ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Ляхович
2019.09.23 12:05
Тут ночі приходять швидко і стають сірі як дим
Тут пахне печаллю і тільки трохи дощем
Ти вдихаєш бабине літо і тобі стає тепло з цим
Забуваєш закрити в квартирі вікно а там
затікає вересень за шпалери. Ти торгуєшся з ним:
Віддай мені, вересне, літа щ

Лілія Ніколаєнко
2019.09.23 11:57
Хто муза для митця? – гірка свобода,
Із піднебесся таємничий глас.
Душа в мистецтві пілігримом бродить,
Ламає простір і спиняє час.

Пізнає у стражданні насолоду
Співець добра, паломник на Парнас.
Хоч глумляться навколо гріховоди,

Іван Потьомкін
2019.09.23 11:49
Не хлібом єдиним і птахи живуть.
Нектар, насіння,плоди, комахи
та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
річ, звісно, важлива й першорядна.
І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
розпростерши кр

Ігор Деркач
2019.09.23 11:44
Іще лишаються у моді
бої, погода й чудеса.
Такі прогнози у природі
віщують Божі небеса.

ІІ
Тай буде те, що є і нині –
орда й агонія яси,

Любов Бенедишин
2019.09.23 09:48
Ти створений з неба
І трохи… з вершини.
Зі спокою лева,
З амбіцій орлиних.

З ходінь по карнизу,
З мети марафонця.
З невловності бризу

Олександр Сушко
2019.09.23 06:56
Цей трактат, панове, не еклога
Чи закон - словесний хараман.
Марно сподіватися на Бога,
Як у лобі розуму нема.

Марно сподіватись і на владу
Як людина раб, а не козак.
Віра - взагалі то це неправда,

Олена Малєєва
2019.09.22 22:34
На вербі дозрівають грушки —
Сталося диво з див.
Краще буду вірити в це,
Ніж, що ти мене розлюбив.
Хто йде в ліс, а хто по дрова.
І у мене тернистий путь:
Я шукаю зерно в полові,
Відшукаю коли-небудь.

Сергій Губерначук
2019.09.22 17:04
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко.

Ходім, я покажу, де спить сова,
те місце, де в дуплі здихає здобич,
де по воздвиженню хрестів повзе гадва,

Іван Потьомкін
2019.09.22 13:41
Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
Як знемогла вона під натиском спокус
Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
Як діяти і говорить ти призвич

Микола Соболь
2019.09.22 12:52
Чи завтра зійде сонце?
Зійде!
Але для кого?
На сході – вирва,
Дороги на захід немає.
Життя хіба з мусу?
Швидше з полину гіркого.
День за днем

Ольга Паучек
2019.09.22 11:59
Свято літа минає,
Сивина покриває
Роззолочені сльози
В журавлиних краях,
Що розсипались світом
Дорогим заповітом
Найсолодшого дива
У дзвінких ручаях.

Ярослав Чорногуз
2019.09.22 11:47
Сиза мряка затисла мене,
І осінні дощі обмотали,
Розтоптали каштанів опали,
Навівають у душу сумне.

І не знаю, подітись куди?
(Так радів я, що спеки позбувся!)
А тепер в монотонному русі

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.

Любов Бенедишин
2019.09.21 11:07
Пробач мені, Боже!
Ця чаша – остання.
І не допоможе
мрій «кровопускання».

Хильнула зневіри,
мов дозу отрути.
Страждання – під шкіру –

Ніна Виноградська
2019.09.21 11:00
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
І я чекаю на спасіння –
Дитяти крику. О, Боги!

У снах моїх, у породіллі,
Чия свідомість гнана в біль,
Де я неначе у похміллі

Олександр Сушко
2019.09.21 07:34
Я не суддя і не коп,
Вирок - поблажливий докір.
Жлоб - він і в Африці жлоб,
Знайде причину відмовки.

Перша - катма грошенят,
Пенсія теж малувата.
Ти ж бо, поете,- талант!

Віктор Кучерук
2019.09.21 06:25
Пітьму жовтаву і німотну тишу,
І супокій удаваний зірниць
Лиш той талановитіше опише,
Хто світ прекрасний бачить до дрібниць.
Він може буть жадливим самоуком,
Нечутним і невидним поблизу,
Та знати міру кольорам і звукам,
І відчувати запахам межу.

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти

Іван Потьомкін
2019.09.20 18:02
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...

Любов Бенедишин
2019.09.20 17:13
«Вікно» мерехтливе…
І вогник зелений…
Ти, мабуть, щасливий.
І сниш – не про мене.

Чи, може, похмурий?
Та… знатиму звідки?
На клавіатурі –

Микола Соболь
2019.09.20 06:42
Із підвалу не вийти на волю
І не знаєш, чи день там, чи ніч.
Ниє тіло від втоми та болю,
Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе, що захочуть,
Кров ніколи не спинить катів.
І ледь жевріють стомлені очі,

Віктор Кучерук
2019.09.20 06:40
Смолоскипами жовтими кленів,
Освітляючи зміряний шлях, –
Наближається осінь до мене,
Як нещастя незборного жах.
Наближається осінь до краю
Отієї сумної межі
За якою зими не буває
Й будуть квітнути весни чужі.

Сергій Губерначук
2019.09.19 18:38
Рожевий капюшон насунула на сум,
гадаючи, що відвернула зливу.
Пішла, помірно стримуючи струм,
ще не закохана, вже не щаслива.

Не райський плід належав цим вустам.
Вони грішили віршами три роки.
А я позаду відбувався сам,

Ігор Деркач
2019.09.19 17:39
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,

Олена Багрянцева
2019.09.19 16:30
У тебе достатньо сили. Ти тільки вір.
Зійдуться усі дороги, затихне вітер.
І стрічкою будуть бігти фінальні титри.
Розтане зима, що нагадує вічний тир.

Останні акорди заграє чужа війна.
Не будуть влучати кулі. Заляже тиша.
І вранці у школі на дошц

Тетяна Левицька
2019.09.19 14:16
Доторкнися пелюсткових вуст
і метеликом забийсь в троянді,
в трепетних руках і я озвусь
чарівною скрипкою Вівальді.
Щоб єлейний почуття мотив
поліфоній, пристрасної румби,
душу вивертав і золотив
оксамитовим цілунком  губи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віталій Круглов - [ 2006.01.23 20:59 ]
    ***
    Моря в’їдалися у плоть,
    коли їх гладив.
    Звивалось сонце, як кубло
    червоних гадів.
    Збирали пил своїх вітчизн
    з усіх окраїн.
    І поверталися ні з чим –
    у спину камінь.
    Кому котитися з гори,
    кому котити.
    А небеса лягли сирі
    у слід копита.
    Піти, заламуючи дні,
    що на колінах,
    туди, де звичаї чудні,
    де Україна.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5 (5.41)
    Коментарі: (1)


  2. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.23 05:54 ]
    Вона
    Зразкове дитятко , неначе ягнятко
    Покірне телятко , гарненьке дівчатко
    Та це лише казка , гидка і потворна
    Маска котра нікчемною ховає силу і
    Мужність , палке бажання , нестримне
    Хоробре серце , стрімку течію і гарячий
    Вогонь , що не загасиш водою

    Вона не здолана тупою війною
    Вона не боялась – ставала до бою
    Вона любила все й захоплювалась тобою
    Вона живе.... лиш проклята собою

    Її життя – велика сцена , де вона грає
    Цікаві , кумедні й захоплюючі ролі
    І на цій сцені часто змінюються головні герої

    Вона різна , вона звикла до болю
    Її не зламати складною грою
    Вона вже давно не нарікає на долю
    Вона тепер забула смак любові

    Її залізне серце вщент поточене іржою
    Його не відкриєш ні ключем ні добротою

    Та вона має ціль і силу волі
    Їй нічого не треба , вона знову стане до бою ,

    Тільки тепер вона відкриє волю ,
    Вона не буде скована тобою ,

    Тепер вона не буде доброю , чи злою
    Лише проклята собою





    Рейтинги: Народний -- (3.06) | "Майстерень" 2 (3)
    Прокоментувати:


  3. Ліліанна Гриб - [ 2006.01.23 05:26 ]
    Львів
    О, моє найкраще в світі місто
    Величне , славне і прекрасне
    Тут ходять різні люди ,
    А повітря не таке як всюди
    Вдихнеш на повні груди
    І розумієш , що такого ніде більше
    Не може бути , тут навіть вітерець
    Особливо вміє дути.
    О , моє рідне місто , місто Лева,
    Стоїш так гордо , а Галицький
    Король Данило , спостерігає за тобою
    На коні , а я обожную тебе у літні дні.
    Як вийду на Високий Замок
    І гляну навкруги , то згадую всі історичні
    подвиги твої.
    А скільки ж парків в тебе - не злічити
    О,маленький Париже , люблю твої вечірні сквери
    і провулки і твій солодкий запах літа
    Люблю твої розваги і дозвілля,
    Люблю твоє веселе сонячне проміння ,
    Люблю стояти й милуватися тобою ,
    Так , як милується Міцкевич, як строго
    Дивиться Шевченко і Федоров із книжкою ,
    й Шашкевич, Грушевський гордо поглядає
    і радісно стоїть Франко!
    Стояти можу так я дуже довго
    й дивитись на достоїнства твої,
    на місто , що стоїть на Полтві...
    Архітектурне , аристократичне місто , місто Львів.
    Люблю тебе готичний Львове ,
    готичної, осінньої пори,
    Коли дерева міняють образ свій
    і всьди падають листочки , гарячих кольорів...
    Я так люблю гуляти під дощем і ввечері ,
    у далині дивитись на розмите світло ліхтарів
    і слухати , під краплями , готичний стук
    трамваїв , що сумно наближаються і віддаляються
    Яка ж солодка музика оця....
    Люблю я й шум твоїх вітрів ,
    врни звучать ,як плескіт хвиль морів.
    Люблю тебе у особливі дні і в дні прості,
    Люблю гуляти по Личаківському цвинтарі.
    Люблю традиції і звичаї твої...
    О , рідний Львове , люблю й засніженим тебе -
    санчата в руки і вперед - із гірки вниз кататися ,
    Обожнюю я взимку веселитися , а ще люблю дивитися ,
    як плавно , сідають на твої будинки
    білесенькі сніжинки,
    люблю під Новий рік дивитись на ялинку ,
    що перед Оперним стоїть ,
    люблю львів'ян , що колядують на Різдво;
    вертепи , що твоїми вулицями мандрують.
    Люблю твої церкви і храми , які очі милують.
    Люблю й музик твоїх , котрі грою чарують!
    На Площі Ринок , до звуків цих прислухаються
    львів'яни , від них усе цвіте й не в'яне...
    І справді в серці все цвіте ,
    Все те найкраще що мені дане
    й чому віддатись хочу я тепер ,
    усе чудове й гарне,
    до чого тягнеться моя душа ,
    від чого є приємні почуття ,
    все - все , усе , любов моя ,
    єдине слово , лиш одне...
    Львів.


    Рейтинги: Народний 2 (3.06) | "Майстерень" 2 (3)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Шувалова - [ 2006.01.21 18:10 ]
    ВК6
    В.К. №6

    По розтраченим краплям, уламкам і здогадам
    Я збираю тебе десь на відстані голосу,
    Я збираю тебе десь на відстані голоду
    І боюся зірватись, боюся обмовитись.

    Мокрим снігом сліпим наші душі спаплюжено,
    По бруківці брудній наше тіло волочено,
    Але ми вже досвідчені – знов мімікруємо,
    У екстазі містичному злившись з оточенням.

    Ти тривкий, я тривка.
    Небо чисте, стривожене.
    Ані слова не сказано,
    Таємниць не порушено.
    Ти такий, я така.
    Ми ніколи не зможемо,
    Ми вже точно не зможемо
    Доторкатися душами.

    19:40
    14.01.05





    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Шувалова - [ 2006.01.21 18:18 ]
    ВК3
    В.К. №3

    Якщо хочеш, ти можеш зостатися – сном або тінню.
    За деревами їдуть вже повні підводи дощу.
    Кришать крилами зорі сліпі жовту сутінь осінню
    На уламки, в яких я ніколи тебе не прощу.

    І не треба інакше. Проси, щоб не вибухло літо
    І не вжалило світлом її ангелічних долонь.
    Ну а істина в тім, що усіх, кого хочеш зігріти,
    Слід вести до багаття.

    А потім кидать у вогонь.

    18:05
    29.11.04







    Рейтинги: Народний 5.33 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (3)


  6. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.21 17:40 ]
    To Ukraine
    Моя країно,
    Ти руїна!
    Руїна снів й чужих надій.
    І серце крає...
    Та спиняє
    Пасивність інших до подальших дій.
    Яка мерза!
    В підвалах жити,
    У сутінках своїх думок.
    Моя стезя,
    Хай і розбита,
    Але по ній за кроком крок
    Іду вперед на зустріч світлу.
    Бо, Україно, я ж твоя!..
    До болю я давно вже звикла,
    Та знов не вірю, що і ти моя...
    Твій біль розлитий по народу,
    По сірих закутках біди.
    Де бідність і довічна злоба...
    О, як ти терпиш се, скажи!
    Підняти сонце нема сили,
    Так помацки повзем в пітьмі.
    А справедливість б’є по спині...
    Та годі рюмсать, пора йти...



    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  7. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.21 17:13 ]
    Мамай
    Ти – непізнаний образ свободи,
    Ти герой, на ймення Ніхто
    Зустрічав у степу сонця сходи,
    Волю, як шаблю, тримав наголо.

    Ти, як образ дітей України,
    Ти ікона, що йде крізь віки.
    Землю шапками на домовину
    Твої браття тобі принесли

    Воля, розум, ідея свободи,
    Що твориться у твоїй душі,
    Миролюбність, відвага, дорога,
    Легенда і образ, насправді, хто ти?


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:40 ]
    Ранок на селі
    Понад обрій – ген за хмари,
    Наче круглий апельсин
    Розсипає свої чари
    Сонечко зі всіх сторін.
    Усміхаються ялини,
    Прокидаються сади.
    Пісня жайворонка лине
    Понад плюскотом води.
    То біжить, то знову скаче
    Непосида каченя.
    Мов пухнастий білий м’ячик
    Бешкетує кошеня.
    Дружним військом на поляну
    Вийшли гуси: ги– ги –ги!
    Й виринають з-за туману
    Річки тихі береги.
    Відчиняються ворота,
    Десь заплакало дитя…
    Загула в селі робота,
    Як одвічний знак життя.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  9. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:23 ]
    Зірки і Львів
    Мовчать зірки, задумливо мовчать.
    Про що ж вони, високо так над нами?
    Пливуть собі над містом, миготять –
    на вітер не кидаються словами.
    Мовчать зірки, мовчить старенький Львів –
    він теж заснув, втомившись від розмови.
    Він мабуть снить про давніх королів,
    чи левів у краях далеких ловить…
    Високий Замок крилами змахнув
    і… полетів у казку, опівночі.
    О Львове, як люблю твою весну!
    О, як люблю твої безмежні очі!
    Думки вирують наче снігопад –
    дивлюсь на тебе, Львове, і злітаю
    ген – до зірок – у той небесний сад,
    що голову твою всю ніч вінчає.
    Мені услід сміються ліхтарі,
    мені услід відлуння: повернися!
    З тобою від зорі і до зорі
    літаю в снах своїх у піднебессі…
    Мій тихий Львів знов буйноквіттям снить.
    Крилаті дзвони змовкли на дзвіницях
    і диво-казка вулицями мчить…
    Зірки і Львів – одвічна таємниця.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 23:18 ]
    Живеш, щоб радіти
    Сльози в очах, бо нелегкий твій шлях,
    Лише не сумуй, любий друже.
    Сум промине і ти станеш як птах,
    ти щастя своє надолужиш.
    Життя усміхається щиро до тих,
    хто вміє його помічати.
    Воно відкриває безмежні світи –
    не варто ні миті втрачати.

    Повен пісень, сонячний день
    завтра й до тебе теж прийде.
    І подарує він тобі радості квіти.
    Тільки ти вір, це пам’ятай,
    ніколи надії не втрачай.
    Знай, що живеш ти на землі,
    щоби радіти.

    В серце твоє закрадається страх,
    та не бійся нічого, мій друже.
    Ця розпука мине, перетвориться в крах –
    знай, життя посміхається мужнім.
    Хай не будуть страшні ці хвилини сумні,
    усміхнись і твій смуток розтане.
    Там, де мрії горять – зійде нова зоря
    і день радісний знову настане.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 0 (5.37)
    Коментарі: (1)


  11. Ірина Білінська - [ 2006.01.20 22:30 ]
    Не забарись
    Не забарись в осінньому чеканні
    солодких днів пахучої весни.

    Не забарись в щоденному ваганні,
    тікаючи у кольорові сни.

    Не забарись – шепоче Україна,
    коли говорить серце із глибин.

    Не прогайнуй, бо у житті людини
    неоціненна кожна з цих хвилин.

    Не розминись у пошуках буденних
    з майбутнім, що дарує шанс тобі.

    Не загубись в роках, бо кожен день з них
    Веде тебе в небесну голубінь.

    Не поспішай губити і втрачати.
    Не запізнись прийняти і прийти.

    Діждеться тільки той, хто вмів чекати –
    хто вмів себе у жертву принести.

    Не бійсь в житті радіти і прощати –
    любов завжди вертається колись.

    Щасливий той, хто вмів її прийняти
    і нею жити вмів. . . не забарись!



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.37)
    Коментарі: (4)


  12. Роман Рутко - [ 2006.01.20 03:38 ]
    Велика вода
    О, місто приречене на смерть,
    Якби ти впізнало час мого приходу,
    Що ще я можу зробити для тебе,
    Я плакав для тебе,
    Я будував твою любов,
    Я пив пиво на папертях твоїх храмів,
    Я закохувався в твоїх трамваях,
    Я цілував каміння і чекав твого приходу
    А ти осліпило мене,
    Тож нехай так буде, ангеле мій, пропадай,
    І нехай твої руїни вкриє вода,
    Велика й чиста,
    Й нехай мене не побачать у глибині
    Поміж веж і куполів,
    А мати розповідатиме дітям про тебе,
    Не про мене, про нас під водою,
    А над нами сходитиме сонце...


    Рейтинги: Народний 4.33 (4.42) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  13. Роман Рутко - [ 2006.01.20 03:41 ]
    Герой
    Гамір слів - це елегантно
    Заховатися за змістом
    Плентатись у цьому з кимось
    Відчувати силу слова
    Вибраного хаотично
    І сміятись зовсім щиро
    Дивуватись-шокувати
    Щоби врешті-решт сказати
    До побачення до завтра

    Хто не може заснути
    Той слухає ніч
    Той стукає кігтями
    Гіллям у вікна
    Хто не може заснути
    Той повинен забути
    Той повинен зірвати
    Заношену маску
    Дванадцята
    Перша
    Друга
    Третя
    Вистукує
    Цілість життя тріскає
    Невідбутістю обпікає
    І облітає

    Для чого буває ніч?
    Лежати і не заснути?
    Питати бути не бути?
    Бажати того, щоб забути
    Для чого буває ніч?
    3:0 - „Карпати” виграли

    І він лежить з відкритими очима
    І він герой новітнього століття.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.42) | "Майстерень" 4 (4)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Мекеда - [ 2006.01.19 17:53 ]
    ***
    Де сонце стомлене заходить,
    тепло ховаючи за хвилі,
    де крики чайки ніби сповідь
    камінню й мушлі побілілій
    ти не бажатимеш вже змін.
    Ввімкнувши радіоприймач,
    на тлі безрадісних новин
    ти теж оспівувач невдач.


    Рейтинги: Народний 5 (5.26) | "Майстерень" 5 (5.21)
    Коментарі: (2)


  15. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.19 17:18 ]
    Настанови сину. К. Ляшкевичу
    І
    Покинь Едем, іди в буремний світ,
    і, як руно здобувши перше "до" ,
    повзи не зупиняючись по кругу,
    чи зосереджуй вроджену напругу
    на внутрішнім, та рухайся, їй-бо
    недвижний завше набереться бід,
    єдине: ніс не сунь куди не слід.

    ІІ
    Завжди бажай великого - мале
    тебе оточує саме-собою.
    Велике там, де порожньо, де обрій
    наповнює ефіром кулі мрій,
    на них літатимеш і над юрбою -
    та доки юний, а життя просте –
    цінуй egalite й fraternite.*

    ІІІ
    Якщо без мрій ніяк, почни із мрій
    розкішних і поступливих, як море,
    яке не смакував, не бачив, доки
    не пережив солено-пінні роки.
    Тому що небо чисте і прозоре,
    читай молитву і не май надій,
    живи не відкладаючи подій.

    ІV
    Завжди шукай неходжені шляхи -
    найкращі з них плетуться тихо вгору,
    і хоч вершин одразу не здобути
    безлюддя дасть тобі нагоду чути
    і зріти елементи: їх натуру,
    гармонію, порядок, ритм - таки
    це першотвір Всевишньої руки.

    V
    Мандруючи за обріями вслід,
    прийми майбутнє, як усе минуле,
    що так охайно втоптане у порох.
    Найкращі відкриття ховає морок
    вчорашнього, повитий у понуре
    знання: їдять-з'їдять гріховний плід.
    Будь перебірливим, шануй завіт.


    Та линучи за обріями вслід
    зважай на залишки потуги в грудях,
    де на початку біль і кровотеча -
    нерідко виростає порожнеча,
    де пульсував колись живого обсяг -
    довершує пустелю карбамід.
    Втішайся болем аж до скону літ.

    VІІ
    Не вір очам, не довіряй словам,
    навколо тебе інше, ніж гадаєш,
    і краще, аніж бачиться. Знайди
    хоча б одного, хто дійшов мети
    тобі близької і шляхи пізнаєш.
    Та не спіши свій будувати храм -
    хай відшумить в крові природи гам.

    VІІІ
    Ніколи не печалься самотою.
    Людей у світі так багато, що
    не оминути дружби, чи кохання
    і ними вирощеного страждання.
    Вмій жити із оцим "прийшло-пішло",
    І, уподоблено богам, уздою
    тримай язик і будь самим собою.

    ІХ
    Гляди з усмішкою на все минуще:
    на труднощі, і недосяжність дів,
    прийдуть часи - вони захочуть більше,
    їх вчитиме життя, не ти: це ліпше,
    хто сили береже - цей жне посів.
    Одна біда: не ти один меткий?
    Всміхнись і це минуще, світ такий.

    Х
    Май власний розум і присутність духу -
    і наберешся досвіду і знань.
    Та вистражданий мудрості нектар
    нездатному цей оцінити дар
    не пропонуй – бо, окрім насміхань,
    іще й ножем оплачують науку -
    зважай, кому ти протягаєш руку.

    ХІ
    Не розчаровуйся. Умій нести,
    будь справді другом, і не жди навзаєм
    нічого іншого від ближніх крім
    їх змушених потреб у тобі, втім,
    ти не отой Атлант із небокраєм -
    і маєш право плюнути й піти,
    пославши тягарі під три чорти.

    ХІІ
    “Допомагай нести, а не складати.
    Не умаляй ріки життя. Не жертвуй
    собою без найвищої потреби…” -
    чи не твердив я сам собі це? Ніби
    у змозі й ти – найлегший день змінити,
    супроти неминучості постати?
    Хоча й веде нас Доля - вмій ступати.

    ХІІІ
    І, зрештою, дійдуть лише уперті.
    І я ішов, покинутий всіма,
    коли дорога взяла круто вгору...
    Я вірю, і тобі підйом цей впору,
    що крізь роки розсіється пітьма,
    і ти знайдеш у центрі круговерті
    одну відсутність тільки - страху смерті.



    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (6)


  16. Максим Колиба - [ 2006.01.19 13:21 ]
    Під небом літають ангели...
    Під небом літають ангели,
    Із нього падають зорі.
    Ми всі колись небом марили,
    Закрили нам його гори.

    В повітрі витає золото
    Твого чарівного подиху.
    А сонце хворіє холодом
    В чутливих твоїх порухах.

    Під небом літають ангели,
    До нього тягнуться руки.
    Ми всі колись небом марили,
    Віддали себе на поруки.

    14.12.2005


    Рейтинги: Народний 3.67 (4.19) | "Майстерень" 5 (4.71)
    Прокоментувати:


  17. Максим Колиба - [ 2006.01.19 13:32 ]
    Осіннє листя
    У місті падає осіннє листя,
    Вкриває землю золотим намистом.
    Десь тихо чуються солодкі звуки,
    І рідне небо нам цілує руки.

    Десь линути спогади. Червоні квіти...
    Тече у поглядах гаряче літо.
    Сміється барвами твоя усмішка,
    Я твоїм подихом накриюсь трішки.

    Не небі журиться осіннє сонце –
    Сховало світло у твоїй долоньці.
    Десь в серці падає вечірнє листя,
    Вкриває душу золотим намистом.

    29.11.2005


    Рейтинги: Народний 4 (4.19) | "Майстерень" 5 (4.71)
    Прокоментувати: | ""


  18. Сфорц Девор - [ 2006.01.18 09:41 ]
    Пражський некроменікон. Лист 1
    Сьогодні ми з тобою королі
    Мана грошей на дерев*янім столі
    «Лайно – дружина верещить мені
    – ти крува, бику, вже на грані!»
    І я лантюх і ти лантюх
    Вона це знає – всі це знають.
    Але обідні королі забудуть про вечірні ями!
    За руки візьмемося ми,
    Бо, то не личить так хитатись,
    Ми ж квітки пізньої зими –
    Дві горді, незалежні, й п*яні.


    Рейтинги: Народний 4.25 (4) | "Майстерень" 4 (3.67)
    Прокоментувати:


  19. Оленка Джонс - [ 2006.01.17 19:47 ]
    Вікна
    Коли засинають вулиці,
    У вікнах бракує світла,
    Ти хочеш лишитись поміченим,
    Ти хочеш лишитись дитиною.

    Ти прагнеш знайти не знайдене,
    (Напевне, ніде не сховане).
    Ти хочеш лишитись правдою,
    Ти хочеш лишитись голою.

    У сніг позіхали сутінкки,
    Будинки вдяглисья хутром.
    Ти хочеш збагнути ілюзію,
    Ти хочеш здаватись мудрим.

    Коли відкривають вікна,
    (Напевне, ніколи, від старості)
    Чекаєш, що диво станеться,
    Та істина буде помітна.


    Рейтинги: Народний 4 (4.4) | "Майстерень" 3.5 (3.88) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  20. Анна Хромова - [ 2006.01.17 13:46 ]
    ***
    Наче Віра Холодна — із пасмом завжди на чолі
    Незабутні кучері, позабута красуня вихраста
    Хай П’єро боязливий з напудреним мертвим лицем
    Нам відіб’є без пальців на роялі зимового вальса
    Над дахами хрущівок і в залах палаців нічних
    І у венах і в Відні лунатиме бій роялевий
    Я танцюю, коханий, роздивляйся на мене і пий
    це вино з хризантем і акацій гіркаво-рожеве


    Рейтинги: Народний 5 (5.15) | "Майстерень" 5 (5.13)
    Коментарі: (3)


  21. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.16 22:58 ]
    * * * (Спокуси)
    О, розкіш тіла вашого, так прикро,
    огорнута в тверді переконання.

    Здійнявши хвилі, руйнувати скелі?
    Виточувати мальовничий острів?
    А у ногах улесливо і хитро
    пінити візерунки залицяння,
    промінням ніжити рельєфи плоті...

    Взамін отримати загадку млості?
    Піски,
    сліди померлої води,
    все вище "я" жіночого вокалу,
    відлуння важчої щодень ходи,
    і відчуття порожнього бокалу...

    Чи я бажав цього за повноти?


    2002


    Рейтинги: Народний 0 (5.53) | "Майстерень" 0 (5.53)
    Прокоментувати:


  22. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.16 22:51 ]
    Кладовище веселих поетів I
    U 1
    А як завважите моє життя
    не в призму зроговілого лорнета,
    а у неспокою серцебиття, -
    угледите тоді судьбу поета.

    Ні, ні, не хочу зашкарублих слів,
    я винен вам. Але не тільки гроші,
    згадайте інше - я любив, жалів…
    Ви знов у бійку. А були хороші,

    були ніжненькі, милі, звабні. Руки!
    І нігті від погруддя... Моя рибко,
    нема між нашими світами злуки,
    і в цьому суть мого спасіння, видко.

    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  23. Оленка Джонс - [ 2006.01.16 18:21 ]
    Тишина (за И.Б - "Поклониться тени")
    Кричать в тишину страшно.
    Боишься, никто не услышит.
    Ведь потому и тихо -
    Здесь никого
    Нету.

    А моҗет, поймет хоть кто-то?
    Заметит хоть строк тени?
    А моҗет, прийдется случай
    Кричать: громче и лучше?

    О чем? Ну, конечно, об Этом,
    О чем вслух сказать нелепо.
    Я б не хотел быть ветром,
    И не хотел - поэтом.

    Стыдно за рты молчащие,
    И голоса - твердящие,
    Тишину, как логический выход
    (А такҗе, вход) в спальню.
    А такҗе мой рот. Печально...

    Спелые яблоки падают,
    Все, как одно, полированные.
    Спокойнее спать, чем расглядывать
    Тишину
    Образованную.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 3.5 (3.88) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  24. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:45 ]
    смуток старчеський
    Мокрими стоять свічки топольні
    Вітер запах осені приніс
    Краплі бубонять по підвіконню
    В душу смуток старчеський заліз
    І виглядує як кіт бездомний
    Із підвалин оберемок криз
    Мокрими стоять свічки топольні
    В душу смуток старчеський заліз
    22.02.05 (С.Навіж.)


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  25. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:53 ]
    Той хто кляне ...
    Той хто кляне зі злістю свою долю
    За всі незгоди та нещастя в ній
    За невезіння та за втрати болі
    За зріст малий та за невдалі спроби
    За нерішучість та ледацтво мрій
    За мілкоту душі та за її хворобу
    Він – боягуз. І навіть уві сні
    А я за те що мучусь і що каюсь
    Що зраджений в коханні пломеню
    Що падаю
    І ледве підіймаюсь
    Всіляк-завжди вколінно уклоняюсь
    І залюбки їй лише дя-ку-ю (27.09.83)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  26. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:50 ]
    Я зрозумів, що мушу й я співати...
    Я зрозумів, що мушу й я співати.
    Що хай свіччина, навіть і одна,
    Нехай в нетопленій, але Вкраїнській хаті,
    Зігріти може краще ніж палати
    У сяянні чужинського огня.
    Бо ту свіччину запалила мати
    Моїх дідів у спробі передати
    подяку богові, а дітям заповзяту
    з глибин віків і часом не відняту
    і ворогами, - а хотіли кляті,
    ту колискову, під яку підняти,
    зростити вдасться, та й благословляти
    чарівним словом, всемогутнім словом,
    яке таїться лише в рідній мові,
    народа велетня, якого вклали спати,
    чи закайданили, віками мордувати,
    гноїть-палить, чи ж схоче він повстати?
    але без того краю не підняти,
    і волі у кайданів не відняти.
    якщо забуте те, що богом дате.
    Я зрозумів, що мушу й я співати.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  27. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:24 ]
    Нема більше у народу ...
    Нема більше у народу ні Надій, ні Віри.
    Зацькували навіть душу, іншомовні звірі.
    Розірвали на шматочки, по світу шпурнули.
    Розуміють, в чому сила, на те й посягнули.
    Колискову, нова мати, не хоче співати,
    Бо її саму, дурненьку, до школи віддати
    Були змушені, о Ненько, де російськувати
    Залишилися знесиллі…
    та прийденські браття.
    Може б краще нам згоріти з Гірником?
    Багаття,
    Мусить нині спалахнути, від краю й до краю,
    Щоби Неньці повернути, і Душу, і Славу.
    Щоби думка на Вкраїні була Українська.
    Український Уряд. Військо.
    Й командувач війська.
    Щоб і церква, і друкарство,
    І м’ясо, і птиця, не кодовані, з лукавством,
    Десь по-за границям, а свої.
    І мовознавство, і пісня, і свята…
    Повернути б Ненці душу, як вона багата !
    Нема більше у народу ні Вір, ні Надії,
    Захмарило Україну, як Війові вії.
    Нащо правда, коли кривда у тричі дорожча.
    Нащо святість? І вивозять до Росії мощі.
    Нащо мова, яку дурні не можуть утямить.
    О, Ісусе ! О, Тарасе ! заберіть і пам’ять.
    Хай розп’ята на хрестові, похована в кручі,
    Збережеться, разом з вами.
    А то й ту замучать.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  28. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:22 ]
    Мабуть годі
    Мабуть годі марнувати час.
    Мабуть досить казна-що чекати.
    Треба братись, рук не опускати,
    Вгамувати бездоріжжя сказ.
    Працювати, плідно працювати,
    І не відвертати, прямувати,
    Ні, на що уваги не звертати,
    До мети, піднявшись в котрий раз.
    Бо цього не зробить хтось за нас !
    То ж бо, годі марнувати час.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  29. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:19 ]
    Мій дід.
    Коли, рвонувши повід, кінь у диби,
    Він осадив, і начебто йому,
    А не дітям, та жінці, і садибі,
    Прощаючись, бо знав куди й чому,
    Гукнув: Іще не вмерла!..
    і в пітьму,
    Щоб до світанку, хоч підводу хліба
    Відбити для села, бо люд не зміг би
    Прожити ту комунпродграб зиму.
    Привіз. Сховав. Вказав. А сам в тюрму.
    Щоб інших не скарали совкомбіди...

    Коли валив тайгу, іще без "дружби"
    Сокирою мерзотність розганяв,
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    Бувало, замерзаючим "по службі",
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    І, наче “не по темі”, уставляв:
    “Їй-Богу, ще не вмерла Ненька, чуш – бо?
    Навіщо б я ось тут би потерпав,
    Як би її загибель відчував?”
    І так щасливо, в морди, реготав,
    Що ті казали: “Точно с дуба впал.”
    А він тим жив, тому й не відчурав,
    І хай валив, але “не врізав” дуба.

    Коли в окопі, нехтуючи спиртом,
    Перед атакою, з лопатою в руці,
    Серед прокльонів-матів всіх на світі,
    Щоб відігнати безпорадність штраф-бійців,
    Повстав, зирнув на тих гвардій-стрільців,
    Що кулеметами його лякали стрітить,
    Гукнув: “Іще не вмерла! Сучі діти,
    Не діждетесь! Бо, поки сонце світе,
    Не вмре. Козацтвом серце гріте
    Зуміє час лихий, та ворога, зустріти
    Грудьми, як я. А не як ви, бандити,
    Ховаючись за спинами. Дожити,
    Дай боже вам, побачить, зрозуміти,
    Що виживе, не вмре, і буде жити!”
    І, з тим, пішов…

    От нам би, так, з-уміти!..


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  30. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:07 ]
    Аби не збожеволіти
    Коли втікає сон не від безсоння,
    А думки, наче бджоли, аж гудуть,
    Коли душа не плаче, але стогне, -
    Такі рядки, буває, надійдуть,
    І коротенькі, наче, але з тонну,
    Уже відібрані, як зерна, тільки сій,
    Бува здається, що не мій, то спомин,
    Що хтось, з любов’ю, сипле в рану солі,
    Аби вони не розчинились в ній,
    І кинуті, нехай з долонь недолі,
    Зростуть суцвіттям безпогрішних дій,
    Лишень встигай, та записать зумій…
    Аби не збожеволіти від болі.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  31. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:00 ]
    Кину все,
    Кину все, заросту бородою,
    Та піду, як кобзар, по шляхах.
    Може стрінуся зі Сковордою,
    Із Тарасом-підпаском в лугах,
    З Карамелем в печері-діброві,
    Чи із Довбушем серед Карпат.
    Очі, руки, та ноги здорові.
    Досвід маю: уже п'ятдесят.
    Тільки, бачене, ось занотую.
    Зарозумне залишу юнцям.
    Самовбивцю, в собі, порятую,
    Повернуся до глузду, до тям…
    Тільки, що їм скажу я, зустрівши?
    Що, з боргів їм я зможу, й віддам?
    Що?!.
    Хіба-що оці горе-вірші,
    Та за прожите сором і срам?..
    Ні, не кину. Повинен, ще сам!..


    Рейтинги: Народний 2 (3.5) | "Майстерень" 2 (3.43)
    Коментарі: (1)


  32. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:12 ]
    І я там був
    І я там був
    де у
    напівпідвалі
    у ті часи
    коли година спить
    мистець-філософ
    вже знайомий славі
    над казіновським
    вітражем
    мудрить

    І я там був
    де доля,
    що долівка
    і де її
    велика голова
    вміщає на собі
    осла й горілку...
    і все, чого
    в бездоллі і нема

    і я там був
    де кошти
    за рекламу
    пропиті вмить
    як плата за гріхи
    де опохмілля
    знов
    надхненням стане
    і пензель
    влучно
    відтворить штрихи

    і я там був
    де враз
    свою провину
    за безціль
    за безсенс життя
    відчув
    як біль
    і щохвилинність сплину
    бездійсності
    навіки
    в небуття


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  33. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:10 ]
    Рвусь до небес...
    Все рідше я вертаюся на землю
    Все важче кинути перо чи олівця
    Чи вдосвіта, чи в дощ, чи може темно
    Чи їв, бува не знаю достеменно,
    Бо пошуки влучнішого слівця,
    Не за для того щоб майнуть знаменом
    А мать тому, що, блудна я вівця,
    Рвусь до небес.
    А мучуся про землю!


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  34. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:15 ]
    Воно, звичайно, вічність не будення
    Воно, звичайно, вічність не будення
    В якому клопоти у кожного свої,
    Тому-то мабуть, плинність сьогодення
    Важлива так, що грає у крові,
    Що так кипить, буя перед очима,
    Трясе-штурля, штовха по між плечима,
    Подіями набатить в голові.
    Нема коли згадати, як там вічність,
    Нема коли почути солов’їв,
    Чи зорі споглядати, часу стічність,
    Із вирію зустріти журавлів,
    Згадати упошаненно Античність,
    Завдячити митцям пророчих слів:
    Предвісникам, майбутнього послів…
    Як часто-густо “й-йо-кання” ослів
    Відштовхує від сьогодення вічність,
    Мов ранок-день солодкомрійність снів.


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  35. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:57 ]
    я прийшов
    я прийшов не тому, щоб чогось не здійснити
    я прийшов, щоб здійснити себе і своє
    я прийшов вболівать, я прийшов розділити
    я прийшов натворить, і примусить радіти
    я прийшов розподати усе що ще є
    я прийшов повернути усе що дає
    (28.08-5.09. 2005)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  36. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:17 ]
    молюсь паперу
    молюсь паперу та перу
    які не витримав беру
    щоб наче з серця надірву
    та й всю можливу говірлу
    пером в папері відтворю
    бо кров кипить
    і сам горю...
    молюсь паперу та перу
    19/11.04.


    Рейтинги: Народний 2 (3.5) | "Майстерень" 2 (3.43)
    Прокоментувати:


  37. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:08 ]
    Я буду борсатись до поки ...
    Я буду борсатись до поки стане сили
    Я не втону допоки думка є
    Нехай і світ буває вже не милим
    Нехай здається він уже не білим
    Нехай останню краплю крові пўє
    Нехай згорить усе...
    Але в вцілілім
    Таки й моя частинка суті є
    А з них і іншим Доля долю в’є!
    18/04.04 /с.н./


    Рейтинги: Народний 4.5 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  38. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:29 ]
    Чи доля то, чи то гріхи...
    Чи влада то, чи то безвладдя
    Чи доля то, чи то гріхи,
    Чи віковічне то безнаддя
    Чи людяне то безпораддя,
    Невміння "пертись у верхи"
    Зробило помислів знаряддям
    Та гучномовцем матюхів ?...

    Чи то не зміг колись навчитись,
    Чи то навчили та забув,
    Чи не давали "просвітитись"
    Як не давали і молитись?
    Щоб Щось душею не почув,
    Не зрозумів, не зміг зцілитись...
    Щоб вічним "матюханцем" був.
    /від 8/09.04/


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  39. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:45 ]
    Все, що я встигну,
    Все, що я встигну,
    Це мабуть рядків всього декілька
    За ніч, за день,
    За рік накрапать, а за тим
    Їх загубить
    Розуміючи, що то не петелька
    З спиці злетівша
    А це щось, як Джиновий дим.
    Був він чи ні,
    І чи буде коли? Я не буду вже.
    Мабуть мені
    Це “до лампи” вже стане тоді
    Джин той, як дим…
    Лише все-таки, все-таки груди жме:
    Щоб хоч рядок залишивсь
    На землі
    по-мені
    (24/07/03)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  40. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:04 ]
    і лише там.
    … а лише там
    потрібен мабуть я
    палкі рядки
    нестриманість моя
    моя душа
    блукаюча по долі
    себе шукаюча
    рятуючись від болі
    горлаюча у замкнутому колі
    з якого їй
    не вибратись ніколи
    і лише там
    потрібен мабуть я
    палкі рядки
    нестриманість моя


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  41. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:07 ]
    Отак і нація...
    Лежить акація
    Листва іще зелена
    Гнеле коріння крону не втрима
    Отак і нація
    А з нею і країна
    При голові,
    Але уже й нема
    Бо забува
    Під гомін сьогодення
    Подбать про те
    Що всяк і все трима
    (4/07/03)


    Рейтинги: Народний -- (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  42. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:03 ]
    І я пишу...
    Зізріла думка вимага паперу
    Як те зернятко грунту на весні
    Він необхідний був колись Вольтеру,
    Шевченку, Сковорді,.. тепер мені

    Звичайно я не те, що Людства Боги
    Але ж мабуть то й думка не моя
    Як не моя, що піді мной дорога
    Але й вона від мене вимага

    І я пишу, коли іду шляхами
    А час як потяг в світ мене несе
    Пишу коли не йду... Пишу руками,
    І начебто своє... Але “есе”...

    Паперу думка зріла вимагає
    І кожен аркуш умовля: Засій!
    Неначе б то й не хочу, та лягає
    Рядками наслідок переживань, подій

    І хтось, як кажуть, мабуть надихає
    І хтось, упевен, душу зворуша,
    Надоїда, доумкує, штовхає,
    Товкмаче носом і наполягає,
    Щоб написав рядок, а то й вірша
    Рука нотує чим живе душа
    Та чи ж моя? того ніхто не знає...
    Зізріла думка грунту вимагає
    22/07/05.


    Рейтинги: Народний -- (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Коментарі: (1)


  43. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:52 ]
    To Ashe
    Дивлюсь в вологі та сумні
    Зіниці ночі.
    Вона шепоче щось мені,
    Сказати хоче.

    Твій слід на мокрому вікні,
    Похмурі очі,
    Вони шепочуть щось мені,
    Сказати хочуть.

    Але чомусь далеко ти,
    Лиш темні ночі
    Вони шепочуть знов мені,
    Сказати хочуть.

    Лишилось літо у душі,
    Надворі – осінь.
    І теплі спогади в мені,
    Надворі – сльози

    Стікають краплями дощу
    В холодну осінь.
    Прощення нам я не знайду
    В зіницях ночі.


    Рейтинги: Народний 6 (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  44. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:11 ]
    To SK
    Життя злетіло виром вгору,
    Крильми любові підірвало.
    Приспало логіку і сором,
    І шифер з розуму зірвало!

    Лети, Ікар душі моєї,
    Об сонце крила не спали,
    Бо твої мрії не здійснені,
    Твоя реальність – чисті сни.

    А що земля? – зійшла з орбіти,
    Пішла між зорі мандрувать.
    Своїм шаленим, диким мріям
    Вона на розтин віддалась.

    Так поруч зорі блідо світять –
    Німі, холодні і сліпі.
    Моє тепло – я їм не рівня,
    Горить бо серце у душі.

    Не можна потонуть в безодні,
    За щастя вище не втечеш,
    Або розіб’юсь я об зорі,
    Або впаду за край небес.

    5.12.2005


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  45. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:05 ]
    Не та...
    Я блідий місяць в теплий день,
    Я чорний сніг на пелюстках троянди,
    Я тиша в голосі пісень,
    На теренах брехні я правда

    В волокнах снігу я роса,
    Весною йду багряним листям.
    Коли ти мій, я не твоя,
    і не бреши мені навмисне.

    Я дикий звір серед людей,
    Я тепла кров в холоднім тілі,
    Я серце, видране з грудей,
    Що б’ється в місячному світлі.

    Повія у стінах церков,
    Я муза у донецьких шахтах
    Дощем зіниць я виллюсь знов,
    Я ангел в небі, біс на хмарах.

    Я дірка в сукні. Навесні
    Жоржина я у темнім лісі.
    Не та, не там і не тоді....
    Та й ви хіба на свому місці?


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  46. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:04 ]
    ***
    Ти келих терпкого вина
    Розлив на постіль. Наче кров
    Розлита тут наша любов,
    А ми пішли, лишив слова.

    Твій смак розпалених очей
    І тінь лишились на вікні
    І що було, то наче в сні,
    У сні не сповнених ночей.

    У чашці кава чорним колом
    На тілі білого стола,
    Так і чорніють в нас слова,
    Гірчать, як та без цукру кава.

    Ти третій день уже мовчиш,
    Я третій день ходжу до річки,
    З волосся вітер плете стрічки,
    Приходжу пізно – ти вже спиш.

    Знов терпне кров вина старого,
    Несміло місяць загляда,
    Немов питає, коли я
    Тобі пробачу, дорогому.




    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  47. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:08 ]
    так, я бунтар,
    так, я бунтар, козак я, гайдамака,
    якому спокою, у спокої, нема,
    якому чорт не брат.
    а вурдалака
    тремтить завбачливо,
    і побрататись рад.
    Та як зирну увужиться, як гад

    Бо я, грабіжник, лицар без докори,
    Я Довбуш, Карамель,
    Я весь Махновий,
    Забрав - віддав ...
    Дорога ця слизька,
    Зате на все вдивляюся зблизька
    І, не згори,
    на горе,
    а з низька.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  48. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:45 ]
    мабуть, із тихеньким стоном.
    у кімнаті з телефоном
    вже з пілюлею в руці
    мабуть, із тихеньким стоном
    тіло впало.
    На стільці,
    Як в житті, вже сил не стало
    Утриматись. І тому,
    Що нікому не бажалось
    Бути втриманцем йому.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  49. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:48 ]
    То, що там я ...
    То, що там я ! Я тільки в вуха.
    Господь у душі спромога…
    То хто ж мене, грішка, послуха,
    Коли від Бога ремега,
    А вимага, та й вимага…
    То, що там я, коли й волаю,
    Шийні й сердешні рву зв'язки,
    Коли на совість не зважають
    І тут же, раю, вимагають.
    І дбають лише про пузки

    То що там я, коли Шевченко
    На кручах велетнем повстав
    Через віка реве ревучи
    Та генієм своїм могучим
    Не догукається, о Ненько!..
    А я й підпаском ще не став.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  50. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:14 ]
    "муміє"
    * * *
    коли відчаєм, болем над міру,
    я стаю перевтомленим вкрай,
    коли думами, так спаленілий,
    що мій мозок свинцем закипа,
    коли вже ні молитви, ні лікар,
    ні чумак-чародій, ні відьмак
    неспроможні на щось, аж ніяк,
    і нікому на цілому світі
    не потрібний, як полю будяк,
    я берусь за перо і рятую
    свою душу і серце своє,
    сповідаючись, наче звітую,
    викладаючись, словоскирдую,
    надоумкуючись, донорую,
    зцілебніших нема "муміє" .


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1494   1495   1496   1497   1498   1499   1500