•  * * *

вище панчішок,
де шкіра пружна і гаряча,

•  * * *

ти зводиш мене з розуму просто,
заповнюєш увесь простір,

•  * * *

Наші ночі – нестримногарячі,
наші ранки – січневохолодні.

•  * * *

Снігу навіяло повно.
Сипле з усіх шпарин.

•  * * *

Мрій, доки мріється,
жити спіши сповна.

•  * * *

Все має свій початок і кінець:
народження і смерть, знайомство і прощання,

•  Віртуальна коханка

Ти дорослішаєш,
Зважуєш за і проти.

•  * * *

Ваш засмучений погляд... Від нього незатишно в грудях,
Ваші очі жагучі, та це перестигла жага.

•  * * *

Хочеться барв і руху.
Іноді ж – просто тиші.

•  * * *

Вечір розхлюпує місячне сяйво,
Перечепивши небесний дзбанок.

•  * * *

Тихо осінь минула. Здалася зимі без бою.
Білі інею стяги покинула на землі.

•  * * *

Набираю слова, що хотів би сказати на вушко,
Витираю – доповнюю – змінюю… Знову не те.

•  * * *

Чекаю "зелений", шукаю очима,
І подумки знов посилаю сигнал.

•  * * *

Ти до болю земна: шию маєш і руки,
На руках маєш пальці, на шиї – кольє,

•  * * *

Знову вечір осінній, танцюють оголені тіні.
Методично годинник протореним шляхом крокує.

•  * * *

Ти розплющуєш очі, всміхаєшся, кажеш: «Привіт!»,
У волоссі Твоєму заплутались сонячні зайчики.

•  * * *

Пальці, збиваючись,
гублячи певність і розмір,

•  * * *

Ти приходиш нечутно, тоді, коли вже вечоріє,
Коли сонце призахідне золотом вабить блакить.

•  * * *

На останній сторінці літа
залишаюся ще на мить:

•  * * *

Ти знову приходиш у мої думки
лагідним сонячним зайчиком…

•  * * *

Нарешті на Твоїх устах
заграла посмішка…

•  * * *

Тричі грюкне вікно, тричі вітер скуйовдить волосся,
Тричі випустиш з рук телефон… Знову… Хай йому грець!

•  * * *

Посміхаюсь. Щасливо і легко…
Почуваю себе поза часом.

•  * * *

Хто вона?
А…

•  * * *

Це, як завжди, назавжди – гарячі перса налиті,
Коли очі говорять: «Хочу!»,

•  * * *

В кожного буде своя осінь,
кожен дістане свою кулю;

•  * * *

Впіймати тишу,
прожити холод

•  * * *

Які новини? Коли випаде сніг?
Коли спиш, про що бачиш сни?

•  * * ** * *

Краплями з неба сіється сум
в вічну прогірклу землю.

•  * * *

Враження, ніби самотній…
Ранку шукаю в небі.

•  * * *

Останні дні весни…
Образи відійшли.

•  * * *

Ти вершинами міряєш долю,
руки вгору і груди вітрам.

•  * * *

Довга дорога додому:
на вікна падає сутінь,

•  * * *

Колиска дощу.
По вітру пливуть мелодії.

•  * * *

Повертаємося.
Вже розвиднілось.

•  * * *

Неспокійно, не в унісон
Б'ються наші серця сьогодні.

•  * * *

Ненаписаний вірш,
як навхрест забите вікно...

•  * * *

Вірші народжуються
у південній півкулі мозку –