* * *
Майораном марить ранок
Майоріє мій майдан
Ресторанно п'ю сніданок
і старанно серед склянок
Я розвідую свій план.
із майором номінальним
Аномально б'ю кришталь
ї поранюся реально...
Мої рани, мої рани...
Хочеш, їх тобі віддам?
Серед мумій стиглих ліній
Плине чинно і спокійно
Кришить душу так нейтрально
Вкрадливо, навіть глобально
Хилить квітку віртуально
Цей світанок серед трав...
* * *
В мене є моє вигнання,
Світ забув про визнання
і про втрачене кохання
Й що пора мінять коня.
Димом стеляться знання,
Спогади про потурання,
Де співала пташка рання,
і жила я навмання...
Подаруй мені прохання,
Не втікай у заслання...
Віднайду в собі старання
і стоятиму остання
Й, може, вперше, як броня.
Запахи
Пахне цвилістю, пахне старістю.
Пахне зрілістю і зрозумілістю.
Пахне затхлістю, прілістю, сірістю,
Пахне перший-вагон-нещирістю.
Пахне черствістю, пахне жорсткістю,
Пахне важкістю, твердістю, шорсткістю
і несвіжістю, і потертістю
Пахне святості вартості стертістю.
Пахне чинністю і поважністю,
Розіпнутістю, недосяжністю,
Не розкутістю, не продажністю.
Пахне часу навік протяжністю.
* * *
Пиво без алкоголю
Кава без кофеїну
Кров витіка без болю
Як люблять чужу країну?
Чаша, що не Грааля,
Гейм віддаю без бою
Цигарка без нікотину
Хтось хоче не бути собою...
* * *
Тремтливо роситься у травах босий вечір
Зоря шукає ріг тоненький місяця
Скарби впадуть йому на світлі плечі
На сьомім небі його серпик звісився
Загасло сонце. Простягає ніч
Над вербами крилато сни розлогі.
Усе поснуло, і не бачить сич,
Як пролягають в росах дві дороги...
|
* * *
Достотність,
Як густе вино -
Солодка і терпка...
Сп'яніло лист багряний
Стікає зрілістю
в болото. Та воно
Не забруднить,
Допоки лист не в'яне...
* * *
Життя з напіввідкритої зіниці
На тебе дивиться.
Торкаються сідниці
Утілення майбутньої опори.
Рік промайнув,
Неначе дивні шпори
Пристали до чобіт,
Що бавляться з конем...
Наш дивний світе,
Ми тобі минем...
* * *
Було в просторі двоє дверей:
Помаранчеві й кольору стелі,
Що одні - від землі до людей,
А другі - в непіщані пустелі -
В сад каміння і світла,
в повітря химерність,
Світ відсутності нас -
Просторових ілюзій.
Затеплилася справжність
і влилася в час,
Де пульсує тихенько
при серці невмерлість,
Хронос стукає в двері
У пошуках друзів...
* * *
Людей віддавна вабить синє небо -
Ясне безмежжя із клубами духу,
Які пливуть кудись, куди чи треба, -
Вони б сказали, якби їх послухав...
Але ніхто у хмари не спитався,
Куди летіла б і чого хотіла:
Чи грім аби із неї виривався,
Чи блискавка в очах палахкотіла.
Чи аби води полились рясним дощем,
Чи аби дим торкнувсь холодженого тіла,
Чи, може, подружитись із плющем,
Туманом заклубитись під кущем...
Якби хто знав, чого б вона хотіла...
Пливуть кудись, незнані чабану,
Ці ягниці всесвітнього процесу.
Спитай у серця, вибери одну,
Знайди в ній наречену чи принцесу,
З'єднайся з нею і вдивляйся в глибину...
...Зійди на землю. Випий полину,
щоб очі загубили далину -
щодення кінь попід поріг копитом креше...
|