•  ***

Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання

•  ***

Водою прозорою ранок у місто скотивсь –
до вуличок білих квітневого хрещення дотик.

•  ***

Декорації жовтня: вологі фасади храмів,
на гірляндах ожини – дощу мерехтливий бісер.

•  ***

Вливається ранок спокійною осінню в дім,
ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.

•  ***

Бузкова феєрія – травня розкішний привіт.
У млі фіолетовій – зірка над містом остання.

•  ***

Вмивається бризками світла весняне місто,
і скрізь викладає мозаїку білий цвіт.

•  ***

Дивися: надве́чір вибрунькує березень враз
на за́ході сонцем палким, наче сік звіробою.

•  ***

Дощем весна бринить у місті, втішно
бере зимову тишу

•  ***

По бруку, рядами крамничок і далі на схід
висвітлює присмерки пензель зі снігу неначе.

•  ***

Вечірній сніг неначе сон ванільний,
що сниться місту зимному. Стихійно

•  ***

Пахне ялиною спокій вечірньої зали.
Справжня мозаїка свята – мигтіння вогнів,

•  ***

Орнаменти міста на брижах туманних рік
і жовтої сонця рибини в небес намулі.

•  ***

Сонце, мов цінну монету,
в кишеню хмар

•  ***

Каштанопад і листяне безумство.
Прийми у дар від осені дими,

•  Осіння драма

Безмовний світ,
і я мовчу,

•  ***

У нас на двох –
ця тиша, перегусла

•  ***

А вечір – в осінньому танці. Смішні, недбалі
ще рухи його, боязкі, та вже час пустити,

•  ***

Схвильоване море лягає, як пес, біля ніг,
ховаючи сонце в ясминово-синьому хутрі.

•  ***

Серпнева мелодія вітру на арфах беріз,
мотив розвивають пухкі очерету сурми.

•  ***

Насичено-синє повітря вечірнього спліну
рікою вливається в небо, темніше на тон.

•  ***

Зеленими хвилями рясту розлився сад:
не вітер – то дихати землю навчає синь.

•  ***

Місто надве́чір. Химерні мазки світлотіні.
Наче дві ластівки, низько над нами майнули

•  ***

Ця містика березня:
зримо ставати весною,

•  ***

Збери в склади
всі звуки березне́ві,

•  Вітряна ніч

На схилі дня од вітру д’горі
злетіла з лісу дивна птиця,

•  ***

Коли засинають озе́ра й ліси, мовчи!
Це білі скульптури в музеї зимової тиші.

•  ***

Поклоніння зимі. Споконвічна офіра світу.
На бруківці не сніг – білі-білі слова моли́тви,

•  ***

Існування у сутінках: сонце, немов праліне,
по-осінньому тихо розтало в небеснім сиропі,

•  ***

Духмяний сік останнього плода.
Сумирний сад: спокушувати нічим.

•  ***

Осінь. У небі – дракони, чи листя, чи…
Місто. Провину замолюють м'ятною тишею

•  ***

оранжеве небо мов чай з бергамотом
як біль білі-білі тумани-коктейлі

•  ***

Намазую ніч на медову скоринку місяця,
легка, невагома, у кріслі м'яких кипарисів.

•  Праосінь

Остання гроза, і надве́чір у венах вода,
і блискавка близько – здається, струмує у нерви.

•  ***

Удруге ввійди
в цю ріку –

•  ***

Холодна і хвора, в тобі проростає осінь,
сухими гілками черкає легені й гени,

•  ***

Вдягаю ніч, мов чорне болеро.
Сліпий ліхтар – сторожа сонму тіней.

•  ***

А літо іде – так у море пливуть кораблі,
керовані вічним у вічності колом Сварога.

•  ***

Згадай мені, вітре, про землю квітучу, про
акорди праволі у пісні козацької шаблі!

•  ***

І на запах трави, і на колір нічної втечі
вирушати босоніж у сукні від старших се́стер,

•  ***

Дорога сонця – неба течія,
і хмари – дим солодко-соковитий.

•  Вечірня вистава

Зливаються хмари у п'єсі, міняючи форми.
Одвічні гастролі. Блакитно-рожеві завіси.

•  ***

Ми знову зустрінемось, може, у другім житті,
я буду дощем, ти ростимеш травою у квітні.

•  ***

Глибоке безпам'ятство наче бездонний Та́ртар.
Ні кроку з цієї дороги: впадеш ненароком.

•  ***

Гострими криками пта́ха
сколена

•  Художник

І шум очерету як музика давніх епох:
торкнешся води – і розійдеться колами тиша.

•  ***

Увіходиш у схилений дім, як у друге життя.
Ти для смерті не друг і не ворог, вона – стороння:

•  ***

Послухай ліс: цей шепіт монотонний –
утілення космічної печалі.

•  ***

Підвечір’я тобі пахне морем бездонно синім,
пахне мохом із хвойних лісів і водою Сінано.

•  ***

Ефірно, мов тінь, увійду в цинамоновий вечір.
Засіяне ця́тками хмар синє небо весни.

•  ***

Цій небесній ріці берегів не розмити, бо ніч
підперезана срібленим паском Чумацького Шляху.

•  ***

Ці дерева тремтять перед квітнем, немов наречені.
Птаха шепче лісам, що на крилах у неї весна.

•  ***

Маєш фарби й папір – намалюй мені літо,
де волошки свої сині очі ховають в житах.

•  ***

Ні вітру, ні хрусту – у сні розмовляють смереки
химерно і тихо. Вихо́диш у поле, коли

•  ***

Сірі скелети лип. Сиві рубці доріг.
Темінь снує сатин і накриває піших.

•  ***

День проростає
з останньої зірки

•  ***

Лихі шляхи на схід забуті сонцем
і стоптані важкими чобітьми…

•  ***

Холодна вода. Переколоті хмари серпом
примарного місяця. Небо непевне – боїться,

•  ***

Сьогодні снігу бути снігом соромно,
він хоче, щоб його, як мед, пили:

•  ***

Ти не віриш зимі, феєрично-блідій аферистці,
у підкупну її простоту, білотканну постать,

•  Спокуса

Наче віра, на вулиці ніч коріниться, і глибшає,
і жовтіє Північним Хрестом. Ідемо на сповідь.

•  ***

Воскресіння зими, і каштани – безлисті привиди.
Лабіринт онімілого міста збиває з ніг.

•  ***

Немов солодка вата, на майдані
розтанув перший сніг – і знову чорно.

•  Горітиме свічка

На тілі історії шов, де ішов тридцять третій,
бо нелюди-звірі пустили голодну смерть

•  ***

Пасеться кінь. По вранішній траві
немає рос – ось паморозі перли.

•  ***

Шпилі соборів покололи небо.
Капканом самоти затисло серце.

•  Осінньому місту

Листопад умостився, мов кіт,
на твої коліна,

•  ***

Прикладаю до світу холодні свої долоні,
закривавлене тіло його заховаю й рани.

•  Відлуння осені

Зосеніло, і маятник сонця все нижче й нижче.
За вологим вікном кожен спалах дерев а-ля

•  ***

Листя падає,
падає…

•  Осіннє натхнення

Ця синява свіжа, як море, солодка, мов сік.
Вдихаючи осінь, вертати щорічну залежність.

•  ***

Дивуються хмари, мов триста цікавих туристів,
як липа сухе насипає у пригорщу листя,

•  ***

А ти пам’ятаєш: торкалося літо губ
вечірніми рейдами вітру – і ми зникали

•  ***

Осінній день – як листя на воді,
синонім ненадійності і втрати,

•  ***

На заході сієш – і сходить, на сході – війна,
на сході не сходять синці і земля кровоточить,

•  Переродження

Я знову до світу вернуся такого ж дня,
коли видихається вільно, і прощені всі борги,

•  Зорепад

Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло,
усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла.

•  ***

Достигли яблука і груші,
і сонце жаром налилося,

•  ***

Каштани і дуби-атлети
полотнище підперли неба,

•  Гроза в горах

Блиснуло! Гострий
драконів язик

•  Сьогодення

І сон, і біль, і порожнечу
не змиє дощ. Самі хрести…

•  ***

рóки
крики

•  ***

В Кіото сакура цвіте,
закривши небо на ханамі,

•  Вокзал

Заграло небо арію дощу
на смугах вечорового вокзалу.

•  ***

А літо вже на відстані руки:
повітря пахне морем синьо-синьо,

•  ***

Відбити вечірню атаку земля не зуміла –
і кулі-краплини зі свистом цілують шибки.

•  ***

Перебравши хмільного віскі
в колі рівних собі гульвіс,

•  ***

Сироватка правди тепер не врятує від тиші,
бо вечір хворіє мовчанням розмірено-ситим,

•  ***

...ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні
ще досі блукають між нами, забувши про час,

•  ***

Нічні автостради зчорнілими венами,
людей міріади не стишують біль

•  ***

хвилина стирає хвилину і тоне, і тоне,
ввібравши розбавлених спогадів тонни і тонни.

•  Різдвяна ніч

Дроти й ворони – нотний стан,
а диригентом – ніч,

•  ***

І вечір – босоноге потерча,
і вітер – переливи клавесина,

•  ***

криштальне повітря нанизує сніг,
намистом вінчає

•  ***

Поважна тиша: місяць-князь,
лягли зірки на ратнім полі,

•  ***

а я б хотіла лондонських дощів,
висот альпійських і пісків Сахари,

•  ***

В імлистих сітях чужих історій
шукаю спалах таємних істин:

•  Сссонячне

Сполохані сеанси
самотніх силуетів...

•  ***

Розмахнулася мантія втечі:
день зібрався і... відійшов.

•  ***

Мені був білий сон:
трава вростала в тіло,

•  ***

Холодне осіннє інтро
на вулиці грає вітер,

•  ***

хтось рятується алкоголем
цигарками чи навіть гірше

•  ***

Дорога додому – це явище надособливе,
коли у навушниках грає Pink Floyd чи Nirvana,

•  ***

Прохолодна вода у розпечене
тіло землі

•  ***

Малює ватра пелюстки
Купальській ночі.

•  ***

Коли зоріють
нічні принади,

•  ***

Фіранки пестить вечір,
пірнаючи у ніч /

•  ***

Несміло день згортає крила,
немов сп’янівши од вина,

•  ***

Коли в легенях перцем
пече від самоти,

•  ***

Червоні маки запалили світ.
Горять поля, вишневіє повітря.

•  ***

Біжить стежиною руде дівча –
заплуталося сонце у волоссі,

•  ***

Ішла, спіткнулася – упала.
Це долі вишуканий жарт –

•  ***

Мені б кудись... в епоху Ренесансу
промчати крізь віки хоча б на день,

•  Втеча

Давай заплануємо втечу
Від цього буденного світу,