збираючи зоряні вогні,
де стискається вогняна шаль на землі
і утворюється жива рана землі,
то земля палає натягнувши вогняну вуаль
і тепер на моїй землі рани гарячі,
як вогонь вогняно - рожевої вуалі,
здавалось обпектися можна,
Наче Палаюча пожежа -
Вогонь вогняно - Помаранчевої вуалі.
Любові божевільний жар,
Але прогоріти не шкода
на жаль палає вогонь
не знаючи, як загасити цей вогонь

душа зняла свою вуаль
болить поранена душа лежачі на дні,
вона наче птаха без крила,
бажаючі тепла та світла
вона тільки хоче бути тут і там
не може побачити,
що над нею дух Ангела
не може побачити,
що над нею дух земного Ангела
просто висть між світами
та винайти вихід немає сили,
притлумлюючи свій біль

я подивилася на небсний
зірковий килимок з хмарами,
за яким хтось ховається,
можливо там живуть примари,
які здатні спускатися на землю
і подумала
там є паралельний світ
і хтось там мешкає,
воліючи знаходиться в ньому.
та мирно жити в паралельному всесвіті.

Раптом опинилася у паралельному світі
і я все бачу між світами, як на долоні
Там інший простір, інший вимір,
Там паралель із двох сердець,
Де небо вже зробило вибір:
Любов'ю їх з'єднав вінець,
з'єднуючи паралельний світ із Землею,
щоразу відвідуючи паралельний всісвіт.
і в своїй подорожі настільки зблизилась
з іншими планетами,
перебуваючи недалеко від Землі,
блукаючи паралельним світом
у пошуках справжнього кохання
Тож настав час забрати його
в паралельний всесвіт
і втягнути його
у свій паралельний світ
і між світами,
прокладаючи шлях
у паралельний всесвіт.
На нашому шляху
з'явився дивний космічний візерунок
у вигляді
Туманність Вуалі в Сузір’ї Лебідя,
відображався між всесвітом
і нашою планетою.

Настав час повернутися на Землю
і між світами прокласти шлях
у паралельний всесвіт.
І інколи дивитися на небо
І бачити там космічний візерунок.

Люті Слова гостріші за леза ніж холодне лезо ножа,
Вони січуть не тіло, а в душі.
тому й боремося з загарбниками і вбиваємо їх
Бо не змити загарбникам слідів нашої крові.
Так не втечуть від гострого слова

Люті слова небезпечніші за лезо ніж небезпечне лезо ножа,
Загоємо біль наших ран у душі, страшніший за звичний біль.
Щоб припинити страждати від жаху
Вони образою застряють у горлі.
будь обережнішим з нашим небезпечним словом.

Люті слова вбивчі за леза ніж вбивче лезо ножа
Вони не залишають шрамів, лише сльози.
Але запам'ятайте для нас загарбники примарні іграшки
тому наша лють перетвориться у кошмари для вас.
зметемо з лиця землі вбивчим словом

на лузі плакала стомлена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса заплітає посивілі пшеничні коси на лиці землі.

на лузі плакала стослена земля.
падали сльози з роси на лице землі,
то роса росплітає зелені пшеничні коси на лиці землі.

В маленькій кімнаті було два світла: біле й темне.
темне світло було над ангелом смерті,
а біле світло було над ангелом життя.

Підійшла до вікна, де вдивлялась у тіні ночі,
які мають чорне обличчя.
Інші, тіні ночі і тіні світанку з різних вимірів,
стежили за мною, але ніяким чином не втручались.
Ніч мовчала. І та юрма в мене за спиною,
та мовчазна юрма поглинала світло
й робила з нього світло чорне, і ця юрма мовчала.
За вікном все ще була ніч.
Але з її вигляду легко можна було зрозуміти,
що вона вже готова піти.
бо незабаром розквіте біле обличчя,
і ця юрма зникне із ранковим вітерцем.

підійшла до вікна знову, де починало світати.
Ніч почала розсіюватись. Бліде біле обличчя, ще напівживе,
кольору цвілої води почало заповнювати маленьку кімнатку.
Так Ніч скинула свій вічний тягар і світанок зажеврів,
лишаючи за собою сіре брудне світло кольору цвілої води.
від ночі залишилося тільки маленький шмат.
Він висить по той бік вікна.
Я дивлюся на той шмат ночі,
і страх починає стискати мені горло.
Чорний шмат, уривок тіні ночі,
утворюючи чорні обличчя.
Я дивлюсь на нього й розумію свій страх.
І Те чорне обличчя.

Бо Я боялась світанкового світла.
Вночі чорні обличчя стають мені близькими,
всі звуки видаються мені знайомими.
На обрії сяє світанок.

Приходячи в чиєсь життя,
не забудьте злегка постукати,
Не забудьте спитати,
раптом не чекають там непроханих гостей;
приходячи в чиєсь життя,
не лізте в чуже життя
не копайтеся в чужій брудній білизні
так біль, надійно ховається під водою,
Бо не повинна людина відкриватися чужому
Приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся наводити порядки в чужому будинку,
Не намагайтеся пійматися на гачок,
Бо не можна вчити жити у чужому домі
приходячи в чиєсь життя,
не намагайтеся завжди посміхатися,
може за маскою ховається злий язик,
Бо не можна лізти плітками в чиюсь хатину щастя
Приходячи в чиєсь життя,
Ви спробуйте просто залишитися,
Просто поруч побути,
нічого не бажаючи натомість;
Приходячи в чиєсь життя,
Ви не зможете до неба піднятися,
Але зумієте жити, не боячись жодних змін.

Пісок на самоті, стежачи за відбитками ніг
та заспокійливий звук морської води.
Вода кличе мене, щоб прийти та погратися з ним.
Поки ти дивишся крізь відстань, це сонце повільно сідає
Поки ти дивишся сутінки через обрій є навколо спокій
Поки ти стоїш на місці,
там починає вітер дути, висловлюючи тут занепокоєння
і зганяти печаль геть.

Енергія моря завжди освіжає втомлені ноги.
Стоячи на березі, якраз на межі тієї межі,
де море ніжно цілує берег.
Я глибоко замислилася і в голові промайнула думка:
"іноді краще залишатися на самоті,
далеко від знавіснілого натовпу,
і самій насолоджуватися життям".
Ввійшовши у смугу твердого піску морська вода була далеко,
приплив ще не почався
ввійшовши у море мої ноги покрила холодна ковдра...
стоячи перед безкрайним морем і глузуючи з нього:
"Я вище тебе, навіть менше за розміром,
але я гордо стою перед тобою".

Я думала і дивилася далеко у море.
Світло сонця почало меркнути
і мій зір не міг проникнути крізь туманну півкулю.
І з глибин бездонних морських бриз несеться хвиля...
Хвиля за хвилями хлюпаючись навколо моїх ніг.
Море з кожним разом б'є мене все сильніше
і сильніше, нагадуючи мені про помилки та агонії мого життя.
Хвиля від злості накрила мене і
повністю втративши себе у хвилях
та у своїх думках, підвищуючи рівень води.
Раптом прийшла до тями,
коли бризнули кілька капель холодної води на мене...
Мої кроки почали йти у зворотньому напрямку.
цілувала морська вода ці горді домінуючі щаблі,
яка уникала звортнього контакту з хвилями.
Здавалося: "кожен може пройти по мені"
- так хвилі кинули мені виклик і я прийняла.
Мої кроки зупинились... я почала іти разом із хвилею.
Лінія вздовж хвилі та вздовж моїх слідів була паралельною...
Якоїсь миті хвиля стала зовсім поруч зі мною,
тобто я перетворилась на хвилю
і я не могла тримати паралельність двох ліній...
Але я стояла непорушно. Хвиля ось-ось мала вдарити мене,
але мої ноги були тверді, як камінь.
інша Хвиля знову розбилася об мої ноги.
Я знову дивилася на море очима, сповненими впевненості в собі.
Бо я стала крихітною, гордо стоявши перед безкрайнім морем.

тож ми почуваємося самотніми на березі життя, де хвилі приходять
і йдуть, ми самі як хвилі. хвилі йдуть, а ми ні.

Чи рідко ви знаєте, що море є прикладом гарячої істини, що те,
що йде, обов'язково має увійти, а те, що входить, обов'язково має піти.

Бо вигляд трудящих хвиль виявляє виразну і яскраву істину,
зариту глибоко всередині, яка вічно звучить відлунням:
"О, Ефемерний носій щастя, чому ти робиш мрії реальними
і розчиняєш їх так само швидко, як твій приливний ритм?
Чому ти приносиш щастя і сум одночасно!!!".

я стою на перехресті (до минулого спиною)
і не знаю, що мені робити – як тепер іти?
в голові гранично порожньо - думки жодної
де шукати сліди рідного, правильного шляху!

Переді мною кілька доріг,
які потрібно вибрати.
дороги такі вузькі,
Було темно і грубо...
час майже зупинився.
Треба у порожнечі знайти себе.
І ось стою на перехресті свого життя,
роблячи свій вибір.
я не могла вибрати
ходячи туди - сюди
я питала себе:
що може змінити вибір?
що далі?
не можу дозволити собі помилятися.
оскільки заплутаний вибір
робить його ще загадковішим.

Бо Я ставала правителем,

Я ставала рабом,

я граю всі ролі

Що ніхто не повинен грати за мене.

Життя вкрите тонкою частою мережею
Стежка, де в пошуках тебе моя душа.
Не поспішай ... Адже ми ще не разом,
Хоч до перехрестя – тільки крок.

День за днем, секунда за секундою
Нас один до одного наближає Бог.
Не поспішай ... Хоч чекати, я знаю, важко,
Зустрітися ще не вийшов термін.

Ти вже мені снишся, правда, смутно...
Але твій образ я бережу в душі.
Не поспішай, засни, а завтра вранці
Зроби крок…Я чекаю на тебе… вже…

Бо Брали участь в якійсь грі,
де всі ролі однаково важливі

адже буває, що не треба в житті вибирати!
потрібно просто пам'ятати серцем:
Що я люблю, що я хочу і що мені потрібно.

Я зрозуміла,

Життя просто чистий аркуш паперу

Я сиджу в тиші цієї ночі,

Де ніщо не здається правильним.

Мій розум гудів від думок,

Ігноруючи проблемні вузли.

цитата: "Я пишу або співаю всі ці сповіді не для того,
щоб занурити всіх у глибину безвихідності,
а поділитися, які ліки я знайшла для себе".

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкаються слова на папері у тиші.
Вони мовчать...не чути ані слова.
Тільки я не чую, чи те ж саме.
На папері зненацька причаїлись чиїсь слова
почати не знаючи з чого.
ну нічого...і так, пишу,
адже я знаю, яке має бути слово.
вступаю...рук моїх торкання,
В рядки кожне слово вкладаючи

Хворію... хоч і непомітно
Ліки є, але не ті.
Намагаюся знову... безмовно...
Торкатися клавіш у тиші.
Вони мовчать... не чути звуку.
Тільки я не чую, чи те ж саме...
У тому інструменті знято струни,
Стоїть як прикраса.
Ну нічого... і так зіграю,
Адже знаю, як має звучати.
Вступаю... рук моїх торкання,
В акорди ноти збирати.

Але не бійся прикрого рядка.
не бійся фальшивої ноти також
моя поезія та мій спів, мов, ліки цілющі,
як ліки зцілюють тіло людини,
так поезія та спів зцілює душу,
підказуючи звідки черпати сили, знання та терпіння...

Найвища Богиня - гравітація «чорна діра»,
Відчуваючи її, коли Земля притягує щось
навколо себе та до себе,
Виникає цікавість, як гравітація «чорна діра»
грає переважно на кожній планеті,
Підтримуючи дивовижний алгоритм!
Магія, чарівність і краса огортає
нас містичними кольорами.
За хмарами відображається гравітаційна стежка,
Не дозволяючи нам плавати.

У ритмі гравітації «чорної діри» ми з тобою злилися.
Тепер ми єдине ціле, полетіли вгору…
Зірки поряд з нами та нічний спокій також…
Ехо темряви оточує нас…
І ми ширяємо з тобою у гравітаційному просторі…
Відблиски чумадцького шляху розлітається в тиші…
Ми в Космосі, як дві душі…
І нехай затягне нас в гравітацію «чорну діру».
Ми полетимо сузір’я шукати.
У космічних просторах потопаючи…
І таємні бажання виконувати,
Заборон та кордонів не знаючи…
Вся відстань, що між нами - простір, час,
Петляють десь гравітаційними стежками,
Всесвіт створений із нас…

цитата: "Де істина, там і містика,
незалежно від того, чи важко вам чи легко,
ніколи не втрачайте свій фокус —
у якому напрямку ви хочете рухатися."

я трохи розбираюся на містиці, мене не можуть ніхто обдурити.
Справжні містики не ховають таємниць, а відкривають їх.
Вони нічого не залишатимуть у тіні,
а таємниця так і залишиться таємницею.
Зате містику не обійтися без покриву таємничості,
знявши який, знаходиш щось цілком тривіальне.

Не можна завжди вірити очам. Уся магія у тому,
що ти не туди дивишся.

Щоб йти вперед, частіше озирайтеся назад,
бо інакше ви забудете, звідки ви вийшли і куди вам треба йти.

Надія,віра та любов – щастя складові.
Ангел- охоронець у кожної людини є
Дивитися на світ відкритим, добрим поглядом ,
Імовірність побачити те ,що створено Творцем,
Яскраве сонце, небо голубе, чудовий світ – гармонія навколо. 31.03.24

Надежда, вера и любовь – счастья составляющие.
Ангел-хранитель у каждого человека есть
Смотреть на мир открытым, добрым взглядом
Вероятность увидеть то, что создано Творцом,
Яркое солнце, небо голубое, чудесный мир – гармония вокруг. 31.03.24

Жахливий стан порожнечі,
Порожні кімнати та порожні вулиці.
І глуха тиша причаїлась у темних кутках.

На серці пусто, і порожня душа,
І дивишся на мене пустим ти поглядом,
А вітерець, останній лист кружля,
Гуляє серед дерев без вбрання.

І майбутнє порожнє і темне,
І порожнеча лякає душевний простір.
Мені звикнути пора вже давно,
Що пусте місце, де сидів мій милий.

Одна на кухні чай «порожній» я п'ю,
Пішли надії та мрії нічні,
І думаю, а, можливо, в раю
Повернеться Бог на небеса порожні.

Цитата: «Недоліки і переваги тільки загартовують»

люди занадто багато часу витрачають на те,
щоб бути кращими, ніж інші.

люди усе своє життя бояться заступитись за когось чи щось,
або ж вийти за рамки.

людям дуже легко перевершити когось у чомусь.
людям дуже важко подолати щось усередині себе.

Якщо ти вважаєш, що кращий за когось,
то виходь та доведи це – саме тут, і саме зараз.

корисніше загартовування для людей, які прагнуть пізнати себе,
та які наважилися вийти з власної бульбашки
і працювати заради чогось вартісного або над собою.

Цитата: «Прекрасне у щасті.
Бридке у нещасті,
Видиме для сліпих.»

Озирнися - Щастя поруч, під твоїм носом,
озирнися – життя прекрасне…
Бачити - Щастя у вмінні бачити
і створювати цей прекрасний світ.
Аби завжди в душі Горів вогонь кохання.

Бридко усвідомлювати, що нами користують люди,
яких не хочеться бачити,
що нас ці люди згодовують брехнею,
бридко усвідомлювати, що нами керують люди,
які хихикають нам у спину таємно або явно.
Навіть якщо від цього відвертаєшься,
ти все одно приймаєш у цьому участь.

Коли щодня бачимо, то стаємо сліпими до бачиного.
Але кожен день різний, і кожен день є дивом.
Сліпа, наївна довіра до цинічного диктатора є такою ж руйнівною,
як нав'язлива, параноїчна й нічим необґрунтована підозра.

Після ночі завжди настає світанок,
Рветься радість на зміну смутку.
Тільки сумно сяяла небесна троянда,
Сяяла небесна Троянда наших садів.
Жодні пройдешні грьози
Не могли розвіяти її пелюстки.
Тільки в серці туги нестираємий слід,
або з Небом нас навіки повінчали - ось обручка...
...обручка з червоних пелюсток небесної троянди...

Прокрадаюсь до твоїх нейронів незайманим градусом,
Трохи змушую десь спокусити останню клітину,
Не дивлюсь ні на вроду твою, ні на статуси,
Просто хочу побути з тобою хвилину.

Просто хочу вдихати повітря, нехай забруднене,
Відчувати пульсацію, ніжно торкатись долонь,
Побути єдиним твоїм, Богом судженим,
Який не дозволить згасити вогонь.

Минають роки, а напруга іще тримається,
Мурахи не можуть приборкати досі себе…
Такі у житті дуже рідко, та все ж, трапляються,
Такі прилітають для ЧОГОСЬ на землю з небес.


2024

Все не так, як здається - насправді,
Все не так, як бачиться - скоріше за все,
Все не так, як хочеться - досягти мети,
А те, що можеться - дивлячись чого...
Все не так, як чується - містить правду,
Все не так, як пишеться - обман і брехня,
Все не так, як відчуваєш - приносить радість,
І не від холоду кидає у тремтіння.
Все не так, як чудиться - гідно казки,
Не все те золото, що дарує блиск,
І не кохання часом приносить ласку,
Порожнє збуджує інтерес...
Все так заплутано – зовсім не просто,
нерозібравшись, можна напоротися...
Так легко я напоровся на підводні камені,
Що на дні лежать…
То так хочеться виправити все,
За весь час, що зі мною сталося,
Бо так не важко оминати перешкоди…
Чи вистачить довіри і Святого духу,
А якщо, як здається, погано все й глухо?
Зло над нерозумними, все ще куражиться.
Але, прошу вас, пам'ятайте:
ВСЕ НЕ ТАК, ЯК ЗДАЄТЬСЯ!

Буває іноді весною
душа міняється за мить
і знову, наче, не болить,
і лірою неголосною
чи то гітарною струною
у серці музика бринить,
пташині хори із нікуди,
сонетні ямби і хорей,
і переспівує борей
мелодії на повні груди
подалі від лихого люду,
і по дорозі до людей,
де кожен у собі почує
і великоднє алілуя,
і світанкове селяві
у високості, і нові
акорди духу у молитві,
і силу нації у битві,
де є ще воїни живі.

03.2024
03.2024

Чужіємо з тобою, сестро,
На різних берегах ріки.
Ти – вже на Волгу, я – на Десну,
Шлемо свої-чужі думки.

Усе у нас сьогодні різне –
Тобі ця мова вже чужа.
За нею відспівали тризну,
Бо відрізаєш без ножа.

Нас розділив так ваш месія,
Батьківську хату нам спалив.
А ти живеш у тій росії,
У мене – повінь, твій – розлив.

Все нас любило і єднало,
Без чого жити не могли.
Ми їли хліб, картоплю, сало –
Щасливими тоді були.

В одній гойдали нас колисці
І спали ми завжди удвох.
Раділи кожній добрій звістці,
Доки не вліз чортополох.

В родину рідну, в нашу хату,
Де ти зустріла чужака.
Ніхто у тім не винуватий –
В його руці твоя рука.

На все життя в чужій росії,
Де маєш любих двох синів.
А ми зостались, гречкосії,
Із нами наше слово, спів.

І пахнуть нам любисток, м’ята,
На них осколки від ракет.
Ти у мовчанні винувата,
Не йдеш на спротив, на пікет.

Щоб ворог не вбивав країну
З могилами твоїх батьків,
Ти розігни, сестрице, спину
І захисти своїх синів.

Від злого, підлого тирана,
Що враз на шиї ваші сів.
І сипле сіль на людські рани,
Чим викликає жах і гнів.

Чужіємо від того, сестро,
Що ти не чуєш весь наш біль…
Та у всесвітньому оркестрі
Зникає ваш вселенський хміль.
22.03.24
 

Усе залишиться у слові,
Що склалося із різних букв:
Мої думки не кольорові,
А крик лише у злеті рук.

Усе зостанеться на світі –
Осінній вітер, жовтий сад,
І сміхом доньчиним зігрітий,
Оцей невтримний листопад.

Зостануться у небі зорі,
І груші, і пташиний спів.
За спиною літа в дозорі,
Щоби забути не посмів

Ту стежку до своєї до хати,
Яка втікала від біди.
Де завжди поряд батько й мати
Вдивлялись у твої сліди.

І ти тепер ідеш по полю,
Що сам засіяв, сам збирав.
А поле те вже зветься доля,
Складається із різних глав.

І хтось їх пише там, на небі,
Щоб залишити у світах
Твого кохання білий лебідь,
Життя твого широкий шлях.

Непостійне травневе тепло –
То зігріє, то кине у холод.
Пелюстками учора мело
І вітри гомоніли суворо.

А сьогодні сміється весна,
Виціловує сонце садочки,
На дерева вдягла з полотна
Білосніжно-рожеву сорочку.

Пройшовши крізь приниження і сум,
І погляди недобрі та зрадливі,
В кінці тунелю бачимо той струм,
В якому народитись може диво.

Іти вперед. Хто знає, як іти?
Піднявши голову, дивитись в очі?
Спалити всі існуючі мости,
Повірити в чиїсь слова пророчі?

Вперед! Незламна міць правдивих слів
Веде крізь суть оманливого диму
На острів недописаних рядків,
Щоб ми знайшли єдину, вірну риму.

Ця рима і глибока, і проста
Від заздрості врятує, дасть пораду.
Натхнення пише першого листа...
Вечірньої зорі палкі вуста
Цілують ніжно грона винограду...

Чорт вирішив, що в світі найхитріший.
Побачив люльку в Савки у руках
Й надумав одурити козака,
Себе міцненьким тютюнцем потішить.
Як Савка вклався на траві поспать
Після обіду, той тихенько скрався.
Та лиш за люльку лапою узявся,
Як, наче, сонний Савка його хвать.
- Та я ж тебе давно уже зачув!
Від тебе ж сморід, наче з пекла твого.
Узяв за карк козак чортяку того
Та й в очерет псяюку потягнув.
Там догори ногами прив’язав
До пня старого та й сердито каже:
- Сидіти будеш тут довіку, враже!
Як уже Савку чорт той не прохав.
- Сиди – говорить, - відпущу, хіба,
Як ти для мене зробиш добру справу!
А то знайду на весь твій рід управу!
І не просися більше! – відрубав.
Та і пішов собі. А тут якраз
Смеркати стало, ляхів підступило
До того ставу чималенька сила.
Навкруг порозглядались якийсь час.
Побачили, що небезпек нема
Та й заходились пити і гуляти.
Та краков’як і польку танцювати.
Аж пилюгу до неба підійма.
Вже перед світом, о других півнях
Покликав чорт собі другого чорта,
Що виліз з навколишнього болота,
Та й просить, щоб до Савки той зганяв.
- Скажи йому, що добре діло є.
- А яке діло, що йому сказати?
- Нічого. Як йому зарані знати,
То діло і не вигорить моє.
Поплентав той. Аж скоро й Савка йде:
- Чого хотів? – Пусти. Скажу по тому.
- Е ні, скажи отак комусь дурному.
Пущу, то чорта де тебе знайдеш.
- Перше пусти… - Ні, перше розкажи…
Чорт перший здався, став розповідати:
- Там за байраком ляхів є багато.
П’ють та танцюють, аж земля дрижить.
А в балці коні. Переловим їх
Та й погуляєм. – А не брешеш часом?
Піду та подивлюся оком власним,
Щоб одурити ти мене не зміг.
Тихцем-бігцем та попід той байрак
Пробрався Савка аж до самих ляхів.
Ті веселяться, мов не мають страху.
«Ну, - дума Савка, - справлюся і так,
Без чорта того. Позову своїх,
Коней із балки зможем відігнати,
Тоді вже ляхів можна добувати».
Пробравсь до коней, а побіля них
Стоїть кругом сторожа чимала.
Не підступитись. Що його робити?
Прийдеться чорта все-таки просити.
Вернувся Савка, витер піт з чола
І каже чорту: - Ти, що хоч роби,
Але щоб тільки ляхи наші були!
- Я все зроблю… Але мотузка муля.
Ти відпусти мене скоріш, аби
Я міг зробить… - Еге, нема дурних.
Твою натуру я чудово знаю.
Одуриш. Тоді чорта упіймаєш.
Ти краще позови чортів своїх.
Як вони зроблять все, так тому й буть,
Пущу тебе. Чортяка той як свисне.
Чортів одразу налетіло, звісно.
А чорт велить, нехай до пекла йдуть
За зіллям до знайомої чортихи.
А Савка хай своїх збирать іде
Та понад балку в очеретах жде,
Поки вже час наступить для потіхи.
Чорти метнулись, зілля принесли,
Що їм чортиха в пеклі спорядила
Та й сіяти по балці заходились,
Де ляхи коней на траві пасли́.
А оте зілля й проросло умить.
Взялися коні зілля оте рвати
Чи то на нього просто наступати,
Воно, неначе стогне і тріщить:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!» із балки доліта.
Наїлись коні чортового зілля,
На землю повалилися безсилі,
У кожного розперло живота.
Лежать у балці, мов колоди всі.
Тут козаки на ляхів налетіли,
А ті на коней скочити хотіли.
Аж зирк – ті вже й холодні по росі.
А козаки хапають ляхів тих,
В мотузки в’яжуть. Ті, що утікали,
В ставку втопились, риб нагодували.
Не залишилось жодного із них.
А лях же із гуляння залишив
Наїдків із напоями чимало.
Тож козаки за ляхів догуляли.
І Савка чорта, врешті відпустив.
А зілля те розсіялось кругом.
Ще й зараз кінь, коли на нього ступить
Чи то зубами починає цупить,
Воно стогнати почина бігом:
«Бех! Бе-ех,бе-ех, бех!». Тому і звуть його
В народі «бех» чи «віха», чи «вомога».
«Цикута» кажуть також ще на нього.
Тепер ви, звісно, знаєте – чого.

Зіграєм, може, ще колись в кохання?
Ти пам'ятаєш
безсонні ночі,
як неохоче
впускала з-за фіранок блудний день?
(Якби могла, прогнала б тут же геть)

Мені здавалось, світ став яскравішим,
а люд добрішим.
Хоч ненадовго
печаль замовкла
і не важливо вже реальність це чи сон,
чи вільний я, чи взятий у полон.

Усе раптово зникло непомітно.
Так божевільно,
не зовсім щиро,
нестерпно мило
і дивно якось долі заплелись.
Зіграєм, люба, може, ще колись...



31.03.2024

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

18 листопада 2001 р., Київ

Я не зможу розповісти тобі про заціпеніння.
Про те, як погляд вбирає відлигу хмар,
Що вони заганяють скіпки свого проміття
Як пливуть уперед, а ти зазвичай назад
Дивишся. Дивишся і раптом стаєш прозорим,
Неодмінно прозорим, — за мить і розчинишся весь
Наче біла пара, під якою незвіданість чорна,
Де простір безмовний, без пам’яті та перехресть.
Що тільки слова виливаючи голос всередині
З’являються цокотом анкера і циферблат
Повертає назад у години тобі відведені
І з’єднує мову та речі своїм: тік-так.
Можливо, і ти відчувала оте заціпеніння
І хмари крутили у вихор безслідного сну,
Та з ванної грала мелодію пральна машинка,
І ти поверталась з осколками в часовину.

30.03.2024

Якихось дві доби, а може й три якихось...
Всього ще кілька днів, а може й навіть пів…
Піду собі один, не поминайте лихом!
Не знаю як би ви, я, все таки, посмів…

Є декілька причин, у кожної свій дозвіл,
Перепустка одна, і кілька сот бажань…
Лишился одне: зробити першим постріл,
Той постріл, що діставсь судьбі від вимагань…

Не знаю чи дійду, а може й повернуся…
Зінакшені думки, хіба їх розбереш?
Бо вже було не раз, за що-небудь беруся -
І сам себе чомусь на роздоріжжі ждеш….
30.03.2024.

Чом ти, мила, дуже зажурилась,
Бо ніяких змін ще ані-ні, –
Це лиш тільки думка про можливість
Гіршої посади та платні.
Ти не думай зовсім про покірність
І мою покладливість щораз, –
Це всього лиш тільки імовірність
Завтрашніх гнітючих негаразд.
Я, можливо, нині і неправий,
Що думок озвучую плоди, –
Ці журливі прояви уяви
І нічного марення сліди.
Не збирай валізи, щоб від мене
Рушити в оливкові краї, –
Це лише припущення численні
Та здогадки болісні мої.
31.03.24

Сало треба їсти з часником,
можна і з цибулею, і з медом…
якщо хочеш бути козаком,
а не горе-збоченцем – шахідом*.
У євреїв є форшмак, маца,
вихваляють диво-плов узбеки,
на росії вічне гоп-ца-ца
завезли «бояришник» в аптеки.
Нації, звичайно, різні є
ті не п’ють, ті не вживають м’яса…
в московитів правило своє –
росіянин? Значить – біомаса.
31.03.24р.

Козаки, соколи дивляться на агресора
острим соколиним оком.
Дивляться просто з неба
Знаючи, що в темні часи та небезпеку,
наш край від ворогів стеріг.
У козаків, соколів шабля лиха
Чуєте дзвін:
Дзинь, дзинь шаблі дзвенять
Сила духу оживає.
Ворог прийшов - бережеться нехай.

У нас війна, а вороженьки все лютують,
не дають нам в ріднім краю жити,
але днем за днем вороженьки йдуть стіною,
прихопивши із собою злобну зброю
та заганяючи нас в темряву і при цьому вороженьки,
стільки душ згубили,
від гніву Бога і людей втікають,
але від нас не втечеш,
бо у власній крові втоплені,
в холодну землю лягають
і очі не піднімають.
Ви ж хотіли землі цієї
Тож тепер змішайтеся з нею.
Станьте самі моєю землею.
Так ми боремося з темрявою.
Бо нести світло можуть лише ті,
хто не боїться пітьми.

Використання літератури:


Спаська О. Містика Буде тобі, враже, як та відьма скаже: Містика/Олександра Спаська,- 2022.- 15 с.

Знайшовши ізюминку нашого кохання,
Зануривши у глибину бездонного простору,
Вирує наше ім’я,
Притягує їх гравітація.

Жив привид один у домі жахів
і жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.
якщо він захоче приходив до людей у сни вночі
люди вночі спали міцним сном,
а коли від переляку
прокидалися на мить не помітиш слід мій,
я зникав...
Якщо він захоче лякав людей у своїй хаті,
що заходили туди,
тихо проходячи крізь стіни,
здивовано дивлячись
і з несподіванки лякаючи непроханого гостя,
щоб викликати страх у людей,
а люди тікали від дому жахів.

Новорічна ніч промайнула,
як привид, але цієї ночі я бачив,
чарівного привида, я був поряд з ним,
відчуваючи себе потрібним і шалено щасливим,
при цьому ні краплі страху в очах,
ні краплі жалю у вчинках.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заметіль
та вона в танці кружляє
І вітер все сильніше віє,
граючись сніжинками в повітрі…
Подивись яка краса.

В зимова пору. На порожній вулиці
Прокинулась заверюха
та вона снігом кружляє в повітрі
при цьому малюючи сніжинками
на вікнах візерунки…
Подивись яка краса.

Темно-синє небо
дивилося на нас,
освітлюючи наші тіні на стіні,
малює нас тьмяне світло місяця
і вітер додає нам візерунки,
не дає зникнути у темряві нічний.
Всесвіт грає в ночі,
оживляючи наші тіні...
ми на порозі сну
і наші тіні миготіли на стіні
при темно-синьому небі,
малюють тіні знаки.
І раптом дві тіні злилися в одну...
і кожна ніч змінюється на ранок
наші тіні
мовчки сповзали з напівтемної стіни,
залишаючи сліди...

В мені живе маленька пацанка,
я захищаю всіх від кривдників
при необхідності.

В мені живе бунтарський дух,
я не ангел, я бунтарка,
тільки з хлопчиками дружу.

є мрія в мене одна,
я прошу у неба про щастя
і про кохання,
тільки час лікує,
я не та і ти інший
між нами тінь кохання,
ми дві різні планети
і не скажемо правди всієї

представивши про тіньовий образ
і продовжуючи бачити тінь
ти мрія моя
я не можу не думати про тебе...
тіньовий образ весь час ходить за мною
я від тіні тікаю, а тіньовий образ весь час зі мною
і раптом все згасло вночі
і тінь зникла
я оглянувся тіньового образу немає
я подумав ховається від мене тінь
в надії, що тіньовий образ повернеться додому

ходили чутки:
"не грай з коброю, небезпечна змія",
але все одно пішла туди,
де кобра могла напасти на кого завгодно. -
І пройшовши повз змії
не помітивши її,
а кобра крізь окуляри
глянула на мене
і раптом напавши на мене
пронизавши іклами шкіру
і тут же впорскує отруту.
І від укусу моє тіло задубіло
і тут же перетворилася на ляльку я,
з якою можна грати, як грають іграшкою.
Ось і змія скориставшись моментом
крутила вертіла мною, як хотіла
Насправді награвшись мною
настав час викинути мене.
У душі залишився шрам,
з глузду мене зведе такий біль,
але я жива, я людина...

Все наше Життя - Жива Книга Життя - буття.
І кожну мить чомусь вчить нас вона.
І мета подій невипадково нам дана.
І допомога
у скрутну годину нам надсилається завжди!

Вчися без страху та образи приймати
Все, про що тобі захоче Життя сказати.
Тоді зможеш сили зберегти
І їх на користь Миру навернути!

у живу книгу життя - буття
іноді заглядаю і я
у кожного свій шлях
в цьому світі
не шукай складних шляхів там,
де є проста дорога,
завжди вибирай
найважчий шлях на ньому
ви не зустрінете конкурентів.
пройшовши важкий шлях,
щоб полегшити свою працю над собою.

Добро, прокинувшись рано вранці,
Свій сніданок легкий, швидко з'ївши,
Пішло вулицею неквапливо,
Одяг білий одягнув,
сяючи божественним світлом

Злоба, Назустріч йшло в латаних лахміттях,
Втомлено ходою кульгаво,
Плелося Зло з величезним мішком,
За худою скрученою спиною,
насувається темрява.

І ось добро вступивши в боротьбу зі злобою,
як людина бореться всередині себе
йде своя війна «світло і пітьма»
ми перед вибором завжди,
то наша карма та доля

А якщо вибрав ти бік, значить іди,
нехай вдасться зло у тебе звернути в добро
в світло і добру звістку, і сяйво кохання...
обидві сили течуть рівномірно у крові.

Добро і зло, як два початку,
так тривало сотні тисяч років,
але якби ніч не наставала,
не з'являвся б світанок.

Використання літератури:

Максимчук О. Книга Світ у вулкані. Дощ-убивця: Книга 2/Ольга Максимчук, - 2021. - 328 с.

Частинка кохання можна висловити
в міріаді різних методів,
але найвічнішим
і найціннішим завжди
залишиться класичний любовний лист.

Шекспір говорив не про одну дурість.
Якщо частинка кохання миріади
справді є лише
частинка кохання міріади дурниць,
то я зробив їх усе,
що може означати тільки одне -
я любив її щиро, шалено, глибоко!

з частинки любові міріаді шляхів,
якими ми визначаємо
частинка кохання миріади, мабуть,
немає більш чесного
і сильного, ніж цей:
велике кохання корениться
у великому партнерстві.

Мій батько одного разу
порадив мені опанувати закони,
які керують прекрасним листом,
доки я не зможу вплітати гарні слова у світи,
і ці слова вплітаючи міріади зірок.
Якщо я коли-небудь здійсню цей подвиг,
я підпишуся в цій історії своїм ім'ям.

Головним фактом мого життя було існування слів
і можливість вплітати ці слова в поезію,
і гарні слова вплітаючи міріади зірок.

ми спимо,
але ткацький верстат життя
ніколи не зупиняється,
і візерунок гарних слів,
який вплітався в міріади зірок,
коли сонце сідало,
і візерунок гарни слів
вплітаючи міріади зірок,
коли воно зійде вранці.

Мрії про себе різноманітні
та нескінченні, і вони існують
у всіх незліченних миріадних світах та станах,
які здаються міцними.
Коли ти спиш вночі,
щось здається дуже реальним,
але коли ти прокидаєшся,
сон зникає, як і вся ця щільність,
що здається».

«За межами цього світу
є міріади світів у просторі,
тисячі міжпросторових планів
із різними типами істот,
які проходять інші цикли існування.
За межами всіх істот є щось вічне».

Я вважаю становище королів
і правителів становищем порошин.
Я дивлюся на скарби із золота
та дорогоцінного каміння,
як на безліч цегли та гальки.
Я дивлюся на кращий шовковий одяг
як на лахміття.
Я бачу міріади світів всесвіту в просторі
як маленьке насіння плоду,
а найбільше озеро на Землі —
як краплю олії на моїй нозі.

Всесвіт має бути сповнений голосів,
що кликають від зірки до зірки на міріаді незліченних мов.
Якось ми приєднаємося до цієї космічної розмови.

Зцілення світу у його безіменних святих.
Кожна окрема зірка здається нічим,
але міріади розкиданих зірок розбивають ніч
і роблять її прекрасною.

Дивлячись на небо з міріадами зірок
у галактиці на чумацькому шляху
Я шукав свою щасливу зірку!
Зірки блимали яскраво та красиво
і всі зірки дружно сказали
Нам усім пощастило і ми всі разом душ
світло для вашого майбутнього
Така дорога людина на землі
подивися на нас,
яскраві блискітки цієї величезної галактики
з надією у душі!

Всесвіт точно показує,
як формується зірка;
ніщо інше не може бути таким гарним!
Потік пари, вершки чумацького шляху,
щось на зразок небесного сиру,
збитого у світ.

У нашій галактиці Чумацький Шлях
можуть бути інопланетяни,
і є мільярди інших галактик.
Майже, напевно, є ймовірність,
що десь у космосі є життя.

Тепер я не можу дивитися на Чумацький Шлях,
не питаючи,
з яких зоряних хмар прибувають посланці. …
Не думаю,
що нам доведеться довго чекати

Між істиною та
брехнею така сама різниця,
як між мороком і світлом.

Якщо ти шукаєш світло, то,
зрештою, можеш його знайти.
Але якщо ти шукаєш пітьму,
ти завжди
і скрізь бачитимеш тільки темряву.

Ми після смерті вірю в це
Знову стаємо нетлінною
Часткою мислячого світла,
Який ллється по Всесвіту.

Цікавий процес…
Ти життя починаєш не з першої сторінки,
Твій рід Книгу дерево життя писав до тебе.
Ряди поколінь від гілки до гілки плелися немов спиці
Твій родовід з кожним днем.

І пам'ятай, що у мереживі вічному з предків
Ти в спільній канві не останній стібок.
Нащадки твої, як пагони на гілках,
Продовжать дерево роду і вшир, і в паросток.

У цього дерева життя глибинне коріння
Живить рід у дерева коріння,
І поїть їх водою живою, -
І крона розкішна - дубу схоже.
У ній кожен листок поіменно всіх пам'ятає
Пішовши і нині живучи рідні.

Віднес вітер часу пам'ять про предків,
Крізь товщу століть доль їх не видно.
Живучі нині спілкуються рідко,
Ким був твій прапрадід у них не дізнатись.

І лише архіви зберігають мовчазно
Свідчення доль, пішовших у століття.
Нащадок, облиш купу справ клопітких,
Займися родоводом, адже час – річка.

І ще не перервався дідів,
прадідів цей зв'язок.
Отже, треба продовжувати
Це дерево доповнювати,

Щоб далі передати
Дітям, онукам цей зв'язок.
Щоб про прадідів все знали,
Свої коріння, вивчали.

Вивчали дерево життя, і при цьому
дізнаючись все про коріння свого роду.

Уява малює на спогаді.
Спогад та уява разом можуть влаштувати бал
для прислуги або навіть написати книгу,
якщо вони цього хочуть

жити у своїй уяві, а не в спогаді

ми переходимо з спогадів в уяву,
лише смутно усвідомлюючи зміни