Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Валерій Гужва (1936)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   ***
    Є щось прадавнє у сімейних фото
    продукції районних ательє:
  •   ***
    Перебудь малі й великі біди,
    трохи щастя зачерпни у ківш,
  •   ВІРШІ ЛЕОНІДА КИСЕЛЬОВА
    Час відвіяв слів легких полову,
    лиш добірне зерно на токах.
  •   ***
    Я - купка праху. З погреба століть
    від мене ані знаку, ані звуку.
  •   ДО ПАРАДИГМИ "ДРУЖБА НАРОДІВ"
    Несходима українська твердь
    приросла до підошов і серця.
  •   МОНОЛОГ ОДНОГО ЗНАЙОМОГО
    Я весело живу. Купую хліб.
    Роблю що треба. З ворогом лукавлю.
  •   ***
    Заблукало мале віршеня
    поміж трав, поміж квітів у полі.
  •   ***
    Вечоріє тихо і поволі,
    ще не сплять муарові джмелі,
  •   ГОЛОС
    Я так відверто скучив за тобою,
    що вже безсилі книги і листи.
  •   ***
    Яка буває врода - боже мій!
    Ні сивині, ні рокам не приспати
  •   ЕДЕМСЬКИИ ВЕРТОГРАД
    Пригальмуй, не спіши,
    залиши ще хоч дрібку надії на завтра,
  •   ***
    Курна провінція донбаська.
    Фантомний, нерухомий час.
  •   КАТАРСИС
    Тепер. Сьогодні. Зараз. Назавжди.
    Кажу собі: дивись ув очі правді.
  •   СОСЮРА
    Любов'ю надірване серце,
    молла й моджахед України,
  •   ПАПЕРОВИЙ ПІЛОТ
    Череп'яні кордони цієї держави,
    дерев'яні ракети, солом'яний флот.
  •   ***
    Колись давно, не знати вже й коли,
    я брав перо до рук із трепетом побожним,
  •   ***
    Я переходжу в трансцедентний вік,
    усім єством своїм перетікаю,
  •   ***
    Я переходжу в трансцедентний вік,
    усім єством своїм перетікаю,
  •   ***
    Літаки закрутяться, мов листя.
    Башти захитаються я падуть.
  •   ***
    Цей проминальний світ, де ворогів і друзів
    єднає часолет, єднає часоплин.
  •   ***
    Зеленіє бур'ян при дорозі,
    нароста на подвір'ї спориш,
  •   БІБЛІЙНЕ
    Грають архангельські труби
    і папороті цвітуть.

  • Огляди

    1. ***
      Є щось прадавнє у сімейних фото
      продукції районних ательє:
      старі розсілись на стільцях з комфортом,
      жінки з дітьми. У кожної - своє.

      Завмерли руки у незручній позі.
      Краватка давить. Комірець зім'явсь.
      На фоні башти, що схилась в Пізі,
      знімається з Донеччини сім'я.

      Я бережу давно пожовклий знімок.
      На нього глянув - як води напивсь:
      всі родичі мої. Разом із ними
      колись мій батько в просторінь дививсь...

      Погляну лиш на занімілі руки
      малих дядьків, ще молодих бабусь,
      і відчуваю світу непорушність,
      і, як ганеби, одного боюсь:

      лишитись в хліборобськім чеснім роді
      байдужим зайдою, лукавим байстрюком...
      Я відчуваю рівний пульс народу,
      стаю, як всі на фото, селюком...

      Минуть роки. І я гукну домашніх -
      синів, дочок, внучат - увесь мій рід
      зніматися на тлі старої башти:
      онук був, син, а стали батько й дід.

      Хай іронічно дивляться нащадки
      на неминуче старомодних нас.
      Джерельце роду б'є десь на початку -
      отам ріка, до речі, почалась.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    2. ***
      Перебудь малі й великі біди,
      трохи щастя зачерпни у ківш,
      бити вчись, навчись лишатись битим,
      викопай криницю між пісків,

      кинь сім'ю, навік утрать кохану,
      сина відпусти в незнану путь,
      будь тверезим, безнадійно п'яним,
      спробуй таїну життя збагнуть,

      дружбі вірним будь, неначе лицар,
      друзів призабудь у суєті,
      благородним будь, байдужим,
      ницим, все спізнай у грішному житті,

      а тоді вже, на вечірнім прузі,
      підбери самотнє кошеня
      і скажи тоді коханій, друзям,
      синові: «Глядіть: воно - це я...»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    3. ВІРШІ ЛЕОНІДА КИСЕЛЬОВА
      Час відвіяв слів легких полову,
      лиш добірне зерно на токах.
      Вірші Леоніда Кисельова,
      пригорщ зерен золота, важка.

      «Завтра буде світ такий, як завше...»
      живемо, і справді він такий.
      І твоя кохана вийшла заміж,
      хлібом не годує їжаків.

      «Заспівайте, сестро, заспівайте;..»
      Йде Шевченко, Катерина йде.
      На Подолі жде трамвая Байда,
      од біди собаку одведе.

      «В зорянім серпневім павутинні..»
      Ця потужність в сотні мегават!
      Не міраж - оаза у пустині,
      проростає жито, не трава.

      Вірші Леоніда Кисельова...
      Не забуде їх моя земля.
      Коником в траві туркоче слово.
      Чується: «Не бийте журавля...»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Я - купка праху. З погреба століть
      від мене ані знаку, ані звуку.
      ...Мені з братами випало спинить
      нашестя печенігів і сельджуків.

      Я - геть ніщо. Доісторичний пил.
      Хвіст мамута коштовніший од мене.
      ...Нащадок мій Василька осліпив -
      князь Святополк підступний і скажений.

      Я - тіні тінь. Історії міраж.
      Сон привида реальніший, їй-богу.
      ...Богданів лицемірний макіяж
      не клав я на лице Вітчизни строге.

      Я - шелест вітру, вічна ковила
      на залишках розораного степу.
      ...Сковородою з міста до села
      мандрую під анафему Мазепі.

      Скажи, нащадку, чи твоя земля
      оця, що я давненько є вже нею?
      Чи й досі тінь мордовського кромля
      не скинув з неї, наче з пліч кирею?

      Я - праху прах, я геть ніщо,
      я тінь, але затямте, земляки лукаві:
      ми в битвах мерли, щоб не животіть
      історії своєї байстрюками.

      Я - лиш фантом. Хоча й ви всі - то я:
      герої, мучні, президенти, блазні...
      Аби лиш не міраж - земля своя,
      аби завжди і доля, й мова - власні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ДО ПАРАДИГМИ "ДРУЖБА НАРОДІВ"
      Несходима українська твердь
      приросла до підошов і серця.
      З Канева тоді постане Тверь,
      як мадяр забуде своє "сервус",

      як японець ступить на поріг
      дому,
      не позбувшися взувачки,
      як замбійський чорний носоріг
      од шротини білої заплаче.

      Є межа, яку не перейти,
      хоч би як товклося все віками.
      У Козлові мамі кажуть "ти",
      в нас на "ви" звертаються до мами.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. МОНОЛОГ ОДНОГО ЗНАЙОМОГО
      Я весело живу. Купую хліб.
      Роблю що треба. З ворогом лукавлю.
      З нещирим другом п'ю на розі каву,
      а друга на нещирості ловлю.

      Так - день у день. Та станеться колись:
      піду по хліб - замало буде грошей.
      І недруг щиро скаже: «Найдорожче -
      то мати друзів. Де ж вони, твої?»

      І прийде друг. І купить хліб мені.
      Додому проведе. Розкаже правду
      мені про мене (правди, бач, запрагну!)
      і піде геть... Я весело живу...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***
      Заблукало мале віршеня
      поміж трав, поміж квітів у полі.
      Хлопченя ти моє, зайченя,
      погуляй, коли хочеш, на волі.

      Відпущу я тебе, віршеня,
      будь собою, рости помаленьку.
      Хай з тобою росте бусленя,
      що лишилось без неньки одненьке.

      Будьте друзі, маленькі мої,
      хай ростуть вам до осені крила.
      Як покличуть вас теплі краї -
      буде крилам і розмах, і сила.

      ...Вітровій літаки зупиня,
      холодінь - людям нікуди дітись.
      На порозі стоїть віршеня.
      Привело бусленя — відігрітись.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. ***
      Вечоріє тихо і поволі,
      ще не сплять муарові джмелі,
      на обрусі неба крихти солі
      хтось розсипав, ніби на столі.

      Ластівки приспали ластів'яток,
      солов'ї пильнують солов'ят.
      Будень дня, терпкої ночі свято,
      що дарує світу немовлят.

      Спить кохана. Намистинку поту
      у міжбрів'ї місяць відшукав.
      Ноче-ворожбитко, що в нас потім
      чи легка дорога, чи важка?

      Ворожи на тиші і на зорях,
      на воді імлавій, спориші.
      Ворожи на щасті і на горі,
      на своїй всезнаючій душі...

      Ніч мені до ранку ворожила,
      сипала із жмені світляків,
      все минуле переворушила.
      Танучи, таке сказала: «Кинь

      марні спроби зазирнуть в майбутнє.
      Жодна ніч тобі не відповість,
      безпечально буде а чи скрутно,
      полетиш у прірву чи увись...
      Краще подивись, чи спиться милій...»

      Жебонить світанку течія.
      Тінь рум'янцю біля круглих вилиць.
      Загадкова жінка. Нічия.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    9. ГОЛОС
      Я так відверто скучив за тобою,
      що вже безсилі книги і листи.
      Грудний, глибокий, наче звук гобоя,
      твій голос почина в мені цвісти.

      Тобою починаю день зимовий,
      коли він схожий ще на пізню ніч,
      далека, мовби з островів Самоа,
      мені луна твоя шовкова річ.

      І час, і відстань між собою в змові -
      надійна охорона самоти -
      і лиш твоя непогасима мова
      залізні їхні прорива фронти.

      Я чую в ріднім голосі далекім
      утому, і зневіру, і любов -
      то клекіт одинокої лелеки,
      що неперекладний на жодну з мов.

      Лиш я твій голос чую й розумію,
      настояний на згірклому меду.
      Нічим оборонитись не зумію,
      на голос твій, забувши все, піду.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. ***
      Яка буває врода - боже мій!
      Ні сивині, ні рокам не приспати
      її. Вона сліпить, мов спалах,
      мов блискавка. Все видно у пітьмі.
      Зайнявся день. З очей полуда пада.
      Така буває врода на землі.

      Такої вроди не бажай собі,
      бо - як же всім красу таку збагнути?
      Націляться пліток криві багнети
      в обличчя боттічеллівське тобі.
      Самотність стогне в золотім багеті -
      такої вроди не бажай собі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ЕДЕМСЬКИИ ВЕРТОГРАД
      Пригальмуй, не спіши,
      залиши ще хоч дрібку надії на завтра,
      я так хочу з тобою
      ізнову уранці побачити цей вертоград.
      Стільки всякого в цьому житті
      ми звертали з тобою на жарти -
      хай тепер відпочине,
      забудеться, врешті, відпустить
      до завтра ця гра.

      А весняного ранку
      вертоград наш гілками магнолій
      розквітлими стріне,
      наче вперше в житті,
      ми зайдемо туди, до Едему, ніби Єва й Адам.
      З-за пухової хмари
      усміхнеться нам Вседержитель
      у піджачку із люстрину,
      та забудемо ми, наче діти,
      насторогу довічну:«... і Аз воздам».

      І пропіють нам, грішним,
      едемські веселі півні: «Тут не ждуть, тут кохають»,
      і на весь вертоград -
      тільки лоно і перса, і очі, і очі азійські цвітуть...
      Пригальмуй ці літа,
      що так гірко, пекельно, нестримно минають,
      до останніх сурем
      мені вічною грішною звабною Євою будь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      Курна провінція донбаська.
      Фантомний, нерухомий час.
      Картопелька замість ковбаски.
      Різдво. Великдень. Трійця. Спас.

      Маленькі зліпочки батькові,
      о як раділи ми, коли
      вони, безногі, безрукові,
      з війни до школи нас вели.

      Кругом червоні транспаранти,
      залізних гасел хоругви,
      донбаське мовне есперанто -
      немовби розсипи жорстви.

      Сумні військовополонені
      з руїн дивилися на нас.
      На п'єдесталі - з гіпсу Ленін.
      Різдво. Великдень. Трійця. Спас.

      Ми з тих химерних літ постали.
      Було нам зовсім невтямки,
      хто винен - Гітлер а чи Сталін,
      що інваліди в нас батьки.

      Була Велика Вітчизняна
      і Перемоги торжество.
      Були промови полум'яні,
      було кремлівське божество.

      Все, що учили ми з принуки,
      в архів історія здала.
      Вернула б краще батьку руку
      чи в мене пам'ять одтяла.

      Ростуть прагматиками діти.
      Метаном вибуха Донбас.
      І предковічні ставлять міти
      Різдво. Великдень. Трійця. Спас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. КАТАРСИС
      Тепер. Сьогодні. Зараз. Назавжди.
      Кажу собі: дивись ув очі правді.
      Твоє кохання - міллю битий прапор,
      олжа роз'їла твій убогий дім.

      Сьогодні. Зараз. Назавжди.
      Тепер шлях відступу собі перетинаю,
      із древка вутлий прапор я зриваю,
      жену олжу з німих кімнат-печер.

      Тепер. Сьогодні. Зараз. Назавжди
      вирішую, що годі йти по колу,
      любові, мов Великому Моголу,
      не стану вже курить священний дим.

      Сьогодні. Зараз. Назавжди.
      Тепер відкрию серце спокою і волі,
      лісам і горам, вітру в чистім полі,
      дзеркальним плесам лагідних озер.

      Кажу собі: небесних манн не жди,
      іди вперед, радій мозольній праці.
      У ній ти знайдеш і любов, і правду.
      Тепер. Сьогодні. Зараз. Назавжди.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. СОСЮРА
      Любов'ю надірване серце,
      молла й моджахед України,
      стотисячний воїн Петлюри,
      піддослідний більшовиків,
      ти дервіш в халаті психушки,
      провидець з очима дитини,
      донецький сумний соловейко
      на всі українські гілки...

      Чому тебе вибрала доля - не знаєм,
      бо відки нам знати,
      знання лиш помножить скорботу
      за тим, що тебе вже нема.
      Тобі Україна була
      і сестра, і дружина, і мати -
      бувала ж, одначе, як мачуха люта,
      як чорна зима.

      Ти б міг розповісти, Поете,
      як в мушлі ховалися друзі,
      як, струєна співом нещирим,
      розколювалась голова,
      як раптом тобі серед ночі
      зривала поезія шлюзи,
      поставлені, наче капкани,
      і мислям твоїм, і словам...

      Та годі уже суєслів'я. Життя -
      то суцільна чернетка
      на камені, а чи папері,
      на лазерних дисках доби...
      Аби хоч єдиний нащадок здобув
      з глибини Інтернету
      й поклав собі десь біля серця:
      «Любіть Україну. Люби...»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. ПАПЕРОВИЙ ПІЛОТ
      Череп'яні кордони цієї держави,
      дерев'яні ракети, солом'яний флот.
      В літаку з бузини, у шоломі іржавім
      пролітає над нею паперовий пілот.

      Унизу, попід ним - іграшкові палаци,
      станіольні лани, гори з пап'є-маше.
      У вертеп головний позбирались паяци,
      щоб поїсти муляжні еклери й буше.

      То нічого, що тістечка їхні несправжні,
      то нічого, що їхні костюми смішні -
      персонажам отим розписним картонажним
      лише власні промови поживні й смачні,

      У вертепі відбудеться свіжа вистава -
      ляльковод накрутив на всі пальці нитки -
      і лунає звідтіль: «Нова ера настала,
      для дорослих дітей - безкоштовні квитки!»

      О країно лялькова, настільний вертепе,
      що насправжки, що ні в потойбічні куліс?
      Скільки літ не служи Мельпомені й Евтерпі -
      прийде край твоїй службі і вірі колись.

      Мов пілот іграшковий, згори на країну
      подивлюсь і своїм не повірю очам.
      Геть алюзії, там, унизу, не Вкраїна,
      а держава-фантом, а вертепна свіча.

      Череп'яні кордони цієї держави,
      дерев'яні ракети, солом'яний флот.
      В літаку з бузини, у шоломі іржавім
      стеаринові сльози ронить горе-пілот.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      Колись давно, не знати вже й коли,
      я брав перо до рук із трепетом побожним,
      і ті рядки, що їх писав, були
      для мене світом дивним і тривожним.

      Колись давно, мабуть, життя назад,
      мені любов була висока і шляхетна,
      і фіалково квітли небеса,
      мов бунчуки анатолійських хеттів.

      Колись давно, засмаглий, молодий,
      я вів за руку доню, наче долю,
      й вірджінських сигарет солодкий дим
      плив над столом у товариськім колі.

      Колись давно, шляхетний і прямий,
      збиравсь на краще цілий світ змінити,
      аби прозрів сліпий, сказав німий
      слова найперші - «жити» і «любити».

      Колись давно... У присмерку років
      перебираю давні вірші і любові.
      Зберіг тепло дитячої руки
      й золу стремлінь і сподівань у слові...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Я переходжу в трансцедентний вік,
      усім єством своїм перетікаю,
      крізь амбразури втомлених повік
      новітній час в старий дзиґар впускаю.

      Іще горить в крові адреналін,
      іще життя спокусами гендлює,
      та невблаганна зміна поколінь
      на сущих всіх невидимо полює.

      Пророк вчорашній нині вже смішний,
      сліпі недавні ідолопоклонці.
      Ті, що колись встромляли в сонце ніж,
      рибалять у державній ополонці.

      Харизматичні постаті вождів -
      пожива для захланних гумористів.
      Аби не очі сиріт, сльози вдів —
      смішна була б луна помпезних істин.

      Перетікаю у нові часи
      з надією, з незгорбленим сумлінням.
      Вкраїнонько! Нарешті ти єси.
      Здійснися у майбутніх поколіннях.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      Я переходжу в трансцедентний вік,
      усім єством своїм перетікаю,
      крізь амбразури втомлених повік
      новітній час в старий дзиґар впускаю.

      Іще горить в крові адреналін,
      іще життя спокусами гендлює,
      та невблаганна зміна поколінь
      на сущих всіх невидимо полює.

      Пророк вчорашній нині вже смішний,
      сліпі недавні ідолопоклонці.
      Ті, що колись встромляли в сонце ніж,
      рибалять у державній ополонці.

      Харизматичні постаті вождів -
      пожива для захланних гумористів.
      Аби не очі сиріт, сльози вдів —
      смішна була б луна помпезних істин.

      Перетікаю у нові часи
      з надією, з незгорбленим сумлінням.
      Вкраїнонько! Нарешті ти єси.
      Здійснися у майбутніх поколіннях.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. ***
      Літаки закрутяться, мов листя.
      Башти захитаються я падуть.
      Десь зі Сходу, з-поза передмістя
      Білим сонцем встане Страшний Суд.
      Євген Маланюк. «Візія»,12.1.1933

      Не знати, божевільний чи пророк
      поетові підказує рядок,
      здавалося б, занадто патетичний....
      А на свій орбіті еліптичній,
      справляючи одвічний колобіг,
      планета наша, байдужа до книг,
      скажіть спасибі — досі терпить людство
      із схильністю його до самогубства...
      Тим часом пролунав уже глагол -
      пророцтво, сновидіння, протокол -
      і от поет, скоцюрбившись од болю,
      із криком випуска його на волю,
      не знаючи, проте, коли і де
      настане апокаліпсичний день...
      ...Нью-Йорк, Велике Яблуко, невже
      твоя трагедія привиділась поету?
      О ці слова, яких ніхто не чує,
      пророцтва, що збуваються колись,
      як таємничі візії Біблійні...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Цей проминальний світ, де ворогів і друзів
      єднає часолет, єднає часоплин.
      Незчуєшся - аж ти вже на останнім прузі,
      ну а за ним, за ним - лише гіркий полин.

      Цей неповторний світ, де зненависть з любов'ю
      у спалаху життя переплелись навік,
      де поклик джерела і прагнення оновлень -
      як прихисток труни, як немовляти крик.

      Цей незникомий світ, жорстокий і ласкавий,
      котрий мене й тебе виґойдував і вчив,
      аби ніхто із нас не скис і не розкаявсь
      утому, що любив, ненавидів, грішив.

      Цей незабутній світ - із темряви і світла,
      із щастя і добра, із горя і біди,
      залишиться по нас, як прокурор і свідок
      людських химерних доль, що зникли назавжди.

      Цей несходимий світ, що хлюпає у вени
      прийдешніх поколінь прийдешньої доби...
      Хай що б там не було — він щедрим був для мене
      на радість і біду, на цей прощальний біль.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    9. ***
      Зеленіє бур'ян при дорозі,
      нароста на подвір'ї спориш,
      у кущах солов'ї-віртуози
      вголос вчать Вінграновського вірш.

      Затужилося так за любов'ю
      до лісів, до пташок, до мурах,
      до Полісся і до Подніпров'я,
      до степів, де співає ховрах.

      Задихнулась душа в несвободі
      пильнооких міських кам'яниць
      і тікає з тюрми, наче злодій,
      до небес, що на денці криниць.

      Не у захваті етнографічнім,
      що проймається ним патріот, —
      в Україні я в скруті довічній,
      яку Спарті двожильний ілот.

      Наболіла давно Україна
      не одному такому, як я, —
      й бунтівнича її половина
      й та, що плодить раба й холуя.

      Мозолі від сусідських обіймів
      носить гордо, немов ордени,
      половина звитяжців тубільних,
      половина ж глузує із них.

      Ну, а там, де не чутно дебатів
      про майбутнє народів, держав,
      походжають лелеки цибаті
      по мочарах, по зелені трав,

      і виходить вдова на подвір'я
      годувати свиню і курчат,
      і триває нічне перемир'я
      поміж зір, парубків і дівчат,

      і бур'ян шелестить при дорозі,
      постелився під ноги спориш,
      і в кущах солов'ї-віртуози
      досі вчать Вінграновського вірш.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. БІБЛІЙНЕ
      Грають архангельські труби
      і папороті цвітуть.
      Апостол із профілем Дзюби глаголить,
      а тлуму не чуть.

      «Здається, він правду каже..»
      «А де ж він раніше був?»
      Свистить у повітрі камінь,
      бо не зрозуміло рабу,

      як житиме, знаючи правду...
      Помчав фарисей-патріот
      з доносом в найближчу управу:
      бунтує апостол народ!

      Спітніла, у вічному страсі,
      юрма, як завжди, - лайно,
      і це не в біблійному часі,
      а втім, чи не все одно?

      Нащо ти Вітчизні, пророче?
      Дарма пропадеш, дарма...
      Він дивиться людям ув очі.
      Гримить єрихонська сурма...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5