•  ****

І було так завжди: береги край води,
зверху хмари й дими, але очі зведи

•  * * *

Те місто, що так довго в ньому жив я,
Пуска вітрú, щоб чуб мені звихрúть.

•  НА СМЕРТЬ ЖУКОВА

Бачу колони внуків, поплічно,
гріб на лафеті, огиря круп.

•  Зимова ніч

•  * * *

Сяйва мерехтять, тремтять по ризах
З вівтаря, що тайни повідкрив,

•  Втеча в Єгипет

...Погонич з'явився із невіді, з диму.

•  * * *

У мерехтінні півзабутих міст,
Шляхів і сіл – послання, як наслання.

•  * * *

Осінній грай. Осіння
Блискуча му-зи-ка

•  * * *

Буває сонячним. Буває – темним.
А ще буває так, що й поготів…

•  * * *

Із ранком разом, звіддаля
Ішли раптовості кругами.

•  * * *

Сторож явно не Вільям.
Шóфер не Франсуа.

•  * * *

* * *

•  * * *

Як все змінилось тут. Які чужі
Протоки тіл. Чиясь дурна відсидка,

•  * * *

в серці синь – бо синець до синця
та просіявши тіні у вíдсів

•  * * *

Протиставляючися холоду
Зими, а смерті – й поготів,

•  * * *

Горбаті ріки вгору-вниз
Течуть. Стоп-кадр для порядку:

•  * * *

Знову мчать фіолети фраз
Позолоченими хортами.

•  * * *

І фуги смерти, і псальми сили
Гудуть підземно у день розверстий.

•  БУКОВИНА

Із порцелян
Небо й земля

•  * * *

Знаю: чуєш, мила…
Знай:

•  * * *

київ сушить і воложить і порипує дверима,
теше тайни того кшталту, за котрі я не проник.

•  * * *

З мазутних зел, із вуличного каменю
Зринають сяйва – зразу по гріху.

•  * * *

У щілинах часу – рань-позолоть,
Куці тіні біжать услід.

•  Надії й сни

Хвала Всевишньому за гору ту і цю,
За золоту, таку щасливу хмару.

•  * * *

Шукати слід, котрий осліп
Іду в жаргони камізельні.

•  Научився повірте

Научився повірте
Наловчився. Ну ось

•  * * *

Посміхнуться десь криво
В нетутешнім суді:

•  * * *

•  * * *

Усе тут так, як за імперій:
Трамвай. Завод. За ним дома,

•  ТРИ ВЕЧОРИ РОЗМОВ

Є по крові Саша гоєм,
Та в вимові «шо тако-о-оє?..» –

•  * * *

У суботу, у лікарні водників,
Ось сидить на лавочці поет.

•  * * *

Усе твоє, як є… І сúнява нарозпаш
над Києвом – отак, як вирвавшись з-під нив.

•  * * *

Звідкись якась мелодія.
Звідкись, чомусь – Улян…

•  На смерть Ульяненка

Як він дзижчить, цей нестерпного кольору
Київ, в котрому я сам…

•  * * *

Де взялося – з долини, з гори?
То тепер? за князів? чи при Леніні?

•  * * *

Схочу – буде, схочу – зникне. Стане молодо, як звикле,
під передзимові звихри цих музик.

•  * * *

У зелен-банківському листі
Веселі піють солов’ї.

•  * * *

Ах, тонка епоха гонорова.
Димні друзі. Індустрійний клен.

•  * * *

Городú прямокутні
По обох берегах.

•  * * *

Життя вдалося різним – не присниться.
Нехай боліло… Хай комусь болів.

•  * * *

Небо квітневі викреслюють птиці,
Стиха на лиця ляга непроглядь

•  * * *

Я все тинявся світом – з якогось дива?
чи діла?

•  * * *

Разом із мурами тіла –
Гріш, як доконаний сенс.

•  З ВИДОМ НА БОНУ

Кафе. Тераса. Звук шансона. Плюс
фортеці рештки на горі. Дивлюсь,

•  * * *

Пахтять, покроплені дощем,
Джмелі й зілля.

•  * * *

Хрещатик ваш і трохи мій
і всяких київських повій

•  * * *

Сорок літ тече життя дощами з ринв.
Осяйною Бессарабкою сія

•  * * * *

Нам з Цареграду п’ється мед,
Що липи київські полагіднив –

•  * * * *

Може не горби, може піраміди
Розібрати важко. Тиша. Узвіз

•  * * * *

Коринтянам чи євреям –
час тече однако всим.

•  * * * *

Поміняю ходу на "походку".
Поміняю. Піду подивлюсь

•  * * * *

По обрій це місто, де жив і не жив,
Де взяв і знічев'я зробився поетом.

•  * * * *

Простір вічно юний, ніби натовп.
І собі немов не проминати б…

•  Там, де Південь

Слід авійона. Яблука красні.
Й небо колонне... Барвами францій

•  * * * *

врятуюся втечею в городі тячеві
пиячачи ввечері сонячну мідь

•  * * * *

* * *

•  Є 45 жінок...

Є 45 жінок, є 47 пивниць,
Обкладені усі крайнеба козирями,

•  * * * *

З усіх чорнóземів і трав,
з усіх пустель асфальтів мерхлих

•  * * * *

•  Крихта звізди...

Крихта звізди серед синь-слюди
Над повечірніх висоток башти.

•  Земля змаліла. Знизивсь Місяць....

Земля змаліла, знизивсь Місяць.
Лиш смерть одна - неісходима.

•  Так синьо, так задимлено, так мідно...

Так синьо, так задимлено, так мідно...
І хай воно лишається незмінно –

•  Часи були невигадливі...

Часи були невигадливі. Теплі, мов анекдот.
Дзвенів трамвай. За цеглянúм забором

•  Я іноді пригадую той час...

Я іноді пригадую той час
І жовтий світ дитинства. Адже жовтим

•  Через мости йдемо по залізниці...

Через мости йдемо по залізниці,
Униз поглянеш - подих забива.

•  Каравело гріха, що нізвідки ...

Каравело гріха, що нізвідки
Увірвалася - стриму нема,

•  Про Терьоху

День такий - ні хмарки, ні пів-хмарки
(Байдуже, вівторок чи четвер).

•  Знову синіх надій з-за горбів нанесе...

Знову синіх надій з-за горбів нанесе,
Де тополі на чатах.

•  Кажеш слово - що те слово значить?

Кажеш слово – що те слово значить?
У повітрі, пообтятім начеб,

•  серед якихось тиш...

серед якихось тиш якогось міста
вивíдці є але немає хисту

•  Ні небес, ні судин...

Ні небес, ні судин не змінить, не змінять.
Ну зійди із глибин, об’явись навмання.

•  В хрещатій лінзі кривиться життя

В хрещатій лінзі кривиться життя
Швидкоколісні миготять щастя

•  Червоне кріплене у мене і в Бена

Червоне кріплéне у мене і в Бена,
В повітрі задуха, але, поза тим,

•  - Кажеш, тільки звільнився?

- Кажеш, тільки звільнився?
- Хата билá катлавáя...

•  ***

Вже трохи є і гіркоти і втоми
Оце б додому – та немає дому

•  ***

В листопадовім окладі
Тінь мене все здоганя...

•  ***

...Рух мовчазної колони робив грізне враження...

•  ***

Василеві ГЕРАСИМ’ЮКУ

•  ***

Немає змін і вінгранý заміни
здаля лиш обпіка веніамінич

•  Дбав про тебе Господь повітових небес

Дбав про тебе Господь повітових небес,
Вириваючи плоть з доль чужих і словес,

•  Ти десь тихо живеш...

Ти десь тихо живеш - від вугла до вугла.
Але я тебе пещу у несамовитім

•  Посеред химерної держави...

Посеред химерної держави,
Де прибився твій південний схід,

•  Cмерть була у волосі, у голосі...

Смерть була у волосі, у голосі.
Дóлів з кóня. Це не з оперет.

•  ***

Віриться не вітрові – стіні.
Сивині – по лíтах і по зимах.

•  ***

Прийшов і станув морок зусібіч.
І ти стоїш у мене під повіками.

•  Яких мені подій?

Яких мені подій?
Є грабові й дубові

•  при вітрі лісостепу....

при вітрі лісостепу при місяці зеленім
всі змаги – проти себе. та сон про горні висі

•  * * *

це не оковита – світ мені як вірш.
та й зі мною світу чи не веселіш?

•  Зажовтіло сонце і країни ласі...

Зажовтіло сонце і країни ласі
Десь мені принишкли за тремким горбом

•  тінь твого дихання лине сюди

•  нишкне чорна країна...

нишкне чорна країна гибельна смертна волость
тіні свої поклавши з двох берегів Дніпра

•  Ах, яка була нам Бона ця...

Ах, яка була нам Бона* ця,
І новини – ті, і ті…

•  ***

Час іде. Тужáвіє потрошку
чар цих невигадливих споруд.

•  ***

Шосейка щось крізь рідний вітер свисне
і кане в осінь, тиху і глибоку.

•  * * *

Хай мерехтить тонка моя печаль
Над селищем, що куриться димами.

•  * * *

•  Твій поїзд мчить. І все переплелось

•  IX.X

IX. X

•  * * *

Лункість небес, ніби вранішній брук.
Трохи гойднулися. Ще б і відкрились.

•  * * *

•  * * *

В Діброві в житі мак. Чого він мені тут?
Бо в хаті при столі чарки давно початі

•  * * *

            Миколі ВІНГРАНОВСЬКОМУ,    
                незникомому