрі люди." --
      "О, змовкніть, не кличте біду --
      Я чую вас, я прийду!"

      СИН ТЕСЛІ

      Вже кат візок свій зупинив --
      Простіть, як чимось завинив:
      Вам радість мать, мені -- журу;
      Живіть у мирі, я ж умру.

      О, коли б батька ремесло
      Продовжив, знавши лиш тесло
      Й рубанок, -- друзі, я б тоді
      Літа не стратив молоді!

      І, може, шибениць цих ряд
      Тут спорудить я б взяв підряд --
      На них принаймні б не гойдавсь,
      Якби так злом не переймавсь.

      Ось зараз ввись здіймуть мене
      І кожен, хто не промине,
      Прокльони слатиме й хулу --
      Я ж так надіявсь на хвалу!

      А справа й зліва -- я поміж --
      Повісять ще двох -- за грабіж.
      Й одна в нас доля відтепер,
      Хоч за любов середній вмер.

      На мене гляньте -- зір вже згас:
      Хай обмине ця чара вас;
      Із ший лиш власну бережіть
      Й не ближньому -- собі служіть.

      У почестях життєвий круг
      Замкніть, мудріші, як ваш друг.
      Вам радість мать, мені -- журу;
      Живіть у мирі, я ж -- умру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Із Альфреда Хаусмана
      * * *
      З дерев найкращі, вишні, в квіт
      Вдягають смуток своїх віт:
      З гаїв сяйнули знов сьогодні
      Їх білі сукні великодні.

      В ті сімдесят літ, що так гнуть,
      Цих двадцять юних не вернуть;
      Відняти ж два десятки свят –
      Й залишиться лиш п’ятдесят.

      Щоб серце квітом їх буяло,
      Півсотні весен буде мало;
      То ж варт – мигцем хай, на бігу –
      На вишні глянуть і в снігу.


      * * *
      Як йшов мені двадцять перший,
      Я чув, як казав мудрець:
      "Віддайте фунти й гінеї,
      Але не давайте сердець;
      Віддайте перли й рубіни --
      Й позбавитесь перепон."
      Та йшов мені двадцять перший,
      Коли злить повчань сам тон.

      Як йшов мені двадцять перший,
      Я знов чув слова його:
      "Безкарно не можна серця
      З грудей віддавать свого;
      За статки жаль і зітхання
      Отримаєте взамін."
      Іде мені двадцять другий --
      О, правий, був правий він!

      * * *
      Киває і гнеться, як в танці,
      Під вітру метання й виття
      Кропива на могилі коханців,
      Що пішли з-за любові з життя.

      Кропива в парі з вітром у танці --
      Лиш там спокій, там забуття --
      В коханців могилі, коханців,
      Що пішли з-за любові з життя.

      * * *
      Прекрасні доли й небеса,
      Та знаю кращі них:
      За все миліш мені краса,
      Що в лоні вод ясних.

      Як чисто вимиті в ріці
      Дерева, й вись, і даль;
      Їх не зрівнять з земними -- ці,
      Там, де не я, на жаль.

      І часто в думці, як дивлюсь
      У дзеркало води,
      Майне: ось зараз роздягнусь
      І кинусь вниз, туди.

      Та з золотих пісків на дні
      Хлопчина шле уклін,
      Немов жаліється мені,
      Що там, де я, не він.

      * * *
      В місячнім сяйві шлях мій проліг,
      В мареві білім дрімає земля:
      В місячнім сяйві шлях мій проліг,
      Що від кохання мене віддаля.

      Тин лиш темніє, що видерсь на схил;
      В полі ж за ним і тінь не майне.
      Білий цей шлях крізь місячний пил
      Далі і далі веде все мене.

      Кругла земля -- кажуть так мандрівці:
      Прямо йди -- й знову потрапиш в свій слід;
      То ж прямуй веселіше -- в кінці
      Будеш дома на схилі вже літ.

      Але щоб цей замкнувсь кругобіг --
      Скільки весен і літ ще мине!
      В місяця сяйві шлях мій проліг,
      Що віддаля від кохання мене.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Із Едгара По
      ДОЛИНА НЕСПОКОЮ

      Сміх колись тут було чуть,
      Де вже люди не живуть;
      На війну пішли, з тих пір
      Все залишивши для зір,
      Щоб дивились ті з небес
      На цей діл, у квітах весь,
      На якому сонця мливо
      Вдень колишеться ліниво.
      Нині ж, хто б сюди забрів,
      Сум й неспокій всюди б зрів --
      Все тут в русі, що б не стрів;
      Крім повітря, що мов спить,
      Де й вітрець не пролетить.
      Та тремтить і без вітрів
      Лист дерев, мов гладь морів
      Довкіл Гебридських островів;
      Та й без вітру, мов примари,
      Тягнуться по небу хмари
      І тривогу ллють в дня чари --
      Над фіалками, що очі
      Впізнаєш у них дівочі,
      І над гуртом білих лілій,
      Що схилились на могилі
      Безіменній; сліз роса
      З листя й квітів їх звиса,
      Що здається: вже не квіти
      Це -- а перли й самоцвіти.

      ДО___

      Квітучий гай, що знов насниться,
      І в нім пташок веселий спів --
      Твої уста: не вгомониться
      Мелодія співучих слів.

      Твоїх очей сяйні світила,
      Що з неба серця ллють чар свій,
      Неначе зорі на могилу,
      На помертвілий розум мій.

      Твоя душа -- вже й день займеться, --
      Я ж сон і роздум не зборю
      Про правду, що не продається,
      І про дешеву мішуру.

      ЕКСПРОМТ (ДО КЕТ КЕРОЛ)

      То вабить ум, то знов манить твій погляд,
      Що серця скарб в нім явлений на огляд.
      Й що краще -- ах, і з цим мені морока! --
      Чи ока глиб, чи думки суть глиб-ока?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Едгар По Країна снів
      По неходженій дорозі,
      Де стріть демонів лиш в змозі
      Й де з лицем, як в поторочі,
      Править Привид з трону ночі,
      Я досяг країв тих -- Туле,
      Де німе все, мов заснуле
      Поза простором і часом, --
      Й повернувсь із див запасом.

      Ліс без меж, без дна долини,
      В хмарах сховані вершини
      Ще ніким не зримих гір --
      Бо туманять сльози зір;
      Піднялись вони з морів,
      Що не мають берегів, --
      Та як гриви хвиль здіймуть,
      То й небес вогню сягнуть.
      Води ж озера, простерті
      Між горбів, пустельні й мертві
      Й, наче мрець в одежі білій,
      Вкрита гладь їх снігом лілій.

      Біля вод, що розпростерті
      Між горбів, й пустельні й мертві,
      Й, наче мрець вдяг саван білий,
      Вкрита гладь їх снігом лілій;
      Біля гір і біля моря,
      Що зітхає й стогне з горя,
      В болотах серед багнюки,
      Де жаби лиш і гадюки,
      У лісах, в яких не звірі,
      А вампіри;
      На галявинах чи в хащах,
      В місцях гірших, в місцях кращих
      Стрінеш в холод і в жару
      Там минулого Мару,
      Що зітха лиш і стенає,
      Як тебе вона минає;
      Впізнаєш у ній колишніх
      Друзів, що вже в сферах вишніх.

      Та серцям, що відчай крає, --
      Їм цей край здається раєм;
      Спокій тут знаходять радо
      І для них це -- Ельдорадо.
      Хоч в дива ті до цих пір
      Не проник ще жоден зір,
      Бо так сховані глибоко,
      Що людське не бачить око;
      Та й не дасть їх Повелитель
      Глибш проникнуть в цю обитель --
      Крізь задимлене ж бо скло
      Розрізниш хіба що тло.

      По неходженій дорозі,
      Де стріть демонів лиш в змозі
      Й де з лицем, як в поторочі,
      Править Привид з трону ночі,
      Я вернувсь з країв тих -- Туле,
      Де німотне все й заснуле.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Едгар По Аннабель Лі
      Давно колись -- як вода, роки спливли --
      Біля моря на краю землі
      Дівча там було, що, може, знали й ви
      Під іменем Аннабель Лі --
      Й щоб любив я її, а вона -- мене --
      Лиш помислом цим і жили.

      Вона була дитям і я був дитя
      В царстві тім на краю землі,
      І наша любов була більш, ніж любов --
      У мене і в Аннабель Лі:
      Любові цій навіть ангели з небес
      Не заздрить уже не могли.

      І ось в чім причина, що давно колись
      В тім царстві на краю землі
      Здійнявся раз вітер холодний вночі
      Й згубив мою Аннабель Лі.
      І знатна рідня вся за нею прийшла,
      Й від мене її взяли,
      І в склепі розкішнім замкнули її
      В тім царстві на краю землі.

      Це ангели з неба дивитись на нас
      Без заздрощів вже не могли;
      І ось чому (так, про це знають усі
      В царстві тім на краю землі)
      Здійнявсь вітер холодний -- й це він згубив
      І вбив мою Аннабель Лі.

      Та наша любов сильніша, ніж в тих,
      Що старшими за нас були;
      Й мудріші, ніж ми, буть могли;
      Й ні ангели із небес осяйних,
      Ні демони з надр похмурих землі
      Дві душі не розлучать уже: мою
      Й прекрасної Аннабель Лі.

      В небі місяць зійде -- в спомин чар увійде
      Незрівнянної Аннабель Лі;
      В сонмі зір в тьмі ночей бачу сяйво очей
      Незрівнянної Аннабель Лі.
      Й так всі ночі і дні -- вже належить мені
      Наречена й кохана моя -- ми одні
      В склепі тім на краю землі;
      Й моря шум нам, як пісня, в імлі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Едгар По Енні
      Минув, слава Богу,
      Біль без вороття;
      Недуги позбувсь я,
      Судом і ниття --
      Зборов лихоманку,
      Що зветься 'Життя'.

      Хоч сил вже немає,
      Але не тужу --
      Без жодного руху
      Простертий лежу:
      Й це краще -- я знаю,
      Як так ось лежу.

      Простерсь так на ліжку,
      Що іншим терпець
      Урветься дивитись
      І визнають -- мрець;
      Подумає кожен,
      Побачивши -- мрець.

      Зітхання і стогін,
      Ридань глухий звук
      Затихли, як тільки
      Завмер серця стук --
      Нестерпний, жахливий
      Замовк серця стук.

      Страждання і муки
      Пішли в забуття
      Із неміччю разом,
      Що зветься 'Життя';
      І з розуму зводить,
      Й кида в небуття.

      Й о! -- з мук всіх найгіршу,
      Що серце змага
      І з рік, повних нафти,
      На мене чига, --
      Зборов я і Пристрасть
      Й не мучить жага;
      Її вод криштальних
      Тамує снага.

      Почув я журчання
      Й припав до джерел,
      Що тут, недалеко,
      Пробились між зел --
      В землі неглибоко
      Були серед зел.

      Й о! -- вірить не варто
      В шептання людське,
      Що скит мій похмурий
      Й це ліжко вузьке;
      Його не замінить
      Широке й низьке;
      Щоб спать безпробудно,
      Найкраще -- таке.

      Танталовий дух мій
      Спочив тут від гроз;
      Не звабить його вже
      Й принадами роз --
      Забув чи збайдужів
      До мирта і роз.

      В блаженстві спокою
      Вдиха залюбки
      Він запах п'янкіший,
      Де рута й братки
      Злились з розмарином,
      Красиві такі;
      Ллє сум в нього рута,
      А цноту -- братки.

      Й такий він щасливий
      В ці миті блаженні,
      Купаючись в ласках
      Чарівної Енні;
      Поринув і тоне
      У кучерях Енні.

      Чи ж відав хтось вище
      Блаженство з людей,
      Коли приголубить
      Мене й до грудей
      Її припаду я --
      До ніжних грудей.

      Коли ж світло згасне,
      То вкриє тепліш
      І долю благає,
      Щоб стала миліш
      До мене й платила
      Мені добром лиш.

      Простерсь так на ліжку,
      Немов це правець
      (З любов'ю своєю),
      Що скажете -- мрець;
      Й лежу так спокійно --
      Терпіння взірець
      (Любов'ю зігрітий),
      Ви ж скажете -- мрець;
      Від страху здригнетесь,
      Вважаючи -- мрець.

      Й те сяйво, що в серці,
      Ніжніш, ніж буденні
      Мільйони зір в небі,
      Бо це -- сяйво Енні;
      Іскриться й не гасне,
      Бо в нім любов Енні,
      Жагуче й прекрасне,
      Бо йде з очей Енні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Едгар По Лінора
      Розбитий кубок золотий! Душа пішла навік --
      Ридайте дзвони! -- й спрагло п'є вже з вод стигійських рік!
      Плач, плач хоч зараз, Гай де Вір, якщо не плакав вчора!
      Глянь! -- бездиханна в цій труні лежить твоя Лінора!
      Творіть обряд святий, хай спів жалобний не змовка --
      Хорал над тою, що пішла, хоч юна ще така;
      Що двічі вмерла вже вона, хоч юна ще така!

      Безстидні! Любим вам у ній був статок, а не честь,
      Й благословляли ви її, недужу вже, на смерть!
      Як гімн співать, обряд творить, буть в траурнім вінку
      Таким рукам, таким очам, такому язику,
      Якщо невинну в гроб звели -- і юну ще таку?!

      Peccavimus: відчай не множ! Хай пісня ця летить
      Ввись разом з нею, та хай це її не засмутить.
      Твоїй Лінорі шлях проліг до висей осяйних --
      Ти ж тут в скорботі, бо оставсь без нареченої жених.
      Краса і ніжність тут лежать недвижно при свічах:
      В волоссі жовтім ще життя, та не в її очах;
      Ще пасмо зве, немов живе, та смерть -- в її очах.

      Я ж у цю ніч не скорбну річ чуть хочу -- не цей спів,
      А славить ангела політ пеаном давніх днів.
      Хай змовкне й дзвін -- й не множить він скорботи і жалі
      Тій, що в промінні ласк пливе від грішної землі.
      "Несись, несись все далі ввись крізь млистий обшир весь,
      Із пекла в край, де тихий рай у царині небес;
      Від зла запон туди, де трон Володаря небес!"

      Peccavimus (лат.) -- покаймося.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Едгар По Ворон
      Раз вночі, думки похмурі відганяючи, в зажурі
      Я схилявсь над фоліантом, що в нім мудрості плоди;
      І в дрімоту вже поринув, коли раптом стук долинув
      Й чари сну із мене скинув, -- стукіт й ніби звук ходи.
      "Ще не спить хтось, -- я подумав, -- і прямує він сюди,
      Й серед ночі -- гостя жди!"

      Осява той спомин будні -- це було в похмурім грудні:
      Ледь вогонь тлів й на підлогу кидав відблиски руді.
      З нетерпінням ждав я ранку, смутком повний до останку,
      В спомин звав безперестанку ту, яку любив завжди,
      Й звуть вже ангели -- Ленора; для мене ж серед нужди
      Безіменна назавжди.

      Ледь вловимий легкий порух, шурхіт в шторах пурпурових
      Страхом, жахом груди стисли, наче й сам я вмерз в льоди.
      Серця втишить стук хотівши, я підвівся, повторивши:
      "Гість це, вогник мій уздрівши, пізно так забрів сюди;
      Одинокий перехожий, що промерз в ці холоди,
      Й ось він проситься сюди."

      А зібравшись трохи з духом, підкріпив слова ще й рухом:
      "Пане, -- мовив я, -- чи пані, мене строго не суди:
      Так заглибивсь у скорботу, що не чув я крізь дрімоту
      Стуку в двері, і достоту чи ж вловить міг звук ходи;
      Що почув запізно, вибач." -- Й двері відчинив тоді:
      Морок й тіні лиш бліді.

      Довго ще в пітьму вдивлявся, дивувавсь я і вагався,
      Сумнівавсь -- чудних видінь тих свіжі в пам'яті сліди.
      Тиша скрізь німа й мовчання, й ще поглибило страждання:
      "О, Ленор!" -- моє зітхання; слово, любе так завжди,
      Еха відгуком вернувшись, у якім вже знак біди, --
      Донеслось із тьми сюди.

      Ще сильніш відчувши втрату, повернувсь я у кімнату.
      Знов той стук почувсь невдовзі, й голосніше, ніж тоді.
      "Певне, вітер скло віконне так стрясає монотонно, --
      Мовив я, -- блука бездомно він в зимові холоди.
      Не лякайсь і заспокойся, стане ясно все, зажди --
      Вітер це лиш, як завжди."

      Я штовхнув віконну раму -- й враз явивсь жерцем із храму,
      Так велично й гордо, Ворон з днів, що зникли назавжди.
      Він не нітивсь, не винився й ні на хвильку не спинився;
      Наче лордом народився, мав пиху -- й не будь-куди,
      А на бюст Паллади всівся, як явивсь лиш він сюди,
      Мов сидіть звик там завжди.

      Поруч з Вороном цим чорним й настрій вже не був мінорним:
      Такий гонор і поважність не знайдеш, хоч світ пройди.
      "Ти хоча й не говірливий, -- мовив я, -- все ж не лякливий;
      Як же звуть тебе, звабливий, чиї губляться сліди
      У нічнім Плутона царстві, там, де вічна тьма завжди?"
      Й каркнув Ворон: "Вже-не-жди."

      З дзьоба птаха людське слово прозвучало безтолково,
      Чудно так і недоречно -- спробуй зміст у нім знайди.
      Певне, згодні й ви: донині не траплялось ще людині
      Птаха зріть в такій гордині, що був вісником біди;
      Чорну бестію на бюсті, кимось послану сюди,
      З дивним йменням "Вже не жди".

      Він сидів на бюсті й знову слово лиш одне в розмову
      Кидав, ніби у цім слові довгих роздумів плоди.
      Як завмер він, дзьоб зімкнувши й ні пером не ворухнувши,
      Тоді мовив я, зітхнувши: "Як і друзі, й він туди
      Вранці зникне, мов надії, що пішли вже назавжди."
      Птах же мовив: "Ні -- й не жди!"

      Відповів мені так вдало, що збентеживсь я немало.
      "Мабуть, -- я сказав, -- ти словом, що в нім відгуки біди,
      Зобов'язаний піїту, із яким блукав по світу,
      Що тікав із свого скиту від скорботи і нужди,
      Й похоронний дзвін у пісню його вливсь вже назавжди:
      'О, ніколи!' й 'Ні, не жди!'."

      Йому вдячний, що скорботи вже позбувсь, я сів навпроти
      Бюста з птахом, своє крісло пересунувши туди;
      Потім в нім зручніш вмостився і у роздуми пустився --
      В мозку сонм видінь вертівся, тасувавсь туди-сюди:
      Що зловісний, хмурий, грізний, вісник відчаю й біди,
      Крик звіща цей: "Вже не жди"?

      Так сидів я, все гадавши, та ні слова не сказавши
      Птаху, чий вогненний погляд розтопив би й гір льоди;
      Думка втомлено снувалась, голова ж моя схилялась
      Й крісла бархату торкалась, що іскривсь вряди-годи, --
      А вона на бархат синій, та що втратив назавжди,
      Не приляже вже -- й не жди.

      Й мов кадилом хтось незримо враз махнув перед дверима,
      Й звук, мов крил змах серафима, що з небес зійшов сюди.
      Й крикнув я: "Це за моління Бог явля благовоління;
      В панацеї цій спасіння -- забуття у ній знайди:
      Пий же, пий і про Ленору спомину вже не буди!"
      Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

      "Волхве, -- мовив я, -- із раю ти прибув чи з пекла краю,
      Спокуситель чи Спаситель, хто послав тебе сюди --
      Чаклуном й сміливцем бувши й цю країну не минувши,
      В цей скорботний дім прибувши, хоч в одному догоди;
      Є, скажи, бальзам цілющий: якщо є -- його знайди!"
      Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

      "Волхве, -- знов сказав я, -- з раю ти прибув чи з пекла краю,
      Небом, Богом заклинаю: раз прибув ти вже сюди --
      О, скажи душі печальній, чи знайду в Едемі дальнім
      Ту, чиє ім'я в звучанні хору ангелів завжди;
      Й чи обнять свою Ленору зможу, як явлюсь туди?"
      Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

      "Будь же проклят ти назавше! -- крикнув я, із крісла вставши. --
      Згинь, примаро, у Плутона царство ночі знов іди!
      Не лиши й пір'їну чорну -- згадку про брехню потворну,
      Хай скорботи знов огорнуть -- бюст звільни цей, пропади!
      Дзьоб свій вийми з мого серця, в нім надій більш не буди!"
      Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

      І сидить, сидить цей Ворон, вже ні друг мені, ні ворог,
      На блідім Паллади бюсті чорний, наче знак біди;
      Й очі зблискують зловісно, й пада тінь його навскісно,
      Й світло лампи, мов навмисно, множить тінь в тіней ряди.
      І душа моя в цій тіні, й що полине ввись -- не жди:
      Вже із тінню -- назавжди!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Едгар По Улялюм
      Небо сіре було і недобре,
      Вітер вів із сухим листям спір,
      Що, зів'яле, встеляло пустир --
      Ніч жовтневу цю згадую вкотре
      З давніх тих й незапам'ятних пір:
      Це було біля озера Обре
      У місцині гористій Уір,
      Де тумани над озером Обре
      Й часті гості там -- відьма й упир.

      Якось раз по алеї титанів-
      Кипарисів з Душею я брів --
      Свою Душу-Психею там стрів;
      Тоді в серці моїм, як в вулкані,
      Магми жар з клекотанням назрів
      І сірчаним потоком все вкрив,
      Що із ревом збігав схилом Янік
      Й остигав, як повітря нагрів;
      Ставав лавою схил гори Янік
      Від дихання полярних вітрів.

      В нас розмова велась про недобре,
      Якось в'яло тягнувся наш спір.
      Блукав в споминів нетрях наш зір.
      Й ми не знали, що жовтень вже вкотре
      Настає з незапам'ятних пір
      (Й кожна ніч все чорніш в блиску зір),
      Не помітили й озера Обре
      (Хоч були вже в цім краї -- Уір);
      Не згадали ні озера Обре,
      Ні лісів цих, де відьма й упир.

      Й коли ніч вже кінця добігала
      Й це по зорях я бачити міг --
      До світанку схилявсь їхній біг --
      В кінці стежки імла просіяла
      Й там на небі, де відблиск цей ліг
      Й де імла вже молочною стала, --
      Піднімався півмісяць-дворіг,
      Що Астарта над ним чаклувала --
      Двоалмазний півмісяць-дворіг.

      Й мовив я: "Ще ніжніший Діани
      Він пливе крізь скорботи ефір,
      Крізь зітхань і страждання ефір;
      Всі він бачить сердець наших рани
      Й сльози всі, що туманять наш зір;
      Сходить з Лева сузір'я, з Нірвани,
      Щоб вказати і нам шлях до зір,
      До Едему, де спокій і мир;
      Сходить він крізь відчай і омани,
      Щоб з очей знять полуду зневір;
      З лігва Лева встає крізь тумани,
      Щоб любов'ю осяявсь наш зір."

      Палець вгору здійнявши, сказала
      Вже Психея: "Цей блиск, що довкіл,
      Так зловісно осяяв він діл;
      Поспішаймо ж, раз ніч нас застала --
      О, летімо ж, летім, що є сил!"
      З жахом мовила це й опускала
      Крила вниз, в порохняву і пил;
      Вся тремтіла вона і ридала
      Й волокла по землі пера крил,
      Де на них налипав бруд і пил.

      Відповів я: "Це лиш плід уяви;
      Йдім тремтливому сяйву навстріч,
      Залишаймось із ним віч-на-віч
      В сибілічному блиску заграви,
      Що Надію й Красу навсібіч
      Посилає крізь морок і ніч;
      Вірмо, вірмо в ці зблиски яскраві!
      На сяйний шлях вертаймось з узбіч;
      То ж повірмо в ці зблиски яскраві,
      В магістраль цю, що зве нас з узбіч
      Й сяйвом неба сягає крізь ніч."

      Так Психею втішав -- й цілував я,
      Із похмурих виводив задум,
      Й розганяв її тугу і сум --
      Та в кінці стежки -- о, чи ж це ждав я!? --
      Склеп вернув знов до скорбних тих дум;
      Склеп, що виріс, вернув тугу й сум.
      "Що за напис, сестро, -- запитав я, --
      На дверях: не збагне вже мій ум?"
      І почув: "Улялюм, Улялюм!
      В цій могилі твоя Улялюм!"

      Й ворухнулось щось в серці недобре,
      Як вів з листям сухим вітер спір,
      Що, зів'яле, встеляло пустир.
      Й крикнув я: "Ніч жовтнева ця вкотре
      Сплива в пам'яті з тих самих пір,
      Як торік я прибув до цих гір
      Й скорбний дар мій прийняв цей пустир
      У ту ніч, найчорнішу з тих пір, --
      Й демон звабив мене чи вампір? --
      Ах, згадав я й це озеро Обре,
      Й цю місцину гористу -- Уір,
      Де тумани над озером Обре
      Й часті гості там -- відьма й упир."

      Й потім вдвох вже -- ми вдвох -- повторили:
      "Чи ж можливо, щоб духи могил,
      Вдячні й жалісні духи могил
      Перед нами дорогу закрили
      До тих тайн, що ховає цей схил,
      До жахливого вмісту могил;
      Й блиском цим про планету звістили,
      Що давно перетвороена в пил;
      Грішним сяйвом нам шлях освітили
      Тих, що з Пекла вогонь в них, світил?"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 4.5

    148. Із Едгара По
      ЕЛЬДОРАДО

      Лицар стрункий,
      Мужній такий,
      Хизуючись нарядом,
      Вночі і вдень
      Під спів пісень
      Шукав скрізь Ельдорадо.

      Вже й постарів,
      Та все ще брів,
      А в серці, як тінь, досада --
      Що світ пройшов,
      Та місць не знайшов,
      Подібних до Ельдорадо.

      Долавши схил
      З останніх сил,
      Мару стрів і ждав поради:
      "О, поможи,
      Де, покажи,
      Земля ця -- Ельдорадо?"

      "За гір хребтами
      Внизу там,
      В Долині Тіней розрада.
      Йди, бо пора, --
      Сказала мара, --
      Як хочеш знайти Ельдорадо!"

      ДО ЄЛЕНИ

      Єлено, для мене твоя краса --
      Нікейський човен в обширі морів,
      Що мчить, хоч хвиля ніжно колиса,
      Втомившись в мандрах, із чужих країв
      До рідних берегів.

      В морях відчаю я блукав сумним,
      Та врода гіацинтова твоя,
      Твій спів Наяди стали скарбом тим
      Мені, де слава Греції сія
      Й дарує велич Рим.

      В віконній ніші статуєю знов
      Ввижаєшся мені різь тлін і прах
      З агатовою лампою в руках,
      Психеєю, що вийшла із дібров
      У тих святих краях.

      ДО ТОЇ, ЩО В РАЮ

      Ти в радості і в горі
      Була для мене всім --
      Зелений острів в морі,
      Храм і вівтар у нім;
      Луг в квітах неозорий --
      Й це все було моїм.

      Та чи ж могло тривати,
      Щоб вік від щастя млів?
      Тебе вже не обняти --
      Так Фатум повелів.
      Майбутнє буде звати --
      Оглух я й онімів:
      В минулім лиш блукати!

      Вже не зарадиш горю --
      Пішла ти назавжди!
      "Не жди, не жди, не жди!" --
      Так берег шепче морю
      Й піски дзвенять воді.
      В осінню хмуру пору
      Чи ж розцвітуть сади?

      І вдень я в лихоманці,
      Й вночі без насолод:
      І ввечері, і вранці
      Спішу до вічних вод,
      Де ти кружляєш в танці
      Й не відаєш незгод.

      В молитвах покаянних
      Туди, де нема сліз,
      До місць обітованних
      Пливеш ти в сяйві риз
      Від цих країв туманних,
      Де плаче верболіз.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Вільям Блейк Віщування Невинності
      Побачить світ в піщинки лоні
      І небо в квітці луговій;
      Відчуть безмежність у долоні
      І вічність -- в змигу однім вій.

      В сильці малинівки краса
      Вселяє гнів у небеса.

      А голуби в неволі -- й знов
      Тремтить вже пекло до основ.

      Голодний пес біля воріт
      Ганьбить обійстя на весь світ.

      Кінь, що зазнав знущань в дорозі,
      Накликать неба помсту в змозі.

      При ловах зайця кожен постріл --
      Людському мозку як ніж гострий.

      На крилах жайворонка рана --
      Й співать не буде ангел зрана.

      Як півень з півнем бій заводить --
      В тремтінні сонце, що вже сходить.

      Рик лева й вовка виття кожне
      Із пекла тінь явить спроможне.

      Лань дика, що гуля на волі,
      Нас берегтиме від недолі.

      Ягня охляле нас провчає:
      Ніж різника прощать навчає.

      Кажан, що в сутінках ширяє,
      У серця віру відбирає;
      А крик сови в нічних лісах
      Уже явля безвір'я страх.

      Як хтось кропивника погубить,
      Того ніхто вже не полюбить.

      Хто ж гнів розбудить у волові,
      Той не достойний теж любові.

      Пустун вб'є муху жартома --
      Й від павука життя нема.

      Хто навесні хруща замучить,
      Того з сім'єю ніч розлучить.

      На листі молодому гусінь
      Згадать людські страждання змусить.

      Не вбий ні бабки, ні жука,
      Бо всіх нас Суд Страшний чека.

      Хто до війни коня готує --
      Земну вісь дезорієнтує.

      Зойк жебрака, вдовиний плач:
      Їх нагодуй -- і ти багач!

      Комар, що й літом плодить смуту,
      Взяв із пліток свою отруту;
      Отрута ж павука й гадюки
      Узята з заздрості у злюки;
      А працелюбних бджіл отрута
      Із ревності митця добута.

      Хтось в шовку, хтось в дранті суціль --
      Це на багатства скнари цвіль.

      Як правду влить в уста брудні --
      Вона ще гірша від брехні.

      Найвища правда і єдина:
      Для втіх і мук живе людина.
      Хто інших істин не шукає,
      Той небезпек всіх уникає.

      І горе, й радість ряд у ряд
      Вплелись в душі святий наряд:
      Розгледиш крізь журби основу
      Враз нитку радості шовкову.

      Дитя -- щось більше від пелюшки,
      Хоч ще й не зводиться з подушки;
      Хто плуг зробив -- рук не зуміє:
      Це кожен фермер розуміє.

      І не безслідно сльози кануть,
      А немовлям колись постануть:
      Уст діви варто їм торкнуться,
      Як вже дитячими вернуться.

      Скавчання, рик, виття, ревіння,
      Мов хвилі, б'ють в небес склепіння.

      З-під різки зойк і плач дитячий
      Страшною помстою віддячить.

      Побачив жебрака лахміття --
      Й небесна велич вже як сміття.

      Солдат з рушницею й мечем
      Для сонця б став паралічем.

      Мідь бідняка дорожча тих
      Багатств, що з Африк золотих.

      В руках у землероба гріш
      За землі скнари важить більш;
      А будь на те ще й вища воля --
      То і всієї знаті поля.

      Хто осміє дитячу віру,
      Не буде мать до смерті миру.
      Хто сумнів збудить у дитині,
      Дочасно буде в домовині.
      Дитячу ж віру хто шанує --
      Життя своє той не змарнує.

      Дитячі ігри -- це ще квіт:
      Старечий досвід -- плід з тих віт.

      Питання хитре хто задасть --
      На нього відповідь не дасть.
      Хто сумніви роз'яснить вам --
      Засумнівається вже сам.

      Таких отрут вже не зготовим,
      Як в Цезаря вінку лавровім.

      Для зброї зроблені прикраси --
      Знущання із людської раси.

      Як плуг в алмазах заіскриться,
      То й заздрість щедрості скориться.

      Як в лузі коник не змовкає --
      Найглибший з сумнівів зникає.

      Роз'яснень хитрих запорука,
      Вже й філософія -- наука!
      Та поєднать політ орла
      Й мурахи біг ще не змогла.

      Хто сумнів має в тім, що бачить, --
      Повірить ще в щось сил не стачить.
      Якби і сонце сумнівалось --
      За хмари враз би заховалось.

      Не є злом пристрасть, що вирує, --
      Та гріх, якщо вона керує.

      Картяр, повія, де не глянь --
      Про поступ й думать перестань.
      Жебрацькі зойки і мольба --
      Старої Англії ганьба.
      Щасливців крик, невдах прокльон
      Ущент зруйнують Альбіон.

      Кожну ніч і кожен день
      Хтось родивсь для мук лишень;
      Кожен день і кожну ніч
      Хтось -- для втіхи зусібіч;
      Хтось родивсь для зла нічного,
      Хтось -- для блага дня ясного.

      Неправді вірить ми охочі,
      Коли незрячі у нас очі.
      Хто в тьмі родивсь, того ніч згубить,
      Як душу світлом не розбудить.

      Бог просіяє світлом в очі
      Тим, хто живе посеред ночі;
      І прийде в образі людському
      До тих, хто в дні живе п'янкому.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Із Вільяма Блейка
      ПІСНЯ ЛІСОВОЇ КВІТКИ

      Блукав я у лісі,
      Де зелень буяла,
      Й почув там з-під листя,
      Як квітка співала:

      "У лоні земному
      Дрімала в ніч тиху,
      Страхи відганяла
      Й чекала на втіху.

      Явила всім вранці
      Рожеву засмагу,
      Щоб мать нову радість,
      А стріла -- зневагу."

      ЛІЛІЯ

      Цнотлива роза ранить колючками,
      Вівця покірна цілиться ріжками --
      Лиш лілія біла одна зрозуміла:
      Як зброя в любові -- краса вже не мила.

      СЕРП І МЕЧ

      Меч співав в пустелі мертвій,
      Серп -- на ниві золотій;
      Й хоч співав меч пісню смерті --
      Встояв серп у битві тій.

      СНІГ

      Раз якось у лузі гуляв я зимою
      І сніг я просив, щоб погрався зі мною.
      Він грався й розтанув -- його вже нема;
      І злочином все це назвала зима.

      * * *
      О чайко, ти над вересом літаєш
      Й силець розставлених не помічаєш.
      Над хлібним ланом краще вже кружляй:
      Нема силець, де зріє урожай.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Із Вільяма Блейка
      МУХА

      Маленька мухо,
      Весь твій танець
      Один мій порух
      Звів нанівець.

      Чи ж не подібний
      До тебе й я?
      З людських доль зліпок
      Чи й не твоя?

      Теж п'ю й танцюю,
      А ціль яка?
      Й мене пристукне
      Сліпа рука.

      Як в думці -- сила
      Й життя весь плин,
      Якщо без неї --
      Лиш смерть і тлін --

      Живий чи мертвий --
      Тобі рідня:
      Щаслива муха
      Лишень і я.

      ГРУДКА Й КАМІНЬ

      "Любов не лиш про себе дбає,
      Не плід це власних лиш спонук,
      Але, як втішить інших, знає
      Й будує рай з пекельних мук." --

      Так Глини Грудочка співала,
      Що, хто б не йшов, її топтав;
      Їй іншу пісню даль вертала --
      Це Камінь голос подавав:

      "Любов про себе тільки дбає,
      Щоб полонить собою всіх;
      Радіє, коли хтось страждає,
      Й будує пекло з райських втіх."



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Із Вільяма Блейка
      ТИГР

      Тигре! Тигре! Ти у ніч
      Сяєш з нетрів навсібіч.
      Досконалості вінець,
      Хто безсмертний твій творець?

      Блиск з глибин цей чи з небес,
      Що в очах твоїх воскрес?
      З крил чиїх, з чиїх долонь
      В тебе влився цей вогонь?

      Хто звестись тобі звелів
      Й серця жили туго сплів?
      Й на стиск грізних чиїх рук
      Відізвався його стук?

      Гартувавсь в якім горні
      Мозок твій, в якім вогні?
      Молот чий його кував?
      Хто його, мов джгут, звивав?

      Вже як впали зір списи
      Й сліз їх ти напивсь роси, --
      Хоч всміхнувсь Він? Й той це зрів,
      Що колись Ягня створив?

      Тигре! Тигре! Ти у ніч
      Сяєш з нетрів навсібіч.
      Сили грізної взірець,
      Хто безсмертний твій творець?

      ЯГНЯ

      Хто, Ягня, тебе створив?
      Знаєш, хто тебе створив?
      Дав життя й пастись звелів
      В лузі, де струмок бринів;
      Теплу вовну тобі дав,
      Як про стужу зим згадав;
      Ніжний голос дав тобі,
      Щоб нас радувать в журбі?
      Хто, Ягня, тебе створив?
      Знаєш, хто тебе створив?

      Я скажу тобі, Ягня;
      Я скажу тобі, Ягня:
      Тим же звуть його ім'ям,
      Бо Ягням назвавсь він сам;
      Миру й ласки в нім злиття;
      Він і сам, немов дитя.
      Я -- дитям, а ти -- ягням
      Звемось так же, як він сам.
      В поміч Бог тобі, Ягня!
      В поміч Бог тобі, Ягня!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Вільям Шекспір Сонети
      132
      Люблю я очі, що прощення просять
      За муки, що ти серцем завдала,
      Й цей колір чорний, мов жалобу, носять
      За тим усім, що дать мені могла.
      Не оживляє сірі щоки сходу
      Так промінь сонця на досвітнім тлі,
      Зоря не осяває з небозводу
      Так захід згаслий в вечоровій млі, --
      Як смуток цих очей твоє обличчя.
      О, якби й серце ти вдягнуть могла
      В цей траур -- я забув би і про відчай,
      Й про тугу, що, мов камінь, налягла.
      Я б присягнувсь, що врода чорна теж,
      Й потворне все, що випада з цих меж.

      135
      Між всіх бажань твоїх хай буде й Віль,
      Бо іменем своїм 'бажання' значу.
      Молю тебе -- щоб зменшити мій біль,
      До всіх бажань візьми й мене в додачу.
      Невже притулку так і не знайти
      В твоїй всесильній для моєї волі?
      У свій Едем невільницю впусти,
      Де затишок знаходять навіть кволі.
      Як океан у повноводдя хвиль
      Дощі приймає, в спеку марить ними, --
      В твої бажання хай ввіллється й Віль,
      Нехай вони зіллються із моїми.
      О, змилуйся! Мене більш не невіль!
      Бажання всі з'єднай в одному: Віль!

      136
      Коли душа твоя мою минає,
      Ти поясни душі сліпій: я -- Віль,
      А волі все дозволено, хай знає:
      Хоч не любов ще це -- лиш тихий біль.
      Хай Віль поповнить пристрастей скарбницю;
      О, хоч скраєчку приголуб в собі:
      Ніхто й не запримітить одиницю
      У неозорій воль твоїх юрбі!
      І в цій юрбі, для інших хай незримим,
      Останусь я; та хочу буть одним
      Для тебе лиш, тобою буть любимим
      Сьогодні -- й вічно залишатись ним.
      Всі волі злить в одну -- візьми за ціль;
      Тоді й мене полюбиш, бо я -- Віль!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Вільям Шекспір Сонети
      127
      Колись не дуже чорне цінувалось
      І не вважалось символом краси;
      Тепер воно з прекрасним урівнялось --
      Й не врода вже без чорної коси.
      Підробка і підміна скрізь огульна:
      Мистецтво й нице видасть за взірець;
      Зневажена всіма і безпритульна
      Краса вже не підкорює сердець.
      І ось тому, як ніч, в подруги брови,
      Волосся ж -- мов вороняче крило,
      Бо колір цей -- жалоби і любові
      За всім прекрасним, що в житті було.
      Й така ти гарна в нім, що кажуть всі:
      Буть іншою не личить вже красі.

      128
      О, музико моя, коли ти граєш
      На клавесині, як мій тішать слух
      Акордів звуки; клавіш, що торкаєш
      Так ніжно, як мене бентежить рух!
      Я заздрю їм, бо кожного голубить
      Рука твоя; лиш їм -- тепло долонь.
      Збирать врожай цей мали б мої губи,
      Взамін же -- тільки ревнощів вогонь.
      О, як хотів би з ними помінятись,
      Щоб по мені пройшлась ти, не по них;
      Яке зухвальство -- спомином остатись
      Для мертвих клавіш, а не губ живих!
      Блаженство це не вибриніть струні:
      Залиш їй пальці, губи ж -- дай мені!

      130
      Ніщо супроти сонця її очі,
      З коралом не зрівняєш губ жагу;
      Не білосніжна шкіра перс дівочих,
      Волосся ж -- дріт, що сплівсь в косу тугу.
      Я бачив роз пелюстки незрівнянні,
      Та на її щоках не знайдеш їх;
      Й нема нічого в запаху й диханні
      Від аромату квітів лугових.
      Приємний в неї голос, але нині
      Звучить для мене музика миліш.
      Не бачив ще, яка хода в богині --
      Кохана ж по землі ступає лиш.
      І все ж вона собою тих затьмить,
      Що ідеалом нам здались на мить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Вільям Шекспір Сонети
      98
      З тобою я розстався навесні,
      Як квітень роздавав всім одяг звабний;
      Усе цвіло, звучали скрізь пісні,
      З небес всміхався і Сатурн незграбний.
      Та не могли ані пташиний спів,
      Ні перших квітів запахи і колір
      Розвіять сум моїх зимових снів;
      Не рвав я квітів, не гупяв у полі.
      Не тішила мене й весни краса,
      Ні пурпур роз, ні білизна лілеї:
      Лиш краплю їм вділили небеса
      Твоєї вроди, ніжності твоєї.
      Мені й весна без тебе -- мов зима:
      Лиш тінь твоя, коли тебе нема.

      104
      Для мене не старієш ти: сьогодні
      Така ж, як вперше стрів. Не йде на спад
      Краса твоя. Вже три зими холодні
      З лісів струсили літній їх наряд;
      Три жовті осені зелені весни
      Змінили тричі -- ти їх привела;
      В жарких трьох червнях стліли й знов воскресли
      П'янких три квітні. Ти ж -- як і була.
      Як стрілка завмира на циферблаті,
      Зійшовши з мітки, мов спиняє хід, --
      Так і краса твоя не має втрати;
      В ній оку не помітний часу слід.
      І не старіть тобі, а лиш цвісти,
      Бо старість вмерла, як з'явилась ти.

      116
      Перешкоджати двох сердець єднанню
      Не стану я. Не визнає замін
      Любов, не підкоряється бажанню;
      Їй не страшні ні відстані, ні тлін.
      О ні! Вона -- мов сонцесяйна мітка,
      Яку не згасять бурі і туман;
      Немов зоря, мов Аріадни нитка
      Всім, хто в житті бреде серед оман.
      Любов не ходить в дурниках у Часу,
      Що все стинає; рівня вона з ним:
      Й хоч щедро тратить дні свого запасу --
      Воскреснуть здатна спомином одним.
      Якщо ж це лжа, що в слові залишив, --
      То не кохав ще й не писав віршів!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Вільям Шекспір Сонети
      90
      Якщо колись розлюбиш, хай це буде
      Тепер, коли нічому вже не рад;
      Хай світ мене осудить і забуде,
      Але не будь останньою із втрат.
      О, не додай до відчаю ще й зраду,
      Коли і так обсяде серце жаль;
      Нехай світанок принесе відраду,
      А не поглиблює дощем печаль.
      Залиш мене, та не в останні миті,
      Коли зігнусь я і від менших бід;
      Тепер залиш, щоб міг я зрозуміти:
      Вже більших втрат мені чекать не слід.
      Щоб навіть горе з розпачем тяжким
      Вже після цього не здалось таким.

      91
      Хто хвалиться походженням, хто вмінням,
      Хто силою, хто з погреба вином,
      Хто одягом, хто дорогим камінням,
      Хто соколом, хортами, скакуном.
      З них кожен має й інші вподобання,
      Але знаходить радість в чімсь однім.
      Мені ж одне дісталося надбання --
      Та інші всі вмістилися у нім.
      Твоя любов за родовід знатніша,
      За скарб дорожча, краща за вбрання,
      За полювання з соколом миліша,
      Вельможніша за титули й звання.
      Ти можеш все забрать, чим володію, --
      О, як тоді одразу ж я збіднію!

      97
      О, як зимою видалась мені
      Твоя відсутність, любко незабутня!
      Який мороз! Які похмурі дні!
      Яка самотність й порожнеча грудня!
      А час минав -- і літо вже сплива,
      Вслід осінь йде з багатими дарами,
      Мов та, що мужа втратила, вдова,
      Так щедро завагітнена плодами.
      Мені здавалось: пишні хай дари,
      Але сирітської їм не уникнуть долі;
      Нема ні літа, ні його жари
      Без тебе; не щебечуть птахи в полі.
      А там, де й чуть несмілий, тихий свист --
      В передчутті зими вже в'яне лист.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Вільям Шекспір Сонети
      56
      Спалахує по-новому любов --
      Чи ж лезо це від голоду тупіше?
      Сьогодні -- ситий, але завтра знов
      Сильніше дошкуляє, ще гостріше.
      Так і любов: сьогодні напоїв
      Її голодні очі до нестями,
      А завтра глянеш -- наче і не пив;
      Жадаєш знову спраглими устами.
      Мов океан, нехай розлуки час
      Між нашими проляже берегами,
      Щоб день новий, що знов з'єднає нас,
      Світивсь весь сонцесяйними огнями.
      Нехай зимою видасться розлука --
      Блаженства літнього це запорука.

      66
      Втомившись жить, всесильну смерть зову.
      Не бачити б, як доблесть жебракує,
      Неправда душить істину живу
      І над любов'ю зрада торжествує;
      Дівочу цноту, віддану на глум,
      Приниження й поневіряння честі,
      Не поступ, а метання наобум,
      І похвалу, настояну на лесті;
      Беззубу силу, мову муз німу,
      І дурість, до хули й повчань охочу,
      І мудрість, що не зна себе саму,
      І зло, яке добро назватись хоче.
      Втомившись цим, вже не бажаю жить --
      Та як тебе самотнім залишить?!

      73
      Ту пору року бачиш ти в мені,
      Коли вітри і холоди надворі,
      І голий ліс, що в пишнім був вбранні,
      Й синиці свист -- прощальний голос в хорі.
      В мені ти бачиш смуток того дня,
      Як захід, просіявши, завмирає
      І в сутінки повільно порина,
      І ніч, неначе траур, все вкриває.
      В мені ти бачиш зблиск того вогню,
      Що в попелі днів юних догоряє,
      Й чим жив колись -- тепер, вже й не збагну,
      Чомусь останні сили забирає.
      Ти бачиш все і любиш ще сильніш:
      Й ця пізня осінь нам весни миліш.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Вільям Шекспір Сонети
      30
      Коли на суд блаженно-тихих дум
      Я викликаю спомин про минуле
      Й, згадавши втрати, відчуваю сум,
      Як свіжим болем з пам'яті війнуло, --
      Тоді ридаю я невтішно знов
      За друзями, яких взяла могила;
      І втрачену оплакую любов,
      І долі дорікаю, що немила;
      Й зітхаю щемом давніх тих зітхань,
      Й страждаю тим стражданням ще сильніше;
      І нарікаю ехом нарікань,
      Й за все плачу, мов не платив раніше.
      Та лиш тебе згадаю, друже мій,
      Як втрати забуваю й смуток свій.

      50
      Яка важка ця подорож була,
      Бо те, що ціллю я вважав своєю,
      Явило, яка відстань пролягла
      Між мною і коханою моєю.
      Ледь плентався мій кінь -- і хоч німу
      Печаль мою не міг він зрозуміти,
      Але інстинкт підказував йому,
      Що вершнику нема куди спішити.
      Він і острог не слухається вже,
      Коли вдається до спонук розпука;
      Зітха лиш тяжко й час від часу рже --
      Ніж сталь йому, мені гостріш ця мука.
      Немов зітхання здатне зрозуміть:
      Все більш нас розділяє кожна мить.

      51
      Готовий був я виправдать коня,
      Що так повільно ніс мене від тебе, --
      Й куди спішить я мав би того дня?
      Та зараз, як вертатись мені треба,
      Й на мить одну затримки я б не зніс,
      Бо і галоп мені уже повільний:
      Я б підганяв, якби і вихор ніс
      Мене до тебе, а не кінь свавільний.
      Мої бажання кінь не дожене,
      Бо це любов зробила їх такими,
      Що обганяють кожну мить мене;
      Мій кінь -- лінива шкапа поряд з ними:
      Як ледь бреде від тебе -- я мовчу
      І проклинаю, як до тебе мчу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Вільям Шекспір Сонети
      23
      Як той актор невпевнений на сцені,
      Що з остраху з своєї ролі збивсь,
      Чи той безумець, що в злобі шаленій
      Безвольним і засліпленим зробивсь, --
      Так я, сором'язливий, забуваю,
      Що про любов сказати було б слід;
      Від ніжності більш мовчазним буваю,
      Не в змозі подолать любові гніт.
      То ж хай хоч книга до тебе говорить,
      Німий посланець, мовою віршів;
      Що рветься з серця, хай вона повторить,
      Сказавши більш, аніж лавина слів.
      Що пише -- вчись читать -- любов німа:
      Очима чуть навчить вона сама.

      27
      За день втомившись, хочу я заснуть,
      Знайти у ліжку бажаний спочинок,
      Та знов думки, варт очі лиш зімкнуть,
      У мандри звуть, снуються без зупинок.
      Вони прямують в далеч від мене
      До тебе, мов до місць святих прочани;
      Хай втомлений, та око й не змигне,
      Вдивляючись в пітьму, куди помчали.
      Й знаходить в ній душі моєї зір
      Твою незриму тінь мені, сліпому,
      Що морок розганя, мов сяйво зір,
      Й красу явля знайому по-новому.
      Й так вічно: день дзвінкий чи ніч німа --
      З-за тебе мені спокою нема.

      28
      Як повернуть мені блаженний спокій,
      Якщо й спочинок -- втома лиш одна?
      Й тривоги дня чи ж ніч розвіє, поки
      Гнітить щоночі день і ніч -- щодня?
      Хоч вороги, та, взявшися за руки,
      Заповзялись на мене день і ніч:
      Один -- важкою працею; розпуки
      Відчаєм -- інша, сон прогнавши пріч.
      Я дню лестив: нехай негода злиться --
      Розвіє млу твій сонцесяйний зір;
      Я обіцяв, що й ніч смагляволиця
      Тобою осяйнеться замість зір.
      Та день щодня поглиблює мій жаль,
      А ніч щоночі збільшує печаль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Вільям Шекспір Сонети
      17
      Ну хто колись повірить у мій вірш,
      Хай ти у нім коштовніший перлини?
      Та -- свідок бог -- могили він не згірш:
      Забравши все, не явить й половини.
      Якби я навіть зміг вмістить в сонет
      Красу очей твоїх в рядку одному --
      Нащадок скаже: "Бреше цей поет,
      Божественне даруючи земному!"
      Й на кпини візьме зжовклий папірець,
      Немов дідка, що здатен прибрехати:
      Що, мов, поет собі брав за взірець
      З античних од спотворені цитати.
      Живи ж тоді твій син -- і в спорі тім
      Явивсь би двічі ти: в віршах і в нім.

      18
      Чи ж порівнять тебе із літнім днем?
      Миліший ти й чарівніший за нього.
      Буває, в травні холодом війне
      Та й літо наше -- кілька тижнів всього:
      То спекою сяйне з усіх сторін,
      То лиш прогляне з хмар небесне око;
      Природа в круговерті примх і змін
      То нас леліє, то гнітить глибоко.
      Але твоя не кінчиться краса
      І літо твоє вічне не зів'яне;
      Безсила смерть тут і її коса,
      Бо охоронцем твоїм вірш мій стане.
      Ти будеш жить у ньому до тих пір,
      Допоки дишуть груди й бачить зір.

      19
      О, ненаситний часе, лева кігті
      Затуплюй, все живе винищуй, рви
      Із пащі тигра ікла; якщо б міг ти,
      То й фенікса спали в його крові;
      У круговерті вічній пори року
      Тасуй, як хочеш, в радості й журбі;
      Пошли нам кару, навіть хай жорстоку, --
      Забороняю лиш одне тобі:
      О, не карбуй чоло його в знемозі,
      В глибоких зморшках усміх не гаси --
      У юності й краси апофеозі
      Хай він залишиться взірцем краси.
      Та якщо навіть вчиниш ти найгірш --
      Він вічно юним увійде в мій вірш.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Вільям Шекспір Сонети
      7
      Поглянь на схід, коли уже світає,
      Як ранок осяйний встає і всі
      Йому радіють, всяк його вітає,
      Всі моляться святій його красі;
      Як сонце в полудень дійде зеніту --
      Сяга так юність зрілої пори --
      Ще теж всі шлють йому слова привіту
      За золотисте сяєво згори;
      Коли ж, як вечір вже, воно сідає,
      Втомившись, наче старість, від життя --
      Вже поглядом ніхто не проводжає
      Його і слів не чутно співчуття.
      Якщо без сина полудень минеш,
      То в світі цім лишень, як мить, майнеш.

      8
      Чом музики ти прагнеш лиш сумної,
      Хоч радість бачить радісне у всім?
      Чом лиш печаль бринить тобі струною
      І навіть втіху ти знаходиш в цім?
      Чи не тому, що ці чарівні звуки
      В акорді дружнім докором звучать
      Твоїй самотності й сердечні муки,
      Як лікувати, вони ніжно вчать.
      Завваж: акорд не встиг ще відзвучати,
      Як інші уже линуть вслід за ним
      Неначе батько, син, щаслива мати
      Співають пісню голосом одним.
      Вливсь в дружний хор спів кожної струни:
      Один ні в чім не матимеш ціни.

      12
      Коли дивлюсь, як час годинник лічить,
      Як світлий день в ніч чорну порина
      Й фіалка в'яне, що весні так личить,
      Як скроні посріблила сивина;
      Коли я бачу знов гаї безлисті,
      Де в спеку тінь знаходили стада,
      Й кива з возів у павутин намисті
      Снопів остистих сива борода; --
      Тоді я згадую про твою вроду,
      Що і її загибель скоро жде.
      А втім, краса дасть радо на це згоду,
      Як бачить, що нова на зміну йде.
      Час нищить помахом коси одним:
      Залиш нащадків, щоб змагаться з ним.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Вільям Шекспір Сонети
      1
      Від ніжних роз ми приросту чекаєм,
      Щоб їх краса, не в'янучи, цвіла;
      Старі всихають -- знов нові плекаєм,
      Щоб в молодих вже ніжність їх жила.
      А ти, закоханий у свою вроду,
      Марнуєш все найкраще у тобі,
      Перетворивши річку повноводу
      В рівчак вузенький -- ворог сам собі.
      Ти -- нетривала часу лиш оздоба,
      Лишень провісник весняних надій;
      Приречена вже в зародку ця спроба --
      Розтрат зазнав і в скнарості своїй.
      Світ пожалій -- не прирікай на тлін
      Надбання всі майбутніх поколінь.

      2
      Як сорок зим твої посріблять скроні
      Й глибокі зморшки ляжуть на чоло,
      Й ти в тім дранті сидітимеш на троні,
      Що королівським одягом було; --
      Коли спитають: де краса поділась,
      Відрада вся твоїх колишніх днів? --
      Що скажеш? Що в очах твоїх втопилась? --
      Але цим збудиш сором лиш і гнів.
      Достойніш буде відповідь звучати,
      Як мовиш: "Глянь ось, це -- моє дитя!"
      Й це переважить всі твої розтрати,
      В нім -- виправдання й сенс твого життя.
      Й твоя з роками охолола кров
      Гарячою у ньому стане знов.

      3
      Глянь в дзеркало й скажи собі у ньому:
      Чи не пора і нам продовжить рід?
      Майбутня матір й світ осудять в цьому
      Тебе, як не залишиш в дітях слід.
      Зерном твоїм яка б не захотіла
      Засіять свого лона цілину?
      І хто б згодивсь, щоб все взяла могила,
      Не залишивши згадку хоч одну?
      Для матері ти -- дзеркало: в нім квітні
      Стрічає знов -- в тобі вони збулись;
      Так в вікна твоїх зморщок непривітні
      Квітуча юність зазирне колись.
      Як житимеш, замкнувшись у собі,
      То вмреш і сам, і пам'ять по тобі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Омар Хайям Рубайят (28)
      * * *
      Перш ніж торкнутись пелюсток вдалося,
      Терпіти біль від колючок прийшлося:
      Так гребінь на зубці себе розрізать дасть
      Задля блаженства обійнять волосся.

      * * *
      Веселись! Сходять з розуму ті, що горюють;
      Мить одну лишень пристрасті в серці вирують.
      Все одно потім з нашої тлінної плоті
      Зроблять цеглу, з якої будинки змурують.

      * * *
      Не набожним утішником треба нам буть;
      Жартуном і насмішником треба нам буть.
      Швидкоплинне життя, мов та мить, промайне --
      Життєрадісним грішником треба нам буть!

      * * *
      Духу мій, не наситивсь ти істин зерном,
      То ж тебе укріплять буду зранку вином,
      Щоб не мучивсь ти так в цій обителі з праху,
      Перш ніж нам розпрощатись навік перед сном.

      * * *
      Знову квітнуть весною луги і сади;
      Й що вернеться блаженство це ще раз -- не жди!
      То ж впади із коханою в трави ці й квіти --
      І мерців, що під ними лежать, розбуди!

      * * *
      Оскільки смерть власну не можна відстрочить;
      Оскільки нам кожен крок небо пророчить;
      Оскільки річ вічну не зліпиш із воску --
      То й голову всім цим не варто морочить!

      * * *
      Хай простить мені гріх милосердний Господь --
      Пристрасть цю і жагу вже не можу збороть, --
      Що вином наливаюсь й до того, як буде
      Гончарем перетворена в дзбан моя плоть.

      * * *
      Мудрецю, довго будеш в ілюзій полоні?
      Вік короткий у нас -- він не довший долоні.
      Скоро й ти перетворишся в глиняний дзбан --
      То ж пий з нами: звикай до вина в своїм лоні!

      * * *
      Витрать зараз його, якщо є в тебе гріш;
      Пий сьогодні вино -- завтра буде ще гірш.
      Скоро буде тобі вже ніщо не потрібне:
      Ні красуні, ні слава, ні гроші, ні вірш!

      * * *
      Пий вино, бо бадьорість тілесна -- у ньому;
      Слухай чанг, бо чарівність небесна -- у ньому;
      Свою вічну похмурість на усміх зміни,
      Бо веселість і радість чудесна -- у ньому!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Омар Хайям Рубайят (27)
      * * *
      Небес кружляння нам не обігнать
      Й зарання долі теж не розпізнать.
      Йди шляхом цим -- усе, що знать потрібно:
      Чи ж хід віків для тебе відмінять?!

      * * *
      Я спав у млі. Сказав Ти: "Встань і йди!"--
      В душі Твої слова вже назавжди.
      Йду, хоч і настановою Твоєю
      Збентежений: "Схились, та не впади!"

      * * *
      Веселись, щоб за днем, що минув, не тужить!
      О, як стрімко життя твого річка біжить!
      Пий вино і забудь всі жорстокості світу --
      Нехай журиться той, кому вічно в нім жить!

      * * *
      Ми чистими прийшли -- в гріхах відходим;
      Ми радісні прийшли -- в сльозах відходим;
      Втіх не зазнавши й щастя, ми на вітер
      Життя пускаєм -- й знов у прах відходим!

      * * *
      Хай не хвилюють пограші і втрати:
      Бід вдвічі більше -- веселись трикрати,
      Бо як помреш -- у виграші вже будеш:
      Що не надбав -- не зможуть відібрати!

      * * *
      Вина! -- щось інше я і не прошу;
      Любові! -- інше щось і не прошу.
      "А небеса дадуть тобі прощення?"
      Не пропонують -- я і не прошу.

      * * *
      П'яниця жив: вина в нім дзбанів сім
      Вміщалося -- здавалось так усім;
      І сам він був, мов дзбан порожній з глини.
      Розбивсь недавно -- вщент і назовсім!

      * * *
      Якщо піст я порушу для плотських утіх --
      Не подумай, що я нечестивіший всіх:
      Просто довгі дні посту, мов чорні ті ночі;
      А вночі і грішить, звісне діло, не гріх!

      * * *
      Якщо б де дзбан вина явивсь перед тобою,
      Одразу ж розпивай, хоч сам, а хоч з юрбою.
      Господь створив цей світ і мирно спочиває,
      Але ми й самі вже із вусами й бородою.

      * * *
      В майстерні гончаря, де сяєво бліде
      Ллє місяць у вікно, розмова тиха йде.
      І раптом дзбан найбільший в кутку як загуде:
      "Хто дзбана ліпив -- де? Хто дзбана купив -- де?"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Омар Хайям Рубайят (26)
      * * *
      Шляхами риндів ми тепер ідем;
      Ми від намазів відреклись і п'єм.
      Як глек до кухля нахиляє шийку,
      Так ми над піалою шию гнем.

      * * *
      Дай мені кухля -- повна сулія
      Найкраща нині подруга моя,
      Що так звабливо зблискує рубіном:
      Дай мені кухля -- збожеволів я!

      * * *
      Жорстоким споконвічно є цей світ;
      Безжальним і цинічним є цей світ.
      То ж не печалься, що життя коротке:
      Радій -- для нас не вічним є цей світ!

      * * *
      Над келихом ми здійснюєм намаз;
      Вино дає божественний екстаз:
      Час, що без толку згаяли в мечеті,
      В корчмі ми надолужуєм щораз!

      * * *
      Як вже подих останній ми зробимо свій,
      По цеглині на прах покладуть мій і твій.
      А цеглин скільки зроблять із нашого праху
      Через рік, щоб покласти на прах вже чужий?!

      * * *
      Не буду ждать пори, коли помру
      Й перетворюсь на глину гончарю;
      Ото ж, поки ще сам не став я глеком --
      Щодня у руки дзбан з вином беру!

      * * *
      В світі цім ні початку нема, ні кінця,
      Як не знайдеш, верти скільки хоч, їх в кільця.
      Ще ніхто не відкрив нам блукань наших смислу:
      Ким протоптана, звідки й куди стежка ця?

      * * *
      Життя коротке -- наче мить, воно;
      Одна осталась втіха нам -- вино.
      Що толку в спорах: вічний світ -- не вічний?
      Коли помрем -- вже буде все одно!

      * * *
      Невже б я звів хулу на Тебе, Всеблагого!
      Ще не було сердець, вірніших від мойого.
      Та якщо навіть я дійшов до богохульства --
      Немає мусульман! Ніде вже! Ні одного!

      * * *
      В дурдомі цім, хай гостем випадковим,
      Прикиньсь ти навіть дурником зразковим --
      Чи ж буде дурням з дурня який толк?
      Що толку толк шукать і в безтолковім!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Омар Хайям Рубайят (25)
      * * *
      Вночі сьогодні знов про тебе мріять став;
      Років колишніх вкотре сторінки гортав.
      Спасибі пам'яті: я знову грав на лютні,
      Й співав я, і любив, і губи цілував!

      * * *
      На пошуки того, що їсти, що вдягать,
      Звичайно ж, сил душевних дещицю потрать;
      А жмуток інших благ і погляду не вартий.
      А вже віддать життя їм?!.. Це ж життя віддать!

      * * *
      Було так, є і буде так завжди:
      Вино візьми й красуню в сад веди.
      Сьогодні щойно випав з лона жінки,
      А завтра -- глянь -- знов проситься туди!

      * * *
      Чи ж такий щедрий вже Всемогутній Творець?
      Скільки в світі розбив Він щасливих сердець!
      Губ рубінових, мускусних кучерів скільки
      Він сховав, наче скнара, в бездонний горнець!

      * * *
      Красунею якою зліпив тебе Гончар!
      З тобою поряд й місяць вже не додав би чар.
      Готуючись до свята, хай чепуряться інші,
      Ти ж -- прикрашать собою і свято маєш дар!

      * * *
      Якщо власником ринків, палаців і лазень
      Легко так стає дурень, негідник і блазень,
      А достойний з-за хліба куска в кабалі --
      То, Всевишній, вже й Ти -- їх заручник і в'язень!

      * * *
      Лиць не бачу, вітань їх не чую вже звуку;
      Лиш вино одне скрашує з ними розлуку.
      То ж від ручки у дзбана руки не відсмикуй,
      Якщо в старості тиснуть вже нікому руку.

      * * *
      Один Телець високо в небесах;
      Тримає знизу інший землі прах!
      А поміж ними -- гляньте! -- скільки вигнав
      Телиць й ослів на випас наш аллах!

      * * *
      То грішу, то молюсь: сміх гамую сльозами;
      На шляху, що ні крок, каменюки і ями.
      Нудно буть початківцем незграбним в мечеті --
      Краще будь в харабаті умільцем, Хайяме!

      * * *
      Жасминам -- щовесни цвітінням тішить очі;
      Закоханим -- зорю Алькор шукать щоночі.
      Присядьмо й вип'єм тут -- цьому ось моріжку
      Віками слухать тих, що до розмов охочі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Омар Хайям Рубайят (24)
      * * *
      О, як же богословські ти визубрив вершки!
      Ось і заплутавсь в них: де Бог, а де божки?
      Почнеш молитись -- лобом міцніш об землю трахни,
      Щоб витрясти усю полову із башки!

      * * *
      Тюльпан у лузі смутком переймався --
      Дощ пелюсток на нього осипався:
      "О, не мені знімать чадру із рози!
      Шкода -- до цноти вітерець підкрався."

      * * *
      Смиренно й ревно я весь піст поклони бив
      І для спасіння все, що тільки міг, робив.
      Вітри пустивши, раз молитву я споганив;
      Й ось зараз довгий піст ковтком вина згубив.

      * * *
      Тебе й нас порівнять -- служитиме взірцем
      Нам циркуль: ніжка в центрі, інша -- з олівцем.
      Спочатку часу плин розводить нас по колу,
      Та все ж зустрінемось колись в лице лицем!

      * * *
      Життя коротке в нас, тому спіши любить
      Й божественне вино у колі друзів пить.
      Спасибі продавцю!.. Та дивно все ж: ну що
      Прекрасніше вина задумав він купить?!

      * * *
      Будь каменем твердим я -- шліфувать почнуть;
      Будь, наче віск, м'яким -- в ту ж мить в руках зімнуть:
      Будь луком зігнутим -- стриножать тятивою;
      Будь, мов стріла, прямим -- зламають чи зігнуть!

      * * *
      Вуста і поряд родимка -- які чудовні,
      Що ними вже давно душа і серце повні!
      Невже настільки коло губ мале,
      Що центр його знаходиться вже зовні?

      * * *
      О, серце, не страждай -- яка в цьому потреба!
      Осталось мить лишень терпіть байдужість неба.
      І ми, і світ -- ніщо; і плач, і сміх -- ніщо;
      Й це добре: за 'Ніщо' й платить нічим не треба!

      * * *
      Вже доля нам з тобою й вина спожить не дасть;
      Ні, вже не розцілує, скоріше -- жить не дасть.
      "Покайся! -- мені кажуть. -- Пора уже надходить."
      В чім каятись? Господь вже і згрішить не дасть!

      * * *
      Є час, щоб веселитись, і час, щоб горювать;
      Час в покриви нас кутать і час, щоб їх зривать.
      Коли мудрець ти -- все приймаєш, як належне, --
      То виявляється, що легко і вмирать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Омар Хайям Рубайят (23)
      * * *
      Не заплямований Ти неба чистотою;
      Ти не збезчещений безгрішністю святою.
      Всі сотні тисяч сонць -- пил на Твоїй дорозі;
      Всі сотні тисяч лиць -- прах в Тебе під стопою!

      * * *
      Як Ти і передбачив, явивсь я у свій строк.
      Про Віру і Любов був перший мій урок.
      Я зранив серце все -- й Ключа зробив Ти з нього
      І з таємниць Скарбниці дозволив знять замок.

      * * *
      Любов'ю скорбною щодня палати серцю
      І норовистого коня сідлати -- серцю.
      Де, як не в серці, звить гніздо любові?
      І що, як не любов, благословляти серцю?

      * * *
      Наук химери в істину звели
      Й, здалось, рай тут вже, на землі, знайшли.
      Та як спаде з очей наших полуда,
      Вжахнемося: куди ж ми забрели?!

      * * *
      В День судний Ти вернеш тіла святим,
      Мов вершникам коней, так звичні їм.
      Я ж в савані, що став від сліз багряним,
      Явлюсь тюльпаном під вікном Твоїм.

      * * *
      І юний, і старий пройти цю мають путь:
      Із мороку в пітьму один за одним йдуть.
      Хоч дехто намір мав тут царювати вічно --
      Пішли. І ми підем. Ще прийдуть. І підуть!

      * * *
      Веселим будь! Напій із солі й перцю
      Прийдеться випить -- й не уникнуть герцю
      Із смертю. Небо-колесо не знає:
      Проїхать повз чи по твоєму серцю.

      * * *
      Красуню упіймать -- капканом золотим;
      До себе прив'язать -- арканом золотим.
      До сонця тягнеться як, глянь, росток нарциса!
      Спішить обзавестись каптаном золотим.

      * * *
      В тобі гнів і любов явить зумів Творець,
      Колишні пекло й рай прийнявши за взірець.
      В твоєму раї втіх я хочу -- і хто ж винен,
      Що рай, який на небі, звела ти нанівець!

      * * *
      Скоріше! Хай рубін заграє в кришталі;
      Хай з'явиться наш друг душевний на столі:
      Розвіє вітер в пил от-от світобудову --
      То ж випить встигни, тут ще ми поки, на землі!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Омар Хайям Рубайят (22)
      * * *
      Світ не збагнуть, хоч думай цілий вік;
      Тайн більш відкриє змиг один повік.
      Пий! -- бо кінець сумний в життєвій книзі,
      Вином скрась сторінок печальний лік.

      * * *
      Любив добро все, зло все зневажав,
      Пив з дзбанів всіх, усіх жінок бажав.
      Чого ж чекать? На сонці сніг розтанув --
      Вже й сліду не знайти, де він лежав.

      * * *
      Ніч зоряна. Тремчу в ній, сам не свій,
      Загублений в безодні світовій.
      А зорі наді мною в вічнім русі
      Несуться мимо прямо й по кривій.

      * * *
      Де, друзі, ви? Ще вчора для пиття
      Збирались ми й шукали забуття
      Від розпачу й скорботи. Де ж ви нині?
      Заснули вже, сп'янівши від життя.

      * * *
      Де в розкоші купавсь колись Бахрам,
      Там ящірки, і лев полює там;
      А цар могутній і мисливець знаний
      Вже сам впіймався у найглибшу з ям.

      * * *
      Кінь білий Дня, кінь Ночі вороний
      Летять крізь вічність в простір неземний.
      Хоч марили ми дня веселим блиском --
      Та морок ночі бачим лиш сумний.

      * * *
      Будь колючка на площі міській хоч одна,
      Найбіднішому в ногу вп'ялася б вона.
      Найточніші взять ваги -- й там шальку схиляє
      Не калитка чеснот, а пороків мошна.

      * * *
      Спочинь, Хайяме, -- близько тлін і прах:
      Життя все наше -- з прірви в прірву шлях.
      І хоч про першу вже забувся страх,
      Та скоро друга -- й щораз більший жах.

      * * *
      Не смерть страшна -- страшне життя буває,
      Коли останні соки випиває,
      В якім єдина радість для жильця:
      Що дні свої останні доживає.

      * * *
      В цім світі мені, Боже, ти вибір дав малий:
      Навкруг одні спокуси, та звідать їх не смій.
      Вже краще налий келих по вінця і звелій:
      "Ти нахили його й ні краплі не розлий!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Омар Хайям Рубайят (21)
      * * *
      На башті Туса птиця нам предстала --
      Царя Кавуса череп споглядала.
      "Де твоє військо? -- ніби повторяла. --
      Де барабана дріб, де грім кімвала?"

      * * *
      Чи ж варто нарікать, що доля зла?
      Вона тобі сприяла, чим могла.
      Якби ж була у милостях постійна,
      До тебе, певно, й черга б не дійшла.

      * * *
      Набожність, як нап'юсь, мені знайома,
      А єресь й віра інша невідома.
      Цікавивсь в долі: "Кого любиш ти?"--
      Й почув: "Серця, де радість вічно вдома."

      * * *
      Як небеса від зла звільнить не в нашій волі,
      То вісім їх чи сім -- це не міняє долі.
      Якщо усіх жде смерть -- чи ж нарікать в юдолі:
      Зжере мураха нас в землі -- чи вовк у полі?!

      * * *
      Той, в кого до наук небайдужа душа,
      Він бика доїть: інших вже доля втіша --
      Хто байдужий до знань й тим, що неук, гордиться.
      Мудрість впала в ціні -- не дають і гроша.

      * * *
      О, не горюй, як мрії обмануть
      І не печальсь, що юність не вернуть:
      Вітрець-пустун у книзі Доль розкритій
      Міг і не ту сторінку ворухнуть.

      * * *
      Цей світ, мов кінь: дні й ночі він біжить.
      Хто ж вершник той, щоб так йому служить?
      Ні в день, ні в ніч -- ні в що вже він не вірить.
      А де ж черпає сили він, щоб жить?

      * * *
      В цім світі, стежку вибравши слизьку,
      Буть певним в чімсь -- храм зводить на піску:
      Тут і брехня на волосок від правди,
      Й життя твоє -- саме на волоску!

      * * *
      Створив Бог небо й піднебесну даль,
      На противагу ж їм -- журбу й печаль;
      Розтопче смерть зотлілий шовк волосся,
      Наб'є землею рот -- і їй не жаль!

      * * *
      Всихає, знемагаючи від дум,
      Тайн не збагнувши, й найсвітліший ум.
      Нам, неукам -- сік винограду свіжий;
      Їм, наймудрішим -- сушений ізюм!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Омар Хайям Рубайят (20)
      * * *
      Не збагнуть світ -- то ж часу на роздум не трать:
      Нема смислу між злом і добром вибирать.
      Небо нам навмання гральні кості кидає
      Й те, що випало, -- все треба встигнуть програть.

      * * *
      Не встрявай, мудрецю, в спір, коли дурнів сорок
      Називають світанком опівнічний морок.
      Серед дурнів безпечніше дурнем вважатись:
      Хто не дурень -- для них вільнодумець і ворог!

      * * *
      О вино! Ти для мене любов і Коран.
      О корчмо! Я з твоїх найвірніших прочан.
      Вип'ю стільки, щоб кожен, кого не зустріну,
      Запитав би: "А цей звідки котиться дзбан?"

      * * *
      В руках у нас то келих, то Коран;
      То праведність миліш нам, то обман.
      Так і живем в цім світі піднебеснім
      Напівгяурів, напівмусульман.

      * * *
      Горлає півень вранці що є мочі,
      Звільнившися від чар і влади ночі.
      Хоч ще одна минула ніч життя,
      Спиш міцно ти -- вже не розплющиш очі.

      * * *
      Про світу суть у роздум поринаєш,
      Та лиш зневіру й відчай пожинаєш:
      Із мороку безодні виник він;
      В безодню зникне знов -- хіба ж не знаєш?

      * * *
      Хайяме, ти сумуєш? -- Будь веселим!
      Із другом бенкетуєш? -- Будь веселим!
      Жде смерть усіх -- ти б міг уже не буть!
      А ти іще існуєш? -- Будь веселим!

      * * *
      Цей дзбан крихкий, небес роса в якім,
      Не завжди розіб'єш і чимсь важким.
      А торс міцний, що подихом зігрітий,
      Розбитий Пальця порухом одним!

      * * *
      Вина дзбан купиш, хліба на два дні
      Й шукаєш вдосталь істину в вині;
      А щоб звав паном менший хтось чи більший
      Слугою звав -- для чого це мені!

      * * *
      Вникав я в суть небесного й земного --
      Шукав розгадку таєн світу цього.
      За сімдесят мені перевалило --
      Й що я дізнавсь? -- Не знаю ще нічого!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Омар Хайям Рубайят (19)
      * * *
      Життя лиш поманило -- й обмануло,
      Воно так швидкоплинно промайнуло.
      Знаходь же радість у своїм Сьогодні,
      Бо не вернуть того, що вже минуло.

      * * *
      Хід потайний речей нам осягнуть не дано:
      Що добре почалось -- кінчається погано.
      В скорботнім роздумі стою на роздоріжжі:
      Що пізно ми прийшли і що підемо рано.

      * * *
      Мов мить, майнула юність осяйна;
      Життя мого зів'яла вже весна.
      У вирій пташка-юність відлетіла
      І де тепер, не відаю, вона.

      * * *
      Щораз хотілось крикнуть, коли зрів
      Азарт жорстокосердих гончарів,
      Як мнуть вони і б'ють ногами глину:
      "Спиніться! Пожалійте прах батьків!"

      * * *
      Мета найвища й смисл всього творіння -- ми!
      Цілюще джерело знань і прозріння -- ми!
      В світобудові крузі, що на перстень схожа,
      Алмаз, в якому зір усіх проміння -- ми!

      * * *
      Ми чистими прийшли -- і осквернились;
      Ми радістю цвіли -- й сльозами вмились.
      Зневіра спопелила нам серця:
      До раю йшли -- а в пеклі опинились!

      * * *
      Веселі, в кінці многогрішного шляху
      Сьогодні, із тліну підвівшись і праху,
      Вину поклоняємось знов і в аллаха
      Хороми вступаєм, позбувшися страху.

      * * *
      Слова ніжні -- йому, а зі мною -- німа:
      Не мене моя мила у снах обніма.
      Серце, хто ж нас позбавить недуги цієї,
      Якщо лікарка наша страждає сама?

      * * *
      Не втомлюсь в світі цім міражів і оман
      Зріти істини зблиск крізь зневіри туман.
      Запевняю: лице твоє -- сонця світліше;
      Я клянусь: кипариса стрункіший -- твій стан!

      * * *
      Чи позбувсь Ти чогось, коли я щось украв?
      Й чи прибуток зріс Твій, як мене обібрав?
      Я благаю, щоб Ти милосердним був, Боже, --
      Нас прощав би частіше і рідше карав.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Омар Хайям Рубайят (18)
      * * *
      Безгрішні приходим -- і тут грішимо;
      Веселі приходим -- й тут сльози ллємо;
      Скорботою серце собі спопеляєм:
      На мить ми приходим -- назавжди йдемо.

      * * *
      Дурні бачити мудрим бажають мене.
      Свідок бог: я не той, ким вважають мене.
      Про себе і про світ цей я знаю не більше
      Тих наївних, що в шовк наряджають мене.

      * * *
      Чия, о дзбане, плоть тобою стала?
      Чи не того, в кім пристрасть теж палала?
      А ручка з глини -- це, мабуть, була
      Рука, що шию ніжно обнімала.

      * * *
      Виночерпію, квіти, що в лузі зоріли,
      Через тиждень у променях сонця згоріли.
      Будем пить і тюльпани квітуючі рвать,
      Поки ще не осипались і не зотліли.

      * * *
      Мій ідеал -- любов, а не Коран, о ні!
      Мураха скромна я -- не Сулейман, о ні!
      Знайдете на мені, що схуд увесь і висох,
      Свитину лиш -- не шовк і не сап'ян, о ні!

      * * *
      Дух рабства криється в кумирні і в Каабі,
      Присутній тут і там він в сатанинській звабі;
      Однаково лежить потворна ця печать
      На чотках і хресті, на церкві і міхрабі.

      * * *
      Про всі мої заслуги, як буде Суд, звісти;
      Гріхів же, ради бога, з десяток пропусти:
      Їх вітровій роздує пекельні всі вогні --
      Вже краще, бога ради, мені усе прости!

      * * *
      Старайсь без нарікань приймати всі страждання;
      Відмовсь від намагань здійснити всі бажання.
      Щоб стати багачем, перш за злиденну долю
      Боготворити слід зір випадкові поєднання.

      * * *
      Як хочеш у людей здобуть любов і славу,
      Всім посмішку даруй наліво і направо;
      Євреїв, мусульман і християн хвали --
      Й вітатимуть тебе, й гукати будуть: "Браво!"

      * * *
      Чужих страв світовий сморід вдихати?!
      Дірки життя по кілька раз латати?!
      Платить усмішкою за смуток і відчай?! --
      Ні, не такий дурний я і багатий!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Омар Хайям Рубайят (17)
      * * *
      Друже мій, не печальсь, довіряючись долі,
      Що врожай твій малий на життєвому полі;
      Як життя вже зносилась і рветься каба --
      Несуттєво, лани колосяться чи голі.

      * * *
      Де сонми тих, хто тут пройшов до нас:
      Грішив, постився, здійснював намаз?
      Спіши, ще поки плоть не стала прахом,
      Як прах цей плоттю був раніш не раз.

      * * *
      Слав ти радість у дар і тому, хто не ждав;
      Ти втишав біль у серці того, хто страждав.
      Й коли щастя не дав мені -- не нарікаю:
      Скільки тих є, що їм і надій Ти не дав!

      * * *
      Знов звуть із долею до двобою ночі і дні,
      Та не панують хай над тобою ночі і дні;
      Пий і співай, не знайсь із журбою ночі і дні;
      Мимо нехай проходять юрбою ночі і дні.

      * * *
      Дивлюсь на її вроду -- до чарів ще не звик:
      Сказать багато хочу -- та занімів язик.
      Це неймовірно, боже! Від спраги знемагаю,
      Хоч поряд із водою холодною арик!

      * * *
      Ми, покинувши храм, в харабат забрели,
      Де нам замість молитви вина налили:
      В медресе і в мечеті життя ми згубили --
      Й ось тепер у корчмі знову ми ожили.

      * * *
      Хто не раз бородою корчму підмітав
      Й кухля міцно в руці, поки міг ще, тримав --
      Хай зіткнуться світи і обвалиться небо --
      Вже йому все одно: п'яний, він задрімав...

      * * *
      Про вельможного скажуть презирливо: "Знать!"
      Й у святому всі грішника прагнуть впізнать.
      Було б добре прожить невідомим нікому;
      Було б добре й самому нікого не знать.

      * * *
      Життя своє на вітер, мов дурник той, пустив,
      Але що не безсмертний, того не припустив;
      Розрахував події вперед на двісті років
      Й не поцікавивсь, скільки йому бог відпустив.

      * * *
      Вино володарює над юрбою,
      Дарує радість воно й нам з тобою:
      Ти не дивись, як кухлем володію --
      Поглянь, як володію сам собою!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Омар Хайям Рубайят (16)
      * * *
      Ось обличчя моє -- мов прекрасний тюльпан;
      Ось стрункий, наче у кипариса, мій стан.
      Та для чого це все, якщо Скульптором скоро
      Перетворений буду у глиняний дзбан?

      * * *
      Ми прийшли, щоб страждать -- і наш відчай без меж;
      Як мільйони до нас, в Лету канемо теж.
      Скільки душ полум'яних безслідно згоріли!
      Де ж той дим? Де ж та ціль? Виправдання те -- де ж?

      * * *
      Чи є в світі жорстокіше, зліше створіння,
      Ніж земля і над нею небесне склепіння?
      Розпороть би землі ненаситну утробу:
      Скільки в ній заблищить золотого каміння!

      * * *
      Якщо всім нам життя тимчасово лиш дане,
      То чи все так у нім безпросвітне й погане?
      Чи ж є смисл якийсь в'язню в тюрмі горювати,
      Що явивсь туди пізно й піде звідти рано?

      * * *
      Хай підкориш держави великі й малі
      Й цілуватимуть капця твого королі --
      Ти не станеш, великий владико, безсмертним:
      Твій здобуток малий -- три аршини землі.

      * * *
      Скоро свято велике -- Аллаху хвала!
      Скоро стадо усе це проп'ється дотла:
      Вже вуздечку утримання й пута намазу
      Світле свято господнє знімає з осла.

      * * *
      Ти із зігнутим в світ цей явився хребтом
      Й хоч, щоб душу спасти, себе мучив постом --
      Став ослом: твої нігті зрослись у копита,
      Борода твоя ззаду вже й стала хвостом.

      * * *
      Смутком й радістю я із Тобою ділюся,
      Дні і ночі до Тебе в любові молюся;
      Із любов'ю до Тебе, як тліном візьмуся --
      Я й тоді, з праху вже, до Тебе піднімуся!

      * * *
      І я, сивобородий, в сильце попавсь любові;
      Й знов келих у руці, де іскри пурпурові.
      Зшив розум терпеливий мені халат заслуг --
      Й порвали в клоччя доля із фатумом у змові.

      * * *
      Прощалась крапля з морем -- сльози й біль.
      Сміялось море -- сяйво й радість хвиль:
      "Злітай на небо чи на землю падай --
      Вернешся знов до мене звідусіль!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Омар Хайям Рубайят (15)
      * * *
      Хай погано служив за життя небесам,
      Хай не ангельським я довірявсь голосам --
      Пкладаюся все ж на Єдиного милість,
      Бо ніколи не був ще дворушником сам.

      * * *
      Рози пуп'янок клявсь:"Маю звучне ім'я:
      Юним проданий в рабство, звусь Йосипом я!"
      Я спитав: "А які маєш докази цього?" --
      "Ось -- в крові вся -- роздерта сорочка моя!"

      * * *
      Ти питаєш мене: що таке Чоловік? --
      Образ божий, але із розряду калік:
      Бог його із пітьми, та на мить лиш, виймає
      Й знов у морок жбурляє -- але вже навік!

      * * *
      Де палац осявав колись луг і ріку
      Й стільки розкоші зрів на своєму віку --
      Де це зараз все? В башти зубчатих руїнах
      Лиш зозуля кує сиротливо: ку-ку...

      * * *
      Замість сонця пітьму освітити -- не можу;
      Двері в тайну буття прочинити -- не можу.
      В морі знань я перлину коштовну знайшов,
      Та від страху її просвердлити не можу.

      * * *
      Все в людині -- і велет вона, і каліка;
      Грязь калюжна і чиста вода із арика;
      Наче світ у люстерку -- така ж різнолика;
      Жалюгідна вона -- і безмежно велика!

      * * *
      Бачить бог: не пропившись, я пить перестав;
      Не з ханжою згодившись, я пить перестав.
      Пив я -- втішить хотів своє серце невтішне:
      Усім серцем влюбившись -- я пить перестав!

      * * *
      Й сивих старців, і в сяйві краси юнаків --
      Всіх чекає одне, хай пройде й сто віків:
      У живих залишитись нікому не вдасться --
      Не помилує смерть ні дітей, ні батьків!

      * * *
      Вбогим дервішем ставши -- досягнеш висот;
      Лікті в кров обідравши -- досягнеш висот.
      Годі в мріях про славу себе колисати:
      Лінь в душі лиш здолавши -- досягнеш висот.

      * * *
      Стусани терплю долі, позбувшись надій;
      У житті все йде всупереч волі моїй.
      І душа вже збирається тіло покинуть:
      Не підходять ці стіни розвалені їй.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Омар Хайям Рубайят (14)
      * * *
      Небо горде і зле, ти нам жить не даєш;
      Смертним ти лиш скорбот і жалю завдаєш:
      Якщо бачиш, що серце обвуглене горем, --
      Ти одразу ще опік один додаєш.

      * * *
      Пощади мене, Боже; від пут цих позбав!
      Їх достойні святі -- я ж таким ще не став.
      Я -- негідник, якщо не жорстокий Ти з ними;
      Й дурень -- я, якщо й дурням Ти захисток дав.

      * * *
      В світі дурнів, нікчем, шахраїв, торгашів
      Мудрий той, хто заткнув рота, вуха зашив
      Й очі щільно зажмурив -- давно б вже позбувсь
      Вух, очей, язика, якби так їх лишив.

      * * *
      Вартий царства Китайського келих вина;
      Вартий берега райського келих вина.
      Смак гіркий у налитого в келих рубіну --
      Та життя відчай весь компенсує сповна.

      * * *
      Покохавши невірну, ти рук у мольбі
      Не ламай, не броди під вікном у журбі;
      Будь, мов дервіш-жебрак, незалежним і гордим --
      Й тоді, може, любов усміхнеться й тобі.

      * * *
      В цьому світі, де суть -- непостійність і тлін,
      Несуттєвим речам не кидайсь навздогін;
      Сутнім в світі вважай тільки дух всюдисущий,
      Що чурається будь-яких зрушень і змін.

      * * *
      В цьому світі жорстокім панів і їх слуг
      Покладатись не здумай на тих, що навкруг;
      Глянь на друга найближчого оком тверезим --
      Й, може трапитись, ворог найбільший -- твій друг!

      * * *
      Не журись, що твої невеликі надбання:
      За світанком завжди наступає смеркання.
      То ж цінуй це життя, що коротке, мов подих --
      В кожну мить так живи, наче мить це остання.

      * * *
      Жить до старості -- ох, натерпітися мук!
      Пий вино, а то висохнеш весь від наук;
      Поки чару таку ж і з тебе не зліпили --
      Міцно стискуй її, щоб не випала з рук!

      * * *
      Чарівність тюльпана мій зір не сприйма,
      Не тішить красою й фіалка сама;
      Мені наймиліш не розквітла ще роза,
      Що ледве помітно поділ підніма.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Омар Хайям Рубайят (13)
      * * *
      Світоч думки, рай, пекло й чистилище -- ми;
      Знань найвищих і таєн вмістилище -- ми;
      Ми -- на Всесвіту персні алмаз найдорожчий;
      Світу єресь уся і святилище -- ми!

      * * *
      Скакуна, що на нім небом вибраний шах,
      Підкував золотими гвіздками аллах;
      Й перед ним снігом срібним він вистелив шлях,
      Щоб копита його не ступили у прах.

      * * *
      Якщо дзбана розбив -- не топчи черепки;
      Пам'ятай -- це колишніх людей черепи.
      Ліплять посуд із них й потім знов розбивають:
      Скоро черга надійде й твоя -- потерпи!

      * * *
      Звідав неба знущання і глум вже давно
      Й за терпіння моє в нагороду воно,
      Може, дівку пошле поведінки легкої --
      Й дзбана вмісту важкого пошле заодно.

      * * *
      Не ганьба і не гріх -- в харабат забрести:
      Благородство і мудрість там можна знайти.
      Медресе -- ось розсадник гріха і пороку!
      Я без жалості їх повелів би знести.

      * * *
      П'яний старець не встояв, як брів, на ногах;
      Втратив глузд він: веде в рай, вважає, цей шлях.
      Головою занурившись в куряву й прах,
      Бурмотить: "Милосердний і мудрий аллах!"

      * * *
      Ти, о небо, за горло щасливця береш;
      Ти сорочку, в якій народився він, рвеш.
      Вітер полум'ям й воду багном підмінивши,
      Ні вдихнуть, ні напитись йому не даєш.

      * * *
      "Пожалій! -- знову серце у грудях шкребе. --
      Научи й мене істин, ясних для тебе!" --
      "А! -- зітхнув я лишень. "Досить! -- серце сказало. --
      Чи ж багато знань треба, щоб вимовить 'Бе'?"

      * * *
      Замість золота й срібла собі оберем
      Інший скарб -- вже духовний; й себе ми вберем
      Не у шовк: прикрий тіло лахміттям старим, --
      Але навіть в дранті залишайся царем!

      * * *
      Сонм святих нам являє в цей день чудеса:
      Землю зранку омила небесна роса;
      До гілок всіх рукою торкнувся Муса
      І у кожній травинці проснувся Іса.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Омар Хайям Рубайят (12)
      * * *
      Хто за формою змісту розрізнював тло,
      Зло з добром -- наче золото й срібло було:
      Бо не вічне те й друге -- й закінчаться скоро
      З нами разом, як вмрем, і добро все, і зло.

      * * *
      Із бузкової хмари на зелень рівнин
      Увесь день осипається білий жасмин.
      Я наповнюю келих, на лілію схожий,
      Чистим розовим полум'ям -- кращим із вин.

      * * *
      Коли гурія келих наповнить вином
      Й стане ложем нам луг, де трава з бур'яном, --
      Якщо стану я думать, що є десь рай інший --
      Хай мене оплюють і змішають з лайном!

      * * *
      В цьому світі не виросте правди росток;
      Ще сюди не знайшла справедливість стежок.
      Не вважай, що ти зміниш життя течію,
      За трухлий не тримайся, людино, сучок.

      * * *
      Забувать стежку до харабату не можна;
      Добру славу здобуть і за плату не можна.
      Веселімось! Чеснот вже зносилась чадра:
      У дірках вся -- накласти вже й лату не можна.

      * * *
      Живучи на землі, не грішив хто? -- Скажи!
      А якщо не грішив, то чи жив хто? -- Скажи!
      Чим Ти кращий мене, як мені на покару
      Ти у відповідь сам зол звершив сто? -- Скажи!

      * * *
      Мого дзбана розбив, бешкетуючи, Боже!
      Мені вхід в рай закрив, не мудруючи, Боже!
      Життєдайну вологу на землю розлив --
      Ти, мабуть, перепив, бенкетуючи, Боже!

      * * *
      Нехай келих порожній і осад на дні
      Звідомляють про день, що зайнявся, мені;
      Дуже часто напій цей гірким називають.
      Якщо так -- значить, істина справді в вині!

      * * *
      Кожний молиться богу на власний свій лад,
      Щоб не пекла вогонь пік, а райський зріть сад.
      Лиш мудрець, осягаючи замисел божий,
      Не лякається пекла і раю не рад.

      * * *
      Нарікань ми не шлемо й поклонів не б'єм;
      Ми, на Господа милість надіючись, п'єм.
      Гріх цінніший чеснот, бо повинен Всевишній
      В милоседі і нам щось прощать навзаєм.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    180. Омар Хайям Рубайят (11)
      * * *
      Якщо серце моє відіб'ється від рук,
      То куди йому дітись? Безлюддя навкруг!
      Кожен неук пихатий, розбещений дурень,
      Як нап'ється, кричить, що Джамсид -- йому друг!

      * * *
      Сяйвом місяця в ночі роздертий поділ.
      Виночерпію, швидше став дзбана на стіл!
      І тоді, як вже нас на цім світі не буде, --
      Осяватиме місяць все так же цей діл.

      * * *
      Я смарагдом трави і коханим обличчям
      Тамуватиму біль, лікуватиму відчай.
      Пив вино, п'ю вино і вино пити буду,
      Бо інакше змарнуюсь в життя протиріччях.

      * * *
      У мечеть не за словом святим я прийшов
      Чи вклонитись основам -- не з цим я прийшов;
      Раз поцупив я тут килимок молитовний:
      До дірок він протерсь -- за новим я прийшов.

      * * *
      Ми з найтоншого льону чалму продамо,
      Ми й султана корону саму продамо;
      Навіть гордість святош -- чотки дорогоцінні,
      Хто б налив нам вина -- ми йому продамо.

      * * *
      Хоч мудрець -- не купець й не гендлює, проте
      Без грошей і йому жить -- заняття пусте:
      Попідтинню фіалка злиденна хиріє,
      А в саду пишно роза вельможна цвіте.

      * * *
      Пий з достойним, що мудрий він і не скупий,
      Чи з коханою вдвох цей іскристий напій.
      Й не розказуй нікому, де й скільки ти випив.
      Пий з розбором. Пий в міру. Із розумом пий!

      * * *
      В голові рій думок, хоч вони й не нові,
      Та як висловлю їх -- буду без голови.
      Лиш паперу цьому їх довірити можу.
      Друзі -- о! -- недостойні довіри і ви!

      * * *
      Я б хотів із зрадливою нині проститись
      Й для кохання нового всім серцем відкритись;
      Я б хотів -- але сльози наповнюють очі,
      Не дають мені сльози на іншу дивитись!

      * * *
      Коли пісню кохання почнуть солов'ї,
      Із красунею випий, глянь в очі її.
      Бачиш: роза розкрилась в любовнім шаленстві --
      Вдовольни й ти, коханцю, бажання свої!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    181. Омар Хайям Рубайят (10)
      * * *
      Моє тіло омийте вином -- оберіг
      Це мій був, як корчми залишав я поріг;
      Й відшукать буде легко, де в землю я ліг:
      Слід на місці тому лиш понюхать моріг.

      * * *
      Ти створив мене, Боже, із глини й води;
      Те, що вийшло з-під рук Твоїх -- вже назавжди.
      Кожний помисел мій Ти уже передбачив:
      Що ж робить мені? -- Дякувать лиш за труди?

      * * *
      Де вчорашня любов, юність де і краса?
      Невблаганна скосила їх смерті коса.
      Який толк горювать? Пий вино краще -- в ньому
      Дають смертним безсмертя відчуть небеса.

      * * *
      Нам -- вино й плоті шал, вам -- молитва і храм;
      Пекло нам гарантовано, сад райський -- вам.
      В чому ж наша вина, якщо всі наші долі
      На скрижалі наніс споконвічний калам?

      * * *
      Кипарис язиками, яких не злічить,
      Не базікає -- слухає лиш і мовчить.
      А того, хто одного язика лиш має,
      Та із роду базік -- було б варто провчить!

      * * *
      Вчений муж, хай він навіть мудріший мулли,
      Та хвалько і базікало -- вартий хули.
      Тільки той, чиє слово від скелі міцніше, --
      Більш, ніж мудрі, достойний і шани, й хвали!

      * * *
      Як тверезий, я в панцир ховаюсь, мов краб;
      А сп'янів -- і одразу ж мій розум ослаб.
      Між сп'янінням й тверезістю мить лиш єдина,
      Й це -- блаженство найвище і я -- його раб.

      * * *
      Пий вино -- біль утрат умаляє воно;
      В душу щем і надію вселяє воно.
      Як скорбота і відчай тебе заполонять,
      Пий вино -- серце так звеселяє воно!

      * * *
      Якщо закуток маєш якийсь для життя,
      Як щодня в тебе є щось із їжі й пиття,
      Якщо ти не слуга й не хазяїн нікому --
      Ти сягнуть можеш духом вершини буття.

      * * *
      Плеч не горби, Хайяме! Не вдасться й надалі
      Полонить твою душу жалям і печалі;
      До могили вдивлятись із радістю будуть
      Твої очі щодня в затуманені далі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    182. Омар Хайям Рубайят (9)
      * * *
      Мертвим вже все одно: ні зітхань, ні образ,
      Чи вода -- чи вино, чи Багдад -- чи Шираз.
      Повний місяць й новий один одного змінять
      Після нашої смерті ще тисячі раз.

      * * *
      Той, хто світ цей в дарунок щасливцям віддав,
      Він нещасним побоїв безжально завдав.
      Не горюй, якщо менш веселився, ніж інші:
      Тим втішайсь, що не більше за інших страждав.

      * * *
      Кинь молитись, сходи за вином у крамницю;
      Честь і славу свою ми жбурнем за божницю:
      Все одно ти за пелену долю не вхопиш --
      То хоч подругу нині вхопи за спідницю!

      * * *
      Пий вино, веселись, вдовольняйся малим,
      Не святошею будь й не безбожником злим.
      Якось в долі спитав я про розмір калиму:
      "Твоє серце, -- сказала, -- найкращий калим!"

      * * *
      Коли вітер у рози поділ розірве,
      Мудрий той, хто вина дзбан удвох розіп'є,
      На зеленій траві із коханою всівшись,
      Й, спорожнивши, об камінь його розіб'є.

      * * *
      Будуть півні щодосвітка знов голосить,
      Що ніхто в світі цім мертвих не воскресить;
      Що іще одна ніч промайнула безслідно,
      Та не знає про це той, хто сном вічним спить.

      * * *
      Пий вино; не горюй, що дістануться Леті
      Ти і пісня твоя на найвищому злеті.
      Якби світу законом була б справедливість,
      Ти не був би останнім на цьому бенкеті.

      * * *
      Її стан -- кипарис, її губи -- два лали:
      Із красунею вдвох знов наповніть бокали,
      Поки доля і смерть невблаганні з тебе,
      Мов сорочку, цю немічну плоть не зірвали.

      * * *
      Річка. Нива за річкою. Рози цвітуть.
      Бачу: юні красуні повз мене ідуть.
      Налий келих вина і забудь про молитву:
      Насолоди стежки не до бога ведуть.

      * * *
      Не таї в своїм серці образ і скорбот;
      З-за копійки не створюй для себе турбот:
      Якщо друга свого зараз не нагодуєш --
      Все поглине нащадка зажерливий рот.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    183. Омар Хайям Рубайят (8)
      * * *
      Ти на мене при всіх накликаєш ганьбу:
      Що грішу я і п'ю, й вірю у ворожбу.
      Майже згоден і я із твоїми словами --
      Все одно на мою не зважаєш мольбу.

      * * *
      Веселімся! З усім ми змирилися вчора,
      Бо ця каша без нас заварилася вчора
      І ми грішниками не самі стали вчора:
      В сферах вищих за нас все рішилося вчора!

      * * *
      Всемогутній творець наших тіл і утроб
      Чи ж не знав, що їх завтра очікує гроб?
      Якщо ми досконалі -- чому помираєм?
      Якщо ж недосконалі -- то хто бракороб?

      * * *
      Прикрашав чару цю не для того різець,
      Щоб п'яниця розбив, як ввірветься терпець.
      Скільки ж світлих голів і прекрасних сердець
      Розбиває безжально щоднини Творець!

      * * *
      Й коли серце моє битись вже перестане,
      Ні багатшим цей світ, ні біднішим не стане;
      Лишень мить в цій обителі гостем побуду
      Перед тим, як рушать в королівство незнане.

      * * *
      Коли хмуриться небо й віщує грозу,
      На очах і мені вже не втримать сльозу:
      На траві простягнувшись, лежу я сьогодні --
      Завтра ж буду лежать під травою внизу.

      * * *
      Від життєвих незгод і душа знемогла:
      Їй лиш дещиця втіхи дісталась мала;
      Тільки вдосталь скорботи дала мені доля.
      Що ж, Хайяме, й за це вже аллаху хвала!

      * * *
      Плач не плач -- а помреш: то про що ж нам жаліть?
      Невелика біда -- у могилі зотліть:
      Жменька грязі і крові. Вважай, що на світі
      Взагалі не було нас -- не варт сльози лить.

      * * *
      До того, що рука відміряла вельможна,
      Ні додать, ні віднять вже нічого не можна.
      То ж потрібно із толком готівку потратить,
      Щоб давала прибуток копієчка кожна.

      * * *
      Межа бунту й покірності -- мить лиш одна;
      Від нуля до безмірності -- мить лиш одна.
      Бережімо й плекаймо коштовну цю мить,
      Бо й життя, при всій спірності -- мить лиш одна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    184. Омар Хайям Рубайят (7)
      * * *
      Гнане вітром, життя моє мимо пройшло;
      Наче диму хмаринка -- незримо пройшло.
      Хай не знав насолод я, одні лиш скорботи --
      Жаль життя, що, мов тінь, невмолимо пройшло.

      * * *
      Я знаю цей пихатий різновид ослів:
      Як барабан, порожні, а скільки пишних слів!
      Вони -- раби імен; ім'я зробить лиш варто,
      Щоб кожен з них в поклоні перед тобою млів.

      * * *
      Навіть геній -- вінець і окраса людини --
      Шлях земний свій долає за четверть години.
      Та в кишені землі і в подолі у неба
      Живуть люди -- було так, є й буде щоднини!

      * * *
      Скільки б жить не збиравсь -- а помреш все одно,
      То ж в попутники брать слід красунь і вино.
      Поспішай же: життя -- це вершина творіння:
      Як його проведеш, так і пройде воно.

      * * *
      Якщо відчай вночі заполонить -- звелій
      Дать вина й за життям, що прожив, не жалій;
      Ти ж не золото, друже, й навряд чи тебе
      Відкопають з землі, як опинишся в ній.

      * * *
      Мов у річці вода, наче вітер у полі,
      День пройшов -- й вже назад не вернеться ніколи.
      Так живімо ж, кохана, сьогоднішнім днем,
      А минулі й майбутні -- залишмо для долі!

      * * *
      Життя невмолимо й безслідно пройшло,
      Мов осіння та ніч, безпросвітно пройшло;
      Життя, чия мить цілу вічність вміщає,
      Як між пальців пісок, непомітно пройшло!

      * * *
      Сміялась роза: "Ніжний вітерець
      Зірвав мій шовк, розкрив мій гаманець
      І вся казна тичинок золотих
      Вже на піску закінчує танець."

      * * *
      Дивлюсь на землю я -- й сном обійнятих бачу;
      В земну глиб зазирну -- й землею взятих бачу;
      В пустелю небуття я зором проникаю
      Й тих, що пішли навік, й ще не зачатих бачу.

      * * *
      Наче сонце, горить, не згорає любов;
      Наче пташка з небесного раю -- любов.
      Але ще не любов -- солов'їні зітхання:
      Не зітхать, як любов серце крає -- любов!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    185. Омар Хайям Рубайят (6)
      * * *
      Скільки крапель слід вилить, щоб зріть моря дно?
      Скільки зорей вміща в себе неба рядно?
      Твій прихід і відхід -- чи ж він значить що-небудь?
      Просто муха на мить залетіла в вікно.

      * * *
      Якщо, смертний, ти страху не звідав -- борись,
      А боїшся -- Аллаху і долі скорись;
      Та того, що посудина, створена з праху,
      Прахом стане -- оспорювать вже не берись!

      * * *
      Якщо сам сподобивсь мать таку благодать,
      Що за правду свій статок весь можеш віддать, --
      То, святий чоловіче, свій гнів не вихлюпуй
      На того, хто за правду не хоче страждать.

      * * *
      Обізвіть мене п'яним -- і справді це так!
      Нечестивцем поганим -- і справді це так!
      Я це я -- і хто б там і що б він не базікав --
      Я залишусь Хайямом. І справді це так!

      * * *
      Мать справу з дурнями -- не оберешся страму,
      То ж слід подалі буть від них -- повір Хайяму:
      Як дасть тобі мудрець, то випий і отруту, --
      Із рук же дурня не бери й бальзаму.

      * * *
      Приманку помістив Ловець безсмертний в сіті.
      Із дичини двоногі лиш впіймались тої ж миті.
      Назвав цю дичину людьми Він і на них
      Поклав вину за зло, що творить сам на світі.

      * * *
      Якщо напиваюсь і падаю з ніг --
      Це богу служіння, а зовсім не гріх.
      Чи ж можу порушить я замисел божий,
      Що ним замишлявсь я для п'янства і втіх?

      * * *
      Якщо бог не почує мене в вишині --
      Я молитви свої буду слать сатані;
      Якщо богу бажання мої неугодні,
      Значить, біс нашептав їх на вухо мені!

      * * *
      Не ридай! Ми не в змозі свій шлях обирать.
      Плач не плач -- а прийдеться і нам помирать.
      Наші голови мудрі, що глиною стануть,
      Завтра буде гончар у руках розтирать.

      * * *
      Хай навіть після смерті горітиму в огні,
      Та не боюсь я пекла, що мариться вві сні;
      Пихатих неуків мене лякає хор:
      Розмова з ними -- гірш за смерть мені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    186. Омар Хайям Рубайят (5)
      * * *
      В цьому тлінному світі так буде повік:
      Стануть прахом в свій час жінка і чоловік.
      Якби прах випаровувавсь в сонця промінні --
      З неба лився б на землю кривавий потік!

      * * *
      Де зелена постіль хорасанських полів,
      Там зростають тюльпани із крові царів;
      Там фіалки із праху красунь розквітають,
      З найчарівніших родимок, що між їх брів.

      * * *
      Ні скарби всі, ні золотом повна казна
      Не зрівняються з келихом добрим вина
      Бо й могуття фетиш, навіть царська корона --
      Не дорожча від затички дзбана вона.

      * * *
      Непристойно в тарілку чужу заглядать
      Й, наче жадібна муха, об'їдки збирать;
      Краще хай у Хайяма ні крихти не буде,
      Аніж їжу із рук у негідника брать.

      * * *
      В невідомість вже скоро рушать доведеться.
      Веселись! Хай сполохано серце не б'ється.
      Пий вино! -- бо не знаєм, ні звідки прийшли,
      Ні куди прямувати вже завтра прийдеться.

      * * *
      Хто керується розумом -- буде у збитку;
      Навіть і мудрецю не дає він прожитку:
      Ходить в свитці залатаній взимку і влітку --
      Й витісняється неуцтвом нині із вжитку.

      * * *
      На долівку жбурнувши, я дзбана розбив,
      Бо скінчився напій в нім, що так я любив.
      "О нещасний! -- у відповідь дзбан, -- і з тобою
      Зроблять теж колись так, як зі мною зробив!"

      * * *
      Як місив гончар глину -- аж ливсь піт з чола --
      Таємниці свої та звірять почала:
      "Не топчи мене, -- глина йому говорила, --
      Я людиною вчора сама ще була."

      * * *
      Той, в кім думка бунтує і пристрасть кипить,
      Хто за істини зблиск все на світі стерпить,
      Вип'є чару до дна -- і свідомість втрачає,
      І в обіймах у смерті без пам'яті спить.

      * * *
      Стали тліном і прахом царі й королі,
      Всі, хто схований в лоні бездоннім землі.
      О, яким буть хмільним слід вину, що пили,
      Щоб до Судного дня вони встать не могли!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    187. Омар Хайям Рубайят (4)
      * * *
      Все, що бачим -- це видимість тільки одна,
      Бо далеко від світу поверхні до дна;
      Несуттєвим є все, що у світі цим зриме,
      А глибинна речей суть -- для нас таїна.

      * * *
      Навіть в світі цьому найсвітліші уми
      Не змогли нас позбавить від сумнівів тьми:
      Розказали нам декілька казочок на ніч --
      І відправились спать, такі ж мудрі, як ми.

      * * *
      Гідні подиву плани і вчинки Творця!
      Переповнені відчаєм наші серця:
      Покидаєм цей світ ми навік вже -- й не знаєм
      Ні початку, ні смислу його, ні кінця.

      * * *
      Чи ж себе в світі цьому вважать можна зрячим?
      Ні кінця, ні початку його ми не бачим;
      Незбагненний для нашої логіки він --
      З нашим розумом тут ми нічого не значим.

      * * *
      Як із тисяч причин вибрать тільки одну,
      Що пояснить рух зір по небеснім рядну?
      Сумнівайся, зневірюйсь, надійсь, помиляйся --
      Тільки розуму нитку не втрать провідну.

      * * *
      Як не бийся -- все ж вислизне істина з рук,
      То ж скоріш від пізнання позбав себе мук;
      Краще неуком буть і вином вдовольнятись --
      Нема смислу, повір, в осяганні наук!

      * * *
      Світ довкіл нас -- ці гори, долини, моря --
      Мов ліхтар чарівний: наче лампа -- зоря.
      Обертається небо. Життя ж -- це узор
      Й нерухомо застиг він на склі ліхтаря.

      * * *
      Ось гуляка, знавець перс жіночих і вин;
      Гроші, правду, життя -- все поставить на кін!
      Вільнодумство він взяв шаріату взамін.
      Хто на світі, скажіть, сміливіший, ніж він?!

      * * *
      Перегорнута книга життя мого -- жаль!
      Що від радості й весен осталось? -- Печаль.
      Юність -- пташка: не знаю, коли прилетіла,
      І коли, легкокрила, полинула вдаль.

      * * *
      Рано так просинається роза моя;
      Досвіт ще розпускається роза моя.
      Та -- о! -- небо жорстоке! Лишень розпустилась,
      Як уже осипається роза моя!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    188. Омар Хайям Рубайят (3)
      * * *
      Цим світом керують Чотири і Сім;
      Раб чисел магічних -- я згоден з усім:
      Що планет сім й стихії чотири зумовлять --
      Ні на йоту не зможу змінить щось у цім.

      * * *
      Немовля -- у колисці, покійник -- в могилі:
      Ось і все, що про долю дізнатись ми в силі.
      Випий келих до дна й не запитуй багато:
      Чи ж плани Творця мають буть зрозумілі?

      * * *
      Місяці місяцями змінялись до нас;
      Мудреці мудрецями змінялись до нас;
      Й мертвий камінь, що топчем щодня ми ногами, --
      Може, очі це тих, що їх зір давно згас.

      * * *
      Як жар-птиця, як в замку казковім царівна,
      В серці істина так же таїтись повинна:
      Й перламутру, щоб сяйвом по вінця налитись,
      Таємниця глибока так само потрібна.

      * * *
      Хай родивсь ти в сорочці, пестунчику долі,
      Та підпори гнилі у шатра твого в полі.
      Якщо плоттю, мов тентом, душі перли вкриті, --
      Стережись: зовсім скоро вони будуть голі!

      * * *
      Ті, що сліпо лиш вірять, -- не йдуть, а повзуть;
      А хто мислить -- тих сумніви вічно гризуть.
      Я боюсь, що звістить скоро голос пророчий:
      "О сліпці! І не тут, і не там ваша путь!"

      * * *
      Ти даремно для роздумів день новий квапиш:
      На розгадку буття тайн навряд чи натрапиш.
      Чим не рай тобі -- в квітах земний цей лужок?
      Після смерті у кращий навряд чи потрапиш!

      * * *
      Немає ні пекла, ні раю, о серце моє!
      Повернення з пітьми немає, о серце моє!
      І не треба надіятись, о моє серце!
      Й не треба страху і відчаю, о серце моє!

      * * *
      Крок свій перший ми робимо із вчителями,
      Потім -- учні стоять вже у нас під дверями.
      А де ж істина? -- В світ цей прийшли ми водою
      Й станем вітром: ось зміст цих блукань всіх, Хайяме!

      * * *
      Лиш на мить над тобою сяйне небозвід:
      Всіх підряд пожирає земля-людоїд.
      Цілий поки що ти? -- Цим хвалитись не слід;
      Постривай: буде й з тебе мурахам обід!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 4.75 | Рейтинг "Майстерень": 5

    189. Омар Хайям Рубайят (2)
      * * *
      Я -- школяр в цім найкращому з кращих світів.
      Курс важкий і суворого вчителя стрів --
      В сивині уже весь, та ходжу в підмайстрах:
      Не зачислений ще до розряду майстрів.

      * * *
      Той хоче ще змалку стать дукою: "Це -- я!"
      Бряжчить гаманцем і вигукує: "Це -- я!"
      Та як тільки встигає налагодить справи,
      Вже смерть до хвалька в двері стукає: "Це -- я!"

      * * *
      І пилинка -- теж, певне, живою була;
      Чорним кучерем або ж бровою була --
      Якомога ніжніш порох струшуй з обличчя:
      Ця пилюка, можливо, Зухрою була!

      * * *
      Старий глек, що відчаєм затьмить і вдівця,
      В крамниці гончарній кричить без кінця:
      "Де зараз гончар, продавець, покупець?
      Нема більш купця, гончаря, продавця!"

      * * *
      Глек старий, що ним воду черпають з ріки,
      Був могутнім візиром в минулі віки,
      А надщерблений кухлик, зручний для руки,
      Із красуні померлої губ і щоки.

      * * *
      Не сумуй, як луги перестануть цвісти,
      А звелій краще дзбана з вином принести:
      Ця трава, що так радує погляд сьогодні,
      Завтра буде із нашого праху рости.

      * * *
      Чи був в світу початок й чи буде кінець? --
      Загадав нам цю загадку мудрий Творець.
      Й хоч на роздум про це все життя витрачали,
      Та не зміг розгадать її жоден мудрець.

      * * *
      Все, що тішить так зір, ці простори -- ніщо;
      Поривання всі наші і спори -- ніщо;
      Землі доли, моря її й гори -- ніщо;
      Все, що тягнемо ми в свої нори -- ніщо!

      * * *
      О неуки! Лик наш тілесний -- ніщо!
      Та й світ цей увесь піднебесний -- ніщо!
      Веселімось же, терему тісного бранці,
      Бо і мить ця, й цей терем чудесний -- ніщо!

      * * *
      Якось раз я гуляв і хлопчину зустрів;
      Він піском забавлявсь та, наевне б, зомлів,
      Якби відав про те, що палац свій він звів
      З найніжніших сердець, з наймудріших голів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    190. Омар Хайям Рубайят (1)
      * * *
      Риба качку спитала: "Де ділась вода,
      Що текла вчора тут, хто її спогляда?"
      Відказала їй качка: "Коли нас піджарять,
      Дасть на все це нам відповідь сковорода."

      * * *
      Сект багато в ісламі, але із усіх
      Найжаданіша секта любовних утіх.
      Ти -- мій бог! Подаруй мені раю блаженство:
      З богом злитись в екстазі любовнім -- не гріх!

      * * *
      Про смисл життя як думать доведеться,
      До двох простеньких правил все зведеться:
      Ти краще голодуй, ніж що прийдеться їж,
      І краще будь один, ніж разом з ким прийдеться.

      * * *
      Шейх блудницю соромив: "Грішиш ти і п'єш,
      І зустрічним всім тіло своє продаєш!" --
      "Я, -- сказала блудниця, -- і справді така;
      Чи ж ти сам той, за кого себе видаєш?"

      * * *
      Я спитав в наймудрішого: "Що ти добув
      З манускриптів своїх?" -- Наймудріший зітхнув:
      "Той щасливий лишень, хто в обіймах красуні
      Уночі про всі істини книжні забув."

      * * *
      Краще жить у нужді і голодному буть,
      Ніж тавро ненависне лакузи здобуть;
      Краще гризти сухар, аніж звабитись пловом
      На столі можновладця й про гідність забуть.

      * * *
      Я проводив у роздумах ночі і дні
      Про життя, про устої небесні й земні --
      Й знаю твердо тепер, що нічого не знаю:
      Це остання із тайн, що відкрилась мені.

      * * *
      Пізнання зробивши своїм ремеслом,
      З добром я знайомий, знайомий зі злом.
      Всі вузли, й найтугіші, я врешті розплутав, --
      Крім смерті, що скріплена мертвим вузлом.

      * * *
      Наймудрішим тебе всі вважають? -- Ну й що?
      Чути правду з твоїх уст бажають? -- Ну й що?
      До ста років дожить хочеш? -- Що ж, допускаю:
      І до більше, мабуть, доживають. -- Ну й що?

      * * *
      Дзбан з вином, щоб жагу втамувать, я відкрив.
      "Був я шахом, -- зітхаючи, дзбан говорив. --
      Став я прахом. Гончар мене викликав з праху,
      Щоб зробити потіхою для гультяїв.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      101(110)
      Й ти, Виночерпію, як серед трав
      Йдеш до Гостей, що поклик твій зібрав, --
      Спинися там, де став я знов Одним,
      Й порожній келих мій вверх дном постав!
      ------------
      (14)
      Чи ж не дурні, як марно витрачаєм
      Життєву пряжу й, мов павук, чекаєм
      На здобич, а й того не знаєм навіть,
      Чи видихнем повітря, що вдихаєм.
      (20)
      Де був палац, що осявав луги,
      І де царі жили, немов боги,
      Я бачу зараз лиш самотню чайку
      Й "Ки-ги, -- кричить вона, -- ки-ги, ки-ги."
      (28)
      Як я вже спав, донісся інший крик:
      "Розкрившись, квітка явить неба лик."
      Й вернулось ехом, вже коли збудивсь:
      "Розцвівши, квітка ця умре навік."
      (44)
      У мить щасливу радості й журби
      Цю вись і даль востаннє долюби,
      Перш аніж Ненька знов візьме на руки,
      З чиїх обійм уже не встать тобі.
      (65)
      Якби в Раю було все, крім вина,
      Та не звучали б чанг там і зурна --
      Якби так сталось, то хотів би бачить,
      Чи б там осталась хоч душа одна.
      (77)
      Хай вчені спорять, що й кому слід знати;
      Від Долі ж -- ні відстать, ні перегнати;
      З нас кожен -- тільки ланка в Ланцюзі
      Й ніхто не в змозі жодну від'єднати.
      (86)
      О так, я гніву Божого боюсь
      Й Брехнею Правду не назву, клянусь!
      Та якби випив з нами Він вина --
      Чи ж стільки б страху вже завдав комусь?
      (99)
      Із Цього в Інший я потраплю світ
      Й там з друзями зустрінусь юних літ,
      Де виноградні лози вниз нагнулись,
      Щоб осипавсь на мене їхній квіт.
      (107)
      Хай краще згинуть, щезнуть ці рядки
      В Доль Звитку, щоб стоять вже нам віки
      На березі бурхливої Ріки,
      Що в море Вічності несе роки.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      91(98)
      Вина купіть -- з ним старість проведу,
      Й обмийте тіло, як з життя піду;
      І поховайте, в Лист живий вдягнувши,
      У місці найгарнішому в Саду.
      92(100)
      Й заритий в землю, випиваки прах
      Розвіється навкруг по всіх шляхах;
      Й де він -- не буде знать ні правовірний,
      Ні відшукать не зможе навіть птах.
      93(101)
      Ці Ідоли -- їм ще вклонявсь допіру --
      Мою зганьбили й викривили Віру:
      Втопив я Славу в келиху вина
      І Ласку Божу проміняв на ліру.
      94(102)
      О так, й раніше каявсь я немало,
      Як п'яний був -- частенько це бувало!
      Та роза розпускалась навесні --
      Й усе моє розкаяння зникало.
      95(103)
      Вино в Безвір'я стежку нам торує
      І Благочестя із душі грабує:
      Що потім продає нам винороб,
      Того не варте й чверті, що купує.
      96(104)
      Шкода, що зникне із весною й роза,
      Вірш юності стареча змінить проза
      І соловей, що не вмовкав всю ніч,
      Де зараз він -- в яких озветься лозах?
      97(105)
      Не напоїть пустелі джерелом:
      Не заквітча її піски зелом;
      Та мандрівця зведе, що впав від спраги,
      Немов траву, як пройде бурелом.
      98(106)
      Чи ж є, хто зміг би -- і в чиїй це волі --
      Спинить від розгортання Звиток Долі,
      Щоб витерти у ньому кілька слів
      Чи дописати щось на його полі?
      99(108)
      Любове! Як би нам Його зманить
      Цей Хід Речей скорботний відмінить:
      Розбить на скалки й по-новому скласти
      І цим Сердець Бажання вдоволнить.
      100(109)
      Цей Місяць, що за хмару то зайде,
      То з'явиться, й то в ріст, то в спад іде --
      О, скільки раз світить ще потім буде
      Над садом цим -- мене лиш не знайде!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      81(88)
      Ти, ким із праху створені всі ми
      Й Змій вселений у Рай, щоб грішними
      Зробить нас, -- пожалій дітей своїх:
      Дай нам прощення -- й навзамін візьми!
      82(89)
      Як день спекотний вже згасать почав,
      Що Рамазан виснажливий кінчав,
      Стояв я у майстерні Гончаря
      І його посуд глиняний вивчав.
      83(90)
      Всіх форм тут вироби, малі й великі,
      Стояли на долівці різноликі:
      І дзбани говірливі, і горшки,
      Що, як здалось, замовкли вже навіки.
      84(91)
      Сказав один з них: "Недаремно з глею
      Постав я, щоб, сягнувши апогею,
      Розбитим і розтоптаним кимсь буть
      І знову стать безформною землею."
      85(92)
      Промовив другий: "О, чи б міг розбить
      Хтось чару, якщо з неї буде пить?!
      Хто ж виліпив їх власними руками,
      Не зміг би навіть в гніві це зробить."
      86(93)
      А потім глека репліка почулась,
      Що його шийка дивно так зігнулась:
      "Беруть мене на глум -- чи ж винен я,
      Що в Гончаря рука тоді здригнулась?!"
      87(94)
      Й вже горщик -- ще суфійських спорів жар
      В нім не остиг і втіливсь в мови дар:
      "Торкнусь проблем Творіння і Творця:
      Скажіть мені, хто -- Горщик, хто -- Гончар?"
      88(95)
      "Ну, -- інший встряв, -- це як вже поведеться;
      Один відправить в Пекло тих клянеться,
      В кім брак допущений, коли творив;
      Та він добряк -- то ж якось обійдеться."
      89(96)
      "Що ж, -- буркнув ще хтось, -- хто б мене купив --
      Хоч висох весь, бо вже давно не пив --
      Але наповни знов живильним соком --
      Й, напившись, поступово б я ожив."
      90(97)
      Так в сутінках неспішно розмовляли
      Й, коли вже місяць заглянув до зали,
      Почулось раптом поруч: "Брате! Брате!" --
      І дзбани два, обнявшись, заридали.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      71(76)
      Що написав Він -- те уже основа
      Життя твого; що ж мовиш ти -- полова.
      Ні гнів, ні жарт твої не змінять й букви,
      Ні сльози всі не змиють навіть слова.
      72(78)
      Цей ввігнутий казан, що Небом звуть
      І повзають під ним, живуть і мруть, --
      В мольбі рук вгору не здіймай -- безсиле
      Воно, як ти і я, -- пора збагнуть!
      73(79)
      Знов прах людський у глей земний вростає,
      Врожай торішній злак новий вертає
      Й що написав Творець у Перший Ранок,
      Те День Останній світу прочитає.
      74(80)
      Готують нас вчорашніх днів труди
      До завтрашніх тріумфів чи нужди.
      Пий, бо не знаєм, звідки йшли й чому!
      Пий, бо не знаєм, нащо йти й куди!
      75(81)
      На світ з'явившись цей, замру від страху,
      В ніч між сузір'їв кинутий з розмаху,
      Щоб через мить навік посісти місце,
      Призначене душі моїй і праху.
      76(82)
      Як звеселя воно: іще бажає
      Його душа -- хай дервіш зневажає;
      Ключем Вина ті Двері відімкну,
      Перед якими він в мольбі страждає.
      77(83)
      Й це знаю я: те Світло, що над нами,
      Любов кріпить, а гнів м'якшить сльозами;
      І нам один лиш зблиск його в корчмі
      Миліший за відсутність його в храмі.
      78(84)
      Що гірш: ніщо бездумне, жарти й сміх --
      Чи щось свідоме, але райських втіх
      Позбавлене під страхом вічних мук,
      Що їх зазнаєш, коли впав у гріх?
      79(85)
      Що робите із нами ви, боги?
      Брать золотом -- та за які борги?!
      Ми в вас не позичали ні копійки!
      Та нас не чують -- скорбні це торги.
      80(87)
      О Ти, що множиш відчай і страхи
      І ставиш сильця нам на всі шляхи,
      Й, не покладаючись на сили зла,
      Падіння теж зачислюєш в гріхи!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      61(63)
      Від Бога дар -- Лоза ця біля ганку,
      Хоч богохульства в неї вклав приманку.
      Якщо в ній благо -- будемо леліять,
      Якщо ж прокляття, то спасіння -- в дзбанку!
      62(64)
      Позбуться втіх земних, щоб ласку й шану
      Здобуть в Отця, як дихать перестану, --
      Чи, звабившись Божественним Вином,
      Наповнить келих, перш ніж прахом стану?!
      63(66)
      Погрози Пекла й обіцянки Раю
      Щораз чутніш: мов хмиз, життя згорає;
      Лиш мить воно -- ось все, що знаю твердо:
      Ще не розцвівши, квітка вже вмирає.
      64(67)
      Чи ж це не дивно: ще ніхто з юрми,
      Яка уже пройшла кріз Двері Тьми,
      Не повернувсь, щоб нам вказать Дорогу,
      Й самі її шукать повинні ми.
      65(68)
      Пророцтва тих, що вірять і все знають
      Й, на мить здійнявшись, в Морок поринають, --
      Лиш марення, які, від сну збудившись,
      Звіщають нам і знову засинають.
      66(71)
      Послав я душу в Невідомий Край:
      "На що надіятись після життя, узнай!"
      Й вона, вернувшись із далеких мандрів,
      Повідала: "В мені і Пекло, й Рай!"
      67(72)
      Рай -- лиш видіння сповнених бажань,
      А Пекло -- тільки тінь душі страждань
      В Пітьмі, з якої лиш на мить з'явившись,
      Поринем в неї знов без нарікань.
      68(73)
      Ніщо ми інше, ніж на тлі заграви
      Магічні тіні й витвори уяви,
      Чий рух безладний множить Лампа-Сонце
      Опівночі в руках Творця Вистави.
      69(74)
      В цій Грі безцільній ласка Його й гнів
      На шахівниці із Ночей і Днів:
      Приносить в жертву, шах дає і мат,
      Не втратить поки всіх своїх синів.
      70(75)
      М'яч правил Гри не пише й не міняє;
      Його вперед-взад кий Гравця ганяє.
      Той, хто нас кинув на Зелене Поле,
      Один Він знає все, Він знає, знає!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      51(52)
      Із нами Він незримо повсякчас,
      Звільня нас від страждань в урочний час;
      Міняємось постійно ми й зникаєм --
      Лиш Він незмінний, хто міняє нас.
      52(53)
      Не встиг збагнуть щось, як вже інший хор,
      Наступна дія і новий повтор
      В старій цій Драмі, що триває вічність,
      Де Він і автор, і глядач, й актор.
      53(54)
      Якщо стоїш ти з марною мольбою
      Під брамою Небес, що над тобою,
      Сьогодні, як живий, -- що ж буде завтра,
      Коли не будеш ти вже сам собою?
      54(56)
      Не трать часу на роздум -- де миліше:
      Тут, де тепер, чи там, де був раніше?
      Вже краще звеселятись Виноградом,
      Ніж потім мать Ніщо чи щось гіркіше.
      55(57)
      О друзі мої, як же я напився --
      Бенкет давав, як вдруге оженився:
      Холодну Істину прогнав із дому
      І з Лоз Дочкою серцем звеселився!
      56(58)
      У Логіці вдавалося мені
      Знать, верх де й низ, й 'так' відрізнять від 'ні'.
      Й хоч добре знав я міру і число,
      Та все ж найвища мудрість -- у Вині!
      57(59)
      "Який з обчислень толк?" -- одні говорять.
      "Рік зменш, позбав скорбот нас!" -- інші вторять.
      "Е ні! Це тільки трюк календаря --
      Не роджене ще Завтра й мертве Вчора."
      58(60)
      Біля дверей корчми, де буть я звик,
      Явивсь раз Ангел -- сяяв його лик.
      Він дзбан в руці тримав і дав мені
      На пробу -- й був це з Винограду сік.
      59(61)
      Що в світі здатне Виноград затьмить? --
      Сто сект ворожих може примирить;
      Він -- Логік і Алхімік, й перетворить
      Свинець життя у Золото в ту ж мить.
      60(62)
      Махмуд могутній, що його Аллах
      Благословив, -- відчай, зневіру, страх,
      Що душу обсідали чорним роєм,
      Мечем своїм розвіяв, наче прах.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      41(55)
      Вже не манить небесна таїна
      І не бентежить загадка земна,
      Як вип'ю й заблукають мої пальці
      В волоссі тої, що наллє вина.
      42(45)
      Вино -- єдина втіха для сердець
      Там, де всьому початок є й кінець.
      Ти вчора був, сьогодні є, а завтра
      Не буде вже -- то ж пий і йди в танець!
      43(46)
      Якби стрівсь Демон, де Ріка без дна,
      Й Душі твоїй налив би він вина,
      Щоб та твоїми випила губами, --
      Ти б погодивсь: хай втішиться й вона.
      44(69)
      Душе, ти прах із себе отрясаєш
      Й на небо, уже гола, відлітаєш.
      Чому ж, чому не соромно тобі,
      Як в плоті грішній просвітку не маєш?
      45(70)
      Шатро, в якім Султан лиш день спочине
      До того, як у Морок він порине, --
      Сьогодні з ним прощаючись навік,
      Нового Гостя завтра вже зустріне.
      46(47)
      Не бійсь і ти -- так буде з усіма:
      Лічбу твою обірве Ніч німа;
      Вже піднялись із дна в цій Чарі вічній
      Мільйони бульбашок -- і меж нема.
      47(48)
      Як твій і мій зітреться навіть слід,
      Ще довго, довго буде жить цей світ,
      Сприймаючи прихід наш і відхід,
      Як море камінця над ним проліт.
      48(49)
      На мить спочинь -- відчути дай душі
      Буття смак -- й знову втіхи залиши.
      Глянь -- Караван незримий вже досяг
      Межі Ніщо -- за ним і ти спіши!
      50(51)
      Можливо, розділя лиш волосок
      Брехню і Правду; відімкнуть замок
      Ключ тільки може -- то ж знайди його:
      Тоді вже й до Творця -- один лиш крок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      31(34)
      З земної тверді через Сьому Браму
      Потрапив я на трон Сатурна прямо
      Й вузлів багато розв'язав -- не зміг
      Одного лиш -- Людської Долі драму
      32(35)
      До цих Дверей ключа вже не знайти
      Й Завісу цю ніяк не обійти:
      Якийсь лиш натяк чув про "Ти і Я"
      Й нічого не довідавсь про "Я й Ти".
      33(36)
      Питав я в Суші й Моря, та лиш очі
      Трудив даремно; мовчазні й пророчі
      Небес знамення, що на мить з'являлись,
      Й знов від очей ховав їх Морок Ночі.
      34(37)
      Як в роздумах про це урвавсь терпець,
      Звів погляд вгору, щоб хоч каганець
      Знайти в Пітьмі -- і раптом донеслось
      Здалека звідкись: "Я в тобі, сліпець!"
      35(38)
      До губ, що їх торкнувсь тлін забуття,
      Схиливсь дізнатись: в чому сенс життя?
      Й почув з губ в губи: "Поки ще живий,
      Пий, бо як вмреш -- уже не до пиття!"
      36(39)
      До губ піднісши дзбана, я згадав,
      Що, може, й він колись жив і страждав,
      Й вино пив; й -- о! -- той, що до губ тулю,
      Отримав він цілунків скільки -- й дав!
      37(40)
      Вертає пам'ять знову й знов картину:
      Аж впрів гончар, вимішуючи глину;
      Й з-під рук його до вуха донеслось
      Ледь чутне: "О, ніжніше, легше, сину!"
      38(41)
      Таких історій з подивом і страхом
      Почує безліч, хто бреде цим Шляхом:
      Про це потурбувався сам Творець,
      Весь глинозем з людським змішавши прахом.
      39(42)
      Коли проллється з келиха вино
      На землю, може, втишить біль воно
      В чиємусь серці, що лягло спочить
      Внизу глибоко і давним-давно.
      40(43)
      Як просить в Неба краплю рос тюльпан,
      Вина ти так проси для серця ран,
      Аж поки кине в землю і тебе
      Дном догори, немов порожній дзбан.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      21(21)
      То ж вип'єм: відділяє кілька кроків
      Сьогодні від Минулого пороків
      І Майбуття страхів -- я ж завтра буду
      Там, де й вчорашні вже Сім Тисяч Років.
      22(22)
      Кого так любим - без вагань, зупинок,
      Як Час безжальний свій збере Ужинок,
      Прощальний келих випивши до дна,
      На вічний відправляються Спочинок.
      23(23)
      Залишить Дім обжитий довелось,
      Хоч вже весна й у зелень все вдяглось --
      Та ми лягаєм в ліжко із землі
      Й самі стаємо ложем для когось.
      24(26)
      Ах, знов налий і випий за співця,
      Перш ніж у прах розвіються серця!
      Стать праху прахом і у прах лягти
      Вже без вина, без пісні -- без кінця!
      25(27)
      І тим, хто визнає лише Сьогодні,
      Й тим, хто лиш ради Завтра жити згодні,
      Із Башти Мороку звіщає муедзин:
      "Ні тут, ні там не знайдуть щастя жодні!"
      26(29)
      Де ж ті, що нам вказать хотіли шлях,
      Й про Два світи торочили? -- В ушах
      Вже їхніх слів завмерло ехо, й прахом
      Самі вже стали, й глей у їх ротах.
      27(30)
      Як юним був, я вчитися пішов
      До Мудреців, та так і не знайшов
      Я Істини в нудних їх мудруваннях,
      Й крізь двері ті виходив, що й ввійшов.
      28(31)
      Посію зерна Мудрості в Саду
      Й від них усі негоди відведу.
      Й ось урожай, що визріє в Жнива:
      Прийду Водою й Вітром відійду!
      29(32)
      В цей світ не знаю, звідки і чому,
      Краплинкою у вод ввіллюсь юрму;
      І з нього, як в пустелі вітерець,
      Куди, не знаю, хоч-не-хоч подму.
      30(33)
      Для чого звідкись прагнуть так сюди?
      Й для чого звідси так спішить туди?
      О, скільки ж треба келихів вина,
      Щоб згадки й тінь втопить про ці труди?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      11(11)
      Підем зі мною й заблукаєм в лузі
      У трав і квітів чарівному крузі,
      Де кожен і слуга собі, й султан --
      На троні ж хай Махмуд сидить у тузі.
      12(12)
      З віршами книга, й тінь дає нам гай,
      І дзбан з вином, й хлібина -- й ти співай,
      Мене обнявши в цій самотині.
      О, ця самотина тепер вже -- Рай!
      13(13)
      Ті марять -- Слава їм впаде до рук,
      А ті -- що Рай позбавить їх від мук.
      О, гріш позич й розтрать його сьогодні,
      І не зважай на сурм далеких звук!
      14(15)
      На розу глянь розквітлу на горбі,
      Що промовля:"На мить одну скарби
      Явила світу я: сміялась вранці,
      А вечір зустрічатиму в журбі."
      15(16)
      І ті, хто про Зерно в житті цім дбають,
      І ті, які за вітром все пускають --
      Однаково вернуться до Землі,
      В яку заривши, вже не відкопають.
      16(17)
      Надія вічна, що в серцях дрімає,
      То кине в грязь, а то у вись здіймає --
      Мов клаптик снігу між пісків пустелі:
      Пригріє сонце -- й вже його немає.
      17(18)
      Цей Караван-сарай милує очі,
      Бо за портал в нім -- зміна Дня і Ночі:
      Султан один за одним в нім пробуде
      Годину-дві і йде -- нема більш мочі!
      18(19)
      Лев з Ящіркою, кажуть, поселивсь
      Там, де Джамсид з Бахрамом веселивсь,
      Мисливцем знаним -- й гарцював Цар звірів
      Над ними, але жоден не збудивсь.
      19(24)
      Дивлюсь на розу й думаю про те,
      Що з них найкраща з Цезаря росте;
      І гіацинту, що розцвів, красу
      Дало чиєсь волосся золоте.
      20(25)
      Й ці квіти, що у вранішній росі
      Милують зір на річковій косі, --
      О, не топчи ногою їх -- хто знає,
      Ростуть з коси чиєї вони всі?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Едвард Фіцджеральд Рубайят Омара Хайяма
      1(1)
      Від сну збудись! -- Вже Ранок з Ночі ганку
      В Небес віконці відхилив фіранку.
      І глянь! -- Мисливець Сходу вже спіймав
      Шпиль мінарета у сильце світанку.
      2(2)
      Іще й не розвиднілось до пуття --
      Вже лине із корчми: "Від забуття
      Звільніться, друзі, і наповніть келих,
      Щоб в нім не висох Еліксир Життя!"
      3(3)
      Ще, може, вранці хтось не встиг проснутись --
      Корчма ж, як вулик -- вже не протиснуись:
      "Ви ж знаєте, яке життя коротке --
      Й, пішовши звідси, можем не вернутись."
      4(4)
      Хоч рік Новий надії воскрешає,
      Самотність душу все ж не полишає.
      Мойсей простягує із верховіть нам руку
      Й Ісус когось утішить поспішає.
      5(5)
      Давно Ірама й роз його немає,
      Джамсида чара де -- ніхто не знає;
      Й лишень вино іскриться, мов рубін,
      І сад весною так же зацвітає.
      6(6)
      Давно вже змовк Давид, та -- дивина --
      Співочим пехлеві: "Вина! Вина!" --
      Всю ніч благає соловей для рози,
      Щоб зарум'янилась ще більш вона.
      7(7)
      Наповни келих й у Весни садах
      Забудь Зими розкаяння і страх.
      У Птаха Часу лиш коротка мить
      Для лету -- й глянь! -- уже в польоті Птах!
      8(8)
      У Нішапурі чи у Вавілоні,
      Комусь солодкі, а комусь солоні,
      Вина Життя летять на землю краплі
      Й щоразу інші тягнуться долоні.
      9(9)
      Ще вранці роза -- для очей відрада,
      А ввечері -- де вся її принада?
      Й цей літній день, що розу нам явив,
      Забрав від нас Джамсида й Кей-Кубада.
      10(10)
      Що ж, хай ідуть! І я колись помру
      Подібно Кей-Кубаду й Кей-Хосру.
      Рустам і Цал хай подвиги вершать
      Й Хатем зве в гості -- ти ж відкинь журу!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Тропинка во ржи
      Росою омытая, солнцем залитая,
      Бегущая в травах вдоль старой межи;
      От глаз чужих скрытая, всеми забытая,
      Знакомая с детства тропинка во ржи.

      Качнутся колосья с лицом моим рядом,
      Засветятся тускло зерна узелки;
      И всюду, куда ни дотянешься взглядом,
      Как синие звезды, горят васильки.

      На вечном и древнем, на вольном просторе,
      Не зная обмана, не ведая лжи,
      Под ветра дыханьем волнуясь, как море,
      Веди меня в детство, тропинка во ржи!

      Пусть снова душа замирает в волненьи,
      Восторга и смутных предчувствий полна.
      Тех дней золотых наплывают виденья,
      Как ветер и рожь, за волною волна.

      Меж трав и колосьев, средь летнего зноя
      Мне прежнюю службу еще сослужи --
      Пусть зыбким виденьем, останься со мною,
      Мой свет и отрада, тропинка во ржи!
      11.12.1984



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    203. Кассиопея
      Уж на праздник жизни не успею --
      Мне тоски щемящей не унять.
      Ты утешь меня, Кассиопея,
      Одари надеждою опять.

      Чтоб сейчас -- ведь завтра будет поздно --
      Это сколько нужно тысяч лет! --
      Чтоб нашел меня в пространстве звездном
      И согрел надеждою твой свет?

      Я не сдамся, я еще успею
      Долюбить простор родных полей.
      Ты гори, моя Кассиопея,
      Для надежды света не жалей!
      18.11.1984

      * * *

      Даже в самой глуши нелюдимой
      Есть невольная власть темноты,
      Когда молча стоишь у незримой
      Дня и ночи заветной черты.

      Вновь созвезлий знакомые гроздья
      Загораясь, дрожат на весу;
      Только снег, только я, только звезды,
      Только сумрак в уснувшем лесу;

      Только ночи огромные крылья,
      Только вечности отблеск в глазах...
      И блестят серебристою пылью
      Сонмы звезд, отражаясь в снегах.
      4.01.1985



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Предчувствие весны
      В лугах, в полях еще повсюдно
      Белеют снега островки,
      Но что-то зреет уж подспудно
      И сроки перемен близки.

      Еще час утренний отмечен
      Перстом зимы, ее угроз --
      Но день уж празднично расцвечен
      Веселым пламенем берез.

      Какое в них очарованье
      И сколько света -- погляди!
      Весны озноб, весны дыханье
      Уже волнуется в груди.

      Уж, солнцем ласковым пригретый,
      Дымится влажный чернозем;
      Ее следы, ее приметы
      Уже присутствуют во всем!

      И нету, чем ее рожденье,
      Священней тайны бытия!
      И уж в душе восторг, смятенье
      Не в силах скрыть ни ты, ни я!
      18.02.1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Шиповник
      Весь пронизанный солнцем, омытый росою,
      Хоть его и не пышны цветы,
      Но пленяющий сердце неброской красою,
      Обаяньем своей простоты, --

      Ах, не чудо ли он -- этот скромный шиповник,
      Что в лесной приютился глуши!
      Оправданье всему и всему он виновник,
      Пламенеющий в дебрях души!
      14.09.1982

      * * *

      С добытым в веках совершенством,
      По кругу свершая свой путь,
      Природа дарит нас блаженством
      Пред тем, как надолго уснуть.

      Как тихо, светло и раздольно!
      Бредешь, не встревожен ничем,
      И сердцу легко и не больно
      Со всем примириться, со всем.

      Что мучило, жгло, бунтовало --
      Умчало, развеялось в дым;
      Казалось -- и жизни всей мало,
      А счастлив -- мгновеньем одним!

      Все так же пылает рябина
      И шепчется вереск у ног --
      Но жизни прошла половина...
      Какой же, какой же итог?
      8.09.1983



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. * * *
      Тебе расскажу я, скрывая печаль,
      О том, как прекрасна весенняя даль;

      Какая отрада струится с небес,
      Как светел и весел проснувшийся лес;

      О том, что один, не утешен ничем,
      Лишь я, невеселый, завидую всем;

      О том, что веселья мне больше не знать,
      Что сердце устало мучительно ждать;

      Что молодость в грусти бесплодной сгублю;
      О том, как тебя безутешно люблю...

      О чем же не смогут поведать слова,
      Стоустая всюду раззвонит молва.
      16.01.1980

      * * *

      Если спросишь, перестав сердиться:
      "Где ты был сегодня целый день?" --
      Я отвечу: "Я искал жар-птицу
      Вдалеке от шумных деревень."

      Если спросишь: "Вымыслу дав волю,
      Что ты делал в сказочном плену?" --
      Я отвечу: "Средь лесных раздолий
      В чистом поле я встречал весну."
      3.03.1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. * * *
      Знов музика... Як владно й незбагненно
      Чарівних звуків гомінливий рій
      Бентежить душу пристрасно й натхненно;
      За ними лину у полоні мрій.

      Мов тільки вчора -- пам'ять доторкнеться
      Таких глибин, такої далини!
      Як трепетно і ніжно в серце ллється
      Акордів повінь -- спробуй зупини!

      Так вся тремтить в обіймах сонця квітка,
      Дощі так заціловують ріллю...
      Зайшлась в риданні і зомліла скрипка
      У невимовнім, світлому жалю.

      О слово, музикою стань!
      Смичком і струнами -- гортань!
      1.12.1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Пізня осінь
      Розгулявся, розприндився вітер:
      Свище в лузі, в діброві гуде,
      Голі кленів розгойдує віти,
      По стежках гонить листя руде.

      Сонце зблисне й заплакані витре
      Небо й даль, знов поля осяйне.
      Щем надії верни мені, вітре!
      Обвівай, заціловуй мене!

      Обтрусила давно дичку-грушу
      Листопаду пора золота.
      Як втішає й наснажує душу
      Невгамовність твоя молода!

      І хоч серце так втомлено б'ється --
      Полягли, не цвітуть вереси --
      Та все стерпить воно й ще діждеться
      І любові, й весни, і краси.
      11.11.1998



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    209. * * *
      Коли спомини знову наплинуть,
      Від жалю і тривоги спочинь;
      Хай думки несполохано линуть
      У дитинства ясну далечінь.

      З глибини, мов хмарки легкоплинні,
      Ніжно й щемно воскреснуть в мені
      І поля у задумі осінній,
      І гаї в золотому вбранні.

      Візерунки торкне з павутиння
      Вітер й знов забринить в бур'яні...
      День згасає і сонця проміння
      Струменить в золотистій стерні...

      О дитинство! Хай в'янучим цвітом
      І на мить лиш -- прилинь з далини;
      Усміхнись мені бабиним літом,
      Журавлиним ключем помани.
      22.10.1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Ліс
      Мліє полудень в мареві соннім...
      Йду стежками, де бігав колись.
      Як тоді, край села, на осонні,
      В своє лоно прийми мене, ліс!

      Продзвенить вітерець легковійний;
      Серце знов, як колись, защемить.
      Зусрічай, розкривай же обійми,
      Як чекав я бентежну цю мить!

      Безнадії і смутку -- не треба;
      Пам'ять лиш осяйне воскреша.
      Як зраділа і проситься в небо
      Разом з соснами й вітром душа!

      В метушні й щебетанні пернатих
      Мов вертаюсь в далекі ті дні.
      В твоїх світлих і лунких пенатах
      Як привільно, як гарно мені!

      Крізь роки хай сяйне білизною
      Цих берізок нетлінна краса.
      Як бездонно цвітуть наді мною
      Твоїх весен п'янких небеса!
      15.10.1998



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. * * *
      Синь. Полудень. І більшої не треба
      Любові й ніжності, як зараз у мені.
      Самотній ключ завмер в безодні неба;
      Гортанний поклик тане вдалині.

      То журавлі в прощальному польоті
      Востаннє рідні згадують поля.
      Стоять гаї в осінній позолоті;
      Багряне листя землю устеля.

      Глянь, горобини кетяги -- як близько --
      Горять червоно, ну а далі -- ген --
      Немов свічки, у полум'ї берізки;
      В калин багатті як палає клен!

      Із забуття блаженно й щемно зринуть
      Ті дні далекі, юні й осяйні...
      Немов хмаринки, в сині далі линуть
      Осінні думи і осінні сни.

      Хай лиш на мить ці золоті обнови
      І завтра день розплачеться дощем --
      Не відгорить в душі вогонь любові,
      Не відпалає серця ніжний щем.
      8.10.1998



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    212. Музика
      Вже розлучить мелодію не в змозі
      Й серця, що б'ються з нею в унісон.
      Не залишай в скорботі і тривозі,
      О музико! Бери мене в полон!

      Із забуття, мов з вирію лелеки,
      Вертаються дитинства мрійні сни;
      Таким бентежним і таким далеким
      Війнуло в душу подихом весни.

      О як хвилюють ці чарівні звуки!
      Як щем і ніжність в грудях нароста!
      В цілунку так після тортур розлуки
      Закоханих зливаються уста.

      Бринить в акордів тихому тремтінні
      Те, що не здатні виразить слова;
      І серце, мов у вільному падінні,
      То завмира, то знову ожива.

      Хай знаю я: це щастя і блаженство --
      Всього лиш мить, що спалахом майне, --
      Благаю знов: даруй своє шаленство,
      О музико! Не покидай мене!
      8.04.1998



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    213. Білі сніги
      Ніжним сяйвом і срібними дзвонами
      Забриніли поля і луги:
      Все навкруг, цілий світ заполонили,
      Занавісили білі сніги.

      Дальній ліс ледь помітними пасмами
      Бовваніє в сріблястій імлі
      І іскриться сонцями незгасними
      Весь наряд урочистий землі.

      Білим маревом дня зачарований
      У засніженім лузі стою --
      Ніби кращі літа не змарновані,
      Наче юність вернули мою!

      І хоч цими дарами нежданими
      Зим останніх ти душу зігрій --
      Знов воскреслими в серці бажаннями
      В ореолі розквітлих надій!

      В час, коли, забуттям припорошене,
      Вкриє морок усе навкруги --
      Хай сяйнуть тихо в серце спустошене
      Чистим спалахом білі сніги!
      10.11.1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    214. Бабине літо
      Ніжністю прощальною зігріта
      Й полум'ям, що з листям обліта,
      Мить блаженну бабиного літа
      Нам дарує осінь золота.

      Відмирання сяєвом тремтливим
      Освітились луки і поля;
      У його промінні мерехтливім
      Безтурботно ніжиться земля.

      День прозорий голосисто й лунко
      Кожен звук розносить навкруги;
      Павутин блискучі візерунки --
      Мов намиста й перли дорогі.

      І прощальним жестом запізнілий
      Ключ над неозорістю полів --
      Щоб повік в душі не відбриніли
      Заклики гортанні журавлів.

      Знов -- коли в тривогах і знемозі
      Так тужливо серце защемить --
      Ти цей день в краси апофеозі
      Пригадай, продовж іще на мить!
      19.10.1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. * * *
      Світ прекрасний і мудрий природи!
      Мов блаженства, з ним зустрічей жду.
      В дні погожі і в пору негоди
      Знов до тебе я, матінко, йду.

      Ти жалі всі мої і провини,
      Всю любов зрозумієш без слів.
      Глянуть в душу твої горобини
      Із осінніх узлісь і гаїв.

      Килим з вересу ніжно-ліловий
      Під ногами розстелить земля;
      Тихим сяйвом згасання діброви
      Спорожнілі наповнять поля.

      Сили дай від дубів, що вершини
      Піднесли так могутньо в блакить!
      Груші-дички твої і ожини,
      Пізню терпкість їх дай долюбить!

      Коли серце в журбі і тривозі
      Ще не зна, чи діждеться весни, --
      Свого сина в далекій дорозі
      Журавлиним ключем осяйни!
      28.03.1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Весна
      Бруньки беріз напіввідкриті
      В солодкім мареві краплин
      Тремтять, а в вицвілій блакиті --
      Хмаринок-пав повільний плин.

      Торкнув легенько срібні дзвони
      Вітрець-пустун -- і знову, й знов.
      Сонця маленькі -- анемони --
      Сяйнули в сутінках дібров.

      Весни прикмети вже у всьому:
      Верба у тозі золотій...
      І в серці крізь журбу і втому
      Пробились проліски надій.

      Поманить лиш, та не зігріє,
      Обмане хай і ця весна --
      Але бринить душа й радіє
      І далечінь -- така ясна!
      17.03.1997



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Е.К.Бентлі Вибрані біографії для початківців (ІІ)
      Джонатан Свіфт
      Чи міг що-небудь знать про ліфт?
      О ні, не більше, моя музо,
      Ніж автор "Робінзона Крузо"!

      Джофрі Чосер
      Скляних речей не переносив,
      А визнавав лише тарілки
      І навіть чай пив з блюдець тільки.

      Іспанцям Сервантес,
      Мов дюжина Данте,
      Й ніщо -- його регалії
      Для жителів Італії.

      Похвали поету Гею
      Сягнули вже апогею,
      А слава поета Блейка
      Така ж, як в пірата Дрейка.

      Данте Алігієрі
      Обожнював шпалери,
      Але на "Пекла" сюжети
      Хватало йому й газети.

      Едгар Аллан По
      Їв раків із зеленню, бо
      Як жував їх квапливіш,
      То писалось жахливіш.

      Містер Хілер Беллок
      На кожну з книг чіпляв брелок.
      Він їх не сплутав би і так,
      Бо кожна з них -- на інший смак.

      Сер Крістофер Рен
      Сказав: "Хоч я й не супермен,
      Та ще з дитинства ціль була --
      Відбудувать собор Павла".



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    218. Е.К.Бентлі Вибрані біографії для початківців (І)
      Не сплутай біографію
      Й науку географію:
      Стосується остання карт,
      А перша -- більш цінує жарт.

      Георгій Третій
      Розумний лише на портреті,
      А дурнем був і ним помер --
      Зате в пошані він тепер.

      Герцог же Веллінгтонський
      Схуд і став скелетонський --
      Й це в могилу б звело,
      Якби не Ватерлоо.

      Що сподобалось в Клайва,--
      Говорить, мабуть, зайве,
      Бо з чеснот і тепер
      Лиш одна -- що помер.

      Едвард, що звавсь Духівник,
      Спать під столом в кухні звик.
      Коли ж заважали,
      То спать йшов до зали.

      Не певен, чи був король Джон
      Умовою sine qua non,--
      Хай і сягнув зенітів
      В династії Плантаженітів.

      Сер Гемфрі Деві
      Не міг жить в Женеві
      Й бувать у театрі
      З тих пір, як відкрив натрій.

      Дивна була у Вольтера
      Богу молитись манера:
      Ніколи він не молився,
      Поки не намилився.

      Давид Рікардо
      Економіку знав "від" і "до"
      Й, дочекавшись моменту,
      Всім повідав про ренту.

      Джон Стюарт Міль
      Створив ім'я і власний стиль
      Як автор праці більш вагомої:
      "Основи політекономії".



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      44
      Коханий, стільки квітів ти приніс
      Мені, зірвавши їх в саду і в полі!
      Здалось, що в цій кімнаті, як на волі,
      Розмай їх під дощем і сонцем ріс.
      Прийми ж в честь нашої любові й ліс
      Моїх думок взамін, що їх в юдолі,
      Як найкоштовніший дарунок долі,
      Зростила я з утіх своїх і сліз.
      Їх не заглушать рута й деревій --
      Шипшина й плющ тут в пору їх цвітіння.
      Візьми і жаром серця їх зігрій,
      Як брала квіти я твої, -- осіння
      Хай їх мине сльота. Й душі своїй
      Скажи, що у моїй -- її коріння.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    220. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      43
      Як я люблю тебе -- ти хочеш знати?
      До глибини, вшир меж і висоти
      Душі моєї, що від суєти
      Підноситься у Вічності пенати;
      Люблю так, що вже стало не хватати
      Дня сяєва і ночі темноти;
      Так вільно, як на смерть хтось прагне йти
      За Волю; всім, що буду пам'ятати:
      Й чим зараз переповнені серця,
      Й що із дитячих споминів добуду;
      Усмішкою, рум'янцем всім лиця,
      Очима крізь омани і полуду;
      Люблю тебе життям всім, до кінця, --
      А там, Бог дасть, іще сильніше буду!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      42
      Майбутнє не повторить хай минуле:
      Й мій ангел-охоронець при мені,
      Оглянувшись на дні мої сумні,
      Підтвердив те, що в думці лиш майнуло:
      Скорботою так знов із них війнуло.
      Й ось ти зустрівсь в моїй самотині -
      Й розвиднілись мої похмурі дні,
      Коли їх твоє сонце осяйнуло:
      І посох мій сухий зазеленіти
      Заставив животворний погляд твій.
      Минуле я не хочу повторити:
      Залиш, розкривши мій життя сувій,
      Сторінок кілька -- заново творити
      Слід решту нам, мій ангеле новий!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      41
      Я вдячна всім -- й молю їм благ у Бога, --
      Які мене любили, -- хто, як брів
      Біля в'язничних стін й сумний чув спів, --
      На мить спиняла за мене тривога,
      Хоч кликала вперед і їх дорога
      На торг чи в храм. А ти, шо занімів,
      Коли ридань звук в пісні долетів
      До тебе -- й тут, біля мого порога,
      З твоїх рук лютня випала!.. Хвали
      Слова де взять -- цій здатності магічній
      Навчи, -- щоб чимсь віддячити могли
      Тобі, й душі моєї феєричні
      Вітання в майбуття роки несли:
      Із тлінного Життя -- Любові вічній.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Елізабет Браунінг Сонети з пртугальської
      40
      О, так! Кохання в світі і до нас
      Було. Чи ж наше на всі інші схоже?
      Раніш вважала -- таїнство це Боже:
      Та чи ж воно одне й те ж в різних рас?
      У мусульман -- без шалу і прикрас:
      Там сховане чадрою личко гоже;
      Зуб й на горісі посковзнутись може;
      Шалену пристрасть швидко студить час --
      Та й звідки в неї візьметься терпець?
      Щось в ній змісти -- й переростає грізно
      В ненависть; то чи ж брати за взірець?
      А ти, мій любий, не благаєш слізно --
      Ждеш крізь скорботи доторку сердець:
      Й ще тобі вчасно, як вже іншим -- пізно.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      39
      Оскільки маєш здатність прозрівать
      Наскрізь мене всю й зір твій перешкоди
      Не стріне, бо мене років незгоди
      Вже вибілили сліз дощем, й ставать
      Душа за свідка стане, щоб назвать
      Своїх поневірянь жахні пригоди,
      Хоча й серед душевної негоди
      Терплячий ангел буде в небо звать; --
      Й коли тебе ніщо -- ні смерті труби,
      Що близько чуть, ні перст із висоти
      Погрозливий, ні всі душевні згуби,
      Ні відчай і розпука самоти
      Не відштовхнуть -- навчи й мене, мій любий,
      Лить з серця вдячність, як добро ллєш ти.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      38
      Цілунок перший пальці прийняли
      Руки, яка рядки ці написала,
      Й вона від цього ще біліша стала --
      В словах же ніжність, мов її влили
      В них ангели. Чи ж пальці вже могли
      Носить обручку, якщо відчувала
      На них цілунок? Другий -- вся палала --
      Чола торкнувсь -- мов ангели несли
      Мене і ніжну чула їх розмову;
      Вертає його пам'ять знов і знов,
      Солодший він і за любові мову.
      А третій пурпур губ моїх знайшов,
      Вмить осяйнувши сутінь вечорову.
      Зрівнять з чим?... О блаженство!.. О любов!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      37
      Пробач мені, пробач, що я в уяві
      Твоїх чеснот фортецю на хитку
      Будівлю замінила із піску,
      Що валиться уже при самій з'яві.
      Бо, перш ніж ти явивсь мені у славі,
      Я звідала нужду, й таку тяжку,
      Що глиб здалась за мілину грузьку,
      Спотворюючи риси величаві
      І чисте розбавляючи брудним,
      Й підробку бачить змусила у всьому, --
      Мов той поганин, що вернувсь живим,
      І з вдячності за це божку морському
      Потвори образ, виліплений ним,
      Стоїть тепер у храмі золотому.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      36
      Коли любов звела нас -- не старалась
      Це в мармур втілить: вже не так і жаль
      Таку, що зна лиш смуток і печаль.
      Чи не підмінить -- радше сумнівалась,
      Бо недовіра в серці ще лишалась --
      Фетиш блискучий золото й кришталь?
      Й тепер, як прояснилась мені даль,
      Сум'яття те ж -- я ще не відвагалась.
      Чи ж клятв колишніх вірити словам,
      Як для обіймів руки стануть кволі
      Й цілунки вмруть -- вже вистиглим устам
      Не воскресить їх? Все у Божій волі.
      Прости й прощай, Любове! -- якщо б нам
      Такий безжальний випав присуд долі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      35
      З-за тебе все лишивши, чи ж взамін
      Отримаю вже інше все в дарунок:
      Розмову дружню, ніжний поцілунок --
      Прикмети щастя звичні? В ході змін
      Як буду до нових звикати стін?
      Й чи переважить твій солодкий трунок
      Моїх печалей непідйомний клунок?
      Страждання мчать любові навздогін --
      Чи ж не здолають знов її вони?
      Та горювала так я в самотині,
      Що сумніви ці, любий, геть жени --
      Жадаю лиш любові я віднині:
      Для мене серце навстіж відчини,
      Прийми мене під крила голубині.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      34
      Я так же відгукнусь, як в давню пору, --
      Сказала, -- як ім'ям тим знов позвеш. --
      Ждать марно: чи ж ту саму вже знайдеш
      Після життєвих бід всіх і розору?
      Тоді, як кликав голос милий з двору, --
      Кидаєш гру чи квіти відкладеш
      Й біжиш чимдуж із усмішкою й ждеш
      Такої ж на устах, що звуть, повтору.
      Як нині ж чую -- можу лиш зітхнуть,
      Й відкинуть маю відчай, бо я плачу;
      Та все ж лечу на зов цей, щоб вернуть
      З тобою поряд радість ту дитячу.
      Знов пригорни мене -- й не обженуть
      Дитячі ноги кров мою гарячу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      33
      Ім'ям пестливим зви мене! Немов
      На його звуках у дитинство лину
      Й, зачувши лиш, всі іграшки покину,
      Щоб бачить те обличчя миле знов.
      Знайшли ті голоси вже вічний схов
      На небі, влившись в пісню солов'їну,
      Й тут маю втіху на землі єдину,
      Як кличу Бога -- всю мою любов.
      Колишніх втіх ні слуху вже, ні зору
      Нема -- то ж хай замінить голос твій:
      Квіт Півночі вплети у Півдня флору,
      В любов останню й ранню мою влий!
      Поклич ім'ям тим -- і, як в давню пору,
      Одразу ж відгукнусь я, любий мій.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      32
      Як сходило вже сонце й ти в коханні
      Освідчувавсь, -- на місяць, що вже гас,
      Дивилась я -- так швидко узи нас
      З'єднали: які ж будуть у триванні?
      Швидкі в злитті -- такі ж і в розбіганні.
      Що для любові кожен з нас припас?
      На скрипку, розладнав яку вже час,
      Я схожа. То ж, Орфею мій, в звучанні
      Її багато фальші ти знайдеш
      Й обірвеш свою пісню на півслові;
      Та якщо вбік її не відкладеш,
      То теж навчиш своїй співучій мові:
      Рукою ніжно ти струну торкнеш --
      Й співати змусиш силою любові.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      31
      Прийшов ти! Й цим все сказано без слів.
      Під поглядом твоїм я, мов дитина,
      Що їй для ігор випала хвилина,
      Й так повна радості, що аж з-під брів
      Вихлюпується. Любий, ти зумів
      Розвіять сумнів мій: чи самотина
      Не жде мене знов -- смутку в цім причина
      Була. Ми -- наче двійко голубів,
      Й один побіля одного кружляє.
      Ще ближче сядь, грій подихом -- в мені
      Єство все твого захистку бажає;
      Від мене прожени думки сумні --
      Хай бути вдвох ніщо не заважає,
      Як птахам тим в небес височині.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      30
      Крізь сльози ти ввижаєшся щоночі,
      А вдень дивлюсь на тебе сміючись.
      Чому ж, коханий, й зараз, як колись,
      По-різному тебе сприймають очі?
      Богослужіння так слова пророчі
      Врочистим піснеспівом линуть ввись,
      В якому нероздільно вже сплелись
      "Амінь!" сумне й бадьоре "Радуйсь, Отче!"
      Спалахує сіяння і росте
      Й мені явля скарби свої блискучі,
      А потім згасне -- й снігом замете
      Знов серце, й тоді сльози неминучі.
      Чи ж вернеться те сяйво золоте,
      Як зараз сльози ці, гіркі й пекучі?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      29
      Ти -- дум моїх володар: обвивають
      Тебе, мов грушу дикий виноград,
      Розрісшись так довкіл, що скоро сад,
      Де все широкий лист вкрив, не впізнають.
      О, знаю я, що тільки відтіняють
      Мої думки твоїх стрій -- з ними влад
      Полинуть, лиш своїх позбувшись вад.
      Їх онови -- дерева так скидають
      Гойданням віт зелені пута з себе --
      Й ті з шумом вниз спадають з висоти.
      Нічого більш мені уже не треба:
      Щаслива тим, що випало зрости
      Тут поруч, в твоїй тіні. Вже про тебе
      Не думаю -- занадто близько ти.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      28
      Папір німий -- листи мої зжовтілі!
      Та знов вони для мене ожили,
      Як тільки мої руки їх взяли:
      Здавалось -- із них випурхнуть хотіли.
      В цім прагнули так мене очі милі
      Побачить; в цім благав мене, коли
      Знов руки стиснем... Дні вже ті спливли...
      А в очах сльози! В цім... небесні сили!..
      Писав, що мене любить: й більш ні слова
      Хай не було б -- й за це боготворить
      Я б стала! В цім -- що мій навік: готова
      На грудях жаром серця лист цей гріть!
      А в цім -- о, вся твоя, Любове, мова
      Безсила, як захочу повторить!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      27
      Коханий мій, із смертного порога
      Підвів мене ти, як без сил була,
      Й торкнувсь твій подих зблідлого чола,
      Й воскресли знов життя в мені й спромога --
      Мов ангелів остання допомога,
      Був твій цілунок. Доля нас звела:
      Коли блукала серед пітьми й зла,
      Ти стрівсь, хоч я шукала тільки Бога.
      Тебе знайшовши, встала я з колін
      Й назад дивлюсь, в життя, в якім невільна
      Була -- що в нім лишила й що взамін
      Взяла -- й чи ноша ця мені посильна.
      Й те навіть, що вже забуття взяв тлін,
      Любов відновить, як і Смерть, всесильна.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      26
      Між милих цих видінь я з малоліття
      Жила -- не між людей, -- і так мені
      Подобались їх музика й пісні,
      Що кращих не шукала й в повноліття.
      Та потім забруднило світу сміття
      Їх пурпур, не такі вже голосні
      Їх лютні стали, та й мене сумні
      Думки обсіли. Й ось в це лихоліття
      Явивсь ти, любий, -- і в тобі зійшлись
      Вони й пісні їх (кращі вже, ніж тії:
      Освячений фонтаном, лине ввись
      Струмок так). Сподівання всі й надії
      Мої, у тобі втілившись, збулись:
      Так Божий дар соромить людські мрії.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      25
      Скорботу в серці з року в рік носила,
      Коханий, доки ти не стрівсь мені;
      Й за смутком смуток додавали дні,
      Аж поки радість в нім не забриніла --
      На грудях низка перлів би тремтіла
      Так під час танцю. В голові сумні
      Думки роїлись, доки в вишині
      Бог змилосердивсь, хоч я й не просила,
      Й моє скорботне серце вверх здійняв.
      Й ось ти явивсь із просьбою своєю,
      Що радо його в груди б свої взяв, --
      Й від Нього з неминучістю всією
      Цей дар -- буть посередником -- прийняв --
      Між зорями і долею моєю.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      24
      Жорстокість світу, мов складаний ніж,
      Захлопнеться хай, для руки любові
      Ран не завдавши, щоб у жоднім слові
      Не виявилась ворожнеча між
      Людьми -- й життям в житті не брать рубіж.
      Уста мої, коханий, вже готові
      З твоїми злитись -- збліднуть, пурпурові,
      Як їх оросить ніжності капіж.
      Й захмарне в таку мить стає близьким.
      Життя наші на лілії дві схожі,
      Що обнялись на урвищі вузькім --
      Роса небесна їм цвісти поможе;
      Рукам до них не дотягтись людським:
      Любов -- дар Бога, й Він забрать лиш може.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      23
      Чи ж справді так? Як буду я в могилі --
      Й ти втратиш все, позбувшися мене?
      Й тобі теж промінь сонця не сяйне,
      Як очі мої зріть його безсилі?
      Цей лист твій -- ах, які бентежні й милі
      Рядки у ньому! -- сумнів прожене,
      Що скоро -- хай і думка не майне --
      Зімкнуться й наді мною Стіксу хвилі.
      Лелій мене, грій подихом, кохай!
      Не владна вже сама я над собою.
      Як дами і знатніші втіх розмай
      Віддать готові за любов з журбою, --
      Так я могилу й з ангелами рай
      Міняю на земну юдоль з тобою.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      22
      Як наші дві душі, здійнявшись вгору,
      Лицем в лице стоять там мовчазні,
      Крильми торкнувшись, поки у вогні
      Не затріпочуть -- о, яким в ту пору
      Гірким земне життя предстане зору,
      Що краще й нам було б у вишині
      Вже з ангелами доживати дні,
      Їх пісню підхопивши для повтору!
      Та все ж нам залишатись на землі,
      Мій любий, де нам місце розчищають
      Від зла людського -- й попри всі жалі
      Стоять там і любить ще дозволяють,
      Хоч строки і відпущені малі
      Й все ближче Смерть і Морок підступають.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      21
      Скажи це знов і ще раз повтори --
      Що мене любиш: мов "ку-ку", бриніти
      Йому -- та як без цього уявити
      Луги й ліси, узвишшя і яри
      Цієї благодатної пори --
      Без цього чи ж могли б так зеленіти?
      Коханий мій, лиш цим одним зцілити
      Мене твій голос може від жури.
      Що любиш -- скажи знов. Чи ж у природі
      Надміру квітів, хоч їх не злічить?
      Чи ж забагато зір на небозводі?
      Скажи, що любиш, любиш -- хай звучить
      Цей серця дзвін: люби й з душею в згоді,
      Що, хоч любов'ю повна, все ж мовчить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      20
      Коханий, любий мій, коли згадаю,
      Що в світі цьому ти був і торік,
      Як я похмурим дням втрачала лік,
      Те навіть уявить, що споглядаю,
      Не в змозі; й ти не чув, що я ридаю;
      Як погляд твій мене ще не обпік
      Й серед снігів здавалось, що навік
      Уже відчай цей, -- о, як припадаю
      Я до джерел блаженств земних! Печаль
      Минула та, розвіялась тривога
      Й проміння сонця осяйнуло даль
      Відтоді, як нога твоя порога
      Мого торкнулась. Атеїстів жаль --
      Нудне життя в них, бо не вірять в Бога.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      19
      В душ наших теж є торжище своє
      Й на нім міняю пасмо я на пасмо --
      Хай осявають пам'ять нам незгасно:
      Твою -- з чола каштанове моє
      Й, мов локон Муз для Піндара, стає
      Й тобі тим, чим він тішивсь повсякчасно;
      Мені ж взамін хай сяє так же ясно --
      Що, мов крило вороняче, -- твоє.
      Здалось, мій любий, -- тінь на нім лежить
      Вінка лаврового -- настільки чорне.
      Цілунками я буду ворожить
      На ньому, коли смуток знов огорне.
      Зігріте серцем, хай воно лежить
      На грудях тут -- й коли вже смерть пригорне.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      18
      Волосся пасмо ще не дарувала
      Нікому я, крім тебе, любий мій;
      І ось воно вже у руці твоїй,
      Яке я щойно у своїй тримала.
      Ще вчора моя юність відбуяла,
      Й коса коротша -- вже не стрітись їй
      І синьоокій квітці польовій,
      Що одна в одну їх колись вплітала, --
      Й прислужиться мені хіба лиш тим,
      Щоб затіняти сліз моїх сліди.
      Лиш Смерть зітне -- вважала, але в цім
      В Любові першість -- в ладанку вклади:
      Знайдеш моєї матері на нім
      Цілунок, як та йшла вже назавжди.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      17
      Поете мій, всіх нот можеш торкнутись,
      Що Бог вмістив між До своїми й Сі,
      Й мелодію добуть у всій красі
      З гармидеру світів, що зіштовхнутись
      Готові -- й цим на нужди відгукнутись
      Людей нагальні: їм же віддаси
      Й вже їх її підхоплять голоси.
      Це -- Бога дар: його вже не позбутись.
      Та щоб вливсь і моєї спів струни,
      Коханий, у пісень твоїх розмай --
      Лиш радісно звучать їй чи в тони
      Свої ввіллє хай смуток і відчай?
      Й тінь, де співать -- від пальми чи сосни?
      Й заснем де після співу? -- Вибирай!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      16
      Оскільки ти мене переважаєш
      В знаннях, чеснотах, знатності, красі, --
      Страхи мої збороти можеш всі
      Й моє до свого серце наближаєш,
      Й, від самоти звільнивши, дозволяєш
      Теж звідать смак небесної роси.
      Що ж, або й те, що маєш, віддаси,
      Скорившись, -- чи висот нових сягаєш.
      Як переможені мечі вручить
      Тим, хто омиє рани їх, готові --
      Так я, коханий, хочу вже спочить
      Й політ продовжу, якщо звеш, вже в слові --
      Й коли замовкну, хай воно звучить:
      Даруєм вічність іменем любові!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      15
      Не дорікай мені, що виражає
      Моє лице лиш смуток і жалі:
      В нас погляди різняться й на чолі
      По-різному нам відблиск сонця грає,
      А зір твій за цю грань не зазирає,
      Де я -- бджола завмерла в кришталі;
      Любов мене ув'язнила в імлі
      Журби й розправить крила заважає.
      Я ж із своєї, любий, самоти
      Дивлюсь на тебе -- й зір туди проник,
      Де для любові спалені мости
      Й де пам'ять в Лету порина навік, --
      Як Той, що прозріває з висоти
      Морських вод гіркоту крізь плеса рік.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      14
      Як любиш, то роби це лиш заради
      Любові; не кажи: "Її люблю
      За усмішку, за погляд, що жалю
      Весь повний; за думки, що в їхнім ладі
      Своїм знаходжу відгук; за принади
      Ще якісь в ній, що в себе переллю."
      Візьмуть літа щось чи й сама згублю --
      Відхилення можливі, й зміни, й спади.
      Є вдосталь тих, які любить готові
      За те, щоб сльози втерти з моїх щік:
      Якщо ж цей плач і сльози тимчасові, --
      Що стане з їх любов'ю через рік?
      Люби мене заради лиш любові,
      А не за щось: любов така -- навік!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      13
      Хотів би ти, не дочекавшись строку,
      Й любов щоб втілилась в звучання слів,
      Вслухаючись в тужливий вітру спів
      Й шлючи блиск дня останній з ока оку.
      А я зробить не в силах вже й півкроку --
      Та й хто б мій дух від мене відділив,
      Й чи ж є слова ті, що б у них вмістив
      Любов мою затаєну й глибоку?
      О ні, мовчанка ця більш красномовна,
      Ніж слів звучання.Любий мій, не злись,
      Що я на залицяння всі безмовна,
      Бо смуток весь, що ним жила колись --
      Вся та розпука, що я нею повна,
      На тебе хлине -- серця лиш торкнись.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      12
      Любов -- єдине, чим гордитись маю:
      Із серця доторкнувшись до чола,
      Корону золоту мені дала --
      Й цим погляди до себе привертаю.
      Любов, як скарб єдиний мій, сприймаю.
      Та без тебе любить я б не змогла:
      Був за взірець ти, де вона жила.
      Як стрілись очі -- в пам'яті тримаю --
      Й любов любов окликнула; співучий
      Твоїх акордів відгомін ловлю;
      Перетворив ти в райський сад квітучий
      Мою сльозами зрошену ріллю
      Й розвіяв смутку морок мій гнітчий --
      Тобі лиш завдяки я так люблю!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      11
      Й коли любить, самотньою лишатись --
      Мій присуд. Глянь на щоки ці бліді,
      На руки ці, тремтячі і худі --
      Як під вагою серця не хитатись!
      Співать втомилась -- прагнула ж здійматись
      До гір вершин, а зараз у нужді
      Із солов'єм змагатись, як тоді,
      Уже не в силах. Та цього торкатись
      Чи ж варт? Що я -- вже ясно всім стає --
      Тобі нерівня, якби не тягтися.
      Та все ж люблю -- в любові лиш моє
      Спасіння; вміння, впавши, підвестися:
      З любов'ю жить, що втіхи не дає;
      Благословить тебе -- й тебе зректися!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      10
      І лиш любов, одна любов прекрасна
      Й дарунок гідний. Як займеться храм --
      Вогонь величний; та здається нам --
      Хмиз і бур'ян палають так же ясно.
      Й вогонь любові теж сія незгасно.
      Люблю тебе -- й стаю твоїм очам
      Красунею -- й стою в сіянні там
      Й проміння шлю твоєму повсякчасно
      З лиця мого. Низьке шукать в ній годі --
      Любові буть нещасною не личить:
      Істот найменших десь боліт на споді
      Бог знайе й всіх любовно перелічить.
      Де хист відмовить і самій природі --
      Любов освятить все, все возвеличить!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      9
      Чи ж те вручать тобі, що можу дать? --
      Щоб орошавсь ти сліз моїх струмками
      Й зітхань лиш звук вчувавсь тобі роками,
      Що з уст моїх і в усмішці злітать
      Постійно буде -- й сам звикав страждать?
      О, чи ж такими скріплювать дарами
      Любов слід, що зажевріла між нами,
      Де й сміх -- крізь сльози, де й радіть -- ридать?
      Чи ж цього прагну? Ні, не запилю
      Твій пурпур, щоб лягла на його тло
      Моя скорбота; смутку не ввіллю
      Отрути в венеційське твоє скло
      Й не дам любові -- я хай лиш люблю
      Тебе, коханий! Будь все, як було.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      8
      Що дать взамін за всі ці золоті
      Дарунки твого серця несказанні,
      Такі коштовні, гарні, первозданні,
      Що виклав ти їх всі на видноті
      Й найкращі з них мені дав, сироті?
      Чи ж я така невдячна, що й останні
      Гроші зібравши -- чи ж за незрівнянні
      Скарби віддячила б чимсь в бідноті?
      О ні, я вдячна -- та в нужді такій!
      Один лиш Бог скорботу мою бачить.
      Й від сліз так зблякнув мій життя сувій,
      Що і не знаю, чи його хоч стачить
      Лиш на подушку голові твоїй?
      Та чи щось, любий, це для тебе значить?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      7
      Для мене світ змінивсь увесь, відколи
      Душі твоєї кроки донеслись,
      Такі тихенькі, що мені здались
      Між мною й смертю вітерцем у полі.
      Й любов'ю осяйнули тьму юдолі
      Й мене знов жити вчить вони взялись:
      Жага, надія й сила віднайшлись;
      Й причастя Бог дав -- й цей дарунок долі
      Взяла я вдячно, й поряд із тобою
      Молюсь Йому! Став обриси втрачать
      Колишній світ -- ти заслонив собою:
      У всім вже лиш тебе мені вбачать.
      Й ця лютня, й пісня -- радістю й журбою
      В них звуки твого імені звучать.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      6
      Залиш мене. Хоч знаю що віднині
      Стоять у твоїй тіні вже мені.
      Вже на поріг життя свого, й вві сні,
      Скликать літа не зможу в самотині.
      Вже навіть не здійняти рук в гордині
      Назустріч сонцю, як в минулі дні,
      Щоб не відчуть твоїх стиск в глибині
      Долонь моїх. Хоч гори і долини
      Між нами пролягли, днює й ночує
      В моєму серці пульс твого -- в обох
      Єдиний він; в вині так всяк відчує
      Смак виноградин. У словах кількох
      Молитв моїх й твоє ім'я Бог чує
      Й в очах моїх Він бачить сльози двох.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      5
      Врочисто своє серце вверх здійму,
      Немов колись Електра урну з прахом,
      Й до ніг тобі впаде безкрилим птахом:
      Як попіл вже -- не боляче йому;
      Й переконаєшся, яку німу
      Розпуку знало з відчаєм і жахом.
      Ще іскри в нім, та можеш одним махом
      Згасить їх, розтоптавши -- я сприйму
      Спокійно це. Якби ж ти замість цього
      Став ждати, й вітер долетів сюди,
      Й роздмухав попіл... Лавр вінка твойого
      Не зміг би вберегти вже, як завжди:
      Вогонь такий -- він не щадить нікого!
      То ж, любий, стань подалі. Відійди!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      4
      Твоє призвання -- танцювальна зала,
      Співцю натхненний! Танцю жвавий біг
      Спинить одним лиш порухом ти б міг --
      З уст віщих всіх би пісня чарувала.
      Й твоя рука ці двері відчиняла
      Злиденні, й ти приніс на мій поріг
      Скарби ті всі, що у душі беріг,
      Щоб музика ця і мені звучала!
      Поглянь -- тут запустіння лиш говорить:
      Сова й кажан скорботні на даху;
      Цвіркун мій мандоліні твоїй вторить
      Десь там внизу глибоко, як в льоху;
      Й відчаю ехо потім ще повторить:
      Це плач мій -- я самотня... я в страху.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    260. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      3
      Нерівня, любий мій, нерівня ми!
      Несхожі наші звички й наші долі.
      Звикати, стрівшись, стали б лиш поволі
      Два наші ангели, б'ючись крильми.
      Ти -- гість жаданий там, де блиск юрми
      Й очей сіяння, й музика, щоб в колі
      Красунь кружлять у танці. Я ж в юдолі
      В сльозах блукати змушена в піьмі.
      І чи ж тобі у розкоші й красі
      З вікна вдивлятись в опівнічний час,
      Як бідна я, яку забули всі,
      Співає лиш тоді, як день вже згас?
      Твій лоб у миррі, мій же -- у росі,
      Й лиш смерть одна могла б зрівняти нас.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    261. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      2
      Лиш три це слово чули в цілім світі,
      Що мовив ти: Господь сам, що звелів,
      Щоб ти казав, я чула -- й відповів
      Один з нас... і це Бог був... Вже не змити
      Прокляття це з повік -- немов затьмити
      Зір, щоб не бачила тебе, хотів.
      Гніт смерті -- враз помри я -- не схилив
      Додолу більше б. Важче це терпіти
      Від Бога, ніж від інших, друже мій!
      Нас люди не розлучать в їхнім спорі,
      Моря не роз'єднають, вітровій
      Нас не розвіє, рук хребтами гори
      Нам не розтиснуть; небо, купол свій,
      Між нами звівши, -- лиш наблизить зорі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": 5

    262. Елізабет Браунінг Сонети з португальської
      1
      Я чарувалась співом Феокріта
      Про літ принаду -- давніх милих літ,
      Які дарують свій солодкий плід
      Старим і юним, в дні зими і літа.
      В тонах античних древнього піїта
      Відчула знов я весь солодкий гніт
      Тих літ сумних, печальних милих літ,
      Якими й моя доля оповита.
      І тінь на мене, у сльозах всю, впала,
      Й було Видіння (леденіла кров),
      Й мене рука вниз за косу схиляла,
      І голос був, відлуння сурм немов:
      "Хто я, вгадай?" -- "Ти Смерть," -- я відказала.
      Й дзвін срібла в відповідь: "Не Смерть-- Любов!"





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": 5