Как хочется укрыться в капюшонах, и бродить по ливням, не держа в голове ничего.
Весенний гром в этом году был раскатистым как никогда.
А у тебя очень уютная ава. Натыкаясь на нее думаешь про что-то такое.

И еще хочется купить в интернетах плед "травка" и всякой другой .у..тни, но я пока держусь.

03.05.2020

Угрызение это гусеница. У каждого своя. Вечно голодная активная такая гусеница. Ну пусть будет пушистая — они симпатичные. Если вы против пушистых — оставьте без пуха. Это может быть даже придуманная гусеница с полосками цвета радуги вдоль или поперек тельца. Пусть она будет в шляпке или с зонтиком или с кружкой пива. Да хоть укуренная! Ваша мимишная гусеница занимается тем, что жрякает ну или сказать по другому — гложет вашу совесть все дни напролет.
Совесть это такая еда для гусениц. Сойдет если представить листик шелковицы или капусты или канабиса. Тем у кого радужные фантазийные гусеницы... Ну к примеру... пусть их совесть будет как сахарная вата, но из облаков. Исключительно из прозрачных розовых облаков. Такие получаются теплым летним вечером, когда солнце садится за горизонт, обещая на завтра совершенный в своей погожести день. И вот даже у такой мимишной совести есть своя мимишная радужная гусеница.
Она трогательно чавкает прозрачную сладкую вату облаков пока не окуклится.
Когда угрызение-гусеница окуклилась, в душе наступает покой. Всегда кажется, что он длится очень коротко. На самом деле не коротко, но и не долго. Покой в душе длится ровно столько, сколько нужно гусенице, чтобы превратится в прекрасную бабочку и улететь. Всякая бабочка улетая, обязательно оставляет яйцо. Оно ждет своего часа, что бы вылупится в угрызение-гусеницу. Когда это случится покою — конец. Но... гусеница эта пушистая или в радугу, с трубкой или с кружкой пива, очень мимишная. Так трогательно чавкает. Особенно радужная. Ведь, именно для нее солнце окрашивает прозрачные облака в розовый.

— Люда!
Вчепившись за глуху браму, ледве підтягується на півголови і, склавши губи трубочкою, кричить прямо в покритий інеєм метал.
— Люу-уда!!
Ненароком цілує металеву трубу, тримаючись з останніх сил, щоб очі були над брамою, зализує солоне з тріснутої варґи.
— Люда-а-а-а-а-а!!!
У вікні навпроти білий бахматий котяра врешті підняв голову в бік воріт, вочевидь, виглядаючи пташку.
— Здрастє, а Люда вийде в снєжки пограти?
Донести своє питання до котяри було не важко — той добре вміє читати по губах. У відповідь пухнастий тиран відвернув носа від вікна і вкрився лапою. Відпускати хазяйку він і не збирався...
— Люда...
Гукнула ще для порядку і бухнула у сніг навзнак - малювати Ангелів по пам'яті. Ангели виходили всі один на одного схожі. За потилицею кололо сніжне пір'я. Губа боліла. Сніжки не ліпилися. А десь у теплій хаті спав котяра і, щоб не спати, варила темну, як ніч у селі без світла, каву Люда...

Вот бывает так: возвращаешь все подарки, задвигаешь давние события, живешь себе дальше. Пьешь только чай, бегаешь по утрам, допускаешь в свою жизнь исключительно приятности. Стараешься изо всех сил. Месяц, пять, девять.. А потом память вежливо говорит "поиграли и хватит".
Тебя в долю секунды отбрасывает в предновогодние клятвы на пьяную и трезвую голову - ничего не вышло. Как только это признаешь, накатывают воспоминания пятилетней давности.
Помнится все с поразительной четкостью, вплоть до солнечного блика. Температура воздуха, шероховатость тетрадок, шуршание страниц. Помнится расположение открытых книг, запах книг, запах листьев - зеленых и пожелтевших. Запах липы и алкоголя. Вкус и цвет меда. Мятость свежих рубашек. Свет фонарей и окон. И интонации. Почему-то интонации голоса помнятся лучше всего. Остается только признать, что отпустить не получилось.
01.10.2013

Простых путей не бывает, а если бывают, то потом все ровно все не просто, то есть илюзия того, что ты принял решение разве..
Эмм.. корочче просто соскучилась, даже хотела набрать, перед тем как пойти напиться, но теперь просто пойду напьюсь. Вот. Так оглянешься, перед тем как забыть думать, и подумаешь?.. У меня ведь по французскому было лучшее произношение в классе.. И что ж это теперь за вид из окна?.. Хотела просто набрать и спросить:
- Скажи все будет хорошо?
- Да - ответил бы ты..

Она отдала бы ему все, но для него это было слишком. Он вежливо брал несколько ночей, затем красиво в разный способ, показывал, что не стоит ее.
Она же звонила чтобы услышать даже не его голос, а привычное «Абонент не доступен».
Он включал телефон. Видел сотню пропущенных. Перезванивал сам. Договаривался об ужине в десять. Шел бухать с друзьями в первый попавшийся бар. Там обнимался со случайной знакомой. Под утро возвращался в свою берлогу переживать бодун.
На следующий день он, вытряхивая карманы, забрасывал в стиральную машину свои с чужим запахом вещи. С телефоном и разной мелочью, выпадала бумажка вчерашней знакомой. Он включал стиралку на щадящий режим. Сохранял в телефоне написанные ее рукой цифры. А потом.. Она отдала бы ему все..

Мы сидели на диване. Я гладила твои волосы. Золотые мягкие, длинные
ровно на столько, чтоб зарыться в них пальцами, и почувствовав
трогательное тепло кожи, взъерошить густую шевелюру. Ты в полудреме
говорил что ненавидишь когда касаются головы, но не сейчас..
Только что, ты предложил своей девушке жить вместе, и по этому поводу
был пьян, счастлив, без_башен. Ты потерял свою голову где-то там, в
складках диванного покрывала, я просто гладила твои волосы.
А потом будет много неправды, походов к парикмахеру, обмен номерами
телефонов с парикмахером, секс с парикмахером, смена парикмахера,
смена цвета волос. Бесконечная смена состояний "в запое" и в завязке".
И стрижки стрижки стрижки: под ноль, под панк, под четверку, под
четверг, под вечер, под кайфом и на трезвую голову.. Много много
колючих стрижек прежде чем мы снова будем сидеть на диване и я буду
гладить твои золотые волосы.

30.03.20012

~
Я вчера была не трезва, вела себя как-то не хорошо.
Это по-поводу 30 набитых стерво-нервозных звоночков на твоем мобильном. 31 был сегодняшний чтоб извинится за 30 вчерашних (б.., что я несу) ты же все ровно уже не берешь трубку )))
~
Свободненько как-то до балахонного состояния без твоего мнения о книгах и музыке.
Ты снова намедни перечитывал "Тайну" Андруховича?.. его стилем пахнет, просто насквозь пропитан отрезанный ломоть твоего свежеиспеченного текста брошеного мне в сообщения.
~
Доброе утро лучшее время для честного разговора. Ночью в мягком ароматном мохе темноты плетется всякое от теплых свитеров, до авосек для выноса на х.. Под мелким сияющим горохом звезд легко выделывать петли Нестерова и прочие этюды воз_Душной акробатики. Но только те петле-слова и петле-поступки которые готов повторить утром и есть настоящее. Именно потому, я обязательно перезваниваю тебе утром, чтобы расставить все многоточия над Ї.
~
Ты всегда любил утро, особенно раннее. Кристальная чистота, прозрачность воздуха и мыслей... Самое лучшее время для ответов.
Скучаю это между строк - ты сказал правду.
Да я скучаю до ломки в суставах до мышечной боли до острого желания прикоснутся лбом о стенку и, б.., пробить ее! Прострелить "ТТ" взглядом.
И еще... это твое жеманно-жмаканое "не любишь меня больше" Я принимаю как влияние ночи надеюсь, эта фраза распетлялась в твоей голове без следа с первыми тонкими нитями солнце-рассвета.
~
Какой величины кратеры с грязью и мясом в космосе твоей-моей души. Всегда будет больно? Прикинь, знак вопроса, а не точка :)

Нежно па... ))

Офлайн

Так сталося, що в холодильнику залежались великі славні абрикоси. І їсти їх уже не хотілось, і шкода було, щоб зіпсувалися.

Крок 1

Берете два курячих яйця - домашніх (можливо, варто уточнити). Одне розбиваєте, відділяючи білок в окрему чашку, друге лупашите цілком. Добавляєте півсклянки цукру, збиваєте ложкою хвилин п'ять. Коли маєте міксер, то збивайте краще ним.

Цукор використовуєте звичайний - білий очищений. Противники очищеного цукру можуть націдити та виварити соку цукрового буряка і написати про результат, їхній досвід може бути корисним для інших противників очищеного цукру.

Крок 2

Над збитою масою ставите ложку з символічною кількістю соди і, не поспішаючи, чавите півлимона. Сода шипить, піна падає в миску... Ну, на видовищне шоу-фонтана на "Рошені" не тяне, але теж настрій підіймає.

Противники використання в харчах харчової соди можуть тримати ложку над умивальником, першу половину лимона чавити, спостерігаючи цікаву хімічну реакцію, а другу в цей час їсти, оскільки лимони дуже корисні для організму.

Крок 3

Додаєте до маси магазинну сметану (половину підготовленої кількості, грамів зо 100) , замішуєте ложкою. Підсипаєте муку, знову замішуєте ложкою. Ті, хто мають міксер, хай мають, але тут не використовують. Додаєте решту сметани (грамів 150). Ненав'язливо вирішуєте просту задачку - на скільки грамів перша половина сметани менша від другої. Потім згадуєте, що половини взагалі-то бувають тільки рівні... Отже, то були не половини! З цимим думками закінчуєте орудувати ложкою. Зробивши в тісті маленьку лунку, наливаєте у неї 50 грамів розтопленого на сковорідці теплого вершкового магазиного масла, і починаєте місити руками, доки тісто не почне відлипати від пальців.

З противникам вживання в їжу магазиної сметани та масла важко не погодитись. Дуже часто під видом цих продуктів продають справжнісіньке фуфло. Але доки противники збирають сметану та б'ють масло, решта може згадати літери і почати читати склад продукції на обгортках.

Вчимося обирати з усьго фуфла відносно годне для харчування. Крім вміння читати тут потрібен ще й особливий нюх, оскільки на обгортках теж можуть написати бозна-що. Але якщо ви не володієте навичками виживання у кам'яних джунглях, то станьте противникам вживання в їжу магазиної сметани та масла. Їдьте в село, купіть корову і не думайте багато. Не до думок тепер буде - тре корову чимось годувати...

Йдучи у магазин купувати "молочку", ви й без мене знаєте, що:

а) дешеве добрим не буває,

б) сметана називається СМЕТАНА, "несметана" називається СМЕТАНКА

в) вершкове масло з морозилки не ріжеться, а колеться шматочками, в розтопленому стані має смачний запах, біленьку плівку і в жирку плавають білі пластівці.

Крок 4

Готове тісто кладемо у морозилку хвилин на десять. Ніякої магії -просто з охолодженим тістом зручніше працювати. У ці 10 хвилин дістаємо з холодильника 10 великих суперських абрикосів, яких до цього було 100, але ті ,що залишилися, у свіжому вигляді вже просто не лізуть. Миємо, ріжемо на половинки, присипаємо двома чайними ложками цукру.

Противникам вживання цукру читати вище.

Крок 5

Згадуємо про білок у чашці від першого яйця. Беремо столову ложку і насипаємо в білок дві ложки цукру. Якщо згадане яйце було велике, то насипаємо з верхом.

Той, хто має міксер, кладе ложку, бере міксер і радіє життю та крутій білосніжній піні з білка, що аж стоїть. Той, у кого його немає, пробує шукати вінчик, а потім таки бере ложку, починає довго і нудно збивати білок із цукром.

Доки б'єш білок ложкою, згадуєш, що така езотична штука як вінчик залишилась у мами. Ти, починаючи власне життя у новій квартирі, думала (-ав), шо купиш міксер. Будеш собі газдиня чи газдо (хлопці теж з яйцями на "ти", особливо вранці, коли газдиня після клубу спить, а тобі перед роботою хоч би омлетом перегар перебити).

Але не купила (-ив). Були свої приорітети - спочатку комп, потім телефон, потім пакет на інтернет, потім апгрейд компа, потім дорожчий пакет на інтернет, зміна телефону на смартфон, а тут ще й айпад на підході...

Отако ти вже десять років живеш окремо від мами, від вінчика, і плани на міксер вже більше схожі на самообман. З такими думками, якщо не махлювати і взяти, як написано вище, домашнє яйце, то сяка-така білкова маса зіб'ється.

Противникам вживання цукру - більше про цукор ні слова.

Крок 6

Харош любуватись натюрмортом з дрельованих абрикосів! Включаємо духовку - нехай гріється. Дістаємо охолоджене тісто і ділимо, як на вареники. Беремо качалку. В кожній українській сім'ї є качалка. Якщо немає, то бігом купувати, пляшкою від пива користуватися - непатріотично.

Розкачуємо тісто. Вкладаємо начинку - абрикоску і заліплюємо по колу. Раз виходить квіточкою, раз шось схоже на хачапурик з дірочкою. Ну, як ліпиться, так і ліпиться - це не зламаний ніготь (ваш чи вашої газдині), тож не переймайтесь.

Абрикоску, що виглядає, накриваємо збитим білком.

Кладем у розігріту до 180 градусів духовку та випікаємо до готовності.

Хотіла ще присипати цукровою пудрою, щоб хоч якось врятувати презентацію, але з поваги до противників вживання цукру не стала.

Для печива "Абрикоска":
Яйця домашні - 2 шт.
Лимон - 1/2
Сода - 1 дрібка
Сметана - 250 г
Масло вершкове - 50 г
Цукор - 200 г
Абрикоси крупні - 10 шт.
Мука - скільки візьме.

Серпень 2011 року

Він стояв обабіч дороги. Самотній і такий п'яний.
Б о л я ч е.
Наче від яскравого світла, було боляче бачити його, такого не чужого, але таким - самим не своїм. Самій би напитися, забутися. Чи закохатися і забути. Чи просто тікати кудись. До верху дряпатися, вдосконалюватися, тішити своє его.
З б а й д у ж і т и врешті до того, що він пропадає просто тут обабіч дороги, зношуючи дорогі, але подаровані речі.
Пропиває останні шанси щось змінити у своєму житті...
Це він, це все ще він! Той самий сталевий погляд сірих очей.
Та сама сліпуча усмішка. Та ж демонстративна - на заздрість усім - незалежність.
Він не мав ні боргів, ні грошей, ні зобов'язань.
І мав у себе в квартирі суку. Вівчарку. Чужу.
Та-ак хотілося не стриматись і вкотре, мало не силоміць, всунути йому ще одну спробу отримати іншу свободу. Дати ще один шанс лише для того, щоб не почати його жаліти.
До неможливості спокійна, наче не лише йому незнайома, наче сама собі чужа, підходить до нього, усміхається
Він зрадів цій випадковій зустрічі. Він так щиро зрадів їй, такій стрункій, одягнутій у якесь дороге брендове дрантя.
Холодному погляду блакитних очей зрадів, діловому оскалу ЇЇ посмішки, бо це все була вона, хоч і сама не своя.
Вона вітаэться, пропонує… р о б о т у…
Чи тому, що він був п'яний, а може, тому, що знудився ні хріна не робити,
він:
Погоджується прийти у найближчий вівторок до неї в офіс.
Погоджується кинути пити.
але
Не погоджується завести собі постійну дівчину.
Не погоджується повернути своєму другу собаку, яку той, через ділову зайнятість, егоїстично зіпхнув і забув.
вона:
Погоджується на всі його "але".
Домовились. Аби скріпити угоду вона цілує його у чисто голену щоку.
Ненароком торкається його чисто вимитого світлого волосся.
Відчуває свіжий запах його парфуму та шалений запах перегару. Сама шаленіє, мало не до сліз, від цієї суміші запахів. Як би вона хотіла не знищити, а купити у нього тієї свободи. Цілими днями пити коньяк, читати класику. Вечорами гуляти з собакою. Вночі кохатися щоразу з іншими. Занадто дорога ціна запаху - недозволена розкіш.
Він пришов найближчого вівторка.
Минув якийсь час.
Він купив собі ділове брендове дрантя, отримав іншу свободу з грошима та новими можливостями. Але так і не отримав її, і так і не віддав собаку.

2009

Лето. Невыносимая жара. Время экзаменационной сессии. Можно и пива захотеть. Но я не люблю пиво. Люблю шоколад, сессию, общагу на Российской и одного человека. А еще цветы люблю.
После пар, одержимая идеей насобирать полевых цветов, оказалась я на берегу Днепра. Лето почти довело Киев до состояния пустыни. Недалеко от Днепра росли лишь колючки. Мой поиск еще чего ни будь зеленого, увенчался находкой какой-то мутанской травы с необыкновенно длинными колосками. Я выросла в поле, рядом с лесом, но такую траву никогда раньше не видела.
Трамвай долго плелся через мост Патона. Солнце печет. Нет, даже если бы умирала от жажды не пила бы пиво. Люди таращатся на мой букет. Думаю не только потому, что он мутанский. Если бы я появилась с букетиком из клевера, полевой ромашки, они бы обращали не меньшее внимание. А, может, взять да объехать весь Киев, демонстрируя свои колоски. Можно, если бы не жара.
Тополя и сосны под общагой встретили приятной тенью. В моей комнате темновато и прохладно. Мутантов в бутылку сама на - подоконник. Отдых.
Если я не ем, не сплю, не учусь и не в гостях, значит, я сижу на подоконнике. Смотреть из окна не новое занятие, но когда твоя подруга далеко, всякие задумки свернуть горы теряют смысл. А вот когда мы вместе, сессия превращается в одно большое приключение. Говорят женской дружбы нет. Но ведь дружба это не разнополый сортир (девочки налево, мальчики направо). Дружба - это дружба.
Я полюбила смотреть из окна. Во первых, просто полюбила, во вторых под окнами мог появится он. Он не первый, не последний, не единственный, но самый-самый. Он мог возвращаться из института, одетый в белую рубашку и черные джинсы. Или с речки (недалеко от общежития, в соснах, есть чудесная речка). Он пройдет по асфальтной дорожке, в шортах, с полотенцем через плечо. В его густых волосах цвета спелой пшеницы, будут мокрые пряди. Или мог появится сначала его голос - низкий поставленный, самый лучший в мире голос. А затем сам владелец вынырнет из-за угла. На нем элегантный костюм. Значит был концерт.
Он заметит меня, перестанет петь, бросит "привет" плюс две-три дежурные фразы, и толкнув тяжелые двери общаги исчезнет.
Когда каждый день наблюдаешь одно и тоже, то среди прочего, замечаешь только то, что тебя интересует, остальное просто не видишь. Обычно меня, по вполне понятной причине, интересовала только асфальтная дорожка. Но рядом с ней я вдруг заменила (этого просто не может быть!) на обочине росла невысокая трава. Живая зеленая трава. Ее уберегла от солнца тень тополей и сосен. Изумрудные иголочки завораживали. Это что-то потрясающее!
- Привет! - он стоял под моим окном. Рискуя свалится, я махнула рукой в ответ.
- Береги себя! - крикнул он.
- Я лечу вниз улыбнувшись ответила я.
У-у-ух! И ноги в шлепанцах хлопнули о деревянный пол - вот и прилетели.
- Пока! - я захлопнула окно.
Когда каждый день наблюдаешь одно и тоже, то среди прочего, замечаешь только то, что тебя интересует, остальное просто не видишь.

1997