Надворі - сутінь, у кімнаті - тиша.
Нас тільки двоє: я і скромна тінь.
А в пам'яті - у видиві цвітінь,
між сонячних сплетінь і миготінь -
блукають вірші.
З твоїм приходом тіней стало дві.
Пісні ельфійські замикають простір.
Так завжди, коли ти приходиш в гості,
коли сміються очі, ноги - босі,
а ми - живі.
Цілуй мене, цілуй застиглу тишу,
хай буде сонце там, де спокій жив.
Я хочу пробудитися із снів
або заснути знов - і поготів -
з тобою лише.
Надворі сутінь. У кімнаті - сни.
Нас двоє: ти і я. Нікого більше.
Над цим усім кружляють тихі вірші.
Лиш тіні ельфів, що зіткали тишу,
ще на стіні.
* * *
Ти визріла раніше, ніж погода
дала можливість перейти півміста
ти забажала.
не перечив я
отак і сталось. і немає змісту
шукати в мені сили, в тобі - вроди,
бо ми живемо в світі,
де життя
творять такі ж, подібні нам, уроди.
пробач за слово, мила, то для рими.
але це правда.
плач і панікуй,
а все ж отримаємо... так, ти знаєш: віру,
і тут римуй собі чи не римуй
складай до купи зриме і незриме,
гітару налаштуй, а ні, то ліру,
бо опталапаність - це вже неоспориме.
ти кажеш, я жену. жену - це факт.
хоч не політик і не рвусь до влади.
бо мій девіз: це жити. і, затям:
для себе жити, мила моя ладо,
а не для когось. черговий теракт
в москві - це доказ того, що тепер життям
торгують, не питаючи нікого,
ні Бога в небі, ані серця свого.
любітє, дєті, родіну свою -
й вона вас закопає у гною!