"Медіуми історії" - звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів, вже швидше за все вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - поезія? В широкому розумінні поезія - це ... художнє словесне образотворення, що відрізняється, скажімо, від прози віршованою, ритмічно побудованою мовою. Так пишуть в енциклопедіях і різних тлумачниках.
А що не пишуть у словниках? Ну, наприклад, те, що поезія - є мистецтво, а мистецтво - це експериментальне продовження деяких актуальних і не дуже традицій гармонійного життя певного народу на певній території. Тобто, таке собі примітивне для приматів поетичне мистецтво зобов'язане охоплювати величезні обсяги гармоній поза особою митця. Можливо комусь не подобається слово "зобов'язане", мовляв, нікому і нічого ми не зобов'язані, але нехай скаже таке в магазині, або в школі, або батькам і робитиме це "незобов'язане", а не тільки гонить "пургу". А що значить охоплювати обсяги гармоній? Це значить співпадати за багатьма характеристиками зі світом живого поза собою, поза своїм "я". Це напевно і є ідеальною поезією, - складовою такого собі комплексного числа образу. Образу живого великого, чи нескінченого ряду дрібніших образів.
"Ubi vita, ibi poesis" - де життя, там і поезія, вважали латиняни. Найцікавіше, що такий образ дечого живого ми у нашому тривимірному матеріальнім світі бачимо, відчуваємо, осягаємо - фрагментарно, не повністю. Чому не повністю? Тільки, виходячи з концепції, що життя не в цьому світі почалося і не тут закінчується.
Узагалі образ можна досліджувати на слух, на запах, на дотик, на смак, вивчати поглядом, і, звичайно, всім тим, що нас усе більше відрізняє від простішого тваринного світу.
Дозволимо собі таку спекуляцію, що ідеальна поезія взагалі, є нами відтвореною реальною гармонією, що звучить в якомусь реальному образі, відтвореною автором (вірша) самою суттю, характером і якістю цього образу - смаком, виглядом, відчуттям, врешті-решт і звучанням. Тобто, наприклад, ідеальна поезія, як література, є передачею реального образу, за яким відчувається його комплексність. А проза є звучанням не комплексної величини нетримірного живого, а майстерним описанням відбитку образу, його тримірної тіні (творенням описовим, добре зрозумілим - куди не глянь - образу усвідомленого).
До того ж, якщо в ідеальному випадку поезія є елементом живого, то, принаймні у цьому світі, однією з її характеристик, одначе загальнообов'язкових, є рух (зміни, ріст, темп). Який вибудовується за чіткими правилами і пульсує гармонійним (сердечним) ритмом. Тобто, все те, у чому не спостерігається биття живого, гармонійного ( в контексті Виществореного), ритмічного - не є Поезією.
Можна й простіше, - прозі достатньо людського обсягу, об'єму людського буття, в той час як поезія починається за межами людського і туди ж і направлена.
Звісно, у древні часи, коли скарбниця загальнолюдської свідомості була незрівнянно меншою, прози не було, як не має її і нині у природі. Бо у природі повсюди поезія. І не даремно Біблія поетична. І що вже говорити про її комплексність. Але і міра поетичності Біблії - все таки існує і добре нами відчувається.
Тому нам з вами, шановні автори, потрібно піклуватися нашою гармонією і не псувати видиму і невидиму природу несмаком.
І було би бажання,- вміння таки прийде.
Листи. Недозрозумілою лишається одна річ: для кого ці твори створюються?І що в розумінні авторів є поезія, яка її мета? Е.Д.
ЩО ТАКЕ ПОЕЗІЯ - Продовження
"Мистецтво Поезії - це тільки одне із Мистецтв творчої діяльності Людини... __Неоготика, необароко - як акцентовані духовні пошуки. Модернізм, як суспільний вир і течія, замкнута на одну і ту ж водойму. Постмодернізм - течія до іншої, елітної водойми, Постфемінізм - витончене містерійне очищення сучасного суспільного виру? ..."
Василь МАХНО
Диптих про поезію
1
питають:
– навіщо поезія –
так ніби я погонич їхнього вітру
чи пастух їхньої води
приносять сухі стебла
байдужості
обмуровують ними свої ветхі
човни
і спілкуються наче глухонімі
навіщо поезія
хіба я можу переповісти таїну
яка і мені інколи відкривається
світлими пасмами золотої води
навіщо дерево
навіщо птах
навіщо золота шкаралуща слова
розкидана як дитячі забавки
питають
мовчу
мовчать
залишаю се запитання
записане паличкою тополі
на піску
можливо вода не змиє його
але білоголова хвиля
забирає його у первісну
глибину моря
2
кілька запитань полишаються без відповіді:
– білий папір – чи легше писати на піску
на камені в повітрі. Бути поетом
книги повітря поетом книги піску
поетом книги пагорба. Легше бути
білими шатами – закресленою літерою –
важливо бути зерном піску –
зіницею риби – пам’яттю рослини –
тягучою кров’ю кактуса
важливо іти мандрівцем з палицею
летіти метеликом світла – їжаком темряви –
амфітеатром морського дна – глухим звуком –
важливо йти додому – увійти в дім – мати дім
звикнути до предметів до запахів до себе –
якихвідповідей шукаєш – які знаєш – якими
розсічуть мечами – на якій війні –
чиїм солдатом якого війська в які часи
чи поетом – але важливо йти і важливо бачити
ти починаєш дивитися внутрішнім зором
писати: про уповільнене мислення – зриме відчуття
вершників у білих шатах – книги еллінські
римські повітряні– хистку кладку віри –
світлу лінію шляху –мерехтливі барви
земних лук і галявин – земні плоди – і звірів
хіба нікому прикласти до вуха мушлю – і слухати
звивисті потоки морських вітрів – і твою
самотню пісню
(Далі буде)
До
зустрічі!
Пишіть нам.
|
