Моя втрачена юність

Те місто прекрасне на березі моря
Ще спомином пам’ять не раз осія:
Я подумки знову при сонці й при зорях
На вулиць і площ його звичних просторах;
Й вертається юність моя.
Й лапландської пісні слова
Пробуджують споминів рій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Я бачу дерев його крони тінисті
І в зблиску, вливаючись у небозвід,
Безмежного моря довкіл води млисті,
Й острови, що у мрій дитячих намисті,
Мов ті, де був сад Гесперид.
І давньої пісні слова
Бентежать щодня спокій мій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Я згадую стапелі темні й причали
Й метання прибою знов і знов,
Іспанських матросів з борід оскали,
Й красу кораблів, і їхні сигнали,
І моря магічний зов.
Й свавільної пісні слова
Відлунюють, наче прибій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Фортецю на березі як не згадати,
Й обабіч неї форт на горбі;
Вчувається постріл ранковий гармати,
Продовжує дріб барабанний лунати
Й пронизливий заклик труби.
Й відважної пісні слова
Звучать ще в душі моїй:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Пригадую знов я ту битву на морі,
Що і прибій заглушив її грім;
І капітанів, що в тліну уборі,
Вже зрять із могил води ті неозорі,
Де згинуть судилося їм.
Й журливої пісні слова
Наснажують знов спомин мій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Знов бачу шумливі ліси і діброви,
Й тінистий Оленячий гай;
І дружби останні, й перші любові,
Вернувшись, відлунюють в чарів обнові,
Мов щебет пташиних зграй.
Й колишньої пісні слова
Чарують так само слух мій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Й учнівські пориви, де прагнули стрітись
То віри відвага, то сумніву страх,
Готові щораз у спомини влитись;
Й судилось частині із них здійснитись,
Частина ж – уже тільки прах.
Й бентежної пісні слова
Вертають мені щем надій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Є те, про що зараз не слід говорити;
Та все ж не вмира спомин цей;
Думки є, щоб серце і досі гнобити,
Щоб знову щокам, як тоді, паленіти
Й сльозу витискати з очей.
Й фатальної пісні слова
Вливають в цей шал ще і свій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Відвідавши зараз, нового багато
Там бачу – минуло ж бо стільки вже літ;
Та все ж мені зустріч із містом, як свято;
Ті ж крони дерев нависають крислато
І чутно в хитанні їх віт
Прекрасної пісні слова,
Мелодію втрат і надій:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

Оленячий гай прохолоду дарує;
По стежці знайомій проходжу я знов,
І серце в ті дні незабутні мандрує
Й надія колишня у ньому нуртує –
Я втрачену юність знайшов.
І дивної пісні слова
Вже в пам’яті вічно моїй:
“Хлопчачих мрій бринить вітровій
І юності сни повні буйства весни.”

My Lost Youth

Often I think of the beautiful town
That is seated by the sea;
Often in thought go up and down
The pleasant streets of that dear old town,
And my youth comes back to me.
And a verse of a Lapland song
Is haunting my memory still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I can see the shadowy lines of its trees,
And catch, in sudden gleams,
The sheen of the far-surrounding seas,
And islands that were the Hesperides
Of all my boyish dreams.
And the burden of that old song,
It murmurs and whispers still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I remember the black wharves and the slips,
And the sea-tides tossing free;
And Spanish sailors with bearded lips,
And the beauty and mystery of the ships,
And the magic of the sea.
And the voice of that wayward song
Is singing and saying still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I remember the bulwarks by the shore,
And the fort upon the hill;
The sunrise gun, with its hollow roar,
The drum-beat repeated o'er and o'er,
And the bugle wild and shrill.
And the music of that old song
Throbs in my memory still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I remember the sea-fight far away,
How it thundered o'er the tide!
And the dead captains, as they lay
In their graves, o'erlooking the tranquil bay,
Where they in battle died.
And the sound of that mournful song
Goes through me with a thrill:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I can see the breezy dome of groves,
The shadows of Deering's Woods;
And the friendships old and the early loves
Come back with a Sabbath sound, as of doves
In quiet neighborhoods.
And the verse of that sweet old song,
It flutters and murmurs still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

I remember the gleams and glooms that dart
Across the school-boy's brain;
The song and the silence in the heart,
That in part are prophecies, and in part
Are longings wild and vain.
And the voice of that fitful song
Sings on, and is never still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

There are things of which I may not speak;
There are dreams that cannot die;
There are thoughts that make the strong heart weak,
And bring a pallor into the cheek,
And a mist before the eye.
And the words of that fatal song
Come over me like a chill:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

Strange to me now are the forms I meet
When I visit the dear old town;
But the native air is pure and sweet,
And the trees that o'ershadow each well-known street,
As they balance up and down,
Are singing the beautiful song,
Are sighing and whispering still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

And Deering's Woods are fresh and fair,
And with joy that is almost pain
My heart goes back to wander there,
And among the dreams of the days that were,
I find my lost youth again.
And the strange and beautiful song,
The groves are repeating it still:
"A boy's will is the wind's will,
And the thoughts of youth are long, long thoughts."

День згаснув

День згаснув; із крил темних ночі
На землю спадає імла,
Мов пір’я легке, що в повітрі
Кружляє при льоті орла.

Крізь пасма дощу і туману
Села розрізняю вогні,
Вже смутку збороти не в змозі,
Що сповнює душу мені.

Той сум, що із щемом у парі,
Та біль ще в себе не влили
Й різняться не більш від печалі,
Ніж дощ від туману імли.

Прийди, почитай мені вірші
Простенькі, що спокій вернуть,
Й нав’язливий смуток цей втишать,
Й тривоги всі дня проженуть.

Не тих знаменитих поетів,
Трибунів, що їх голосів
Ще й досі вчуваються звуки
В лунких коридорах часів.

Подібно до маршів бравурних,
Вони спонукають щодень
В житті до мети йти неспинно, –
Я ж прагну спокою лишень.

Поет нехай буде скромніший,
Чий вірш увібрав серця щем,
Як очі, що повні сльозами;
Як хмари, що ллються дощем;

Хто протягом довгих днів праці
Й ночей без покою і сну
В рядки вклав душі кожен порух
Й мелодію влив чарівну.

Від пісні такої зникають
Тривоги всі й легше стає;
Вона, як те благословення,
Що серцю молитва дає.

Розкрий же цей томик розкішний
Й сама уже вірш вибирай;
До рим милозвучних поета
Ще й голосу чар додавай.

І музика сутінки сповнить,
А дня всі тривоги й жалі
Поспішно шатри свої згорнуть
Й нечутно розтануть в імлі.

“THE DAY IS DONE...”

The day is done, and the darkness
Falls from the wings of Night,
As a feather is wafted downward
From an eagle in his flight.

I see the lights of the village
Gleam through the rain and the mist,
And a feeling of sadness comes o'er me
That my soul cannot resist:

A feeling of sadness and longing,
That is not akin to pain.
And resembles sorrow only
As the mist resembles the rain.

Come, read to me some poem,
Some simple and heartfelt lay,
That shall soothe this restless feeling,
And banish the thoughts of day.

Not from the grand old masters,
Not from the hards sublime,
Whose distant footsteps echo
Through the corridors of Time.

For, like strains of martial music,
Their mighty thoughts suggest
Life's endless toil and endeavor;
And to-night I long for rest.

Read from some humbler poet,
Whose songs gushed from his heart,
As showers from the clouds of summer,
Or tears from the eyelids start;

Who, through long days of labor,
And nights devoid of ease,
Still heard in his soul the musk
Of wonderful melodies.

Such songs have power to quiet
The restless pulse of care,
And come like the benediction
That follows after prayer.

Then read from the treasured volume
The poem of thy choice,
And lend to the rhyme of the poet
The beauty of thy voice.

And the night shall be filled with music,
And the cares that infest the day
Shall fold their tents, like the Arabs,
And as silently steal away.

Мандри біля каміна

Дощі вже третій день у нас,
І флюгер крізь туман
Туди спрямований всякчас,
Де злиться океан.

Й бентежно так душі моїй;
Камін тепло струмить;
Полиця книг і буйство мрій –
З утіх одні в цю мить.

Із піснею, що склав поет
Про чарівні краї,
В дні юності вершать свій лет
І спомини мої.

Слух заполонює знов гул:
В гірських потоків хор
Впліта дзвіночок мавра мул
Й рев шторму Ельсінор.

Мур монастирський бачу там,
Де звівсь сосновий ліс;
І замки біля Рейну, й храм,
Що шпилі ввись підніс.

Крізь млу, крізь гори й доли шлях
Долаю, наче в сні;
Палання маків у полях,
Зблиск моря вдалині.

Вже пил і спека не страшні,
І втому слід забуть:
Ногами іншого мені
Вдалось пройти весь путь.

Долав хтось милі, втоми гніт
Згинав його все більш;
Я ж руку простягну – і світ
Весь явить його вірш.

У нім для мандрів – жодних меж,
Заморські зрю краї,
Бо очі іншого усе ж
Зіркіші, ніж мої.

Travels by the Fireside

The ceaseless rain is falling fast,
And yonder gilded vane,
Immovable for three days past,
Points to the misty main,

It drives me in upon myself
And to the fireside gleams,
To pleasant books that crowd my shelf,
And still more pleasant dreams,

I read whatever bards have sung
Of lands beyond the sea,
And the bright days when I was young
Come thronging back to me.

In fancy I can hear again
The Alpine torrent's roar,
The mule-bells on the hills of Spain,
The sea at Elsinore.

I see the convent's gleaming wall
Rise from its groves of pine,
And towers of old cathedrals tall,
And castles by the Rhine.

I journey on by park and spire,
Beneath centennial trees,
Through fields with poppies all on fire,
And gleams of distant seas.

I fear no more the dust and heat,
No more I feel fatigue,
While journeying with another's feet
O'er many a lengthening league.

Let others traverse sea and land,
And toil through various climes,
I turn the world round with my hand
Reading these poets' rhymes.

From them I learn whatever lies
Beneath each changing zone,
And see, when looking with their eyes,
Better than with mine own.

Excelsior!

Похмурий день вже догорів,
Коли селом альпійським брів
Юнак, що стяг ніс, на якім
Девіз – і слово дивне в нім:
Excelsior!

Смутний, та з під повік в очах
Блиск, мов із піхов на мечах;
І наче сурми срібний дзвін,
Чужої мови звук ніс він:
Excelsior!

Світились вікна хат в імлі,
Де люди в затишку й теплі;
Вгорі ж він зрів лиш сніг і лід
Й, мов стогін, погляду услід:
Excelsior!

“Не йди туди! – дід застеріг, –
Там буря й холод, лід і сніг,
Потік бурхливий в ночі тьмі.”
Й у відповідь – мов звук сурми:
Excelsior!

Просила дівчина: “Спинись
І до грудей цих пригорнись!”
Й сліз повні очі голубі –
Та він зітхнув лиш у журбі:
Excelsior!

“За всохле віття не хватайсь
Й лавини теж остерігайсь!” –
Ще слав останній заклик хтось;
І з висоти вже донеслось:
Excelsior!

Як Сен-Бернарський монастир
Озвучив зранку співом клір,
В молитву завчену проник
Приглушений вітрами крик:
Excelsior!

Псом знайдений, як навкруги
Все замели уже сніги,
В руці закляклій стяг стискав
З девізом тим, що закликав:
Excelsior!

Лежав, сповитий в пітьми беж,
Й хоч бездиханний – красень все ж;
А із небес на схили гір
Неслось, мов сонм падучих зір:
Excelsior!

Excelsior! (лат.) – все вище

Excelsior!

The shades of night were falling fast,
As through an Alpine village passed
A youth, who bore, 'mid snow and ice,
A banner with the strange device,
Excelsior!

His brow was sad; his eye beneath,
Flashed like a falchion from its sheath,
And like a silver clarion rung
The accents of that unknown tongue,
Excelsior!

In happy homes he saw the light
Of household fires gleam warm and bright;
Above, the spectral glaciers shone,
And from his lips escaped a groan,
Excelsior!

"Try not the Pass!" the old man said;
"Dark lowers the tempest overhead,
The roaring torrent is deep and wide!"
And loud that clarion voice replied,
Excelsior!

"Oh stay," the maiden said, "and rest
Thy weary head upon this breast! "
A tear stood in his bright blue eye,
But still he answered, with a sigh,
Excelsior!

"Beware the pine-tree's withered branch!
Beware the awful avalanche!"
This was the peasant's last Good-night,
A voice replied, far up the height,
Excelsior!

At break of day, as heavenward
The pious monks of Saint Bernard
Uttered the oft-repeated prayer,
A voice cried through the startled air,
Excelsior!

A traveller, by the faithful hound,
Half-buried in the snow was found,
Still grasping in his hand of ice
That banner with the strange device,
Excelsior!

There in the twilight cold and gray,
Lifeless, but beautiful, he lay,
And from the sky, serene and far,
A voice fell like a falling star,
Excelsior!

Псалом життю

Не вливай в рядки тужливість,
Що життя – це тільки сон:
Дух не вмер, якщо сонливість
Не взяла його в полон.

Яв – життя, життя – жадане,
Й не могила – його суть:
Все, що з праху, прахом стане –
Не душі, а плоті путь.

Не блаженство, й не печалі –
Ціль життя, не рій химер,
А на стежці долі далі
Бути завтра, ніж тепер.

Довгий шлях, а час минає;
Битись вдосталь ще серцям,
Та в битті цім вже лунає
Похоронний марш мерцям.

На всесвітнім полі битви,
Й на життя біваках теж
Будь не стадом для гонитви,
А яви геройство все ж.

Не спокушуйся майбутнім,
За минулим не жалій;
В сьогоденні будь присутнім,
І палай там, а не тлій.

Нам взірцем великі: жити
Треба так же; той же шлях
Обирай, щоб залишити
Слід на вічності пісках.

Слід, що виведе блукальця
На дорогу з манівців
І, без сил уже, страждальця
Знов підніме для трудів.

Не в руйнації – в творінні
Сенс життя свого знайди;
Сповнений снаги й терпіння,
Вір, працюй, надійся, жди!

A Psalm of Life

Tell me not, in mournful numbers,
Life is but an empty dream!
For the soul is dead that slumbers,
And things are not what they seem.

Life is real! Life is earnest!
And the grave is not its goal;
Dust thou art, to dust returnest,
Was not spoken of the soul.

Not enjoyment, and not sorrow,
Is our destined end or way;
But to act, that each to-morrow
Find us farther than to-day.

Art is long, and Time is fleeting,
And our hearts, though stout and brave,
Still, like muffled drums, are beating
Funeral marches to the grave.

In the world’s broad field of battle,
In the bivouac of Life,
Be not like dumb, driven cattle!
Be a hero in the strife!

Trust no Future, howe’er pleasant!
Let the dead Past bury its dead!
Act,— act in the living Present!
Heart within, and God o’erhead!

Lives of great men all remind us
We can make our lives sublime,
And, departing, leave behind us
Footprints on the sands of time;

Footprints, that perhaps another,
Sailing o’er life’s solemn main,
A forlorn and shipwrecked brother,
Seeing, shall take heart again.

Let us, then, be up and doing,
With a heart for any fate;
Still achieving, still pursuing,
Learn to labor and to wait.

Вересовий напій
Шотландська легенда

Вони напій із вересу
Варили давним-давно,
Що був солодший меду
Й п’янкіший, аніж вино;
Варили і пили його,
І в настроях веселих
Блаженно дні проводили
В підземних своїх оселях.

Тоді був король в Шотландії,
Що норов жорстокий мав;
В бою перемігши піктів,
Ще довго їх потім гнав;
По схилах, вересом вкритих,
Мов кіз, переслідував їх:
Маленькі тіла скрізь валялись
І мертвих вже, й ледь живих.

В краю тім знов літо буяло,
Й верес червоно цвів;
Й нікого в живих не лишалось,
Хто ель би варити вмів;
В могилках малих, мов дитячі,
На кожній з верхівок гір
Ті Вересові Пивовари
Лежали, німі з цих пір.

Король на коні їхав мовчки
По вересом вкритій землі,
Де бджоли гули і обабіч
Кричали десь журавлі;
Король же був злий і сердитий,
І хмурив неспроста лик свій:
Край вересовий підкорити –
І не скуштувати напій!?

Й так трапилось, що вояки його,
Як нишпорили навкруги,
Підважили камінь великий,
А в сховку під ним – вороги.
Їх витягли звідти – й ні слова
Добитись від них не могли:
Хлопчак-син і батько старенький
Останніми з піктів були.

Король на коні – його погляд
Їх наче ще більш умаля;
Й ця карликів пара вже знизу
Теж зиркала на короля.
Стояли вони над обривом,
Внизу бивсь у скелі прибій:
“Вам, бранці, життя подарую
За вересовий напій!”

Стояли там син із батьком
Й дивилися вниз і вгору:
Навкруг цвів червоно верес,
Внизу – в хвиль бурлінні море.
Й почувсь раптом батька голос,
Пронизливий і писклявий:
“Владарю, щось хочу сказати,
Як будете ви ласкаві;

Цінніше життя старому:
Я честю б не дорожив
І тайну напою продав би, –
Так він королю говорив;
Й хоч голос був, як у горобчика,
Чітка все ж вимова й дзвінка, –
Я тайну напою продав би,
Побоююсь тільки синка;

Бо юність життя не цінує,
Шукає і в смерті свій чин;
То ж честь не наважусь продати,
Як буде це бачити син.
Зв’яжіть його й киньте у море,
Щоб свідка вже не знайти,
Й напою секрет вам відкрию,
Хоч клявся його берегти.”

В ту ж мить сина міцно зв’язали,
До шиї припнувши п’яти,
Й, гойднувши раз кілька, жбурнули;
Й маленьке тіло хлоп’яти
Поглинуло море бурхливе.
І вже, як не стало його,
Стояв над обривом лиш батько –
Останній з народу свого.

“Це правда, що вам я мовив:
В синку сумнівавсь – не в собі –
До мужності тих брак довіри,
В кого ще пушок на губі.
Намарне тепер всі тортури,
Вогню не страшусь лабет;
Зі мною помре й напою
Вересового секрет.”

Heather Ale
A GALLOWAY LEGEND

From the bonny bells of heather
They brewed a drink long-syne,
Was sweeter far then honey,
Was stronger far than wine.
They brewed it and they drank it,
And lay in a blessed swound
For days and days together
In their dwellings underground.

There rose a king in Scotland,
A fell man to his foes,
He smote the Picts in battle,
He hunted them like roes.
Over miles of the red mountain
He hunted as they fled,
And strewed the dwarfish bodies
Of the dying and the dead.

Summer came in the country,
Red was the heather bell;
But the manner of the brewing
Was none alive to tell.
In graves that were like children's
On many a mountain head,
The Brewsters of the Heather
Lay numbered with the dead.

The king in the red moorland
Rode on a summer's day;
And the bees hummed, and the curlews
Cried beside the way.
The king rode, and was angry,
Black was his brow and pale,
To rule in a land of heather
And lack the Heather Ale.

It fortuned that his vassals,
Riding free on the heath,
Came on a stone that was fallen
And vermin hid beneath.
Rudely plucked from their hiding,
Never a word they spoke;
A son and his aged father --
Last of the dwarfish folk.

The king sat high on his charger,
He looked on the little men;
And the dwarfish and swarthy couple
Looked at the king again.
Down by the shore he had them;
And there on the giddy brink --
"I will give you life, ye vermin,
For the secret of the drink."

There stood the son and father,
And they looked high and low;
The heather was red around them,
The sea rumbled below.
And up and spoke the father,
Shrill was his voice to hear:
"I have a word in private,
A word for the royal ear.

"Life is dear to the aged,
And honour a little thing;
I would gladly sell the secret,"
Quoth the Pict to the king.
His voice was small as a sparrow's,
And shrill and wonderful clear:
"I would gladly sell my secret,
Only my son I fear.

"For life is a little matter,
And death is nought to the young;
And I dare not sell my honour
Under the eye of my son.
Take him, O king, and bind him,
And cast him far in the deep;
And it's I will tell the secret
That I have sworn to keep."

They took the son and bound him,
Neck and heels in a thong,
And a lad took him and swung him,
And flung him far and strong,
And the sea swallowed his body,
Like that of a child of ten; --
And there on the cliff stood the father,
Last of the dwarfish men.

"True was the word I told you:
Only my son I feared;
For I doubt the sapling courage
That goes without the beard.
But now in vain is the torture,
Fire shall never avail:
Here dies in my bosom
The secret of Heather Ale."

Реквієм

Під небом зоряним в труні
Спочину скоро в вічнім сні;
Жив радо – й смерть легка мені,
Бо тут все те, що так любив.

Й ось вірш, що прах би увінчав:
Тут він лежить, де й намічав;
Моряк вже вдома – з морів домчав;
Й мисливець вдома з пагорбів.

Requiem

Under the wide and starry sky
Dig the grave and let me lie.
Glad did I live and gladly die,
And I laid me down with a will.

This be the verse you grave for me:
Here he lies where he longed to be;
Home is the sailor, home from the sea,
And the hunter home from the hill.

Повна версія цього вірша:

Реквієм

Під небом зоряним в труні
Спочину скоро в вічнім сні;
Жив радо – й смерть легка мені;
Й ось заповіт, що я б зробив:

Тут, де вітрів пісні дзвінкі
Й по небу тягнуться хмарки,
Триває сон мій хай віки,
Щоб шал вже серця не розбив.

Й ось вірш, що прах би увінчав:
Тут він лежить, де й намічав;
Моряк вже вдома – з морів домчав;
Й мисливець вдома з пагорбів.

Requiem

Under the wide and starry sky
Dig the grave and let me lie.
Glad did I live and gladly die,
And I laid me down with a will.

Here may the winds about me blow;
Here the clouds may come and go;
Here shall be rest for evermore,
And the heart for aye shall be still.

This be the verse you grave for me:
Here he lies where he longed to be;
Home is the sailor, home from the sea,
And the hunter home from the hill.


Бродяга

Вічно так хотів би жить
З кожною весною:
Поряд шум струмка, й біжить
Шлях переді мною;
З ліжка в травах зорі видно;
Хліб в ріку вмочаю; –
Ось життя достойне й гідне,
Й лиш таке бажаю.

Ждуть хай бурі в тьмі ночей, –
Шлю молитву богу:
Дай відраду для очей,
А для ніг – дорогу;
Не кохання, не дари,
Не надій тривогу, –
Небо дай лиш угорі,
А внизу – дорогу.

Хмура осінь і дощі
Хай чигають в полі:
Змовкнуть птахи, а кущі
Стануть чорні й голі;
Хай вкриває поле сніг, –
До тепла ж не йтиму:
Як вже осінь приберіг –
Не віддам і зиму.

Ждуть хай бурі в тьмі ночей, –
Шлю молитву богу:
Дай відраду для очей,
А для ніг – дорогу;
Не кохання, не дари,
Не надій тривогу, –
Небо дай лиш угорі,
А внизу – дорогу.

The Vagabond

Give to me the life I love,
Let the lave go by me,
Give the jolly heaven above
And the byway night me.
Bed in the bush with stars to see,
Bread I dip in the river --
There's the life for a man like me,
There's the life for ever.

Let the blow fall soon or late,
Let what will be o'er me;
Give the face of earth around
And the road before me.
Wealth I seek not, hope nor love,
Nor a friend to know me;
All I seek, the heaven above
And the road below me.

Or let autumn fall on me
Where afield I linger,
Silencing the bird on tree,
Biting the blue finger;
White as meal the frosty field --
Warm the fireside haven --
Not to autumn will I yield,
Not to winter even!

Let the blow fall soon or late,
Let what will be o'er me;
Give the face of earth around,
And the road before me.
Wealth I ask not, hope, nor love,
Nor a friend to know me.
All I ask, the heaven above
And the road below me.

V
Дитині – моєму тезку

1
Цю книжечку, як буде успішним навчання,
Маленький Луїсе Санчес, дадуть тобі для читання;
Й збагнеш ти, що ймення твоє давно вже знали,
І в Лондоні друкарі англійські його надрукували.

У величезному місті, де зустрічаються Захід і Схід,
Друкар англійський маленькі літери уклав, як слід;
Ще ти ні про що не думав, й навіть гратись не мав потреби,
А десь далеко чужинці уже турбувались про тебе.

Й коли ти ще безтурботно дрімав у своєму ліжку,
Із країн англійських діти тримали в руках цю книжку,
І там десь далеко, за горами й за морями, –
Хто він, маленький цей Луїс? – допитувались у мами.

2
Тепер же, читання скінчивши, пора зайнятися грою,
Водорості й черепашки збираючи після прибою;
Й довго спостерігати із прибережного піску
Пташок галасливих малість і грандіозність морську.

І пам’ятай в своїх іграх, вдивляючись в моря туман, –
Задовго іще до цього я описав і тебе, й океан;
Й коли ні про кого не думаєш, то там десь, у світу безмежжі,
Міркує хтось про Луїса, що тут, на Монтерея узбережжі.

Монтерей – портове місто та однойменна затока в штаті Каліфорнія, США.

V
To My Name-Child

1
Some day soon this rhyming volume, if you learn with proper speed,
Little Louis Sanchez, will be given you to read.
Then you shall discover, that your name was printed down
By the English printers, long before, in London town.

In the great and busy city where the East and West are met,
All the little letters did the English printer set;
While you thought of nothing, and were still too young to play,
Foreign people thought of you in places far away.

Ay, and when you slept, a baby, over all the English lands
Other little children took the volume in their hands;
Other children questioned, in their homes across the seas:
Who was little Louis, won't you tell us, mother, please?

2
Now that you have spelt your lesson, lay it down and go and play,
Seeking shells and seaweed on the sands of Monterey,
Watching all the mighty whalebones, lying buried by the breeze,
Tiny sandpipers, and the huge Pacific seas.

And remember in your playing, as the sea-fog rolls to you,
Long ere you could read it, how I told you what to do;
And that while you thought of no one, nearly half the world away
Some one thought of Louis on the beach of Monterey!

VI
Кожному читачу

Як за твоєю грою мати
Слідкує із вікна кімнати,
Хай так же погляд твій проникне
Крізь книжечки цієї вікна;
Й дитину іншу, теж у грі,
Побачиш в іншому дворі.
Але не стукай в скло вікна –
Тебе не чутиме вона,
Бо вже ні в холод, ні в жару
Не полишає свою гру;
Не бачить вже вона й не чує,
Бо в книзі лиш днює й ночує.
Насправді ж виросла й з-під віт
Дерев цих подалась у світ;
Й лиш тінь її ще на виду,
Затримавшись навік в саду..

VI
To Any Reader

As from the house your mother sees
You playing round the garden trees,
So you may see, if you will look
Through the windows of this book,
Another child, far, far away,
And in another garden, play.
But do not think you can at all,
By knocking on the window, call
That child to hear you. He intent
Is all on his play-business bent.
He does not hear, he will not look,
Nor yet be lured out of this book.
For, long ago, the truth to say,
He has grown up and gone away,
And it is but a child of air
That lingers in the garden there.

Присвяти

І
Віллі та Генрієтті

Вам двом лиш буде зрозумілий
Віршів цих спомин такий милий:
Той сад, ті ігри і той дім, –
Кузену із кузеною моїм.

В саду тім, в затінку тополь,
Ми – королева і король,
Мисливці, моряки, солдати,
Й ще тисячі, ким діти мріють стати.

Тепер, дорослими вже ставши,
І на хвилинку задрімавши,
Спостерігаємо в дворі
Гру ту ж, хоч іншої вже дітвори.

“Був час!” – повторюємо звично;
Та залишатиметься вічно
Він, мов прив’язаний до тебе,
Якщо любов залишив після себе.

Envoys

І
To Willie and Henrietta

If two may read aright
These rhymes of old delight
And house and garden play,
You too, my cousins, and you only, may.

You in a garden green
With me were king and queen,
Were hunter, soldier, tar,
And all the thousand things that children are.

Now in the elders' seat
We rest with quiet feet,
And from the window-bay
We watch the children, our successors, play.

"Time was," the golden head
Irrevocably said;
But time which one can bind,
While flowing fast away, leaves love behind.


ІІ
Моїй матері

Й ти, мамо, глянь на ці рядки,
Й вернись в минуле залюбки;
Й звук чути будеш знов у змозі
Маленьких ніжок на підлозі.

ІІ
To My Mother

You too, my mother, read my rhymes
For love of unforgotten times,
And you may chance to hear once more
The little feet along the floor.


ІІІ
Тітоньці

“Цариця всіх тіток! – щодня
Кричать племінники й рідня; –
Є ти – й нічого більш не треба;
Й нема дитинства вже без тебе!”

ІІІ
To Auntie

"Chief of our aunts"--not only I,
But all your dozen of nurselings cry--
"What did the other children do?
And what were childhood, wanting you?"


IV
Мінні

Велике ліжко в тій кімнаті,
Де можна лиш дорослим спати;
Кімната менша – прилягти
Могли там зрідка я і ти;
Й тоді в заручини я грався,
Й руки твоєї домагався;
Дитяча ж – краща всіх мені,
Бо там картинки на стіні,
А за вікном пташиний спів;
Й де місце ще таке знайду,
Щоб чути листя шум в саду,
Як вітерець би налетів;
Приємно в ліжку там валятись
І на картинки задивлятись,
Де йде за Севастополь бій,
І йдуть на штурм за строєм стрій,
Й гарматних пострілів димок;
Он луг, і вівці там пасуться;
Он діти весело сміються,
Вбрід переходячи струмок….
Від цього й сліду не лишилось,
І в домі тім усе змінилось;
Став іншим, мабуть, і сам дім –
Тепер нові жильці вже в нім;
Лиш річки поряд той же плин,
Й на ній гуркоче так же млин,
Хоч це вже й не спостерігати
Очам дитячим із загати;
Під тисом тим, де грались босі,
Мені вчувається і досі
Відлуння наших голосів,
І розрізняю кілька слів:
“Чи далеко до Вавілона?”

Ох, далеко, моя мила,
Й дістатись – чи ж буде сила;
Й ще далі до твого балкона!
“Чи дійти допоможе свічка?” –
Рефрен тої пісні лунає.
Можливо, як до ходьби є звичка,
Й не день один, і не одна нічка;
Та як вернутись – ніхто не знає!
Світанок вічний все окрасить
В тони яскраві дня; він там
І зорі, і свічки загасить –
Й дітьми уже не бути нам.

Шлю за моря вірші свої,
Туди, де Індії краї,
У далечінь до тебе в гості.
Ах, як же можемо забути
Далеких мандрів атрибути:
І крила альбатроса, й антилопи кості;
Яскраві птахи і монетки;
Браслети, чотки, статуетки
Божків, священні бубонці;
І черепашки, й камінці!
З підлоги рівня був нам видний
Шотландії лиш берег рідний;
А з крісла мали насолоду
Вже зріти пишність усю Сходу!
Хоча моря між нами й далі,
Все ж уявім: я в тій же залі,
А ти в індійськім кабінеті,
Але в казковім тім сюжеті
Вже поряд, як в ті давні дні,
Й ти посміхаєшся мені.
Й за все, що так любили ми,
Дай руку – й томик цей візьми!

IV
To Minnie

The red room with the giant bed
Where none but elders laid their head;
The little room where you and I
Did for awhile together lie
And, simple, suitor, I your hand
In decent marriage did demand;
The great day nursery, best of all,
With pictures pasted on the wall
And leaves upon the blind--
A pleasant room wherein to wake
And hear the leafy garden shake
And rustle in the wind--
And pleasant there to lie in bed
And see the pictures overhead--
The wars about Sebastopol,
The grinning guns along the wall,
The daring escalade,
The plunging ships, the bleating sheep,
The happy children ankle-deep
And laughing as they wade:
All these are vanished clean away,
And the old manse is changed to-day;
It wears an altered face
And shields a stranger race.
The river, on from mill to mill,
Flows past our childhood's garden still;
But ah! we children never more
Shall watch it from the water-door!
Below the yew--it still is there--
Our phantom voices haunt the air
As we were still at play,
And I can hear them call and say:
"How far is it to Babylon?"

Ah, far enough, my dear,
Far, far enough from here--
Smiling and kind, you grace a shelf
Too high for me to reach myself.
Reach down a hand, my dear, and take
These rhymes for old acquaintance' sake!
Yet you have farther gone!
"Can I get there by candlelight?"
So goes the old refrain.
I do not know--perchance you might--
But only, children, hear it right,
Ah, never to return again!
The eternal dawn, beyond a doubt,
Shall break on hill and plain,
And put all stars and candles out
Ere we be young again.

To you in distant India, these
I send across the seas,
Nor count it far across.
For which of us forget
The Indian cabinets,
The bones of antelope, the wings of albatross,
The pied and painted birds and beans,
The junks and bangles, beads and screens,
The gods and sacred bells,
And the load-humming, twisted shells!
The level of the parlour floor
Was honest, homely, Scottish shore;
But when we climbed upon a chair,
Behold the gorgeous East was there!
Be this a fable; and behold
Me in the parlour as of old,
And Minnie just above me set
In the quaint Indian cabinet!

VI
Осінні багаття

У садах сусідніх,
Й долом далі, ми
Скрізь багать осінніх
Бачимо дими.

Квітів блиск згасає
З літечком ясним,
Й лиш вогонь осяє
Сірий дим над ним.

Скільки ж того світку
Бачимо з весни:
Квітів сяйво влітку,
Блиск багать восени!

VI
Autumn Fires

In the other gardens
And all up the vale,
From the autumn bonfires
See the smoke trail!

Pleasant summer over
And all the summer flowers,
The red fire blazes,
The grey smoke towers.

Sing a song of seasons!
Something bright in all!
Flowers in the summer,
Fires in the fall!


VII
Садівник

Не терпить садівник розмов,
А ще – як навпростець би йшов;
Свій інвентар склав на візок,
Й одразу ж – двері на замок.

Там, за смородини кущами,
Де ґрунт зволожений дощами,
Вовтузиться на грядці бурій –
Старий, засмаглий, рослий, хмурий.

Весь день, не схильний до розмов,
Саджає квіти; грядку знов
Копає; вранці трави косить;
Й ніколи гратись не попросить.

Садівнику наївний, літо
Мине – й знов ляже сніг на віти;
Й покинеш ти на довгий строк
Граблі, і заступ, і візок.

Та день ще сповнений жари,
Й він мов призначений для гри;
Й наскільки б ти мудрішим здавсь,
Якби в індійців теж погравсь.

VII
The Gardener

The gardener does not love to talk.
He makes me keep the gravel walk;
And when he puts his tools away,
He locks the door and takes the key.

Away behind the currant row,
Where no one else but cook may go,
Far in the plots, I see him dig,
Old and serious, brown and big.

He digs the flowers, green, red, and blue,
Nor wishes to be spoken to.
He digs the flowers and cuts the hay,
And never seems to want to play.

Silly gardener! summer goes,
And winter comes with pinching toes,
When in the garden bare and brown
You must lay your barrow down.

Well now, and while the summer stays,
To profit by these garden days
O how much wiser you would be
To play at Indian wars with me!


VIII
Історичні відлуння

Мій дядечку, як вдень притулку
Шукаєш, запаливши люльку, –
Знай, скільки славних тут подій
Було, який гримів там бій!

Остерігайся і в саду;
Давай попереду піду,
Бо діють чари – й спить міцніше,
Хто рухається повільніше.

Он море – цей маленький став, –
Де Нельсон знаменитим став;
Тут, під кущем, Алі-Баби
Надійно сховані скарби.

Вступали в бій на тім он лузі
Із росіянами французи;
За звільнення ж он тих земель
Боролись Брюс і Вільгельм Тель.

VIII
Historical Associations

Dear Uncle Jim, this garden ground
That now you smoke your pipe around,
has seen immortal actions done
And valiant battles lost and won.

Here we had best on tip-toe tread,
While I for safety march ahead,
For this is that enchanted ground
Where all who loiter slumber sound.

Here is the sea, here is the sand,
Here is the simple Shepherd's Land,
Here are the fairy hollyhocks,
And there are Ali Baba's rocks.

But yonder, see! apart and high,
Frozen Siberia lies; where I,
With Robert Bruce and William Tell,
Was bound by an enchanter's spell.

ІІІ
Квіти

Всі їх назви знає нянька:
Вероніка, Наперстянка,
Мальва, Шавлія, Азалія,
Маргаритка і Конвалія.

Їхні крихітні ліси
Сяють іскрами роси:
Деревця ж не для людей,
А для бджілок і для фей.

В цих лісах тоненькі віти
Прикрашають дивні квіти;
Й там, де розрослись лілеї,
Дім свій збудували феї.

Гарні ви, дерева в хащі, –
Та ліси із квітів кращі;
Тут, не будь таким високим,
Й жив би я, у фей під боком.

ІІІ
The Flowers

All the names I know from nurse:
Gardener's garters, Shepherd's purse,
Bachelor's buttons, Lady's smock,
And the Lady Hollyhock.

Fairy places, fairy things,
Fairy woods where the wild bee wings,
Tiny trees for tiny dames--
These must all be fairy names!

Tiny woods below whose boughs
Shady fairies weave a house;
Tiny tree-tops, rose or thyme,
Where the braver fairies climb!

Fair are grown-up people's trees,
But the fairest woods are these;
Where, if I were not so tall,
I should live for good and all.


IV
Літнє сонце

Мандрує сонце у блакиті,
Не спочиваючи ні миті;
В день літній серед спеки млива
Рясніш дощу проміння злива.

Як на вікні не рухай штору,
Воно у цю спекотну пору
Щілину спробує знайти,
Й просуне пальці золоті.

І на горищі павутину
Осяяло за мить єдину;
І в запилюжений сінник
Його промінчик вже проник.

Прийде і в сад раніш від мене,
Де свіже все й таке зелене;
І зазирне під кожний кущ,
Й у сховок, де таїться плющ.

Щоб розпускались вчасно квіти,
Й раділи і дорослі, й діти, –
В небес блакиті увесь рік
Мандрує Світу Садівник.

IV
Summer Sun

Great is the sun, and wide he goes
Through empty heaven with repose;
And in the blue and glowing days
More thick than rain he showers his rays.

Though closer still the blinds we pull
To keep the shady parlour cool,
Yet he will find a chink or two
To slip his golden fingers through.

The dusty attic spider-clad
He, through the keyhole, maketh glad;
And through the broken edge of tiles
Into the laddered hay-loft smiles.

Meantime his golden face around
He bares to all the garden ground,
And sheds a warm and glittering look
Among the ivy's inmost nook.

Above the hills, along the blue,
Round the bright air with footing true,
To please the child, to paint the rose,
The gardener of the World, he goes.


V
Німий солдатик

Лугом скошеним я йшов
Й нірку в дерні там знайшов;
В ній солдатика сховав –
Хай живе серед отав.

Навесні уже нова
Вкрила сховок мій трава:
В ці вологі й теплі дні
По коліна вже мені.

В травах там його домівка;
Ввись націлена гвинтівка;
Вдяг пурпурний він мундир
Й очі звів до сонця й зір.

Й коли трави вже дозріли,
Гострі коси їх скосили;
То ж як луг знов оголивсь,
Сховок теж очам явивсь.

Вже тепер, як в лузі йду,
Я солдатика знайду;
Але в цім і смуток мій –
Бо солдатик той німий.

Жив тут; яв його і сни –
В трав’яних лісах весни;
Те робив, як в нірку ліг,
Що і я робити б міг.

Скільки ж див було навкруг:
Повнивсь буйством квітів луг;
Зрів зі схованки своєї,
Як між трав блукали феї.

В його нірку були вхожі
Бджілки і корівки божі;
А лишавсь один – із трав
Бабки лет спостерігав.

Але й слова ні одного
Не діждешся вже від нього;
То ж німим вертайся в дім –
Сам про все це розповім.

V
The Dumb Soldier

When the grass was closely mown,
Walking on the lawn alone,
In the turf a hole I found,
And hid a soldier underground.

Spring and daisies came apace;
Grasses hid my hiding place;
Grasses run like a green sea
O'er the lawn up to my knee.

Under grass alone he lies,
Looking up with leaden eyes,
Scarlet coat and pointed gun,
To the stars and to the sun.

When the grass is ripe like grain,
When the scythe is stoned again,
When the lawn is shaven clear,
Then my hole shall reappear.

I shall find him, never fear,
I shall find my grenadier;
But for all that's gone and come,
I shall find my soldier dumb.

He has lived, a little thing,
In the grassy woods of spring;
Done, if he could tell me true,
Just as I should like to do.

He has seen the starry hours
And the springing of the flowers;
And the fairy things that pass
In the forests of the grass.

In the silence he has heard
Talking bee and ladybird,
And the butterfly has flown
O'er him as he lay alone.

Not a word will he disclose,
Not a word of all he knows.
I must lay him on the shelf,
And make up the tale myself.

Дні в саду

І
Ніч і день

Дня завершується путь
Й денна вся робота,
Й на спочинок усі йдуть
В сутінок ворота.

Осяйнувся небокруг,
На весь двір вже тіні;
Потемнілі поле й луг
Скніють в самотині.

Сонні очка в квіточок,
Діти сплять у ліжку;
Тьмяним блиском світлячок
Скроплює доріжку.

А в будинку уже всім
Світить тільки свічка;
Ляжуть спати – й двері в нім
Замикає нічка.

Й ось ознака перша дня
В небі зародилась,
І одразу вся пташня
Саду пробудилась.

Й барви усе більш ясні
На палітрі ранку;
Ґвалт горобчика в вікні
Розбудив служанку.

Й, позіхнувши, та за мить
Двері відчиняє
Й на росі, що скрізь іскрить,
Погляд зупиняє.

Сад від сяйва золотий,
Як не раз бувало;
В блиску, він був теж такий,
Перш, ніж тьма сховала.

Його сяйним покидав
Вчора при смерканні; –
Тим же він очам представ
І при дня сіянні.

Вся трава в нім, весь бузок,
Всяка тут стежинка,
Кожна із його квіток,
Будь-яка росинка –

“Встань! – гукають,– день настав!
Досить уже спати!
І для ігор, і для справ
Друзів йди стрічати!”

Garden Days

І
Night and Day

When the golden day is done,
Through the closing portal,
Child and garden, Flower and sun,
Vanish all things mortal.

As the blinding shadows fall
As the rays diminish,
Under evening's cloak they all
Roll away and vanish.

Garden darkened, daisy shut,
Child in bed, they slumber--
Glow-worm in the hallway rut,
Mice among the lumber.

In the darkness houses shine,
Parents move the candles;
Till on all the night divine
Turns the bedroom handles.

Till at last the day begins
In the east a-breaking,
In the hedges and the whins
Sleeping birds a-waking.

In the darkness shapes of things,
Houses, trees and hedges,
Clearer grow; and sparrow's wings
Beat on window ledges.

These shall wake the yawning maid;
She the door shall open--
Finding dew on garden glade
And the morning broken.

There my garden grows again
Green and rosy painted,
As at eve behind the pane
From my eyes it fainted.

Just as it was shut away,
Toy-like, in the even,
Here I see it glow with day
Under glowing heaven.

Every path and every plot,
Every blush of roses,
Every blue forget-me-not
Where the dew reposes,

"Up!" they cry, "the day is come
On the smiling valleys:
We have beat the morning drum;
Playmate, join your allies!"


ІІ
Яєчка в гнізді

Пташок тут весь день
Не мовкнуть горлянки,
Де лавра віт шатро
Подібне до альтанки.

Й там, у розвилці гілок
Примостилось гніздечко,
І пташка в нім гріє голубі
Чотири яєчка.

Як же любо нам, їх
Споглядаючи, знати,
Що сплять у яєчках цих
Малі пташенята.

Шкаралупу крихку
Вони скоро покинуть,
А потім і в неба вись
Із піснями полинуть.

Роками ведемо ми лік,
Вони ж – місяцями;
Й невдовзі бути в небі їм
Плавцями і співцями.

Й хоч раніш на цей світ
Ми зуміли явитись –
Не зможемо більше ось так
Зверху на птахів дивитись.

У радісній метушні,
Із щебетом і свистом
Кружлятимуть і ці птахи
Над лавром тінистим.

І хоч мудріші ми за них,
І вміємо розмовляти –
Та змушені пішки усе ж,
Коли гуляємо, чвалати.

ІІ
Nest Eggs

Birds all the summer day
Flutter and quarrel
Here in the arbour-like
Tent of the laurel.

Here in the fork
The brown nest is seated;
For little blue eggs
The mother keeps heated.

While we stand watching her
Staring like gabies,
Safe in each egg are the
Bird's little babies.

Soon the frail eggs they shall
Chip, and upspringing
Make all the April woods
Merry with singing.

Younger than we are,
O children, and frailer,
Soon in the blue air they'll be,
Singer and sailor.

We, so much older,
Taller and stronger,
We shall look down on the
Birdies no longer.

They shall go flying
With musical speeches
High overhead in the
Tops of the beeches.

In spite of our wisdom
And sensible talking,
We on our feet must go
Plodding and walking.

VІІІ
Армії у вогні

Освітлюють вулицю вже ліхтарі;
Дня шум поступово стихає в дворі;
Повільно згущаючись, вечора мла
На все – і будинки, й дерева – лягла.

Червоний вогонь, що горить у каміні,
Кидає свій відблиск на стелю, на стіни,
Так, наче він грає там з кимось у жмурки,
Де світяться тьмяно книжок палітурки.

Ввижається місто в огню глибині,
Й на приступ йдуть армії, мов на війні;
Як полум’я вже ледь жарини торкає –
Тоді й те видіння одразу зникає;

Та знов, як сильніше вогонь спалахне,
Примарне те місто очам він верне;
Й ті армії знов марширують примарні,
Й на приступ ідуть, хоч і спроби ці марні.

Узнать би, куди всі ці армії йдуть,
До того, як зблиски вогню всі замруть;
Й зруйнується – що то за місто прекрасне,
Коли у каміні вогонь зовсім згасне!

VІІІ
Armies in the Fire

The lamps now glitter down the street;
Faintly sound the falling feet;
And the blue even slowly falls
About the garden trees and walls.

Now in the falling of the gloom
The red fire paints the empty room:
And warmly on the roof it looks,
And flickers on the back of books.

Armies march by tower and spire
Of cities blazing, in the fire;--
Till as I gaze with staring eyes,
The armies fall, the lustre dies.

Then once again the glow returns;
Again the phantom city burns;
And down the red-hot valley, lo!
The phantom armies marching go!

Blinking embers, tell me true
Where are those armies marching to,
And what the burning city is
That crumbles in your furnaces!


ІХ
Маленька країна

Коли один лишаюсь дома
Й заполонять нудьга і втома,
То слід заплющити лиш очі –
Й по небу плаваю охоче;
Й, оглянувши все навкруги,
Прямую до Країни Гри.
В тій чарівній країні всюди
Стрічаються маленькі люди;
За море там – калюжа тепла,
Дерева ж – конюшини стебла,
А листя на калюжнім тлі –
То вже маленькі кораблі.
Й там у трави постіль
Й вітерця шептання
Волохатий Джміль
Шле своє дзижчання.

В тому лісі з трав і м’яти
Можна довго мандрувати;
Муху й павука стрічаєш,
І мурах там помічаєш,
Що несуть у лапках тюки
(Лапки їм – і ноги, й руки);
На щавель залізти можу
Й там знайти корівку божу;
Й іще довго споглядати
З його трості,
Як будуть ластівки кружляти
У високості.
В небі ж сонечко ясне –
Й не знайде вже тут мене.

Довго йшов би, аж до смерку,
Доки, наче у люстерку,
Не побачив і джмеля,
І себе, мов немовля, –
Бо змалів, і навіть дуже –
Біля теплої калюжі;
І туди ж листок прибився,
Де якраз я опинився;
На цей човник я піднявсь
І у плавання подавсь.

Й крихітні чиїсь очиці
З прибережної травиці
Плавання це споглядали
Й подиву вже не ховали.
З тих істот в зелені шати
Одні вбрані – й це солдати;
Інші ж – різнокольорові:
Чорні, голубі, бордові;
Декотрі ще й крильця мали –
Й смирними всі виглядали.

Як розплющив очі знову –
Бачу іншу вже обнову:
Голі стіни стометрові,
Ручки в дверях двопудові;
На стільцях сидять гіганти –
Зашивають якесь дрантя,
Нісенітниці верзуть,
Й пити чай мене вже звуть. –
О, як я бажав би –
Й за це все віддав би –
Пливти знов по калюжі-морю
І по стеблині дертись вгору;
Ну, а додому повертатись
Лишень, щоб відсипатись.

ІХ
The Little Land

When at home alone I sit
And am very tired of it,
I have just to shut my eyes
To go sailing through the skies--
To go sailing far away
To the pleasant Land of Play;
To the fairy land afar
Where the Little People are;
Where the clover-tops are trees,
And the rain-pools are the seas,
And the leaves, like little ships,
Sail about on tiny trips;
And above the Daisy tree
Through the grasses,
High o'erhead the Bumble Bee
Hums and passes.

In that forest to and fro
I can wander, I can go;
See the spider and the fly,
And the ants go marching by,
Carrying parcels with their feet
Down the green and grassy street.
I can in the sorrel sit
Where the ladybird alit.
I can climb the jointed grass
And on high
See the greater swallows pass
In the sky,
And the round sun rolling by
Heeding no such things as I.

Through that forest I can pass
Till, as in a looking-glass,
Humming fly and daisy tree
And my tiny self I see,
Painted very clear and neat
On the rain-pool at my feet.
Should a leaflet come to land
Drifting near to where I stand,
Straight I'll board that tiny boat
Round the rain-pool sea to float.

Little thoughtful creatures sit
On the grassy coasts of it;
Little things with lovely eyes
See me sailing with surprise.
Some are clad in armour green--
(These have sure to battle been!)--
Some are pied with ev'ry hue,
Black and crimson, gold and blue;
Some have wings and swift are gone;--
But they all look kindly on.

When my eyes I once again
Open, and see all things plain:
High bare walls, great bare floor;
Great big knobs on drawer and door;
Great big people perched on chairs,
Stitching tucks and mending tears,
Each a hill that I could climb,
And talking nonsense all the time--
O dear me,
That I could be
A sailor on a the rain-pool sea,
A climber in the clover tree,
And just come back a sleepy-head,
Late at night to go to bed.

ІV
Книжки з малюнками взимку

Як зима вже на дворі,
Й прилетіли снігурі,
Й труситься щодня сніжок –
Жду з малюнками книжок.

Сплять під завивання хуг
Спорожнілі поле й луг;
Й ту ж, та в квітах всю, рівнину
На малюнку в книжці стріну.

Вже давно замовк струмок,
Бо скував його льодок;
Та його в дзюрчань чарунку
Бачу в книжці на малюнку.

Серце й розум підкоря,
Зве у мандри за моря
Даль неходжених стежок
На малюнках із книжок.

Як же вдячний тому світу,
Що і взимку в буйстві квіту
Оживав на сторінках
В ілюстрованих книжках!

ІV
Picture-books in Winter

Summer fading, winter comes--
Frosty mornings, tingling thumbs,
Window robins, winter rooks,
And the picture story-books.

Water now is turned to stone
Nurse and I can walk upon;
Still we find the flowing brooks
In the picture story-books.

All the pretty things put by,
Wait upon the children's eye,
Sheep and shepherds, trees and crooks,
In the picture story-books.

We may see how all things are
Seas and cities, near and far,
And the flying fairies' looks,
In the picture story-books.

How am I to sing your praise,
Happy chimney-corner days,
Sitting safe in nursery nooks,
Reading picture story-books?


V
Мої скарби

Ці горішки, що я у ящичках дерев’яних
Зберігаю біля солдатиків олов’яних,
Ми збирали із нянею вдвох восени –
В прибережному лісі дозрівали вони.

Свисток цей – послухайте, як він звучить! –
Ми зробили, як в лузі присіли спочить,
Із гілки верби – і, крім ножика, нема
Мого в нім нічого, бо няня вирізала сама.

Про камінь же сірий із добавленням білого
Не можу згадати, де ми в полі знайшли його;
Нести було важко, – то ж вірю, що непростий,
Хоч тато і заперечує, що він золотий.

Найдорожчий же з усіх моїх скарбів –
Бо хто із дітей би ще цим володів? –
Стамеска, де ручка гладенька й зручна,
І зроблена столяром справжнім вона.

V
My Treasures

These nuts, that I keep in the back of the nest,
Where all my tin soldiers are lying at rest,
Were gathered in Autumn by nursie and me
In a wood with a well by the side of the sea.

This whistle we made (and how clearly it sounds!)
By the side of a field at the end of the grounds.
Of a branch of a plane, with a knife of my own,
It was nursie who made it, and nursie alone!

The stone, with the white and the yellow and grey,
We discovered I cannot tell HOW far away;
And I carried it back although weary and cold,
For though father denies it, I'm sure it is gold.

But of all my treasures the last is the king,
For there's very few children possess such a thing;
And that is a chisel, both handle and blade,
Which a man who was really a carpenter made.


VІ
Місто з кубиків

Що з кубиків можна було б збудувати?
Палаци і храми, мости і загати.
Хай дощ за вікном розійшовсь не на жарт –
Не студить він мій будівничий азарт.

За гори – диван мені, й килим – за море;
Й тут зводити буду я місто просторе:
Млин, церква; й палац – вже на їхньому тлі;
І гавань – приймати мої кораблі.

Розкішний палац, де і мури, й колони;
Скрізь башти ажурні й масивні пілони;
І сходи спускаються аж до води,
Щоб там кораблі міг зустріти завжди.

Два в плаванні ще, й один – біля причалу:
Ви чули, як пісня матросів звучала!
По сходах палацу вже йдуть королі:
Несуть подарунки мені – й немалі.

Що швидко звелось – легко і зруйнувати!
Й за мить буде місто в руїнах лежати:
Вже кубиків тільки безладна юрма,
А міста мого біля моря нема!

Та ні – не загубляться в пам’яті млі
І церква, й палац, і мої кораблі;
І скільки не житиму й де лиш не буду –
Те місто, що я звів колись, не забуду.

VІ
Block City

What are you able to build with your blocks?
Castles and palaces, temples and docks.
Rain may keep raining, and others go roam,
But I can be happy and building at home.

Let the sofa be mountains, the carpet be sea,
There I'll establish a city for me:
A kirk and a mill and a palace beside,
And a harbour as well where my vessels may ride.

Great is the palace with pillar and wall,
A sort of a tower on the top of it all,
And steps coming down in an orderly way
To where my toy vessels lie safe in the bay.

This one is sailing and that one is moored:
Hark to the song of the sailors aboard!
And see, on the steps of my palace, the kings
Coming and going with presents and things!

Yet as I saw it, I see it again,
The kirk and the palace, the ships and the men,
And as long as I live and where'er I may be,
I'll always remember my town by the sea.


VІІ
Країна, вичитана з книг

За стіл, як згасне світло дня,
Збирається уся рідня;
Час у розмовах коротають,
Але ні в що вони не грають.

А я повзу попід стіною,
Й моя гвинтівочка зі мною;
Вже за диваном, де темніше,
Йде полювання сміливіше.

Де ж найглухіше місце – там
Влаштовую я свій вігвам,
Щоб в ігри, вичитані з книг,
Награтись перед сном ще встиг.

Ось горб, а то – ліс і рівнина;
Й моя це люба самотина.
А там он річка – й буде бій,
Бо йдуть леви на водопій.

Не лампу й рідних бачать очі –
Вже табір це сяйний в тьмі ночі;
Я ж, мов індієць-слідопит,
Крадусь – та сну вже чую гніт.

Пора! – З ріднею попрощався
Й додому морем вже вертався;
Й забуть і в ліжку ще не міг
Країну, вичитану з книг.

VІІ
The Land of Story-Books

At evening when the lamp is lit,
Around the fire my parents sit;
They sit at home and talk and sing,
And do not play at anything.

Now, with my little gun, I crawl
All in the dark along the wall,
And follow round the forest track
Away behind the sofa back.

There, in the night, where none can spy,
All in my hunter's camp I lie,
And play at books that I have read
Till it is time to go to bed.

These are the hills, these are the woods,
These are my starry solitudes;
And there the river by whose brink
The roaring lions come to drink.

I see the others far away
As if in firelit camp they lay,
And I, like to an Indian scout,
Around their party prowled about.

So when my nurse comes in for me,
Home I return across the sea,
And go to bed with backward looks
At my dear land of Story-books.

Самотня дитина

І
Незримий друг

Коли діти виходять для ігор на луг,
До них долучається їх незримий друг;
Коли в іграх вони і щасливі, й веселі –
Товариш Дітей завітав до оселі.

Ніхто його не чув і не бачив ніхто,
Й портрет його не складеш із квадратиків лото;
Та він завжди присутній, на дворі чи в домі,
Коли діти весь день граються, не відаючи втоми.

Зустрінеш його і в долині, й на горбі;
Й коли на склянці дзеленчиш, підспівує він тобі;
Якщо без причини щасливий хлопчисько –
Товариш Дітей десь очікує близько.

Маленьким бути бажає, місць не боїться брудних,
Бо коли ти печери копаєш, це він поселяється в них;
Й коли зібравсь у війну із солдатиками своїми грати,
Він зробить усе, щоб тобі лиш перемагати.

Й попросить, коли позіхає твій рот,
Заснути скоріше, не відаючи турбот;
Й це він, як все в домі у сон поринає,
Розкидані іграшки тихо збирає.

The Child Alone

І
The Unseen Playmate

When children are playing alone on the green,
In comes the playmate that never was seen.
When children are happy and lonely and good,
The Friend of the Children comes out of the wood.

Nobody heard him, and nobody saw,
His is a picture you never could draw,
But he's sure to be present, abroad or at home,
When children are happy and playing alone.

He lies in the laurels, he runs on the grass,
He sings when you tinkle the musical glass;
Whene'er you are happy and cannot tell why,
The Friend of the Children is sure to be by!

He loves to be little, he hates to be big,
'T is he that inhabits the caves that you dig;
'T is he when you play with your soldiers of tin
That sides with the Frenchmen and never can win.

'T is he, when at night you go off to your bed,
Bids you go to sleep and not trouble your head;
For wherever they're lying, in cupboard or shelf,
'T is he will take care of your playthings himself!


ІІ
Я і мій кораблик

Так, це я – капітан корабля, що плаває
По ставку, де з боків усіх осока;
По ставку я сновигаю, все ж не полишає мрія,
Що, коли дорослим стану, я тоді секрет відкрию,
Як пливти йому й за межами ставка.

Коли стану, як матросик той біля штурвала,
Хоч він іграшка, його я оживлю;
Сам займу вже його місце, а він буде помагати;
Й коли вийдемо у море й вітер буде підганяти –
Перешкод уже не буде кораблю.

Й ви побачите, як впевнено пливтиму
Я морями, побувавши там і тут;
Із матросиком маленьким досягну багато чого,
І новий відкрию острів, де він ще не був до цього,
Й дам з гарматки іграшкової салют.

ІІ
My Ship and I

O it's I that am the captain of a tiny little ship,
Of a ship that goes a sailing on the pond;
And my ship it keeps a-turning all around and all about;
But when I'm a little older, I shall find the secret out
How to send my vessel sailing on beyond.

For I mean to grow a little as the dolly at the helm,
And the dolly I intend to come alive;
And with him beside to help me, it's a-sailing I shall go,
It's a-sailing on the water, when the jolly breezes blow
And the vessel goes a dive-dive-dive.

O it's then you'll see me sailing through the rushes and the reeds,
And you'll hear the water singing at the prow;
For beside the dolly sailor, I'm to voyage and explore,
To land upon the island where no dolly was before,
And to fire the penny cannon in the bow.


ІІІ
Мої володіння

Коли уздовж потічка йшов,
Я улоговинку знайшов, –
Й до пліч якраз мені;
Там буйство вересу і дроку:
Червоне з жовтим тішать око
В останні літа дні.

Гір крутизна вже – не горбів –
Довкруж; а човника зробив –
Й потічок морем став.
Тоді ж і місто спорудив,
І всі печери дослідив,
І назву кожній дав.

Малі горобчики вгорі,
Внизу маленькі піскарі,
Весь буйний лугу квіт –
Уже моє все, що довкіл;
Для мене і дзижчання бджіл,
І ластівок політ.

Я гравсь там, де моря найглибші,
Буйніший квіт, луги найліпші;
Й він мій – увесь цей край!
Та голос матінки долинув,
Як день у сутінки поринув, –
Що жде мене мій чай.

Й пішов, залишив серцю милі
І діл, і води потемнілі,
Цей верес і цей дрік;
Й став дім свій знов я обживати –
Здались гігантськими кімнати, –
Так до малого звик!

ІІІ
My Kingdom

Down by a shining water well
I found a very little dell,
No higher than my head.
The heather and the gorse about
In summer bloom were coming out,
Some yellow and some red.

I called the little pool a sea;
The little hills were big to me;
For I am very small.
I made a boat, I made a town,
I searched the caverns up and down,
And named them one and all.

And all about was mine, I said,
The little sparrows overhead,
The little minnows too.
This was the world and I was king;
For me the bees came by to sing,
For me the swallows flew.

I played there were no deeper seas,
Nor any wider plains than these,
Nor other kings than me.
At last I heard my mother call
Out from the house at evenfall,
To call me home to tea.

And I must rise and leave my dell,
And leave my dimpled water well,
And leave my heather blooms.
Alas! and as my home I neared,
How very big my nurse appeared.
How great and cool the rooms!

ХL
Прощання із селом

Карета вже біля воріт;
Й хоч ліг на серце смутку гніт,
Прощальну пісню заспівай:
Сільський мій доме, прощавай!

Цей сад, що яблук нам припас,
І хвіртку, що катала нас,
Й город, і хлів не забувай:
Сільський мій доме, прощавай!

Із пам’яті хай не зника
Драбина біля сінника,
Й він сам, де нам був справжній рай:
Сільський мій доме, прощавай!

І ось вже чую скрип коліс;
Й коли в’їздитимемо в ліс,
Ще раз оглянемось давай:
Сільський мій доме, прощавай!

ХL
Farewell to the Farm

The coach is at the door at last;
The eager children, mounting fast
And kissing hands, in chorus sing:
Good-bye, good-bye, to everything!

To house and garden, field and lawn,
The meadow-gates we swang upon,
To pump and stable, tree and swing,
Good-bye, good-bye, to everything!

And fare you well for evermore,
O ladder at the hayloft door,
O hayloft where the cobwebs cling,
Good-bye, good-bye, to everything!

Crack goes the whip, and off we go;
The trees and houses smaller grow;
Last, round the woody turn we sing:
Good-bye, good-bye, to everything!


ХХLІ
Шлях на північний захід

1. Спокійної ночі

Як лампа ставиться на стіл,
Й на все – на сад, на горб, на діл –
Спадає ніч, – це та пора,
Яку так любить дітвора.

В каміні язички вогню
Імли колишуть пелену;
Й обличчя наші в цій імлі
Ясніють на віконнім склі.

В постіль вже час? – Ну що ж, тоді
Ідім, як леви молоді;
Й нелегким буде він для ніг,
Цей шлях, що в темряві проліг.

Прощайте, вся моя рідня,
До ранку завтрашнього дня!
Казки прощайте і пісні,
Що до вподоби так мені!

2. Марш нічних тіней

Надворі вже найчорніша ніч,
І зазирає в шибку вікна,
І в дім повзе, минаючи світло свіч, –
З ним разом гойдається і вона.

Мов бубен, – так серце моє калатає,
Бо тіні кошлаті на мене чигають;
Їх свічка відгонить – і знову вертає;
Зігнувшись, по сходах вони пробігають.

Ось Тінь-ліліпут, а там – Тінь-циклоп.
Де сховок знайти від цих тіней страшних?
Вслухаюся у їхні кроки: топ, топ, топ; –
Й сама Ніч – попереду них!

3. В порту

Від страху лиш тоді звільнивсь,
Коли у спальні опинивсь:
Хоч і навпомацки, в імлі –
Тут я в безпеці і теплі.

Найперше двері я замкнув,
А потім у постіль пірнув,
Щасливий, що хоч перед сном
Залишив тіні за вікном.

Доноситься легенький стук –
І кроків маминих то звук;
Але уже за мить одну
Я потрапляю в Царство Сну.

ХХLІ
North-west Passage

1. Good-night

Then the bright lamp is carried in,
The sunless hours again begin;
O'er all without, in field and lane,
The haunted night returns again.

Now we behold the embers flee
About the firelit hearth; and see
Our faces painted as we pass,
Like pictures, on the window glass.

Must we to bed indeed? Well then,
Let us arise and go like men,
And face with an undaunted tread
The long black passage up to bed.

Farewell, O brother, sister, sire!
O pleasant party round the fire!
The songs you sing, the tales you tell,
Till far to-morrow, fare you well!

2. Shadow March

All around the house is the jet-black night;
It stares through the window-pane;
It crawls in the corners, hiding from the light,
And it moves with the moving flame.

Now my little heart goes a beating like a drum,
With the breath of the Bogies in my hair;
And all around the candle and the crooked shadows come,
And go marching along up the stair.

The shadow of the balusters, the shadow of the lamp,
The shadow of the child that goes to bed--
All the wicked shadows coming tramp, tramp, tramp,
With the black night overhead.

3. In Port

Last, to the chamber where I lie
My fearful footsteps patter nigh,
And come out from the cold and gloom
Into my warm and cheerful room.

There, safe arrived, we turn about
To keep the coming shadows out,
And close the happy door at last
On all the perils that we past.

Then, when mamma goes by to bed,
She shall come in with tip-toe tread,
And see me lying warm and fast
And in the land of Nod at last.

ХХХVІ
Смачний хліб

Йдіть сюди, в пилюці ніжки!
Я припас вам хліба трішки.
Ось моя кімната,
Де їжа завжди смачна –
Материнка, м’ята,
Тінява сосна.
Й попоївши, залюбки
Почитаємо казки.

ХХХVІ
Fairy Bread

Come up here, O dusty feet!
Here is fairy bread to eat.
Here in my retiring room,
Children, you may dine
On the golden smell of broom
And the shade of pine;
And when you have eaten well,
Fairy stories hear and tell.


ХХХVІІ
З вікна вагона

Швидше ніж відьми, швидше, ніж феї,
Мимо – мости, ниви, парки, алеї;
Й мов ескадрони в шаленстві погоні,
Несуться корови у лузі і коні;
Доли й горби так чергуються щільно,
Наче за вікнами злива суцільна;
Й поки око ще змигне –
Станція вже промайне.

Хлопчик по стежині йде в старій одежині;
Мабуть, шукає він там ягоди ожини;
Бродяга несе свої скромні пожитки;
Ось квіти лугові – напевне, маргаритки;
А он – селянин із возом важким на дорозі,
То ж рухатися швидко вже не в змозі;
Тут ось млин, а там – ріка:
Мить одна – і вже зника!

ХХХVІІ
From a Railway Carriage

Faster than fairies, faster than witches,
Bridges and houses, hedges and ditches;
And charging along like troops in a battle
All through the meadows the horses and cattle:
All of the sights of the hill and the plain
Fly as thick as driving rain;
And ever again, in the wink of an eye,
Painted stations whistle by.

Here is a child who clambers and scrambles,
All by himself and gathering brambles;
Here is a tramp who stands and gazes;
And here is the green for stringing the daisies!
Here is a cart runaway in the road
Lumping along with man and load;
And here is a mill, and there is a river:
Each a glimpse and gone forever!


ХХХVІІІ
Взимку

Заходить сонце взимку рано;
Й знов спати, хоч і пізно встане,
Вже через декілька годин
Йде цей червоний мандарин.

А я при свічці просинаюсь;
Вмиваюсь швидко і вдягаюсь,
Бо холодно – її вогонь
Не зігріває і долонь.

То ж я, щоб не вдягати шубки,
Сідаю грітись біля грубки;
Хоча б, ступи лиш за поріг,
Вивчать краї холодні міг.

Й от няня вже вдягла тепліше;
Й хоч підв’язала шарф тугіше,
Враз перцем став для носа й щік
Мороз – так гостро їх пропік.

На білім тлі слідів бруднота,
І пар при диханні йде з рота;
Й мов цукром всипана земля:
Будинок, сад, ставок, поля.

ХХХVІІІ
Winter-Time

Late lies the wintry sun a-bed,
A frosty, fiery sleepy-head;
Blinks but an hour or two; and then,
A blood-red orange, sets again.

Before the stars have left the skies,
At morning in the dark I rise;
And shivering in my nakedness,
By the cold candle, bathe and dress.

Close by the jolly fire I sit
To warm my frozen bones a bit;
Or with a reindeer-sled, explore
The colder countries round the door.

When to go out, my nurse doth wrap
Me in my comforter and cap;
The cold wind burns my face, and blows
Its frosty pepper up my nose.

Black are my steps on silver sod;
Thick blows my frosty breath abroad;
And tree and house, and hill and lake,
Are frosted like a wedding cake.


ХХХІХ
Сінник

Траву лугову цю поїли роси,
Й росла, вже сягаючи пліч,
Аж поки не зрізали блискучі коси
Й не висушила сонця піч.

Й пахуче сіно тоді привезли
Додому – і враз біля хати
Гірські хребти із нього зросли,
Щоб горцям їх підкоряти.

Гора Кривий Бік і гора Пряміша,
Іржавого Цвяха пік і пік Орла –
Я щасливіший навіть, ніж миша,
Що тут собі притулок знайшла.

О, радість яка на сінник забиратись!
Який же тут простір для гри!
Як весело потім донизу спускатись
Із духмяного сіна гори!

ХХХІХ
The Hayloft

Through all the pleasant meadow-side
The grass grew shoulder-high,
Till the shining scythes went far and wide
And cut it down to dry.

Those green and sweetly smelling crops
They led the waggons home;
And they piled them here in mountain tops
For mountaineers to roam.

Here is Mount Clear, Mount Rusty-Nail,
Mount Eagle and Mount High;--
The mice that in these mountains dwell,
No happier are than I!

Oh, what a joy to clamber there,
Oh, what a place for play,
With the sweet, the dim, the dusty air,
The happy hills of hay!

ХХХІ
За човник мені постіль

Мов човник малий, моя постіль;
Сприяє і няня цьому:
Слідкує, щоб мав я всього вдосталь,
Як вирушу в ночі пітьму.

Щовечора в човник сідаю
Й кажу всім прощальні слова,
Заплющую очі, й у ніч відпливаю –
Тьма й тиша тоді все вкрива.

Слід мати човну оберіг –
Це вже в моряків перейму, –
Й прихоплюю в ліжко пиріг,
Чи іграшку часом візьму.

Триває плавба ця до ранку;
Коли ж проганяє день сни,
Мій човник стає на стоянку
В кімнаті тут, біля стіни.

ХХХІ
My Bed is a Boat

My bed is like a little boat;
Nurse helps me in when I embark;
She girds me in my sailor's coat
And starts me in the dark.

At night I go on board and say
Good-night to all my friends on shore;
I shut my eyes and sail away
And see and hear no more.

And sometimes things to bed I take,
As prudent sailors have to do;
Perhaps a slice of wedding-cake,
Perhaps a toy or two.

All night across the dark we steer;
But when the day returns at last,
Safe in my room beside the pier,
I find my vessel fast.


ХХХІІ
Місяць

Обличчя місяця схоже на годинника циферблат;
Він світло ллє на злодіїв, що крадуться біля хат;
На поля, на вулиці, на кораблі, що в гавань зайшли;
На птахів, що у гніздечках сон і спочинок знайшли.

Муркотлива кішка і писклява миша,
І песик, чиїм скавчанням порушена тиша,
І сова, що вдень їй спочинути треба, –
Люблять гуляти, як місяць вже лиш на небі.

А ті, хто полюбляє на сонечку грітись,
Вважають за краще спати, щоб із місяцем не стрітись;
То ж у дітей і квітів заплющуються очі
До ранку аж, поки сонце не прожене тьму ночі.

ХХХІІ
The Moon

The moon has a face like the clock in the hall;
She shines on thieves on the garden wall,
On streets and fields and harbour quays,
And birdies asleep in the forks of the trees.

The squalling cat and the squeaking mouse,
The howling dog by the door of the house,
The bat that lies in bed at noon,
All love to be out by the light of the moon.

But all of the things that belong to the day
Cuddle to sleep to be out of her way;
And flowers and children close their eyes
Till up in the morning the sun shall arise.


ХХХІІІ
Гойдалка

Чи вам до вподоби на гойдалці летіти
У небеса аж, бездонні й сині?
О, це найкраще з того, що люблять діти,
Й подобається кожній дитині!

Вгору, над тином, а потім ще вище!
І бачу вже, мов на картині,
Річку, й дерева, й корів на пасовищі,
І те все, що діється в долині.

Згори оглядаю всю зелень садову
Й дахи всі, що мають колір хмизу;
Знов я здіймаюсь, і падаю знову; –
Ще раз угору, і ще раз донизу!

ХХХІІІ
The Swing

How do you like to go up in a swing,
Up in the air so blue?
Oh, I do think it the pleasantest thing
Ever a child can do!

Up in the air and over the wall,
Till I can see so wide,
River and trees and cattle and all
Over the countryside--

Till I look down on the garden green,
Down on the roof so brown--
Up in the air I go flying again,
Up in the air and down!


ХХХІV
Вставати час

Ледь розплющив очі сонні –
Пташка вже на підвіконні;
Й та заводить річ таку:
“Спать не соромно, соньку?!”

ХХХІV
Time to Rise

A birdie with a yellow bill
Hopped upon my window sill,
Cocked his shining eye and said:
"Ain't you 'shamed, you sleepy-head!"


ХХХV
Дзеркало ріки

Омиває верби й трави,
В зблисках вся аж до глибин –
О, пісок і гравій!
О, спокійний плин!

Срібні рибки, синь небесна
В лоні вод такі ясні –
Як було б чудесно
Жити там, на дні!

Наші різнобарвні личка
Віддзеркалює вода;
А де глибше, річка
Вже хмурні гойда.

Але варт наморщить вітру
Мерехтливу гладь води,
Як усі вже витре
Тих видінь сліди.

Брижі ширяться кругами –
Й блиск увесь одразу згас,
Так, мов дома, в мами
Згасло б світло враз.

Діти, спокій і терпіння!
Ще хвилинка, мить одна –
Й завмира тремтіння,
Й знову гладь ясна!

ХХХV
Looking-glass River

Smooth it glides upon its travel,
Here a wimple, there a gleam--
O the clean gravel!
O the smooth stream!

Sailing blossoms, silver fishes,
Pave pools as clear as air--
How a child wishes
To live down there!

We can see our colored faces
Floating on the shaken pool
Down in cool places,
Dim and very cool;

Till a wind or water wrinkle,
Dipping marten, plumping trout,
Spreads in a twinkle
And blots all out.

See the rings pursue each other;
All below grows black as night,
Just as if mother
Had blown out the light!

Patience, children, just a minute--
See the spreading circles die;
The stream and all in it
Will clear by-and-by.

ХХVІІ
Добрі й погані діти

Вгомоніться, малюки,
Бо кістки у вас крихкі:
Хто й тепер є спокійнішим,
Той і виросте сильнішим.

Слід привітним бути; їжу
Їсти лиш просту і свіжу;
Й залишатись – хай тайком –
Завжди чемним малюком.

Добре серце, ясне личко,
А для ігор – шовк травички; –
І тоді, як в давній час,
Стане князем кожен з вас.

А нечемні, вередливі,
Неохайні і ліниві
Не діждуться благ земних –
Зовсім інша доля в них.

Як дорослими вже будуть,
Їх племінники осудять;
Й за погані їх повадки
Не оцінять і нащадки.

ХХVІІ
Good and Bad Children

Children, you are very little,
And your bones are very brittle;
If you would grow great and stately,
You must try to walk sedately.

You must still be bright and quiet,
And content with simple diet;
And remain, through all bewild'ring,
Innocent and honest children.

Happy hearts and happy faces,
Happy play in grassy places--
That was how in ancient ages,
Children grew to kings and sages.

But the unkind and the unruly,
And the sort who eat unduly,
They must never hope for glory--
Theirs is quite a different story!

Cruel children, crying babies,
All grow up as geese and gabies,
Hated, as their age increases,
By their nephews and their nieces.


ХХVІІІ
Чужоземні діти

Малі індіанці: сіу, чи кроу, чи семіноли;
Малі ескімоси й монголи;
Малі японці, й турки, й алеути, –
Чи ви хотіли б на місці моєму бути?

Поряд з вами дерева червоні, й вечорами
Левів зустріти можна там, за морями;
В змаганнях вам яйця страуса замість призу,
Й черепах перевертаєте панциром донизу.

Таке життя, можливо, і гарне,
Та, в порівнянні з моїм, незугарне;
Й коли довго втікати або ж займатися гоном,
Є ризик опинитися за кордоном.

Ви споживаєте чудернацьку їжу,
Я ж їм свою звичну, але свіжу;
Й далеко десь маєте хижку чи хатку,
Я ж дома живу в безпеці й достатку.

Малі індіанці: сіу, чи кроу, чи семіноли;
Малі ескімоси й монголи;
Малі японці, й турки, й алеути, –
Чи ви хотіли б на місці моєму бути?

ХХVІІІ
Foreign Children

Little Indian, Sioux, or Crow,
Little frosty Eskimo,
Little Turk or Japanee,
Oh! don't you wish that you were me?

You have seen the scarlet trees
And the lions over seas;
You have eaten ostrich eggs,
And turned the turtle off their legs.

Such a life is very fine,
But it's not so nice as mine:
You must often as you trod,
Have wearied NOT to be abroad.

You have curious things to eat,
I am fed on proper meat;
You must dwell upon the foam,
But I am safe and live at home.

Little Indian, Sioux or Crow,
Little frosty Eskimo,
Little Turk or Japanee,
Oh! don't you wish that you were me?


ХХІХ
Мандри сонця

Не в ліжку сонце, і коли
Всі діти спати вже лягли;
Довкіл землі, не знавши стоянок,
Засвічує за ранком ранок.

Коли ще тут у сяйві дня
В саду дитяча метушня,
То вже десь в Індії дитятко
Вкладають в ліжко мама й татко.

Й коли в нас вечір, в них там ранок
За Атлантичним океаном;
Й на Заході вся дітвора
Вже знає, що вставать пора.

ХХІХ
The Sun's Travels

The sun is not a-bed, when I
At night upon my pillow lie;
Still round the earth his way he takes,
And morning after morning makes.

While here at home, in shining day,
We round the sunny garden play,
Each little Indian sleepy-head
Is being kissed and put to bed.

And when at eve I rise form tea,
Day dawns beyond the Atlantic Sea;
And all the children in the west
Are getting up and being dressed.


ХХХ
Ліхтарник

Перед вечірнім чаєм, як нема вже на небі сонця,
Приходу Лері чекаю, вмостившись біля віконця;
Щоразу, як сутеніє й ми, діти, вечерю ждем,
Проходить він по вулиці з драбиною і ліхтарем.

Том кучером стати мріє, Марія до мандрів охоча,
Мій татко – банкір, і він гроші рахує аж до ночі;
Я ж, коли стану дорослим, то теж до нічної зорі
Ходитиму, Лері, з тобою, запалюючи ліхтарі.

Це дуже добре, що маємо ліхтар і в себе у дворі,
І Лері теж його запалює, як і всі інші ліхтарі;
Й перш, аніж рушити із вогнем і драбиною в пітьму,
О Лері, поглянь на хлопчика малого і підморгни йому!

ХХХ
The Lamplighter

My tea is nearly ready and the sun has left the sky.
It's time to take the window to see Leerie going by;
For every night at teatime and before you take your seat,
With lantern and with ladder he comes posting up the street.

Now Tom would be a driver and Maria go to sea,
And my papa's a banker and as rich as he can be;
But I, when I am stronger and can choose what I'm to do,
O Leerie, I'll go round at night and light the lamps with you!

For we are very lucky, with a lamp before the door,
And Leerie stops to light it as he lights so many more;
And oh! before you hurry by with ladder and with light;
O Leerie, see a little child and nod to him to-night!

ХХІІ
Пісня-марш

Гребінець ось – марш заграти!
Кроком руш! – І вже на лан
Йдуть не діти, а солдати;
Джонні б’є у барабан.

Мері Джейн за командира,
Пітер замикає тил;
Не зганьбімо ж честь мундира –
Що нам вітер, спека, пил!

Нам уже нема спочинку,
Спразі теж нас не зморить!
Прапор – на прутку хустинка –
Гордо майорить!

Досить слави і розбою,
Командире Джейн!
То ж додому, й не строєм – юрбою,
Бо згаса вже день.

ХХІІ
Marching Song

Bring the comb and play upon it!
Marching, here we come!
Willie cocks his highland bonnet,
Johnnie beats the drum.

Mary Jane commands the party,
Peter leads the rear;
Feet in time, alert and hearty,
Each a Grenadier!

All in the most martial manner
Marching double-quick;
While the napkin, like a banner,
Waves upon the stick!

Here's enough of fame and pillage,
Great commander Jane!
Now that we've been round the village,
Let's go home again.


ХХІІІ
Корова

Корова, що її нога
І бік червоно-білі,
Дає вершки для пирога –
Ви б теж її любили.

Весь день блукає там і тут
По різнотрав’ю всьому;
А звечоріє – і маршрут
Зворотний вже: додому.

І не страшиться вона дощів,
Й від вітру не страждає;
Одна гуляє між кущів
І квіти поїдає.

ХХІІІ
The Cow

The friendly cow all red and white,
I love with all my heart:
She gives me cream with all her might,
To eat with apple-tart.

She wanders lowing here and there,
And yet she cannot stray,
All in the pleasant open air,
The pleasant light of day;

And blown by all the winds that pass
And wet with all the showers,
She walks among the meadow grass
And eats the meadow flowers.


ХХІV
Щаслива думка

Так багато всіляких речей на землі,
Що маємо бути щасливі, мов королі.

ХХІV
Happy Thought

The world is so full of a number of things,
I'm sure we should all be as happy as kings.


ХХV
Вітер

У вись ти змія підійняв
І в небі птаха наздогнав;
Твої кружляння колові,
Мов шурхіт суконь по траві.
О вітре, звук твоїх пісень
Мене чарує увесь день!

Скрізь бачу я твої сліди,
Але ти в схованці завжди;
Тебе не зрів ще – тільки чув,
Хоч дотик твій не раз відчув.
О вітре, звук твоїх пісень
Мене чарує увесь день!

О ти, що хмар ганяєш рій,
Скажи: ти юний чи старий?
З пташні ти, може, чи звір’я?
Або ж дитя, сильніше, ніж я?
О вітре, звук твоїх пісень
Мене чарує увесь день!

ХХV
The Wind

I saw you toss the kites on high
And blow the birds about the sky;
And all around I heard you pass,
Like ladies' skirts across the grass--
O wind, a-blowing all day long,
O wind, that sings so loud a song!

I saw the different things you did,
But always you yourself you hid.
I felt you push, I heard you call,
I could not see yourself at all--
O wind, a-blowing all day long,
O wind, that sings so loud a song!

O you that are so strong and cold,
O blower, are you young or old?
Are you a beast of field and tree,
Or just a stronger child than me?
O wind, a-blowing all day long,
O wind, that sings so loud a song!


ХХVІ
Пам’ятний млин

Нехтуючи забороною й ще один до гріхів додавши,
В саду ламаючи гілля, й то повзком, то бігцем,
Усіх загорож перешкоди здолавши,
Вздовж річки прямуємо вже путівцем.

Попереду млин і загата, й там, вся в піні білій, вода
Бурлить, нас оглушуючи гуркотом грому,
Й на колесо млина по жолобу спада; –
Красива місцина, й так близько вона від дому!

Стають все глухішими селища звуки,
Пташні спів тихіше з горбів долина;
Й мельника там бачимо, сірого від пилюки,
Й оглухлого трішки від гармидеру млина.

Роки хай летять, а колеса цього крутіння
Триватиме довго ще, на втіху дітям усім;
Й те ж бурління води, й таке ж піни кипіння
Милуватиме інших, і як ми вже залишимо дім.

Та вернемось із Індії, з морів далеких додому
Солдатами і героями, – але й тоді
Млина старого колесо, не відаючи втоми,
Так же піну здійматиме на бурливій воді.

Ти з дарунком від мене – камінцем мармуровим;
Я із монеткою, яку ти колись дав мені; –
Вже постарілі, з відзнаками, у вбранні святковім
Зустрінемось тут і минулі згадаємо дні.

ХХVІ
Keepsake Mill

Over the borders, a sin without pardon,
Breaking the branches and crawling below,
Out through the breach in the wall of the garden,
Down by the banks of the river we go.

Here is a mill with the humming of thunder,
Here is the weir with the wonder of foam,
Here is the sluice with the race running under--
Marvellous places, though handy to home!

Sounds of the village grow stiller and stiller,
Stiller the note of the birds on the hill;
Dusty and dim are the eyes of the miller,
Deaf are his ears with the moil of the mill.

Years may go by, and the wheel in the river
Wheel as it wheels for us, children, to-day,
Wheel and keep roaring and foaming for ever
Long after all of the boys are away.

Home for the Indies and home from the ocean,
Heroes and soldiers we all will come home;
Still we shall find the old mill wheel in motion,
Turning and churning that river to foam.

You with the bean that I gave when we quarrelled,
I with your marble of Saturday last,
Honoured and old and all gaily apparelled,
Here we shall meet and remember the past.

ХVІІ
Край Дрімоти

До друзів зранку йду й лишень
Із ними граюся весь день,
Та варто світло тьмі збороти,
Як вирушаю в край Дрімоти.

У мрій надхмарну далечінь
Лечу на крилах сновидінь
І, подолавши крутизну,
Пливу один по ріках сну.

Багато дивних там речей
Для вух моїх і для очей;
Й до ранку ця плавба й польоти
Тривають у краю Дрімоти.

Проснувшись, можу довго йти,
Та шлях туди вже не знайти;
І жодну з дивних тих пісень
Не в змозі я згадати вдень.

ХVІІ
The Land of Nod

From breakfast on through all the day
At home among my friends I stay,
But every night I go abroad
Afar into the land of Nod.

All by myself I have to go,
With none to tell me what to do--
All alone beside the streams
And up the mountain-sides of dreams.

The strangest things are these for me,
Both things to eat and things to see,
And many frightening sights abroad
Till morning in the land of Nod.

Try as I like to find the way,
I never can get back by day,
Nor can remember plain and clear
The curious music that I hear.


ХVІІІ
Моя тінь

Є в мене тінь маленька, що бігає за мною всюди;
А яка від неї вигода, не знають ні я, ні люди.
Вона дуже схожа на мене від голови і до ніг,
І в ліжко стрибає до того ще, як я в нього ліг.

Й те найдивніше в ній, що міняється вкрай свавільно,
Не так, як діти усі, що ростуть дуже повільно;
Зростає іноді стрімко, мов кулька, яку хтось надуває,
Або ж, маліючи, майже зникне – й таке інколи буває.

Й вона уявлення не має, як повинні гратися діти,
Й посміховиськом робить мене, а я змушений терпіти;
Й чіпляється так за мене, набридлива й боязлива,
Що соромивсь би так за няню триматись, хай навіть і грім, і злива.

Й от удосвіта встав я, коли ще не сходило сонце,
Й по краплі роси побачив на кожної квітки скроньці;
Але не помітив тіні – вона зі мною разом не встала:
Лінивиця дома осталась і в ліжку ще солодко спала.

ХVІІІ
My Shadow

I have a little shadow that goes in and out with me,
And what can be the use of him is more than I can see.
He is very, very like me from the heels up to the head;
And I see him jump before me, when I jump into my bed.

The funniest thing about him is the way he likes to grow--
Not at all like proper children, which is always very slow;
For he sometimes shoots up taller like an india-rubber ball,
And he sometimes goes so little that there's none of him at all.

He hasn't got a notion of how children ought to play,
And can only make a fool of me in every sort of way.
He stays so close behind me, he's a coward you can see;
I'd think shame to stick to nursie as that shadow sticks to me!

One morning, very early, before the sun was up,
I rose and found the shining dew on every buttercup;
But my lazy little shadow, like an arrant sleepy-head,
Had stayed at home behind me and was fast asleep in bed.


ХІХ
Такий порядок

Звик щовечора молиться –
То ж обід не забариться,
А за те, що добрий син,
Ще від батька й апельсин.

Неслух той, що все ламає,
Іграшки ж і їжу має, –
Грішне, й дуже, це дитятко;
Або ж гірший в нього татко.

ХІХ
System

Every night my prayers I say,
And get my dinner every day;
And every day that I've been good,
I get an orange after food.

The child that is not clean and neat,
With lots of toys and things to eat,
He is a naughty child, I'm sure--
Or else his dear papa is poor.


ХХ
Гарний хлопець

Проснувсь я вранці і для мене щасливо день почався;
Сердитих слів не говорив, а грався з дітьми й посміхався.

Й тепер, як сонце зникло вже десь там за лісом темним,
Щасливий, знаючи, що я весь день був хлопцем чемним.

Мене чекає постіль свіжа, та зараз не до спіху,
Бо перед сном слід не забути і про молитву тиху.

Я знаю: сонце ранком знов осяє небо безхмарне,
Й ні стогін сон мій не затьмить, ні сновидіння кошмарне.

То ж я у дрімоти обіймах спатиму аж до світанку,
Допоки дрозда спів не почую в кущі бузку біля ганку.

ХХ
A Good Boy

I woke before the morning, I was happy all the day,
I never said an ugly word, but smiled and stuck to play.

And now at last the sun is going down behind the wood,
And I am very happy, for I know that I've been good.

My bed is waiting cool and fresh, with linen smooth and fair,
And I must be off to sleepsin-by, and not forget my prayer.

I know that, till to-morrow I shall see the sun arise,
No ugly dream shall fright my mind, no ugly sight my eyes.

But slumber hold me tightly till I waken in the dawn,
And hear the thrushes singing in the lilacs round the lawn.


ХХІ
Перед сном

Світло невпинно із кухні й вітальні
Крізь вікна і штори струмує у двір,
А над головою в тремтінні й кружлянні
Виблискують, мабуть, мільйони вже зір.

Й на дереві б ти не знайшов стільки листя,
Й людей стільки в церкві чи парку нема,
Як зір цих на небі, що ними іскриться,
Й від цього світліша стає і пітьма.

Ведмедиця, Сіріус, Марс наді мною,
Й Полярна, що для моряків провідна;
І навіть відро, що стоїть під стіною,
Водою із зорями повне до дна.

Вони помічають мене, з двору гонять;
Я в ліжку шукаю спасіння від них;
Та навіть і там знов уяву полонять:
Кружляють, тремтять в сновидіннях ясних.

ХХІ
Escape at Bedtime

The lights from the parlour and kitchen shone out
Through the blinds and the windows and bars;
And high overhead and all moving about,
There were thousands of millions of stars.

There ne'er were such thousands of leaves on a tree,
Nor of people in church or the Park,
As the crowds of the stars that looked down upon me,
And that glittered and winked in the dark.

The Dog, and the Plough, and the Hunter, and all,
And the star of the sailor, and Mars,
These shown in the sky, and the pail by the wall
Would be half full of water and stars.

They saw me at last, and they chased me with cries,
And they soon had me packed into bed;
But the glory kept shining and bright in my eyes,
And the stars going round in my head.

ХІ
Спів

Співає пташка про гніздечко
І про яєчка в нім;
Моряк – про море й те містечко,
Де він залишив дім.

Співають японець з іспанкою,
Й хоч діти – в співі щем;
Й шарманщик із шарманкою
Співають під дощем.

ХІ
Singing

Of speckled eggs the birdie sings
And nests among the trees;
The sailor sings of ropes and things
In ships upon the seas.

The children sing in far Japan,
The children sing in Spain;
The organ with the organ man
Is singing in the rain.


ХІІ
Зазираючи вперед

Коли вже дорослим я стану,
Повагу здобувши і шану,
То об’явлю для дівчатка й хлоп’яти:
Мої іграшки ручками не чіпати!

ХІІ
Looking Forward

When I am grown to man's estate
I shall be very proud and great,
And tell the other girls and boys
Not to meddle with my toys.


ХІІІ
Гарна гра

На кораблі – стільцях зі спальні –
Рушать готові в мандри дальні;
Й щоб не страшні були шторми,
Подушку прихопили ми.

І цвяхи, й пилку теж взяли,
Й у відра воду налили,
А Том до того ж наполіг
Ще взяти яблуко й пиріг.
Й цього достатньо мені й Тому,
Щоб плавати, забувши втому.

У плаванні минають дні,
Й подобається гра мені.
Та випав Том, забивши ногу;
То ж я один вже – й зву підмогу.

ХІІІ
A Good Play

We built a ship upon the stairs
All made of the back-bedroom chairs,
And filled it full of soft pillows
To go a-sailing on the billows.

We took a saw and several nails,
And water in the nursery pails;
And Tom said, "Let us also take
An apple and a slice of cake;"--
Which was enough for Tom and me
To go a-sailing on, till tea.

We sailed along for days and days,
And had the very best of plays;
But Tom fell out and hurt his knee,
So there was no one left but me.


ХІV
Куди прямують човники?

Води коричнева стрічка
І золотий пісок –
Біжить проворно річка
Між верб і між осок.

Листя пливе й не зникає;
В піняву каламуть
Човники я пускаю –
Куди ж вони допливуть?

Вдаль нестиме їх річка
За міст, за горб, за млин, –
Приймаючи потічки,
Прискорюючи плин.

Пливти їм повз рокити
Ще сотню миль туди,
Де їх вже інші діти
Дістануть із води.

ХІV
Where Go the Boats?

Dark brown is the river,
Golden is the sand.
It flows along for ever,
With trees on either hand.

Green leaves a-floating,
Castles of the foam,
Boats of mine a-boating--
Where will all come home?

On goes the river
And out past the mill,
Away down the valley,
Away down the hill.

Away down the river,
A hundred miles or more,
Other little children
Shall bring my boats ashore.

ХV
Тітчина спідниця

Тітоньки моєї спідниця –
Ну така уже витівниця:
Ковзає із шурхотом по підлозі,
Й поріг переповзати теж у змозі!

ХV
Auntie's Skirts

Whenever Auntie moves around,
Her dresses make a curious sound,
They trail behind her up the floor,
And trundle after through the door.


ХVІ
Постільний край

Як я лежав у ліжку хворий
Й мав дві подушки для опори,
Я іграшки у постіль брав
Й у війни й мандри з ними грав.

Міг довго я спостерігати,
Як олов’яні йшли солдати
В мундирах різних кольорів
Між ковдри вм’ятин і горбів.

Й кораблики в даль неозору
Я вів по простирадла морю;
Будинки зводив – й більше ста
Як мав, засновував міста.

Мов цар, я, хоч і не в короні,
Сидів на двох подушок троні
Й дивився майже із-під стелі
На край, що схований в постелі.

ХVІ
The Land of Counterpane

When I was sick and lay a-bed,
I had two pillows at my head,
And all my toys beside me lay,
To keep me happy all the day.

And sometimes for an hour or so
I watched my leaden soldiers go,
With different uniforms and drills,
Among the bed-clothes, through the hills;

And sometimes sent my ships in fleets
All up and down among the sheets;
Or brought my trees and houses out,
And planted cities all about.

I was the giant great and still
That sits upon the pillow-hill,
And sees before him, dale and plain,
The pleasant land of counterpane.

VІІ
Піратська історія

Нас троє вплав рушає морями трав у лузі,
Бо троє лиш в корзину вміститися змогли;
Вітрець нам помагає в наших зусиль напрузі:
Траву колише так він, мов це – морські вали.

Куди ж помандрувати, в які незнані далі
Звуть нас попутний вітер і провідна зоря? –
До бухти Провидіння, до храмів у Непалі,
До Африки чи Азії – в які краї й моря?

Та що це?! – Враз назустріч морів гроза – пірати:
То стадо мчить до нас – страшить рогів заряд.
Ще мить – й себе вже втечею прийшлося рятувати,
Де хвіртка нам за гавань, ну а за берег – сад.

VІІ
Pirate Story

Three of us afloat in the meadow by the swing,
Three of us abroad in the basket on the lea.
Winds are in the air, they are blowing in the spring,
And waves are on the meadow like the waves there are at sea.

Where shall we adventure, to-day that we're afloat,
Wary of the weather and steering by a star?
Shall it be to Africa, a-steering of the boat,
To Providence, or Babylon or off to Malabar?

Hi! but here's a squadron a-rowing on the sea--
Cattle on the meadow a-charging with a roar!
Quick, and we'll escape them, they're as mad as they can be,
The wicket is the harbour and the garden is the shore.


VІІІ
Дальні краї

На тебе, вишенько моя,
Хто б швидше видерсь, аніж я?
Руками стовбур обнімаю:
Я все довкіл оглянуть маю.

Дивлюся на сусідній сад –
Й для ока стільки в нім відрад!
Є місць багато ще гарніших,
Яких не бачив я раніше.

Ще гляну – річка вдаль біжить
Й вода, мов дзеркало, блищить.
Стежки й дороги видно всюди,
І йдуть по них до міста люди.

Будь вищим деревце – повір:
Ще ширшим став би кругозір;
Й побачив би, як річка в море
Впадає, й далі неозорі.

Й по тих шляхах вже б зір бродив,
Які ведуть до краю див,
Де ігри увесь день тривають,
А іграшки вмить оживають.

VІІІ
Foreign Lands

Up into the cherry tree
Who should climb but little me?
I held the trunk with both my hands
And looked abroad in foreign lands.

I saw the next door garden lie,
Adorned with flowers, before my eye,
And many pleasant places more
That I had never seen before.

I saw the dimpling river pass
And be the sky's blue looking-glass;
The dusty roads go up and down
With people tramping in to town.

If I could find a higher tree
Farther and farther I should see,
To where the grown-up river slips
Into the sea among the ships,

To where the road on either hand
Lead onward into fairy land,
Where all the children dine at five,
And all the playthings come alive.


ІХ
Вітряні ночі

Щораз, як настане беззоряна ніч
Й сильніше війне вітерець,
Нічній прохолоді й туману навстріч
Крізь темряву мчить верхівець.
Вночі, як довкіл вже ні іскри вогню,
Чому він галоп дозволяє коню?

Щораз, як зашепчуть дерева тужливо,
Як море вночі заштормить,
Торованим шляхом – і тихо, й шумливо –
У пітьмі галопом він мчить.
Мимо проноситься – й знову навстріч
З вічним галопом верта його ніч.

ІХ
Windy Nights

Whenever the moon and stars are set,
Whenever the wind is high,
All night long in the dark and wet,
A man goes riding by.
Late in the night when the fires are out,
Why does he gallop and gallop about?

Whenever the trees are crying aloud,
And ships are tossed at sea,
By, on the highway, low and loud,
By at the gallop goes he.
By at the gallop he goes, and then
By he comes back at the gallop again.


Х
Мандри

У ті краї я йшов би й плив,
Де яблук золотий налив,
Й очам вже інший виднокруг;
Де острів з лементом папуг;
Де Крузо, кіз як нагодує,
В самотині човна будує;
Де зір милує, дива гідне,
В сіянні сонця місто східне,
Яке звело серед пустелі
Й мечеті, і людські оселі;
Й де найкоштовніші товари
Купити можна на базарі; –
Й туди, де простяглась Велика
Стіна на сотні миль; і дика
Місцевість там з одного краю,
А з іншого – міста Китаю; –
Й туди, де джунглів буйство, й спека,
Й на кожнім кроці небезпека,
Й мавп юрми стрінеш серед нетрів,
І де-не-де лиш – хижки негрів; –
Й де ноги не омиєш Нілом,
Не стрівшися із крокодилом;
Де, як фламінго пролітає,
То рибку на льоту ковтає;
Де,ще страшніші, ніж пантери,
Блукають тигри-людожери,
І оком стежачи, і вухом
За антилопи кожним рухом,
Чи як безпечно в паланкіні
Хтось пропливає по рівнині; –
Й де стрінеш місто, що віками
Стоїть, засипане пісками,
І з того часу спорожніле,
Як діти виросли й змужніли;
Вже там ні звуку – мертва тиша,
В якій не пискне навіть миша;
Й без іскри світла темінь ночі;
Його відвідати я хочу,
Коли уже дорослим стану,
У супроводі каравану;
І свічки світло, й мови звуки
Знов потривожать шар пилюки;
Й повідають зі стін картинки
Про фараонів мудрі вчинки;
Й ще б іграшку міг відшукати
З Єгипту Давнього хлоп’яти.

Х
Travel

I should like to rise and go
Where the golden apples grow;--
Where below another sky
Parrot islands anchored lie,
And, watched by cockatoos and goats,
Lonely Crusoes building boats;--
Where in sunshine reaching out
Eastern cities, miles about,
Are with mosque and minaret
Among sandy gardens set,
And the rich goods from near and far
Hang for sale in the bazaar;--
Where the Great Wall round China goes,
And on one side the desert blows,
And with the voice and bell and drum,
Cities on the other hum;--
Where are forests hot as fire,
Wide as England, tall as a spire,
Full of apes and cocoa-nuts
And the negro hunters' huts;--
Where the knotty crocodile
Lies and blinks in the Nile,
And the red flamingo flies
Hunting fish before his eyes;--
Where in jungles near and far,
Man-devouring tigers are,
Lying close and giving ear
Lest the hunt be drawing near,
Or a comer-by be seen
Swinging in the palanquin;--
Where among the desert sands
Some deserted city stands,
All its children, sweep and prince,
Grown to manhood ages since,
Not a foot in street or house,
Not a stir of child or mouse,
And when kindly falls the night,
In all the town no spark of light.
There I'll come when I'm a man
With a camel caravan;
Light a fire in the gloom
Of some dusty dining-room;
See the pictures on the walls,
Heroes fights and festivals;
And in a corner find the toys
Of the old Egyptian boys.

Елісон Каннінгем
Від її хлопчика

За ночі ті, що недоспала, –
Мені сповна їх віддавала;
За руку, що мене вела, –
А стежка вся в ямках була;
За всі книжки, що ти читала;
За болі всі, що їх знімала;

За все, що ти дала мені
В ті дні, щасливі і сумні; –
Матусю друга, перша дружко,
Мій ангеле, моя ти служко,
Від хлопчика, що вже змужнів,
Прийми цю книжечку віршів.

Хто ж їх читає нині – всім
Таку ж дай, боже, няню їм;
Й дитині кожній, як рядки ці
З уст чує брата чи сестриці, –
В них тим же голосом озвись,
Що чарував мене колись.

To Alison Cunningham
From Her Boy

For the long nights you lay awake
And watched for my unworthy sake:
For your most comfortable hand
That led me through the uneven land:
For all the story-books you read:
For all the pains you comforted:

For all you pitied, all you bore,
In sad and happy days of yore:--
My second Mother, my first Wife,
The angel of my infant life--
From the sick child, now well and old,
Take, nurse, the little book you hold!

And grant it, Heaven, that all who read
May find as dear a nurse at need,
And every child who lists my rhyme,
In the bright, fireside, nursery clime,
May hear it in as kind a voice
As made my childish days rejoice!
R. L. S.

Дитячий сад віршів

І
В ліжко літом

Зимою я встаю вночі,
Вдягаюсь також при свічі;
А літом інша вже дурня:
Лягати слід при світлі дня;

Щоб з ліжка зріти вже, як дню
Дарують птахи метушню,
Й ще чути довго перед сном
Дорослих кроки за вікном.

Чи ж не засмутить це тебе:
Як небо чисте й голубе,
Й жде стільки ігор і пісень, –
Лягати в ліжко, як ще день?

A Child's Garden of Verses

І
Bed in Summer

In winter I get up at night
And dress by yellow candle-light.
In summer quite the other way,
I have to go to bed by day.

I have to go to bed and see
The birds still hopping on the tree,
Or hear the grown-up people's feet
Still going past me in the street.

And does it not seem hard to you,
When all the sky is clear and blue,
And I should like so much to play,
To have to go to bed by day?


ІІ
Думка

Як не радіти від знаття,
Що вдосталь їжі є й пиття,
З дітьми, що шлють подяки вість
З усіх, де люблять бога, місць.

ІІ
A Thought

It is very nice to think
The world is full of meat and drink,
With little children saying grace
In every Christian kind of place.


ІІІ
На березі моря

Як я біля моря був, татко
Мені дав дерев’яну лопатку,
Щоб у піску ямки копати;

Й порожніми були мої нори,
А потім їх заповнило море,
Наскільки змогло дістати.

ІІІ
At the Sea-side

When I was down beside the sea
A wooden spade they gave to me
To dig the sandy shore.

My holes were empty like a cup.
In every hole the sea came up,
Till it could come no more.


ІV
Нічні видіння

В кожну ніч одне й те саме:
Лиш загасить світло мама,
Натовп бачу, звук пісень
Чую; й чітко, наче вдень.

Королі, й вожді, й солдати,
Несучи речей багато,
Йдуть; й у кількості такій,
Що безсилий погляд мій.

Ще цього не зрів ніхто
Навіть в цирку-шапіто:
Люди й звірі – в караван
Поєднав їх барабан.

Спершу їхній рух повільний,
Потім – бистрий і свавільний;
Й поки ввійдем в царство сну,
Цих видінь не прожену.

ІV
Young Night-Thought

All night long and every night,
When my mama puts out the light,
I see the people marching by,
As plain as day before my eye.

Armies and emperor and kings,
All carrying different kinds of things,
And marching in so grand a way,
You never saw the like by day.

So fine a show was never seen
At the great circus on the green;
For every kind of beast and man
Is marching in that caravan.

As first they move a little slow,
But still the faster on they go,
And still beside me close I keep
Until we reach the town of Sleep.

V
Весь обов’язок дітей

Дитина мусить правду говорити,
Й коли хтось не дочув би – повторити;
І за столом поводитися гоже,
Принаймні, наскільки вона це зможе.

V
Whole Duty of Children

A child should always say what's true
And speak when he is spoken to,
And behave mannerly at table;
At least as far as he is able.


VІ
Дощ

Дощ падає на все довкіл:
На ліс, на поля неозорі,
На зонтики наші ось тут
І на кораблі у морі.

VІ
Rain

The rain is falling all around,
It falls on field and tree,
It rains on the umbrellas here,
And on the ships at sea.

ВІДРОДЖЕННЯ

Все, що сприймати міг мій зір,
Були три пагорби і бір.
Вбік відвела я погляд мій –
Затока й острівки три в ній.
Продовжуючи той же рух,
Обстежила весь виднокруг,
Де полудня тремтіла мла, --
Й там погляд знов, де й почала.
Й усе, що міг сприйнять мій зір,
Були три пагорби і бір.
Й не бачила, що далі там:
Вони – заслін моїм очам.
Здалося, їх рука б могла
Дістать, якби лиш простягла.
Змалів навкруг раптово світ;
Вже подих кожен – грудям гніт.
Та все ж бездонна неба синь –
Сяга на милі в височінь;
І я, упавши горілиць,
Тамую в ній жагу зіниць.
В небес ясну вдивлялась вись –
І невисокими здались;
В них також має буть межа,
Й мла зріть її не заважа.
Здалось: рукою дотягнусь
До неї й неба я торкнусь;
І скрикнула, лиш простягла
Ввись руку – й неба досягла.

Безмежність, влита у блакить,
Зійшла на мене у ту ж мить,
І в незбагненнім його суть
Мій розум змусивши збагнуть,
Перед очима скло звела,
Щоб усвідомити змогла,
Яким є розмаїтим світ.
Й почула слово, і весь гніт
Зійшов, що слух мав дотепер,
Явивши гомін вишніх сфер
Із зір бринінням до ладу,
Й самої Вічності ходу.
Я зріла, й чула, й віднайшла
Причини всього, й осягла
Все, що було, є й має буть;
Всю потаємну світу суть
Розлом явив, щоб зріть могла.
Й що вдію, щоб не знемогла?
І як цю рану заживлю?
Вже губ своїх не відхилю,
Аж поки всю отруту й гній
Не висмокчу. Й це – жереб мій.
Й розплата за всесприйняття –
Душі безмежне каяття.
Вже ліг на мене лиш тягар
Гріхів усіх, всіх кривд, всіх чвар;
Й мені лишень приймати дань
Принижень всіх, усіх страждань;
Моїми стали у ту ж мить
Жадоба кожна, кожна хіть.
Як не вдавалась до спонук
Знайти полегшення від мук,
Були вже марними вони
Й лиш множили відчай вини.
Я гинула там з усіма,
Й за всіх – печаль моя німа.
Жебрак на Капрі помирав
Й мене за свідка він обрав:
Слух його стогоном бринить –
Й моїм став голод його вмить.
На морі у туману млі
Тонуть, зіткнувшись, кораблі,
Й крізь моє горло – кожен крик,
Що у захмарну вись проник.
Й нема смертей вже, крім моїх;
Мої – останній видих, вдих,
Й на крик жалю вже лине вдаль
Із уст моїх зустрічний жаль;
Мої всі муки й каяття,
Й не Бог – вже я шлю співчуття.
Вся Нескінченності вага
Мене, скінченну, обляга.
Мій скорбний дух, відчувши страх,
У грудях б’ється, наче птах:
На нього так тягар наліг,
Що вже звільниться він не міг.
Я теж від ноші знемогла
І звала смерть, а та – не йшла.

Й лежала довго так – здалась
Їй вже, -- й повільно подалась
Земля зі мною раптом вниз:
Під тягарем я, наче віз,
Заглибилась, все ще жива,
У глибину на метрів два,
Й спинилась. Із грудей тягар
Скотивсь й ослабив серця жар;
Й відчувши вже зворотний рух,
Рвонувся змучений мій дух,
Здійнявши праху круговерть,
Аж під саму небесну твердь.

Я спочивала у землі
І відчувала на чолі
Всю її свіжість, ледь жива;
Й на її грудях голова,
Мов на подушці. Раптом шум
Дощу вернув до звичних дум:
Здававсь бентежним кожен звук –
У дах низький мій крапель стук.
Як ще ніколи, був мені
Він любий, наче гімн весні,
Що змушує забуть жалі
Й тому, хто глибоко в землі.
Та і яких ще ждати змін
В могилі, де пітьма і тлін?

Дощ ніс життя в новий мій дім:
Відраду я шукала в нім;
З обійм землі хотіла встать,
Щоб його пальці цілувать,
Впивать очима, тьмі взамін,
Сріблястий блиск його краплин;
Стать під капіж, зайшовши в сад, --
З намоклих яблунь краплепад;
Бо скоро кінчиться і він,
Й затихне крапель передзвін;
Лик сонця вигляне з-за хмар,
Землі всміхнеться – й та свій чар
Ввіллє в іскристу цю красу,
З трави стрясаючи росу.
Й чи це знесу я тут, де тлін,
Коли у світі стільки змін,
Як осяйнеться знов блакить?
О, різнобарвність розмаїть!
Краси немеркнучої лик
Я вже не зрітиму повік!
Й не являть вже своїх принад
Весняне буйство й листопад
Осінній; див не зріть Отця,
Коли за дім – могила ця.
О Боже, -- крикнула, -- звільни
З цих пут, на землю знов верни!
Збери вологу всю із хмар,
Злий грози всі в такий удар,
Що враз могилу б зруйнував
Й мені свободу дарував.
Й знов тиша мертва; в ній мені
Шум крил почувся вдалині,
Й був, як вібруюча струна –
Для вух так музика луна.
І наче відгук на зов мій,
Здійнявсь раптово буревій,
Й заполонили хмари вись,
Й донизу стрімко понеслись,
Й дощу зростаючий наплив
Мою могилу затопив.

Не знаю, як так може буть:
Духмяність знов таку відчуть –
Й відтінки в ній щораз нові –
Ніхто б не міг – лишень живі;
І дзвін, мов ельфа звук пісень,
Що звеселя себе лишень.
Всім вістку радісну, ясну
Несе пробудження від сну.
Травинок шепіт біля вух
Бентежно вловлює мій слух;
Мені й вологий доторк люб
Краплин дощу до моїх губ.
Й, повитий млою до цих пір,
Враз осяйнувсь мій кругозір;
З очей сповзла полуди ніч,
Й відкрились яблуні навстріч,
І небу, що його блакить
Встиг дощ іще ясніш омить.
Мені і свіжість вітерця
Така приємна для лиця;
Й коли вдихнула аромат,
Що струмував фруктовий сад, --
Не знаю, як відбувсь цей рух, --
В мене вселився знов мій дух.
Ах, я стрибала, слала в світ
Свій крик, що в нім хвала й привіт;
Й чи ще хто б радість так звістив,
Ніж той, хто вмер – і знов ожив;
Й глузд не спиня, щоб обнімать
Дерева й землю цілувать.
Здіймала руки, линув сміх
До неба в апогеї втіх,
Аж поки горло спазм не стис,
Й завмерло серце, й налились
Сльозами очі. Боже мій,
Вже не затьмить ясний лик Твій
Ніякий морок; Твою суть
Тепер лиш можу осягнуть!
Трав не торкнулась ще нога
Твоя, а зір явить встига
Ходу Твою; хай ще мовчать
Уста – слова ж до мене мчать;
Й мені знайома стежка та,
Де ходиш в будні і свята.
Й там серед квітів, проміж трав
Я бачу велич Твоїх справ!

Лягли довкруг мене світи
Не ширше серця широти,
Й сягає небо у зеніт
Не вище, ніж душі політ.
Захоче серце – й розширя
Ще більше сушу і моря;
Душа ж розщеплює блакить,
Щоб лик Господній всім явить.
Та гнітом серцю Захід, Схід,
Як воно втомиться від бід;
Й коли згаса жага потреб
В душі, то й небо їй -- мов склеп.

Edna St. Vincent Millay

Renascence

All I could see from where I stood
Was three long mountains and a wood;
I turned and looked another way,
And saw three islands in a bay.
So with my eyes I traced the line
Of the horizon, thin and fine,
Straight around till I was come
Back to where I'd started from;
And all I saw from where I stood
Was three long mountains and a wood.
Over these things I could not see;
These were the things that bounded me;
And I could touch them with my hand,
Almost, I thought, from where I stand.
And all at once things seemed so small
My breath came short, and scarce at all.
But, sure, the sky is big, I said;
Miles and miles above my head;
So here upon my back I'll lie
And look my fill into the sky.
And so I looked, and, after all,
The sky was not so very tall.
The sky, I said, must somewhere stop,
And -- sure enough! -- I see the top!
The sky, I thought, is not so grand;
I 'most could touch it with my hand!
And, reaching up my hand to try,
I screamed to feel it touch the sky.

I screamed, and -- lo! -- Infinity
Came down and settled over me;
And, pressing of the Undefined
The definition on my mind,
Held up before my eyes a glass
Through which my shrinking sight did pass
Until it seemed I must behold
Immensity made manifold;
Whispered to me a word whose sound
Deafened the air for worlds around,
And brought unmuffled to my ears
The gossiping of friendly spheres,
The creaking of the tented sky,
The ticking of Eternity.
I saw and heard, and knew at last
The How and Why of all things, past,
And present, and forevermore.
The universe, cleft to the core,
Lay open to my probing sense
That, sick'ning, I would fain pluck thence
But could noстіt, -- nay! But needs must suck
At the great wound, and could not pluck
My lips away till I had drawn
All venom out. -- Ah, fearful pawn!
For my omniscience paid I toll
In infinite remorse of soul.
All sin was of my sinning, all
Atoning mine, and mine the gall
Of all regret. Mine was the weight
Of every brooded wrong, the hate
That stood behind each envious thrust,
Mine every greed, mine every lust.
And all the while for every grief,
Each suffering, I craved relief
With individual desire, --
Craved all in vain! And felt fierce fire
About a thousand people crawl;
Perished with each, -- then mourned for all!
A man was starving in Capri;
He moved his eyes and looked at me;
I felt his gaze, I heard his moan,
And knew his hunger as my own.
I saw at sea a great fog-bank
Between two ships that struck and sank;
A thousand screams the heavens smote;
And every scream tore through my throat.
No hurt I did not feel, no death
That was not mine; mine each last breath
That, crying, met an answering cry
From the compassion that was I.
All suffering mine, and mine its rod;
Mine, pity like the pity of God.
Ah, awful weight! Infinity
Pressed down upon the finite Me!
My anguished spirit, like a bird,
Beating against my lips I heard;
Yet lay the weight so close about
There was no room for it without.
And so beneath the Weight lay I
And suffered death, but could not die.

Long had I lain thus, craving death,
When quietly the earth beneath
Gave way, and inch by inch, so great
At last had grown the crushing weight,
Into the earth I sank till I
Full six feet under ground did lie,
And sank no more, -- there is no weight
Can follow here, however great.
From off my breast I felt it roll,
And as it went my tortured soul
Burst forth and fled in such a gust
That all about me swirled the dust.

Deep in the earth I rested now;
Cool is its hand upon the brow
And soft its breast beneath the head
Of one who is so gladly dead.
And all at once, and over all,
The pitying rain began to fall;
I lay and heard each pattering hoof
Upon my lowly, thatched roof,
And seemed to love the sound far more
Than ever I had done before.
For rain it hath a friendly sound
To one who's six feet underground;
And scarce the friendly voice or face:
A grave is such a quiet place.

The rain, I said, is kind to come
And speak to me in my new home.
I would I were alive again
To kiss the fingers of the rain,
To drink into my eyes the shine
Of every slanting silver line,
To catch the freshened, fragrant breeze
From drenched and dripping apple-trees.
For soon the shower will be done,
And then the broad face of the sun
Will laugh above the rain-soaked earth
Until the world with answering mirth
Shakes joyously, and each round drop
Rolls, twinkling, from its grass-blade top.
How can I bear it; buried here,
While overhead the sky grows clear
And blue again after the storm?
O, multi-colored, multiform,
Beloved beauty over me,
That I shall never, never see
Again! Spring-silver, autumn-gold,
That I shall never more behold!
Sleeping your myriad magics through,
Close-sepulchred away from you!
O God, I cried, give me new birth,
And put me back upon the earth!
Upset each cloud's gigantic gourd
And let the heavy rain, down-poured
In one big torrent, set me free,
Washing my grave away from me!

I ceased; and, through the breathless hush
That answered me, the far-off rush
Of herald wings came whispering
Like music down the vibrant string
Of my ascending prayer, and -- crash!
Before the wild wind's whistling lash
The startled storm-clouds reared on high
And plunged in terror down the sky,
And the big rain in one black wave
Fell from the sky and struck my grave.

I know not how such things can be
I only know there came to me
A fragrance such as never clings
To aught save happy living things;
A sound as of some joyous elf
Singing sweet songs to please himself,
And, through and over everything,
A sense of glad awakening.
The grass, a-tiptoe at my ear,
Whispering to me I could hear;
I felt the rain's cool finger-tips
Brushed tenderly across my lips,
Laid gently on my sealed sight,
And all at once the heavy night
Fell from my eyes and I could see, --
A drenched and dripping apple-tree,
A last long line of silver rain,
A sky grown clear and blue again.
And as I looked a quickening gust
Of wind blew up to me and thrust
Into my face a miracle
Of orchard-breath, and with the smell, --
I know not how such things can be! --
I breathed my soul back into me.
Ah! Up then from the ground sprang I
And hailed the earth with such a cry
As is not heard save from a man
Who has been dead, and lives again.
About the trees my arms I wound;
Like one gone mad I hugged the ground;
I raised my quivering arms on high;
I laughed and laughed into the sky,
Till at my throat a strangling sob
Caught fiercely, and a great heart-throb
Sent instant tears into my eyes;
O God, I cried, no dark disguise
Can e'er hereafter hide from me
Thy radiant identity!
Thou canst not move across the grass
But my quick eyes will see Thee pass,
Nor speak, however silently,
But my hushed voice will answer Thee.
I know the path that tells Thy way
Through the cool eve of every day;
God, I can push the grass apart
And lay my finger on Thy heart!

The world stands out on either side
No wider than the heart is wide;
Above the world is stretched the sky, --
No higher than the soul is high.
The heart can push the sea and land
Farther away on either hand;
The soul can split the sky in two,
And let the face of God shine through.
But East and West will pinch the heart
That cannot keep them pushed apart;
And he whose soul is flat -- the sky
Will cave in on him by and by.