Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Любов Бенедишин (1964)

Інфо
* Народний рейтинг -
* Рейтинг "Майстерень": -
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Переглядів сторінки автора: 316216
Дата реєстрації: 2010-08-25 15:50:57
Звідки: Львівська обл., м.Сокаль
Школа та стилі: Класика
У кого навчаюсь: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Ірина Жиленко, Ганна Чубач та інші адепти Високої Поезії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2021.10.22 13:37
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народилась 20 березня 1964 року. Закінчила Львівський політехнічний інститут. Пізніше, заочно, здобула професію бухгалтера. Вірші почала писати в зрілому віці. Від 1997 року друкуюся в періодиці. Від 2001 року заступник головного редактора альманаху "Соколиний край". Від 1997-го відповідальний секретар, а від 2017 року - голова Сокальського районного літературно-мистецького об'єднання "Колос".
Автор поетичних збірок "Феєрія весни" (2000), "Крізь роки і сузір'я" (2002), "Вік Ангела" (2004), "По той кінець веселки" (2006), "...віще, неповторне, головне" (2010), "НотаБене. З нестримних нотаток" (2013), "Зачаття неба" (2016), "Літа проминальна літургія" (2017), "Шлях до Воскресіння" (2019), "Дарунок Сізіфа" (2020). А також 2006 року в Санкт-Петербурзі побачила світ збірочка віршів у перекладах російською мовою "Как это было".
Друкувалась у всеукраїнських та міжнародних журналах, альманахах. У 2016 році представляла Україну як одна з українських авторів (серед понад 60 авторів з 23 країн світу)в антології європейської поезії "Зеленіє дерево миру" (Польща, Зелена Гора), де надруковано мій вірш "Розгойдали небо" мовою оригіналу, а також переклад англійською та польською мовами. 2017-го у видавництві "Каменяр" вийшла друком збірка поезій "У часу питаю..." (в серії "25 улюблених віршів").
Член Національної спілки письменників України (від 2006 року). Лауреат конкурсу "Золотий тризуб" (2011 р.), переможець 1-го Міжнародного поетичного конкурсу до 200-ліття Т.Г.Шевченка "Чатує в століттях Чернеча гора" (2014), дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу ім.В.Дроцика (2015), лауреат Всеукраїнської літературної премії ім.Михайла Чабанівського (2015), лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу ім.Леся Мартовича (2016), лауреат Всеукраїнської літературної премії ім.Івана Низового (2016), лауреат Всеукраїнської літературної премії "Благовіст" (2020).


"Любов Бенедишин – одна з тих тихих галицьких поетес, які утримують високе небо української поезії. Без ремства, претензій, без особливої надії на ширше визнання, зі святою жіночою покорою і вірою. Служіння слову – її свята офіра і, може, єдине і справжнє щастя. Її поезія суспільно заангажована (без цього важко уявити собі корінну галичанку) і сповідально-інтимна, вона віддає данину пейзажній ліриці й історичній тематиці, охоче апробовує найрізноманітніші ліричні жанри – від катрена до балади, від ліричної мініатюри до більшого за обсягом вірша. Але найцікавіше в неї, як на мене, це робота зі словом, услухання в нього, намагання вилущити з його прихованих тайників приховані смисли, якусь нову якість і свіже звучання".

Петро СОРОКА
(журнал «Дзвін», №4, 2018)


Найновіший твір
З Вероніки Тушнової "Хіба тобі перечила..."
***
Хіба тобі перечила? -
згадай:
просив поцілувати -
цілувала.
Просив брехати -
без вагань -
(нехай!)
слова потрібні
підбирала вдало.
Була такою,
як хотів лиш ти:
сміятись? - просто.
В тишу? - без оглядки.
Та є межа
у гнучкості мети.
І є кінець у кожного початку.
Докорів
креслиш коло вогняне...
Не раз
обміркувавши все належно,
жадаєш ти,
щоб не було мене...
Не переймайся марно -
я вже щезла.

Переклад Любові Бенедишин

Оригінал.
Вероника Тушнова

В чем отказала я тебе,
скажи?
Ты целовать просил —
я целовала.
Ты лгать просил,—
как помнишь, и во лжи
ни разу я тебе не отказала.
Всегда была такая, как хотел:
хотел — смеялась,
а хотел — молчала...
Но гибкости душевной есть предел,
и есть конец
у каждого начала.
Меня одну во всех грехах виня,
все обсудив
и все обдумав трезво,
желаешь ты, чтоб не было меня...
Не беспокойся —
я уже исчезла.