Не треба світла, ані білих простирадл,
ця спрага не шукатиме розкоші
в прогірклих злиднях, де любов і грошей,
і діамантів найпрекрасніших не варт.
Ти був єдин і ти мені прийшов
не в домі щось полагодить, вмерти.
Не треба світла, дай хоч руки втерти,
аби чола торкнутися. Любов
у грудях затерпає. Простирадл
не треба –
поміж нас дороги
навспак розкидані.
( чи щастя, чи біда ?)
Коханий, хто уздрість мою тривогу ?
Ця розлука затерпла на мить, а здається століття
Кам”яною стіною зросли поміж нами і очі
У розбитому дзеркалі стали на йоту темніші
Від жаги за тобою, що схожа мені на любов.
Ця розлука затерпла на мить і зійшла наді мною,
Розпашілі вуста обпаливши безумством гарячим
І вчаділа від горя, від смутку гіркого вчаділа
У прегарних очах. Що тепер ні мої, ні твої.
Ця розлука затерпла на мить, а здається століття
сивину мені сіють і згорблюють плечі додолу..
тільки й клопоту маю, що спомини гояться довго
і лишають на серці товсті вузлуваті рубці.
Ця розлука затерпла на мить, а здається, що вічність
Простягла поміж нами старий нескінченний обрус..
Що тобі сниться, коли у прозорій кімнаті
Тінь чоловіча схиляється понад тобою
Й просить любові, а ти – вся гірка від безсоння
Мить собі вкраяла, аби домріяти сон.?
Очі у ночі від усміху ніби свтліють,
Руки безжальні їй робляться лагідні й теплі
Й тінь чоловіча, що ніжність тобі пропонує,
З болю сивіє, уздрівши тривожне чоло.
Що ж тобі сниться ? Безстрашний політ Маргарити,
Звернений звідти, де в кожного є своя пара ?
Темне і світле, жінки і мужчини, і потім
Знай. Хоч і парами ходять, та завше – самі.
Ніч над тобою вже шкірить беззубу усмішку,
Тінь чоловіча востаннє торкає долоню
Тільки ж чи бачиш, що крила їй повністю втято
Злою байдужість спитих безсонням очей ?
Що ж тобі сниться, коли молода Маргарита
Гострить ножі на твоє уціліле крило ?
“Дерево і квітка „
Ти – все, що я маю, надломлена Квітко скорботи,
Сатинові віття тріпочуть од шалу і вітру
Й стискають в затерплих обіймах
твій лагідний стан.
Зима, ніби вічність, моя недокохана Квітко,
Зело твоє зимне ніколи не знало любові
Померлого дерева, висохлого аж до коріння,
Що марить торкнутись пелюстки, неначе небес
І ранить об вітер самотнє потріскане серце,
До кровеньки ранить, прирікши себе лиш на злидні
І мук голосіння, що сходять над трави, над води...
Надломлена Квітко, чи чуєш ту Пісню Пісень ?
Чого ж ти замовкла. Здригнувшись від дотику віття,
Неначе від ласки коханця, що спрагою марить ?
Я – дерево вбоге. Ти завтра зречешся усього,
Не взявши і тріски з розбитої навпіл кори.
„ Любов „
де б я не була завжди знайдеться дорога
сплетена з сотнями інших але додому
хто б не простягав мені хліба окраєць
навіть попелом всіяний – він від тебе
з чиїх рук не пила би воду
жалощі за тобою спрагою будуть мучити
чи ж не ти це зорі по небу розкидаєш
аби в місті людному не заблукала самотня?
Сон мій стережеш крильми нічку змірявши
І не боїшся що світ таки смертний ?
Хто минає мене чи не гріх бере на душу
Бо минувши мене і тебе відрікається
Знай : тоді найсвітліша згадка стає мені чорною
А радощі кривдою бо ти ж від Бога
Ти ж там де сплітаються дороги де міста і мости
Камінцем пурпуровим озиваєшся до ніг моїх
Агов любове світу мені не стає
А ти – повсюди
„ Янголя чий диптих „
1
мій ангел житиме в мені
маленьким в”язнем нескореним
вдихаючи ніздрями стоптану свободу
доріг Григорія Савича
мій ангел житиме в мені
щодня змиваючи сажу з білих крил
і спускаючи сірі кружальця диму
крізь іржаву клітку грудей
мій ангел житиме в мені
стискаючи в пожухлих долонях
купюри з обличчям гетьмана
на які і дощу не купиш
мій ангел житиме в мені
часами згадуючи довгі розмови з Богом
про істину білого
в крилах його затерплих
куди ж бо тобі ангелику?
У грудях моїх так мало любові
Що й каменем кинь -
Як у пустку
А ти ж бо живий
Житимеш у мені як у Раю кам”яному
А раптом і щось зацвіте
У тім Раю ?!
2
коли помре мій ангел
жодне земне ягнятко
сльози додолу не скине
копитцем землю ворушачи
і жоден жебрак не скаже:
бідненька от мала поміч
а хто їй тепер хоч скибу
душі задарма подасть
коли помре мій ангел
в долонях його холодних
усмішка малого Ісуса
звіз дою світитися буде
і навіть сусідський хлопчик
затягне свою колядку
ну звісно за гріш чи два
коли помре мій ангел
у грудях моїх іржавих
порветься магнітна плівка
із записом бумкотіння
безсонного мого серця
і навіть умілий майстер
зібравши у жменю пір”я
не зможе до ладу звести
ридання оте сердечне
З циклу „ Різдвяні листівки”
Коханий , на наших конвертах ще можна розгледіти дати
В прозорих віконечках трохи розмазаних штампів,
І згортки пісень, наче мотлоху сірого згортки,
А втім ще ховають якусь неземну таїну.
Ворожка брехлива, ти будеш зі мною, коханий,
Хоч відстані зміряні часом. Затерплим з любові,
А туга моя має теплий настояний присмак
Ранкового чаю, який випиваєш крізь сон.
Коханий мені не вгадати довіку твоєї загадки,
Розпущені коси обпалюють вогкі долоні,
А слухавка терпне, розчувши мелодію суму
В найкращій з пісень, не надісланій вчасно до свят
