ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.12.05 06:33
Уже немає сил жаліти
Себе у долі на руках –
Вона несе мене по світу
І змалку сіє в душу страх.
Чи йде не тою стороною,
Де щастя мається моє,
Що вік без радості земної
Мені постійно постає?..

Володимир Бойко
2020.12.04 23:51
Пригорнись – і я тебе зігрію,
Обійму, притисну до грудей.
Хай довкола віють сніговії –
Не холонуть душі у людей.

Тата Рівна
2020.12.04 22:07
коли мені було десять — цей світ був великим
у ньому гинули чужі люди
на чужих війнах
і чужі голодні діти помирали від нестачі хліба й води
страшне слово СНІД снилося мені ночами
й здавалося
що це вогненна куля
яка напевне колись спалить когос

Володимир Ляшкевич
2020.12.04 13:36
Все в наших руках вже сьогодні.

Як насправді ми будемо лікуватися від усіх хворіб!
Або квантове лікування від квантового ж і зараження.
Ми можемо вже самі і зараз це робити - особистим ментальним захистом, з допомогою серця.

А вченого вбили на том

Іван Потьомкін
2020.12.04 13:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Олехо
2020.12.04 11:38
Немає вічного ні в чому.
На вістрі часу – суща мить.
Заради неї ставлю кому.
Що не потоне, то згорить.

Хтось пише щиро і розлого.
А хтось кахикне: срамота…
На авансцені спіч німого.

Ігор Деркач
2020.12.04 10:19
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.

І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,

Сергій Губерначук
2020.12.04 08:30
О, добре як, що любиш ти!
О, добре як!
Коли обваляться світи –
це буде знак.
Це означатиме, що ти
і тільки ти –
була в основі самоти
в кінці мети.

Віктор Кучерук
2020.12.04 08:24
Десь отам за густими туманами
Застигають відразу льоди
І ялинки вогнями різдвяними
Тішать погляди людські завжди.
Там тяжіють дарами святковими
Не прилавки – родинні столи
І майбутнє не сіє страховини
Там нікому чомусь будь-коли.

Микола Соболь
2020.12.04 07:25
Все very good*, мій брате, охолонь!
Чи варто в бій іти за Україну?
Простіше, мабуть, здатися в полон
і бити чолобитну на колінах
й лизати ноги сівшому на трон…

Чи буде так? Вирішувати нам.
Чекаємо звитяги, чи поразки?

Тетяна Левицька
2020.12.03 23:48
Ми нарізно плекали світ до того,
як доля привела нас у альков,
де в раюванні сяйва золотого
іскрилася загравою любов!

Зоріла, пломеніла, огортала
теплом самотні душі на землі,
і місяцем - небесного кресала,

Володимир Бойко
2020.12.03 23:47
Перекреслює дорогу
Неподолана межа
Не помилує нікого
Активована іржа.

Ти смієшся без потреби
І сумуєш без причин
І у просторі під небом

Іван Потьомкін
2020.12.03 18:14
Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
Повернися до мене і душу мою уздоров,
Адже пам’яті в смерті нема,
А в пеклі як подякувать зможу?..
Я стомивсь од нічних стогнань,
C

Сергій Губерначук
2020.12.03 06:15
Єдине, що вірно зроблю –
Це запевню любов у любові.
Єдине, що вірно люблю –
почуттів повноводу повінь.

Сумнівайся – я маю кулак
розтрощити кінцівки страху,
маю сили ловить вовкулак

Ярослав Чорногуз
2020.12.03 01:57
А любов золотими нитками
Вишиває зірки в небесах...
Я б усипав троянд пелюстками
Чарівливий твій зоряний шлях.

Де б не йшла — усміхалися віти,
І леліяли б кожен твій крок
І черемха й бузок, гіацинти -

Володимир Бойко
2020.12.02 20:40
Три дні виблискував пухнасто
Неповнолітній перший сніг
І потай мріялось про щастя,
Що прихилилося до ніг.

Та сніг пустився за водою,
Як повернулося тепло.
І щастя вкрилося імлою,

Роксолана Вірлан
2020.12.02 20:27
І вже...і вже...і вже не має значення-
Куди летять осінні стежі страчені,
Куди пливуть вітрила пошматовані
В які моря - в які глибокі повені,

В якому часі вихлялому й сірому
Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
І вже не має ніякого значення,

Тетяна Левицька
2020.12.02 19:19
В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
Явори високі спокій стережуть.
Все заполонила голубе узвишшя,
Від землі до неба - хмарна каламуть.

Де-не-де на дерні поруділе листя,
Паморозі іній посріблив газон.
Лавочка холодна, сутінки імлисті,

Євген Федчук
2020.12.02 19:04
У часи, як руським родом знать іще гордилась
І під польського магната поки не рядилась.
І жила іще ідея про власну державу,
Щоб здобути собі честі, а для неї слави.
Між Москвою і Литвою метались, бувало,
Все підтримки у тій справі для себе шукали.
Т

Іван Потьомкін
2020.12.02 12:12
Або мені дайте хоч і бубон в руки,
Або не питайте, чом стою, мов крук той.
Он танцює місяць понад деревами,
А я тут нуджуся в балачках із вами.
Якщо ти музика,то не варт базікать,
Краще б уже грати і пісень співати.
І хоча б ви грали, не переставали

Сергій Губерначук
2020.12.02 08:45
Клопоту більше, ніж треба,
у прерозумних людей.
Похапцем кинутий жереб –
ворогом скорим гряде.

Думкою розбагатівши,
можна скорити світи,
розум ніколи не втішить

Микола Соболь
2020.12.02 06:30
Вітаннячка скінчилися і ми
буденно стріли перший день зими…

Здавалося б далеко не малята
ні настрою, ні снігу, але ж – свято.

Давай, друзяка, діставай коньяк,
без двох тварин святкується ніяк.

Віктор Кучерук
2020.12.02 06:07
Схолодніла, білогруда
Владно шастає зима, –
І хоча не стало бруду,
Але й теплих днів нема.
Відчуваючи загрозу
Віком скривленим кісткам
Заховаюсь від морозу
На печі й уже звідтам

Ярослав Чорногуз
2020.12.02 00:04
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.

Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,

Дума Козак
2020.12.01 21:21
У затінку моїх думок
улітку – прохолода
і досить тепло на душі
без сонця в зимній день.
А вранці роздумів димок
у будь-яку погоду
дарує плетиво віршів
і музику пісень.

Іван Потьомкін
2020.12.01 18:59
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,

Ігор Шоха
2020.12.01 18:20
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.

Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза

Олександр Бобошко Заколотний
2020.12.01 17:51
Там будуть жито й прірва. Обереш.
Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
позбавивши вагань урешті-решт…
Так-так, різниця все-таки суттєва.

Там ріки між кисільних берегів
тектимуть, варто вірити, молочні.
Але в одній з кишень (порадив гід)

Петро Скоропис
2020.12.01 14:04
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
І фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі спотворює у потузі.

Генерале! Це повний уже бардак.

Олександр Сушко
2020.12.01 12:34
Розвелося до біса піїтиків,
Кожен - геній, ліричний титан.
Я ж - вояка нещадної критики,
Гузна рву віршарам. Смакота!

Ті ж вищать від образи та сваряться,
І волають : «Рятуйте, братва!».
Ох, важка у руках моя палиця,

Серго Сокольник
2020.12.01 12:17
Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
В себе увібравши остатнє тепло
Надії, натомість пітьмі залиши-
ло дихання важкість, і холод душі,
І думку... Прозору, неначе кришталь,
Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
Кришталь каламутить, мов подих зими...

Микола Соболь
2020.12.01 11:26
Привіт, підвищення тарифів!
Ой, зимо-зимонько, - йди геть!
Бо "слуг народу" труд сизифів
віщує Україні - смерть.

Чомусь мандраж бере не трішки.
Чи плакати, чи навпаки?
Від комунальної платіжки

Тетяна Левицька
2020.12.01 09:35
Дзвонить чоловік дружині!

- На стілець сядь, мила!
Горе в нас, біда віднині!
Й жінка уявила:
що їх кум попав під потяг,
донька під машину,
не дай Боже, на роботі

Сергій Губерначук
2020.12.01 09:29
Обабіч дороги вморожений місяць
мій погляд усотує хитрим промінням,
а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
одне голосіння.

Здавалося б, світ на чудне призволяще
до нас, до сумних товстосумих найнявся.
А чим ти заплатиш, коли ти – ледащо?

Віктор Кучерук
2020.12.01 08:13
Ледве вкритий снігом грудень
Нагло шарпають вітри
І трясуться від застуди
Потемнілі явори.
Задубілі верболози
І посохлі вже корчі
Вдень зітхають на морозі
Та поскрипують вночі.

Дума Козак
2020.12.01 03:54
Як довго я тебе чекала,
та все ж обаві віддала…
І знову зустрічі шукала,
лише надією жила.

Хотіла я тебе зустріти,
гляділа подумки, у снах…
Спливло таке бентежне літо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Штука
2020.12.05

Вячеслав Вячко
2020.12.03

Марина Олексіївна
2020.12.03

Олександр Стус
2020.12.03

І М
2020.12.02

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Тата Рівна - [ 2020.12.04 22:36 ]
    хустка
    коли мені було десять — цей світ був великим
    у ньому гинули чужі люди
    на чужих війнах
    і чужі голодні діти помирали від нестачі хліба й води
    страшне слово СНІД снилося мені ночами
    й здавалося
    що це вогненна куля
    яка напевне колись спалить когось
    я шкодувала тих когось
    хоча зовсім не знала їх
    оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
    слово рак тоді означало інше й воно було смачним або веселим —
    воно точно не лякало не примушувало серце стискатися

    у тому великому чужому світі рідними були всемогутні мама тато
    бабусі та єдиний дідусь Микола з вогненими очима
    і веселими байками про війну й концтабір
    де він провів частину своєї юності
    та потому відразу став старим

    коли мені було сорок — я дізналася
    що це вік скорботи вік коли примножуються печалі
    з кожним знанням яке неможливо вийняти зі себе

    цей світ став малим
    тут гинуть свої і помирають свої
    немає чужих під сонцем
    бо всі є дітьми одного бога
    а маленькі та сиві мама й тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
    ховаючись від спогадів
    що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...

    бабусі та єдиний дідусь Микола з вогненими очима більше
    не розмовляють зі мною бо їх немає
    у цьому тісному світі
    а голосу іншого дідуся не можу згадати — так мало він говорив зі мною колись бо...

    я ношу бабину хустку і це тепло
    дає мені сил йти куди я не хочу йти
    впираюся руками у небо ногами в землю
    з усіх сил розтягую цей світ своїм малим янголятам
    щоб умістити в нього їхні великі світи

    коли мені буде двісті — я знатиму
    майбуть
    навіщо світ маліє та зникає
    чи сном є ява чи явою є сон чи
    але поки ще йду його лабіринтами
    сію своє життя
    видихаю неспокій душі й —
    ношу бабину хустку

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  2. І М - [ 2020.12.02 18:12 ]
    Істина
    Відпусти вже всі слабкості ці.
    Уяви ніби ніколи не був ти собою.
    Яким хочеш бути?
    Обмежитись тільки цим?
    Ховайся і далі, будуй барікади,
    Гори без вогню,
    Тільки не бути ніколи живим.

    Всі хто завчив той сценарій,
    який написано було за них
    не можуть відчути ідей
    від свого, рідного автора,
    артисту погорілого театру
    під назвою- життя.

    Завчивши сценарій істота
    взагалі не може бути живою,
    Є тільки мотузки з ниток
    які вузлами замотані в
    надії про краще майбутнє.
    Надії це тільки мрії,
    які все одно відкладеш на завтра.
    Життя вбиває надії.


    Істота ця також шукає любов,
    любов яка його не взлюбила,
    пройшла повз, обійшла строною.
    Так я же не гірше за інших!
    Чому ця любов тільки трощила,
    трощила ті лучики світла
    якими щиро ділився,
    не бачивши за горізонтом подій-
    істини тої що, насправді,
    не може бути інакше,
    так вже влаштований світ

    Допоки істина під замками
    закована від тебе, в глибинах страху-
    тобі не бути собою.
    Страх- лише ілюзія,
    тобі і без того не бути собою.
    В ньому народжується чорна дира,
    Яка поглинає всі лучики світла
    Не лишаючи нічого крім хаосу й мраку
    А далі немов схиблений, шукаєш буття,
    в цьому сценарії, сні- довжиною в життя.

    А справді, реальність це сон?
    В якому герой, заточений в кокон
    з ілюзій, привичек й шаблонів.
    Зрозуміти хоче в чому то справа.
    Істота, що мала би бути жива
    Вибирає шлях безпечний й комфортний,
    пливе по течії і тихо плаче,
    бажаючи тільки сховатись чим скорше,
    допоки цей сон не скінчиться.

    І тільки на грані фатальній
    розноситься вщент
    весь той "внутрішній світ",
    об світи в рази більші, мудріші.
    Викидаєш сценарій і будуєш свій світ.
    Світ, в якому істотне- життя
    А страху нема!
    Досить надіятись, все в твоїх руках.

    Все таки, реальність- не сон,
    Сон- реальність для тих хто боїться
    Втратити щось чого не існує.
    Втративши дійсно важливе:
    Всі ми один живий організм
    творимо світ в якому живемо.
    Ти- це життя, його механізм,
    Життя не обмежене, не постійне
    Реальність- потік, буття в небутті.

    Твори!

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2020.12.01 18:44 ]
    В двобої зі смертю
    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Винесли в ночвах добрі люди.
    Не бажана смерть мені
    І в перелітнім віці.
    Лікарі не знали, що робить зо мною,
    Коли немов затявся:
    «Ходити хочу, як ходив донедавна досі!»
    ...І ось тепер, коли вже за вісімдесят,
    Долаю сходинка за сходинкою,
    Дякую Всевишньому та Його янголам-лікарям,
    Що в двобої зі смертю мені, а не їй повірили.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  4. Шон Маклех - [ 2020.12.01 03:02 ]
    Тінь мого капелюха
    Я люблю затінок
    Як птах з сірим пір’ям
    Любить дерево снів рибалок.
    Я кидаю свою тінь на долівку трави
    Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
    Наче не трава то, а кучері дівчини,
    Що торгує устрицями та мідіями
    На ринку міста-невдахи Дубліна.
    Навіщо?
    У затінку мого капелюха
    Ховаються загублені пророцтва
    Про жінок,
    Що малюють мокрому склі пальцями
    Знаки для перехожих-привидів,
    Ховаються чорні мурашки стежок пастухів,
    Що звикли забивати цвяхи в дошки
    Так голосно, ніби вони не будують,
    А співають осанну,
    Хоча молитися треба мовчки –
    І слухати тишу: там Істина.
    У тіні мого капелюха сутінки:
    Там ховаються від палючих променів
    Світила нещадного
    Подорожні буття – крилаті любителі квітів
    Та птахи з якими можна поговорити,
    І цвіркуни, що грають блюз
    На скрипці крил –
    Концерт для мертвих спогадів –
    Сонце й посуха.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (2)


  5. Тата Рівна - [ 2020.11.26 21:18 ]
    Незворотність абсурдного
    П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
    Порожнеча, немає сну ні в одному оці
    Незворотність абсурдного сушить голову
    Голова засушена на тарань
    Що там буде завтра? Яка історія?
    Яка парадигма прийдешнього?
    Амплітуда коливань?
    Смішні до безумного наміри вижити й бути щасливим
    Лускають ніби кульки з дешевої гуми на презентації базарного кіоску
    Самозванці обвішані гірляндами самозвань
    Самовпевнено линуть на нерест як астронавти на Місяць
    Лабораторія квазі правди —
    Суспільство приймає правила гри і це не гра —
    На поминальні свічки за новонародженими надіями скоро забракне воску
    Парафінові ляльки-вуду відмили свою репутацію щоб відмивати нал
    Стус Василь знову корчиться і конає, опльований Фемідою
    З інфопроводів міднотрубних запах трупний та кал
    І померлі лелеки в небі — громадяться пірамідами
    Хмари перетворивши на труповозки

    Хоч проводь екскурсії, влаштовуй тут гонки на квадроциклах
    Будуй інфо центри, продавай вхідні квитки

    Незворотність абсурдного, як спіральна модель Баррі Боема, має свої витки та цикли
    І навіть символи закінчених етапів — вінки та квітки.

    23.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  6. Олег Завадський - [ 2020.11.20 17:15 ]
    ніч

    у миготливому сузір’ї світляків
    крізь цупке павутиння дрімоти
    сторожко наслухав бузиновий кущ
    торішнє шарудіння їжаків
    і здригнувшись від совиного сміху
    пазухою повною пташенят
    чіпко вростав жовторотими снами
    в нічну симфонію цикад

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2020.11.20 02:17 ]
    Межа ностальгії
    Падолист вчорашніх віршів,
    Пізня осінь гіркої кави самотніх роздумів
    На килимі мертвого листя,
    Що нагадують жмутки непотрібних рукописів
    Алхіміків-чорнокнижників епохи чуми
    (І жодного клаптику шовку)
    Малюють межу ностальгії –
    Білою фарбою холодного відчуження:
    Яка завтра зникне під таким же білим снігом
    Ще більш холодим, аніж байдужість тих,
    Що пішли в сутінки – сутінки світу,
    А не моєї свідомості, бо там Ніщо.
    Межа –
    Я переступаю її вологе лезо:
    Розумію, що Час розрізаний,
    Час кавалкований і пошматований:
    А я наодинці з епохою темряви –
    Навіть Бог втомився і вирішив відпочити
    Від споглядання цього заціпеніння.
    А десь в пивницях старого замку серця
    Шумовиння вина кольору вохри
    Тих часів коли Сонце грона повнило
    Солодким соком пізньої радості.
    От тільки крук на мосту Тайгайському
    Отому з якого видно потяги,
    Що летять у степ осінній
    Мене щоразу запитує
    (Щоразу як падолист):
    «А може в тому замку живуть привиди?
    Сивочолі, шляхетні та неприкаяні –
    Може таки живуть?»


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Тата Рівна - [ 2020.11.18 16:52 ]
    Фудзі
    із книги «Дівчинка Босха»

    конструювання непотрібних світів
    інших світів
    дивних світів усередині кожного нас —
    тупна справа всякого паломника персональної Фудзі

    можна любити власних синів
    можна убити власних синів
    можна ростити власних синів
    поки
    вони не почнуть вже ростити нас

    потім
    коли закінчаться світи
    тільки траві залишиться прорости
    потім
    коли залишаться сини снами
    ми самі прийдемо у їхні сни

    завжди
    коли сонце пролітає над головами
    ми постаємо його пророками на Землі
    Фудзі притискаючи ногами
    на її столі — хлібом лежачим —
    вихолодаємо
    й уже тоді даємо траві поживу...

    щоразу
    як затихають ієрихонські труби —
    я цілую сама себе у холодне чоло
    і лягаю спати розуміючи що —
    може й навіки
    конструюючи нові світи
    персональної Фудзі

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  9. Шон Маклех - [ 2020.11.08 02:03 ]
    Шкіряний човен
    Ми тесали свій човен
    З твердого ірландського дубу,
    В якому лишив свої ікла
    Чорний вепр Торкдув,
    З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
    Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
    Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
    Ми майстрували щогли
    З гнучкого ірландського ясена,
    Що самотньо ріс на горі святого Патріка
    І поклонявся осінньому вітру.
    Ми здіймали вітрила з льону,
    Що ріс під синім небом,
    І вбирав його кольори в пелюстки
    І радів кожному дню світлому,
    Ми знімали останні сорочки,
    Вибілювали їх морською сіллю
    На сліпучих променях
    Білого липневого Сонця.
    Ми обтягували човен волячою шкірою –
    Міцною, як наші жили
    Чорного рогатого велетня,
    Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
    Пив з озера Лох-Ло.
    Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
    Пливли чотирнадцять літ –
    Наздоганяючи руде бородате Сонце.
    Ми ступили на зелену землю острова
    Тір-на-н’Ог і повернулись:
    Будувати монастирі з дикого каменю.

    Ми плили в шкіряному човні думок
    По зеленим хвилям історії
    Ми – монахи ірландського Неба…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  10. Олег Завадський - [ 2020.11.06 17:35 ]
    вечір

    був саме той час
    коли жовті крильця метелика
    заплітали бузкові тіні жоржин
    у зелену мелодію цвіркунів
    од якої пробуджений вечір
    старішав просто на очах
    і полохкими цівочками спогадів
    перетікав крізь ніздрі кажанів
    у чорне море ночі

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  11. Борис Костиря - [ 2020.11.04 20:48 ]
    "Втома культури початку століття..."
    Втома культури початку століття,
    Остеохондроз застарілих ідей,
    Крик безхатченка на звалищах думок.
    Ми піднімаємо зогнилі лахи
    І шукаємо в них нові сюжети.
    Перепріла їжа не допоможе
    Вгамувати голод на пустирі часу.

    23 лютого 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Борис Костиря - [ 2020.11.01 18:45 ]
    Мовчання
    Твоє мовчання проростає з голосу
    Втомленої ночі у субтропіках плоті.
    Твоє мовчання народжується з крику
    Спраглої тиші в пустелі міста.
    Твоє мовчання можна підпалити,
    І воно горітиме в антисвітах.
    Безмовність стане дороговказом
    На роздоріжжі абсурдів.
    Воно здатне замінити волання
    Безкінечних мітингів,
    Які ведуть лише у прірву.
    Мовчання розтікається по дереву
    На безліч галактичних гілок.
    У ньому мудрість і безумство світу,
    Яйце, із якого виникне світобудова.

    23 січня 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2020.10.30 21:25 ]
    "Я шукаю інформацію в Інтернеті..."
    Я шукаю інформацію в Інтернеті,
    Ніби в морі, сповненому піску.
    Таке море нагадує безмежну пустелю,
    У якій неможливо нічого впіймати.
    Голос волаючого у такій пустелі
    Може бути страхітливим,
    Але нечутним.
    Навіщо закидати невід
    У мертве море?
    Що там можна знайти?
    Дорогоцінні камені
    Миттєво перетворюються
    На скельця, плоди в’януть,
    Вода стає затхлою.
    Уламки минулого
    Неможливо втримати в руках.
    Минуле однаково помститься,
    Зіб’є з ніг і перетворить
    Вино на оцет.

    21 грудня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  14. Борис Костиря - [ 2020.10.27 16:55 ]
    Могила майстра
    На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
    Вічні пілігрими тіла і душі.
    Могила майстра розносить
    Потужну енергетику.
    На ній лежать свіжі квіти.
    Штучних тут не знайти.
    Майстра тут немає, він розвіявся
    У безлічі трав і тисячах сторінок
    Творів, крізь які проростають квіти.
    Його залишки злилися із землею
    І стали єдиним тілом.
    На могилу прийшов поет,
    Який переклав його твори
    Іншою мовою, передавши їхні пахощі.
    Поет проніс свого вчителя
    Крізь важкі випробування,
    Пам’ятаючи його заповіти.
    Любов і пам’ять інтернаціональні.
    Почуття звучать однаково
    Різними мовами.
    На цій непримітній могилі
    Проростають незабутні голоси.

    11 листопада 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  15. Іван Потьомкін - [ 2020.10.27 11:33 ]
    З голосу Езопа
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
    Знялись вони, бо вміли вже літати,
    Голопузеньке, котре одне зосталось,
    Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
    Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.

    Р.S.
    Чи варто дорікати мавпочці,
    коли ж і люди не збагнули,
    що чуже життя дано Всевишнім
    не для своєї втіхи чи розваги.




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  16. Борис Костиря - [ 2020.10.24 18:31 ]
    "Я відчуваю, як руйнується мій світ..."
    Я відчуваю, як руйнується мій світ,
    Які удари завдають по ньому.
    Він ― мов давній Вавилон,
    Що загубився в пісках часу.
    Він захований у манускриптах,
    У глибоких криницях пам’яті,
    У спогадах і легендах.
    Мій світ ― мов піщана споруда,
    Що розмивається хвилями.
    Високий витвір творчості
    Руйнується випадковістю.
    Тихий шерех уночі
    Здатен зруйнувати його гармонію,
    Яку згодом не відновити.
    Мій світ ― як замок над прірвою,
    Який невдовзі знесе буря.
    Сліпа стихія не бачить нічого.
    Як відновити красу?

    1 листопада 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2020.10.23 12:25 ]
    "Вицвілі фотографії осені..."
    Вицвілі фотографії осені
    Наповнюють нас жовтогарячим смутком,
    Фіолетовою ностальгією,
    Перепрілим спокоєм,
    Холодною вранішньою сонливістю.
    Ці фотографії перетворяться
    На сухий порох,
    Від них нічого не лишиться,
    Крім бляклих уривків
    У закутках нашої пам’яті.
    Фотографії вкриваються листям,
    Ніби морськими хвилями.
    Вони тонуть у глибинах
    Померлої плоті дерев.
    Невдовзі вони змішаються
    Із безмежною землею
    І втратять свою сутність.
    Ми можемо зберегти
    Фрагменти нашої пам’яті,
    Які так само тануть
    У холодному космосі,
    Їх безжально шматує час.
    Листя змішалося зі світлинами,
    Їх уже не відрізнити.
    Ліс фотографує осінь
    І відсилає знімки у вічність.

    31 жовтня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  18. Борис Костиря - [ 2020.10.22 21:26 ]
    Частини і ціле
    Я піднімаюсь із попелу,
    Я відроджуюсь із уламків,
    Зі шматків зростаюсь у ціле.
    Зі зруйнованих цеглин
    Знову зводиться будинок.
    Із розірваних органів ―
    Цілісний організм.
    Тільки розірвані спогади
    Не зростуться у реальність.
    Лише шматки пристрастей
    Не стануть коханням.
    Уривки випадкових розмов
    Не зіллються в дружбу.
    Як віднайти втрачену повноту?
    Як відчути первинність
    Єдності з природою,
    Коли кожна краплина
    Зливається в макрокосм?

    9 жовтня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  19. Володимир Книр - [ 2020.10.21 19:11 ]
    Випив...
    Випив... Вив... Вижив! Її вижив. Вив... Випив!

    21.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (4.91) | "Майстерень" -- (4.92)
    Прокоментувати:


  20. Іван Потьомкін - [ 2020.10.21 12:31 ]
    Юдей на польському престолі

    «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
    «Негайно ж несіть до мого покою!»
    На ранок протверезивсь молодик.
    Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
    «Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
    « З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чули?»
    «А в Падуї, що поробляє ваша мосць?»
    «В університеті вчуся...Не подивуйте,
    Що сталося зо мною вчора. У карти грали ...
    Усе програв, що мав. Тож з горя так набрався,
    Що вже й не тямлю, як сюди потрапив...»
    «Ну, це півгоря. Ніщо воно перед моїм.
    Грошима поможу. А от мені хто допоможе?»
    «Скажіть. І якщо спроможен, допоможу за ласку!»
    «Бачиш, син мій пропав. Такий-бо здатний був,
    Посісти мав би моє місце... І раптом зник.
    Мені здається, у Литву чи Польщу подавсь.
    Кажуть, там, як ніде на світі, шанують талмудистів.
    А мій Шауль міг би за вчителя зійти...»
    «Слово гонору, не будь я Радзивіллом,
    Як не знайду його в своєму краї!»
    ***
    Може, так би й лишився Шауль учителем Талмуду,
    Якби не можновладні Радзивілли.
    Невдовзі прибулець з Падуї став своїм серед магнатів.
    Ще б пак: вдатний купець, збирач податків, власник млинів...
    Сам король Стефан Баторій не просто дізнавсь про нього,
    А й привілей дав на продаж вілецької солі...
    А це вже розмах світовий!..
    Багатів Шауль, щедро поповнював казну,
    Не забував і про Кагал.
    Король теж віддавав належне кмітливому юдею.
    Те, що колись удільний князь Болеслав Благочестивий
    В своєму Каліші увів, а Казимир Великий поширив
    На всю Велику Польщу, Стефан Баторій законами потвердив.
    ***
    Недовго був на престолі той, хто владною рукою
    Утримував гоноровиту шляхту од свавілля.
    Смерть короля прискорила годину,
    Що згодом стала гаслом: «Неладом Польща тримається!»
    Отож, і на сеймі не може шляхта вирішить,
    Кому віддать корону. В однім лиш був консенсус:
    Православний цар Росії серед католиків не годен.
    Але ж корону приміряють ще два претенденти:
    Максиміліан Австрійський і войовничий швед Сигизмунд.
    «Нє позвалям!» переростало в рукопашну,
    А то й виймалися з піхов шаблюки...
    Хто віда, чи не скінчився б сейм побоїщем,
    Якби той самий Міколай Радзивілл,
    Що вивів учителя Талмуду з Падуї в магнати,
    Перекричавши галасливу шляхту, не сказав:
    «На одну ніч хай буде королем Шауль!»
    Гадав, що сприймуть це за жарт,
    Але під стінами Варшави пролунало одностайне:
    «Віват, король Шауль!»
    І ось у пурпуровім плащі з горностаями на плечах
    Зійшов юдей на королівський трон.
    Зійшов усупереч тому, що не зробив Проховник .
    Зійшов, бо подвійну вигоду намірився зробить:
    Потвердить у сеймі пільги для одновірців
    І, звісно, щось там і для себе – бути й надалі біля короля.
    Відведена законом на дебати ніч переросла в три ночі.
    І все ж попри голоси тих, хто волів би австріяка,
    Перемогли гроші Шауля Валя, які він передав удові Анні,
    Щоб посадити на престол небожа її.
    Отож, коли раннього ранку біля королівського намету
    Заіржали коні і ад’ютант короля Ян Замойський
    Спитав: «Хто там?»
    Почулось: «Сигизмунд із роду Вазов,
    Прийшов, як християнин за короною».
    Передав її Шауль через запону намету
    Новому королю – Сигизмунду Третьому.
    На цілих сорок шість літ.

    Р.S.
    Зафіксована тільки в пам’яті юдеїв, ця легенда стала своєрідною опорою для них в скрутні хвилини життя, укарбувавшись в прислів’я: «Щастя таке ж нетривке, як і королівство Шауля Валя».






    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  21. Іван Потьомкін - [ 2020.10.13 09:32 ]
    Право на Тору

    Щойно Мойсей з’явивсь на небі ,
    Як янголи навперебій просити зачали
    Всевишнього - не віддавать Тору людині:
    «Як можеш Ти позбутися того,
    Що виношував задовго до створіння світу?»
    «Чи гідний цей чоловік такої честі?»
    Незрушно дививсь Господь на воїнство Своє,
    А як угамувалось, звернувся до Мойсея:
    «Відповідай на закиди невтішні Моїх слуг».
    «Страхаюсь, Боже, щоб не спалив мене котрийсь із них».
    «Торкнись рукою Престолу і починай без остраху».
    І начебто змаліли недоброзичливці перед Мойсеєм.
    «З чого починається Тора, яку наміривсь Ти
    Дать мені:«Я – Господь, Бог твій,
    Котрий вивів тебе із землі Єгипетської...»
    А ви, духи небесні, чи ж були рабами фараона?
    Чи місили глину, мішаючи її зі слізьми й кров’ю?
    Чи били вас по спинах канчуками?»

    Янголи мовчали.

    «Не буде в тебе інших богів, крім Мене...»
    Відки вам знать, як то непросто жить
    Серед язичників із рукотворними божками».

    Янголи мовчали.

    «А пам’ятать про День Суботній,
    Що не велить братися за будь-яку роботу...»
    Та ж ви і в будень не робите нічого.
    А як будете сповнять:
    «Шануй батька свого та матір?»
    Ви ж народились не від них.
    А «Не вбивай!»
    «...Не крадь!»...
    А що ви знаєте про спокуси плоті,
    Що годні перерости в перелюб?»

    Янголи мовчали.

    «Для нас, людей, Господь створив Тору,
    Щоб до скотини не скотились ми!»
    Вклонились мовчки янголи Мойсею.
    І тоді Всевишній порушив тишу:
    «Відтепер Мойсеєвою хай Тора зветься!»



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  22. Іван Потьомкін - [ 2020.10.11 10:44 ]
    З голосу Езопа
    У лісі всі, крім лева-новачка, знали,
    Мисливець той надзвичайно вправний.
    І ось тепер, тільки-но ввійшов у хащу,
    Страх охопив і звірів, й птаство.
    Хто пострибав, хто полетів,
    Бо жертвою буть не схотів.
    Лев лиш один там не злякався
    І з чоловіком вирішив змагаться.
    Лук тут мисливець натягнув негайно
    Й пустив стрілу, немов послання:
    «Як долетить вона до тебе,
    Розкаже все, що знати тобі треба!»
    Тільки-но встиг це лев почуть,
    Як рани вже його печуть,
    І щоб уникнути біди ще гіршої
    Звір почвалав в хащу густішу.
    Лис всюдисущий все те бачив
    І лева став він наставляти:
    «Стріли злякався, любий друже,
    Віч-на-віч стрінься з ним! Подужаєш!»
    «Е, ні, якщо послання таке болюче,
    Якою ж має бути зустріч?..»
    Р.S.
    Не вір беззастережно сторонній раді,
    Бо часто-густо – це голос зради.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (1)


  23. Іван Потьомкін - [ 2020.10.07 20:54 ]
    Анахарсис


    Тридцять літ уже,
    Як ти залишив Скіфію.
    Світ старожитний обійшов увесь
    І сам, і з уславленим Солоном
    В науку до якого оце ось і прийшов.
    «Скажи господарю,- звернувсь ти до слуги,-
    Що Анахарсис гостем хоче стати».
    «Гостинність зав’язується на батьківщині»,-
    Почув в одвіт ти від Солона.
    «Немає перешкод.Ти ж удома».
    Солон збагнув, з ким має справу.
    Отак ви й подружились і не розлучались,
    Допоки смерть не одібрала друга.
    Тоді-то й вирішив ти в Скіфію вернутись.
    Але не тим, ким знали тебе там,-
    Братом царя Савла.
    Ні, повертався ти на батьківщину,
    Вже скорше греком, аніж скіфом.
    Це ж од тебе по всій Елладі розійшлось,
    Що лоза винограду має три грона:
    Для вдоволення, сп’яніння та відрази.
    Або й таке: як товщина судна на чотири пальці,
    То настільки ж віддалені од смерті ті, хто в ньому.
    Нащо вже і мудрим, і винахідливим, і гострим на язик
    Байкар Езоп уславивсь, аж і його ти присоромив,
    Коли вели розмову з Ардалом, сином Гефеста,
    Спитав той, як краще порядкувати в своєму домі.
    «Не про Анахарсиса усе це,- засміявсь Езоп.-
    Пишається він тим, що дім його – це віз.
    Мов сонце, що на колісниці подорожує небом».
    «Тому-то над усіма богами й владарює,-
    Ти випалив в одвіт глумливцю.-
    Яка чудова і простора колісниця в сонця!
    Порівнявши мій віз із нею,
    Ти честь мені зробив, Езопе»
    Словом, легендою ти став для греків.
    Як і вони, брав участь в Олімпійських грищах,
    Вінком лавровим нераз увінчаний бував.
    Та й звичаями уподібнивсь еллінам.
    Отож, і зараз в Скіфії уже,
    Поблизу Ахіллесового шляху,
    Обвішаний належним причандаллям,
    З тимпаном у руках складаєш ти молитву
    Не своїм богам, а Матері богів Олімпу.
    Офіру неабияку готовий принести їй.
    І приніс би, якби не нагодивсь слуга царевий.
    Скорий на розправу, Савл натягнув тятиву лука
    І випустив стрілу в тебе, безбожника.
    Щоб іншим не кортіло рушить звичаї батьківські.
    «Розум оберігав мене на чужині,
    А заздрощі згубили мене вдома»,-
    Начебто такі слова були в останнім подиху твоєму...
    ...Викреслили скіфи твоє ім’я із пам’яті своєї,
    Бо як питали їх, чи знають щось про Анахарсиса,
    Плечима знизували. Мовляв, а хто це?

    P.S.
    Легендою віддавна стала Скіфія для світу.
    А в Греції як згадують про неї,
    То бачать і кургани, що рясно височать на Україні,
    І в камені застиглі мрійні «скіфські баби»,
    А ще побожно згадують ім’я того.
    Кого зумисне Скіфія вдавала, що не знає,-
    Анахарсиса ім’я, що й досі не згасає
    В когорті семи преславних мудреців Еллади.




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2020.10.05 20:24 ]
    Дарунки зі Святого Єрусалима

    Сталося це в Аскалоні.
    За звичаєм, пішли в Єрусалим брати-юдеї.
    «От і добре,- зрадів сусід-язичник.-
    Поки молитимуться, дечим розживуся».
    Глянув на подвір’я через тин:
    Брати чомусь не квапляться на прощу..
    Відки йому було знати,
    Що це Господь послав двох янголів.
    Певне ж на те, аби навчити невігласа,
    Чого триматись має кожен:
    «Не кради! Не жадай дому ближнього!»
    Вважав той за небилиці , що доти чув:
    Буцімто гадюка обвила замок прочанина якогось...
    А то в курятнику знайшли розтерзаних тхорів...
    Надвечір несуть брати сусідові дарунки.
    «Звідки такі щедроти?
    «З Єрусалима».
    «А ви ж хіба були там?»
    «Щойно вернулись».
    Не став переповідать, що бачить довелося.
    Подумки сказав: «Благословен Господь юдеїв!
    Не полиша їх ані на хвилину...»


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  25. Іван Потьомкін - [ 2020.10.02 11:27 ]
    Плід дерева прекрасного
    Ніякий ще не раббі і не цадик тим паче,
    А просто Мордехай . Їздить по селах і торгує.
    І цим трима родину чималеньку.
    А ще од виручки потроху одклада на те,
    Без чого Суккот - не свято.
    І ось він по дорозі до мети.
    Заплющить очі і начебто трима в руках
    «Плід дерева прекрасного»,
    Як Тора назвала те, що на цитрину схоже.
    Та що це? Долинає плач...
    Розглянувсь Мордехай і бачить селюка.
    Навколішки схилився той над конячиною.
    «Візьми, що маю... На нового, гадаю, стачить»,-
    Простягує юдей капшук з грошима.
    Поверта додому Мордехай і начебто сповідується Богу:
    «Яка різниця? Усі казатимуь благословення над етрогом,
    Я ж над конем уже його сказав...»
    І чи почув Господь ту сповідь,
    Чи й справді ще не перевелись дива на світі,
    Аби добро винагороду гідну мало,
    Вернувсь додому Мордехай і бачить у світлиці...
    Етрог, який і в снах йому не снився.









    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  26. Іван Потьомкін - [ 2020.09.28 10:28 ]
    Раббі Пінхас
    Якось у переддень Йом Кіпуру ,
    Перед молитвою «Коль Нідрей»,
    Хасиди кричали , читаючи псалми.
    «Чого стараєтесь?»- спитав їх раббі Пінхас .
    Чи не тому, що слова ваші не линуть до Небес?
    Брехали, мабуть, рік цілий?
    Бо ж хто бреше, в того й вуста брехливі.
    А чи ж можуть із вуст таких сходить слова правдиві?
    Знайте, що в кожнім слові, в дії кожній –
    Всі десять сил, що йдуть од Бога.
    Немає слів без змислу і дій немає марних.
    Людина робить їх такими,
    Коли говорить і діє брехливо».


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (3)


  27. Шон Маклех - [ 2020.09.26 15:20 ]
    Жадання стихії
    Віра моя
    Схована в чорній кам’яній скрині,
    Що лежить серед кинутого ірландського дому,
    Що стоїть на пустищі,
    Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
    Дому, в якому ховались повстанці
    І грілись біля печі мурованої.

    Віра моя
    Летить разом з вітром нахабою
    Між білими громадами хмар – птахом-блукальцем,
    Що ніколи не віднайде гнізда –
    Ні свого, ні чужого,
    Ні затишного і м’якого, ні гранітного серед скель.

    Віра моя
    Між язиками полум’я
    Палахкотіє світлом у тьмі холодної ночі,
    Вогню, що запалюють вартові маяків
    Для загублених у морі відчаю.

    Віра моя –
    Темні глибини океану синього –
    Моря Ірландського,
    Де ховаються сріблясті риби прозріння
    І хвостаті почвари містики,
    Моря, яке колихає людей з просоленим одягом
    Зі сподіваннями замість спокою,
    З вицвілими віями.

    Моя віра стихія – з тих,
    Якими клянуться ірландці,
    Коли вирішують бути.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  28. Шон Маклех - [ 2020.09.20 20:15 ]
    Сонний пагорб
    На сонному пагорбі блідого сновиди –
    Камінного ліхтаря чорнокнижників,
    Що червоніє раз на століття –
    Від передчуття жахливого –
    Як провісник,
    Серед вересового квіту ранньої осені
    Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
    Я – лицар королівства забутого,
    Королівства сонячного, хоч і холодного,
    Лицар меча іржавого та коня білого:
    Королівства вітрів і хрестів кам’яних Тір Коналл.
    Я снив під музику флейти зробленої з очерету
    Музику Тір на н-Ог – країни вічної молодості,
    Яку наспівав мені вітер – осінній філософ Неба.
    Я снив і вростав думками-коріннями
    В рихле торфовище пустища Часу:
    Снив темним минулим чи то млистим майбутнім,
    Блукаючи між кромлехами та дольменами,
    Плутаючи старі пагорби з хвилями:
    Сперечаючись з тінями, обпікаючи рот
    Словами забутими, іменами терпкими.
    Будую кам’яний дім – притулок свій вічний
    З холодними стінами відчуженості.
    Я мандрую у сні: тільки стукіт копит
    Чутний тільки мені – у сні.
    Я сплю на Сонному Пагорбі –
    На його вершині, під небом чорним,
    Під Місяцем таврованим.
    Я – нетутешній.
    Завжди нетутешній, невчасний.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  29. Іван Потьомкін - [ 2020.09.18 09:20 ]
    Леві Їцхак
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
    Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
    Сухе бадилля палять...
    ...Не злічить роботи в полі й на городі,
    Щоб не віддать морозам на поталу
    Те, що на радість рясно так вродило.
    Чом же юдеї, святочно вбрані,
    Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
    Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
    Звістить про це весь світ
    Господь заповідав шофаром –
    Довжелезним рогом з барана,
    Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
    Та що за диво: готові луснуть од напруги,
    Хасиди дмуть-роздувають щоки,
    А з рогу – ні гу-гу...
    Такого ще в Бердичеві не знали.
    Кагал благально поглядає на рабина –
    Стільки ж див йому Господь довірив,
    Тож, певно, що й шофар розговорить зуміє.
    Мало не самого себе вкладає й Леві Їцхак
    В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
    «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
    Відклав набік шофар і прокричав у небо:
    «Владико світу, Ти ж не кому-небудь,
    А нам заповідав шофаром нагадувати людству
    Про день, коли Ти світ цей сотворив.
    Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
    І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
    Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
    А, може, як кажуть християни,
    Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
    Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
    І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
    Леві Іцхак ще раз припав вустами до шофару
    І начебто сама собою така мелодія
    В усі усюди полилася, що й у найдальших селах
    Християни поволі розгинали спини
    І з-під долонь у небеса вдивлялись.
    «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
    А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
    Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»

    P.S.
    У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
    Полежать на Сукот у курені,
    Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .




    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  30. Шон Маклех - [ 2020.09.11 17:37 ]
    Подерта свита світу
    Філософи-жебраки епохи зневіри
    Одягають подерте на шмаття Небо
    На свої втомлені плечі-рамена
    (Наче збираються вони не мислити,
    А тягнути плуга залізного
    На полі неозорому ковиловому).
    Замість черевиків взувають вулиці –
    Діряві й цвяховані руїнами
    Будинків, в яких живуть привиди –
    Тіні людей минулого і сучасного:
    З пошкрябаними пластинками грамофонів
    Замість слів,
    З трухлявими цитатами мертвих невігласів
    Замість думок.
    Вдягають подерту сорочку міста
    Люди, що дивлять на зорі
    Без рожевих окулярів неправди:
    Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
    Залатану клаптиками сірих газет.
    Світ нинішній – старе лахміття вигадок
    Хворих на голову апостолів темряви,
    Поточений міллю утопій злих.
    Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
    Життєдайна злива просвітлення,
    Весняний дощ Свободи і Радості?



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  31. Іван Потьомкін - [ 2020.09.08 12:41 ]
    ***

    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Знайшлися добрі люди:
    Винесли в ночвах.
    Не бажана вона мені
    І в перелітнім віці.
    Не прошу, як дехто
    Прийти щонайшвидше.
    З року в рік повільніш
    По землі ступаю.
    А вона за мною
    Невідступною тінню
    Чалапає позаду.





    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  32. Артур Сіренко - [ 2020.09.05 15:17 ]
    Малахітова людина
    Малахітова людина
    Кришить своє серце в сільницю,
    Хоче посолити світ
    Своєю кров’ю зеленою:
    Нерозчинною, мідною,
    Восьминоговою.
    Людина вирізьблена з малахіту
    Тупцює шляхом чумацьким
    За сіллю гіркою сивашською,
    Полічивши кістяки рогатих волів
    Та каурих мулів готських –
    Серед тирси минулого,
    Серед ковилу снів жахних.
    Малахітовий жевжик
    Співає не рапсодію – реквієм
    Кожному, хто вміє літати
    Разом з журавлем-монахом:
    Цибатим філософом сфагнуму.
    Малахітовий чоловічок
    Вважає себе коштовністю,
    Не знає як перейти брід
    Ріки Молочної білої:
    На дні соми поснулі
    Ковтають все кам’яне:
    Серед отої глини жовтої
    З якої колись глеки зліплять
    Для вина яблуневого…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 17:59 ]
    Звичайний
    Я сидів на сходовій клітці,⁣
    зверху гримів ліфт,⁣
    і до мене піднявся чоловік,⁣
    заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣

    Він думав,⁣
    що я злодій,⁣
    бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
    коли усамітнююсь.⁣

    Штучне око старого⁣
    пасувало до живого,⁣
    яке виражало лише сміх і злість.⁣

    Йому було сімдесят,⁣
    а я був чудовим сповідником.⁣

    Історії вибухали одна за одною:⁣
    про мордобої,⁣
    поганих поліцаїв⁣
    і хороших мужиків.⁣

    Сором'язливий коло під'їзду,⁣
    і жорстокий сам на сам,⁣
    дід мав неабиякий талант актора.⁣

    Рухався рвучко,⁣
    наче ми однолітки,⁣
    і жестикулював,⁣
    ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
    хто чого вартий.⁣

    Себе називав «сімейним»,⁣
    і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣

    Потоки матюків,⁣
    разом із манерою⁣
    стрибати пантерою,⁣
    залатали цю прогалину.⁣

    «Я з тобою не хвилююся»⁣
    —⁣
    повторював Петро,⁣
    але здавалося протилежне.⁣

    Він боявся пауз у розмові,⁣
    а я все чекав,⁣
    коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣

    Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
    «чавун»,⁣
    «курило»⁣
    і⁣
    «завод»,⁣
    я йому вірив більше.⁣

    Як і в залишки його дитинної душі,⁣
    що пробиралася на озеро взимку,⁣
    і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣

    Час від часу я вчував⁣
    платівкове нарікання⁣
    від гурту «Колись було краще»,⁣
    але 1951 року народження⁣
    вартував чиїхось вух.⁣

    У нього виробився⁣
    слоган,⁣
    який мав ударити підсумком в обличчя.⁣

    Який робив його хорошою людиною.⁣

    Словесний логотип:⁣
    «Я нічого не чув⁣
    і я ніц не знаю»⁣
    —⁣
    поділився дідо мудрістю,⁣
    якою ти не будеш вражена.⁣

    Але я не чекав⁣
    чогось більшого.⁣

    Я просто⁣
    слухав.⁣

    Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣

    (вірш у прозі)

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:05 ]
    Львівські типажі
    нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣

    про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
    про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
    про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
    про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
    про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
    про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
    про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
    про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣

    і везіння, везіння, знову везіння:⁣

    почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
    ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
    і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣

    обдивитися решту цікавих людей:⁣

    от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
    ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
    а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣

    і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
    львівської химери, що не має очей⁣

    що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
    що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣

    від якої течуть солодкі потоки⁣
    магії молитви⁣
    на Львів⁣

    на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
    Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
    типажів⁣

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  35. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:08 ]
    Присвята
    Вірш у прозі⁣
    (Частина I)⁣

    У чоловіка⁣
    За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
    Але історію древніх начал я знаю.⁣

    Чоловіку⁣
    Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣

    Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
    Союз — то дивацтва й дива,⁣
    Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣

    Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
    Де батько-підліток займався садом⁣
    Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
    Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
    Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
    Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣

    А батько навчання у Франику згадає⁣
    Пацаном, коли на стрілках бував⁣
    Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
    I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣

    Хлопці бізнес варили⁣
    Перетікали в 90-і — злі⁣
    Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
    (І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣

    Прийшла банківська муштра⁣
    —⁣
    Напружена й виснажлива каторга⁣
    До батька, з-поміж роду інженерського,⁣

    І справи полетіли бистро⁣
    І гроші збиралися⁣
    І жінка з’явилася,⁣

    Моря із морів Моря⁣
    Галина галицьких кроїв,⁣

    Народила червону курточку⁣
    Що дрібно скрипіла в сніг⁣
    Заливши бензин до душі⁣
    Мовби в нове авто⁣
    Чоловіче.⁣

    Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
    І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
    Другий, третій, згодом — четвертий⁣
    Кусаючи кору зубами — так, син⁣
    Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣

    Сили ішли⁣
    Та кожна субота оновлювала —⁣
    Сакральне сіно чекало вил⁣
    Плодоносили горіхи й сливи,⁣

    Посеред степу велосипед виринав —⁣
    Маленьке поні поруч татових машин⁣
    Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
    Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
    Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
    (Що був собако-гігантом):⁣

    «Спершу окунути його,⁣
    Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
    Повідав мені заповідь тато⁣
    На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
    Попиваючи холодний компот без цукру⁣
    Чоловічий.⁣

    Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
    Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
    Весела задирака за обідом — жінка⁣
    А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
    Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣

    Та життя й далі ходило й крутилося⁣
    І продовжує вертітися по колу⁣
    Поки старший син вірш завершає⁣
    Наче свою першу промову:

    (Завершальна Частина)⁣

    «Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
    Що ти старий⁣
    Тобі лишається взяти на міць руки⁣
    Маля-сина⁣
    Й лишилося…⁣
    Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
    Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣

    І старший син написав поему⁣
    Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣

    Довгий лист, і біографію серця⁣
    Чоловіка на ім’я Батько⁣
    Який зміг полюбити людей і село⁣
    Із ким був ближче, ніж поруч.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  36. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:24 ]
    VRLBR
    обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
    на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
    злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
    маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
    а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
    і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
    благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
    Діоніс⁣



    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Іван Потьомкін - [ 2020.08.28 21:29 ]
    Перельман і Хейфец
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате.
    А поки настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви ,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  38. Шон Маклех - [ 2020.08.23 14:40 ]
    Серце не спить
    Моє серце не спить:
    У темну годину поторочі
    Очікує Сонця золотої заграви.
    Моє серце не спить:
    У годину мертвої тиші
    Стугонить литаврами віри:
    Віри в прийдешню музику.
    Не старіє серце моє:
    Серце ірландця сивого:
    Танцю у клітці ребер
    Як танцювали ірландці
    Перед звитяжною битвою,
    Вистукуючи черевиками
    Ритм віковічної битви –
    Музику Волі й Звитяги.
    Моє серце – форель срібляста:
    Пливе в океан майбутнього
    З ріки нашого сьогодення.
    Моє серце – то квітка вересу
    Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
    А в душах людей зневіра.
    Моє серце – то свічка:
    Світить у тьмі
    І згасає в заграві світанку.
    Серце моє невгамовне:
    Будь провісником ранку!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  39. Артур Сіренко - [ 2020.08.18 16:13 ]
    Час пітьми
    У Кіммерії пітьма,
    Яка шириться від молока
    Чорної кобилиці,
    Що надоїла сива жінка
    Вдягнена в овече руно
    І грубе полотно шерстяне.
    Пітьма шириться від кожної краплі
    Білої, наче імла на Степом,
    Наче туман у леваді снів,
    Наче борода жреця Праматері Світу.
    У пітьмі розчиняються тіні –
    Діти віковічної темряви,
    Що в час згасання заграви
    Шурхотіли ковилою разом з ящірками,
    Давали притулок хвостатим мишам
    Від синього ока зозулястого яструба,
    А тепер в Кіммерії пітьма:
    Час, коли навіть Місяць заснув,
    Зник у своєму сховищі,
    Коли навіть зорі згасли як свічки,
    Вкрадені беззубою відьмою
    І сховані у цупкий мішок для непотребу.
    Тільки стукіт копит –
    Коней, що ніколи не сплять,
    Тільки крик сови –
    Птаха мудрості,
    Тільки шелест тростин
    Мислячого очерету.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  40. Іван Потьомкін - [ 2020.08.16 21:40 ]
    З голосу Езопа
    Найвища в лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
    І хоч була морошка скромна собі й тиха,
    Набридла їй врешті смереччина пиха:
    «Була б я така, як-от ти, висока,
    На світ би поглянула трохи іншим оком».
    «Та куди тобі там, карло недоросла,
    Знать, що відчувають зависокі зростом!..
    Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
    Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
    «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
    Що біда на тебе ізнизу чигає.
    Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
    Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
    ...На пеньку смереки діточки хороші
    Їли та хвалили ягоди морошки.

    P.S.
    Зверхність, зневага й глузи
    Нікому ще не додавали друзів.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  41. Артур Сіренко - [ 2020.08.08 15:20 ]
    Берег ріки
    На березі ріки мовчазної,
    Яку оспівав флорентієць –
    Вигнанець, сумний пілігрим,
    Блукалець лісів безнадії
    (Навіть там, де сонячно).
    На березі річки чекання
    Човняра, що не гірш Одіссея
    Знав про весло все.
    Я шкодую, що він не Улісс,
    Я ховаю монету в кишеню,
    Затискаю її між пальцями –
    Монету – шматок Сонця,
    З рельєфом дельфіна
    На стороні дня,
    З написом: «Ола пернойн»*
    На стороні ночі.
    Я чекаю на майстра весла
    (Йому не потрібні вітрила –
    Тут вітер помер)
    Мовчазного як сутінки,
    У країні кімерів-молокоїдів,
    Бородатого, наче Сократ.
    Він колись був рибалкою
    І ловив сріблястих плавців
    У мереживо днів – не своїх.
    І думав, що не плавці то лускаті,
    А сталеві ножі,
    Що раптом перестали тонути
    У воді вічності.
    Я чекаю,
    чекаю,
    чекаю
    Отого мореплавця,
    Що проміняв прозоре море
    На каламутну ріку.
    Чекаю.
    Марно.

    Примітки:
    * όλα περνούν – я навів іоніййський варіант вимови цієї фрази. Насправді на монетах Міста Щасливого – Сабії Борисфеніди такого напису ніколи не писали.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  42. Василь Роман - [ 2020.07.22 21:36 ]
    У млі фільму (найбільший український паліндромон 22.07.2020)
    У млі фільму
    1
    Аве! Львів лева!

    До ран вам, яничаре,
    Бермуди та Канари!
    Так самогон в Миколи -
    лихо. Париж, а сапсан літав.
    О дуб хитав оман туман.
    Досить! А шило кололо
    од тилу туге. Мономах,
    ти на крамолу карооко?
    Сивіла повага в законі.
    В турботи - багач відкоша.
    Мораль, а жити чому перечуть?
    Є у суді! Би читав, Юро?
    Голим є нині яр, кумо.
    До ран залив ази ребром,
    а тато Карло - день неділі,
    Та ніц – Буратіно,
    бемоль дибом, дуб.
    Анно, да - ми пили – будила
    вудила Мальвіни. Cкоро
    соми борзі, мечохвости
    ксиви жором угонять силу
    ксі-лупи. Cойки лепечуть
    і боком, і вальсом -і бюлетень
    літун на вибори, чарівно…

    Не дуло подуло ж, не дощі
    нам даруй, почваро,
    січень- самовидець
    не вірту-тризубець,
    не шорох моно-шпень.


    2
    Щоденне горе-ореолу,
    бо герой не схиляв - лого
    клав і голови, ви тому
    над ямами, чота… Ліпше
    жакан…Ютуб, амвон зич!

    Ти, воле небес, маскарад
    «нала», бандур бандура!
    Малевича куб за бугром.
    У голосі ноти рабиня-тать…

    Це нік її, де гартує
    туман – гільйотен.
    У кита - мех. суть вам,
    але німа сварка-галас-репетень,
    груба литка до ладу.
    Ви чому? До рана
    гул смерті, зал, кіот,
    Сином Божим… А Лис
    аки Лев-тупак! І даль
    вила до пуза
    в кукурудзі…

    О Бенвенуто!
    Заява дар-духа, лохи,
    не лютому санжарилось,
    а нащо? Гори прометеїв
    вогонь шинами, тумань
    аптеками, не жалій інше - речі.


    3
    Мартові коти - рок на даху.
    Замах дів на «молот – серп»…
    Ви то маєте сум очима,
    курви вад. Загнав Іван голуба.
    Вік аду…Мівіну глухим.
    Інвалід і кат лукаво…
    Мир і в едемі не свобода,
    морг морозим, а дров - зима…
    Гомере, помер амвон зимі…
    Сивіли… Простір – в Європу
    напрямок. Сука, закусь нам,
    рега, баб кинь. Черево – король,
    режисер Профі-сор, влади мана.
    Згубили живі сили,
    «біло-голубого» чуму -
    нам що діть? Іван, умочи лапи.
    Ви варті маку.

    Лоху Сахара чому? Мело
    під ваву - чурки, вино,
    колиби рви. Довше карамболь
    в наперед новім. У ваксу путь,
    ах в гречку ринув, а клітка
    імама дарована, ним сажу
    нуртує щодень. Імена усі
    лунить Рак. І вин гомін, ладану,
    висушить у воду, чумаків
    даль галіму. Шальки назад.
    Угорі зорі. Голосно співала
    Ксеня…

    Собі вігвам, Олену кохав,
    а врунь на вила ж,
    але мені і того мало…
    Відром опівдні Баку
    гречку ледь носив.
    Мова «бе» німого,
    жор - піська тілу,
    бабодур Тані спокуса –
    зна красу березень!
    4
    Андроід, тіло землі - твердь!
    Ні в здобич древ - тіл мезоліт…
    Надалі лежу - жара та жага.
    Були тільки в зоні модні бараки.
    Бінго, гаде, праця лиса в норах
    лобом, а нич, бо здужати бісів,
    а звати чуму- «вологду»
    і дустом осипані сади давні,
    в вишневі предвічні вадливо
    крадучись, а з «утра» каже:
    «довік, а муч в лісах».
    А перечить не в курнику -
    лис Микита круть чи ні?
    Аваков акула сам або лис?
    Ач і катавасія!

    …І та глава про пільгу ґвалт –
    я диктофон носила.
    Квітень вождів…
    А бабі цікавить смачна
    помаранча. Жрець Перуна
    економить на салі.
    «Діна гоп, гоп!»,
    а свиті всесвіту,
    пану небагато
    хіп-хопу мочать.







    5
    Сала во хліб - і мило.
    Кулемет «оса» - клік,
    «лібе» диван у дірах,
    а заніміла, москаль, дуга?
    Отако, я – бич, коза-кобіта,
    соло-пир без обмана,
    так я і турків… Ігнор,
    абрек, а хай – ша!
    Викинь ТОЗ. Ремікс я волі!
    Ні, макака -бал сонно
    тоном грому світим…

    Ян в опалі, не ладі. Удови
    лили норов бажань і розлука –
    розум. Матір тиха, тінь руда.
    Матір…Думи нові…Одна…
    Тут от хату зігріту, халеп
    шукали. Чоло, тю, лоба рабі…
    Лов одержима - зупинимо,
    калина-малина, морду
    мала калабаня - каченя…

    Легар, думай – не велено
    блаженно мордні лапати
    чирка – заново б,
    у вистави звук –
    я чудован, о травень!

    6
    …І, турки, вогню, ватри жемчуг -
    Русі жалоба…І що рудники
    вугільні віками - біноми нульові,
    ланци «ваті» лущив,
    а мир там радикал -
    ад Рувиму…О день!

    Мане луни молив, а вир
    колише щиро шибі
    не тип дів, еталон рожам.
    Оводе! Мук, народ і леза…
    Гніт у свічі - не щире, не вір…
    О був я не крутим (архіви?) -
    сіроманець, а кит…О регі,
    Фантомас або Пежо – мудро,
    Каріби вогню. Я і Варадеро тіл…

    Є волос, не голос,
    та чому колос альбінос?

    А табу закипіло, маревом
    узор: я і «сер» педагог
    на вогні – тату «тризубець»
    кине равіолі, трок і попону-
    руки небу кинемо.
    Софа - поле мінне.
    Червень…

    7
    Вино вздрів, опалим листям
    аперитив, винограду літра.
    Махно мав рота в келиху,
    мат і тут, і оковита да готова.
    Вжик - і портрет, і в торбу…
    Торкнулась помаду разок,
    пацани, жур дамо?
    Двічі на лапах у траву
    ув’ялу манила, далі не бажано…
    «Видібуток» вина - брудна
    політика. Ти котив униз,
    не біг оловом і лапа зримо
    тікати хотіла. Газ виріс.
    Руками човника вели
    по жоден бережок.
    Не шилом шила -
    золоченим вишивала.
    Травку у тин раком.
    Дубові - жолуді.
    Жінок дур пугав-в’яз,
    в село возив мазута гаву.
    І нам утіха вартує -
    «маха гола» би.
    Гарби лунь лихого, чужа
    Ксеня…
    Я і в Талліні в’юн.
    Липень мінімум року цілі,
    день ощіпок, овалу цуг –
    кинь вікам визов,
    кинь вітраж, кинь дартс. …
    Це дна лезо відати –
    вона латину, трофей Канзасу сіє…
    Кинь лоха раб…
    Кинь дим алах в атомі
    у рими холодні, самовидець!

    8
    Я лагідна пані, а винагорода – раж.
    Ірпінь двічі волочить оброк селом.
    Дів - клуб, манило кіно. Вінчувати
    підем - і храм. А нас не вальс,
    ноти раб манив там, а в руках - у вись,
    Музо, Рига вдів… Хомі сніг і мох.
    Хам-орох. Вечір. Авар
    Авакян Лугань накрав,
    а «вибор» - Полтава!
    Пахан, далі луг і туман осені.
    Тропар… Ясь Визак, скажи
    хто Брут? Дівчам русі коси
    липень торкав із весен,
    лева ружі, ваба зваби
    дзвеніла в окіллі…

    Серпень і веселково світло
    біля Оранти, рова фіалок…
    Шар-бодрячок - се репер,
    тепер оголосив горох
    королем зоряних аномалій.
    На набережній Овруча
    крокували пердяші,
    ментолом і ні моментом не чути.
    Дер Кива, жре демон пахощі.
    Набздів оркестр - опс!

    9
    Едіп боров… Хліб ти мав
    од учителя і льодоводу чинив прес,
    а Лука рояль «Овен» береже…
    Никли Савур, явір, озеро…
    Іллі – рало, воді – човник…
    Сибарит я? І діти мощами
    замолились, дуба закинь,
    віра – чудо!
    Оксамитна бутель, пісок…
    Відібрав – хилитав. Омела
    шрамувала на дереві.
    На муть молодило курду
    муки тіла, наук, народ, шедеври…
    Примаро, чумак – натура,
    «Кадилаки»- сила, би дим-ад –
    і Дзю, і Сава - таких ударах…
    Олег і меча не ніс, арку і будував,
    і псіхом-катом рівень тримав…
    Ель у неділю нам, бо пити
    бажано вільно… Не те любив –
    осінні муз-ораторії. Умити б
    Юлі нашу кров - вили в курсі:
    леді Ю, "лові" – любимо.
    Видох мас…Кіре, неволю хні,
    тупир ти, віл. Крам шалав
    у виду виділа. Москалюка,
    кинь салки-тяп – не віражу мого,
    не чуваки – жир! Лубман, Москво!
    Шанс даймо, покровом і не мела,
    а не лого.

    Юнак і гол, а чо ніжно:
    «Барселона» -еко!
    Ша! - низ леза меч.
    Етикет – парадиз,
    опіки дюн замулив
    на морозі вересень.
    10
    …І лив художник, і на мольберті
    веселі ноти. Чи весна реве-ридає?
    А рута і верба масками (тук!)
    закутані обмаль? Дебіле,
    карантин!!! А гумор?
    Дні – лапсердак, а драбина – гиц…
    Норов кінча батьківщину вина,
    приказ – укр-історія,
    її «демократ» вів далі
    Лідере! Пішов ти в ад ваш!
    Іване!!! Марія!!!

    Літ сорок, планет сорок…
    Ушу див і шувар дзвени,
    луни політ у світу сон.
    Віра чи краса Кракова
    чи Лева міста, хіба би
    чужу мичку в зануди…
    Годі Хоми-мажора
    на водогоні, на іподромі.
    Але Варшава!?

    Онво паволока, жовтень…
    Осінь одно лупить йоту,
    куб замок натер по таку
    жилаву риску білу, гижа
    не тре волок, це на грамину
    (кирку) золота.

    11
    Черепу свято хотіло село,
    коли нам Великодень путь санітару
    уськав у карантині, мазки боргував
    живому чаду, а забагато часу
    вірив у сили пут, а залишмо ропу -
    реверанс, Європа на борг
    бере жінками та врунами:
    лялі – браво, тонкі – віват,
    кобилки – взад. Йога не «Кама»,
    ґвалт, аби-де морд набили,
    чоловіче. Долом Інд і луни мокрі,
    голубі, а голова – тіло, день і ніч.

    …Елад вино, гуртів і «соло» гумор.
    Бери рогачі, бабо!
    …І мотав, либонь рочки біжать,
    а ворок у ситі дирок і світ сьогодні.
    Та чому дамі шану? Індо-логічно
    грому гул, а тема «дама»,
    а тебе сама направила.

    По виправі лоб… У четвер бодай
    виші рив або допомога
    і нило в одне: бульдонеж Оксани –
    дарила мир, тигро- бікіні
    геліотріпом. Арарат, віра –
    пес, листопад…

    12
    Вир, казко, мазані ви дьогтем.
    Хата не побілована, віро – годі!
    Не добра, коли нема дарів.
    Наплодили, бори, ви кур,
    ви - кобили лідер…Добивались…
    Жаль, ідуть нагі гнати тему,
    кажучи тихо перед Іларіоном,
    іконою «У радощі» Ван Гога:
    «Мед»!

    В Абдала Каші – каші маса,
    чаші анаші, капучіно катам -
    і не послав в тартар б акинів?
    Капар-диван у дірах ран,
    а хто лізе на бар? Мало діві -
    спирт нам.

    М’яса – ракам, украду марки,
    нащо? – горимо від рубля.
    Оранта див, а від неба голубінь
    виносить Сорбонні форте
    «ре мінор» тепле. Ти чувак
    Алабами, рот ощир, ведеш «кар»
    і Рамону гібониш, юнок віз – дно.
    Скнира – мавка.

    Номо миль-мить зім’яли.
    Ти дуб і мат Майстру,
    Маргарита -шану,
    чари, примаро, грудень!

    О колом ікона. Риб абісаль,
    а нам жаль ока щодень.
    Акт, а генерал: «ам» от хотілося,
    арапу - давав зал і хасиду
    криваві кільця Сімха. Червлена
    шалаво! Свіжу уху запахами лип?
    Три психи. Лекала гальба
    кришталево. Паливо – літо лоба.
    Наша кульбаба жаху портач.
    Відзнак? Обреше – ми там,
    не пошук жереба: навар_товар_бариш…
    О бедлам, бо радощі тузам,
    іксів – результат.
    =========================
    Тать, лузер, віскі – мазут.
    І що дар - обмаль дебошира.
    Браво, трава на бережку, Шопен…
    Матимеш Ербокан з дівчат ропух,
    а жаба б Лукаша на болоті ловила,
    повела – т-ширк. А благала келихи,
    спирт пили. «Маха» пазуху
    ужів совала. «Шанель» в речах.
    Місяць ліків, а вир кудись Ахіла звав.
    Ад - у парасолі то хто?
    Мала ренегатка, не дощ,
    а колаж – мана.
    Ласі баби: ранок і молоко!

    12
    Не дур гора – мир-пир,
    ач, у нашатир,
    а граму РТ сям там і будити лям
    із тим лимоном.

    Аквамарин ксьондзів, конюшино.
    Бігун омар і рак - шедеври.
    «Що то - рима?» балакав
    учитель Петро. Німе ретро - фінн,
    обрости синовні. Було:
    Габен, діва видатна, рояль, бур,
    діво Мирогоща, ниркам - удар,
    кума – карасям.

    Мантри псів ідолам, раба не ЗІЛ.
    От хан архар: «Іду на ви!».
    …Драпак віника брат.
    Рать в вал сопе німа.
    Та коні - чупак ,= і шана – ішач,
    а сам ішак і шакал, а дбав демагог.

    Навіщо дарую Оно
    кімоно?

    Іра - лідер епохи, ти чужа.
    Куме, титан, гігант.
    Уділ аж сила, ви «бодре» ділили.
    Боки в руки, виробили, доль пан,
    вір, Адаме… Нило карб…
    О день і догорів, а на волі
    бо – пенат. Ахмет годив
    і на замок закрив.

    11
    ДАП от сил сепарів – тарарам_ опір –
    то і легіні- кіборги тримали ради нас,
    кожен од Лубен до Волині,
    а гомо-подоба вирішив: "Я добре втечу"…

    Болівар – пиво! Пали вар, Панама.
    Себе – тамада, а метал - у гумор,
    гончі голодні. У нашім аду мочать,
    індо-гості всі. Кориді - Тису,
    корова та ж і бик. Чорнобиль
    в атомі обабіч, а гори ребром
    у голосі вітру. Гони в далечіні
    не до літа волога і було гірко…
    Минулі дні молодечі волочили б
    Андромеди «батл», а в гамак
    на гой-да звикли б:
    октаві – вікно-товар.
    Біля лиману рвати мак –
    ні, жереб – гроб,
    а «напор» - весна реве рупором,
    шила затупились у вирі.
    Вусач, ота габа за удачу
    мови жваву гробик замінить
    на раку. Ваксу у рать і наступ,
    не доки лев… Манило колесо-літо.
    Хотя всупереч.

    10
    А то лозу крикуни - «марганець-
    коловертень», а «жигулі»
    буксирували «жука».
    То пре танком азбуку
    той тип у Лондоні,
    сонет –вожак, олова повно.

    А ваш Равель? А? І мордо-піаніно,
    годована рожа мимохідь…
    Огиду на звук -чи мужу,
    чи бабі хат сім, а величаво
    каркас арки, чарівно,
    суть і в суті полину
    лине в здраву Шіви душу.
    Коростень Альп, коростіль…

    Я і рамена вішав. Давить воші
    переділ і лад. Вівтар комедії,
    я і рот Сірку закирпанив.
    Унищ вік "табачнік"-ворон.
    Цигани – бардак, адрес паліндрому
    ганить на Ракель і бедлам,
    бо і на ту казку ти мак сам.
    Абревіатура є, ади реверанс
    Єви чи то ні? Лесеві тре б ломані.
    Кинь ж оду хвилі.

    9
    Несе ревізор оманливу мазню –
    дикі пози, дар аптеки.
    Тече маз ельзи - наш океан…
    Олесь раб – он жіноча логіка,
    ню оголена… Але мені мов
    окропом яд, сна шовк,
    сомнамбул-рижик, а в ученого мужа
    рівень п’ятикласника. Куй лак, сомалі,
    диву дивувала. Шмарклі витри,
    путін хуйло, венерік!

    …Сам ходив: о ми б Юлі волю
    і де ліс рук? Вилив «ворк» у шані,
    любитиму її рота - розумінні сови -
    бюлетень…«Онлі» вона жаби тип,
    обман - Юлі день. У лева мирт не вірмо,
    так мох і співав у дубі, у красі
    неначе Мігель О’ Хара.
    «Духи» катавасію з «дідами» дибали,
    сикали Дакару. Танкам учора мир-пир.
    Ведеш до ранку аналітику мудру,
    коли долом туман і вереда на лаву,
    маршале! Мова - ти лихвар.
    Біді в косі плету банти, маско,
    оду чарівника забудь…
    Сили лома, зима… Щомиті діяти,
    раби, скинь в очі: до вола – ріллі.
    Оре зорі в яру, васильки не жереб,
    не воля оракула. Серп вини –
    чудо Водолія, лети чудова мить -
    біль хвороб піде.
    8
    Спорт - се крові дзбан. І що
    хапнемо держави кредит, учень,
    мотнемо міні-молот,
    не мішай - дре, палив укор,
    качур-воїн жере банан,
    їла монахиня – розмело рок,
    хорогви. Соло-горе , Петре,
    перескоч яр. Добра школа
    і фаворит на роялі.
    Болтів совок Лесеві - не прес.

    Іллі коваль і не вздибав.
    Забав і журавель несе.
    В зівак рот - не пили сок,
    і сурмач від турбот.
    Хижак сказився. Рапорт і не сон,
    а муті гул і лад нахапав -
    тло пробива в аркан на гульняк,
    а Варава річе в хоромах.
    Хомі гін сімох. Баритон винам.
    Сивуха, курва мать, відваги розум!

    Славен сан вам Архімед,
    і питав учнів: «О ні - коли нам «Бульк»
    відмоле скорботи чоловічі в Дніпрі?».
    Жара, дорога,нива…
    і на панді Галя.
    7
    Це диво мас - індо-лохи миру…
    І мотав халамидник, барахольник…
    Є Ісуса знак, є фортуни,
    талановита діво,
    зеландець страдник, жартівник.
    Возив маківник гуцул,
    а в окопі щонеділі цукор….
    Мумі-нім. Не пильнуй вініл Латвія…

    Я не скажу чого хильнули браги.
    Балога – хам, є у травах і тумані
    увага - тузам визов. Олесь взяв
    вагу прудко - ніж і дуло ж.
    І во - «Будьмо»-картину
    у квартала вишив. Ми не чоло
    залишмо, лишенько,
    жереб не до жопи лев,
    а кинь «вочима» курс Іри
    взагалі-то хита кіт. О мир,
    запалімо вологі бензину витоки.
    Таки тіло пан дурбанив,
    коту біди вона жабеніла – далина,
    муляву у ватру хапала. Ніч і вдома
    дружина, цап, коза руда, мопс…
    А лунь кроту «бро»?Т вітер…
    Тропіки…Жваво то гадати -
    в око і тут, і там ухил-екватор вам.
    Он хам артіль у дар гонив,
    ви - тире - пам’ять сил…
    Мила, повір, дзвонив.

    6
    Не в реченні мело пафосом
    енику-бенику руно попі кортіло
    і вареник– це бузи ртуть,
    а тінь "го" - Ван Гога депресія,
    розумове рамолі, пика зубата…
    Соні «бла»-соло, кумо – «чат»- соло,
    ген соловей.

    Літо, «Ред» Аравія…Юнго,
    вибір акорду може по басам,
    от нафіг еротика! Це на морі
    сиві храми, туркеня в уборі Венери,
    ще ніч і в сутінь газелі -
    до ранку медово-мажорно…
    Лате відпите, ніби шори
    ще шило кровавило минуле нам.
    Недоуми - вурдалаки!
    Дарма трима вищу -
    літавиць наліво лунимо ніби мак -
    і він лігу… Викинь дурощі або лажі.
    Сургуч межи трав. Юнго, ви круті!

    5
    Не варто на воду чайку взивать
    сиву, бо вона закричить,
    а паліндромон не жаль,
    бо не Левеня мудрагель.

    Я не Чак. Яна балакала мудро,
    манила, манила комини пузами.
    Жре доволі бараболю. Толочила
    кушпела хутір Гізу. Та хто тут?
    А дно? І вони мудрі там, а дурні
    та хитрі там? Муз оракул… Зорі…
    На жаб ворони лили воду
    і даленіла повня…

    Миті - всі у морг, монотонно слабака
    «кам ін». Іловайські мерзотники!
    Ваш я хакер, барон Гіві, круті
    як «атаман», бо зебри полосаті,
    бо казок чи байок АТО,
    а «гуд лак», «сомалі»… Міна!
    Захар, «Іду да ви»,дебіл!
    Кількасот Емель у Колимі.
    Біль ховалась…

    4
    Та чому «пох» піхото? Габену на путі
    все світив «сапог». Погані діла «сан»
    Тимон: «океану» реп –
    це ржачна рам опанча,
    мстива кіці-баба.
    Від жовна не тівкали,
    сонно фотки дятла
    в гуглі порпав Аль Гаті.

    Я – Ісав, а такі часи лоба маса.
    Лукаво кава і «нич» турка.
    Ти ким силу кинь рук-вен?
    Ти - черепаха, сіль – в чумаків,
    одежа – картуз, а сичу дар ковил
    Да Вінчі вдер. Півень шив,
    він в Адидас і написом.
    От суд Іуд голову мучить,
    а в завісі бита ж у дзьоб
    чи нам обол, Харон?
    Василь - я цар! Педагог ніби
    карабін. Доміно звиклі тилу.
    Багаж, а тара – жужель і ладан.
    Тіло - землі твердь чи бо дзвін?
    Древ тіл – мезоліт. Діор дна…

    3
    Не зе-ребус Арканзасу,
    коп Сінатру до бабулі -
    таксі прожогом і небавом.
    Ви сон, де лук Черг у кабін дві.
    По морді вола мого ти і мела.
    Жалив Анну, рвав – а хоку
    не ломав, Гіві бос.

    Я не скала, «віп»-сон, соло гір…
    О зір огуда заникла, шуміла
    гладь вікам у чудову тишу сиву.
    На дальнім огниві картину лісу,
    а мені не дощ. Є у труну жасмин,
    а на «вора» дам аміак літ,
    кавуни рук, черг в хату пускав, умів…
    Онде репан в лоб. Маракеш
    водив риби. Локони викручував
    діполем у мочарах, а сухо лукам
    і трави випали. Чому навіть
    і дощ манить, а розуму чого?
    Було голі бились і вижили.
    Буг за нами, даль в росі.
    Форпреси…Жерло рокове…
    Речник - баба Герман, сука!
    За куском яр-пан, упор в євріт,
    «сор» пилі – вись…І ми знов
    маремо перемогами з «вордами»,
    з ором. Громадо, бо все німе,
    де віримо в акул. Такі діла в німих,
    у «лгунів» і мудаків, а було
    гнав Іван, газ давив руками
    чомусь теє, а мотив престол оман,
    від хама заказуха, дань – корито,
    ківот рам.

    2
    …І черешні їла…Жени макет.
    Панаму ти маниш «ногов»,
    в’є тем - ор Пирогоща,
    насоли раж на сумо- тюленихо.
    лахудра, давай азоту не в небо.

    …І здуру Кук - в азу подали…
    Владі капут - велика сила.
    Ми ж об монисто ікла зітрем.
    Слуга народу мочив удало,
    дактиль, а «бург» не «Петер»,
    салага, крав сам і не ламав
    ту схематику, не той ліг на муть.
    Є у трагедії кінець!

    Татяни баритон і соло,
    гумор губ - азбука.
    Чи вела марудна
    брудна баланда?
    Рак сам себе не ловить.

    Чи знов мабуть Ю
    накажеш, Пілат?
    Очима МАЙДАН у мотив.
    Вологі в алкоголь в’ялих сеньйор.
    Его було, еро, ерогенне! Дощ…

    1
    Не пшоном хорошень,
    це бузи ртуть-рівень,
    це диво мас. Не Чісора в Чоп,
    «ю» рад - «мані» щодень…
    Жолудь …Полудень…

    Он віра, чи роби ванну тіл…
    Не те любімо - славімо кобіту,
    Чепелик Йосип, у ліску листяно.
    Гумор оживи скит сов,
    хочем і зробимо - сорок синів
    ламали дували, дуби, липи.
    Мадонна… Будьмо!
    Бидлом ебоніт, а рубці на тілі…
    День недоль – рак: от, а там ор.

    Бери за вила з народом України!

    Нє - мило горювати, чи біду- суєту
    черепу мочити. Жаль, а ромашок
    дівча–габи, то, Брут, вінок, а звага
    в опалі. Високо оракулом арканить.

    Хам он омегу тулить до «оль –оль» -
    око! Лишатись? Одна мутна мова тих,
    будова тіл нас. Пасажира похилило.
    Ким? В нього маска тирана,
    кати дум, ребер…А чин я мав народ!

    Авель вів лева!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  43. Іван Потьомкін - [ 2020.07.21 09:20 ]
    Шершень і павук (з добірки "Поміж рядками Агади й Талмуда")

    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  44. Шон Маклех - [ 2020.07.07 21:49 ]
    Тягар смутку
    Я блукав серед натовпу
    Людей, що не слухають
    Цвірінькання горобців,
    П’ють повітря настояне на шумі,
    І не знають, що землі боляче,
    Коли вони топчуть її – втомлену
    Цвяхованими черевиками байдужості.
    Я носив тягар смутку
    У шкіряній торбі ірландського скрипаля:
    Тягар, тисне донизу плечі,
    Робить кроки нестерпними,
    Примушує заплющувати очі –
    Сірі від диму, сірі від безнадії.
    Я блукав серед міста,
    Що муроване кам’яними брилами минулого,
    Яке закіптюжило Небо димом проклять,
    Що зазирає в сумні очі коней
    Сліпими вікнами втоми.
    Я несу той тягар – тягар журби та печалі,
    Ступаючи мокрою бруківкою,
    Ковзаючись на слизьких її каменях,
    Мрію донести оту важку торбу
    До каламутної ріки Часу –
    Отої, яку оспівав Данте,
    Яка тече чомусь серед міста – так плинно
    І так недоречно, ніби запрошує самогубця
    Поринути в її обійми,
    Ховаючись під ребра мостів,
    Ніби то не притулки безхатьок,
    А шляхи Колісниці Сонця.
    Та чи наважусь отой тягар в річку кинути?
    Навряд…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  45. Артур Сіренко - [ 2020.06.22 17:23 ]
    Помах крил
    Я літаю між краплями
    Дощу нескінченного,
    Що почався відколи
    Небо зазирнуло в свічадо
    Моря синього і глибокого
    Як журба самотності.
    Годі пірнати
    У його темні глибини
    Черепахам кам’яних філософій
    Бородатих пророків віку машин –
    Залізних.
    Годі шукати Сонце –
    Це жовте око невчасності
    У кам’яних лабіринтах,
    Які збудували монахи
    Чорної віри Бон.
    А я літаю між краплями,
    Що падають важкими думками
    З хмар-меланхленів,
    Які заховали Сонце –
    Від мене – сонцепоклонника,
    Що звик мандрувати у пошуках
    Світанку – як мрія синього.
    Помах уявних крил –
    Які не лишать тіні
    Навіть тоді,
    Коли визирне забуте Сонце.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  46. Артур Сіренко - [ 2020.06.20 22:44 ]
    Дикий аґрус
    Дикий аґрус достиг
    Під небом Верлена
    Серед лісу зелених рук,
    Що тягнуться жаданням доторку:
    Доторку Порожнечі.
    Терпкі і кислі
    Зелені ягоди дикого аґрусу
    Біля стежки босої німфи –
    Подруги Пана – вічно сумної Ехо,
    Що чекає на крик – крик чорноптаха.
    На стежі лісовій – стежі Персефони –
    Кам’яній і колючій –
    Наче справді судилось їй
    Прикрашатися диким аґрусом
    І ожиною марних мрій
    Грають виставу Есхіла
    Сумні кентаври з очима воловими
    І наяди фрігійського водограю –
    Холодного – бо все охололо:
    І слова, і голос, і навіть сліди козлоного:
    В театрі без глядачів:
    Хочуть сказати нам – прозорим,
    Що все минає, все, навіть темрява,
    А ви думали лише літо.
    Хочуть сказати
    Що всі люди вміють літати
    Тільки забули про це ненароком
    (Згадав колись тесля Дедал –
    Даремно).
    А я збираю плоди дикого аґрусу –
    Кислі ягоди Порожнечі.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  47. Іван Потьомкін - [ 2020.06.19 16:12 ]
    Свята справа

    Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
    Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
    Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
    «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
    «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
    «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
    А доти – не переступай поріг мойого дому!»
    Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
    Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
    Зробити те, що їй звелів ревнивий чоловік.
    «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
    Раббі допоможе вийти з цеї скрути!»
    З’явилися жінки, а раббі вже чека:
    «Чи вміє котрась із вас « заговорить» ячмінь?»
    «Іди!- підштовхують сусідки.-
    Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
    «Не годна я таке зробить!..»
    «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
    А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
    «Ну, якщо сам раббі просить…»
    Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
    «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
    P.S.
    Усе те бачили учні раббі. Здивовані, питають:
    «Як може такий учений принижувать себе?»
    «Любі ,даю я вам урок: щоб злагода була в сім’ї,
    Сам Господь Бог вважає справу цю святою».



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Прокоментувати:


  48. Іван Потьомкін - [ 2020.06.15 12:05 ]
    Лот
    Схуд і змарнів Лот...
    Очі - два провалля чорні.
    Жахались доньки і зникали,
    Щоб батько чогось не ненаврочив.
    «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
    Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
    І, може, випросить прощення в Бога».
    По дорозі добирав слова,
    Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
    Та лиш почав оповідать, як той сказав:
    «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
    Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
    Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
    «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
    «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
    Це посохи, які лишили посланці од Бога.
    Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
    Щодня водою тільки з Йордану.
    І якщо приймуться і стануть деревами,
    То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
    Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
    Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
    Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
    Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
    «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
    Облиш її. Не стануть деревами посохи.
    Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
    Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
    Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
    І вмить забудеш, що ти грішник...»
    «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
    А посохи зазеленіли . Підросли
    І стали кедром, кипарисом і сосною.
    А як минуло сорок літ, сплелись в стовбур один,
    Такий що охопить його було не в змозі.
    Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

    P.S.
    Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
    А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
    На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (2)


  49. Артур Сіренко - [ 2020.06.14 14:09 ]
    На струнах
    На струнах,
    Яких давно не торкалися пальці
    Ні старого музИки
    З сивою бородою невідомого,
    Що в синіх венах минулого,
    Ні юної шанувальниці Діоніса,
    Якій пасувала би арфа,
    А не чорний рояль –
    Гість з потойбічного,
    Страшний свідок
    Мертвих поетів звуків,
    Душі яких розчинились в Синяві.
    На цих струнах
    Живуть музИки тиші –
    Восьмилапі поціновувачі гемолімфи,
    Що грають мелодії нечутні нам,
    Не чутні вухастим стрибунам,
    Не чутні шкірястим літунам,
    Не чутні ловцям сірих мишей.
    На своїх шовкових струнах вони
    Слухають музику Ночі –
    Ноктюрни сірих метеликів,
    Шепіт липкої темряви.
    На струнах,
    Які замовкли – хто зна чи назавжди,
    Які зроблені з бронзи –
    Металу яскравого Сонця
    І голосистих бджіл степу.
    На цих струнах живуть
    Восьмиокі Арахни –
    Колишні красуні, колишні ткалі
    Візерунків буття веселого.
    Струни часів бронзи
    Мовчать.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  50. Василина Іванина - [ 2020.06.03 00:08 ]
    Про зиму
    барви вбирають очі,
    заполоняють подих,
    бачу крізь скельце пляшкове
    трави, і небо, й води,
    пес недовірливо щулиться,
    білий метелик мигне,
    в світі цьому шаленому
    в січні сіро-скаженому,
    Боже, храни мене...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   98